Як відомо, розбудова української держави ставить на порядок денний надзвичайно важливе й невідкладне завдання – виховання справжнього громадянина та патріота.

З огляду на це побудова нового демократичного гуманного суспільства, що орієнтується на високі загальнолюдські цінності, набуває насамперед виховного характеру. Особливо це стосується підростаючого покоління, якому в недалекому майбутньому належить відстоювати та примножувати здобутки й досягнення чи виправляти помилки, яких припустилися на шляху утвердження демократичних цінностей.

У цьому контексті вкрай важливо не лише заявляти про спрямованість вітчизняної освіти на побудову демократичної, соціальної та правової держави, гуманного суспільства, а й будувати на практиці таку систему освіти й виховання, яка сповідувала б принципи гуманізму, демократичності, толерантності, пріоритетності загальнолюдських цінностей, гнучкості та прогнозованості.

На нашу думку, розраховувати на успішність утілення в життя основних засад демократичного громадянства та прав людини можна лише за умови, якщо на державному рівні (в рамках державної освітньої політики) буде закріплено основні концептуальні засади громадянської освіти.

Відповідно до п. 6 частини першої статті 92 Конституції України засади регулювання виховання та освіти визначаються виключно законами України. Базовий Закон «Про освіту» (стаття 4) відповідно до Конституції передбачає, що державна політика в галузі освіти визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади та схваленої громадськістю концепції розвитку освіти.

Отже, державна політика в галузі освіти в Україні ґрунтується на:

– стратегічних документах розвитку освіти (доктрини, програми, концепції) (насамперед Національна доктрина розвитку освіти);

– законодавчих актах про освіту (базовий Закон «Про освіту», закони прямої дії, які регламентують відносини в підсистемах вітчизняної освіти – «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту»);

– міжнародних і міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом (документи Організації Об’єднаних Націй, Ради Європи);

– указах і розпорядженнях глави держави, постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів у галузі освіти, наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти, інших органів центральної виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах і розпорядженнях регіональних органів виконавчої влади, прийнятих у межах їхньої компетенції.

Нормативно-правовою базою громадянської освіти в Україні, яка сформована протягом останніх років, є певна сукупність правових актів різної юридичної сили, що врегульовують суспільні відносини в галузі освіти, зокрема збільшення впливу освіти на розвиток громадянського суспільства та демократичних процесів в Україні.

Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про дошкільну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про вищу освіту» містять загальні положення щодо ролі освіти у вихованні громадянина, окреслюють засади, принципи освіти, що безпосередньо відповідають завданню формування демократичної громадянськості підростаючого покоління.

Базовим Законом України «Про освіту» (1996 р.) закладено концептуальні засади громадянської освіти. Підкреслено, що метою української освіти є «… формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору». «Освіта в Україні ґрунтується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості, взаємоповаги між націями і народами» (преамбула закону). «Основними принципами освіти в Україні є: гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських цінностей; органічний зв’язок зі світовою та національною історією, культурою, традиціями; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті» (стаття 6).

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані «утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі: правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості…», «виховувати у дітей та молоді повагу до батьків, жінки, старших за віком, народних звичаїв, національних, історичних цінностей України, її державного і соціального устрою…, готувати учнів та студентів до свідомого життя в дусі взаєморозуміння, миру, злагоди між усіма народами, етнічними, національними, релігійними групами…» (стаття 56). Законом також визначено відповідальність батьків за розвиток дитини. Серед інших обов’язків виокремлено такі: «батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані: …поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до державної і рідної мови, сім’ї, старших за віком, до народних традицій та звичаїв; виховувати повагу до законів, прав, основних свобод людини» (стаття 59).

У Законі «Про загальну середню освіту» (1999 р.) уперше згадується поняття громадської свідомості як засади загальної середньої освіти. «Загальна середня освіта спрямована на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах ... на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги між націями і народами в інтересах людини, родини, суспільства, держави» (стаття 4). Цей закон також формулює завдання загальної середньої освіти, серед яких на першому місті – завдання виховання громадянина України. Деякі з визначених цим документом завдань безпосередньо розкривають зміст громадянської освіти: «виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов’язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань» (стаття 5).

Важливим, з точки зору демократизації школи в цілому, є положення цього акта про сприяння розвиткові громадянського самоврядування в загальноосвітніх навчальних закладах як одне з основних завдань органів управління системою загальної середньої освіти (стаття 39).

Питання щодо визначення концептуальних засад громадянської освіти та освіти з прав людини не залишилися поза увагою в законах «Про позашкільну освіту» (2000 р.), «Про дошкільну освіту» (2001 р.) та «Про вищу освіту» (2002 р.). У них, зокрема, зазначено, що «основним завданням позашкільної освіти є: виховання громадянина України; вільний розвиток особистості та формування соціально-громадського досвіду; виховання поваги до Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії» (стаття 8 Закону «Про позашкільну освіту»); «цей Закон… сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні» (преамбула Закону «Про дошкільну освіту»); «головним завданням вищого навчального закладу є: …забезпечення культу рного і духовного розвитку особистості, виховання осіб… у дусі патріотизму і поваги до Конституції України» (стаття 22 Закону «Про вищу освіту»).

Подальшу конкретизацію концептуальних засад ролі освіти у формуванні демократичної громадянськості молоді було здійснено в Національній доктрині розвитку освіти (2002 р.). При визначенні мети державної політики щодо розвитку освіти наголошено, що основними її напрямами є: «створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну державу як невід’ємну складову європейської та світової спільноти» (розділ ІІ, частина перша). У доктрині підкреслюється значення освіти для формування цінностей громадянського суспільства, а також необхідність виховувати в молоді почуття належності до європейської та світової цивілізацій. Важливим є положення про те, що держава повинна забезпечувати виховання особистості з демократичним світоглядом, яка орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється, є конкурентоспроможною на ринку праці.

Значну увагу в доктрині приділено національному характеру освіти й національному вихованню, метою якого є «виховання свідомого громадянина, патріота, набуття соціального досвіду, високої культури міжнаціональних відносин, формування у молоді потреби та уміння жити в громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури» (розділ ІІІ, частина п’ята). Громадянське виховання разом із патріотичним розглядається як складова національного виховання.

У доктрині йдеться й про завдання виховання відповідальних громадян: «Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання».

Важлива роль відводиться освіті як чиннику формування нової ціннісної системи суспільства, яка має бути «відкритою, варіативною, …толерантною, здатною забезпечити становлення громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах прав особистості, зменшення соціальної нерівності» (розділ V, частина дев’ята).

На підставі наведеного аналізу документів, які становлять правову основу сучасної державної політики в галузі освіти в Україні, можна дійти висновку, що в Україні сформована достатня нормативно-правова база щодо впровадження в систему вітчизняної освіти стратегічних завдань освіти для демократичного громадянства, яка охоплює освіту з прав людини, громадянську освіту, міжкультурну освіту та вивчення проблем миру. Освіта для демократичного громадянства стала невід’ємною складовою державної політики в галузі освіти. Основи сучасного розуміння освіти для демократичного громадянства закладалися на початку 90-х років ХХ сторіччя в контексті демократичних принципів і засад освіти й виховання особистості в умовах незалежності України. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ сторіччя ідея громадянської освіти розвивалась і збагачувалась, поступово впроваджувалась у навчальний процес, зокрема після затвердження Державних стандартів усіх ступенів загальної середньої освіти.

За цей час напрацьована значна кількість педагогічних розробок з цієї тематики у вигляді посібників, дидактичних матеріалів, рекомендацій спеціально уповноваженого центрального органу державної виконавчої влади в галузі освіти і науки. У практиці роботи регіональних органів управління освітою, обласних інститутів післядипломної педагогічної освіти й окремих учителів ці питання почали активно використовуватися. Тут варто відзначити цілеспрямовану й продуктивну роботу Національної академії державного управління при Президентові України в рамках українсько-швейцарського проекту «Сприяння розвитку освіти для демократії в Україні»: перекладено, адаптовано та видано три посібники Ради Європи – «Живемо в демократії» (посібник для учителів), «Демократичне врядування в школі» (посібник для керівників освіти), «Посібник для підготовки вчителів з питань освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини» (посібник для системи післядипломної педагогічної освіти) тощо; впроваджено два навчальні модулі – «Управління змінами в освіті» та «Освіта для демократичного громадянства» для спеціальності «Державне управління у сфері освіти», створено всеукраїнські мережі пілотних шкіл (103 пілотні школи), мережі регіональних координаторів (27 координаторів), мережі пілотних інститутів післядипломної педагогічної освіти (28 установ).

Разом із тим на шляху впровадження освіти для демократичного громадянства залишається ще чимало питань, які потребують вирішення. На нашу думку, на найближчу перспективу основними напрямами вдосконалення системи освіти для демократичного громадянства повинні стати:

– удосконалення змісту освіти; розробка і запровадження нових програм, підручників та інших засобів навчання;

– розвиток методики навчання громадянської освіти, зокрема активні й інтерактивні технології та методи навчання;

– розв’язання завдань громадянської освіти та виховання під час позакласної та позашкільної активності;

– організація демократичного шкільного життя, зокрема запровадження справжнього учнівського, студентського самоврядування;

– підготовка педагогічних працівників;

– забезпечення якості освіти для демократичного громадянства та освіти з прав людини;

– постійний моніторинг системи громадянської освіти.

Євген Красняков

Журнал Верховною Ради України «Віче»,

№ 12, 2011