Комітет Верховної Ради України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

пр. Перемоги, 10,  м. Київ, 01135, тел. (044) 481-32-21, факс (044) 481-47-96

E-mail: ministry@mon.gov.ua, код ЄДРПОУ 38621185

На виконання резолюції Віце-прем’єр-міністра України – Міністра культури України В. Кириленка від 24.03.2016 № 9823/1/1-16 до листа Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 17.03.2016 № 04-23/5-490, резолюції Віце-прем’єр-міністра України В. Кириленка від 05.05.2016 № 15751/1/1-16 до листа Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 27.04.2016 № 04-23/5-722 та листа Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 27.04.2016 № 04-23/5-724 Міністерство освіти і науки України відповідно до компетенції надає матеріали та пропозиції до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення», що додаються.

Від Міністерства освіти і науки України виступатиме заступник Міністра освіти і науки України Стріха Максим Віталійович.

Додатки: 1. Інформаційно-аналітичні матеріали до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення» на 45 арк.

2. Пропозиції Міністерства освіти і науки до проекту рішення на 2 арк.

3. Пропозиції до списку учасників слухань на 2 арк.

4. Проекти Законів України "Про підтримку та розвиток інноваційної діяльності", "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання інновацій)", "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо стимулювання інновацій)" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інновацій" на ___ арк.

Заступник Міністра                                                                                                                                                                                                            М.В. Стріха

Якименко О.В.

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

до слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти

з питання «Законодавче забезпечення розвитку Національної інноваційної системи: стан та шляхи вирішення»

Сучасний етап економічного розвитку характеризується суттєвим посиленням ролі знань, втілених у людському капіталі, що забезпечує національну конкурентоспроможність.

Світовий досвід підтверджує, що тривалий розвиток виробництва в довгостроковому періоді залежить не стільки від ресурсних можливостей, скільки від інноваційного характеру виробництва в конкретному середовищі.

Перехід до економіки знань потребує побудови цілісної національної інноваційної системи (НІС), яка перетворює нове знання у нові продукти та послуги, що обумовлено роллю інститутів і процесами взаємодії економічних агентів у ході інноваційної діяльності.

На даний час Україна все ще зберігає достатньо потужний інтелектуальний потенціал, який здатний до генерації наукових ідей світового рівня, має сильні наукові школи з математики, інформатики, фізики, хімії, медицини, ядерної фізики, радіоелектроніки, біотехнології, розробки нових матеріалів, інформаційних технологій, засобів зв’язку та телекомунікацій. Україна входить до вісімки країн світу, які спроможні забезпечити повний цикл проектування та виробництва авіакосмічної техніки, до п’ятірки країн світу з повним циклом виробництва танків та до десятки найбільших суднобудівних країн світу.

У нашій країні розвинуті й інші високотехнологічні галузі промисловості, зокрема виробництво важкого машинобудування, енергетичного устаткування, приладобудування. Усе це переконливий доказ значних інвестиційних можливостей України. Однак, забезпечити їх ефективне використання на шляху до інноваційного розвитку та переходу до нового технологічного способу виробництва без реальних кроків в цьому напрямку та відповідного збільшення витрат на проведення наукових досліджень і розробок практично неможливо.

Аналізуючи стан розвитку національної інноваційної системи (НІС), на перший план, безсумнівно, виходять національні інтереси, які вимагають негайних та ефективних заходів, спрямованих на збереження існуючого науково-технологічного потенціалу країни та підвищення ефективності його використання для подолання кризових явищ, що мають місце у економічному та соціальному розвитку.

Разом з цим, відсутність дієвої стратегії розвитку економіки України на базі знань призводить до поступової втрати сектору наукових досліджень і розробок, можливості оперативно впроваджувати їх результати в реальний сектор економіки, реагувати на світові науково-технологічні виклики та ефективно використовувати світові розробки у національних інтересах.

Розділ 1. Аналіз нормативно-правового забезпечення національної інноваційної системи України

Відповідно до Концепції розвитку національної інноваційної системи, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 червня 2009 р. № 680, національна інноваційна система України (далі – НІС) визначена як сукупність законодавчих, структурних і функціональних компонентів (інституцій), які задіяні у процесі створення та застосування наукових знань та технологій і визначають правові, економічні, організаційні та соціальні умови для забезпечення інноваційного процесу.

НІС згідно із зазначеної Концепції включає підсистему:

державного регулювання, що складається із законодавчих, структурних і функціональних інституцій, які встановлюють та забезпечують дотримання норм, правил, вимог в інноваційній сфері та взаємодію всіх підсистем національної інноваційної системи;

освіти, що складається з вищих навчальних закладів, науково-методичних і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою, а також навчальних закладів, які проводять підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації кадрів;

генерації знань, що складається з наукових установ та організацій незалежно від форми власності, які проводять наукові дослідження і розробки та створюють нові наукові знання і технології, державні наукові центри, академічні та галузеві інститути, наукові підрозділи вищих навчальних закладів, наукові та конструкторські підрозділи підприємств;

інноваційної інфраструктури, що складається з виробничо-технологічної, фінансової, інформаційно-аналітичної та експертно-консалтингової складової, а також з технополісів, технологічних та наукових парків, інноваційних центрів та центрів трансферу технологій, бізнес-інкубаторів та інноваційних структур інших типів; інформаційних мереж науково-технічної інформації, експертно-консалтингових та інжинірингових фірм, інституційних державних та приватних інвесторів;

виробництва, що складається з організацій та підприємств, які виробляють інноваційну продукцію і надають послуги та (або) є споживачами технологічних інновацій.

Один із головних принципів, на якому ґрунтується концепція національної інноваційної системи, полягає в тому, що економіка, яка забезпечує нагромадження ресурсів людського капіталу та безперервний розвиток науки, має у довгостроковій перспективі кращі показники зростання, ніж економіка, позбавлена цих переваг.

Відповідно до рекомендацій Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) вимірювання і оцінка національних інноваційних систем здійснюється за такими чотирма напрямками:

1) взаємодії між підприємствами, в першу чергу спільної дослідницької діяльності та іншого технологічного співробітництва;

2) взаємодії між підприємствами, університетами та науково-дослідними інститутами, в тому числі спільні дослідження, спільна підготовка фахівців, спільні публікації та неформальні зв’язки;

3) поширення знань і технологій для підприємств, в тому числі темпи впровадження нових технологій та поширення машин і обладнання в промисловості;

4) мобільність персоналу (рух технічного персоналу всередині та між публічним і приватним секторами).

У зв’язку з цим, потребує зміна акцентів при аналізі та оцінці національної інноваційної системи України.

Інституціональне забезпечення науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, Міністерством освіти і науки України (МОН), яке є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах освіти і науки, наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності, трансферу (передачі) технологій.

Інші центральні органи виконавчої влади, що беруть участь у провадженні науково-технічної та інноваційної політики, здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної політики у відповідній галузі економіки, створюють організаційно-економічні механізми підтримки її реалізації.

Законодавство України, яке створює умови для формування та розвитку національної інноваційної системи України, базується на наступних законах України:

−            Господарський кодекс України (Глава 34. Правове регулювання інноваційної діяльності) від 16 січня 2003 року № 436-IV;

−            Митний кодекс України (Глава 42, стаття 287)

−            «Про інноваційну діяльність» від 4 липня 2002 року № 40-IV;

−            «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» від 8 вересня 2011 року № 3715-VI;

−            «Про державне регулювання у сфері трансферу технологій» від 14 вересня 2006 року № 143-V;

−            «Про наукову та науково-технічну діяльність» від 26 листопада 2015 року № 848-VIII;

−            «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16 липня 1999 року № 991-XIV;

−            «Про наукові парки» від 25 червня 2009 року № 1563-VI;

−            «Про науковий парк «Київська політехніка» від 22 грудня 2006 року № 523-V;

−            «По вищу освіту» від 1 липня 2014 року № 1556-VII (в частині підготовки фахівців, участі у створенні суб’єктів господарювання та розпорядження майновими правами інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності);

−            «Про ратифікацію Заяви про членство України в Міжнародній європейській інноваційній науково-технічній програмі «EUREKA» від 1 жовтня 2008 року № 610-VI;

−            «Про ратифікацію Угоди між Україною і Європейським Союзом про участь України у Рамковій програмі Європейського Союзу з наукових досліджень та інновацій «Горизонт 2020» від 15 липня 2015 року № 604-VIII.

До законодавчих актів, які свого роду, виступають інструментами державної підтримки інноваційної діяльності (передбачають механізми державної підтримки), можна віднести:

−            «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 16 липня 1999 року № 991-XIV;

Ø субсидія у розмірі суми ввізного мита (звільнення від сплати), що нараховуються згідно з митним законодавством України, яка спрямовується на фінансування проекту технологічного парку

−            «Про наукові парки» від 25 червня 2009 року № 1563-VI;

Ø звільнення від сплати ввізного мита, що нараховуються згідно з митним законодавством України, при ввезені наукового, лабораторного і дослідницького обладнання, а також комплектуючих та матеріалів, передбачених проектом наукового парку;

Слід зазначити, що на даний час жодний проект не реалізується із використанням зазначених вище інструментів державної підтримки.

Крім того, як показує світовий і вітчизняний досвід, наявність діючих в Україні інструментів державної підтримки інноваційної діяльності не достатньо для ефективного розвитку інноваційної економіки.

Нормативно-правова база в частині регулювання національної інноваційної системи є досить суперечливою, крім того, неповною мірою відповідає засадам економіки, що ґрунтується на знаннях. До цього часу відсутня достатньо ефективна правова основа захисту прав інтелектуальної власності, особливо на міжнародних ринках, функціонування венчурного капіталу як ринкового інституту, процедура ведення спільної діяльності суб’єктів державного та приватного сектору безпідставно ускладнена.

Недосконалість правової бази у сферах наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності посилює практика призупинення окремих статей чинних законів у відповідних сферах.

З метою формування цілеспрямованої, послідовної державної інноваційної політики необхідним є перехід від формування та розвитку «понятійного, термінологічного нормативно-правового забезпечення» національної інноваційної системи до законодавчого впровадження реальних інструментів державної підтримки інноваційної діяльності.

Так, з цією метою Міністерством освіти і науки за участю науковців вузівського та академічного сектору, представників бізнесу, підготовлено низку проектів законодавчих актів, спрямованих на створення сприятливих умов як для науковців так і бізнесу щодо підтримки та розвитку їх інноваційної діяльності.

Мова йде про чотири законопроекти – "Про підтримку та розвиток інноваційної діяльності", "Про внесення змін до Податкового кодексу України (щодо стимулювання інновацій)", "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо стимулювання інновацій)" та "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інновацій".

Пакет законопроектів передбачає:

зміну системи бюджетного фінансування інноваційної діяльності (концентрація ресурсів у одного розпорядника бюджетних коштів, формування джерела наповнення загального фонду державного бюджетну – державний фонд інноваційного розвитку);

зміну системи формування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності;

включення загальнодержавних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності як складову Стратегії інноваційного розвитку держави;

спрощення процедури отримання державної підтримки суб’єктами інноваційної діяльності;

формування механізмів залучення приватних вітчизняних інвестицій у розвиток інновацій (використання інститутів спільного інвестування шляхом створення відповідних венчурних фондів);

визначення видів державної підтримки інноваційної діяльності в Україні;

утворення Фонду розвитку інновацій як юридичної особи публічного права за типом «фонд фондів»;

створення механізму комерціалізації нематеріальних актів університетів та наукових установ через Фонд розвитку інновацій;

визначення засад і форм публічно-приватного партнерства у сфері інноваційної діяльності та фінансових відносин, які виникають при такому партнерстві.

Серед важливих державних заходів формування і реалізації ефективної інноваційної політики в Україні чільне місце відводиться функціонуванню механізму визначення науково-технологічних та інноваційних пріоритетів. Відповідно до законодавства України основою визначення науково-технологічних та інноваційних пріоритетів мають бути ґрунтовні прогнозно-аналітичні дослідження.

Крім того, більшість стратегічних пріоритетних напрямків інноваційної діяльності, визначених Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності України”, орієнтовані на розвиток третього-четвертого технологічних укладів. Також, існуюче всеохоплення середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності приводить до поглиблення диспропорції розвитку економіки і до подальшої її орієнтації на функціонування в третьому-четвертому технологічних укладах (в структурі економіки України займають близько 95%).

Ситуація, яка склалася, викликала необхідність оптимізації структури пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. У зв’язку з цим, Міністерство освіти і науки у проекті Закону України "Про підтримку та розвиток інноваційної діяльності" пропонує структуру пріоритетних напрямів (додаток А).

Верховною Радою України у 2012 році прийнято Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій».

У його розробці брали участь представники центральних органів виконавчої влади, Національної академії наук, наукових установ та громадських організацій, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та народні депутати.

Закон спрямований на забезпечення ефективного використання вітчизняного науково-технічного потенціалу та комерціалізацію результатів науково-технічної діяльності. Згідно із Законом майнові права на розроблені за кошти державного бюджету технології та кошти, отримані від їх трансферу, передаються організаціям-розробникам і використовуються для виплати винагороди авторам технологій, розвитку інноваційної діяльності та трансферу технологій, зокрема для оплати закордонного патентування.

Зазначений механізм, з одного боку, стимулюватиме наукові організації до пошуку партнерів, що здійснюватимуть впровадження технологій та випускатимуть інноваційну продукцію, з іншого боку, організації – розробники будуть зацікавлені в створенні технологій, що матимуть високий потенціал для їх подальшого впровадження на підприємствах. 

Крім того, започатковано погодження закупівлі технологій за державні кошти з метою недопущенням впровадження за державні кошти  морально застарілих, енерго- та матеріаломістких технологій, та проведено дерегуляцію діяльності у сфері трансферу технологій - вилучено норми щодо обов’язкової державної акредитації на право здійснення посередницької діяльності у сфері трансферу технологій.

Усі ці зміни враховують світовий досвід провадження діяльності у сфері трансферу технологій.

Проте, законодавство у сфері трансферу технологій потребує ще доопрацювання. З цією метою, МОН розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання деяких питань стимулювання діяльності у сфері трансферу технологій». Законопроект містить положення щодо:

1) переходу до класифікації галузей згідно з методикою Організації економічної співпраці та розвитку

У законопроекті пропонується класифікація галузей промисловості за інтенсивністю витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи, тобто за співвідношенням обсягу зазначених витрат до валової доданої вартості відповідної галузі. Поділ  галузей промисловості на високо-, високосередні,  низькосередні та низько технологічні головним чином і використовується у світі. Такий розподіл було здійснено експертами ОЕСР за результатами комплексного аналізу промислових галузей високорозвинених країн ОЕСР. Аналіз  проводився з використанням декількох критеріїв – обсягів прямого та додаткового фінансування наукових, науково-технічних, дослідно-конструкторських робіт для потреб конкретної галузі, обсягів капітальних вкладень у новітнє обладнання, обсягів отриманої валової доданої вартості, обсягів реалізованої продукції. В результаті був здійснений розподіл галузей на 4 технологічні рівні, який використовується в країнах ЄС та ОЕСР при аналізі інноваційного розвитку країн.

Наприклад, ЄС у своїх доповідях “Innovation Union Сompetitiveness Report“ 2011 та 2013 рр. аналізує внесок високотехнологічних галузей в загальну інтенсивність  витрат на науку та інновації та у результативність інноваційної діяльності у країнах ЄС.

У США у виданнях “SCIENCE AND ENGINEERING INDICATORS“ 2012 та 2014 рр. також надаються дані щодо внеску високо- та середнєвисоко технологічних галузей у валовій доданій вартості країн світу (у т.ч. і України);

2) забезпечення отримання установами та організаціями державної системи науково-технічної та патентної інформації кон'юнктурно-економічної інформації з іноземних джерел та баз даних

Проведення державної експертизи технологій та патентно-кон'юнктурних досліджень потребують отримання доступу до іноземних джерел та баз даних, який є платним. Уповноважений орган з питань формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері трансферу технологій, центральні органи виконавчої влади можуть забезпечити такий доступ також за рахунок джерел, з  яких фінансується їх діяльність, тобто - державних коштів. При цьому  зазначені витрати бюджетних коштів можуть здійснюватися лише при їх передбаченні в державному бюджеті;

3) здійснення закордонного патентування проривних розробок, в тому числі за кошти державного бюджету

Держава, фінансуючи створення технологій за рахунок коштів державного бюджету, має захищати права на ці технології. Тут цілком логічне залучення для цього коштів державного бюджету.

Окрім цього, відповідно до пп. 342 та 343 Плану заходів з виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України та Стратегії сталого розвитку “Україна—2020” у 2015 році, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 4 березня 2015 р. № 213-р, передбачено здійснення заходів щодо забезпечення розбудови ефективної системи захисту інтелектуальної власності і трансферу технологій з метою залучення до роботи в Україні науково-дослідних центрів провідних багатонаціональних високотехнологічних корпорацій, а також як необхідної передумови успішної комерціалізації наукових розробок. Реалізація цих завдань неможлива без державної підтримки патентування створених за бюджетні кошти високотехнологічних  винаходів українських вчених за кордоном;

4) запровадження субсидіювання проектів із створення високотехнологічних виробництв вітчизняними промисловими підприємствами за участю вітчизняних наукових установ або вищих навчальних закладів

Запропонований в проекті закону механізм субсидіювання передбачає фінансову підтримку наукової установи або вищого навчального закладу, визначеному за результатами конкурсу, для фінансування науково-дослідних, дослідно-конструкторських та технологічних робіт, які виконуватимуться ними в рамках інноваційних проектів для промислових підприємств із створення високотехнологічних виробництв, які відповідають стратегічним пріоритетним напрямам інноваційної діяльності. При цьому, підприємство має вкласти власні кошти на проведення науково-дослідних робіт та створення високотехнологічного виробництва не менше 120 відсотків від суми субсидії.

Підготовка пропозицій щодо зазначених пріоритетних напрямів та їх прогнозно-аналітичне обґрунтування здійснюються в рамках державних цільових програм прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку України

Враховуючи таку вимогу, визначену у законодавстві, свого часу було розроблено Державну програму прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку на 2004-2006 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 № 1086, та Державну програму прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки, затверджену постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2007 № 1118.

Завдяки виконанню завдань і заходів, передбачених цими програмами, було підготовлено переліки пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетних тематичних напрямів. Основною метою останньої програми, виконання якої планувалося завершити у 2012 році, було створення єдиної та постійно-діючої системи прогнозування науково-технологічного розвитку України та визначення актуальних напрямів розвитку науки і техніки. Однак, реалізацію цієї програми завершено не було у зв’язку з її визнанням згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 № 704 «Про скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм» такою, що втратила чинність.

Робота щодо скорочення кількості та укрупнення державних цільових програм продовжувалась і в наступні роки. Зокрема, пунктом 16 Заходів щодо економного та раціонального використання державних коштів, передбачених для утримання органів державної влади та інших державних органів, утворених органами державної влади підприємств, установ та організацій, які використовують кошти державного бюджету, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 01.03.2014 № 65, передбачено припинення підготовки проектів нових державних цільових програм, а також внесення змін до затверджених цільових програм, що потребують додаткового фінансування з державного бюджету.

Враховуючи зазначене вище, державної цільової програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України на новий період затверджено не було, що унеможливило виконання вимог, передбачених статтями 4 і 5 Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки».

Аналогічна ситуація має місце і з виконанням положень, передбачених Законом України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні». Так, статтею 3 цього Закону визначено, що підготовка пропозицій щодо стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та їх прогнозно-аналітичне обґрунтування здійснюються в рамках державних цільових програм прогнозування науково-технічного та інноваційного розвитку України. При цьому, відповідно до статті 5 цього Закону результати прогнозно-аналітичних досліджень у сфері науки і техніки та інноваційної діяльності повинні враховуватися при формуванні середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня.

В умовах викликів, які ставить перед нами сьогодення, особливо актуальним постає питання перетворення вітчизняного наукового потенціалу у джерело економічного зростання на засадах технологічної модернізації економіки та забезпечення на цій основі сталого розвитку країни. Важливу роль наука відіграє також і у підвищенні обороноздатності держави та захисту населення і військовослужбовців від новітньої зброї. Ключовим моментом у цьому процесі є правильне визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки, що може бути забезпечено шляхом проведення відповідних наукових досліджень.

Необхідно зазначити, що Основними напрямами бюджетної політики на 2016 рік, схваленими розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 березня 2015 р. № 314-р, до питань, вирішення яких необхідне для складання проекту Закону про Державний бюджет України на 2016 рік, віднесено також питання щодо забезпечення подальшого довгострокового розвитку науково-технологічного та інноваційного потенціалу, як основної рушійної сили розвитку національної економіки. При цьому не враховано, що виконання цього завдання неможливо досягти без визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, які формуються на підставі відповідних прогнозно-аналітичних досліджень.

Зазначене свідчить про те, що потреба у розробленні та затвердженні державної цільової програми прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку України на новий період станом на сьогодні є надзвичайно актуальною.

На сьогодні розвиток національної інноваційної системи стримується низкою негативних чинників, основними  з яких  є такі:

недосконалість законодавства в частині визначення нових пріоритетних напрямів розвитку інноваційної діяльності в Україні;

невідповідність законодавства в сфері інтелектуальної власності міжнародним стандартам;

неузгодженість державної бюджетної політики та законів України про Державний бюджет України на відповідні роки із законодавством з питань регулювання розвитку наукової, науково-технічної, інноваційної діяльності та трансферу технологій, що призводить до невиконання норм діючого законодавства у зазначених сферах;

нерозвиненість інноваційної інфраструктури (інноваційних бізнес-інкубаторів, технопарків, наукових парків, кластерів високотехнологічних інноваційних підприємств), що, зокрема, спричинено невиконанням завдань та заходів Державної цільової економічної програми “Створення в Україні інноваційної інфраструктури” на 2009-2013 роки у зв’язку з неналежним її фінансуванням;

відсутність ефективних механізмів комерціалізації результатів завершених науково-технічних розробок, що призводить до втрати державою щорічно значних бюджетних надходжень;

низький рівень інноваційної активності, зокрема малого та середнього інноваційного підприємництва;

відсутність готових технологічних рішень для їх впровадження бізнесом;

відсутність мотиваційного механізму до переходу реального сектору економіки на інноваційний шлях розвитку.

Розділ 2. Інноваційна спроможність економіки України в міжнародному контексті

На міжнародному рівні широко використовується інтегральна оцінка стану розвитку інноваційної системи. Україна представлена у кількох міжнародних рейтингах, які оцінюють інноваційний потенціал, технологічну та інноваційну конкурентоспроможність. Найбільш авторитетними є Глобальний індекс інновацій (Global Innovation Index), Глобальний індекс конкурентоспроможності (Global Competitiveness Index), Інноваційне табло ЄС (Innovation Union Scoreboard), Індекс інноваційного розвитку від агентства Bloomberg (Bloomberg Innovation Index).

Глобальний індекс інновацій (ГІІ) у 2015 році охоплював 141 економіку світу, серед яких Україна посіла 64 місце в рейтингу, поступившись на 1 позицію порівняно з показником 2014 року. За період 2010-2015 рр. позиція України в ГІІ коливалась в межах 60-71 місця, тобто значного покращення показників, які впливають на розрахунок даного індексу, не відбувалося.

Джерело: Доповіді серії “The Global  Innovation Index” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.globalinnovationindex.org

Рис. 1 Динаміка ГІІ, груп його складових та Індексу інноваційної ефективності для України за 2010-2015 рр.

За результатами здійснення інноваційної діяльності, куди входить створення нових знань і технологій та творча складова, Україна у 2014-2015 рр. посідає досить високі позиції (рис. 1). Слабким місцем є група показників “Існуючі умови для розвитку інновацій”. Вона включає 5 складових: інституції, людський капітал, інфраструктура, показники ринків, бізнес досвід. Найгіршими впродовж останніх років залишаються значення показників “Інституції” та “Інфраструктура” (табл.1).

Таблиця 1

Динаміка деяких показників ГІІ для України за 2010-2015 рр.

(місце)

Джерело: Доповіді серії “The Global  Innovation Index” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.globalinnovationindex.org

Ураховуючи, що вони є чинниками, які формують основу для розвитку інноваційної діяльності, необхідно здійснювати якісні перетворення, які стосуються політичного, регуляторного та бізнес середовища, зокрема: ефективності роботи уряду (109 місце у 2015 р.), політичної стабільності (110 місце), якості регуляторної політики (112 місце), верховенства права (114 місце), легкості отримання довідки про неплатоспроможність (121 місце). Також низькими залишаються показники розвитку інфраструктури: валове нагромадження капіталу у % ВВП (140 місце у 2015 р.), екологічна стійкість (121 місце), урядові он-лайн сервіси (112 місце), використання ІКТ (89 місце).

Індекс інноваційної ефективності, що доповнює загальний Глобальний індекс інновацій, показує, які країни краще за інших втілюють інноваційні ідеї в практичні результати. У цьому списку перші місця посідають країни, які мають хороші результати інноваційної діяльності, незважаючи на початкове більш слабке інноваційне середовище та інноваційні ідеї. Індекс розраховується на основі тих же показників та підіндексів, що й ГІІ, шляхом рейтингування відношення Інноваційного вихідного індексу (результати здійснення інноваційної діяльності) до Інноваційного вхідного індексу (існуючі умови для розвитку інновацій).

За цим показником у 2015 р. Україні належить 15 місце серед 141 досліджуваної країни, що на 1 позицію нижче результатів 2014 р. (рис.1).

Наступний підхід до оцінки конкурентоспроможності економіки та, зокрема, інноваційного та науково-технічного розвитку, є Глобальний індекс конкурентоспроможності (ГІК). За даними останньої публікації Індексу, позиція України знизилася з 76 місця у 2014 р. - до 79 у 2015 р.

Джерело: Доповіді серії “The Global  Competitiveness Report” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://reports.weforum.org

Рис. 2 Динаміка ГІК та груп його складових для України

за 2010-2015 рр.

Значення рейтингів груп складових ГІК за 2010-2015 рр. свідчать про те, що з 2013 р. позиції груп “Інновації та фактори удосконалення” та “Підсилювачі продуктивності” покращувалися, але все ще залишаються низькими (рис. 2).

За підіндексом “Технологічна готовність”, який входить до підсилювачів продуктивності, Україна у 2015 р. на 86 місці, що є гіршим результатом, ніж у 2014 р. (85 місце) і  2010 р. (83 місце).  На пониження рейтингу у 2015 р. мав вплив показник “Використання широкосмугового доступу до мережі Інтернет/на 100 осіб”( 72 місце у 2015 р. проти 68 місця у 2014 р.).

За підіндексом “Інновації” Україна піднялася з 81 позиції у 2014 р. до 54-ої у 2015 р. Найбільше зростання відзначено за складовою “Інноваційна спроможність” – з 82 позиції на 52, а також “Державні закупівлі новітніх технологій і продукції” – з 123 на 98 позицію рейтингу (табл.2).

Таблиця 2

Динаміка деяких показників ГІК для України за 2010-2015 рр.

(місце)

Джерело: Доповіді серії “The Global  Competitiveness Report” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://reports.weforum.org

За групою показників ГІК “Базові вимоги” Україна у 2015 р. опустилася в рейтингу з 87 позиції до 101-ої. Вплив на це мали низькі значення підіндексів “Інституції” (130 місце) та “Макроекономічне середовище” (134 місце).

Європейське інноваційне табло (Innovation Union Scoreboard – IUS) відображає основні індикатори оцінки ефективності функціонування національної інноваційної системи країн ЄС. У 2015 році була оприлюднена Національна доповідь “Інноваційна Україна 2020”[1], в якій наведено дані щодо значення зведеного інноваційного індексу (SII-Summary Innovation Index) для України. У 2014 р. його значення становило 0,206, що навіть вивело Україну на передостаннє місце серед країн ЄС (обійшовши Болгарію - 0,175). Але за даними 2015 р., значення індексу суттєво зменшилося до 0,181, що свідчить про погіршення умов для розвитку інновацій в Україні.

Рейтинг інноваційних країн світу також розраховує міжнародне агентство Bloomberg. Методологія, яку використовує  Bloomberg, передбачає аналіз семи факторів: інтенсивність досліджень і розробок; продуктивність праці; кількість хай-тек компаній; концентрація дослідників; технологічні можливості; ефективність вищої освіти та відсоток дипломованих спеціалістів; патентна активність.

За даними останньої оприлюдненої публікації інноваційного рейтингу Bloomberg, Україна посіла 41 позицію (у 2015 р.  – 33 позиція) серед 50 досліджуваних країн.  Найвищу позицію Україна посідає за показником вищої освіти – 5 місце, а найнижче було оцінено продуктивність праці – 50 місце.

Безперечно, однією  з основних цілей інноваційної діяльності є покращення життя населення.

Існує ряд рейтингів, які характеризують розвиток людського потенціалу та рівень добробуту, серед яких - Індекс людського розвитку (ІЛР) (Human Development Index). Його щорічно розраховують експерти Програми розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) спільно з групою незалежних міжнародних експертів, котрі використовують у своїй роботі, поряд з аналітичними розробками, статистичні дані національних інститутів і міжнародних організацій. Індекс вимірює досягнення країни з точки зору тривалості життя, отримання освіти і фактичного доходу її громадян.

Україна належить до групи країн з високим рівнем людського розвитку. У доповіді за 2015 р., Україна посіла 81 місце й у порівнянні з показником 2010 р. простежується спадна тенденція позиції України в рейтингу. Але варто відмітити, що значення показників, які формують індекс, зростають (табл. 3). Такий результат пояснюється значно нижчими темпами зростання значень складових індексу для України порівняно з іншими країнами. Середньорічний приріст ІЛР України за 1990-2015 рр. становить лише 0,24% при значенні індексу 0,705 у 1990 р. і 0,747 у доповіді за 2015 р. У той час як, наприклад, у 1990 р. показник ІРЛ Туреччини складав 0,576, а у 2015 р. – 0,761 і середньорічний приріст за цей період становить 1,17%. Середній темп приросту для України за показником “Тривалість життя” за 2010-2015 рр. становить 1,008%, тоді як для Туреччини – 1,010%. За очікуваною тривалістю навчання середній темп приросту для України – 1,008%, а для Туреччини – 1,052%. Подібна тенденція характерна для Казахстану, Болгарії та деяких інших країн, які у 1990 р. знаходились у рейтингу нижче України, а у 2015 р. випередили її.

Таблиця 3

Динаміка Індексу людського розвитку та його складових для України за 2010-2015 рр.

Джерело: Доповіді серії “Human Development Report” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://hdr.undp.org/

Як свідчать дані на рис.3, інноваційна діяльність значного впливу на рівень людського розвитку в Україні не має, хоча автори доповіді “Human Development Report 2015” зазначають, що “політичні заходи, які направляють інновації на благо суспільства, мають сприяти підвищенню рівню людського розвитку”.

Джерело:

Доповіді серії “The Global Competitiveness Report” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://reports.weforum.org

Доповіді серії “The Global Innovation Index” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.globalinnovationindex.org

Доповіді серії “Human Development Report” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://hdr.undp.org/

Доповіді серії “The Bloomberg Innovation Index” за відповідні роки. Електронний ресурс. – Режим доступу:

http://www.bloomberg.com

Рис. 3 Динаміка основних інноваційних індексів та Індексу людського розвитку для України за 2010-2015 рр. (більше значення показника відповідає нижчій позиції країни в рейтингу )

Проведений порівняльний аналіз стану параметрів інноваційної системи України відносно світового рівня свідчить, що Україна має високий освітній та науковий потенціал, здатний продукувати різноманітні новації у вигляді ідей, наукових розробок, патентів, однак при цьому вона має слабкий механізм впровадження їх у сферу економічної діяльності.

Розділ 3. Аналіз інноваційної активності промислових підприємств

У 2015 р. інноваційну діяльність у промисловості провадили 824 підприємства, або 17,3% обстежених промислових підприємств (рис. 4).

Рис. 4. Динаміка кількості інноваційно активних підприємств у розрізі напрямів інноваційної діяльності  та її питома вага у загальній кількості промислових підприємств

*Дані щодо витрат на навчання та підготовку персоналу та витрат на ринкове запровадження інновацій за 2015 рік відсутні

Із загальної кількості інноваційно активних підприємств здійснювали внутрішні та зовнішні НДР – 26,8%, придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 56,7%, придбання зовнішніх знань – 3,9%, інші роботи – 25,5% підприємств. У зв’язку із зменшенням загальної кількості інноваційно активних підприємств на 54,4% у 2015 р. порівняно з 2014, зменшилися і частки підприємств  за напрямами витрат.

За видами економічної діяльності найбільша частка інноваційно активних підприємств припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв, тютюнових виробів – 21,6% (рис. 5).

1 - Виробництво машин і устатковання, н.в.і.у.; ремонт і монтаж машин і устатковання

2 - Металургійне виробництво; виробництво готових металевих виробів, крім машин і устатковання

3 - Виробництво харчових продуктів; виробництво напоїв; виробництво тютюнових виробів

4 - Оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, крім меблів; виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння; виробництво паперу та паперових виробів

5 - Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря; водопостачання; каналізація, поводження з відходами

6 - Виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої мінеральної продукції

7 - Інші види економічної діяльності

Рис. 5 Структура інноваційно активних промислових підприємств у розрізі видів економічної діяльності, %

У 2015 р. інновації впроваджували 87,7% підприємств, які займалися інноваційною діяльністю, або 15,2% обстежених промислових підприємств (рис. 6).

Рис. 6 Кількість підприємств, що впроваджували інновації, та її питома вага у загальній кількості промислових підприємств

За видами економічної діяльності найбільша частка підприємств, що впроваджували інновації, припадає на виробництво харчових продуктів, напоїв,тютюнових виробів – 22,8% (рис. 7).

1 - Виробництво машин і устаткування, н.в.і.у.; ремонт і монтаж машин і устаткування

2 - Металургійне виробництво; виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування

3- Виробництво харчових продуктів; виробництво напоїв; виробництво тютюнових виробів

4 - Оброблення деревини та виготовлення виробів з деревини та корка, крім меблів; виготовлення виробів із соломки та рослинних матеріалів для плетіння; виробництво паперу та паперових виробів

5 - Виробництво гумових і пластмасових виробів, іншої неметалевої продукції

6 – Інші види економічної діяльності

Рис. 7 Структура інноваційно активних промислових підприємств, що впроваджували інновації, у розрізі видів економічної діяльності, %

У 2015 р. 570 підприємств реалізували 23,1 млрд. грн. інноваційної продукції, що на 10,2% менше, ніж у 2014 р. (рис. 8). Серед таких підприємств 37,4% реалізували продукцію за межі України, обсяг якої становив 10,8 млрд.грн. Кожне четверте підприємство реалізовувало продукцію, що була новою для ринку. Обсяг такої продукції становив 7,3 млрд.грн, майже дві її третини підприємства поставили на експорт. Значна кількість підприємств (86,0%) реалізовувала продукцію, яка була новою виключно для підприємства. Її обсяг становив 15,8 млрд.грн. Кожне третє підприємство реалізувало за межі України 40,1% такої продукції.

Рис. 8 Динаміка кількості підприємств, що реалізовували інноваційну продукцію, та її обсягів

За технологічними секторами частка інноваційно активних підприємств у 2015 р. підвищилася, порівняно з 2014 р., у всіх, окрім низькотехнологічного, секторах промисловості.

Значно вищим за середній в Україні (17,3%) цей показник залишається у високотехнологічному (43,3%) і середньовисокотехнологічному (23,9%) секторах. Найвищі значення інноваційної активності підприємств зафіксовано у виробництві повітряних і космічних літальних апаратів, супутнього устаткування (60,7%) та виробництві основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів (47,5%).

У 2015 р. спостерігається зменшення кількості інноваційно активних підприємств у всіх технологічних секторах промисловості за рахунок зменшення загальної кількості підприємств, що провадили інноваційну діяльність (рис. 9).

Рис. 9 Кількість підприємств, що провадили інноваційну діяльність, за технологічними секторами, од.

Порівняно з 2014 роком, у 2015 частка інноваційно активних підприємств збільшилась у високотехнологічному – на 3,1 в.п. і середньовисокотехнологічному – на 2,7 в.п. (рис. 10).

Рис. 10 Структура інноваційно активних підприємств у розрізі технологічних секторів промисловості (%)

У 2015 р. із 723 підприємств, що впроваджували інновації, 400 –впроваджували нові технологічні процеси й  414 – інноваційну продукцію.

Найбільш активними з впровадження нових технологічних процесів були підприємства з виробництва машин і устаткування – 308 одиниць (25,3% від загальної кількості впроваджених нових технологічних процесів), хімічних речовин і хімічної продукції – 146 (12,0%), інших транспортних засобів – 150 (12,3%), харчових продуктів – 95 (7,8%), металургійного виробництва – 68 (5,6%).

У 2015 р. впроваджено 1217 нових технологічних процесів, що на 30,2% (526 одиниць) менше, ніж у 2014 р. (рис. 11).

Рис. 11 Динаміка впроваджених нових технологічних процесів, од.

Кількість маловідходних, ресурсозберігаючих, безвідходних технологічних процесів зросла, але в порівнянні з попереднім періодом 2010-2013 рр. значно зменшилася, у той час, як високорозвинені країни визначили одним зі своїх пріоритетних завдань раціональне використання ресурсів і скорочення відходів.

Кількість впроваджених у 2015 р. інноваційних видів продукції зменшилася на 14,3% порівняно з 2014 р. Разом з тим зменшилася кількість впроваджених нових видів машин, устаткування, приладів, апаратів на 26,5%. Кількість інноваційних видів продукції, які є новими для ринку, зросла на 1,5%, але загалом з 2010 р. простежується спадна тенденція у впровадженні нових видів інноваційної продукції (рис. 12).

Рис. 12 Динаміка впровадження інноваційних видів продукції, од.

Найбільшу частку інноваційної продукції реалізували підприємства середньовисокотехнологічного сектору – 7808,3 млн. грн. або 33,9 % загального обсягу реалізованої інноваційної продукції (рис. 13).

Рис. 13 Структура обсягу реалізованої інноваційної продукції

у розрізі технологічних секторів промисловості, %

Розділ 4. Фінансове забезпечення інноваційної діяльності

У 2015 р. на інновації промислові підприємства витратили 13813,7 млн. грн., що на 79,5% більше, ніж у 2014 р. Частка витрат на придбання машин, обладнання та програмного забезпечення порівняно з 2014 р. зросла з 66,5% до 80,7%, у той час як питома вага витрат на науково-дослідні розробки (НДР)  та інших витрат, у т. ч. на навчання та підготовку персоналу для розробки та запровадження нових або значно вдосконалених видів продукції та процесів, діяльність щодо ринкового запровадження інновацій та інших робіт, пов’язаних зі створенням та впровадженням інновацій, зменшилися відповідно до 14,7% та 4%. Частка витрат на придбання інших зовнішніх знань залишається досить низькою – 0,6% (рис. 14).

Рис. 14 Структура динаміки загального обсягу витрат за напрямами інноваційної діяльності, %

Основним джерелом фінансування інноваційних витрат залишаються власні кошти підприємств – 13427,0 млн. грн. Обсяг коштів вітчизняних та іноземних інвесторів становив 132,9 млн. грн., кредитів – 113,7 млн. грн., державного бюджету – 55,1 млн. грн., місцевих бюджетів – 38,4 млн. грн. (рис.15).

Рис.15 Структура динаміки загального обсягу фінансування інноваційної діяльності за джерелами, %

За технологічними секторами у 2015 році значно зросла (на 49,6 в.п. порівняно з 2014 р.) частка фінансування інноваційної діяльності підприємств середньонизькотехнологічного сектору (рис. 16), а саме підприємств за видом економічної діяльності “металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування” –  57,2% загального обсягу фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств, які здійснювали свою діяльність за рахунок власних коштів (99,9% загального обсягу фінансування підприємств цієї галузі).

1 – високотехнологічний сектор

2 – середньовисокотехнологічний сектор

3 – середньонизькотехнологічний сектор

4 – низькотехнологічний сектор

Рис. 16 Структура фінансування інноваційної діяльності промислових підприємств за технологічними секторами, %

Підприємства високотехнологічного та середньовисокотехнологічного секторів у 2015 р. значну частку своїх коштів витратили на внутрішні НДР – 47,6% (2014 р. – 19,6%) і 55,6% (2014 р. – 36,7%) відповідно та придбання машин, обладнання та програмного забезпечення – 37,8% (2014 р. – 36,7%) і 34,4% (2014 р. – 52,6%) відповідно.

Майже всі кошти підприємств середньонизькотехнологічного і низькотехнологічного секторів витрачені на придбання машин, обладнання і програмного забезпечення – 98,5% (2014 р. – 65,2%) і 80,1% (2014 р. – 84,6%) відповідно.

Розділ 5. Реалізація пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

Аналіз реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності здійснено на основі моніторингу реалізації стратегічних та середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, здійсненого на виконання Закону України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, постанов Кабінету Міністрів України від 12 березня 2012 р. № 294 та від 25 серпня 2004 р. № 1084.

Даний моніторинг здійснено на основі відомостей головних розпорядників бюджетних коштів про провадження ними інноваційної діяльності та здійснення трансферу технологій за рахунок коштів державного бюджету. На відміну від Держстату, який надає дані щодо інноваційної діяльності промислових підприємств, даний моніторинг відслідковує інноваційну діяльність підпорядкованих центральним органам влади установ та організацій, переважно наукових установ та вищих навчальних заходів.

До обсягів фінансування інноваційної діяльності враховувалися витрати будь-яких бюджетних або цільових програм у разі визначення цих витрат інноваційними у паспортах відповідних програм, а також витрати спеціального фонду державного бюджету на фінансування НДДКР, які виконувалися бюджетними науковими установами та ВНЗ на замовлення підприємств (організацій) України або іноземних замовників, і, за визначенням Державної служби статистики, вважаються витратами на інноваційну діяльність.

Бюджетне фінансування пріоритетних напрямів інноваційної діяльності

Законом України “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні“ визначено сім стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності. У рамках цих стратегічних пріоритетів постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2012 р. № 294 визначено 53 середньострокових пріоритетних напрями інноваційної діяльності.

Протягом 2012-2015 рр. фінансувалися всі сім стратегічних пріоритетів. При цьому у 2013-2015 рр. воно майже повністю (на 99,7%) здійснювалося за рахунок спеціального фонду державного бюджету, тобто за рахунок самостійно зароблених науковими установами та ВНЗ коштів.

Загальний обсяг бюджетного фінансування стратегічних пріоритетних напрямів номінально зріс з 159,5 млн. грн. у 2012 р. до 181,9 млн. грн., але по відношенню до ВВП воно зменшилося з 0,011% до 0,009% ВВП. 

Зменшення обсягів фінансування у 2014-2015 рр. пояснюється нестабільністю економічного розвитку країни, яка пов’язана з подіями в АР Крим і на територіях Луганської та Донецької областей.

Найбільшу частку фінансування протягом усіх 4-х років заробляли установи та організації в рамках робіт за 4-м стратегічним пріоритетом "Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу" – від 59,8% у 2012 р. до 53,5% у 2015 році (рис. 17). Ця тенденція свідчить про наявність постійного попиту на науково-технологічну продукцію агропромислового профілю.

Рис. 17 Динаміка структури фінансування інноваційної діяльності за стратегічними пріоритетними напрямами інноваційної діяльності*

* Назви стратегічних пріоритетних напрямів інноваційної діяльності відповідають наведеним в Додатку Б.

Стабільне зростання фінансування інноваційної діяльності фіксується за першим (енергетика) і шостим (чисте виробництво та охорона навколишнього середовища) пріоритетними напрямами – з 4,5% у 2012 р. до 9,3% у 2015 р. та з 2,4% до 18,4% відповідно. Ця динаміка відповідає світовим тенденціям щодо розроблення і впровадження технологій більш економного енергоспоживання, чистого та ресурсоефективного виробництва і охорони навколишнього середовища, про що йдеться мова у підписаній Україною 22 квітня 2016 р. у Нью-Йорку Паризькій угоді в форматі Рамкової конвенції ООН про зміну клімату щодо зниження вуглекислого газу в атмосфері та запобігання глобальному потеплінню.

Найменше профінансовано протягом усіх 4-х років стратегічний пріоритет "Впровадження нових технологій та обладнання для якісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики" (2407,40 тис. грн. або 1,3% у 2015 р. та 1240,55 тис. грн. або 1,0% у 2014 р.). У 2013 р. цей стратегічний пріоритет було профінансовано НАМН на значно більшу суму (53181,00 тис. грн.), але всі кошти були витрачені поза середньостроковими пріоритетами.

Фінансування інноваційної діяльності у розрізі середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня

У 2015 р. фінансувалося 39 або 73,6% (у 2014 р. – 40; 2013 р. – 28; 2012 р. – 34) із 53 затверджених середньострокових пріоритетних напрямів інноваційної діяльності загальнодержавного рівня (далі – середньострокові пріоритети).

Загальний обсяг фінансування середньострокових пріоритетів зменшився протягом 2012-2015 рр. як номінально, так і у відсотках до ВВП: з 153,3 млн. грн. (96% загального обсягу фінансування стратегічних пріоритетів) у 2012 р. до 138,8 млн. грн. (76,3%) у 2015 р. або з 0,0109% ВВП до 0,007% ВВП.

Усі середньострокові пріоритети профінансовано у 2015 р. лише за трьома стратегічними пріоритетами – третім, четвертим та шостим (стосовно технологій виробництва матеріалів, агропромислового комплексу та екології).

Нижче наводиться більш детальний аналіз фінансування середньострокових пріоритетів за кожним стратегічним окремо.

1. Освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії

За зазначеним стратегічним пріоритетним напрямом затверджено сім середньострокових пріоритетів, шість із яких фінансувалися у 2015 р. ( 2014 р. – 6, 2013 р. – 3,  2012 р. –  5 пріоритетів).

У 2015 р. обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 10850,80 тис. грн. (64,2% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету), що у 3,5 рази більше порівняно з 2014 р. (3067,48 тис. грн.) (рис. 6.3).

Загалом, за період 2012-2015 рр. фінансувалися кожного року три пріоритети: 1.4 Освоєння нових технологій будівництва енергоефективних житлових та комунально-побутових будівель і приміщень; 1.5 Освоєння нових технологій отримання та накопичення енергії з відновлюваних джерел і 1.6 Освоєння нових технологій енергоефективного спалювання різних видів палива. Лише по одному року – два пріоритети: 1.2 Освоєння нових технологій створення енергогенеруючих потужностей на основі когенераційних установок (2014 р.) та 1.7 Освоєння нових технологій використання теплових насосів (2015 р.). Найбільші видатки у сумі за період 2012-2015 рр. отримані за середньостроковими пріоритетами 1.4 (7248,20 тис. грн.) та 1.5 (9949,70 тис. грн.); найменші  – за 1.2 (269,85 тис. грн.) та 1.7 (560,0 тис. грн.).

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів за 2012-2015 рр. свідчить про їх зниження за період 2012-2014 рр. та підвищенням у 2015 р. (найбільші обсяги фінансування).

Рис. 18 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Освоєння нових технологій транспортування енергії, впровадження енергоефективних, ресурсозберігаючих технологій, освоєння альтернативних джерел енергії"*,%

* Назви середньострокових пріоритетних напрямів загальнодержавного рівня наведені у Додатку Б.

2 Освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки

За зазначеним стратегічним пріоритетом затверджено сім середньострокових пріоритетів, п’ять із яких фінансувалися у 2015 р. (2014 р.– 7,  2013 р. – 3, 2012 р. – 5).

За 2012-2015 рр. загальний обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 57731,13 тис. грн. (80,9% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету за цей період), з яких у 2015 р. – 4425,96 тис. грн. або 41,9%, що у 3,1 рази менше порівняно з 2014 р.

За період 2012-2015 рр. фінансувалися кожного року три пріоритети: 2.1 Розроблення агрегатів і систем нового покоління для швидкісного та високошвидкісного залізничного транспорту; 2.5 Створення нових поколінь техніки і технологій в авіа-, судно- та ракетно-космічній галузі і 2.6 Розроблення засобів для проведення діагностики авіаційної, корабельної та ракетно-космічної техніки. Два пріоритети: 2.3 Удосконалення систем виведення ракет-носіїв, космічних апаратів і 2.4 Впровадження керуючих систем авіаційної, корабельної, ракетної, військової електроніки – фінансувалися лише в 2014 р. При цьому найбільші загальні обсяги (44148,90 тис. грн.) було спрямовано за напрямом 2.5, найменші – за напрямами 2.3 (55,30 тис. грн.) і 2.4 (258,00 тис. грн.) (рис. 19).

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів за 2012-2015 рр. свідчить про їх нерівномірність: у 2013 р. спостерігалося різке падіння (майже у 9 разів) порівняно з 2012 р., потім суттєве збільшення (більше, ніж у 4 рази) у 2014 р. порівняно з 2013 р. та зменшення втричі у 2015 р. порівняно з 2014 р., при цьому найбільші обсяги (36401,10 тис. грн.. або 63,1%) фінансування були у 2012 р. внаслідок закупівлі поїздів Хюндай.

Рис. 19 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Освоєння нових технологій високотехнологічного розвитку транспортної системи, ракетно-космічної галузі, авіа- і суднобудування, озброєння та військової техніки",%

3 Освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з’єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій

За цим стратегічним пріоритетом затверджено вісім середньострокових пріоритетів, з яких у 2015 р. фінансувалися всі вісім (2014 р. – 8, 2013 р. – 6, 2012 р. –7).

За 2012-2015 рр. загальний обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 33262,12 тис. грн. (76,3% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету за цей період), з яких у 2015 р. - 11569,21 тис. грн. або 74,0% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету.

За період 2012-2015 рр. щорічно фінансувалися п’ять пріоритетів: 3.1 Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування композиційних та композиційно-градієнтних матеріалів; 3.2 Освоєння нових технологій отримання, оброблення і з’єднання конструкційних та інструментальних матеріалів; 3.3 Створення індустрії нанотехнологій, наноматеріалів та виробництво продукції з них; 3.4 Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування конструкційних та функціональних матеріалів у промисловості, будівельній, транспортній галузі і 3.6 Створення нових матеріалів із застосуванням хімічних технологій та розвиток малотоннажної хімії.

У 2013 р. не фінансувалися пріоритети 3.5 Освоєння нових технологій отримання, оброблення і застосування функціональних матеріалів у біології та медицині і 3.7 Створення і виготовлення модифікованих матеріалів і розроблення та застосування методів поверхневої модифікації виробів; у 2012 р.– 3.8 Створення і виготовлення матеріалів для виробництва, акумуляції, збереження енергії та охорони навколишнього природного середовища.

За 2012-2015 рр. більше половини коштів (20335,55 тис. грн. або 61,1% від загальних обсягів фінансування середньострокових пріоритетів) було спрямовано за двома напрямами 3.3 (12574,58 тис. грн. – найбільше) та 3.4 (7760,97 тис. грн.), найменші – за напрямом 3.6 (164,91 тис. грн. або 0,5%).

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів за 2012-2015 рр. свідчить про деяке їх зниження у 2013 р. порівняно з 2012 р., суттєвим зростанням у 2014 р. При цьому найбільші обсяги фінансування (11569,21 тис. грн.) досягнуто у 2015 р. (рис. 20).

Рис. 20 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Освоєння нових технологій виробництва матеріалів, їх оброблення і з’єднання, створення індустрії наноматеріалів та нанотехнологій", %

4 Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу

За цим стратегічним пріоритетом затверджено вісім середньострокових пріоритетів, з яких у 2015 р., як і за весь період 2012-2015 рр., фінансувалися всі вісім.

За 2012-2015 рр. загальний обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 320974,67 тис. грн. (95,1% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету), з яких у 2015 р. - 89840,3 тис. грн., що становить 92,3% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету.

За 2012-2015 рр., як і за 2015 р., більше половини коштів (252614.45 тис. грн.. або 78,7% ) було спрямовано за двома напрямами: 4.1 Розроблення та впровадження технологій адаптивного ґрунтоохоронного землеробства (80100,65 тис. грн. або 25,0%) та 4.2 Розроблення та впровадження технологій виробництва, збереження і переробки високоякісної рослинницької продукції (53676,30 тис. грн. або 59,8%), найменші – за напрямом 4.3 Розроблення та впровадження технологій виробництва діагностикумів захворювань рослин (1525,42 тис. грн. або 0,5%) (рис. 21).

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів свідчить про суттєве зменшення фінансування протягом 2012-2014 рр. та зростання у 2015 р. порівняно з 2014 р.

Рис. 21 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу", %

5 Впровадження нових технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики

За цим стратегічним пріоритетом затверджено десять середньострокових пріоритетів, з яких у 2015 р. профінансовано два напрями (2014 р. – 1, 2013 та 2012 рр. – 0) (рис. 22).

За 2012-2015 рр. загальне фінансування середньострокових пріоритетів становило 2346,06 тис. грн. (4,1% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету), з яких у 2015 р. – 2105,50 тис. грн. або 87,5% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету, що у 8,8 разів більше порівняно з 2014 р.

Із профінансованих двох напрямів більшу частину коштів спрямовано на напрям 5.10 Розроблення нових методів діагностики, лікування та профілактики найбільш поширених захворювань людини – 1707,50 тис. грн. або 81,1%, решту 398,00 тис. грн. – на напрям 5.6 Впровадження нових технологій створення біосенсорів для проведення діагностики поширених захворювань людини.

Рис. 22 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом"Впровадження нових технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики", %

6 Широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища

За зазначеним стратегічним пріоритетом затверджено п’ять середньострокових пріоритетів, які всі фінансувалися протягом усього періоду 2012-2015 рр.

За 2012-2015 рр. обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 38857,69 тис. грн. (63,7% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету), з яких у 2015 р. – 17784,92 тис. грн.

За період 2012-2015 рр. найбільша частка коштів спрямована за напрямом 6.1 Застосування технологій раціонального надро- та землекористування (29722,84 тис. грн. або 76,5%), найменша – за напрямом 6.3 Застосування технологій замкненого циклу, технологій очищення, переробки та утилізації промислових і побутових відходів (1191,97 тис. грн. або 3,1%).

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів за 2012-2015 рр. є позитивною і свідчить про щорічне їх збільшення, при цьому значне (у 3,8 рази) - у 2014 р. порівняно з 2013 р. (рис. 23).

Рис. 23 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища", %

7 Розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки

За цим стратегічним пріоритетом затверджено вісім середньострокових пріоритетів, з яких у 2015 р. фінансувалися п’ять (2014 р. – 5, 2013 р. – 3, 2012 р. – 5) пріоритетів.

За 2012-2015 рр. обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становив 11460,5 тис. грн. (35,1% від обсягу фінансування стратегічного пріоритету за цей період - передостання позиція серед стратегічних пріоритетів), з яких у 2015 р. - 2238,76 тис. грн.

Загалом, за період 2012-2015 рр. фінансувалися щорічно три середньострокові пріоритети: 7.1 Розвиток технологій підтримки прий­няття стратегічних рішень; 7.4 Розвиток технологій роз­витку національної інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури, зокрема з вико­ристанням радіотехнології MITRIS та 7.7. Розвиток суперкомп’ютерних технологій для розв’язання задач у галузі економіки; управлінні складними об’єктами в екології, біології та медицині; обороноздатності держави.

Тільки у 2012 р. фінансувався напрям 7.2 Впровадження новітніх розділів грід-технологій та клауд-комп’ютингу. Не було фінансування за весь цей період за двома напрямами – 7.5 Впровадження новітніх технологій у спеціальні телекомунікаційні мережі, зокрема в Національну систему конфіденційного зв’язку та 7.6 Розвиток технологій виготовлення оптичних носіїв для довгострокового зберігання інформації.

Динаміка обсягів фінансування середньострокових пріоритетів цього стратегічного пріоритету за 2012-2015 рр. свідчить про те, що більше половини коштів було профінансовано у 2012 р. (6546,8 тис. грн.. або57,1%), найменше – у 2013 р. (928,99 тис. грн. або 8,1%) (рис. 24).

Рис. 24 Динаміка розподілу фінансування середньострокових пріоритетів за стратегічним пріоритетом "Розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки", %

Висновки

Таким чином, протягом 2012-2015 рр. динаміка кількості профінансованих середньострокових пріоритетів за всіма стратегічними пріоритетами була нерівномірною. Найбільше напрямів (40) фінансувалося у 2014 р., майже на цьому ж рівні (39) – у 2015 р., найменше (28) – у 2013 р., тобто в останні два роки відбулася активізація цього процесу.

За період 2012-2015 рр. щороку всі середньострокові пріоритети фінансувалися лише за двома стратегічними напрямами – "Технологічне оновлення та розвиток агропромислового комплексу" та "Широке застосування технологій більш чистого виробництва та охорони навколишнього природного середовища". При цьому 10 середньострокових пріоритетів не фінансувалися зовсім, а саме: 8 – за стратегічним напрямом "Впровадження нових технологій та обладнання для високоякісного медичного обслуговування, лікування, фармацевтики" та 2 – за стратегічним пріоритетом "Розвиток сучасних інформаційних, комунікаційних технологій, робототехніки", що свідчить про втрату їх актуальності та необхідність перегляду.

За чотири роки обсяг фінансування середньострокових пріоритетів становить 75,9% в обсязі фінансування стратегічних пріоритетів за цей період, з яких у 2015 р. – 138815,45 тис. грн. або 0,007% у реальному (фактичному) ВВП.

Протягом 2012-2015 рр. найбільші обсяги фінансування середньострокових пріоритетів спостерігались у 2012 р., найменші – у 2014 р.

Розділ 6. Система науково-технічної інформації як елемент Національної інноваційної системи

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується переважною роллю інноваційних процесів, сутність яких можна визначити як практичну реалізацію нових знань в економічній, технічній, соціальній та інших сферах. Інноваційний шлях розвитку будь-якої держави неможливий без адекватного розвитку системи науково-технічної інформації (НТІ), яка є важливим елементом національної інноваційної системи.

Система НТІ повинна володіти достатнім потенціалом, здатним вирішувати проблеми інформаційного забезпечення всіх учасників і етапів інноваційного процесу, сприяти розширеному відтворенню знань, надавати інформаційну підтримку процесу досліджень і розробок та трансферу результатів досліджень.

Досвід розвинутих країн показує, що економіка, заснована на знаннях, має розвинену систему випереджального забезпечення її галузей інформацією про нові вітчизняні і світові досягненнях науки, технічної думки, організацію виробничих процесів.

В Україні інформаційне забезпечення науково-технічною інформацією на загальнодержавному рівні здійснюється Українським інститутом науково-технічної експертизи та інформації (утворено згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 25 листопада 2015 р. № 1027 шляхом злиття державної наукової установи “Державний інститут науково-технічної та інноваційної експертизи” та Українського інституту науково-технічної і економічної інформації) та 10 державними центрами науково-технічної інформації на регіональному рівні (9 державних підприємств та одна наукова установа).

У процесі реформування національної економіки, система НТІ в Україні опинилася в складних економічних умовах, що призвело до скорочення чисельності центрів науково-технічної інформації (до 10), нанесенню істотного збитку формуванню національних інформаційних ресурсів.

Тож, з метою удосконалення управління підприємствами та установами державної системи науково-технічної інформації, оптимізації структури і підвищення ефективності їх діяльності у сфері комерціалізації та трансферу технологій наказом Міністерства освіти і науки від 22.02.2015р. № 35 було створено Комісію з проведення аналізу ефективності діяльності наукових установ та підприємств державної системи науково-технічної інформації та підготовки пропозицій з удосконалення управління ними.

Аналіз діяльності наукових установ та підприємств державної системи науково-технічної інформації за останні роки показав, що:

Центрами не забезпечувалась базова функція системи науково-технічної інформації, а саме збір, систематизація, обробка, збереження та пошук науково-технічної інформації;

близько 2/3 доходів Центрами отримувалось від непрофільних видів діяльності;

профільні види діяльності не забезпечували функціонування Центрів на належному рівні, що призводило до формування кредиторської заборгованості;

низький рівень кадрового забезпечення (лише 4,5% співробітників мають науковий ступінь або вчене звання);

Центрами не здійснювалась підтримка та сприяння комерціалізації результатів наукових досліджень;

відсутні конструктивні та функціональні зв’язки Центрів з університетами, науковими установами Національної академії наук, галузевих національних академій наук;

науково-інформаційне забезпечення міжнародного науково-технічного співробітництва не здійснювалось.

Враховуючу зазначену ситуацію та з метою орієнтації системи державних центрів на сприяння та підтримку комерціалізації результатів наукових досліджень та просування їх на ринок шляхом забезпечення інформаційних потреб усіх категорій користувачів (науковців, підприємців), надання найбільш повної і точної інформації у відповідності з їх профілями інтересів та інформаційними запитами, Міністерство вживає заходи спрямовані на:

Ø      формування мережі інноваційних бізнес-центрів, зокрема на базі діючих центрів НТІ;

Ø      створення інформаційно-комунікаційної інфраструктури системи науково-технічної інформації;

Ø      інтеграція мережі інноваційних бізнес-центрів у світовий науково-інформаційний простір.

Так, протягом 2015 – І кварталу 2016 років Міністерством прийняті рішення щодо реорганізації державних центрів НТІ (Житомирського, Рівненського, Волинського, Львівського, Хмельницького, Черкаського та Полтавського) та приєднання Центрів до університетів для подальшого утворення на їх базі бізнес-інноваційних центрів.

Розділ 7. Освоєння та впровадження нових технологій

Найважливішою умовою конкурентоспроможності як окремо взятої компанії, так і усієї економіки є безперервний інноваційний процес, створення і застосування нових технологій. Від ступеня застосування пе­редових технологій залежить підвищення продуктивності праці, якість продукції і, як наслідок – місце країни в міжнародному поділі праці та рівень добробуту населення. На сучасному етапі розвитку світової економіки трансфер технологій протікає під впливом глобалізації й синхронізації технологічних зрушень. Це дозволяє країнам, що відстають за рівнем соціально-економічного розвитку, швидко скорочувати розрив завдяки формуван­ню національної інноваційної системи та імпор­ту новітніх технологій.

З метою здійснення нововведень у 2015 р. в Україні 181 підприємство придбало в Україні та за її межами нові технології (у 2014 р. - 154), з них 32 (2014 р. - 54) підприємства придбали технології за кордоном.

Найактивнішими щодо придбання технологій були підприємства з виробництва харчових продуктів – 14,9% від загальної кількості підприємств, які займалися придбанням нових технологій, з виробництва машин і устаткування – 10,5%, виробництва основних фармацевтичних продуктів і фармацевтичних препаратів – 6,1%.

У 2015 р. промисловими підприємствами придбано 1065 нових технологій в Україні та 66 – за її межами ( у 2014 р. – 426 та 117 технологій відповідно) (рис.1). З 2011 р. просліджується зниження загальної кількості придбаних технологій, що свідчить про зниження інтересу вітчизняних підприємств до нових технологій через кризові явища в економіці, але у 2015 р. відбулося стрімке зростання придбаних в Україні технологій. Однією з причин є активізація діяльності підприємств ВПК у зв’язку з АТО на сході України.

Рис. 25 Динаміка кількості придбаних технологій промисловими підприємствами за 2010-2015 рр., од.

Із загальної кількості технологій найбільша частка – 439 технологій або 38,8% - це придбання устаткування, з них 43 - за межами України (рис. 26).

Рис. 26 Структура придбаних в Україні та за її межами технологій за формами придбання у 2015 році, %

Найбільша частка придбаних технологій припадає на виробництво хімічних речовин і хімічної продукції – 13% від загальної кількості придбаних технологій, виробництво машин і устаткування – 11,9%, виробництво інших транспортних засобів – 10,6%.

Кількість переданих нових технологій становила 118 одиниць у 2015 році проти 36 одиниць у 2014 році.

Із загальної кількості переданих технологій найбільші частки припадають на цілеспрямований прийом на роботу кваліфікованих фахівців – 48,3% та ноу-хау й угоди на придбання технологій – 30,5%. За формою “придбання устатковання” передання технологій не здійснювалося (рис. 27).

Рис. 27 Структура переданих в Україні та за її межами технологій за формами передання у 2015 році, %

За межі України передано 20 технологій, тоді як у 2014 р. – 8 технологій. Нові технології було передано за двома напрямами: виробництво готових металевих виробів, крім машин і устаткування – 18 технологій, поліграфічна діяльність, тиражування записаної інформації - 2 нових технології (рис. 28).

Рис. 28 Динаміка переданих в Україні та за її межі технологій за 2010-2015 рр., од.

Із переданих в Україні 98 нових технологій 58,2% припадає на підприємства з виробництва комп’ютерів, електронної та оптичної продукції, 19,4% - виробництво готових металевих виробів, крім машин і устатковання (рис. 29).

Рис. 29 Розподіл переданих в Україні технологій промисловими підприємствами в розрізі видів економічної діяльності у 2015 р., %

В Україні протягом 2010-2015 рр. кількість придбаних технологій значно перевищує кількість переданих нових технологій (рис. 30).

Рис. 30 Баланс придбаних і переданих нових технологій

за 2010-2015 рр., од.

Додаток А

Додаток Б

Стратегічні та середньострокові загальнодержавного рівня пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні