Чотири виміри політики у розбудові інформаційного суспільства в системі освіти і науки:

основні акценти з виступу Лілії Гриневич на парламентських слуханнях

18 червня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему – «Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні».

Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич у своєму виступі з трибуни сесійної зали зупинилася на чотирьох вимірах політики щодо розбудови інформаційного суспільства в системі освіти і науки.

Так, перший вимір – вимір соціальної нерівності. За словами народного депутата освіта має подолати цифрову нерівність в суспільстві між тими, хто має доступ до інформаційних ресурсів і тих, хто його не має.

В українських школах бракує комп’ютерів. З наявних комп’ютерів дві третини технічно несправні або застарілі. До мережі Інтернет формально підключено 45% комп’ютерів. А реально – ще менше. Без підключення до Інтернет, без оновлення, техніка перетворюється на золоті меблі та накопичувачі для пилу.

Щодо Інтернету, то  формально 80 %  усіх шкіл країни підключені до мережі. Але реально, – наголосила Лілія Гриневич, – лише 56 %, вже не говорячи про швидкість підключення.

«Ми повинні законодавчо гарантувати кожному, хто навчається і кожному, хто навчає, доступ до широкосмугового Інтернету. Відповідна норма повинна міститися у новому базовому законі про освіту, який нині розробляється», – підкреслила голова комітету.

Особлива увага у виступі приділена питанню підключення до Інтернету в сільських школах. Адже для багатьох учнів це єдина можливість отримати справді сучасні знання. Було, зокрема, відзначено, що потрібна спеціальна програма охоплення широкосмуговим Інтернетом усіх шкіл в Україні й, відповідно,  кваліфіковані вчителі.

«Вважаю за доцільне закріпити на законодавчому рівні обов’язок педагогічних та науково-педагогічних працівників володіти сучасними інформаційно-комунікаційними засобами навчання. А з цією метою – внести зміни до Типового положення про атестацію педагогічних працівників та Положення про атестацію наукових працівників», – акцентувала Лілія Гриневич. 

Другий вимір розбудови інформаційного суспільства – моральний. Сучасні технології дозволяють викорінити корупцію та зловживання. На думку народного депутата, починати варто з освіти і науки.

«У новому законі про вищу освіту, який виноситься на розгляд Верховної Ради України, вперше буде впроваджено антиплагіатні норми. Кожна дисертація перед захистом буде оприлюднюватися в Інтернет і проходити публічну процедуру перевірки. Документом також передбачено й створення єдиної державної електронної бази з питань освіти – а це вже реальні кроки для ствердження інформаційного суспільства», – наголосила Лілія Гриневич.

Третій вимір – інноваційний. Голова парламентського комітету переконана, що побудувати інформаційне суспільство не можливо, якщо доступу до сучасних інформаційних технологій науковців. І вважає за необхідне створити єдиний науковий інформаційний простір для інтеграції різних видів наукових інформаційних ресурсів, забезпечити координацію вже наявних в країні академічних мереж обміну даних, (УРАН і УАРнет) й укласти централізовані угоди на закупівлю наукової інформації на державному рівні.

Такі заходи відкриють вищим навчальним закладам і науковим установам доступ до електронних ресурсів комерційних наукометричних баз Scopus, Web of Science і наукової періодики провідних світових видавництв Elsevier, Springer.

Щодо четвертого виміру розвитку інформаційного суспільства, то він – глобальний.

Аналізуючи цей вимір Лілія Гриневич зупинилася на питанні володіння іноземними мовами задля повноцінної участі у створенні, обробці та розповсюдженні знань. Це, в свою чергу, зобов’язує дати можливість кожній дитині при здобутті загальної середньої освіти рівень оволодіти принаймні однією з іноземних європейських мов на рівні В1 (незалежний користувач середнього рівня). Такі знання іноземної мови також потрібні і для того щоб мати доступ до Масових освітніх он-лайн курсів.

Насамкінець виступу Лілія Гриневич наголосила: «Зараз перед нами стоїть складне завдання – подолати цифровий розрив між Україною та розвиненими країнами світу. Маємо здобути ключову конкурентну перевагу в світі, використовуючи сучасні інформаційні технології у найбільш інноваційний та креативний спосіб – у міру наших талантів і здібностей. А я переконана, вони в нас є».