Комітет Верховної Ради України

СТЕНОГРАМА

комітетських слухань Комітету Верховної Ради України

з питань освіти, науки та інновацій на тему:

"Реформування спеціальних закладів освіти України та стан впровадження інклюзивної освіти: проблеми і шляхи вирішення"

19 лютого 2020 року

 

Веде засідання голова підкомітету з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій ГРИШИНА Ю.М.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. … що ми в землю зашли, і нам на сьогодні дещо продовжили ранкове засідання, ми закінчили пізніше. У нас тільки що було засідання комітету, де ми заслуховували звіт міністра, і ми теж дещо запізнилися. І тому зараз ми ще чекаємо міністра і Сергія Васильовича, голову комітету. Вибачте, але це не від нас залежить. Сьогодні з самого ранку в нас ідуть зміни по графіку. Тому ще декілька хвилин почекаємо і будемо починати. Добре? Всі розумієте ситуацію, так? (Шум у залі) Дякую, за розуміння. Буквально трохи почекаємо. (Шум у залі)

Колеги, ще раз вітаю! Прийшов Сергій Віталійович, голова комітету. Ми вже можемо починати. Можемо починати.

Сергію Віталійовичу, будь ласка.

 

БАБАК С.В. Дякую.

Доброго дня, шановні колеги! Вибачте за затримку. Нас сьогодні затримали на засіданні власного комітету, тому що сьогодні розглядається звіт уряду проміжний на кожному комітету. Тому вибачте за те, що забрали трішки часу.

Отже, шановні учасники зібрання, сьогодні у нас проводяться слухання на тему: "Реформування спеціальних закладів освіти України та стан впровадження інклюзивної освіти: проблеми і шляхи вирішення". Актуальність цієї теми перш за все зумовлена курсом України на європейську інтеграцію, що вимагає переосмислення пріоритетів державної політики у сфері охорони дитинства.

Впровадження успішних підходів світової практики захисту прав дітей, які базуються на забезпеченні права найкращих інтересів дитини, спрямовуються на підтримку сім’ї та створення необхідних умов для виховання і розвитку дітей у сім’ї. Слід зазначити, що є величезна кількість публікацій і досліджень, присвячених питанням перебування та виховання дітей в інтернатах, а сама система інтернатних закладів вражає своїми масштабами. Їхня територія становить близько 49 квадратних кілометрів і сумірна з площею обласного центру, де перебуває, за даними Міністерства освіти і науки, 96 тисяч 318 дітей і працюють майже 70 тисяч працівників.

Разом з тим слід зазначити про необхідність проведення реформ щодо впровадження інклюзивної освіти. Ще влітку 2017 року в Україні розпочалась реформа з непростою назвою "деінституціалізація". Адже Розпорядженням Кабінету Міністрів від 9 серпня 2017 року була схвалена Національна стратегія реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки. Координатором реалізації стратегії визначено Міністерство соціальної політики України. Як відомо, в рамках реалізації стратегії розроблено та затверджено план заходів з реалізації І етапу. Визначений напрямок передбачає зміни системи дитячих закладів інтернатного типу, в яких нині перебувають майже 100 тисяч дітей. При цьому, за доступною нам інформацію, трішки більше ніж 92 відсотки з них мають хоча б одного з батьків, і майже 8 відсотків дітей в інтернатах – сироти. Відповідно до зазначених джерел 17 відсотків з усіх дітей в інституціях мають інвалідність, усі інші – діти, чиї батьки з різних обставин нездатні забезпечити їм гідного піклування і виховання в своїх родинах.

Окрім того, їхнє державне фінансування потребує перегляду. Наприклад, 6,4 мільярди гривень, що йдуть з державного бюджету на утримання інтернатів, безпосередньо на потреби дітей витрачається менше 15 відсотків. В середньому на харчування однієї дитини припадає 18 гривень на день, на одяг – 3 тисячі гривень на рік, на ліки – взагалі копійки. А левова частка всіх коштів, близько 70 відсотків від загальної суми, іде на заробітні платі працівників.

Центральні органи виконавчої влади, зокрема Міністерство соціальної політики України, коментують реформу таким чином: що деінституціалізація – не про закриття інтернатів, як це часто трактують, особливо органи місцевого самоврядування, не про економію коштів і тим більше не про те, що завтра діти опиняться на вулиці. Доки не буде впевненості, що дитина в сім’ї перебуватиме в безпеці і благополуччі, ніхто не має забирати її з інтернату.

Деінституціалізація – це про створення таких умов, за яких потреба в інтернаті або дитячому будинку тощо просто зникає. Ті ж діти, які залишаються в інституціях, а не в сім’ях, будуть жити в невеликих установах в умовах, наближених до сімейних. Але, на наш погляд, з реалізації самої реформи зрозуміло, що завжди будуть діти з особливими освітніми потребами, які не вписуються в стандартну схему. І обов’язково слід враховувати індивідуальні потреби і вподобання кожної дитини, що і є на меті деінституціалізації.

І наступне. Педагогіка сильна тоді, коли вона багатокомпонентна. Тому, можливо, інтернатні заклади повинні бути різними. І такі повинні залишитись у випадках, де перебування дитини там є оптимальним рішенням для самої дитини в першу чергу. І неможна наперед сказати, який відсоток із існуючих, наприклад, спеціальних шкіл потрібно залишити. І рішення доцільно ухвалювати лише за результатами аудиту кожного закладу і оцінюванням можливостей кожної дитини. На наш погляд, є сенс у застосуванні саме змішаної системи, коли працюють і інклюзивна освіта у звичайних школах, і спеціальні заклади інтернатного типу для дітей з важкими нозологіями. І навіть якщо ми зараз змінюємо назву "інтернат" на "пансіон", мова про суть, а не про форму.

Я переконаний, що впровадження Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, що спрямована на забезпечення реальних потреб кожної дитини, зараз знаходиться на етапі становлення і потребує наших спільних серйозних зусиль. А тому є необхідність щодо проведення відповідних обговорень і залучення дієвих інструментів задля забезпечення повноцінного виховання та розвитку дитини в сім’ї.

У нас сьогодні, колеги, дуже багато виступаючих, тому у нас є три основні доповіді і близько 30 охочих виступити. Якщо немає заперечень до регламенту нашого засідання, тоді я передаю слово ініціатору цих комітетських слухань, голові підкомітету з питань вищої освіти Комітету Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій пані Юлії Гришиній. Прошу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Віталійовичу.

Я ще раз всіх вітаю сьогодні. Дякую, що ви сьогодні всі тут знаходитесь. Ми знаємо, що ви приїхали з різних регіонів, з різних областей. І дуже вдячні вам за те, що ви сьогодні приїхали для того, щоб обговорити таку важливу тему.

Як вже сказав Сергій Віталійович, дійсно, ми всі з вами знаємо, що з 2017 року у нас в Україні розпочалася реформа системи інституційного догляду та виховання дітей, так звана реформа деінституціалізації. Колеги, ми всі з вами знаємо, мабуть, на що спрямована ця реформа. Але я ще раз повторю, що ця реформа спрямована на підтримку родини, вона спрямована на те, щоб батьки не опинялися в таких ситуаціях, коли вони вимушені віддавати своїх дітей в інтернати. Ми повинні розуміти, що ця реформа не стосується просто механічного закриття закладів освіти. Ця реформа не повинна стосуватися економії, простої банальної економії коштів. Ця реформа, звичайно, в будь-якому випадку не повинна привести до того, щоб наші діти опинилися на вулиці. Суть реформи полягає в тому, щоб ми створили такі умови для сімей і дітей в громадах, щоб всі діти, в незалежності від того, в якій скрутній життєвій ситуації вони опинилися або який у них стан здоров'я, мали можливість отримати доступ до якісної освіти і до якісного надання їм медичних послуг.

Зрозуміло, що питання реформування інтернатних закладів є досить непростим. Ми всі з вами, ви більше, ми дещо менше, маємо досвід вже з 17-го року того, як відбувається цей процес. Він є непростим, ми всі з вами про це знаємо. Але реформа триває і вона буде тривати далі. У жодній країні розвинутій в світі, у жодному суспільстві не придумали ще кращого варіанту для розвитку дитини, ніж сімейне виховання. На противагу всьому тому, що я тільки що сказала, ми не маємо забувати, що у нас є діти зі сліпотою, глухотою, комбінованими чи складними порушеннями, які на сьогоднішній день, на жаль, ще не можуть бути інтегровані в інклюзію.

Є окремий пункт в Постанові про деінституціалізацію, який вказує, що до 2026 року повинна бути припинена діяльність всіх типів закладів інституційного догляду та виховання дітей, в яких проживає більше ніж 15 вихованців. Я думаю, що ви всі знаєте про цей пункт. І тут хочу сказати, що я неодноразово отримувала звернення від батьків, від наших народних депутатів, які зараз доєднаються, в яких теж є діти з особливими освітніми потребами, в яких є прохання переглянути політику щодо закладів інституційного догляду саме для дітей з важкими формами нозології. Ми повинні розуміти, що на сьогоднішній день звичайні школи не готові, об’єктивно – не готові навчити таких дітей потрібним їм навичкам. І тому ми повинні забезпечити індивідуальний підхід, виходячи з інтересів кожної конкретної дитини. Звичайно, ми не повинні відмовлятися від тієї мети, що всі, абсолютно всі діти повинні бути в інклюзії. Але на сьогодні ми повинні подивитися правді в очі і говорити про те, що на сьогодні не всіх дітей ми можемо впровадити в інклюзію. І саме тому сьогодні ми всі з вами зібралися. У мене, звичайно, тут я багато що хотіла вам сказати, але я так думаю, що я зараз скажу буквально дві основні тези і ми перейдемо до обговорень.

Основна мета, яка сьогодні у нас є. Ми повинні… У нас є два етапи реформи деінституціалізації. Ми знаємо, що у нас закінчився перший етап і зараз буде розпочинатися другий. Ми вважаємо, що ми не можемо переходити до другого етапу, поки ми не зрозуміємо, чим конкретно закінчився перший етап, які у нас перемоги і що нам не вдалося. Нам потрібно зрозуміти, над чим нам потрібно працювати далі, куди потрібно звернути особливу увагу, і тільки потім переходити до другого етапу.

Сьогодні хочу теж звернути увагу, що ми достатньо довго готувалися до цих слухань, це така дуже складна тема для нас була. І ми ставили собі за мету заслухати всіх учасників цих багатосторонніх відносин, починаючи від народних депутатів, міністрів, заступників міністрів і закінчуючи батьками і випускниками таких закладів інституційного догляду, тому що нам з вами сьогодні всім, і нам, і кожному з вас, потрібна повна картина. Повну картину ми не отримаємо, коли ми послухаємо доповіді тільки міністрів або тільки керівників місцевих органів влади. Так, нам потрібно почути всіх. Для того, щоб сьогодні… Я хочу звернути вашу особливу увагу на проект рекомендацій, звернути увагу, що це – проект рекомендацій. У ваших доповідях я прошу теж враховувати рекомендації, які у вас у всіх є. І ми будемо ще потім доопрацьовувати відповідно до результатів сьогоднішніх наших слухань.

Колеги, я дуже пропоную, я буду дуже суворо стежити за таймінгом. Ми сьогодні надамо до 10 хвилин нашим заступникам міністрів. У нас є заступники міністрів, повинні бути міністри, але вони всі, я вам вже говорила, зараз звітують на комітетах. Є заступники. До 10 хвилин, будь ласка, заступники міністрів. І потім – всі інші. Я дуже прошу вкладатися в таймінг до 3 хвилин для того, щоб ми всіх почули, а потім ще мали можливість подискутувати над найбільш важливими питанням. Всі погоджуєтесь, так? Добре. Дякую.

Тоді надаю слово заступнику міністра соціальної політики України Ковалю Олегу Петровичу. Будь ласка, Олегу Петровичу.

 

КОВАЛЬ О.П. Доброго дня! По-перше, хочу подякувати вам за організацію цих комітетських слухань, це дуже важлива тема, яка стосується кожного. Наразі я перейду зразу до презентації щодо підсумків першого етапу інституційного догляду та виховання дітей в Україні. Щоб було швидше, я буду читати так, не затримуючись, щоб не забирати час у інших.

В Україні функціонує розгалужена система інституційного догляду та виховання дітей, якою передбачено заклади різних типів, форм власності та підпорядкування. В цій системі наразі перебуває близько 100 тисяч дітей різного віку, при цьому 92 відсотки з них не є сиротами і мають батьків. Більшість дітей перебувають у закладах тривалий час, понад 3, а іноді 10 років. Система інституційного догляду та виховання дітей є шкідливою для самої дитини, для її сім’ї та суспільства в цілому, а також є затратною і неефективною. Особливо негативними є наслідки такого догляду та виховання для дітей віком до 3 років. Отже, реформа деінституціалізації або реформування системи інституційного догляду та виховання дітей є одним із пріоритетних напрямків державної політики.

Мета реформи: зміна системи інституційного догляду та виховання дітей на систему, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовищі.

У процесі впровадження реформи планується досягти чотири цілі: зокрема, розвинуту ефективну систему підтримки зростання дітей у сім’ї через розвиток освітніх, медичних, соціальних, реабілітаційних послуг на рівні територіальних громад; розвиток послуг з підтримки сімей з дітьми, які перебувають у складних життєвих обставинах.

Наразі завершено перший етап реформи. За два роки 20 закладів інституційного догляду та виховання були закриті. Кажуть, ліквідовано, але ж це питання про те, що сам заклад в іншому напрямку сьогодні діє, мабуть, бо це не пусті будівлі, щоб розуміти. Діти повернулись в сім’ю і навчають в інших закладах. Ще 37 реформовано у денні заклади або стаціонарні заклади. При цьому на 13 відсотків зменшилась кількість інтернатів, підпорядкованих Міністерству соціальної політики, та на 9 відсотків, підпорядкованих Міністерству освіти і науки. Також відбулось зменшення кількості дітей, які перебувають у закладах цілодобово, в середньому – на 13 відсотків.

Затверджено 22 регіональні плани з впровадження реформи. На жаль, не затверджені регіональні плани в трьох областях: Дніпропетровська, Одеська та Сумська. Усі регіони здійснили збір даних про становище дітей; провели інвентаризацію освітніх, медичних, реабілітаційних послуг, які надаються дітям та сім’ям з дітьми; проаналізували діяльність закладів інституційного догляду та виховання дітей. Для координації впровадження реформи в регіонах створені 25 міжвідомчих робочих груп на обласному рівні.

Затверджено Примірну комплексну тренінгову програму реформування системи інституційного догляду і виховання дітей. Розроблено Мінсоцполітики спільно з Представництвом благодійної організацією "Надія і житло для дітей в Україні". За програмою підготовлено 43 регіональних тренінг-консультантів з числа працівників служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, інститутів громадянського суспільства для проведення навчально-просвітницьких заходів з питань деінституціалізації в Україні на місцях.

Сертифікованими тренерами-консультантами проведено 50 інформаційно-просвітницьких заходів за програмою для майже 800 представників органів державної влади та місцевого самоврядування, закладів освіти, охорони здоров’я та соціального захисту, представників ЗМІ, випускників закладів інституційного догляду, представників громадських, міжнародних організацій та волонтерів.

У січні 2019 року було прийнято Закон "Про соціальні послуги", який буде введено вже в дію у нас вже з 1 січня 2020 року. Вищезазначений закон містить низку нововведень: зокрема визначає перелік базових соціальних послуг, зокрема для дітей; догляд та виховання в умовах, наближених до сімейних; тимчасовий відпочинок для батьків; супровід під час інклюзивного навчання, які повинні будуть забезпечені за місцем проживання дитини в громаді.

Мінсоцполітики здійснюється робота щодо стандартизації цих соціальних послуг. Так, спільно з Міністерством освіти і науки розпочато пілотування послуги супроводу під час інклюзивного навчання. Загалом затверджені 22 державні стандарти соціальних послуг. Змінами до Закону "Про соціальну роботу з сім'ями, дітьми та молоддю" визначено повноваження фахівця з соціальної роботи, який має стати персональним асистентом сім'ї, підтримати її та допомогти їй подолати складні життєві обставини. Також передбачено реформування центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді, при цьому обласні центри мають надавати медичну консультативну допомогу органам місцевого самоврядування. Важливо, що законодавством закріплено, що рекомендації соціального менеджера в межах виконання його повноважень є обов'язковими для розгляду керівництвом громади.

Ефективність впровадження реформи також залежить від спроможності громади забезпечити потреби кожної дитини в сім'ї. Маємо констатувати, що забезпечення громад фахівцями соціальної роботи, працівниками служби у справах дітей на сьогодні недостатнє. Це критично, оскільки саме ці фахівці повинні забезпечити вчасне виявлення складних життєвих обставин та порушень прав дітей.

Також запроваджено низку інновацій щодо підтримки сім'ї: надання при народженні дитини одноразової натуральної допомоги "пакунок малюка", відшкодування послуги з догляду за дитиною віком до 3 років "муніципальна няня". До відома: з початку реалізації проектів отримали "пакунок малюка" при народженні близько 400 тисяч дітей; призначено компенсацію послуги "муніципальна няня" більше 10 тисяч наших громадян, які цього потребували.

Також запроваджено послугу з патронату над дитиною – це одне із головних – за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам. Послуга патронату над дитиною передбачає тимчасовий догляд та виховання дитини в сім'ї патронатного вихователя. Послуга патронату на сьогодні недостатньо розвинута. Вона запроваджена в 20 регіонах. Не створена зовсім в Закарпатській, Чернівецькій, Хмельницькій, Тернопільській та Рівненській областях. Станом на січень 2020 року функціонує лише 121 сім'я патронатних вихователів, куди влаштовано 510 дітей.

Наше завдання – подальший розвиток патронату, оскільки патронат є реальним механізмом недопущення вилучення дитини з родинного середовища до інституційного закладу. Так, 45 дітей, які перебувають в сім'ях патронатних вихователів, в результаті повернуті в біологічну родину або в інші сімейні форми виховання патронатні сім'ї, дитячі будинки сімейного виховання і не потрапляють в інституції.

Важлива роль у реформі належить влаштуванню дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у сімейні форми виховання. Так, станом на січень 2020 року функціонує 1153 дитячих будинків сімейного типу, в яких виховуються 7 тисяч 874 дитини, та 3 тисячі 346 прийомних сімей, в яких виховуються 6 тисяч 184 дитини. За перший етап реформи кількість дитячих будинків сімейного типу збільшилась на 180 сімей. Протягом 2017-2019 років Мінсоцполітики передбачено видатки на субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на проектні будівельні роботи, придбання житла та приміщень для розвитку сімейних та інших форм виховання. На 2020 рік передбачено 795 мільйонів гривень, 2017 рік – 277, 2018 – 526, 2019 – 840. Наразі за кошти субвенції вже придбано 135 будинків і дитячих будинків сімейного типу та 3 тисячі 268 квартир.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Олегу, час закінчувати.

 

КОВАЛЬ О.П. Осталось 3 слайди.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Одна хвилина у вас.

 

КОВАЛЬ О.П. Що ж тут може бути з цього саме головне.

Головне, мабуть, те… Наразі розроблено план ІІ етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду. Другим етапом передбачено серед іншого: виконання регіональних планів реформування системи інституційного догляду; поступове реформування закладів; припинення практики влаштування дітей віком до 3 років до закладів інституційних; зменшення кількості дітей, які виховуються в закладах інституційного догляду.

Дуже дякую. Я вже наразі буду закінчувати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вам дуже дякую за доповідь.

У мене одне питання коротеньке до вас. Прошу коротеньку відповідь. Як ви оцінюєте, який стан виконання першого етапу реформи деінституціалізації Міністерством соціальної політики?

 

КОВАЛЬ О.П. Саме головне на сьогодні, що зроблено, це ми маємо якісний аналіз того, що відбувається. Це дає нам можливість діяти у подальшому, спираючись на цей аналіз. Ми знаємо вже, що нам робити. Тому при прийнятті, наразі він ще не прийнятий другий етап, при прийнятті другого етапу реформи деінституціалізації ми врахуємо всі зауваження, які на сьогодні є.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А які ви можете от конкретні назвати результати першого етапу?

 

КОВАЛЬ О.П. Я не можу…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, от у нас перший етап реформи деінституціалізації. Ми сьогодні говоримо про те, що ми підбиваємо підсумки першого етапу і потім переходимо до другого. От чим ми можемо похвалитися, які кінцеві якісь результати оцього першого етапу?

 

КОВАЛЬ О.П. Якщо без цифр…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, так. Просто перерахуйте.

 

КОВАЛЬ О.П. Ну, дивіться, ми знаємо, що робити, у що будуть трансформуватися заклади. Це перше.

Наприклад. Дуже слушне питання на сьогодні, пов'язане з будинком малюка, це системи МОЗ, куди потрапляють… Будинок малюка – це інституційний заклад системи МОЗ, в який потрапляють діти віком до 4 років. Туди потрапляють діти з нозологіями різними, а також здорові діти віком до 4 років. І наразі ми розвиваємо патронат (те, про що я зараз розповідав) для того, щоб діти здорові не потрапляли в будинок дитини. Після цього він трансформується в будинок паліативної допомоги та реабілітації для хворих дітей. А здорові діти будуть розміщуватися з 21-го року тільки в сім'ї патронатних вихователів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Скажіть, будь ласка, а по іншим закладам інституційним от є у вас бачення альтернативи? Що вони будуть, тобто коли вони закриваються або реформуються, в що конкретно?

 

КОВАЛЬ О.П. Не закриваються.

Основна кількість закладів – це освітні заклади і санаторно-освітні заклади. Вони мають відношення до освіти. Тому навчання, при якому дитина там находиться цілодобово, в рамках деінституціалізації приводить тільки до того, що дитина не буде там знаходиться на ніч, вона повинна знаходитися в родині. А сам навчальний заклад, школа, наприклад, вона залишається.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Я вам дякую.

Колеги, зараз хочу надати слово народному депутату Сушку Павлу. Я хочу сказати, що він був одним із ініціаторів наших з вами слухань і саме він підняв цю тему. Тому із задоволенням надаю йому слово.

 

СУШКО П.М. Вітаю всіх присутніх! Я дуже хотів бути постійно присутнім на цих комітетських слуханнях, але мушу йти на свій профільний комітет. І якщо він закінчиться, обов'язково повернуся. А якщо будуть питання, то може відповідати та приймати участь в обговоренні мій помічник-консультант Волохай Ірина. Якщо будуть до мене питання, то вона може відповісти.

Я хочу сказати, що ця тема дуже важлива, і я дуже добре розуміюся в проблематиці цього питання. Спільно з робочою групою, до якої входять також і батьки дітей, які навчаються в спеціальних школах, нами було напрацьовано ряд пропозицій до Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки, затвердженої Кабінетом Міністрів України.

За результатами нашої роботи і аналізу вносимо пропозиції щодо зміни редакції пункту стратегії, який передбачає припинення до 2026 року всіх інституційних установ, в яких проживає понад 15 вихованців, доповнивши цей пункт формулюванням "за винятком спеціальних шкіл".

Чому це необхідно? Однаковий узагальнений підхід до реформування всіх закладів – це ключова помилка, яка зроблена під гаслом створення системи, яка забезпечує догляд і виховання дитини в сімейному або наближеному до сімейного середовища. Проблема дітей з нозологіями не в тому, що вони всі позбавлені батьківського піклування, хоча такі діти і є в спеціальних школах також. Їх усиновлення не вирішує проблему навчання. Для таких дітей важливо, де вони будуть навчатися і чому вони там будуть навчатися. Цьому питанню в стратегії не приділено уваги зовсім.

Які ризики ми тут вбачаємо? Однаковий підхід стратегії до реформування всіх закладів середньої освіти, яких вона стосується, порівнюючи спеціальні школи для дітей з тяжкими нозологіями зір, слух, розумовий розвиток, ДЦП до дитячих будинків-інтернатів, призведе до закриття спеціальних шкіл для дітей з тяжкими нозологіями.

Що ми пропонуємо? Створити окрему стратегію реформування спеціальних закладів освіти, в яких навчаються діти з тяжкими нозологіями.

Наступний важливий аспект. Поточна ситуація згідно із стратегією передбачає, що інклюзія стане єдиною формою навчання дітей з тяжкими нозологіями. Альтернатива – домашнє навчання.

Які тут можуть бути ризики? За умовами відсутності достатнього досвіду для навчання дітей з особливими освітніми потребам в загальноосвітніх школах, ризик того, що ці діти не зможуть адаптуватися, вкрай великий. Якщо дитина з будь-якої причини не адаптується до загальноосвітньої школи, для неї залишиться тільки одна форма навчання – домашня. А це вже не соціалізація.

Право батьків, задеклароване частиною другої статті 55 Закону України "Про освіту", яке полягає у праві обирати заклади освіти, освітню програму, вид і форму здобуття дітьми відповідної освіти.

Наші пропозиції. Впроваджувати інклюзію поступово, тобто мають паралельно працювати і інклюзивні класи у школі, і спеціальні школи. За цей час буде розвинена система інклюзивної освіти, почнуть працювати ресурсні центри, з'явиться відповідний досвід.

Наступну важливу сферу, яку зачіпає поточна ситуація зі стратегією, є формування упередженої громадської думки, що інтернати – це зло. При цьому під інтернатами розуміються будь-які заклади для дітей, в яких вони проживають окремо від батьків, в тому числі і спеціальні школи.

Чим така позиція небезпечна? Прийняттям необдуманого рішення про закриття всіх закладів освіти для дітей з нозологіями як зла. Якщо іти по хибному шляху дедуктивних висновків, то на противагу даним про інтернати можна привести статистику по булінгу у загальноосвітніх школах. Ця практика сформувалась за досить короткий період дії закону, він набрав чинності 19 січня 2019 року. Звіт ЮНІСЕФ про ситуацію з булінгом в Україні: більшість дітей булять за те, що вони виглядають, думають, говорять не так, як більшість оточуючих їх дітей. 67 відсотків дітей зіштовхувалися із ситуацією булінгу за останні 2-3 місяці.

Який ми бачимо вихід із ситуації? Інформувати суспільство про випадки жорстокого ставлення до дітей в інтернатах обов'язково треба. Але це не повинно означати, що ми маємо робити висновок, що інтернати – це зло. Базуючись на окремих випадках, закон логіки: якщо наша мета – це інклюзивне навчання, то увага має приділятися формуванню підґрунтя для її впровадження і формуванню терпимого та толерантного підходу до дітей з особливими освітніми потребам у суспільстві та загальноосвітніх школах. І навіть якщо погодитися з думкою про те, що інтернати – це зло, це зовсім не доводить, що тотальна інклюзія і закриття спецшкіл – це добро. Треба уникати узагальнення і давати повну інформацію про спеціальні школи, їх напрацювання і позитивні сторони, відокремивши їх із загального терміну "інтернат". Інакше це є маніпуляція громадською думкою і нав'язування висновків.

Крім того, важливо наголосити: стратегія вводить термін "інституційні заклади", які відсутні в діючих нормативно-правових актах.

Ризики. Об'єднані в одне визначення заклади працюють на підставі окремих законодавчих актів, тобто мають різний статус. Стратегія є підзаконним нормативним актом і введення терміну, який не передбачений діючим законодавством, для узагальнення всіх видів учбових закладів, на які вона поширюється, не відповідає вимогам закону. Такий підхід є маніпулятивним і призводить до плутанини в статусах і цілях діяльності окремих видів закладів, а також помилкової оцінки наслідків припинення їх діяльності.

Пропозиції. Привести понятійний апарат у відповідність до діючих норм законодавства.

І насамкінець хочу наголосити. Стратегія передбачає припинення до 2026 року діяльності всіх типів закладів інституційного догляду та виховання дітей, в яких проживає більше ніж 15 вихованців. Що це означає? Є ризик закриття не тільки спеціальних шкіл для дітей з важкими нозологіями, а і спортивних інтернатів, інтернатів для обдарованих дітей, оскільки вони повністю підпадають під визначення "інституційного закладу", наданого у стратегії.

Що ми пропонуємо? Формувати окремий підхід до кожного типу закладів замість об'єднання їх в загальне поняття "інституційного закладу", як це зроблено в стратегії. Це дасть змогу враховувати особливості кожного типу і приймати виважені рішення.

Я на прикладі Харківської школи комунального підприємства імені Короленка для дітей з вадами зору хочу привести приклад, що не проблема дітей, які проживають в інтернаті, що вони позбавлені батьківського піклування, у них є батьки. Але, наприклад, ця школа приймає дітей не тільки з Харкова, але з усієї України. Там колись громада ще 100 років тому зібрала кошти, щоб навчати цих дітей, які обділені. І, наприклад, дитина з міста Чугуєва, з міста Куп'янськ, яке розташоване в 130 кілометрах від Харкова, батьки цієї дитини повинні кожен день возити цю дитину на навчання до школи, бо коли ми вводимо поняття "інклюзія", ми нічого ще не зробили для того, щоб саме в Куп'янську працювала така школа або такі педагоги, тифлопедагоги, спеціальні вчителі навчали цю дитину. І тому саме ці батьки мають можливість залишити дитину на 5 днів на навчання, а потім на вихідні дні її забрати. І це тільки приклад Харкова, але таких шкіл, здається мені, 4 на всю… 6 шкіл на всю країну нашу. Тому саме проблема не в тому, про що говориться, а проблема, як вони будуть там навчатися. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Павле, дякую вам.

Якщо будуть якісь питання…

 

СУШКО П.М. Якщо до мене є зараз запитання, я відповім і мушу бігти на комітет свій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Да, будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Маленьке зауваження. Не вади. Вади – не вживайте, будь ласка, шановні колеги. Порушення.

 

СУШКО П.М. Так. Дякую.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Це перше.

А по-друге, я особисто як Уповноважений Президент з прав людей з інвалідністю вражений вашою доповіддю – глибокою, системною.

 

СУШКО П.М. Вражений?

 

СУШКЕВИЧ В.М. Позитивно вражений. Тому що я йшов сюди переконувати в тому, що ви сказали. Тому дякую вам особисто.

 

СУШКО П.М. Я вам дуже дякую. І дуже дякую, що у нас є такий Уповноважений Президента. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Навіть аплодисменти. Дякую вам дуже, колеги. Дякую.

 

СУШКО П.М. Дякую вам. Я мушу йти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, так. Дякую.

Надаємо слово заступнику міністра освіти Мандзій Любомирі. Пані Любомиро, дуже просимо навіть в 7 хвилин вкластися. Зможете?

 

МАНДЗІЙ Л.С. Спробую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

МАНДЗІЙ Л.С. Шановний пане голово, шановна пані Юліє, я тоді дуже коротко. Отже, система, що забезпечує освіту дітей з особливими освітніми потребами в Україні, – це в умовах спеціальних шкіл, в умовах навчально-реабілітаційних центрів, ну, і, безперечно, в створенні інклюзивних груп (класів) закладів дошкільної, загальної середньої і професійної та вищої освіти.

Отже, за статистичними та узагальненими даними на 1 січня 2020 року в Україні досягнуто зростання за 5 років у 7,5 разів, до 19 тисяч 345 учнів з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних класах закладів загальної середньої освіти. Ми можемо говорити про зростання кількості дітей в закладах дошкільної освіти. А також можемо говорити про те, що з 2019-2020 року впроваджено інклюзивне навчання в закладах професійної освіти. І загалом кількість здобувачів освіти з особливими освітніми потребами, що навчаються інклюзивно в закладах дошкільної, загальної середньої та вищої освіти склала 25 тисяч 338 осіб.

Ми створили систему, мережу інклюзивно-ресурсних центрів. І на сьогоднішній день в Україні це 610 інклюзивно-ресурсних центрів. Туди закуплено методики, проведено навчання. Ми розуміємо, що перед нами ще є цілий комплекс питань, який пов'язаний, власне, з підвищенням кваліфікації фахівців, які працюють в наших інклюзивно-ресурсних центрах. Окрім того, з метою діджиталізації послуг забезпечено функціонування системи автоматизації роботи інклюзивно-ресурсних центрів, що дає змогу батькам через сайт створити кабінет користувача і відслідковувати доступ до послуг інклюзивно-ресурсних центрів.

Загалом в умовах інклюзивної та спеціальної освіти навчається 142 тисячі 988 здобувачів освіти з особливими освітніми потребам.

У нас функціонує на початок… на 2019-2020 навчальний рік функціонує 546 закладів освіти, в структурі яких є інтернати, де здобувають освіту 96 тисяч 380 дітей. В спеціальних школах, які мають в своїй структурі інтернат, в тому числі в навчально-реабілітаційних центрах та школах-інтернатах для дітей-сиріт – 33 тисячі 774 дитини. Загалом у нас функціонує 325 спеціальних шкіл, 280 з них мають в структурі інтернат.

Ми відслідковуємо динаміку зменшення спеціальних закладів освіти, що мають у своїй структурі інтернат та кількість учнів в них. Зокрема, я можу наголосити на тому, що на 2019-2020 навчальний рік кількість спеціальних шкіл, що мають у своїй структурі інтернат, зменшилася, але, колеги, несуттєво – це 4 відсотки, якщо порівнювати цю цифру з 2017-2018 навчальним роком. Зменшилася кількість дітей в таких закладах тільки на 8 відсотків. Хочу наголосити на тому, що в нас, в принципі, більшість закладів спеціальних функціонує в містах. В сільській місцевості функціонує лише 28 відсотків спеціальних шкіл та навчально-реабілітаційних центрів. Так, безперечно, ми відслідковуємо динаміку зменшення зміни спрямованості таких закладів. У нас зменшується кількість дітей, які в спеціальних школах навчалися для дітей з інтелектуальними порушеннями та затримкою психічного розвитку. Зокрема, із затримкою психічного розвитку у нас зменшилась кількість дітей до 50 відсотків. Ми розуміємо, це пов'язано з обмеженням набору в спеціальні школи дітей із затримкою психічного розвитку. У той же час ми мусимо говорити про те, що відповідно до норм Закону "Про освіту" до 31 грудня 2021 року школи-інтернати для дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування, школи-інтернати для дітей, які потребують соціальної допомоги, будуть передані в підпорядкування Міністерства соціальної політики.

Останнім часом виникло багато питань, які пов'язані із Законом "Про повну загальну середню освіту", зокрема про санаторні школи, що набір до них припинять до 1-9 класів. І з 1 вересня 2024 року такі школи будуть перетворять в ліцеї для забезпечення здобуття профільної середньої освіти.

Що стосується підтримки. В субвенції на 2020 рік, власне, яка була скерована з державного бюджету обласним бюджетам, зокрема передбачена підтримка спеціальних закладів освіти, де здобувають освіти діти з порушенням зору і слуху, зокрема це 44,3 мільйона гривень. Це передбачено для 50 закладів в усіх областях України та місті Києві. І, власне, за ці кошти спеціальні заклади вперше можуть придбати друкарські машинки… Я розумію, що вони фінансувалися здебільшого з місцевого бюджету, але тепер вони можуть придбати це обладнання за кошти субвенції, яка скерована вже на території областей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Любомиро, закінчується час.

 

МАНДЗІЙ Л.С. Я буквально одним словом.

Ми на сьогоднішній день провели публічні консультації з керівниками спеціальних закладів, з керівниками шкіл з інклюзивними та спеціальними групами та класами. І на сьогоднішній день найгостріше для нас питання, яке ми маємо вирішити, – це підвищення фахового рівня педагогічних працівників, які працюють в цих закладах. Це наш пріоритет, над який ми будемо працювати впродовж 2020 року. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вам дякую.

У мене одне теж коротеньке, але важливе питання. Скажіть, будь ласка, коли і як ви плануєте проводити навчання фахівців інклюзивно-ресурсних центрів, враховуючи, що МОН вже затверджено відповідну програму навчання?

 

МАНДЗІЙ Л.С. Навчання фахівців інклюзивно-ресурсних центрів буде проведено через інститути післядипломної педагогічної освіти відповідно до графіку. Ми його підготуємо і вам обов'язково передамо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Дякую, пані Любомиро.

Будь ласка, заступник міністра охорони здоров'я України Коваль Дмитро.

 

КОВАЛЬ Д.М. Добрий день! Дозвольте долучитись до обговорення такого важливого питання. І щодо реалізації І етапу Національної стратегії реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки можу доповісти наступне.

В рамках підготовки реалізації першого етапу прийнято Постанову Кабінету Міністрів України № 675 "Про затвердження Положення про центр медичної реабілітації та паліативної допомоги дітям". Також прийнято Розпорядження № 350 з назвою "Деякі питання створення системи надання послуги раннього втручання для забезпечення розвитку дитини, збереження її здоров'я та життя".

МОЗ України розроблено та надано Міністерству соціальної політики України як головному виконавцю:

тимчасове положення про центр (тобто відділення це може бути або може бути кабінет) – про центр раннього втручання;

також тимчасовий типовий порядок міжвідомчої взаємодії закладів, установ, органів незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування з метою надання послуги раннього втручання для забезпечення розвитку дитини, збереження її здоров'я та життя.

також передано тимчасовий порядок раннього виявлення або скринінгу у дітей, в яких є відставання та порушення розвитку, та надання послуги раннього втручання для забезпечення розвитку дитини, збереження її здоров'я та життя;

індикатори та цілі, які мають бути досягнуті за результатами створення системи надання послуги раннього втручання для забезпечення розвитку дитини, і медичні рекомендації щодо застосування міжнародної класифікації функціонування при наданні послуги раннього втручання;

також визначено процедуру інформування батьків про діагноз дитини відповідно до сучасних вимог етики та медичної деонтології. Він зараз доопрацьовується. Я думаю, що протягом місяця останнього буде доопрацьовано.

Окреме питання виникає у сфері фінансування. У нас є розуміння того, що лише 11 відсотків таких дітей не потребують медичних послуг. Зважаючи на те, що їх важко спланувати, спрогнозувати, ця стаття витрат залишається за Національною служби здоров'я України. І зараз от в інформпросторі періодично спливає інформація, що не будуть фінансуватися такі будинки, будинки дитини, що не відповідає дійсності. Кошти закладено і медичні послуги будуть надаватись незалежно від того, будуть ці будинки в підпорядкуванні Міністерства охорони здоров'я чи будуть передані в Міністерство соціальної політики. Це якщо коротко.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я дуже дякую.

Пане Дмитре, я хотіла б у вас уточнити. У нас під Міністерством здоров'я, тобто, скажімо так, у вашому підпорядкуванні знаходиться найменша кількість закладів інституційного догляду порівняно з Міністерством освіти. Міністерство освіти на першому місці у нас, потім – Міністерство соціальної політики і потім – ви. То у вас там основна форма – це дитячі будинки, правильно?

 

КОВАЛЬ Д.М. Так.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Зараз яка альтернатива, яку альтернативу ви бачите дитячим будинкам? Яка форма передбачається?

 

КОВАЛЬ Д.М. Ну, насправді це було озвучено паном Олегом. МОЗ підтримує таку стратегію розвитку, тому що вона відповідає сучасним світовим нормам.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Це дуже важливо, щоб у нас було єдине бачення.

 

КОВАЛЬ О.П. Єдине бачення. Будинок дитини планується трансформація Міністерством охорони здоров'я в заклад паліативної допомоги та реабілітації, де дитина від народження до 4 років в цьому віці повинна туди потрапити, якщо вона нездорова. Це діти, які вилучаються із сім'ї, це діти, які втрачають батьків чи відказні діти з роддому… Якщо дитина здорова, то вона потрапляє, повинна потрапити, те, над чим ми зараз працюємо, до патронатного вихователя. Наразі зараз буде перехід, цей рік – це буде перехідний період. Зараз був селектор у нас декілька днів назад і ми обговорювали з регіонами питання, пов'язані з тим, що ми посилюємо увагу щодо створення сімей патронатних вихователів, тому що протягом цього року відбудеться трансформація цього закладу, і нам потрібно буде здорових дітей влаштовувати в сімейні форми виховання.

 

КОВАЛЬ Д.М. І на цей перехідний період гроші закладено, вони є в НСЗУ і будуть сплачуватись за принципом субвенцій.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, гроші тут – це дуже важливо у всіх цих реформах.

Дякую.

 

КОВАЛЬ Д.М. Оговорка. На медичні витрати, тобто на медичні потреби.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я радію з того, що МОЗ і Мінсоцполітики зараз корпоративні в тому, що торкається дитячих будинків. А я дуже хочу, щоб Міносвіти також до цього корпоративного втручалося, тому що послуги раннього втручання – раз і питання освіти дошкільної – це два. Тому от в цьому аспекті я хотів би запитати вас, наскільки ви корпоратив, наскільки ви поєднуєте те, що торкається медичної складової, соціального патронату і виховання з освітніми проблемами, особливо діток з особливими освітніми проблемами, які мають, скажімо, варіанти перспективи інвалідності? Дякую.

 

КОВАЛЬ О.П. Наразі розглядається питання, пов'язане з включенням в підзаконні акти врегулювання раннього втручання як одної із соціальних послуг. Це мультидисциплінарний підхід до родини, в якої з'явилася дитина з можливою інвалідністю або з вже встановленим фактом інвалідності. Це складна програма взаємодії пов'язана з тим, що необхідно підготувати не тільки дитину для життя в таких умовах, але й батьків для того, щоб вони залишили в себе дитину і виховували у себе в родині, і також взаємодія з освітою, з дошкільним закладом і з Міністерством охорони здоров'я. У нас в цьому є співпраця. Я хочу вас, пане Валерію, запевнити, що ми звертаємо на це дуже-дуже пристальну увагу. Це дуже важливо для нашого суспільства.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я вибачаюся, Олегу Петровичу, раннє втручання – це не соціальна послуга, це поки що не визначено…

 

КОВАЛЬ О.П. Да, ми зараз працюємо, щоб включити…

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я в цьому контексті чекав, щоб ваша колега з Міносвіти включилась у це поєднання вашої роботи з МОЗ, тому що тут освітній процес як дошкільна освіта вони дуже актуальні, я це знаю на практиці.

 

КОВАЛЬ О.П. Так. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Ще одне коротеньке питання у нас є.

 

СТРИГУН Д.Г. Вітаю, колеги! Мене звати Стригун Дмитро, я заступник голови Дніпропетровської обласної державної адміністрації.

До того, як зайняти цю посаду, я 4 роки займався соціально-гуманітарною, можна сказати, реалізацією соціально-гуманітарної політики і виконанням тієї роботи, що мали виконувати там Мінсоц, МОЗ частково, допомагали як волонтерська і громадська організація "Ініціатива плюс" так само, як і військовим, так і дітям. Ми продовжуємо це робити зараз, ну, не я, а члени нашої організації.

Те, що я побачив "на землі", як-то кажуть, мене здивувало з двох сторін. Позитивно здивувало те, що у нас динаміка на зменшення дітей, які виростають без батьків, позитивна залишається. Але не радує те, що важливість розвитку дітей береться з другого чи третього рівня – це освіта, медичний доступ, доступ до патронатних служб, а насправді, на мій погляд особистий, я не синхронізував його, скажімо, з колегами, – це проблема харчування. Чому? Я особисто там мало їм вранці, у мене основне – це обід і вечеря. Я запитував своїх знайомих, однолітків, там 30-35 років, в яких діти навчаються в першому, другому, третьому класі, які вже увійшли якраз в систему нової української школи і відчувають її на собі. Діти не їдять. Тобто те, що їм готують в школах, в дитячих садочках, їм не подобається. Батьки приймають декілька варіантів рішень: або вони доплачують. В середньому в школах ця доплата 200 гривень на тиждень для того, щоб харчування було кращим, щоб закупалось більше продуктів і ця їжа була хоча б частково спожита дітьми у той час, коли батьки заробляють, платять податки, там не з дітьми проводять. Якість цього харчування викликає теж певні питання, ними треба займатися. І я проаналізував, у нас в області в середньому на одну дитину в закладах загальної освіти витрачається десь 20-25, ну там 23-25 гривень, в спеціальних закладах там, здається, – 26 з копійками. І цього недостатньо, щоб дитина…

 

МАНДЗІЙ Л.С. Я дуже перепрошую. Я не повірю, я не знаю, на якій посаді ви працюєте, але я не можу зрозуміти відповідальності вас як керівника обласної державної адміністрації. Якщо мені зараз хтось тут скаже, що вартість харчування дитини в спеціальному закладі 26 гривень. Що ви робите на тих посадах!? Вартість харчування розраховується з норм і воно в середньому складає зараз в межах 100 гривень. Який бюджет ви затвердили? Про що ви говорите? Це перше питання.

Що стосується вартості харчування в закладі освіти. Шановні колеги, це відповідальність вас як органу місцевого самоврядування. Вибачте, будь ласка, ми на сьогоднішній день маємо море практик доброї організації харчування. Буквально недавно… У мене на сторінці можна знайти, як організовано харчування в Івано-Франківську. Якщо треба допомогти, ми приїдемо вам допоможемо. Але це повноваження… Не можна все врегулювати на рівні Міністерства освіти, Міністерства соціальної політики, Міністерства охорони здоров'я. Це – повноваження органу місцевого самоврядування. Вартість харчування в закладах загальної середньої освіти є справді різною, але це один раз організовано в початкових ланках сніданок чи другий сніданок, який передбачений. Воно і в місті Києві є дуже різним, є дуже різна практика. Шановні колеги, є дуже багато… Зараз ми працюємо спільно з міністерством, три міністерства разом з дружиною Президента працюємо над концепцією безпечної здорової школи. Так, ми маємо над чим працювати, ми маємо що змінювати, але дуже багато, шановні колеги, залежить від роботи на місцях органів державної влади. Тому, якщо мені хтось зараз скаже, що в нас можна організувати харчування дітей в спеціальному закладі на 26 гривень. Вибачте, будь ласка, на місцях…

 

СТРИГУН Д.Г. Я сказав: на один прийом їжі. Якщо ви почули, що це не день, – ні, це на один прийом їжі. Прийомів їжі може бути до п'яти.

 

МАНДЗІЙ Л.С. Я перепрошую, в закладах спеціальних є організоване харчування відповідно до норм, організація харчування здійснюється в межах п'яти разів на день. Кожен заклад розробляє своє меню, меню – називається, своє меню і це відповідальність директора закладу, який несе за це повну і пряму відповідальність. Тому це точно питання може бути вами задане до директорів закладів, які у підпорядкуванні вашої обласної ради, найшвидше… комунальні заклади Дніпропетровської обласної ради. У законодавстві недоречностей, неточностей…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Любомиро, ми зрозуміли, ми зрозуміли.

Пане Романе, у вас було якесь…

 

ГРИЩУК Р.П. До мене звернулися. Просто короткий коментар по Києву, яка є проблема. Виставляється на тендер дитяче харчування і знижують суму до якихось неймовірних там 7 гривень, що, в принципі, нереально дітей за такі суми прокормити. А понижують тендер і на рахунку… через масштаб понижують, Т неможливо взагалі за ту суму, яку платить держава, через те, що не встановлена нижня межа тендеру по їжі за харчування.

 

МАНДЗІЙ Л.С. Пане Романе, я тут погоджуюся з вами тільки в одному, що тендерна закупівля передбачає закупівлю за найнижчою ціною. Тут я на тисячу відсотків з вами погоджуся. Але, шановні колеги, ми всі маємо навчитися прописувати тендерну документацію. У випадку, якщо ми з вами спільно разом пропишемо добре, вміло, якісно тендерну документацію, ми ні в якому випадку не допустимо всі разом зниження якості організації харчування на місцях.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Колеги, дякую. Давайте переходити далі. У нас є програма.

 

СТРИГУН Д.Г. Просто коротка ремарка.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, давайте, коротка ремарка і йдемо далі.

 

СТРИГУН Д.Г. Пані Любомиро Степанівно, ви почали якось образливо сприймати мої слова. Я їх почав не для того, щоб звинуватити у бездіяльності когось або у відсутності там координації. Як би ви дали мені можливість закінчити, я б сказав, що Держспоживстандарт, який розробив ті норми, які прописують, скільки кілокалорій, протеїнів, білків і жирів має споживати дитина, то вони були розроблені досить давно. Я кажу про те, що треба меню саме змінити, тобто реалізація на місцях…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми якраз розпочинаємо над цим працювати на найвищому рівні. Колеги, я дуже дякую. Давайте переходимо. Давайте переходити далі.

Сушкевич Валерій, Уповноважений… О, вибачте, будь ласка, Кулеба Микола. Я вже пообіцяла Сушкевичу Валерію. Вибачте, ви так сидите, я вас погано бачу, пане Миколо.

Кулеба Микола Миколайович, Уповноважений Президент України з прав дитини. Прошу, 6 хвилин. Таймінг знижується, колеги.

 

КУЛЕБА М.М. На хвилину менше. Дякую дуже.

Доброго дня! Буду намагатися дуже коротко. Насправді нам треба визначити сьогодні, яку державу ми будуємо, як ми реалізуємо право дитину перш за все на сім'ю і що для нас переважне право дитини. Тому що ми, починаючи з радянських часів, від, вибачте за згадування цього імені, Володимира Ілліча Леніна, згадуємо, що треба вчитися. І все. Тому що право дитини на сім'ю нівелювалося взагалі. І сьогодні ми дуже рідко про це говоримо. І коли дитина доростає до 6 років, де вона потерпала від жорстокості, насильства, недбальства, ми тоді згадуємо, що у дитини ж право є на навчання, на освіту. Давайте тоді знайдемо заклад, бо дитина вже має певні затримки в розвитку, де дитина б могла бути не тільки навчена, але й нагодована, можливо медичну допомогу їй нададуть. Тому з радянських часів система так і вибудовувалася, що чим більше інтернатних закладів, тим краще. І я колись наводив приклад, що ще в 61-му році Микита Хрущов, виступаючи в Києві на з'їзді партії, казав, що скоро настане чудовий час, коли весь Радянський Союз буде в інтернатах, всі діти будуть жити не в сім'ї, а в інтернатних закладах.

От ми наслідуємо по суті цю систему сьогодні. І коли ми з вами спілкуємося, говоримо, ну, от дитина з особливими освітніми потребами, дитина з інвалідністю, їй треба інтернатний заклад, бо як же вона бідна без інтернатного закладу взагалі. А чи запитували ми у сімей більшості? От ми чомусь сьогодні говоримо про ті сім'ї, які навідріз відмовляються віддавати в школу. А ми забуваємо про тих більше ніж 50 тисяч дітей, які на індивідуальній формі навчання, які вдома сидять. І по суті вони є заручниками цієї системи, бо за місцем проживання жодних послуг немає, всі послуги в інтернатних закладах. А батьки так само відмовляються від того, щоб направити таку дитину до інтернату, бо їм важливо, цінно, це ж моя дитина. Але ми приводимо приклад, що є батьки, які кажуть: як же я буду без інтернату.

Буквально минулий тиждень, одна з шкіл-інтернатів спеціальних. І що ми бачимо? З'явився норматив новий, що якщо більше години, до години часу в дорозі, дитина має повертатися додому. Що роблять батьки? Шукають інтернат в іншій місцевості в тій же області, щоб було більше години. Чому? Там же нагодують дитину, там доглянуть, навіщо мені кожного дня повертати дитину додому. І це нескладні діти. Це система.

Сьогодні ми знову ж таки апелюємо до дітей з особливими освітніми і до дітей з інвалідністю. Як вже паном Сергієм було зазначено, 17 тисяч дітей з інвалідністю в системі. А в таких закладах спеціальних – 30 тисяч, навіть більше. Що роблять тоді там діти без інвалідності і що це за діти? Те, що ми досліджували, багато дітей взагалі не мають навіть особливих освітніх потреб. Це здорові діти, які там знаходяться. Тому це питання того, щоб впорядкувати саму систему.

Давайте візьмемо інші типи інтернатних закладів, які затронуті були в новому Законі "Про загальну середню освіту", те, що змінено було, – це загальноосвітні школи-інтернати, санаторні школи-інтернати, дитячі будинки ще з радянських часів, які ще тоді були для дітей 4-7 років, а зараз вони вже приймають всіх дітей, вони вже змішаного типу давно, там 1200 дітей залишилось. Що діти взагалі там роблять?

Два роки назад в Міністерстві охорони здоров'я фахівці збирались. По санаторним школам-інтернатам більше 16 тисячі дітей. По жодній з нозологій немає показів до перебування цих дітей там. А що стосується туберкульозних шкіл-інтернатів, то навпаки – це злочин по відношенню до цих дітей. Нещодавно знову ж одна з областей: 100 дітей, тільки у 8 є затухаюча форма. Всі інші діти, що там роблять 98 чи 92? Вони наражаються на небезпеку туберкульозу? І тоді давайте якісь аргументи. Ну, добре, погано харчуються вдома. Так що нам заважає дорослим людям гарно харчувати дітей на рівні школи тоді, а не відправляти і фінансувати сьогодні, живити цю інтернатну систему на рівні більше ніж 12 мільярдів гривень. Ну, добре, якщо ми говоримо тотально сліпі, тотально глухі, також має бути державна політика в цьому. Як тут звучало, 6 є для тотально сліпих. У мене є 4, можливо, 2 десь пропустив школи. То що ми робимо? Ми будуємо в кожному регіоні, в кожному районі чи 4 залишаємо? Тобто, яку систему ми формуємо сьогодні для таких дітей?

Хоча я б сьогодні не говорив, ніхто не каже про закриття спеціальних шкіл. Ми говоримо про саму інтернатну систему, про те, щоб дитина не жила в цьому закладі. І якщо когось лякає, що, ой, а як же буде, ми ж до 26-го року скоротимо і не більше ніж 15 дітей може бути. То в законі є слово чарівне "пансіон". Будь ласка, якщо вам треба, відкривайте пансіон, але не більше ніж 15. Тому що, ну, не може… ну, 300-500 дітей – це ж радянська система. Що ж за дитина вийде?

От Кирило сьогодні буде виступати, є випускник інтернатного закладу, спеціальної школи, от його послухайте.

Розумієте, коли ми говоримо про реформу інтернатів, це не питання закриття закладу, це питання послуг на рівні місця проживання. Що заважає сьогодні нам з вами подбати, депутатам Верховної Ради спільно з Кабінетом Міністрів подбати про те, щоб за місцем проживання ці послуги відкривалися. Треба спеціальний клас – давайте. Інклюзія – будь ласка. Давайте, давайте створювати ці послуги, а не запаковувати дітей в інтернати за сотні кілометрів. Сьогодні це можливо. Якщо уряд взяв напрямок того, щоб облаштувати дороги, давайте думайте, де найближче для цієї дитини, яку дорогу. Це не питання сьогодні. От 63 тисячі дітей сьогодні, які ночують, я наголошую – ночують. От 100 тисяч відвідують інтернатні школи, але особлива увага – це ті, що ночують. І 13 тисяч з цих 63 (Вдумайтесь!), які навіть на канікули не повертаються додому, маючи батьків, бо із 100 тисяч тільки 5 тисяч – це діти-сироти. 5 тисяч в інтернатах. 95 – це не сироти, це діти, які мають батьків. Так от 13 тисяч з них навіть на канікули не повертаються додому. І тут нема..

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Миколо, час закінчується.

 

КУЛЕБА М.М. Закінчую.

І тут немає жодних виправдань, що цій дитині потрібен інтернат, така ж сім'я. Чому місцевий орган не позбавляє батьківських прав? Чому, якщо цим батькам вже давно байдуже взагалі, що з їх дитиною? От це питання сьогодні має нас турбувати, як за місцем проживання зробити так, щоб змалечку, з народження, не з 6 років ми думали і воювали за інтернатну систему, а з народження, щоб так подбати, щоб у 6 років це питання навіть у батьків не виникало. Дякую дуже. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую за аплодисменти.

Пане Миколо, я абсолютно з вами згодна. Але нам потрібно працювати з батьками, нам потрібно дуже жорстко ставитися до тієї ситуації, коли живі батьки є і при живих батьках дитина, в більшості випадків здорова, знаходиться в інтернаті. Але я ще раз хочу звернути увагу, що у нас є інші ситуації, у нас є діти з важкими формами нозології, там ми повинні говорити про альтернативи, про які ви говорили. Ну, це дуже особливо в цій ситуації.

 

КУЛЕБА М.М. Пані Юліє, дозвольте додати одну репліку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Звичайно.

 

КУЛЕБА М.М. Щодо спеціальної школи. От ви кажете: подбати про таких дітей. Супер! І я погоджуюсь. Нещодавно спілкувався з директором такої школи. Просте питання. А якби у вас був транспорт, скажіть, будь ласка, скільки б дітей залишалось? Ні одного. А скажіть, будь ласка, а що дешевше, – питаю, – це ночівля в закладі і організації саме як інтернату роботи чи транспортна послуга? Ну, транспортна дешевша, звісно.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Транспортна послуга, звичайно. Але у нас вже є такі випадки, коли, наприклад, одна школа для сліпих дітей на декілька областей. І там не стоїть питання транспорту, тому що це насправді 200-300 кілометрів. Тобто ми говоримо про те, що потрібен все-таки індивідуальний підхід. Таких дітей не багато. Звичайно, ми повинні говорити про те, щоб не було в інтернатах здорових дітей і тих дітей, які мають батьків поруч і так далі. Тому що ми теж були, у нас був такий невеличкий рейд, ми їздили по тих школах і ми бачили, які діти навчаються в спеціальних школах. Ми бачили, що там…

Колеги, я вас дуже прошу, давайте якось конструктивно. Якщо комусь треба поговорити, виходьте і говоріть, будь ласка, в коридорі. Тому що складно говорити, коли там поруч у вас ідуть дебати. Все. Будь ласка…

Я вам дуже дякую, пане Миколо.

Сушкевич Валерій Михайлович, Уповноважений Президент України з прав людей з інвалідністю.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Дякую.

Юліє Миколаївно, я повторюю, я позитивно вражений вивченням вашим комітетом, в тому числі те, що Сергій Віталійович виступив зі своєю промовою, ви вступом зі своєю промовою. І те, що ви сказали: ми їздили. Це відчувається, що ви їздили. Розумієте, що ви не сиділи тут у кабінеті, а розмовляли з батьками.

І в цьому контексті я хочу сказати – "подбати". Що нам заважає подбати? Пане Миколо, так давайте спочатку подбаємо. Спочатку подбаємо. Тому що я звертаю увагу знову ж на цікаву назву ваших комітетських, наших комітетських слухань: "Реформування спеціальних закладів освіти та стан впровадження інклюзивної освіти". А тепер давайте так. Ми сьогодні концепцію в 17-му році прийняли – Національну стратегію реформування системи інституційного догляду. А концепцію по інклюзивній освіті ще не прийняли, вже рік її мутизимо, вибачте. Тобто ми ліквідуємо інституційний догляд, а як буде освіта впроваджуватися, ми ще не знаємо.

Так я хочу сказати ситуацію. Ви знаєте…

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

СУШКЕВИЧ В.М. Ні-ні, концепція інклюзивної освіти… (Шум у залі)

Ні-ні, хвилиночку. Стратегія, вірніше, стратегія. Стратегія не прийнята. Вибачте, я… Стратегія не прийнята. Слухайте, я настільки…

 

ПОРОШЕНКО М.А. (Не чути) … наступна стратегія, наступний етап з 20-го по 25-й рік. До 20-го року концепція і стратегія були прийняті, і ми за ними працювали.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Марино Анатоліївно.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви маєте на увазі стратегію деінституціалізації, так?

 

ПОРОШЕНКО М.А. Ні, інклюзивної освіти. (Шум у залі)

 

СУШКЕВИЧ В.М. Стратегія інклюзивної освіти не прийнята. Я правий чи ні? Стратегія інклюзивної освіти не прийнята. Вона рік уже опрацьовується. Я бачив…

 

ПОРОШЕНКО М.А. Наступний етап другий…

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я розумію. Але ж сьогодні у нас стратегія… Марино Анатоліївно, стратегія інклюзивної освіти не прийнята. Я її проект бачив позавчора. Ще раз.

 

МАНДЗІЙ Л.С. Дивіться, я перепрошую, ми готуємо цей документ і найближчим часом він пройде погодження центральних органів виконавчої влади, він повністю проговорений зі всіма стейкхолдерами, ми справді якісно доопрацювали…

 

СУШКЕВИЧ В.М. Пані Любомиро, я ж вас не звинувачую…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми про результат, колеги. Давайте, так, все це працюється, робиться, але стратегії немає. Вияснили, так?

 

СУШКЕВИЧ В.М. О, розумієте, стратегії немає. Я її бачив проект. І, до речі, у мене будуть пропозиції по цьому проекту. Але питання, що сьогодні ми одну стратегію прийняли по ліквідації, а стратегію інклюзивної освіти не прийняли. В цьому контексті, я вважаю, що ми сьогодні повинні подумати про те, що стосується, скажімо, такого, знову ж редакція ваша, ваша термінологія "математичний підхід по ліквідації".

 

_______________. Механічний.

 

СУШКЕВИЧ В.М. У вас написаний математичний, по-моєму. Математичний. Ну, механічний, математичний – не важливо.

Ви знаєте, дуже страшно, коли дитину виводять із школи-інтернату, це правильно і про це треба думати, але закінчиться…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Закінчується вже час.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Так я ще не встиг, слухайте…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А у нас вже ми переходимо до 3-хвилинного таймінгу, тому що бачите, скільки людей сидить, і всі вони хочуть щось сказати.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я розумію, дайте, будь ласка, сказати, тому що це надзвичайно важливі речі.

Дивіться, нові двері у звичайну школу поки що трішки відчинені для всіх людей, в тому числі важких нозологій. Я хочу, Марино Анатоліївно, вам подякувати за те, що вперше кошти на інклюзивну освіту прийшли в інклюзію. Вперше! І звертаюсь до заступника міністра освіти. Будь ласка, все те, що було зроблено з точки зору того, що кошти пішли, і створені сотні інклюзивно-ресурсних центрів, придбано методики, впроваджено посади асистентів-вчителів і так далі, і так далі, і так далі. Взагалі Україна обрала шлях включення дітей з інвалідністю в освітній процес. Сьогодні фактично нова українська школа впроваджується з врахуванням питань освіти діток з інвалідністю.

Але я хочу сказати, ви знаєте, у мене, пані Юліє, до вас таке прохання і до всіх представників міністерств, одне слово те, що торкається, що ми з вами зараз робимо. У мене прохання, головний принцип, у лікарів є такий: "Не нашкодь!". Не нашкодь! От давайте ми зробимо так, щоб не втратити те, що зробили, вибачте, злочинні "папєрєднікі". А вони і не завжди… От ми з Миколою два злочинних "папєрєдніка", ми працювали і тоді, але ми і тоді щось зробили. Я можу сказати, в 11-му році, пані Юліє, я вперше зробив Постанову Кабінету Міністрів про Порядок організації інклюзивного навчання. В 11-му році я вже був автором цієї постанови. Вона дуже важко йшла. А потім з'явились відповідні моменти.

Я хочу вам сказати, пані Юліє. Не хотів статистику казати, але те, що торкається інклюзії. 70 відсотків шкіл мають доступність до першого поверху для дітей з інвалідністю, до другого поверху – 0,6 відсотка, до третього – 0,3. А якщо говорити про ліфти, то тільки 0,26 відсотків мають ліфти. Про туалети я не буду казати. А транспортне обслуговування, пане Миколо (давайте зробимо, як ви сказали), 1 відсоток має. 1 відсоток! Про що ми говоримо? А давайте ми ще згадаємо про такі речі, як те, що торкається віддаленості, величезна віддаленість реабілітаційних освітніх соціальних послуг від місця проживання дитинки з інвалідністю. А ще давайте скажемо доступність первинної ланки медицини для дитинки з інвалідністю у сім'ї, яка хоче і лікувати, і робити. То я хочу вам сказати: не нашкодь! От сьогодні говорили про цю школу в Харкові.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Короленка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. А ви знаєте, що це гімназія, яку заснувала Катерина ІІ 132 роки тому. І це найкраща.

І ще я вам скажу таку річ. Шановні колеги, пані Юліє, звертаюся до вас з проханням, давайте поговоримо з поляками, вони ліквідували всі інтернати. А давайте поговоримо, що там трапилось після цього. Так я можу вам сказати: вони приїхали в нашу харківську школу, гімназію Катерини ІІ, і почали спілкуватися, як відновити дещо з того, що було ліквідовано. От я хочу вам сказати: я людина з важким радянським минулим. Коли на костиликах маленького Сушкевича привели в перший клас, це було страшне. Страшне, особливо в контексті того, хто знає, що таке "чаші Генуя"… Знаєте, що таке, ні? Знаєте, в туалетах, в школах. А давайте візьмемо відсоток шкіл, в яких "чаші Генуя" постійно є і будуються. Мені присилають люди фотографії, "чаші Генуя" сьогодні будуються в наших школах. А давайте ми ще скажемо таку річ: а скільки у нас "удобств во дворе" в школах?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, вже з наступного року, сьогодні був звіт міністра, не буде.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Ні-ні, хвилиночку. Пані Юліє, я хочу, щоб з наступного року, з цього, але ми поки що не відчинили двері для інклюзії повністю. Я вас абсолютно підтримую те, що сказав пан Сушко, давайте, працюючи на інклюзію, допомагаючи їй і рухаючи, і те, що сказав пан Микола, ліквідуючи ситуацію по інтернатам, а не ліквідуючи аналізувати те, що ви сказали, і думати про те, де це можна зробити, а де неможна, і в яких варіантах це можна зробити. В тому числі для тотально нечуючих, для яких сьогодні фактично поки що ми не зробимо, для тотально незрячих, з важкими функціональними порушеннями, в тому числі дитячий церебральний параліч, на візках і так далі, і так далі. Чи зробимо ми транспорт, другий поверх, ліфт не 0,26 відсотків, а у всіх школах України, і тоді давайте переходити до тотальної інклюзії і ліквідації всіх інтернат-закладів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пане Валерію, я вам дуже дякую, але нам вже взагалі закінчувати потрібно.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Останнє.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, реально, все. Останнє речення.

 

СУШКЕВИЧ В.М. У харківській школи отій, я її називаю гімназією, як вона і була названа 132 роки тому, тільки 40 відсотків діток, які приїжджають і цілодобово знаходяться, тому що вони з інших областей. А всі інші – це дітки, які приходять на день і відходять, але вони отримують там спеціальну освіту з органів… і специфіки. Бо кадрів, правильно сказала пані Любомира, кадрів в інклюзії немає. Ми поки що їх готуємо. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я вам дуже дякую.

Колеги, у мене є пропозиція. Чи підтримуєте ви, враховуючи, що ми пізніше почали, ми можемо продовжити, тому що у нас був таймінг з 3-ї до 5-ї, але я думаю, що ми всі зацікавлені в тому, щоб продовжити, так? Добре. Я вам дякую.

І всіх прошу далі дотримуватися таймінгу до 3 хвилин. Я буду вам вимикати мікрофони, як у нас в Раді.

Горбачов Сергій Іванович, будь ласка, освітній омбудсмен.

 

ГОРБАЧОВ С.І. Шановні колеги, у мене дуже конкретні пропозиції до певних розділів наших рекомендацій, які пов'язані із суттєвою кількістю звернень, які ми отримаємо зараз від батьків дітей, саме які мають особливі освітні потреби.

Перше. Нам у суспільстві категорично і критично не вистачає якісної комунікаційної кампанії, яка б донесла до суспільства важливість того і розуміння того, що це діти, які потребують, дійсно, уваги. Бо величезна купа ситуацій з тим, що агресія до дітей з ООП, несприйняття батьків, несприйняття вчителів і так далі. Потрібна комунікаційна кампанія. Це раз.

Друге. Ми зараз, як сліпі котята, ми не маємо достовірної статистики за нозологіями. Її просто немає. Будь-які спроби дізнатися, а скільки ж у нас дітей з певними потребами, а без цього неможна реально планувати роботу державних органів і шукати гроші, їх немає. Тому потрібна реальна статистика ІРЦ.

Далі. Величезна проблема з дітьми, які зараз не мають чітко визначених критеріїв для визнання їх ООП. Це насамперед гіперактивні діти (синдром гіперактивності та втрати уваги), це діти з дислексією, з дисграфією, з дискалькулією. Це дуже складно. Звертаються батьки до ІРЦ, а їм відмовляють, що такого немає. Тому величезне прохання і до Міністерства освіти, ми працюємо над цим з пані Валентиною, розробити чіткі критерії. От ми тільки що говорили з директором Інституту спеціальної педагогіки, ми хочемо дуже на це звернути велику увагу.

Наступне. Дуже батьки дітей з дислексією і з дисграфією просять зробіть інші критерії оцінювання для цих дітей, бо це дуже потрібно. Вони є якісь, але ці критерії недонесені, недоведені, вони є недосконалими. І вони дуже сильно зав'язані у тому числі на робочий час вчителя, це вже питання, до речі, до профспілок, бо потрібно подекуди більше часу для оцінювання такої роботи.

І нарешті. Я абсолютно підтримую обома руками те, що треба вчити фахівців ІРЦ. Бо там страхіття подекуди. Люди, їх просто немає, а ті, що є… Іноді ми приходимо і починаємо їм пояснювати, як треба працювати, от що вони мають робити. Але треба вчити не лише їх, треба вчити всіх вчителів. Потрібні програми просвітницькі для педагогів для того, щоб вони могли на перших ранніх етапах прояву якоїсь проблеми побачити, дати пораду батькам і щоб дати пораду звернутися до фахівців. Це, дійсно, кричуща проблема. Бо дуже багато дітей отримують величезні складнощі через те, що вчитель, школа не помітили, не дали рекомендації батькам вчасно відреагувати. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Рівно 3 хвилин. Рівно 3 хвилини. Сергію, я вам дуже дякую.

Філіпішина Аксана Анатоліївна, Представник з дотримання прав дитини та сім'ї Уповноваженого Верховної Ради України з прав дитини.

 

ФІЛІПІШИНА А.А. Перепрошую, Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. І представляю єдиний конституційний…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. З прав людини. Вибачте, це я неправильно прочитала.

 

ФІЛІПІШИНА А.А. … єдиний конституційний орган незалежний з моніторингу дотримання прав людини в Україні.

Я вам дякую. Це просто як репліка, перепрошую, бо висловились урядовці, уповноважені Президента, парламентський орган наступний з регламентом в 3 хвилини.

Основна діяльність, якою ми займаємось, це, дійсно, моніторинг. Упродовж минулого року ми здійснили 103 моніторингових візити, 35 з них до інтернатних закладів, 17 – до ОТГ. Готується доповідь уповноваженого. Але стосовно сьогоднішньої зустрічі я б хотіла зазначити таке.

Я відверто сподівалась на те, що тут почую ґрунтовний аналіз першого етапу реформи деінституціалізації і ті результати, яких вдалося уряду досягти, впроваджуючи цю реформу. На превеликий жаль, ми всі сьогодні є свідками того, що аналізу такого не існує і немає на даний момент.

З самого початку реформа деінституціалізації (а я є сторонником реформи деінституціалізації, одразу заявляю) була ґрунтована на основній такій помилці – її розробляли люди, які є захисниками у сфері права дитини на сім'ю. Проте хочу нагадати, що основоположними правами людини є право на життя, на охорони здоров'я і на освіту. І тут була закладена основна помилка, коли не була врахована необхідність комплексного підходу, що ми отримаємо на виході, забезпечивши реалізацію права дитини на сім'ю, проте втратимо якість освітніх, медичних, реабілітаційних послуг, які отримують діти, знаходячись в цих закладах.

Наш моніторинг засвідчив ситуацію стосовно того, що плани деінституціалізації в регіонах, на превеликий жаль, були розроблені без індивідуального підходу, тому що регіони є різними в Україні і підходи мали бути абсолютно різними. Якісь заклади розміщені в сільській місцевості, де значна є відстань від транспортного сполучення і населення розпорошене на великій відстані від тих закладів, деякі заклади є в крупних містах і здебільшого діти саме з цих міст навчаються в закладах.

Також ми сподівались на те, що перший етап реформи буде зосереджений саме на розвитку послуг і умов для того, щоб дитина повернулася в свою територію. Сьогодні ми почули, що патронат – це та основна ланка, на яку сподівається Міністерство соціальної політики. Але станом на 31 грудня 2019 року в Україні існує всього 121 патронатна сім'я. Тому при припиненні фінансування будинків дитини, про що ми почули, і спеціальних шкіл, і санаторних шкіл з 1 квітня 2020 року, у мене питання: де ті патронатні сім'ї, куди дитина має прийти і буде влаштована?

Послуги. Дійсно, ми почули про 22 стандарти соціальних послуг, які наразі затверджено. Проте Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини щоденно від Міністерства соціальної політики отримує стандарти соціальних послуг в рамках реформи деінституціалізації, які на сьогоднішній день ще не затверджені.

Абсолютно погоджуюсь з тим, що сказав пан Валерій стосовно відсутності на сьогоднішній день стратегії впровадження інклюзивної освіти і плану заходів, спрямованих на її реалізацію. Ми отримуємо чисельні скарги від батьків двох різних, скажімо так, категорій. Одні батьки, чиї діти вже увійшли в інклюзивне навчання, де вони скаржаться на відсутність умов для дитини в спеціальному класі або в інклюзивному класі, починаючи від архітектурної доступності, закінчуючи відмовою в складанні індивідуальної програми, якісного психологічного супроводу, як дітей цього навчального закладу, так і самої дитини, яка увійшла в інклюзію. З другого боку, ми отримуємо звернення від батьків, які не готові до прийняття дітей з особливими освітніми потребами стосовно входження їх в клас, особливо це стосується дітей з ментальними порушеннями, з діагнозами F, діти атутичного спектру, де вчителі виявляються неспроможними і неготовими в інклюзивних класах для роботи з такою дитиною, і від того зривається процес навчальний, він стає некерованим. І опиняються невдоволеними багато, скажімо так, учасників цього процесу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Аксано Анатоліївно, давайте підсумовуємо.

 

ФІЛІПІШИНА А.А. Звичайно, що буду підсумовувати. Не буду коментувати. Не буду коментувати. Зроблю паузу. Видохну.

З приводу підвезення. Так само ми б хотіли звернути увагу на те, що з травня місяця 18-го року, останні дані на сайті Міністерства освіти і науки щодо забезпечення шкільними автобусами. Але я б хотіла звернути увагу, якщо ми говоримо про інклюзію і деінституціалізацію, скажімо так, і об'єднання цих процесів, то ми маємо враховувати, що, мабуть, шкільні автобуси, які будуть підвозити і мають підвозити дітей, мають бути так само спеціально облаштованими і пристосованими для того, щоб діти могли ними пересуватися цими автобусами.

І найголовніше. Я закликаю зробити паузу, можливо дуже коротеньку, треба подумати, на який термін, з тим, щоб провести, дійсно, змістовний комплексний аналіз результатів першого етапу реформи ДІ.

Наступне. За цим аналізом провести оцінку ризиків, які ми сьогодні маємо через певні кроки, які вже здійснені в рамках першого етапу, для того, щоб, можливо, переглянути план заходів і не наробити помилок на другому етапі. Тому що, крім того, що право на життя, охорону здоров'я і освіту, крім права сім'ї, ми ще не врахували те, що сьогодні одночасно в країні відбуваються реформи ДІ, освітня, медична і децентралізації. І в рамках реформи ми просто формально перекладаємо створення і фінансування всіх послуг на місцевий рівень. Проте, чи спроможні сьогодні території забезпечити якісно на належному рівні всі ці послуги, що ми їм повертаємо туди на місця, мені сьогодні ніхто не може відповісти. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Аксано Анатоліївно, я вам дякую. Чудова доповідь.

Я в більшості взагалі погоджуюсь з вами з приводу того, що нам потрібно подивитися, чим реально у нас закінчився перший етап.

 

КУЛЕБА М.М. Пані Юліє, можна репліку? Просто репліку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

КУЛЕБА М.М. Оксано Анатоліївно, і так все на паузі вже. От запит робив, 66 шкіл подали, що вони реформовані, насправді просто перейменовані і там в середині нічого не змінилося. Да, ілюзія. Тобто воно і так все на паузі. Другого етапу ще немає, він не розроблений ще урядом, тому ми чекаємо його. Можна попрацювати разом з урядом з тим, щоб побачити, чи, дійсно, цей другий етап буде відповідати нашим запитам, які ми тут збираємо.

Стосовно будинків дитини. Останнє. Близько 2 тисяч дітей у віці до 3 років, до 4, навіть 5 потрапляє в систему охорони здоров'я – це будинки дитини, з яких половина цих дітей – це діти з сімей. Вони не сироти, це діти з сімей, сім'я неспроможна, житла немає, бідна сім'я, віддають цих дітей. Ще частина – це діти паліативні, важкохворі діти, невиліковно хворі, тобто це можливо відсотків 20. Так от, якщо відкинути цих 20 відсотків, тому що, в принципі, трансформовані заклади вони можуть їх приймати. Скажіть, будь ласка, в межах країни це буде десь 1,5 тисячі дітей, це що взагалі, якщо ми не спроможні країною створити систему, яка не допустить, а це є один з індикаторів реформи деінституціалізації, не допустить потрапляння цих дітей до закладів, це десь 1,5 тисячі дітей, то я думаю, що треба вимикати світло і йти взагалі. Якщо система не здатна створити, ну, мережу послуги розвинути, які зможуть дати житло тимчасове, центри матері і дитини чи патронатна сім'я. Є різні види послуг. Саме для цих дітей, маленьких дітей, про яких у всьому світі насправді держава особливим чином дбає, бо для цих дітей це трагедія, коли така дитина маленька з народження потрапляє до закладу. Тому про що ми говоримо! Давайте хоча б про цих дітей подбаємо і побачимо, що ми, дійсно, спроможні в цій системі щось зробити для дітей, а далі вже будемо інші кроки робити. Це дуже важливо сьогодні.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Миколо.

Два слова, пані Любомиро.

 

МАНДЗІЙ Л.М. Тільки репліка. Ми не закриваємо фінансування спеціальних шкіл з 1 червня чи з 1 травня, ви сказали…

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

МАНДЗІЙ Л.М. Я перепрошую, санаторні школи теж не припиняють своє… не будуть припиненні в фінансуванні до кінця календарного року. Я перепрошую.

 

КУЛЕБА М.М. Але прийнято рішення про закриття санаторних шкіл?

 

МАНДЗІЙ Л.М. Ні. Я перепрошую, читайте, будь ласка… чекаємо опублікування Закону "Про повну загальну середню освіту", там є чітко розписана трансформація цих закладів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вони будуть трансформовані, буде тип закладу змінено.

 

КУЛЕБА М.М. Санаторні?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Санаторні школи, так.

Колеги, Порошенко Марина Анатоліївна, голова Всеукраїнської благодійної організації "Благодійний Фонд Порошенка". Будь ласка, Марино Анатоліївно.

 

ПОРОШЕНКО М.А. Дякую.

Вітаю всіх учасників комітетських слухань! Дійсно, одразу хочу підкреслити, що реформа спеціальних закладів освіти неможлива без створення якісного альтернативного освітнього простору. Тому ще у 2016 році я ініціювала початок реформи інклюзивної освіти. За цей час нам вдалося реалізувати комплексні зміни, що заклало фундамент для розвитку інклюзивної освіти і сприяло тому, що кожна четверта школа в Україні стала інклюзивною. Головним результатом цієї реформи є зростання у 7,5 разів дітей, охоплених інклюзивним навчанням, з 2,5 тисяч до понад 19 тисяч дітей.

Разом з тим, щоб закріпити і вивести інклюзивну освіту на якісно новий рівень, ми пропонуємо:

затвердити перелік осіб з особливими освітніми потребами з врахуванням вимог Саламанської декларації;

створити єдину систему обліку дітей з особливими освітніми потребами та оцінку їх розвитку на базі мережі інклюзивно-ресурсних центрів. Це допоможе мати державний механізм організації надання якісних освітніх послуг та соціалізації таких дітей;

розробити механізм ефективного використання освітніх субвенцій та субвенцій на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами залежно від їх потреб і здібностей;

запровадити сертифікацію педагогічних працівників, які будуть працювати в інклюзивних класах або групах.

розробити сучасні програми з надання психолого-педагогічних та корекційно-розвиткових послуг;

посилити контроль за забезпеченням розумного пристосування закладів освіти згідно оновлених державно-будівельних норм.

Також ми розуміємо важливість виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, які мають особливі освітні потреби в умовах сім'ї або наближених до сімейних. Тому має бути створена мережа малих групових будинків, в яких вони зможуть жити, навчаючись в звичайних закладах освіти.

Враховуючи вимоги Саламанської декларації, вважаємо за можливе збереження спеціальних шкіл для дітей зі сліпотою чи глухотою, навчально-реабілітаційних центрів для дітей зі складними та комбінованими порушеннями, які запрацюють за новими освітніми стандартами і будуть оснащені сучасним обладнанням. Саме ці кроки дадуть можливість дітям отримати освіту в комфортних сучасних умовах і підготують безболісний перехід дітей із спеціальної до інклюзивної системи освіти. Дякую. І Слава Україні!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Героям слава!

Я, по-перше, хочу подякувати за вашу активну позицію взагалі в цій темі, рівно 3 хвилини, і за те, що ви розпочали цю реформу. Ми вам вдячні. Але у нас дуже багато ще роботи в цій сфері і тому все найскладніше у нас ще попереду, колеги.

Кремень Василь Григорович, доктор філософських наук, професор, дійсний член Національної академії педагогічних наук України, президент Національної академії педагогічних наук України.

 

КРЕМЕНЬ В.Г. Шановна Юліє Миколаївно, шановні народні депутати, шановні колеги! Національна академія педагогічних наук України і зокрема Інститут спеціальної педагогіки і психології імені Миколи Ярмаченка в контексті теми, яка обговорюється, провели, на наш погляд, суттєву роботу. Дуже коротко.

Перше. Розроблено та впроваджено в практику нове покоління навчальних (у кількості 150 назв) і корекційних (у кількості 78 назв) програм.

Друге. Завдяки розробкам наших вчених українську жестову мову вперше введено до навчального плану закладів, в яких здобувають освіту особи з порушенням слуху, як окрему дисципліну, як засіб навчання.

Третє. Підготовлено серію методичних посібників (близько 20 назв) для батьків і фахівців, які виховують дитини з особливими потребами.

Четверте. Розроблено типовий перелік спеціальних засобів корекції психофізичного розвитку дітей з особливими освітніми потребами, які навчаються в інклюзивних та спеціальних групах закладів дошкільної освіти, і затверджено наказом МОН 1 квітня 19-го року.

Хотів би сказати, – і це п'яте – на постійній основі проводяться безкоштовні консультації родин, які мають або планують всиновити дітей з особливими освітніми потребами.

Наукове-методичне забезпечення інклюзивного навчання. Серед зробленого:

Перше. Підготовлено і поширено в початковій школі узагальнені матеріали щодо специфіки розвитку дітей з особливими освітніми потребами в умовах інклюзії.

Друге. Розроблено низку спеціальних методик роботи з дітьми з дитячим церебральним паралічем, розладами аутистичного спектру, із затримкою психічного розвитку, порушенням інтелектуального розвитку, тяжкими порушеннями мовлення тощо.

Третє. Розроблено методики діагностування дітей окремих категорій, а також реабілітаційно-оздоровчі програми з комплексної фізичної реабілітації, яка з успіхом використовується у закладах з інклюзивним навчанням.

Усі згадані методичні матеріали і навчальні курси схвалені або мають гриф МОН України.

За підтримки МОН громадською організацією "Смарт освіта" і EdEra створено он-лайн курс "Робота вчителя початкових класів з дітьми з особливими освітніми потребами". І вчителі користуються цим.

Серед нерозв'язаних проблем зазначу наступні:

Перше. Необхідність запровадження, на наш погляд, раннього виявлення та корекційного впливу на дітей з особливими потребами, так звана переддошкільна освіта.

Друге. Введення в практику соціально-педагогічного патронату, щоб забезпечити взаємодію освітніх закладів, сім'ї та суспільства в навчанні дітей з особливими освітніми потребами.

Третє. Створення відповідних умов для осіб з особливими освітніми потребами при незалежному оцінюванні: сурдопереклад, рельєфно-крапковий шрифт тощо.

Четверте. Забезпечення організаційних умов здобуття особами з особливими потребами професійної та вищої освіти, чого поки що немає.

Безумовно, тут вже говорилося, нестача фахівців-практиків у закладах, де здійснюється інклюзивне навчання, і необхідність перепідготовки і підвищення їх кваліфікацій.

Недостатня поширеність сімейних форми виховання.

І ще одне. В зв'язку з територіальними громадами я хочу сказати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Останнє, будь ласка.

 

КРЕМЕНЬ В.Г. Останнє. Відсутність у територіальних громадах мультидисциплінарних послуг або програм, що базуються на індивідуальному оцінюванні потреб дітей та їх сімей.

І зовсім останнє. Щоб ми знайшли правильну дорогу у співвідношенні інтернат, не інтернат, санаторна школа і таке інше, я пропоную орієнтуватись на принцип дитиноцентризму. Виходити з того, які у нас є діти і як ми можемо максимально наблизити навчання, виховання цих дітей до їх здібностей, потреб, до їх умов життя і таке інше. Не з того, на скільки відсотків зменшити інтернати, на скільки збільшити ще чогось, а аналізувати кожну дитину і кожній дитині дати мережу, яка б дозволила найбільш ефективно з врахуванням її конкретних здібностей…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Індивідуальний підхід, так, використовувати?

 

КРЕМЕНЬ В.Г. Дитиноцентризм – це навіть більше, ніж індивідуальний підхід. І по-моєму, і ви говорила, і пан голова у вступному слові про цей принцип, і, власне, пропозиції, які є в проекті рішення, вони теж основуються десь на це.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Григоровичу.

Колеги, давайте вже дещо поговоримо про проблеми на місцях.

Так, з трибуни Дмитро Григорович, заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації. Вже дещо говорив сьогодні, тому ваші 3 хвилини трішки зменшаться.

 

СТРИГУН Д.Г. Так. Дякую.

Я дуже швидко. Насправді у мене не такий великий досвід участі в комітетах, тому я приїхав вас послухати і насправді погоджуюсь з більшістю виступаючих, тобто я для себе робив ремарки. І можу від себе сказати, що ми, дійсно, дбаємо про захист дітей. У нас у стратегії-2020 в області визначено, що в центрі має стояти людина, тобто не розподіляємо дитина, там чоловік чи жінка, це людина і навколо неї ми будуємо послуги, надаємо їх і дбаємо про їх якість. Використовуємо всі ті інструменти…

От пані Філіпішина казала "моніторингові візити". Ми робимо моніторингові візити безпосередньо, як в приймальні, так і виїжджаємо в області, дивимось, харчуємось в тих самих школах-інтернатах, пробуємо самостійно. Тобто не подобається, приймаються організаційні, управлінські рішення. Дивимося, як холодильник та кухня влаштовані.

Так само пан Горбачов зазначив, що не вистачає комунікаційних кампаній. Нам не вистачає центральних комунікаційних кампаній, тому що, якщо дати на локальний рівень розробити макет якогось банера або сіті-лайта, то перепрошую, це буде виглядати як сільська академічна, знаєте, така от самодіяльність. Тому ми хочемо, щоб найкращі, наприклад, розробки, там я не знаю… Креативне агентство Banda, яке розробляло, наприклад, Ukraine NOW, всі ж знають компанію, всі дивляться, за кордоном вона отримала там Red Dot Award . От ці люди мають розробляти комунікаційні кампанії, які нам українцям будуть доступними словами розказувати, що є права людей, їх треба захищати.

Доставка дітей в школи. У нас економічний департамент разом з "Делойт" розробив схему опорних шкіл, опорних медичних закладів і опорних центрів по наданню послуг. Ми їх розвиваємо в першу чергу, тобто діти не мають навчатись в школі, де немає там достатньо умов для навчання, де школа неповна, там відсутній басейн, наприклад, або немає викладача англійської мови, я вже не кажу про інклюзію. Тому ми підсилюємо сильні школи там на 400, на 100 дітей, куди ми автобусами, у нас 12 тисяч дітей щодня доїжджають до школи, у нас 100 відсотків довезення дітей. У нас не залишаються діти вдома, без транспорту. Тобто ми закупили автобуси, дякуючи там міністерствам, субсидіям, субвенціям. Тобто це є.

Що я хочу від вас почути. Ми одна з найкращих областей в Україні за всіма показниками. Ми пропонуємо вам, якщо ви бачите якісь пілот, наприклад, потестити його на нас. Тобто от ми зараз хочемо, щоб нас включили в систему нового здорового харчування для дітей, яке зараз розробляється на Київську і Чернігівську область. Ми хочемо, щоб у нас це було вже зараз, щоб ми не чекали там півроку, поки тести пройдуть, а ми разом з ними на наших 330 тисяч дітей робили краще вже сьогодні, не чекаючи там півроку. Так само по інших питаннях.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми вам дуже дякуємо.

 

СТРИГУН Д.Г. Ми відкриті для ваших пропозицій. Якщо треба тести, ми найкращі, ми зробимо статистику докладну на…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Давайте коротенька репліка, будь ласка.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Пане Дмитре, до вас коротенька репліка. Ви найкращі. Я дніпропетровець, дніпровець, я не знаю, як тепер… Але питання в тому: всі підвозяться, а наскільки у вас транспорт пристосований для того, щоб дитинка на візочку, з ДЦП, з ураженням опорно-рухового апарату могла доїхати до опорної школи?

 

СТРИГУН Д.Г. Я можу відповісти на нього.

Автобуси закупаються згідно тих стандартів, які були розроблені. Я від себе можу сказати, що вони не пристосовані, в них немає підйомників. Я це перевіряв і цим питанням займався. Але у нас дуже чуйні люди, які поруч, це водій і супроводжуючий, які допомагають дітям потрапити в автобус і вийти з нього, не пошкодивши себе. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Колеги, дякую.

Ігнатьєв Володимир Васильович є у нас? Володимире Васильовичу, давайте сюди до нас, у нас дивіться скільки вільного місця.

 

ІГНАТЬЄВ В.В. Я думаю, що мене почують…(Не чути)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ні, вас ніхто не почує. У нас зараз іде пряма трансляція з моєї сторінки, нас дивиться велика кількість людей. Тому, будь ласка, швиденько підходьте сюди.

І давайте, колеги, ось у нас на черзі Рогова Віра Борисівна, Осипенко Жанна Жоржівна. Будь ласка, підходьте, сідайте сюди поближче, щоб потім не витрачати час.

 

ІГНАТЬЄВ В.В. Звук чути.

Харківщина. Сьогодні про Харківщину декілька раз уже згадувалося. Хочу сказати, що у нас, дійсно, існує програма реформування закладів інституційного догляду і вона реалізується. Протягом 19-го року забезпечено зміну типу підпорядкованих закладів інтернатного типу. Всі статутні документи відповідають і приведені у відповідність до чинного законодавства. Створена оптимальна мережа спеціальних закладів, які є, взагалі у нас спеціальних закладів на Харківщині сьогодні 12. Це 2 школи для дітей із порушенням зору, 2 – із порушенням слуху, 6 – порушення інтелектуального розвитку, а також порушення мовлення, опорно-рухового апарату, в тому числі із складними порушеннями.

Хочу сказати, що протягом цього навчального року в цих закладах майже 3 тисячі учнів і дітей, із них 44 відсотки це діти із інвалідністю. Якщо говорити про склад учнів і кількість учнів у спеціальних закладах по рокам, то в динаміці протягом останніх років ця цифра в межах 2 тисячі 700 осіб залишається, що свідчить якраз про те, що запити на потреби населення в існуванні таких шкіл залишаються стабільними. Є педагогічний склад кваліфікований, який має відповідну спеціальну освіту, повністю забезпечені такими педагогічними кадрами. І крім того, вони проходять щорічно і відповідно до термінів перекваліфікацію.

Що хочу сказати ще. Що протягом 16-го року, дійсно, запроваджене інклюзивне навчання, у нас в 22 рази збільшена кількість закладів, які займаються інклюзивним навчанням. Кількість дітей в них збільшилася в 14 разів, і зараз це 862 особи, в тому числі запроваджені в закладах дошкільної освіти. Спеціальні школи надають освітні послуги всій територіальній громаді і всім мешканцям Харківської області. І крім того, сьогодні вже говорили про те, що в закладах для тотально сліпих, тотально глухих – це представники з багатьох регіонів України, не тільки Харківщини.

Пропозиції, які хотілось би сказати, що необхідно забезпечити виважене ставлення на державному рівні до реформування існуючої мережі спеціальних закладів і не порушувати право батьків і дітей обирати заклади освіти для отримання освітніх послуг шляхом створення здорової конкуренції на ринку освітніх послуг. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я вам дякую, Володимире Васильовичу.

Я теж підтримую те, про що ви сказали про виважений підхід. Ви мені скажіть, будь ласка, що у вас там – збираються закривати школу для сліпих чи не збираються, оскільки у нас з вашої області взагалі пішла ця тема?

 

ІГНАТЬЄВ В.В. Ні, не збираються, вона буде продовжувати далі функціонувати в тому ж режимі.

 

КУЛЕБА М.М. Пане Володимире, я вам скажу про виважений підхід. Виважений підхід… Я не знаю, чи мікрофон працює. (Шум у залі) О, дякую дуже.

По Харківщині те, що ви говорите, ви лідери сьогодні псевдореформування. Ви всі перейменували школи, всі перейменували спеціальні школи просто в школи. Але нічого там не змінилось. Це не в плані критики, а в плані виваженого підходу. Якби ж ви тоді аналіз якийсь зробили, де потрібно, де непотрібно. Але от ви відрапортували: ми всі реформували. У мене є дані, я отримав від вас з області, але вони просто перейменовані – більше нічого. Отак, як всі 66 по Україні, вони просто змінили назву. Вона залишилась спеціальною школою-інтернатом по суті, але на папері це просто спеціальна школа. Тобто от вся реформа. Я не кажу про те, що їх всі треба було там закрити чи не закрити, сформуйте виважений підхід у своїй області і прийдіть з цим підходом сюди на комітет і розкажіть, що значить виважений підхід на рівні області, тоді ми зрозуміємо, що таке виважений підхід на рівні України. Це стосується не тільки вашої області, це стосується кожної області. Дякую дуже.

 

ІГНАТЬЄВ В.В. Миколо Миколайовичу, я сказав, що ми привели його до норм чинного законодавство, Закон "Про освіту". Ми так і зробили, перейменували… реформування робимо потихенько і один заклад ми перевели із закладу спеціального в заклад для дітей обдарованих. Ми створили ще один заклад "Рятувальник" для дітей відповідно, то єсть реформування ми ведемо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, давайте дамо слово, у нас вже Кирило, так, тримає руку.

 

НЕВДОХА К.С. Так, так. Микола вже репліку мою сказав.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тільки дуже коротко, будь ласка.

 

НЕВДОХА К.С. Я також хотів зазначити, що так, було змінено назву, як ви зазначили, і статут, але тип не змінений і підходи, і все інше. А послуг у нас в Харкові не вистачає. І ці заклади можна зробити послуг, у послуги трансформувати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Ще одна репліка. Дуже коротко.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я дуже коротко. Колеги, я ще раз подякую Марині Анатоліївні Порошенко за те, що вона вперше в інклюзію впустила державні кошти, при чому з державного бюджету, допомогла регіонам реально це робити. Так от я хочу сказати, пане Миколо, я б сказав би так: я проаналізую те, що харківські колеги там роблять і не роблять. Але питання в іншому: чи ми зробили те, що ви сказали? Ви сказали: невже ми не можемо. Так от я закликаю, щоб, пані Юліє, ваш комітет і Міністерство освіти, якого вже тут немає, щоб вони, у травні місяці починається бюджетний процес, давайте ми збільшимо ті кошти, які започаткувала Марина Порошенко.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я хочу зазначити, що на інклюзію кошти збільшено в рази в цьому році в бюджеті.

 

СУШКЕВИЧ В.М. Я розумію, але сьогодні по статтям, про які говорив і Микола, і я, по всім статтям…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. От я зараз хочу скоротити ваші всі доповіді, щоб дійти до міст, до шкіл і щоб вони розказали нам, як ці кошти до них доходять і як ці кошти освоюються.

 

ПОРОШЕНКО М.А. Можна, якщо до мене звернулись, я…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Колеги, давайте…

 

ПОРОШЕНКО М.А. Я коротко, я коротко. Дійсно, я хочу пояснити, по-перше, що ці кошти, це не я їх виділила в бюджет, тому що я бюджет не розподіляю.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ініціювали, так, ми розуміємо.

 

ПОРОШЕНКО М.А. Річ у тому, що, дійсно, ми показали просто Міністерству економіки, що ці гроші вони були, вони постійно виділялися на дітей з особливими освітніми потребами, вони перераховувались через коефіцієнт, але вони йшли загальною освітньою субвенцією і вони спускалися на місця, вони не виділялися з цієї субвенції, і тому вони цільово не використовувались на дітей. Ми вперше просто виділили ці гроші і показали їх прозоро, і їх можна після цього прозоро використовувати саме на потреби дітей з особливими освітніми потребами. Все суспільство, вся України їх побачила ці гроші. Це головне було досягнення для України.

І друге. Треба розуміти не загальне збільшення якесь там, щоб просто збільшувати і збільшувати. Для цього і треба, ми вийшли з ініціативою затвердити перелік осіб з особливими освітніми потребами, щоб розуміти і прив'язати ці гроші до кожної дитини. Скільки дітей, якщо ми будемо мати чітку статистику і прив'язуватись до потреб і здібностей кожної дитини, ми зможемо чітко вирахувати кількість грошей, які потрібні на освіту таких дітей з особливими освітніми потребами. Це треба зробити.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пані Марино. Дякую.

Осипенко Жанна Жоржівна, тимчасово виконуюча обов'язки директора Департаменту освіти і науки Київської обласної державної адміністрації (КМДА).

Костюк Ірина Костянтинівна, Антонщак Оксана Вікторівна. Підсаджуйтесь сюди, будь ласка, щоб вас було добре видно і чутно.

Будь ласка. Осипенко Жанна Жоржівна є у нас? Немає.

Так, Костюк Ірина Костянтинівна, директор Інклюзивно-ресурсного центру № 10 Шевченківського району міста Києва. От давайте послухаємо, які у нас реальні проблеми є в інклюзивно-ресурсних центрах і чи доходять до них гроші.

 

КОСТЮК І.К. Добрий день! Я дуже рада…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. В мікрофон тільки, будь ласка.

 

КОСТЮК І.К. Я дуже рада, що я запрошена. Тому що я знаю, що дуже багато питань є до інклюзивно-ресурсних центрів.

Наш центр в Києві був створений менше року тому. Я хочу сказати, що за цей рік до нас прийшло більше 3 тисяч родин. Ми провели оцінку більше 600 дітей. І в моєму центрі працює тільки зараз 15 людей, це технічний персонал і працівники. І я хочу сказати, що в нас дуже багато питань. Тому що я як директор і як мама особливої дитини, дитини з інвалідністю, я дуже вдячна за те, що Марина Анатоліївна дала цю нам змогу діток в школу інклюзивну… дати освіту, взагалі дати право на цю освіту.

Але питання у мене таке. Фінансування ІРЦ. По Положенню 545 в кожному районі повинно бути не менше 5 інклюзивно-ресурсних центрів, тому що один ІРЦ створюється на 12 тисяч дітей. У мене в районі – 55600. І я одна з дівчатами працює з ранку до ночі, приходить дуже багато сімей. І ці діти, ви розумієте, це не тільки діти з інвалідністю, а це всі діти. У нас є міжнародні методики тестування. І у нас немає зараз часу на корекцію, по положенню ми повинні оцінити дитину і дати корекцію.

Тому ще таке питання, яке наші директора інклюзивно-ресурсних центрів питають. Якщо нас створила громада, якщо ми фінансуємося бюджетом і ми здаємо всі звіти в департамент, чому, є питання, що ми, як вам сказати, прив'язані до РУО?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. … з РУО, ви це маєте на увазі, так, я уточнюю.

 

КОСТЮК І.К. Да. І у нас є дуже багато питань: чому? Я пишу розширення штату – мені відмовляють.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Хто відмовляє?

 

КОСТЮК І.К. Райони, да.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. РУО, районне управління освіти.

 

КОСТЮК І.К. У мене є департамент, який… нас вообще створили, які нам дали змогу створитися. Але питання, щоб було в кожному районі по 5 ІРЦ, по 6 ІРЦ, транспорт, щоб дитина могла до нас доїхати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Ірино, от давайте, у нас є пані Валентина, залишився єдиний представник Міністерства освіти. (Шум у залі)

 

ХІВРИЧ В.В. Я можу відповісти?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Да, давайте, тому що нам відповіді потрібні.

 

ХІВРИЧ В.В. У нас насправді 610 ІРЦ вже створені і функціонують, але ще й досі створюються, і у нас буде їх майже 700. І на сьогоднішній день найгірша ситуація у нас склалася у дуже великих містах – це Дніпро, це Харків і це місто Київ. На все місто Київ тільки 10 ІРЦ, де повинно їх бути близько 40. Тому ця проблема є, але це міська влада повинна створити. Вони сказали, що у 20-му році, пообіцяла міська рада міста Києва, що буде створено ще 7 ІРЦ. Хоча це, мабуть, питання повністю не вирішить, але це буде покращення. Тому органи місцевої влади повинні за це відповідати. Якщо інклюзивно-ресурсний центр підпорядкований тільки районному відділу у місті Києві, то це проблема, власне, міської ради, і тут треба буде просто міністерству, мабуть, ще раз листом може звернутися до міської адміністрації Києва, щоб це вияснити. У місті Харкові у нас теж всього один ІРЦ, а ви уявляєте, яке місто Харків, тому там дуже складно все.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тобто питання залежить від міської влади?

 

ХІВРИЧ В.В. Так, абсолютно. Їм гроші були надані і зараз є гроші на територіях державного бюджету…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А в якому обсязі були гроші надані? На ці гроші можна відкривати відповідно до 5 тисяч…

 

ХІВРИЧ В.В. Звичайно, звичайно. Так же і маленькі ОТГ відкривались свої, облаштовували, і гроші є…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А ось Володимир Васильович по Харкову. Є Володимир Васильович?

 

_______________. Нема його.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Жаль. Я би зараз запитала, чому гроші виділені, а інклюзивний центр тільки один.

 

НЕВДОХА К.С. Це просто в самому Харкові. А в Харківській області дуже багато, там достатньо. А це в Харкові, це міська рада. Там спіч і діалог досі тривають, але це питання до міського голови.

 

ХІВРИЧ В.В. Точно так у них в Дніпрі, точно так же. У Дніпропетровській області є, а у Дніпрі немає. У місті Львові теж немає. Це найбільша проблема у нас от місто Київ і ці…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тобто я правильно розумію: це питання у віданні міських рад, гроші виділені міністерством, у бюджеті передбачені, міністерством виділені, але ми не бачимо, куди вони пішли. До ресурсних центрів вони не доходять.

 

ХІВРИЧ В.В. До речі, вони залишалися… Ми їх дали їм на 19-й рік, вони не використали, і вони перехідними залишились на 20-й рік. І ми очікуємо, що вони все-таки виконають свої повноваження. Гроші лежать. Гроші не використані. Але вони їх не використовують і не відкривають.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Пані Валентино, а який ви бачите вихід, як вирішити цю проблему?

 

ХІВРИЧ В.В. Треба ще раз звернутись, я не знаю, чи можливо якусь нараду, чи від Верховної Ради безпосередньо до мерів цих міст, тому що це, власне, тільки їхня воля. Найгірша ситуація – це Харків, потім іде Дніпро (там вони ще два зробили, один тільки зараз працює, але довгий час жодного не було), Київ і Львів. Все.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Я зрозуміла.

 

ХІВРИЧ В.В. Доручення, можливо, міським головам, чи, я не знаю, ну, треба якось до них звернутися. Гроші лежать.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Бачите, які у нас проблеми в державі: гроші лежать, а діти інклюзивні без грошей.

 

(Загальна дискусія)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. … децентралізація, да, от вам на лицо.

 

БАЙДА Л.Ю. Можна невеличку ремарку?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Давайте.

 

БАЙДА Л.Ю. Якщо ми будемо вже писати доручення…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Представтесь, будь ласка.

 

БАЙДА Л.Ю. Мене звати Лариса Байда, я з громадської організації "Національна асамблея людей з інвалідністю".

Насправді те, що ми говоримо про ІРЦ, це дуже гарна ідея, що ми відкрили 600 центрів. Але не значить, що вони всі 600 працюють. Ми зараз тісно працюємо в Донецькій і Луганській областях. Центр не укомплектований, щоб ви розуміли, штатними одиницями, навіть в Сєвєродонецьку немає керівника ІРЦ і прийом, кошти, він архітектурно недоступний і так далі. Якщо пройтись по всім ІРЦ, які є в Україні, да, ми відкрили. Але штати не укомплектовані, фахівці не підготовлені. Тобто велика кількість дітей з батьками стоять в чергах.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я зрозуміла. Дякую.

Тобто я зрозуміла, що є проблеми з інклюзивно-ресурсними центрами, як я, в принципі, і знаю, тому що я, готуючись до цих слухань, розмовляла з декількома директорами, з пані Іриною в тому числі, і ми розуміємо всі, в який складній ситуації на сьогодні вони всі знаходяться. Є проблема з фінансуванням, з укомплектуванням штату…

 

БАЙДА Л.Ю. Навчанням.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Навчанням, да. Ну, це те, про що ми запитували безпосередньо МОН, це ми будемо точно контролювати. Тобто перелік проблем мені зрозумілий.

Колеги, будь ласка, Антонщак Оксана Вікторівна, директор школи І-ІІІ ступенів № 275 імені Кравчука Володимира Деснянського району міста Києва.

Дуже коротко, будь ласка.

 

АНТОНЩАК О.В. Дякую. Добрий день! Я директор школи. Деснянський район – найбільший район в Україні. І школа № 275 імені Кравчука Володимира – це перша школа, яка прийняла до себе діток з особливими освітніми потребами.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я хочу представити вас. Це, наскільки я розумію, та школа, яка є найкращою в Києві по інклюзії. Я правильно розумію? Розповідайте.

 

АНТОНЩАК О.В. В 2009-2010 навчальному році ми створили, організували спеціальний клас для дітей зі зниженим зором. А вже з 2014-2015 року було відкрито класи з інклюзивною формою навчання. Ми самі, сама адміністрація школи промоніторила стан в Деснянському районі і з'ясували, що діти, які мають особливі освітні потреби, навчаються в Оболонському районі. Ми ініціювали зустріч з батьками і вже в 2014-2015 році на базі навчального закладу було відкрито 4 класи, де навчалось 8 дітей з особливими освітніми потребами, це були дітки з діагнозом ДЦП.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. В 4 класах 8 дітей? Тобто по двоє дітей в класі?

 

АНТОНЩАК О.В. Так.

І завжди я скрізь говорю про те, що навчальний заклад залюбки прийняв цих дітей, абсолютно не було жодних, повірте мені – жодних проблем з батьками. Навпаки, на той час законодавство було таке, що інклюзивний клас – це 20 дітей, де допускалось 5 дітей з різними нозологіями. Батьки, зрозумівши, що класи маленькі, стояли в черзі, щоб потрапити саме в інклюзивний клас. На жаль, на сьогодні ця норма скасована. На жаль, на сьогодні інклюзивний клас – це 28-30 дітей. На сьогодні у нас функціонує 8 інклюзивних класів і в них навчаються 22 дитини.

Розпочали ми свою роботу без жодного фінансування. І тоді нам дуже допомогли громадські організації, депутати нашої Київради, які долучились до нашої школи. І завдяки цим організаціям вже в перший рік навчальний, 14-15 рік, нами було встановлено… Спілкою громадян людей з інвалідністю був встановлений пандус. Ми за ініціативою депутатів Київради забезпечили дітей транспортом. До сьогоднішнього дня у нас працює соціальний транспорт.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тобто я правильно розумію, що ви гроші отримуєте не від держави, а безпосередньо від допомоги конкретних людей?

 

АНТОНЩАК О.В. Це я говорю до 17-го року, як ми організували. Далі нам закупали парти громадські організації допомагали. А вже з 2017 року ми отримали субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на надання державної підтримки особам з особливими освітніми потребами.

Тут звучало питання: скільки коштів? Я вам розказую, скільки коштів. У 2017 році в школі навчалось 23 дитинки. В 2017 році ми отримали 190 тисяч 870 гривень. У 18-му році – 667400. В 19-му році (22 дитини) – 805 тисяч 951 гривня. І в школі працює клас для діток із зниженим зором, на них ми отримали 120 тисяч гривень.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А скажіть, будь ласка, на скільки вистачає вам цих коштів?

 

АНТОНЩАК О.В. Розказую. Деснянський район – це район, де всі школи є юридичними особами, тобто у нас бухгалтерія і ми самі займаємось проведенням тендерів і закупівлями. Нам цього вистачило для того, щоб створити сприятливі умови, а саме: забезпечити класи, де навчаються такі дітки, мультимедійними комплексами. Кожна дитина має ноутбук-трансформер, меблі, парти, тренажери, обладнання і матеріали для проведення корекційно-додаткових робіт, обладнання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Оксано Вікторівно, я зрозуміла. У вас вже час закінчився. Я хочу сказати, що я зрозуміла, що ви молодці.

І у мене тільки така пропозиція. У вас виходить краще всіх. Можливо, ви будете якось ділитися досвідом.

 

АНТОНЩАК О.В. Я готова ділитися досвідом.

Але, якщо час закінчився, я дуже вам вдячна за розуміння, що на сьогоднішній день школи не готові прийняти дітей з важкими нозологіями.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не готові, чому?

 

АНТОНЩАК О.В. Не готові, тому що… з важкими, я сказала, нозологіями, бо не знають, як працювати. На прикладі своєї школи я вам скажу, що 70 відсотків навчання вчителі нашої школи проводять власним коштом. 30 відсотків – це відвідування семінарів, як правило, це презентаційні семінари. Тобто я до чого це все веду? Дуже гарно, що видаються кошти, знаходяться для інклюзивно-ресурсних центрів. Я б дуже просила все-таки виділити кошти для навчання і підтримки вчителів, які працюють з дітьми з важкими нозологіями. Не з інтелектом – норма, там ми вже навчились, а от саме з важкими нозологіями.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Пані Валентино, дуже коротко, будь ласка.

 

ХІВРИЧ В.В. Я скажу дуже коротко, тому що така ситуація, яка є після 17-го року от у даній школі, яка є у місті Києві, є в кожній школі, в якій є діти з нозологіями, в якій відкрити інклюзивні класи. Тобто минулого року було виділено на кожну дитину, яка є в садочку, на рік 19,5 тисяч гривень на одну дитину і 23,1 тисяча гривень – на одну дитину у загальноосвітній школі. Тому ті школи, які мають фінансову самостійність, вони отримали значні кошти і змогли організувати і робоче місце дитини, і одночасно корекційно-розвиткові послуги. Інша ситуація, що насправді не скрізь вистачає фахівців, особливо у сільській місцевості для того, щоб якісно надати ці послуги корекційно-розвиткові. Над цим ми, справді, зараз працюємо і готуємо кадри, і хочемо, щоб вони були і в селі. Для облаштування робочого місця кошти теж є.

Цього року сума пішла трішечки менша, ніж була минулого року. Тому що загальна сума 540 мільйонів, які пішли загалом на інклюзію, вона не змогла покрити значне збільшення дітей в інклюзії, яке відбулося навіть протягом липня-січня місяця. Тобто якщо у нас в 16-му році було 7 тисяч дітей там з хвостиком, у 18-му році – 12 тисяч, то тут ми очікували, що буде десь 14 тисяч. Їх стало на 1 вересня – 17 тисяч, а на 1 січня – 19,5 тисяч дітей у загальноосвітніх навчальних закладах. Ми цьому радіємо, тому що справді батьки своє… Ну, це знаєте, як батьки повірили, повели своїх дітей. Але ми планували, що 19,5 тисяч дітей буде тільки в 21-му році. Сьогодні ще тільки почався 20-й, ми вже таку суму маємо. Тому у нас буде проблема на наступний рік, доведеться, щоб все-таки кошти додали, бо це ті кошти 540 мільйонів, які загалом держава виділяла, і ми там і на автобуси, і на ІРЦ, і куди там вони тільки не йшли, все встигали на них зробити.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Я зрозуміла. Дякую.

Ремажевська Віра Миколаївна. У нас залишилося дуже мало часу, колеги. Я навіть не знаю, що робити, тому що, звичайно, у нас ще достатньо велика кількість учасників наших слухань, які приїхали з інших міст. Я не знаю, як виходити з цієї ситуації. Ви бачите, я дуже серйозно контролюю регламент ваших виступів.

На старт!

 

РЕМАЖЕВСЬКА В.М. Постараюсь дуже швидко. Звати мене Ремажевська Віра, я зі Львова. Я директор першого в Україні навчально-реабілітаційного центру.

Спільно з Академією педагогічних наук (дякую, Василю Григоровичу) ми розробили до 2007 року новий тип закладу – навчально-реабілітаційний центр. Що я спостерігаю зараз в Україні? Я би хотіла сказати, що я ще є президентом Всеукраїнської асоціації працівників спеціальної інклюзивної освіти. Ми створили таку громадську організацію, тому що це насправді дуже важливе питання і питання не лише реформування спеціальної освіти, а й реформування інклюзивної освіти. І це питання… Дитина є одна. Є різні варіанти можливостей.

Я хочу навести приклад свого закладу. У мене майже 150 дітей постійного контингенту, з яких ночує лише 12. Хоча у мене є діти з різних областей України, батьки яких, наприклад з Києва, здають свою квартиру в Києві і їдуть до Львова для того, щоб отримати якісні послуги, знімають там квартиру і живуть. Це ідеологія закладу, коли ми говоримо про те, що має бути, дійсно, деінституціалізація – дитина повинна жити вдома.

Але, наприклад, ми єдиний заклад в Україні, який займається сліпоглухими дітьми, тобто це найскладніша категорія дітей. І станом на сьогодні я можу побачити різке зменшення таких дітей. Запитання: де вони? Вони погано діагностовані, вони погано визначені і однозначно їм не надається належна допомога.

У що ми впираємося? Основні 4 проблеми.

Перша проблема – це проблема кадрів. Це проблема кадрів, як спеціальних закладів, так і інклюзивно-ресурсних центрів, і забезпечення супроводу інклюзії в загальних школах і в дошкільних закладах. Чому? Тому що старіють педагоги, які в свій час отримали якісну кваліфіковану освіту спеціальну. Молоді люди не хочуть іти. Але проблема кадрів – це не лише проблема педагогічних кадрів, це проблема і непедагогічних кадрів. Якщо помічник вихователя, який працює з дітьми складними, з дитиною на візку (повинен поміняти памперс, повинен допомогти в санітарно-гігієнічних моментах перебування цієї дитини), отримує 4 тисячі 723 гривні, тобто доплату до мінімалки як прибиральниця в звичайній школі, то ми скоро не будемо мати тих людей, які будуть забезпечувати щоденні потреби перебування дитини в закладі.

Наступний момент – це рання допомога. Я дякую, Василю Григоровичу, направду, ви дуже важливу річ сказали. Мені прикро, що вже пішов заступник міністра охорони здоров'я, який розказував про раннє втручання. Багато хто в цьому залі мене добре знає і знає мою позицію. Слово "втручання", наприклад, для мене, бо я є теж мама дитини с особливими освітніми потребами, а не лише директор закладу, воно ріже мені вухо. Тому що ми не маємо втручатися, ми маємо допомогти.

Чому ми не можемо подивитися на досвід країн, які є найближчими нашими сусідами: поляки, словаки, чехи. У них не існує поняття "втручання" як недолугий переклад з англійської мови, у них існує: у поляків – "вспомогання" як допомога, у чехів існує "рання печа" як рання допомога сім'ї. І мені здається, що найкраща ситуація, найкраще отримати таку допомогу психолого-педагогічну, в першу чергу психологічну, родині можна в закладах системи освіти. А це і є процес реформування, коли заклади не просто переназиваються. Те, що я бачу зараз, от прекрасна статистика: 80 навчально-реабілітаційних центрів. Так це ж не реабілітаційні центри, це спецшколи-інтернати, які просто переназвали в три букви – НРЦ. Класно! Сучасно! Суть не помінялася.

Наступний момент – дошкілля. Дошкілля, ми говоримо про те, що для таких дітей з особливими освітніми потребами обов'язковою є передшкільна освіта. До речі, вертаючись до проблеми ранньої допомоги, якщо ми подивимося Положення про інклюзивно-ресурсний центр (а ми з Мариною Анатоліївною спільно теж працювали і над положенням, і над постановою Кабміну, яка була щодо інклюзивно-ресурсних центрів), нижня межа віку, з якою може мама звернутися в інклюзивно-ресурсний центр, – це 2 роки. В 2 роки вже пізно говорити про допомогу! Це вже букет всіх порушень, які тільки можуть бути!

І наступний останній момент – це фінансування. Якщо ми говоримо… Наприклад, зараз у мене працює служба державного аудиту. Ми проаналізували систему фінансування від 17-го по 19-й роки. Ви знаєте, скільки для закладу, який має майже 20 мільйонів грошей на рік з бюджету, скільки іде на розвиток потреб дитини, тобто на розвиток самого закладу? 3 відсотки. 80 відсотків – це зарплата, 8 відсотків – комуналка, 5 відсотків – харчування і так далі. 3 відсотки! Про які якісні послуги ми можемо говорити?

Щодо фінансування у мене є пропозиції. Наприклад, я добре знаю систему освіти в різних країнах Європи. Зокрема, наприклад поляки, як вони зробили. Вони не створювали окремі автобуси, які мали би довозити дитину. Вони просто дали кошти батькам і окрім прав нагадали про їхні обов'язки. Обов'язок батьків – довезти дитину до якісних послуг.

Що ми спостерігаємо? Львівська область станом на сьогодні має 19 закладів для дітей з особливими освітніми потребами. Фактично два заклади, тобто якщо ми беремо по кількості дітей, це діти з інших областей України. Тобто це те, про що говорив Микола Миколайович і Любомира Степанівна, де батьки користуються тим, що нащо везти дитину за 17 кілометрів, наприклад, від Тернополя, простіше завезти за 120 кілометрів до Львівської області. Ми в такий спосіб не порушуємо права сім'ї, але ми порушуємо права дитини на її потребу жити в родині. Тому фінансування…

І ще один дуже важливий момент. За нашим західним кордоном…

Це все фінансування, я закінчую. Розумію, але наболіло. І дякую за те, що підняли, сьогодні суперовий день, просто перший раз тішуся за багато років, слухаючи вас.

Хотіла б ще сказати щодо фінансування. Є дуже важливий момент. Я, наприклад, у свій час отримувала від держави допомогу в 7 карбованців. І моїм завданням було знайти роботу, працювати і виховувати незрячу дитину. Що станом на сьогодні я спостерігаю у батьків? У мене 80 відсотків батьків, у мене є батьки, які приїжджають на "Лексусі" у заклад, але 80 відсотків ніде не працюють. І коли я спілкуюся з мамою, а вона мені каже: а для чого мені працювати, якщо я буду працювати, я отримаю меншу допомогу від держави. Вона віддає дитину, де я утримую її, харчую, лікую, навчаю – все це безкоштовно. А вона сидить дома, отримуючи кошти. Тобто у всьому цивілізованому світі перебування в інтернаті є платним. У всьому цивілізованому світі харчування є платним. Ми завжди говоримо багато про права і забули сказати про обов'язки. Обов'язок кожної родини – прохарчувати свою дитину, вдіти її і виростити. А обов'язок держави забезпечити тими спеціальними речами, які сім'я забезпечити не може. Дякую. (Оплески)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Віро Миколаївно, я вам теж дуже дякую.

І ми чекаємо пропозицій все те, що ви озвучили. Будь ласка, якщо ви ще не надіслали, надішліть нам, будь ласка.

 

РЕМАЖЕВСЬКА В.М. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Колеги, давайте послухаємо, у нас вже є ті, хто звідки вийшов. Давайте ми послухаємо. Невдоха Кирило Сергійович, представник Національної ради дітей та молоді при Уповноваженому при Президенті України з прав дитини.

 

НЕВДОХА К.С. Дякую за увагу. Ой, не за увагу. Ще рано.

Так, я входжу до національної ради і до ради входять 60 делегатів з усієї України, при чому половину складають випускники шкіл-інтернатів. То ж мені є що сказати, бо доля дала такий вирок мені, що я мав перебувати 10 років у спеціальному закладі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А чому, Кирило, чому ви там опинилися?

 

НЕВДОХА К.С. Я зараз поясню.

А все почалося з того, що до першого класу загальноосвітньої школи мене прийняли як здорову дитину. Я бешкетував у цій школі, був непосидючим, чим заважав працівникам. І вони вирішили позбавитись від мене. Ось довідка, різниця у півроку і один і той самий лікар. Тут він пише, що я здоровий, тут він пише, що в мене вже діагноз є і я маю бути переведений до спеціальної школи-інтернату. І таких дітей дуже багато. Тобто червоний штамп ніби тавро на все життя.

Обираючи у випускному класі заклад для подальшого навчання, я навіть не міг уявити, з якими труднощами я зіткнуся. Виявилося, що з документом про закінчення мого закладу я не те, що не маю обирати місце навчання вищого рівня, а й спеціальності профтехосвіти. Так, був вибір три професії: озеленювач, штукатур, маляр. І серед них жодної не було, яку б я хотів здобути і до якої в мене були розвинені навички, бажання – це найголовніше. Вибачте. Сказати, що був здивований, це нічого не сказати. Я вважаю, що це велика несправедливість і абсурдність. Ну, як інші діти можуть обирати вільно місце навчання, заклад для їх здобуття, професію, спеціальність, а у мене є всього три варіанти?

На щастя, педагоги закладу, до якого я був вимушений все ж таки вступити, помітили мою спроможність вчитися на рівні з дітьми із звичайних шкіл. То ж далі на мене очікували за допомогою їх справжні випробування: це переатестація засідань педрад, ПМПК, яка видала колись мені цю справку. І мені довелось доводити, що я можу навчатися. І я пройшов ці кола пекла. І зараз аж у 20 років я право маю здобувати повну загальну середню освіту на рівні з усіма. Хоча у ці роки я вже мав би закінчувати університет і міг би вже більше користі державі приносити та й собі також. Вже люди у ці роки сім'ю заводять.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Кирило, дякую. Закінчуйте. І одне питання у мене.

 

НЕВДОХА К.С. Зараз я в п'ятірці лідерів з навчання. Це через 2 роки я увійшов в цю п'ятірку. А у своїй групі так і в трійці. Посилено готуюсь до ЗНО. Планую вступити до ВНЗ вже на бажану спеціальність. Став переможцем конкурсу "Молода людина року", "Учні профтехосвіти". У Лондоні цього року… 19-го року став амбасадором One Young World.

Інші інтернатні заклади, зокрема санаторного типу (тому що я виступаю від ради, тому хотілось би і це зачепити), хоч і видають правильні документи, але ми вважаємо, це не місце для дитини, бо це закритий заклад, заклад закритого типу. Наприклад, мені, людині, яка свого часу була відсторонена від соціуму і не брала… що є головним у розвитку взагалі як особистості і реалізації в подальшому, і не брала безпосередньо участі в житті суспільства, зараз доводиться наздоганяти своїх однолітків зі звичайних шкіл. Тому почуйте крик душі не тільки мене, а отих всіх 60 представників ради, і я вважаю, що нас іще більше, що дитині, яку спеціально закривають у так званому інтернатному закладі, наноситься велика шкода.

Санаторій подібного типу – це точно не курорт. Скажіть, в якому санаторії лікують 11 років? Ну в якому санаторії, звичайному, не закритого типу, лікують 11 років? Хто там лікувався…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Строк перебування законодавством 3 місяці, але він постійно продовжується батьками, так?

 

НЕВДОХА К.С. 1 рік. А у нас же ж багато санаторних закладів і діти там вчаться 11 років. (Шум у залі) Да, і знов зараховують.

Хотілось би навести статистику, але достеменної її немає, тому я просто скажу так: ви не уявляєте, скільки зруйновано доль, скільки професійних мрій не здійсниться і скільки суспільство втратило справжніх особистостей, лідерів і професіоналів.

У той час, коли не вистачає фінансування на звичайні заклади, де дитина б повноцінно розвивалася і відбувалася ефективна соціалізація, бо саме мені допоміг звичайний заклад професійної освіти, держава витрачає мільярди гривень, а ні вона, а ні дитина не отримують очікуваної віддачі. Тобто гроші йдуть, виділяються… Головне навіть не те, що держава не отримає, а дитина не отримує очікуваної віддачі, яка прописана у всіх документах, на що воно виділяється.

І у Лондоні перебуваючи, там також ця тема піднімалося, і там навіть є таке твердження: "Побудуйте 100 інтернатів і будьте впевнені – всі вони будуть заповнені".

І у мене є ще один приклад по справі.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка, останнє.

 

НЕВДОХА К.С. Буквально вчора, їхавши на цю зустріч, я запитав… Дівчина до 7 класу вчилася в звичайних школах, а 8-11 клас вже закінчувала в школі-інтернаті для дітей з порушенням зору. І вона відмітила наступне, це дослівно: рівень знань однокласників суттєво відрізняється від тих, що були в звичайних школах, і це в гіршу сторону. Ізольованість впливає на розвиток. А щодо типу реабілітації чи лікування, то це раз на рік окуляри, вітаміни і все. Це дитина, яка там провчилася.

Ми не ображені на інтернати, ми не ображені на санаторії, але, виходячи з інтернату, все як з чистого аркушу відбувається. Тобто суть їх яка?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я зрозуміла. Нам дуже важливо…

 

НЕВДОХА К.С. Мені б хотілося, щоб ви нас почули.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну, я почула. Я думаю, що всі, хто тут присутній, почули.

 

НЕВДОХА К.С. І приймаючи рішення, ставили… дитиноцентризм був.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добре. Дякую, Кирило. (Оплески)

Давайте, колеги, останню доповідь послухаємо. Дешвар Ліна, випускниця спеціальної школи, громадська активістка.

 

ДЕШВАР Л. Всім доброго дня! Вже, мабуть, доброго вечора! Я також є випускницею інтернатного закладу. Народилася я на Луганщині. Від мене відмовились батьки одразу після мого народження, тому що я маю інвалідність. І все – і моє життя почалося по інтернатах. Це будинок дитини, потім – дитячий будинок, а потім – школа-інтернат в Херсонській області. Тобто всі круги інтернатних закладів я повністю знаю, як вони виглядають.

Я не хочу багато всього розповідати про інтернати, тому що вже Кирило багато всього розповів. Розкажу вам декілька просто таких приколів, вибачте, за мій сленг трохи. Справа в тому, що нам дітям ставили просто діагнози. Навіть тоді, коли ми їхали на ПМПК, то ми просто сиділи в автобусі, вчителька вийшла, там щось зробила, прийшла і каже: ми ідемо тепер в інтернат. Ну, ок. А потім ми дізнаємося, що у нас F70, потім ІІІ-ІV профіль стоїть. Тобто те, що я дитина з інвалідністю, і те, що від мене відмовилися батьки, це ще не говорить про те, що в мене не інтелект норма, наприклад. Але на цьому тоді нам просто ставлять хрест. Це порушення моїх прав як дитини на освіту. Це перше.

Друге. Коли нам ставлять ці F70, нам тоді не дають навчатись хімії, фізики, нам розтягують школу на 3, на 4 загальноосвітніх класи. Тобто це не є припустимим. Добре, що тоді в моєму інтернаті з'явилася класна завуч, яка нас повністю перевірила і виявилося, що в мене інтелект норма і в моїх друзів. Тоді нам поставили клас ЗПР. Ок. Дякую.

Далі. Інтернат. Чому він дуже сильно шкодить дітям? Коли ми виходимо з інтернатів, у нас немає права навіть обрати освіту. Я все життя мріяла бути там режисером або в журналістській сфері. Ну, зараз тепер, звичайно, я вже мрію про зовсім інше, але тоді я мріяла. В мене ніхто не запитав, чи хочеш ти кудись поступити. Мене просто перед фактом поставили, що ти йдеш в технікум-інтернат на бухгалтера, бо в тебе така прекрасна математика, ти так класно її знаєш. І я туди поступила. У мене ще плюс 3 роки відібрали на моє право просто як на гідне життя. Це при тому, що я тоді ще не знала, як приготувати собі їсти, це я вже в технікумі була. Потім, пам'ятаєте, був "свинячий грип", я якраз тоді тільки вийшла з інтернату, інтернат не вчить навіть, як нам витрачати кошти. І я коли взяла цю велику суму грошей, яка копиться роками, я витратила за 2 дні і навіть не пам'ятаю, на що. А от "свинячий грип" прийшов, і я місяць сиджу одна на всю общагу і не знаю, як мені їсти. Тобто я до чого веду? Те, що інтернати треба реформувати, тому що вони не соціалізують дітей, вони асоціалізують їх, вони повністю закриті. Я більшу кількість своїх друзів знаю, які: або а) зараз сидять в тюрмах, або б) вони просто зламались і зараз стоять от біля метро. Дуже багато моїх друзів вони в метро якраз або в харківському, або в київському. І є мої два друга, які, на жаль, померли. Вони просто зламались. Бо система їх не захищала, вони не знали, що робити. Їх ніхто не навчив, як перейти дорогу – елементарно нібито, здавалось, як приготувати собі їсти – теж елементарно. От і все.

Тому щодо шкіл санаторних, просто відійду від своєї історії.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Підсумовуючи.

 

ДЕШВАР Л. Да, підсумовуючи.

Для мене це важка тема стала, тому що в мене багато друзів, з якими я волонтерю, я їм допомагаю, а вони перебувають в школах санаторного типу. І у мене зараз друзі в Одеській області, вони говорять: у нас немає туберкульозу, просто наша мама захворіла, але закритою формою. Да, ми вже четвертий рік у цій школі-інтернаті, але виявляється, ми взагалі не хворі. Чому нас тримають в інтернаті, коли у мене є мої друзі в звичайній школі? Це перше.

Друге питання. Я завжди всім задаю його. Коли діти випускаються після 9 класу, дітям 16-17 років, їх лікують від туберкульозу або там від серцевих..., сколіоз. Питання: коли вони підуть у виш, вони вже різко не хворіють? От і все. Я вважаю, що школи-інтернати санаторного типу треба повністю їх реформувати, тому що кожна дитина в Україні має право безкоштовно на реабілітацію або на от такі от послуги, які надає школа санаторного типу. Чому однім можна, а іншим неможна?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ліна, я зрозуміла.

Я так розумію, що там тягнуть руку, і це директор санаторної школи. Я правильно зрозуміла?

 

АПТЕРМАН О.Й. Я директор того закладу, про який тільки що йшла мова. Моя колега сказала, що вона тішиться, а я сиджу і плачу. Колега з Львівського ІРЦ про те, що вона сьогодні сюди попала, а я сиджу і плачу, тому що те, що я почув… Я б підготувався, я привів би своїх випускників: багаторазового чемпіона України з боротьби Артема Матяша, призера Чемпіонату Європи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Представтесь, будь ласка. Яка у вас школа?

 

АПТЕРМАН О.Й. Директор Конотопської загальноосвітньої санаторної школи-інтернату для дітей з малими та неактивними формами туберкульозу Аптерман Олександр Йосипович.

Директором цього закладу є 20 років. 20 років я йшов від совка до сьогодення. І я вдячний представнику Уповноваженого Президент з прав інвалідів і представнику Уповноваженого Президент з прав людини, які підняли тему санаторних шкіл-інтернатів. На жаль, немає заступника міністра, яка не пояснила, що буде із санаторними школами-інтернатами. З 1 липня припиняють роботу санаторні школи-інтернати.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. У нас є пані Валентина.

 

АПТЕРМАН О.Й. З 1 липня припиняють роботу санаторні школи-інтернати, а з 24-го року починаються ліцеї і так далі. А що будемо робити 4 роки? Але це інша справа. Якщо дадуть відповідь.

Двічі мене перевіряли представники Уповноваженого у справах людини. І в 15-му році несподівано о півшостої вечора до мене завітали представники Уповноваженого у справах дитини. Вони до 10, до 11 години ходили, спілкувалися, дивилися класи, вони були всі у захваті.

Я передам шановній пані Юлії фотокартки мого закладу для того, щоб ви зрозуміли, що не все так погано в цьому світі. Бо мені обидно за державу. Я хочу сказати, що головне в реформуванні закладу, що перехід від совка у нас давно вже відбувся. У мене свої лабораторію по взяттю аналізів, ми не возимо дітей туди-сюди, у мене свій фізіотерапевтичний кабінет. Ми в минулому році зробили соляну печеру, в якій діти двічі на рік оздоровлюються. І у мене результат – карантину немає взимку.

Головне – ми не ізолюємо дітей. В цьому році восьмикласниця перше місце на олімпіаді по фізиці.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Йосиповичу, скажіть, будь ласка, а яка у вас кількість хворих дітей на туберкульоз?

 

АПТЕРМАН О.Й. 266 дітей. Вони всі приходять до мене з довідкою ЛКК, тобто я нікого не можу прийняти просто так.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А скільки загалом навчається у вас дітей?

 

АПТЕРМАН О.Й. 266 дітей.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І всі 266…

 

АПТЕРМАН О.Й. З довідками ЛКК. Я хочу пояснити…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. ЛКК – це що означає?

 

АПТЕРМАН О.Й. Лікарська контрольна комісія. Я хочу пояснити, що…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. А те, що написано в довідці, відповідає реальній ситуації?

 

АПТЕРМАН О.Й. Ну, звичайно.

 

ГОЛОС ІЗ ЗАЛУ. (Не чути)

 

АПТЕРМАН О.Й. Почекайте, я хочу пояснити. Ви розумієте, в Сумській області 6 тисяч 321 дитина з зони ризику. Ми всі думаємо, що це хворі на туберкульоз. Ні, це зона ризику. Це ті діти, які можуть захворіти на туберкульоз, якщо вони попали в складні життєві умови, ви розумієте. І якщо вони кажуть, що 3-4 роки, так, це буває і таке. Але у мене дівчинка навчалася 6 років, а на шостий рік, завдячуючи тому, що її мати захворіла на туберкульоз, вона отримала туберкульоз, але закриту форму, бо ми її лікували і спасли цю дитину.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. І є у вас діти, у яких є батьки, так, але вони навчаються у вас?

 

АПТЕРМАН О.Й. У нас практично всі діти… Ми погоджуємося з тим, що діти повинні бути і в родині. Тому у мене, скажемо, 180 дітей – це діти, які постійно ходять додому, але це Конотоп і Конотопський район. Ви розумієте, це не досить продумана ситуація з тим, як формувати такі школи.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Тобто який відсоток у вас дітей перебуває в інтернаті протягом тижня, ночує?

 

АПТЕРМАН О.Й. Протягом тижня перебуває 50-60 дітей, тобто п'ята частина.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Батьки в них є? У всіх?

 

АПТЕРМАН О.Й. Значить, у мене одна дитина-сирота, мати якої померла, скажемо так, м'яко кажучи, і опікуном якої являюсь я зараз; друга, яка позбавлена батьківських прав. Всі інші діти мають батьків. Але ви повинні зрозуміти, що це або мати-одиначка в 90-80 відсотках, або із складних життєвих умов. Я не кажу, що ми хороші, я не кажу, що у нас все нормально, але це діти, які по Конституції мають право на охорону здоров'я і освіту.

24 професійні гуртки. Ось подивіться, оце мої діти роблять.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Йосиповичу, я вам дякую за репліку.

 

АПТЕРМАН О.Й. Одну хвилину. 24 професійні гуртки, театр 3D "Дорослі плюс діти дорівнює добро", де діти разом з вчителями і заслуженими працівниками освіти грають в театрі.

Я хочу сказати, знаєте, от остання фраза. Останнє, що я хотів би сказати, що нещодавно, коли я практично вчора виходив із інтернату, із свого закладу, і маленька дитина підійшла до мене і спитала: а що правда, що наш інтернат закривають? Я нічого… Попросіть міністра і народного депутата, нашого народного депутата, нашим народним депутатом вони рахують Олександра Анатолійовича Качуру, який приїздив у наш інтернат і відправив нам схвальний лист з пропозицією співробітництва. Я розумію, що це дитячі фрази, але я пообіцяв. На жаль, я можу тільки через представників міністерства це зробити. Тобто неможна ототожнювати.

Я згоден, що повинні бути дитячі будинки сімейного типу, хоча я знаю про них теж дещо. Я згоден, що повинні бути будинки 15 чоловік, але повинні бути культурно-оздоровчі центри, де діти можуть проходити навчання і лікування, якщо вони потребують цього. І от ту табличку, яка у вас є (я прочитав уважно всі ваші матеріали і радуюсь тому, що в стратегію вносяться зміни), її треба доповнити, я не знаю, якою фразою: оздоровчий, культурно-оздоровчий цент. Але це діти, які… Я вам передам і звернення батьків. Різні думки. Різні люди – різні думки. Неможна ототожнювати. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ми вас почули, Олександре Йосиповичу. Дякую.

Ще одна репліка і будемо.

 

ДЕШВАР Л. Я останнє своє слово хочу сказати. По-перше, пану зі хочу Львова відповісти.

 

АПТЕРМАН О.Й. Пан з Конотопа.

 

ДЕШВАР Л. З Конотопа. Вибачте, будь ласка.

У мене і у Кирила так само інтернати були супер красиві, супер класні, у нас багато гуртків було. Але від них, я вам скажу, жодної користі. От пан Валерій не дасть збрехати, що в паралімпійській збірній дуже багато випускників інтернатних закладів.

 

АПТЕРМАН О.Й. Да я не проти цього…

 

ДЕШВАР Л. Я зараз говорю, я вас чула.

І останнє. Я хочу сказати: дуже погано, коли працівники інтернатних закладів інтернат ставлять вище, ніж інтереси дітей. Дякую. (Оплески)

 

АПТЕРМАН О.Й. Ви мене вибачте, але при чоловіку пані Марини мені присвоїли звання "Заслужений працівник освіти".

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, Олександре Йосиповичу, ми дуже цінуємо вашу роботу і ми знаємо ваші результати. Ми з паном Олександром розмовляли, ми знаємо, що у вас достойний заклад.

Колеги, давайте от ще останню тезу пан Валерій скаже. Я дуже хотіла б, щоб ми з вами закінчили на позитивній ноті. Тому, будь ласка, пане Валерію, а потім ще…

 

СУШКЕВИЧ В.М. Юліє Миколаївно, ви вгадали те, що я хотів зараз зробити.

Шановні колеги, знаєте, я знаю дуже багато випадків, які сьогодні ідентифікувала Ліна і її колега, який з інтернату також. До речі, я дуже просив би тебе, якщо можна, мені передати ті документи, які сьогодні, скажімо, не давали тобі можливості далі продовжити навчання. Я хочу особисто це побачити і продовжити цю роботу.

Але ви знаєте, так сталося, що я був у санаторних школах. Знаєте, я математик за професією. І коли в одній санаторній школі в 4 класі не було санаторного навчання, санаторної освіти… Часто мені кажуть: Валерію Михайловичу, слухайте, ви так погано усно рахуєте, ви гроші погано рахуєте, ви навіть швидко не можете порахувати, ви ж математик. Я кажу: я математик, я не арифметик. Тому що з арифметикою у мене часто є проблеми, пов'язані з тим, що в санаторії, де я пролежав десь біля 9 місяців, не було санаторної школи. Це ще один факт. У мене дружина…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви саме в санаторії були? Там повинен був іти навчальний процес.

 

СУШКЕВИЧ В.М. В санаторії.

В інших санаторіях були школи і там мені дали освіту, півтора-два роки між тим, коли я не був дома. Потім я повертався додому, продовжував школу в школі. Але я до чого.

Я просто хочу сказати, так трапилось якраз по харківським ситуаціям. У мене дружина, яка має інвалідність також і по зору, вона слабозора, вона провчилась більшу свою частину в інтернатному закладі, не цілодобово, ну, скажімо, інколи цілодобово, інколи ні. Так склалось. Ви знаєте, вона молиться на цей інтернат. Вона каже: це був найкращий педагогічний колектив, це були люди чудові. Але я знаю інше: в санаторному закладі, де мене бив викладач. Він мене бив, він знущався наді мною. І таке також було. Тобто баланс між тим, що може бути злочином в інтернатному закладі (таких злочинів я знаю багато, і про це мені розказували), і баланс між тим, що сьогодні робить та ж харківська гімназія, яка 132 роки працює. А вона сьогодні зразок, на мою думку, по багатьом чинником. І там є дуже талановиті діти і розвиваються таланти. Я до чого.

Пані Юліє, ви своєю промовою на початку і Сергій Віталійович… казав про аналіз, глибокий аналіз ситуації, яка склалася. І сьогодні питання, коли, скажімо, концепція деінституціалізації вона вже в роботі, а стратегія інклюзивної освіти ще не прийнята, то давайте ми подумаємо про те, щоб сьогодні… От ви сказали, що коштів достатньо. Коштів недостатньо. Якщо сьогодні 4 тисячі отримує людина, яка доглядає за спинальником дитинкою у школі, це нереально. Я до чого. Якщо ми сьогодні, а ми повинні і ми на цьому шляху, зробимо нормальні умови, де буде в школах наближене питання освіти, надання реабілітаційних послуг, медичних послуг, тому що медицина від дитинки з інвалідністю зараз відірвана. Я про це говорив кілька разів представнику МОЗ. На жаль, сьогодні ці системні речі вони віддалені від того, що часто робить хороший інтернатний заклад, який, безумовно, на мою думку, треба реформувати, осучаснити у варіанті, в тому числі доступності, вибачте, звичайних людей без особливих освітніх проблем, щоб вони також там були і вони робили оцю інтеграцію, оцей варіант розмитості інтернатного закладу, який завжди був. І вирішити це питання. Питання аналізу і питання коштів, тут колега казав про те, що працювали, коли Марина Анатоліївна зробила, ну, скажімо, сприяла створенню цієї субвенції, то треба процес порядку використання коштів і статті використання коштів переглянути і подумати, його осучаснити і зробити таким, щоб він працював на інклюзію в освіті, яка повинна бути створена. Тоді закриються інтернати.

І сьогодні як мама, батько, які мають право вибору, ви ж знаєте, сьогодні в Законі "Про освіту" мають право вибору: або ти ідеш туди, або ти ідеш туди, вона повинна піти. І та динаміка, про яку сказали сьогодні колеги, що все більше і більше ідуть не в інтернат, я від цього радію і сподіваюсь, і вірю в те, що держава це буде робити. І тоді зникнуть інтернати. Але не робити це штучно, як ви написали математично-механічно в документах комітету. Не робити цього. Оту механіку треба прибрати. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

І наостанок Сергій Колебошин, народний депутат України, заступник голови Комітету з питань освіти, науки та інновацій.

 

КОЛЕБОШИН С.В. Дякую, дякую, пані Юліє.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви як одесит давайте все-таки спробуйте в кінці дещо веселіше.

 

КОЛЕБОШИН С.В. У мене все вдасться.

Я би хотів… По-перше, дійсно, дякую. У нас тут, дійсно, така запекла дуже дискусія відбувається. І це абсолютно нормально, бо, ну, давайте сам термін "деінституціалізація", коли ми фактично реформуємо, а фактично прибираємо, мабуть, цілу інституцію, інституціональну таку ланку як інтернати. І нормально, що ця дискусія, і нормально, що ця ланка себе захищає. Так і в фізиці, так і в біології і в житті, і в психології. І, мабуть, проблеми, про які ми казали, вони відбуваються, тому що представників цієї ланки там теж не так багато чують. Хоча, я думаю, що і вони, і всі тут погоджуються, що немає нічого кращого, ніж дитина, яка виховується в повноцінній нормальній родині. І вектор цей однозначно має бути збережений.

Але я трохи хотів би змінити дискурс і сказати, що давайте собі уявимо, що ця дискусія відбувається там 5років тому. Вона неможлива була. Не могли б Ліна та Кирило розповідати про те, як їм було важко в житті. Не могли б ми от зараз дискутувати, як важко з кадрами в інклюзивно-ресурсних центрах, бо їх не було взагалі, взагалі поняття "інклюзія" не було в країні.

І тому я просто хотів би, ну, фактично закінчити, а насправді поставити три крапки, тому що ми розуміємо, що ми продовжуємо, усвідомлюючи проблематику. Всім командам, як командам у міністерстві, і тим, які працювали раніше, і ті, які працюють зараз, Марині Анатоліївні, яка просто цю глибу посунула інклюзивну в країні. І ми зараз кажемо про проблеми, але ми кажемо про проблеми вже у піднімаючійся системі. І пані Юлії, яка підняла це питання на рівень комітетських слухань. Я не знаю, чи були раніше, мабуть, були. Але ми маємо усвідомлювати…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Не було.

 

КОЛЕБОШИН С.В. По інших питаннях були.

Я вдячний насправді всім. І ми рухаємось далі, тому що не рухатись далі, не наближати дитину до родини неможна. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, пане Сергію.

Друзі, ми з вами, я думаю, що ви не будете ображатись на нас за те, що ми майже в 2 рази перевищили ліміт. Вибачте всі ті, хто приїхав і хотів виступити, і ми пообіцяли, але не змогли. Ви бачите, що немає об'єктивної просто можливості.

Я вам дуже вдячна від імені комітету нашого за те, що ви всі прийняли участь. Ми сьогодні, я думаю, досягли свою мету, яку ми ставили. Ми хотіли всіх почути і ми бачимо, скільки проблем, і ви самі розумієте, скільки нам ще потрібно працювати.

Ви бачите наші рекомендації, проект рекомендацій. Я дуже прошу долучитись всіх тих, хто ще не долучився, і надати свою пропозиції, тому що ми будемо працювати далі. Я вам обіцяю, що ці рекомендації вони будуть спущені відповідно на рівнях до Кабінету Міністрів України і міністерств профільних, органів місцевої влади, обладміністрацій, органів місцевого самоврядування. І ми всі, тільки разом об'єднавшись, зможемо досягти цієї мети. Я вам всім дуже дякую ще раз. І давайте не зупинятись і будемо далі рухати інклюзію і працювати з деінституціалізацією в нашій країні.

Дякую вам всім. (Оплески).