ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

“Запровадження  12-річної загальної середньої  освіти в Україні:

проблеми та шляхи  їх подолання”

Сесійний зал Верховної Ради України

9 червня 2010 року, 15.00 година

Веде засідання Перший заступник Голови Верховної Ради

України  А.І.МАРТИНЮК

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники парламентських слухань. Подивився я на сесійну залу, аж посвітлішало, що значить зібралася абсолютно інша аудиторія, світліша, ніж депутатська, це я вам щиро кажу. (Оплески)   Правда, присутні тут у невеликій кількості народні депутат ображаються, вони також світлі, але ви  все-таки світліші.

Мені дуже приємно  провести буде ці парламентські слухання, бо свою трудову діяльність я починав із школи, правда, не великий трудовий стаж, але  у всякому разі знаю, що таке  школа. Це перше.

І друге.  Оскільки більшість із вас  була відірвана від засобів масової інформації, бо  ви добирались для того, щоб взяти участь у цій  серйозній розмові, то, напевно, не знаєте останньої досить приємної новини, що стосується учительства, я хочу про неї повідомити. За наполегливою рекомендацією  Міністерства освіти сьогодні на засіданні Кабінету Міністрів  прийнято рішення, що у повному обсязі вчителі у цьому році одержать  всі відпускні, виходячи  із тих нарахувань щодо підвищеної заробітної плати, які вам нараховують. (Оплески) 

  Тепер, шановні колеги (дозвольте так називати вас), декілька слів з приводу нашої сьогоднішньої  розмови. Ми з вами, дійсно, повинні дати відповідь, ми  з вами повинні дати відповідь  тим, хто буде потім приймати рішення з приводу  надзвичайно серйозного питання: „Що нам робити  з 12-річним терміном навчання, переходити до нього, не переходити, залишатися так, як є?” Чи дехто навіть пропонував, ви  знаєте, що і Верховна Рада  розглядала   вже подібні пропозиції, повернутися  до 10-річного навчання і так далі. Проблема, і кожен з вас не гірше мене знає, надзвичайно  важлива для  наших людей, для нашого суспільства. І я без перебільшення хочу сказати, що від нашої з вами розмови, від ваших думок, від ваших пропозицій, на основі яких потім будуть прийняті рекомендації Верховною Радою, буде й залежати вирішення цієї проблеми, буде залежати практично доля кожної сім’ї, бо так чи інакше майже кожна наша сім’я, чи то ще діти вчаться, чи вже онуки вчаться, але має до цього безпосереднє відношення. Проблема не проста. Я вам назву тільки одну цифру, не вдаючись до великих коментаріїв. В минулому році дипломи про середню освіту, тобто, вибачте не дипломи, а атестати про середню освіту, документ, який дає право бути студентом вузу, одержали 391 тисяча. Студентами вузів тільки ІІІ-ІV рівня акредитації в минулому році стали 370 тисяч. 391 тисяча одержала атестат, а 370 тисяч стали студентами ІІІ-ІV рівня акредитації. Я боюсь прогнозувати коли, але дуже швидко у вузи будуть приймати більше студентів, ніж ви, працівники школи, будете їх випускати. Тобто перехід на 12-річну систему ще більше поглибить цю проблему і так далі. Але я не хочу упереджувати, ще раз повторюю, нашої розмови. Я дуже просив би, щоб, дійсно, кожен, хто буде мати можливість виступити, серйозно підійшов до цієї проблеми, бо від нашої з вами розмови, ще раз наголошую, залежить кінцеве розв’язання цієї проблеми. Ми побудуємо свою роботу наступним чином: доповідь від уряду за дорученням уряду зробить Міністр освіти протягом 20 хвилин, співдоповідь від профільного комітету – 15 хвилин голова комітету, після того приступимо до обговорення цієї проблеми. З урахуванням ситуації ми підемо на певну відступку від регламенту, дамо можливість 10 хвилин виступити президенту Академії педагогічних наук. Всі решта, хто буде брати  участь у обговоренні, буде мати 5 хвилин.

Я дуже просив би нікому з вас на мене не ображатися, бо я як вчитель дуже суворо підхожу до Регламенту. Більше, ніж 5 хвилин ніхто з вас, як би ви мене не просили, мати не буде, бо той, хто з вас виступає, він готовий говорити і висловити все. Не забувайте, що  за вами є   черга, яка також хоче щось  сказати. Я хотів би, щоб якомога більше можливостей було  у нас обговорити. На завершення, якщо будуть у вас запитання, я просив би звернути увагу направо від мене, наліво від вас представники секретаріату комітету. Ті запитання, які у  вас, будь ласка, письмово подавайте до них, наприкінці наші доповідачі дадуть відповіді на ваші запитання, і  ми таким чином будемо десь протягом трьох годин в такому ритмі з вами  працювати.

Я зараз запрошую до слова, до доповіді міністра освіти і науки України  Дмитра Володимировича Табачника. Будь ласка, Дмитро Володимирович.

ТАБАЧНИК Д.В. Шановний  Адаме Івановичу! Шановні народні депутати і шановні колеги! Дійсно,  ця зала зібрала сьогодні цвіт освіти України для найважливішої розмови, від якої залежить майбутнє всього суспільства. І, знаєте, за освіченість  кожної людини відповідає вчитель, за відсутність цієї освіченості – Міністерство освіти, тому давайте спробуємо нашу розмову сьогодні побудувати, щоб поєднати наші компетенції.

Перехід на 12-річний термін навчання  визначений статтею 12 Закону України „Про загальну середню освіту”. На її виконання  у 2000 року урядом було ухвалено Постанову №1717, якою, зокрема, передбачалася    ціла низка заходів. Найважливіші з них:  здійснити протягом  2000-2003 років заходи, спрямовані на оновлення змісту загальної середньої освіти відповідно до нової структури школи; розробити навчальні  плани і програми для загальноосвітніх навчальних закладів різних типів; запровадити ефективну форму державної підсумкової атестації випускників шкіл; розробити і запровадити у навчальний процес  нові засоби навчання, нові педагогічні технології, інформатизацію середньої освіти, оновити підготовку педагогічних кадрів тощо.

Багато чого вдалося зробити. Так, вперше в історії української школи зміна цілей, структури і змісту відбулися на основі нових державних стандартів загальної середньої освіти. Підготовлено десятки нормативних, інструктивних, методичних документів. Але, на превеликий жаль, не все із визначених завдань вдалося зреалізувати повною мірою.

Концептуальні засади 12-річної освіти розроблялися і ухвалювалися в роки стрімкого економічного зростання країни, коли держава мала найвищі темпи розвитку в Європі, а деякі роки – і в світі. Економічної кризи ніхто не прогнозував. Зараз реалії свідчать, що Україна замикає першу сотню країн світу за рівнем використання інформаційно-комунікаційних технологій, конкурсний відбір підручників не забезпечив підвищення їх якості, оновлення змісту освіти пішло іноді шляхом перевантаження навчальних програм, реформування системи підготовки вчителів так і не було проведено.

За останні 2 роки були взагалі повністю заморожені всі державні програми в освітній галузі. Справедливе гасло: „Рівний доступ до якісної освіти” – так і залишилось лише гаслом. Тому давайте ще раз повернемось до найбільш відомих і задекларованих тез переходу на 12-річне навчання.

Міжнародний аспект. Якщо аналізувати терміни навчання для здобуття повної загальної середньої освіти, що вони складають 11-13 років у багатьох країнах. Хоча, аналізуючи термін здобуття обов’язкової середньої освіти – а майже в усіх країнах вони не співпадають із термінами здобуття повної середньої освіти, - зауважу, що лише у Великій Британії, Угорщині та Нідерландах цей термін перевищує 11 років.

Для того щоб з’ясувати, наскільки обов’язковою вимогою інтеграції в єдиний європейський освітній простір є саме 12-річний термін навчання, ми звернулися до головної європейської структури в цій царині – Директорату з питань освіти, культури, спадщини, молоді і спорту Ради Європи. Дозволю собі процитувати відповідь: „Щодо тривалості обов’язкової освіти в школах, то Рада Європи не має чітких рекомендацій на цю тему. Тривалість навчання складає від 11 до 13 років. Багато європейських країн мають 12-річну освіту. Пояснювальна доповідь Лісабонської конвенції передбачає, що різниця в один бік, в один рік в той чи інший бік не є достатньою причиною для невизнання кваліфікацій, які дають доступ до вищої освіти. Лист підписала генеральний директор Габріела Батіані Драгоні. Тобто  розмови про будь-які міжнародні санкції, безперечно, безпідставні і вигадані.

До того ж, на наш погляд, більш коректно порівнювати не кількість років навчання, а кількість навчальних годин, оскільки тривалість навчального року, кількість уроків, кількість днів на канікулах в багатьох країнах є зовсім різною. За нашими навчальними планами граничне навантаження на учня за 12 років має скласти 10 тисяч 745 навчальних годин, в системі одинадцятирічної школи – 10 тисяч 268. Європейський досвід наші фахівці вивчали безпосередньо в Страсбурзі. У Великій Британії при дванадцятирічній тривалості обов’язкової освіти, кількість навчальних годин – 10 тисяч 260, підкреслюю, що це менше за наші годині в одинадцятирічній школі. Обов’язкову середню освіту здобувають у Норвегії за вісім тисяч п’ятсот годин, у Франції – за дев’ять тисяч 300, у Фінляндії – за сім тисяч 695 навчальних годин. Так що за кількістю уроків наша обов’язкова освіта і одинадцятирічна, і дванадцятирічна не поступаються обов’язковій освіті переважної більшості країн Європи. Порівняння загального обсягу кількості навчальних годин у нашій країні та в інших європейських державах дає підстави зробити висновок про те, що при меншій тривалості навчання – одинадцять років кількість навчальних годин у школах України перевищує їх загальну кількість в окремих країнах з дванадцятирічним терміном навчання, наприклад, в тій же Великій Британії, або Португалії.

Зарубіжний досвід також свідчить, що в країнах із ефективною системою освіти, навчання в початковій школі триває 5-7 років, до того ж, в значній частині країн цьому передує обов’язкова передшкільна освіта. Враховую чи це, Міністерство освіти і науки найближчим часом внесе відповідні документи щодо впровадження обов’язкового року передшкільного навчання в системі дошкільної освіти. На тепер рівень охоплення різними формами дошкільної освіти дітей п’ятирічного віку становить 93,7 відсотки.

Безумовно, позитивним нововведенням стало запровадження профільного навчання, адже саме профілізація старшої школи дає шанс творити найсприятливіші умови для диференційованого навчання старшокласників, забезпечити їм осмислений вибір професії, допомогти школі перебороти певну закритість, об’єднавши ресурси та зусилля з іншими навчальними закладами, і професійно-технічними, вищими, міжшкільними навчально-виробничими комбінатами тощо, а в перспективі і з потенційними роботодавцями.

Громадськість позитивно ставиться до впровадження профільного навчання. Це засвідчує ряд соціологічних досліджень, проведених у квітні-травні 2010 року Інститутом психології Академії педагогічних наук та нашим Інститутом інноваційних технологій змісту освіт.

Учасники опитувань вважають, що профілізація навчання позитивно спливає на якість освітніх послуг, оскільки пов’язана з підвищенням готовності випускників шкіл здобувати вищу освіту та свідомим вибором професії. І тому на підтримку профільного навчання висловилось понад 60 відсотків учнів, вчителів та батьків.

Водночас переважна більшість опитуваних керівників шкіл стверджує про недостатній рівень готовності до переходу старшої школи на профільне навчання. Серед  основних чинників, що впливають на формування такої точки зору керівників шкіл є:

Перше. Незадовільний стан матеріально-технічної бази шкіл, що унеможливлює якісно та у повному обсязі реалізувати завдання профільного навчання.

Друге. Недостатня підготовленість вчителів до викладання профільних предметів і особливо до роботи з учнями 18-19 років з урахуванням їх психологічних та фізіологічних особливостей.

Третє. Невиправдано велика кількість  обов’язкових шкільних предметів для вивчення у профільних школах, що призводить до  суттєвого перевантаження учнів та великого… та значного зменшення часу на профільні дисципліни.

Мотивацією переходу на 12-річний термін навчання було і збереження здоров’я школярів, яке забезпечувалося унормуванням навчального навантаження переходом на п’ятиденний тиждень.

Водночас попри позитивні тенденції в розробленні і впровадженні навчальних планів і програм 12-річної школи вони все ще залишаються переобтяженими інформативним матеріалом. Це підтверджується  результатами дуже різних багатьох соціологічних опитувань і в 2006-му, сьомому, восьмому і десятому роках.

Так, при оцінюванні чинних навчальних планів і програм батьки та вчителі майже одностайні в своїх судженнях: навчальні програми перевантажені інформацією, а співвідношення годин та обсягу дисциплін, що вивчається, не збалансована. Переважна більшість опитуваних батьків, понад 75 відсотків, вважає, що їх діти не можуть опанувати навчальний матеріал самотужки. Характеристика самими учнями шкільного середовища також свідчить про наявність гострих проблем. Більш ніж третина учнів не задоволена школою, 30 відсотків відчуває складність навчання, до 50 відсотків – втому від занять. А це, безумовно, призводить до збільшення кількості хворих дітей.

Успіх роботи школи залежить від готовності вчителі до якісних змін у своїй професійній діяльності. У вчителя профільної школи фахова підготовка повинна відповідати профілю навчального закладу. Він має у першу чергу забезпечити особистісно орієнтоване навчання, практичну спрямованість навчального процесу і профільне самовизначення старшокласників, формування в них відповідних компетенцій. Проте, на даний час діяльність вищих педагогічних навчальних закладів та інститутів післядипломної освіти все ще спрямована на підготовку вчителя до роботи в звичайній загальноосвітній школі. І, відверто кажучи, по-новому вчителя ніхто не готує.

Щоб виправити ситуацію, слід кардинально перебудувати роботу педагогічних університетів і інститутів післядипломної освіти. Відповідне реформування є в найближчих планах Міністерства освіти.

Вивчення стану справ свідчить, що в переважній більшості регіонів існує гостра проблема забезпечення шкіл педагогічними кадрами. Благополучна ситуація, відносно благополучна, лише у Волинській, Івано-Франківській, Сумській, Тернопільській та Чернігівській областях. Разом з тим зауважу, що при переході на 12-річну школу необхідно буде ввести додатково ще майже 17 тисяч ставок, в тому числі майже 8,5 тисяч ставок у сільській місцевості.

Є ще одна не менш гостра проблема – старіння педагогічних кадрів. Кількість вчителів у віці до 30 років з кожним роком зменшується. За останні чотири роки їх кількість впала з 21 до 17 відсотків. А от кількість педагогічних працівників пенсійного віку щороку збільшується, наприклад, у порівнянні з минулим роком вона збільшилась на 2,5 тисячі осіб. Сьогодні в навчальних закладах працюють майже 79 тисяч педагогічних працівників пенсійного віку, це понад 16 відсотків від загальної кількості. Окрім того 58,5 відсотків вчителів України  мають вік старше  41 року. При чому більша половина з них це пенсіонері за віком або які можуть вийти на пенсію за вислугою років. Зрозуміло, що це також невтішні цифри.

Така ситуація збільшує ще і  віковий розрив між поколіннями дорослих і дітей, що ускладнює процес комунікації вчителів та учнів, за даними психологів збільшення віку учнів з 16 до 18-19 років буде потребувати додаткової психологічної підготовки вчителів, в першу чергу саме в підходах до комунікацій з молодими людьми. Тобто, як бачимо і 12-річна і 11-річна системи освіти  мають свої переваги і свої недоліки.

Наскільки ж ми готові сьогодні до  переходу на 12-річний термін здобуття повної, загальної середньої освіти? Завдання, які покладалися на Міністерство освіти і науки для  переходу на новий зміст, структуру та термін навчання в переважній  більшості виконані. Розроблені необхідні нормативні документи, нові навчальні плани і програми, триває видрук підручників. Так, починаючи з 2001 року, для початкової школи видано 210 найменувань підручників з загальним накладом майже 23 мільйони, для основної школи видано 607 найменувань з загальним накладом майже  48,5 мільйонів. Зараз завершується підготовка до  друку підручників для  10-х класів. Коштів, які є в Державному бюджеті, має вистачити для випуску всієї лінійки підручників. І переконаний, нам  вдасться оновити повністю „Букварі”, підручники для других класів, для спеціальних і професійно-технічних  навчальних закладів.  Залишиться завданням на наступні роки: конкурсний відбір, видрук і доставка підручників для 11-12 класів, для чого необхідно передбачити приблизно 360 мільйонів гривень в Державному бюджеті на наступні роки.

З метою ж вивчення готовності до переходу шкіл на 12-річний  термін навчання міністерство звернулось до керівників всіх без винятку регіонів України з проханням проаналізувати стан готовності навчальних закладів до такого переходу. За інформацією місцевих органів виконавчої влади, збільшення учнівського контингенту, а це орієнтовно понад 300 тисяч осіб, призведе до зростання кількості учнів, які будуть вчитися у другу зміну. Цей показник може становити до 5 відсотків, а це не багато – не мало більше 220 тисяч дітей. При збільшенні терміну навчання потребують вирішення питання створення умов для харчування та медичного обслуговування учнів. За інформацією письмовою з регіонів, на 1 вересня 2012 року в школах необхідно буде додатково передбачити понад 51 тисячу  200 місць в їдальнях шкільних і в буфетах. Окрім того, залучити до медичного обслуговування учнів майже 2,5 тисячі медичних працівників і облаштувати заново 2 тисячі 583 медичні пункти. За самими скромними мірками для цього державному бюджету необхідно понад 120 мільйонів гривень щороку.

Дванадцятирічна школа буде потребувати значно більших видатків на комп’ютеризацію шкіл. За результатами проведеної паспортизації в регіонах кабінетів інформатики для завершення комп’ютеризації шкіл та оновлення застарілої техніки вже необхідно близько 4 тисячі навчальних комп’ютерних комплексів. Для повноцінного функціонування дванадцятирічки ця цифра буде ще більшою. Вкрай актуальним залишається також питання підключення до мережі Інтернет. В цілому по країні це близько 85 відсотків шкіл, які підключені, в сільській місцевості на жаль лише 54. Ситуацію значно погіршує якість підключення шкіл до мережі, в основі якої ще й досі лежить телефонний зв'язок, а в більшості країн світу ці технології вже не використовуються. Хочу нагадати, що всі наші сусіди мають стовідсоткове якісне та сучасне підключення до Інтернету.

З урахуванням потреб дванадцятирічної школи, вартість закупівлі необхідної кількості навчальних комп’ютерних кабінетів, оснащення навчального процесу мультимедійним обладнанням та створення комп’ютерного програмного забезпечення складатиме понад мільярд гривень. Перехід школи на дванадцятирічний термін збільшує кількість учнів та вчителів, яких необхідно підвозити до місць навчання. На сьогодні необхідно забезпечити організацію підвезення 276 тисяч учнів та майже 42 тисяч вчителів. Дванадцятий рік навчання у загальноосвітніх  навчальних закладах збільшить орієнтовно на  25-30 тисяч кількість учнів, які потребують перевезення.  Окрім того, за результатами інвентаризації доведеться оновити близько восьми сотень автобусів, термін експлуатації яких уже завершується. За інформацією з регіонів для реалізації в повному обсязі програми „Шкільний автобус” загальна потреба в транспортних засобах складає для 11-річки   5 тисяч 900 автобусів, для 12-річної школи майже 6,5 тисяч. Для вирішення означеного питання, з урахуванням потреб 12-річної школи, необхідно також ще понад 1 мільярд.  Збільшення вікової різниці між учнями до 12, 13 років буде потребувати вирішення питання щодо відокремлення початкової школи в самостійну навчальну структуру, яка повинна мати окреме приміщення. Це, до речі, звичайно міжнародна практика.

12 років потребує значно більшого фінансування денних загальноосвітніх шкіл. З розрахунку бюджетного нормативу на одного учня зазначене фінансування складе майже 1,5 мільярдів гривень. Якщо приплюсувати все вже згадане, то загальна вартість дванадцятого року для держави складе  понад 4 мільярди. До цих витрат також слід додати і збільшення вартості підготовки фахівців у професійно-технічних навчальних закладах, яка за розрахунками збільшиться на 36 відсотків або на 1,7 мільярдів і складе  6,4 мільярдів гривень.

Враховуючи наведене і  проаналізовані матеріали, Міністерство освіти і науки  пропонує два варіанти подальшого розвитку загальної середньої освіти.

Перший. Зупинитися на 11-річному терміні навчання з одночасним запровадженням обов’язкової  передшкільної освіти - один рік. І зберігши кращі ідеї 12-тирічної школи: профільне навчання, можливість отримання професії і таке інше. Ми ще маємо можливість для цього, внісши зміни до навчальних планів і програм і гармонійно поєднати матеріал 11-го та 12-го класів (Оплески).

Другий – поліативний. Враховуючи нерівномірність забезпечення шкіл у різних регіонах, містах, селах, дозволити місцевим радам самостійно приймати рішення про термін здобуття  повної загальної  і середньої освіти за програмою, або 11, або 12 років. Але я, відверто кажучи, не прихильник такого варіанту. Але вирішальним  при прийнятті рішення має бути стан матеріального, фінансового, навчально-методичного, кадрового забезпечення кожного конкретного закладу  та рівень підготовки учнів.

Перед   прийняттям остаточного рішення щодо подальшого  розвитку освіти хочу привернути увагу до широкої думки громадськості. Міністерством освіти, зважаючи на  величезний суспільний резонанс  проблеми, було організовано проведення ряду досліджень та зустрічей з керівниками  місцевих органів  управління освіти, широкими  колами педагогічної громадськості, батьківською громадськістю, учнівським врядуванням в регіонах.

Про що свідчать результати? Результати засвідчили, що переважна більшість суспільства не відчуває сьогодні  готовності до переходу на 12 річний термін  навчання. За результатами соціологічних досліджень позитивно до переходу на 12 річний термін навчання ставляться лише  близько 10 відсотків учнів, 15 відсотків  батьків і трохи   менше 20 відсотків вчителів. Водночас, негативне ставлення  до цього переходу скрізь, по  будь-якому дослідженню висловлюють 70  і більше відсотків респондентів.

Риторичним видається  запитання, що краще для молодої людини: ще рік навчатись  в школі з крейдою в руках, чи в будь-якому вищому або професійно-технічному закладі здобувати обрану професію?

Що краще для держави, яка поставила перед собою амбітні цілі розвитку економіки: вкладати мільярди  в продовження навчання в середній школі, чи в якісну підготовку фахівців і ще на рік наблизити цих людей…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Завершуйте,  будь ласка.

ТАБАЧНИК Д. В. …насамкінець хочу запевнити, що Міністерство освіти і науки  абсолютно свідоме  наявних проблем, має детальні дорожні карти на реалізацію  названих шляхів і готове ефективно працювати.

Ну і на завершення. За великим рахунком вирішальним є не скільки років ми вчимо, а як і чому. Якість освіти визичається новітніми     технологіями, професійними кадрами і сучасним змістом освіти.

І саме якість освіти є дорогою до успіху, до   визнання і до здійснення мрій. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Дмитро Володимировичу.

Запрошую до слова голову Комітету Верховної Ради  з питань науки і освіти Володимира Івановича Полохала. Будь ласка. Підготуватися Креміню.

15:27:33

ПОЛОХАЛО В.І. Шановний пане головуючий, шановні народні депутати, шановні всі учасники парламентських слухань! Я думаю, що у цій авторитетній аудиторії немає потреби переконувати один одного про безцінне значення освіти у сучасному суспільстві, про те, що освіта, наука, інновація – найважливішим чинником і мовою життєдіяльності. Звісно освіта в Україні, в тому числі загальна середня, має зайняти нарешті місце пріоритетної складової державної діяльності.

Варто зазначити, що саме парламент – Верховна Рада України відповідно до 92 статті Конституції України та статті 4 Закону України „ Про  освіту” має визначити державну політику в галузі вітчизняної освіти. А здійснення  її покладено на органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. І мушу сказати, що на законодавчому рівні вітчизняна освіта, справді, визнається пріоритетною у сфері соціально-економічного, духовного і культурного розвитку суспільства.

Однак в нашій державі, на жаль, часто лише декларується, що освіта є основою майбутнього інформаційного суспільства – суспільства знань. Водночас ті, хто сьогодні ухвалює рішення, стверджують, наприклад, що лише економіка є саме тим фактором, який визначає практично всі сфери суспільного життя. Такий примітивний економічний детермінізм означає не що інше як те, що освіта, наука і інноваційна галузь фактично відсувається на периферійні напрямки внутрішньої політики держави. Особливо сумно це може позначитися на середній освіті. Можемо мати ситуацію, коли, як твердять песимістично налаштовані експерти, через 3-5 років переважна більшість випускників середньої школи просто не зможуть засвоювати програму вищої..., шкіл, особливо технічних вищих навчальних   закладах. Зокрема по рівню знань з математики і природничих наук,  які фіксуються в Україні останніми роками та, практично, з 90-го року, а 20 років тому це була наша перевага порівняна з більшістю країн світу, є серйозною загрозою для економіки.

Якщо все залишиться без змін, то не так   уже й важливо, як ми прийматимемо випускників до вузів, до вищих навчальних закладів: через тести, через співбесіди,  екзамени чи без них, скільки у нас буде років навчання 13, 12 чи 10? Це взагалі стане вторинним питанням, яке чомусь є сьогодні предметом ну надзвичайно заполітизованим, а з часом і спекуляції, що лише відволікають увагу  від реального стану середньої освіти замість змістовного, а недекоративно її реформування. Інакше кажучи, якщо ми найближчим часом не забезпечимо припинення зниження рівня інвестування в людський капітал, як це робиться в розвинутих країнах світу, зокрема припинення падіння якості шкільної освіти, тоді жодні заходи щодо реформування вищої школи, у тому числі законодавчі теж     не будуть дійові і втратять будь-який сенс. А вища школа просто буде не в змозі готувати фахівців для сучасних конкурентноспроможних інноваційної економіки. Адже іншого шляху для економічного зростання в 21-ому столітті ще ніхто не вигадав.

І ще один загальновідомий факт. Для того, щоб освіта функціонувала і розвивалась, потрібно на неї витрачати не менше 10-12 відсотків національного валового продукту. В Законі „Про освіту” передбачено 10 відсотків від ВВП. Яка реальна картина в нашій державі щодо рівня  інвестування в людський капітал, підтримка належного рівня  освіти і науки,  надто порівнюючи її навіть з середньою,  з середньо розвинутими країнами, я думаю,  що всі учасники парламентських слухань знають.

Чи покращило якість середньої освіти, чи підвищило її роль в формуванні суспільства знань запровадження 12-річного терміну навчання?  Відповідь на це питання    має дати саме учасники парламентських слухань, всі  тут, хто присутній і представляє півмільйонну армію, вибачте,  найосвідченішу нашого суспільства, які працюють в середній школі.

Як відомо, після прийняття цього рішення про запровадження, нагадаю всім,  пройшло майже 10 років, 10 років майже. За цей період змінилася низка урядів,  декілька керівників Міністерства освіти і науки і так далі. Декілька віце-прем’єрів, які курирують цей напрямок. За цей час справді прийнято ряд  нормативно-правових актів щодо модернізації змісту, затвердить державні стандарти. Розроблено державні програми, новітні підручники, методичні рекомендації, введено 20-бальну систему оцінювання знань, запроваджено всеохопне зовнішнє незалежне оцінювання навчальних досягнень випускників загальноосвітньої школи тощо.

Разом з тим, змушений наголосити на тому, що заходи щодо запровадження 12-річної загальної середньої освіти у країні справді проводилося непослідовно, несистемно, без належної уваги з боку держави і фінансової підтримки протягом останнього 10-річчя. Шановні колеги! Всі ми знаємо, що ідея щодо 12-річного терміну навчання в загальноосвітній школі, особливо його запровадження, сприймається неоднозначно в нашому суспільстві. На жаль, зараз в державі немає достатньо авторитетних моніторингових досліджень щодо сприяння суспільству запровадження 12-річного терміну здобуття загальної середньої освіти. Немає авторитетних. Посилатися на них не можемо. 10 років пройшло, ми не провели такі моніторингові дослідження, про що засвідчили лист і розмова із Інституту соціології Академії наук України.

Водночас, в міру наближення, 3 роки залишається до повного запровадження 12-річного терміну навчання, в українському суспільстві почали з’являтися критичні оцінки запропонованої реформи. Особливо під час виборів. Зокрема президентської кампанії 2009 року, а освіту завжди згадують під час політичних баталій і виборів, ця тема повернення, підкреслюю, до 10-річки в школі стала активно використовуватися і кандидатами в Президенти України, і Богословською, і Гриценком, Супрун, Противсіх, Януковичем. До Верховної Ради навіть надійшов законопроект щодо запровадження 10-річного терміну навчання для здобуття повної загально-середньої освіти. Верховна Рада відхилила. Підтримали за основу лише 75 народних депутатів. На мій погляд, це було правильне рішення Верховної Ради. Розуміючи складність питання і з метою всебічного фахового обговорення проблеми, Верховна Рада України прийняла рішення про сьогоднішні Парламентські слухання, доручивши їх підготовку чи координацію профільному Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти.

А проблеми справді, з точки зору досягнення цілей запроваджень 12-річки звісно є, і вони вже   обговорюються і за межами освітянського середовища, а не тільки в експертному товаристві.  В цьому легко переконатись, якщо ознайомитись з інформаційно-аналітичними матеріалами щодо запровадження  12-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти, які на наше прохання надійшли  абсолютно від усіх обласних державних  адміністрацій, обласних рад, від педагогів, науковців, педагогічних працівників, Академії  педагогічних наук, батьківської громадськості. Ось цей документ, майже 500 сторінок. На жаль, комітет не зміг організувати, щоб всі учасники  з ним…  ознайомилися. Це  думка всіх регіонів.

І що ж випливає? Аналіз цих матеріалів. Я думаю, вони будуть враховані при підготовці рекомендації парламентських слухань, насамперед думка тих, хто готував ці документи. Дозволяє зробити висновок  про те, що на регіональному рівні все ж таки   є розуміння того, що запровадження 12-річної школи – це перш за все поліпшення якості освіти, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної освіти, забезпечення економіки держави кваліфікованими    кадрами  тощо. Тому більшість областей висловилися за  впровадження 12-річної середньої освіти, але  при умові, це цілком справедливо.

Перше. Зміцнення матеріально-технічної бази шкіл, переобладнання шкільних кабінетів, спортивних залів, налагодження випуску підручників, методичних посібників,  перетворення шкільних бібліотек  в інформаційно…….. центри, розгортання  різних форм дошкільного виховання. 

Друге. Вдосконалення  законодавчої бази, законодавчо закріпити варто обов’язковість, така думка регіонів,  дошкільної освіти  для дітей 5-річного віку, врегулювати правовий статус  учнів 17-18 років з частиною призову до лав Збройних сил, укладання шлюбу,  зменшення  наповнюваності класів у сільській місцевості до  трьох учнів.

І третє. Підвищення соціального статусу вчителя, приведення заробітної плати у відповідність  із суспільною вимогою педагогічної праці.   Це  абсолютно всі підготували такі матеріали, коли йдеться (поставили третім питанням), але абсолютно всі  регіони. 

Декілька областей, правда, пропонують не поспішати із запровадженням  12-річної школи, пропонують старшу школу обмежити 11 класом, тобто запровадити 11-річну освіту.

Я впевнений, що корегування  державної політики у галузі загальної середньої освіти, у тому числі з точки зору   запровадження 12-річки, потрібно розглядати виключно з позиції прагматизму, з огляду на світові тенденції, враховуючи всі ключові аспекти. А саме, які ризики повернення 10-річки могли бути, якщо взяти цей справді міжнародний аспект. Це може призвести, справді може призвести до міжнародного невизнання атестатів про загальну середню освіту та дипломів про вищу освіту, тому що є відповідні рекомендації ЮНЕСКО про щонайменше 11-річний термін здобуття середньої освіти. Це може унеможливлювати навчання випускників українських шкіл у зарубіжних вищих навчальних закладах та означатиме порушення зобов’язань, взятих  Україною у травні 2005 року підписання Болонської декларації. Якщо ми говоримо про інтеграцію в європейський освітній простір, про європейські тенденції, додам ще раз, в Фінляндії, яка сьогодні є лідером, стала лідером, до речі, за якістю середньої освіти в Європі, тривалість навчання для здобуття середньої освіти – 14 років, в Великій Британії, Франції, Італії, Польщі, Румунії – 13 років, в Австрії, Іспанії, Швеції, Болгарії, Латвії, Литві – 12 років. 11 років лише є в Білорусії, 11 років, і в Росії.

Педагогічний аспект. Справді повернення до 11-річної освіти ускладнить, якщо не уможливить перехід старшої школи на профільне навчання, погіршить підготовку випускників до вступу у вищі навчальні заклади.

Економічний аспект, щоб просто всі присутні тут знали. Навчальний процес у 1-9 класах 12-річної школи організовано з використанням 800 підручників з обов’язкових предметів. Вже надруковано понад 95 мільйонів примірників, котрі обійшлися платникам податків в 1,5 мільярда гривень. Прийняття рішення про перехід на 12-річний термін навчання потребуватиме лише на заміну підручників ще більшої суми, близько 2 мільярдів.

Нарешті соціальний аспект. Підраховано, що повернення до 11-річної школи призведе до того, що безробітними стануть понад 100 тисяч вчителів. Внаслідок демографічної кризи вже сьогодні багато з них не працюють з неповним …… навантаженням. Немає 10-річки в Європі, і 2 чи 3 існують 11-річки.

 Навіщо і кому це потрібно в Україні? А що вкрай потрібно, то на моє переконання нам вкрай необхідно нарешті розпочати виконувати статтю 57 Закону України „Про освіту”, особливо в частині встановлення середніх посадових окладів, ставок заробітної плати педагогічним працівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати представникам  промисловості.

Друге. Профільне навчання у старшій  школі слід запроваджувати лише в тих загальноосвітніх школах, де є відповідна матеріально-технічна база.

Третє. Зважаючи на кількість мало комплектних сільських шкіл, низьку наповнюваність  класів у сільських школах розробити відповідну нормативно-правову базу щодо створення міжшкільних профільних груп в межах освітнього округа.

І ще про одну кричущу проблему. Звичайно це добре – комп’ютери в школі, але йдеться про  стан забезпеченості загальноосвітніх навчальних закладів сучасними засобами навчання. Про яку профілізацію  школи можна вести мову, не важливо скільки це буде років, коли забезпечення шкіл лабораторним обладнанням предмет….. кабінетів хімії, біології і фізики для проведення лабораторних робіт  становить лише 10-15 відсотків, а загальний стан забезпечення сучасними засобами навчання в цілому по країні  становить  лише 29 відсотків від потреби.  В Україні є, і я думаю, тут будуть виступати сьогодні, і комітет  проводив слухання виїзні, зокрема в місті Суми, є ті, хто може 5-6 разів дешевше виробляти таке обладнання, поставляти в школи. Треба, щоб була політична воля місцевої і центральної  влади.

Натомість не  можуть не насторожувати деякі пропозиції… позиції, які торкаються середньої освіти, які містяться в програмі економічних реформ на 2010-2014 роки, що розміщений для обговорення на офіційному сайті Президента України. Це  оптимізація мережі шкіл, розробка і перехід до єдиного стандарту вартості навчання одного учня. Виникають питання, що за цим стоїть? Якщо коротко, чи будуть школи позбавлені гарантованого державного фінансування в повному обсязі? Чи будуть виділятися кошти в залежності лише від кількості учнів  в межах гарантованого державного ліміту? Чи безплатний ліміт включатиме мінімум навчальних годин? Чи не будуть зникати школи? Чи не доведеться батькам всупереч Конституції України, Закону України „Про освіту” доведеться доплачувати за  повноту середньої освіти?

Щодо оптимізації мережі  загальних шкіл. Це дуже гарне слово, але про автобуси ви всі добре знаєте, нам треба 300 тисяч  учнів підвести до шкіл, щоб так оптимізувати, і у нас дороги не такі, як в Канаді, в США, де можна і 100 кілометрів їхати. В тій самій Сумській, Волинській – там і 3 кілометри не проїдеш! Яка оптимізація, коли просто учні не доберуться,  взимку  не доберуться, на возах будуть їхати до шкіл. Тому… а єсть, скажімо, взагалі, якщо говорити про цю техніку – автобуси, то вони взагалі знаходяться ……у Дніпропетровській області. 40 відсотків автобусів не мають постійного місця зберігання, а фактично розміщуються на територіях відділів освіти або школи за місцем проживання водія.

Змушений наголосити на тому, що, звичайно, треба серйозно говорити про підручники. І ще раз хочу сказати: недостатньо в нас сьогодні цьому приділяється увага, особливо для початкової школи. Ясно, що сьогоднішнє обговорення, і взагалі стратегія розвитку вітчизняної системи освіти потребує корегування. Тому я думаю, що варто розглянути питання щодо необхідності скликання чергового з’їзду педагогічних працівників (їх було лише два з’їзди), щоб сам з’їзд визначав, самі вчителі визначали і диктували владі, законодавчій і виконавчій, що потрібно робити.

І, нарешті, всіх я хочу запросити до відвертої, професійної…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, завершуйте.

ПОЛОХАЛО В.І. Ви всі отримали Рекомендації парламентських слухань. Я впевнений, переконаний, що конструктивна, неполітизована розмова дасть нам можливість прийняти правильні рішення, не просто про форму, а про зміст, про якість і про те, як нам наздоганяти європейські країни, де ми їх набагато колись випереджали.

Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шкода, але доповідачі не показали вам гарного прикладу: порушили регламент.

Будь ласка, до слова запрошується Кремінь Василь Григорович, президент Національної академії педагогічних наук України, академік Національної академії наук. 10 хвилин. За ним буде слово мати Леонід Макарович Кравчук.

КРЕМЕНЬ В.Г.  Шановний Адаме Івановичу, шановні колеги! Глибоко переконаний, що встановлення 12-річного терміну навчання в школі було своєчасним і прогресивним кроком. Чому це було необхідно? Передусім цей крок абсолютно співзвучний з визначальними тенденціями трансформації національної системи освіти розвинених країн. До речі, вони і розвиненими стали через те. Він зумовлений цивілізаційними змінами, що відбуваються у світі: глобалізація економіки, інноваційний характер розвитку, інформатизація суспільства і таке інше. Якісна підготовка молодих людей до повноцінного входження в життя за таких умов вимагає відповідної тривалості навчання.

По-друге, у змістовому плані 12-річна школа покликана розв’язати і такі хронічні проблеми нашої  шкільної освіти, як перевантаженість, що негативно позначається на стані здоров’я школярів, відставання в освоєнні ними комп’ютерної грамотності, незнання іноземних мов і таке інше.

Нарешті, якщо євро-інтеграція є, дійсно, нашим пріоритетом, як нещодавно цілком обґрунтовано проголосив Президент України Віктор Федорович Янукович у Зверненні до українського народу, то не можна не зважати на те, що в Європейському Союзі нема жодної країни, я підкреслюю, жодної, де здобуття повної середньої освіти тривало менше 12 років. Тому дванадцятирічний термін навчання в школі є нині тим оптимальним мінімумом, я разом з іншими факторами зможе забезпечити Україні достатній рівень конкурентноздатності в Європі і в світі, прискорити процес інтеграції нашої країни до об’єднаної Європи. І повертатися назад від дванадцятирічки в минуле, після того, як пройдено три четверті шляху - дев’ять років, м’яко кажучи, не зовсім логічно. Тим паче, що про результативність дванадцятирічної середньої освіти можна аргументовано вести мову лише після того, як буде проаналізовано наслідки її першого завершеного циклу, тобто не раніше 2013 року. Сьогодні доцільніше говорити про те, на скільки ефективно дається реалізувати ідею дванадцятирічного шкільного навчання і про ті кроки, які необхідно зробити, щоб її не скомпрометувати, а також, скажемо чесно, не скомпрометувати себе в очах світового співтовариства.

Серед цих кроків передусім слід виокремити такі:

Перше. Нині очевидно, що доцільність і успіх запровадження 12-річної загальної середньої освіти в Україні вирішальною мірою буде визначатися створенням оптимальних умов для всебічної реалізації функцій і заключної старшої ланки, що ґрунтується на ідеях профілізації. Профільна старша школа поширена в більшості розвинених країн, вона є одним із проявів гуманістичного характеру суспільства, його орієнтації на людину, її розвиток, її самореалізацію, врешті решт. І лише суспільства авторитарні, тоталітарні, чи такі, що тільки-но вийшли з цього стану, намагаються і в освіті зачесати всіх діточок під один гребінець, який тримає жорстка, відчужена від людини рука авторитарної, чи пост-авторитарної держави, нехтуючи при цьому сутністю, думкою і почуттями дитини, а то і зневажаючи її. Які наслідки такого навчання, добре проілюстровано в казці „Школа звірів” педагога Рівза, уривок з якої я наведу.

„Якось звірі вирішили створити щось грандіозне і створили школу. Предметом для навчання обрали біг, вміння лазити по деревах, плавання та польоти. Усі навчалися за єдиною, я підкреслюю, програмою.

Качка дуже добре плавала, краще за вчителя, мала відмінні оцінки за польоти, але відставала з бігу, тому їх довелося залишатися після уроків і навіть кинути плавання, щоб навчитися бігати. Це продовжувалося доти, доки перетинки на її лапах не зносилися так, що вона вже і плавала на трійку.

Білка відмінно лазила по деревах, але не могла злітати із землі в небо, бо вміла стрибати лише з однієї верхівки дерева на іншу та вниз. Через перевтому в неї почались судоми, вона отримала трійку з лазіння по деревам, двійку з бігу і так далі”. Чи не нагадує це певні аспекти нашої школи?

Але неможливо досягти нової якості, шановні колеги, я згоден тут з тими, хто виступав, нічого не змінюючи по суті. Це стосується і профільного навчання. На мій погляд, потрібні істотні зміни в освітній мережі та створення спеціальних, я підкреслюю, навчальних закладів, де здійснювалась би профільна підготовка учнів. Це може бути профільний фізико-математичний, ………………. науковий, гуманітарний тощо ліцеї або ж за відсутності необхідних умов ліцей, що забезпечує кілька профілів навчання. Але це має бути окремий від традиційної школи заклад, де здобували б  знання учні від 10-го до 12-го років навчання. 

Слід відокремити старшу профільну школу, в якій навчаються більш дорослі учні від початкової і основної. На нашу думку, таке відокремлення доцільно здійснити і з психолого-педагогічного погляду і за санітарно-гігієнічними вимогами. Між іншим, такі ліцеї буде легше обладнати сучасним обладнанням, бо їх буде менше і вони будуть спеціалізовані.

Ефективне профільне навчання дало б змогу припинити розмови щодо недостатнього рівня підготовки сучасних учнів з того чи іншого предмету, частіше говорять про математику і фізику. Діти, які своє майбутнє пов’язують з певними професіями, гарно вчитимуть предмети відповідно до своїх уподобань і здібностей, чим забезпечуватиметься потреба суспільства у фахівцях високої кваліфікації.

Що стосується технологічного профілю, то на наш погляд, найкраще його можуть забезпечити наявні, але модернізовані навчальні  заклади професійно-технічної освіти і вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації. З цією метою варто у державному замовленні передбачати відповідну кількість учнівських і студентських місць у цих закладах, осучаснити їхню матеріальну базу, здійснити необхідні структурні зміни.

Тому сьогодні, на мій погляд, завдання усіх нас полягає не в тому, щоб шукати шляхи відступу, а мобілізувати зусилля і наявні матеріальні ресурси на створення необхідних умов для здобуття підростаючим поколінням повноцінної конкурентоспроможної середньої освіти.

Другий крок. Мова йде про необхідність подальшого удосконалення змісту загальної середньої освіти. Він все ще хибує перевантаженістю, недостатньою інтегрованістю, незбалансованістю між гуманітарною і природничо-науковою складовою.

Ми вважаємо, що подальше удосконалення змісту з урахуванням результатів його запровадження слід розглядати як закономірний і необхідний процес, який має завершитися затвердженням нової редакції Державного стандарту загальної середньої освіти. І Академія педагогічних наук разом із Міністерством освіти і науки веде аналіз і змісту базової, початкової освіти, яка вже пройшла два терміни в рамках 12-річної освіти, і зараз будемо проводити такий аналіз 5-9 класів.

Переконаний, що при затвердженні державного загальноосвітнього стандарту має здійснюватися як важлива подія загальнонаціонального значення відкрито, із широкою попередньою експертизою фахівців та професійним обговоренням.

І третій крок. Мають бути подолані суперечності між необхідністю безумовного виконання вимог державного стандарту загальної середньої освіти і відсутністю державних гарантій щодо створення відповідних умов для їх досягнення. А те, що вони не дотримуються, свідчать хоча б такі факти. З року в рік несвоєчасне забезпечення шкіл підручниками, порушення термінів їх видання та перевидання, байдуже ставлення держав до стану навчально-матеріальної бази шкіл. Для прикладу, шкільні навчальні кабінети оснащені дидактичними засобами і обладнанням лише на чверть від потреби для повноцінного виконання навчальних програм. Остання позиція серед країн Європи щодо комп’ютеризації шкіл та їх підключення до Інтернету, про що справедливо говорив Дмитро Володимирович Табачник. А ми згадаємо часи, коли декілька років назад Україна суттєво просунулася у плані  інформатизації, тобто це можливо  здійснити у нас, якщо є увага до освіти.

Шановні друзі, якщо ми не зрушимо ці питання з мертвої точки, через кілька років у школах нічого з обладнання не залишиться, не кажучи вже про сучасні засоби навчання чи комп’ютери. Між іншим у нас абсолютно відсутня вітчизняна індустрія навчального обладнання ……….. засобів. Пропонувались певні заходи в попередні  роки, але вони не були реалізовані практично. Тому на наш погляд гарантії, про які йдеться і  які я не назвав, слід обов’язково закріпити у новій редакції Закону України „Про загальну середню освіту” і неухильно виконувати.

Національна академія педагогічна України більш широко виклала сутність наявних в освіті проблем і шляхи  їх подолання. Недавно підготовлений вперше в Україні „білій книзі” національної освіти, що невдовзі буде видрукувана масовим тиражем і  направлена в навчальні заклади і органи управління освітою.

Цікавий аналіз на наш погляд зроблено в аналітичному матеріалі академії, які роздано вам сьогодні. Академія  педагогічних наук і надалі буде робити все для того, щоб українська школа була в ряду кращих на європейському континенті.

І останнє, пам’ятаймо колеги, сьогодні ми обговорюємо не просто  питання 12-ти річної, нової по сутності школи, а питання майбутнього України. Бути їй серед розвинутих країн світу, чи скотитися на узбіччя людського прогресу. Другими словами, ми складаємо сьогодні іспит на європейськість нашу з вами і нашої майбутньої держави. Дякую за увагу.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Василь Григорович.

Слово має Леонід Макарович Кравчук, Перший Президент України, голова  наглядової ради Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені  Тараса Шевченка. За ним буде виступати Ярмак Любов Василівна.

КРАВЧУК Л.М.  Шановні учасники парламентських слухань, аналізуючи доповіді і співдоповіді, я підтвердив свій висновок, що аби ми за роки незалежності вирішили три основні проблеми, забезпечили належне  фінансування школи, матеріально-технічну базу і статус і зарплату вчителя, належну, як в інших країнах,  то ми сьогодні не шукали б і не реформували, а вирішували б кардинальні питання, як покращити те що в нас є. Все це випливає саме з цього. Тому я повертаюся до перших днів незалежності і хочу вас проінформувати, що першим законом, який прийняла Верховна Рада, був закон про освіту. В цьому законі ми визначили 6 відсотків на освіту від валового продукту, до цього часу ми не дійшли цієї цифри, зараз чотири з чимось, в Сполучених Штатах Америки 15. Тобто все впирається в те, що в нас не забезпечується реальна підтримка з державою середньої освіти. Більше нічого тут шукати.

І друге, що ми наголосили в цьому законі, що основні напрями, політику в освіті визначає лише Верховна Рада. І це закономірно, 90 відсотків людей пов’язано з освітою. Це значить загальнонаціональна проблема і будь-який орган, самий авторитетний, чи то міністерство, чи місцеві органи, не мають повноважень втручатися в політику, зміст школи. Це визначається, повторюю, політика Верховною Радою. А це означає, що будь-яка виконавча влада, будь-який орган виконавчої влади повинен поважати Конституцію і закон, і мати ті, виконувати ті повноваження, які мають, а їх до біса. Якщо перерахувати і те, що тут перераховано, то це не вистачить і дня, і ночі. Але беруться, як правило, за те що легше і на чому можна заробити політику. А це не годиться для середньої освіти.

Ще більш неприйнятно, з точки зору політики України, залучати до змісту навчання державні органи інших держав. Я маю на увазі спроби підготувати спільний з Росією посібник. Можуть готувати такі посібники вчені, наукові заклади, приватні ініціативи, але коли втручаються державні органи, то освячують це державною політикою. Це треба просто знати, треба поважати Конституцію і закон. І тут Кравчук не є  недемократом, що комусь і щось забороняє,  Кравчук просить, щоб виконували Конституцію і Закони України  і більше нічого. А чому тоді не писати спільні підручники, скажімо, з Польщею? Що у нас або в Польщі з Україною  не було спільних проблем? Хай вивчають і пишуть ті, хто займається наукою.

Тобто я заводжу до того, що у нас нарешті треба навести порядок в державі, де поважають закон, Конституцію і виконують кожний те, що йому потрібно, кожний молотить свого снопа і пре свого плуга. І не треба втручатись у повноваження інших.

Наступне. Кому належить оцінювати знання? Звичайно, у нас є система, яка вже випробувана, нормальне оцінювання – тести,  як ми їх називаємо. Чого зараз ставляться під сумніви якісь, скажімо, проблеми свідомо загострюють у цьому питанні. Вважаю, це не потрібно робити.

І останнє. Нам потрібно врешті-решт не втручатись перевірками в школу, а допомагати методично-інформаційно. Тут називали, що я є голова наглядової ради Київського гуманітарного ліцею. Він 3 роки підряд, 3 роки за змістом оцінювання, за тестами займає перше місце в Україні. Оце є все. І більше нічого не потрібно говорити, не потрібно зводити руки до неба і говорити…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

КРАВЧУК Л.М. …по-іншому, треба впроваджувати досвід кращий того, що у нас є: виконувати   закон, поважати вчителя і допомагати середній школі. І у нас буде все гаразд, я в це вірю, дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую, Леонід Макарович. Я думаю, якби кожному ліцею по голові  наглядової ради Президента, то кожен ліцей мав би перші місця, давайте до цього будемо прагнути.

Слово має Любов Василівна Єрмак, директор загальноосвітнього навчального закладу І-Ш ступенів номер 34 міста Полтави. За нею буде виступати Борис Петрович Клімчук.

ЄРМАК Л.В. Вельмишановна президія, народні депутати України та запрошені! Аналіз перспектив переходу на 12-річний  термін навчання в Полтавській області із врахуванням  усіх реалій засвідчує, що профілізація старшої школи, на порозі якої ми всі сьогодні з вами стоїмо, особливо у сільській  місцевості, може стати просто профанацією. Тому що відсутні належна сучасна матеріально-технічна база та  оснащення навчальних кабінетів для профільного навчання. Так, матеріально-технічна база  освітньої галузі „технологія” централізовано  не поновлювалась понад 30 років. В більшості  недофінансовувалися  курси  за вибором і факультативи тобто не забезпечувалась відповідна допрофільна підготовка учнів. Підручники для поглибленого вивчення предметів спец курсів 10-11 класів за кошти державного бюджету не надходять. Державна програма інформатизації не забезпечує сучасною комп’ютерною технікою міські школи, а більшість учнів знаходяться саме у них. Переважна більшість  сільських шкіл є однокомплектними і запровадження повноцінного профільного навчання там неможливі, а це обмежує  права дітей на вибір відповідно до своїх потреб.

Дивлячись у недалеке  майбутнє,  маємо спрогнозувати, що цей перехід  призведе і у Полтавській області також до  того, що говорив міністр  освіти Дмитро Володимирович: до збільшення кількості учнів, які навчатимуться у другу зміну, до необхідності створення нових освітніх округів, а значить і до збільшення  шкільних автобусів, а також до  збільшення  обладнання додаткових місць у класах, у їдальнях     і до інших проблем.

Отже, якщо впроваджувати 12 річну освіту, то видатки на освіту мають бути суттєво збільшені і, дійсно, відповідати тим нормам, які потрібні.  Але, якщо аналізувати думки учнів і батьків, то з них випливає те: що перехід на 12-річну освіту недоцільний, бо батьки і діти морально не готові до навчання у трирічній школі. Так, як при закінченні вік випускників буде 18, 19, 20 років, - а це вік призову до лав Збройних сил, і це вік права створювати уже сім’ю.

Вже сьогодні ми спостерігаємо, як 9-класники намагаються вступити до вузів I-II рівнів акредитації. Оскільки тривалість навчання така ж – 3 роки, але по закінченню отримають і атестат і диплом. Це може перетворитися в тенденцію, яка створить проблеми для старшої школи і для вузів III-IV рівня акредитації при наборах. 12-річний термін навчання фактично не сприяє підвищенню якості знань, збереженню фізичного та психічного здоров’я учнів, і не зменшує навчальне навантаження.

Отже, оптимальним терміном одержання повної середньої освіти громадськість Полтавської області визначає 11-річний. (Оплески)

 Таким чином, вважаємо за доцільне, і просимо вас, шановні депутати, шановний пане міністре, посприяти тому, щоб були внесені зміни у закони про освіту і законодавчо закріпити: обов’язковість дошкільної освіти дітей 5-річного віку, зберегти 4-річну початкову школу і неповну середню школу такою, яка вона сьогодні, термін навчання у старшій школі зменшити до 2-річного (10, 11 клас), при цьому слід терміново переглянути та внести відповідні зміни до типових робочих планів та навчальних програм старшої школи. І все. Профільні навчання у старшій школі слід запроваджувати лише в тих загальноосвітніх навчальних закладах, де є відповідна матеріально-технічна база, контингенти учнів, педагогічне та методичне забезпечення.

Тому ми пропонуємо перехід на 11-річний термін навчання здійснити вже цього 1 вересня. (Оплески) Це буде найоптимальніший термін, оскільки  він не буде нести за собою ніяких наслідків - скорочень і так далі. Це позиція більшості районів, міст і районів,  і міст нашої Полтавської області та депутатів Полтавської обласної ради.  Просимо зважити на наші позиції. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Любов Василівна. Я так зрозумів, що далі можемо вже й не обговорювати. Ваші аплодисменты показують, що ви хочете.

Так, будь ласка,  Борис Петрович Клімчук – голова Волинської обласної державної адміністрації. Підготуватися Палтишеву Миколі Миколайовичу.

КЛІМЧУК Б.П. Шановний Адаме Івановичу! Шановні народні депутати, колеги-педагоги! Ліпші свої роки до 39 років я пропрацював у школі директором школи, в тому числі, а потім нелегка от потягла, включаючи цю сьогоднішню трибуну.

Я не буду дискутувати з приводу років навчання, бо  для мене як для батька це вже не актуально, а як для діда… Ну я просто своїх внуків люблю і їх не виховую і тим більше не вчу. Ви розумієте, що статус діда зовсім інший. Але для мене дуже важливо, щоб мої внуки отримали хорошу базову освіту, середню базову освіту достойну, щоб вони вміли вчитися далі. Це те, що я робив 20-25 років назад. Ви знаєте тенденцію тодішньої української школи, яка була проривною в Радянському Союзі, ми вчили дітей вчитись.

Я не думаю, що нам треба знаходити нові технології і нові підходи, і, власне, кількість років - тут немає принципового значення, але те, що сказав міністр Табачник варіативність потім далі, да, треба дати, і те, що сказала колега директор школи, що там далі робити після 9-го класу, кому профільний, кому непрофільний. Звичайно, можливо якесь ліцензування на рівні областей чи прийняття рішень на рівні обласних управлінь освіти - не треба це питання підносити до Києва, так. Тому якби от дискусія  іде в цю сторону і мені це подобається. Але як голова виконавчої влади, вже другий раз,  хочу вам сказати, що наше завдання - приймати рішення  непопулярні. І ми їх приймали і ліквідовували, пробачте,  чи оптимізували малокомплектні школи, і я приймав ті рішення. І робили ми це не тому,  що нам так хотілось. Тому що я сам випускник початкової малокомплектної школи. А моє щастя в тому, що мама-вчителька мене вдома доучувала і чомусь навчила. Розумієте? Це не навчання, це не якість, це дитина відразу після першого, третього, четвертого класу – все, ставиться хрест. Вона виходить з колії. Тому „Шкільний автобус”, тому по поганій дорозі, тому, можливо, і на санках чи на возі взимку. Але це треба робити. Коли ми цього будемо чекати, добрих доріг, ми загубимо тисячі і тисячі дитячих душ.

Тому Постанова Верховної Ради є. Ми, ми законопослушні. Але, якби вона, Адаме Івановичу, була варіантивною. Тому що ми між молотом і наковальнею, між необхідністю приймати рішення непопулярні і необхідністю виконувати закони. В цьому році на виході виклинюється, я би так сказав, ще 6 шкіл. Звичайно, громади будуть приймати рішення. Можливо, не по всіх шести вони будуть прийняті. Але батьки розумнішають. І вони розумні, що їм треба робити. Тому не треба зв’язувати руки організаторам освіти і виконавчій владі на місцях. Ми, ми не вороги своїм дітям і своїм регіонам, і українській державі.

Два слова про те, що сьогодні випадає за межі. Система професійно-технічної освіти. Є новий Бюджетний кодекс. Він на стадії обговорення і затвердження. Там є положення про те, що система передається на рівень областей, міст, ну, великих міст-мільйонників і так далі. Я не розписуюсь, міністр, за міста-мільйонники. Тут треба дивитися, очевидно. Але, якщо до цих речей буде постанова Верховної Ради про категоричну заборону відчуження і перепрофілювання, жорстка тут засторога повинна бути, то віддавайте в області, не бійтеся. Ми швидко будемо приймати рішення. Ми і в цьому році, Михайле, скільки, 7 нових спеціальностей вводимо в частині АПК. Бо життя потребує підготовки нових спеціалістів. Але і ліцензування, уже прийняття рішень – теж на рівень області. Ми справимося. Це що стосується профтехосвіти.

І, безумовно, це ж елемент нашої профільної освіти. Я правильно розумію, я нічого не забувся? Да, безумовно. Це елемент, це складова частина, інклюд, воно все, воно все включено там.

Останнє, колеги. Останнє. Ми тут, більшість присутніх з вами, базового університетську або педагогічну освіту отримували  в ті часи, і  перший курс, і другий, і третій, і далі ми вчилися, ми вчилися, ми клято вчилися. Оцінка для нас  було  все, наша залікова книжка було все. Я не знаю, я би хотів  помилитися,  но, здається, ми увійшли у зону страшенної дискредитації по великому рахунку ……… вищої школи. 

Дмитре Володимировичу, така вже невдячна  у  нас робота, але ми просимо, ми – голови  обласних організацій, зробіть аналіз, зробіть рішення, подивіться, які  ліцензії видавались, які вузи, які філіали   працюють у регіонах. Ну, не може так далі бути у XXI столітті, не може, треба приймати  жорсткі рішення, ми підтримаємо. (Оплески) 

Саме останнє. Хотів би  помилятися, але у мене проблеми з моїми  внуками і комп’ютерами. Книга як би йде, але…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

КЛІМЧУК Б.П. Останнє.  Я колись не правильно говорив батькам: „Хочете мати освічених дітей, які будуть далі вчитися,  викиньте у вікно телевізор”. Я максималіст завжди був, я не закликаю викидати у вікно комп’ютер,  але нам  треба подумати про книгу, де включається зорова пам’ять, інші моменти, і працює інтелект. (Оплески)  Про велику книгу, про велику освітню  наукову, художню книгу. Я думаю, в області ми треті в Україні по об’єму книговидавництва, хочемо стати першими. Спасибі.  (Оплески) 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Палтишев Микола Миколайович, вчитель фізики загальноосвітнього  навчального закладу номер 5 міста Одеси, Народний вчитель СРСР, кандидат педагогічних наук. За ним буде виступати   Губерський Леонід Васильович.

ПАЛТИШЕВ М.М.  Уважаемые коллеги,  я первый попробую говорить  на русском языке. Я викладаю фізику українською мовою, в українській школі, але  мені більш спід ручно розмовляти  російською мовою. И поэтому, если вы мне разрешите, я буду  говорить  на русском языке.

Вы знаете, были очень тяжелые года. Вот у нас   на Украине было всего  лишь четыре народных учителя СССР, я один из них. Но те власти нас просто отбросили и затоптали. Я бывший народный депутат СССР, возглавлял подкомитет по профессиональному образованию, но те власти нас отбросили. И когда возникло 12-летнее образование, возникли эти идеи, то я порадовался тому, что в основу учебного процесса была положена моя поэтапная система обучения. Если взять фильм, который готовили в 84 году Киевнаучфильм о моей методике преподавания, то она полностью вошла во все школы, и вы полностью выполняете ее по моей методике, хотя эта власть это скрыла. Но я искренне верю, что тот эксперимент, который проводит Академия педагогических наук, а именно Василий Григорьевич Кремень, что он все-таки, наверно, мои сомнения отбросит. Потому что мне приходилось проводить уроки во Франции, в Японии, в Германии, во всех союзных республиках, я видел целый спектр различных подходов в области образования. И вот подумал, ну хорошо 12-летнее образование, ну может я не прав. Сегодня да, все правильно говорят, что нужно открывать детские ясли при школах, да, для того чтобы наши активные дети в 12 классе могли не отходить от своего рабочего места, от класса. Сегодня да, правильно говорят относительно того, что нужно каким-то образом хотя бы обеспечить учебный процесс по физике, математике, химии наглядными пособиями. Сегодня профанацией является профильное обучение в старшей школе, потому что ничем не подкреплено, не только оборудованием, не только даже набором предметов, а и самим содержанием, самой компоновкой этих предметов. По этому вот я очень уважаю Академию педагогических наук. Я очень благодарен министру новому, потому что я позвонил и попросился на прием, приехал, меня тут же приняли, тут же я высказал свои сомнения по поводу вот того, что происходит, я очень благодарен. Академия педнаук проделала сумасшедшую работу. Да, создали плохие учебники. Да, учить по программам по физике невозможно, понимаете, но поверьте, это большущая работа. Теперь им предстоит провести еще большую работу – скорректировать то, что они сделали. Дорогие мои коллеги, я хочу сказать, я министру это говорил, что нужно немедленно объявить тем, которые выпускались из 9-го класса в этом году, что все-таки за лето Академия педнаук сделает  обучение за два года, а не за три. (О п л е с к и)

Сидящие здесь все мы знаем, что… вот у нас в школе 5 девятых классов, из них остается 2. И лучшие убегают. Для чего? Для того, чтобы пойти в техникум и не сдавать тестирование. (О п л е с к и)

Дорогой Леонид Макарович! Вы возглавляли нашу депутатскую группу в Верховном Совете СССР, отвечая за депутатов Украины. Я избирался от Академии педагогических наук СССР. Так вот, дорогой Леонид Макарович, я понимаю, что у вас великолепный лицей, но если мы с вами и коллегами сядем и нам дадут три часа на то, чтобы мы ответили  на тесты по любому предмету. Леонид Макарович, мы с вами не ответим. (О п л е с к и)

Почему? Да потому что там, например, по физике один вопрос – 4 ответа, из них 2 правильных. Скажите, а кто судьи?

Поэтому, дорогие мои коллеги, заканчивается наверное мое время говорения, но я хочу сказать, что следующее чего мы не можем ликвидировать. Мы не можем ликвидировать оптимизм наших учеников, их жизнерадостность, их толковость. Мы не можем ликвидировать, что сегодня они более информированы, чем мы, учителя. Они сегодня умнее, они сегодня тактичнее, они прекрасные – дети индиго талантливые. И вот хочу еще сказать.

Дорогие руководители! Дитя прекрасно. Ясно это. Оно совсем не то, что мы. Все мы из света и из тьмы…

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Завершуйте.

ПАЛТИШЕВ М.М.  На воле ж света.

Давайте сохраним этот свет! (О п л е с к и)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Спасибо. Але, я думаю, наше завдання з вами – переконати цих прекрасних чудових дітей, щоб вони йшли в  педагогічні університети і вузи. В тому числі.

Слово надається Губерському Леоніду Васильовичу, ректору Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіку Національної академії наук України, голові Всеукраїнської ради ректорів вищих навчальних закладів. За ним буде виступати Федорів.

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В. Шановний Адаме Івановичу, шановні народні депутати, шановні колеги! Насамперед, дозвольте подякувати за можливість взяти участь в обговоренні такої надзвичайно важливої, суспільно значущої проблеми. Адже стан справ в освітянській сфері, рівень освіченості наших громадян має стратегічне значення для подальшого поступу української держави.

Для вищої школи надзвичайно актуальною залишається проблема якості вищої освіти, забезпечення конкурентоспроможності наших випускників. Але, зрозуміло, для цього слід поліпшити діяльність середньої школи.

Вирішення цієї проблеми дуже непросте, потребує ретельного аналізу фахівців, великих зусиль шкільних педагогічних колективів, допомоги держави. Чільне місце в поліпшенні цієї ситуації, на нашу думку, повинна зайняти і наша вища школа. Дозвольте висловити кілька міркувань з цього приводу.

На мою думку, насамперед необхідно рішуче подолати розрив між середньою і вищою школою, який склався в останні роки. Професори університетів фактично відсторонені від розробки навчальних програм, створення нових підручників, які нерідко видаються маловідомими авторами великим тиражем без належної апробації. Але ж згадаймо, що це 30-40 років тому академіки, провідні професори створювали шкільні підручники, організовували і проводили шкільні та університетські олімпіади, проводили… і випускники класичних університетів йшли працювати до школи. Необхідно найшвидше відродити ці традиції.

Ми повинні створити нові стандарти освіти для середньої та вищої школи, які були б скоординовані між собою. До їх розробки потрібно залучити провідних учителів, науковців, професорів університетів. Особливої уваги потребує фізико-математична і природничо-наукова освіта, в якій ми маємо чудові традиції. Необхідно, щоб саме на цих, фундаментальних, знаннях у школі закладався науковий світогляд і формувалася особистість. Школа повинна виконувати свою головну функцію – давати знання і прищеплювати потяг до них. До професії ж мають готувати вищі і професійно-технічні навчальні заклади, мережа яких у нашій країні достатня для забезпечення будь-якої фахової підготовки. На мою думку, до справи підготовки кваліфікованих учителів слід рішучіше залучати і класичні університети. Нам необхідно спільними зусиллями виробляти інноваційний педагогічний інструментарій, нові технології навчання. Чи може хтось сьогодні точно сказати: а скільки випускників класичних університетів зараз працює в середніх школах? Або, що треба зробити, щоб закріпити в школі, щоб учні отримували фундаментальні глибокі знання і готувалися до здобуття університетської освіти? Які соціальні стандарти необхідно запровадити для підвищення престижності учительської праці? Адже, якщо сьогодні випускник університету на первинній учительській посаді отримає відому заробітну платню, навряд чи можна очікувати від нього повної віддачі та якісного наповнення уроків. Ці питання потребують нагальної відповіді.

Сьогодні відсутня програма підвищення кваліфікації учителів насамперед з предметів, які є основами фундаментальних наук: фізики, хімії, біології, математики. Наш університет готовий на базі відповідних факультетів започаткувати курси підвищення кваліфікації, літні школи, в яких під час шкільних канікул провідні вчені та викладачі читатимуть учителям лекції з сучасних проблем конкретних наук.

Наступне, важливо розширити мережу олімпіад для пошуку і відбору талановитої молоді, насамперед у фізико-математичній і природничо-наукових сферах. Такі олімпіади дозволяють популяризувати в суспільстві статус науки, престижність знань, формують увагу і повагу до освітченої особистості. Зберегти систему олімпіад – означає зберегти і виплекати таланти для України, підняти рівень шкільної освіти. Вагомим механізмом виявлення творчої обдарованої молоді має стати і Державна програма: „Майбутнє України”, яка розроблена нашим університетом, Національним технічним університетом КПІ та Малою академією наук. Ця ініціатива підтримана Президентом України Віктором Федоровичем Януковичем і зараз готується Указ Президента України про започаткування Державної цільової програми „Майбутнє України” на 2011-2015 роки.

Налагодженню тісної співпраці з обдарованими дітьми через спеціалізовані профільні ліцеї заважає відсутність відповідного законодавчого регулювання. Тут говорили про досвід нашого ліцею. Їх в нас два, є ще  фізико-математичний ліцей, вони займають постійно перші місця. Але вони не входять повністю у  структуру університету, позбавлені бюджетного фінансування і впливу наших ............ викладачів.

За ініціативою спілки ректорів ця пропозиція... закінчую, шановний Адам Іванович... вже увійшла до проекту нової редакції Закону України "Про вищу освіту", і ми просимо шановних народних депутатів підтримати цю ініціативу. Отже, нам всім потрібно чітко зрозуміти, що без...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В.  ...освіти прорив у вищій освіті в економічному розвитку країни неможливий. Дякую вам всім за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леонід Васильович.

Слово має Тетяна Михайлівна Федорів,  директор Калуського загальноосвітнього навчального закладу номер 10 (Івано-Франківська область), кандидат педагогічних наук. За нею буде виступати Ніколаєнко Станіслав Миколайович.

ФЕДОРІВ Т.М.  Вельмиповажна освітянська аудиторія! Дозвольте висловити власну думку та думку педагогів Прикарпаття з приводу питання, яке нас зібрало у цьому залі. Усю громадськість України турбує, скільки років навчатися у школі? Відповідь на нього буде легше дати, якщо зрозуміти суть 12-річної освіти.

Основна школа дає базовий рівень знань з усіх предметів, старша здійснює профільну підготовку, виступає своєрідною з’єднувальною ланкою між загальною середньою професійною і вищою освітою.

Батьки стурбовані тим, що діти закінчуватимуть школу у 18-ти чи 14-літньому віці. Проте переваги трьохрічного навчання у старшій школі, на мою думку, переконливіші. По-перше, профільна школа дозволить грунтовніше підготувати учня до професійного вибору, здійснити його свідомо. Міністерством науки та освіти України для цього вже розроблені відповідні нормативні документи.

По-друге, здійснити профільну підготовку за два роки неможливо. Дев’ятикласникам доведеться вивчити програму трьох класів за два роки. 12-річний термін навчання унормував навчальне навантаження, дозволив запровадити п’ятиденний навчальний тиждень, що позитивно впливає на збереження здоров’я дітей. Міжнародна спільнота визнаватиме атестати, і випускники зможуть здобувати вищу освіту за межами України. Для переходу до профільної школи часу залишилося дуже мало. На сьогоднішній день ті, хто дотримується чинного законодавства, уже визначилися із мережею класів, у тому числі і десятих, на наступний навчальний рік. Керівниками шкіл проведено попередню тарифікацію ознайомлено педагогів із навантаженням згідно мережі визначених профілів та вибраних навчальних програм.

Потрібно зараз провести ретельний аналіз і почати активно доробляти те, чого досі не зроблено. У цьому контексті слід врахувати проблеми, з якими зіткнулися педагоги, дев’ять років впроваджуючи освітянську реформу в життя. Насамперед проблеми, пов’язані із підручниками. Погоджуюся із опонентами, які стверджують, що підручники 5-9 класів перевантажені інформативним матеріалом.

Тому на перше місце при укладанні підручників слід поставити критерій доступності підібраного навчального матеріалу, логічний його виклад, зв’язок з повсякденним життям. Дотримуватися принципу наступності щодо авторства підручників при постачанні їх до навчальних закладів, забезпечити вільний вибір підручників педагогами закладу. Вчасне постачання їх до навчальних закладів, найпізніший термін – 20 серпня. Повне забезпечення підручниками для поглибленого та профільного вивчення предметів у 8-10 класах.

Щодо проблем, пов’язаних із навчально-матеріальною базою. В час комплексної інформатизації всієї навчально-виховного процесу  школі недостатньо комп’ютерних класів, як уже зазначалося, мультимедійних проекторів та інтерактивних дошок, програмного забезпечення. Профілізація навчання вимагає оновлення кабінетів фізики, біології, хімії, трудового навчання та ряду інших.

Шкільні бібліотеки потребують поповнення як книжкового, так і технічного забезпечення. У зв’язку із збільшенням тижневого навантаження з фізичної культури, з метою виконання програми та уникнення травматизму на навчальних заняттях варто спорудити накриті спортивні майданчики. Це економічно вигідніше, ніж будівництвом спортзалів.

Інституту підвищення кваліфікації слід подбати про підготовку педагогів до навчання учнів у профільній школі за трьома рівнями: стандартним, академічна, профільним.

Щодо проблем, пов’язаних з наповнюваністю класів. Забезпечення рівного доступу кожному учневі до отримання якісних освітніх послуг вимагає сьогодні внести зміни до порядку поділу класів на групи при вивченні окремих предметів у загальноосвітніх навчальних закладах. Насамперед зменшити максимальну наповнюваність класів до 25-26 учнів, здійснювати поділ класів на групи для вже  визначених законодавством предметів при наповнюваності 22-24 учня. Здійснювати поділ класів на групи з предметів, які вивчаються поглиблено та профільних предметів, включаючи базовий курс, спецкурси та курси за вибором, не  встановлюючи межі наповнюваності груп. Погоджуюсь з попередніми виступаючими, що слід переглянути  зміст навчальних програм, збільшити час на  формування вмінь та навичок учнів, закріплення навчального матеріалу.

Ще однією з важливих проблем в оптимізації мережі навчальних закладів є норма Закону України „Про загальну середню освіту” про те, що у сільській  місцевості реорганізація школи можлива лише при згоді громади. 

Безперервні реформи не сприятимуть підвищенню якості освіти. Потрібно зупинитись, зайнятись справді важливими для нас питаннями, тоді гарантовано припиняться розмови про кількість років, проведених дітьми у школі, адже громадськість зацікавлена у здобутті якісної освіти та зміцнення здоров’я дитини. Щиро дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Ніколаєнко Станіслав Миколайович, голова Громадської ради освітян і науковців, доктор педагогічних наук, професор. За ним буде виступати Сазоненко Галина  Степанівна.

НІКОЛАЄНКО С.М.  Шановні колеги – однодумці,   вся освітянська громада! На цю трибуну мене, як і вас привела велика турбота про долю наших дітей, нашої освіти, а отже всієї України.

Стан справ в освітянській галузі дуже тривожний і ми про це чули. Ми втрачаємо вчителя, якість знань, економічні, демографічні кризи руйнують українську школу. На жаль, адекватної державної стратегічної лінії на освітянській ниві ми не може спостерігати. Останні два роки крім теми зовнішніх  оцінювань, мовних проблем суспільство практично нічого не чуло про освіту. Навіть і сьогоднішню, без сумніву, добра дискусія  - це правильний крок з боку парламенту, але, на мою думку, вони носять не чільний характер. Бути чи не бути 12-річці? А чому ми не говоримо сьогодні про якість української освіти, її роль в зміцненні держави, подоланню соціально-економічної кризи? Головне визначити стратегію розвитку, а тоді  терміни навчання, і тестування і  інші важливі проблеми  знайдуть своє  місце в цій стратегії.

Стосовно 12-річки. В 17 році 3,4 громадян царської Росії не вміли читати і писати. На початок 30-х в СРСР була подолана неграмотність - країна розвивалась. В 38 році ми перші в світі ввели обов’язкове семирічне навчання. Не казали батьки, кому це потрібно, кричали не потрібно. В десятки разів виросло промислове виробництво, добробут людей. Не випадково, підводячи підсумки Великої Вітчизняної, керівництвом Союзу було заявлено, що Велику перемогу викував радянський вчитель. В 66 році важко було, а було введено вперше в світі обов’язкову десятирічну освіту. Чому? Бо наші предтечі, батьки розуміли, що не освічений народ не зможе розвивати державу.  Перші супутники, вихід людини в космос, перші комп’ютери в Європі з’явилися в нас завдяки освіченим громадянам.

Запитую у себе і у вас: а що мало було тоді таких, які казали нащо та чортова десятирічка, нехай іде і так в колгосп. Але країна була могутньою, набирала сили. Один рік збільшення протяжності середньої освіти дає 10 відсотків приросту валового продукту. В Європі лише Албанія сьогодні має менше 12 років. Жоден олігарх, котрий вчить дітей в Європі не говорить про те, що там 12 і більше років, їх це влаштовує. Чому ж в Україні піднялося таке вселенське збурення навколо, здавалося зрозуміло, термін навчання. Дехто в запалі політичних пристрастей спутав теми нашої готовності до переходу на дванадцятирічку з темою необхідності такого кроку. Визнаю - ми не готові і себе я можу в цьому критикувати. Так необхідна чи непотрібна дванадцятирічка? Логіка говорить що необхідна, але при яких умовах: при розумній державній політиці, при прицілі на суспільство знань, на соціально справедливу державу, на могутній середній клас. Наша ж держава є технічно, технологічно відсталою з сировинною економікою, а тоді і не потрібна і дванадцятирічка, бо олігархам освічені люди непотрібні.

Якщо в холодному класі без сучасного обладнання, лабораторій Інтернету, - Микола Миколайович казав Палтишев, - буде сидіти голодний учень, бідний вчитель, то чи 10, чи 11, чи 12 років, результат буде один і той. Відповідь зрозуміла. Видатний Гельвецій писав: „Країна, в якій не в пошані освіта, наука, культура, буде рабом свого сусіда”. Ми не повинні бути рабами своїх сусідів. Всі державні сили, весь інтелект ми повинні направити на подолання кризи в освіті. Громадська рада освітян, науковців України, партія „Справедливість” підготувала програму по виходу освіти з кризи. Ми її оприлюднили в Інтернеті і подаємо уряду.

Перше. Негайно слід повернути в державі бізнес до проблем освіти і науки, 10 відсотків ВВП, і бізнес повинен працювати на освіту й науку. Сьогодні він поза межами впливу на освіту.

Друге. Зосередитись на поліпшенні підготовки вчителя, престижу педагогічної праці, зарплата, житло, оздоровлення, методична допомога. Яка допомога? На шість шкіл сьогодні один профільний журнал. Зарплата мінімум у два-три рази вище.

Третє. Зміст освіти. Погоджуюсь з Василем Кременем,  з міністром, про те, що негайно, засукавши рукава, Академія наук, міністерство, Національна Академія -  оновити зміст, державну програму, виділити  десятки мільйонів гривень на це.

Четверте. Оновлення матеріальної бази. На „Таврії”  „Мерседеса” український учитель не догонить, тим більше пішки. Без лабораторій фізики і хімії нічого не буде.

П’яте. Рішуча зміна ставлення до формування моральності і духовності у суспільстві,  в школі, сім’ї. Як повітря потрібна загальнодержавна програма формування патріота України. Без освітніх каналів, без освітніх програм культурологічних нічого не буде. Ідея моральності, справедливості, патріотизму, працелюбності, поваги до старших повинні об’єднати  України. Хай учні і студенти сходу дружньо живуть, говорять якою хочуть мовою, але всі повинні знати державну.

При реалізації цих п’яти вимог буде якісна освіта. Думаю, що новий Президента і коаліція, якщо схочуть, зможуть зробити це. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Галина Стефаніївна Сазоненко, директор Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету, Народний вчитель України, кандидат педагогічних наук. За нею буде виступати Леся Оробець.         

САЗОНЕНКО Г.С. Шановні народні депутати!  Шановні колеги!  Я почну з центральної проблеми освіти – проблеми якості освіти. Одна теза: „якість освіти – це якість життя”. Ми це маємо розуміти з огляду на те, що ми перестанемо вивчати і давати знання, уміння й навички, ми мусимо перейти на компетентісну спрямовану освіту. З огляду на це питання перше.

Необхідна   розробка національного курикулуму. І тоді ми не будемо мати те, що ми маємо сьогодні. Наведу лише  один приклад за  браком часу. Дивлюсь ці наші навчальні плани філологічного спрямування. І це треба додуматись Академії педагогічних наук 1 годину історії України, яка є обов’язковою   у випускному класі   і на зовнішньому оцінюванні одна єдина година, і таких прикладів ми вчителі наведемо дуже багато.

Стратегічне питання друге. Структура з огляду цієї проблеми, яку ми розглядаємо сьогодні, стратегічно 12 років. Але  скажіть мені, в якій країні світу 12-річка є  обов’язковою? Не є вона обов’язковою, вона запропонована і варіації  для вибору абсолютно різні.

Тому ми мусимо змінити підходи, ми мусимо дати зовсім інший варіант. І я абсолютно погоджуюсь, що  структура 12 річної школи має бути іншою, 1 рік, перший клас від п’ятирічних дітей, це дошкільний заклад, не можна шести річок вводити в наші школи-гіганти де разом вчаться сімнадцятирічні діти.

Далі. Початкова школа 5 класів має бути, а далі досить. 10 класів для всіх дітей обов’язкова середня освіта, а профільна школа, яка  сьогодні абсолютно не підготовлена і тільки завдяки університету вона може існувати,  це  вже буде 11-12 клас.

Таким чином, виходячи з обговорюваної проблеми,  перша пропозиція, яка  мусить бути, призупинити, терміново призупинити  випуском дев’ятих   класів 12 річну   школу. (Оплески)  Розробити тимчасові плани, програми, це ми підтримуємо. 

Ну і далі. Особливе місце мають знайти  і я   думаю, що депутати підтримають цю ідею, ліцеї, які входять в структуру  вищих навчальних закладів, тільки вони можуть забезпечити якісну профільну освіту.

Наступне питання підготовка педагогічних кадрів.  Це питання архіважливо, ми взаємозалежні, ми мусимо  визнавати, шановні колеги, що ми  даємо погану освіту і якість освіти безкінечно падає.  І чому вона  падає? Такий  учитель.  Я дивилася, 175 років одному з педагогічних відомих університетів, і показують кадр на каналі: всі втікають студенти, до школи ніхто не піде. За статистикою лише 20 відсотків ідуть  до вчительського столу. Оце кошти державі.

Тому пропоную двоступеневу підготовку педагогів, тобто бакалавр – 4 роки, фізики, хімії, наприклад, чи фізики, математики чи що обирають, а далі - 2 роки до школи. І тут ми за 2 роки з нього зробимо людину, яка буде розуміти, що таке школа, учитель і дитина. Вони давним-давно не знають, як підійти до дитини. Тому це досвід теж Франції, і Німеччини, і Голландії точно такий, я думаю, що це буде архіважливо.

Наступне питання. Оптимізувати мережу. Ну, не можна робити так... От має починати Київ, на мою думку. У нас в Києві є поряд 2 школи, розділені стадіонами чи якимось іншим, поряд існують. Виділити початкову школу окремо, тоді вона буде потужною школою, готувати для сусідньої, і це буде уже об’єктивна оцінка. Не рівень навчальних досягнень, не кількість золотих медалей. Ви подивіться, ЗМІ нас постійно в чому звинувачує? І правильно звинувачує. Бо кількість, і ми знаємо чому,  цього року кількість медалістів як збільшилась! До того ж, ви пригадуєте, 50 відсотків медалістів минулого року не могли підтвердити на зовнішньому незалежному оцінюванні свої результати.

А, останнє, Адаме Івановичу, я звертаюся до вас. Ви були членом піклувальної ради однієї з гімназій. Так от та гімназія навіть в 500 кращих закладів України не входить. Я дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. На превеликий жаль, ви дуже помилились, ніде я не був в гімназіях, на жаль. Гімназії не повезло, що я не був. Бо, якби я там був, то вона обов’язково входила би. Прошу користуватися достовірною інформацією. (Оплески) Вчителям це не личить.

Слово має Оробець Леся Юріївна, народний депутат України, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховна Рада України. За нею буде виступати Пупишева Валентина Яківна.

16:37:43

ОРОБЕЦЬ Л.Ю.

Доброго здоров’я, шановна громада! Дивовижна ситуація склалася. Реформу запровадили в 2000 році. Діти в 2000 році в школу пішли. Експеримент на них почався. А зараз ми через 10 років намагаємося з’ясувати, що ж відбувається і куди далі іти. І насправді найприкріше батькам цих дітей. Бо вони  звертаються з болем: а що ж їм робити, чи не будуть їхні діти першим і останнім роком  цього експерименту? І чим  взагалі це закінчиться і хто за це відповідальний?   Бо це зараз ми ставимо питання: чи потрібна нам 12-річка? І більшість, як стверджує міністр, відповідає негативно. Однак в 2000 році питання ставилося зовсім по-іншому.

Скажіть, будь ласка,  якби ваша дитина мала можливість рік вчитися в хорошій добротній школі, підтягнути іноземну мову, здобути основи професії та й до того це вам нічого не коштуватиме, бо це будуть кошти держави, тоді в 2000 році багато хто відповів - так. І це зрозуміло.

Інакше зараз складається ситуація. Коли 12-річка профільна, в сільській школі, де 5 учнів в класі, запровадити п’ять профілів? Складається ситуація, коли цей нещасний 2000 рік, для якого впроваджують  підручники, підручники бачать в середньому в березні-квітні, а не у вересні. Між іншим, цього року буде не виняток, із необхідних 640 мільйонів гривень для друку підручників виділено лише 200, і не факт, що Казначейство виділить ці кошти. Тобто 1 вересня гарантувати, що  буде 100 відсотків підручників для дітей, що вступили в школу в 2000 році, немає можливості.

Отож перш ніж віддавати собі відповідь, нам потрібно чи не потрібно 12-річка, було б дуже цікаво розібратися, а в чому взагалі проблема? Чому ми з вами,  шановні колеги,  зібралися в цьому залі і обговорюємо цю проблему?  

І складається враження, що ситуація така. Це як  чоловік запропонував дружині літом подарувати шубу. І все літо морочив голову. Тобі з писця чи норкову? І прийшли холоди і він каже: „ Ні, рідна, переб’ємося цигейкою”.  От ми зараз намагаємося перебитися цигейкою, не розуміючи в чому справжні причини. А говорити про 12-річну реформу освіти, в тім, як і будь-які інші реформи освіти, не передбачаючи розмову про реформування фінансування освіти, є щонайменше безглуздим заморочуванням наших, жіночих мізків. Так от, щодо фінансування освітніх потреб. Щонайменше потрібно подолати 4 наступні негативні реалії.

Перше. Залишковий принцип фінансування освіти. Ми вже звикли до того, що грошей немає і що на освіту виділяють в залишковому принципі після того, як виділять на всі породисті міністерства і відомства, може і нам щось капне.

Проблема друга. Із того, що таки прописано в бюджеті і нам має капнути, реально доходить відсотків 40-50. Із них відсотків 10-20, в залежності від року, з’їдає інфляція.

Проблема третя. Адміністративний підхід до фінансування освіти. Тобто в бюджеті гроші закладаються з розрахунку на дитину. Але на місця вони доходять з необхідністю субсидувати з місцевих бюджетів. Чи не так?

Окреме питання – це низька ефективність використання цих коштів. Тобто, за даними Міністерства освіти, лише кожна четверта школа забезпечена новітніми освітніми засобами, а 70 відсотків коштів іде не на підвищення якості освіти, а на комунальні платежі.

Третє. Проблема оптимізації мережі шкіл. Всі говорять про те, що шкіл забагато, що сільська школа не дає високої якості освіти. Втім, якщо піти просто шляхом її укрупнення, тобто рахуй закривання шкіл в селах, ми породимо колосальну демографічну проблему. Існує цікавіший спосіб вирішення цієї проблеми. А саме освітні, шкільні округи. Коли заклади не закриваються, але вони кооперуються. І є навіть розроблене положення про освітні округи, яке подорожує Кабміном уже півроку, було б дуже непогано його затвердити.

І, нарешті. 12-річка, це не лише гроші і не лише адміністрування. Тобто це не лише відповідь на те, чи є у нас гроші зробити цю реформу, і чи є у нас освітнє керівництво, яке здатне провести цю реформу в життя. Це ще питання кадрів, їхньої підготовки. Тому що, в кінці-кінців, саме вчителям за будь-якого рішення доведеться віддуватися. І їхніми спинами, і їхніми зусиллями потім будуть творитися ці подвиги під назвою освітня реформа.

Тому, колеги, перш ніж  завершити, варто дати відповідь  на наступне питання: „Чи є у нас гроші, чи є у нас  кадри, і чи не закінчиться все: чому бідний, бо дурний; і чому дурний, бо бідний?” І взагалі  реформу почали ще у 2000-му, і складається враження, що ми зараз шукаємо… (Оплески) 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леся.   

 Слово має Пупишева    Валентина Яківна, директор  гуманітарного департаменту - заступник міського голови з питань  діяльності виконавчих органів ради міста   Кіровограда. За нею буде виступати Володимир Юхимович Сторіжко.

ПУПИШЕВА В.Я. Шановні народні депутати, шановні запрошені, дійсно, ми сьогодні  з вами  розглядаємо ту проблему, яка  постала, може, навіть і не сьогодні перед нами. Ми з вами перед вибором,  чи  нам продовжувати  перехід на 120-річний термін навчання, чи, може, дійсно переглянути  і повернутись до іншого терміну.

Звичайно,    той період, який пройшов із  2000 року, за який ми з вами встигли перейти  і на 12 бальне оцінювання, і інші речі, які входили  іменно до планів реформування, дійсно, ніби і не дають нам можливості повернутись назад. Але є економічні  речі, на які  ми повинні з вами зважати, які повинні враховувати.

Тому  педагогічна громадськість міста Кіровограда  зібралась і неодноразово обговорювали це питання. Виявилось, що більшість педагогів нашого міста   висловили питання про  те. що все-таки для нас найбільш приємлемо на сьогоднішньому етапі – це все-таки 11-річний термін навчання в наших загальноосвітніх закладах.  (Оплески) 

 Педагогічний досвід  доводить однозначно, що безперервна освіта повинна бути, і вона повинна  починатись ще з дошкільних навчальних закладів. Приклади європейських наших сусідів деяких країн свідчать, що в Англії, Франції, Голландії діти починають навчання з 2, 3, 4     років, і термін навчання становить від 11 до 14 років. В такому випадку, звичайно, воно б може і для нас було б найбільш прекрасним варіантом переходу на такий термін навчання. Ми за вами маємо структуру навчання: початкова, основна школа і третій ступінь, як ми бачимо, це профільна школа.

Але, зважаючи на те, що все-таки в початковій школі, в основній школі, там, де у нас є прекрасні педагоги, творчі педагоги, які намагаються дати, закласти фундаментальні знання, то профільна школа вимагає і від нас більшої уваги і насамперед фінансування і забезпечення матеріальної бази на належному рівні. Та забезпеченість підручниками, яку ми бачимо на сьогоднішній день, звичайно, не влаштовує, мабуть, не тільки керівників, а й кожного вчителя. Тому треба сказати, що все-таки 12-річна освіта – це прогресивна система освіти, але зараз вона не на часі. Країна все-таки економічно не готова до цих реформ. Деякі вчителі у нас вважають, що термін навчання до 18-19 років призведе ще до втрати і страхового стажу. Деякі дітки не зможуть одразу одержати цей страховий стаж. 12-річний термін навчання можливий, але можливий при умові навчання в дитячому садочку, так як я уже говорила, як це є в інших країнах європейських. Однозначно те, що учні наших шкіл однозначно проти 12 років навчання. Ну, для цього є об’єктивні обставини і їх мотивація про це свідчить. При опитуванні ж батьків 98 відсотків батьків висловились за те, щоб все-таки не за 12-річний термін навчання, а за 11 років. Тобто ми маємо з вами прислухатись і зважити на те, що думають з цього приводу батьки наших дітей. Складна ситуація в майбутньому намічається і починаючи з вересня місяця. Багато вчителів, керівників уже мають таку проблему, що дев’ятикласники всі майже йдуть до профтехучилищ, ідуть до технікумів. Мотивація тут різна. І діти, і батьки деякі негативно відносяться до ЗНО і тому вбачають вихід із ситуації – не йти до 10-го класу, таким чином обійтись без ЗНО. До речі, хочу сказати, що мабуть і в засобах масової інформації ви почуєте, що сьогодні у нас стався  прикрий випадок. У 9-ій гімназії міста Кіровограду поступив сигнал, що заміновано, і тому ми змушені були вивести дітей і далі йдуть компетентні органи розбираються по цьому факту.

Педагогічні працівники нашого міста готові використовувати кращий педагогічний досвід і їх хвилює, що в майбутньому  не постраждали діти в плані втрати…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте, будь ласка.

ПУПИШЕВА В.Я. Тому звичайно, підсумовуючи, хочеться сказати, що ми маємо прислухатися і до наших батьків,  і до наших  вчителів, і до наших учнів для того, щоб мати дійсно якісну освіту, яка б давала фундаментальні знання, щоб вона традиційно, так  як і була, завжди цінувалась в суспільстві європейському і навіть світовому.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Сторіжко Володимир Юхимович, академік, директор Інституту прикладної фізики Національної академії наук України.  За ним буде виступати Сергій Вікторович Мельник.

СТОРІЖКО В.Ю. Шановний  Адаме Івановичу, учасники слухань! У своєму виступі я хотів  привернути увагу до питання, яке нас всіх об`єднує, – це питання стану шкільних кабінетів (в першу чергу, це кабінети з природничої дисципліни), а також стану університетських лабораторій. Ми всі добре знаємо в якому стані це питання знаходиться. Але що я хотів би… з чого почати. Я – фізик-ядерник і хотів би сказати, що освіта, яку ми отримуємо  у нашій державі, дозволяє нашим вченим приймати участь в самих престижних мегапроектах так званих, які зараз відбуваються. В любу лабораторію, куди ви не приїдете, ви побачите фізиків, хіміків, біологів, які отримали освіту в Україні. І наші вчені почувають себе досить впевнено, тому що вони отримали добру освіту.

Але ми всі добре розуміємо, що це все базується в основному на тих здобутках і на тих досягненнях минулих років. І старше покоління вчених, і, мабуть, старше покоління вчителів і педагогів турбує питання про те, хто прийде на зміну, який рівень підготовки вчених, вчителів, педагогів сьогодні ми маємо.

Тому невипадково, що ще 6 років тому в Національній академії наук відбулась міжвідомча нарада за участю президента Академії наук академіка Патона, міністра освіти і науки України, президента Академії педнаук Кременя, на якій було розглянуто питання про забезпечення наукових установ та навчальних закладів України сучасними науковими та навчально-науковими приладами і обладнанням.

Було прийнято рішення про об’єднання зусиль наукових установ НАН, АПН, і МОН України для розроблення і виробництва сучасних технічних засобів навчання.

Слід сказати, що уряд в 2004 році досить оперативно відреагував на ці пропозиції, і на доручення уряду було розроблено комплексну програму забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання з природничих, математичних і технологічних дисциплін.

На сьогодні деяка частина цієї програми, завдань цієї програми виконана. Так, створено науково-дослідний центр подвійного підпорядкування Національної академії і Міністерства освіти України, Центр навчально-наукових приладів, на який покладено функції реалізації єдиної науково-технічної політики в галузі створення і виробництва навчально-наукової техніки. За цей час спільно з інститутами Академії педагогічних наук розроблено концепцію створення та впровадження в навчальний процес технічних засобів навчання, проект національного класифікатора і чотирьох національних стандартів на обладнання навчальних закладів і засоби навчання. Розроблено специфікацію навчально-лабораторного обладнання для оснащення кабінетів фізики, хімії та біології. Розроблені нові зразки комп’ютерно-орієнтованих  технічних засобів навчання, які відповідають принципам модульності і універсальності.

На виконання указу міністерства здійснено пілотний проект з апробації нових комплектів технічних засобів навчання кабінетів фізики в двадцяти навчальних закладів України. Зараз підведені деякі підсумки цього пілотного проекту і ближчим часом ці рекомендації будуть внесені на розгляд Міністерства освіти і науки. Створено технологічний парк – наукові навчальні прилади, центр увійшов до складу Міжнародної асоціації засобів навчання.

Але головне питання, яке не вирішено, не зважаючи на чисельні укази Президентів, на національну доктрину освіти, головне питання – це  розроблення засобів навчання і наукових приладів залишається не вирішеним.  Тому, зокрема, провідне підприємство в Україні, бувшому СРСР…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Володимир Юхимович, завершуйте, будь ласка.

СТОРІЖКО В.Ю. Тому я пропоную, внести до проекту рішення: рекомендувати Кабінету Міністрів України розглянути розроблені Національною академією наук України АПН, першочергові заходи, щодо організації і розроблення вітчизняного виробництва технічних засобів навчання і наукових приладів для потреб освіти і науки.

І на заключення я хотів би передати звернення працівників цього славетного підприємства ВАТ „Selmi”, яке єдине на теренах СНД здатне виробляти електронні мікроскопи, масспектрометри, спектрометри і інші наукові прилади, яке знаходиться в стадії банкрутства.

Я прошу це звернення…………..  Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово має Мельник Сергій Вікторович, директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. За ним буде виступати Іван Васильович Вєтров.

МЕЛЬНИК С.В. Шановні колеги, піднята проблема є вкрай актуальною та питанням національної безпеки, так як саме у школі закладаються основні позитивні та негативні складові майбуття країни, формуються бази з трудового потенціалу та його конкурентноздатності. Якщо розглядати з цих позицій, то на сьогоднішній день наша робоча сила вже менш, як на 30 відсотків відповідає  європейським професійним та кваліфікаційним стандартам. І мабуть, до цього катастрофічного показника приклала руку не лише вища освіта, я про це скажу, а, мабуть, і, принаймні, старша школа, слабкий рівень профорієнтаційної роботи у загальносередній школі, тощо.

Серед потреби загальної комплексної реформи не можна виривати, ми це бачимо і чуємо, декілька варіантів. Це, дійсно, треба реформувати в цілому систему  освіти і навчання, в цілому від системи підготовки кадрів.

Причин безліч. Одна з них: на сьогодні вже наявна мотивація молоді до дуже гарного життя без адекватної працевіддачі. За результатами наших соцобстежень сьомого-восьмого років тільки шість відсотків старшокласників та вісім відсотків їхніх батьків зорієнтовані на отримання першими робочої професії, а решта – на те, щоб ставати керівниками, моделями, політологами та банкірами.

У професійному розрізі випускники шкіл пов’язують своє майбуття у семи із десяти випадків з професіями фаховими, за якими з вірогідністю більш, ніж у 90 відсотків вони ніколи не працевлаштуються через, фактично, стабільну відсутність відповідних вакансій. Наприклад, у сьомому-восьмому роках на одну вакансію в Україні претендувало 30 безробітних дипломованих професіоналів з енергетичного менеджменту, 48  філософів, 64  фахівця з організації та ведення фермерського господарства, 143  торговця, 30 фахівців з готельного обслуговування, 30 техніків-екологів, 67 політологів і до безкінечності.

Зазначимо, що мають місце і суттєві регіональні диспропорції. Так, 16 відсотків українських безробітних математиків, 58 відсотків філософів продукуються на Львівщині. 30 відсотків безробітних художників-модельєрів країни – у Луганській області, 12 відсотків філологів та 11 відсотків екологів – в Донецькій області. Близько половини державного замовлення минулого року формується уже хибно і помилково. Це мільярди гривень.

Тому я вношу пропозицію провести експертизу вивчення цієї ситуації. І ці гроші – фактично це зариті гроші для того, щоб провести профілізацію старшої школи. Така професійна дезорієнтації шкільної молоді та перевиробництво кадрів відбувається на фоні того, що більш як 80 країни світу модернізують свої шкільні, професійні та вищі освітні системи у бік збалансованості, відповідності потребам ринку праці суспільства.

Тому постає риторичне питання: яким чином ми за 10 років зможемо потрапити до 20 найзаможніших та передових країн світу, якщо Україна вже десь на 20 років відстає від Євросоюзу стосовно рівня підготовки кадрів та майже на 30 років – стосовно інноваційного розвитку, а за рейтингом оплати праці вчителя не входить і до 50 країн світу?

Таким чином 12-річна шкільна модель – то вже вчорашній світовий день. Безумовно, треба до цього рухатися, але, дійсно, підготовча робота не виконана. І ми пропонуємо:

Перше. Виділити старшу школу в окрему структуру. Фінансування її забезпечувати за рахунок Державного бюджету. Надати відповідним педагогам умов зайнятості, в тому числі в оплаті праці як викладача університетів. Зняти прив’язування старшокласників до конкретних шкіл, тобто створити умови для їх мобільності до профільних класів у межах різних навчальних закладів міста, району, регіону чи країни. Запровадити шість профілів старшої школи: шість – академічних, один – професійно орієнтований. Причому випускників академічних профілів автоматично зараховуються до вищих навчальних закладів.

Скорочення обсягів підготовки в профільній школі дозволить вищим навчальним закладам вивільнити два семестри для реальної, а не на  17 відсотків підготовки на сьогодні професійно орієнтованих бакалаврів. Залучати кошти та виробничі потужності роботодавців до цієї діяльності, створити мережу профорієнтаційних центрів, їх у нас немає, розробити та прийняти державну  програму профілізації старшої школи.

Таким чином без реформування сфер  освіти, в тому числі шкільної, політичної волі можновладців, великих обсягів фінансування з боку держави, участі соціальних партнерів тощо профілізація школи залишиться профанаціаєзацією  за прикладом боло…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Вєтров Іван Васильович,  начальник управління освіти і науки Рівненської облдержадміністрації, кандидат педагогічних наук. За ним буде виступати Віталій Курило.

ВЄТРОВ І.В. Шановний Адам Іванович! Шановні учасники парламентських слухань! Закон України „Про загальну середню освіту” передбачає її обов’язковість. А чи  досліджували ми ефективність такої обов’язковості  особливо в перехідний період між ІІ і ІІІ ступенем, у тому числі чи  досліджували ми  ефективність фінансування загальної середньої освіти? Учень, який не опанував базовим рівнем, чи опонує він повним? Підтвердженням цьому є багаторічний  експеримент у формі існуючої системи освіти. Напевно потребує змін структура нашої освіти.

Перша ступінь – це початкова школа. Ми тут говорили і напевно єдині в думці, це 4-5 років. Друга ступінь – це гімназія, і це наш власний український досвід довоєнний, п’ять років навчання. І передбачаючи в цьому етапі навчання різні рівні складності, в тому числі для задоволення потреб більш обдарованої молоді. І  з допрофільною підготовкою. Дитина має  спробувати себе на різних факультативах. 

Третій ступіть – це є ліцей, 2-3 роки навчання. Якраз ось тут залежно від змісту і напевно не в тому саме суть два чи три роки, а нам треба подумати, коли ми беремо  з собою валізку, то ми спершу дивимось скільки речей треба туди покласти, а потім беремо її розмір. Відповідно на цьому ступені маємо забезпечити ліцейну освіту академічного та профільного рівню. По завершенню випускних складає ЗНО, яке потрібно об’єднати із ДПА. Рівень навчальних досягнень і є перспективою, і є такою перепусткою до вищих навчальних закладів за відповідним конкурсом. У рамках цього ж третього ступеню має зайняти місце і технічний ліцей, тепер профтехзаклад. Дитина, яка закінчила технічний ліцей, отримала робітничу професію і виявивши бажання вступати до ВНЗ, повинна мати право повернутися до класичної форми ліцею, отримати повну загально-середню освіту і відповідно вступати до вищої освіти. Така практика себе виправдала у багатьох країнах.

Перший-другий рівень акредитації вищих навчальних закладів теж потребує винесення за меж повної загальної середньої освіти. Разом з тим ми уникнемо спекуляції, коли діти обирають вступ після 9 класу лише з метою обійти ЗНО. Сама подвійність таких стандартів провокує дитину і порушує об’єктивність ступеневої вищої освіти.

Щодо змісту освіти у профільних ліцеях. Потрібно переглянути навчальні плани, визначити у старшій школі кілька обов’язкових предметів для всіх учнів, виходячи з мети, яку ми ставимо перед світоглядом українця. Наприклад, це українська мова і література, історія України, іноземна мова, математика, фізична культура і мистецтво. Причому ці два предмети фізична культура і мистецтво, діти мають вибрати той вид чи жанр, який їм до вподоби. А решту годин 50-70 відсотків віддати на блок профільних предметів. Також не забувати про особливих дітей у своєму розвитку, які б змогли у разі потреби обрати індивідуальну форму навчання. Це зробить старшу профільну школу для дитини цікавою і розвантаженою як фізично так психічно.

Потребує ґрунтовного вивчення питання необхідності домашнього завдання у такому об’ємі, як це є зараз. Всього кілька годин самопідготовки у школі після відповідної фізкультурної та обідньої перерви знімає потребу щоденного носіння від 5 до 10 кілограм підручників. Діти фактично із-за перевантаженості не читають книжок. І тому що навіть творче завдання, яке вони, на превеликий жаль, отримують дуже багато, по три-п’ять в день, вони втрачають будь-який елемент творчості при існуючому перевантаженні. Для забезпечення реального рівного доступу до якісної дошкільної,  загальносередньої і позашкільної  освіти, до професійної підготовки, неперервної освіта на територіях обслуговування потрібні суттєві зміни у підходах, в першу чергу на державному рівні - внесення змін до законів, розробка підзаконних актів, програм, положень. А далі відповідно вже на регіональному рівні.

Освітнє середовище у нашому розумінні – це є освітні округи чи профільна освіта. Профільне навчання має бути чи не основою розбудови соціально-економічної інфраструктури на місцях,  теле, енерго, водо, транспортних мереж, особливо доріг.

Навчально-методичне забезпечення. В багатьох випадках воно все ж таки знизу до верху і розбалансоване. Відсутність єдиних підходів, особливо у профільному навчанні, тому тут потрібна чітка координація діяльності наукових установ і установ освіти.

Кадрове забезпечення. Підготовка фахівців для роботи у профільних закладах, державний розподіл кадрів, зміна Положення про атестацію з урахуванням сучасних потреб,  потрібні зміни у пенсійному законодавстві. До 15 відсотків працюючих пенсіонерів, що спричиняє неабияку проблему наступності. Молоді спеціалісти працевлаштовуються через 5-10 років, фактично уже втративши фах..

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Васильовичу. Дякую.

Я просив би виступаючих все-таки ближче до теми нашої розмови. Я не хочу з вас нікого не критикувати, ви говорите абсолютно правильні речі, які мають безпосереднє відношення до освіти. Але сьогодні ми розмову з вами звузили до однієї глобальної проблеми: треба чи не треба 12 років навчання? Все, що ви кажете, на 120 відсотків правильно кажете. Але більшість із вас, на жаль, не дає відповіді на поставлене нами запитання, а вас чує вся країна. Вас слухають ваші колеги, вас слухають батьки, вони хотіли почути від тих, хто найбільше в темі, відповіді на запитання, заради чого ми тратимо з вами зараз державні кошти.

Тому, будь ласка, наступні виступаючі прошу ближче до теми парламентських слухань.

Будь ласка, Курило Віталій Семенович, народний депутат України, член-кореспондент Національної  академії педагогічних наук, доктор  педагогічних наук,    професор. За ним  буде виступати Сергій Дмитрович Максименко.

17:07:07

КУРИЛО В.С. Шановний Адаме Івановичу, шановні учасники парламентських слухань! Майже  10 років  триває реформа загальноосвітньої школи і начеб то дивним виникає питання, а чому ми сьогодні зібралися і чому ми  обговорюємо  її доцільність.

На мій погляд в цьому є декілька причин, в першу чергу це те, що  наша економіка не стала високотехнологічною. Адже   в усіх розвинених країнах школа 12-13 років, у нас була 10-11-12 років  і ми зупинилися. Чому так? Економічна проблема, оце корінь всього питання, в першу чергу.

Друге.  Це, на мій погляд консерватизм суспільства і батьків, і вчителів у тому числі, особливо батьків, чиї діти вчаться у школі. І пов’язана ця проблема, на мій погляд,  у тому що суспільство дуже слабо проінформоване про сутність самої реформи, що ця реформа  дає дітям, що буде  після цього, як дитина провчиться 12 років, чим краще вчитися 12 років, ніж 11, чи 10?

По-третє, це сама проблема школи, особливо проблема цього року, яка повстала.  Проблема того, що школи зіштовхнулися з питанням, що ніхто не йде в 10 клас і це викликало консерватизм  самих вчителів.

Четверте. Це проблема 2012 року для вищих навчальних закладів, коли не буде випуску і вищі навчальні заклади зіштовхнуться з тим, що ніхто не прийде до них і це також    проблема, яка викликає невдоволення певне в суспільстві.

Ну і мабуть і ще одна проблема, це проблема з державними  фінансами яка у нас  вічна незалежно від того, який  є уряд.

Який же можна побачити вихід з цих проблем? На мій погляд, це тільки не відмова від самих  реформ. Тому що це... Адже йде у нас еволюційний шлях реформування школи. У нас була колись обов’язкова 7-річка, потім 8 років, 9, 10, 11, тепер 12. І завжди всі ці реформи проводилися зверху.  Реформи зверху, як потреба часу. Ніколи ці реформи не були популярними, і ніколи жоден реформатор, хто проводив цю реформу, не був популярним при тих поколіннях, коли проводилася реформа. Ви пригадайте, які б реформи не проводилися: чи це в освіті, чи в економіці завжди ці люди не викликали популярності, вони викликали потім тільки заздрість потомків. Тому, мабуть, треба набратися багатьом терпіння, щоб провести ці реформи, терпіння усім, можливо, нам. Тому що повернення назад – це шлях все-таки в нікуди.

На наш погляд, що можна зробити в цій ситуації? Це, по-перше, проводити, розпочати проводити серйозну роз’яснювальну роботу серед населення. Це повинна бути, мабуть, державна чи урядова програма – роз’яснювання позитиву від шкільної реформи.

По-друге – це удосконалення, і тут говорили всі дуже багато про це, не буду зупинятися, але зазначу – удосконалення змісту освіту: навчальні програми, навчальні плани, посібники і підручники. На мій погляд, необхідно посилити в цьому плані роль Національної  академії педагогічних наук України, яку останні 5 років дещо, мені здається, усунули від прийняття багатьох рішень в цьому плані. І більше підтягувати дійсно вчителів-практиків і вчених. Коли ми зведемо вчителя-практика і вченого, тоді можна одержувати гарний і цікавий підручник.

Профілізація старшої школи. Тут всі якраз також багато зосередили уваги в профілізації школи, і побачили, що тут є певний тупиковий варіант, не скільки тупиковий, а проблема фінансова і економічна. Так от, на мій погляд, це можна вирішити найближчим часом, хоча би частково питання, передавши профтехосвіти і вузи першого і другого рівня акредитації на місцевий бюджет. Що це дасть? Діти одні і ті ж в одному і тому ж містечку, вони тільки перетікають зі школи в ПТУ.  Кадри одні і ті ж. Якщо це буде кероване з одного центру, то це буде вирішувати кадрову і матеріальну проблему.  А старша школа, яка  залишиться в школі, вона повинна носити, на мій погляд, більш  таку …

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Семеновичу. Сідайте, будь ласка.

Шановні виступаючі, я вас дуже прошу,  звернути увагу на мої попередні слова. Тим більше, що  у головуючого відповідно до нашого Регламенту,  який є законом, є право позбавляти виступаючого, якщо він говорить не по темі.  Прошу вас,  умовляю, ми не для того зібралися, щоб говорити про вселенське всесвітнє масштабні проблеми освіти.

Будь ласка, Максименко Сергій Дмитрович, академік, секретар Відділення психології, вікової фізіології та дефектології  Національної академії педагогічних наук.  За ним буде виступати В’ячеслав Кириленко.

МАКСИМЕНКО С.Д. Вельмишановний Адаме Івановичу! Вельмишановні колеги! Вельмишановний Дмитре Володимировичу! Я хотів би з вашого дозволу зупинитися на трьох питаннях.

Питання перше. Питання перше полягає в тому, що  як зберегти віру в школу?  Ви розумієте, що вона підмивається з усіх сторін. Я вибачаюсь на слові, я не хочу нікого образити,  навіть зовнішнім незалежним оцінюванням. Справа в тому, що  школа вона ж відповідальна за освіту дитини, вона ж формує цю особистість. Розумієте? І коли школа залишається в стороні, а зовнішнє оцінювання виступає альфою і омегою, цією Сциллою і Харибдою, тими воротами, через які  дитина іде вуз. Я за. Але я щось не понімаю.  Психологічно я, як каже, казав мій дід, не сприймаю цього.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так ви більше за чи проти?

МАКСИМЕНКО С.Д.   Я за тільки в тому моменті, що треба робити оцінювання, але не зводить його в абсолют. Це перше.

Друге. Я хотів би зупинитися на тих моментах, які для мене здаються найбільш важливими. Отут Володимир Іванович говорив, що не проводилось ніяких експертиз. Ні. Ми проводили експертизу. Причому, ми проводили і по 5-рівневій, і по 6-рівневій системі освіти. Ми проводили также по трьом, по п’яти позиціям. Чи приведе продовження терміну навчання до зниження навантаження. Раз. Чи приведе продовження терміну навчання до зміцнення обсягу знань? Два. Чи засвоюється. Чи приведе продовження терміну навчання до  покращення якості навчання? Чи приведе подовження додаткових термінів навчання до покращення умов психологічного та соціального розвитку? І останнє. Чи приведе подовження терміну навчання до  більш високого задоволення суспільної потреби в освіті?

Здавалось би, правильні питання і правильні могли ми отримати відповіді. Але ми столкнулися із двома кардинальними питаннями. Під критичне навантаження попадають дві категорії дітей. Це шестирічки, так, і люди, які виходять із, після 12-річного навчання, які мають мають, по нашим соціальним і культурним нормам бути обраними, вибиратися, служити в армії і так далі. Я питаю, а що з ними робити? Це питання. А тепер шестирічка. А чому шестирічки? А шестирічки, ви розумієте, що? Фундаментальне психологічне новоутворення, яке базується і цинзитивний період у, з 6 до 7 років, це є символічна функція. Це є функція заміщення реальних предметів в їх образах. Це раз. А, по-друге, формується довільна функція. Чи може довільна функція сформуватися в умовах жорсткої оцієї, будем так казати, класу, де сидять діти, які мають можливість підняти руку, якщо зможуть. Тобто чи в них є хвильова ця як… розвинута ця функція?

Ні, тому саме ігрова учбова діяльність є домінуючою, і тому ці діти найбільш вразливі. Ми зробили свої пропозиції. Тепер, Адам Іванович, ви хочете запитати мене за що я. Я за те, щоб діти всі зуміли стати особистістю. Вони можуть стати особистістю при різних формах навчання, але найбільш адекватною формою, мені здається, є та, яка зараз існує. А знаєте чому? Ламати знову, це є, так сказати, ну проблема полягає в тому, що треба вертатися знову назад. Поворот назад, знаєте, це так як психологічно значить, що вказівка на те, що не роби так, є психологічний механізм провокації, щоб людина таки да, зробила так. Розумієте? І те, що ми говоримо про те, що да, знизити, і ця ефективність економічна буде більша, а я не знаю, чи буде вона більша, чи не буде. Постільки потенціал людський, він є…

Я закінчуючи, хочу сказати ще, що я хотів би, щоб… Психологічні дослідження засвідчують, що ми досягли в цей період і досягнемо соціальної зрілості, інтелектуального розвитку, морально-етичного зростання, емоціонально-вольового, особистісного, креативності, комфортності, і я б сказав би, віри в батьківщину і духовності. Дякую вам за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергій Дмитрович. Дипломат із вас був би непоганий.

Кириленко В’ячеслав Анатолійович, народний депутат України. Підготуватися Яцуню Олександру Михайловичу.

17:18:30

КИРИЛЕНКО В.А. В’ячеслав Кириленко, депутатська група „За Україну”. Вельмишановні освітяни! Ця тема є дуже важливою, і тому, безумовно, напевно, і не одне обговорення потрібно, і не тільки на парламентському рівні, але понад усе на урядовому і на рівні громад: шкільних громад, місцевих громад, там де люди безпосередньо знають, що відбувається, як відбувається, а що може відбуватись. Ну 16 лютого цього року зовсім недавно в цій залі взагалі була дискусія повертатися до 10-річки чи не повертатися?

Один із депутатів вніс законопроект  про повернення до десятирічки. До речі, один із кандидатів в президенти з цією тезою ішов і, до речі, переміг, і тут були серйозні дебати. Мені здається абсолютно правильно пленарний зал прийняв рішення не повертатися до десятирічки і сконцентруватися на продовженні освітньої реформи. Я – переконаний прихильник  продовження освітньої реформи. Я безумовно розумію, що без належного фінансування  освіти про жодну реформу говорити не можна. Це факт, який не підлягає дискусії. Але є різні речі: є пошук цих фінансів і продовження реформи, а є згортання  реформ під приводом того, що цих грошей все одно  ніколи вистачати не буде. Їх же ніколи не вистачало, от і зараз не вистачить на наступні реформи. У зв`язку з цим у мене виникає багато питань, у тому числі і до діючого уряду, але не буду вносити зайву політичну напругу. Скажу лише, що, по-перше, дванадцятирічка, на мою думку, може дебатувати більше, якби було більше часу на виступ, це додаткові робочі місця понад усе для вчителів. Крути-не крути, все одно це додаткові робочі місця для вчителів.

Крім того, це зайнятість для тих молодих людей, які на теперішньому жорстокому ринку праці в Україні роботи не знаходять, вони  добрі школи закінчують, вони елітні школи закінчують, вони 17-18 років мають, але вони не можуть знайти роботи. Якщо вони учаться в цей час в школі, то вони принаймні мають  більшу можливість для підготовки.

Ну і третє. Коли кажуть, що для запровадження дванадцятирічки  потрібно щонайменше 4 мільярди українських гривень, здається саме цю цифру сьогодні уряд назвав,  то я не вважаю, що це непідйомна ноша   для української держави, тому що є маса джерел, де ці кошти взяти, було би політичне бажання у тих, хто при владі.    От дивіться, підписано зовсім нещодавно було абсолютно резонансні політичні угоди. Так там Україна щороку  отримує 4 мільярди доларів США. 4 мільярди доларів США! Газова угода. Газ – флот. Відома угода, яка викликала серйозні дискусії в усіх середовищах. Ну а тут потрібно тільки 4 мільярда гривень для того, щоби запровадити в повному обсязі  дванадцятирічку.  Питання відкриті, їх можна дискутувати  для того, щоби продовжити добрі справи, а не згортати те, що тільки почали робити.

Тепер наступне. Є дуже серйозна тема, яка все одно тут супутно обговорюється. але яка не стала резонансною настільки, наскільки вона заслуговує: сільські школи. Тому що, з одного боку, декларується необхідність покращання якості освіти, з іншого боку, ми стали прямо перед загрозою закриття сільських шкіл. Ну, а вони у нас і так малочисельні: 3 з половиною тисячі шкіл – малочисельні. Це села - це 26 відсотків усіх шкіл. Окрім того, що нема школи – нема села, сільська школа – це також і носій української ідентичності. Села – україномовні, там україномовні вчителі, там діти і традиції також українські. І це основа існування української держави в тому числі. Я згоден, що не тільки на цьому все починається і завершується, але це питання навіть не тільки соціально-освітнє – це питання національної безпеки.

Тому ми в групі „За Україну!” дуже стурбовані наміром урядовців почати знову закривати сільські школи. Я так само згоден і з тим, що цим грішила майже кожна влада. Але зараз, якщо ці процеси будуть реалізовуватись, то ми зупинимося перед тим, що села будуть зникати без запитань до цих сіл. Тому що забери з села сільську інтелігенцію, забери вчителя, лікаря – ніякого села не буде. Все, воно закривається, воно не буде існувати на карті України. І по цьому питанню ми готові відкривати „гарячу лінію”, якщо в будь-якому селі будуть спроби закрити сільську школу. Тому що, звичайно, що вчителі – це люди, які отримують зарплату із бюджету, вони скаржитись не будуть, вони, як правило, змушені владу підтримувати, але тим, хто може цю владу критикувати, вони скаржитись зобов’язані. І ми тут простягнемо руку допомоги кожному селу і кожній сільській громаді, де будуть спроби ці школи закривати.

Підсумовуючи оцей свій виступ, я хочу сказати, що ми готові продовжити дискусію по темі 12-річки, але я думаю, що остаточна думка буде за постановою парламенту за результатами цих слухань.

Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Яцунь Олександр Михайлович, голова Київської міської організації Комітету профспілки працівників освіти і науки. Підготуватись Йолкіній Людмилі Володимирівні.

ЯЦУНЬ О.М. Шановний головуючий, шановні колеги! З вашого дозволу, я хотів би зупинитися на соціальних аспектах даного питання. Соціально захищений вчитель – щасливий учень. Цей месседж ми знаємо всі і щиро його вітаємо. Але у вчителя захисту немає. У державному бюджеті приведені у відповідність до мінімальної заробітної плати лише перші, тире, сьомі тарифні розряди, тобто до 884 гривень. А, починаючи з восьмого тарифного розряду, вся ЄТС – єдина тарифна сітка побудована на основі визначеного урядом розміру, що на перше квітня становить 567 гривень. Тому ставка молодого педагога – це восьмий тарифний розряд, зрівнялася, 930 гривень, зрівнялася з ставкою прибиральниці – 884 гривні при всій повазі до цієї праці. Потрібно негайно… нагально освітяни, профспілка освітян України звертається до уряду, всі тарифні розряди єдиної тарифної сітки перерахувати на основі законом визначеної мінімальної заробітної плати на відповідні тарифні коефіцієнти. Тоді хоча би молодий спеціаліст отримає зарплату вдвічі більшу, ніж отримує він зараз.

Щасливий учень, він не відбудеться при поверненні до десятирічної освіти. Реверс до шестиденного режиму навчання викличе перевантаження школярів. Діти і без того набувають проблем із здоров’ям, пов’язані з незбалансованим харчуванням, екологією, малою рухливістю і так далі. Так в 2009 році, за офіційною інформацією приймальної комісії Національного педагогічного університету імені Драгоманова, з 2800 вступників, зарахованих на перший курс, 1746, тобто 57 відсотків, мали хронічні  захворювання за двома, трьома, а то й чотирма діагнозами: шлунок, сколіоз, щитовидка, опорно-руховий апарат.

Дванадцятирічна школа має запровадити профільне навчання, яке суттєво підвищить рівень знань учнів і буде сприяти якісній підготовці до свідомого, наголошую, до свідомого вступну до вищого навчального закладу. Нині, за даними Державної служби зайнятості в 2009 році зареєстровано 45 тисяч безробітних випускників вищих навчальних закладів третього-четвертого рівня акредитації. Випускники 12-річної школи зможуть мати ширші можливості до адаптації в самостійному житті, оптимальне використання отриманих знань і навичок у професійній діяльності.

Успіх запровадження 12-річної системи навчання можна забезпечити за умови: перше, інноваційні зміни педагогічних  технологій на кожному щаблі навчання; друге, суттєве поліпшення матеріальної бази навчально-виховного процесу, зокрема, для проведення індивідуальних лабораторних практичних занять; третє, вирішення комплексу кадрових проблем, розробка та реалізація масштабного загальнодержавного проекту „Вчительські кадри”, у тому числі, молоді педагоги; четверте, спільно з Міністерством освіти і науки формувати престиж вчительських династій.

У сьогоднішній ситуації, шановні колеги, складається враження, що комусь конче необхідно, щоб освітяни, найбільший загін суспільства, найпотужніший загін, був на грані жебрацтва, щоб ми були легко керованими і слухняними. Майже два десятиліття не виконується стаття 57 і 61 Закону „Про освіту”. І ось останнє: місяць тому у цих стінах ставилось питання про пенсійне забезпечення вчителя на рівні державного службовця, тобто 90 відсотків від заробітної плати. І що ви думаєте? Ця постанова не пройшла тільки з однієї причини: деякі депутати просто забалотували це питання, мотивуючи тим, а чому не всі бюджетники, а тільки вчителі?

Шановні колеги, шановна громадськість! Україна має майбутнє, і це майбутнє як результат все-таки пріоритетного бачення в державні національної освіти. Це пріоритет номер один. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Йолкіна Людмила Володимирівна, сільський голова села Германівка Обухівського району Київської області. За нею буде виступати Петро Юрійович Саух.

ЙОЛКІНА Л.В. Шановний пане головуючий, шановні учасники парламентських слухань!  Уважно прослухавши виступ міністра освіти і науки Табачника Дмитра Володимировича, ми всі зрозуміли, що є два варіанти відносно терміну навчання в загальноосвітній школі: перший – 11 років і другій – 12.

Звичайно, які б сьогодні рішення не приймалися у стінах Верховної Ради, а нам місцях їх виконувати нам, місцевим радам. Саме місцеві ради фінансують дошкільну освіту, а в деяких регіонах і початкову. І мені цікаво, чи прораховували сьогодні, скільки треба грошей, щоб привести у порядок нашу сьогоднішню освіту.

Ми всі, я за останні роки, аналізуючи надходження і освіту, побачила, що накопилося надзвичайно багато проблем. Я їх дуже добре розумію як бувший директор школи, директор гімназії. І хоч останні 4 роки працюю на посаді германівського сільського голови, проблеми сільської освіти мене дуже турбують.

Насамперед я керуюся статистичними даними освітніх закладів свого села та району: чому сьогодні потрібно віддати перевагу 11-річній освіті. Наприклад, із 21 випускника 9 класу нашої германівської гімназії 10 залишає її стіни. Із 1143 випускників 9 класів районів залишається для продовження навчання у школі лише 600, майже половина залишає школу. А батьки тих учнів, які пішли до 10 класів, з оптимізмом розраховують, що їхні діти будуть навчатися лише 11 років. І це у благополучному пристоличному районі.

А чи є у нас сьогодні відповідна база для 12-річної освіти? Особисто у нас немає навіть приміщень. Чи готові профінансувати? І тут позитивної відповіді дати не можемо. Тому що лише по Обухівському району для заробітної плати вчителям дванадцятих  класів треба додатково виділити майже мільйон гривень.

Уже із вищенаведених цифр переконана, що право на життя має лише 11-річна освіта. На мою думку, якість освіти визначається не тим, скільки років будуть навчатися наші діти у школі, а якими методами. Тому треба думати економічно. Чи не краще кошти, які б планувалися для 12-ти річної освіти використати, щоб привести в порядок освіту,  яка є сьогодні? Завершити комп’ютеризацію, покращити матеріальну базу освітніх закладів, виділити гроші на  якісні ремонти.

Відносно профільного навчання тут було вже багато сказано, але давайте подивимося куди йдуть наші діти після закінчення загальноосвітньої школи в тому числі старшої профільної школи? Йдуть у вузи, йдуть у коледжі і йдуть у ПТУ і лише одиниці йдуть працювати за шкільним профілем. Так скажіть будь ласка, кому потрібна така профільність, чому ми сьогодні думаємо лише про те, як навантажити учня, а не максимально спростити  програми, щоб дітям подобалося вчитися, щоб вони знали, що їм це знадобиться в подальшому житті? Адже головне для кожної людини це професія,  яка її годує.

І коли ми думаємо, як нам далі бути з профільною освітою в старшій школі, то наші діти вже самі визначаються. І проаналізувавши куди йдуть наші випускники, то я побачила, що учні 11-х класів 80 відсотків їздять на курси до вузівської підготовки. То чому сьогодні нам не подумати про складання угод із такими вузами.

І аналізуючи нинішній стан в освіті, хотілося б більшої стабільності, останнім часом дуже багато нововведень часом непродуманих, які лише забирають державні кошти. В останні роки стало традицією розпочинати навчальний рік без підручників, і в той же час по телебаченню чули, що підручниками забезпечені всі учні, а школи їх отримали лише в середині навчального року.

У нас в селі є два загальноосвітні заклади: загальноосвітня школа і гімназія, крім цього є ще дитсадок, школа мистецтв і мені, як нікому дуже близькі проблеми, особливо матеріального плану. Адже не секрет, що коштів, які виділяє держава на освіту вистачає лише на зарплату працівників школи, електроенергії, теплоносії. Тому потрібно негайно вирішувати питання державної допомоги. Хотілося б, щоб обіцянки держави перед освітою виконувалися, адже скільки років існує програма „Шкільний комп’ютер”, але так і не завершена, програма „Шкільний автобус” також повністю не виконується…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.

ЙОЛКІНА Л.В. …на папері. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Людмила Володимирівна.

Слово має Петро Юрійович Саух, ректор Житомирського університету імені Івана Франка, доктор філософських наук, професор. За ним буде виступати Катерина Самойлик.

САУХ П.Ю. Шановний Адам Івановичу, шановні депутати, шановні колеги, я хотів би привернути увагу, що проблема переходу української школи на дванадцятирічний термін навчання загалом постала у нас не випадково. Не погоджуюсь я з цією тезою, яка сьогодні культивується в засобах масової інформації, в громадській думці, що сьогодні вже ніхто не пам’ятає задля яких цілей дев’ять років тому прийняли таке рішення. Алгоритм дванадцятирічної системи передбачало одне, підвищення конкурентно спроможності випускника української школи, становлення його професійної зрілості і розширення життєвої і соціальної компетентності. Ще наприкінці XX століття для багатьох стало очевидним, що новий ……… класичний образ освіти вже не вписується в десятирічний термін навчання. Тому говорити сьогодні про плюси, мінуси десятирічного навчання, я думаю, не варто. Це давно зрозумілі в провідних країнах світу, в яких термін навчання в повній загальній середній школі становить 12-14 років. Поряд з цим важко не погодитися з тією думкою, що тоді дев’ять років тому практично ніхто не намагався підрахувати до яких наслідків для вищої школи, армії, суспільства, економіки це все призведе. Я, як власне і ніхто не думав про те, що доведеться цю реформу здійснювати в далеко не кращих умовах нашого економічного розвитку. А головне, ми втратили час і сьогодні ліміт часу, відверто кажучи, нас усіх найбільше лякає. Чи існує в цій ситуації вихід?

Враховуючи розпорошений суспільний резонанс, неготовність старшої школи здійснити повноцінний перехід до  профільної школи та відсутність соціально-економічних  механізмів її реалізації, я вважаю, що як робоча гіпотеза цілком можлива 11-річка. Що це дасть або що цього не дасть?

Перше. Хоч і неповною мірою, але збереже можливість розширення життєвої і соціальної компетентності наших випускників, сприятиме входженню в нову системну якість  освіти впродовж життя.

Друге. Дасть можливість перейти від школи знання   до  школи розуміння, підтягне систему середньої освіти до вимог і стандартів наших вузів, разом з тим збереже і розширить систему профільної підготовки в коледжах і ПТУ, відведе удар по системі вищої школи, можливий за 12-річної освіти, і це ми маємо, поклавши руку на серце, в 2012 році.

Третє. Збереже можливість вийти на об’єм академічних годин, трохи більше 10 тисяч. Це менше ніж в Європі, проте достатньо для того, щоб освіта залишилась якісною і конкурентноспроможною.

І останнє. Дасть можливість уникнути скорочення вчителів, яке обов’язково спричинить перехід на десятирічку, як пропонувалось, вирішить проблему додаткових витрат для не окріпшої економіки України, а заощаджені кошти пустити на покращення змісту освіти та підвищення соціального статусу професії учителя.

Але не це  основне, на чому хотів би акцентувати увагу. Думаю,  ми надто абсолютизуємо тривалість навчання у школі. Суспільний резонанс 20-річного навчання обумовлений іншим – проблемою якості освіти, знеціненням її суті і дивовижною деформацією соціальних ліфтів, працює батьківській ліфт  і гроші. Кузьма Прутков казав: „Купи спочатку картину, а згодом раму”. Ми сьогодні опікуємось рамою. Нам потрібно негайно розпочати оновлення змісту освіти, який мав би  життєво-практичну націленість, зорієнтованість. Але з ким це робити, коли більше 20 відсотків складають вчителі пенсійного віку.  І лише 20 відсотків студентів педагогічних спеціальностей, до того ж  не далеко не кращі, готові   пов’язати своє життя з педагогічною діяльністю.

Коли уява про майбутню трудову  діяльність формується у нашої молоді під впливом батьків, телебачення і які відповідно виходять у своїх дітей пропагуючи  фантастичний спосіб життя бізнесменів, політиків, зірок шоу-бізнесу і так далі, вони на телеекранах дають інтерв’ю і    що завгодно.

І іноді здається, що скромні соціальні ролі сьогодні вже нікого не влаштовують і вважається долею    невдах, створюється враження, що в суспільстві є лише потреба …

ГОЛОВУЮЧИЙ.   Дякую, Петро Єфимович, дякую,  дякую. (Оплески)

Слово має Самойлик Катерина Семенівна, народний депутат, секретар Комітету  Верховної Ради з питань науки і освіти. За нею буде виступати  Віктор Федорович Колісник.

17:39:38

САМОЙЛИК К.С. Глибоко поважні учасники парламентських слухань! Питання, яке ми сьогодні розглядаємо, актуальне, про це  свідчить те, що під час президентської виборчої кампанії люди нам постійно задавали питання про зміну терміну навчання, про статус державного службовця учителя, правда це політики про це говорили, пенсійного забезпечення освітян, матеріальної бази, доступності освіти.

І це саме це стало поштовхом  для того, щоб ми сьогодні провели дуже серйозну розмову у Верховній Раді України. Правда, що трішечки запізно, бо 10 років від прийняття Закону України, базового закону, це дуже багато, але і дуже багато проблем залишились  невирішеними.

Але я не вважаю, що сьогоднішня наша розмова  і  я бачу по загальному нашому настрою, що  ми дійдемо до загального знаменника про те, що оптимальний варіант, це 11-річка для нашої середньої школи. (Оплески)  Дякую.

Я не вважаю, що це відкат назад. Ні, це наша мудрість з вами, ми зібрались тут, щоб оцінити оцей пройдений шлях, чи він бездарно пройшов, чи він дійсно       приніс нам щось  абсолютно нове.

І тому я поділяю і ваші настрої, і думку Міністерства освіти  і науки, і думаю, що цей оптимальний варіант ми обов’язково з вами залишимо. А ті, хто нас лякає зараз про те, що Європа нас засудить, що ми не відповідаємо євростандартам. А чого ж Європа нас не засудила, що вчитель жебрацьку пенсію одержує? Що вчитель одержує жебрацьку заробітну платню?! Що вчитель без житла знаходиться?! Мовчить Європа? (Оплески) А це також соціальні стандарти.

Ми, український парламент прийняв досить таку значну потужну, даже скажімо, законодавчу базу. Це і базовий Закон про освіту, це і стратегічний документ – Національна доктрина розвитку освіти. Але в останні часи ми з вами чуємо все більше і більше негативу на адресу нашої освіти. І все більше нам говорять, що начебто не так ми все йдемо, що не треба відкидати все, що у нас раніше було. Бо раніше, навчаючи, -  виховували і виховували, -  навчаючи наших дітей. Чи не потрібно нам повернутись до цього? Звичайно, потрібно. Це також у нас є дуже серйозна проблема.

Раніше проводилися реформи. Кожен із вас уже три реформи ці приніс на своє життя. Але всі знали, що спочатку: наукове обґрунтування, методичне, законодавче – обов’язково ми повинні все це законно прийняти. Далі – розрахувати кожну копійку на цю реформу. І те, що ми сьогодні говоримо про проблеми – це те, що реформа до кінця продумана не була. Але реформа – зовсім не означає термін навчання. Ну, ось так як зараз говорять, що це робочі місця, і хай іще протирають штани, там, можливо, тоді нам взагалі до 15 років зробити середню базову школу, щоб і робочі місця були і діти були до заміжжя або до армії нашої. Тобто – це зовсім не є нашою реформою.

Що робити нам? Шановний Дмитре Володимировичу, перший крок, ви дуже влучний зробили – це створена робоча група з науковців та практиків щодо розробки Закону про вищу освіту, такого закону, який би відповідав проблемам сьогодення вищої освіти. Сьогодні нам необхідно також обов’язково і  в рекомендаціях записати, доручити нашому Міністерству освіти і науки створити подібну робочу групу і розробити, внести зміни до чинного закону такі, які сьогодні необхідні нашій школі. І в розробці його повинні приймати і учителі,  і директори,  і звичайно наші науковці, і наша Академія наук.

Наступне. Звичайно, потребує уточнення… тобто програми про шкільний автобус, програми вчитель, забули про це, а це й житло і все-таке інше, обов’язково треба.  Бюджетний кодекс на сьогоднішній день розглянутий Кабінетом Міністрів України буде внесений до Верховної Ради України. Давайте спільно подивимося, щоб знову наша освіта і наука не залишилися на задвірках і не тільки на задвірках нашої держави. Це дуже важливе питання. Реформувати потрібно. Але дуже добре, що  сьогодні зібралися в цій залі самі мудрі люди, які підказали зупиніться, трішки не те робимо. Треба скоординувати   наші рухи у відповідності з потреба сьогодення. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Катерино Семенівно.

Слово має Віктор Федорович Колісник, директор Мамаївського загальноосвітнього навчального закладу (Чернівецька область). За ним буде виступати Олег Зарубінський.

КОЛІСНИК В.Ф. Шановний Адаме Івановичу! Шановний Дмитре Володимировичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Я врахував зауваження головуючого і кажу, що  Буковина за 11-річний термін навчання і прошу вас підтримати. (Оплески)

 Що ж передувало та призвело до такого рішення батьками, учнями, освітянами Чернівецької  області?  Чому 9 років питання доцільності 12-річної освіти не піднімалося на державному рівні? Мабуть тому, що ігнорувалися інтереси всіх учасників навчально-виховного процесу великого педагогічного трикутника батьків, учнів, вчителів задля яких і була ця система запроваджена.

Знову ж повторюся.  Яка ж була мета 12-річної освіти? Це перш за все  розвантажити дитину, дати їй якісні знання, соціально захистити, забезпечити у старшій школі профільні навчання та вхід України в Болонський процес. За 9 років роботи ми бачимо, що жодне з цих завдань практично не виконується. Якщо бути щирим, то, мабуть, весь корінь зла у завищених державних стандартах. Тому розвантажувати дитину потрібно не шляхом продовження шкільного віку, а негайним переглядом державних стандартів.

Сьогодні не секрет, що більше 50 відсотків дітей не засвоюють навчального матеріалу. А щодо відсотку учнів, які вступають до іноземних вузів, то він залишається мізерним через те, що матеріальний статус значної більшості українських сімей малий.

Протягом квітня-травня 2010 року у школах нашого регіону неодноразово проводилися педагогічні ради, батьківські збори, зустрічі начальника головного управління освіти і науки з директорським корпусом шкіл області, на яких якраз обговорювалися питання продовження навчання учнів 9 класів у старшій, вже 12-річній школі. За результатами обговорення, можна стверджувати,  що переважна більшість батьків, педагогів, учнів, керівників шкіл області категорично проти 12-річного терміну навчання. Тому 1 вересня 2010 і 2011 навчального року за парти шкіл області сядуть лишень 24 відсотки випускників базової школи.

У минулому навчальному році цей показник складав більше 57 відсотків.  Таким чином, ми бачимо закономірну тенденцію катастрофічного зменшення учнівських контингентів старшої школи. Крім цього, соціальні дослідження показують, що більшість дітей зараз бажають якомога швидше отримати відповідну освіту і розпочати трудову діяльність. А наслідком цього буде відсутність десятих класів у багатьох школах, що призведе до зменшення тижневого навантаження вчителів та скорочення штатної кількості працівників шкіл.

Сьогодні необхідно знову і знову говорити про профілізацію старшої школи, яка повинна бути основою для вибору професії учнів. Але в зв’язку з практичною відсутністю матеріальної бази, її організувати неможливо. Тому, враховуючи думку переважної більшості батьків, вчителів, учнів, керівників шкіл області, працівників органів управління освітою Чернівецької області, вважаю недоцільним 12-річне навчання в школі та пропоную залишити вже апробовану 11-річну освіту, підтримуючи перший варіант Міністра освіти і науки України Дмитра Володимировича Табачника, звернувши увагу на відповідні напрямки роботи у дошкільній освіті. Дякую за те, що сьогодні з цієї трибуни ми можемо висловити інтереси батьків, учнів, вчителів і долучитися до вирішення долі наших дітей, найціннішого багатства майбутнього України. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віктор Федорович, що ви відгукнулися на мою пропозицію і 4 чи 5 разів підтвердили ту думку, яку я хотів почути. Навіть я зрозумів, що ви хотіли сказати. Слово має Олег Олександрович Зарубінський, народний депутат, голова Комітету з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради України. За ним буде виступати Валентина Григорівна Каяшко.

17:49:49

ЗАРУБІНСЬКИЙ О.О. Дякую, Адаме Івановичу. Шановні добродії, дуже добре, що сьогодні в такому широкому плані так глибоко дискутується, полемізується важлива проблема. От я тільки для себе подумав, якщо б так же широко і глибоко розглядалася ця проблема впровадження 12-річної освіти 9 років тому, то ….., я думаю, що в нас набагато менше було б (Оплески) підстав говорити про проблеми і шляхи їх подолання. Створюємо проблеми, потім їх долаємо. Чому тоді не було масового обговорення? Чому тоді це вирішувалося на рівні чиновників із освіти? В мене це запитання перше.

Другий момент, а точніше репліка. Ви знаєте, ми сьогодні з вами всі є свідками такого формування міфів, прямо експромтом формується міф. Перше, ви чули, чоловік 15-20 весь час вживали різні терміни освіти в країнах Європейського Союзу та інших країнах.  У нас так люблять посилатися на європейський досвід, коли це вигідно, що забувають про те, що є дві позиції: є загальнообов`язкова освіта і є загальна освіта. От в чому суть проблеми! От в чому маніпуляції! Тому що загальнообов`язкова  освіта завжди є  меншою, ніж ту освіту, яку людина може здобути, якщо вона хоче.   Це так? Це так.

Другий міф… Третій міф. Тут було сказано: от треба ще один рік взяти і  всі будуть знати іноземні мови. Ну трошки в цьому розуміюся. Шановні! Ну це ж смішно просто! Мови людина буде знати юнак і дівчина тоді, коли українська  еліта – так звана еліта – буде знати іноземні мови, а вона  не знає ці мови.  Мови будуть знати маленькі діти, коли буде мотивація і коли буде стимул вивчати іноземні мови. І це не залежить від того 12 чи 15, чи 20 років. Я, наприклад, 25 років вчу весь час іноземні мови.

Наступний момент. Ще. Можливо він пафосно звучить, але він дуже важливий. Ви знаєте, тут правильно говорили про проблему української освіти, про те, що не вистачає грошей і так далі. Є ще один момент, про який не дуже хочуть говорити.  Якщо б українські можновладці або владоможці навчали своїх дітей в українських школах, а не вивозили їх за кордон… (Оплески)  …і якщо б ті люди, які під час виборів дуже люблять розривати свої сорочки –  національні, гарні сорочки – говорячи про патріотизм, а при цьому  своїх дітей навіть в Києві віддають в закриті іноземні школи –  оце очевидно до тих пір, поки ми це не викинемо з нашої практики, нічого й не буде з української освіти. Нехай віддадуть дітей в українські школи!   (Оплески)  Бо патріотизм – це не професія. Хай патріотично ставляться до української школи, оце буде тоді патріотизм.

І наступний момент. Я не можу не сказати наступне. Чесне слово, не може не сказати. Ми весь час говоримо про громадську думку, про демократію. Кажемо, що при виробленні зовнішньої політики має враховуватися громадська думка.  Всіх внутрішньополітичних проблем –   громадська  думка. Політика – громадська думка. А чому тут не враховується громадська думка, коли формується вирішення цього питання?

Чому не формується? Адже не тільки чиновники і науковці-освітяни є референтною групою, для того щоб приймати рішення. Чому нехтується і ігнорується думка батьків? Вони що, зайві в цьому процесі? Чому ігнорується думка самих учнів? Вони що, зайві? Чи це не для них? Чому, врешті-решт, ігнорується думка вчителів? А те, що вона ігнорується… я думаю, що я вам зараз кажу результати соціологічного дослідження, проведеного Інститутом соціальної та політичної психології Академії педагогічних наук України. І тоді, можливо, не треба було б так багато витрачати часу на дискусію. А тут є абсолютно чіткі показники, валідне дослідження, будьте впевнені в цьому: „Як ви ставитесь до 12-річного терміну навчання?” Учителі: 17 відсотків – позитивно, 62 – негативно. Учні: 9 клас (спеціальна розбивка): 8 відсотків – позитивно, 79 – негативно; 10-11 клас: 11 відсотків – позитивно, 71 відсоток – негативно.

Дуже важлива динаміка цього ставлення. В 2002 році позитивно ставилися 34 відсотки, негативно все рівно набагато більше було: 55. А от в травні 2010 року: 11 і 71,9.  Про що це говорить? А це говорить про те, що треба довіряти своїм громадянам.

І мені здається, що, коли ми говоримо про те, яке рішення приймати, то треба не виставляти себе демократами – і плювати на думку людей. Думка батьків, думка вчителів, думка освітян і думка самих учнів.

Дякую за увагу. 11 років. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово має Валентина Григорівна Кияшко, начальник Луганського міського управління освіти. За нею буде виступати Тхоржевський Ігор Вікторович.

КИЯШКО В.Г.

Уважаемый Адам Иванович, уважаемые участники общественных слушаний! В двенадцатилетней школе большая часть пути уже пройдена. По мере приближения к конечной цели мы осознали многие проблемы. Возможно, нужно начинать со структуры общего среднего образования, как это было сделано в Польше, где все ступени обучения отделены друг от друга. То, что наша начальная школа стала четырехлетней, мы считаем положительным. Однако многие ли учебные заведения могут похвалиться сегодня тем, что имеют для шестилеток специальные условия: отдельный блок для обучения, дневной сон в школе полного дня, игровую зону для отдыха? Трудно себе даже представить, что в одном здании будут учиться дети шести лет и восемнадцати, девятнадцати лет. Кроме*** поэтому мы сегодня поддерживаем мнение, высказанное Дмитрием Владимировичем и другими выступающими о том, что школа, начальная школа может стать пятилетней, учитывая подготовительный этап, и она должна быть отделена от основной и старшей школы.

Кроме того, учитывая то, что не все учебные заведения, в частности средние школы, даже нового типа, могут обеспечить настоящую профильность обучения, мы предлагаем выделить профильную школу отдельно, как новый тип учебного заведения. И соответственно снабдить ее соответствующей материально-технической  базой, современными средствами обучения и научно-методическим обеспечением. Кроме того, желательно закрепить нормативно в документах положение  о том, что в этой школе, в профильной, будет работать специально подготовленный педагог, владеющий современными технологиями обучения старшеклассников. Естественно, и заработная плата его должна быть иной.

Кадровая проблема всегда остается  одной из самых  важных. Необходимо поднять статус учителя в обществе, обеспечить его моральное, материальное благосостояние, и, конечно, социальные гарантии. Сегодня много говорилось о том, что необходимо педагогам выделять квартиры, путевки на оздоровление. Мы считаем, что необходимо производить доплату на приобретение методической литературы, учреждать премии и другие поощрения за особые достижения в педагогическом труде. К сожалению, это пока, в основном, решается на местном уровне.

Мы думаем, что выполнение этих мероприятий будет способствовать тому, что в школы придут творческие мыслящие педагоги, особенно в сельскую школу, которые могут и хотят работать по-новому.

В концепции профильного обучения определены уровни преподавания предмета, выделены направления, но в реальной жизни даже в крупных школах нет возможности создать условия для свободного выбора профиля обучения каждому ученику. Не всегда готовы к осознанному выбору направления профилизации ученики и их родители. Критериями выбора по-прежнему остаются имидж школы, авторитет учителя, близость  расположения учебного заведения к месту жительства, то есть выбор профиля в большинстве случаев не направлен на будущую профессию.

Сегодня мне бы очень хотелось заострить другие организационно-управленческие проблемы. Мы уже девять лет шагаем по пути претворения реформы 12-летнего обучения. Но обратите внимание: до сих пор уже много лет не изменялось штатное расписание школ, директор погряз в хозяйственных вопросах, ему некогда осваивать новые направления образовательного управленческого менеджмента.

Поэтому мы предлагаем, что нужно пересмотреть штатное расписание школ, обязательно ввести должность инженера по охране труда, по технике безопасности, инженера по обслуживанию компьютерной техники, (Оплески)

медицинского работника. Для школ нового типа  и учебно-воспитательных комплексов и объединений обязательно должна быть ставка заместителя директора по научно-методической и экспериментальной работе. Обязательно должна была быть введена ставка заместителя директора по воспитательной работе  в независимости от количества классов. И очень важно, чтобы не уменьшались ставки психологов и социальных педагогов при уменьшении числа учащихся в школе.

Мы еще считаем, что повышению качества образовательных услуг будет способствовать уменьшение граничной наполняемости классов – минимум до 25 детей, с последующим урегулированием механизма деления на подгруппы при изучении отдельных предметов, в том числе профильных. И такой шаг поможет даже совершенствованию внутриклассной дифференциации.

Но, о материальном обеспечении все понятно, говорить мы не будем. Я хочу сказать от имени педагогов Луганщины и общественности, что, выйдя на третий этап реформы, мы столкнулись с негативным отношением общества к 12-летнему обучению. Мониторинг показывает о том, что учащиеся 9 классов сейчас в ожидательной позиции. Все ждут: если будет принято решение, что 11-летний срок обучения, - дети пойдут в школу; если не будет принято…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Валентина Григорівна. 

Слово має Тхоржевський Ігор Вікторович, начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна. За ним буде виступати Максим Луцький.

ТХОРЖЕВСЬКИЙ І.В. Шановний головуючий! Шановні учасники зборів! Полковник Тхоржевский Игорь Викторович, начальник  Київського війського ліцею імені Івана Богуна.  Я тут представляю 20 навчальних закладів, це два військові ліцеї, які підпорядковуються Міністерству оборони знаходяться на фінансуванні і 18 ліцеїв, обласних ліцеїв з посиленою військовою фізичною підготовкою.

Коли я побачив тему наших слухань, я подумав, дуже добре. Тому що для ліцеїв перехід на  12-ти річку – це питання, два роки у старшій школі навчатись, чи три? Думаю, дуже добре, знімаються дві проблеми. Можна за три роки трошки підтягнути хлопців до вступу до вищих військових навчальних закладів, тому що два і три роки – велика різниця.

І друге питання – тих хто не поступив, автоматом, у 18 років йдуть куди? У професійну армію, вони вже майже готові. У зв’язку з тим, що я тут майже  останній виступаю, точка зору міняється, звичайно я як людина розумію, що коли було сім років, потім вісім – стало краще, потім  десять – краще, потім – 11 краще.

Коли людина більше навчається, вона більше мобільна, соціальна, це зрозуміло. Я може відкрию тайну зараз для наших керівників, для вас це не тайна, чому ви відмовляєтесь від 12 класу. Знаєте, коли ми проводимо заняття в ліцеї показові для нашого Печерського району деякі, перше враження у вчителів, вони що кажуть, як у вас гарно працювати. Чому? Тому що у нас уходить 15 хвилин на те, щоб привести до ладу дітей. В звичайній школі у нас там бажаємо здоров’я, пані викладач, і поїхали. Я розумію, що 18-річні діти, вони не управляємі.

Друга теза, яку я почув, дійсно людина виступала перед нами, да, каже, спочатку треба визначитися зі змістом валізи, а потім купувати той чемодан. Да, можна два. У нас, розумієте, спрямованість наших навчальних закладів, вони соціальні навчальні заклади. Наприклад, в Київському військовому ліцеї більше 10 відсотків ліцеїстів, вони сироти, є значна частина полусироти, є діти загиблих військовослужбовців. Тобто діти, які, скажемо так, потребують опікування держави. Так я хочу вам навести приклад, в минулому році ми проводили прийомну компанію, ми приймаємо після 9 класу, якраз перехідний рік був після 9 класу, випускників 9 класу було дуже мало. У нас недобір був. І приймаємо після сьомого класу, 100 чоловік, у нас є навчально-оздоровчий комплекс, де ми приймаємо. Значить ситуація: на  100 місць приїхало  360 дітей. По закінченні приймальної компанії позитивно склали вступні випробування аж 75. Це при тому, що приймальна комісія понизила по математиці на рівень  трьох балів планку, по фізкультурі понизили і так далі. По фізкультурі взагалі  був нонсенс, батьки устроїли скандал і кажуть: у нас немає кросної підготовки. Чому наші діти мають бігати крос 1,5 кілометра? Розумієте,  ми маємо підготувати нормальну, здорову дитину, здорову і освічену.

Тому я б хотів би завершити свій виступ просто. За якість освіти давайте боротися! Тому що у нас такі діти, інших немає, вони мають бути освічені. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Максим Георгійович Луцький, народний депутат перший заступник голови Комітету з питань науки і освіти. За ним буде виступати Тетяна Валеріївна Коваль.

18:05:15

ЛУЦЬКИЙ М.Г. Шановний Адаме Івановичу! Шановні колеги освітяни! Перед тим як почати, я хотів би підтримати слова Адама Івановича, що ми не зібралися тут обговорювати питання газових угод, це зауваження до пана Кириленка, і скільки грошей з них буде, і не обговорювати питання,  яку діру в бюджеті вони нам залишили і що тепер робити, треба було думати 5 років тому.

А я хотів би поділитись досвідом, це мабуть не доповідь, а  з точки зору вищих навчальних закладів і результат роботи вчителів. Тому що маю досвід роботи 10 років в  одному  з найбільших вищих технічних закладів нашої держави, Національному авіаційному університеті і щороку ми приймаємо близько 5 тисяч студентів на перший курс і робимо відповідний аналіз, висновки, тому що ми перш за все зацікавлені, щоб найкращі діти приходили до нас, отже деякі  приклади з нашого досвіду.

В Національному авіаційному університеті України 11 років тому було створено авіаційно-космічний ліцей. Ці роки переконливо свідчать, що така співпраця середнього та вищого навчального закладу є, по-перше  найкращою формою реалізації  по-справжньому профільної школи, яка має можливість  використовувати кадровий потенціал, матеріально-технічну базу університету.

По-друге,    чудово розв’язує найголовнішу проблему  вищого навчального закладу, це знайти свого студента.

Як доказ, хочу навести приклад, що щорічно 95 відсотків випускників ліцею стають студентами нашого університету. Зауважу, що це  свідомий вибір, який дає молодій людині можливість як раніше обирати свій шлях у житті, свою майбутню професію. Студенти університету, випускники ліцею вже адаптовані до студентського середовища, постійно демонструють високий рівень навчальних досягнень, продовжують наукову роботу, розпочату під керівництвом викладачів вищого навчального закладу. Ще в шкільні роки успішно, закінчуючи навчання, та працевлаштування за обраним фахом.

Ще зі свого досвіду роботи в університеті хочу звернути увагу на особливості навчання дітей із  сільської місцевості. На першому курсі ці діти часто поступаються у рівні знань, але вже, починаючи із другого курсу, завдяки природній працелюбності, маючи мотивацію стати успішними в житті, під впливом якісного  середовища ці студенти вириваються вперед і часто дають фору своїм одноліткам із багатьох міських шкіл.

Звідси висновок: чим раніше ми заберемо молоду людину до інформаційно іншого, інформаційно-культурного середовища, тим більше в неї шансів розкрити власні таланти, відкрити для себе нові можливості, поповнити ряди української еліти.

Тому, як це вже пролунало у виступі міністра – Дмитра Володимировича, чи дійсно варто штучно утримувати ще один рік молоду людину в школі без належного забезпечення? Чи все ж таки дати їй шанс? Думаю, варто дати шанс. (Оплески) Дякую.

Щодо запровадження обов’язкової перед шкільної освіти вважаю, що ця пропозиція Міністерства освіти і науки є надзвичайно актуальною та сучасною. Таку форму уже запровадили чи наразі запроваджують багато країн Європи та світу.

Наша народна мудрість  про те, що дитину світ виховувати поки вона лежить поперек лавки сьогодні знаходить підтвердження у дослідженнях науковців медиків, психологів, педагогів. Відтак курс на  підтримку дошкільної освіти обранний міністерством освіти та  науки є сучасним науково обґрунтованим і заслуговує на всіляку підтримку. А формула 1 + 11 є найбільш вдалою.

І насамкінець. Сьогодні економічні реалізації змушують нас діяти прагматично. Мене, як і більшість присутніх, вразили ті багатомільярдні цифри витрат потрібні на упровадження 2012 року  навчання названі міністром освіти і науки.

 Постає питання. Що краще виявити принциповість, вперте бажання довести до кінця справу задуману 10 років назад,  не враховуючи ні витрати і це може зашкодити дітям і державі. Чи використати ці  5, 6 мільярдів на якісне оновлення нашої освіти на створення сучасних умов навчання в 11-тирічній школі те, що замислювалося як  передове сучасне перспективне десять років тому. В сьогоднішніх реаліях уже може бути не таким.

Світ змінився і ті, хто це розуміє, зрозуміють і підтримують упровадження змін в освіті, але змін глибоко продуманих, обґрунтованих, реалістичних та гуманістичних.

І один приклад на завершення. Коли ми вступали до першого класу, особисто я, ми в школі вивчали, як писати правильно літери, складати один плюс два. Завтра моєму старшому сину виповнюється 6 років. Він йде в перший клас. І на сьогоднішній день завдяки дошкільній освіті, ну,  так, нульовка, як її називають в народі, він  на сьогоднішній день абсолютно вільно пише і читає українською, російською і англійською мовами. І складає, і читає тризначні цифри. Тому треба робити висновки. І мені дуже приємно, що зал сприймає ту правильну позицію, яка має бути застосована в нашій державі. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Максиме. Але не у всіх дітей батьки народні депутати і перші проректори.

Слово має Коваль Тетяна Валеріївна, глава Ради директорів загальноосвітніх навчальних закладів міста Сімферополя, директор гімназії номер 9.

КОВАЛЬ Т.В. Мені, напевно, найважче. Тому що все, що сьогодні звучало, моє завдання - тільки висловити позицію. Тому позиція освітян Автономної Республіки Крим , це зупинитися на 11-річному терміні навчання. І причому зупинитися з 1 вересня 2010 року.

І буквально декілька слів, чому  ж все-таки зупинитися. По-перше, ми не готові впроваджувати концепцію профільного навчання. Сьогодні ми згадуємо Європу, Сполучені Штати. Але чомусь не згадуємо, що наша матеріально-технічна база абсолютно не схожа з базою цих країн. Чомусь ми не згадуємо, що учень Сполучених Штатів має 4 предмети обов’язкових, а не 25, як наші діти в типових навчальних планах. Сьогодні ми не говоримо про те, що наш штатний розклад абсолютно не готовий до впровадження цього, мало того, що йому майже вже 20 років. І буде 11 років школа вчитися чи 12, нам всім так необхідний новий штатний розпис на 1 вересня 2010 року, в якому обов’язково (Оплески) з’являться і заступник директора чи то з профільної освіти, чи то з інноваційної, і обов’язково з’явиться медична сестра у штаті і інженер з обслуговування комп’ютерів, і інженер з охорони праці, які вже є у місті Сімферополі, дякуючи місцевій владі. Сьогодні ми не говоримо про те, скільки років буде дитина навчатися, до 17, 18 років, але ми не можемо забезпечити їй другу половину дня в школі, тому що на гурткову роботу ми майже нічого не маємо, 1-2 ставки. Схвалюю досвід російських колег, де 10-12 штатних одиниць на кожний навчальний заклад. Сьогодні нам потрібен і обов’язковий стимулюючий фонд заробітної плати для заохочення отих творчо працюючих вчителів чи то в профільній, чи не в профільній школі. І всі ми розуміємо, що говорити ми про це зможемо тільки тоді, коли фінансування освітянської галузі буде  провадитися достатньо. настав час затвердити і озвучити сучасний бюджетний кошик учня,  в який буде прописано і удосконалення матеріально-технічної бази, і оновлення комп’ютерів, і  користування мережею Інтернет, і медичне обслуговування, і бібліотечні фонди, і сучасні спортивні зали. Озвучити його і порівняти з тим, що ми маємо на сьогоднішній день, в якому є дві тільки позиції – заробітна плата вчителям та оплата комунальних послуг. І хай гроші ідуть  за навчальний заклад за учнем з урахуванням специфіки, його статусу, комплектності і  місцезнаходження.

Звичайно, сьогодні говорили  про те, що нам потрібно обов`язковий рік навчання в дошкільному закладі, але тоді нам потрібна державна програма розбудови дошкільних навчальних закладів. інакше ту чергу, яку ми маємо на сьогоднішній день, своїми власними зусиллями  в жодному регіоні ми ніколи не подолаємо.

Є звичайно і деякі проблеми, які хвилюють нашу Автономну Республіку Крим. По-перше, це недостатня кількість підручників для класів з державною мовою і відсутність підручників з російської мовою у класах з російською мовою відсутність і отримання їх напередодні закінчення першого семестру. А також нам дуже необхідні типові навчальні плани для спеціалізованих шкіл з поглибленим вивченням іноземних мов, але з російською мовою навчання. На жаль, російську мову ми сьогодні вивчаємо за рахунок зменшення вивчення другої іноземної мови.

І ми дуже вдячні за можливість сьогодні озвучити ці проблеми. І віримо, що обговорення на цьому не закінчиться, а саме головне, що до 1 вересня 2010 року ми, керівники, будемо точно знати, як ми з вами закінчуємо 2010-2011-й навчальний рік. А діти, які підуть в 10 клас, точно будуть знати, скільки їх років чекає в школі. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я вже розумію ваше прагнення, і підтримую те, що ви пишете в записках. Тому давайте будемо завершувати.

Будь ласка, Дмитро Володимирович, заключне слово. І Полохало підготуватися.

ТАБАЧНИК Д.В. Шановний Адаме Івановичу, дорогі освітяни, шановні опоненти! Перш за все, хочу подякувати всім за надзвичайно великий інтерес, бо за чотири скликання рідко коли парламентські слухання до кінця свого проведення практично утримують повну залу. Це, дійсно, важлива проблема. І я хочу подякувати вам всім за участь і особливо виступаючим, і тим, хто готувався до виступу, і ще не встиг виступити, за величезний інтерес і за, дійсно, щирі думки і бажання обговорювати не політичні, а освітянські проблеми.

Я абсолютно солідарний з виступами більшості освітян-практиків. Але одне спостереження: практично, освітяни від Луганську до Чернівців мають однакову точку зору і однакову позицію. Але чомусь вона дуже сильно відмінна від позиції науковців з Академії педагогічних наук. Припустити, що в нас 486 тисяч в країні неправильних вчителів не можна. Тому я думаю, що нашій науці треба корегувати певною мірою свої позиції. (Оплески)

Я думаю, що абсолютно правий наш колега – народний депутат Зарубінський, що якщо демократично впроваджувати будь-які реформи, то треба йти за суспільством, не може бути в суспільстві 75 відсотків неправих. А серед освітян 17 – підтримують дванадцятирічну освіту, за опитуваннями Інституту психології Національної академії педагогічних наук, а 83 відсотки суспільства – не можуть бути апріорі неправими в демократичному суспільстві. І я категорично відкидаю розмови про те, що це відступ. Це ніякий не відступ, це так, як сказала Катерина Семенівна Самойлик, це – освітянська мудрість: зупинитися, тверезо оцінити, яка є  матеріальна база, які є можливості, які настої в суспільстві, і прийняти, і є ще час його реалізувати, абсолютно виважене, спокійне рішення.

Для нас є надзвичайно цінним, що широке обговорення і на місцях, і в районах, областях, показує, що освітяни підтримують запропоновану модель „один дошкільний плюс одинадцять”. 

Я думаю, що саме головне, що дала сьогоднішня розмова, що якість освіти – це дороговказ для всіх. І ми готуємо нові державні стандарти. Думаю, що не помилюся, для початкової школи ми їх завершимо за літо, і до кінця літа зможемо на їх базі запропонувати нові державні стандарти для середньої школи.

Що дуже прикро? Я навіть цитував офіційний документ Ради Європи, прикро, що знані вчені плутають або свідомо заплутують суспільство, коли змішують поняття „обов’язкова середня освіта” і „повна середня освіта”. Це вже звучало неодноразово. Так от, наша одинадцятирічка здатна забезпечити абсолютно відповідну європейським вимогам обов’язкову середню освіту. Ми не відкидаємо кращі ідеї дванадцятирічної школи: це і профілізація, це і компетенції учнів, про що говорили наші колеги з Мінпраці, – все  це треба робити. Але чому виникла така гострота цієї проблеми? А тому, що в 2000 році відомий уряд з будь-якого обговорення кулуарно ухвалив рішення, не розрахувавши матеріальні можливості. Потім – друга гострота. Тому що впроваджувати реформу словами, базіканнями і абсолютизацію лише однієї форми оцінювання – це не реформа. І 2,5 роки попередні проговорили, не реалізовуючи жодну освітянську програму, всі вони були заморожені. Це без зайвої політизації.

А тепер говорити, що за 2,5 місяці ми щось не так робимо, коли в 12 разів триваліший термін змарнували доведення 12-річної освіти, то я думаю, що треба говорити спокійно, що треба зупинитися, інвентаризувати можливості і говорити про якість освіти і про те, щоб подолати, дійсно, розрив між середньою і вищою школою.

На цьому я хотів би завершити. Хочу сказати, що, знаєте, я навіть від нашої опозиції не очікував такої глибокої педагогічної інновації: розглядати школу і термін навчання як засіб створення нових робочих місць. (Оплески) Вибачте, до шкільної реформи це не має ніякого відношення.

І саме останнє. Після двох доповідачів виступав шановний оратор. Так от я вважаю, що Конституцію поважати і шанувати, і всіх повчати треба не лише на пенсії, а на посаді. Якщо говорити  про європейський досвід, то Рада Європи зараз фінансує створення спільних і посібників, і підручників між Німеччиною і Францією, а наступного року вийде і посібник і підручник за кошти Ради Європи між Польщею і Германією. Тому залякувати і говорити про необхідність заборони посібника для вчителя, вибачте, від цього тхне ідеологічним пенсійним тоталітаризмом. Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово має Володимир Іванович Полохало, будь ласка, голова комітету.

18:20:28

ПОЛОХАЛО В.І.

Шановні учасники парламентських слухань! Шановний головуючий, Адаме Івановичу! Я думаю, що, мабуть мають рацію депутати, з якими ми обмінялися сьогодні в кулуарах і ви в процесі чули, які відзначають змістовний, зацікавлений, конструктивний характер сьогоднішньої розмови.

Відверто я вам скажу, як освітянин корінний, так би мовити, і ним залишаюся, хочу сказати, що у виступах було більше глибини, змісту і державницьких позицій, ніж у багатьох виступах моїх колег інколи тут в залі, коли йдеться про освіту.

Звичайно, було б добре аби депутатів було більше. Виборча кампанія завершується, депутати исчезают і потім з’являться після того, коли почнеться нова виборча кампанія. Так само і тема цієї 10-річки, 12-річки виникла під час виборчої кампанії, я про це сказав. Тому я абсолютно противник того, щоб в цьому сенсі, на підставі політичної кон’єктури, політизувати освіту. Тому я намагався в своєму виступі не вживати яких-небудь жодних радикальних висловлювань. Я взагалі вважаю, що той хто має стосунок до освіти, має бути інтелігентним, толерантним, освіченим, не давати ідеологічних оцінок кому б то не було, чи то перший Президент, чи попередній міністр, чи ще міністр. Ми запросили абсолютно всіх міністрів попередніх, тому що всі несуть відповідальність. У моїх колег голів комітету, велика частина прийшла, от мені було б легко, тому що у 2000 році, у 1999 році я не був ні Прем’єр-міністром, ні головою комітету, ні Президентом і пізніше не приймав це рішення. Як не приймав рішення там раніше в 90-х роках, тому проблеми створювалися саме в 90-х роках, в першу чергу, 11-річки. Але я не вважаю, що треба, прийшов новий і всіх попередників одним махом, всі неправильно робили.  Є таке поняття ще й відповідальності політичного класу державців загалом. Тому я схильний до того і брати на себе відповідальність, коли йдеться про ті чи інші проблеми, до якого я не мав стосунку.

І саме тому Верховна Рада  прийняла абсолютно правильне рішення - перенесене з виборчою кампанією в сесійну залу  проблему десятирічки, так вона стояла. Верховна Рада при всьому тому, ми переконували і комітет переконував, так що це буде коньюктурне питання. Давайте не поспішати, є древня ………лєнта – поспішайте повільно. А освіта не потребує шарахань крайнощів: давайте до 1 вересня, до  1 серпня, одним махом враз вирішили і пішли. Проблеми накопичуємо 20 років, а вирішити хочемо за один місяць. Так не буває. (Шум у залі)

 І тому… Якщо є бажання і політична воля або, як сказав Станіслав Ніколаєнко, інше, коли освіта, наука і інновації закладаються в стратегію державного розвитку, і коли ми не дискутуємо і не говоримо тільки риторично про суспільство знань, інформаційне суспільство. Для нас це сьогодні поки що віртуальні поняття.  Я думаю, що… Я не буду називати, рівч не в голосуванні,  от в мене список, записка була, які   області „за”, які „проти”, ну вони є в цих матеріалах, щоб не забирати час, ну я назвав там.  Ну наприклад, 12-річка  там  Дніпропетровська область, Миколаївська, Одеська, Рівненська, Тернопільська так висловились,  але це підписувалося, або голова обласної адміністрації, або заступник, це ще не є плебісцит по областям.

Деякі області там Крим, Вінницька, Луганська,  Полтавська за 11-річку, деякі взагалі. Але мені було дуже важливо, що за 12-річку не висловився жоден. Це дуже  важливо, ми зробили великий крок вперед і ці парламентські слухання мають величезне значення.

Відносно опитування і всього іншого  треба нормальний моніторинг. Не учнів, тут я  дуже поважаю Олега Зарубінського,  давайте учнів запитаємо. Запитайте першокласника, скільки він хоче вчитись? Все інше!

Тому, шановні колеги, скаже 7 років, або 5 років. Ну фахово має все обговорюватися  і науковці мають, і Академія педагогічних наук, це науковці і експерти, які спираються  на ваш досвід.  Давайте не будемо із науки педагогічної робити сьогодні, вибачте мені, щось те, що робили в середньовіччя.     

Тому я, шановні колеги, думаю і ті депутати, які донесуть, і Комітет з питань  науки і освіти, вашу думку, буде стенограма...

ГОЛОВУЮЧИЙ. Завершуйте.

ПОЛОХАЛО В.І. ...буде ще серйозне обговорення. Не будемо поспішати при прийнятті рекомендацій парламентських слухань, які відповідно з Конституцією мають бути дороговказом і основою для виконавчої влади. Дякую за плідну конструктивну роботу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Будемо підбивати підсумки.

Перше. Я приношу вибачення тим, хто з вас був записаний і не мав можливості виступити. Але я й так уже зробив все те, щоб виступили якомога більше. Шкода, що не всі слухали мене, відношення Регламенту. Ті, хто мав виступити ті, хто подав мені записки з бажанням виступити і, якщо у вас є підготовлені тексти виступів, я прошу передати до секретаріату. Бо я переконаний, що за результатами цих парламентських слухань буде випущена спеціальна книга, і навіть ті, хто не виголосив доповідей, але є тексти, будь ласка, віддайте, вони обов’язково знайдуть відображення у цій книзі, яка залишиться збірником ще на довгі і довгі роки.

Друге. давайте подякуємо профільному комітету, який добився того, що ми провели парламентські слухання, і що ми почули тут вашу думку. Це дуже і дуже важливо. (Оплески)

І декілька моментів із того про що ми тут говорили. Дозвольте назвати вам загальну цифру. І я радий, що воно так, бо я відчуваю аудиторію, все-таки я ще раз нагадую, що я вчитель, я вмію чути аудиторію і аудиторія не тільки оплесками, але й  відповідаючи на мій заклик все-таки більше визначатись де ви дала відповідь на  запитання.

Усього  з рахунком доповідачів сьогодні мали можливість висловитися 30 осіб. Із них 30-ти вісім підтримали 12-тирічне навчання; вісім нічого не сказали ні за – не проти. Це в основному      керівники і начальники. От. І найголовніше, що 14 особливо тих хто має безпосереднє відношення до цієї проблеми сказали ні 12-тирічному  навчанню – нехай залишається 11-тирічне. (Оплески)

 Тут виступали і є присутні ректори. І мені дивно, що жоден із них не поставив запитання. А що йому робити в 2011 році?  В 2012 році?  В 2011 році, дивлячись, коли перейшли.    Якби ми  з вами зараз перейшли б на 12-річчя, то один рік  пропавби. Тобто випускників шкіл, не було б кого ж приймати і що робити вузам. Хтось про  це подумав? Щось не хочуть думати. Не буде ж кого вчити. Що вузам робити? Канікули оголосити на 1 рік? Це також, мабуть, аргумент до тих, хто каже про 11 років.

Я абсолютно, хоча він волинянин і вчитель, і директор школи, немає вже губернатора волинського? Але його ідея віддати і в тому числі міністр, що дещо віддати на відкуп місцевим органам влади, це значить, загубити справу. У нас повинна бути загальнодержавна позиція і політика. Якщо ми на рівні областей будемо визначати, скільки вчитися і як вчитися, то це буде вже не держава. Це вже повернемось до князівств. А цього нам робити, звичайно, робити, звичайно, не можемо.

Я з вами солідарний. І ми  не один раз приймали. На жаль, нема таких можливостей. Але до цього треба прагнути, щоб дійсно ваша заробітна плата була на рівні середньої заробітної плати по промисловості. Задля цікавості я вам назову цифри. Як  виглядає справа сьогодні?

За 4 місяці середня заробітна плата за січень, квітень цього року, середня, ще раз наголошую, середня заробітна плата вцілому в державі 2021 гривня, середня заробітна плата за 4 місяці в державі по промисловості 2357 гривень, а ваша і не тільки ваша, хоча ваша, тому що тут є представники вищої школи, тобто середня заробітна плата працівників освіти, всієї освіти лише 1647 гривень. Тому, дійсно, тут є що робити і є на що сподіватись. Але ще раз наголошую, добрий, давайте ще раз попросимо уряд, і нехай чує міністр, щоб сьогоднішнє рішення Кабінету Міністрів обов’язково було виконано. І понад 3 мільярди гривень, які виділені на те, щоб вам дати відпускні в цьому році, все-таки це було зроблено. Поза всяким сумнівом абсолютно праві ті, хто говорив, що без зміцнення матеріально-технічної бази, без розв’язання тих проблем, про які кожен із вас з біллю в серці, з криком душі говорив, вирішення будь яких проблем неможливо.

І тут широке поле діяльності, і ми сподіваємося, що буде повна політична стабільність, що перерветься  тимчасовість, бо ви знаєте, що у нас в середньому кабміни працювали рік, а будуть, будемо сподіватися, більше працювати, і тоді можливо будуть вирішені ці проблеми.

І завершуючи. Як би голова комітету не закликав потерпіти і попрацювати, почувши вас, я вам скажу: залишиться так, як є, так як ви хочете – буде 11 років.  (Оплески)

 І я переконаний, що нас у цьому  абсолютна більшість  народних депутатів підтримає.

Я вам дякую за участь в засіданнях. Вибачте, що тримали без перерви. На все добре. Хай живе 11 років!