СТЕНОГРАМА
круглого столу на тему: "Українські діти в сучасних кризових умовах. Особливості національного і патріотичного виховання"
від 17 вересня 2015 року
Веде засідання Голова Комітету з питань науки і освіти
ГРИНЕВИЧ Л.М.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги! Я щиро вітаю всіх круглого столу: "Українські діти в сучасних умовах. Особливості національного і патріотичного виховання"!
Цей круглий столі організований трьома комітетами Верховної Ради і тут присутні представники цих комітетів. Мене звати Лілія Михайлівна Гриневич, також я є головою Комітету Верховної Ради з питань науки та освіти. Тут також присутні: Ірина Володимирівна Геращенко, голова Комітету з питань європейської інтеграції та Ганна Миколаївна Гопко, голова Комітету закордонних справах. Отже, ми вирішили об'єднати свої зусилля з приводу організації цього круглого столу.
Я також хочу представити тут присутніх людей, які переймаються дуже цими питаннями. І ми щиро раді вітати дружину Президента України Марину Анатоліївну Порошенко. Тут разом з нами за цим столом народний депутат Оксана Василівна Юринець, яка є душею всього цього заходу.
Ми раді вітати тут пана Надзвичайного і Повноважного Посла Королівства Норвегії в Україні Йона Елведала Фредріксена. І дякуємо посольству за допомогу в організації цього заходу і підтримки.
Ми раді вітати Уповноваженого Президента України з прав дитини Миколу Миколайовича Кулебу.
До нас також приєдналися інші народні депутати. Я думаю, що ще в процесі круглого столу – підійдуть. І це дуже для нас важливо, аби сьогоднішня тема була в полі зору Верховної Ради. Зокрема, присутній Олег Миколайович Петренко, голова підкомітету з питань національно-патріотичного виховання дітей та молоді Комітету з питань сім'ї, молодіжної політики, спорту та туризму; присутній Павло Кишкар, народний депутат України.
Отже, є велике гроно, головне, що в нас присутні діти, які також сьогодні будуть виступати перед нами. І кожен з вас, звичайно, є для нас великою цінністю, тому що в кожного з вас є своя історія і боротьби, і розуміння, і глибокого вивчення, і вболівання за цю проблему.
А весь цей захід і його ідея розпочалися в першу чергу з книги. Книги, яка представлена Міжнародним інститутом освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка" на цьогорічному форумі видавців і викликала величезний резонанс у суспільстві. Книга "Життя – Тобі…" – книга, в якій зібрані враження дітей від 7 до 17 років про події 2013 і 2015 року. І виявилося, що книга дала початок величезному дослідженню. І я зараз не буду більше нічого говорити, а надам слово тим людям, які безпосередньо опрацьовували весь цей проект.
І до слова запрошую директора Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків з діаспорою Національного університету "Львівська політехніка" Ірину Михайлівну Ключковську. ЇЇ співдоповідачем буде науковий співробітник цього ж інституту, пані Оксана Романівна П'ятковська.
КЛЮЧКОВСЬКА І.М. Дуже вам дякую, пані Гриневич. Але перше ніж розпочати презентацію цього, як на нашу думку, надзвичайно важливого проекту, я не можу стриматися, щоби не подякувати, по-перше, Надзвичайному і Повноваженому Послу Королівства Норвегії пану Фредріксену. Дякуємо вам. Без вашої допомоги, без вашої фінансової підтримки цей проект би не міг зреалізуватися в Україні.
Слова окремої подяки я адресую дружині Президента України, пані Марині Порошенко, яка з нами фактично проходить шлях проекту від нагородження дипломантів і лауреатів до читання книжки на форумі, що нам було просто надзвичайно приємно для українських дітей від дітей родини Порошенків.
Я складаю від імені "Львівської політехніки" і Міжнародного інституту освіти, культури та зв'язків діаспорою глибоку вдячність вам, народні депутати, пані Лілії Гриневич, пані Ірині Геращенко, пані Ганні Гопко. Слова окремої глибокої подяки Оксані Юринець, яка впродовж багатьох років тримає руку на пульсі діяльності нашого інституту. Пані Олена Мотузко, ви завжди з нами – народний депутат України. Дякуємо і вам, дякую "Львівській політехніці". Не забираючи, дякую усім присутнім, вибачте. Я думаю, що ми далі будемо працювати всі разом і покажемо добрий результат.
Чому ми прийняли запрошення? Ми переглянули концепцію і всі законодавчі акти, які вийшли недавно. І ми вважаємо, що оце "Прикінцеве положення" Концепції національного і патріотичного виховання, зокрема, необхідною умовою втілення концепції в практику є широке обговорення її положень і завдань проведення конференцій, круглих столів, семінарів, що будуть актуалізувати порушення цією концепцією питання і завдання, що спонукають до розроблення конкретних заходів в їх реалізації.
Саме це нас спонукало, шановні народні депутати, звернутися до вас, враховуючи важливість, я б сказала навіть архіважливість, поставленого цього питання і обговорити з вами результати нашого великого проекту, який, ми вважаємо, документом епохи України ХХІ століття оскільки ми маємо дуже важливе першоджерело, думки, оціночні судження дітей, які сьогодні школярі, а завтра будуть керувати нашою державою.
Отже, розпочався проект оголошенням конкурсу, організаторами якого виступив наш інститут, а також спільно з норвезько-українською організацією "Maidan Norway" під егідою Міністерства освіти і науки України за підтримки Міністерства закордонних справ Норвегії та Посольства Королівства Норвегії в Україні.
На наш конкурс надійшло понад 7 тисяч робіт. Ми отримали роботи наших дітей, авторів з усіх регіонів України, а також від українських дітей з Греції, Іспанії, Норвегії, Польщі, Португалії і Франції роботи 20 лауреатів та 120 дипломатів визначених міжнародним журі, дуже компетентним, були опубліковані у книзі "Життя – Тобі…".
Яку ми мету ставили? Ми ставили таку мету – задокументувати інформацію, отриману в результаті проведеного конкурсу до подальшого використання в різних сферах; виявити психологічний стан дітей, що разом з батьками і вчителями пережили події в Україні; удосконалити програми психологічної підтримки дітей в результаті стресових ситуацій; підтримати прагнення українців жити в країні з європейськими цінностями та рівнем життя і допомогти педагогам та родинам скерувати переживання дітей у конструктивне русло та утвердити молоді відчуття гордості, та приналежність до своєї великої Батьківщини.
Які результати перші. Видана книга, про яку сьогодні йшла вже мова. І що ще дуже важливо, що була створена інтерактивна карта. Якщо ви зайдете на сайт нашого інституту, то ви можете побачити кількісний і якісний аналіз можете подивитися звідки надійшли роботи, почитати роботи лауреатів і дипломантів. Ми провели окрім цього аналіз самих робіт. Тому що пророблена велетенська робота – це сім тисяч робіт. Ви самі розумієте, фактично, це може бути соціологічним дослідженням. Але це є прекрасний зріз, який ми отримали фактично з усіх регіонів.
Я зараз попрошу, щоб коротко представили результати вже аналізу цієї книги – науковий співробітник Оксана П'ятковська.
П'ЯТКОВСЬКА О.В. Отже, як уже було зазначено ми провели кількісно-якісний контент-аналіз усіх робіт, які надійшли на наш конкурс. Нами було визначено 40 ключових тегів на основі пілотної вибірки творів спочатку. Ці теги було поділено фактично на дві групи.
Перша група – це та, яка характеризує емоційний стан автора, і другі – які представлені взагалі у тематиці творів.
Почали ми, звичайно ж. з того, що ми визначили загальний настрій робіт. Але на цьому слайді ви бачите співвідношення вікових груп учасників наразі. Тобто в нас практично пропорційно представлена середня і старша вікова категорія, і найменше робіт було від наймолодших, 7-10 років.
Отже, як я сказала, ми спочатку визначали загальний настрій робіт. Переважає в роботах нейтральний настрій – це є 49 відсотків. При цьому оптимісти – теж досить високий показник, це є 23 відсотки.
Треба звернути також увагу, що достатньо яскраво виражений в нас був і песимістичний настрій робіт, і це становить 17 відсотків наших… з того, що ми отримали.
Ми також зробити двовимірний розподіл за географічними та віковими показниками щодо цих всіх тегів. Тобто, наприклад, песимізм у нас переважає в роботах, які надійшли з Миколаївської, Харківської, Волинської областей. А якщо ми подивимося на вікові категорії, то ми бачимо, що песимізм зростає з віком. Тобто, наприклад, дітки віком від 7-ми до 10-ти років мають найнижчі показники песимізму, в той час як дітки віком від 15-ти до 17-ти років мають найвищий показник.
Також ми проаналізували емоційний стан автора. Отже, на першому місці ми побачили, що найбільше, про що пишуть дітки і який вони проявляють стан, - це є патріотизм, тобто любов до Батьківщини. Я думаю, що всі очікували такі результати, але, тим не менше, відчуття суму, горя і болю йде у нас на другому місці. Вдячність воїнам і "майданівцям" проявили майже 39 відсотків респондентів. Також достатньо високий показник ми отримали по тегу, що стосується молитви і надії на Бога.
Ну і, відповідно, такі негативні почуття, як антагонізм, нетолерантність, жорстокість, агресія – це наразі достатньо низькі показники. Ми бачимо, це є від 3-х до 4-х відсотків.
Ми робили розподіл також за статтю. Я не хочу просто забирати всього часу, я хочу зупинитися лише на таких, цікавих моментах. Отже, емоційний стан сум, горе і біль найвищі показники за географічним розподілом ми отримали в Одеській області, ми бачимо це є 78 відсотків Миколаївська і Харківська область, також після них іде Тернопільська і Сумська.
Щодо вікових категорії, то це ж цей негативний показник зростає з віком, при чому суттєво, якщо дітки 7-10 років, там показник лише 15 відсотків, то 15-17 років, це є більше 50 відсотків.
Наступне – це є страх. Страх найбільше почувають у нас жителі Харківської та Донецької областей. Також страх найбільше почувають дітки вікової категорії 11 та 14 років, тобто середня вікова категорія, і знову ж таки дітки наймолодші – найнижчий показник.
Дружбо….., толерантність, тобто бажання здружити всіх ми побачили теж таки в роботах представлених з Донецької області і з інших країн оце їхнє, щоб всі були разом, щоб всі дружили між собою. Ці показники є також найвищими для молодшої вікової категорії, вони хочуть з усіма просто дружити ці дітки.
Вдячність воїнам на сьогоднішній день почувають найбільше діти віком від 15 до 17 років. Вони відчували страх, вони відчували цей і вони відчувають вдячність воїнам.
Щодо патріотизму, то в принципі показники більш-менш є одинакові, тобто всі вікові категорії в середньому мають однакове почуття патріотизму.
Тут хочу звернути вашу увагу, ми побачили ще такий один момент. Серед робіт, де ми прослідкували наявність агресії, рівень патріотизму був вищий, ніж рівень патріотизму в тих роботах, де цієї агресії немає, де ми бачили толерантність, наприклад.
Тепер ми переходимо до аналізу тематики творів. Це були почуття авторів, а тепер щодо самої тематики творів. Ми її умовно поділили на дві групи. Перша група – це є суспільство, і друга група – це конфлікт.
Отже щодо суспільства. На першому місці це в нас вийшли родинні цінності, політичні діячі, це те, про що дітки писали, і минуле України, і європейські цінності, це такі основні найвищі показники.
І щодо сфери конфлікту. На першому місці, звичайно ж, була війна, про це писало майже 70 відсотків учасників. На другому місці, це було питання миру і безпеки, про це писало 60 відсотків.
І на третьому місці в нас була проблема – смерть, кров, рани, оце постійно прослідковувалося в творах, оце описи цього жахіття. Про Майдан і Небесну сотню писали третина усіх. Також писали про Росію – більше 20 відсотків. І 10 відсотків учасників писали про проблеми Криму. Тут в нас є ще віковий розподіл. Я вже хочу тоді... Так само є, географічний розподіл здійснений за цими тематиками і відповідно я вже, оскільки у нас немає часу, хочу перейти... перейду до висновків, які ми фактично можемо отримати на підставі цього аналізу.
Отже, в нас домінують настрої за тематиками творів в таких областях: Миколаївська область найбільше представила... які найбільше представлені по областях, отже, в Миколаївській області це є песимізм; Одеська – це є сум, горе, біль, питання миру, безпеки, там смерть, кров, рани, мовне питання і Крим; Харківська область – це є страх, волонтери, Майдан, Небесна Сотня. Донецька область писала про дружбу народів і толерантність, про зміни, про реформи і про європейські цінності; Вінницька область – найперше це є проблема Росії, політичні діячі і засоби масової інформації; Херсонська область – війна; Житомирська – це питання корупції і вони найбільше описували минуле України.
І загальні висновки, що ще раз серед учасників конкурсу переважають нейтральні та оптимістично налаштовані автори. При цьому з віком рівень песимізму все-таки зростає. Твори наймолодших учасників засвідчують найбільшу толерантність. Найвищі показники страху спостерігаємо у роботах дітей середньої вікової категорії. Найстарші учасники найчастіше проявляють сум, горе, біль, песимізм та вдячність воїнам. Загалом емоційний стан авторів характеризується: з одного боку – почуттям патріотизму, а з іншого – суму та горя. Вони також виражають вдячність воїнам та майданівцям та бажання підтримувати їх молитвою. Патріотизм найчастіше спостерігається серед учасників, які виявляли агресію.
КЛЮЧКОВСЬКА І.М. Дякую.
На завершення, я хотіла сказати, що реалізуючи концепцію і передбачені заходи, необхідно врахувати умови сьогодні всім, хто працює з дітьми, з молоддю на ті умови, які, без сумніву, впливають на психоемоційний стан української дитини. Свої рекомендації ми подали, частина з них увійшла.
Я би хотіла на завершення сказати, робота з дітьми, так, хто працює з дітьми, батьки і вчителі, чи готові тепер вчителі змінити свої концептуальні підходи до роботи з дітьми? А це треба зробити.
Бісмарк колись сказав: "Війни виграють не генерали, війни виграють вчителі, парафіяльні священики". Тому, мені здається, я думаю, що обговорюватися концепція ще буде, у нас є багато пропозицій, в тому числі переатестації учителів, які безпосередньо працюють з дітьми.
І ще остання заувага, бо все решта ви прочитаєте в рекомендаціях. Дякуємо вам, що ви їх опрацювали. Я би хотіла все-таки як директор інституту, який опікується діаспорою, просити, щоб і в концепції, і в рекомендаціях були висвітлені питання світового українства. Не можна вчити дітей сучасної української літератури, мови, тобто предметів гуманітарного циклу, випустивши величезний пласт, який є фактично інтегральною частиною нашої культури і нашої історії.
Дякую вам за увагу. Ми сподіваємося на плідне обговорення.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо за презентацію цього дуже важливого дослідження.
Перед тим як перейти до загального обговорення, мені дуже хотілося б надати слово Марині Анатоліївні Порошенко, яка здійснює постійну підтримку цього дослідження, цього проекту.
ПОРОШЕНКО М.А. Дякую.
Доброго дня, шановна громадо. Я хочу подякувати за запрошення на цей круглий стіл, де ми сьогодні обговорюємо питання дитинства, опіку, допомогу, виховання дітей. Ці теми дуже важливі, близькі мені також, тому що це є пріоритетом і моєї діяльності. Виховання молоді завжди актуальне, але в сучасних умовах це набуває особливої уваги.
Дуже прикро, що нашим дітям довелося рости в важких умовах сьогодення. Вони вимушені дорослішати швидше. Це і діти переселенці, і діти воїнів АТО, і діти з особливими потребами, і діти-сироти. Всі вони потребують нашої уваги і нашої допомоги.
Хочу окремо сказати про книгу "Життя – Тобі…". Це збірник дитячих оповідань є особливою книгу, він написаний дітьми для дорослих. І тут зібрані думки, емоції, погляд дітей на сучасні події, на сучасну історію України. І мені б дуже хотілося, щоб дорослі, які долучаться до обговорювання питань патріотичного виховання дітей, в першу чергу, самі прочитали цю книжку, щоб краще уявляти собі, які вони наші українські діти.
І на завершення я хочу сказати, що дуже важливо, щоб ми виховували наше підростаюче покоління в дусі гуманізму і взаємоповаги. Це наш прямий обов'язок перед Батьківщиною і перед українським суспільством. Я всім вам бажаю сил, віри, натхнення і я вірю в майбутнє нашої України. Дякую вам.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Марино Анатоліївно.
Шановні колеги, до нас доєдналися ще народні депутати, зокрема, Рафат Чубаров, Роман Мацола. Ми зараз переходимо до обговорення. Для того, щоб полегшити обговорення, а головне зробити його продуктивним в сенсі того, що в нас будуть рекомендації цього круглого столу, які пов'язані з документами, що формують сьогодні систему національно-патріотичного виховання.
Всім відомо, що Міністерство освіти і науки затвердило концепцію національно-патріотичного виховання. Проте, ми розуміємо і всі свідомі того, що не маємо такої цілісної системи. А ця книжка – це як такий відкритий зріз, і зріз нашої рани, яку ми отримали від подій, які відбуваються, і зріз способу думання наших дітей, майбутніх поколінь.
І я вважаю, що та робота величезна, яка була пророблена по дослідженню цієї думки дітей, а не просто видати книжку, тепер має бути врахована в поправках до концепції національно-патріотичного виховання.
Ми спробували, звичайно, за пропозиціями інституту і дослідників, зробити такі рекомендації. У вас у кожного вони повинні бути. І я вас запрошую до обговорення цього документу саме. Тобто якщо є якісь пропозиції до конкретного, до Кабінету Міністрів, до Міністерства освіти і науки, бо так вони розділені тут, до певних розділів цих рекомендацій, будь ласка, висловлюйте. Нам таким чином значно легше обробляти цю інформацію і використати продуктивно той незначний час, який є у нас в перерві між пленарними засіданнями.
Отже, поки ви будете знайомитися з цим документом, тому що я щойно привернула до нього увагу, я б хотіла надати слово важливим гостям сьогоднішнього нашого заходу, які насправді є його основою. І дати слово нашим учасникам безпосередньо цього проекту. І зараз лауреати конкурсу " "Життя – Тобі…" зачитають уривки своїх робіт.
Я запрошую до слова Мустафу Бекірова з Бахчисараю, нині учня школи № 4 міста Дрогобича Львівської області. Але нам треба вас біля мікрофону влаштувати.
БЕКІРОВ М. "Пираты ХХI века".
Я хорошо помню 18 майя 2015 года. С утра небо заволокло тучами. Мы как обычно организовали колону у своего дома и пошли на центральную площадь города. Со всех сторон подходили люди с черными ленточками на наших национальных флагах. Траурный митинг начался минутой молчанья. И вдруг, когда началась поминальная молитва, пошел дождь. После митинга мы своим ходом поехали в Симферополь уже на всекрымкий траурный митинг. Поток людей подобный множеству ручейков, стекающих к морю, стремился слиться воедино… Извините, я не могу, переживаю. Чтобы показать всему миру, что коренной народ Крыма на своей земле не будет прогибаться под временными пришельцами-оккупантами, и будет совершать молитву за невинные жертвы, несмотря на запреты. Я был искренне удивлен и в то же время обрадовался, когда увидел в украинских вышиванках мужчину и двух женщин, несущих в руках колоски пшеницы, которые тоже шли поддержать нас в это трудное время. Так как нам запретили собираться на главной площади города, мы все же собрались всем народом у главной мечети, где так же над головами кружили вертолеты стервятники, заглушая своим гулом молитвы наших старейшин. Теперь в моем родном Крыму, на земле моих предков наступают темные времена, когда любое инакомыслие будет загоняться в железные ограждения теми, у которых есть оружие и страх. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерія Мельник, учениця Краматорської української гімназії Донецької області.
МЕЛЬНИК В. "Найскладніший та найстрашніший місяць мого життя".
Сепаратисти захопили Краматорськ, постріли не припинялися. Вони починалися зранку тривали іноді до ночі, зранку вони заміняли будильник, починалися біля шостої. Увесь місяць якийсь каламбур, таке враження, що це був один день: із постійними пострілами, жахом, наляканість на невідомістю. Пам'ятаю, звуки вибухів, на горизонті яскраво-червоні плями, у небі спалахи від ракет. Я майже весь час сиджу соцмережі, переписуюся з подругами, які живуть на ……… В один із вечорів, так стріляли, що Настя та Еля з батьками пішли до бомбосховища з речами. Ми цієї ночі майже не спали, в ночі получили як на аеродром тягнеться техніка. Наші вікна виходять на дорогу все дуже добре чути. Але тато заборонив нам із мамою підходити до вікна. Дві дні спали в коридорі. У день не відходили від телевізора, як тоді, коли дивилися про Майдан і дивитися страшно, і нічого не знати страшно.
Після 11 травня почав ходити міський транспорт, мама вийшла на роботу, а я на навчання. Ми пройшлися містом: будинки в дірках, розбиті вікна, спалені тролейбуси, маршрутки чорні – це просто купка металобрухту.
Я дякую Богу, що ми залишилися живими. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Вікторія Моторіна, учениця Маріупольського міського ліцею, Донецької області.
МОТОРІНА В. "Эволюция моего патриотизма".
Все больше территории оккупировали российские войска и ДНР, все ближе они подходили к Мариуполю, приближался мой день рождения. Но увы, 25 августа я отмечала не свой день рождения, а складывала сумки и искала билеты на Запорожье, вместе с мамой и младшим братом.
Дело в том, что в тот день Мариуполь подвергался обстрелам со стороны ДНР и российский войск. Уже 26 числа мы приехали в Запорожье, там нас встретили старые знакомые мамы, по дороге, я заметила нечто особенное, то чего нет в Мариуполе, кругом флаги Украины, на каждом углу поют Гимн сразу видно, что люди любят свою страну. Они и настроены иначе.
За день до 1 сентября, я купила себе вышиванку и пошла в ней на праздник. Мы снова в Никополе после "черной субботы" Мариуполя, когда под обстрелами восточного погибли мирные жители, разрушены дома, исковерканы судьбы. Я поняла, что война страшная и безобразная все обстоятельнее устраивается в нашем доме. Сказать, что на душе тревожно – это ничего не сказать. Больше всего на свете я боюсь, что Мариуполь оккупируют, там осталось много прекрасных людей, искренних, любящих Украину. Я даже не сомневаюсь, что мы вместе выдержим это страшное испытание и отстоим нашу Родину, поскорее бы. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я дуже раджу всім, хто не читав цю книжку, прочитати її.
Зараз ми приступаємо до обговорення рекомендацій і я прошу, власне, щоб це було конструктивно і в межах регламенту, оскільки в нас є представництво великої кількості людей, які можуть привнести інтелектуально ідеї до цього обговорення. Тому я пропоную регламент – до трьох хвилин, оскільки, насправді, в нас не так багато часу залишилося до кінця нашого заходу. Прошу поважати інших.
Ми будемо так робити, що в порядку: ви піднімаєте руки і я надаю вам слово. Гаразд? Але якщо дозволите, у нас є народний депутат, який просить слово, кому зараз треба іти. Так, ви ж просите слово? Пане.... Прошу?
_______________. Може, Ганна, бо вона теж має йти.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ганна, ви маєте йти, так?
Будь ласка, Ганна Гопко.
ГОПКО Г.М. Колеги, я дуже перепрошую, в нас просто термінове засідання опікунської ради "ОХМАТДИТу", бо у нас затягують будівництво нового корпусу Національної дитячої лікарні, на який, завдяки зусиллям депутатів, ми отримали кошти, але ті кошті через деякі корупційні схеми, зокрема окремих депутатів, блокуються. І тому ми б дуже не хотіли, щоб і в цьому році також була затримка, також ви знаєте, що відбувається.
Я хотіла просто подякувати батькам дітей, тому що, насправді, наші діти – це наше майбутнє. І найголовніше, щоби оця освіта, як ми виховуємо дітей в період війни, щоб вони залишилися людьми, майбутніми громадянами, щоб ті нагнітання, які, зокрема, і політики перевищують свої повноваження, щоб ми все одно залишилися оптимістами і розуміли, що Україна нездоланна, ми нащадки Київської Русі, коли Москви не було взагалі на карті світу. І тому оця тяглість віків – тисячолітня історія, непереможна історія, вона і має бути наскрізною ниткою оцього оптимізму, який діти як майбутні громадяни мають, незважаючи на цей період, нести.
Я дуже розраховую на комітет, на особисту підтримку дружини Президента пані Марини, також подякую їй за її медичну сферу, за те, що вона багато робить для дітей, переселенців, в забезпеченні їх ліками, от, за таку турботу, і пан Микола Кулеба. Я б хотіла сказати, що нам всім треба побільше єдності, побільше гуртуватися, бо тільки в цьому наша сила, а одне одного в чомусь звинувачувати, нагнітати, воно ні до чого добро не призводить. Тому давайте виховувати наших дітей, демонструючи приклад, що дорослі самі люблять свою державу, вкладають в державу і в такій спосіб ми непереможні. Дякую, на жаль, мушу вас зараз покинути.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Робіть свою роботу. Ми будемо продовжувати робити цю роботу.
І я хочу до слова запросити Миколу Миколайовича Кулебу, Уповноваженого Президента України з прав дитини.
КУЛЕБА М.М. Добро дня. Я дякую за запрошення. Ви знаєте, дуже коротко я б хотів би розпочати з тієї невтішної статистики, яку ви бачили, стосовно того, що, і хотів трошки додати до цієї статистики.
Для мене було дуже дивним, коли я вперше побачив, що за часи незалежності України дитяче населення України з 13,5 мільйонів зменшилося до 7,5. Ми стали бідніші в 2 рази дітей в Україні. І це з багатьох причин. І от, зважаючи, що за даними UNICEF, як ми бачимо, в статистиці 1,7 мільйона дітей вважаються постраждалі від наслідків тієї агресії, ну, і уявімо собі, це кожна, там, четверта дитина чи п'ята, да. Тобто це, ну, це досить велика кількість дітей. Тому ми маємо зберегти сьогодні, да, і, ну, те, що залишилось, тих дітей, які сьогодні, ну, на жаль, або проживають в зоні АТО, або є переселеними дітьми, або, на жаль, дуже багато дітей з інших регіонів, які не є переселеними, але не проживають в тих умовах, які могли б дати можливість дитині нормально розвиватися.
Тому що хотів сказати ключове: від нас з вами дуже залежить, на фоні чого дитина буде виховуватися як патріот нашої держави. Да, якщо дитина живе за межею бідності, їй дуже важко виходити патріотом.
Я зростав в Радянському Союзі, я знаю, що таке патріотичне виховання в Радянському Союзі. Я б дуже не хотів, щоб ми застосовували те ж саме для наших дітей сьогодні, але я б дуже хотів, щоб наше патріотичне виховання сьогодні саме плекалось на фундаменті нормального ставлення до дитини в державі, щоб дитина стала цінністю для нас, для суспільства. Я не кажу зараз для чиновників, я кажу зараз взагалі для суспільства в цілому. Щоб ми згадали, що дитина не просто там наше майбутнє, а це теперішнє, і сьогодні потрібно виховувати дітей, займатися ними.
Тому я уважно розглянув рекомендації круглого столу, але як батько чотирьох дітей, скажу одне, одну річ просту: коли я із своїми дітьми на 9 травня відвідав Музей Великої Вітчизняної війни, і коли ми пройшли, да, по всіх… подивилися повністю всі поверхи, пройшлися по музею… В мене два діди загинули на війні. І ви знаєте, що я буду пропонувати? Щоб кожна дитина в Україні мала змогу хоча б на один день приїхати в Музей Великої Вітчизняної війни, і побути в тій атмосфері, подивитися, скільки… взагалі через що ми пройшли. Я думаю, що це дуже важливо.
Дуже важливо знати свою історію. І я розумію, що будучи там на Закарпатті, можливо, там чи на Одещині і селі, десь важко це відчути. Але дати можливість кожній дитині приїхати сюди або в іншу область, там, де саме от зібрані всі матеріали і є можливість дитині саме понуритись в цю атмосферу. От чогось мені це запам'яталось. Я думаю, що таких речей дуже багато може бути. Але б мені хотілось, щоб в цих програмах було щось, ну, щось дійсно конструктивне і досить близьке до дитини. Я дуже дякую. Не хочу займати часу, але ми також попрацюємо і надамо свої поради стосовно цих рекомендацій. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
Так, шановні колеги, я бачу ваші руки, але я ще хочу дати слово обов'язково теж людині, без якої не відбувся би цей проект, а саме Надзвичайному і Повноваженому Послу Королівства Норвегії в Україні пану Йону Елведалу Фредріксену.
ФРЕДРІКСЕН Й.Е. Дуже дякую. Дякую за запрошення і за можливість брати участь у сьогоднішній події. Хочу подякувати дружину Президента за підтримку цього проекту. Ми дуже вдячні всім парламентарям, які підтримують наш проект.
Коли ми прийняли рішення підтримати проект, ми не очікували, ця реакція, не очікували, що громадянська організація "Maidan Norway", яка базується у Норвегії, може дати імпульс до який… рух. Разом ……… вони професійно і швидко привезли ідею до дійсності.
Патріотичне виховання українських дітей – це не наша справа, це справа тільки України. Для нас, для посольства Норвегії основна мета проекту була і залишається – можливість для дітей висловлювати свій досвід війни, свої почуття не тільки психологу, але всім читачам цієї книги. Голос дітей – це голос правди, і нам всім потрібно слухати правду про війну України. Це важливо для України, але це також дуже важливо для Європи і для нас.
Ще раз хочу дякувати всім, які підтримали цей проект, і також хочу подякувати ще раз ……. за презентацію сьогодні, дуже цікаву презентацію, яку, я думаю, що спровокували емоції і думки у всіх нас.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, пане посол.
Прошу, шановні колеги, ви берете слово ,я вказую, хто саме його бере, і називаєте своє прізвище і хто ви. Добре? Будь ласка. Так, ви. Ні-ні-ні, я вам дам ще слово. Будь ласка.
МАГРИЦЬКА І.В. Добрий день! Мене звуть Ірина Магрицька. Я внутрішня переселенка з Луганська, яка зараз знаходиться… живе в Івано-Франківську, людина, яку влада ЛНР внесла в "розстрільний список "фашистов города Луганска".
Я – професійний педагог, і хочу сказати про те, що хоча зараз і йде … Взагалі, хочу подякувати організаторам цього заходу і подякувати дуже панові послу Норвегії за його українську мову і за повагу до України, до нашої держави. (Оплески)
Шановні друзі, хоч зараз і триває війна між Росією, яка на нас напала, і Україною, то в Росії все-таки нам варто дечого повчитися. Так, наприклад, в Російській Федерації патріотичний аспект виховання є наріжним каменем державної ідеології. Ми з вами – педагоги, діти – це тісто, і ми, педагоги із них виліпимо те, що ми хочемо. Недавно Ольга Сухомлинська, дочка нашого славетного педагога Василя Сухомлинського, спитала в педагогів Луганщини: " А де ж ваші патріоти?" Бо вони на всіх заходах педагогічних заявляють про те, що здійснюється патріотичне виховання. Справді, воно здійснювалося. Але виховувалися такі собі містичкові патріоти, регіональні патріоти. Загальноукраїнського патріотизму там не було. А насправді луганська школа виховала багатотисячні банди терористів, консервуючи таким чином совок. Щедро фінансована луганською владою програма "Патріот Луганщини" виховувала саме містичкового патріота. Я зупиню свою увагу лише на одному аспекті патріотичного виховання, це на темі нашого українського голодомору. Відомо, що в Ізраїлі тема голокосту є наріжним каменем державної ідеології патріотичного виховання. Я наведу кілька конкретних прикладів. Я є автором фільму "Закляття без памятства. Голодомор на Луганщині". І, коли вирішила своїм студентам минулого року, у березні минулого року показати цей фільм, і так і показала його, то підійшов до мене один студент і представився зі сльозами на очах. Сказав: "Ірино Василівно, я вам дуже вдячний за ваш фільм. Я лише з нього дізнався про те, що в моєму рідному селі, в селі Курячівка Білокуракинського району був цей страшний голодомор. А мені за 11 років мого навчання в школі ніхто з учителів і ні з батьків навіть про цей факт не сказав".
Наступний факт. Коли вшанування жертв голодомору відбувалося на Луганщині, я помітила, що в жодному вікні немає жодної свічки. А у нас вимирали цілі села, і на сільрадах вивішували чорний прапор на знак того, що не лишилося жодної людини в цьому селі. Коли я стала дітям, своїм студентам розповідати про це, знову хотіла показати цей фільм, дівчата-студентки кажуть: "А ми все знаємо про тему голодомору". Я запитую: " А що ж ви знаєте?" Ми читали в книгах. У яких книгах? То вони кажуть: у книзі Шолохова "Поднятая целина". Ну, уявіть собі, який рівень знань теми голодомору в наших дітей.
Ну, і нарешті, факт ще один такий: директор Сіверсько-Донецької школи, це зараз столиця Луганської області, української її частини, Лариса Вовченко, вона каже, ми вивчаємо тему голодомору. Про ваш фільм не знаємо, але тему вивчаємо. Зокрема, ми недавно проводили такий круглий стіл серед старшокласників, який називався "Чи був голодомор геноцидом". Це в цьому році.
Як же таку тему проводити, якщо ще 2006 року Верховна Рада вже визнала, що голодомор – геноцид, а вони і досі ставлять це під сумнів. Тобто навіть на цьому прикладі ми бачимо, що не здійснювалося патріотичне виховання.
Побувавши в Білій Церкві, рік жила я минулого року, я побачила, що там теж є проблеми з патріотичним вихованням. Досі вчителі школи вважають, що "георгіївська стрічка" – це не так-то й погано, показують листівки, і діти аналізують правопис на тих листівках.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Ірино Василівна, я прошу вибачення, але ви мусите завершувати.
МАГРИЦЬКА І.В. Добре.
Значить, у мене такі пропозиції. Ще виступаючи на Всесвітньому форумі українців 2008 року я внесла пропозиції щодо патріотичного виховання нашої молоді. Дмитро Павличко помітив ці мої пропозиції і запропонував видати от окрему збірочку "На нашій не своїй землі". Я шановному керівництву цього заходу можу віддати ці свої пропозиції, оскільки вони не втратили досі своєї актуальності. Я хочу наголосити, що школа наша має виховувати не містечкового патріота, а загальноукраїнського, а для цього потрібна чітко визначена державна ідеологія. І плюс ще потрібна люстрація тих педагогів, які є гальмом національно-патріотичного виховання.
На чому має базуватися патріотичне виховання? На українській мові, на правдивих історіях, на вивченні національних традицій українського народу. На жаль, ми бачимо, що голова адміністрації Луганської обласної пан Тука називає тих, хто бореться за українську, ідіотами, покидьками, дебілами, вот. І, на жаль, у нас є вади і в державній політиці. Єдина країна, единая страна – це, по суті, є формалізація двомовності в Україні. На цьому гаслі ми ніколи українську національну європейську державу не збудуємо.
Дякую за увагу. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я знаходжуся зараз перед дуже важким вибором, тому що ми можемо зараз послухати ще 3 палкі промови і тоді ми змушені розійтись, бо о 4 годині починається пленарне засідання. Або ми розуміємо, що ми знаходимося в колі однодумців, даємо тільки конкретні пропозиції до рекомендацій цього круглого столу, які будуть мати наслідки в документах виконавчих органів влади. І тоді я прошу дотримуватись регламенту, я буду встановлювати таймер на телефоні і за ці півгодини встигнуть виступити 10 осіб, якщо по 3 хвилини. Який варіант ви хочете перший чи другий?
_______________. 3 хвилини.
ГОЛОВУЮЧИЙ. По 3 хвилини – другий. Тоді я прошу дотримуватись регламенту і не гніватися, коли таймер буде видавати характерний звук, добре? Все.
Отже, я запрошую зараз до слова, там піднімала, піднімала руку пані Валентина Стрілько. Будь ласка. Включіть мікрофон, пані Валентино.
СТРІЛЬКО В. Тема національного виховання – це тема мого життя як педагога. Я думаю, що присутні тут депутати знають, що ми посилали листи ще в часи Януковича, намагалися достукатися, що треба щось робити. інакше може втратити Україну.
Так ось. Я наведу зараз один приклад, щоб ми, так би мовити, говорячи російською мовою, содрогнулись. Я була в Щасливому на першому уроці, там 160 дітей з Донецька дорослих уже. І на питання моє: "підніміть руку, хто вважає, що Україна – ваша Батьківщина?". Підняло двоє. Хто буде захищати її? Підняв один. Якби було національне виховання належне, то не було б у нас війни. Це перша теза.
Друге. Що для цього треба зробити? Міністерство освіти взяло найкращеі радянські постулати, тобто підходи, суті не міняється і сьогодні, шановні депутати, я до вас в першу чергу звертаюся, від вас це залежить. Тому що зміст освіти при всіх оцих порадах, підручників змісту освіти залишається не українським. Я не хочу деталізувати це. Це – перше.
Друге, стидливо називати "патріотичним вихованням" і кожен буде трактувати по-своєму, недопустимо сьогодні, коли йде війна і коли ми вже маємо такі результати з війною.
Тому теза єдина – "українське національне виховання", цим сказано все, патріотичне входить туди. І це й любов до інших народів і так далі. І це має проходити наскрізним каменем.
Далі, змінювати стандарти освіти, які Табачник зробив "під зав’язку" такие, как надо, і все обговорили по регіонах їхніх і наших, і все, і вони працюють за тими стандартами, де історія України окремо не виведена, де не виведені окремо акценти по українській мові і літературі, а вона іще… і так далі, я не хочу займати часу.
Тобто висновок Міністерства освіти, ми мільйон разів, от тут сидять мої колеги, писали, що давайте щось робити у змісті освіти! А вони нам кажуть, не на часі. Не на часі, бо тому, що в нас війна. Ми зараз так м’яко зараз перескакнемо.
Як це не на часі? Шановна пані Григорович і пані Порошенко, я схиляю голову, що ви єдина сьогодні з усіх жінок Президента піднімаєте оцю важливу для України тему. "Не на часі" – чую багато років, десятиліття. На початку проголошення незалежності не на часі, бо що нам "донецькі" скажуть і так далі. Так оце "не на часі", якщо ми сьогодні не зробимо, нам … ми втратимо це покоління, а потім наступні, і наступні.
Я дякую, і хочу, щоб ви зрозуміли, присутні тут, що зміст освіти сьогодні не реформується.
Оце, що поради там додаткові, там така тема, а там така, не допоможе нам. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
Я хотіла б зараз запросити до слова, бо має іти народний депутат Рафат Чубаров. Будь ласка.
ЧУБАРОВ Р.А. Дуже дякую. Дивіться, декілька моментів і, можливо, деякі контраверсійні речі.
От я вам скажу, що у квітні, коли вже почалась окупація, одним з цих перших, кого я зібрав, з таких уже громадськості, коли вже все, і референдум пройшов, і війська вже вивели українські, я зібрав директорів шкіл і сказав: "Щоб не було, ви маєте залишатися на місці. Хто би вам що не говорив, що ви колаборанти чи що, ви маєте бути, бо це ваше…". Я маю на увазі, я зібрав директорів кримськотатарських шкіл. Це було дуже важко, майже жодного з тих директорів вже немає. Але вони всі залишилися. Вони послухалися Меджлісу, бо вони розуміли, що вони мають оберігати дітей.
Друге. Я вам скажу, що найважче, що мені було і, думаю, що всім іншим нам, хто був в Криму в той час, це, коли діти вперше стояли на заходах і замість Державного Гумну України лунав Гімн Росії. Діти просто плакали.
Тепер щодо контраверсійних, я, це до того… Після того палкого виступу мені важко. Українське виховання – це не лише виховання українською мовою, українське виховання – це не лише виховання на етнічній українській історії, українське виховання – це виховання любові до своєї держави, яка називається Україною. Українське виховання – це обов'язкове врахування специфіки пов'язаної з угорцями, з поляками, з кримськими татарами, можете далі переліковувати. Я згадую десь 2012 чи 2013, 2012, здається, я забув прізвище того чиновника, можливо, Удод, я дійсно зараз не пам'ятаю, у нас був якийсь центр, який затверджував підручники.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Правильно, правильно.
ЧУБАРОВ Р.А. Удод. У нас був підготовлена етика кримських татар. Він нас змушував, щоб ми перекладний, тобто підручник, який був підготовлений десь там, в якійсь, ну, українськими авторами… Ви розумієте, що таке етика для національної школи чи школи з кримськотатарською мовою навчання? Тобто, я завершую, я побачив рекомендації, я бачив концепції, ці проекти і там є дуже хороші речі, можливо, там слово мені трошки різонуло, там, щодо імперіалізму етнічного. Але напрямок правильний. Напрямок правильний. Бо українська нація, отут я тепер говорю в етнічному вимірі, саме українці, саме українська нація несе відповідальність за те, щоб всі, хто буде виховуватися в українській школі з різними мовами навчання, щоб ці люди, а потім вони ж будуть дорослими, щоб вони себе відчували українцями по духу, щоб вони, коли треба захищати свою Батьківщину, всі піднімали руки.
І тому я дуже прошу, можливо, зараз одне я єдине, і на цьому закінчую, моя пропозиція: не зважаючи на те, що зараз дуже важкий час, але як на мене, саме зараз Міністерство освіти має виступити таким провідником, де мають створитися деякі робочі групи з фахівців, підручники історії, можливо, з деяких предметів, особливо гуманітарних. І для мене найголовніше, щоб діти, діти, там, де ми маємо висвітлювати нашу загальну історію, щоб вони так це отримували знання, можливо, треба буде обходити якісь моменти незручні, але до того, як вони не стануть студентами, щоб вони один до одного вони не відчували насторогу, щоб не було побоювання один одного, щоб коли слово "кримський татарин", щоб він не вздрагував, бо татари спалили Київ, або якщо там "козаки", щоб інші не вздрагували, бо там якесь щось було. Дуже важливо давати кожному віку той рівень знань, який би він отримував.
Як тільки він стане студентом або дорослим, він сам у всьому розбереться, але він в душі уже буде українцем.
Дуже дякую вам. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякуємо.
І до слова запрошую пані Марію Швець. Будь ласка.
ШВЕЦЬ М. Дякую. Шановні добродії, я хочу закцентувати увагу на деяких під ставових речах. Це морально-доходні цінності. Ми переживаємо зараз дуже важкий час, дуже непростий і дуже цікавий час: з одного боку йде загострення, неповага до людської особистості, море проблем з корупцією, з сирітством, біженцями, бідністю, агресією, про яку говорили сьогодні, а з другого боку нечуваний сплеск героїзму, самовідданості і патріотизму.
В мене зараз таке враження як в педагога, що молоді, які зараз є на фронтах, які займаються волонтерством, вони показали світу нечуваний приклад. У ХХІ столітті вони показали оцей патріотизм у повній мірі. Тобто вони навіть йдуть попереду нас. Чи потребують ці люди цінностей? Очевидно, так. Молодь вийшла раніше за нас на Майдан, на Революцію Гідності, яка відстоювала ці цінності. Чи потребують діти тих цінностей? Тільки оцей проект показав, що в кожному майже творі вони говорять про цінності, говорять про духовні цінності, говорять про християнські цінності. Адже наша країна має предковічну християнську традицію… Цінності: які не мають статі, які не мають кольору шкіри, які не належать до жодної політичної партії – цінності, які не підвладні часу. Вони просто є вічні. Якщо згадати нашу систему виховання, оскільки ми обговорюємо концепцію, від княжих часів як: "Поучениє Володимира Мономаха" і далі до братських шкіл, до вищих шкіл, до виховного ідеалу Ващенка, де йшла мова про служінню Богові і Батьківщині, до наших концепцій, має бути все пронизане духовно-моральними цінностями.
І ще хочу з акцентувати увагу на одній з цінностей, яка є надзвичайно важлива – то повага до людини з різними особливостями психофізичного розвитку. Мова йде про інклюзивну освіту, так її здобутки у світі, її здобутки в Україні, написали такий підручник-книжку, але що найважливіше, на мою думку, досліджуються ці процеси впродовж 10 років. Ми повинні сприймати осіб з особливими потребами, як особливий дар для нас – не тільки тому, що ми повинні їм створити відповідні умови: готувати моделі, технології , пандуси і так далі. Інше має бути – зміна свідомості у нас… Ми повинні… Свідомість має змінитись, і це не так просто, з повагою до тої особи. І таке в мене враження, що ці особи послані нам згори для того, щоб помогти нам навчитися їх розуміти: розуміти кожну людину, поважати кожну людину, і нам змінитися – змінитися на краще, на добро.
І ще дуже коротко вкінці, оскільки багато тут є педагогів, і я давно вже в педагогічній сфері, ми всі знаємо, що педагогіка в перекладі означає "дітоводіння". Ми багато років, педагоги, ведемо дитину до знань, до світла. Але в мене зараз є такі студенти, які знають префект 5 мов, які прекрасно володіють ІР-технологіями, які мають високий IQ, вже закінчую, і які не потребують водіння. Тому, я вважаю, від сьогоднішнього дня змінюю свою думку, цей вчитель має горіти і дарувати світло, і тепло не як дрова, які мокрі і гнилі, які тліють, а як справжнє світло, яке ми можемо дарувати їм. І тому найважливіше в цьому – це повага і шанування до людської цінності. І яи пропонувала…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Все. Дякую. Дякуємо, пані Марія.
Шановні, шановні колеги, я би хотіла привернути вашу увагу, що вся ця книга і сьогоднішнє обговорення також має бути зосереджено серед, щодо інтересів уразливих груп дітей. І тут є 4 уразливі групи. Це є ті діти, які знаходяться на окупованих територіях, ті діти, які постраждали від військового конфлікту, ті діти, які втратили своїх батьків або батьки воюють на фронті, ті діти, які стали переселенцями. І коли ми сьогодні обговорюємо цю тему цього, цієї величезної психологічної, а інколи і фізіологічної, і всілякої травми, то ми повинні пам'ятати про ці уразливі категорії і що ми можемо з ними зробити. Тому я ще раз закликаю до такого конструктивного обговорення, де ви пропонуєте конкретні, конкретні заходи.
Отже, Людмила Порохняк-Гановська, голова Національної ради жінок України.
ПОРОХНЯК-ГАНОВСЬКА Л.А. Шановні пристуні, дуже дякую вам за надзвичайно цікаву тему, за надзвичайно цікавий круглий стіл. І дуже прошу моє перше, мою першу пропозицію врахувати, зробити цей стіл постійно діючим, тому що одноразовий такий одноразове обговорення цієї проблеми абсолютно нічого не дасть.
Мені дуже шкода, що вже немає нашого шановного посла. Але я хочу сказати, що ця робота стала можлива завдяки міжнародній діяльності.
Я повернулись кілька днів тому з Стокгольму, де була на річних нарадах Світової федерації українських жіночих організацій. Я вам хочу сказати, що українці діаспори, українці світу, вони хочуть нам допомагати. Вони не розуміють, як це робити. Тому що, пані Ірина Володимирівна, велика кількість і грошів, і коштів, і всього того, що вони відсилають, наприклад, в АТО, вони не отримують взагалі ніякого зворотного зв’язку. І вони бояться, що це буде знову така сама історія, яка була історія з "Лікарні майбутнього".
І вони просять, дайте нам реальні проекти і ми будемо реально працювати. І оці "реальні проекти", мені здається, що цей проект, про який ми сьогодні говоримо, він є абсолютно реальним, тому що вони пройшли пласти, вони знають, як що організовувати. У нас це мало хто знає. Але їхня молодь готова приїхати, наша українська молодь з-за кордону готова приїхати і готова працювати з нашими людьми.
У нас, ми багато пишемо, я прочитала ваші сьогоднішній рекомендації, ми багато пишемо про психологів. Але я як лікар хочу сказати, що психологи у нас сьогодні не є повністю підготовлені для такої роботи. Наші психологи, на жаль, їх готували для когось мирного такого часу, і нам потрібно взяти світовий досвід кризової психології, особливо психології для родин, в які повернулися люди поранені, і особливо кризової психології для дітей.
І моя пропозиція остання така: я дуже прошу, щоб електронну версію стенограми сьогоднішнього круглого стола я могла отримати для того, щоб розіслати в 67 країн світу, які мають національні ради жінок, так само, як має Національну раду жінок Україна, які готові також з нами співпрацювати, і у 28 країн світу, де є українська діаспора.
Дякую. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
Оскільки ви апелювати до світового українства, то я хочу надати слово директору Представництва СКУ в Україні Сергію Касянчуку.
КАСЯНЧУК С. Дуже дякую. Мені велика честь представляти тут діаспору, власне, на сьогоднішньому засіданні.
І справді, діаспора дуже зацікавлена, і діаспора дуже, ну, скажемо, є зактивізована, щоб на сьогоднішній день допомогти Україні якнайкраще і в найбільш ефективний спосіб.
Тому ми тут навіть відкрили своє представництво, щоб щоденно займатися тими питаннями, щоб ми не здогадувалися, а що треба зробити, а як воно працює. Тобто для ефективності роботи ми пішли на той крок, що ми маємо тут своє представництво і кожен день працюємо з урядом, з Верховною Радою, з волонтерами, з усіма, залученими в цей проект.
І хотів би сказати, що ця тема національно-патріотичного виховання є надзвичайно, надвичайно важлива! І знову не тільки створення концепції, а її реалізації, це вже треба робити сьогодні.
Вже багато років це обговорюється, багато років думається. Тобто вже прийшов час це реалізовувати, тому що ми бачимо, як брак цієї роботи до яких наслідків приводить на Сході країни. Тому це є надзвичайно важливо.
І ми бачимо дуже позитивний досвід. Це, що ви згадували за цінності, це, що дав Майдан, і я думаю, це є та основа, на основі якої ми мусимо розробляти нові підходи до національно-патріотичного виховання. Це є цінності, які об'єднали, які об'єднали в не залежності від мови, об'єднали в не залежності від релігії, від проживання. І це є дуже важливо.
Знову ж таки, не дивитися тільки в музеї, а побачити, що ми маємо сьогодні наших героїв, ми маємо сьогодні тих, хто творить історію, цей сьогоднішній день. Нам не треба щось шукати, придумувати, брати тих реальних людей і робити зустрічі, показувати дітям, за що вони воюють, як іде. І пояснити їх, знову ж таки, чому діти страждають, щоб вони зрозуміли, чому ці процеси йдуть, щоб не було тої агресії, щоб ми через це терпіння вийшли не слабші і зранені, а щоб вони зробили нас сильнішими і мудрішими. Але потрібно дітям це доносити, доносити правду, доносити розуміння того, що на сьогоднішній день робиться. І я думаю, що це є надзвичайно важливо.
Знову ж таки, я коротко глянув на концепцію. Погоджуюсь, потрібні культурні і духовні основи. Тому що тут є інші основи, але чомусь у культурні, духовні упустили. І ще одне – вийти за межі країни, світове українство. Тобто беріть історію українців у світі позитивну.
І друге. Якщо будуть ці основи, давайте методичні матеріали для діаспори ми теж маємо дітей, ми теж хочемо їх виховувати в любові до своєї рідної країни.
Дуже дякую вам. (Оплески)
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я запрошую до слова Галину Стефанівну Сазоненко.
САЗОНЕНКО Г.С. Шановні колеги! Ліля Михайлівна! Я хочу сказати, що ми абсолютно всі спізнилися. Слава Богу, нас схаменули наші студенти і діти і повернули до того, коли ми писали нашу концепцію, першу: "Національне виховання громадян України ХХI століття", в ліцеї наших дітей називали націоналістами столиці. Вони пишаються, і по-сьогодні таким своїм званням, бо стояли на Майдані, це дуже важливо. Знову ми повертаємось до цієї концепції і в ній безкінечно заходи і заходи. Ми уже про Захід уже стільки наговорили, що втратили Схід. Нам потрібно перестати говорити про заходи, нам треба інакше перебудувати систему виховання у нас найстрашніше подивіться, формувати військово-патріотичний дух молоді. Та нічого не можна формують болванки, це все розвиваються дуже тонкі речі, ціннісні речі не вміють вчителі, повірте їй Богу, минулого року в мене було найбільше дітей – 15 відсотків від всього закладу, я, український гуманітарний ліцей Київського університету з Донецька, Луганська, Криму ви не уявляєте, як мої працювали ліцеїсти для того, щоб зробити їх українцями. Ми втратили двох дітей, коли за півроку ми виконуємо Гімн України, а він Гімн РФ, бо він вчився і вчиться у сусідньому зараз ліцеї з онуком Януковича, він демонстративно говорив. Це дуже складні речі, не вміє учитель подивіться, всі пропозиції, які написали медіа, я благаю, пані Марино, неможливо для дітей нічого немає українського на нашому телебаченні, нічого, і це нікуди не годиться. І, Слава Богу, що Ліля Михайлівна піднімає ці питання. І я дуже дякую. Більше хотіла, не можу…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. (Оплески)
Так, я мушу трошки цьому столу надати слово, тому що ви вже дуже довго… Ви тримали руку. Будь ласка, представтеся.
ВОРОНЮК Л. Доброго дня. Мене звати Леся Воронюк. Я голова громадської організації "День вишиванки" і засновник свята День вишиванки, яке кожного року ми відзначаємо третього четверга травня. Я хочу озвучити 3 конкретні рекомендації.
Перше. Це все стосуватиметься Міносвіти. Перше – це про українську літературу у школах. Програма є абсолютно радянською у значенні трактування. На жаль, коли я вчилася і досі я бачу ці підручники поділено ще за радянським зразком трактування творів, що є українці, яких постійно гнітять поляки або росіяни, або турки. І в середньостатистичного школяра складається враження, що українці завжди були простолюдинами в полотняних сорочках, які, там, тільки орали землю і все. Дуже мало творів про українську інтелігентність, інтелігенцію навіть інтелігентів Франка і Лесю Українку все-таки вибирають те і трактують те, що знову ж таки українці – це селянська нація чи нація, над якою постійно гнобилися. Дуже мало текстів і авторів, які показують і підкреслюють, що ми сильні, що у нас були періоду розквіту, звісно були періоди боротьби, але ми їх вигравали. І це має бути наслідком і розуміння кожного твору, який дитина проходить у школі.
Друге. Стосовно уроків з історії України. Ми перейшли на дуже зручну для вчителів систему тестів. Але ми відмовилися для, від дуже зручної для нас і для нації системи виховання розумної людини і інтелектуала, а не людини, яка просто володіє числами датами, тому що тести все-таки вимагають дату, коли була битва, коли була перемога чи, коли була поразка. Але в підручниках не стоїть такої речі як висновки. На уроках дітей питають коли було? Що було? Хто ці люди? Але не питають, що ви зрозуміли з цього? Що ви зрозуміли з конкретної події? Я з цим зіштовхувалася і в школі, і в університеті на істфаці, і досі зіштовхуюся, коли дивлюся на своїх знайомих.
І третє, сьогодні звучала пропозиція від шановного колеги, я просто хочу деталізувати. В рекомендаціях йдеться про те, щоб зорганізовувати зустрічі з ветеранами АТО. Завжди на 9 травня, пам'ятаємо, запрошували ветеранів Радянської армії. Звісно, ми можемо і треба запрошувати також ветеранів УПА. Але загалом я хотіла б сказати, що було б дуже круто, і це мало би наслідки, якщо би була при Міносвіти спеціальна програма, окремий фонд, який би складав на рік, наприклад, 100 українців чи 50, і кожен з цих українців мав би відвідати…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Я вас прошу, випишіть, будь ласка, свої пропозиції от в таких деталях письмово. І, колеги, не ображайтесь, як ми розказуємо, моралізуємо про інтелігентність, то давайте дотримуватися правил інтелігентності по відношенню один до одного. Ми встановили регламент, нам потрібно, щоб ще 10 хвилин мали можливість інші люди також виступити.
В багатьох виступах апелюють до Міністерства освіти і науки. І саме тому я зараз повинна дати слово представнику Міністерства освіти Наталії Володимирівні Бєсковій. Будь ласка.
БЄСКОВА Н.В. Дякую, Ліля Михайлівна.
Коли готувався круглий стіл і ми говорили про його рекомендації, то департамент запропонував такий пункт, який є зараз до загальноосвітніх навчальних закладів. В принципі, він був, вважали ми його дуже важливим – врахувати позитивний досвід проекту "Життя – тобі…" при впровадженні концепції національно-патріотичного виховання дітей та молоді.
Тому в перших рядках свого виступу короткого хочу дуже подякувати тих, хто підтримував цей проект, хто його запровадив, тобто це пані Ключковську, пані Кв'ятковську. І якщо ми системно отак будемо працювати. Ви бачите, є концепція, є план заходів до концепції гігантський. Я дуже дякую нашому дорогому директору пані Ганні Сазоненко. І заходи, заходи, заходи, методичні рекомендації.
Ну, мушу говорити дуже путано, бо уже швидко. Але створені психологічні служби і створені рекомендації для перепідготовки вчителів і для підготовки вчителів, і для підготовки соціальних педагогів. І видані брошури вже цих рекомендацій. Чи це змінює щось? І от ви зараз говорите, що стандарт антиукраїнський наскрізною лінією в діючих чинних стандартах є написано, я просто не знала, що знову це питання буде підніматися вже 48 раз, про їх українознавчий зміст. Подивіться на програми і подивіться на підручники. Жодна програма не була прийнята Комісією науково-методичною. Жодна програма не пройшла конкурс, вони на конкурсі, де не було українознавчого змісту.
_______________. (Не чути)
_______________. Тому що інститут вимирає ваш.
БЄСКОВА Н.В. Значить предмет "Українознавство" є предметом варіативної складової навчального плану.
_______________. (Не чути)
ГОЛОВУЮЧИЙ. З 2000 року виключена ця програма.
БЄСКОВА Н.В. Далі. І є "Історія України" в стандарті як окремий предмет щодо того, щоб не була наша така література українська плаксивою і плакучою, говоримо дуже давно і зроблено все можливе, щоб вона не була такою. Але ми не можемо не вчити на уроках української літератури твори, які стосуються Голодомору, Голокосту і всіх інших бід, які спіткали наш народ. Така трагічна наша історія.
Тепер зараз, от я просто, є дуже в нас популярна журналістка видатна, яка цілий рік на всіх сайтах, на всіх Facebook, на всіх телеканалах кричала про те, що в нас підручники шаровари, зіллячко, ці, як вони, часники, обереги і, що це все треба вилучити і з програми, і з підручників. При чому, цей крик доходив до істеричного. І якось так ніхто не зупинив. І ці, і групи робочі збиралися цілі, які вилучали зіллячко із книжок з початкової школи. І таки вилучили. І рушники. І це було мордування робочих груп. І люди плакали, вчені, які писали ті підручники, які зберегли в найгірші "табачниківські" часи зберегли їх українознавчий зміст. А зараз…
ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Наталю…
БЄСКОВА Н.В. Перечитайте програму.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу вибачення, що я вельмишановне міністерство зупиняю, але в нас тут рівні права от. І, я думаю, що все-таки на рівні виконавчої влади міністерство змушене виконувати свою важку роботу у будь-якому випадку, навіть якщо є різні думки.
Дозвольте мені надати слово пані Ірині Геращенко.
ГЕРАЩЕНКО І.В. Доброго дня, шановні колеги.
Ну, по-перше, я, якщо говорити про якісь конкретні речі, в рекомендаціях, от перший пункт, тут дуже чітко визначено, що діти постраждали під час проведення антитерористичної операції. Я думаю, що в нас діти постраждали внаслідок військової агресії проти України. І якщо в ваших рекомендаціях ідуть неправильні дефініції, це вже створює неправильну історію.
Далі мій досвід, ну, як би бюрократичний, свідчить, що рекомендації, які там ідуть на 5 сторінок, вони не будуть виконані. Я би зробила це на одну сторінку, прибрала б усі "бла-бла-бла", сімейні консультації і таке інше, і залишила б тільки конкретику, і тоді це буде виконано, мені здається.
Тому що тут дуже багато повторів. Ну, як на мене, треба, дійсно, зосередитись, в першу чергу, на роботі з цільовими аудиторіями, тому що семінари от в нашому колі, вони важливі, але ми тут і так є однодумцями.
І от ви знаєте, дві речі, які, мені здається, дуже чітко прозвучали під час представлення самого дослідження, але абсолютно випали під час уже обговорення. Важливо, щоб діти, які були налаштовані як би толерантно, в їх потім цих творах було би більше патріотизму, а значить, любові до України. От нам потрібно всім, у тому числі, і вчителям, і політикам, у першу чергу, прибирати агресію, а це означає діалог такий всеохоплюючий. От на діалозі треба робити акцент.
І дуже багато говорили про страх. Наші діти бояться зараз. І нам потрібно перед тим, як переходити до питань патріотизму, ще й питання безпеки вирішити. І от тому цей шостий пункт, який в вас тут стоїть, він має бути першим. Тому що сьогодні не треба чекати, поки Держслужба з надзвичайних ситуацій зробить ролики про міни, взагалі про цю ситуацію, про вибухонебезпечну. Навпаки, для Сході сьогодні і для України там це є питання номер один – травмування сьогодні дітей. І тому я вважаю, що ми маємо сьогодні пунктом першим рекомендувати Міністерству провести термінові такі уроки безпеки для дітей. Тому що питання мін і підриву на мінах, воно сьогодні є питанням номер один.
Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Ірино, що ви віднесли це саме до рекомендацій, бо це було наше прагнення – гендерна рівність. І я все-таки надаю слово чоловікові. Прошу.
ЗІНЧЕНКО А. Дуже дякую. Арсен Зінченко, заступник директора Інституту українознавства, депутат Верховної Ради першого скликання.
В мене є 3 ідеї. Перше. Той досягне успіху, хто бачить перспективу і мислить масштабно. І у зв'язку з цим, я хочу звернути увагу на необхідність розглядати національний частотний ресурс як як національний набуток. І думаю, що було б вчасно депутатам Верховної Ради засвідчити це законодавчо і право розпоряджатися частотним ресурсом, де ми будемо здійснювати патріотичне виховання? Яким чином? Батьки дітей дивляться телевізор. Нинішня війна – це війна телевізорів. І тому на будь-яких телеканалах, треба розробити законодавство, що на будь-які телеканали, приватні, неприватні, в прайм-тайм, не після двох годин ночі, а в прайм-таймі була одна година державного, суспільного, виховного значення. І там розповідати речі про місцевості, про видатних людей, про людей успішних, повинні бути теплі, людяні, неформальні передачі про Сіверський Донецьк, про Галич, про Рівне, про міста і містечка, про успішних людей. Оце і буде патріотична Україна в прайм-тайм. Оце моя така перша пропозиція. Це мусять зробити депутати Верховної Ради, прийнявши відповідне законодавство, переставши плазувати перед олігархами, які розтринькують національні ресурси.
Друге. Патріотична традиція – це дуже добре. Але ми всі потребує виховувати патріотів через Україну успішну, через Україну модерну, через Україну винахідників, математиків, інженерів, конструкторів, успішних бізнесменів, успішних агрономів. Оце має бути наповнення патріотизму.
І, нарешті, третє. Ну, в Україні, вибачте, має бути не просто статус української і політичної нації, а й української культурної нації. І нам є чим…Я завершую. Ідея прав людини і прав нації, ідея рівності нації, ідея правозахисного руху, ідея Майдана – це набуток в тому числі українців і це основа патріотичного виховання. Дякую.
ОМЕЛЬЧЕНКО Я. Дякую за надане слово. Яніна Омельченко, провідний науковий співробітник Інституту психології Костюка.
Мої рекомендації походять із практичного досвіду роботи з дітьми, з різними категоріями дітей, що зазнали травм. І я хочу сказати, що зараз всі діти, які перебувають в цих умовах, ні тільки ті діти, які були в зоні АТО або які вимушено переселені, а ті, які просто в цих кризових обставинах зараз зростають, вони є травмованими. Тому що той базовий спокій, який мали діти раніше, вони його не мають. Зараз надзвичайно такі, складні часи для дітей.
Тому мої пропозиції такі. Розуміючи, що дітей дуже багато, сімей травмованих багато, варто звернутися до національних традицій, вивчати їх і терапевтичну можливість, досліджувати це і застосовувати. Я хочу сказати, що в мене саме є досвід - і він уже описаний в ряді наукових робіт, - застосування саме обряду колискового співу для роботи і реабілітації цих дітей.
Тому пропозиція така: вивчати, досліджувати національні традиції, їх можливості терапевтичні. Дякую за увагу.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, четверта година. Починається голосування в залі. Зараз я даю право на один-два виступи по одній хвилині, якщо ви хочете сказати щось неймовірно важливе, що має бути в рекомендаціях, з формулюванням, і все. Крім того, ми чекаємо від вас пропозицій в письмовому вигляді. Є текст рекомендацій, ви кажете: "Вилучити з такого-то абзацу те-то, а додати те-то". І це буде документом, на підставі якого ми можемо доробляти ці рекомендації. Бо решта все – це слова, які повиснуть у повітрі, а нам потрібен результат.
Будь ласка, хто має таке щось, що неймовірно важливе зараз сказати до рекомендацій? Прошу, представляйтесь.
_______________. (Не чути).
ГОЛОВУЮЧИЙ. Включіть мікрофон, будь ласка.
НАЙДЬОНОВА Л. Любов Найдьонова, Академія педагогічних наук національна, Інститут соціальної та політичної психології.
Два пункти. Перший пункт, для виховання патріотизму державницького загальноукраїнського потрібно, щоб всі відчули, що держава на це витрачає кошти. Тому в рекомендаціях має бути чітко прописано Кабінету Міністрів України, не дивлячись на всі негаразди, знайти кошти для всеукраїнської акції на підтримку патріотизму і вона може бути будь-якою, наприклад, це взаємообмін дітей різних регіонів для того, щоб вони в спілкуванні реально бачили, що вони – не вороги.
Друге. Обов'язково будь-які програми мають бути... Ну, має бути критерій оцінки, тому я пропоную також Кабміну знайти гроші для того, щоб той моніторинг оцінки станів, соціально-психологічний моніторинг, який ми розпочали в межах існуючого фінансування і він тільки на звільнені райони Донбасу зміг бути розповсюджений в минулому році, бо елементарно навіть на відрядження на сьогодні немає коштів, щоб він був підтриманий і став критерієм оцінки всіх наших заходів, ефективності всіх наших заходів. Дякую.
БЕРЕГОВСЬКА Х. Добрий день! Христина Береговська директор департаменту культури Львівської ОДА.
В мене така маленька пропозиція. Наші діти народилися в ХХІ столітті, вони розвиваються з інноваційними технологіями і життєво-важливим для формування ідей і цінностей патріотизму – застосовувати культурно-мистецькі засоби, інноваційні анімації, кінетичне образотворче мистецтво, адже це найкраще адаптує в їхніх головах справжнє і контентне, актуальне, гідної європейської країни, ідеї гідності і ідеї патріотизму.
Вони не застигли в ХІХ столітті, навіть – не в ХХ, це діти ХХІ століття. І мистецтво має бути єдиним і дуже важливим засобом для вмонтування цих ідей в їхню свідомість. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.
ТЕЛІЩАК В. Володимир Теліщак, заступник голови Інституту національної пам'яті.
Ми б хотіли спільно тут з Інститутом краєзнавства додати ще одну… Щоб ми не забули про ще одну категорію дітей, які постраждали внаслідок російської агресії, а саме, діти, які залишилися на тимчасово окупованих територіях. Тому необхідно, говорячи, розробляючи заходи з патріотичним вихованням, і не забувати про цю категорію дітей. Про те, що необхідні заходи, які б сприяли збереженню їхньої української ідентичності, в тому числі і створення інформаційного, культурного, навчального продукту для таких дітей, розробка і впровадження каналів, поширення інформації для цих дітей… Ми б просили це також включити в рекомендації нашого круглого столу. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Зараз, одну хвилиночку, от цей стіл. Будь ласка, пані Олена Биковська.
БИКОВСЬКА О. Дякую. Вельмишановна Марина Анатолівна! Вельмишановні Ліля Михайлівна! Народні депутати, учасники круглого столу! Перш за все, ми хотіли, дійсно, подякувати за проведення цього круглого столу. І від нашого Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова ми хотіли би відмітити, що одним з напрямів нашої роботи стала співпраця з європейцями, саме ми організували поїздки, безкоштовні поїздки за кордон дітей, які постраждали від цієї не типічної війни, дітей, яких батьки загинули або переселенці.
І користуючись нагодою, я хотіла би подякувати, особисто Лілі Михайлівні. Тому що нам вдалося зробити такі поїздки: Литва, Польща, Болгарія, і окремо одна із поїздок була під патронатом Президента Литовської Республіки Далі Грибаускайте, яка особисто зустрічалась з родинами.
Тому я вважаю, що одним із таких ще… Досвідів може бути саме співпраця за нашими іноземними колегами, і саме в напрямі, які стосувалися позитивних емоцій дітей. І хотів би подякувати, що наші пропозиції ввійшли до рекомендацій цього круглого столу, і окремо те, що у нас є плідна співпраця з Міністерством освіти й науки України. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу.
МАТЯШУК В. Валентина Матяшук, Львівський обласний Інститут післядипломної педагогічної освіти.
Шановні колеги, я хочу звернути вашу увагу на те, що ми з вами дуже багато говоримо про патріотизм героїки, героїчний патріотизм, а нам не менш важливий сьогодні в суспільстві патріотизм як спосіб повсякденного буття, патріотизм на будень. Навіть якщо станеться диво і наші українські вчителі весь вал оцих заходів, які передбачені методичними рекомендаціями, виконає, це ще не гарантія того, що наша дитина, озброєна всіма знаннями українознавчого аспекту всіх навчальних дисциплін, завтра, ставши дорослою, не почне підробляти ліки, не почне торгувати зіпсованими продуктами, засмічувати довкілля і так далі.
Тому нам треба змінити підходити до оцінки якості роботи вчителя, не оцінювати вчителя за результатами ЗНО, а також брати до уваги і виховний аспект. І в основу роботи вчителя поставити… Знаєте, колись було, і зараз те, що говорить гуманна педагогіка: мета – це виховання шляхетної людини, або виховання благородної людини. І тоді благородна душа не дозволить собі всього цього, і тоді стихійний оцей етнічний патріотизм переросте в державницький. Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.
Ще чия душа кричить? Прошу. Прошу вже завершувати, це останній виступ.
_______________. Дякую. Одну хвилинку. Тільки інформація.
Дуже багато рекомендацій стосуються соціально-педагогічної підтримки, соціально-реабілітаційної підтримки дітей. Хочу сказати, що є дуже великий у нас ресурс в освіті – це Український науково-методичний центр практичної психології і соціальної роботи. На його ресурсі розміщено дуже багато інформації про те, що зараз відбувається в освіті.
Дуже прошу тих, хто готував рекомендації, там є дуже багато тих речей, які вже виконуються в системі освіти. Зайдіть, будь ласка, на цей ресурс, подивіться. У нас є отакі методичні рекомендації для роботи дітей в кризових ситуаціях, і вони розміщені на цьому ресурсі. Сьогодні уже є програми для курсів підвищення кваліфікації практичних психологів, соціальних педагогів. Тобто частина цих рекомендацій, які є тут, зараз з зазначених, уже можуть бути зняті, коли ви ознайомитесь з цією роботою.
Дякую.
ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, перш за все дозвольте вам щиро подякувати за вашу небайдужість. Я розумію цю емоційність, тому що тема надзвичайно дражлива, болюча. Я хочу вибачитися перед тими, хто не зміг взяти слово. Але справді ми маємо спресований час. Я прошу, ще раз наголошую: як ви маєте конкретні пропозиції, надішліть нам на адресу Комітету з питань освіти і науки. Ми будемо тісно співпрацювати з інститутом разом над виробленням цих рекомендацій для того, щоб втілити їх потім в документи виконавчої влади, щоб вони запустились і пішли реально в життя.
Ми дуже дякуємо всім. Дякуємо надзвичайно за підтримку Марині Анатоліївні, тому що її патронат цього проекту є дуже важливим для всіх. І до нових зустрічей. Тому що, справді, я підтримую пропозицію, що ця тема не може закінчитися проведенням одного круглого столу.
Дякую. До побачення.