| СТРАТЕГІЧНІ РІШЕННЯ В ГАЛУЗІ — НА ПОРЯДКУ ДЕННОМУ ВЕРХОВНОЇ РАДИ  Існує мудра думка про те, що, на щастя, жодна реформа не здатна знищити вчителя та учня. Тож щороку сотні тисяч вчителів і мільйони учнів переступають поріг шкіл з посмішками на обличчях, новими надіями у серці і розумом, готовим до нових інтелектуальних викликів. Але цей настрій піднесення, властивий святу Першого вересня, не повинен приховувати реальний стан справ у системі освіти.
Що відбувається? Напередодні навчального року Комітет з питань науки і освіти звернувся до обласних державних адміністрацій із проханням надати інформацію щодо стану підготовки системи освіти до нового навчального року. Більш-менш повну інформацію надали лише 20 регіонів, але навіть з цієї інформації можна робити висновки. Вже зрозуміло, що МОН провалив виконання Програми економічних реформ у частині охоплення дошкільною освітою. За статистикою, за три роки охоплення збільшилося лише на 6%, з 53% до 59%. Такими темпами не досягти мети 75%, поставленої Президентом у своїй програмі. Для реальних зрушень в цьому питанні не було надано жодної державної підтримки, а усе покладено на недофінансовані місцеві бюджети. У сільській місцевості садочки відвідують лише 38% дітей відповідного віку. За оперативною інформацією, у 20 регіонах існує потреба у 71 000 місць у дитсадках. Однак за підсумками року буде введено лише трохи більше 27 000, тобто 38% від загальної потреби у нових місцях. У середній освіті з метою економії триває знищення шкіл, особливо на селі. Для дітей це збільшує дорогу до школи і, на жаль, не завжди значно кращої, аніж їхня попередня. А село, яке не має навіть початкової школи, для маленьких школярів стає ще безперспективнішим. За оперативними даними, у зв’язку із закриттям або призупиненням не розпочнуть свою роботу понад 150 шкіл. З них 90% — сільські. За даними Держкомстату, у 2010—2012 рр. в Україні закрилося 628 шкіл, з них 484 — у сільській місцевості. «Стовідсоткова інформатизація» проводиться без підключення до Інтернету. Фактично 66% комп’ютерів — або застарілі (їм понад п’ять років), або несправні. Лише 44% комп’ютерів підключено до Інтернету. Статистика щодо широкосмугового підключення взагалі не ведеться. Часто підключення до Інтернету формально є, але фактично за несплату його від’єднано. Міфом є «стовідсоткове фінансування» освіти. Адже кошти за формулою розрахунку міжбюджетних трансфертів на освіту покривають заледве заробітну плату та частково комунальні послуги. Підготовку закладів освіти неможливо було б здійснити без благодійних коштів, значна частина з яких —це вимушені внески батьків. А з виділених бюджетних коштів до початку нового навчального року по країні освоєно в середньому не більше 50% — у зв’язку з тим, що платіжні доручення не сплачує Державна казначейська служба України, навіть напередодні 1 вересня. За даними семи регіонів, до кінця цього року на виплату заробітної плати педагогічним працівникам бракує понад 860 млн. грн. (припускаємо, що решта регіонів скромно промовчали). Перелік можна продовжувати. Назв регіонів, які надали інформацію, навмисне не вказуємо, щоб не накликати на них біду з боку Міністерства освіти і науки. Принагідно дякуємо працівникам обласних державних адміністрацій за сумлінне виконання законів України «Про статус народного депутата України», «Про комітети Верховної Ради України», «Про засади запобігання і протидії корупції». У наших спільних інтересах — мати реальну картину стану справ, щоб Верховна Рада могла приймати правильні рішення. Парламент повинен відігравати ключову роль у формуванні освітньої політики Всупереч закону Верховна Рада фактично припинила бути центром формування освітньої політики. Це суперечить статті 4 чинного Закону про освіту, в якій сказано: «Державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування». Освітня політика зведена до реалізації Програми економічних реформ, яка спущена до виконання Міністерству освіти і науки та провладній більшості у парламенті. Інші програмні освітні документи, включаючи Національну стратегію розвитку освіти, носять декларативний характер. У результаті — бачення освіти не є результатом суспільного або політичного діалогу. Хоча створюється враження, що виконавча влада і деякі депутати правлячої партії не до кінця розуміють цілі і завдання спущених зверху документів. Наприклад, законопроект про вищу освіту, підготовлений представниками більшості, цілковито суперечить Щорічному посланню Президента України до Верховної Ради України в частині розвитку академічних свобод, принципів формування державного замовлення, удосконалення ліцензування та акредитації, створення дієвих механізмів зовнішнього та внутрішнього забезпечення якості освіти, інтеграції до європейського освітнього простору. Вказаним документом визначено, що «одним із способів реформування вищої освіти є створення умов для реальної автономії університетів» (академічної, адміністративної, кадрової та фінансової), оскільки «час довів неефективність надмірного централізованого управління зазначеними інтелектуальними осередками суспільства». Натомість, альтернативний законопроект №1187-2, розроблений робочою групою під керівництвом академіка М. Згуровського, з широким обговоренням і врахуванням тисяч пропозицій, відповідає цим вимогам. Цей законопроект рекомендований Комітетом з питань науки і освіти для прийняття за основу, проте поки що він не знаходить підтримки у провладної більшості та Міністерства освіти і науки. Абсурдність ситуації посилюється тим, що саме цей законопроект розроблявся за ініціативи Прем’єр-міністра М. Азарова. П’ять напрямів дій Верховна Рада, як представницький орган, повинна повернути собі функцію ключового майданчика, на якому формується освітня політика. Замовниками якісної освіти є все суспільство, економіка, держава. Тому у процес повинні бути залучені всі сторони соціального діалогу, а надто — роботодавці, профспілки, територіальні громади, науковці, незалежні громадські організації. Звісно, почутою повинна бути і думка освітян. Оператором такого національного діалогу про освіту готовий стати Комітет з питань науки і освіти. Під час третьої сесії першочерговими вбачаються п’ять напрямів законотворення. Перший. Впровадження нової моделі вищої освіти. Парламент має прийняти законопроект «Про вищу освіту» (№1187-2), розроблений під керівництвом академіка М. Згуровського. Опозиція відмовилася від свого законопроекту на користь законопроекту №1187-2, бо він є справді хорошим документом і має шанси бути проголосованим у залі. Інший законопроект — авторства представників більшості — об’єктивно поганий і відображає інтереси не суспільства або економіки, а МОН. Парламентська більшість вчинить гідно, якщо відмовиться від політичних амбіцій та підтримає законопроект №1187-2, який, нагадаю, повністю відповідає духу і букві, закладеним у програму економічних реформ. Другий. Створення нового базового законодавства про освіту. Робоча група при Комітеті з питань науки і освіти розробляє новий закон про освіту. Наразі експерти обговорюють концептуальні засади майбутнього закону. Концепцію буде винесено на широке обговорення із усіма зацікавленими групами. До діалогу повинні долучитися і політичні сили. Третій. Переосмислення реформ у дошкільній, середній та позашкільній освіті. У цьому контексті треба згадати про парламентські слухання «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення», які відбудуться у жовтні. Слухання дадуть можливість продемонструвати реальний стан справ, вислухати всі точки зору, прийняти рішення Верховної Ради щодо ходу та перспектив змін у середній освіті. Потрібно прийняти рішення щодо можливості спрямування на фінансування реконструкції та будівництва дошкільних, загальноосвітніх та позашкільних закладів освіти коштів Державного фонду регіонального розвитку (законопроект № 2157а). Маємо зупинити руйнування системи позашкільної освіти, яка дісталася Україні у спадок від СРСР. Насамперед потрібно надати закладам позашкільної освіти державне фінансування, передбачене законом «Про позашкільну освіту». Для цього треба внести зміни до Бюджетного кодексу (89 і 91 статті) (законопроект №2490). Необхідно встановити мораторій на закриття навчальних закладів системи позашкільної освіти (проект постанови Верховної Ради №2792). Четвертий напрям дій — мотивація вчителя до праці та підвищення кваліфікації. З цією метою зареєстровано законопроект щодо відновлення гарантій держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників закладів освіти №2861 від 18.04.2013. Насамперед ідеться про повернення норми щодо заробітної плати в освіті на рівні середньої по промисловості. П’ятий. Термінова підтримка науки за рахунок позабюджетних джерел. Маємо прийняти законопроект, який дасть змогу науковим установам розміщувати власні надходження у банківських установах (№3046). Сьогодні Держказначейство несвоєчасно здійснює оплату платіжних доручень бюджетних установ. У результаті зриваються проекти в рамках міжнародного науково-технічного співробітництва, згортається госпдоговірна тематика наукових установ України. Це призводить до фінансових втрат та погіршує діловий імідж вітчизняних науковців. Законопроект №3046 надасть можливість науковим установам розміщувати власні надходження у державних банках, при належному державному контролі за їх використанням. *** Шановні колеги! Початок нового навчального року завжди пов’язаний з новими знаннями, новими завданнями, новими сподіваннями. Батьки, їхні діти, вчителі очікують від нас стратегічного бачення і влучних рішень. Прагнення кращого майбутнього для наших дітей — це те, що об’єднує всіх нас. Освіту необхідно вивести з площини політичних інтриг і спекуляцій у площину змістовної дискусії про її нинішній стан та майбутнє. Плодами такого діалогу повинні стати конкретні законодавчі рішення. Нам потрібна провідна система освіти, яка дасть кожному шанс на успіх і забезпечить Україні гідне місце серед провідних держав світу.
Лілія ГРИНЕВИЧ, голова Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України.
| 