ДО ПИТАННЯ ПІДГОТОВКИ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ ЗАКОНУ УКРАЇНИ "ПРО ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНУ ОСВІТУ".
Важливим етапом на шляху реформування професійно-технічної освіти (ПТО) у свій час стало прийняття 10 лютого 1998 року Закону України "Про професійно-технічну освіту" (далі - Закон), який визначив нормативно-правові, організаційні та фінансові засади функціонування ПТО. Закон став позитивним явищем великого значення, адже він створив базу для впорядкування тих процесів, які на той час відбувалися в профтехосвіті, і об'єктивно був спрямований на її стабілізацію. Але в ньому скоріше фіксувались існуючі тенденції, ніж закладалась модель розвитку на перспективу.
Сьогодні ми можемо констатувати, що в нових умовах розвитку нашої держави значна частина положень Закону вже не відповідає реаліям та гальмує процес модернізації системи професійно-технічної освіти в умовах становлення країни з ринковою економікою. Саме це спонукає до термінових дій, спрямованих на підготовку нової редакції Закону та його затвердження і введення в дію.
Слід зазначити, що розробка якісної нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту” неможлива без детального аналізу чинного Закону, без визначення максимально можливої кількості “слабких місць” та прогалин. Принагідно нагадаємо, що такий достатньо повний аналіз було зроблено в ряді публікацій ще у 1998-2000 роках [1-7]. На жаль, ним не скористались при внесенні у 2003 році змін до Закону України “Про професійно-технічну освіту”.
Отже, на що “хворіє” чинний Закон і над чим необхідно працювати?
Починати треба з визначення нового поняття професійно-технічної освіти (професійної освіти і навчання – далі ПОН) як системи. Від цього значною мірою залежить формування сучасного розуміння розбудови ПТО в Україні.
Чинне законодавство трактує систему професійно-технічної освіти лише як сукупність навчальних закладів і установ ПТО [8]. Таке вузьке розуміння системи ПТО має право на існування, але воно постійно тягне за собою негативні наслідки для профтехосвіти. Щоразу, коли говорять про системну кризу в ПТО, шляхи виходу шукають здебільшого в рамках задекларованого вузького поняття системи. В результаті “реформи” обертаються навколо мережі навчальних закладів і установ (оптимізація, спеціалізація, ліквідація), зміни назв ПТНЗ без нового змістового наповнення тощо.
На наш погляд, найбільш адекватним сучасним викликам може бути таке визначення. Професійна освіта і навчання як система – це цілісна сукупність організовано взаємодіючих підсистем: цілей ПОН; змісту ПОН; програм і стандартів різного рівня і спрямованості, які реалізують цей зміст і визначають вимоги до його засвоєння; функцій ПОН; суб’єктів ПОН; навчальних закладів різних типів, рівнів і форм власності, які реалізують програми, стандарти і функції, спрямовані на забезпечення засвоєння змісту суб’єктами на визначеному рівні; процесів і ресурсів, необхідних для виконання функцій навчальними закладами; органів управління різного рівня і підвідомчих їм організацій; результатів діяльності системи.
Одночасно потребує перегляду і поняття управління системою ПТО. На заміну сьогоднішнього розуміння управління як дії владної вертикалі, зорієнтованої на управління процесом діяльності професійно-технічних навчальних закладів і установ, має прийти поняття управління якістю ПТО, спрямованого на стратегічне управління розвитком системи, на сучасне повсякденне управління якісними змінами системи профтехосвіти.
Кардинальних змін мають зазнати також розуміння власності та фінансово-економічної політики в системі ПТО, взаємовідносин з владою різних рівнів, роботодавцями, суб’єктами ПТО.
Тепер спробуємо більш детально зупинитись на деяких позиціях.
Чинному Закону притаманні, на нашу думку, певні концептуальні недоліки. Наприклад, потребують пильної уваги деякі проблеми як змістового, так і термінологічного характеру, пов’язані з розробкою Державного стандарту професійно-технічної освіти України (далі – ДСПТО), і відображення цих проблем і суперечностей у Законі (див. [1]). На жаль, певна недосконалість та відсутність системного підходу характерна не тільки для інтерпретації проблеми стандартизації в Законі, а й для усього Закону в цілому.
В першу чергу слід відзначити, що сама назва Закону не сповна відповідає його змісту. У тексті Закону також зустрічаються суперечності, пов'язані з інтерпретацією поняття "професійно-технічна освіта". І це не випадково, як, на наш погляд, не випадково й те, що в Законі взагалі немає адекватного сучасного розуміння терміну "професійно-технічна освіта" і "мета професійно-технічної освіти". А це необхідно зробити, принаймні на рівні впорядкування термінології в Законі. І ключовим, на нашу думку, є слово "система".
Звернімось до тексту Закону. У ст.3 зазначено: "Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України", а у ст.4 система ПТО трактується як сукупність закладів, установ, організацій та органів управління. Таким чином, у тексті відображена невизначеність як поняття "освіта (профтехосвіта)", так і поняття "система освіти (профтехосвіти)", що є наслідком нерозмежування на змістовому рівні поняття "система освіти (профтехосвіти)" як сукупність закладів, установ, організацій та органів управління, що здійснюють або забезпечують навчальний процес (ст.4), і поняття "система освіти (профтехосвіти)" в значенні "освіта як система" (ст.3). Саме цим обумовлені найбільш суттєві недоліки Закону.
Звернімось до поняття "освіта" як однієї з основних категорій педагогіки, в якому можна вирізнити два основні аспекти.
1) Аспект освіти як результату (результативний аспект), який відображає освіченість суб'єкта освіти. Цей аспект пов'язаний з визначенням мети освіти, змісту освіти та вимог до кінцевого результату освіти, власне якості освіти, яка передбачає не тільки рівень засвоєння змісту, а й міру відповідності цього змісту потребам суспільства, держави та особистості, а також наявність державних гарантій щодо освіти (не тільки права на освіту, а й гарантій його реалізації). Цей аспект можна також назвати цільовим, змістовим, концептуальним або стратегічним.
2) Аспект освіти як процесу (процесуальний аспект), тобто набування суб'єктом знань, умінь і навичок. Цей аспект реалізується головним чином у двосторонньому процесі навчання, тобто передачі і засвоєння знань, умінь і навичок. Він привносить до поняття "освіта" аспект передачі знань, умінь і навичок і все те, що пов'язане з організацією навчання, його забезпеченням та управлінням ним.
З точки зору діяльності перший аспект відображає ціль і результат, другий - процес і засіб діяльності. Цей аспект можна також назвати організаційно-управлінським.
При цьому і освіта, і навчання тісно пов'язані з розвитком та становленням особистості і вихованням як цілеспрямованим формуванням особистості.
Таким чином, розгляд освіти як системи повинен враховувати:
- мету освіти;
- цілі освіти;
- функції освіти;
- зміст освіти;
- еталон якості освіти;
- процес освіти, навчання і виховання (педагогічний процес);
- забезпечення освіти, навчання і виховання (організаційна система), яке може включати нормативно-правове, організаційно-педагогічне, фінансове, матеріально-технічне, управлінське, науково-методичне, інформаційне, кадрове забезпечення тощо. Складовими організаційної системи є й заклади відповідного призначення як матеріальні об'єкти;
- організаційну структуру освіти як сукупність усіх ланок різних рівнів управління освітою та їх взаємовідносин. Складовими організаційної структури (структури управління) є й заклади відповідного призначення як об'єкти (або рівні) управління;
- суб'єктів діяльності;
- зв'язки системи освіти з іншими системами;
- динаміку системи.
На наш погляд, тільки комплексне врахування як концептуального, так і процесуального (організаційно-управлінського) аспектів освіти в їхній взаємообумовленості, а також нерозривної єдності освіти, навчання, розвитку, виховання і формування особистості забезпечує правомочність використання терміну "система освіти" в значенні "освіта як система".
Зазначимо, що у вітчизняній педагогіці раніше існували спеціальні терміни "народна освіта" та "система народної освіти", які відображали саме організаційно-управлінський аспект понять "освіта", "навчання" і "виховання". Термін "система народної освіти" визначав сукупність закладів, установ, організацій та заходів, які реалізують та забезпечують освіту. З вилученням слова "народна" з терміну "система народної освіти" без одночасного додання результативного аспекту поняття "освіта" відбулась підміна змісту поняття "система освіти", ототожнення поняття "система освіти" не з поняттям "освіта як система", а виключно з організаційно-управлінським аспектом поняття "освіта". Такий підхід ми бачимо в ст.28 Закону України "Про освіту" [9]. Навіть вужчий підхід ми бачимо у ст.4 Закону України "Про професійно-технічну освіту", де система закладів, установ, організацій зорієнтована не на освіту, а на підготовку робітників.
Таке трактування поняття "система освіти (профтехосвіти)" є не сповна адекватним з понятійної точки зору і закладає кризову модель проведення реформ на практиці, адже абсолютизація організаційно-управлінського аспекту освіти (профтехосвіти) перетворює оптимізацію функціонування її організаційно-управлінського механізму на самоціль безвідносно до цілей та кінцевого продукту діяльності освіти як системи - освіти як результату, власне до якості освіти, зокрема професійно-технічної. Саме тому проведення реформ на практиці здебільшого ототожнюється з оптимізацією (читай - скороченням) мережі навчальних закладів.
Все сказане повною мірою стосується і ПТО як освітньої підсистеми.
Вважаємо, що ключовим моментом подальшого реформування ПТО має стати створення нової моделі ДСПТО за умов, що стандарт буде розроблятись саме як модель управління якістю профтехосвіти. Логічна послідовність проведення реформ має передбачати:
- визначення мети ПТО;
- визначення системи цілей ПТО;
- підготовка та запровадження нової моделі ДСПТО відповідно до системи цілей ПТО з передбаченням в ньому вимог до змісту, якості та забезпечення ПТО;
- розробка нових стандартів професій чи компетенцій з урахуванням як суспільно-значущих цілей освіти, так і особистісно-індивідуальних (або групових чи колективних) цілей суб'єктів освіти, а також динаміки системи;
- приведення організаційної системи, організаційної структури та педагогічного процесу ПТО у відповідність до цілей, змісту та еталону якості ПТО, тобто у відповідність до вимог стандартів.
На практиці така послідовність порушується, і це порушення зумовлено саме Законом.
Для розуміння причин недосконалості Закону повернемось до поняття "система освіти" в значенні "освіта як система" (саме у цьому значенні ми будемо використовувати цей термін у контексті даної статті).
Система освіти є складною системою, структурні складові якої у свою чергу є системами. Для більш адекватного розуміння та відображення цієї системи в ній можна виділяти структурні складові - підсистеми різного порядку з урахуванням різних аспектів системи, наприклад:
- з урахуванням двох аспектів поняття "освіта": підсистема "Концепція" (підсистеми цілей, змісту, вимог до якості освіти) та підсистема "Організація" (організаційна система освіти, педагогічний процес, організаційна структура освіти);
- з урахуванням типу змісту освіти: підсистеми загальної та професійної освіти;
- з урахуванням місця в системі безперервної освіти: підсистеми дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти, аспірантури, докторантури, самоосвіти (в Законі України "Про освіту" (ст.29) це інтерпретовано як структура освіти);
- з урахуванням форм набуття освіти: підсистеми денної, вечірньої (змінної), очно-заочної, дистанційної освіти, екстернатної, самоосвіти, освіти на виробництві тощо;
- з урахуванням суб'єктів діяльності: підсистеми "Учень", "Педагог", "Керівник", "Орган управління освітою";
- з урахуванням функціональних видів діяльності: підсистеми учіння, викладання (в ній підсистеми викладання предмета і навчання професії), виховання, розвитку, методичної діяльності, управління тощо.
Зрозуміло, що цей перелік - не наукова класифікація, а тільки ілюстрація нашого бачення деяких можливих підходів до вичленення підсистем. До того ж це лише зовнішні, поверхневі рівні структурування, адже кожний елемент цих підсистем сам є системою, структура якої потребує дослідження. Першочергової уваги потребують також зміст освіти (зокрема ПТО) як система і педагогічний процес як система.
Таким чином, можна виділити в системі освіти підсистему ПТО, в ній -підсистему "Організація", в ній - організаційну структуру ПТО, в ній - підсистему закладів, установ та організацій різного функціонального призначення. Саме сукупність цих закладів, установ, організацій і інтерпретована в ст.4 як система ПТО. Не заперечуючи можливість існування в тому числі і такого підходу, зазначимо, що Закон у будь-якому випадку повинен передбачати однозначну інтерпретацію термінів, тому необхідно дати однозначне визначення термінів "професійно-технічна освіта" та "система освіти (професійно-технічної освіти)" в контексті Закону і уникати вживання в Законі цих термінів у будь-якому іншому значенні.
Зазначимо також, що у ст.4 перелічені заклади відносяться до різних типів забезпечення, але не всі з цих типів знайшли подальше адекватне відображення у Законі. Зокрема, майже не відображене науково-методичне забезпечення. Типи професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) подані у ст.18, але ця стаття не дає ніякої систематизації типів ПТНЗ - ані за ступенем освіти, ані за галуззю економіки, ані за функціональним призначенням. На наш погляд, систематизація типів ПТНЗ є украй необхідною. Крім того, бажано було б дати і визначення типів ПТНЗ.
Отже, крім термінологічної недосконалості, в Законі простежується й неповнота. Ця неповнота стосується, на жаль, не тільки підсистеми забезпечення.
У ст.3 читаємо: "Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії…, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. … Первинна професійна підготовка - це здобуття професійно-технічної освіти..." Таким чином виходить, що професійно-технічна освіта забезпечує... здобуття професійно-технічної освіти. Це не полегшує розуміння поняття "професійно-технічна освіта" як з точки зору термінології, так і з точки зору логіки. До того ж тут здійснюється заміна поняття "професійно-технічна освіта" (процес і результат засвоєння відповідних знань, умінь і навичок) на поняття "професійна підготовка" в значенні "навчання професії" (процес передачі і засвоєння відповідних знань, умінь і навичок), а ці поняття не тотожні. Внаслідок такої підміни результативний аспект поняття "професійно-технічна освіта" і підсистема якості ПТО систематично вилучаються з тексту Закону. Якість ПТО згадується в Законі лише в останньому рядку ст.22, яка відносить забезпечення якості професійного навчання і виховання учнів до повноважень навчального закладу, а також у ст.32 "Державні стандарти професійно-технічної освіти" як вимоги до рівня кваліфікації. Але рівень кваліфікації в більшій мірі відображає рівень засвоєння професійних вмінь і навичок, і поняття "освітньо-кваліфікаційний рівень" та "рівень кваліфікації" не тотожні. Роль держави і органів державного управління у формуванні еталону якості ПТО та здійсненні контролю за додержанням цього еталону у явному вигляді не визначена ані у розділі II "Управління та організація професійно-технічної освіти", ані у розділі V "Зміст професійно-технічної освіти".
Вочевидь, що ключову роль у визначенні параметрів та критеріїв якості ПТО повинен відігравати ДСПТО, але в Законі він фактично інтерпретований в основному як стандарт змісту професійної підготовки і вимоги до рівня кваліфікації. Такий підхід також не є системним.
Розглядаючи ПТО як систему, необхідно враховувати її зв'язки з іншими системами, в першу чергу, зв'язки "ПТО - держава", "ПТО - суспільство", "ПТО - особистість", "ПТО - освіта", "ПТО - економіка", "ПТО - культура".
Ці зв'язки реалізуються зокрема на рівні таких підсистем:
- підсистем цілей та функцій;
- підсистеми змісту;
- підсистеми якості;
- підсистеми суб'єктів діяльності.
В підсистемі цілей ПТО, таким чином, слід враховувати зокрема цілі:
- соціальні,
- економічні,
- культурні,
- когнітивні.
Вони всі перебувають у динамічному взаємовпливі. Ці цілі можна розглядати у трьох аспектах: державному, суспільному та особистісно-індивідуальному (або груповому чи колективному). Взаємовплив як цілей, так і їх аспектів може мати не тільки характер позитивної взаємодії, а і характер протидії (протиріччя), тому необхідно визначити ієрархію цілей та перспективну надціль (мету ПТО), яка дозволить збалансувати взаємодію прикладних, конкретних цілей для досягнення оптимального результату. Це завдання концептуального значення і потребує першочергової уваги, тому необхідність вдосконалення Закону може стати стимулом активізації досліджень у цьому напрямку.
Зазначимо, що мета, цілі та функції ПТО у Законі у явному систематизованому вигляді не представлені. Цілі розсіяні по статтях 2 і 3. До того ж у ст.2 деякі цілі ПТО об'єднані з завданнями Закону, чого не можна допускати. Тому, приміром, “задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках” має прописуватись як одна з цілей ПТО, а завданням Закону буде створення нормативно-правових умов для виконання системою ПТО функцій, спрямованих на досягнення цієї цілі.
Крім того не всі продекларовані у статтях 2 і 3 цілі знайшли подальше відображення у Законі. Починаючи зі ст.3, поняття "професійно-технічна освіта" заміняється поняттями "професійна підготовка" або "підготовка робітників", які більше пов'язані з економічними цілями ПТО (професіоналізація особистості та задоволення потреб економіки), ніж з соціальними (соціалізація особистості) та культурними. Для досягнення двох останніх цілей особливе значення мають розвивальна та виховна функції ПТО, які не знайшли адекватного відображення у тексті Закону. Вони не відображені ані у назві закладів ПТО, ані в закладеній у розділі IV інтерпретації педагогічного процесу як процесу виключно навчального і згадуються в основному лише у ст.22 "Основні повноваження та напрями діяльності професійно-технічного навчального закладу". Але засади освітньої діяльності закладів ПТО мають відповідати державній політиці в галузі ПТО. А в Законі закладено принципово обмежене трактування функцій ПТО як виключно функцій навчання професії та підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації робітничих кадрів для економіки.
Обмеження цілей та функцій ПТО в Законі підсилюється завуальованим обмеженням структури змісту освіти. Принагідно зазначимо, що власне структура змісту викладена достатньо повно, але представлена не в розділі V "Зміст професійно-технічної освіти", а в розділі IV "Організація навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах", перший абзац ст.25 "Форми організації навчального процесу". Ця структура змісту фігурує тільки в ст.25 розділу IV. В той же час у розділі V зміст освіти напряму пов'язується виключно з професією. Таке ототожнення змісту і форм необхідно усунути.
На наш погляд, це пов'язане з принципом вичленення підсистеми ПТО з системи освіти в контексті Закону, який передбачає розмежування освіти загальної і освіти професійної та виділення в останній підсистеми ПТО. Внаслідок цього порушується безперервність системи освіти і органічна єдність структури змісту професійно-технічної освіти. Крім того, для частини суб'єктів ПТО, які не мають загальної середньої освіти, в значній мірі обмежується можливість її здобуття. У ст.5 зазначено, що такі суб'єкти "можуть одночасно із набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту у професійно-технічному навчальному закладі або в іншому навчальному закладі". Номінально механізм набуття загальної середньої освіти в іншому закладі одночасно з набуттям професії існує - це вечірня (змінна) форма навчання. Але мережа вечірніх шкіл нерозвинена, а навчання в них малоефективне. Фактичним результатом освіти, набутої у такій формі, є здебільшого не знання, уміння і навички, а отримання документа про загальну середню освіту. При такому підході порушується механізм взаємодії структурних складових змісту ПТО, стає неможливою професійна спрямованість змісту загальної середньої освіти, інтеграції змісту загальних і професійних знань і реалізація міжпредметних зв'язків, що збіднює як загальноосвітню, так і професійну складову змісту ПТО і відповідно знижує якість як загальної, так і професійної освіти суб'єкта.
Таким чином, відсікання від ПТО її соціальних і культурних цілей, а з ними виховної та розвивальної функцій та порушення внутрішньої єдності змісту ПТО негативно позначаються як на якості освіти суб'єкта, так і на рівні його культури, а відповідно й на рівні культури в цілому у суспільстві, а також на виконанні профтехосвітою її соціальних функцій, насамперед формування особистості з суспільно-значущими якостями, та її економічних функцій. Адже від якості освіти суб'єкта, рівня його загальної та професійної культури, розвиненості та здатності розвивати свої знання, уміння і навички, від сформованості навчальних умінь і навичок (що у значній мірі забезпечує саме загальна середня освіта, яка дає основи наукових знань і наукового сприйняття світу), безпосередньо залежить майбутня адаптованість суб’єкта освіти до швидкої зміни умов виробництва і суспільства та його професійна мобільність.
На наш погляд, підсистема ПТО має розглядатися в структурі саме системи безперервної освіти, забезпечувати суб'єкту право і можливість перманентної освіти і розвитку шляхом забезпечення нерозривної єдності загальноосвітньої та професійної структурних складових змісту ПТО та наступності змісту загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Необхідно враховувати не окремі, а всю систему цілей ПТО, а також своєрідний ідеал кінцевого результату діяльності - формування системи нових якостей особистості (зокрема соціальних, професійних, культурних, освітніх), яка посідатиме гідне місце в житті, суспільстві та економіці. За таких умов ПТО може розглядатися як один з гарантів розвитку економіки, підвищення рівня культури та забезпечення соціальної стабільності у суспільстві.
Такий підхід забезпечує:
- резерв часу на становлення і формування особистості (введення загальноосвітнього компоненту у зміст ПТО збільшує строк навчання), адже підліток 15 років і юнак 18 років суттєво відрізняються як з психофізіологічної точки зору, так і з точки зору соціальної зрілості;
- цілеспрямований вплив на формування особистості в процесі її навчання, виховання, розвитку;
- підвищення рівня загальної та професійної освіти і культури, адже загальна і професійна складові змісту освіти перебувають у взаємопроникненні та взаємовпливі і, таким чином, взаємно збагачують одна одну; як наслідок, підвищується рівень культури у суспільстві в цілому, а також конкурентоспроможність і професійна мобільність суб'єкта освіти на ринку праці в майбутньому;
- зайнятість та соціальний захист на період навчання як суб'єктів освіти, так і педагогічних кадрів, що стабілізує стан ринку праці і зменшує соціальну напругу у суспільстві.
Навіть один цей останній фактор, на наш погляд, є вже достатньо вагомим на сучасному етапі.
Зупинімось докладніше на зв'язках "ПТО-економіка" в підсистемі змісту ПТО. Врахування таких зв'язків реалізується при формуванні переліку професій, підготовка з яких здійснюється у ПТНЗ, і формуванні змісту освіти з відповідної професії. Ст.3 Закону орієнтує систему ПТО виключно на підготовку робітників і здобуття робітничих професій. Це, по-перше, не відповідає сучасному стану справ, адже зараз у ПТНЗ успішно здійснюють підготовку з професій торгівлі, сфери обслуговування, професій службовців, які по суті не є робітничими, а також здійснюють підготовку на освітньо-кваліфікаційному рівні "молодший спеціаліст". По-друге, таке трактування орієнтує систему ПТО головним чином на сферу матеріального виробництва, що може призвести до дисбалансу між структурою економіки, структурою змісту ПТО і структурою зайнятості, адже в економіці спостерігається тенденція до зниження питомої ваги зайнятих у галузях сфери матеріального виробництва і збільшення питомої ваги зайнятих у невиробничій сфері.
Цим закладається невідповідність системи ПТО потребам економіки і провокується у перспективі криза системи ПТО. Саме до такого стану доведена сьогодні професійно-технічна освіта України. Нова редакція Закону має гарантувати саме недопущення такої моделі "розвитку", а також забезпечувати випереджувальне врахування зв'язків "профтехосвіта - економіка", для чого надати ПТО можливість здійснювати у ПТНЗ підготовку учнів на відповідному освітньо-кваліфікаційному рівні у відповідній кількості з таких професій, які є або у перспективі будуть необхідними як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері економіки.
Таким чином, існуюче на практиці та відображене у чинному Законі обмеження цілей і функцій ПТО, структури її змісту, переліку професій, а також ігнорування вимог до якості ПТО створюють постійні передумови для виникнення кризи системи ПТО як власне освітньої галузі, перетворення системи ПТО на систему підготовки кадрів для виробництва на зразок системи фабрично-заводського навчання і перетворення ПТНЗ на тупиковий навчальний заклад для громадян без освітньої, культурної, професійної та соціальної перспективи.
При такому трактуванні системи ПТО, яке відображене у діючому Законі, ціллю ПТО стає виключно задоволення потреб виробництва у робітничих кадрах, істинним суб'єктом діяльності - організаційно-управлінський механізм, функцією системи - надання робітничої професії, а предметом Закону - державне регулювання діяльності цього організаційно-управлінського механізму, спрямованого на задоволення потреб економіки у робітничих кадрах. Фактично чинний Закон є не законом про ПТО, а законом про державне управління та організацію професійної підготовки робітників.
Узагальнюючи сказане, назвемо головні позиції, які, на наш погляд, мають бути принципово переосмислені і відображені в новій редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту”:
- визначення понять "професійно-технічна освіта", "система професійно-технічної освіти"; "якість професійно-технічної освіти", "Державний стандарт професійно-технічної освіти", "педагогічний процес";
- визначення цілей і функцій ПТО;
- послідовне відображення всієї системи цілей та функцій ПТО;
- послідовне відображення вимог до якості ПТО та управління нею;
- недопустимість підмінювання поняття "професійно-технічна освіта" поняттями "професійна підготовка" або "підготовка робітників";
- адекватне відображення змісту ПТО;
- адекватне відображення ДСПТО;
- адекватне відображення педагогічного процесу;
- систематизація типів ПТНЗ та їх визначення;
- відображення науково-методичного забезпечення ПТО.
При цьому наголошуємо, що саме системне переосмислення застарілих диспозицій всього Закону, а не внесення окремих змін, дасть можливість підготувати якісно нову редакцію законодавчого акту, що у свою чергу прискорить модернізацію професійно-технічної освіти та забезпечить її розвиток з урахуванням нових викликів.
Василь Головінов, головний консультант секретаріату Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти.
Газета “Освіта України”, №31(1011), 24 квітня 2009р.
Журнал “Професійно-технічна освіта”, №3, 2010 р.