ПРОФЕСІЙНА ОСВІТА – БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?
1 червня 2016 року відповідно до рішення Постанови Верховної Ради України від 30 березня 2016 року №1055-VIII відбулися парламентські слухання на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення».
Це, свого роду, знакова подія, коли хочеться озирнутися назад і підвести підсумки для того, щоб визначитися з подальшим шляхом.
Учасники парламентських слухань відзначали необхідність подолання кризового стану, в якому перебуває професійно-технічна освіта, переважно через відсутність відповідної державної політики та підтримки, в тому числі і фінансової.
Впродовж двох останніх десятирічь професійно-технічна освіта поступово зазнавала скорочення щодо кількості навчальних закладів, їх контингенту за фактичної відсутності фінансування програм розвитку.
На жаль, як зазначив у своїй доповіді народний депутат України, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Олександр Володимирович Співаковський, відношення до освіти не стало головною преференцію роботи цієї держави. Він відмітив також, що професійна освіта великою мірою є запорукою економічного зростання країни, кадровий потенціал і трудові ресурси якої формуються саме у цій сфері. Через це Стратегія розвитку професійної освіти – це загальнодержавна і загальнонаціональна справа. І це означає, що головний вклад у фінансування закладів професійної освіти повинен йти з державного бюджету.
Таку думку поділяла більшість присутніх у залі парламенту.
За статистичними даними видатки на професійно-технічну освіту складали від 6,2 до 5,4 відсотків (з 2010 по 2015 роки) усіх видатків на освітню галузь, що демонструє в цілому зневажливе відношення виконавчих органів влади до підготовки робітничих кадрів.
З 2016 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» відбулася передача фінансування державних професійно-технічних навчальних закладів з державного на місцеві бюджети без аналізу і врахування думки фахівців, що спричинило системну кризу галузі.
Корисним буде аналіз історичних даних.
1917 році після падіння династії Романових була створена Українська Народна Республіка. Першочерговими кроками нової влади було підпорядкування усіх професійних шкіл Генеральному Секретаріату освіти, а їх було на той час 3029 (444 нижчих професійних шкіл, 225 – ремісничих, 54 – сільськогосподарських, 144 – індустріально-технічних, торговельно-промислових – 2162).
І з 1918 року всі прибуткові і видаткові рахунки професійних шкіл було внесено в державний бюджет Української Народної Республіки.
Це запроваджено в роки, коли держава була набагато бідніша і проблем вочевидь було більше.
Опустимо подальші історичні події, які призвели до пограбування і розвалу системи професійної освіти у громадянську війну. Надалі потрібно було відродити її з нуля.
Під час відродження спостерігалася тенденція нерівномірного стрибкоподібного розвитку мережі професійних навчальних закладів, безсистемності і невідповідності державним потребам. На той час постає очевидність докорінної реформи системи з метою забезпечення державних потреб якісними кваліфікованими кадрами. І у 1940 році була створена система Державних трудових Резервів СРСР, якою передані школи ФЗУ, організовані в ремісничі, залізничні училища і в школи фабрично-заводського навчання (ФЗО). У найтяжчі воєнні і повоєнні роки професійно-технічна освіта була державним пріоритетом і завдяки їй відбулося відродження економіки країни.
Повернемося до сьогодення.
Міністр освіти і науки України Лілія Михайлівна Гриневич на початку парламентських слухань у своєму докладі говорила про важливість професійної освіти. Глобальною валютою сьогодні, сказала вона, називають кваліфікації. І тільки та країна, яка має кваліфіковану робочу силу, не програє в світовій конкуренції. І тому це питання – є питанням стратегічної безпеки країни, це конкурентна перевага нашої економіки і наш спосіб зайняти високе місце у глобальному господарстві, і це не парадні слова. ... Не зважаючи на роки байдужості і ігнорування, потенціал цієї системи все ще високий. Треба зберегти, що маємо, і на цьому фундаменті збудувати сучасну систему професійної підготовки кадрів для сучасної економіки України.
Не можна не погодитися з вищесказаним.
На сьогодні, здійснюючи аналіз поточної ситуації, експерти Європейського Фонду освіти зазначають таке: у країнах з малоприбутковою економікою та слабким приватним сектором уряду доводиться відігравати провідну роль у фінансуванні та організації професійної освіти.
На противагу експертним висновкам національних і зарубіжних фахівців Уряд України вирішив відмежуватися від державного регулювання і державних гарантій стосовно професійно-технічної освіти.
Переконливо виступив на парламентських слуханнях народний депутат України Олег Валерійович Ляшко. Стосовно фінансування професійно-технічної освіти він звернувся до Міністра освіти і науки України Лілії Михайлівни Гриневич: «Наша фракція голосувала в парламенті за те, щоб повернути заклади профтехосвіти на державний бюджет… Не уступайте питання фінансування профтехосвіти з державного бюджету, ніяких місцевих бюджетів».
Оскільки кошти, доступні для забезпечення професійної освіти, як правило, в будь-якій країні обмежені, уряд повинен шукати способи їх поповнення, а найбільший потенціал має – диверсифікація джерел фінансування професійної освіти. Тобто, разом з фінансуванням з державного бюджету, уряд повинен бути зацікавленим стимулювати прибуткову економічну діяльність (наприклад – виготовлення продукції і надання послуг при практичному навчанні), надходження платежів від фізичних і юридичних осіб за надані освітні послуги, можливо, введення податку на професійну освіту (в таких країнах як Франція, Данія – це практикується) чи відрахування з фонду соціального страхування на перепідготовку та підвищення кваліфікації та інше.
Василь Григорович Кремень, Президент Національної академії наук України, окреслюючи тему фінансового забезпечення, наголосив на важливості розроблення і запровадження сучасних механізмів фінансового забезпечення професійної освіти. Безумовно, говорив він, має бути створена сучасна система податкових і фінансово-кредитних механізмів для залучення державою коштів роботодавців приватного сектору в розвиток професійної освіти. І тут потрібно, відпрацювати механізм багатоканального і різнорівневого фінансування, пільгового оподаткування підприємств, що здійснюють фінансове і матеріальне забезпечення розвитку професійної освіти і навчання.
Привертає увагу до себе те, що в останні роки збільшується диспропорція між кількістю осіб, що здобувають робітничі професії та отримують вищу освіту: кількість учнів, слухачів, що навчалися у професійно-технічних навчальних закладах, у показниках на 10 тис. населення зменшилася з 96 у 2010 році, до 71 осіб – у 2015. Співвідношення кількості студентів вищих навчальних закладів до учнів професійно-технічних навчальних закладів складало у 2015 році – 5,3.
Слід також зазначити, що попит на офіційному ринку праці за останнє десятиріччя демонструє стабільну затребуваність (62,0-68,0 %) саме кваліфікованих робітників.
Цей факт демонструє ключову проблему, спонукає розібратися з причинами виникнення економічно необґрунтованої диспропорції, яка сьогодні дає підстави говорити, що Україна в перспективі втрачає потенціал кваліфікованих робітничих кадрів.
Скільки залишиться професійно-технічних навчальних закладів на кінець 2016 року – це питання відкрите, здається Міністерство освіти і науки України з кожним днем все більше втрачає вплив на ситуацію, тому що за відсутності достатнього фінансування і державного замовлення кваліфікованих робітників на наступний навчальний рік педагоги звільняються, йде розголос по країні про неблагополуччя в сфері професійно-технічної освіти, випускники шкіл не прийдуть вступати в училища і навчальні заклади припинять існування самі собою. Про це йдеться в інформації, що надходить з регіонів, в численних зверненнях від колективів закладів. І все це на фоні начебто повного розуміння ситуації в органах виконавчої влади. Але їх бездіяльність, що межує з безвідповідальністю, вражає і навіює думки про сплановану акцію.
На жаль, і позиція керівництва Міністерства освіти і науки України кардинально змінилася, їх дії запускають незворотні процеси руйнації професійно-технічної освіти.
З цього приводу Василь Петрович Головінов, Президент Всеукраїнської асоціації працівників професійно-технічної освіти, звернувся до присутніх: «Ми закликаємо вас, шановні парламентарі та урядовці, зробіть нарешті те, що ви мали б давно зробити і по совісті, і за посадами, досить слів. З року в рік обсяги державного замовлення у вищій освіті пропонують в обсягах, які були в минулому році, у той же час для профтехосвіти взагалі державне замовлення ліквідують, хоча за Законами воно має бути. Вже червень місяць, а у переважній більшості навчальних закладів і місцевих органах влади до цього часу остаточно не визначились з, так званим, регіональним замовленням і фінансуванням навчання учнів, які приїхали з іншого регіону. Є реальна за-гроза зриву початку навчального року у професійно-технічних навчальних закладах».
Народний депутат України Суслова Ірина Миколаївна зазначила про те, що можна багато говорити голосних речей окремим представникам політичних партій з цієї трибуни, але питання не в тому, що ти говориш, а скільки ти зусиль докладаєш і скільки роботи виконуєш на рівні комітету і робочих груп.
З приводу сказаного вище хочеться звернути увагу, що Комітетом з питань науки і освіти завжди приділялася велика увага професійно-технічній освіті.
Так, 4 листопада 2015 року було проведене розширене засідання Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти на тему «Про проект закону України про професійну освіту (реєстр. № 3231 від 06.10.2015 року)», на якому цей законопроект був підтриманий у редакції, що не допускала знищення професійно-технічної освіти.
Саврук Олег Костянтинович, голова асоціації працівників професійно-технічної освіти Львівської області, директор Міжрегіонального вищого професійного училища автомобільного транспорту і будівництва про це говорить з відчаєм: «Понад два роки тривало обговорення проектів Закону про освіту, Закону про професійну освіту. І ми сподівалися, що ті Закони сприятимуть реформуванню нашої галузі. І справді, у листопаді 2015 року Комітет з питань науки і освіти підтримав і запропонував Верховній Раді України розглянути у першому читанні і прийняти за основу проект Закону України про професійну освіту. А вже 25 грудня о 4 годині ранку народні депутати голосують за Закон про Державний бюджет на 2016 рік, в якому 27 стаття передбачає те, що нас переводять на місцеві бюджети. Це тоді, коли в умовах стагнації більшість галузей економіки України, коли малий і середній бізнес стоять на межі виживання, а соціальна активність роботодавців є низькою. Місцева влада безумовно і прогнозовано буде намагатися зменшити дефіцит бюджету за рахунок скорочення видатків, у тому числі на фінансування професійно-технічної освіти. Я думаю, що таке рішення стало сюрпризом не тільки для освітян, а і для них (місцевої влади), тому що вони розуміли, вони повинні будуть приймати рішення щодо спрямування коштів на ремонт доріг, осучаснення житлово-комунального господарства і т.д.».
Запропонований проект Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та зміни до Законів, що з ним пов’язані – Комітет з питань науки і освіти на своєму засіданні не підтримав, та запропонував свою редакцію.
Але Комітет Верховної Ради України з питань бюджету у той час не підтримав Комітет з питань науки і освіти.
Виникла складна ситуація, в багатьох регіонах колективи професійно-технічних навчальних закладів вийшли на пікетування адміністративних будівель.
29 січня Комітетом була організована і проведена Всеукраїнська нарада з проблем та ризиків функціонування системи професійно-технічної освіти в контексті прийняття Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» та відповідних положень законів, що з ним пов’язані.
Для збереження професійно-технічної освіти в Україні було терміново організовано розроблення проектів Законів України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо фінансування професійно-технічної освіти» та «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо фінансування професійно-технічної освіти», які 4 лютого 2016 року були прийняті Верховною Радою України і направлені Президенту України на підпис.
Проте вищезазначені Закони України були повернуті Президентом України з пропозиціями про їх відхилення.
Це зроблено, як відомо, за ініціативою Міністерства фінансів України, та за пропозиціями міжнародних організацій.
Звичайно, ситуація підштовхувала працівників і учнів професійно-технічних навчальних закладів до висловлення своїх невдоволень. По всій Україні прокотилися протестні акції.
Про це сказав член президії Будівельної палати України, Голова профспілки працівників будівництва та промбудматеріалів України Василь Миколайович Андреєв, один із тих громадських діячів, що першим не тільки відкрито, але і дієво виступив на захист профтехосвітян: «Ситуація викликала великі проблеми в профтехосвіті і відгук працівників училищ, ліцеїв, центрів. 29 січня, 18 березня на з'їзді працівників профтехосвіти, 14 квітня – в останні день роботи уряду Яценюка – тисячі людей збиралися тут перед Кабміном, перед Верховною Радою, перед Адміністрацією Президента, для того, щоб сказати, що навіть їх мізерна заробітна плата не виплачується. І це ще молодь і батьки не були долучені».
Попри всі переконання Міністерства фінансів України, офіційні звернення органів місцевої влади, місцевих рад, виступи представників з регіонів свідчать про неготовність місцевими радами брати на фінансування професійно-технічну освіту.
Паламаpчук Микола Євгенович, директор Державного навчального закладу «Новоград-Волинське вище професійне училище» Житомирської області, розповідає: «В травні на базі нашого училища за участю міського голови, депутатів, Управління освіти і науки, установ і організацій відбувся круглий стіл. Учасниками було обговорено, вироблено ряд пропозицій, які передані до профільного комітету Верховної Ради, а саме: перше – фінансування професійно-технічної освіти здійснювати лише з державного бюджету».
Хмельницький міський голова (Вінницька область) Редчик Сергій Борисович висловив твердження, у якому впевнені більшість міських голів: «Внесення змін до Бюджетного кодексу України та інших законодавчих актів України в частині передачі на міські бюджети видатків на фінансування професійно-технічної освіти без відповідних ресурсів суперечить частині три статті 142 Конституції України, де передбачено, що витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. І це однозначно, і по-іншому бути не може. Крім того, такі зміни суперечать передбаченим статтею 7 Бюджетного кодексу України принципам справедливості та неупередженості бюджетної системи України, адже міста обласного значення поставлені в нерівні умови, не в усіх містах є професійно-технічні навчальні заклади, де навчаються діти з різних міст, районів, регіонів за відповідно державним замовленням».
Спираючись на аналіз достовірних даних та величезну кількість звернень, на засіданні Комітету з питань науки і освіти було прийнято рішення рекомендувати Верховній Раді Україні подолати вето Президента України. Але вже більше трьох місяців у залі Верховної Ради України зазначені законопроекти з пропозиціями Президента України не виносяться на голосування.
Хочеться знову навести уривок виступу Саврука Олега Костянтиновича, голови асоціації працівників професійно-технічної освіти Львівської області, директора Міжрегіонального вищого професійного училища автомобільного транспорту і будівництва: «Шановні колеги, не виплачуються кошти на харчування сиріт. Замисліться, у ХХІ столітті в центрі Європи діти-сироти харчуються продуктами, які їм з дому приносять працівники та учні навчальних закладів. Крім того ми знаємо, що ряд мерів міст, голів районних адміністрацій кошти, виділені державою із стабілізаційного фонду, поклали на депозит. Чому уряд не розробив методику, як ці дотаційні кошти мають розподілятися?».
Місцева влада дуже рідко допомагала у фінансуванні професійно-технічних училищ. Хоча позитивні приклади в окремих регіонах спостерігалися.
Натомість, твердження, що тільки передача земельних ділянок, будівель у комунальну власність дозволить здійснювати їх модернізацію, належний нагляд та фінансування з місцевого бюджету, не має підґрунтя. Насправді статтею 85 Бюджетного Кодексу України дозволено фінансування з різних рівнів бюджету державних організацій, установ за рішенням відповідної місцевої ради за рахунок вільного залишку бюджетних коштів або перевиконання дохідної частини загального фонду місцевого бюджету за умови відсутності заборгованості такого бюджету за захищеними статтями видатків протягом року. Тому, оскільки професійно-технічні навчальні заклади знаходяться на території відповідної громади, в них навчаються і працюють мешканці цієї громади, то місцеві ради можуть приймати і насправді приймали рішення, виходячи з інтересів громади та на користь громади про виділення коштів на відповідні потреби.
У цій ситуації насторожує відмова у фінансуванні професійно-технічних навчальних закладів окремими місцевими радами з мотивацією відсутності коштів і одночасне наполягання на передачі майна у комунальну власність. Адже на утримання майна, якщо воно збережеться за професійно-технічним навчальним закладом, потрібно ще більше коштів. Тобто, є маніпулювання поняттями з метою виправдання «особистих інтересів».
І саме через подібні «інтереси» Комітетом з питань науки і освіти було розроблено проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2016 рік» щодо призупинення передачі майна державних професійно-технічних навчальних закладів в комунальну власність». Це зроблено для того, щоб спочатку виважено розробити стратегію розвитку професійної освіти, визначитися які заклади освіти з якого рівня повинні фінансуватися, а потім комплексно вирішувати інші проблеми: управління і майнових прав.
Усвідомлюючи все те, що діється, можна сказати, що професійно-технічна освіта сьогодні – це відчай і біль сотен тисяч громадян України, який не знаходить розуміння в байдужій системі владних структур.
З іншого боку, формуючи державну політику в сфері освіти, можна було йти не революційним, а еволюційним шляхом. Аналізуючи «вузькі місця», недоліки – прикладати зусилля до їх виправлення.
Головним принципом освітньої політики повинен бути людиноцентризм, коли все освітнє середовище повинно функціонувати заради дитини, людини, в якому вона може реалізувати свої здібності та можливості задля потреб особистості і суспільства.
Усі прагнуть здобути якісну освіту. Але якісна освіта, в тому числі і професійна, базується на трьох китах: хто вчить, чому вчити і на чому вчити. На цьому й потрібно акцентувати увагу при здійсненні заходів з реформування, розвитку відповідних напрямків, усунення недоліків. Першочерговим повинно бути – вироблення стратегії, що опирається на існуючий фундамент, досягнення, а не руйнація всієї системи.
Разом з тим, будь яка реформа потребує інвестицій. Дерек Кертіс Бок, американський юрист та освітянин, колишній президент Гарвардського університету сказав: «Якщо, по-вашому, освіта обходиться надто дорого, випробуйте невігластво».
А народний депутат України Литвин Володимир Михайлович сказав так: «На превеликий жаль, знання, інтелект, людський капітал у нас ще не став визначальним для розуміння проблем і перспектив країни. І якщо цього не буде, то ми ризикуємо тим, що Україна буде випадати з ХХІ століття. І оманою, ілюзією є намагання здійснити те, що ми називаємо реформами за рахунок так би мовити внутрішніх резервів, не вкладаючи коштів».
Учасники парламентських слухань у своїх виступах наголошували на тому, що державна політика стосовно створення та розвитку кваліфікованого кадрового потенціалу країни потребує суттєвого вдосконалення.
Зокрема, народний депутат України Марченко Олександр Олександрович висловив подяку учасникам парламентських слухань, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, робочій групі з підготовки парламентських слухань за виконану роботу та закликав до схвалення учасниками парламентських слухань рекомендацій парламентських слухань, проект яких був розданий.
Основні положення проекту рекомендацій парламентських слухань є наступні:
- прийняти Закон України «Про освіту» в новій редакції;
- розробити і прийняти Закони України «Про професійну освіту», «Про вищу професійну освіту»;
- збереження фінансування з Державного бюджету професійно-технічних навчальних закладів, технікумів, коледжів.
Як сказав Володимир Литвин у своєму виступі на парламентських слуханнях – важливість проблеми, винесеної на обговорення на парламентські слухання потребує спокійної, а головне – розумної і фахової розмови, а також, що це чергова, а може остання спроба догукатися до влади, бути почутим суспільтвом і підтриманим для розв’язання тих питань, які будуть визначати, власне, сам факт існування України.
Така розмова, розумна і фахова, 1 червня 2016 року у залі парламенту відбулася.
Чи догукалися організатори і учасники парламентських слухань на тему: «Професійна освіта як складова забезпечення кадрового потенціалу України: проблеми та шляхи вирішення» до влади, яка вирішує долю працівників, учнів, студентів професійно-технічних і вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, буде видно найближчим часом, а більш повна картина відкриється уже в вересні.
Колись сьогоднішні події стануть історією. І кожна особа причетна до них отримає неупереджену і об’єктивну оцінку народу України.
Луцька Алла Володимирівна –
головний консультант секретаріату
Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти
11.07.2016р.