Комітет Верховної Ради України

СХВАЛЕНО

розпорядженням

Кабінету Міністрів України

від «___» __________ 2016 р.

 № _____

СТРАТЕГІЯ

розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року

Загальна частина

Сучасний розвиток світової економіки визначається інтенсивним зростанням рівня інтелектуалізації як праці так і засобів виробництва, що дозволяє створювати нові якісні конкурентоздатні товари та послуги з високою долею доданої вартості. Визначальним елементом в ланці створення такої продукції є знання та носії цього знання – інтелектуальний капітал країни (рис.1 Додаток 3). Економіка знань – є безальтернативним пріоритетним стратегічним напрямом для розвитку як суспільства так і держави. Для України трансформація застарілої сировинної економіки в сучасну інтелектуальну є вкрай актуальною.

Розвиток та підтримка вітчизняних високотехнологічних галузей є складовою частиною довгострокового процесу розбудови конкурентоздатної інноваційної економіки – економіки знань, головний напрям якої є процес комерціалізації знань.

Стратегія розвитку високотехнологічних галузей до 2025 року (далі - Стратегія) визначає ключові напрями, базові інструменти, мету, стратегічні цілі розвитку високотехнологічних галузей в Україні, завдання, спрямовані на їх досягнення, а також основні інструменти і механізм реалізації Стратегії з урахуванням сучасних світових тенденцій та особливостей розвитку України.

Правовою основою розроблення та реалізації Стратегії є План пріоритетних дій уряду на 2016 рік.

Класифікація напрямів розвитку високих технологій

Відповідно до класифікації ОЕСР [1] до високотехнологічних галузей віднесено:

«Галузь інформаційних технологій (далі - ІТ): виробництво комп’ютерної, офісної техніки та створення програмного забезпечення»; відповідно до сучасної бізнес-практики ми також віднесли до цієї галузі надання консалтингових послуг з цифрової трансформації бізнесу та підтримку ІКТ інфраструктури.

«Аерокосмічна»,

«Фармацевтична»,

«Виробництво електроніки та телекомунікаційного обладнання»,

«Виробництво медичної, високоточної та оптичної техніки».

В Додатку 2 наведено поточний стан секторів за класифікацією ОЕСР. Проте поточна ситуація в Україні та світі диктує необхідність адаптації даної класифікації до поточних умов та вироблення інтегрованих напрямів розвитку, які виникають на перетині таких сукупностей факторів як:

1.     Можливості та конкурентні переваги України:

кваліфікований та освічений людський капітал (31 місце, The Human Capital Report 2015 ), рис.2, Додаток 3;

земельні ресурси (33% світових запасів чорнозему, рис.3 Додаток 3);

географічне місце розташування;

сировинно-ресурсна база.

2.     Ключові компетенції:

високий рівень підготовки та значна кількість спеціалістів інженерних та природничих спеціальностей, ІТ фахівців (в TOП-3 країн в Центральній та Східній Європі за обсягом ІT ринку та кадровим потенціалом), (рис.4 Додаток 3);

розподілена транзитна інфраструктура, (рис.5 Додаток 3);

наявна багатогалузева промислова інфраструктура;

зростаючий агропромисловий-комплекс.

3.     Фактори довгострокового попиту як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках:

Попит на внутрішньому ринку формує такі задачі:

зростання продуктивності праці в агропромисловому комплексі (далі –АПК);

модернізація транспортної  та енергетичної інфраструктури;

розвиток військово-промислового комплексу (ВПК);

суттєве зменшення енергоємності продукції  (рис.6 Додаток 3);

імпортозаміщення;

зростання продуктивності праці в промисловості (рис.7, Додаток 3)

забезпечення конкурентного середовища;

Попит на зовнішньому ринку формує такі задачі:

підвищення рівня конкурентоздатності продукції АПК (рис.8, Додаток 3) та промисловості;

створення нових матеріалів та компонентів;

створення високотехнологічних сервісів;

забезпечення конкурентного середовища;

Такий підхід дозволяє сформувати більш актуальну класифікацію високотехнологічних галузей.

Досягнути успіху можливо за допомогою трансформації сировинної традиційної економіки в інноваційну, яка базується на знаннях та інтелектуальній праці. Саме тому доцільно робити акцент на підвищенні інтелектуалізації наших ключових галузей за допомогою інтенсивного впровадження інновацій та інформаційно-комунікаційних технологій.

Виключну важливість у зв’язку з трансформаційними перетвореннями викликаними Четвертою індустріальною революцією (концепція Industry 4.0) мають питання використання та розміщення виробництва, а також формування інноваційної культури.

Аналіз сукупності факторів (рис.9. Додаток 3) призводить до певної множини, впровадження інновацій в якій надасть максимальний ефект з огляду на можливості, компетенції та проноз попиту.

Основними високотехнологічними напрямами для України є:

розвиток інноваційної екосистеми;

розвиток інформаційно-телекомунікаційних технологій;

застосування ІКТ в АПК, енергетиці, транспорті та промисловості;

високотехнологічне машинобудування;

створення нових матеріалів;

розвиток фармацевтичної та біоінженерної галузі.

Сучасний стан розвитку високих технологій в Україні

Поточна модель функціонування та державного регулювання економіки не забезпечує належних стимулів для створення і розвитку високотехнологічних виробництв в Україні. Високотехнологічні галузі формують [2]:

6 % ВВП;

5,5 % експорту.

Наукоємність ВВП (витрати на виконання наукових досліджень як частка від ВВП в Україні)  складає 0,77% [2], (рис.10, Додаток 3)

Таким чином економіка України орієнтована на виробництво традиційної індустріальної продукції з низькою валовою доданою вартістю, яка реалізується на насичених, безперспективних для подальшого розвитку ринках. Переважно на забезпечення потреб сировинної економіки спрямовані  розробки та дослідження наукових установ.

Технологічний розрив між Україною та розвиненими країнами щороку поглиблюється. Ліквідація відставання потребує системних змін в методах державного регулювання розвитку економіки, освіти, формуванні інноваційної моделі високотехнологічного розвитку.

Ключовими проблемами сталого інноваційного розвитку економіки є:

відсутність динаміки інноваційного розвитку;

низький рівень розробки та споживання інноваційної продукції;

відсутність стратегії інноваційних перетворень;

відсутність моделі державної підтримки та сприяння розвитку  галузей з високою додатковою вартістю продукту;

низький рівень використання механізму державно-приватного партнерства у реалізації інфраструктурних та інноваційних проектів, зокрема у державні сфері;

відсутність стратегії залучення інвестицій у високотехнологічні галузі.

Базовим багатством країни є її людський капітал. В умовах глобалізації та високої конкуренції стан та перспективи розвитку людського капіталу є визначальним макроекономічним фактором. За рівнем розвитку людського капіталу Україна посідає 31 місце [3], що відповідає розвиненим країнам, проте за рівнем ВВП на душу населення посідає 105 позицію [4]. Невідповідність між розвитком людського капіталу та рівнем життя спонукає відтік за кордон висококваліфікованих спеціалістів (рис.11, Додаток 3)

Основні проблеми:

відсутність можливості реалізувати себе для молоді та професіоналів;

низькі соціальні гарантії для науковців та висококваліфікованих спеціалістів;

низький рівень популярності технологічної освіти та кар'єри у даній галузі серед молоді.

Макрофактори для високотехнологічних галузей

Макрофактори є необхідними умовами, які визначають розвиток та еволюцію системи в довгостроковому періоді. Макрофактори в загальному вигляді відповідають базовим елементам економіки знань і відповідно до [9] визначають макроекономічний ландшафт розвитку:

економічний режим,

інноваційна та технологічна інфраструктура,

розвиток освіти,

розвиток ІКТ інфраструктури.

відсутність бар’єрів та забезпечення конкурентного середовища.

Економічний режим

Фінансові ресурси

Поточна криза призвела до зменшення фінансування наукових досліджень і розробок, впровадження інноваційних технологій та модернізації технічних засобів виробництва. Основним джерелом фінансування інноваційної діяльності є власні кошти підприємств (70-85% від загального фінансування)[2]. В умовах кризи, подорожчання імпортних  запчастин та ресурсів, необхідності виконувати соціальні зобов’язання підприємства змушені скорочувати обсяги фінансування не лише інноваційної діяльності, але і науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДДКР). Так, обсяг фінансування порівняно з 2012 роком скоротився на 11%.  Поточна ставка рефінансування НБУ на рівні 22% [5] фактично унеможливлює залучення кредитних коштів для інноваційної та наукової діяльності. Додатковим обмежуючим фактором є поточна нестабільність банківської системи.

Основні проблеми:

відсутність доступу до капіталу, що спричинена недостатньою кількістю внутрішніх інвесторів та низьким рівнем привабливості країни для зовнішніх інвесторів;

відсутня державна підтримка, зокрема, на початкових етапах розвитку інновацій, яким притаманний високий ступінь ризику;

обмежуюче валютне регулювання.

При цьому основними викликами щодо якісних перетворень в економіці є:

обмеженість фінансових ресурсів та негативна кон’юнктура для розвитку індустріальної економіки;

внутрішні виклики: нестабільність спровокована постійними змінами у податковому кодексі, відсутність послідовних дій уряду на розвиток індустрій з високою додатковою вартістю продукту, корупційні ризики;

зовнішні виклики (заборгованість, зростання економічного та фінансового боргу, несприятлива кон’юнктура сировинних ринків).

Регуляторна політика

Регуляторна політика держави разом з тарифами та системою правозастосування формують, так званий, економічний режим, який визначає стимули, що сприяють ефективному використанню існуючих і нових знань та розквіту підприємництва. За оцінками Світового Банку за підіндексом економічного режиму Україна посідає 93 позицію [9], що свідчить про недосконалу регуляторну та тарифну політику держави.

Основні проблеми:

несприятлива регуляторна та тарифна політика;

наявність спотворень конкурентного середовища;

відсутність рівних та недискримінаційних умов ведення бізнесу;

недостатня регуляторна спроможність для усунення бар’єрів.

Інноваційна та технологічна інфраструктура

Інституціональне забезпечення високих технологій

В Україні номінально існують майже всі інститути інноваційного розвитку [6] (венчурні фонди, бізнес-інкубатори, центри трансферу технологій, технологічні та наукові парки, технологічні кластери, тощо), проте їх діяльність не відповідає сучасним вимогам, перехід до інноваційної економіки іде вкрай повільно. Основна проблема – відсутність чіткої стратегії розвитку високотехнологічних галузей на державному рівні, що визначає пріоритети держави у даній сфері та слугує сигналом для бізнесу та інвесторів.

Окрім того, законодавство України також потребує вдосконалення на основі кращих світових та європейських практик.

Технології та наукове супроводження

          Незадовільна конкурентоздатність вітчизняної економіки, зокрема, обумовлена тотальною зношеністю основних засобів виробництва (у деяких секторах до 80-90%) [2]. Це обумовлює низьку ефективність, підвищену енергоємність та ресурсоємність виробництва і, як наслідок, високу собівартість і низьку додану вартість на одиницю продукції. Низький кінцевий прибуток тим самим не дає змогу провести докорінну модернізацію основних засобів виробництва. Замкнене коло не дає можливості впроваджувати інновації та використовувати передові технології. 

Класична трансформація наукового знання в кінцевий продукт чи послугу, узагальнено передбачає таку послідовність: фундаментальне дослідження, прикладне дослідження, НДДКР, ДКР, створення лабораторного зразка, серійне виробництво, логістика, маркетинг та дистрибуція. Ефективність виробничого циклу залежить від глибини зв’язку між кожним етапом, проте в Україні є суттєвий розрив між зазначеними етапами.

Створення технологій вітчизняними науковими центрами здійснюється без врахування потреб ринку. Велику кількість розробок пропонують на стадії прототипу або лабораторного зразка, що обумовлює необхідність додаткових витрат з боку замовника для впровадження.

Це призводить до того, що значна частина високо потенційних розробок не реалізовано в кінцевий продукт або сервіс. Переважна більшість науковців не спроможна комерціалізувати результати своїх  досліджень через незнання механізму комерціалізації – технологічного аудиту, оцінки вартості, охорони прав на об’єкти інтелектуальної власності, пошуку покупців та механізмів передавання розробок споживачам.

Основні проблеми:

застарілість технологій

низький рівень інтеграції науки та виробництва

відсутність системи комерціалізації НДДКР

старіння наукових кадрів

неефективна система управління наукою

низький рівень наукової діяльності у вищих навчальних закладах

відсутність взаємодії вищих навчальних закладах з бізнесом, низький рівень трансферу технологій

Захист та охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності

Основою побудови інноваційної економіки, заснованої на знаннях, є визнання інтелектуальної власності товаром і забезпечення належного захисту прав інтелектуальної власності. Як відомо, у США інтелектуальні індустрії створюють 34,3 % ВВП, у країнах ЄС – 39 % ВВП, тоді як у структурі економіки України домінує сировинна продукція та продукція обробки з низькою часткою доданої вартості.

Ефективна державна система правової охорони інтелектуальної власності є одним із ключових факторів зростання інвестиційної привабливості країни, а отже, державна політика у сфері інтелектуальної власності безпосередньо пов’язана з економічною політикою країни. Чинна державна система правової охорони інтелектуальної власності засвідчила низьку ефективність у вирішенні ключових завдань і нездатність забезпечити розвиток сфери інтелектуальної власності як важливого елементу національної інноваційної системи та базису інноваційної економіки України.

Недосконала та інертна на зміни система державного управління сферою правової охорони інтелектуальної власності призвела до відсутності істотного прогресу в адаптації нормативно-правової бази до сучасних економічних та політичних умов.

Започаткована Мінекономрозвитку реформа державної системи правової охорони інтелектуальної власності здійснюється з метою впровадження в Україні європейських стандартів життя та виходу України на провідні позиції у світі, встановлення сприятливих умов для високотехнологічного, інтелектуальномісткого бізнесу та нових виробництв.

Концепція реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, нещодавно схвалена Кабінетом Міністрів України, передбачає створення оптимальної, якісної та ефективної державної системи правової охорони інтелектуальної власності, здатної сформувати та реалізувати прозору публічну модель подолання існуючих викликів та ризиків і запропонувати дієві інструменти сфери інтелектуальної власності як стимули для розвитку споріднених економічних та суспільних чинників.

Разом з тим, українська нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності потребує подальшого вдосконалення та адаптації до європейського законодавства, а низька ефективність судової системи  призводить до небажання підприємців реєструвати права інтелектуальної власності на українські розробки в Україні та стимулює піратство в сфері ПЗ та Інтернеті, підробки, порушення законодавства в сфері промислових зразків.

Розвиток освіти

Принципово важливим елементом розвитку інтелектуального капіталу є модернізація системи вищої на професійно-технічної освіти, та підвищення доступності освіти для всіх верств населення. Поточний стан вітчизняної вищої школи і якість підготовки спеціалістів не відповідає поточним ринковим запитам, це призводить до необхідності додаткового навчання та перепідготовки випускників ВНЗ за кошти підприємств. До рейтингу World University Rankings 2015/16  увійшло шість українських університетів: Київський національний університет ім. Шевченко (позиція 421-430); Харківський національний університет ім. Каразіна (позиція 491-500); НТУУ “Київський політехнічний інститут” (позиція 551-600); Донецький національний університет і НТУ “Харківський політехнічний інститут” (позиція 700+); Сумський державний університет (позиція 701+). За індексом освіти United Nations Development Programme (UNDP) у 2013 році зайняла 30 місце зі 187 країн.

Окремої уваги потребує організація популяризації науки і техніки для молоді.

Основні проблеми:

низький рівень взаємодії між бізнесом та ВНЗ

відсутність сучасної матеріально-технічної бази в навчальних закладах

низький рівень навчання практичним технологіям

слабка участь фахівців-практиків у навчальному процесі, як на рівні безпосереднього викладання предметів, так і у керуванні ВНЗ

невідповідність якості освіти потребам ринку.

Стан ІКТ інфраструктури

Принциповим елементом в розбудові економіки знань, висококонкурентної економіки, а відтак і високотехнологічного виробництва є сучасна інфраструктура. Для прискореного розвитку економіки визначальним фактором є інфокомунікаційна інфраструктура. Ставлення до інфокомунікаційних технологій (далі - ІКТ) з боку держави за вторинним принципом впродовж  2000 - 2014 років спричинило трансформацію України  в одну з найменш технологічно розвинених країн у Європі. За результатами дослідження [7] Україна нарощує відставання від розвинених країн в питанні розвитку інформаційного суспільства. Впровадження сучасних технологій зв’язку відбувається із суттєвим запізненням, в Україні присутнє явище цифрового розриву, відсутня консолідована державна стратегія розвитку ІКТ та забезпечення рівних, недискримінаційних та конкурентних умов. Все це спричинює уповільнений темп обміну інформацією, знаннями, досвідом і технологіями.

Основна проблема - відсутня державна стратегія розвитку ІКТ (відсутня Digital Agenda for Ukraine).

Мета та стратегічні напрями реалізації Стратегії

Метою реалізації довгострокової стратегії розвитку високотехнологічних галузей є формування нової моделі економічного розвитку - інноваційної економіки, підвищення технологічності, зростання конкурентоздатності та підвищення ефективності існуючого виробництва В  рамках якої внаслідок розробки та реалізації заходів державної політики будуть закладені передумови для:

суттєвого і постійного зростання рівня інноваційності економіки та її наукоємність;

зростання конкурентоздатності економіки;

системного поєднання науки з виробництвом;

оперативного впровадження, використання та комерціалізацію результатів наукової діяльності;

скорочення технологічного відставання від розвинених країн;

підвищення технологічності,

підвищення ефективності існуючого виробництва та якості управління ним (зокрема, розвиток менеджерських компетенцій)

усунення бар’єрів та забезпечення конкурентного середовища.

Стратегічними напрямами реалізації Стратегії є:

збереження та підтримка інтелектуального капіталу;

забезпечення фінансової підтримки інноваційної діяльності, наукових досліджень та розвитку високих технологій;

запровадження ефективних інституціональних механізмів для розвитку високотехнологічних галузей;

створення сучасної інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

збільшення експорту високотехнологічної продукції та послуг;

стимулювання розвитку новітніх перспективних та випереджальних технологій;

зменшення імпортозалежності вітчизняного високотехнологічного сектору.

забезпечення сприятливого регуляторного середовища та незалежного регулятора з відповідними повноваженнями.

створення економічних стимулів для цифровізації виробництва

Основними пріоритетами діяльності повинні стати:

“High Tech Office” як інструмент підтримки інноваційних проектів.

Розвиток інноваційної високотехнологічної екосистеми;

Програма “Welcome MNC” – програма заохочення та залучення світових високотехнологічних лідерів до розвитку виробництва, наукових досліджень та створення робочих місць в Україні;

“Digital Agenda” – цифровий порядок денний для України;

“High Tech Nation” – програма популяризації високих технологій, науки і техніки для населення України, насамперед серед молоді.

Досягнення мети стратегії можливе завдяки формуванню сприятливих умов за допомогою впровадження стимулюючих інструментів державної підтримки високотехнологічних галузей та підприємств, створення відповідного інвестиційного клімату.

Ключові показники ефективності (очікувані результати)

Реалізація Стратегії

21 сторіччя це сторіччя знань. За оцінками міжнародних експертів домінуючим фактором успіху країни в середньостроковій перспективі буде здатність генерувати знання та максимально ефективно впроваджувати новітні технології у виробництво. Основною лінією стратегії є розроблення дієвих механізмів створення, поширення та імплементації знань в виробничі процеси.

В основу стратегії покладено наступні компоненти:

-          необхідність створення сприятливих умов для розвитку високих технологій через вплив на макроекономічні чинники, які є необхідними умовами розвитку;

-          синтез перспективних напрямів інтенсивного впровадження інновацій, знань та результатів інтелектуальної праці з використанням сучасних технологій.

-          сфера High Tech – це сфера, що здатна надати інструменти трансформації поточного статус-кво держави та країни в нову якість і нову цінність.

-          держава – це ініціатор технологічного перетворення країни та ключовий драйвер інновацій, та споживач інновацій. Щоб побудувати економіку знань та інноваційну країну/суспільство,  держава має почати із себе.

-          інновації в публічному сегменті - управлінні, рішеннях, організації, структурі - визначатимуть якість і кількість всіх інших інновацій у суспільстві.

-          спонсорами та лідерами інновацій повинні стати самі державні управлінці верхнього рівня.

-          створення внутрішнього попиту на ІКТ продукцію та послуги – ключовий елемент модернізації економіки, втримання мізків, розвитку бізнесу, використання людського капіталу.

Фундаментальним базовим елементом будь-якої економіки є людський капітал. В умовах глобальної економіки, рівень розвитку інтелектуального капіталу країни є ключовою конкурентною перевагою.

Для України людський капітал є точкою опори, саме тому розвиток та підтримка науковців, технічних фахівців, інженерів, викладачів є пріоритетним завданням.  Заходами стратегії зокрема передбачено необхідність, в перш за все, створити умови для повноцінної творчої самореалізації технічних спеціалістів в Україні.

Для того, щоб відповідати не лише викликам сьогоднішнього дня, а й бути здатним ефективно реагувати на питання майбутнього, стратегією передбачені заходи щодо посилення вітчизняної вищої технічної освіти. Заради майбутнього необхідно вже сьогодні активно популяризувати науку та техніку. Необхідно повернути моду на знання. Крім того передбачені додаткові заходи, які ставлять за мету інтеграцію вітчизняної наукової екосистеми в глобальний науково-технічний простір.

З метою ефективного залучення та навчання талановитої та професійної молоді в регіонах України стратегією передбачено створення мережі науково-технічних та творчих центрів (коворкінг центрів). Заради збереження та примноження традиційних наукових шкіл передбачені заходи спрямовані на поглиблення та посилення науково-технічного нетворкінгу.

Досягнення максимального результату в створенні високотехнологічної продукції та послуг (за критеріями собівартості, часу тощо) можливо за умови ефективного поєднання засобів виробництва та інтелектуального капіталу, саме тому важливим елементом стратегії є створення ефективного інституціонального забезпечення розвитку високих технологій. Так, на основі кращих світових практик передбачено створення «Офісу Високих технологій», мета якого є організація дієвого механізму відбору, підтримки та комерціалізації наукових досліджень та інновацій.

Також заходи стратегії спрямовані на створення ефективної екосистеми технологічних парків та науково-виробничих кластерів. Ключовою проблемою в комерціалізації наукових знань є розрив між наукою та виробництвом, саме тому стратегія передбачає комплекс заходів для подолання розриву та поглиблення взаємодії між системою створення та системою впровадження знань у виробництво.

Високотехнологічність виробництва зокрема визначається показниками наукоємності виробництва, витратами на науково-дослідні та конструкторські роботи, питомою вагою цих витрат в структурі доданої вартості.

Наукові розробки, результати інтелектуальної праці спрямованні на удосконалення, створення нових властивостей або розробку нової продукції, тобто дозволяють постійно модифікувати кінцевий продукт з метою забезпечення необхідного рівня конкурентоздатності.  Впровадження нових технологій, процесів та інновацій, оптимізація існуючих засобів виробництва потребує фінансування.

Саме тому суттєву увагу в стратегії присвячено питанню підвищення доступності фінансових ресурсів для підприємств, наукових установ та організацій. Окремі заходи спрямовані на підвищення ліквідності високотехнологічних підприємств, адже до 70% НДДКР фінансується за рахунок власних коштів підприємств.

Окрему увагу приділено підвищенню доступності кредитних ресурсів, зокрема через впровадження доступних кредитних програм державними банками. В умовах глобального ринку створення новітніх технологій, комерціалізація знань пов’язана з високим ризиком, отже доцільним є сприяння створенню ефективної екосистеми венчурного фінансування.

Одним із елементів економіки знань є ефективний «економічний режим», який визначається рівнем тарифів та бар’єрів, які штучно стримують розвиток економіки. В стратегії передбачені заходи щодо дерегуляції ведення господарської діяльності в високотехнологічних напрямах, усунення існуючих спотворень конкурентного середовища; забезпечення механізмів та повноважень щодо виявлення та усунення бар’єрів на ринку з метою створення повноцінних ринкових умов ведення бізнесу, зменшення надмірного регуляторного навантаження, спрощення ведення діяльності, підвищення інвестиційної привабливості.

Також стратегією передбачені заходи щодо захисту і підтримки експортерів високотехнологічної продукції та послуг, зокрема через вдосконалення валютного регулювання, надання інформаційної підтримки, спеціальних програм підтримки експорту, піар-кампанії щодо залучення нових клієнтів, інвесторів та науково-технічних працівників до України та презентації як високотехнологічної країни.

Світовий досвід вказує на тісний взаємозв’язок між розвитком сучасної інфраструктури та конкурентоздатністю економіки.

Інфокомунікаційні технології є невід’ємною частиною економіки знань. Рівень розвитку інформаційного суспільства та сучасної інфраструктури є необхідною умовою для розвитку конкурентоздатного виробництва. Саме тому стратегія передбачає, як необхідну умову, розроблення та системне впровадження концепції «Цифровий порядок денний для України», яка по суті є довгостроковою системною державною стратегією з розвитку системоутворюючих елементів інформаційного суспільства.        

Основою високих технологій є результати інтелектуальної праці. Створення дієвої ефективної системи охорони та захисту об’єктів інтелектуальної власності є необхідною умовою для розвитку інноваційної економіки. Поточна ситуація негативно впливає на інвестиційну привабливість України, стримує трансфер технологій.

Стратегією передбачені заходи щодо удосконалення вітчизняного законодавства в сфері інтелектуальної власності, а також захисту інтелектуальної власності за кордоном.

Важливим також є питання швидкої ефективної імплементації технологій в виробництві через трансфер технологій. Стратегію передбачено два механізми трансферу технологій: удосконалення діяльності мережі центрів трансферу технологій та програма заохочення провідних світових компаній виробників високотехнологічної продукції та послуг до переміщення як виробничих так і науково-дослідних потужностей в Україну. Останній механізм зокрема забезпечить комфортні умови праці для вітчизняних висококваліфікованих спеціалістів.

Важливим є розуміння, що високі технології сьогоднішнього дня не обов’язково залишатимуться «високими» навіть в середньостроковій перспективі. Саме тому важливо сьогодні проводити аналіз та прогнозування розвитку перспективних технологій, відповідним чином корегувати напрями досліджень, ефективно трансформувати структуру виробництва. В стратегії передбачені заходи щодо забезпечення створення умов для розвитку перспективних та випереджальних технологій.

Ключові драйвери економіки України були обґрунтовано визначені в моделі Форсайт економіки України [10], основу якої складає якісна оцінка соціальних та економічних чинників виконана більш ніж 100 експертів. Форсайт визначив 10 ключових та перспективних напрямків економіки:

1.       аграрний сектор;

2.       військово-промисловий комплекс;

3.       створення нових речовин, матеріалів та нанотехнологій;

4.       ІКТ;

5.       енергетика;

6.       високотехнологічне будування;

7.       розвиток наук про людину, біомедична інженерія, клітинна медицина, фармація;

8.       розвиток транзитної інфраструктури;

9.       туризм, відпочинок;

10.   інші напрямки економіки.

Можливість створювати конкурентоздатну продукцію за цими напрямами визначається рівнем інноваційності кожного драйверу. Саме тому стратегія закладає умови для випуску високотехнологічної продукції та послуг за основними драйверами економіки України, а саме створення, розроблення та впровадження інноваційних рішень для зазначених галузей на основі широкого застосування сучасних ІТ технологій.

Синтез високотехнологічних напрямів відповідає можливостям вітчизняної економіки, ключовим компетенціям, попиту на високотехнологічні сервіси та продукти як на внутрішньому так і зовнішньому ринку. Такий підхід дозволяє створити динамічну адаптивну систему, яка здатна буде адекватно реагувати на глобальні зміни. 

Аерокосмічна галузь є візитною карткою будь-якої держави, оскільки є квінтесенцією науково-технічного та кадрового розвитку країни. Саме тому стратегією передбачені заходи щодо розвитку галузі, зокрема кроки спрямовані на імплементацію цільової програми розвитку, формування іміджу України як космічної держави, поглиблення інтеграції з міжнародними космічними агенціями, впровадження сучасних передових технологій проектування, модернізація системи управління галуззю, тощо.

Розвиток аерокосмічної галузі крім безпосереднього інтенсивного розвитку ставить за мету посилення іміджевих позицій України як високотехнологічної держави. Діяльність аерокосмічної галузі регламентовано Законом України «Про розвиток літакобудівної промисловості» та «Про космічну діяльність». Стратегією передбачено необхідність вдосконалення та прийняття актуальних цільових програм розвитку аерокосмічної галузі разом з Державним космічним агентством та іншими відповідальними органами влади.

Фінансове та матеріально технічне забезпечення

розвитку високотехнологічних галузей

Фінансування НДДКР є однією з найбільш критичних проблем, пов’язаних з  інноваційним розвитком в усьому світі. Особливо важливим є забезпечення фінансування фундаментальних досліджень та проведення досліджень і випробовувань розробок на ранніх стадіях, для яких характерним є високий рівень ризику.

Фінансування технологічного та наукового розвитку в Україні є недостатнім і здійснюється переважно з прибутків підприємств, які у поточний нестабільний період демонструють тенденцію до зниження. Забезпечення належного рівня фінансування можливе за рахунок бюджету та міжнародної допомоги.

Окремо слід виділити також гранти у рамках різноманітних міжнародних програм, що можуть бути отримані на конкурсній основі та використані для фінансування наукових досліджень.

Бюджетне фінансування

Бюджетне фінансування має сприяти таким напрямам підтримки високотехнологічної модернізації економіки для сталого довгострокового зростання:

-        підтримка інновацій через стимулювання підприємництва;

-        інвестування в «інтелектуальну» інфраструктуру;

-        стимулювання досліджень і розробок;

-        «зелені» інвестиції;

-        постійне підвищення кваліфікації та перекваліфікація працівників;

-        спрямування учасників ринку до інноваційної діяльності.

Для забезпечення ефективного фінансування ННДКР та модернізації економіки за рахунок бюджетних коштів необхідно використовувати комплекс різноманітних інструментів прямого та непрямого фінансування, що включатиме в себе збільшення обсягів витрат на освіту та науку, виділення коштів на цільові потреби відповідно до державних програм, застосування пільг  (у тому числі податкових), створення фондів на основі державно-приватного партнерства, та ін. За рахунок бюджетних коштів повинні фінансуватися ті витрати, які не можуть бути здійснені із залученням приватного капіталу та міжнародної допомоги.

Необхідною умовою при застосуванні даних методів стимулювання НДДКР та підтримки модернізації економіки є постійний моніторинг ефективності використання бюджетних коштів і коригування програм фінансування за потреби.

Міжнародна допомога

Повинне бути передбачено широке застосування можливостей фінансової та технічної допомоги, яку надають Україні міжнародні установи та іноземні країни.

Зокрема, у рамках стратегії передбачається залучення фінансової допомоги у вигляді кредитів для створення “Офісу високих технологій” та інвестиційного фонду. Можливим також є залучення кредитних коштів для  фінансування інших завдань плану заходів.

Технічна допомога може бути залучена у вигляді експертної допомоги, необхідних матеріальних ресурсів або грошових коштів, виділених на цільові потреби.

Фінансове забезпечення реалізації Стратегії

Джерелами фінансування заходів з реалізації Стратегії є:

кошти державного бюджету;

кошти, що зараховуються до державного бюджету в рамках міжнародних договорів про фінансування програм секторальної бюджетної підтримки ЄС;

кошти з інших джерел, не заборонених законодавством.

Додаток 1

до Стратегії розвитку високотехнологічних

галузей до 2025 року

Стан галузей по класифікації OECD

Стан ІТ галузі

Україна входить у TOП-3 країн в Центральній та Східній Європі за обсягом ІT ринку та кадровим потенціалом. Галузь ІТ є однією з найбільших експортних галузей в Україні і посідає 3 місце за обсягом експорту у 2013 році – 5 млрд. дол. США згідно з даними Світового Банку. Основні показники та характеристики галузі:

сукупний середньорічний приріст експорту ІТ послуг за останні 10 років склав 49%;

щорічно ІТ індустрія створює до 15,000 високооплачуваних робочих місць. Створення 1 місця в ІТ галузі стимулює створення 3-4 додаткових робочих місць в інших галузях економіки. Працівники ІТ галузі – це середній клас суспільства, який витрачає на споживчі блага в Україні до 1,5 млрд. дол. США щороку;

доходи підприємств ІТ галузі сягнули 60 млрд. грн. в 2015 році (18 млрд. грн. в 2014 році);

висококваліфіковані IT спеціалісти – одна з конкурентних переваг України. Від’їзд 5,000 експертів в 2014-2015 роках  потребує негайних заходів щодо збереження кадрового IT ресурсу в країні та стимулювання повернення зазначених фахівців, що набули унікальних досвід;

в ІТ галузі широко використовують формат приватних підприємців (третя група платників єдиного податку), це забезпечує конкуренцію та високу соціальну мобільність працівників;

до 2020 року ІТ індустрія може зрости з 2,5 млрд. дол. США до 6-7 млрд. дол. США, це додаткові 3.8% ВВП країни. Протягом 6 років може бути створено 105 тисяч робочих місць в ІТ індустрії, що стимулює створення 400 тисяч робочих місць у інших галузях економіки.

Незважаючи на позитивні тенденції, в ІТ галузі присутні системні проблеми:

рівень підготовки ІТ спеціалістів, перелік спеціальностей і програми підготовки ІТ фахівців у ВНЗ не відповідає потребам галузі на глобальному ринку розробки ІТ продуктів та послуг

низький рівень привабливості країни для потенційні ІТ інвесторів та замовників високотехнологічної продукції та послуг

відсутність промоції України з боку держави як високотехнологічного європейського хаба, як в середині країни, так і за кордоном.

переважаюча аутсорсингова орієнтація виконаних робіт обумовлює той факт, що основна частина доданої валової вартості кінцевого продукту залишається за кордоном;

низький попит на продукцію на внутрішньому ринку;

відсутні виробництва замкненого циклу комп’ютерної та офісної техніки.

посилення конкуренції за ІТ фахівців з іншими країнами .

Стан аерокосмічної галузі

Обсяг експорту продукції галузі в 2014 році склав 246 млн. дол. США, що відповідає 0,5% від загального експорту.

До проблем галузі слід віднести:

недостатня державна підтримка аерокосмічної галузі;

високий ризик банкрутства підприємств галузі, безповоротної втрати оригінальних технологій;

надзвичайно скрутний фінансовий стан ДП «ВО Південний машинобудівний завод ім. О. М. Макарова», відсутність замовлень, у тому числі через припинення господарських зв’язків з підприємствами Російської Федерації;

неможливість розширення вітчизняної наукової та науково-технічної підтримки галузі;

невідповідність структур підприємств аерокосмічної галузі вимогам часу, різке зниження обсягів виробництва через зовнішні та внутрішні чинники;

практичне припинення кооперації з Російською Федерацією щодо постачання комплектуючих виробів та матеріалів, відсутність їх виробництва в Україні;

відставання технічного та технологічного рівня космічної галузі, повільне впровадження сучасних технологій проектування, виробництва, використання сучасних матеріалів та комплектуючих виробів.

Стан фармацевтичної галузі

Біотехнологія та фармацевтика є одним із пріоритетних напрямів розвитку економічної безпеки розвинутої держави. Біотехнологія є вагомим і перспективним фактором розвитку світового виробництва, застосовується практично у всіх секторах світової економіки та демонструє значні потенційні переваги.

У сфері охорони здоров'я важливий вплив має синтез складних біологічних і хімічних молекул та використання генно-модифікованих рослин, тварин і мікроорганізмів. У період до 2016 року кілька інноваційних технологій внесуть свій внесок у розвиток виробництва медичних препаратів, зокрема біотехнології синтетичних геномів для виготовлення складних медичних препаратів; точної ідентифікації цілей застосування медичних препаратів; стовбурної клітини для запобігання на ранніх стадіях хвороб, пов’язаних із проблемою токсичності; застосування біомаркерів на клітинному рівні для більш якісної ідентифікації продуктів.

В Україні рівень розвитку біотехнології порівняно зі світовим є невисоким. Так, у фармацевтичній промисловості частка вітчизняного виробництва на ринку імунобіотехнологічних препаратів становить лише 9%, а сектор промислової біотехнології розвинутий ще менше. На українському ринку лікарських засобів сьогодні переважають імпортні пробіотики, і частка продукції закордонних фірм становить понад 70%. У вітчизняній харчовій промисловості біотехнології застосовуються, зокрема, для виробництва білково-вітамінних концентратів.

Напрям біотехнологій має ряд особливостей, зокрема, передбачає комплексні тривалі дослідження та клінічні випробування, у сфері біотехнології найбільш високо затратні процедури ліцензування й отримання дозволів для виходу на перспективні ринки, зокрема США і ЄС. Це спричинює невисоку присутність вітчизняних фармацевтичних та біотехнологічних продуктів на світових ринках.  

Основні характеристики фармацевтичної та біотехнологічної галузі:

експорт продукції – 255 млн. дол. США, що відповідає 0,5% від загального експорту;

щорічний ріст галузі – 15-20%;

рентабельність активів перебуває на рівні 12-14%.

Проблемами галузі є:

відсутність стимулювання виробників до розробки і та впровадження нових оригінальних препаратів та нарощування експортного потенціалу;

70% сировини - імпорт;

проблема фальсифікованої та контрафактної продукції, недосконала система забезпечення конфіденційності та захисту прав інтелектуальної власності;

невідповідність виробничої бази правилам Good Manufacturing Practice (GMP);

застаріле обладнання для проведення досліджень та розробок в галузі.

Стан виробництва електроніки та телекомунікаційного обладнання

Україна майже втратила кадровий та інфраструктурний потенціал в галузі електроніки. Виробництво електронної продукції можна умовно розділити на три групи: побутова, промислова та електронна продукція спеціального призначення.

Повноцінне виробництво побутової електроніки практично відсутнє, а існуючі підприємства фактично займаються складанням готової продукції з імпортних комплектуючих.

Промислова електроніка спрямована на забезпечення потреб вітчизняних підприємств, і цілком залежить від стану вітчизняного промислового виробництва. В промисловій електроніці також домінує значна частка імпортних складових.

Основним ринком збуту електроніки спеціального призначення був ринок Російської Федерації, який фактично перебуває в стані заміщення імпортних складових продукцію власного виробництва, тому в найближчі 2-3 роки варто очікувати суттєвого зниження попиту на зовнішніх ринках.

Виробництво телекомунікаційного обладнання в Україні історично орієнтоване на задоволення попиту в ВПК і наразі знаходиться на досить низькому рівні через високу конкуренцію як на внутрішньому так і на зовнішніх ринках. Проте в країні ще є значний кадровий потенціал, який здатний створювати унікальну електронну продукцію.

Проблемами вітчизняної електроніки є:

суттєва залежність від імпортних складових, зокрема елементної бази, виробництво якої в країні фактично відсутнє;

історична орієнтація галузі на замовлення ВПК та промисловості;

застаріла виробнича інфраструктура.

недостатнє використання ІКТ-технологій у продукції галузі

Стан виробництва медичної, високоточної та оптичної техніки

Медична техніка

У 1991 році в Україні налічувалось близько 250 виробників медичного обладнання різної складності, на сьогодні збереглось близько 40. Через відсутність сталих прогнозованих замовлень в Україні основним ринком збуту є світові ринки, зокрема, ЄС та США. Це свідчить про конкурентоздатність вітчизняних виробників медичної техніки, яка представлена в широкому діапазоні - хірургічне, кардіологічне, рентгенологічне обладнання. Крім того на базі виробників, а також відповідних наукових установ проводяться науково-дослідні роботи спрямовані на підвищення якості діагностування широкого спектру захворювань.

Проблемами галузі є:

відсутність сталих прогнозованих державних замовлень;

закупівля державою імпортного обладнання, яке поступається якістю вітчизняним продуктам;

недостатня кількість кваліфікованих інженерів для обслуговування медтехніки;

низький рівень рекламації вітчизняних розробок за кордоном.

Високоточна та оптична техніка

Виробництво оптичної техніки в Україні сконцентровано на випуску оптичного скла, лазерних гіроскопів, систем оптичного спостереження для ВПК, світлодіодних енергозберігаючих систем освітлення та відображення інформації, тепловізійних комплексах.

Асортимент високоточної техніки включає прецензійні вимірювальні комплекси, системи моніторингу для енергетики, радіонавігаційне обладнання, системи керування технологічними процесами, радіологічне обладнання тощо.

Проблемами галузі є:

відсутність стійкого державного замовлення на продукцію галузі;

скорочення обсягів експорту до РФ;

висока залежність від імпортних складових, запчастин, елементів;

застаріла матеріально-технічна база дослідницьких центрів та лабораторій;

низька ліквідність підприємств галузі не дозволяє реінвестувати кошти в новітні сучасні розробки.

Додаток 2

до Стратегії розвитку високотехнологічних

галузей до 2025 року

Інформаційна довідка

Рисунок 1

Рисунок 2. Позиція України в координатах «людський капітал-ВВП на лушу населення»

Рисунок 3.

*Держстандарт України, DESI Report

Рисунок 4.

Рисунок 5

*за даними «Форсайт економіки України: середньостроковий (2015–2020 роки) і довгостроковий (2020–2030 роки) часові горизонти»

Рисунок 6.

*Джерело: Чернушкіна О.О., Продуктивність праці в україні: порівняльний аспект

Рисунок 7.

Рисунок 8. Зростання потреби в сільськогосподарській продукції (на прикладі попиту на мясо)

Рисунок 9.

*Частково за  даними «Форсайт економіки України: середньостроковий (2015–2020 роки) і довгостроковий (2020–2030 роки) часові горизонти»

Рисунок 10.

Рисунок 11.

Перелік посилань

1.          ISIC REV. 3 TECHNOLOGY INTENSITY DEFINITION Classification of manufacturing industries into categories based on R&D intensities

2.          Держстат України.

3.          The Human Capital Report 2015, World Economic Forum

4.          GDP per capita, World Bank, 2014

5.          Постанова НБУ від 24.09.2015 р. N 627

6.          Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Офіційний сайт [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http:// www.dkrp.gov.ua/info/3023.

7.          Measuring the Information Society Report 2015, ITU

8.          The International Property Rights Index 2015, The Property Rights Alliance

9.          Knowledge Economy Index (KEI) 2012 Rankings, World Bank

10.       Форсайт економіки України: середньостроковий (2015–2020 роки) і довгостроковий (2020–2030 роки) часові горизонти / наук. керівник проекту акад. НАН України М. З. Згуровський //Міжнародна рада з науки (ICSU); Комітет із системного аналізу при Президії НАН України; Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут»; Інститут прикладного системного аналізу НАН України і МОН України; Світовий центр даних з геоінформатики та сталого розвитку. — Київ : НТУУ «КПІ», 2015. — 136 с.