Комітет Верховної Ради України

 

Проект

РЕКОМЕНДАЦІЇ

парламентських слухань на тему: «Збалансований розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки»

(10 квітня 2019 року)

 

Учасники парламентських слухань на тему «Збалансований розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки», які відбулися 10 квітня 2019 року, відзначають актуальність і важливість питання збереження та розвитку людського капіталу як стратегічного ресурсу та основного фактора економічного зростання, який би забезпечив збалансований розвиток України, економічний прорив та довгострокові конкурентні переваги.

Мета парламентських слухань полягала у необхідності обговорення ключових проблем у сфері освіти і науки, розв’язання яких забезпечить збалансований розвиток і збереження людського капіталу в Україні, ефективне використання інтелектуального потенціалу та сприятиме створенню конкурентоспроможної ринкової економіки.

В умовах інтенсивних змін в економічному й соціальному житті вкрай важливо мати науково обґрунтований напрям розвитку країни, передусім – розвиток продуктивних сил як системи особистих (людина, людський потенціал, людський капітал, інтелектуальний капітал) і речових (відтворювальний та природний капітал) елементів. Адже саме в процесі поєднання людського й природного капіталу здійснюється виробництво, будується і розвивається економіка, зростає добробут людей, міцнішає держава. Успішність побудови процвітаючої країни майбутнього можлива лише за тих умов, що основою людського капіталу будуть люди, для яких критерієм прийняття життєвих рішень є загальнолюдські цінності. Основним завданням формування та розвитку вітчизняного людського капіталу є будівництво суверенної і незалежної, унітарної, демократичної, правової та соціальної держави України з урахуванням сучасних аспектів прогресу людства.

Міжнародні організації, світові системи ранжування країн та порівняння економічних систем вдаються до різних тлумачень людського капіталу, які загалом мають спільні характеристики та складові. Зокрема, відповідно до визначення, поданого в щорічному аналітичному документі Світового банку World Development Report-2019, людський капітал складається зі знань, навичок та здоров’я, які люди накопичують у своєму житті і реалізують їх на користь іншим людям і суспільству. Організація економічного співробітництва і розвитку вкладає у поняття людський капітал знання, кваліфікації, навички та інші якості, якими володіє особа, і які сприяють створенню особистого, соціального та економічного добробуту.

Виходячи з цих визначень людського капіталу, основними важелями впливу на нього можна вважати освіту, охорону здоров'я та їх зв'язок зі створенням загальноекономічного добробуту народу або держави. Крім того, інструментами формування та ефективного використання людського капіталу також є захищеність прав, свобод і безпеки людини і громадянина, соціальна політика держави, якість інших (окрім освіти та охорони здоров’я) суспільних послуг, як, наприклад, системи правосуддя та охорони правопорядку, умови для самореалізації особистості в дорослому житті, що вимагає в тому числі легкості ведення бізнесу, прозорості та справедливості чинного законодавства, стабільності та обґрунтованості системи оподаткування й загалом гідного рівня життя громадян.

Вкрай важливе і особливе місце у формуванні та розвитку людського капіталу посідає наука та інновації, які залучені у процеси самореалізації вже сформованого людського капіталу для забезпечення економічного зростання та системного розвитку всіх сфер життєдіяльності людини, суспільства і держави.

Людський капітал – як потенціал індивідуумів – є найбільш важливою довгостроковою інвестицією будь-якої держави. За результатами дослідження факторів економічного зростання, проведеного Світовим банком у 192 країнах, у 64 % країн економічне зростання досягається за рахунок саме людського капталу, і лише у 16 % країн – за рахунок використання виробничого потенціалу, та у 20 % – за рахунок природних ресурсів. Отже, у структурі національного багатства багатьох розвинених країн домінує людський капітал, який складає від 2/3 до 3/4 від загальної величини національного багатства. Стан розвитку людського капіталу в Україні з позицій розвитку сфер освіти, науки та інновацій доцільно аналізувати у порівнянні з параметрами інших держав.

Згідно з рейтингом країн відповідно до значення Індексу людського капіталу (Human Capital Index) Світового банку у 2018 році Україна посіла 50 місце серед 157 країн. Трійку лідерів рейтингу склали: Сингапур, Японія, Південна Корея.

За Індексом людського розвитку (Human Development Index) Організації Об’єднаних Націй Україна належить до групи країн з високим рівнем людського розвитку, посідаючи у 2017 році 88 місце з 189 країн. Трійку лідерів рейтингу формують: Норвегія, Швейцарія, Австралія.

У Звіті про людський капітал Всесвітнього економічного форуму (WEF Global Human Capital Report), у якому розраховується Глобальний індекс людського капіталу (ГІЛК) – Global Human Capital Index та який надає цілісну оцінку людського капіталу країни – як поточного, так і очікуваного, Україна у 2017 році посіла 24 місце серед 130 країн. Трійку лідерів рейтингу склали: Норвегія, Фінляндія та Швейцарія.

Щодо рейтингових місць України за окремими субіндексами ГІЛК, то їх аналіз свідчить про високі рейтингові місця країни за кількісними показниками сфери освіти (загальний рівень освіченості населення, охоплення дітей різними рівнями освіти, що підтверджується 5 рейтинговим місцем за субіндексом потенціалу, але в частині якісних показників системи освіти місця вже відчутно гірші (якість початкової освіти - 47 місце, якість системи освіти - 51 місце). За показниками ринку зайнятості та навичок працівників рейтингові місця ще нижчі: 88 – за рівнем зайнятості у віковій категорії 25-54 роки, 89 – за інвестиціями у підготовку персоналу, 57 – за різноманіттям навичок випускників, 40 – за економічною складністю.

Наведене позиціювання України в міжнародних рейтингах свідчить, що наявність освіченого працездатного людського ресурсу залишається конкурентною перевагою національної економіки, а стан його використання та збалансований розвиток є визначальним фактором посилення її інноваційної спроможності. Проте, Україна неефективно використовує свій інноваційний та науковий потенціал для економічного зростання та забезпечення конкурентоспроможності на регіональному (субрегіональному) і глобальному рівнях. Поряд з цим тривала невідповідність між розвитком людського капіталу та рівнем валового внутрішнього продукту (ВВП) спонукає відтік за кордон молоді та висококваліфікованих спеціалістів, зокрема науковців і винахідників. Україна з її потужним науково-освітнім потенціалом стала однією з найбільших у світі «фабрик» з виробництва на експорт робочої сили. За даними, наведеними в ООН у 2017 році за кордоном працювало понад 5,9 млн громадян України.

На жаль, тенденції зростання міграційних процесів насамперед торкнулись інтелектуального капіталу, що увесь цивілізований світ вважає чи не головною проблемою для розвитку економіки держави. За останні роки розміри міграції кваліфікованих фахівців неймовірно зросли та сприймаються нині як серйозна загроза економічній безпеці й майбутньому України. Адже саме винахідники відіграють особливу роль в інноваційному розвитку економіки, оскільки вони є носіями технологій та ноу-хау, генерують знання, що здійснюють інноваційні перетворення в техніці і промисловості. Від’їзд кваліфікованих працівників безпосередньо скорочує та виснажує людський капітал країни, внаслідок чого неминуче зменшуються можливості її економічного розвитку.

Крім того, в Україні спостерігається тенденція зростання кількості громадян, які виїжджають за кордон з метою навчання. Крім бажання отримати якісну освіту, зростання освітньої міграції пов’язане з тим, що вона може бути сходинкою до подальшого працевлаштування та проживання за кордоном. Для України надзвичайно важливо зберегти свій людський, інтелектуальний та інноваційний потенціал. Для зменшення еміграції в Україні необхідно здійснити систему заходів, до яких належать, зокрема,  подолання макроекономічної нестабільності, створення нових робочих місць, розширення іноземних інвестицій, розвиток сільських територій, підтримка малих і середніх підприємств, поліпшення соціальних послуг тощо.

Незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, що регламентують освітню, наукову, науково-технічну та інноваційну діяльність, державна політика України щодо розвитку та використання людського капіталу взагалі, та, особливо у цих сферах наразі є недостатньо визначеною. Власне, законодавство України навіть не містить визначення поняття людського капіталу, а центральні органи виконавчої влади не забезпечують належну імплементацію норм, визначених чинними законами України.

Крім того, нагальною залишається проблема визначення пріоритетів розвитку суспільства і держави, формування ефективної системи стратегічного планування в Україні та державної стратегії розвитку науки, технологій та інноваційної діяльності.

Відтак, політика держави в цьому напрямі повинна стати окремим самостійним напрямом регулятивної функції Уряду.

Розвиток людського капіталу є однією з пріоритетних цілей, окреслених Середньостроковим планом пріоритетних дій Уряду до 2020 року, затвердженим розпорядженням Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2017 року № 275-р. Інструментами досягнення цієї цілі є проведення реформ систем охорони здоров’я, освіти, державної соціальної підтримки, забезпечення розвитку культури і спорту, що мають закласти основи зростання якості життя, освіти, продуктивності праці.

Виходячи з наведеного учасники парламентських слухань відзначають наступні проблеми у сфері освіти і науки, що унеможливлюють збереження, гальмують збалансований розвиток і управління людським капіталом, та пропонують відповідні шляхи їх вирішення.

 

І. У сфері дошкільної освіти наявні такі проблеми:

1) невідповідність кількості існуючих місць у закладах дошкільної освіти їх потребам, що пропонується вирішити шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України у частині передбачення видатків з Державного бюджету України на:

·     відкриття нових комунальних закладів дошкільної освіти або дошкільних відділень в інших закладах освіти;

·     реорганізації закладів освіти із створенням дошкільних відділень;

·     реконструкції закладів дошкільної освіти;

2) низька мотивація вихователів закладів дошкільної освіти у зв’язку з низькою заробітною платою, що можливо вирішити шляхом:

·     підвищення посадового окладу вихователя;

·     покращення соціального пакету педагогічних працівників закладів дошкільної освіти, зокрема збільшення періоду відпустки;

·     зменшення педагогічного навантаження вихователів закладів дошкільної освіти загального типу з 30 до 25 годин;

·     запровадження адресної грошової допомоги молодим спеціалістам – педагогічним працівникам закладів дошкільної освіти, які уклали угоду про роботу в зазначених закладах освіти.

 

ІІ. У сфері повної загальної середньої освіти основними проблемами є:

1)  низька заробітна плата педагогічних працівників, особливо у молодих вчителів; недостатність мотиваційних заходів щодо підтримки вчителів та залучення їх до педагогічної діяльності.

Для вирішення цих проблем пропонується:

·     запровадити з 1 вересня 2019 року одноразову адресну грошову допомогу вчителям закладів загальної середньої освіти, а також викладачам закладів професійної (професійно-технічної) і фахової передвищої освіти, які забезпечують здобуття загальної середньої освіти, та вперше працевлаштувалися у зазначених закладах освіти, а також забезпечити фінансування одноразових виплат щорічно протягом перших трьох років роботи в розмірі п’яти прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;

·      запровадити педагогічну інтернатуру як систему заходів підтримки молодого вчителя та заохочення педагога-наставника шляхом встановлення доплати у граничному розмірі 20 відсотків до його посадового окладу;

·      подальше впровадження інструменту сертифікації педагогічних працівників, за наслідками якої передбачається щомісячна доплата в розмірі 20 відсотків посадового окладу;

2)  суттєве зменшення кількості вчителів природничо-математичного профілю та зниження якості їх підготовки.

З метою вирішення цієї проблеми пропонується:

·     запровадити додаткову адресну грошову допомогу молодим вчителям природничо-математичного профілю;

·     прискорити оснащення природничо-математичних кабінетів закладів загальної середньої освіти необхідним сучасним обладнанням;

·     збільшити державне замовлення на підготовку вчителів природничо-математичного профілю;

·     встановити стипендіальне забезпечення студентів та учнів на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, а також збільшити на 70 % розмір стипендій студентам природничо-математичних спеціальностей;

·     підвищити ставки заробітної плати для вчителів предметів природничо-математичного циклу не менше ніж на 70 відсотків.

3) невідповідність змісту загальної середньої освіти вимогам сьогодення, суттєві територіальні відмінності в якості загальної середньої освіти та, відповідно, результатах навчання.

Подолати зазначену проблему пропонується шляхом трансформації змісту освіти відповідно до компетентнісного підходу, а також розбудови та функціонування системи забезпечення якості освіти в Україні, окресленої у рамковому Законі України «Про освіту», зокрема за допомогою:

· оновлення змісту загальної середньої освіти шляхом затвердження нових Державних стандартів повної загальної середньої освіти, розроблених на компетентнісній основі;

· розроблення критеріального апарату, інструментарію та порядку проведення інституційного аудиту;

· запровадження системи моніторингу якості освіти як інструменту мотивації та подальшого розвитку освітньої системи;

· нормативного забезпечення проведення інституційного аудиту закладів загальної середньої освіти, оцінювання освітніх та управлінських процесів у закладі освіти;

· забезпечення можливості здійснення незалежного оцінювання якості освіти фаховими громадськими об’єднаннями та юридичними особами шляхом розроблення порядку акредитації для здійснення такої діяльності;

· розширення кола суб’єктів моніторингу якості освіти.

Також учасники слухань звертають увагу на можливі ризики, пов’язані з масовим запровадженням інтегрованого курсу «Природничі науки», яке може призвести до зниження рівня загальноосвітньої підготовки з фізики, хімії, біології та географії, а відтак на рівень набору до закладів вищої освіти на математично-природничі та суміжні з ними спеціальності.

Зменшення кількості вчителів з природничо-математичних дисциплін, а також зниження рівня якості викладання цих предметів зумовлює проблему низького рівня підготовки вступників, рекомендованих на навчання за державним замовленням з окремих педагогічних, природничих та інженерних спеціальностей. У 2018 році не подолало поріг «склав/не склав» 13,7% учасників (від 8,3% з біології до понад 16% з фізики і математики). З деяких спеціальностей/спеціалізацій державне замовлення не було виконано через недостатню кількість вступників, які віддали перевагу цим спеціальностям/спеціалізаціям.

Відтак, низький прохідний бал абітурієнтів та низькі показники набору на окремі педагогічні, природничо-математичні та інженерні спеціальності свідчать про наявність суттєвих ризиків для держави, пов’язаних з потенційною неспроможністю розвивати і підтримувати у майбутньому високотехнологічні галузі економіки та формувати людський капітал для розбудови держави на інноваційних засадах.

Для стимуляції вчителів дефіцитних спеціальностей доцільно розглянути питання встановлення іменних стипендій чи премій Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради України для кращих вчителів природничо-математичних дисциплін.

4) низька мотивація педагогічних працівників та керівників закладів освіти до професійного розвитку, низький рівень володіння цифровими навичками.

Саме тому пропонується:

· запровадити систему супервізії, метою якої є підтримка та супровід учителів, які працюють за новим Державним стандартом;

· забезпечити свободу вибору місця та форми підвищення кваліфікації педагогічного працівника за принципом «гроші ходять за вчителем»;

· забезпечити підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зокрема з питань використання інноваційних освітніх технологій та методик навчання, що відповідають принципам дитиноцентризму та педагогіці партнерства, а також з питань використання цифрових технологій в освітньому процесі;

5) освітнє середовище не є достатньо безпечним і комфортним та не мотивує до навчання й особистісного розвитку здобувачів освіти.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· продовжити розбудову нового безпечного освітнього середовища, що відповідатиме вимогам сьогодення, задовольнить потреби учасників освітнього процесу, не допускатиме будь-яких проявів фізичного та/або психологічного насильства, експлуатації, дискримінації за будь-якою ознакою, цькування тощо, а також мотивуватиме здобувачів до навчання, а вчителів до професійного розвитку;

· продовжити процес оновлення матеріально-технічної бази закладів загальної середньої освіти, у тому числі з реалізації проекту «Гідність дитини»;

6) недоступність до мережі Інтернет закладів освіти, в першу чергу у сільській місцевості, що унеможливлює використання сучасних цифрових технологій в освітньому процесі.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· забезпечити персональними комп’ютерами та доступом до Інтернету заклади загальної середньої освіти, зокрема у сільській місцевості;

· забезпечити функціонування Національної електронної освітньої платформи, що сприятиме впровадженню інноваційних навчальних матеріалів, зокрема електронних освітніх ресурсів, дистанційних курсів для підвищення кваліфікації вчителів тощо;

7) незавершений процес формування освітніх округів та опорних закладів освіти, низька управлінська спроможність як наслідок довготривалої централізації та надмірної регламентованості в управлінні системою освіти.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· забезпечити функціонування міжвідомчої Координаційної ради з питань взаємодії між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з впровадження реформи освіти;

· розробити методичні рекомендації для органів місцевого самоврядування (засновників закладів освіти) щодо створення і ефективного управління мережею закладів освіти;

· розробити методичні матеріали для керівників шкіл та керівників органів управління освітою ОТГ для роботи в умовах децентралізації та автономії школи;

· посилити відповідальність місцевої влади за якість освіти і розвиток мережі закладів освіти в умовах децентралізації шляхом надання повноважень Державній службі якості освіти звертатися до суду з позовами про зобов’язання місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб усунути порушення та виконати вимоги законодавства у сфері загальної середньої освіти.

 

ІІІ. У сфері професійної (професійно-технічної) освіти ключовими проблемами є:

1) недостатнє фінансування галузі та незначні інвестиції у програми розвитку (як наслідок – застаріла матеріально-технічна база закладів професійної (професійно-технічної) освіти), що може бути частково вирішено за рахунок:

· здійснення поетапного переходу до фінансування закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які розташовані на території міст обласного значення – обласних центрів, з обласних бюджетів;

· розроблення та запровадження методики розрахунку вартості підготовки кваліфікованих кадрів з урахуванням складності професії та кваліфікаційних рівнів;

· створення нових можливостей для соціального партнерства на засадах співфінансування і спільного управління закладами професійної (професійно-технічної) освіти;

· щорічного планування у Державному бюджеті України коштів на бюджетну програму, що спрямована на модернізацію матеріальної бази закладів професійної (професійно-технічної) освіти;

· сприяння власній економічній діяльності закладів професійної (професійно-технічної) освіти шляхом розширення переліку платних послуг, випуску продукції власних майстерень, спрощення та скорочення тендерних закупівель тощо;

· стимулювання державно-приватного партнерства, посилення взаємодії закладів освіти з бізнесом шляхом внесення зміни до Податкового кодексу на користь підприємствам і організаціям, що вкладають фінансові ресурси в освіту;

· запровадження дуальної форми здобуття освіти у взаємодії з підприємствами, що володіють інноваційними технологіями і оснащені сучасним обладнанням;

· формування мережі регіональних центрів професійної досконалості;

2) проблема доступу до професійної (професійно-технічної) освіти і вільного вибору закладу професійної (професійно-технічної) освіти громадянами України незалежно від регіону їх проживання, що пропонується вирішити через:

· впровадження механізму багатоканального і багаторівневого фінансування здобуття професійної (професійно-технічної) освіти, який забезпечить право кожного громадянина на вільний вибір закладу професійної (професійно-технічної) освіти та здобуття професій відповідно до його нахилів і покликань;

· зміну підходів до формування та розміщення регіонального і державного замовлення на підготовку робітничих кадрів і фахівців, зокрема із врахуванням як поточних, так і перспективних потреб регіону;

· надання здобувачам професійної (професійно-технічної) освіти пільгових кредитів;

· ініціювання внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо передачі фінансування закладів професійної (професійно-технічної) освіти з міських бюджетів міст обласного значення-обласних центрів на обласний рівень;

3) низька мотивація педагогічних працівників закладів професійної (професійно-технічної) освіти у зв’язку з низькою заробітною платою, що можливо вирішити шляхом:

· підвищення заробітної плати майстрам виробничого навчання;

· підвищення заробітної плати викладачам спеціальних дисциплін у закладах професійної (професійно-технічної) освіти;

4) незавершена реформа системи управління галуззю (як наслідок – розбалансованість фінансування закладів професійної (професійно-технічної) освіти на місцевому рівні (обласні та міські бюджети), відсутність відповідальності органів місцевого самоврядування за прийняті управлінські рішення, у тому числі за реалізацію державної політики у сфері освіти.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· законодавче визначення повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування;

· створення регіональних рад професійної (професійно-технічної) освіти та наглядових рад закладів професійної (професійно-технічної) освіти;

5) невідповідність змісту освіти та методики викладання вимогам сучасного ринку праці та потребам особистості.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· розбудова та вдосконалення системи підвищення кваліфікації та стажування педагогічних працівників ;

· розроблення нових стандартів професійної (професійно-технічної) освіти на базі професійних стандартів, які мають ґрунтуватися на компетентнісному та особистісно-орієнтованому підходах до навчання;

· розроблення освітніх програм, у тому числі для профільної середньої освіти професійного спрямування;

· запровадження гнучкої моделі здобуття повних і часткових професійних кваліфікацій;

· формування мережі кваліфікаційних центрів (оцінювання і визнання результатів навчання; присвоєння та/або підтвердження відповідних професійних кваліфікацій);

· формування внутрішньої та зовнішньої систем забезпечення якості освіти закладів професійної (професійно-технічної) освіти;

6) низький імідж професійної (професійно-технічної) освіти (як наслідок – зниження набору до відповідних закладів).

Для підвищення привабливості професійної (професійно-технічної) освіти пропонується:

· розроблення програми популяризації робітничих професій із широким залученням організацій роботодавців, засобів масової інформації, теле-, кіно-, радіокомпаній для інформованості громадськості щодо ролі та переваг професійної освіти, зокрема стосовно можливостей подальшого працевлаштування, а також для підвищення престижності робітничих професій;

· забезпечити умови економічного стимулювання, зокрема шляхом підвищення стипендій учням професійних (професійно-технічних) закладів освіти, для свідомого вибору молоддю освітніх траєкторій, що забезпечують місце роботи та відповідають потребам економіки держави.

 

ІV. У сфері вищої освіти ключовими проблемами є:

1) недостатній рівень якості вищої освіти.

Подолати зазначену проблему пропонується шляхом трансформації змісту вищої освіти відповідно до компетентнісного підходу, а також розбудови та функціонування зовнішньої та внутрішньої системи забезпечення якості вищої освіти в Україні, окресленої у Законі України «Про вищу освіту», зокрема за допомогою:

· запровадження нового змісту підготовки фахівців з вищою освітою, що відповідає вимогам ринку праці (оновлення стандартів вищої освіти та формування нового змісту вищої освіти на компетентнісній основі);

· розроблення та запровадження нової процедури акредитації освітніх програм відповідно до Стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти;

· забезпечення відповідності змісту юридичної освіти та якості підготовки правників вимогам розвитку юридичних інститутів та завданням професійної діяльності правників у різних сферах діяльності (затвердження Концепції розвитку юридичної освіти);

· забезпечення академічної доброчесності та підвищення суспільної довіри при вступі на визначені спеціальності (проведення єдиного вступного іспиту з іноземної мови при вступі на магістратуру за визначеними спеціальностями); виявлення недоброчесних наукових, науково-педагогічних працівників та здобувачів вищої освіти (введення у експлуатацію Національного репозитарію академічних текстів (перша черга);

· забезпечення якості вищої освіти через зовнішнє оцінювання освітніх програм відповідно до Європейських стандартів та рекомендацій (розвиток інституційної спроможності органу забезпечення якості вищої освіти);

· модернізації матеріально-технічного забезпечення закладів вищої освіти, зокрема технічного та педагогічного профілів;

2) неефективний механізм фінансування системи вищої освіти.

Пунктом 46 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України передбачено запровадження формули розподілу видатків на вищу освіту, яка б дозволила здійснювати такі видатки між закладами вищої освіти з урахуванням результатів їх діяльності та забезпечити транспарентність управлінських рішень органів виконавчої влади щодо фінансового забезпечення закладів вищої освіти. Протягом 2018 року напрацьовано декілька варіантів вищезазначеної формули, яка потребує суттєвого доопрацювання. Зокрема, доцільно передбачити показники, які впливатимуть на розмір видатків, що спрямовуються на:

- обслуговування матеріально-технічної бази державних закладів вищої освіти, у тому числі на утримання будівель і споруд, які знаходяться на їх балансі, у розмірі не меншому, ніж 3 відсотки від балансової вартості матеріально-технічної бази;

- ремонт, придбання, обслуговування устаткування та обладнання, що використовується в освітньому процесі, на рівні не меншому, ніж 10 відсотків від його балансової вартості;

- дослідження, наукові та науково-технічні розробки закладів вищої освіти.

Натомість недоцільним використовувати у формулі показник масштабності закладу вищої освіти, оскільки він не є прямим свідченням якості освітніх послуг.

У межах нової моделі фінансування вищої освіти студенти повинні отримати можливість брати пільгові кредити на навчання за рахунок видатків Державного бюджету України та недержавних кредитів на здобуття освіти з повним або частковим погашенням відсотків за рахунок видатків Державного бюджету України. Гнучкий підхід у наданні молоді державної підтримки в оплаті на навчання стимулюватиме почуття відповідальності в усіх учасників освітнього процесу;

3) неефективність системи управління та низька якість менеджменту у закладах вищої освіти

Для вирішення цієї проблеми пропонується внести зміни до Закону України «Про вищу освіту», якими запровадити нову модель з елементами корпоративного управління, що дозволить забезпечити інституційне зміцнення закладів вищої освіти, посилити їхню управлінську спроможність шляхом визначення оптимального балансу повноважень між внутрішніми органами управління університету (керівник, вчена рада, адміністрація закладу), наглядовою радою (з суттєвим розширенням її повноважень), та органами громадського самоврядування.

4) низький рівень фінансової автономії (свободи) закладів вищої освіти

З метою посилення фінансової автономії закладів вищої освіти необхідно здійснити низку першочергових заходів, зокрема надати закладам вищої освіти право:

· самостійно формувати, затверджувати та корегувати власний штатний розпис, у тому числі визначати штатні нормативи, найменування та чисельність посад працівників відповідно до структури закладу вищої освіти, його стратегічного плану та показників розвитку;

· встановлювати нормативи чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного та наукового працівника;

· самостійно визначати норми часу навчальної та іншої роботи педагогічних і науково-педагогічних працівників;

· самостійно встановлювати ціни на свої послуги у сфері освіти з урахуванням собівартості та прогнозованого попиту на них.

Так, на сьогодні середня вартість навчання одного студента-бакалавра за кошти держбюджету складає 44 409,1 грн. відповідно до паспорту бюджетної програми на 2019 рік. При цьому ціна на навчання одного контрактника може бути значно меншою. Така ситуація не може вважатися справедливою і потребує виправлення.

Також існує необхідність механізму реалізації частини першої статті 27 Закону України «Про вищу освіту» щодо зміни статусу закладу вищої освіти;

5) дисбаланс регіонального розподілу державного замовлення за спеціальностями, що є критичними для забезпечення стійкого розвитку регіонів. Так, за даними Міністерства освіти і науки України, понад 51% обсягу державного замовлення сконцентровано у закладах вищої освіти трьох регіонів: м. Києва (27,7%), Харківської (12,5%) та Львівської областей (11,2%). Є гостра необхідність коригування регіонального розподілу державного замовлення за спеціальностями, що є критичними для забезпечення стійкого розвитку регіонів;

 

6) відтік молоді на навчання за кордон.

За статистичними даними у 2008 році в Європі здобували освіту 18 тисяч українців, а вже у 2017 році їх стало понад 70 тисяч. Лише за 2 останні роки їх приріст складає понад 20 %. Як показують соціологічні дослідження, головні причини вибору навчання за кордоном – отримання диплому європейського зразка (51%), незадовільні умови життя в Україні та неможливість працевлаштування за фахом (47%), а також здобуття якісної освіти (45%). Зазначені причини по суті визначають головні завдання для Уряду на найближчу перспективу з метою зупинення міграції молоді.

 

V. У сфері освіти дорослих ключовою проблемою є відсутність цілісної системи освіти дорослих, яка дозволила б реалізувати концепцію освіти протягом життя, та нормативно-правової підтримки освіти дорослих.

З метою її вирішення пропонується:

?    розробити проект Закону України «Про освіту дорослих», у якому визначити, зокрема механізми визнання кваліфікацій, здобутих шляхом неформальної та інформальної освіти;

?    розвивати освіту дорослих як цілісну систему, що відтворює гарантії і права кожного громадянина країни на неперервну освіту впродовж життя;

?    зорієнтувати освіту дорослих на загальнолюдські цінності, ідеали гуманізму; гармонізувати інтереси особистості й суспільства, а також зробити її доступною для усіх верств населення;

?    створити об’єктивні умови для максимального розвитку особистості, реалізації усіх особистісних потенційних можливостей, що сприятиме як її адаптації до мінливих соціально-економічних умов, так і соціальній захищеності дорослої людини;

?    створити умови для організації освіти дорослих;

?    визначити статус викладацького персоналу для освіти дорослих;

?    створити інформаційно-комунікаційний простір освіти дорослих із подальшим започаткуванням відповідних веб-сторінок, просвітницьких бюлетенів, реалізацією міжнародних освітніх програм тощо.

 

VІ. У сфері позашкільної освіти ключовими проблемами є:

-      низький рівень оплати праці педагогів позашкільної освіти та інвестицій у позашкільну освіту;

-      скорочення мережі комунальних закладів позашкільної освіти;

-      нерівномірний доступ до позашкільної освіти в регіонах;

-      відсутність достовірної картини щодо охоплення дітей шкільного віку суб’єктами освітньої діяльності в сфері позашкільної освіти;

-      невідповідність наявних освітніх послуг запитам батьків та інтересам дітей.

 

 

 

Шляхами вирішення вищезазначених проблем у сфері позашкільної освіти є:

?    підготовка змін до чинного законодавства, що регулює питання сфери позашкільної освіти, у тому числі щодо підвищення ефективності системи управління позашкільною освітою;

?    модернізація наявної мережі закладів позашкільної освіти та її розширення з орієнтацією на потреби і запити дитини,  наближення до місця проживання дитини, до закладів загальної середньої освіти;

?    багатоканальне фінансування системи позашкільної освіти відповідно до обґрунтовано визначених потреб, реалізації інвестиційних проектів в рамках державно-приватного партнерства (державний, місцевий бюджети та фінансові ресурси партнерів);

?    запровадження регіонального і загальнодержавного моніторингу потреб суб’єктів позашкільної освіти, що дасть можливість формувати цілісну картину щодо мережі закладів позашкільної освіти усіх сфер управління та щодо спектру освітніх послуг, які сьогодні затребувані і користуються попитом, проте не надаються в державній та комунальній мережах закладів позашкільної освіти;

?    підвищення оплати праці та соціального статусу педагогічних працівників закладів позашкільної освіти.

 

Учасники слухань відзначають наявність наскрізних проблем в системі освіти, які негативно позначаються на розвитку людського капіталу, зокрема:

 

VІІ. Забезпечення ефективного використання новітніх інформаційно-комунікаційних технологій у сфері освіти і науки.

Стрімкий розвиток інформаційно-комунікаційних технологій, цифровізація суспільства створює умови для необмеженого доступу усіх суб’єктів освіти до інформаційних освітніх та наукових ресурсів і стає наскрізним напрямом інноваційного розвитку України, ресурси якого ще не задіяні належним чином.

У зв’язку з цим необхідно якісно вирішити низку невідкладних завдань:

?    суттєво оновити зміст освіти, педагогічні технології, методичне забезпечення навчання і викладання на основі використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

?    створити в країні комп’ютерно орієнтоване освітнє середовище шляхом формування новітніх інтегрованих національних електронних загальносистемних, освітніх і наукових ресурсів;

?    впровадити новітні відкриті освітні системи з використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій;

?    розвивати комплексні наукові дослідження проблем інформатизації, комп’ютеризації та цифровізації освіти і науки;

?    забезпечити формування навичок захисту персональних даних і безпеки людини в інформаційній сфері та інформаційно-комунікаційної культури освітян, науковців та суспільства в цілому.

 

 

VIII. Забезпечення якісним харчуванням у закладах освіти.

Існує низка проблем і ризиків, пов’язаних з організацією харчування дітей у закладах освіти та його якістю, зокрема:

·     відсутність передбаченої нормами законодавства відповідальності для «недобросовісних» учасників закупівель. Серед основних причин «недобросовісності» є, як правило, надання завідомо занижених цінових пропозицій, що після укладання договорів призводить до підвищення цін на продукти харчування й невиконання норм харчування дітей;

·     тривалі строки проведення процедури закупівель (подання пропозицій, розгляд, оскарження становить більше місяця на одну процедуру) та зрив торгів у системі «РгоZorro» через відсутність учасників (менше двох), що призводить до збоїв в організації харчування дітей;

·     неможливість збільшити кількість працівників кухні пропорційно до контингенту учнів, низька оплати їх праці, значне та неконтрольоване підняття цін на ринку продуктів тощо;

·     відсутність санітарного регламенту для харчоблоків закладів загальної середньої освіти;

·     застарілі норми харчування у закладах загальної середньої та дошкільної освіти, у тому числі відсутність норм харчування дітей з лактозною непереносимістю та дітей, які потребують безглютенової дієти;

·     невиконання норм харчування та недотримання вимог санітарно- гігієнічного та протиепідемічного режимів; недотримання вимог транспортування харчових продуктів;

·     застаріла матеріально-технічна база закладів освіти, що потребує проведення капітальних і поточних ремонтів їдалень та модернізації технологічного обладнання харчових блоків закладів освіти.

 

IX. Дисбаланс між підготовкою кваліфікованих робітників і фахівців з вищою освітою та потребами ринку праці.

За даними Державної служби зайнятості, станом на 01.03.2019 року частка безробітних з вищою освітою сягає 42 %, частка безробітних, які отримали професійну (професійно-технічну) освіту, складає 38 %, водночас існує дефіцитний попит на окремі спеціальності.

Вирішення цієї проблеми лежить в площині ефективного та обґрунтованого прогнозування середньо- та довгострокових потреб економіки у структурі і обсягах професійної підготовки в розрізі регіонів України з урахуванням статистичної інформації Державної служби зайнятості з метою узгодження потреб економіки країни і підготовки випускників закладами освіти, покращенні статистичного та інформаційного забезпечення такого прогнозування.

 

X. У сфері науки ключовими проблемами є:

·     сповільнена реалізація норм Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», або їх часткове виконання, гальмування протягом тривалого періоду розвитку конкурсного фінансування пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, відсутнє осучаснення цих напрямів, державні цільові програми так і не стали дієвим та ефективним інструментом розв’язання найважливіших проблем розвитку держави, окремих галузей економіки або адміністративно-територіальних одиниць;

·     вкрай низькі обсяги фінансування науки, неефективна система базового і нерозвинена система конкурсного фінансування науки;

·     відсутність ефективних механізмів взаємодії між органами державної влади, наукою, бізнесом та громадянським суспільством, насамперед, у вирішенні стратегічних питань, впровадження проривних інноваційних технологій;

·     слабкий механізм комерціалізації досліджень, обміну даними та знаннями між наукою, економікою (бізнесом) та суспільством (розв’язання соціальних проблем, у т.ч. розвитку людського капіталу);

·     застаріла дослідницька інфраструктура, осучаснення якої потребує значних коштів та визначення стратегії її розвитку;

·     відтік висококваліфікованих науковців, зокрема молодих вчених;

·     відсутність реальної фінансової автономії наукових установ у частині використання власних коштів.

 

Фінансування науки.

Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність», прийнятий ще 29 листопада 2015 року, до сьогодні повноцінно не імплементований. При цьому не функціонує саме та частина, що має забезпечувати ефективний розвиток наукової галузі. Через це українська наука на довгі часи залишається у стагнації, від чого страждають, насамперед, наукові кадри.

За даними Державної служби статистики України, загальні витрати на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи в Україні за період 2005-2015 років скоротились з 1,17% до 0,62% ВВП, і у 2017 році становили 0,45% ВВП при середньосвітовому рівні 2,23% (тобто в Україні – майже у 5 разів менші). Враховуючи, що ВВП України також приблизно у 2 рази відстає від середнього у світі, то реальні видатки на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи у державі менші за середньосвітові приблизно у 7 разів.

Разом з тим, щорічного рівномірного збільшення розміру бюджетного фінансування наукової і науково-технічної діяльності з метою встановлення
відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» з 2020 року його розміру не менше ніж 1,7 відсотка валового внутрішнього продукту України не здійснено. Це ж саме стосується не здійснення щорічного рівномірного збільшення розміру оплати праці науковим працівникам державних наукових установ (вищих навчальних закладів) для встановлення з 2020 року його розміру виходячи з розрахунку посадового окладу молодшого наукового співробітника на рівні не нижче подвійної середньої заробітної плати у промисловості у цілому по Україні.

Найнижчий рівень фінансування наукової і науково-технічної діяльності за рахунок бюджетних коштів зафіксовано у 2016 та 2017 роках, який становив 0,16 % ВВП, причому близько 90 відсотків фінансування з державного бюджету було спрямовано на забезпечення діяльності державних наукових установ за принципом базового фінансування (довідково: 2013 рік – 0,32% ВВП, 2014 рік – 0,25% ВВП, 2015 рік – 0,20% ВВП, 2016 рік – 0,16 % ВВП, 2017 рік – 0,16% ВВП, 2018 рік – 0,19% ВВП). Планові показники на 2019 рік становлять  0,17% ВВП.

В Україні не запрацювали фінансові, податкові, кредитні стимули розвитку інноваційної діяльності, трансферу технологій, відсутні стимули щодо залучення коштів приватних підприємств у проведення досліджень і розробок. Вітчизняний науковий потенціал хоч і залишається ще достатнім в окремих напрямах, проте потребує суттєвої підтримки з боку держави, у тому числі зі стимулювання залучення приватного капіталу.

У провідних країнах світу основним джерелом фінансування науково-дослідних та дослідно конструкторських робіт є не держава, а бізнес. Наприклад, питома вага приватного капіталу в джерелах фінансування науково-дослідних та дослідно конструкторських робіт склала (2013 р.) у Німеччині – 67%, США – 69%, Китаї – 75%. Саме попит з боку бізнесу, і насамперед індустрії, дозволяє підтримувати високий рівень науково-дослідних та дослідно конструкторських робіт в цих країнах. Тому сучасну промисловість і називають драйвером інновацій. А якщо є попит, то є й пропозиція. В Україні ж фінансує науку в основному держава (48%), плюс значна частина коштів надходить з-за кордону (22%). А бізнес (29%), порівняно з індустріальними країнами-лідерами, фінансує науку дуже мало. Це свідчить про явну слабкість приватного попиту на високотехнологічні розробки. При цьому видатки на дослідження з місцевих бюджетів також практично не здійснюються.

За даними Державної служби статистики середньомісячна заробітна плата у сфері професійної, наукової та технічної діяльності у 2017 році становила 10039 грн., з неї наукові дослідження і розробки 8212 грн. Водночас середньомісячна заробітна плата штатних працівників, оплата яких фінансується за рахунок бюджетних коштів у сфері професійної, наукової та технічної діяльності у 2017 році становила 5822 грн., з неї наукові дослідження і розробки 6119 грн.

Це суттєво зменшило рівень привабливості подальшого працевлаштування в державному секторі досліджень і розробок на фоні відкриття нових можливостей, які дає академічна мобільність разом з запровадженням безвізового режиму з ЄС.

Найбільш гостро це питання постає для талановитої молоді при вирішенні подальшого кар’єрного шляху, оскільки рівень оплати праці саме молодших наукових працівників є вкрай низьким.

Найнижчий посадовий оклад молодшого наукового співробітника, який не є кандидатом наук, на 01.01.2018 становив 3207 грн., що на 516 грн. менше за мінімальну заробітну плату, яка складала 3723 грн. Середня заробітна плата молодшого наукового співробітника, який ще не захистив кандидатську дисертацію, на 01.01.2018 склала 4264 грн., що лише на 14,5 % вище за мінімальну заробітну плату, а заробітна плата молодшого наукового співробітника, який є кандидатом наук всього на 40% вища за мінімальну.

Це призводить до руйнації наукового потенціалу України, масштабного скорочення науковців, відтоку перспективної молоді за кордон, зниження статусу науковця у державі.

За попередніми розрахунками доведення обсягу видатків загального фонду державного бюджету на науку до рівня 1,7% ВВП починаючи з 2020 року, як передбачено Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність», потребуватиме додатково близько 60,2 млрд. гривень, виходячи з розміру ВВП 2019 року.

 

Кадровий потенціал

За даними Державної служби статистики України за роки незалежності України чисельність науковців, що виконували наукові дослідження, скоротилася з 313,07 тис. осіб у 1990 р. до 59,3 тис. осіб у 2017 р., тобто більш ніж у п’ять разів.

Також скорочується кількість організацій, які виконують наукові дослідження і розробки. Так у 2005 році їх кількість становила – 1510 одиниць, а у 2016 році склала лише 972 одиниці. У 2017 році лише 963 організації виконували наукові дослідження і розробки, з яких: 45,8 % відносяться до державного сектору економіки; 39,0 % – до підприємницького; 15,2 % – до сектору вищої освіти. При цьому відбувається суттєве скорочення установ підприємницького сектору, які виконують наукові дослідження і розробки.

У 2017 р., найбільш чисельною серед українських дослідників є вікова група від 30 до 39 років, більше чверті дослідників мають вік 60 років і старше, а найбільш продуктивні за віком групи (до 49 років) сукупно об'єднують лише трохи більше половини (55,3%) від загальної чисельності.

Протягом 2012-2015 рр. кількість молодих учених в системі закладів вищої освіти зменшилася майже на 9,5 тисяч (40232 до 31581 осіб), у системі НАН України – на 7 тис. осіб. Ця негативна тенденція триває.

Все це негативно позначилося на стані вітчизняної науки. Негативний вплив на наукову сферу має виїзд фахівців вищої кваліфікації, носіїв інтелектуального капіталу нації, за межі України в результаті скорочення обсягів фінансування, падіння престижу наукової праці, старіння матеріально-технічної бази.

Тому політика держави в цьому напрямі повинна стати окремим, самостійним напрямом регулятивної функції Уряду.

 

Результативність вітчизняного наукового потенціалу.

На одиницю поточних і капітальних витрат українські дослідники виробляють набагато більше продукції, ніж їх колеги в середньому у світі, і навіть більше, ніж колеги в таких країнах – промислових лідерах, як США, Китай і Німеччина. Це, однак, не означає, що національна наука в цілому працює цілком задовільно. Але навіть основні результати, якщо їх перерахувати на 1 млн дол. витрат, є досить високими (за винятком високотехнологічного експорту). Наприклад, один український дослідник на $1 млн. фінансування (переважно власних коштів) публікує наукових статей приблизно в 4 рази більше, ніж дослідники у середньому в світі. Це у свою чергу означає, що видатки країни (державні і приватні) на 1 наукову статтю, підготовлену дослідником, приблизно в 4 рази менші, ніж у середньому в світі. Але, на жаль, наразі посилюються вимоги до наукових публікацій, зокрема в частині їх публікацій як англійською мовою, так й в журналах, що включено до відповідних міжнародних баз даних, не забезпечують ці вимоги фінансово. Внаслідок цього переважна частина наукових публікацій та інших результатів наукової інтелектуальної власності фінансується за рахунок самих вчених, або гальмується. Також є значні проблеми із забезпеченням державного фінансування українських наукових журналів, монографій та інших видань. Існує нагальна потреба із створенням загальнодержавної цифрової наукової бібліотеки, підтримки розвитку електронних бібліотек та баз даних наукових результатів за галузями наук.

Іншими словами, українські дослідники поки ще підтримують відносно пристойний рівень результатів, не отримуючи на це адекватного фінансування. За такі гроші ні в США, ні в Німеччині, ні в Китаї наука не працює. І це реальна проблема. Дешева наука в кінцевому рахунку обходиться суспільству дуже дорого.

Крім того, відносно хороші (з урахуванням чинника фінансування) результати України у сфері накопичення науково-технічних ресурсів погано трансформуються в реальне виробництво. Наприклад, Китай використовує науково-технічний потенціал набагато ефективніше. У цій країні високотехнологічний експорт у розрахунку на 1 промисловий зразок майже в 3 рази вищий, ніж в Україні. Це означає, що наявний національний науковий потенціал працює у значній мірі на закордонну, а не на вітчизняну індустрію.

 

Дослідницька інфраструктура.

Необхідно щонайшвидше затвердити та реалізувати Концепцію державної політики щодо розвитку дослідницької інфраструктури України на середньостроковий період, оскільки існуюча структурна модель функціонування державної дослідницької інфраструктури є застарілою та залишалась практично незмінною з радянських часів. Накопичені проблеми в середині самих наукових установ, негативна оцінка суспільством ефективності їх діяльності, а також неконкурентоздатність на міжнародному рівні актуалізує питання її реорганізації та модернізації. Тому в рамках Концепції потрібно передбачити розроблення можливих сценаріїв розвитку та структурні моделі функціонування державної дослідницької інфраструктури. Метою Концепції має стати створення ефективної системи наукових установ та закладів вищої освіти, що забезпечить цивілізаційну перспективу України, належні умови роботи наукових та науково-педагогічних працівників, в тому числі для залучення молодих фахівців до наукової діяльності, сприятиме міжнародному науково-технічному співробітництву, вільному трансферу знань та мобільності дослідників.

 

 

З метою вирішення проблем у сфері наукової та науково-технічної діяльності, зокрема необхідно:

· збільшити загальний обсяг бюджетних асигнувань на науку до зазначених у Законі України «Про наукову і науково-технічну діяльність» 1,7 % ВВП. Розподіл базового фінансування здійснювати за напрямами, визначеними у вказаному Законі, та з урахуванням оцінки результатів роботи закладів вищої освіти та наукових установ за певний період;

· у системі фінансування науки співвідношення між базовим і грантовим фінансуванням має помітно змінитися на користь останнього, але виключно за рахунок збільшення загального фінансування на науку;

· підвищити з 1 січня 2020 року рівень заробітної плати наукових працівників до розмірів, визначених Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність»;

·  терміново прийняти проект Закону України «Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" щодо уточнення деяких положень" (реєстраційний № 4349 від 31.03.2016, підготовлений Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти до другого читання);

· сприяти початку роботи Національного фонду досліджень України, зокрема, визначенню ним пріоритетів своєї діяльності, оголошенню у 2019 році перших конкурсів та укладанню перших грантових угод;

· запровадження базового фінансування науки в закладах вищої освіти, пріоритетом якого має стати розвиток матеріально-технічної бази, підтримка технічного персоналу, активізація академічної мобільності та проведення ініціативних досліджень і розробок за пріоритетними (атестованими) напрямами закладів вищої освіти;

· створити ефективну систему прогнозування та до 01.06.2020 подати до Верховної Ради України обґрунтовані пропозиції щодо переліку пріоритетів розвитку науки і техніки;

· створити систему центрів колективного користування науковим обладнанням та державних ключових лабораторій за пріоритетними напрямами на базі провідних наукових установ та закладів вищої освіти;

· розширити обсяги фінансової підтримки наукових проектів та стипендіальних програм для молодих вчених;

· збільшити частку фінансової підтримки наукових і науково-технічних проектів, які спрямовуються через Національний фонд досліджень України, зокрема з урахуванням положень Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та таких показників: у 2020 році – не менше 10% видатків, у 2021 році – не менше 15% видатків, передбачених за загальним фондом державного бюджету на фінансування науки.

 

XІ. У сфері інноваційної діяльності:

Учасники слухань зазначають, що в Україні не запрацювали фінансові, податкові, кредитні стимули розвитку інноваційної діяльності, трансферу технологій, у тому числі з оцінки та використання об’єктів права інтелектуальної власності, відсутні стимули щодо залучення коштів приватних підприємств у проведення досліджень і розробок. Вітчизняний науковий потенціал хоч і залишається ще достатнім в окремих напрямах, проте потребує суттєвої підтримки з боку держави, у тому числі з стимулювання залучення приватного капіталу.

Ключовими проблемами у сфері інноваційної діяльності є:

1) відсутність стратегії інноваційного розвитку держави;

2) нерозвиненість інноваційної інфраструктури, основними причинами чого є:

·         недосконалість вітчизняного законодавства у сфері інноваційної діяльності та трансферу технологій;

·         відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців в області інноваційного менеджменту та маркетингу, фінансових консультантів, експертів з трансферу технологій та бізнес-планування;

·         відсутність достатньої кількості кваліфікованих фахівців в області академічного підприємництва та інноваційного бізнесу, фінансових консультантів, експертів з трансферу технологій та бізнес-планування;

·         низька здатність впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· створити сприятливі нормативно-правові умови для розвитку інноваційної екосистеми, удосконалення її інфраструктури;

· удосконалити нормативно-правове та організаційне забезпечення щодо гарантування захисту інтелектуальної власності та сприяти розширенню міжнародного співробітництва в інноваційній діяльності задля обміну передовими технологіями, досвідом у розробках і впровадженні інновацій;

· впровадити механізми надання фінансової допомоги суб’єктам підприємництва для реалізації ними інноваційної діяльності, включно для розвитку інноваційних кластерів, бізнес-інкубаторів, центрів комерціалізації технологій, центрів трансферу технологій тощо;

· розробити методичні матеріали з підприємництва та інновацій, які б підвищували обізнаність, починаючи зі школи, навчали азів створення власного бізнесу, фінансової грамотності та охорони інтелектуальної власності. Важливо, щоб молодь під час навчання отримувала компетентності щодо формулювання пропозицій, здійснення пошуку зацікавлених партнерів, розуміння умов роботи на ринку та можливих перешкод, а також отримали первісні знання, які потрібні для ведення власного бізнесу. Надзвичайно важливим є навчання потенційних інноваторів навичкам оцінки можливого економічного ефекту від впровадження та реалізації їх майбутніх проектів;

3) недостатнє використання можливостей участі у міжнародних програмах, зокрема, Рамкової програми Європейського Союзу з досліджень та інновацій «Горизонт 2020», Міжнародної європейської інноваційної науково-технічної програми «EUREKA» тощо, основними причинами чого є:

· брак знань та необхідної інформації щодо ринкових перспектив запропонованої ідеї, кваліфікованих порад з боку інноваційних менеджерів, які зможуть оцінити можливість її реалізації в бізнесі та здійснювати консультативний супровід проходження проекту від ідеї до етапу комерціалізації;

· недостатність пропагування та поширення інформації щодо надихаючих позитивних прикладів, історій успіху науковців, які зуміли реалізувати свої ідеї та отримати за це достойну винагороду не полишаючи України;

· відсутність комунікацій між науковцями і представниками інших секторів економіки щодо потреб бізнесу в інноваціях, з одного боку, та даних про нові та вдосконалені технологічні рішення, спрямовані на отримання як економічного (збільшення конкурентоздатності виробленої продукції), так соціального ефекту, які можуть бути використані у виробництві, з іншого боку;

· брак або недостатній рівень знання інноваторами іноземних мов.

Для вирішення цієї проблеми пропонується:

· забезпечити розроблення рекомендацій та впровадження інформаційних кампаній (в тому числі навчальних курсів з академічного підприємництва та інноваційного бізнесу, корпоративного та торговельного права, права інтелектуальної власності) у регіональних закладах освіти усіх рівнів;

· розробити та впровадити програми з інноваційного розвитку та тренування, що будуть реалізовуватися інституціями з підтримки торгівлі та бізнес-асоціаціями;

· започаткувати проведення інформаційно-освітньої кампанії в закладах освіти усіх рівнів з метою підвищення інтересу молоді до підприємництва та міжнародних грантових програм шляхом включення практичних проектів у навчальні програми закладів освіти та бізнес шкіл;

4) низький технічний рівень виробництва, основними причинами чого є:

· відсутність комунікацій між науковцями і представниками інших секторів економіки щодо потреб бізнесу в інноваціях, з одного боку, та даних про нові та вдосконалені технологічні рішення, спрямовані на отримання як економічного (збільшення конкурентоздатності виробленої продукції), так соціального ефекту, які можуть бути використані у виробництві, з іншого боку;

· відсутність механізмів стимулювання до інноваційної активності;

· низька вартість висококваліфікованої робочої сили й неналагоджені комунікації;

· нестача обсягів фінансування інноваційних видів діяльності;

· нерозвиненість систем кредитування й страхування підприємств, що займаються інноваційною діяльністю;

· брак креативного професійного оточення.

Для подолання негативних тенденцій необхідним є:

· започаткування пілотних проектів зі створення елементів інноваційної інфраструктури (зокрема, інноваційних кластерів, центрів трансферу технологій, технологічних платформ, бізнес-інкубаторів та акселераторів) та поширення позитивного досвіду на всі регіони України;

· створення регіональних центрів експертизи та оцінки науково-технічних розробок, які готували б аналітичну інформацію для винахідників та підприємців щодо технологічного, економічного, кон’юнктурного рівня розробок;

· визначення регіональних пріоритетних напрямів на основі Стратегії смарт-спеціалізації та запуск пілотних проектів, спрямованих на створення системи взаємозв’язків та взаємопідтримки регіонів із різним рівнем промислового розвитку;

· розроблення методології проведення аналізу запитів вітчизняного бізнесу на технологічні розробки закладів вищої освіти та наукових установ;

· створення веб-порталу мережі трансферу технологій, на якому буде розміщуватиметься актуальна інформація щодо існуючих технології і тих, що знаходяться на етапі розробки, шляхи та можливості їх трансферу та комерціалізації;

·  створення інформаційної платформи трансферу технологій вільного доступу для залучення потенціалу регіональних інституцій та бізнесу.

 

Пропозиції до заходів державної політики

Вкрай важливою вбачається кардинальна зміна відношення владних структур в Україні до інтелектуального капіталу, розуміння того, що головним чинником успішного розвитку економіки держави, побудованій на інноваціях, є наявність в країні фахівців, зайнятих у сфері знань.

Задля збереження, накопичення та розвитку інноваційного людського капіталу України необхідно сприяти:

· розвитку інноваційної культури за допомогою низки ініціатив, що спрямовані на відродження престижу науки у суспільстві, інформування населення про поширення інновацій, розвиток технологій, нові сфери знань і напрями підготовки кадрів для інноваційної діяльності;

· розширенню взаємодії університетського, академічного та галузевого секторів науки, що дозволить налагодити ефективну співпрацю між суб’єктами всіх рівнів і досягти вищої результативності у провадженні інноваційної діяльності;

· розвитку програм науково-дослідних і дослідно конструкторських робіт і заохоченню до участі в них як вітчизняних, так і іноземних партнерів, приватних інвесторів;

· залученню приватних інвестицій у науку та інновації (R&D&I);

· створенню приватного бізнесу та некомерційних освітніх закладів, що надають послуги у сфері підготовки до конкурсів на отримання грантів, стипендій, а також ведуть роз’яснювальну роботу щодо специфіки організації міжнародного співробітництва та обміну персоналом в інноваційній сфері;

· поверненню вчених з-за кордону шляхом гарантування працевлаштування за фахом, забезпечення гідних умов та оплати праці й можливостей кар’єрного зростання.

 

З метою зниження рівня міграційних процесів, зокрема талановитої молоді та інтелектуального капіталу, необхідні заходи щодо створення в Україні:

· умов для реалізації ідей (доступу до фінансування, правового захисту, близькості до ринків збуту, меншої вартості ведення бізнесу тощо);

· кращої якості життя (безпеки та верховенства права, освіти та охорони здоров'я, соціального захисту, інфраструктури, екології тощо);

· творчого та підприємницького середовища за прикладом найкращих світових осередках інновацій.

Вирішення проблеми створення сприятливих умов для утримання фахівців є запорукою інноваційного розвитку України.

 

Для подолання негативних тенденцій пропонується:

· забезпечити загальне покращення середовища для ведення бізнесу, зокрема, в частині правосуддя;

· спрощення і здешевлення ведення бізнесу (в тому числі його ліквідації);

· зниження податкового навантаження для малих та середніх підприємств, які потребують технологічної модернізації;

· збереження спрощеної системи оподаткування та звітності для малого бізнесу, яка в даному випадку виконує роль інструменту державної політики конкурентоздатності. Визначальну роль для інноваційного розвитку має зіграти перегляд податкового законодавства.

 

Виходячи із вищезазначеного, учасники слухань констатують, що:

1. Економічний розвиток і національна конкурентоспроможність держав є неможливими без ефективної національної політики щодо людського розвитку – це ставить перед Україною нові завдання й нові виклики: необхідність прогнозування і врахування загальносвітових тенденцій розвитку суспільства й економіки, розуміння і використання регіональних переваг і перспектив у загальносвітовому вимірі. Тож для досягнення міжнародних конкурентних переваг Україні, яка має значний науково-освітній потенціал, потрібно віднести до основних пріоритетів інвестиції у людський капітал та спрямувати зусилля на його розвиток.

2. Актуальні завдання державної політики у сфері освіти і науки полягають з одного боку у збереженні властивого Україні науково-освітнього потенціалу та досягнень, з іншого – в ініціюванні трансформаційних процесів щодо зростання якості людського капіталу для забезпечення високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, задоволення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях. З огляду на зазначене, дії Уряду мають спрямовуватися на формування та реалізацію ефективної політики у сфері освіти і науки: забезпечення якісної, сучасної та доступної загальної середньої освіти, модернізація професійної (професійно-технічної) освіти, забезпечення якості вищої освіти, розбудови нової системи економічної діяльності закладів вищої, передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти з урахуванням запровадження їх інституціональної автономії, створення ефективної системи фінансування науки та стимулювання пріоритетів розвитку науки і технологій, інновацій.

3. Заходи державної політики мають рівною мірою спрямовуватися не лише на формування людського капіталу, але й забезпечення умов для його самореалізації, розкриття, збереження, запобігання знеціненню. Неможливо вирішити проблеми розвитку національного людського капіталу виключно в рамках однієї сфери політики (освіти, охорони здоров'я, науки, соціального забезпечення чи економічного розвитку) – потрібні скоординовані зусилля всього уряду та органів місцевого самоврядування – спільний мандат задля системного вирішення існуючих проблем. Окремим завданням державної політики України має стати не лише спрямування значних обсягів фінансових ресурсів на завдання політики, що визначає розвиток людського капіталу, але й їх ефективне використання для надання якісних публічних послуг, що потребує управлінської спроможності на всіх рівнях державної влади.

4. Участь України у міжнародних рейтингах та індексах, які оцінюють стан розвитку людського капіталу, слугуючи інструментом міжнародного порівняння держав світу, дає змогу побачити “слабкі” місця, на яких варто зосередити увагу при формуванні державної політики у відповідних сферах. Зокрема, у сфері освіти рейтингові місця за окремими індикаторами або складовими в структурі міжнародних систем порівняння країн засвідчують брак інструментів державної політики, спрямованих на забезпечення відповідності навичок випускників сучасним потребам ринку праці, постійний професійний розвиток існуючого людського капіталу, освіту впродовж життя.

5. Міжнародні зобов'язання України у сфері розвитку людського капіталу, джерелом яких є міжнародні угоди, проекти, декларації, є орієнтирами для подальшого розвитку, національної адаптації провідного світового досвіду та пріоритезації стратегій економічного зростання, однак не мають сприйматися як обмеження для інструментів державної політики.

6. Для створення дійсно сприятливого інноваційного середовища в країні і в кожній організаційній інституції потрібне широке розповсюдження базових знань про сучасні інноваційно-технологічні процеси в умовах здійснення цифрової трансформації (цифровізації). Це підвищить ступінь сприйняття інновацій в соціальному та економічному аспектах, забезпечить довіру до інноваційних програм уряду, мотивацію у працівників. Проголошена стратегічна мета держави у напрямі підвищення якості професійної освіти та її інтеграції в світовий освітянський простір, збільшення частки витрат на модернізацію та цифровізацію має сприяти формуванню сучасного знаннєвого сектора господарства як основи та первинної ланки в загальній системі соціально-економічного розвитку країни і досягнення на базі цього економічного зростання, формування та реалізації людського капіталу.

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти, який розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20.02.2019 № 93-к «Про забезпечення проведення 10 квітня 2019 року парламентських слухань на тему: "Збалансований розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки" здійснював підготовку до проведення парламентських слухань, глибоко вдячний за надані науково-аналітичні, статистичні та інформаційні матеріали Міністерству освіти і науки України, Державній установі «Інститут економіки та прогнозування» Національної академії наук України, Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи Національної академії наук України, Інституту економіки промисловості Національної академії наук України, Інституту вищої освіти НАПН України, Центру Разумкова, Національній академії державного управління при Президентові України, за отримані розгорнуті пропозиції від інших наукових та освітніх структур, центральних органів виконавчої влади, обласних державних адміністрації та обласних рад, громадських організацій та експертів, а також за пропозиції від членів робочої групи з підготовки слухань та позиції, висловлені у виступах учасників слухань, матеріали яких були використані для підготовки цих рекомендацій.

 

Учасники парламентських слухань на тему: «Збалансований розвиток людського капіталу в Україні: завдання освіти і науки» рекомендують:

 

1. Верховній Раді України:

1.1.     Відповідно до статті 85 Конституції України визначити засади внутрішньої і зовнішньої політики з реалізації стратегічного курсу держави на набуття повноправного членства України в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору.

1.2.     Забезпечити розгляд та прийняття законів України "Про повну загальну середню освіту"; "Про професійну (професійно-технічну) освіту", "Про фахову передвищу освіту"; “Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність" щодо уточнення деяких положень" (реєстраційний № 4349 від 31.03.2016, підготовлений Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти до другого читання), «Про внесення змін до Закону України «Про дошкільну освіту»; «Про внесення змін до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" щодо виплат грошової компенсації на харчування дітей»; проект Закону про внесення змін до Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (щодо обов'язковості будівництва об'єктів громадського обслуговування населення соціальної сфери) (реєстр. № 9118 від 21.19.2018); проекти Законів України стосовно організації харчування дітей у закладах освіти, врахувавши позицію Комітету з питань науки і освіти щодо повернення  безкоштовного харчування учнів 1-4-х класів у закладах загальної середньої освіти.

1.3.      Створити Науково-консультативну раду з питань стратегічного планування та інноваційного розвитку при Верховній Раді України, до складу якої включити, зокрема, народних депутатів України з профільних комітетів Верховної Ради України, представників Наукового комітету Національної ради з питань розвитку науки і технологій, Ради з розвитку інновацій при Кабінеті Міністрів України, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук України, закладів вищої освіти, інноваційного бізнесу, стартап компаній, уповноважених працівників всеукраїнських профспілок, їх об’єднань та всеукраїнських об’єднань організацій роботодавців.

1.4.     Розробити заходи з посилення парламентського контролю за виконанням законів України, а також важелі впливу на уряд у разі невиконання ним законодавчих норм.

1.5.     Розробити та прийняти постанову Верховної Ради України щодо встановлення іменних стипендій Верховної Ради України кращим вчителям природничо-математичних дисциплін.

 

 

2. Кабінету Міністрів України:

2.1. Віднести до повноважень одного з віце-прем’єр-міністрів України питання розвитку людського капіталу.

2.2. Відповідно до статті 116 Конституції України розробити та подати на затвердження Верховною Радою України Державну програму економічного і соціального розвитку України на середньо- та довгострокову перспективу (на період 10-15 років) з урахуванням світових трендів промислової революції ("Індустрія 4.0") та спрямовану на побудову соціально-орієнтованої економіки. На її основі розробити та передати на затвердження Верховною Радою України нову Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

2.3. Розробити та подати на затвердження Верховною Радою України Державну цільову програму розвитку людського капіталу та плану її реалізації.

2.4. Створити при Кабінеті Міністрів України постійно діючий орган з розвитку продуктивних сил, перспективного планування, підготовки комплексних моделей розвитку людського капіталу України, з метою посилення державного регулювання соціально-економічним розвитком країни та її регіонів шляхом запровадження прогнозування і планування територіального розміщення продуктивних сил України, зокрема в контексті розвитку галузей освіти і науки.

2.5. Визначити орган центральної виконавчої влади відповідальний за прогнозування середньо- та довгострокових потреб економіки у кваліфікованих кадрах за професіями, спеціальностями і кваліфікаціями, доручивши йому спільно з відповідними науковими установами здійснювати прогнозування потреб у структурі і обсягах професійної підготовки в розрізі регіонів України з метою узгодження потреб економіки країни і підготовки випускників закладами освіти, покращити статистичне та інформаційне забезпечення такого прогнозування.

2.6. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 № 710 «Про ефективне використання державних коштів» створити з відповідним фінансовим забезпеченням науковий підрозділ у складі НАН України з вивчення продуктивних сил України.

2.7. Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України:

- проекти Законів України «Про освіту дорослих», «Про Національну систему кваліфікацій», «Про дитяче харчування», «Про професійну (професійно-технічну освіту)», про внесення змін до законів України «Про позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту»;

- проекти Законів України про внесення змін до:

статті 85 Бюджетного кодексу України, які дозволять здійснювати фінансування закладів освіти одночасно як з державного, так і з місцевого бюджетів, та статей 89-91 Бюджетного кодексу України  щодо  фінансування послуг з підготовки фахівців з вищою освітою на умовах регіонального замовлення з  бюджетів міст обласного значення – обласних центрів;

Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік», передбачивши у Державному бюджеті України на 2019 рік видатки:

- для Міністерства освіти і науки України з метою запровадження бюджетної програми «Підвищення кваліфікації науково-педагогічних та педагогічних працівників закладів освіти», у тому числі для підвищення кваліфікації науково-педагогічних працівників закладів вищої освіти як необхідної умови забезпечення якості загальної середньої, професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти в умовах реформування;

- на функціонування Національного фонду досліджень України і надання йому статусу головного розпорядника бюджетних коштів згідно з п. 5. статті 49 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність";

Податкового кодексу України, спрямованих на стимулювання суб’єктів господарської діяльності фінансувати підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів шляхом запровадження пільгового оподаткування;

Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» щодо Національного фонду досліджень України;

Закону України «Про здійснення державних закупівель» щодо можливості проведення закупівель закладами освіти, що виконуються, за скороченими термінами;

- нові редакції проектів законів «Про інноваційну діяльність», «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки», «Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів» щодо удосконалення формування, розміщення та виконання державних, регіональних, відомчих закупівель освітніх послуг з урахуванням  вартості та якості отриманих кваліфікацій.

2.8. Встановити обсяги видатків на освіту відповідно до статті 78 Закону України «Про освіту» в розмірі не менше 7% ВВП.

2.9. Внести зміни до пункту 2 постанову Кабінету Міністрів України від 11.01.2018 року № 22 «Про підвищення оплати праці педагогічних працівників», зазначивши підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) інших категорій  педагогічних та науково-педагогічних працівників, визначених у додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 “Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери”.

2.10. Забезпечити обсяг освітньої субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам в розмірі, необхідному для виплати своєчасної та в повному обсязі заробітної плати педагогічним працівникам закладів освіти з удосконаленням формули їх розподілу з метою наближення обсягів видатків до фактичної потреби кожного закладу освіти.

2.11. Встановити розмір прожиткового мінімуму на рівні його фактичної величини, необхідної для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, як це передбачено статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум».

2.12. Встановити розмір мінімальної заробітної плати на рівні, що забезпечить достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло, як це гарантовано статтею 48 Конституції України.

2.13. Встановити посадовий оклад працівника І тарифного розряду Єдиної тарифної сітки на рівні не нижче мінімальної заробітної плати. Одночасно виключити з розміру мінімальної заробітної плати доплати, надбавки, премії, винагороди та інші виплати з відновленням відповідної редакцій статті 95 Кодексу законів про працю України, статті 3 Закону України «Про оплату праці».

2.14. Встановити стипендіальне забезпечення студентів та учнів на рівні, не нижчому від прожиткового мінімуму, а також збільшити на 70 % розмір стипендій студентам природничо-математичних спеціальностей.

2.15. Підготувати зміни до законодавства, що передбачають надання здобувачам вищої, фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти пільгових кредитів за рахунок видатків Державного бюджету України та недержавних кредитів на здобуття освіти з повним або частковим погашенням відсотків за рахунок видатків Державного бюджету України.

2.16. Передбачити адресну грошову допомогу молодим спеціалістам – педагогічним працівникам закладів дошкільної, позашкільної освіти, які уклали угоду про роботу в зазначених  закладах освіти.

2.17. Підвищити рівень пенсійного забезпечення, осучаснити розмір раніше призначених пенсій з урахування середньої заробітної плати у галузях економіки за останні роки.

2.18. Забезпечити підвищення посадових окладів науковим працівникам державних наукових установ (закладів вищої освіти) з метою їх наближення до розмірів, встановлених статтею 36 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність".

2.19. Підготувати проект змін до Митного кодексу України щодо звільнення від оподаткування ввізним митом товарів, обладнання, інструменту, комплектуючих та матеріалів, які ввозяться для провадження освітньої, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності установами, організаціями, підприємствами.

2.20. З 1 січня 20201 року підвищити ставки заробітної плати для вчителів предметів природничо-математичного циклу не менше ніж на 70 відсотків.

2.21. При формуванні бюджетної програми 221160 “Підготовка кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики” забезпечити:

- встановлення обсягу видатків з Державного бюджету України на утримання матеріально-технічної бази закладів вищої освіти державної форми власності на рівні не меншому, ніж 3 відсотки від балансової вартості матеріально-технічної бази;

- встановлення обсягу видатків з Державного бюджету України на проведення технологічного розвитку закладів вищої освіти на рівні не меншому, ніж 10 відсотків від балансової вартості технологічного устаткування.

2.22. Запровадити окрему бюджетну програму «Дослідження, наукові та науково-технічні розробки закладами вищої освіти» зі встановленням обсягу фінансування на рівні не меншому, ніж 5 відсотків від бюджетної програми “Підготовка кадрів вищими навчальними закладами ІІІ і ІV рівнів акредитації та забезпечення діяльності їх баз практики”.

2.23. Прискорити створення єдиної електронної системи моніторингу працевлаштування випускників закладів вищої освіти та запровадження профілізації вищої освіти при формуванні державного замовлення за напрямами (спеціальностями) та визначення обсягів державного замовлення з урахуванням профільності закладів вищої освіти I-IV рівнів акредитації (на виконання п. 14 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік»).

2.24. Запровадити з 1 вересня 2019 року базове фінансування наукової та науково-технічної діяльності у закладах вищої освіти.

2.25. Доопрацювати проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження формули розподілу обсягу видатків загального фонду державного бюджету між закладами вищої освіти на підготовку кадрів на умовах державного замовлення та забезпечення діяльності їх баз практики» за участю зацікавлених сторін, у тому числі представників громадських організацій та представників закладів вищої освіти. Передбачити  запровадження пілотування формули у 3-5 закладах вищої освіти. За результатами пілотних розрахунків прийняти остаточне рішення щодо доцільності впровадження формульної моделі фінансування закладів вищої освіти.

2.26. Скасувати обмеження для підприємств, установ та організацій сфери освіти та науки, передбачені:

- пунктом двадцятим Заходів щодо ефективного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 жовтня 2016 № 710 «Про ефективне використання державних коштів»;

- пунктом першим постанови Кабінету Міністрів України від 4 квітня 2001 р. № 332 «Про граничні суми витрат на придбання автомобілів, меблів, іншого обладнання та устаткування, мобільних телефонів, комп'ютерів державними органами, а також установами та організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету».

2.27. Забезпечити виконання положень статті 53 Конституції України щодо виконання положень стосовно доступності і безоплатності професійної (професійно-технічної) освіти для громадян України.

2.28. Удосконалити систему фінансування та управління професійною (професійно-технічною) освітою шляхом затвердження нормативно-правових актів, що передбачають чіткий розподіл повноважень і відповідальності між центральними і регіональними рівнями влади.

2.29. Забезпечити умови економічного стимулювання, зокрема шляхом підвищення стипендій учням професійних (професійно-технічних) закладів освіти, для свідомого вибору молоддю освітніх траєкторій, що забезпечують місце роботи та відповідають потребам економіки держави, а також розробити соціальну програму популяризації робітничих професій та підвищення їх престижності.

2.30. Розробити проекти нормативно-правових актів:

про затвердження Стратегії розвитку сфери інноваційної діяльності на період до 2030 року та плану її реалізації;

про затвердження Стратегії розвитку інклюзивної освіти до 2030 року та плану її реалізації;

щодо запровадження з 2020 року пілотного проекту з передачі фінансування закладів професійної (професійно-технічної) освіти, які розташовані на території міст обласного значення – обласних центрів, до обласних бюджетів

щодо підвищення посадових окладів педагогічним працівникам  закладів дошкільної,  позашкільної, професійної (професійно-технічної) освіти (стосовно оплати праці викладачів спеціальних дисциплін, майстрів виробничого навчання), вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

2.31. Підготувати зміни до законодавства щодо реалізації державно-приватного партнерства в системі освіти з метою створення нових можливостей для соціального партнерства на засадах співфінансування і спільного управління закладами професійної (професійно-технічної) освіти.

2.32. Забезпечити до 01.06.2019 р. початок роботи Національного фонду досліджень; при розробленні, розгляді та прийнятті законопроектів про Державний бюджет України на відповідні роки забезпечити виконання рекомендацій Національної ради України з питань розвитку науки і технологій щодо поетапного збільшення частки фінансової підтримки наукових і науково-технічних проектів за рахунок виділення додаткових до базового фінансування коштів, які спрямовуються через Національний фонд досліджень України, зокрема з урахуванням положень Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та таких показників: у 2020 році збільшення у розмірі не менше 10% видатків, у 2021 році – не менше 15% видатків, передбачених за загальним фондом державного бюджету на фінансування науки.

2.33. Розширити обсяги фінансової підтримки наукових проектів та стипендіальних програм для молодих вчених, зокрема – академічної мобільності, передбачити підвищення розмірів стипендій Кабінету Міністрів України та Президента України для молодих вчених.

2.34. Передбачити на 2020 та на наступні роки у Державному бюджеті України кошти для надання державних пільгових довгострокових кредитів науковим, науково-педагогічним та педагогічним працівникам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла або запровадження програми повного або часткового погашенням відсотків з недержавних кредитів за рахунок видатків Державного бюджету України.

2.35. Розбудувати систему раннього втручання, що передбачає комплексну допомогу дітям раннього віку з порушеннями розвитку та дітям груп біологічного і соціального ризику для покращення розвитку дитини та підвищення якості життя родини.

2.36. Забезпечити функціонування міжвідомчої Координаційної ради з питань взаємодії між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування з впровадження реформи освіти.

2.37. Розробити на основі прогнозно-аналітичних досліджень довгостроковий документ щодо збалансованого розвитку держави «Україна – 2050», що включатиме, зокрема, питання особистої безпеки, якості правосуддя, охорони здоров'я, освіти, екології, інфраструктури, контрактної армії, доступності споживчих кредитів, монополізації ринків (що впливає на вартість життя) та багато інших.

2.38. Розробити та подати на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення зміни до статті 24¹ Бюджетного кодексу України щодо можливості спрямування коштів Державного фонду регіонального розвитку на виконання інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку, що мають на меті розвиток молодіжної інфраструктури.

2.39. Розробити і внести до Верховної Ради України пропозиції щодо законодавчого стимулювання витрат на дослідження і розробки з боку підприємств промисловості і сільського господарства.

2.40. Розробити і затвердити Державну програму «Створення цифрової інфраструктури в Україні», в якій з метою попередження «цифрової нерівності» як одного із факторів забезпечення розвитку людського капіталу визначити обсяг інфраструктурних інвестицій, необхідних для створення прийнятного цифрового середовища, напрями їх використання, заходи державної підтримки та інструменти венчурного фінансування.

2.41. Збільшити розмір адресної грошової допомоги випускникам закладів вищої освіти, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та уклали угоду про роботу в закладах загальної та професійної (професійно-технічної) освіти.

2.42. Внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 22.11.2004 № 1591 «Про затвердження норм харчування у навчальних та дитячих закладах оздоровлення та відпочинку» з урахуванням затверджених нових норм фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах і енергії відповідно до наказу Міністерства охорони здоров’я України від 03.09.2017 № 1073 «Про затвердження Норм фізіологічних потреб населення України в основних харчових речовинах і енергії».

2.43. Внести зміни до Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу (ДСанПіН 5.5.2.008-01), а саме виписати санітарний регламент для харчоблоків.

2.44. З метою виконання зобов’язань України відповідно до програм міжнародної співпраці з Європейським Союзом внести зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2016 року № 1050 «Деякі питання стипендіального забезпечення» та постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року № 579 «Про затвердження Положення про порядок реалізації права на академічну мобільність», якими передбачати право здобувачів вищої освіти, які пройшли конкурсний відбір МОН України на здобуття вищої освіти за денною формою навчання в іноземному закладі вищої освіти (науковій установі), на призначення стипендії на період академічної мобільності незалежно від наявності регулярної безповоротної фіксованої фінансової підтримки у грошовій формі, що передбачена умовами угоди про академічну мобільність, та її обсягів.

2.45. Розробити проект та прийняти постанову Кабінету Міністрів України «Про деякі питання запровадження індикативної собівартості» відповідно до абзацу третього п. 14 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік».

2.46. Забезпечити чіткий контроль за виконанням законів України із запровадженням практики персональної відповідальності керівників центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за їх невиконання.

 

3. Міністерству освіти і науки України:

3.1. Забезпечити виконання в повному обсязі вимог законів України «Про освіту» та «Про вищу освіту» в частині розробки відповідних документів державного прогнозування і стратегічного планування розвитку освіти і науки на підставі аналізу освітньої статистики, освітніх вимірювань та прогнозування розвитку системи освіти і науки, а саме:

· державних цільових програм і стратегій у сфері освіти і науки;

· розробки державних цільових програм, спрямованих на обладнання закладів вищої освіти сучасними приладами, науковим обладнанням, навчальними лабораторіями, інформаційно-телекомунікаційними мережами тощо.

3.2. Розробити та подати до Кабінету Міністрів України проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про регіональну раду професійної (професійно-технічної) освіти».

 

3.3. Здійснити заходи щодо:

створення центрів професійної досконалості;

формування системи внутрішнього та зовнішнього забезпечення якості освіти;

впровадження дуальної форми здобуття освіти;

створення дієвої системи профорієнтації молоді.

3.4. Ініціювати внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо передачі фінансування закладів професійної (професійно-технічної) освіти з міських бюджетів міст обласного значення-обласних центрів на обласний рівень.

3.5. Розробити та внести на розгляд Уряду проекти постанов Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державного стандарту базової середньої освіти», «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 р. № 777» щодо внесення змін до положення про освітній округ та опорний заклад освіти.

3.6. Розробити Порядок проведення моніторингу якості освіти, методичні рекомендації з питань управління освітою в умовах децентралізації, методичні рекомендації з проведення супервізії як інструменту професійної підтримки та професійного розвитку педагогічних працівників.

3.7. Розробити нормативно-правову базу для впровадження системи забезпечення якості загальної середньої освіти.

3.8. Розглянути можливість запровадження, починаючи з 2020 року,  обов?язкової державної підсумкової атестації з математики, алгебри та геометрії для  учнів 5-9 класів закладів загальної середньої освіти.

3.9. Забезпечити умови для створення інноваційних середовищ на базі провідних університетів, у тому числі регіональних, для розвитку інноваційного креативного підприємництва через діяльність бізнес-інкубаторів, стартап-шкіл, проведення конкурсів інноваційних проектів як складових освітнього процесу студентської молоді.

3.10. Запровадити гнучку модель здобуття повних і часткових кваліфікацій.

3.11. Розробити та запровадити методику розрахунку вартості підготовки кваліфікованих кадрів з урахуванням складності професії та кваліфікаційних рівнів.

3.12. Розробити концепцію розвитку позашкільної освіти.

3.13. Розробити стратегію розвитку позашкільної освіти до 2023 року.

3.14. Вдосконалити Типові штатні нормативи закладів загальної середньої освіти, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 06.12.2010 № 1205, з метою покращення якості харчування учнів.

3.15. Розробити Державну цільову програму підвищення кваліфікації педагогічних працівників на базі провідних профільних закладів вищої освіти.

3.16. З метою реалізації ст. 22 Закону України «Про освіту» розробити механізм зміни закладом освіти статусу бюджетної установи, а також заходи щодо стимулювання створення регіональних освітніх об’єднань (освітніх холдингів).

3.17. Забезпечити навчання з формування навичок захисту персональних даних і безпеки людини в інформаційній сфері та інформаційно-комунікаційної культури освітян, науковців та суспільства в цілому.

3.18. Спільно з Міністерством молоді та спорту України розробити план заходів, щодо розвитку громадянської освіти, неформальної освіти, національно-патріотичного виховання, формування цінностей та відповідального лідерства серед молоді, а також покращення інформаційної та профорієнтаційної роботу в закладах освіти, молодіжних центрах та інших осередках по роботі з молоддю.

 

4. Міністерству соціальної політики України

4.1. Затвердити державний стандарт соціальної послуги супроводу під час інклюзивного навчання.

 

5. Міністерству охорони здоров’я України:

5.1. Розробити перелік продуктів та перелік меню для забезпечення раціону дітей, яким рекомендовано безглютенову та безлактозну дієту, з метою забезпечення зазначеної категорії дітей раціональним харчуванням в мовах закладу дошкільної освіти.

 

6. Міністерству економічного розвитку і торгівлі України:

6.1. При підготовці нормативно-правових актів щодо розроблення стратегій окремих галузей (сфер)/загальнодержавних програм передбачити обов’язковість включення до них розрахунку потреби у кваліфікованих робітниках та фахівцях із фаховою передвищою та вищою освітою та обсяги фінансування їх підготовки.

6.2. Удосконалити методику формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, що ґрунтуватиметься на прогнозах потреби у фахівцях для галузей економіки держави загалом та кожного регіону зокрема, із залученням роботодавців та інших заінтересованих сторін.

 

7. Міністерству оборони України разом з іншими суб’єктами сектору безпеки і оборони України:

7.1. Забезпечити впровадження стандартів НАТО у роботу з персоналом військових формувань, насамперед, з питань проходження військової служби і соціально-правового захисту військовослужбовців, членів їх сімей та осіб, звільнених з військової служби.

7.2. Запровадити у взаємодії з місцевими органами влади постійно діючі механізми роз’яснювальної роботи з питань військово-патріотичного виховання молоді, порядку і переваг проходження військової служби, що сприятиме комплектуванню Збройних Сил та інших військових формувань України військовослужбовцями за контрактом.

 

8. Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України:

8.1. Визначити одним із пріоритетів державної регіональної політики України на найближчі роки – розвиток людського капіталу, який буде орієнтований на популяризацію провадження наукової, винахідницької та інноваційної діяльності, а також створення цілісної системи освіти з урахуванням кадрового забезпечення інноваційної діяльності.

8.2. Забезпечити ефективну реалізацію заходів програм регіонального розвитку, зокрема програми «Розвиток людського потенціалу», схвалених Постановою Кабінету Міністрів України від 12 вересня 2018 року № 733.

 

9. Національній поліції України:

9.1. Спільно з Державною службою України з надзвичайних ситуацій та Міністерством освіти і науки України розробити план заходів з метою створення в закладах дошкільної, загальної середньої та професійної (професійно-технічної) освіти гуртків і клубів юних рятівників.

 

10. Національному агентству із забезпечення якості вищої освіти:

10.1. Забезпечити термінове формування структури Національного агентства, обрання галузевих експертних рад, формування експертного пулу та здійснити навчання і підготовку експертів і співробітників для якнайшвидшого запуску процесів зовнішнього забезпечення якості вищої освіти.

10.2. Забезпечити термінову розробку та прийняття проектів пріоритетних нормативно-правових актів із забезпечення якості вищої освіти, передбачених Законом України «Про вищу освіту»:

- положення про акредитацію освітніх програм;

- вимоги до рівня наукової кваліфікації осіб, які здобувають наукові ступені,

- розроблення порядку їх присудження спеціалізованими вченими радами закладів вищої освіти (наукових установ);

- положення про акредитацію спеціалізованих вчених рад;

- порядок скасування рішення спеціалізованої вченої ради про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату;

- положення про інституційну акредитацію закладів вищої освіти та порядок проведення;

- порядок акредитації незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти;

- вимоги до системи забезпечення закладами вищої освіти якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (систем внутрішнього забезпечення якості);

- вимоги до системи зовнішнього забезпечення якості вищої освіти;

- вимоги до системи забезпечення якості діяльності Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти тощо.

10.3. Розробити критерії ефективності та якості освітньої діяльності закладів вищої освіти, методику їх оцінювання, а також методологію оптимізації мережі закладів вищої освіти на основі визначених критеріїв ефективності.

10.4. Започаткувати процедури погодження Національним агентством стандартів вищої освіти та терміново реалізувати погодження стандартів вищої освіти, напрацьованих у відповідності до Законом України «Про вищу освіту» у період відсутності Національного агентства.

10.5. Започаткувати процедури встановлення відповідності діяльності закладу вищої освіти визначеним критеріям для надання, підтвердження чи позбавлення його статусу національного.

10.6. Започаткувати акредитацію освітніх програм, за якими здійснюється підготовка здобувачів вищої освіти.

10.7. Започаткувати інституційну акредитацію закладів вищої освіти.

10.8. Започаткувати акредитацію спеціалізованих вчених рад (спеціалізо­ваних рад з присудження ступеня доктора мистецтва) та контроль їх діяльності.

10.9. Започаткувати процедуру скасування рішень спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня у разі виявлення академічного плагіату.

10.10. Започаткувати акредитацію незалежних установ оцінювання та забезпечення якості вищої освіти.

10.11. Започаткувати оцінку та сертифікацію систем забезпечення закладом вищої освіти якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості).

10.12. Забезпечити неухильне додержання законних інтересів, прав і свобод вчених та виконання рішень судів щодо їх обмеження окремими нормативно-правовими актами.

 

11. Національному агентству кваліфікацій України:

11.1 Підготувати порядок і методику розроблення стандартів оцінювання результатів навчання.

11.2. Здійснити заходи щодо формування мережі кваліфікаційних центрів (оцінювання і визнання результатів навчання, присвоєння та/або підтвердження відповідних професійних кваліфікацій).

 

12. Національній академії наук України:

12.1. Здійснити заходи щодо розбудови науково-технологічної інфраструктури з метою посилення ролі НАН України як частини стартап-екосистеми. Створити умови для формування на базі установ НАН України закладів інфраструктури, які сприятимуть розвитку технологічного підприємництва та комерціалізації наукових результатів, їх більш успішній реалізації, заохочуватимуть молодь до науково-технічної діяльності. Забезпечити здійснення заходів із популяризацію науки задля налагодження взаємодії суспільства, підприємництва та наукової сфери шляхом використання сучасних цифрових та комунікаційних технологій.

12.2. Здійснити заходи щодо зміцнення міжнародного співробітництва у сфері покращення кількісних та якісних характеристик людського капіталу шляхом реалізації спільних проектів, підвищення рівня наукової мобільності, забезпечення ефективного функціонування системи експертної оцінки проектів задля підтримки впровадження передового досвіду та підвищення їх якості, а також для інтернаціоналізації української науки.

12.3. Закріпити за НАН України функції із визначення пріоритетів розвитку суспільства в рамках співробітництва з Національною радою з питань розвитку науки і технологій та іншими зацікавленими сторонами у рамках Візії, на основі якої мають формуватися форсайти, прогнози, стратегії, цільові орієнтири розвитку науки та технологій з метою збалансованого розвитку людського капіталу;

12.4. Відповідно до цілей Угоди про Асоціацію з ЄС сприяти залученню України до Європейського дослідницького простору, підтримувати розвиток її науково-технічного потенціалу, з метою сприяння формуванню конкурентоспроможної економіки та суспільства, яке базується на знаннях, у тому числі шляхом:

здійснення спільних досліджень щодо діяльності, спрямованої на заохочення наукового прогресу, трансферу технологій та ноу-хау;

розширення практики навчання через реалізацію програм обміну для дослідників та спеціалістів;

активізації діяльності з організації спільних заходів щодо наукового та технологічного розвитку;

вжиття заходів, спрямованих на створення сприятливих умов для проведення досліджень та впровадження нових технологій, а також просування брендів установ НАН України та належного захисту інтелектуальної власності щодо результатів досліджень;

використання порядку денного Європейського наукового простору як платформи для реалізації національних реформ і досягнення збалансованого розвитку людського капіталу.

12.5. Розробити заходи зі стимулювання дослідників (зокрема молоді) до наукової кар'єри, використовуючи набір різних методологічних інструментів, таких як програмно-цільове фінансування, програми міжнародного обміну, надання службового житла для молодих учених тощо.

 

13. Місцевим органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування:

13.1. Розробити регіональну програму розвитку людського капіталу.

13.2. Розробити регіональні наукові, науково-технічні та інноваційні програми з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, розвитку інноваційної інфраструктури та створення фондів підтримки інноваційної діяльності, передбачати щорічно у бюджеті громад видатки на реалізацію цих програм.

13.3. Проаналізувати існуючу мережу закладів освіти області та розглянути питання щодо можливості створення  освітніх об’єднань (освітніх холдингів) за відповідними напрямами.

13.4. Спрямовувати залишки освітньої субвенції на здобуття повної загальної середньої освіти учнями закладів професійної (професійно-технічної) освіти на зміцнення матеріально-технічної бази цих закладів.

13.5. Не допускати порушення положень статті 53 Конституції України щодо доступності і безоплатності професійної (професійно-технічної) освіти для громадян України.

13.6. Забезпечити рівний доступ до професійної (професійно-технічної) освіти особам з особливими освітніми потребами.

13.7. Здійснювати  профорієнтаційні заходи з метою орієнтування  випускників шкіл для вступу до вітчизняних закладів вищої та професійної (професійно-технічної) освіти.

13.8. Запровадити програми грантової підтримки обдарованої молоді в сфері освіти в умовах її комерціалізації, зокрема, започаткування практики регіональних стипендій на здобуття вищої освіти для абітурієнтів, що не пройшли конкурсний відбір на місця державного замовлення, але мають найвищі позиції в рейтингу вступників – відповідні освітні програми, пріоритетні для кожного регіону, а також обмеження щодо кількості стипендій та вступного рейтингу визначати за результатами оприлюднених до початку вступної кампанії рішень соціальних партнерів кожного регіону; підтримка, на рівні органів регіональної влади, в тому числі інформаційна, практики підприємств, що надають стипендії на навчання молоді (як бюджетної, так і контрактної форм навчання).

13.9. Забезпечити оновлення матеріально-технічної бази закладів загальної середньої освіти.

13.10. Забезпечити оновлення матеріально-технічної бази закладів загальної середньої освіти, у тому числі з реалізації проекту «Гідність дитини».

13.11. Сприяти створенню додаткових місць у закладах дошкільної освіти.

13.12. Забезпечити педагогічних працівників сільської місцевості та селищ міського типу, а також пенсіонерів з їх числа, безоплатним користуванням житлом з опаленням та освітленням, безоплатним підвезенням сільських педагогів до місця роботи і додому.

13.13. Сформувати стратегії розвитку молодіжної сфери на рівні громад.

13.14. Утворити у складі виконавчих органів об’єднаних територіальних громад окремі структурні підрозділи з питань молоді.

13.15. Регулярно проводити навчання працівників органів місцевого самоврядування об’єднаних територіальних громад питанням організації надання адміністративних та соціальних послуг сім'ям, дітям та молоді.

13.16. Сприяти створенню та розвитку молодіжної інфраструктури, зокрема регіональних і місцевих молодіжних центрів для навчання, самореалізації та змістовного дозвілля молоді.

13.17. Ефективно впроваджувати положення Переглянутої Європейської хартії участі молоді в громадському житті на місцевому і регіональному рівнях.

13.18. Утворити молодіжні консультативно-дорадчі органи регіонального та місцевого рівнів.

13.19. Створити ефективну систему інформування дітей та молоді, громадських активістів, які з ними працюють, про всеукраїнські і міжнародні заходи у сфері молодіжної політики та національно-патріотичного виховання.

13.20. Під час формування місцевих бюджетів передбачати видатки на заходи щодо реалізації пріоритетних напрямів молодіжної політики, розвиток та функціонування молодіжної інфраструктури, підтримку ініціатив молоді та інститутів громадянського суспільства, що працюють з молоддю тощо.

13.21. Посилити контроль за організацією харчування та забезпечити належні умови організації раціонального харчування дітей, учнів, вихованців, додержання вимог санітарно-гігієнічних правил та норм утримання закладів освіти.

13.22. Забезпечити доступність навчальних приміщень для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, зокрема безперешкодний доступ до будівлі, навчальних класів (груп) та іншої інфраструктури відповідно до державних будівельних норм, правил і стандартів.

13.23. Посилити контроль за організацією харчування та забезпечити належні умови організації раціонального харчування дітей, учнів, вихованців, додержання вимог санітарно-гігієнічних правил та норм утримання закладів освіти.

 

14. Керівникам закладів вищої освіти:

14.1. Забезпечити розробку, впровадження та вдосконалення системи забезпечення закладами вищої освіти якості освітньої діяльності та якості вищої освіти (система внутрішнього забезпечення якості).

14.2. Забезпечувати доступність навчальних приміщень для осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення, зокрема безперешкодний доступ до будівлі, навчальних груп та іншої інфраструктури відповідно до державних будівельних норм, правил і стандартів.