Проект

РЕКОМЕНДАЦІЇ

комітетських слухань у Комітеті

Верховної Ради України з питань науки і освіти

на тему:«Інтелектуальна власність в Україні.

 Стан та концептуальні засади розвитку»

Ефективна, дієздатна система інтелектуальної власності (ІВ) забезпечує і стимулює економічне, соціальне і культурне зростання будь-якої країни. Від того, наскільки вагомим є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить, в кінцевому рахунку, й успіх вирішення поставлених перед ним економічних проблем. У  свою чергу наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов (включаючи необхідні правові передумови), адекватних наявному стану суспільно-економічних відносин.

Законодавство України у сфері ІВ складається із законів України у сфері промислової власності (7 законів), авторського права і суміжних прав (3 закони) та 60 міжнародних договорів і угод, що ратифіковані Верховною Радою України.

З метою досягнення поставлених законами цілей щодо сприяння інноваціям шляхом збалансованої політики у сфері ІВ 8 липня 2009 року затверджені Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав».

31 березня 2010 року затверджені Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Промислова власність в інноваційній економіці України: ефективність застосування законодавства та державного регулювання».

З того часу в Україні здійснена низка заходів, метою яких було визначено  покращення дієздатності національної системи інтелектуальної власності.

Зокрема, у 2011 році утворена Державна служба інтелектуальної власності України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України  через Міністра економічного розвитку і торгівлі України (на початку – через Міністра освіти і науки). Основними її завданнями визначено реалізацію державної політики у сфері інтелектуальної власності та внесення на розгляд Міністра пропозицій щодо формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Разом із тим за всі роки незалежності в Україні так і не був визначений центральний орган виконавчої влади, який би послідовно займався розробкою національної політики у сфері інтелектуальної власності, а не лише її впровадженням.

Затверджена Програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні. Разом із тим її положення практично не виконуються. Це ж стосується є схваленої Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері.

У 2012 році прийнято у новій редакції Митний кодекс України, що містить положення зі сприяння захисту прав інтелектуальної власності під час переміщення товарів через митний кордон України. Водночас окремі його норми суперечать міжнародним договорам, учасниками яких є Україна, а також європейським процедурам у частині регулювання відносин щодо захисту прав на митному кордоні.

Прийнято у новій редакції Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій», який лише частково розв’язав проблеми у цій сфері відносин.

16 вересня 2014 року прийнято Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони». Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р затверджено план заходів з імплементації цієї Угоди.

За минулий період в цілому зросла активність у витребуванні правової охорони об’єктів права інтелектуальної власності. Зокрема, в 2013 році надійшло за національною процедурою 3136 заявок на винаходи, що на 10,6 % більше ніж у 2012 році; 3778 заявок на промислові зразки, що на 104,1 % більше ніж у 2012 році; 34226 заявок на знаки для товарів і послуг, що на 6,8 % більше ніж у 2012 році. У 2013 році зареєстровано 3635 патентів на винаходи, що на 9,7 % більше ніж у 2012 році; 10137 патентів на корисні моделі, що на 1,9 % більше ніж у 2012 році; видано 2010 патентів на промислові зразки, що на 30,4 % більше ніж у 2012 році. Водночас зареєстровано 14981 свідоцтв на знаки для товарів і послуг, що на 3,1 % менше ніж у 2012 році.

Важливими показниками стану торговельних відносин та міжнародної привабливості ринку країни є кількість отриманих нею міжнародних заявок на винаходи згідно з Договором про патентну кооперацію та кількість зазначень її в заявках на міжнародну реєстрацію торговельних марок згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків. За даними Всесвітньої організації інтелектуальної власності у 2013 році кількість отриманих Україною таких заявок на винаходи зросла порівняно з 2012 роком на 25 % і тепер Україна займає по цьому показнику 6 місце серед країн з середнім рівнем доходу. За кількістю зазначень в заявках на міжнародну реєстрацію торговельних марок Україна увійшла в десятку провідних країн.

Національне відомство інтелектуальної власності також отримало статус Міжнародного пошукового органу і Органу міжнародної попередньої експертизи. 

Поряд з тим учасники слухань звертають увагу на у цілому незадовільний стан розвитку сфери інтелектуальної власності.

Головні проблеми організації і забезпечення функціонування системи охорони ІВ в Україні включають: відсутність стратегії довгострокового розвитку ІВ в Україні;   відсутність належної координації діяльності органів державного управління; недостатню ефективність діяльності структур, що забезпечують захист прав ІВ; недостатність сучасних технологій управління та технічного забезпечення в системі відомств з питань охорони ІВ, особливо щодо належного інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері; нерозвиненість системи надання послуг у галузі охорони ІВ, що пов’язана із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, особливо в регіонах; недостатність у держави коштів для розгортання надійної системи охорони ІВ, нерозвиненість недержавних форм регулювання цієї діяльності в Україні; недоліки вартісної оцінки, обліку і статистики у сфері ІВ.

Зокрема, одинадцять років поспіль закони України про охорону прав на об’єкти інтелектуальної власності не приведені у відповідність з Цивільним кодексом України. Ніяких заходів з імплементації його положень до вказаних законів Державною службою інтелектуальної власності не вжито. Не вжито нею також належних заходів з приведення у відповідність з Цивільним кодексом та зазначеними законами нормативно-правових актів з набуття, державної реєстрації та реалізації прав інтелектуальної власності. Натомість на сьогодні на порядку денному стоїть вже питання щодо внесення змін до самого Цивільного кодексу, із метою гармонізації його положень із положеннями законодавства у сфері інтелектуальної власності, що мають імплементуватися в рамках виконання Угоди про Асоціацію України з ЄС.

У законах України не відображена також низка норм міжнародних договорів України (наприклад, ст. 6sexies Паризької конвенції про охорону промислової власності, п. 2 ст. 7 Договору про патентне право, ст. 14 Сінгапурського договору про право товарних знаків).

Офіційні переклади низки міжнародних договорів не відповідають змісту їх оригіналів, застосовані  в цих перекладах назви об’єктів права інтелектуальної власності та інші терміни не відповідають термінології законів України. Наприклад, надзвичайно низької якості є розміщений на веб-порталі Уряду переклад Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони. Все це призводить до помилок у застосуванні норм міжнародних договорів.

З ініціативи колишньої Державної митної служби України  з Митного кодексу України було виключено раніше застосовані обов’язкові міжнародні норми Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності щодо надання правоволодільцем застави або еквівалентної гарантії для запобігання зловживанню ним правами. Це призвело до поширення патентного здирства з використанням для цього повноважень органів державної влади. Зокрема, лавинно зросла кількість поданих заявок на одержання патентів на промислові зразки щодо виробів, які здавна ввозилися в нашу країну. Якщо протягом 2009 – 2011 років подавалося в середньому 1685 заявок, то після набрання чинності нової редакції МК України у другому півріччі 2012 року було подано 1018 заявок, у 2013 році – 3778 заявок, за 8 місяців 2014 року – 1863 заявки.

Зросла також кількість задоволених судами першої інстанції позовів про визнання недійсними патентів України на промислові зразки. Так протягом 2009 р. було 2 позови, 2012 р. – 16, а у 2013 р. вже 39 позовів.

Разом із тим зазначені вище показники виданих охоронних документів свідчить не лише про проблеми із митним законодавством, але й викликані  низькою якістю роботи національного патентного відомства та недоліками законодавства у сфері інтелектуальної власності. Залишається низькою якість виданих охоронних документі. Поряд із цим розповсюдженим стало й явище патентного здирства, яке наносить істотну шкоду інтересам як національних товаровиробників, так і міжнародному іміджу держави у цілому. 

Інтеграції України в європейський правовий простір покликана сприяти Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Вона затверджена відповідним законом України у 2004 році, яким зокрема визначено, що однією з пріоритетних сфер адаптації законодавства є інтелектуальна власність.

На виконання цієї Програми до Верховної Ради України були подані у 2010 році проекти законів України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо врегулювання питань авторського права і суміжних прав» (р. № 0902) та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань інтелектуальної власності» (р. № 0903). Однак вони вважаються відхиленими.

Наразі на розгляді у Верховній Раді України немає жодного урядового проекту закону з питань інтелектуальної власності. Доречно зазначити, що відповідно до пункту 13 Плану першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва, затвердженого розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2012 р. № 970-р, Державна служба інтелектуальної власності повинна була у першому кварталі 2013 року здійснити заходи з приведення законодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність із законодавством ЄС. Проте цього не сталося.

Більш того, на тлі гострої проблеми унормування діяльності вітчизняних організацій колективного управління та прийнятті Директиви 2014/26/ЄС Європейського парламенту та Ради від 26 лютого 2014 року про колективне управління авторським правом і суміжними правами та мультитериторіальне ліцензування прав на музичні твори для використання в електронній мережі на внутрішньому ринку нічого не зроблено для імплементації її в законодавство України. Супроти положень цієї директиви розробляться законопроекти в інтересах певних осіб, а не суспільства.

Тривалий час не врегульовані належним чином відносини з охорони прав на наукові відкриття, бази даних, породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці, комерційні найменування, діяльності представників у справах інтелектуальної власності тощо. Не врегульовані особливості відносин стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, створених під час виконання державного замовлення, у тому числі оборонного. Не запроваджена відповідальність за подання заявок на винаходи в іноземні держави без попереднього подання таких заявок в Україні.

Не розглянуто питання щодо доцільності приєднання України до Пекінського договору про аудіовізуальні виконання та Марракеського договору про полегшення доступу до опублікованих творів сліпим, слабозорим та особам, які інакше позбавлені можливості сприйняття друку.

Вищеозначене свідчить про те, що основні проблеми якості законодавства України про інтелектуальну власність і виниклі через те проблеми правовідносин щодо інтелектуальної власності породжені істотною мірою діями та бездіяльністю певних центральних органів виконавчої влади.

Зазначена ситуація склалася, у тому числі, через відсутність контролю зі сторони Секретаріату Кабінету Міністрів України та відповідального за реалізацію правової політики Міністерства юстиції України за своєчасним і належним виданням міністерствами проектів законодавчих актів, встановлених законами нормативно-правових актів та своєчасним і належним внесенням змін до цих актів, викликаних міжнародними договорами та змінами законів.

Нагальною стала й необхідність визначення місця центрального органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності, що має розробляти та забезпечувати реалізацію національної політики у цій сфері. При цьому зазначений орган, враховуючи міжгалузевий характер сфери ІВ, має отримати статус органу, діяльність якого має спрямовуватися і координуватися безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До його повноважень мають бути включені й питання щодо трансферу технологій, надання правової охорони сортам рослин, породам тварин тощо.

Нагальна необхідність ефективної охорони ІВ для України зумовлюється обраною нею стратегією побудови цивілізованих ринкових відносин, забезпеченням соціальної орієнтації економіки та інноваційного соціально-економічного розвитку, що має спиратися, насамперед, на активізацію власного інтелектуального потенціалу.

Разом із тим на сьогодні так і залишається не розробленою система  економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права ІВ з метою формування ринку цих об’єктів. Зокрема, законодавчо не визначені мінімальні ставки винагороди винахідникам, авторам за використання об'єктів прав промислової власності; не запроваджені механізми державної підтримки патентування вітчизняних об’єктів патентного права в іноземних державах, створених за рахунок бюджетних коштів; відсутня методика визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти промислової  власності. Не здійснено розробку, з урахуванням досвіду іноземних країн, методики оцінки рівня піратства щодо використання різних об’єктів права ІВ. Не створено відкриту базу даних рішень Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності.

Проведений МВС України аналіз криміногенної ситуації свідчить про появу нових форм злочинів у сфері ІВ. Широкого поширення набули факти кіберсквотингу, незаконного розповсюдження творів у мережі Інтернет, а також їх незаконне публічне сповіщення, ретрансляція та публічне виконання, публічна демонстрація у громадських місцях, закладах торгівлі, харчування тощо. Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів України із захисту прав ІВ, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим, що є підставою для звинувачення України в низьких стандартах охорони ІВ, особливо стосовно програмного забезпечення, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних препаратів.

За останні два роки в Україні значно погіршилася ситуація з рівнем захисту авторських прав, спостерігається використання неліцензійного програмного забезпечення на підприємствах і в держструктурах. В останні  роки частка піратського програмного забезпечення (ПЗ) в Україні коливається на рівні близько 85 %, що значно вище, ніж в середньому по світу – близько  40 %. Рівень використання піратського ПЗ в Україні у  2013 р. склав 84 %, а комерційна вартість неліцензійного ПЗ, встановленого на персональні комп'ютери – 647 млн. доларів.

Недоліки притаманні й вартісній оцінці, обліку нематеріальних активів та статистиці у сфері ІВ. Чинні правила та стан справ з оцінки нематеріальних активів не дають можливості оцінювати реальну ринкову вартість багатьох об’єктів промислової власності. Внаслідок цього ці об’єкти власності вкрай незадовільно відображаються в активах підприємств, що призводить до істотної недооцінки їх балансової вартості. Ця обставина є передумовою для укладання нееквівалентних угод стосовно майна відповідних підприємств, що особливо помітно в ході приватизації державних підприємств і є небезпечним в разі участі у цьому процесі іноземних осіб. Відсутній, а в останні роки Держкомстатом України ліквідований ряд важливих (для ефективного управління) статистичних показників, складених за міжнародною методологією, – щодо передачі прав ІВ, оцінки рівня надходжень і виплат роялті та ліцензійних платежів, ефективності від впровадження об’єктів ІВ.

Більше того, діями виконавчої влади створюються нові проблеми, що призводить до суттєвого погіршення стану справ у сфері правозастосування та захисту прав інтелектуальної власності, у першу чергу національних авторів та творців.

Все це вимагає вирішення заради формування повноцінної сучасної національної системи інтелектуальної власності. Її розбудова має будуватися за принципами слугування сфери ІВ суспільним інтересам, відкритості державного управління громадському контролю та забезпеченню його прозорості, відповідності стану законодавчого забезпечення взятих Україною   міжнародним зобов’язанням, європейському вектору розвитку, відповідності правового механізму правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності сучасним викликам інформаційного середовища.

Зазначені чинники формують стратегію розвитку національної системи інтелектуальної власності, яка виступає у поєднанні політичних, інституційних, технологічних економічних, правових, інноваційних, освітньо - наукових та культурологічних складових. Саме ці чинники та складові й мають бути орієнтиром при визначенні концептуальних засад розвитку національної системи інтелектуальної власності  в Україні.

Концептуальні засади розвитку інтелектуальної власності мають виходити із розуміння нашим суспільством формування себе як інтелектуальної нації, тобто нації, наділеної інтелектуальним потенціалом, нації, спроможної виконувати завдання світового рівня.

Суспільство, орієнтоване на інтелектуальну власність, забезпечує себе наявністю певних взаємопов’язаних між собою структурних елементів. Таких як політичні свободи, законодавча структура, функціонуюча організаційно-інституційна система, культура та повага прав до ІВ. Адже розуміння парламентом і урядом цінності інтелектуальної власності та національної системи ІВ як частини міжнародної системи ІВ в її глобальному вимірі створює підвалини (поряд із іншими чинниками) для формування політичних свобод. Невід’ємною складовою національної системи ІВ є наявність якісної та ефективної національної бази законодавства у сфері ІВ, наближеної до європейських стандартів відповідно до підписаної та ратифікованої Угоди про Асоціацію України з ЄС.

Ці завдання мають спиратися на прийняту Європейською Комісією Стратегію щодо прав інтелектуальної власності. («Єдиний Ринок для прав інтелектуальної власності. Підтримка творчості та інновацій в цілях забезпечення економічного розвитку, високоякісних робочих місць, а також першокласної продукції та послуг в Європі») У цьому документі викладена програма модернізації основних положень європейського права ІВ на найближчі роки. Відзначаючи значний внесок творчих галузей в загальний економічний розвиток країн ЄС, Комісія наголошує переважне значення для цих галузей двох факторів – адекватне правове регулювання та створення єдиного ринку. Важливий не тільки максимальний і ефективний захист інтересів правовласників. В основу єдиної європейської політики повинні бути покладені потреби всього суспільства мати широкий, розумний за вартістю і зручний доступ до результатів інтелектуальної діяльності. Як в культурних і освітніх цілях, так і для їх задіяння у комерційній діяльності. Зазначені підходи мають знайти відображення й у законодавстві України.

Національне законодавство має оперативно реагувати на зміни, що відбуваються як в національній економіці, так і в міжнародно-правовому регулюванні сфери інтелектуальної власності, аби не виступати гальмом для національного суспільного розвитку. Крім того, національне законодавство, забезпечуючи реалізацію принципів законності, справедливості, доцільності, ефективності тощо, має оперувати не лише чітко вибудованою ієрархією правових норм, закріплених на рівні законів, але й наявними правовими механізмами, які дозволяють забезпечувати якісну правореалізацію гарантованих прав на об’єкти інтелектуальної власності та якісний, ефективний і своєчасний захист таких прав.

Україна має розбудувати в процесі реформування сфери ІВ ефективні, чесні, не корумповані та практично дієздатні установи, що мають надзвичайно важливе значення для сфери ІВ (а саме відомство ІВ, судові органи, митні органи, правоохоронні органи), які виконують свої функції в активній співпраці. Наявність у цих органах професіональних кадрів, зі спрямуванням політики на розвиток та удосконалення людських ресурсів, має сприяти: створенню в державі умов для підвищення розуміння суспільством цінності прав ІВ; усуненню перешкод для економічного зростання та торгівлі; розвиткові та ефективному використанню людського капіталу; заохоченню творчості та інновацій своїми рішеннями та діями.

Суспільство має також розуміти велику роль виховання культури ІВ, за якого усі представники громадянського суспільства усвідомлюють позитивний вплив прав ІВ на економічний, культурний та соціальний розвиток, прогрес внутрішньої та зарубіжної торгівлі, іноземні інвестиції та передачу технологій, тощо. Адже через культуру ІВ уряд України та компетентні урядові органи повинні намагатися підвищити якість та рівень життя, виступаючи за інтенсивне використання ІВ як інструменту економічного зростання. Крім того, державна політика має сприяти ефективному використанню  інформаційних та комунікаційних технологій, із дотримання балансу між правами ІВ та вільним доступом до інформаційних ресурсів, сприяти глобалізаційним процесам інтеграції вітчизняного автора, творця, виробника, споживача до людських здобутків. При цьому основою розбудови системи поваги до прав ІВ, розвитку творчого потенціалу нації, розбудови економіки знань мають виступати освіта та наука.

Нові виробництва, нові системи освіти та науки, розвиток середнього класу, розширення соціальних гарантій мають викликати суттєві зміни у свідомості українців, а це вимагатиме, у свою чергу, своєчасного корегування усієї системи соціальних відносин. При такому корегуванні роль інтелектуальної власності має чітко визначатися в якості вихідного орієнтиру.

Державна служба інтелектуальної власності України презентувала проект «Стратегії розвитку національної системи інтелектуальної власності на 2014-2020 роки». Однак запропонована на обговорення стратегія, на жаль, засвідчила, що її концептуальні засади не відповідають викликам сьогодення. Її розбудова має будуватися за принципами слугування сфери ІВ суспільним інтересам, відкритості державного управління громадському контролю та забезпеченню його прозорості, відповідності стану законодавчого забезпечення взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням, європейському вектору розвитку, відповідність правового механізму правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності сучасним викликам інформаційного середовища.

Відповідним чином, зазначені чинники формують стратегію розвитку національної системи інтелектуальної власності, яка виступає у поєднанні політичних, інституційних, технологічних економічних, правових, інноваційних, освітньо-наукових та культурологічних складових. Саме ці чинники та складові й мають бути орієнтиром при визначенні концептуальних засад розвитку національної системи ІВ в Україні.

Зазначене вище свідчить про необхідність реформування відповідних правовідносин, особливо щодо захисту прав інтелектуальної власності.

З метою покращення стану правовідносин у сфері інтелектуальної власності, приведення їх у відповідність із сучасними тенденціями розвитку суспільства, забезпечення виконання взятих Україною міжнародних зобов’язань, зокрема перед Європейським Союзом, та визначення національної стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності учасники слухань р е к о м е н д у ю т ь :

1. Верховній Раді України:

1.1. Взяти до відома висловлені учасниками слухань оцінки стану сфери інтелектуальної власності та пропозиції щодо концептуальних засад її розвитку.

1.2. Розглядати, як пріоритетні, внесені до Верховної Ради України проекти законів у сфері охорони прав інтелектуальної власності.  Забезпечити імплементацію в них положень Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, міжнародних договорів,  згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

2. Кабінету Міністрів України:

2.1. Розглянути причини тривалого неналежного стану нормотворчої, правозастосовної і правоохоронної діяльності в сфері інтелектуальної власності та питання відповідальності за це посадових осіб певних центральних органів виконавчої влади.

2.2. Розглянути питання щодо перетворення Державної служби інтелектуальної власності України в Державну службу України з питань інтелектуальної власності зі спеціальним статусом, діяльність якої спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України,  враховуючи міжгалузевий характер відносин у сфері інтелектуальної власності. Поряд з іншими повноваженнями покласти на новоутворену державну службу сприяння трансферу (передачі) та поширенню технологій, надання правової охорони сортам рослин та породам тварин.

2.3. Покласти на Міністерство юстиції України контроль за своєчасним і належним виданням міністерствами проектів законодавчих актів, передбачених законами нормативно-правових актів та своєчасним і належним внесенням змін до цих актів, викликаних міжнародними договорами та змінами у законах.

2.4. Забезпечити розробку проекту Стратегії розвитку сфери інтелектуальної власності в Україні за широкої участі громадськості і засобів масової інформації та внести її на розгляд Президентові України.        

2.5. Під час виконання заходів з імплементації Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони (далі – Угода про асоціацію Україна – ЄС) забезпечити узгодженість і систематизацію законодавства, що регулює відносини в сфері інтелектуальної власності, уніфікацію відповідного понятійного апарату, зокрема:

1) запропонувати зміни до Митного кодексу України щодо впровадження положень статей 51-53 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності, які регулюють відносини щодо захисту прав на митному кордоні;

2)  запропонувати зміни до деяких законів щодо удосконалення законодавства в сфері телебачення і радіомовлення з метою приведення його у відповідність із законодавством про авторське право і суміжні права;

3) запропонувати зміни до законодавства України з охорони винаходів та корисних моделей, промислових зразків, знаків для товарів і послуг, зазначень походження товарів щодо визначення недобросовісних дій заявників як підстави для відмови у набутті прав інтелектуальної власності;

4) запропонувати зміни до Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Митного кодексу України з метою узгодження їх між собою та усунення можливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності за одне й те саме порушення прав інтелектуальної власності;

5) запропонувати зміни до Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, законів, що регулюють питання бухгалтерського обліку та оцінки нематеріальних активів, з метою узгодження їх положень, що стосуються сфери інтелектуальної власності, зі спеціальним законодавством у цій сфері із врахуванням результатів імплементації європейських норм;

6) запропонувати зміни до законів України «Про генетичні ресурси рослин», «Про насіння і садивний матеріал» та «Про охорону прав на сорти рослин» із метою імплементації положень європейського законодавства та виконання міжнародних зобов’язань, взятих на себе України відповідно до підписаних договорів;

7) запропонувати зміни до Закону України «Про лікарські засоби» у частині регулювання питань інтелектуальної власності із метою приведення його у відповідність до спеціального законодавства у цій сфері та європейських стандартів щодо захисту прав людини;

8) розробити процедури надання примусових ліцензій на використання винаходів, корисних моделей та промислових зразків.

2.6. З метою забезпечення національних інтересів щодо правової охорони географічних зазначень:

1) забезпечити взаємодію між відповідними центральними органами виконавчої влади з виявлення видових назв товарів та географічних зазначень, які використовуються в Україні, із залученням до цього процесу профільних асоціацій та громадськості;

2)  відповідно до умов Угоди про асоціацію Україна – ЄС забезпечити невідкладне сформування Підкомітету з географічних зазначень;

3) доручити центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності:

- ініціювати громадські обговорення із залученням виробників товарів, щодо яких застосовується перехідний період;

- провести порівняння реєстру вітчизняних географічних зазначень з відповідним переліком, який є частиною Угоди про асоціацію Україна – ЄС, та за наслідками порівняння зареєстрованих географічних назв підготувати звіт про відповідність цих зазначень умовам надання правової охорони.

2.7. Внести на розгляд Верховної Ради України законопроекти щодо охорони прав на наукові відкриття, породи тварин, комерційні найменування, комерційні таємниці, комп’ютерних програм та баз даних, а також щодо діяльності організацій колективного управління, захисту прав інтелектуальної власності від правопорушень в системах телекомунікації, зокрема в мережі Інтернет.

2.8. Внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо врегулювання особливостей відносин, що виникають стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, створених під час виконання державного замовлення, у тому числі державного оборонного замовлення.

2.9. Розглянути питання щодо доцільності приєднання України до Пекінського договору про аудіовізуальні виконання та Марракеського договору про полегшення доступу до опублікованих творів сліпим, слабозорим та особам, які інакше позбавлені можливості сприйняття друку.

2.10. Закріпити на рівні спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності процедуру адміністративного оскарження рішень, виданих уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності.

2.11. Закріпити на рівні законів про корисні моделі та промислові зразки можливості визнання прав інтелектуальної власності недійсними в адміністративному порядку.

2.12. Забезпечити правове регулювання відносин щодо правової охорони раціоналізаторських пропозицій.

2.13. Забезпечити дотримання визначених Законом України «Про центральні органи виконавчої влади» принципів законності, прозорості і відкритості в діяльності органів виконавчої влади з питань інтелектуальної власності, зокрема доручити центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності:

1) створити належні умови для участі широких верств громадськості в розробці та прийнятті рішень з удосконалення законодавства, громадського контролю за діяльністю державної системи правової охорони інтелектуальної власності;

2) створити он-лайн бази усіх опублікованих та внесених до державних реєстрів відомостей про об’єкти права інтелектуальної власності з вільним доступом. Забезпечити користувачам можливість проведення інформаційного пошуку серед цих відомостей;

3) невідкладно оприлюднити в мережі Інтернет усі накази Державної служби інтелектуальної власності України про затвердження рішень її Апеляційної палати та тексти цих рішень. Забезпечити користувачам можливість проведення інформаційного пошуку серед цих рішень;

4) з метою забезпечення реалізації передбаченого законом права заінтересованих осіб на подання заперечень проти заявок стосовно знаків для товарів і послуг невідкладно оприлюднити в мережі Інтернет відомості інформаційної бази закладу експертизи про заявки та забезпечити користувачам можливість проведення інформаційного пошуку серед цих відомостей;

5) з метою надання можливості заінтересованим особам досліджувати результати інтелектуальної, творчої діяльності на відповідність умовам надання правової охорони  оприлюднити в мережі Інтернет відомості інформаційної бази закладу експертизи про заявки стосовно промислових зразків, топографій інтегральних мікросхем та зазначень походження товарів; забезпечити користувачам можливість проведення інформаційного пошуку серед цих відомостей;

6) на виконання норм Конституції України щодо рівності людей у правах нормативно закріпити розгляд усіх заявок в порядку їх надходження, а також визначити порядок та процедуру прискореного розгляду заявок уповноваженим закладом експертизи.

2.14. Визначити потреби органів державної влади у програмному забезпеченні (із врахуванням можливостей використання вільного програмного забезпечення та програмного забезпечення з відкритим кодом) та розробити орієнтовні тендерні умови для закупівлі ліцензійного програмного забезпечення.

2.15. Ужити заходів щодо створення необхідних умов контролю за інформаційними ресурсами в українському сегменті мережі Інтернет та реагування на розміщення інформації, поширення якої заборонено законодавством.

2.16. Забезпечити розробку методики оцінки (розрахунку) розміру матеріальної шкоди, завданої в результаті порушення прав інтелектуальної власності, у тому числі  незаконного використання об’єктів права інтелектуальної власності, з метою застосування єдиного підходу правоохоронних органів, прокуратури, експертних органів та судів до кваліфікації правопорушень та притягнення винних осіб до юридичної відповідальності.

2.17. Із метою забезпечення прозорості та публічності в діяльності організацій колективного управління закріпити обов’язок публічного звітування таких організацій щодо методики розподілення винагород; сум зібраних та розподілених коштів стосовно кожного правовласника; а також запровадження щорічного обов’язкового аудиту із публікацією результатів на офіційному сайті Державної служби інтелектуальної власності.

2.18. Зобов’язати орган державної влади, що реалізує політику у сфері економічної конкуренції, активізувати діяльність у частині виявлення та припинення порушень законодавства про захист від недобросовісної конкуренції, пов’язаних зі сферою інтелектуальної власності, а також забезпечити постійний моніторинг допущених порушень та публічний доступ громадськості до інформації щодо таких порушень.

2.19. Розробити зміни до процесуального законодавства України із  метою створення ефективних механізмів судового призначення експертів, перевірки судами їх компетентності та оцінки висновків судових експертиз.

2.20. Розробити проект закону України про судово-експертну діяльність, концептуальною основою якого має бути ліквідація монополії державних судово-експертних установ на проведення судових експертиз, зокрема у сфері інтелектуальної власності, із метою впровадження ефективної практики та стандартів країн-членів ЄС у сфері юстиції щодо захисту прав інтелектуальної власності.

2.21. З метою формування високого рівня культури, науки та освіти українського суспільства:

1) забезпечити розробку і затвердження комплексу заходів з поширення знань про інтелектуальну власність та розглянути питання щодо державної підтримки спеціалізованих засобів масової інформації, які поширюють знання у сфері інтелектуальної власності;

2) запровадити викладання обов’язкового курсу «Основи інтелектуальної власності» на рівні шкільної середньої освіти;

3) зобов’язати усіх суб’єктів освітніх послуг (в особі бібліотек та фондів) припинити тривалі порушення авторських прав та тиражування навчально-методичної літератури без згоди власників майнових прав;

4) забезпечити підвищення доступності освіти у сфері інтелектуальної власності;

5) забезпечити перегляд національних стандартів із напряму «Інтелектуальна власність» з метою приведення у відповідність з потребами суспільства, орієнтованого на знання;

6) удосконалити рівень підвищення кваліфікації науково-педагогічних кадрів у сфері інтелектуальної власності, задля чого запровадити наукову складову як обов’язковий елемент програм підвищення кваліфікації, яке проводити на базі провідних вузів та академічних наукових інституцій, що спеціалізуються у цій сфері;

7) доручити Міністерству освіти і науки України подовжити тривалість магістерської програми «Інтелектуальна власність» (напрям підготовки «Специфічні категорії») до двох років, із обов’язковим компонентом виробничої практики у сфері інтелектуальної власності як складової навчального плану;

8) з метою підвищення підготовки науково-педагогічних кадрів створити можливості для проведення наукових досліджень та отримання наукових ступенів у сфері інтелектуальної власності в межах окремих спеціальностей у різних галузях наук (юридична, економічна, технічна, сільськогосподарська науки);

9) з метою популяризації знань та з врахуванням політики Всесвітньої організації інтелектуальної власності забезпечити підтримку ініціативи національних вищих навчальних закладів освіти та академічних наукових інституцій у частині відкриття центрів університетських координаторів з інтелектуальної власності, проведення літніх шкіл з інтелектуальної власності, тощо;

10) забезпечити підвищення якості освіти та підготовки фахівців різних галузей знань у сфері інтелектуальної власності, із метою чого надати на вільний вибір вузів визначати ступінь освіти (освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр» чи «магістр»), на якому має викладатися курс «Інтелектуальна власність» (з уніфікацією назви курсу по усіх вузах) як обов’язковий курс начального плану;

11) розглянути питання щодо запровадження програм державної підтримки спеціалізованих засобів масової інформації, які поширюють знання у сфері інтелектуальної власності.

2.22. Доручити уповноваженому центральному органу виконавчої влади у сфері інтелектуальної власності ініціювати дослідження щодо правової охорони традиційних знань, фольклору, народних промислів тощо, із залученням широких громадських кіл, творців, науковців тощо.

3. Верховному Суду України, вищим спеціалізованим судам України:

3.1. Проводити регулярні узагальнення судової практики щодо захисту прав інтелектуальної власності із метою вироблення одноманітних підходів при розгляді судових спорів із порушення прав інтелектуальної власності у  межах відповідних юрисдикцій.

3.2. Проаналізувати судову практику щодо захисту прав інтелектуальної власності та внести пропозиції з удосконалення законодавства.

4. Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти:

4.1. Створити дорадчу групу з досвідчених фахівців права інтелектуальної власності, представників органів влади, громадськості та засобів масової інформації для надання пропозицій щодо рішень Комітету стосовно розгляду законопроектів Верховною Радою України та її комітетами.

4.2. Прискорити роботу над прийняттям нової редакції Закону України «Про наукову та науково-технічну діяльність», в якому, зокрема, закріпити за бюджетними науковими установами прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створювані за бюджетні кошти в межах наукових досліджень, за аналогом із чинним законом про вищу освіту; а також підвищити рівень захисту прав інтелектуальної власності.