СТЕНОГРАМА

комітетських слухань на тему:  "Про законодавче  забезпечення  розвитку вищої освіти в Україні"

від 27 лютого 2013 року

Веде засідання Голова Комітету  з питань науки та освіти Л.М. ГРИНЕВИЧ

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановні учасники слухань, дозвольте мені розпочати саме з організаційних питань. У зв'язку з тим, що є обмежене число місць, але посередині збереглися порожні місця, будьте такі люб'язні, посунутися посередині, щоб скраю звільнилися ще декілька місць. Прошу, ми зробимо таку невеличку паузу, щоб це зробити, бо багато людей стоїть, і немає можливості сісти, і піднімати незручно всіх колег, які сидять у ряду. Ось, ну це вже так.

Дякую, шановні колеги. Щиро вітаю усіх, хто прибув сюди для відвертого і конструктивного обговорення майбутньої вищої освіти України. Сьогодні для слухань запрошені народні депутати України, представники профільного міністерства, інших центральних органів виконавчої влади, облдержадміністрацій обласних рад, Національної академії наук України, галузевих академій, вищих навчальних закладів, роботодавців, громадських, освітянських і студентських організацій. Усього понад 250 учасників. За моїми оцінками, у залі зараз понад 260. Тож дозвольте слухання  про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні розпочати.

Нинішні слухання викликані як нагальною суспільною потребою підвищення якості вищої освіти, так і конкретною ситуацією навколо внесених до Верховної Ради трьох законопроектів про вищу освіту. Дискусії навколо Закону про вищу освіту тривають практично з моменту прийняття його діючої редакції у 2002 році. Були спроби вносити зміни 2006 року були три вето Президента, внесено чимало дрібних поправок, а у Верховній Раді попереднього скликання зареєстровано 6 законопроектів про вищу освіту. Жоден з них не став законом.

Причиною такого проблемного законотворчого процесу у сфері вищої освіти є як відсутність єдиної стратегії розвитку освіти і науки в Україні, так і цілком різне бачення різних суспільних груп цілей зміни чинного законодавства.

В обговореннях представників міністерства, керівників, працівників, і працівників навчальних закладів формулювалися різні цілі. Хтось казав про адаптацію законодавства до Болонського процесу. Хтось говорив в основному про оптимізацію мережі вищих навчальних закладів. Інші наголошували на потребі врегулювання зовнішнього незалежного оцінювання. А в той час громадськість, і перш за все студенти і молодь, сподівалися на підвищення якості вищої освіти, забезпечення справедливого доступу до неї і гарантії дотримання прав всіх учасників освітнього процесу. В результаті виник суспільний конфлікт, що супроводжувався протестними акціями студентів.

Якщо ми зараз налаштовані і хочемо вести справді фахову дискусію, насамперед маємо сформулювати мету, навіщо змінювати закон. Взагалі навіщо нам потрібна сьогодні в цей час вища освіта. Які цілі і завдання стоять перед нею у 2013 році ХХІ століття.

В європейському просторі вже з цим цілковито визначилися. Ось цитата з Бухарестського комюніке міністрів освіти Європи квітня минулого року: "Вища освіта є важливою складовою вирішення наших поточних труднощів. Потужні та відповідальні системи вищої освіти забезпечують основу для суспільств знань, що швидко розвиваються. Вища освіта повинна знаходитися в самому центрі наших зусиль, спрямованих на подолання кризи, зараз більше ніж коли-небудь".

Отже, перед тим як приступити до дебатів, я б хотіла озвучити ті позиції, щодо яких, я переконана, у нас усіх тут є консенсус. Ми повинні розглядати вищу освіту  як соціальний ліфт, який дає шанс кожній людині на успіх, як засіб відтворення і ротації еліт, як засіб розвитку країни через постачання кадрів для державного управління та високотехнологічної економіки. Саме таку вищу освіту як мету маємо поставити перед собою, приймаючи новий закон. А це вимагає інноваційних управлінських та законодавчих рішень. Я впевнена, що ми здатні зробити це спільно.

Мета цих слухань – виробити рекомендації Верховній Раді щодо аналізу внесених законопроектів та органам влади щодо першочергових кроків необхідних для поступу національної системи вищої освіти.

Проект рекомендацій є у ваших матеріалах. Дозвольте висловити сподівання на професійну дискусію, яка стане корисною для доопрацювання цих рекомендацій.

Пропонується організувати нашу роботу таким чином: ми надамо можливість виступити в межах 10-15 хвилин заступнику міністра освіти і науки, молоді та спорту України. Потім надамо можливість виступити в межах означеного часу голові комітету. тобто мені. І далі перейдемо до обговорення.

Шановні колеги, зараз до виступу зголосилося 40 осіб. Ми зможемо почути всі виступити, якщо будемо жорстко дотримуватися регламенту для виступу в межах 3 хвилин.

Ось тут стоїть електронний годинник, на якому ви самі можете бачити час і пропозиції щодо завершення вашого виступу.

Одразу анонсую, що усі виголошені та не виголошені виступи будуть опубліковані у матеріалах слухань. Ми пропонуємо завершити роботу о 14-й годині. Головне, щоб наше обговорення виявило ті підходи до розвитку вищої освіти, які здатні забезпечити для майбутніх випускників успіх конкурентоздатність, а Україні  - перспективи високотехнологічної економіки та повноцінну приналежність до європейського освітнього процесу.  Дякую.

Я зараз хочу надати слово заступнику міністра освіти, науки молоді та спорту – Дніпрову Сергію Олексійовичу. Вибачте, будь ласка, Олексію Сергійовичу, вибачте. Прошу, запрошую.

ДНІПРОВ О.С. Дякую. Вельмишановна Лілія Михайлівна, вельмишановні члени комітету, вельмишановні учасники слухань! Міністерство освіти, науки,  молоді та спорту щиро дякує комітету за організацію і проведення цих слухань оскільки дійсно питання подальшого розвитку вищої освіти – це, ну, певно одне або навіть найактуальніше питання розвитку взагалі освіти, і те питання, якому приділяє особливу увагу міністерство в своїй діяльності.

Як ви знаєте, вища освіта в Україні супроводжується низкою законодавчих актів, серед яких головними є Закон України "Про освіту", прийнятий ще у травні 1991 року, та "Про вищу освіту", прийнятий у січні 2002 року. У цих законодавчих актах ще на той час були закладені основні  засади в процесі еволюційного розвитку освітніх систем в Європі і світі, та передбачено певний простір для можливої модернізації національної системи вищої совіти. Крім цього у системі загального законодавства України окремі функції законодавчого забезпечення вищої освіти в виконують більше трьох десятків актів. Наприклад таких як Закон України "Про науково-технічну діяльність", "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про організацію роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності", та нещодавно ухвалений Закон "Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів".

Актуальність питання реформування сфери вищої освіти і подальше удосконалення законодавства України  у цій галузі підтверджується також низкою законопроектів, внесених на розгляд Верховної Ради України  останнім часом. Незважаючи на те, що полеміка щодо прийняття нової редакції Закону України "Провищу освіту" не вщухає впродовж кількох років, не дивлячись на застарілу законодавчу базу вищої освіти, міністерство знаходить шляхи реалізації новітніх підходів до якісної підготовки кадрів відповідно до сучасних вимог економіки і європейського простору вищої освіти. Сьогодні в Україні функціонують 823 вищих навчальних закладів І-ІV рівня акредитації, в яких навчається понад 2 мільйона студентів. Навчальний процес забезпечують  36 тисяч педагогічних і 158 науково-педагогічних працівників, серед яких 69 тисяч кандидатів наук та 13 тисяч докторів наук. Для забезпечення рівного доступу громадян до навчання у вищих навчальних закладах України за період з 2008 року, коли було запроваджено у повному обсязі стандартизовані національні інститути і іспити у вигляді зовнішнього незалежного оцінювання, для розвитку цієї систему було вжито ряд заходів щодо технологій проектування, оцінювання, підготовки тестових матеріалів, проведення оцінювання та інтерпретації результатів ЗНО, а також забезпечення інформаційної безпеки. Перехід від вступних іспитів, безпосередньо, у вищому навчальному закладі до прийому за сертифікатами зовнішнього незалежного тестування, безумовно, це важливий крок на шляху створення рівних умов для доступу до вищої освіти. З метою реалізації принципів справедливості, ефективності, доступності, спираючись на громадську підтримку, міністерством постійно удосконалюються умови прийому до вищих навчальних закладів. А саме, встановлено мінімальний рівень знань вступника, з якими він має право брати участь у конкурсі щодо зарахування на навчання не нижче 124 балів з непрофільних конкурсних предметів та не нижче 140 балів з профільних конкурсних предметів.

Щороку розширюється перелік загальноосвітніх конкурсних предметів, з яких проводиться зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників, розширюються права національних меншин щодо складання вступних випробувань рідною мовою. Застосовано новітні технології під час подання заяв вступників, які вже протягом трьох років мають право подавати ці заяви в електронному вигляді. Запроваджено єдину державну електронну базу з питань освіти, автоматизовано систему збирання та оброблення персональних даних абітурієнтів, яка унеможливлює стороннє втручання в процес вступу.

Безперечно, важливим питанням і проведення системи освітніх кваліфікаційних рівнів до сучасних вимог ринку праці. Тому міністерством ініційовано затвердження урядом Національної рамки кваліфікацій, а відповідним наказом плану заходів щодо їх впровадження. Розроблено також проект Концепції національної системи кваліфікації. До речі, Положення про Національну рамку кваліфікації міститься практично у всіх трьох законопроектах нової редакції про вищу освіту, які зареєстровані на разі у Верховній Раді.

Розроблено нормативно-правову базу запровадження у вищих навчальних закладах додатку до диплому європейського та Європейської кредитно-трансферної системи.  Подальшого розвитку набуває система післядипломної освіти, на сьогодні в Україні в цій системі функціонує понад 500 навчальних закладів та їх підрозділів. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить більше 300 тисяч фахівців.

Хотів би поінформувати присутніх, що сьогодні вже започаткована робота по розробленню проекту закону про освіту впродовж життя. З метою оперативного реагування на виклик ринку праці прийнято 7 урядових рішень щодо внесення необхідних змін та доповнень до переліку спеціальностей та напрямів підготовки молодших спеціалістів, бакалаврів. Всього в 2012 році розроблено та введено в дію 47 галузевих стандартів підготовки молодшого спеціаліста, п’ять бакалавра, 7 спеціаліста, магістра, в тому числі за участю різних організацій роботодавців України.

Болючим питанням залишається питання управління вищими навчальними закладами. Реалізується державна п політики щодо оптимізації управління вищими навчальними закладами. За останні два роки до сфери управління міністерства передані 29 вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації та 11 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівня акредитації.

Міністерством утворено 10 регіональних університетських центрів на базі 24 вищих навчальних закладів. На виконання  Закону України про формування та розміщення державного замовлення для підготовки фахівців наукових і науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, розроблено порядок та проведення конкурсу на розміщення державного замовлення з підготовки фахівців на конкурсній основі, розроблено методику розрахунку вартості навчання одного фахівця. В цьому питанні наш принцип непорушний: державне замовлення повинно розміщуватися в тих закладах, в яких гарантовано високу якість підготовку.

Одним з головних інструментів контролю за якістю освітніх послуг є ліцензування та акредитація. За останні роки реалізовано ряд заходів щодо нормативного забезпечення цього процесу. Зокрема, з метою вдосконалення системи ліцензування та акредитації вищих навчальних закладів відповідно урядом прийнято рішення щодо реформування державно-акредитаційної комісії в постійно діючий колегіальний орган акредитаційну комісію, до складу якої тепер входить і студентський корпус.

Значну роботу щодо контролю за якістю вищої освіти виконує державна інспекція навчальних закладів. Тільки за останні роки нею проведено понад 150 перевірок, за результатами яких частково або повністю позбавлено ліцензій 93 вищих навчальних закладів.

Нами постійно приділяється увага розвитку самоврядування студентства. Так, міністерством здійснено  низку заходів з метою координації та  підтримки роботи органів студентського самоврядування. Зокрема надано підтримку та сприяння організації проведення низки студентських форумів, конференцій, круглих столів та нарад. Розроблено та представлене громадське  обговорення Концепції розвитку студентського самоврядування в Україні. Значну увагу приділено також подальшому розвитку системи вищої освіти в Україні в контексті інтеграції в європейський простір вищої освіти та реалізації положень Болонського процесу. Зокрема, у вищих навчальних закладах запроваджується  Європейська кредитно-трансферна система, розроблені положення  про академічну мобільність студентів вищих навчальних закладів України. Без сумніву, ключовим показником якості й доцільності підготовки фахівців з  вищою освітою є  результати працевлаштування.

З метою дієвого сприяння працевлаштування випускників у вищих навчальних закладах створено відповідні структурні підрозділи щодо сприяння їх працевлаштування. Протягом останніх років вищі навчальні заклади тісно співпрацюють з науковими установами Національною Академією наук та національними  галузевими  академіями наук. 

Створення спільних наукових центрів, лабораторій, інститутів дало змогу об'єднати зусилля науковців при виконанні  наукових досліджень і розробок ефективно використовувати бюджетні кошти, отримувати вагомі наукові здобутки, які позитивно впливали на якість підготовки  фахівців, інноваційний розвиток економіки країни  та міжнародне визнання української науки.

З метою підвищення ефективності економіки освітянської галузі міністерством прийнято ряд рішень, направлених на соціальний захист освітян, учнів, студентів, зокрема підвищення оплати праці педагогічним та науково-педагогічним працівникам, забезпечення належного виконання загальнодержавних соціальних програм. Також була продовжена робота по стимулюванню на матеріальній підтримці  випускників вищих навчальних закладів за напрямом педагогічного профілю у вигляді адресної грошової допомоги в розмірі 5 мінімальних заробітних плат. В 2012 році така грошова допомога була надана майже чотирьом тисячам осіб. З 1 вересня 2012 року збільшені розміри стипендії для студентів вищих навчальних закладів:  академічних –  на 38 відсотків, соціальних –  більш ніж на 50 відсотків.

В умовах жорсткої економії бюджетних видатків уряд винайшов можливість передбачити в Держбюджеті на 2013 рік видатки на пільговий проїзд студентів вищих навчальних закладів у  залізничному, автомобільному та водному транспорті в сумі  38 мільйонів гривень на навчання, стажування і  підвищення кваліфікації студентів, аспірантів науково-педагогічних та педагогічних працівників за кордон……… у сумі 34 мільони гривень. У 2012 році обсяги фінансування та виконання фундаментальних досліджень за кошти Держбюджету у порівнянні з 2011 роком зросли приблизно на 17 відсотків, а у прикладних досліджень і розробок – на 24 відсотки.

Усвідомлюючи роль міжнародної співпраці  у ефективному функціонуванні вітчизняної вищої освіти у загальноєвропейському просторі вищої освіти, університети України співпрацюють із партнерами із 79 країн світу. З ними підписано 156 міжнародних угод міждержавного, міжурядового та міжвідомчого характеру, з них 24 про взаємне визнання документів про освіту, наукові ступені та вчені звання.

За останні роки кількість зарубіжних партнерів українських вищих навчальних закладів зросла до майже 8 тисяч. Одним з важливих напрямів міжнародного співробітництва в галузі освіти є підготовка фахівців для зарубіжних країн. В минулому навчальному році у 187 вищих навчальних закладах України здобувають освіту близько понад 60 тисяч іноземних громадян зі 146 країн світу. Проводиться апробація системи рейтингу оцінювань діяльності вищих  навчальних закладів відповідно до берлінських принципів ранжування.

Шановні учасники слухань, слід зазначити, що за роки, які минули після підписання Україною Болонської декларації, стало зрозуміло, що окремі структурні складові базових законів з питань вищої освіти свій законодавчий та регуляторний ресурс вичерпали і потребують внесення змін як функціонального, так і змістовного характеру. Невідповідність правових норм у сфері вищої освіти у світовій практиці стримує вирішення питання про визнання у світі  українських дипломів, продовження навчання студентів, аспірантів у зарубіжних університетах. Потребує оптимізації мережа великої кількості (нагадаю, 823 ми маємо вищих навчальних закладів І-ІV рівня акредитації) діючих у державі вищих навчальних закладів. Поступово втрачається поняття профільності вищих навчальних закладів, які стали здебільшого готувати кадри з популярних спеціальностей – економіки, права, менеджменту тощо. Як наслідок, малочисельні кафедри не спроможні якісно здійснювати навчальний  процес та забезпечувати ефективний розвиток наукових досліджень.

Водночас, відсутність чітких і зрозумілих параметрів щодо критеріїв створення вищих навчальних закладів діючі сьогодні, підходить до визначення типів вищих навчальних закладів, не відповідають сучасним вимогам і перешкоджають здійсненню оптимізації мережі університетів. На законодавчому рівні потребують врегулювання питання щодо фінансової самостійності, правового режиму майна вищих навчальних закладів та користування  земельними ділянками. Структура вищої освіти, яка склалася в Україні, зокрема, освітньо-кваліфікаційні рівні не в повній мірі відповідає європейським вимогам, що стримує академічну та професійну мобільність студентів і викладачів, а також реалізацію можливості освіти впродовж життя. Діюча система стандартів вищої освіти заплутаною системою: державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу – є занадто громіздкою і не відповідає сучасним потребам економіки. На законодавчому рівні не закріплено зовнішнє незалежне оцінювання знань та порядок його проведення. Не врегульованим залишається питання післядипломною освіти, яка повинна бути не здобуттям другої вищої освіти, а способом спеціалізованого вдосконалення здобутою освіти та професійної підготовки. Сучасний розвиток науки, техніки, технології потребує посилення інноваційної складової діяльності вищого навчального закладу, що неможливо реалізувати без визначення організаційно-правових форм впровадження інновацій.

На разі пропонується декілька шляхів вирішення правових проблем вищої освіти які відображені у трьох законопроектах, зареєстрованих у Верховій Раді України. Серед них найбільш збалансований, юридично-вивірений на нашу думку є законопроект за реєстраційним номером 1187. Тому не заперечуючи наявність певних переваг кожного з інших законопроектів, які розглядаються, вважаємо, що базовим для подальшого  доопрацювання доцільно визначити саме цей законопроект, до якого доцільно внести окремі доповнення, використовуючи деякі законодавчі норми проектів 1187-1 а 1187-2. Заслуговую на увагу, наприклад, стаття 80 – відкритість прийняття рішень і здійснення діяльності у сфері вищої освіти і стаття 42 – наукові товариства студентів, курсантів, слухачів, аспірантів, докторантів, молодих вчених, які містяться у проекті закону за номером 1187-2. Також  вбачається за доцільне взяти до уваги пропозиції закону 1187-1 стосовно відміни практики вступу на магістерські програми поза конкурсом пільгових категорій громадян, яка є справедливою, оскільки пільги повинні надаватися один раз при вступі на бакалаврську програму, а також деякі інші положення законопроекту.

Шановні присутні, реформування вищої освіти на сьогодні – одне з пріоритетних завдань держави. Вища школа не може перебувати на узбіччі економічних реформ, визначених в Програмі Президента України. Навпаки вона повинна знаходитися в епіцентрі цих подій, як носій, як виробних інтелектуального потенціалу суспільства, звідси наша відповідальність перед нашим суспільством і перед європейською спільнотою, адже освітній простір не має меж.

Дякую за увагу. Шановна Лілія Михайлівна, шановні члени комітету, Міністерство готове взяти найактивнішу участь по доопрацюванню проектів законів, які зараз знаходяться на розгляді у комітеті Верховної Ради. Дійсно, ми налаштовані на, ще раз підкреслюю, активну співпрацю, на знаходження, вироблення єдиної позиції. Сподіваємося, що буде незабаром прийнято відповідне рішення комітету, відповідне рішення Верховної Ради про прийняття в першому читанні певного законопроекту. І найактивнішу участь ми приймемо в його доопрацюванні до другого читання, візьмемо все найкраще, що міститься в інших двох законопроектах, які не будуть проголосовані в першому читанні. Дякую за увагу.

ГРИНЕВИЧ Л.М. Вельмишановні учасники слухань, дозвольте перейти мені до доповіді. Ні для кого не є секретом ані мої політичні погляди, ані те, що я є автором одного з альтернативних законопроектів. Але своє завдання сьогодні я бачу в організації фахової, а не політичної дискусії. Намагатимуся бути цілком відвертою, і сподіваюся на взаємність.

Що ми маємо сьогодні у сфері вищої освіти? Дуже суперечливі показники. З одного боку, зростання державних витрат на освіту, але воно не конвертується у співмірне зростання якості освіти.

Упродовж останніх 5 років консолідовані витрати бюджету на освіту в цілому, на всю освіту, збільшилися десь на 30 мільярдів гривень. При цьому соціологічні дослідження свіжі міжнародні демонструють, що тільки 38 відсотків громадян більш-менш задоволені якістю освіти в країні. Для порівняння: у Польщі такий відсоток становить 66. По-друге, кількість вищих навчальних закладів не конвертується у якість навчання в них. За показниками глобального індексу конкурентоспроможності, ми на 10 місці у світі за охопленням  вищою освітою, але на 70 позиції – за  якістю системи освіти.

Причини цих диспропорцій лежать  на поверхні. За 20-річний період  незалежності в Україні практично збереглась успадкована від колишнього Радянського Союзу система  освіти, певною мірою пристосована до ринкових умов.  І хоча, починаючи з 90-х років минулого століття, вдалося здійснити  певні  кроки з її реформування,  вони не призвели до суттєвих  змін з точки зору ефективності  автономії економіки та якості освіти. В Україні збереглося архаїчне централізоване управлення вищою освітою, при цьому таке централізоване управління   не гарантує якості освіти, бо інакше Україна  не мала б скандалу з професором Слюсарчуком, ми не мали б офіційної відмови  Ірану оплачувати  навчання своїх громадян у наших вищих навчальних закладах, не мали б  постійних претензій роботодавців до якості підготовки фахівців.

Показовий приклад,  За згоди центрального уповноваженого органу у технічних вищих навчальних закладах скорочено  обсяг фундаментальної підготовки  з вищої математики, теормеханіки,  опору матеріалів до такого рівня , коли студенти неспроможні продовжити  навчання в європейських вишах на відповідних  курсах.  При цьому  система залишається глухою  до волання фахівців про недопустимість  подібної практики. У той же час кваліфікованому вченому, який  захистив дисертацію у європейському університеті,  вкрай складно пройти процедуру нострифікації  в Україні, вже не кажучи про достойну оплату праці.  Тому академічні обміни з університетами світу  часто завершуються неповерненням в Україну перспективних молодих вчених.

Безумовно, український вищій  освіті є чим пишатися. Ми досі готуємо відмінних фахівців з природничих, математичних  наук. Студенти математики, наприклад, вже багато  років поспіль  є лідерами всіх міжнародних олімпіад. На глобальному ринку високо цінуються наші програмісти. Але  це всупереч, а не завдяки  чинній системі управління.

Переконана, причина у тому,  що більшість змін носили  фасадний характер.

Занадто часто рушійними силами змін є не стратегія розвитку країни, а міркування обмеження державного бюджету та внутрішні інтереси самої вищої освіти. Україна потребує сучасної освіти, яка дасть кожному шанс на успіх, а країні забезпечить гідне місце серед провідних держав світу. Саме це завдання ми маємо зараз вирішувати, коли обираємо, який нам потрібно прийняти новий Закон про вищу освіту.

Сподіваюся, більшість з вас погодиться, от саме з таким формулюванням нашого спільного завдання. Проте зареєстровані три законопроекти пропонують дві різні моделі розвитку вищої освіти. Для пошуку більш доцільної чи компромісної з них треба зрозуміти основні між ними різниці. Існує принаймні сім позицій, щодо яких є принципові розбіжності між законопроектом 1187, з одного боку, і альтернативними законопроектами  1187-1 та 1187-2, з іншого.

Перша позиція. Забезпечення справедливого доступу до вищої освіти. Світовою практикою доведено, що зовнішнє незалежне оцінювання забезпечує таки якісний конкурсний відбір вступників. Є наукові підтвердження, зроблені тут в Україні, і є опубліковані їх дані, що всі останні випадки проведення вступних випробувань в українських вишах якість відбору тільки погіршували. В умовах, коли чинне законодавство залишає достатньо прогалин для обходу ЗНО, а процедури ЗНО досі не захищені правовими нормами, дивно виглядають пропозиції авторів законопроекту 1187: нівелювати ЗНО так званим балом вищого навчального закладу. А спроба запровадити різні критерії прийому на бюджет і на контракт прямо суперечить статтям 24 і 53 Конституції України. Більше того, прийняття таких норм приведе до погіршення підготовки студентів перших курсів і, в підсумку, до погіршення якості вищої освіти.

Друга позиція. Забезпечення належних умов для студентів і викладачів. Проблеми студентів не зводяться тільки до розміру стипендії, хоча мізерна стипендія  і сьогодні нею примудряються маніпулювати. Але проект 1187, на відміну від альтернативних, не містить жодних гарантій щодо обсягу стипендійного забезпечення. Сьогоднішній студент, ще крім того переважно позбавлений права на формування навчального плану відповідно до своїх потреб і вибору, хоча б частини потрібних йому дисциплін, що абсолютно природно для європейського освітнього  простору.

Студент у більшості вишів не може реалізувати право на академічну мобільність, яке ми мали б гарантувати як учасник Болонського процесу. Студентське самоврядування не включене до процесу управління університетом і чинний закон, як і проект 1187, в загальному зводить студентське самоврядування до організації дозвілля. Таким чином воно в підсумку підконтрольне адміністрації вищого навчального закладу і не виконує належних йому функцій. З цієї точки зору є цікавими пропозиції проектів 1187 та 1187-2, які дають змогу студентському самоврядуванню стати важливим елементом в системі державно-громадського управління освітою.

Що стосується науково-педагогічних і наукових працівників. Непорівняно велике аудиторне навантаження, невисока зарплата, відсутність умов для наукової роботи роблять наших професорів і доцентів заздалегідь неконкурентоспроможними в світовому освітньо-науковому просторі, і окремі винятки лише підтверджують правило. Натомість виконавча влада в особі міністерства не пропускає нагоди покласти на них бюрократичний тягар. Чого вартий недавній наказ 384, який викликав обурення викладачів. Але нинішній закон це дозволяє. І дозволяє проект, який підтримує сьогодні Міністерство освіти.

Зверніть увагу, що альтернативні проекти прямо забороняють міністерству втручатися в регулювання питань, віднесених до автономії вищих навчальних закладів, і суттєво захищають права викладачів, наприклад, обмеженням аудиторного навантаження. Так само вони ж позбавляють міністерство права надавати дозволи на друк посібників і підручників у вищій школі. Третя позиція. Децентралізація системи управління і запровадження реальної академічної автономії. Ми сьогодні маємо: адміністративні фінансові важелі повністю усі сконцентровані в руках профільного міністерства. Замість громадськості і фахових спільнот в системі управління беруть участь квазі-громадські структури, підконтрольні міністерству. А керівний склад у вищих навчальних закладів формується подекуди за принципами політичних чи особистих симпатій, в результаті унеможливлюється справедлива конкуренція між вищими навчальними закладами, науковими школами. Без внутрішньої конкуренції, яка б стимулювала наші вищі ставати краще, вони не конкурентно спроможні і в світі.

Сьогодні в усіх важливих сферах суспільного життя і економіки, транспорт, зв'язок, інформація тощо в Україні розділені регуляторні та управлінські функції. В освіті ми маємо абсолютно монополію одного відомства, яку до того ж посилено адміністративною реформою і яку ще хочуть посилити проектом 1187. Тож для зміни системи управління, перш за все, необхідно чітко розмежувати управлінські повноваження і за основу можна взяти положення проектів 1187-1 чи 1187-2. Органи влади повинні діяти строго у відповідності до статті 19 Конституції України.

Четверте. Фінансова автономія вишів. Реальна академічна автономія неможлива без двох умов: розширення майнових прав ВНЗ і реформування системи фінансування вищої освіти. Реформа вищої освіти у постсоціалістичних країнах Центральної Європи розпочалася саме з передачею майна у власність університетів. Так було закладено економічну базу для їхнього розвитку. У нас і досі державні та комунальні вищі користуються майном на праві оперативного управління, тобто, є фактично безправними. Альтернативними законопроектами пропонується передати майно на праві господарського відання або на праві власності. Без такої зміни неможливо реалізувати право власності вишів на результати наукової діяльності і право на їх комерціалізацію. Тобто, ця норма проекту 1187, яка є безперечно прогресивною, залишиться тільки декларацією. Так само збереження чинної системи державного замовлення у вищій освіті є згубним для неї, бо стимулює зниження якості.

П’ята позиція. Зовнішнє незалежне оцінювання якості вищої освіти. Міжнародний досвід свідчить, з рештою це є вимоги також європейського освітнього простору, управління системою вищої освіти без зовнішнього оцінювання її якості є неповноцінним. Системи зовнішнього забезпечення якості передбачені всіма  трьома законопроектами, але у випадку законопроекту 1187 ця система адміністративна повністю підпорядкована міністерству. Два інші законопроекти пропонують будувати зовнішнє оцінювання якості вищої освіти на засадах самоврядування та незалежної оцінки.

І головне, що інформація про результати зовнішнього  оцінювання має бути абсолютно відкритою, публікуватись в засобах масової інформації, це стане сигналом для всіх від абітурієнта до роботодавця.

Шосте. Повернення науки у вищі навчальні заклади. Про вузівську науку сказано не мало, але за 20 років незалежності українські виші, в переважній більшості, так і не стали потужними науковими центрами, а без цього їм не потрапити на високі позиції міжнародних рейтингів.

Питання тут фінансування, але не лише фінансування. Якщо ректор в умовах фінансової автономії отримає право призначити достойну зарплату провідному вченому, відповідно зменшити його навчальне навантаження, запросити світового вченого для спільного проведення досліджень, з'являться механізми для справедливої конкуренції у вищій науковій роботі.

А реформування відносин власності дасть право використовувати результати наукової і науково-технічної діяльності в інтересах трудового колективу.  Це я намагаюся скорочувати і викидаю для того, щоб завершувати свій виступ та зберегти час.

Сьома позиція. Інтеграція українських вишів у світовий освітній простір. Україна має стати бажаним місцем для навчання викладання і наукових досліджень, але для цього ми маємо впізнаваними в ньому і послуговуватися зрозумілою термінологією. У альтернативних законопроектах визначено основні терміни, а також строки навчання на різних освітніх рівнях в кредитах  ЄКТС та передбачено зовнішню систему оцінювання якості вищої освіти, яка  є обов’язковою ланкою в європейському освітньому просторі. Ще одна розбіжність в тому, між 1187 і двома альтернативними, що в альтернативних ми пропонуємо зняти бар'єри бюрократії при визнанні закордонних дипломів про вищу освіту та вчених звань, здобутих за кордоном і передати ці повноваження вишам, які мають вчені ради, спеціалізовані ради і можуть це робити. Вони встановлюватимуть відповідність результатів навчання набутих в інших  вищих навчальних закладах, в тому числі зарубіжних до кредитів своєї навчальної програми. Ці норми зараз повсюдно діють в європейському просторі вищої освіти.

Шановні учасники слухань! Я розумію, що більшість з вас вже мають власну думку стосовно законопроектів, дехто прийшов з єдиною метою підтримати одну з ініціатив або започаткувати цілком нову ініціативу. Це ваше право, ви зможете висловитися. Єдине прохання, висловлювати свою власну громадянську позицію, а не маскувати її.

Хочу наголосити, не партійним, не міністерським, не ректорським, не студентським має бути закон, який ми повинні розробити та  прийняти спільними зусиллями, це не може бути  документ в інтересах однієї групи. Всім очевидно, що  вища освіта потребує змін. Але замовник цих  змін не тільки ми з вами, а  все суспільство, суспільство майбутнього, яке  будуватимемо, в тому числі за допомогою вищої освіти .

Тому сьогодні ми маємо приймати рішення в інтересах дітей, яким навчання у вищі повинні розширити життєві можливості, в інтересах викладачів, які викладають, люблять свою справу, хочуть вдосконалюватись і займатись наукою, в інтересах роботодавців, які наймають випускників українських вищів і разом розбудовують сучасну економіку, в інтересах країни, яка потребує відповідальних громадян.

Закликаю усіх до сповненої відповідальності аргументованого обговорення.  Щиро дякую за увагу.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дозвольте надати слово віце-президенту Національної академії наук України академіку Анатолію Глібовичу Загородньому.

ЗАГОРОДНІЙ А.Г.  Вельмишановна Лілія Михайлівна, вельмишановні члени комітету, шановні учасники слухань!

Підтримуючи в цілому заходи з реформування системи вищої освіти, як необхідного чинника розвитку людського капіталу і суспільних перетворень в державі, Національна академія наук України вважає, що законопроекти, які ми сьогодні обговорюємо, не повною мірою враховують вимоги часу в частині інтеграції наукової та освітньої сфер, роль в цьому процесі Національної академії наук, Національних галузевих академій наук та інших наукових інституцій і не надто сприяють збереженню досягнутого рівня та якості підготовки і атестації наукових кадрів вищої кваліфікації.

З огляду на дуже короткий час виступу, зупинюсь тільки на тих зауваженнях, які є найкритичнішими для нас. Так стаття 5 законопроекту 1187-2 передбачає п'ять рівнів вищої освіти – початковий, перший, другий, третій, науковий та встановлює такі ступені: молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, доктор філософії та доктор наук. Віднесення ступеня доктора філософії та доктора наук до ступенів вищої освіти, а особливо доктора філософії до третього рівня вищої освіти, а не до наукового рівня, фактично, продовжує термін перебування в студентах осіб, які професійно могли би вже займатися науковою діяльністю, відтерміновує строк визнання їх як науковців.

В статті 30 того ж законопроекту передбачено право дослідницького університету примати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів і присвоєння вчених звань з видачею відповідного документу державного зразка, а також щодо визнання в Україні іноземних документів про вищу освіту та наукові ступені, про що щойно говорила Лілія Михайлівна. Водночас серед наукових установ Національної академії наук України, галузевих національних академій наук є такі, що за критеріями наукової діяльності жодним чином не поступаються дослідницькому університету, а щодо наявності знаних наукових шкіл, лабораторій, потужної фундаментальної складової наукових досліджень, публікацій у вітчизняних, міжнародних рецензованих, фахових виданнях, кількості  міжнародних проектів, цитування у міжнародних журналах значно перевищують показники цих університетів. Прошу це розглядати не як саморекламу, але тут є значна частина об'єктивного фактажу.

З огляду на це, право приймати остаточне рішення щодо присудження наукових ступенів має бути передбачене і для таких установ, і воно може визначатися за результатами міжгалузевої експертизи та визнання рейтингу науково-дослідних установ, яка проводиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 7 квітня 1998 року нмер 469 – про затвердження Положення про державну атестацію науково-дослідних і науково-технічних установ.

Не відображено належною мірою в усіх трьох законопроектах роль наукових  установ НАН України та національних галузевих академій наук як суб'єктів діяльності та управління у сфері вищої освіти. У цьому відношенні навіть, скажімо, органам місцевого самоврядування передбачено надання значно ширших прав та повноважень, ніж провідним науковим інституціям держави.

НАН України вважає також вкрай невдалою у запропонованих законопроектах заміни наукового ступеню кандидата наук на  ступінь доктора філософії. Це  призведе до появи двох докторів – доктор філософії та доктор наук – і неминуче викличе плутанину у викличе плутанину у розумінні цих ступенів, а також девальвацію наукового ступеню доктора наук.

Шановні колеги, сьогодні суспільство добре розуміє різницю між доктором і кандидатом наук. Але скажіть, будь ласка, хто ж може осягнути різницю між доктором, скажімо, філософії з юридичних наук та доктором юридичних наук чи доктором філософії з медичних наук та доктором медичних наук? Ну, хіба бо самі доктори, і то тільки ті, які причетні до наукової сфери.

На наше переконання, немає підстав для відмови від ступеня кандидата наук. З метою адаптації до міжнародних стандартів достатньо передбачити норму, згідно з якою особам, яким присуджено науковий ступінь "кандидат наук", може видаватися також диплом доктора філософії англійською мовою у відповідній галузі науки. Це вирішує проблему.

Крім того, останньою статтею 55 законопроекту 1187 передбачено, що вчене звання професора, доцента, старшого дослідника  присвоює вчена рада вищого навчального закладу та затверджує атестаційна колегія.

Таким чином, наукові установи всіх академій наук позбавляються права присвоєння вчених звань, яке вони мають зараз. Отож, слід передбачити, що право присвоєння вченого звання професора та старшого дослідника надається, крім вчених рад вищих навчальних закладів, також вченим радам наукових установ. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Дякуємо, шановний Анатолію Глібовичу.

Запрошую до слова Володимира Іларіоновича Лугового, першого віце-президента, академіка Національної академії педагогічних наук України. Прошу приготуватися Ірині Бекешкіній.

ЛУГОВИЙ В.І. Шановні колеги, якість, конкурентоспроможність, європейська та світова інтеграція – ключові проблеми вищої освіти. Що важливо: по-перше, унормування сучасної структури вищої освіти, виведення з неї рівня молодшого спеціаліста, надбудова над магістерським рівнем докторського, тобто доктора філософії, та постдокторського, тобто доктора наук рівня вищої освіти, а також запровадження академічної та професійної орієнтації о світних програм; по-друге, створення стандартів вищої освіти на основі компетентнісного  підходу. Це означає, що саме освітньо-кваліфікаційна характеристика випускника має виступати стандартом, а освітньо-професійна програма – прерогативою автономного університету; по-третє, реалізація академічної, адміністративної, кадрової і фінансової автономії закладів. Водночас необхідне запровадження паритетної відповідальності за неефективну діяльність, аж до припинення неспроможних закладів.

По-четверте, формування системи зовнішнього і внутрішнього забезпечення якості, і, відповідно, і незалежний, чи то державний, чи недержавний, орган має бути наділений реальною інституційною спроможністю діяти об'єктивно та фахово.

По-п'яте, закріплення в ліцензійних і акредитаційних вимогах обов'язкової дослідницько-інноваційної компоненти на всіх рівнях вищої освіти.

По-шосте, запровадження механізму регулювання рівневої і галузевої структури підготовки у вищій школі шляхом ліцензування. З-поміж варіантів модернізації вищої освіти  віддав би перевагу  еволюційному євроінтеграційному. Це передбачає імплементацію ключових болонських  механізмів побудови конкурентоспроможного  європейського простору вищої освіти, а саме:  циклової побудови вищої освіти,  використання  національної рамки кваліфікації та  європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи при розробленні стандартів  вищої освіти, впровадження стандартів рекомендацій  щодо забезпечення  якості в  європейському просторі вищої освіти.

Стосовно стратегії прийняття нового закону. Запропонував би, як альтернативні, такі варіанти.

Перший простіший, але з ризиками несистемності.   Підтримати  законопроект, що  найбільш конструктивно  розв'язує існуючі проблеми вищої освіти та користується найбільшою підтримкою і доповнити його  на наступному етапі як вже  тут пропонувалося.

Другий варіант складніший, проте системний. Українське законодавство про освіту  першого покоління, яке сформувалося  більше 10 років тому, по суті виконало свою місію  та дедалі більше потребує перегляду, як, до речі, і стаття 53 Конституції України. 

Тому   можна розпочати з розроблення та прийняття  нового рамкового Закону   про освіту, чітко визначивши місце  і роль вищої  школи в освітній системі та після цього прописати окремий Закон  про  вищу освіту. Дякую за увагу. 

_______________.  Шановні присутні,  користуючись невеличкою паузою, поки пані Ірина  готується до виступу,  ми від імені   студентів хотіли б передати  авторам  законопроекту 1187 наші зауваження  і пропозиції. А, на жаль, пан  Григорій Калетнік сьогодні  не прийшов,  тому ми просто поставили там, де він мав сидіти, ось цих  ……. свинок, які символізуватимуть трьох авторів цих законопроектів  Ківалова, Калетніка,  Сороку і, власне, їх небажання, їхнє свинське відношення до української освіти і їхнє бажання, як скарбнички, накопичити   фінансові ресурси саме для себе. Гадаємо, що це ваше зображення. А у цих скарбничках…  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні студенти, якщо ви захочете виступити з виступом, то тоді відповідно до регламенту ви можете записатися до виступу і я надам вам слово.

_______________. Пані Лілія, пробачте, нас чекають …….., ми  мусили передати …………………маленькі папірці, на кожному з них студент написав свої пропозиції. Ми закінчили. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Отже, ви відмовляєтеся від виступу далі?

_______________. (Не чути)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, ми  продовжуємо свою роботу. Будь ласка, слово надається Ірині Еріківні Бекешкіній – директору Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва.

БЕКЕШКІНА І.Е. Шановні колеги, я тут як соціолог. І у вирішенні питань вдосконалення освіти, я думаю, що все-таки вирішальне слово повинно мати не Міністерство освіти і навіть не шановні ректори, і не вищі навчальні заклади, а громадяни. Тому що всю вищу освіту теж отримують громадяни.

І щоб, оскільки в мене немає достатньо часу, у вас там мають бути в матеріалах наша розробка: ставлення населення України до Зовнішнього незалежного оцінювання. Я хочу просто підкреслити одну річ, що у законопроекті 1187 закладена міна, дуже серйозна міна, яка буде підривати наше суспільство. Це повернення вступних іспитів, це розмивання Зовнішнього незалежного оцінювання. І це дуже серйозна небезпека.

Якщо взяти громадську думку, то слід сказати, що напередодні впровадження ЗНО вона була досить скептична до цього налаштована. Зараз, якщо проаналізувати динаміку громадської думки, ми побачимо, що у суспільстві утвердилося стабільне позитивне ставлення до Зовнішнього незалежного оцінювання.

 Причому до таких, скажімо, соціальних наслідків як: це ставить Зовнішнє незалежне оцінювання ставить усіх абітурієнтів в рівні умови. Зовнішнє незалежне оцінювання дає можливість обдарованим дітям навіть з незаможних сімей вступати до бажаного вишу. Зовнішнє незалежне оцінювання є крок до встановлення справедливості у державі. І це дуже важливо. І це обійти не можна.

Тому, якщо коротко говорити, то на мою думку, в законі 1187 є дуже небезпечне для суспільства тенденція, яку, ну так, навіть гостро, загострено, сформулюю як змова тих, хто має гроші, тих, хто має владу, тих, хто має знайомства, проти тих, хто цього всього не має. Тобто це значною мірою закриє доступ людям з незаможних сімей, з маленьких містечок до кращих ВУЗів, де дають найкращу освіту. Це, власне, порушення суспільної норми, яка записана в Конституції, про  рівний доступ до вищої освіти. Тому я дуже прошу депутатів, які будуть голосувати за цей законопроект, подумати, тому що будь-яке зло має свого автора і я думаю, що нагадувати список тих, хто проголосував за цей закон перед вступною кампанією буде дуже незайвим.

Іще я хочу нагадати… Я не вірю, що взагалі раціональні аргументи, які тут будуть звучати, матимуть якийсь серйозний вплив, тому що автори законопроекту сюди не з'явилися, не з'явився міністр совіти, не з'явився, власне, заступник, який займається вищою освітою, тобто…  Але я хочу нагадати депутатам від Партії регіонів, які будуть голосувати, можливо, за цей проект, що в цьому році вже норми вступних іспитів є, затверджені, і наступного разу, якщо будуть введені вступні іспити, це буде вже в 2014 році. Це буде перед роком президентських виборів. І якщо ви хочете під час вступної кампанії  своєму Президенту підкласти таку свиню, яка тут є, да, перед президентськими виборами, голосуйте за законопроект 1187 і за повернення вступних іспитів всіма тими "прелестями", які у нас були: з корупцією, з блатом, зі знайомствами, з ректорськими списками  і так далі.  Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Слово надається голові Ради ректорів вищих навчальних закладів Одеського регіону Степаненко Сергію Миколайовичу, ректору Одеського державного екологічного університету. Прошу підготуватися Михайлу Захаровичу Згуровському.

СТЕПАНЕНКО С.М.   Шановна Лілія Михайлівна, шановні колеги, дякую за надану можливість висловитися.

По-перше, хотів би сказати, що я тут буду висловлювати не тільки свою думку, але і думку, підсумки, обговорення та аналізу проектів нової редакції в колективах вищих навчальних закладів одеського регіону. Нагадаю, що цей регіон є одним з чотирьох найпотужніших вузівських регіонів України, де працює 57 вищих навчальних закладів І-ІV рівня акредитації всіх форм власності і підпорядкованих різним міністерствам, відомствам. Тому і думка колективів вищих навчальних закладів майже одна.

По-перше, нова редакція Закону про вищу освіту повинна бути прийнята як можна швидше. Бо існуючий стан законодавчого забезпечення діяльності вищої школи нікого не задовольняє і тут ми всі єдині. Ми також приєднуємось до заклику, відкинути всі політичні та особисті амбіції, та все ж таки депутатам Верховної Ради прийняти закон, нову редакцію закону в першому читанні.

По-друге, за основу, на нашу думку, повинен бути прийнятий законопроект, внесений народними депутатами Ківаловим, Калетніком і Сорокою. До речі, для інформації, я не є членом Партії регіонів, я є член Народної Партії, голова якої сидить тут у президії…  (Шум у залі)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги…

СТЕПАНЕНКО С.М.   І тому, і тому обвинувачувати мене в тому, що я просуваю тут провладний законопроект я вважаю є безглуздим.

Чому цей законопроект? Тому що він пропонує еволюційний шлях оптимального та комплексного вирішення назрілих питань автономій вищих навчальних закладів та академічних свобод учасників навчального процесу. Розвитку та провадження наукових досліджень, збереження та розширення прав студентського самоврядування.

Що бажає бачити в новій редакції абсолютна більшість академічної спільноти? Давайте почнемо з цього. Розширення автономії вищих навчальних закладів і академічних свобод. Законодавче забезпечення інноваційно-наукової та розширення можливостей міжнародної діяльності вищих навчальних закладів. Забезпечення розвитку студентського самоврядування та академічної мобільності студентів і аспірантів, покращення фінансового забезпечення підготовки фахівців та наукової діяльності у  вишах.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. Я мушу нагадати про регламент, там стоїть електронний годинник, а ви про нього забули.

Будь ласка.

СТЕПАНЕНКО С.М.   Я не забув. Я не буду тоді, у мене досить мало часу, але я хочу зупинитися лише на двох моментах. Тут шановна пані Лілія Михайлівна казала про переваги одного законопроекту про переваги інших законопроектів.

Я хотів би тільки зупинитись на двох моментах. Розширення автономії проголошується. Як з цим можна узгодити запропоноване введення додаткових чотирьох організацій, головною функцією яких є додатковий контроль за діяльністю вищих навчальних закладів? Я не буду перераховувати…

Далі. Проголошується автономія, але лишають права вищі навчальні заклади здійснювати відбір абітурієнтів. Проголошується академічна свобода для викладачів, але лишають право на мову викладання. Спільнота Одеських вищих навчальних закладів категорично вимагає дотримання норм Закону України "Про засади мовної політики у вищих навчальних закладах".   Проголошується на розширення участі академічної спільноти в прийнятті рішень у вищих навчальних закладах, але до  Наглядової ради, якій передаються практично всі функції по  прийняттю рішень, забороняється входження професорсько-викладацького складу. 

Я міг би продовжувати далі. Тут я можу сказати, я хочу передати, я не можу сказати, що законопроекти інші вже готові до прийняття в першому, в другому читанні. Дійсно, є багато слушних напрацювань  в кожному законопроекті, їх потрібно об’єднувати, їх потрібно, щоб була  фахова експертиза – неполітична, негаласна експертиза, а фахова.   У нас на 61 сторінці є зауваження, аналіз по кожному законопроекту, і я просив би, щоб комітет  Верховної Ради це  врахував. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. Шановні колеги, перш за все комітет відкритий до всіх письмових, наданих пропозицій. Я ще раз підтверджую, ми в багато інституцій  і закладів надсилали свої листи з проханням про ці пропозиції.

Друге. Давайте поважати одне одного, нам потрібно зробити так, щоб ми вміли уважно слухати, і щоб доповідачі розуміли Регламент. Адже, коли ви перевищуєте регламент вдвічі, як в даному випадку, ви насправді позбавляєте когось з своїх колег слова.

Я запрошую зараз до  слова Михайла Захаровича Згуровського, ректора Національного технічного університету України  "Київський політехнічний інститут", міністра освіти України   у 1994-99 роках. (Оплески)

Прошу приготуватися Станіславу Миколайовичу Ніколаєнко.

ЗГУРОВСЬКИЙ  М.З. Щиро дякую. Шановні друзі, доля законопроекту з вищої освіти є надзвичайно важкою. Вже понад 5 років йде робота над ним, і він виявився предметом дуже великих суперечок у суспільстві. Чому? Очевидно, тому, що його значення не можна перебільшити. Фактично, він регулює найголовніший напрям розвитку країни, виходячи з формули "який є людський капітал в країні, на такі перетворення країна здатна". Вища освіта якраз і відповідає за вищу ланку підготовки людського капіталу.

Наша робоча група, про яку, очевидно, більшість з вас чула, була запрошена до роботи на початку минулого року, коли в суспільстві виникла чергова напруга навколо законопроектів про вищу освіту. І тоді за ініціативою Прем'єр-міністра України Миколи Яновича Азарова почала працювати  наша група.

Як ми підійшли до цієї роботи? Перш за все, в країні була дуже велика напруга, і для того, щоб, в принципі,  розпочати конструктивну роботу, ми не мали іншого підходу, як працювати поза форматами політичними, відомчими, корпоративними, і спробували створити в країні відкритий майданчик для всіх бажаючих працювати над цим законопроектом. Цей майданчик був відкритий як в Інтернет-просторі, так і він надавав можливість працювати шляхом прямого спілкування усіх фахівців і усіх бажаючих.

Ми відштовхнулися від трьох зареєстрованих на той час законопроектів у Верховній Раді – урядового законопроекту, Юрія Мірошниченка та законопроекту Яценюк, Оробець.

Окрім того, ми запропонували усім фахівцям в країні надавати  свої пропозиції. Ми отримали за дуже короткий час п'ять тисяч пропозицій в Інтернет-просторі, а також ми отримали пропозиції від понад 120 установ і організацій України. Таким чином почалася робота над цим законопроектом.

Дуже важливо, що усі положення законопроекту приймалися консенсусом, тому що ми розуміли, що якщо не буде громадського консенсусу з приводу тих чи інших норм законопроекту, то він працювати не буде. І тому цей законопроект, він має шифр "2" серед трьох законопреоктів, вірніше 1187-2, цей законопроект не є радикальним в своїх певних статтях. Чому він не є радикальним? Тому що ми намагалися досягти консенсусу, а в цій робочій групі, віртуальній робочій групі, яка об'єднували фахівців країни, працювали представники різних прошарків  суспільства, різних інституцій, різних політичних поглядів і для дося... коли досягався консенсус, тоді дещо згладжувалися певні  гострі чи радикальні речі законопроекту.

Далі я хочу нагадати, що з вересня по листопад робочу групу очолював Сергій Леонідович Тігіпко, який зробив зусилля щодо узгодження положень законопроекту з  органами державного управління, федерацією роботодавців та іншими інституціями країни.

Метою його, оскільки ми розуміємо, що на даний час вичерпані можливості сировинно-переробного низькотехнологічного розвитку країни, то метою цього законопроекту є забезпечення інноваційного розвитку економіки і суспільства на основі підготовки якісного конкурентоспроможного людського капіталу та узгодження національної системи вищої освіти з європейською і світовою системами. Інструментом для такого взаємоузгодження є максимальне поєднання в своїй діяльності освіти, науки, бізнесу та влади. І ми намагалися в цьому законопроекті ті суперечності між цими гравцями, які були закладені в попередніх різних законодавчих актах.

Законопроект базується на цілому ряді концептуальних засад. Перша з них – це поєднання європейської і національної системи ступеневої освіти (про це вже тут казали), це зв'язок ступеневої освіти з Національною рамкою кваліфікацій, з одного боку, а з іншого боку – з європейською кредитно-трансфертною системою, для того щоб ринок праці розумів різні освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти, а з іншого боку – європейська… в Європі було розпізнавання наших освітньо-кваліфікаційних рівнів.

У частині європейської інтеграції, я не буду повторюватися, тут все вже було сказано. В частині автономії і академічних свобод. Ми запропонували розмежування повноважень між міністерством, між інституціями країни, які відповідають за якість вищої освіти: ВАК, ДАК, інспекція, було запропоновано ввести агенцію з якості вищої освіти, - і, власне кажучи, базовим рівнем – вищими навчальними закладами, на які покладається весь перелік функцій з підготовки кадрів, виконання наукових досліджень, інновацій і так далі.

Вводиться, як ви знаєте, Незалежна агенція з якості вищої освіти, для того щоб забезпечити європейський принцип. Він полягає в тому, що орган державного управління, який формує і відповідає за втілення політики освіти, він робить свою справу, а оцінку кінцевого продукту якості людського капіталу має здійснювати інша незалежна інституція від першої. Це європейська норма, і вона тут запропонована.

Запропоновані… дуже важливою концептуальною засадою є зв'язок освіти  з роботодавцями. На роботодавців покладається участь  у підготовці навчальних  програм і планів, в наданні  місць для практик, в наданні робочих місць,  в розвитку  науки у вищих навчальних закладах та  в інших компонентах діяльності вищої освіти.

Я не буду далі продовжувати,  тому інші засади були вже озвучені, хочу лише зазначити, що  була проведена серія обговорень, цих обговорень було дуже багато. Безумовно, і на сьогоднішній час  не досягнуті  повні узгодження положень нашого законопроекту з інституціями, з фахівцями, з  різними інституціями держави, але у нас немає іншого шляху, як продовжувати шляхом обговорення, шляхом дискусій пошук істини. Щиро дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, шановний Михайле Захаровичу.

Я запрошую до слова голову Громадської  ради освітян і науковців України Станіслава Миколайовича Ніколаєнка,  міністра освіти і науки України у 2005-2007 роках.

НІКОЛАЄНКО С.М. Шановна президія, Лілія Михайлівна, шановні колеги! Дуже приємно всіх бачити вас живими   і здоровими і відчути велику силу нашої освітянської громади.

Років кілька назад мені довелося були  за кордоном, у Хорватії. Президент  Хорватії Туджман  приймав делегацію України, і там були присутні багато міністрів на чолі з Президентом, у тому числі   був один із авторів Закону "Про вищу освіту" Яценюк Арсеній Петрович. Так от Президент Хорватії Туджман сказав нам  таку справу: "Коли ви будете реформувати свою освіту  (зайшла мова про закони, про вищу освіту у тому числі), не зробіть ту помилку, яку ми допустили на початку   90-х років, в кінці 80-х. Ми зробили три, він сказав, погані речі. Ми відмінили безкоштовні підручники в школах, діти почали половина ходити до школи без підручників, ми відмінили обов'язкову середню освіту, і половина дітей взагалі ніде не навчається, і ми знищили державне замовлення, і сьогодні в Італії за 25 тисяч доларів готуємо інженера.

Я почав це з цього, щоб ми ніколи не піддавалися якимось новаціям, якимось рекомендаціям якихось фондів, які самі не знають, що кажуть, а десь побачив, відразу  намагається втулити в нашу освіту. Я хотів би, щоб ми досить добре подумали над цими законами. Три є закони. Я три рази був у керівництва Верховної Ради України, вибачаюся, Комітету з науки і освіти. І ми знаходили способи, прийняли майже 100 законів в той час на  підтримку  української освіти. Да, вони застарілі і потребують вдосконалення.

Що б я запропонував? Якщо ми громадяни, то народні депутати України сьогодні, всі три, повинні відкликати свої закони. Отут в комітеті протягом двох тижнів взяти за основу законопроект, підготовлений громадськістю. Я в ньому брав участь, вибачте мене, також сидів не один день, і нормально там підготували вчені Києво-Могилянки, вчені КПІ, вчені львівських університетів, київських університетів, Академія педнаук, от сидить віце-президент, всі засідання працював Інститут вищої школи. І тоді підпишіть цей новий закон, всі учасники, які зараз підписали три закони. Тоді він пройде на парламенті, і ми всі, тут присутні в залі, вам поаплодуємо, і всі приміщення будуть при владі і переможці. Якщо ви цього не зробите, то це протистояння тільки розколе суспільство, закони прийняті не будуть, і буде біде.

Буквально кілька конкретних питань. Перше. Ми не можемо в Законі про вищу освіту порушувати Конституцію. Стаття 20 говорить, новий закон не може погіршувати соціальний стан громадян. А я вже бачу, в законопроектах ми відмовляємося від норми про те, що, скажімо, 180 студентів держзамовлення на 10 тисяч населення, а це середньоєвропейська норма, про те, що не повинно бути менше 51 відсотка безкоштовних студентів в державних вузах. А це шлях до приватизації університетів. Якщо в університеті не буде держзамовлення, державної форми підготовки, то він, звичайно, зовсім з-під держави випадає.

Я хотів би сказати про автономію. Не потрібно міністерству триматись як блоха за кожух за свої ці функції. Повірте, є чим займатись міністру. Цей новий закон і бюджет, фінанси і таке інше. Найважливіше в цьому законі, якщо я вам хочу сказати, тому я підтримую окремий орган, який би займався якістю, куди б входили і ректори, і бізнес, і входили, скажімо, там, і представник держави. Але головне сьогодні, ті, що в залі, очікують можливості для якісної підготовки. Головне, які додатки будуть прийняті до цього закону.

Бізнес не вкладає в розвиток української освіти. Ми сьогодні, держава, ледь 6 відсотків ВВП даємо на освіту, а потрібно 10. Не вистачає сил. Тому потрібно, щоб бізнес мав право включати в валові витрати затрати на науку, на освіту, зокрема на вищу школу, на технікуми і так далі, на профтехучилища і таке інше. 5 відсотків фонду зарплати має право ВУЗ, вибачаюся, бізнес вкладати в розвиток науки і освіти. Це мінімум 20 мільярдів додаткових коштів, які всі чекають, на дослідження і так далі. Тоді будуть інновації, тоді буде поєднання освіти і науки, виробництва в один трикутник. Цього не зробимо, не вирішимо питання земельні, майнові, право відкривати рахунки, депозити і так далі – нічого цього не буде, ніякого розвитку освіти не буде.

Що стосується, скажімо, академічних свобод. Я вважаю, що в багатьох законах це написано, з трьох, нормально, але той, що від громадськості готувався, його підготували як найсучасніший. Там ВУЗи мають право і змісту освіти, і планів, і програм, і таке інше. І студенти вибирають своє навчання.

Закінчуючи, скажу наступне. Я хотів би сказати, що нам потрібно зробити серйозні кроки по демократизації вищої школи. Ну, потрібно вже…, ми боялися тоді ставити виборність ректора у 1999-у, Василь Кремінь тоді був, і так далі, ми боялися ставить, бо не знали як колектив, чи він не буде помилятися. Побачили за 10 років, колектив не помиляється. Потрібно прийняти норму про те, що до 5 років чи до 7 обирається, на 5, на 7, залежно від типу ВУЗу. Потрібно сьогодні не знищити технікуми, от їх сидить ціла низка, в двох законопроектах про молодшого спеціаліста взагалі вже не говориться, право вищих училищ готувати молодшого спеціаліста. Я думаю, що демократія, обирання завідуючих кафедрами, деканів, директорів і так далі – все це повинно вирішуватися в університетах. Поступово передати і присвоєння звання доцента, кандидата наук і таке інше. І не потрібно боятися назв "доктор філософії", "доктор наук".  В світі цього не бояться. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Станіславе Миколайовичу.

Дозвольте надати слово Петру Михайловичу Таланчуку – президенту Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна", першому міністру освіти незалежної України в 1992-1994 роках. (Оплески)

 Приготуватися студентам.

ТАЛАНЧУК П.М. Вельмишановна Лілія Михайлівно, шановні члени Президії, шановні учасники високого зібрання! Як на мене, такий довгий процес підготовки проекту Закону про вищу освіту, тут уже про це говорилося, сприяв тому, що в його розроблення і обговорення було втягнуто широкий загал освітян.

В результаті біло визначено дуже багато проблем і запропоновано варіанти їх рішень. Іншими  словами, проведена велика просвітницька робота щодо усвідомлення українським суспільством місця і ролі освіти у розбудові держави. І ці люди як і їх робота заслуговують всілякої похвали і шани.

Тепер мистецтво законодавця полягає в тому, щоб відібрати необхідні варіанти, юридичні норми, стикувати їх, керуючись відповідним задумом  і надати їм певної тональності. І щоб не сталося прикрої помилки і правильно на цей раз відрізати, я закликаю ще раз зважити: чого ж ми хочемо.

І, може, нам допоможе в цьому відповідь на запитання: чому Японії, яка капітулювала у Другій світовій війні і її виробництво скоротилося в 11 разів достатньо було 20 років, щоб не тільки відродитися, а й стати світовою наддержавою? Чому за такий же приблизно період і з такими же результатами відродилася розтрощена вщент  Німеччина? Оговталася після повної окупації німцями Франція? І чому незалежна Україна  за 21 з половиною рік так і не змогла досягнути, поки що, досягнути показників виробництва 1991 року, стартового року своєї незалежності. Як на мене, значна частка вини, якщо не вирішальна, за таку ситуацію несе система освіти. Це вона у своїх пенатах підготувала і виховала такі кадри, які, прийшовши до всіх видів влади, політичної, економічної, управлінської, тощо, не змогли об'єднати український народ і повести його на успішну розбудову демократичної, незалежної власної держави. І тому закликаю вас, шановні колеги, щоб, будучи зачарованими владою наукової аристократії, ми не втратили здатність критично мислити. Вирішальним для прийняття рішення щодо нового Закону "Про освіту" треба вважати здатність цього Закону створити освітню стратегію сучасного рівня якості.

Я ще раз закликаю всіх нас мислити та діяти категоріями сучасних історичних трендів та справжніх, а не надуманих освітніх потреб народу. Аморально реформувати освіту з думкою про збереження університетських та чиновничих робочих місць, замість того, щоб подбати про весь комплекс робочих місць національної системи суспільно-економічних стосунків. Щиро дякую  за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Петре Михайловичу, за дотримання вами регламенту.

І я зараз, після вельмишановних ректорів і міністрів, запрошу до слова представників студентства. Прошу Рижкова Ростислава Сергійовича, керівника секретаріату Всеукраїнської студентської ради при Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту України.

Приготуватись Щепетильниковій Єлизаветі.  

РИЖКОВ Р.С.   Дякую, за надане слово.

Шановні присутні! Перш за все хотілося б сказати, що необхідність проведення реформ системи вищої освіти вона просто викликана часом. Тому що Україна стала на шлях демократизації. І однією з головних позицій сучасної демократичної європейської країни є потужно розвинена система вищої освіти, яка має спроможність надавати нормальну освіту для свого населення.  Тому необхідність зміни законодавства в сфері вищої освіти є необхідним.

Перш за все хочеться сказати, що в  цьому процесі неприпустимим є політизація цієї справи. І дуже поганим фактором є те, що безліч осіб, політиків намагаються спекулювати на даному процесі. Було почуто, що дуже активну позицію вибрали студенти, але треба відокремлювати, які саме студенти, проти чого саме протестують. Якщо ми бачимо студентів, які підкладають свиней, то не дуже є позитивним аспектом в нормальній розвинутій державі. Є вихованість, є якісь правила, і якщо ми хочемо перейти до діалогу, то треба брати формат діалогу, формат засідань, зараз ми тут присутні, ми можемо висловлювати свою думку, а не підкладати якихось свиней.

Далі ми повинні визначитися, що обговорювати дане питання можна безкінченно. Але настав час вже визначитися та зробити якийсь вибір, тому що цей процес зміни проведення реформи вищої освіти він тягнеться дуже довго. І ми повинні обрати якийсь законопроект із наданих зараз трьох як за основу, і разом вже його доопрацьовувати.

Зі сторони студентства хотілося б сказати, що дуже важливим для нас є закріплення наших прав та норм. Перш за все одним із таких  найвпливовіших інструментів захисту прав студентів є студентське самоврядування. І тому ми бачимо необхідним затвердження прав органів студентського самоврядування в законах про вищу освіту.

Також треба відзначити, що в одному із законопроектів, а саме 1187, присутня норма, яка, напевно, вперше передбачена, на законодавчому рівні пропонується - це затвердження представницького органу студентського самоврядування саме на всеукраїнському рівні.

Далі хотілося б сказати, що студенти, один із законопроектів передбачає відміну прав студентів, які вони мали протягом всього часу, а саме це пільговий проїзд у громадському транспорті, а саме залізничному. І відміна цих пільг є просто неприпустимою. Не треба перебивати, я думаю, у вас буде час…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ростиславе Сергійовичу, регламент.

РИЖКОВ Р.С.   Так, так. Я розумію. Регламент. Тому пропонуємо прийняти за основу проект, законопроект про вищу освіту 1187.

Також хотілося б, давайте потім. Також хотілося б додати, що одним із важливіших питань для нашої освіти є те, що Україна є учасницею Болонського процесу. І хотілося б нагадати, що саме є головною ідеєю Болонського процесу. Це не зрівняння системи вищої освіти у всіх країнах-учасницях Болонського процесу, а це надання інструменту розуміння систем вищої освіти для ВУЗів. Тому що найголовніша ідея – це надання доступу для систем вищої освіти, для вищої освіти різних ВУЗів. Тому що кожен ВУЗ, кожна країна…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ростиславе Сергійовичу, ви забираєте зараз можливість виступати іншим шанованим спікерам, які також тут є присутні в залі і мають висловитися. Ми почули вашу думку. Дякуємо.

РИЖКОВ Р.С.   Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошую, і я дуже прошу  дотримуватися регламенту. Єлизавету Євгенівну Щепетильникову – президента студентської організації "Українська Асоціація студентського самоврядування".

ЩЕПЕТИЛЬНИКОВА Є.Є. Дуже дякую, Ліліє Михайлівно, дякую всім, шановні гості, за можливість виступити.

Вже багато говорилося про те, що сьогодні ми вирішуємо долю вищої освіти і не лише вищої освіти, а цілої країни. Цілої країни, в якій в університетах сьогодні навчається більше 2 мільйонів студентів і в кожних з них є родини. Тому це неймовірна кількість людей, для яких рішення, які будуть прийматися Верховною Радою по законодавству є доленосними. Саме від цих рішень буде залежати те, яке буде майбутнє і життя як в цих людей, так і в країні в цілому.

Ми маємо сьогодні дійсно два шляхи розвитку системи вищої освіти. Перший шлях закладений в законопроекті 1187 – це шлях створення елітарної системи вищої освіти, з якої будуть випускати студентів не здатних мислити, і тим паче критично мислити. Не здатних активно приймати  участь в розбудові держави студентів, які виключно зможуть бути маріонетками в руках чиновників та можновладців. Це є бажання і позиція, яку в тому числі своєю підтримкою цього законопроекту висловило Міністерство освіти і науки.

І зараз представники студентської ради при міністерстві, які виступали, безумовно, цю позицію підтримують. Бо міністерству не цікава думка студентів. Їм цікаво контролювати думку студентів. І це, що вони намагаються зробити через законодавче закріплення ручного механізму впливу на студентів через Всеукраїнську студентську раду.

З іншого боку, ми маємо законопроекти 1187, 1187-1, 1187-2, які дають можливість для розвитку свідомих громадян, дають можливість для розвитку людей, які спроможні на інновації і інноваційний розвиток цієї держави. І це не лише позиція українських студентів, яку я сьогодні тут проголошую. Європейський союз студентів звернувся до Президента, до Верховної Ради, до Прем'єр-міністра і до міністра освіти з вимогою прийняти закон, який буде впроваджувати принципи Болонського процесу, який буде забезпечувати автономію університетів, рівний досвід до вищої  освіти та залучення зацікавлених сторін в незалежний чин.

Ми в понеділок мали круглий стіл з представниками органів студентського самоврядування та студентських організацій, дозвольте дуже коротко зачитати резолюцію круглого столу.

"Ми, учасники круглого столу, представники органів студентського самоврядування, лідера студентського руху та студентських організацій вважаємо із зареєстрованих у Верховній Раді трьох законопроектів про вищу освіту наближають вищу до принципів Болонського процесу, сприяють прозорості освітніх процесів і можуть бути взятими за основу для подальшого доопрацювання лише два законопроекти – 1187-1 та законопроект номер 1187-2.

Рекомендуємо народним депутатам України Сороці, Ківалову та Калетніку відкликати з реєстрації у Верховній Раді України проект Закону про вищу освіту номер 1187 як такий, що суперечить Програмі економічних реформ Президента України, ґрунтується на неконституційних положеннях, вводить додаткові механізми ручного керування замість законодавчого їх врегулювання. Ми закликаємо Верховну Раду при розгляді законопроектів про вищу освіту надати перевагу проектам, які забезпечують соціальну підтримку студентів та гарантії обсягів стипендіального забезпечення, підвищення ролі студентського самоврядування та студентів в управлінні вищими навчальним закладами та забезпеченням якості вищої освіти; надання законопроектам, які законодавчо закріплюють статус наукових товариств студентів-аспірантів та молодих вчених як інструмент розвитку науки у вищих навчальних закладах.

Ми вимагаємо не допустити монополізації представництва студентського самоврядування на національному рівні та зупинити намагання Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України підкорити студентський рух через законодавче закріплення міністерської Всеукраїнської студентської ради. А Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради рекомендуємо вдосконалити систему консультацій зі студентами та молодіжними організаціями шляхом створення, на демократичних та прозорих засадах студентського консультативно-дорадчого органу при комітеті з метою врахування студентських позицій при прийнятті рішень Верховною Радою з питань науки та вищої освіти". Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо за виступ. Отже представники студентів, які знаходяться на вулиці, наполягають все-таки на виступі. Буде виступати Ілля Крутенко. Тільки не забудьте про регламент.

КРУТЕНКО І. Добре.  Дякую, пані Лілія, за можливість висловити нашу позицію. Власне, я уповноважений тут  говорити від тих студентів, які на вулицях протестують вже третій рік проти спроб підкорити себе за рахунок міністерського законопроекту про вищу освіту.

Та позиція, яка тільки що перед Лізою пролунала, про те, що студенти підтримують законопроект 1187, це є позиція не студентів, це є позиція сина ректора вищого навчального закладу, який власне син цей є, тобто, ректор є представником Партії регіонів. А позиція студентів є одностайною, ми проти того, щоб був прийнятий законопроект, який дозволить зменшити кількість студентів, які будуть отримувати стипендії. Ми проти того, щоб був прийнятий законопроект, який дозволить неконтрольовано збільшувати платню за контракт. Ми проти нівеляції ЗНО, ми проти нівеляції української мови, як єдиної мови викладання у вищих навчальних закладах. Ми проти цієї централізації керування у сфері вищої освіти.

Власне тому ми вимагаємо, ось тут є рекомендації комітетських слухань, протягом другої сесії скликання розглянути в першому читанні три законопроекти. Ми в корені з цим не згодні, ми вимагаємо законопроект 1187 Ківалова, Калєтніка, Сорока не те, що не розглядати, а відкликати. Його не потрібно розглядати через те, що він є антистудентським, антиосвітянським і антиукраїнським по своїй суті. Натомість, ми вимагаємо прийняття законопроекту, який дозволить всім студентам, які добре навчаються, отримувати стипендії, який дозволить, щоб студентам-контрактникам не було підвищення зарплатні, які залишать у спокої ЗНО, як єдину, фактично, найкращу реформу в сучасній Україні. І ми за те, щоб розглядалися саме законопроекти 1187-1 та 1187-2.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

КРУТЕНКО І.  Дякую за можливість висловити думку. На останок я хочу сказати те, ви знаєте, я вже третій рік студент, я студент Національного педагогічного університету і третій рік я беру участь в акціях протесту.

Я просто вже втомився від цих акцій протесту, але якщо провладна більшість спробує таки прийняти законопроект  1187, ми вже просто не витримаємо, ми розвернемо такі протестні акції, що мало не покажеться.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановні колеги! До мене надійшло ще три записки різних студентів з проханням виступити. Я можу їх відкласти тільки на останок, якщо у нас залишиться час, тому що ми і так вже відстаємо у порівнянні з тим порядком денним, який був запропонований.

Я для того, щоб трошки пристрасті стихли і сама, задаючи собі питання перед цим відповідальним вибором, завжди думаю про те, що в таких випадках суспільству треба звертатися до моральних авторитетів.

І ми попросили виступити тут на цьому засіданні співголову, чергового головуючого Ініціативної групи "Перше грудня", українського  письменника, філософа Сверстюка Євгена Миколайовича. Запрошуємо вас до виступу.

СВЕРСТЮК Є.М. Послухавши виступ студента, такого собі вайлуватого комсомольця, який запропонував, відстоював безкоштовний проїзд, більше його ідей я не запам’ятав, знаєте я був дуже пригнічений. Але бачу студенти нормальні, студенти є справді тими, про кого нам треба думати і яким треба забезпечити нормальне життя у нашому суспільстві. Всі ми продукти своєї епохи. І щоб переконатися у цьому, досить поглянути в дзеркало і глибше заглянути в сумління.

Але зараз ми стоїмо перед проблемою чисто суспільного характеру, і це не є партійна проблема, і тут дуже добре говорили про це студенти. Що нас об'єднує? Діти і онуки.

Якщо поставити на шальки терезів цінності такі, як багатство, ситість, забезпеченість матеріальна, а на другу шальку любов, довіра, пошана, то я думаю, що нормальні батьки, незалежно від партійної приналежності, виберуть ту орієнтацію ідеалістичну, вони захочуть мати порядних дітей і порядних онуків.

І для цього потрібно, звичайно, забезпечити освіту, яка ґрунтується на принципах свободи і демократії. Нам потрібне розкріпачення і "десовєтізація" вузів і шкіл. І мені здається, треба було б повісити над міністерством культури і міністерством освіти великий дзвін, який мав би дзвонити кожен раз, коли рівень, стеля культури опускається до соціально небезпечних меж.

Мені здається, що ці соціально небезпечні межі зараз кожен раз нагадують нам про себе. Цей дзвін весь час лунав би. Соромно у громадському транспорті читати, скільки коштує диплом, скільки коштує дисертація, де це можна купити і за скільки це можна купити. І коли я їхав з іноземцем, я йому соромився розказувати, що тут висить. Це деградація, нижче якої опускатися не можна. І ця фальш у нас опускається на всі ділянки життя: професору треба платити за екзамен, ми купуємо фальшиві ліки, ми купуємо фальшиві товари споживання. Треба поставити цьому край якийсь: або лікуватися, або втікати. Ну, і зрозуміло, слабодухі втікають, але нормальні люди повинні вибрати той шлях. Лікуватися можна  тільки через повернення до правди і до закону. Я думаю, що маленька клітинка – зовнішнє оцінювання, це є цілком допустимим. Тобто це легко, це легко, якби на перешкоді не стояли ситі, корисливі чиновники, це цілком легко запровадити. Звичайно, це не є абсолютно, ну, рецепт, це не є абсолютний рецепт. Кожен .... має побічну дію, але в усякому разі, це на стільки перевірено, що можна це запроваджувати у нашому суспільстві, як спосіб лікування корупції. А потім інші ділянки корупції теж треба лікувати. Отже, перед нами стоїть не вибір між розумнішим і гіршим законопроектом, вибір між перспективою: або лікувати, або заробляти на людських  слабостях. Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Щиро дякуємо.

Шановні колеги, ми поки що рухаємося у порядку денному і працюємо до  14 години. Нагадую вам.

Зараз я запрошую до слова  представника громадської ради  з питань співпраці з Церквами та релігійними організаціями  при Міністерстві  освіти і науки, молоді та спорту України єпископа Климента.

ЄПИСКОП КЛИМЕНТ.  Шановна Ліліє Михайлівно, шановні учасники  сьогоднішньої зустрічі! Я маю честь виступати не лише від імені представників громадської ради  при Міністерстві освіти, науки, молоді і спорту по співпраці з релігійними організаціями, але також від представників    Всеукраїнської ради Церков, релігійних організацій, досить поважного зібрання. І  природно, що я буду обстоювати інтереси законодавчого забезпечення  і врегулювання питань саме духовної освіті, тієї ланки  нашої освіти, який завдячує  своїм походження  і існуванням, зародженням, історичним розвитком вся система вітчизняної освіти  і вітчизняної науки. Але у той же час ця ланка    освіти останні 100 років  піддається несправедливій  і нещадній дискримінації.

Відповідно до статі 24 Конституції України громадяни України  мають рівні конституційні права і свободи. Їх рівність перед законом незалежно від політичних, релігійних та інших переконань   гарантується головним законом нашої держави.

Важливою складовою  прав і свобод людини і закріплене статтею 35 Конституції України право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає можливість отримання духовної освіти на власний вибір за власним  внутрішнім переконанням.

В розвиток зазначених конституційних положень згідно частини першої статті 51 Закону України "Про  освіту" держава забезпечує реалізацію права на соціальний захист вихованців, учнів, студентів, аспірантів та докторантів усіх видів і форм навчання. Гарантії держави, в тому числі і соціальні, закріплені 57 статтею зазначеного закону також педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів усіх типів і форм власності.

Однак, в сучасних умовах цей комплекс прав щодо захисту осіб, які забезпечують навчально-виховний процес і навчаються в духовних навчальних закладах, не отримав свого подальшого розвитку. Закон України "Про свободу совісті і релігійні організації" не містить жодної норми щодо встановлення та закріплення соціальних гарантій педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників духовних навчальних закладів. Лише частково статтею 11 цього закону визначено соціальні права громадян, які навчаються у вищих і середніх духовних навчальних закладах, а саме: права і пільги щодо відстрочення військової служби, оподаткування, включення часу навчання до трудового стажу в порядку і на умовах, встановлених для студентів та учнів державних навчальних закладів. Нормативно не визначено правого становища випускників закладів духовної освіти, які, отримавши священний сан, віддають себе справі служіння людям, у тому числі щодо належного здійснення громадянами конституційного права на свободу світогляду і віросповідання.

Крім того, у стані правової невизначеності продовжує перебувати науково-педагогічний персонал духовних навчальних закладів, їх богословські наукові ступені та наукові звання не мають законодавчого визнання. Таким чином порушується конституційний принцип рівності громадян, не залежно від їх релігійних переконань. Слід зауважити, наразі в духовних навчальних закладах освіту отримує понад 10 тисяч студентів і стільки ж слухачів та студентів на заочній формі навчання. Всі вони потребують соціального захисту на рівні зі студентами світських  навчальних закладів.

Юридичного визнання та гарантування соціальних прав потребує науково-педагогічний персонал духовних навчальних закладів. Це обумовлює необхідність вирівняння в соціальних та професійних правах студентів та науково-педагогічних кадрів духовних навчальних закладів із відповідними категоріями осіб вищих навчальних закладів в системі Міністерства освіти, науки, молоді і спорту України.

Необхідність змін до законодавства про вищу освіту підтримується Всеукраїнською радою церков і релігійних організацій, громадською радою з питань співпраці церков та релігійних організацій при Міністерстві освіти і науки, молоді і спорту України, духовними навчальними закладами, про що неодноразово наголошувалося у зверненнях до органів законодавчої і виконавчої влади.

В цих зверненнях наголошується на правовій колізії, коли з одного боку держава реєструє вищі духовні навчальні заклади, надає їм право провадити освітню діяльність, вводить до реєстру спеціальностей фах "священнослужитель", з іншого боку державою не створено жодних підстав для суспільного визнання наслідків духовної освіти і компетенції священнослужителів та богословів у питаннях державно-церковних стосунків. Наслідком даної прогалини є не унормоване ставлення держави щодо релігійних організацій. Таке ставлення різко контрастує із рівнем суспільної довіри до церкви, котрий сягає понад 50 відсотків і значно перевищує подібні рівні щодо всіх інших державних інститутів, взятих у цілому.

В питаннях визнання результатів духовної освіти принциповим пунктом є визнання фахівця з богослов'я, котрий закінчив вищий духовний навчальний заклад, в якості суб'єкта освітньої діяльності, тобто потенційного викладача. У зв'язку з цим релігійними організаціями було запропоновано доповнення до законопроектів про вищу освіту, які ми передали уже до комітету Верховної Ради і ми ще свої уточнення також надішлемо.

Коротко можна сказати, що суть цих доповнень, в першу чергу полягає в тому, щоб внести до законопроектів положення, в перелік типів вищих навчальних закладів додати окремий тип "вищий духовний навчальний заклад". Таким чином ми зможемо урегулювати ту диспропорцію, яка є між різними законодавчими актами в нашій державі.

А також хочеться зазначити, що в одному із запропонованих законопроектів про вищу освіту є стаття, зокрема 57 стаття: духовні богословські вищі навчальні заклади. Але релігійні організації, які зацікавлені у цій статті надали свої пропозиції для того, щоб скорегувати дану статтю на користь не лише розвитку духовної освіти в Україні, але й на користь системі вищої освіти в нашій державі. Дякую за увагу.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам щиро.

Дозвольте… Всі починають вже втомлюватися, відчувається. Але все це надзвичайно важлива інформація. І дозвольте надати зараз слово Володимиру Михайловичу Литвину – народному депутату України, Голові Верховної Ради України 2002, 2006, 2008, 2012 року. І до 2006 року Володимир Михайлович був віце-президентом Національної академії наук України. (Оплески)

ЛИТВИН В.М. Шановна Лілія Михайлівна, шановні колеги! Якщо ви дозволите, я почну свої розмірковування так в розкид, оскільки така у нас відбувається дискусія однією цитатою. Цитатою 1937 року, яка належить Джону Кейнсу: "Ідея відмінності майбутнього від сьогодення настільки суперечить звичним для нас моделям мислення і поведінки, що ми у своїй більшості дуже прагнемо до того, щоб не слідувати їй на практиці".

От я думаю, дискусія, яка відбувається тут і яка відбувається за межами і тривалий час відносно майбутнього вищої освіти, вона дуже точно відтворює оцю психологічну стереотипну лінію поведінки частини учасників процесу. Одні хочуть залишити все як є, інші хочуть все радикально змінити.

І мені бачиться, що немає великої логіки і сенсу і з одного боку і з іншого. Бо освіта і вища освіта вона найбільш сприятлива до новацій і водночас вона має бути певною мірою консервативною, упиратись на усталені традиції, не в знаннях, зрозуміло.

Ви розумієте, я прочитав газету, проглянув газету "Освіта", виступи шановних ректорів, і прийшов до такої думки, що про рівень автономії свідчить рівень дискусії на офіційному рівні. У мене таке враження, що ці матеріали писала одна людина. Я думаю, що шановні ректори, вони так не думають, вони хочуть мати можливості працювати, а не постійно бути під певним пресом. Знаєте, знову ж таки, мені бачиться, що в нас звелася дискусія, у багатьох випадках, до жонглювання термінами, немає змісту. Я розумію, що відбувався процес, як тут в одному виступі звучало, узгодження інтересів. За рахунок чого і для кого? Для держави узгоджувати інтереси? Можливо важливо для того, щоб провести певне рішення, але має бути межа.

І знову ж таки, я повинен сказати, що круглий стіл і реакція на цей круглий стіл є свідченням великих суспільних очікувань щодо того, яке рішення буде врешті-решт прийнято. І мені бачиться, що суспільство у цьому плані випереджає офіційні інституції. І є, очевидно, розуміння того, що Україна може винятково прирощуватися мізками. От сьогодні відбувається розширене засідання Кабінету Міністрів, де говорять про план на найближчі перспективи. Я думаю, якби нам поєднати ці економічні підходи і з розумінням, яку роль має відіграти освіта, тобто випереджальну роль, у нас був би не заперечений результат і не заперечний успіх. На превеликий жаль, я повинен сказати, що в трьох законопроектах перевага віддається не змісту, а формі, і перевага віддається організаційно-управлінським підходам і пропозиції.

Йде боротьба за адміністративні важелі, хто буде визначати стандарти, хто буде оцінювати якість? Хоча я переконаний, що ми маємо усвідомлено підійти до цього і сказати всі, що ці питання мають вирішувати ті хто в цьому розуміється, і хто в цій сфері, на цій ниві працює і бачить позитиви, недоліки, і, головне, усвідомлює те, що потрібно зробити.

На превеликий жаль, як мені думається ми задали звужені параметри діалогу нашого, хоча зрозуміло, що не можна допустити того, щоб розірвати систему освіти ту, яка навіть сьогодні функціонує в Україні.

І тепер скажу про головне, як мені бачиться. ВУЗи в кращому випадку відтворюють знання, при чому, скажу і ви зі мною очевидно погодитесь, кращі ВУЗи, не ті профтехучилища, які вчора були, яких  сьогодні обізвали університетами при чому національними, і при чому під вибори.  В кращому випадку відтворюють знання, на превеликий жаль, значною мірою система вищої освіти не продукує знання, не створює нові знання і про це ми повинні говорити, і що нам належить чинити в цьому плані. Бо не можна підготувати спеціалістів, якщо вищі навчальні заклади не будуть виробляти знання в тісному зв’язку з Академією наук. Але тут постає питання як цей зв'язок забезпечити. Мені думається, що це тема для окремої розмови. І, очевидно, потрібно приймати якісь однозначні рішення.

Зверніть увагу, ввели зовнішнє незалежне оцінювання, я вважаю, що його треба вдосконалювати і водночас зберегли пільги. Давайте відверто скажемо, що людям, які потребують соціальної уваги з боку держави, треба цю увагу приділити, але не за рахунок вищої школи і не продукування нових законопроектів про те, щоб знову надавати пільги навіть таким надзвичайно вразливим соціальним категоріям.

Вже дійшло до парадоксів. Приведу один приклад, який виявили в Університеті Шевченка. Сирота, знаєте на яких умовах поступає? Отримує стипендію плюс соціальні  виплати. Рік на заняття не ходить, його не можуть позбавити навчання, бо він сирота. Він отримує 15-20 тисяч гривень на рік. Влітку його благополучно відраховують, восени він знову приносить документи. Що робити? Виконувати відповідну норму. Відбувається процес розбещення, і треба тут очевидно приймати однозначне рішення. Далі в цьому плані рухатися не можна.

Іще один момент. Шановні колеги, дозвольте висловити і перепросити вас, що я зловживаю вашим часом, не так часто вже десь виступиш. Що в нас освіта давно вже вийшла за межі усталеного сприйняття. Ми цього, на превеликий жаль, не усвідомили і в документах не відтворили. Освіта – це на сьогодні не тільки диплом, освіта – це сьогодні свідчення рівня суспільного розвитку. Освіта – це сьогодні тренди, це сьогодні течії в культурі, в мистецтві, і в загальносуспільній поведінці людини. І які тренди буде задавати освіта, таким буде наше суспільство. І очевидно, з цього треба виходити, розуміючи іншу особливість, що сьогодні вищі навчальні заклади, в тому числі і класичні університети, виконують функції середньої школи періоду 60-80 років. І в цьому відмінність сьогодні. Очевидно, ми про це також повинні говорити.

І нарешті третя особливість. Сьогодні говорили, мені здається, з позиції десь років 20, навіть щодо українського розвитку. Що вища освіта – це соціальний ліфт. Ніякий це не соціальний ліфт і давайте про це будемо говорити. Сьогодні повертається те, що здавалось, не тільки в Україні, а навіть і в розвинених, усталених суспільствах, що сьогодні роль грає соціальне походження, соціальні зв’язки у просуванні і забезпеченні соціального і політичного успіху. Подивіться на українську картину, я думаю, про це можна достатньо впевнено говорити. На жаль, освіта не є гарантією успіху людини.

Нарешті ще одна проблема. Це як бути далі з градацією ВУЗів? ВУЗи, що мають статус національних, ВУЗи науково-дослідницькі і взаємодія ВУЗів і взагалі суспільного функціонування і втому числі, про що я говорив, з Національною академією наук. Як забезпечити те, щоб ВУЗи прирощували абсолютно знання? Без відповіді на це запитання, я думаю, марно сподіватися на підвищення ролі вищої освіти в Україні. Принагідно скажу, у цьому плані, що не може бути того, що й до нині триває в силу, звичайно, боротьби адміністративної, що в нас певні відомства мають свої ВУЗи, майже кишенькові, їм це зручно, які прославляють і забезпечують те, що потрібно. Має бути єдина, цілком очевидно, система.

І ще один цікавий момент, і я завершую, проаналізуйте, будь ласка, які ВУЗи закінчила сучасна найактивніша частина суспільства, у тому числі політики, у тому числі народні депутати. І ви побачите разючу картину, зменшуються катастрофічно перелік ВУЗів, так би мовити, класичного характеру. Я думаю, коментарів тут далі не потрібно.

І нарешті, останнє, як мені бачиться, три закони мають свої певні переваги, мають величезні вади. І я думаю, це усвідомлювали люди, які ставили підписи під цими законами, інколи їх не читаючи. Я думаю, це правда і всі це добре знають. Цілком очевидно, можна було б погодитися на пропозицію, яку висловив віце-президент Академії педагогічних наук Володимир Іларіонович Луговий і прийняти Закон про освіту загалом, такого концептуального характеру, побачити, забезпечити  системний підхід. Далі працювати над прийняттям закону посекторально, бо внесення цих законів трьох у Верховну Раду України прогнозовано призведе до протистояння, а не прийняття практичного рішення. Тому, очевидно, можна було б у цьому плані ще провести і парламентські слухання. Це саме той момент, де треба поспішати повільно. Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо. Шановні колеги, у наступному блоці наших обговорень хотілось би приділити увагу взаємодії системи вищої освіти та ринку праці.

І я прошу до слова зараз Сергія Вікторовича Мельника – директора Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України.

МЕЛЬНИК С.В. Щиро дякую, Ірино Михайлівно. Шановні народні депутати, шановні колеги! Після Володимира Михайловича виступати дуже складно, але постараюсь.

Ну, по-перше, я не ректор. По-друге,  я безпартійний, тому скажу, як є. Стосовно трьох законопроектів, дійсно, три моделі реформування сфери вищої освіти: інерційна, один законопроект, модель, є революційний, є медернізаційно-трансформаційний, я б так сказав би, і до нього найбільш такий  наближений, з моєї точки зору, це законопроект пана Балоги.

Але є одне "але": дуже велика кількість зауважень, про це сьогодні йде мова. Ми подали до комітету 185 пропозицій і зауважень. Готові попрацювати. На п'ять моментів я акцентую свою увагу з позицій, дійсно, ринку праці, але ще два такі… репризи, дві репліки. Мені здається, не треба забувати і цуратися свого. Болонський процес, компетентнісний підхід, європейська рамка  кваліфікації, справа у тому, що поки ми їх запровадимо, воно все у світі давним-давно застаріло. Уже на сьогоднішній день деякі країни відмовляються від компетентнісного підходу, реформують критерії бачення Болонського процесу. Тому і той же спеціаліст, ну, кому він мішав? Роботодавцю… це дуже нормальна позиція: готувати за п'ять років готового для ринку праці спеціаліста,   професійна кваліфікація, це регульована професія за кордоном. Весь бюджетний... бюджетне замовлення повинно орієнтуватися на державне замовлення, а не лише тільки на медицину, фармацію, там, ну, деякі інші ідуть нюанси. Молодший спеціаліст, ну, яка це освітньо-кваліфікаційна кваліфікація чи рівень? Це професійна кваліфікація, яку треба теж виводити. А вже навчальний заклад, виходячи з якості освіти, конкуруючи і відповідаю чи, він уже буде орієнтуватися: в якому закладі, за скільки років, на якій програмі досягти той  момент.

І друге, я не погоджуюсь, що чинний закон застарів, як написано в рекомендаціях, все. Так, дійсно, є багато позицій, але є моменти, які ніяким чином не застаріли апріорі, не може застаріти те, що не розроблено. Як може застаріти проект, ну, не прийнята... перелік кваліфікацій? Його ж немає, з 2002 року він і не прийнятий. Як може застаріти переліки спеціальностей, замість одного по закону, їх у нас чотири. Результати, ну, я декілька так, щоб трішки розбавити, як кажуть, настрій, назву декілька цифр. Замість 80-120 спеціальностей, як в країнах Євросоюзу, у нас на сьогодні для чотирьох рівнів тисяча 286 спеціальностей, вдумайтеся. Для групи професій, для професіоналів-магістрів, професіонали в галузі інженерної механіки наявного переліку 79 подібних спеціальностей, для інших інженерів – 71 спеціальність, лише для металургів 25 спеціальностей. Люди добрі, що ми робимо? Сімдесят відсотків підготовки непрофесійно орієнтованої і, в принципі, ну, немає на ринку праці і потреби тому, що, ну, немає таких робочих міст, таких професійних кваліфікацій. Перевиробництво кадрів: на одну вакансію в минулому році менеджера з надання кредитів претендувало 884 дипломованих безробітних, туризмознавці – 153, філологи – 283, політолога, соціолога, історика – під сотню осіб, ну, і так далі. Менше 10 відсотків бакалаврів, випускників ВУЗів ідуть і працюють на ринок праці, виходять, лише 20 відсотків за нашими оцінками випускників навчальних закладів через рік працюють за фахом. Ну, і так далі, і тому подібне.

П'ять  підходів, які обов'язково треба врахувати при доопрацюванні.

Це відповідальність. Повинна  бути відповідальність вищих навчальних закладів за якість освітніх послуг, за реальне працевлаштування.  Непрацевлаштований поверне кошти, компенсації, через держзамовлення.

Друге – це рівність, про це  Володимир Михайлович казав. Не повинно бути  білих і чорних, всі повинні бути рівними. Критерії оцінювання – це  якість послуги, все інше від лукавого. Ректорів на один термін  вибирати, держзамовлення і державні, недержавні. А чому би ні? Конкуруйте.  І всі інші  питання. Не  можна законодавчо вже закладати, дійсно, дискримінацію, несправедливість.

Третє – це поміркована  автомізація. Дійсно, багато змін, але повинен перехідний  період хоча б 5-10 років, прийняття якоїсь програми, можливо, стратегії. Тому що у наших реаліях повний відрив ВУЗів???? від міністерської упряжі тільки посилить теперішні негаразди. Повинен перехідний етап.

Четверте – це  гармонізація із законодавчим полем. Не  можна писати, формувати  Закон "Про вищу освіту", як Кодекс законів.  Питання кадрові, питання бюджетування, питання оподаткування, є Трудовий, є Бюджетний, є Господарський кодекс, ну, мабуть,  це повинно бути там, а все інше – то підзаконні акти і там повинно регулюватися.  Не може бути стипендія у студента на рівні  прожиткового мінімуму. Люди добрі,  7 відсотків найманих працівників  отримують мінімальну заробітну плату.  Що ми робимо?

І актуалізація, місце і роль, про це сказали багато. Дякую за увагу.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо.

Шановні колеги, я ще дам слово представникам роботодавців, організації роботодавців, але зараз запрошую до слова народного депутата  України,   ректора Вінницького національного аграрного університету Калетніка Григорія Миколайовича.

КАЛЕТНІК Г.М. Доброго дня всім.

Шановні Лілія Михайлівна, шановні колеги, шановні учасники комітетських важливих слухань! Я  хочу, насамперед, пояснити  свою запізнілу появу у цьому залі тим, що сьогодні відбулося з 10 години і до мого приходу  засідання Кабінету Міністрів  розширене по розгляду Державної програми розвитку економіки країни на 2013-2014 рік, куди були запрошені керівники фракцій, керівники комітетів. І тому, тільки-но завершилося, я прийшов сюди, тому вибачте за таке запізнення.

Те, що тут відбувалося на початку, мені відомо. Я хочу теж сказати як співавтор законопроекту, який чомусь усі називають урядовим, але як співавтор цього законопроекту я хотів би наголосити на тому, що, перше, дуже бажано, оскільки ми всі єдині в тому, що проблема є, якби не було проблеми, то Закон про вищу освіту і в минулому скликанні неодноразово обговорювався в різних аудиторіях, на різних рівнях, і, на превеликий жаль, так і не був розглянутий Верховною Радою  України.

Почалося нове скликання, і проблеми вищої освіти, зрозуміло, що заявляються авторами законопроектів, різних, альтернативних, і в цьому є якраз велика суть в тому, що ми маємо саме за участі і різних ініціаторів законопроектів, як і всіх суб'єктів законодавчої ініціативи, як і всіх тих, а це: освіта і вища освіта, стосується не тільки учнів, студентів, професорсько-викладацьких, педагогічних колективів. Вища освіта – це наша сьогоднішність, сьогодення, це завтрашній день, це наша молодь, це майбутнє України, економіка України, її розвиток. Тому я хочу наголосити на тому, що дуже було б бажано, аби ми все-таки проводили обговорення толерантно, коректно, не мовою образ. Бо якщо ми тільки перейдемо на "свині" і всі інші заготовлені, а в нас в Україні ці піар-кампанії вже настільки досконало розвинуті, ми тоді зайдемо знову в глухий кут і не зможемо знайти шлях все-таки удосконалення всіх тих проблем, вирішення тих проблем, які стоять, є, і потрібно їх вирішувати.

Те, що не може ні одна людина, ні один автор знати всього і претендувати на ідеальність, на досконалість – це всім теж зрозуміло. І ми, автори законопроекту 1187, абсолютно не претендуємо на те, що це вже прописано якби для того, щоб тільки підписали його і проголосували у Верховній Раді. Ні. Це до дискусії, це заклик до того, щоб ми розглядали, працювали, давали доповнення і працювали над таким важливим питанням.

Тому, наприклад, якщо починають розсилати кругом, і сьогодні такі якісь неприємні речі, коли, не прочитавши статтю 58, всі кажуть, що там немає в такому-то законопроекті нічого про рівень стипендії і таке інше, воно викликає дуже якийсь глибокий сумнів, чи ми на тому рівні, прочитавши і вивчивши, ведемо дискусію. Можливо, десь воно перекликається з тими фразами, про які тут говорив голова, бувший Голова Верховної Ради Володимир Михайлович Литвин. Нам, звичайно, треба проводити ці дискусії на високому уже підготовленому рівні.

І я вам скажу, значить, що недалеко часу пройшло, коли у 2011 році була прийнята Постанова Кабінету Міністрів про об'єднання всіх університетів під Міністерство освіти.  І, здавалося, її теж, цю постанову, готували, і готували люди досить високі, але врешті-решт, коли послухали і низи, то прийшлося відмінити, призупинити дію постанови і залишилися університети медичні під своїм міністерством, залишилися аграрні університети, які, звичайно, потребують і дальшого вдосконалення. Але вони вирішили, значить, за допомогою певних представлених аргументів свої питання, в які повірило керівництво держави і призупинило постанову уже діючої… Постанову Кабінету Міністрів.

Я хотів би наголосити на тому, що законопроект, співавтором якого є я, тут говорили про автономію і наскільки цей рівень  автономії відповідає дискусії в газеті. Ну, ви знаєте, те, що в законопроекті ми даємо значно більші права, я гарантую це. І я автором законопроекту, який став уже законом. Я думаю, що всі про це знають університет і керівники університетів, коли я майже три роки у Верховній Раді боровся за те, щоб врешті-решт університетів не зобов'язували проходити тендерні процедури державних закупівель в коштах власних доходів. І за три роки мені вдалося це доказати. Підключилось і Міністерство світи, спасибі, і ми разом добились до того, що ці процедури державних закупівель не проходять тепер всі університети України. Це автономізація чи не автономізація використання якраз коштів. Це мотивація для того, щоб можна було заробляти і використовувати на вдосконалення і вирішення тих проблем, які є перед університетом.

Тому не закласти в новому законопроекті ще більшу автономізацію університетів – да, але до якоїсь міри, шановні колеги, ми теж мусимо зупинитися. Дуже вдалі тут приклади наводяться, скажіть, будь ласка, а народний депутат, правда ж він автономний? І ми вже дійшли до такої автономності народних депутатів, що 95 відсотків громадян України кажуть: забрати від них цю автономію, хай голосують кожен за себе. І всі підтримують за те, що автономний народний депутат не ходе ні на комітет, ні не є ініціатором якихось законодавчих ініціатив, ні на пленарні засідання. Тому не завжди ж можна розглядати автономізацію в таких рамках і в такій мірі, до чого вона призведе. Нам же ж потрібно кінцевий результат теж якось прогнозувати.

Як і в тому, чи може сьогодні кожен у себе друкувати дипломи. Чи це актуально сьогодні? Чи це підвищить у нас рівень підготовки? Ну, я знаю університет Тараса Григоровича Шевченка. Ну, сидить шановний тут керівник університету, Національного університету… НУБіПУ Дмитро Олексійович Мельничук. Ну, може, цих два університети знають трошки за кордоном. А хто ще хоче свої дипломи видати, для чого? Чому сьогодні певна частина приватних університетів посилають своїх дітей вчитися у державні університети, щоб отримати  не стільки диплом, а скільки збільшений рівень освіти. Тому багато є дискусій. Не кожен приватний університет можна прирівняти до державного, як і не кожний державний сьогодні працює на високий рівень освіти і вихованості. Тому, звичайно, нам потрібно перенести саме головне в рівень того, що ми не можемо  претендувати кожний  на абсолютизм, ми повинні погодитися з тим, що потрібно знаходити аргументи, потрібно доказувати, потрібно дискутувати, потрібно виносити і у Верховну раду. І це тільки перше читання, а є ще пропозиції всіх суб’єктів законодавчої ініціативи і я дуже впевнений  утому, що саме там ми зможемо багато чого надбати, об’єднавши ці законопроекти, і зробити з них те, що потрібно сьогодні українській вищій школі,  що потрібно в Україні їм, нашим молодим людям, нашій молоді. Я не буду зараз деталізувати, я можу наводити цілий ряд прикладів, які не завжди співпадають із тим, що пропагують інші, тому що в кожному випадку є своє вирішення. Я вам дякую за увагу і пропоную працювати над удосконаленням законопроектів. Дякую. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Григорію Миколайовичу. Шановні колеги народні депутати, я дуже прошу дотримуватись регламенту, бо ми забираємо час від тих експертів, фахівців, представників різних організацій, які прийшли відгукнутися про те, чим займаємося.

Зараз запрошую до слова ще одного співавтора законопроекту, іншого законопроекту, народного депутата України  Лесю Оробець.

ОРОБЕЦЬ Л.Ю. Доброго здоров'я, шановні колеги. Я щойно, так само як пан Калетнік, повернулася із засідання Кабінету Міністрів  і маю для вас неочікувано хорошу звістку. Мушу сказати, що я правда приємно вражена – розмова відбулася в дусі конструктивного діалогу. Кабінет Міністрів, вислухавши представників опозиції, слово взяв після того Прем'єр-міністр Азаров і погодився з крайньою потребою реформувати вищу освіту,  а міністр Табачник у свою чергу, коли той взяв слово, перепросив за зволікання, за трьохрічне зволікання  із спільним текстом від Кабінету Міністрів щодо законопроекту і пообіцяв, почавши із свого міністерства, розпочати широкий діалог, щоб розробити і впровадити освітню реформу, дослухаючись до думки широкої освітньої громадськості і студентів.

Жарт.  Цього не було три роки підряд.

19 червня 2010 року у цьому самому приміщенні відбувалися комітетські слухання (тоді головував покійний пан Полохало) "Про вищу освіту в Україні. Потреби реформування".

Колеги, я вдячна всім тим, в першу чергу, студентам і тим, хто наважився на чесний експертний діалог, які три роки змушували представників влади до діалогу. І, насправді, за три роки ми, всього-на-всього, лише зуміли повернутися до тієї відправної точки, яка була три роки тому, нічого більшого до поки не досягнувши, без ілюзій. До слова сказати, понад рік точилася плідна робота під керівництвом пана Згоровського, якого я всіляко поважаю. І де? Де спільний законопроект від Кабінету Міністрів? Де він? Хто на всю Україну обіцяв, що зуміє примирити непримиренне і внесе від Кабінету Міністрів погоджену версію? Немає її, без ілюзій.

Сьогодні, доповідаючи перед вами і захищаючи свій законопроект як співавтор я б хотіла зупинитися на одному вкрай важливому питанні. Я погоджуюсь з колегами, які говорять про необхідність можливості держзамовлення і навчати студентів за кошти держави. Це важливо, в першу чергу, тому, що велика кількість молоді в Україні за межею бідності і навіть помірні українські ціни для них недоступні, щоб отримати диплом. Але я не погоджуюсь, що ми мусимо і далі надавати це як просто соціальну пільгу, незважаючи на міру і ступінь підготовки того, хто змагається за державне оплачене місце навчання. Я переконана, що так, ми бідні і тому ми маємо забезпечувати державну замовлення, але, в першу чергу, не тому, що ми бідні, а для того, щоб наступне покоління українців не було бідними. Бо я, на відміну від пана Литвина, переконана, що хороша освіта є соціальним ліфтом і ми саме цього маємо прагнути.

Так от, зупинившись саме на цьому, мені б хотілося закцентувати схоже і відмінності в законопроектах, які ми розглядаємо.

По-перше, контрольно-ревізійна служба два роки підряд і Рахункова палата волають про неефективне використання бюджетних коштів, виділених на держзамовлення і зловживання ним. Державна служба зайнятості вказує, що по ряду спеціальностей, як то бухгалтери, економісти, юристи пропозиція перевищує попит в десятки разів. Як реагують на це альтернативні законопроекти?

По-перше, проект Ківалова і "сотоварищей"  нічого не пропонує змінювати в теперішньому порядку речей. Вона не дає вишам бюджетні місця не за рівнем якості освітньо-наукової і інноваційної діяльності, а не побоюсь цього слова, за мірою лояльності до міністра Табачника. Більше того, проектом Партії регіонів передбачені відмови від соціальних гарантій надання безоплатної освіти певному відсотку населення.

Друге. Проектом пана Згуровського передбачено низку кроків, мушу чесно відзначити, правда, передбачено низку кроків із посилення ефективності і  прозорості держзамовлення, зокрема, обсяг і структура держзамовлення мають визначатися: перше – за участю самого ВНЗ, Національного агентства з якості освіти і до роботодавців, на засадах прозорості, тобто показники мають оприлюднюватися не пізніше 1 жовтня року, що передує року прийому, при чому не загальній, як це зараз практикується, а стосовно кожного вищого навчального закладу.

До слова сказати два роки підряд я як народний депутат засилаю запити в Міністерство освіти і ще жодного разу я не отримала структуру держзамовлення, тобто на що йдуть сплачені платниками податки кошти, в які ВУЗи, на яких обставинах, навіщо і кого ми насправді готуємо. Ця інформація засекречується більше ніж авіапольоти над Межигір'ям. Але насправді запропонована проектом Згуровського система, по суті, мало чим відрізняється від існуючої, від нинішньої. Вона не гарантує ні реального конкурсу, ні мотивації до кардинальних змін у якості освіти.

Третє. Найбільшу радикальну зміну в підході до держзамовлення пропонує все-таки законопроект від опозиції. Перше. За підходами, які пропонуються в проекті пана Згуровського, ми пропонуємо замовляти підготовку винятково фахівців для роботи в державних установах, до прикладу, в сільських лікарнях, школах. Власне, чи не вперше подібна адресація відповідатиме назві. Тобто, це справді, держава замовляє собі кадри. Таке замовлення розміщатиметься серед вищих навчальних закладів, незалежно від форми власності, на конкурсних засадах.

Друге. При цьому більшість коштів, передбачених для підготовки фахівців з вищою освітою і з розрахунку не менше 50 відсотків віл випускників цього року, ми плануємо розміщати за принципом "кошти ходять за дитиною". Тобто ті, хто найкраще себе покажуть на зовнішньому незалежному оцінюванні матимуть можливість гарантовано на вступ до вищого навчального закладу і оплату державою його навчання. Частина абітурієнтів, що досягли найбільших, найкращих підсумків навчання, ми, правда, намагаємося гарантувати їм навчання за державний кошт.

Окрім того, решті ми матимемо можливість надати так звану "оплату вартості навчання частково" і зберігаємо те, що називається "соціальні гранти" відповідно до вимоги законодавства. Як би не розказував пан Литвин, що він проти пільг, але жоден народний депутат так і не наважився поставити відміну пільг на голосування. Видать, це не є надто популярним соціальним рішенням.

Так от, у такий спосіб, з одного боку, на наш погляд, громадянин отримує право на здобуття і доступ до вищої освіти відповідно до власних здібностей, потреб суспільства і так званого "соціального лифта", з іншого боку, вищий навчальний заклад може розраховувати на якісно підготовленого випускника і багатоканальне фінансування з кошів Державного бюджету у вигляді студентських грантів, базового фінансування державних вищих навчальних закладів, проектного фінансування дослідницьких вищих навчальних закладів, а також державного замовлення, про яке я вже говорила.

До речі, подібна система діє. Не треба розказувати, що ми творимо щось і вигадуємо.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Прошу завершувати.

ОРОБЕЦЬ Л.Ю. Подібна система діє в Грузії, і я не бачу причин, чому вона не може діяти  в Україні.

Насамкінець, хочу подякувати всім, хто справді долучився до того, що  ми повернулися до діалогу. Дякую вам. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо. Шановні колеги, ми стоїмо перед дуже складним завданням: от як все-таки дати можливість висловитися більшості, але при цьому… У мене є прохання до всіх наступних, хто буде виступати: будь ласка, скоротіть свої виступи, принаймні, до двох хвилин, тоді ми зможемо дати шанс ще комусь.

Ітак, Федерація роботодавців України Родіон Анатолійович Колишко. Дуже прошу  якомога в сконцентрованому, скороченому вигляді, основна думка.

КОЛИШКО Р.А. Дякую, Лілія Михайлівна.

Шановні присутні, шановна президія, буквально дві хвилини, як ви просили.

Ну, по-перше, буквально одна цифра: у 2012 році біля 40 тисяч випускників вищих навчальних закладів відразу по закінченню навчальних закладів звернулися до Державної служби зайнятості з проханням поставити їх на біржу праці. Про що це говорить? З нашої точки зору, це свідчить про те, що якість вищої освіти, сьогодні ми говоримо про вищу освіту, на жаль, не задовольняє ані випускників вищих навчальних закладів, ані відповідно ринок праці.

Причин цьому явищу є декілька, головним із них є наступне.

По-перше, про що вже пан Мельник сказав, це застарілі кваліфікації, за якими готуються наші випускники, більшість з яких не переглядалося,  суттєво не переглядалося ще з радянських часів. Це зумовлює роботодавців вкладати значні кошти в донавчання спеціалістів по наших оцінках, це приблизно біля одного мільярда гривень щорічно роботодавці витрачають на донавчання спеціалістів та доведення їх до тих вимог, що необхідні для виробництва.

По-друге, в державі, практично, відсутні мотивація для роботодавців – вкладати в освіту. По-третє, перенасиченість ринку праці України спеціалістами з вищою освітою. Я про це не буду говорити багато. Але хотів би сказати наступне, що сьогодні співвідношення спеціалістів з вищою освітою, спеціалістів з професійно-технічною освітою в Україні становить 70 на 30 на користь спеціалістів з вищою освітою. Дані європейських досліджень, в тому числі європейського агентства "..........." кажуть, що навпаки таке співвідношення має бути абсолютно протилежним: 70 відсотків мають складати спеціалісти з професійно-технічною освітою і тільки 30 відсотків спеціалісти, дійсно, з дослідницькими вищими навчальними... випускники вищих навчальних закладів.

Повертаючись до законопроектів про вищу освіту, шановні колеги, жоден з них з нашої точки зору не є досконалим. Ми, чесно кажучи, вважаємо, що законопроекти не регулюють декілька основних питань: по-перше, проходження, ефективне регулювання проходження практики студентів на виробництві.

Невирішеними до кінця залишаються питання формування державного замовлення за участі роботодавців. Дійсно, погоджуюся з дискусією, що необхідно чітко визначитися: державне замовлення має бути лише для державних потреб, тоді роботодавці і ринок праці в цьому плані практично не бере участь; якщо для нас державне замовлення є завуальованим видом соціальних гарантій, будь ласка, прислуховуйтеся до ринку праці і до тих вимог, які необхідні, скажемо так, в перспективі на ринку праці.

Зважаючи на викладене, ми би, звичайно, пропонували повернутися до думки, яка була висказана і паном Луговим, і паном Литвином, щодо того, що розпочати необхідно не з реформування однієї сфер освіти, вищої освіти, при всій повазі і важливості цього, необхідно говорити про реформування освіти в цілому. Вкладати це в окремий Закон про освіту чи говорити про Кодекс законів про освіту, це вже питання до народних депутатів.

Але в будь-якому випадку в Законі про освіту чи про вищу освіту, з нашої точки зору, повинно бути врегульовані наступні питання. Залучення організації роботодавців та їх об'єднань до формування змісту освіти. Створення гармонізованої, з критеріями європейської мережі гарантії якості вищої освіти внутрішньої та зовнішньої систем забезпечення якості вищої освіти. Формування та розміщення державного замовлення на підставі прогнозу розвитку ринку праці, до якого необхідно обов'язково долучити не лише розпорядників державних коштів, а і роботодавців  в тому числі.

І просимо в принципі розглянути можливість створити, скажемо так, об'єднати законопроекти для того, щоб виділити найбільш принципові і важливі, і позитивні частини кожного з них в окремому законопроекті. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. До слова запрошую голову Ради з конкурентоспроможності індустрії з інформаційно-комунікаційних технологій України Ігоря Вікторовича Лисицького для короткого дуже виступу.

ЛИСИЦЬКИЙ І.В.  Доброго дня, шановні колеги! Дозвольте привітати всіх присутніх, подякувати за можливість висловити свою думку.

Для нашої індустрії дуже гостро стоїть питання щодо нестачі кваліфікованих кадрів на ринку праці.   Вже зараз це десятки тисяч кадрів, яких не вистачає, тому що глобальна індустрія зростає і є потреба в кадрах.

Зараз у Верховній Раді, 21 січня було зареєстровано проект закону, який створює кращі умови щодо розвитку індустрії. Тобто вона може ще пришвидшити свій розвиток. Тому загостриться це питання, кадрове питання, ще більше. В нас створена робоча група, працює там десь з початку грудня. Робоча група при раді з питань підвищення якості освіти.

Робоча група прийшла до таких висновків. Ну, по-перше, слід сказати, що головною проблемою нестачі кадрів для індустрії є, звичайно, низька кваліфікація, недостатня кваліфікація тих фахівців, які виходять з ВУЗів, на сьогодні. Тобто проблема якості навчання. А індустрія бачить свою вагому роль у вирішенні цього питання, тому ми зараз приступаємо до створення професійного стандарту щодо кваліфікаційних вимог випускників ВУЗів за нашими спеціальностями та створення незалежної системи оцінки якості освіти. Це ми можемо робити поки що власноруч. Але слід розуміти, що з точки зору системної зміни якості, з точки зору тих викликів, які стоять перед індустрією зовні, цього не буде вистачати, тому мова йде про реформування шляхом прийняття того чи іншого проекту Закону про вищу освіту.

З точки зору якості освіти, на нашу думку, сучасні положення містить в собі законопроект 1187-1. Це стосується в першу чергу противаг, які мають забезпечити якість освіти на ринку. Це стосується, наприклад, призначення механізму  процедури призначення керівника вищого навчального закладу, який викладено в цьому проекті закону. Важливе питання є університетська автономія та ідея, коли грант, державний грант на навчання йде на за студентом, а студент вже на ринкових засадах обирає собі той ВУЗ, в якому хоче навчатися.

Тому так, ще трохи хотів сказати про законопроект 1187-2. В ньому теж багато чого можна взяти. По-перше, це ті положення, які регламентують співпрацю вищих навчальних закладів з бізнесом, які регламентують проходження практики студентом. Слід це врахувати  теж у проекті закону, який буде прийнято.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ігор Вікторовичу, дякую.

ЛИСИЦЬКИЙ І.В.  Тому, шановні колеги, я закінчую. І закінчуючи, хочу сказати, що рада з конкурентоспроможності індустрії інформаційно-комунікаційних технологій підтримує і пропонує взяти за основу проект Закону про вищу освіту (№ 1187-1 від 11.01.2013 року) як такий, який найкраще відповідає зовнішнім вимогами, які стоять перед індустрією та духу президентських реформ. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Я до слова запрошую Анатолія Володимировича Коваленка – голову Ради ректорів Одеської області закладів І-ІІ рівня акредитації, директор Одеського технічного коледжу. Так, але виявилося, що саме вони зголосилися від ради закладів І-ІІ рівня акредитації. А ми повинні тим закладам дати також слово, хоча б одне сьогодні на нашому заході. Будь ласка.

КОВАЛЕНКО А.В. Шановна Лілія Михайлівна, шановні колеги, дійсно ми сьогодні розглядаємо Закон про вищу освіти. І, на жаль, в цьому законі чомусь не найшлося місця вищим навчальним закладам І-ІІ рівня акредитації.

Якщо ми сьогодні кажемо, що місія нового закону для вищих навчальних закладів України і, що обов’язково, він повинен бути в інтересах людини, в інтересах студента, в інтересах молоді. Він не повинен бути ні в якому разі гірше ніж він був. Я вважаю недоцільним сьогодні в проектах законів про освіту не враховувати підготовку молодших спеціалістів наших навчальних закладів в системі вищої освіти, я не буду зараз казати вам чому, які… Але є декілька аргументів, я думаю, вони сьогодні показують чому це ми так вирішуємо. Я хочу сказати, що я виступаю від імені всіх вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації. Тим паче, що Спілка ради директорів і Асоціація вищих навчальних закладів ми уважно розглядали всі законопроекти, ми давали свої пропозиції, свої доповнення і вважаємо, що вони повинні бути враховані.

Перше. Навчання молоді в наших навчальних закладах, особливо професійно орієнтованої молоді, дає їм можливість одержати через профорієнтацію першу свою професійну кваліфікацію і вирішити, що далі робити: або працювати, або продовжити навчання. Крім того, ми вирішуємо головну задачу. Це завдання – дати молоді середню загальну освіту профільну, яку сьогодні не всі загальні освітні школи можуть дати, тому що наші навчальні бази це можуть забезпечити.  Крім того, треба взяти до уваги, що навчання в технікумах і коледжах – сьогодні це соціальний захист населення, де навчаються діти. які не можуть продовжувати навчання в 10-11 класі через певні якісь проблеми.

Друге. Накопичений досвід підготовки молодших спеціалістів на базі стандартів, які інтегровані в стандарти підготовки бакалаврів, засвідчують практичну можливість випускнику, молодшому спеціалісту, одержати освіту наступного рівня бакалавра за скороченим терміном. В законах це сьогодні, на жаль, не передбачено, а в діючих законах  це є обов’язковим.

Тепер давайте ми розглянемо: сьогодні багато вищих навчальних закладів І-ІІ рівня акредитації входять в структуру академій,    університетів. А якщо вищий навчальний заклад ввійшов в структуру, то інтеграція в підготовку бакалавра, а далі вже магістр, спеціаліст, вона не може бути, якщо не буде підготовки молодшого спеціаліста. В сучасних умовах зростає роль, практично, орієнтованої освіти, тобто якою є сьогодні в Україні, і вона була завжди. Давайте ми згадаємо технікуми минулих років, наші спеціалістів на всіх наших підприємствах, організаціях. Всі ми колись закінчували технікуми, потім одержували вищу освіту в інститутах і ми були підготовлені. І сьогодні це теж ми бачимо, що бакалавр, який підготовлений на базі молодшого спеціаліста, він більш професійно орієнтований.

Четверте. Якщо ми сьогодні кажемо, що в європейському просторі, світовому просторі немає такого змісту навчання, то ми десь тут лукавимо. Тому що ми знаємо, що в багатьох європейських і інших країнах є тенденція до поділу вищої системи, як класично-академічний сектор з підготовкою, розрахованою бакалаврів 4-5 років так і професійний сектор, який тривале навчання 2-3 роки. Ми сьогодні знаємо, що підписав Болонську угоду, багато країн зберегли свою національну систему освіти, не руйнуючи ту систему Болонську, яку ми дійсно підписали. І я думаю, що робота вищих навчальних закладів І-  ІІ рівнів в системі вищої освіти і підготовка молодшого спеціаліста доцільна її залишити.

І я дуже прошу прийняти до уваги нашу пропозицію. І те, що нас сьогодні запросили, це і є вже, на мій погляд, умова, що так воно і буде. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. До слова запрошую академіка Національної академії педагогічних наук України Юрія Францевича Зіньковського.

Шановні колеги, визначтеся, хто наполягає виступати з тих, хто записався до виступу, тому що ми маємо вже дуже мало часу. Тому тільки ті, хто наполягає, адже тут ми ще маємо членів комітету, народних депутатів, які теж захочуть можливо кілька речень підсумкових сказати. Будь ласка.

ЗІНЬКОВСЬКИЙ Ю.Ф. Дякую. Шановні, немає часу і тому мені залишається оперувати лише цифрами, послухайте їх, будь ласка.

В балансі ресурсів країни робітники становлять біля 70 відсотків. Осіб з вищою освітою 30. За даними Держслужби зайнятості в Україні на 10 тисяч населення професійно-технічна освіта готує в 3,5 рази менше кадрів ніж система вищої освіти. В цей час попит на професії робітників становить 80 відсотків, на професії вищої освіти вдвічі менше. На кваліфікації молодший спеціаліст-технік втричі і більш меншій. Рівень працевлаштування випускників ПТУ складає 80-85 відсотків, це на тепер в Україні. Вищої школи найбільше пересічно 30-35. Чому це так і в чому справа?

Насамперед в тому, що ринок фахівців з вищою освітою перенасичений і це вже майже півстоліття. Перенасичений тому, що  кількість соціальних суб’єктів, що готують або мають готувати, можуть готувати, юридично дозволено готувати фахівців вищої освіти становить, держіться за стільці, 900 закладів освіти. Це університети державної та не державної форми,   коледжі, технікуми, вищі професійні училищі. Ми найбільш щедрі в світі, я маю на увазі, України по кількості навчальних закладів, що готують осіб з вищою освітою, які обслуговують 1 мільйон населення. Тобто скільки закладів вищої освіти обслуговують 1 мільйон населення країни.

Послухайте, Італія, 3 заклади освіти на один мільйон. Ізраїль 4, Японія та Білорусь – 5, Росія – 9, США – 10, на першому місці, звісно Україна, 20. Не реформувати професійну вітчизняну освіту вже  неможливо, хоча б структурно-організаційно. Першочергове завдання – це підвищити  ефективність та статус профтехосвіти та структуризувати, вибачте, вищу. Зробити це можна, розділивши, наприклад, сектор  вітчизняної професійної освіти на два  комплекси: базова професійна освіта, яка презентується; ПТУ; ВПУ; технікуми та вища професійна освіта – це університети і академія. Державної значущості завдання аби перший комплекс забезпечувався  70 відсотками випускників загальної школи, 30 відсотків їх були  студентами  вищої школи.

Наразі можна сказати, що не можна  тепер прийняти таку позицію, що давайте залишимо все так, як було. Не можна вже залишати так, як було, треба, дійсно, щось робити.

І тому перша справа – це   хоча б організаційне реформування. А другий крок,  інша ітерація – це   все є таки задуматися  над деякою структуризацією університетів, які мають третій та четвертий рівень акредитації.

І останнє речення. Я хочу  звернутися до  шановного головуючого Лілії Михайлівни.  Шановна Ліліє Михайлівно, я не зрозумію, що таке закон, який має 80 сторінок тексту, 70, 80, 90. Якщо  це  80, 90 сторінок, а чотири, то це може не закон, це, скоріше, збірних посадових або галузевих інструкцій. Закон – це  7, 8, ну, 10 сторінок. Тому, може, і так це важко іде, що ми дуже конкретизуємо у нашому "законі" оці поняття.

Останнє речення.  Шановна Ліліє Михайлівно, закон – це лише  концепт, але не більше. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо. Вельмишановні колеги, мені дуже прикро що у зв'язку з порушенням регламенту деякими членами дискусії, частина не може виступити. Я хочу сказати, що мають ще виступати Труханов Георгій  Федорович, Яцунь Олександр Михайлович, Пашковський Микола Іванович, Полянський Павло Броніславович, Квіт Сергій Миронович, Курило Віталій Семенович, Рашкевич Юрій Михайлович, Лікарчук Ігор Леонідович.

Шановні колеги, є ще записки, де ще десять осіб просяться до виступу. Я прошу зараз визначитися, хто наполягає, що мусить виступити? 

Я ще раз хочу запросити усіх надати свої виступи до збірника матеріалів комітетських слухань. Усі виступи будуть у повному обсязі опубліковані у цих матеріалах і увійдуть до саме тих ваших зауважень, які потім будуть обговорювалися на засіданні комітету, і саме на засіданні комітету будуть голосуватися рекомендації, прийняті комітетськими слуханнями.

Якщо ще хтось із присутніх народних депутатів хоче висловитися, будь ласка, запрошую до короткого підсумкового слова.

Перший заступник голови Комітету з питань науки та освіти Сич Олександр Максимович.

СИЧ О.М. Доброго дня, шановні колеги. Я дуже коротко і загалом концептуально. Комітетські слухання – це така форма роботи, де, в принципі, депутати повинні говорити якнайменше, але слухати, що кажуть  спеціалісти і громадськість.

Декілька рефлексій, а для цього приклад. Якось мені довелося слухати лекції професора Оксфордського університету …………. з історії. Як у нас годиться, якось запізнився, прошу вибачення, тихенько заходжу до залу, а він так дивно на мене дивиться. Я вже потім зрозумів, чому дивно, тому що побачив, як студенти абсолютно вільно заходять, виходять, не заважаючи професору, не заважаючи один одному, але потім вони у цього вимогливого професора здають екзамен.

Якщо студент хоче, він собі знання здобуває у бібліотеці.

Якщо інакше хоче, слухає професора. Після того я на своїх лекціях ніколи не заставляю студентів бути, але 80 відсотків їх ходить.

А тепер уявімо собі, будь ласка, чи можемо ми сьогодні дозволити ось таке вільне відвідування, без переклички, без адміністрування? Очевидно, що студенти просто ходити не будуть.

Другий приклад. Спілкуюся з професором Ренійського університетом, тепер уже професором, емиритом Дмитром …………. І він мені розповідає, як на завершення навчального року оголошується набір студентів на наступний навчальний рік на ті чи інші спецкурси. Набрав професор групу –  буде мати заробітну плату, не набрав – не буде мати. Уявімо собі, будь ласка, у нас такий вибір. Скільки професорів залишиться без роботи чи викладачів?

Третя річ. Якось один професор, який так любив хизуватися такою масивною печаткою, яка, виявляється, була корпоративною печаткою докторів одного з дуже престижних світових університетів. Він каже: "Я мав справу честі життя у цьому університеті захистити докторант".

Чи можемо ми сьогодні дати право, сьогодні, нашим університетам присвоїти вчені ступені, вчені звання? Очевидно, розуміємо, до чого дійде. Але висновок з цього всього. Якщо ми хочемо адміністративно-командним шляхом втримати систему, яка деградує, це протягне ще якийсь дуже короткий, недовгий час. Ми змушені реформувати систему. Це перше.

Друге. Не можна йти вперед, прямуючи назад. Не можна говорити про європейську інтеграцію, ідучи в неї з абсолютно неорганічною для Європи, заскорузлою системою вищої освіти. Не можна йти з адміністрованою освітою там, де є автономія. Не можна йти жорстким навчальним планом там, де є вибір і так дальше, і так дальше.

Треба подолати оцю внутрішню дихотомію, дволичність або ще інакше кажучи медичними термінами, соціальну шизофренію. Говорити одне, але робити інше.

Третя рефлексія. Шановні колеги, знову ж таки не можна вірити восхвалянням неволі з вуст підневільного. Не можна на сьогоднішній день слухати і брати на віру офіційні реляції. Людей призначених говорити ці реляції чи то від ректорів, чи то від офіційного студентства і тому подібне.

Очевидно, що в даному випадку знову ж таки треба прислухатися до інституцій громадянського суспільства і до людей незалежної думки.

На висновок. Зрозуміло, як ми сьогодні казали,  хоча і казали про те, що давайте без політики будемо обговорювати цю проблематику, але без політики не обійдеться. Ви прекрасно розумієте, якщо сьогодні  винести три законопроекти в сесійну залу, то буде проголосований той прорегіональною більшістю, який внесений членами Партії регіонів. Тому насправді, на сьогоднішній день, в суспільстві має розгорнутися жорстка здорова дискусія і головне слово в цій дискусії мають отримати представники громадськості, в тому числі, і наукової громадськості. Дякую вам.  (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я запрошую до слова Ірину Дмитрівну Фаріон, голову підкомітету з питань вищої освіти.

ФАРІОН І.Д. Шановна президія, пані та панове. "Освіта" від "освітити". Хто світить, а хто коптить. Перше запитання, яке в мене виникає: куди ділися депутат Литвин і Калетнік?

Чому я мала слухати їх? Це люди, яким я ніколи не подала б руки, це приклад, на якому я вчу своїх студентів не бути такими. Тому я волію зараз говорити не про те риштовання, про яке я чула впродовж трьох годин, йдеться навіть про три законопроекти, риштовання, я маю на увазі,  металеву структуру з бетонованими плитами, яку я сприймаю як розділи законопроектів. Мене в цьому контексті цікавить інше: не буква закону, а дух закону.

Що я вкладаю в поняття духу закону? В поняття духу закону я вкладаю те, аби ми з вами, а тут сидять освітяни, викладачі, викладачі-практики, я щоб не вмерти у Верховній Раді повернулася на роботу у Львівську політехніку.

Так от, щоб заторжествувала не лише   буква закону, а дух закону, наше завдання – виростити з вами культ праці і культ знань. Якщо ми виростимо у виші культ праці і культ знань, тоді нам набагато легше буде творити все решту, тоді ми правильно будемо вибудовувати взаємини між собою, які сьогодні абсолютно у негативному світлі задемонстрували Калетнік і Литвин. Ніколи не наслідуємо їх. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Слово для репліки просить заступник міністра освіти і науки, молоді і спорту Олексій Сергійович Дніпров.

ДНІПРОВ О.С. Щиро дякую, шановна Лілія Михайлівна, шановні учасники засідання, буквально до однієї хвилини попросив я репліку. Міністерство освіти і науки, молоді і спорту не є автором жодних з трьох законопроектів, але у декількох виступаючих звучала, ну, така, якісь негативні такі зауваження в адрес міністерства.

Перше. Лілія Михайлівна, що у вашому виступі звучала деяка критика. Ми вивчимо, перевіримо щодо наказу 384(?) перевіримо, що там, якісь там є негаразди, все, відповідні заходи будуть вжиті.

Щодо виступу пані Бікешкіної, яка говорила про те, що нема тут міністра. Міністра тут немає тільки тому, що, ви знаєте, відбувається розширене засідання уряду за участю глави держави. Він, як ніхто, вболіває, насамперед, особисто за долю вищої освіти в Україні, подальшу долю.

Наступне, щодо студентів. Панове студенти, жодним чином міністерство ніколи не ініціювало, не виступає  і не буде виступати за зменшення стипендіального забезпечення, за якісь зміни в унормуванні мов, використанні мови у вищих навчальних закладах, і жодним чином ніяких утисків прав студента і жодним чином ніяких ініціатив щодо монополізації студентського руху не було і ніколи і не буде. Міністерство налаштоване абсолютно на активну, конструктивну взаємодію з комітетом, зі студентським рухом. Закликаємо до активної співпраці для того, щоб дійсно виробити єдине узгоджене рішення. Дякую за увагу. (Оплески)

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановні колеги, ще раз перепитую, ніхто не наполягає на виступі? Так, ми будемо чекати ваші письмові виступи. 

Перш за все, дозвольте щиро подякувати за усі висловлені думки, активну позицію. Дозвольте щиро подякувати тим, хто не наполягав на виступі, хоча сюди приїхали з усієї України.

Я, до речі,  цей перелік виступаючих  навіть не дочитала до кінця. Ми вдячні за кожну думку, кожну ініціативу і за власну позицію.

Зараз  насправді створилася складна ситуація. Ми бачимо, що кожен законопроект  має свої недоліки, має свої якісь позитивні пропозиції, але я гадаю, що навіть ця дискусія демонструє, що це суперечне не між авторами різних законопроектів, а між двома парадигмами, двома баченнями розвитку  не лише системи освіти, а всього українського суспільства. 

От ми  сьогодні обираємо не  просто модель вищої освіти, а  те, в якому суспільстві ми будемо жити. Давайте от подумаємо, якщо ми будуємо суспільство  рівних можливостей, з високотехнологічною  економікою, то ми маємо дати нашим студентам можливість вчитися у вишах зі справедливою системою вступу, без хабарництва, корупції, з високою якістю освіти, де  є простір для креативності, можливості   відстоювати  власну громадянську позицію.

Але, якщо ми будуємо суспільство, підпорядковане бюрократії, занурене у корупцію, з низькотехнологічною  ресурсною економікою, якій потрібно низькооплачувана  робоча сила, а  не фахівці з високою  якістю освіти, тоді справді нічого не треба змінювати, а можна    ще більше закрутити гайки.  Тобто цей вибір є надзвичайно важливим, і він здійснюється раз на десятиріччя.

Тому, без сумніву, рекомендації  комітетських слухань, ваші думки, ваші позиції стануть предметом  дуже серйозного обговорення. Ми маємо відповісти на ці складні питання, але на них рано чи пізно  треба давати чесну,  відверту відповідь.

Я звертаюся до народних депутатів, всіх експертів, освітянської, студентської спільноти, представників всіх партій, давайте підтримаємо ті зміни    у вищій освіті, які дають надію нашим громадянам, надію, власне, на це нове, розбудоване суспільство, де людина має право на власну думку, гідну оплату праці і  гідну якість життя, яка має бути у  центрі Європи.

Дякую  щиро за увагу, за участь у цих слуханнях. І хочу ще крім того подякувати всім тим  людям, які долучилися до підготовки змісту цих слухань, і членам робочої групи, і секретаріату Комітету з питань науки та освіти. Дякую щиро.  (Оплески)