Комітет Верховної Ради України

проект

РІШЕННЯ

Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

про підсумки слухань у Комітеті Верховної Ради України

з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту»: концептуальні засади»

 (20 травня 2015 року)

Заслухавши і обговоривши питання удосконалення законодавчого забезпечення розвитку освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про освіту», взявши до уваги пропозиції та рекомендації учасників слухань, Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти  

в и р і ш и в:

1. Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту»: концептуальні засади» затвердити (додаються).

2. Рекомендувати Кабінету Міністрів Україні підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про освіту» з урахуванням пропозицій і рекомендацій, а також концептуальних засад, визначених в Рекомендаціях слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту: концептуальні засади» (20 травня 2015 року).

3. За результатами слухань підготувати, а видавництву Верховної Ради України видати збірник матеріалів. Рекомендувати Управлінню справами Апарату Верховної Ради України в установленому порядку профінансувати витрати, пов’язанні з виданням матеріалів.

Голова Комітету                                                             Л.М. ГРИНЕВИЧ

Затверджено

Рішенням Комітету Верховної Ради України  з питань науки і освіти

протокол № ___ від 3 липня 2015 р.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

слухань у Комітеті Верховної Ради України

з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту»: концептуальні засади»

 (20 травня 2015 року)

Учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти, які відбулися 20 травня 2015 року, відзначають актуальність питання законодавчого забезпечення реформування системи освіти в Україні.

За роки незалежності в цілому була сформована функціонуюча національна система освіти, що зберегла надбання минулого та значний науково-педагогічний потенціал, який за певних умов здатний суттєво вплинути на здійснення змін в освітній сфері в напрямі її інноваційного розвитку.

Є певні здобутки в питаннях євроінтеграції та виконання зобов’язань щодо реалізації положень Болонської декларації. Створений каркас нового законодавчого і нормативного поля функціонування освіти, було ухвалено новий Закон України «Про вищу освіту» (2014 рік), яким запроваджена багатоступенева система вищої освіти. Відбулося розширення доступу до освіти шляхом збільшення мережі навчальних закладів, появи приватних навчальних закладів. Найуспішнішою освітньою реформою демократичної України стало зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів, яке змінило механізм вступу. Також мало місце запровадження механізму державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти; відбувся перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників. Набули поширення нові навчальні технології (ІКТ, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо). Започаткований рух до багатоканального фінансування галузі.

Разом з тим, зазначені напрями розвитку освіти не мали системного та комплексного характеру, а відтак не утворюють цілісної державної політики в сфері освіти.  

Варто відзначити, що практичне застосування прийнятого ще у 1996 році Закону України «Про освіту» свідчить, що переважна більшість його положень вичерпала свій регуляторний ресурс і перестала відповідати сучасним завданням повноцінного розкриття потенціалу кожної людини як особистості, відповідального громадянина та кваліфікованого фахівця впродовж усього життя задля забезпечення сталого розвитку суспільства і розбудови України як демократичної, конкурентоздатної європейської держави.

Загалом українська освіта за роки незалежності фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом. В результаті  державна політика у сфері освіти здебільшого підмінялась дріб’язковим регулюванням поточної діяльності навчальних закладів, зміни, як правило, носили зовнішній, формальний характер і не сприяли підвищенню якості освіти. Фактичне усунення центральних і регіональних органів влади від нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти негативно відбилося на культурному та освітньому рівнях суспільства, зумовило втрату освітою своєї консолідуючої, культуротворчої місії в українському суспільстві, наслідком чого є політичні, економічні та соціальні втрати сьогодення.

Учасники слухань вважають, що причинами такого стану освіти є:

1.      Відсутність реального визнання в державі освіти як рушія суспільного розвитку.

2.      Неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота.

3.      Громіздка та розбалансована система управління освітою. Жорстка централізація управління, що призводить до надмірної бюрократизації, негнучкість реагування на потреби, що знижує відповідальність регіонів і суспільства за освітню якість. Формальне залучення  громадськості до участі на всіх рівнях управління системою освіти. Підміна участі громадськості в управлінні навчальними закладами примусовою благодійністю.

4.       Відсутність ефективної системи управління і забезпечення якості освіти. Відсутність конкурентного середовища в освіті; системи відповідальності за ненадання освітніх послуг належної якості. На відміну від європейських країн в Україні не створено системи незалежного оцінювання якості освіти інституціями, які не підпорядковані органам влади.

5.       Незадовільне фінансування освіти і науки, наслідки якого ускладнюються неефективним використанням наявних коштів. Відсутність умов для широкого інвестування в освіту, у першу чергу з боку роботодавців і батьків.

6.      Проблемними для української освіти є питання академічної, кадрової, фінансової автономії, забезпечення права розпоряджатися коштами, майном, обладнанням, землею. Подальший розвиток системи освіти вимагає  запровадження суттєвої модернізації фінансово-господарського механізму діяльності навчальних закладів.

7.      Низький соціальний і матеріальний статус педагогічних і науково-педагогічних працівників.

8.      Повільний розвиток і запровадження інноваційних технологій і методологій освіти, повільна модернізація  змісту навчання.

9.      Обмеження свободи педагогічної і наукової творчості. Обмеження права вибору для тих, хто навчається.

10.  В порушення конституційної гарантії на рівний розвиток форм власності (ст.116) залишаються для приватних закладів освіти дискримінаційними умови їх роботи; наслідком чого стало критичне зменшення мережі приватних дошкільних, середніх і позашкільних закладів освіти.

11.  Залишається на периферії державної уваги розвиток нових сучасних форм здобуття освіти, розбудова системи безперервної освіти, освіти дорослих, що має охоплювати формальну, неформальну та інформальну сфери здобуття освіти особами різного віку, а отже, формувати суспільство, яке постійно навчається.

Учасники слухань констатують, що розроблення та сприяння прийняттю нового Закону України «Про освіту» в першому півріччі 2015 року визначено одним із заходів Програми діяльності Кабінету Міністрів України,  схваленої Постановою Верховної Ради України від 11 грудня 2014 року (№ 26-VIII) та поданої на виконання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом із врахуванням положень Коаліційної угоди.

Виходячи із вищезазначеного та з огляду на критичний стан освіти в Україні, учасники слухань констатують, що комплексне оновлення освітньої нормативно-правової бази, підготовка та прийняття нового Закону Україну «Про  освіту» дозволить створити правові передумови для виходу освіти із кризового стану, перетворення її на дієвий інструмент управління якістю, розширення доступності та підвищення ефективності освіти і виділяють концептуальні засади, на яких повинен базуватися проект Закону України «Про освіту»:  

1. Удосконалення правових механізмів реалізації конституційного права громадян на освіту, що включає рівний доступ до якісної освіти на всіх рівнях; створення умов для освіти особи упродовж життя. Для чого необхідно забезпечити законодавче закріплення:

- державних гарантій доступності та безоплатності освіти в комунальних і державних закладах освіти;

- доступність дошкільної та середньої освіти шляхом запровадження різноманітності форм її здобуття, у тому числі сімейної освіти, дистанційної освіти тощо;

- державних гарантій безоплатності повної загальної середньої освіти в межах державних стандартів освіти незалежно від місця та форми здобуття освіти у загальноосвітніх навчальних закладах усіх форм власності, зокрема у приватних закладах освіти передбачити часткове фінансування навчання за рахунок державного та/або місцевих бюджетів;

- забезпечення рівності фізичних та юридичних осіб, які надають освітні послуги, та державно-громадського партнерства;

- забезпечення державно-громадського партнерства в управлінні освітою;

- можливості особам з особливими потребами отримувати якісні освітні послуги на рівні з іншими громадянами;

- різних правових форм функціонування навчальних закладів для повнішого врахування інтересів громад щодо доступності освіти;

- розвитку освіти впродовж життя;

- забезпечення державою обсягами бюджетних видатків на освіту в розмірі не менше 9 % внутрішнього валового продукту;

- затвердження нормативів матеріально-технічного, фінансового забезпечення одного учня, вихованця відповідного типу навчального закладу.

- режиму податкового сприяння діяльності фізичних та юридичних осіб, які надають освітні послуги, а також застосування системи податкових пільг з метою залучення інвестицій в систему освіти.

2. Створення системи забезпечення якості освіти. З цією метою на основі модернізації її змісту, педагогічних технологій та об’єктивного моніторингу результатів освітньої діяльності, а також чесної конкуренції в системі освіти необхідним є:

  - розмежування стандартів освіти за рівнями, орієнтаціями та галузями освіти, усунення як дублювання стандартів (зокрема, в середній, професійній і вищій освіті), так і їхнього розриву;

- у системі формальної освіти розроблення, поряд із стандартами освіти (вимог до освітньої програми), стандартів освітньої діяльності (мінімальних вимог до кадрового, методичного, матеріально-технічного та інформаційного забезпечення освітнього процесу в закладах освіти;

- збереження централізації визначення стандартів освіти з одночасною децентралізацією формування освітніх програм та забезпечення відповідних освітніх умов;

- запровадження прозорих і простих процедур ліцензування юридичних і фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності), що надає право на здійснення освітньої діяльності на основі відповідних стандартів, та акредитації освітніх програм на основі відповідних стандартів освіти, результатом чого є право на отримання державних документів про освіту;

- запровадження механізмів громадського контролю за якістю освіти;

- поєднання державної підсумкової атестації (ДПА) та зовнішнього незалежного оцінювання (ЗНО) з метою оцінки якості освіти на основі стандартів на етапі завершення базової та повної загальної середньої освіти для всіх учнів, котрі здобували освіту,  незалежно від  форми її здобуття;

- міжнародна, європейська акредитація національних агентств із забезпечення якості освіти.

- створення цілісної наскрізної системи забезпечення якості освіти шляхом розвитку системи зовнішнього забезпечення якості освіти, що складатиметься з національного органу і незалежних (недержавних) агенцій із забезпечення якості освіти, залучених міжнародних організацій з оцінювання якості освіти.

- використання результатів незалежного оцінювання якості освіти під час прийняття рішень щодо фінансування закладів освіти, установ, організацій, фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності, батьків), що надають освітні послуги, результатів незалежного оцінювання якості освіти;

- законодавче закріплення зовнішнього незалежного оцінювання як необхідної умови для допуску особи до здобуття вищої освіти за ступенями молодшого бакалавра чи бакалавра (магістра медичного, фармацевтичного або ветеринарного спрямувань);

- управлінська підготовка освітніх керівників, спрямована на розвиток академічної, організаційної, кадрової та фінансової автономії закладів освіти та їх відповідальності за якість освіти;

- забезпечення прозорості діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, закладів освіти, установ, організацій, фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності) тощо, які діють у сфері освіти (відкрита звітність, прозорість прийняття рішень тощо);

3. Усунення невідповідності змісту освіти сучасним потребам особистості, суспільства і ринку праці. Для чого необхідно забезпечити:

- створення Національної системи кваліфікацій, що складається з уповноважених організацій з оцінювання та визнання/підтвердження кваліфікацій, інформаційного забезпечення системи освіти;

- узгодження Національної рамки кваліфікацій  з Європейською рамкою кваліфікацій для навчання впродовж життя;

- запровадження освітніх стандартів, побудованих на основі переліку компетентностей та Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи  (ЄКТС), з урахуванням дескрипторів і рівнів Національної рамки кваліфікацій, що мають містити опис загальних (ключових) і спеціальних (предметних) компетентностей з урахуванням переліку компетентностей Європейського простору вищої освіти, а також методів демонстрації та критерії оцінювання результатів навчання, що сприятиме міжнародному визнанню кваліфікацій (ступенів) національної вищої освіти, створенню міжнародних і вітчизняних спільних програм і програм подвійних дипломів, а також здатності випускників до працевлаштування; 

- створення кваліфікаційних центрів як уповноважених організацій для оцінювання професійної кваліфікації осіб, офіційного засвідчення/визнання/підтвердження набутої особою кваліфікації та надання відповідного документа про професійну кваліфікацію;

- домогтися забезпечення належної інфраструктури вищої освіти, доступу до сучасної наукової літератури та науково-дослідницьких та університетських  комп’ютерних мереж;

- законодавчо закріпити систему реального економічного стимулювання роботодавців щодо розвитку і здійснення професійного навчання.

- законодавчо закріпити головну експертно-консультаційну функцію   системного супроводження змісту освіти за Національною академією педагогічних наук.

4. Удосконалення управління освітою. З цією метою необхідно:

- забезпечити децентралізацію управління системою освіти, чітко розмежувавши повноваження між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування щодо забезпечення доступності освіти, заснування закладів освіти, їх ліцензування, акредитації, здійснення контрольних функцій тощо;

- інспекція повинна стати фаховим органу державного нагляду з питань дотримання законодавства про освіту за діяльністю закладів освіти та органів місцевого самоврядування, а також з питань забезпечення доступності освіти;

- зменшити перелік аспектів діяльності закладів освіти, за якими необхідно здійснювати державний нагляд;

- забезпечити перехід від адміністративного контролю за забезпечення якості освіти до створення системи громадського-державного забезпечення якості освіти.

5. Забезпечення автономних прав і академічних свобод.  З цією метою необхідно:

- запровадити колегіальні принципи самоорганізації в діяльності   закладів освіти; передати права прийняття рішень із основних питань, що стосуються діяльності закладів освіти, органам громадського управління та самоврядування, розширити зовнішню участь в управлінні закладами освіти шляхом створення повноважних наглядових і піклувальних рад із наданням їм широких повноважень;  

- надати академічну свободу закладам вищої освіти, у тому числі у комплектуванні науково-педагогічними кадрами, визначенні структури та змісту навчання, забезпеченні свободи наукових досліджень та обміну науковими даними, та визначити їх відповідальність за формування програм підготовки на основі компетентнісного підходу згідно із стандартами вищої освіти нового покоління;

- для педагогів передбачити право на академічну свободу, у тому числі право вибору методик, підручників тощо,  форм підвищення кваліфікації.

6.  Піднесення соціального престижу, статусу, посилення захисту педагогічної та науково-педагогічної діяльності з метою залучення й утримання у сфері освіти найкращих фахівців. З цією метою необхідно:

- розробити окрему тарифну сітку в сфері освіти;

- забезпечити встановлення педагогічним і науково-педагогічним працівникам розмір базового посадового окладу на рівні 2-х мінімальних заробітних плат;

- запровадити незалежну сертифікацію педагогічних працівників, за результатами якої присвоюється вища кваліфікація, що в свою чергу веде до суттєвого збільшення заробітної плати, а також укладати обов’язковий письмовий трудовий договір (контракт) з усіма педагогічними працівниками;

- запровадити мотиваційні механізми зацікавленості педагогічних і науково-педагогічних працівників у безперервному професійному розвитку та підвищенні рівня своєї кваліфікації шляхом введення надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, затрат часу на підготовку до навчально-виховних занять та їх кількості залежно від комплектності  закладів освіти, груп і класів, а також проведення педагогом індивідуальних навчальних занять, результатів  підвищення кваліфікації та сертифікації тощо;

- підвищувати кваліфікації педагогічних і науково-педагогічних працівників упродовж 5-річного циклу замість одного разу на п’ять років та надати можливість самостійно обирати програми підвищення кваліфікації та залучати різні джерела фінансування для оплати послуг з підвищення кваліфікації;

- забезпечити збереження у максимальному обсязі положення статті 57 Закону України «Про освіту».

7. Інтеграція освіти України до європейського освітнього простору. Приведення структури освіти у відповідність до міжнародних стандартів. З цією метою необхідно забезпечити:

- запровадження нової моделі структури освіти, яка сприяє визнанню результатів навчання / кваліфікацій у європейському освітньому просторі; повернення до 12-річного строку здобуття загальної середньої освіти зумовлено не лише необхідністю наближення української школи до вимог і тенденцій європейської освіти, але й соціальними зобов’язаннями держави, яка повинна гарантувати дитині до досягнення нею повнолітнього віку здобуття загальної середньої освіти певного рівня відповідно до її здібностей й освітніх потреб;

- забезпечення профілізації навчання на третьому рівні середньої освіти (академічна і професійна), яке дозволяє створити гнучку та багатоваріантну траєкторію навчання після здобуття базової загальної середньої освіти; забезпечує життєвий вибір учнівської молоді відповідно до здібностей (професійна підготовка і вихід на ринок праці та/або здобуття вищої освіти);

- приведення у відповідність структури освіти в новій редакції Закону України «Про освіту» до структури Закону України «Про вищу освіту», яким запроваджено трьохциклову систему вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії) та  законодавчо внормований докторський (доктор філософії) і постдокторський (доктор наук) цикли (рівні) вищої освіти;

- формування системи фінансових та організаційних преференцій з метою заохочення свободи пересування та академічної мобільності викладачів, студентів і науковців; участі закладів вищої освіти у світових університетських рейтингах;

- суттєве поліпшення викладання іноземних мов, у першу чергу англійської;

- законодавче визначення відповідальності держави за участь України в міжнародних порівняльних оцінюваннях освітніх досягнень (PISA, TIMSS, PIRLS та інших) і запровадження національних систем моніторингу якості освіти;

- забезпечення взаємного визнання кваліфікацій (документів про освіту), присвоєних в Україні та інших країнах відповідно до міжнародних зобов’язань України (зокрема, Лісабонської конвенції, Європейської рамки кваліфікацій).

Враховуючи вищезазначене, учасники слухань рекомендують:

1. Кабінету Міністрів України:

1.1. Підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про освіту» з урахуванням вищезазначених концептуальних засад, а також пропозицій і рекомендацій слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту: концептуальні засади» (20 травня 2015 року).

1.2. Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про внесення змін до статті 2 Закону України «Про здійснення державних закупівель», збільшивши норматив допустимої вартості предмета закупівлі товарів для сфери освіти.

1.3. Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України проект закону про внесення змін до пункту 4 статті 13 Бюджетного кодексу України щодо розширення можливостей використання власних надходжень бюджетних установ, зокрема закладів освіти.  

1.4. Врегулювати порядок використання вивільнених внаслідок ліквідації (реорганізації) приміщень загальноосвітніх навчальних закладів, які відповідно до пункту 5 статті 63 Закону України «Про освіту» є об’єктами освіти, що фінансуються з бюджету, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використання не за призначенням, і знаходяться на балансі відділів (управлінь) освіти, а їх збереження та обслуговування здійснюється за рахунок коштів на отримання закладів освіти. Зокрема, розглянути можливість використання зазначених приміщень приватними навчальними закладами з вимогою їх самостійного утримання.  

1.5. Внести зміни до Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна щодо мінімізації розміру орендної плати закладам освіти, які надають обов’язкову освіту (дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів усіх форм власності). 

1.6. Внести зміни до Формули розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів, прирівнявши коефіцієнт приведення кількості учнів, що перебувають на повному державному утриманні (з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування) у професійно-технічних навчальних закладах до діючого для загальноосвітніх шкіл (шкіл-інтернатів).

1.7. Протягом 2015 року внести відповідні зміни до нормативно-правової бази для забезпечення академічної мобільності, передбачивши збереження робочого місця на період навчання/стажування/проведення досліджень за кордоном наукових і науково-педагогічних працівників. 

1.8. Розробити та здійснити комплекс заходів, спрямованих на піднесення соціального престижу, статусу, посилення соціального захисту наукових і науково-педагогічних працівників і студентів.

1.9. Вжити заходів щодо удосконалення механізму надання студентських кредитів, грантів на навчання та передбачати в Державному бюджеті на 2016 рік відповідне фінансування.

1.10. Внести зміни до Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг щодо уникнення дублювання державного контролю через процедури ліцензування та атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів, запровадження безстрокових ліцензій, рівноправного підходу до ліцензування суб’єктів усіх форм власності, що надають освітні послуги.

2. Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти:

Доопрацювати проект Рекомендацій слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту: концептуальні засади» (20 травня 2015 року) з урахуванням пропозицій, висловлених учасниками слухань.

3. Міністерству освіти і науки України:

3.1. Вжити додаткових заходів щодо розширення доступу до освіти, поліпшення її змісту, оновлення державних стандартів, кваліфікацій, упорядкування обсягів підготовки та перепідготовки кадрів із вищою освітою, надання державної підтримки підготовці фахівців за напрямами, які стимулюють розвиток пріоритетних галузей економіки.

3.2. Вжити заходів щодо удосконалення системи зовнішнього незалежного оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітніх навчальних закладів, які виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів.

3.3. З метою розширення доступу до вищої освіти передбачити окремі умови вступу для певних категорій громадян, зокрема ветеранів АТО, абітурієнтів, які завершили загальноосвітні навчальні заклади понад 8 років тому.

3.4. Розробити та здійснити комплекс заходів щодо сприяння участі України у міжнародних освітніх і наукових проектах, створення умов для мобільності студентів і викладачів вищих навчальних закладів.

4. Надіслати Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти на тему: «Про підготовку проекту Закону України «Про освіту: концептуальні засади» (20 травня 2015 року) Президенту України, Кабінету Міністрів України, Міністерству освіти і науки України, Міністерству економічного розвитку і торгівлі України, Міністерству доходів та податків України, Міністерству фінансів України, Міністерству соціальної політики України, Національній академії наук України, Національній академії педагогічних наук України, головам Рад директорів вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, керівникам регіональних Рад ректорів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, Спілці ректорів вищих навчальних закладів, головам обласних державних адміністрацій, головам обласних рад, ЦК профспілки України для організації роботи з їх виконання відповідно до статті 24 Закону України «Про Комітети Верховної Ради України».

Голова Комітету                                                                        Л.М.Гриневич