ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВІТИ

До протоколу №17

 від 17 вересня 2008 року

РІШЕННЯ

Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

про підсумки слухання в Комітеті Верховної Ради України

з питань науки і освіти питання «Удосконалення

законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти

в Україні в контексті підготовки нової редакції

Закону України «Про вищу освіту»

 

Заслухавши і обговоривши питання удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту», взявши до уваги пропозиції та рекомендації учасників слухань, Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти  в и р і ш и в:

1. Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України «Про вищу освіту» затвердити (додаються).

2. Кабінету Міністрів України доопрацювати проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту» з урахуванням цих рекомендацій і внести його на розгляд Верховної Ради України до 1 листопада 2008 року.

3. За результатами слухань підкомітету з питань фахової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти підготувати, а видавництву Верховної Ради України видати збірник матеріалів. Рекомендувати Управлінню справами апарату Верховної Ради України в установленому порядку профінансувати витрати, пов’язанні з виданням матеріалів.

 

Голова Комітету                                                                    В. ПОЛОХАЛО

 

Затверджено

Рішенням Комітету Верховної Ради України

 з питань науки і освіти

від 17 вересня 2008 року,

протокол № 17 від 17.09.2008 р.

 

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

слухань у Комітеті Верховної Ради України

з питань науки і освіти «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції

Закону України «Про вищу освіту»

 

     Учасники слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти, які відбулися 18 червня 2008 року, відзначають, що прийнятий у 2002 році Закон України «Про вищу освіту» в основному забезпечив реалізацію гарантованих Конституцією України прав громадян на здобуття вищої освіти, сприяв розширенню доступу населення до її здобуття, оптимізації мережі вищих навчальних закладів, підвищенню якості освітніх послуг і демократизації навчального процесу, посиленню аналітично-прогностичної діяльності центральних і місцевих органів управління освітою. Суттєво покращилось фінансове забезпечення вищої освіти. Є досягнення і здобутки у питаннях євроінтеграції та виконання зобов’язань щодо реалізації положень Болонської Декларації. Було прийнято низку важливих нормативно-правових актів з питань діяльності вищої школи.

     Варто зазначити, що незважаючи на проведену роботу, комплексного оновлення нормативно-правової бази вищої школи ще не відбулося, у зв'язку із чим нинішній стан освіти, її зміст і структура, матеріальна база, організаційно-економічні й управлінські механізми, статус працівника вищих навчальних закладів не повною мірою відповідають сучасним потребам розвитку країни, запитам особистості, суспільства й держави.

     Водночас практичне застосування Закону України «Про вищу освіту» показало, що ряд його нормативних положень вичерпало свій регуляторний ресурс, відстає від вимог часу або не відповідає міжнародним документам. Підписання у травні 2005 року Болонської Декларації потребує імплементації її положень у чинне законодавство у галузі вищої освіти, що викликає необхідність внесення до Закону України «Про вищу освіту» змін, спрямованих на приведення його у відповідність до вимог Болонського процесу, запитів суспільства і галузей економіки.

     Так, потребує змін структура вищої освіти у частині освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів, типів вищих навчальних закладів, умов їх створення і закриття, типів і функцій структурно-відокремлених підрозділів тощо. У Закон необхідно внести зміни стосовно структури і вимог до стандартів вищої освіти. Мають бути переглянуті норми Закону, які регулюють питання студентського самоврядування, наукової та фінансово-господарської діяльності, системи оплати праці педагогічних працівників у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації.

     З метою подальшого удосконалення законодавства у сфері вищої освіти, імплементації положень Болонської Декларації та приведення його у відповідність до сучасних потреб розвитку країни, запитам особистості, суспільства й держави учасники слухань рекомендують:

 

1. Президентові України:

Посилити контроль за виконанням у повному обсязі норм Конституції України та вимог Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", Закону України “Про Державний бюджет України”, інших нормативно-правових актів з питань вищої освіти.

 

2.Верховній Раді України:

2.1. До закінчення роботи третьої сесії УІ скликання розглянути в першому читанні проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту».

2.2. При затвердженні Державного бюджету України на 2009 рік та наступні роки передбачити додаткові видатки на розвиток освітянської та наукової галузей відповідно до вимог Закону України "Про освіту” та Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність”.

 

3.Кабінету Міністрів України:

3.1.Ужити заходів щодо приведення системи вищої освіти до вимог Болонської Декларації, підвищення її конкурентоспроможності, забезпечення інтеграції в європейський і світовий освітній простір. Забезпечити рівний і справедливий доступ громадян України до якісної освіти, продовжити роботу над упорядкуванням мережі вищих навчальних закладів, вирішити питання переведення вищих навчальних закладів інших відомств до сфери управління Міністерства освіти і науки України.

3.2.Забезпечити реалізацію норм Конституції України та виконання у повному обсязі вимог Закону України "Про освіту", Закону України "Про вищу освіту", Закону України “Про Державний бюджет України”, інших нормативно-правових актів у галузі вищої освіти. Реалізувати повне фінансування державного замовлення, дозволити вищим навчальним закладам відкривати депозитні рахунки.

3.3. До 1 листопада 2008 року внести на розгляд Верховної Ради України проект Закону України про внесення змін до Закону України "Про вищу освіту".

3.4. Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України зміни до законодавчих актів України, що регулюють фінансово-економічні відносини в системі вищої освіти щодо розширення автономії вищих навчальних закладів і залучення роботодавців до участі в освітніх і наукових процесах;

 

4. Міністерству освіти і науки України:

4.1. Підготувати проекти нормативно-правових актів щодо організації навчального процесу, у тому числі для вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання, перегляду переліку напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, нормативів чисельності студентів на одну штатну посаду педагогічного та науково-педагогічного працівника, формування державного замовлення на підготовку і перепідготовку науково-педагогічних кадрів і підвищення їх кваліфікації, уточнення і перегляду переліку посад педагогічних наукових і науково-педагогічних працівників, організації набору студентів у відповідності з ліцензійним обсягом за умови виконання держзамовлення, організації розподілу і працевлаштування випускників, створення нової моделі економічної діяльності вищих навчальних закладів, розширення їх автономії.

 

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській та Севастопольській міським, державним адміністраціям проаналізувати мережу вищих навчальних закладів і підготувати пропозиції щодо її оптимізації, передбачивши створення університетів регіонального типу з метою зосередження наукового потенціалу та розв’язання проблем регіону.

 

6. Керівникам вищих навчальних закладів:

6.1. Ужити заходів для виконання статті 10 Конституції України.

6.2. Розширити участь вищих навчальних закладів у виконанні міжнародних навчальних, наукових, науково-технічних програм і проектів шляхом укладання міжнародних довгострокових договорів про науково-технічне співробітництво, надавати студентам, аспірантам, докторантам державні стипендії на конкурсній основі для цільового навчання за кордоном.

6.3. Сприяти посиленню мотивації студентської молоді до участі у науково-дослідній роботі. Розробити і впровадити нові технології пошуку та підтримки талановитої студентської молоді. Забезпечити формування системи заохочення обдарованих студентів і науково-педагогічних працівників, студенти яких стали переможцями міжнародних студентських змагань.

6.4. Створити сприятливі умови для навчання та проживання студентів з числа осіб з особливими потребами.

6.5. Удосконалити форми і методи функціонування студентського самоврядування у вищих навчальних закладах. Забезпечити участь студентів в управлінні діяльністю навчального закладу.

6.6. Активізувати співпрацю з профспілковими організаціями з усіх питань забезпечення належного статусу педагогічних і науково-педагогічних працівників, підвищення рівня соціально-економічного захисту освітян, студентів.

6.7. Розробити і реалізувати комплексні заходи щодо попередження і недопущення у вищих навчальних закладах випадків фінансових зловживань і хабарництва.

 

 

Стенограма слухань у Комітеті Верховної Ради України

з питань науки і освіти

“Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні  в контексті підготовки нової редакції

Закону України „Про вищу освіту”

18 червня 2008 року, 15 година

 

Веде засідання Голова Комітету з питань науки і освіти

ПОЛОХАЛО В.І.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, гості Верховної Ради, шановні народні депутати! Дозвольте розпочати наші комітетські слухання на тему: „Удосконалення законодавчого забезпечення системи вищої освіти в контексті підготовки нової редакції Закону України „Про вищу освіту”.

 Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради України запросив представників такої величезної цільової аудиторії, тих, кому не байдужа доля вищої освіти в Україні, тих, хто доклав своїх зусиль, розуму і таланту для її збереження, розвитку, - народних депутатів України, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, голів профільних комісій обласних рад, начальників управлінь освіти і науки обласних і міських державних адміністрацій, ректорів, директорів вищих навчальних закладів, представників наукових кіл громадськості. Усього близько 250 учасників.

Шановні колеги, шановні пані і панове! Безперечно, усі ми розуміємо, що освіта є основа розвитку будь-якого суспільства, і тому цілком природно, що в центрі уваги сьогоднішнього поважного зібрання є зміни до законодавства, яке регулює питання вищої освіти. Предметом обговорення є нова редакція Закону України „Про вищу освіту”, підготовлена Міністерством освіти і науки України за ініціативою та рекомендацією Комітету з питань науки і освіти. Необхідність нового Закону про вищу освіту, я думаю, є, по суті, аксіомою. Чинний закон виконав свою місію, певною мірою стабілізував ситуацію в сфері вищої освіти, створив певні умови для конституційного забезпечення прав громадян на якісну вищу освіту, але, безперечно, і це відзначає переважна більшість освітян, норми чинного закону вже є, очевидно, застарілими. Вони не відповідають змінам у структурі економіці, суспільно-політичних відносинах, державному управлінні. Одним словом, як зараз модно говорити, викликам часу. Але сьогодні склалося деякою мірою парадоксальна ситуація, коли ми фактично маємо дві редакції Закону „Про вищу освіту”. Попередня редакція була створена за ініціативою народних депутатів України – членів Комітету з питань науки і освіти. Вона врахувала результати парламентських слухань 2004 року, і багато хто пам’ятає ці парламентські слухання “Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні”. Робота над цим Законом відбувалась довгі чотири роки, і, мабуть, він увійде в історію українського парламентаризму і законотворення як безпрецедентний випадок, коли освітянський законопроект пройшов через три вето Президента України.

Зрозуміло, є різні причини, чому ці поправки до Закону не запрацювали. Я не буду на них зупинятися. Головною, на мою думку, було намагання підлаштувати норми цього Закону під застарілі положення інших законів. Під час цього процесу його так обскубали, цей закон, особливо представники Міністерства фінансів, що практично там мало що від  нього залишилось. Лише скелет від тих поправок.

Тому я закликаю усіх високих посадовців, усіх присутніх в залі перейнятися долею нинішнього законопроекту, над яким працювало Міністерство освіти і науки… чотири місяці і своєчасно розробило до 1 червня згідно з рекомендацією Комітету. Цей законопроект представить шановний Міністр освіти і науки Іван Олександрович Вакарчук.

Цей Закон повинен стати, на мій погляд, політичним пріоритетом в нашій державі, який в кінцевому підсумку визначить майбутнє української нації. І це не є перебільшенням.

Сьогодні в Комітеті з питань науки і освіти опрацьовується 73 законопроекти. Це впродовж останніх 5 місяців. Майже третина з них пов’язані з модернізацією вищої школи. Деякі законопроекти, виявилося, вносилися в попередні роки, але в більшості вони були відхиленні за винятком двох законопроектів. Це свідчити, на мій погляд, про неадекватність цих документів потребам вищої освіти.

Пройшло вже 3 роки як Україна приєдналася до Болонського процесу. Навіть більше. Проте, усі зміни в системі вищої освіти в контексті завдань Болонської угоди протягом усього періоду відбуваються поза правовим полем. Через запровадження нової редакції Закону про вищу освіти ми повинні зняти цю проблему, і, звичайно, було б ідеально, якби ми зняли цю проблему в нинішньому поточному 2008 році. Нарешті ми переконані, що якісно підготовлений законопроект спровокує у кращому розумінні цього слова глибинні зміни у самому освітньому світогляді та в освітній політиці, яка, на жаль, у багатьох випадках відірвана від реальних потреб суспільства.

Хочу підкреслити ще, що вся діяльність Комітету протягом останніх шести (трошки менше) місяців відбувалася в контексті підготовки нової редакції Закону про вищу освіту. На засіданнях Комітету розглядалися питання зовнішнього незалежного оцінювання, проблеми комп`ютеризації винаходів, запровадження інформаційних технологій в суспільному житті, інші питання, які по суті є частиною освітнього законодавства. У цьому контексті Комітет тісно співпрацював з професурою провідних вузів країни. Зокрема, хочу відзначити, з Національним технічним університетом „Київський політехнічний інститут”, який очолює Михайло Захарович Згуровський. Водночас Михайло Захарович є Головою Ради по інформатизації при Верховній Раді України, за що йому велика подяка.

До комітетських слухань Комітетом з питань науки і освіти, Міністерством освіти і науки України, керівниками вищих навчальних закладів проведено певну… я б сказав, не певну, навіть велику підготовчу роботу. У форматі підготовки до слухань Комітет зініціював і провів упродовж останніх 3 тижнів цілу низку регіональних „круглих столів” на базі провідних вищих навчальних закладів та Академії педагогічних наук України, які територіально охопили майже всю Україну.

Я, насамперед, хотів би висловити вдячність тим, хто допомагав і організовував ці „круглі столи”: Кременю Василю Григоровичу, Багрову Миколі Васильовичу, Ладиці Володимиру Івановичу, Сминтині Валентину Андрійовичу, Мокіну Борису Івановичу, Височанському Василю Степановичу, Шевченку Володимиру Павловичу за підтримку, активну участь та організацію цих заходів.

Темами обговорень стали питання розширення автономії вищих навчальних закладів, студентського самоврядування, ролі й місця регіонального університету в розвитку регіону, інтеграції дослідницької науки і освітньої складових діяльності вищої школи, розвиток міжнародного співробітництва та інші важливі й актуальні питання, які порушувалися, власне кажучи, самими освітянами.

У дискусіях окреслилось коло питань і були сформульовані проблеми, вищої школи, які потребують негайного розв’язання. Управління, підпорядкування, університетська автономія, нова структура вищої освіти, оптимізація мережі, визначення типів доуніверситетських і університетських навчальних закладів, формування та запровадження національної системи кваліфікації, перехід до нової моделі взаємовідносин із замовниками кадрів і фінансово-економічної діяльності вищих навчальних закладів – ось далеко не повний перелік ключових питань, які мають бути врегульовані - це далеко не повний перелік тих ключових питань, які мають бути врегульовані і які обговорювалися на цих круглих столах в контексті підготовки нової редакції Закону про вищу освіту.

Зрозуміло, що вирішення цього кола питань лежить у законодавчій площині. За результатами дискусій до Комітету надійшло декілька сот, а точніше 320, суттєвих пропозицій щодо покращення умов функціонування вищої освіти, які трансформовано в проект рекомендацій слухань у Комітеті.

Цей документ сьогодні розданий. Власне, він також повинен стати предметом сьогоднішнього обговорення, насамперед моїх колег, членів Комітету з питань науки і освіти. І ми його найближчим часом схвалимо на засіданні Комітету.

Шановні колеги, я хотів би від імені Комітету, від членів Комітету, своїх колег, власне кажучи, і від вашого імені закликати всіх нас до чесної і відвертої розмови для того, щоб проаналізувати ситуацію у вищій школі та визначити подальші шляхи її розвитку. Насамперед, йдеться про законодавче забезпечення цього розвитку.

Сьогодні є можливість висловити своє бачення пропозицій до законопроекту. Саме від вас, від професіоналів, які знаходяться в цьому залі, залежить повнота й якість майбутнього закону. Якщо ви ще не встигли подати свої пропозиції до Комітету (багато хто, буквально форс-мажорно, на ходу подавав), будемо раді отримати їх у письмовій формі і будемо над ними працювати.

За результатами комітетських слухань планується найближчим часом видати збірник, до якого будуть обов’язково включені також і невиголошені промови, і репліки.

Пропонується таким чином організувати роботу. Відповідно до Регламенту і традицій роботи Комітету, самої Верховної Ради: надати для основної доповіді Голови Комітету, а також для співдоповіді Міністра освіти і науки України Івана Олександровича Вакарчука до 15-ти хвилин, а потім перейти до обговорення.

Взагалі, традиційно доповіді і співдоповіді – це 20 хвилин, але у нас Регламент передбачає три хвилини для виступів, як, до речі, і для народних депутатів у Верховній Раді (вони мають лише рівно 3 хвилини). Тому ми спробуємо скоротити з Іваном Олександровичем свої доповіді, щоб надати можливість виступити більшій частині учасників наших комітетських слухань.

Якщо немає заперечень щодо порядку роботи, я маю ще сказати в дужках, що вся робота має вкластися рівно до 18-ї години. Тоді дозвольте мені перейти до основної доповіді. Немає заперечень? Немає.

Дякую. Ну, я, мабуть, вийду туди все-таки з доповіддю…

 

ПОЛОХАЛО В.І., Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

Отже, шановні народні депутати, шановні учасники слухань, шановний Іване Олександровичу! Освіта, у тому числі вища, є об’єктом різного роду перманентних реформувань уже протягом двох десятиліть. З’являються та зникають вузи, змінюються їх назви та профілі, вводиться єдиний вступний іспит, відбуваються експерименти щодо виконання Болонської угоди, але залишаються питання – що істотно змінилось на краще в нашій системі вищої освіти? Чи готує наша вища школа конкурентноздатних фахівців, які відповідають вимогам ринку праці? Для того, щоб зрозуміти, який закон нам потрібен, ми повинні знати реальну (я підкреслюю слово «реальну») картину того, що відбувається у вищій школі.

Сьогодні система освіти, у тому числі вища, знаходиться у стані, який можна охарактеризувати ключовим словом – неефективність. Подобається це комусь, чи не подобається.

Під неефективністю ми розуміємо неефективність управління, змісту та економіки вищої освіти. Система вищої освіти потребує фронтального перегляду принципів функціонування та управління, успадкованих від попередніх часів. Кінцевою метою такого оновлення має бути підвищення якості, доступності та ефективності вищої освіти.

На що варто в цьому контексті звернути увагу. По-перше, обговорюючи проблеми вищої школи, я хотів би почати з середньої освіті. Я нагадую, що у квітні місяці Комітет організував виїзне засідання до Сумської області... Тут є представники Сумської області. Засідання було присвячене аналізу виконанню Закону України “Про освіту” та Закону України “Про загальну середню освіту”.

Аналіз і спілкування з працівниками загальноосвітніх навчальних закладів, керівниками місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, на жаль, засвідчили, що рівень загальноосвітньої середньої школи не відповідає вимогам вищої школи. І це не тільки в Сумській області. Ми отримали інформацію, яку, по суті, можна екстраполювати на більшість регіонів нашої країни. Ректори, які тут присутні, і не тільки ті, хто присутні, останнім часом жаліються, що скоро не буде кого вчити. З кожним роком рівень знань абітурієнтів катастрофічно падає. Програма середньої освіти перевантажена відірваною від реальних потреб інформацією. Я тільки назву одну цифру, яку всі знають, – 36 годин на тиждень для учнів старших класів, не враховуючи час на виконання домашнього завдання.

По-друге, у світі грамотність вважається показником підготовки в середній школі. Грамотність – це, звісно, не тільки формальні навички читання, рахування, письма. Це здатність застосовувати ці навички у процесі своєї життєдіяльності, інтерпретувати те, що прочитано. Є, на мій погляд, справедливі побоювання, що суттєві зміни в бік погіршення оцінок за результатами незалежного зовнішнього оцінювання порівняно зі шкільним рівнем досягнень з предметів є результатом саме низького рівня індексу грамотності українських школярів, які не здатні зрозуміти зміст завдань.

Більше того, ми маємо бути свідомими того, що запроваджуючи незалежне зовнішнє незалежне оцінювання, наражаємось на певний ризик. Підготовка учнів до успішної здачі тестів незалежного зовнішнього оцінювання може перетворити школу на заклад, який лише готує до вступу у вищий навчальний заклад, а не навчає вчитися.

Двічі на засіданнях Комітету, за участю Міністерства освіти і науки України, безпосередньо Івана Олександровича Вакарчука, Українського центру оцінювання якості освіти, ректорів провідних вищих навчальних закладів, представників системи загальної середньої освіти розглядалась найбільш радикальна, я б сказав, найбільш резонансна реформа в історії системи освіти України. Ми намагались з`ясувати, причому без будь-якої політики, що варто зробити, щоб мінімізувати ризики проведення та не допустити дискредитації самої ідеї зовнішнього незалежного оцінювання.

На жаль, Міністерство освіти і науки не дослухалось повною мірою до рішення Комітету зберегти заочну форму навчання. Тобто в цьому році залишити за громадянами право вступати на заочну форму навчання як за результатами зовнішнього незалежного тестування, так і за результатами складання вступних іспитів. Під час зустрічей практично у всіх регіонах директори вузів І-ІІ рівнів акредитації та ректори особливо технічних вузів в один голос заявили про зрив прийому на заочну форму навчання. Фактично ми позбавили молодь, яка працює, права отримати вищу освіту без відриву від виробництва.

Хочу також підкреслити, що ідею проведення зовнішнього незалежного тестування не можна розглядати (а це робиться в деяких, у тому числі освітянських засобах масової інформації) як засіб боротьби з корупцією. Це абсолютно принизливо по відношенню до ректорів, професорів та усього освітянського загалу. Ідея зовнішнього оцінювання насамперед полягає у забезпеченні умов рівного доступу до високоякісної вищої освіти.

Зміст професійної освіти не відповідає сучасним вимогам ринку праці. Причина – відсутність у молодих спеціалістів практичних навичок роботи в умовах конкретного робочого місця. У 2007 році за направленням центів зайнятості перенавчалися та підвищували кваліфікацію 2,0 тисячі випускників вищих навчальних закладів освіти, що майже у 4 рази більше, ніж у попередньому році.

Водночас, вищі навчальні заклади фактично не несуть відповідальності за кінцеві результати навчальної діяльності. Тому до нової редакції Закону вводиться норма, і вона цілком справедлива, її потрібно підтримати, за якою у документі про вищу освіту зазначається найменування вищого навчального закладу, який видає цей документ, а в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі – також й найменування цього підрозділу.

Управління системою освіти можна назвати майже умовним. Це пов’язано з децентралізацією управління та молочисельністю студентського контингенту в вузах. Ми повинні відійти від практики малочисельних вищих навчальних закладів. Середній контингент студентів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації становить 6,7 тисяч осіб. Із зарубіжного досвіду відомо, що в країнах з ідентичними демографічними умовами середня кількість студентів становить в університеті. Наприклад, в Іспанії – 22 тисячі, в Італії – 23 тисячі. Можна продовжувати цей список. Однак, за такої потужної мережі вищих навчальних закладів (а в Україні зареєстровано рекордну цифру – 904. Це більше, ніж будь-якій країні з порівняною кількістю населення) жоден з них за якісними характеристиками не потрапив до міжнародних рейтингів і ранжирів.

Вихід з цієї ситуації бачимо в укрупненні, об’єднанні, поглинанні навчальних закладів через створення корпоративних університетів, навчальних консорціумів тощо. Відомо, що в Україні відбувається стихійний процес виникнення самоврядних (на теперішній момент їх існує 8) і національних університетів. Діяльність окремих національних університетів не відповідає їх статусу: відсутні власні наукові школи, недостатній кадровий та матеріально-технічний потенціал. Останнім часом до цього списку додалось ще одне поняття “дослідницького університету”. Хоча його статус також законодавчо невизначений, він існує завдячуючи політичній волі чи примхам високих урядовців. Це призводить лише до нівелювання почесного статусу. Хочу зазначити, що надання університету особливого статусу не відповідає практиці європейських країн. Процедура надання університетам права називатися національними та самоврядними має бути прозорою та відкритою з урахуванням критеріїв для підтвердження цих статусів.

Серйозним викликом є проблема реформування вищих навчальних закладів I-II рівнів акредитації. Залишаються невизначеними місце та роль цих навчальних закладів не лише в системі освіти в державі, але й в системі економіко-професійних відносин. Україна приєдналася до Болонського процесу і Міністерство вже багато зробило в цьому напрямку. Але робота в основному зосереджувалась на питаннях вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації, залишаючи поза належної уваги училища, технікуми, коледжі. Як наслідок, у державі і до цього часу не визначена стратегія їх модернізації. На наш погляд, необхідно підготувати і внести на розгляд Верховної Ради України відповідні проекти законів, а після їх прийняття – відповідні зміни до всіх діючих нормативних актів.

На останньому засіданні, буквально декілька днів тому, наш Комітет розглянув декларацію цілей і завдань бюджету на 2008 рік, схвалену Постановою Кабінету Міністрів України щодо завдань розвитку освіти, науки та інноваційної діяльності. Було прийняте рішення звернути увагу уряду на ризики дестабілізації ринку освітніх послуг. У 2009 році прогнозується скорочення прийому випускників 9-х класів майже наполовину. Перші наслідки цих ризиків відчують на собі професійно-технічні навчальні заклади та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації. Тому конче необхідно розробити національний план заходів з тимчасової підтримки професійно-технічних закладів та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації.

Далі. Ефективність роботи вищої освіти визначається тим, наскільки ефективно були використані бюджетні кошти. Практично, це була ключова тема обговорення на круглих столах. Хочу зупинитись на такому болючому питанні як держзамовлення. За оцінками експертів науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України, 40% державних коштів розподіляються помилково чи збитково. Причиною є відсутність стратегічних пріоритетів розвитку держави. Наведу факти. Серед незайнятих громадян, які шукали роботу в 2007 році, кожний четвертий мав вищу освіту. На 2007-2008 роки планом прийому за державним замовленням на підготовку молодших спеціалістів за фахом “агрономія”, наприклад, виділено 3289 місць, тоді як на офіційному ринку праці станом на початок 2007 року потреба становила лише 1 (!) вакансію відповідного профілю. Для фаху “зооінженерія” – виділено 1425 місць, а потреба становила 20 одиниць. Я можу продовжувати цей список і цю не співмірність між держав замовленням і реальними потребами нашого суспільства, якщо хочете, ринку.

Одночасно маємо дефіцит професіоналів у галузі біологічних, агрохімічних і медичних наук, у галузі фізичних, математичних і технічних наук.

Випуск навчальними закладами фахівців з вищою освітою більш ніж удвічі перевищує випуск робітничих кадрів, хоча серед працюючих вони становлять менше половини. В Одеській, Тернопільській, Харківській, Чернівецькій областях і м. Севастополі понад 70% випускників – фахівці з вищою освітою. До цього часу не запроваджено обґрунтованого прогнозування розвитку ринку праці з урахування розвитку економіки. Вирішення проблеми потребує комплексного підходу із залученням багатьох ресурсів як законодавчої, так і виконавчої влади.

Вузівський сектор науки (це важливе питання також обговорювалося на наших “круглих столах”) повинен трансформуватися в головну складову національної інноваційної системи країни. Комітет, ви знаєте, неодноразово порушував питання розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні. Були проведені парламентські та комітетські слухання по захисту прав інтелектуальної власності, національній інноваційній системі України.

 У США, наприклад, 55% фундаментальних досліджень дають саме університети, причому значна частина науково-технічних винаходів належить аспірантам (50% винаходів в галузі хімії). І хоча вузівська наука в Україні складає більше 50% наукового потенціалу країни, вона абсолютно не стала рушієм економіки.

Я хотів би сказати вже про інший закон. Більш ніж на половину, наприклад, вихолощений Закон „Про наукову і науково-технічну діяльність”. Він практично не діє сьогодні. Недарма науковці називають його „Законом “Про пенсії”. Реально діють лише його статті про пенсійне забезпечення науковців. Ці норми теж мають знайти своє місце у відповідному розділі Закону „Про вищу освіту”.

Я сказав би так. За роки незалежності в Україні не було жодної реально значимої політики пріоритетів науково-технологічного розвитку, включаючи потенціалу вузів. Були визначені Законом пріоритетні напрямки розвитку науки і техніки, але, я хочу сказати, уряди не сприймали їх як пріоритети своєї діяльності. У кращому випадку вони позиціонувалися раніше як, скажімо, внутрішня справа Міністерства науки і технологій, а тепер як внутрішня справа Міністерства освіти і науки.

Я тільки одну річ таку скажу. У кінцевому підсумку ми сьогодні прийшли до того, що Україна – єдина країна в Європі, де ніяк не стимулюються інвестиції в наукові дослідження, розробки. Особливо, коли йдеться про технічні вищі навчальні заклади. Практично відсутній вплив держави на інноваційні процеси в економіці, внаслідок недостатньої підтримки держави продовжується деградація наукового і, насамперед, вузівського потенціалу. Без вирішення цих проблем всі заклики про переведення економіки на інноваційний шлях розвитку будуть залишатися порожніми деклараціями і пустими розмовами.

Нарешті, питання, яке не розв`язується або розв`язано вже повністю в країнах Європи, та поки що залишається відкритим в нашій країні, Це питання комерціалізації винахідницької діяльності у вузах. У законопроекті потрібна норма, яка дозволяє університетам використовувати технологію або об’єкт права інтелектуальної власності, створений із залученням коштів Державного бюджету України, для власних потреб. Це дозволить вищим навчальним закладам отримати нові джерела фінансових надходжень від реалізації патентів і ліцензій, збільшити кількість контрактів на проведення досліджень, результатом яких є отримання патентів.

І остання важлива проблема. Реальна автономія університетів неможлива без фінансової самостійності вищих навчальних закладів. Це було лейтмотивом , ще раз підкреслюю, на всіх “круглих столах”. Про що йдеться? Йдеться про право вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності відкривати поточні та депозитні рахунки в банках і зберігати кошти на депозитних рахунках банків. Ця норма упродовж останніх років призупиняється Законом України “Про бюджет України”, у тому числі Законом України “Про бюджет України на 2008 рік”. Вона стала останнім “каменем спотикання” на шляху прийняття попередньої нової редакції Закону “Про вищу освіту”. Треба зауважити, що Президент України пропонував вилучити норму, яка є нормою діючого Закону України “Про вищу освіту” (частина третя статті 63). Ця норма включена в нову редакцію Закону “Про вищу освіту”. І хочу підкреслити, що Комітет відстоював та буде відстоювати збереження цієї норми. Комітет не допустить зміни статусу вищих навчальних закладів як “бюджетних установ” на “одержувача бюджетних коштів”.

Збереження даної норми поставить в рівні фінансові умови державні та приватні вищі навчальні заклади: згідно з Господарським кодексом України, Законом України “Про банки і банківську діяльність”, Законом України “Про платіжні системи та переказ грошей в Україні” приватним вищим навчальним закладам як суб’єктам підприємницької діяльності дозволяється відкривати поточні та депозитні рахунки в банках і зберігати кошти на депозитних рахунках банків.

Фіксована плата за навчання, про яку йшлося на круглих столах і що має бути відображено в чинному законі, не відповідає реаліям сучасного фінансування вищої школи. Першокурсники фактично сплачують навчання студентів останніх курсів. Скасування такої заборони полегшить фінансову напругу в вищих навчальних закладах, але не зніміть проблеми в цілому. Це підхід, який дістався нам від радянських часів. Оплата за навчання повинна бути дискретною, прозорою та зрозумілою для того, хто платить. Логічно, що в умовах переходу на Болонську систему та запровадження кредитно-модульної системи плата за навчання повинна бути диференційованою та залежати від ціни “комплекту” обраних дисциплін.

Звісно, що за браком часу неможливо охопити весь спектр завдань по реформуванню системи вищої освіти України. Зрозуміло, що без їх вирішення вища освіта не зможе виконати свою історичну місію – стати двигуном поступового розвитку країни, генератором зростання її людського капіталу. Надання освітніх послуг на рівні, що відповідає європейським стандартам, неможливе без адекватних змін у чинному законодавстві України.

Я впевнений, що з вашою допомогою, насамперед я маю на увазі сьогоднішню продуктивну роботу, буде підготовлений новий закон, який комплексно оновить усі ланки системи вищої освіти відповідно до вимог сучасності за умови збереження та примноження кращих традицій вітчизняної освіти.

Дякую за увагу. (О п л е с к и)

Шановні колеги, як і було оголошено, слово надається Івану Олександровичу Вакарчуку – Міністру освіти і науки України.

Я, начебто, вклався у 15 хвилин.

 

ВАКАРЧУК І.О., Міністр освіти і науки України

Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати України! Шановні  колеги, Пані і Панове! Обговорення проблем удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти на слуханнях Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти – знакова подія, яка свідчить, що зроблено важливий крок на шляху практичного усвідомлення цінності вищої школи як стратегічного резерву держави, суспільства, економіки та необхідності її конкретного реформування, починаючи із законодавчих змін.

Для науково-педагогічної громадськості вищої школи дуже важливим є те, що проблеми, які накопичилися у цій галузі, добре зрозумілі для народних депутатів України – членів профільного Комітету, а рішення Комітету від 6 лютого 2008 року щодо необхідності розроблення до 1 червня 2008 року проекту Закону України „Про внесення змін до Закону України „Про вищу освіту” стало своєрідним закликом до спільної праці у розв’язанні проблем вищої школи. Переконаний, що солідаризація таких дій буде на користь усім і, насамперед, молодим людям – випускникам вищих навчальних закладів, дипломи яких будуть користуватися довір’ям, а знання, здобуті у вітчизняних університетах, конкурентоспроможними на ринку праці без географічних обмежень.

Зазначу, що за порівняно короткий період – неповних чотири місяці – законопроект 31 травня було подано Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. Цьому передувала напружена й цікава робота сотень, якщо не більше, практичних працівників вищої школи, юристів, представників громадських організацій та органів студентського самоврядування як у робочій групі, створеній наказом МОН, під керівництвом Міністра освіти і науки України та у семи підгрупах, що діяли на базі провідних університетів, так і в колективах вищих навчальних закладів усіх форм власності і підпорядкування.

Першу редакцію законопроекту було розміщено на сайті МОН, окремі ключові проблеми законодавчого врегулювання діяльності вищої освіти в сучасних умовах докладно обговорено 21 березня 2008 року на підсумковій колегії міністерства з питань вищої освіти "Вища освіта України - європейський вимір: стан, проблеми, перспективи". Положення проекту закону обговорювались також на наукових конференціях, круглих столах, семінарах вищих навчальних закладів, зокрема на міжнародному семінарі "Національна рамка кваліфікацій" з участю експертів Ради Європи (15 - 16 травня 2008 року) та на засіданнях президії Академії педагогічних наук України.

За результатами громадського обговорення до МОН надійшло понад тисячу пропозицій і зауважень, багато з яких враховано. Остаточну редакцію законопроекту схвалено 30 травня 2008 року на нараді з представниками науково-педагогічної громадськості та керівниками робочих груп.

Висловлюю щиру подяку всім, хто був причетним до розробки проекту Закону, хто проявив зацікавленість до його читання і висловив цінні критичні зауваження, а також тим, котрі своєю самовідданою і високопрофесійною працею редакційно довершували його.

Шановні учасники слухань, не зупиняючись на конкретних проблемних питаннях вищої школи, на них було зроблено предметний наголос у доповіді Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Володимира Івановича Полохала, зауважу, що при підготовці змін до Закону України „Про вищу освіту” ми виходили із необхідності:

по-перше, законодавчого забезпечення недоторканості прав і свобод вищої школи, передбачених цим Законом;

по-друге, адаптації національного законодавства до вимог Болонського процесу;

по-третє, приведення Закону України „Про вищу освіту” до норм інших законів та унормування окремих положень цього Закону, зумовлених практикою його застосування.

У чому зміст основних нововведень?

У проекті Закону статтю 2 доповнено частиною другою такого змісту „Права державного вищого навчального закладу як бюджетної установи, передбачені цим Законом, що визначають його інституційну автономію, не можуть бути обмежені іншими законами”.

Прийняття цієї норми для вищої школи означає позбавлення права втручання у цей Закон інших законів, якщо на це не буде волі саме цього Закону, а отже, й гарантію вищій школі на певну стабільність і прогнозованість її розвитку.

Ректорам вищих навчальних закладів добре відомі обмеження норм галузевого закону іншими законами, насамперед щодо питань певної фінансової автономії.

Приєднання України у травні 2005 року до Болонського процесу зумовило необхідність вибудувати структуру вищої освіти на європейських принципах, що дасть можливість вищій освіті стати зрозумілою для Європи, бути рівноправним членом Європейського простору вищої освіти - і в обов’язках, і в правах. У зв’язку з цим, суттєвих змін зазнали статті 6, 7, 8 Розділу ІІ „Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту” Закону України „Про вищу освіту”. Насамперед, замість понять „освітні” (неповна, базова, повна вища освіта) і „освітньо-кваліфікаційні” (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) рівні застосовано поняття „освітньо-кваліфікаційні” (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр) і „освітньо-науковий” (доктор філософії) рівні. Це дало можливість усунути штучне розмежування функцій вищої освіти на освітню і професійну та розглядати вищу освіту як єдиний процес, що передбачає здобуття вищої освіти певного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня. Отже, вища освіта України вибудовується як трирівнева (трициклова) система: бакалавр, магістр, доктор філософії. Освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста відноситься до програм короткого циклу вищої освіти. Такі програми діють у багатьох країнах світу, вони залишаються особливістю національної системи вищої освіти, що не суперечить принципам Болонського процесу. Збереженню цієї складової вищої освіти сприяла й нинішня глибока інтеграція технікумів та університетів. Важливо, що здобуття вищої освіти за кожним освітньо-кваліфікаційним і освітньо-науковим рівнями передбачає обов’язково навчальний процес, а підготовка докторів філософії здійснюється лише на денній формі навчання.

Зауважу, що структура рівнів освіти була предметом найбільших дискусій, навіть за умови, що вища освіта України за рівнями структурована ще з 1997 року. Зокрема, висловлювалися пропозиції щодо поділу бакалаврів і магістрів на професійних і академічних. Робоча група дійшла висновку, що, оскільки вища освіта освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра передбачає здобуття кваліфікації і випуск таких кадрів здійснюватиметься масово, поділ їх на дві категорії буде складним, штучним, а то й навіть неможливим процесом. Тому необхідно зберегти однойменного бакалавра. Тоді простішою стає траєкторія вибору навчання за програмою магістра.

 Щодо магістра, то за визначеними Законом спеціальностями на основі повної загальної середньої освіти пропонується підготовка інтегрованих магістрів. Академічне чи професійне спрямування магістра, зокрема інтегрованого, визначатиметься відповідною освітньо-професійною програмою. Це дасть можливість, зокрема, знайти правильну відповідь і на питання щодо підготовки магістрів інженерії чи магістрів з інших напрямів, призначення яких виключно професійне.

У проекті Закону докорінних змін зазнав зміст Розділу ІІІ „Стандарти вищої освіти”, який, по-перше, перейменовано  на розділ „Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти” і, по-друге, повністю змінено зміст статей 11, 12, 13.

Насамперед ми виходили з того, що існування державного, галузевого стандартів і стандарту вищого навчального закладу, як це передбачено чинною редакцією Закону, надто ускладнило планування, організацію і контроль навчання. Більше того, практично майже за десять років реалізації ступеневості вищої освіти нам так і не вдалося розробити і затвердити повним обсягом стандарти. Така система стандартизації не сприймається педагогічною і науково-педагогічною громадськістю вищих навчальних закладів, вона стала своєрідним формальним придатком, а не інструментом організації діяльності вищої школи і контролю з боку держави, вона є незрозумілою для зарубіжних експертів.

Формуючи новий зміст статей цього розділу, ми виходили з того, що, по-перше, розглядаючи вищу освіту як результат, необхідно для кожного напряму (спеціальності) відповідного освітньо-кваліфікаційного (освітньо-наукового) рівня задати освітньо-кваліфікаційну (освітньо-наукову) характеристику, визначивши в ній вимоги до випускника та його місце в структурі галузей економіки. Це перша складова стандарту вищої освіти.

По-друге, якщо освіта - процес навчання, то необхідно задати якому змісту і протягом якого часу навчати, щоб досягти рівня вимог, визначених відповідною освітньо-кваліфікаційною (освітньо-науковою) характеристикою. Це освітньо-професійна (освітньо-наукова) програма, друга складова стандарту вищої освіти. Відмінність змісту запропонованої у законопроекті редакції програми від чинної полягає в тому, що обов’язковою її складовою є програми нормативних навчальних дисциплін.

Третьою складовою стандартів вищої освіти є засоби діагностики вищої освіти.

Хочу наголосити, що стандартизації підлягають вимоги до випускника, нормативні навчальні дисципліни, частка яких може становити у загальному бюджеті часу 50-60 відсотків, та їх зміст, а також засоби діагностики. Ці документи розробляються з участю всіх галузевих міністерств і відомств незалежно від того, чи є у підпорядкуванні вищі навчальні заклади, чи немає, а також Міністерства праці і соціальної політики і затверджуються МОН.

Державна компонента у стандартах вищої освіти створює умови для якісної фундаментальної підготовки студентів та їх безпроблемної мобільності. Завдяки тому, що компонента вищого навчального закладу щодо змісту освіти становить 40-50 відсотків, навчальному закладу надається можливість оперативно маневрувати змістом підготовки, задовольняючи освітні потреби та запити студентів і роботодавців, та  впроваджувати у навчальний процес наукові і науково-технічні досягнення вищого навчального закладу. Шановні учасники слухань, цілком поділяю висловлену Володимиром Івановичем у доповіді думку про те, що, незважаючи на потужну за чисельністю мережу, жоден з вищих навчальних закладів України не потрапив до міжнародних рейтингів. Це серйозна проблема вищої школи. За чисельністю мережі приховані гострі проблеми якості вищої освіти. Хочу зазначити, що зберігаючи нинішні підходи до формування мережі, типу навчального закладу, у вищій освіті й надалі спостерігатиметься стан самозаспокоєння, самовихваляння, обманливого переконування себе та інших у важливості галузевої підпорядкованості вищих навчальних закладів. Причому проблема полягає не так у тому, кому підпорядкований вищий навчальний заклад, як у неможливості малопотужному вищому навчальному закладу справитися із стрімко зростаючими викликами, які постають перед вищою школою.

Сьогодні уже неможливо в межах малочисельної кафедри успішно справитися із завданнями навчальної, наукової та інноваційної діяльності. Без процесу об’єднання вищих навчальних закладів і створення потужних університетів сучасного типу не можна досягти високого рівня вітчизняних університетів, академій, в іншому разі окремі вищі навчальні заклади можуть опуститися до рівня ремісничих закладів. Звичайно, що допустити такого стану не можна. Саме тому суттєві зміни у законопроекті внесено до статей Розділу V. „Вищі навчальні заклади”. Зокрема, визначено типи вищих навчальних закладів: університет (класичний, технічний, технологічний, галузевий), академія, коледж, професійний коледж. Виключено поняття класифікації вищих навчальних закладів за рівнями акредитації. Відповідно припиняється і процедура акредитації вищого навчального закладу в цілому, акредитуватися будуть лише відповідні програми за напрямами (спеціальностями). Поняття Інститут застосовуватиметься лише як назва структурного підрозділу університету, академії. Чітко регламентовано перелік програм, за якими буде здійснюватися підготовка кадрів з вищою освітою. Університети, академії, наприклад, можуть готувати бакалаврів, магістрів та докторів філософії; коледж – бакалаврів; професійний коледж – молодших спеціалістів. Підготовка кадрів з вищою освітою в інших типах навчальних закладів не передбачається.

Визначено кількісні критерії для різних типів вищих навчальних закладів щодо кількості студентів денної форми навчання, галузей освіти та наукових спеціальностей. Такі нормативи існують у багатьох країнах світу. Запровадження кількісних параметрів для різних типів вищих навчальних закладів стане важливим інструментом оптимізації мережі вищих навчальних закладів.

У законопроекті передбачено суттєве розширення прав національних вищих навчальних закладів щодо реалізації їх автономії та академічних свобод. Зокрема, національним вищим навчальним закладам надано право прийняття за погодженням з МОН та ВАК рішення щодо переліку спеціальностей для присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук і прийняття за погодженням з МОН рішення щодо присвоєння вчених звань ад’юнкта, доцента, професора.

Шановні учасники слухань, у проекті Закону внесено зміни до положень, що регламентують діяльність структурних підрозділів вищих навчальних закладів. Особливо це стосується тих, що розташовані в іншій адміністративно-територіальній одиниці. Передбачається, що за своєю природою відокремлено структурними підрозділами (ВСП) є лише філії і навчально-консультаційні центри (НКЦ) (представництва). Інші ВСП - коледжі, професійні коледжі, інститути, факультети тощо створюються і функціонують відповідно до норм, передбачених для них як структурних підрозділів. Причому в НКЦ надаються студентам заочної форми лише консультації і створюються умови для самостійної роботи в міжсесійний період. Прийняття цієї норми Закону надасть можливість врегулювати діяльність понад тисячі ВСП, більшість яких діє поза всякими нормами етики вищої школи, користуючись прогалинами у законодавстві.

Важливим кроком на шляху демократизації вищої школи є розширення прав органів студентського самоврядування щодо їх участі в управлінні вищим навчальним закладом. Положення, що викладені у новій редакції статті 38 „Студентське самоврядування”, відповідають європейським нормам і стануть правовою базою для участі студентів у розвитку вищої школи.

Внесено зміни і до статей, які регламентують кадрові питання вищої школи. Зокрема, встановлено норму, що на посаду керівника мистецького та культурологічного вищого навчального закладу можуть претендувати особи, які мають почесні звання «Народний артист України», «Народний художник України», «Народний архітектор України» або «Заслужений діяч мистецтв України»). Встановлено норму безперервного перебування на посаді керівника вищого навчального закладу - не більше двох строків підряд. До речі, ці норми уже були схвалені Верховною Радою України. Урегульовано також перелік основних посад педагогічних і науково-педагогічних працівників, що є дуже важливим, адже деякі посади таких працівників не були внесені до переліку чинного Закону.

В умовах переходу на прийом до вищих навчальних закладів за результатами зовнішнього незалежного тестування важливим є виклад у новій редакції статті 44, відповідно до якої проходження зовнішнього незалежного оцінювання знань осіб, які бажають здобувати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти, є обов’язковим, а порядок його проведення встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Суттєві зміни внесено до Розділу ІХ „Наукові ступені та вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників”, відповідно до яких встановлюються наукові ступені доктора філософії і доктора наук і вчені звання ад’юнкт, доцент, професор.

З переліку осіб, що навчаються, вилучено здобувача, а за особами, які навчаються за освітньо-науковою програмою доктора філософії, збережено назву аспірант.

Незважаючи на те, що наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах регламентується окремим законом, Розділ Х законопроекту доповнено такими новими статтями:

Стаття 62¹. Організаційні форми здійснення наукової та науково-технічної діяльності.

Стаття 62². Права інтелектуальної власності на результати наукової та науково-технічної діяльності та їх захист.

Шановні учасники слухань, предметом особливих дискусій останніх років і в процесі підготовки законопроекту були питання навчального навантаження педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів. Запропоновано мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково-педагогічного працівника визначати вищим навчальним закладам в межах його річного робочого часу.  А у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації (коледжах, професійних коледжах) перейти з погодинної оплати праці на посадову за нормативами, як це передбачено у вищих навчальних закладах ІІІ-ІУ рівнів акредитації.

І на завершення виступу зверну увагу на зміни, що стосуються фінансово-економічної діяльності вищих навчальних закладів.

Вищим навчальним закладам надається право:

використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;

відкривати рахунки, в тому числі депозитні, у національній та іноземній валюті.

У проекті Закону закріплено норму щодо незастосування процедури тендерної закупівлі до придбання (закупівлі) товарів, робіт та послуг за рахунок власних коштів вищого навчального закладу.

До коштів, отриманих вищим навчальним закладом державної та комунальної форм власності від надання дозволених законодавством платних послуг та з інших джерел, не застосовуються обмеження щодо використання коштів спеціального фонду бюджету, передбачені статтями 13, 23, 57 Бюджетного кодексу України.

Розмір плати за весь строк навчання може змінюватись протягом усього строку навчання з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Реалізація цих норм значно розширить фінансову автономію вищих навчальних закладів.

Шановні учасники слухань! Зрозуміло, що запропоновані зміни до Закону України „Про вищу освіту” ще не повністю розв’язують проблеми вищої школи, проте при їх прийнятті буде зроблено реальний крок на шляху підвищення якості вітчизняної вищої освіти, прискорення її входження у європейський та світовий освітній простір. Міністерство освіти і науки України відкрите до співпраці та з вдячністю готове сприйняти конструктивні пропозиції щодо вдосконалення змісту цього законопроекту. Закликаю до предметної розмови усіх учасників слухань.

Висловлюю щиру подяку Голові Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Володимиру Івановичу Полохалу та членам Комітету за розуміння й організацію цих слухань.

Дякую за увагу.  

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу. (О п л е с к и)

Шановні учасники комітетських слухань! Шановні пані і панове! Переходимо до виступів. Я хотів би наголосити, що як головуючий маю дотримуватися чіткого регламенту. У нас 3 хвилини на виступ. Хочу сказати, що всього 2 години 5 хвилин роботи в цьому залі. Це, по-перше.

По-друге, у нас записалися 37 бажаючих виступити. Тому я просив би всіх вас дотримуватися регламенту, щоб мені не доводилися після трьох хвилин зупиняти виступаючого. З початку слово надається Віталію Дмитровичу Походенку, Віце-Президенту Національної Академії Наук України, доктору хімічних наук, професору. Підготуватися Товажнянському Леоніду Леонідовичу.

 

ПОХОДЕНКО В.Д., Віце-Президент Національної академії наук України

Вельмишановний Володимире Івановичу, вельмишановні колеги! зміцнення зв’язків академічної науки і освіти є одним із пріоритетних напрямків діяльності нашої академії. Творча співпраця вчених і освітян набула вже різноманітних форм і постійно розширюється. Проте сьогодні ще рано говорити про якісь суттєві, якісні зміни в інтеграції науки і освіти в нашій державі.

На жаль, в цій роботі є немало питань, які необхідно врегулювати на державному і законодавчому рівні. Слід відзначити, що і в новій редакції Закону “Про вищу освіту” питанню взаємодії наукової сфери та освітянської галузі приділено недостатньо уваги.

Він не знімає перепони на шляху законодавчого забезпечення формування стійких взаємозв’язків між академічними установами та вищими навчальними закладами. Насамперед, законопроект не містить чітких нормативно-правових та організаційних засад залучення науковців Національної та галузевих академій наук України до викладацької діяльності у вищих навчальних закладах, занять зі студентами, керівництво науковими випускними роботами аспірантів, стажування та підвищення кваліфікації викладачів і науковців вищої школи в академічних інститутах.

Це стосується і залучення науково-педагогічних працівників, аспірантів і студентів до виконання науково-дослідних робіт, засад доступу працівників вузів до академічного наукового обладнання, а також стимулювання участі академічних учених в підготовці й рецензуванні підручників, навчальних і методичних посібників тощо.

У зв’язку з цим НАН України пропонує статтю 61 десятого розділу „Наукова і науково-технічна діяльність у вищих навчальних закладах” законопроекту доповнити статтею 61¹ – „Інтеграція вищої освіти і науки”. На наш погляд, пропозиції нашої академії визначають чіткий механізм організаційних і нормативно-правових засад взаємовідносин наукових працівників з вузами. Ці пропозиції я передам до секретаріату Комітету для врахування в подальшій роботі.

І, насамкінець, хочу висловити одне застереження. На жаль, сьогодні спостерігаються спроби виключити з університетської освіти складову фундаментальних знань або принизити їх роль у процесі підготовки, дійсно, освіченого фахівця. Але ж без фундаментальних знань неможлива підготовка спеціалістів, які будуть творчими працівниками, здатними здійснити інноваційний розвиток різних галузей економіки.

Нам незрозуміла поспішність у трактуванні і запровадженні окремих принципів Болонського процесу. У розвинутих європейських країнах болонська система більшою мірою розглядається в рекомендаційному аспекті. У той же час, як у нас, їй надається зайва директивна значимість.

В умовах ринкової економіки підготовка будь-яких спеціалістів має орієнтуватися, перш за все, на ринковий попит, на вимоги роботодавця. При масовому, я підкреслюю це слово, при масовому переході на дворівневу систему виникає питання: чи не стане ринок кадрів пересиченим бакалаврами, які, маючи загальну освіту без спеціалізації, просто залишаться без роботи.

Видається сумнівним і недостатньо обґрунтованим формальне введення ступеня доктора філософії замість кандидата наук. Ми знаємо, що сучасна система вищої освіти зможе бути ефективною, відповідати вимогам часу тільки тоді, коли вона буде інтегрована з фундаментальною наукою і збереже кращі вітчизняні традиції. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Дмитровичу. Рівно три хвилини. Це приклад для всіх інших. Тільки, будь ласка, у мене прохання до всіх виступаючих передавати Олені Іванівні Козієвській свої виступи, тому що вже сьогодні буде редагування текстів і підготовка до такого масового видання наших комітетських слухань.

Надаю слово Товажнянському Леоніду Леонідовичу, ректору Національного технічного університету „Харківський політехнічний університет”. Підготуватися Василю Григоровичу Кременю.

 

ТОВАЖНЯНСЬКИЙ Л.Л., ректор Національного технічного університету „Харківський політехнічний інститут"

Шановна Президія, шановні присутні! Я хотів би сказати, що для всіх вищих навчальних закладів сьогоднішня подія і створення змін до Закону „Про вищу освіту" є дійсно дуже важливими. Оті дві доповіді, які сьогодні були, повністю показують, у якому напрямі йшло обговорення в робочій групі, створеній Міністерством освіти і науки, в роботі якої брав участь Іван Олександрович, а також Голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Володимир Іванович Полохало. Хотів би сказати, що якщо розглянути сьогодні в цілому наш Закон, то він повинен відповідати таким важливим питанням.

Перше. Ми у 2005 році приєдналися до Болонського процесу. І подивіться, як сьогодні ті обов'язки, які ми брали під час вступу до Болонського процесу, ми виконали. У доповіді про це було сказано.

Друге. Це фінансування вищих навчальних закладів. Я хотів би сказати, що якщо подивитися на автономію вищих навчальних закладів, яка розпочиналася ще з Болонського університету, потім підтримана в французьких, німецьких , англійських університетах, то там сказано, що для того, щоб автономію, яку проголошують, можна було виконувати, її треба забезпечити фінансуванням. І в Саламанському зверненні чітко сказано, що якщо держава не забезпечить фінансування вищих навчальних закладів, вони не зможуть конкурувати сьогодні не тільки в Європі, але й у цілому світі.

Що у нас з фінансуванням? Сьогодні держава фінансує тільки фактично заробітну платню - 70 відсотків та ще 70 відсотків комунальних платежів.

А де ми отримуємо гроші на обладнання, на відрядження, на капітальні ремонти, на будівництво? Це все іде за рахунок нашого контрактного навчання. І ніхто не розуміє сьогодні, що на цей час ми, фактично, позбавлені повністю стопроцентного фінансування.

Таким чином, потрібно подивитися, які зміни передбачені в законопроекті щодо оплати за навчання. З цього питання я неодноразово виступав, у тому числі й на Комітеті. Сьогодні пропонується враховувати в оплаті за навчання тільки інфляцію. Однак є пропозиція депутата Курила все-таки змінювати оплату з урахуванням комунальних платежів, та заробітної платні, які зростають. Таким чином, якщо не буде вирішене питання оплати, то вузи не зможуть розвиватися.

Друге. Великою складовою освіти в університетах є наука.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Одна хвилина у вас.

ТОВАЖНЯНСЬКИЙ Л.Л. Добре. Таким чином, сьогодні я повністю підтримую питання про те, що вузи, які сьогодні приєдналися до Болонського процесу і хочуть в рейтингах зайняти достойне місце, повинні обов'язково поєднати науку і освіту, в тому числі, фундаментальну.

Неодноразово казали та писали, у тому числі й Михайло Захарович Згуровський про те, що сьогодні вища школа і наукові установи повинні подивитися, що робиться в такій галузі як нанотехнології. Сьогодні американці вкладають на розвиток нанотехнологій 1 мільярд 400 мільйонів на рік, створено 5000 програм. Японія, Росія вкладають уже на сьогоднішній день 800 мільйонів. На майбутній 2009-й рік передбачають вкласти мільярд доларів. У нас в Україні, ми подивились, у минулому році було 120 програм, виконані переважно двадцятьма інститутами Академії наук. Ті програми, які були закладені в цьому році, здається, не повністю фінансуються. Якщо ми не будемо вкладати фінанси в майбутні наукові розробки, ми не змінимо нинішній стан науки.

І на останнє такі пропозиції. По-перше, ми хотіли би, щоб спростили проходження ліцензійної та акредитаційної експертизи. Ці процедури потрібні, але вони перевантажені, їх важко відпрацьовувати. По-друге, потрібно прийняти легко зрозумілі стандарти вищої освіти. Коли ми йшли до Болонського процесу, Міністерству освіти і науки на це вказували - не можна працювати з такими важкими стандартами. Потрібно їх спрощувати.

Далі, необхідно забезпечити 100% фінансування оплати праці та комунальних платежів, а ті гроші, які заробляють вузи, направити на розвиток матеріальної бази, придбання обладнання, комп'ютерів, програмного забезпечення. До речі, ми дуже вдячні Івану Олександровичу, який зараз запропонував програму підвищення якості матеріально-технічного обладнання у вузах, і така програма зараз створюється. Найближчим часом її буде подано до Кабінету Міністрів. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Леонідовичу. Двадцять секунд зайвих ви використали за рахунок тоді Василя Григоровича Кременя. Підготуватися Віталію Семеновичу Курилу.

Кремень Василь Григорович – Президент Академії педагогічних наук України, академік Національної академії наук України.

 

КРЕМЕНЬ В.Г., Президент Академії педагогічних наук України

Шановний Володимире Івановичу, народні депутати, шановний Іване Олександровичу, шановні колеги! Я теж приєднуюсь до позитивної оцінки роботи, яка була проведена Комітетом і Міністерством. І в цілому позитивно слід оцінити той матеріал, який підготовлений у якості проекту закону. Але все ж таки є цілий ряд пропозицій. Деякі з них я постараюсь тут оголосити.

Перше. Слід, на наш погляд, максимально наблизити проект закону до європейських норм і цінностей функціонування вищої освіти. Скажімо, неподолана поки що редукція результату вищої освіти, зведення набутих компетентностей до констатацій знань, іншими словами, результати освіти ще не прописані в термінах набутих компетентностей, що не відповідає загальноєвропейським тенденціям. Або законопроект не містить норм щодо запровадження і використання в навчальному процесі положень європейської кредитно-трансфертної системи, що є ключовим для реалізації норм Болонського процесу.

Друге. Законом визначено не роль і функції ДАК – організації, яка є ключовим елементом у системі, що гарантує якість вищої освіти згідно з вимогами Болонського процесу.

Третє. Я вітаю всіляко підготовку докторів філософії через аспірантуру, але, на мій погляд, потрібно, мабуть, розглянути можливість функціонування заочної аспірантури також, особливо для тих фахівців, які працюють або викладачами у вищій школі, або науковцями в науково-дослідних інститутах.

Четверте. Законодавчо закріплюється прийом осіб у вищі навчальні заклади лише відповідно до рівня їхніх знань і зовнішнє незалежне тестування також орієнтується лише на оцінювання знань. На наш погляд, цього недостатньо. Треба визначати компетентності вступника, а не тільки рівень знань, а, скажімо, уміння застосовувати знання тощо. Тим більше, що це буде і орієнтиром для зовнішнього тестування.

П»яте. Спірною, на мій погляд, є теза про повернення всіма студентами, хто вчився за державним замовленням, коштів, якщо вони не відпрацювали три роки. Це суперечить і правам людини в Україні, і не відповідає європейським нормам і цінностям.

Шосте. Позиція, яка не обговорювалась сьогодні поки що. Забезпечення виконання державного замовлення не є прийнятним при нинішньому трактуванні поняття держзамовлення як такого, що регулюється Законом „Про державні закупівлі”. Зрозуміло, що згідно з трактуванням Рахункової палати, це означає, що університет повинен випустити стільки студентів, скільки він прийняв. Тобто, як тракторів чи чобіт - скільки передбачено, стільки потрібно зробити. Усе інше, всі інші втрати трактуються як збитки для держави. Вихід у тому, щоб вилучити контрольний показник прийому на перші курси на навчання за Державний бюджет із Закону „Про державні закупівлі”, оскільки це по факту не є державним замовленням у розумінні Закону „Про державні закупівлі”.

Сьоме. У Законі не прописана будь-яка участь роботодавців у справі працевлаштування випускників. Вони не включені до переліку суб’єктів навчального процесу, та і недостатньо прописана, на мій погляд, можливість університету створювати спеціальні навчальні програми на замовлення роботодавців.

Восьме. Потрібно було б розширити тезу про післядипломну освіту. Правда, якщо ми збираємося, Володимире Івановичу, мати ще один закон про післядипломну освіту, можна залишити таким чином, як є, замінивши післядипломну освіту, скажімо, позицією ”продовжена освіта” або ”додаткова, доповнювальна” освіта. Якщо ж не буде передбачено спеціального Закону „Про післядипломну освіту”, то слід розширити позиції, що регулюють цей підрозділ освіти.

Дев’яте. На мій погляд слід було б доповнити умови визначення мережі державних вищих навчальних закладів спроможністю держави забезпечити умови для їх якісної освітньої діяльності. Це стаття 27.

І насамкінець, три позиції щодо фінансово-економічних відносин.

Я вважаю, що ми повинні перестати займатись популізмом, що так часто в нас бувало, і чесно сказати громадянам, що дешева освіта – це неякісна освіта. Тому я пропоную дати право ректорам змінювати вартість навчання, не тільки на показник інфляції за попередній рік, а й з урахуванням хоча б збільшення заробітної плати викладачам, а також комунальних послуг.

І дві речі, введення яких, можливо, потрібно передбачити не одразу після прийняття закону, якщо це вдасться зробити, а через певний час, відклавши на два, три роки. Що я маю на увазі? Перше. Нормативно в частині валового внутрішнього продукту, а не лише виходячи з чисельності студентів на 10 тисяч населення, визначити мінімальний обсяг фінансування вищої школи з державного бюджету - 1,8% ВВП, що відповідатиме кращим світовим стандартам.

І друга позиція. Нормативно закріпити обсяги фінансування наукової, науково-технічної роботи у вищий школі, а саме: не менше 25% від загальних асигнувань на її утримання. Це наблизить за цим показником вітчизняну сферу вищої освіти до кращої світової практики, яка, як відомо, складає десь 28 -30%.

Хочу сказати, що Академія педагогічних наук, зокрема Інститут вищої освіти, проаналізувала цей законопроект. Ми маємо ще ряд пропозицій, у тому числі, може, й менш ґрунтовного характеру. Ми їх, Володимире Івановичу, передамо обов’язково в Комітет і Міністерство. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Григоровичу.

Слово надається Віталію Семеновичу Курилу, народному депутату України, голові підкомітету з питань науки і освіти Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти. А підготуватися Володимиру Васильовичу Губерському.

 

КУРИЛО В.С., народний депутат України, голова підкомітету з питань науки і освіти Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти

Шановні члени Комітету, присутні!

Питання внесення змін до чинного законодавства про вищу освіту є давно на часі і потребує детального й аргументованого аналізу. Хочу відмітити, що законопроект, внесений на обговорення профільним Міністерством, має формат доповнень і змін до діючого Закону України «Про вищу освіту», і це, як на мою думку, доволі логічно. Аналіз світову практики і законів європейських країн доводить, що структура нашого Закону не найгірша в Європі: вона не настільки деталізована, як є в ряді країн. Тому з цим законопроектом, із змінами до Закону можна працювати. Я думаю, якщо внести ті слушні зміни і доповнення до законопроекту, які вже тут висловлювалися, то у кінцевому підсумку ми зможемо отримати досить непоганий закон.

Однак після уважного і детального аналізу даного законопроекту в мене виникли деякі зауваження і пропозиції.

Так, намагання Міністерства привести вітчизняну структуру вищої освіти до прийнятої в Європі трирівневої (трициклової) системи підготовки кадрів з вищою освітою за освітньо-професійними програми бакалавра, магістра та освітньо-науковою програмою доктора філософії викликало в мене питання. Зокрема, чому вилучаючи зі статті 6 Закону України «Про вищу освіту» освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста, ми залишаємо молодшого спеціаліста? Не логічно! В європейському законодавстві - два освітньо-кваліфікаційні рівні – бакалавр і магістр. На мій погляд, на початку 90-х років була допущена помилка в тому, що технікуми ввели до системи вищої освіти. Треба знайти мужність відмовитися від цього та залишити двоступеневу систему вищої освіти.

Я повністю підтримує вилучення з Закону рівнів акредитації вищих навчальних закладів та запровадження визначення типів вищих навчальних закладів з урахуванням підготовки фахівців за освітньо-кваліфікаційними та освітньо-науковим рівнями. Однак, викликає питання неоднозначності визначення типів вищих навчальних закладів за ознакою чисельності студентів, які в них навчаються. Так, наприклад, у статті 25 запропонованого законопроекту, класичний університет, що провадить освітню діяльність, пов’язану із здобуттям вищої освіти освітньо-кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра та освітньо-наукового рівня доктора філософії, повинен мати не менше шести тисяч студентів денної форми навчання, а академія – не менше двох тисяч, хоча в ній можна отримати ті ж самі кваліфікації, що і в класичному університеті. Не зовсім зрозуміло чому така пільга для мистецьких вищих навчальних закладів:, де чисельність студентів - не менше двох тисяч студентів і можна не займатись наукою. Якщо це вищий навчальний заклад, то він має бути вищим навчальним закладом. Тому, я думаю, що більшість мистецьких навчальних закладів повинні бути просто факультетами університетів.

Не зовсім зрозуміле нове поняття „інтегрований магістр”. Я думаю, що це дещо надумано. На мій погляд, це ноу-хау потрібно прибрати.

Не зовсім правильно, як на мою думку, в статті 9 вводиться норма про обов’язковість зазначення найменування структурного підрозділу вищого навчального закладу в дипломі.

Слід звернути окремо увагу на вилучення зі статті 10 (післядипломна освіта) чинного Закону норми «перепідготовка». Просто у Законі це випало, і немає жодної альтернативної заміни. На мій погляд, це якесь непорозуміння чи упущення.

Також хочу зазначити про необхідність введення в законопроект чіткого процентного співвідношення між державною компонентою та компонентою вищого навчального закладу, що підсилить функціональність автономії вищих навчальних закладів у відносинах з державою.

Значно звужує автономію університетів стаття 18 запропонованого законопроекту. Зокрема, в пункті 1 абзацу 17 спеціально уповноваженому центральному органу виконавчої влади у галузі освіти і науки надано право організовувати атестацію педагогічних працівників вищих навчальних закладів щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій і педагогічних звань. На мою думку і більшості ректорів провідних університетів України, таке право слід залишити за вищими навчальними закладами освіти, що дасть змогу реально, а не декларативно говорити про їхню автономію.

У статті 26 “Національний вищий навчальний заклад” необхідно суттєво розширити фінансові та майнові права національних університетів. Наприклад, у Словаччині вузи добилися права продавати та купувати майно самостійно, без рішення державних органів. З метою підвищення ефективності управління вищим навчальним закладом, розширення його представницьких функцій вважаю за доцільне поряд з посадою ректора ввести за рішенням Вченої Ради вищого навчального закладу посаду Президента. При цьому до статуту вищого навчального закладу у встановленому порядку вносяться відповідні зміни та приймається Вченою Радою Положення про Президента вищого навчального закладу. Положення про Президента вищого навчального закладу, зміни та доповнення до нього приймаються Вченою радою.

В європейських країнах існують організації, які представляють думку ректорів вищих навчальних закладів. У Польщі, Німеччині існують конференції ректорів. Це впливові громадські організації у сфері вищої освіти. Без погодження з ними не проходить жодне урядове рішення, що стосується питання вищої освіти. Тому пропоную ввести і в Україні аналогічну організацію, наприклад, існуючу Раду Ректорів університетів України, але чітко прописати в Законі її права, структуру, функції, обов’язки.

Необхідно запровадити більш жорсткі заходи в питанні наукового плагіату. Зокрема, пропоную звільняти з займаних посад або не продовжувати контракт з викладачами, які порушили права інтелектуальної власності .

Необхідно також законодавчо забезпечити для студентів свободу вибору навчальних дисциплін.

З метою розвитку вищих навчальних закладів необхідно ввести поняття академічного складу, куди записується викладацький склад.

Не зовсім зрозумілою є діяльність державної інспекції, тому потрібно детально виписати її формування, обов’язки та права. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Семеновичу.

Слово надається Губерському Леоніду Васильовичу, виконуючому обов’язки ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка, академіку Національної Академії Наук України.

І підготуватися Малахову Валерію Павловичу.

 

ГУБЕРСЬКИЙ Л.В., виконуючий обов’язки ректора Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Шановний Володимире Івановичу! Шановний Іване Олександровичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги!

Насамперед, дозвольте подякувати за можливість взяти участь в обговоренні проекту головного Закону в житті вищої школи.

Підготовлений проект – це результат великої роботи фахівців-професіоналів, і за це їм треба щиро подякувати. Певну частку в цю справу внесли і співробітники нашого університету. Але обговорення, удосконалення цього документу триває. І це природно.

Дозвольте мені в межах регламенту висловити кілька загальних міркувань з цього приводу. На нашу думку, в Законі необхідно відобразити підвищення ролі університетів у суспільному житті держави не лише як центрів підготовки кваліфікованих спеціалістів і науковців, а як центрів формування національної еліти, розвитку культури, духовності українського народу. Вони повинні бути своєрідним барометром життя нашого суспільства. І для цього держава повинна створити все необхідне для подальшого зміцнення матеріально-технічної та навчально-методичної бази, сприяти вирішенню питань університетської автономії.

У законі необхідно, на нашу думку, передбачити також забезпечення підвищення рівня науково-дослідної діяльності університетів як вагомого чинника досягнення високої якості вищої освіти, підвищення конкурентноздатності університетської освіти України, створення необхідних умов для інтеграції вищої школи України до світового освітянського та наукового простору.

З цією метою, на нашу думку, університетам необхідно перейти до конкретного утворення наукових центрів з відповідними установами Національної академії наук України, галузевими державними академіями, розширити практику утворення дослідницьких університетів як сучасної форми інтеграції освіти і науки, яка вже давно визнана за кордоном і вже має деякий досвід і в нашій державі, на прикладі, я це маю на увазі, Київського політехнічного інституту.

Необхідно також, на нашу думку, під час розробки даного Закону врахувати проект концепції Державної цільової програми „Кадри для науки вищої освіти та інноваційної діяльності”, яка була розроблена минулого року Національною академією наук України разом з Міністерством освіти України, а також Державну цільову програму „Наука в університетах”, реалізація якої затверджена на 2008-2012 роки.

Для сприяння університетам в розширенні науково-дослідної роботи, як сьогодні наголошувалося у виступах, необхідна розробка конкретного державного плану послідовного збільшення видатків на науку з бюджету, як це записано в Законі України „Про наукову та науково-технічну діяльність”.

З іншого боку, треба і нам самим конкретно займатися, звичайно, питаннями залучення позабюджетних коштів.

Вважаємо також за доцільне встановити посадові оклади та інші умови оплати праці працівникам наукових підрозділів вузів на рівні посадових окладів та інших умов оплати відповідних категорій працівників науково-дослідних установ Національної академії наук України, збільшення тривалості відпусток, кошти на оздоровлення тощо.

І насамкінець, шановні колеги, щодо відкриття філій вузів. На нашу думку, у Законі необхідно відобразити доцільність (або й необхідність) за наявності необхідних умов створення філій не лише в регіонах України, а й у країнах зарубіжжя, насамперед у країнах СНД. До речі, там працює багато наших випускників. Думаю, що немає ні в кого сумніву, що це дуже сприятлива можливість демонструвати народам світу наші освітянські наукові досягнення, нашу культуру, духовність і традиції. А пропозиції такі вже надходять. Так, під час останнього офіційного візиту Президента Азербайджану Ейхама Алієва в Україну з його боку було висловлена пропозиція про відкриття в Баку філії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ця пропозиція нами зараз вивчається. Є цілий ряд інших пропозицій. Оскільки регламент такий щільний, прошу секретаріат прийняти інші конкретні пропозиції до розділів 9 та 10 проекту закону. На цьому дозвольте вам подякувати за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо Леоніде Васильовичу. Слово надається Малахову Валерію Павловичу, Голові Ради ректорів вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації Одеського регіону, ректору Одеського національного політехнічного університету. Підготуватися Лесі Юріївні Оробець.

 

МАЛАХОВ В.П., Голова Ради ректорів вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації Одеського регіону, ректор Одеського національного політехнічного університету

Шановна президія! Шановні колеги! Я перейду одразу до пропозицій і зауважень. На мою думку, їх всі можна поділити на три групи.

Перша група зауважень стосується тексту термінології та понять, які використовуються в цьому проекті. Мова йде про неоднозначне тлумачення статей і понять, наведених в Законі. Наприклад, уже в загальних положеннях щодо зазначення ліцензування та акредитації наведено:

- в одному абзаці: «ліцензування - процедура визначення спроможності розпочати освітню діяльність», а в іншому: «визнаний спроможним проводити освітню діяльність».

- в одному абзаці: «акредитація – процедура надання права проводити освітню діяльність», а в іншому: «акредитація – рівень спроможності проводити освітню діяльність».

Тобто, на мій погляд, треба тому, хто буде редагувати цей Закон, уважно прочитати його спочатку до кінця і усунути ці розбіжності.

Далі вказано, що «національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів України можуть бути надані повноваження», тобто можуть бути надані, а можуть і не надані. Незрозуміло.

Стосовно працевлаштування випускників записано, що «Міністерство освіти і науки України сприяє працевлаштуванню випускників». Але це ж саме визначено і для вищого навчального закладу. Таке формулювання, на наш погляд, дає можливість органам, які здійснюють управління вищою освітою, перекладати свої обов’язки на вищи навчальні заклади і переводити «сприяння» до обов’язкового працевлаштування.

Друга група зауважень стосується, на наш погляд, перевантаження законопроекту багатьма зайвими поняттями. Таке враження, що ми хочемо у цьому Законі передбачити всі можливі випадки життя вищої освіти і вищих навчальних закладів. Ви бачити, що законопроект вже сьогодні багатосторінковий. І ми в своїх виступах ще додаємо додаткові пропозиції. Але Закон повинен бути нормативним актом довготривалої дії. Змінювати його кожного дня неможливо. Тому, я думаю, окремі статті Закону треба перевести до галузевих освітніх стандартів. Галузевий стандарт – це нормативний акт, який є мобільним: він може змінюватися залежно від потреб ринку праці і таке інше. І відмовлятися від галузевих стандартів не потрібно. Наприклад, до галузевих стандартів можна перенести перелік спеціальностей, структурні підрозділи навчального закладу, робочі та дорадчі органи, обрання на посаду та звільнення керівника факультету, спеціалізовані вчені ради, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників, робочий час педагогічних працівників. Щодо керівника вищого навчального закладу, я думаю, потрібно залишити тільки те, що керівник діє відповідно до контракту. Усе інше, права і обов’язки, можна виписати у галузевому стандарті.

Таким чином, я вважаю, що Закон необхідно скоротити. Тоді ми зможемо з ним працювати, а змінювати треба буде галузеві освітянські стандарти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Павловичу, півхвилини Вам ще додається.

 

МАЛАХОВ В.П. Добре, я вже закінчую.

І третя група зауважень. Я задоволений словами Івана Олександровича, що ми відмовляємося від рівнів акредитації. Вони, я зрозумів, будуть визначатися статусом закладу: університет, академія, коледж і таке інше. Це дуже важливо.

Важливо і те, що відмовляємося від поняття «неповна вища освіта», бо «неповна» означає незавершена. В той же час, на наш погляд, треба залишити кваліфікацію «спеціаліста», як ступінь вищої освіти, яка повинна мати правовий статус у державі. Це необхідно для вищих технічних навчальних закладів.

Я думаю, що треба вилучити обмеження для вищих навчальних закладів у підготовці фахівців за кошти юридичних і фізичних осіб. Якщо навчальний заклад державної форми власності виконав держзамовлення і має ще ліцензійний обсяг, він повинен брати стільки студентів, скільки до нього прийдуть. Не прийдуть, значить їх не буде. Головна умова – виконання держзамовлення, і все. Це дуже легко контролюється.

Я думаю, що треба вилучити вимогу про обов’язкове працевлаштування випускників. Це порушує права людини і не відповідає ринковим взаємовідносинам між працівником і роботодавцем.

Якщо ми говоримо про автономність навчальних закладів, то давайте дамо право колективу самостійно вирішувати обирати свого керівника стільки термінів, скільки працівники вважають за необхідне.

Закінчуючи, хочу підкреслити свою головну думку – Закон – це нормативний акт довготривалої дії. Він не може змінюватися кожного півроку чи кожен рік. Питання структури вищого навчального закладу, управління ним, навчальне навантаження викладачів, форми освіти мають читку тенденцію до змін, а з урахуванням перспектив входження України до європейського освітнього простору будуть змінюватися обов’язково. Це можна вирішити галузевими стандартами.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Павловичу, все.

 

МАЛАХОВ В.П. Зміни будуть відбуватися обов’язково.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

МАЛАХОВ В.П. І це потрібно враховувати. Дякую за увагу.

           

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую, Валерію Павловичу. Але ж давайте стежити за Регламентом, півхвилини ви проговорили за рахунок Лесі Юріївни Оробець, народного депутата України, голови підкомітету з питань базової освіти. Так що, вам 2,5 хвилини.

 

ОРОБЕЦЬ Л.Ю., народний депутат України, голова підкомітету з питань базової освіти

Доброго здоров’я! Перш за все, хотіла б подякувати Міністру і Міністерству за титанічну роботу, виконано впродовж неймовірно короткого терміну. Ніхто не очікував, що Міністерство зуміє до червня місяця подати настільки глибоко відпрацьований і виважений законопроект.

Проект містить чимало конструктивну. Він передбачає збільшення фінансової незалежності вузів, розширення автономії вищих навчальних закладів і зростання ролі самоврядування.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Леся Юріївна, я перепрошую, підготуватися Михайлу Захаровичу Згуровському.

 

ОРОБЕЦЬ Л.Ю. Водночас, я б хотіла максимально окреслити ті питання, які хвилюють по іншій бік барикад. Більшість пропозицій ректорів, слава Богу, були враховані. Одначе, думка студентства, боюсь, що навіть сьогодні, не матиме можливості прозвучати, оскільки представники студентського самоврядування на перших позиціях з кінця в списку тих, хто матиме слово. Тому хотіла б, в першу чергу, відмітити декілька питань.

Перше питання – це відпрацювання за місцем призначення не менше 3-х років (положення статті проекту номер 56). Що пропонується. Пропонується проектом у випадку, якщо студент навчається на державному замовленні, то по закінченню вищого навчального закладу він працевлаштовується за угодою трьох – вузу, працедавця, і студента, і відповідно має зобов’язання пропрацювати там три роки. І більше того, якщо він буде звільнений без поважних причин, то буде змушений компенсувати вартість свого навчання.

У даному випадку вступають, як на мене, неринкові механізми регулювання цього питання. Якщо печуться про інтереси студентів і їхнім майбутнім працевлаштуванням, то найкраще, що вуз може зробити для студентів – це дати їм якісну освіту, аби потім вони мали можливість конкурувати на ринку праці.

Якщо ідеться про турботу про Державний бюджет і витрату коштів держави на навчання найбільш достойних своїх представників, то в даному випадку, і про це вже була розмова з паном Міністром, було б логічніше запровадити норму, коли студенти, що навчаються за державні... за кошти державного бюджету, зобов’язуються, скажімо, протягом трьох років працювати в Україні. У даному випадку з їхньої зарплати чи-то бізнесу будуть відраховуватися податки, які б компенсували бюджету затрачені кошти. Бо, в тому вигляді, у якому це зараз запропоновано в проекті, це, ну, по суті, дійсно, нове закріпачення. При цьому не йдеться ні про кар’єрний ріст, ні про можливість, скажімо, обрати іншу стезю, а саме: відкрити власний бізнес і взагалі. Ідеться про порушення положень нашої Конституції і міжнародних зобов’язань України.

Я можу зрозуміти мотивацію Міністерства в тому, що стосується забезпечення держави медичними, педагогічними та іншими кадрами, але в даному випадку, як на мене, треба іти не адміністративним шляхом, а скоріше шляхом заохочення соціальними програмами і, скажімо, якщо ідеться про педагогічних чи медичних працівників, наданням кредитів на придбання житла, наданням підвищеної зарплати для тих осіб, що працюватимуть в сільській місцевості. Одначе, в адміністративному порядку, як це було в Радянському Союзі, заганяти їх в село... Я от боюся, що це не спрацює.

Більше того, теперішні вузи перестали враховувати або, принаймні, не навчилися досі враховувати два дуже важливих фактори, з якими вони ще досі не стикалися.

Фактор перший – демографічний, оскільки, скажімо, в цьому році кількість абітурієнтів менша, ніж декілька років тому. Це свідчить про те, що та кількість вищих навчальних закладів, які є в Україні…

Прошу вибачення, дуже шумно, дуже важко говорити.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я розумію, що у нас наполеглива інтелектуальна праця, але ж будемо толерантно ставитися до всіх виступаючих, тим більше, що у нас якраз така продуктивна розмова.

Прошу, у вас ще є одна хвилина.

 

ОРОБЕЦЬ Л.Ю. Дякую. Я б хотіла завершити розмову про демографічний фактор, який зараз не враховується. Кількість студентів буде меншати і відповідно боротьба вузу за студента збільшуватиметься. Відповідно вузи мають бути готові боротися на ринкових засадах, демонструючи якість власної освіти, а також комфортність перебування студентів у цьому вузі. У даному випадку йдеться і про питання студентського самоврядування, яке зараз більшість ректорів сприймають вороже.

Другий фактор, який вузи мають враховувати, - це геометрична прогресія, в якій зростає прагнення українців навчатися у закордонних вищих навчальних закладах. Адже, скажімо, встанови ми норму про трирічне обов’язкове відпрацювання, і мудрі, талановиті студенти, які б могли навчатися в Україні і далі працювати в Україні, виберуть інші закордонні навчальні закладі. І ми втратимо частину своєї еліти, чого ми не можемо собі дозволити.

Дуже прошу звернути на ці два моменти увагу розробників законопроекту, а я буду подавати відповідні пропозиції. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леся Юріївно.

Слово надається Згуровському Михайлу Захаровичу. Зараз назву всі його посади. Голова Консультативної ради по інформатизації Верховної Ради України – це найважливіша посада, Голова Асоціації ректорів вищих технічних навчальних закладів України, академік Російської Академії Наук, потім ректор Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”.

 

ЗГУРОВСЬКИЙ М.З. ректор Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”

Я вже засоромлений. Дякую, Володимире Івановичу.

Вельмишановні члени президії! Вельмишановні учасники слухань! Я хочу висловити декілька пропозицій від імені Асоціації ректорів технічних університетів. Ви знаєте, що ми проводимо щорічні наші засідання. І на наших останніх двох засіданнях у Харкові, у Запоріжжі ми спільно з керівниками найбільших промислових підприємств України проаналізували проблеми вищої освіти і напрацювали ряд пропозицій. Деякі з них я хочу висловити.

Перш за все, нас турбує тенденція зростаючого відставання вітчизняної освіти і науки у змістовних, якісних характеристиках від кращих світових систем. Це, у першу чергу, стосується фундаментальних природничих дисциплін: математики, фізики, математичного моделювання, передових інформаційних технологій, управлінських дисциплін та інших критично-важливих сфер знань. Наприклад, результатом такого відставання стало те, що у поточному році кількість абітурієнтів, що пройшли зовнішнє тестування з фізики, склала менше 10 відсотків від усіх бажаючих проходити це тестування, а обсяги прийому на спеціальності, що вимагають вивчення фізики, причому глибоке вивчення фізики, перевищують 50 відсотків. Ми маємо великий такий провал в цих знаннях серед абітурієнтів.

Друге. Реформування вищої школи не може бути ізольованим від інших секторів суспільства та ринку праці. Необхідно на єдиній платформі одночасно переглянути усю законодавчу базу, яка регулює взаємодію освіти, високотехнологічного виробництва та органів влади. Тоді ми усунемо розрив між вищою школою і ринком праці, наприклад, невідповідність структури університетських спеціальностей та переліку професій і кваліфікації у народному господарстві; невідповідність між кваліфікаційною і практичною складовими існуючих програм ВНЗ і потребами промисловості та багато інших.

Звичайно, на цьому етапі ми робимо чергове корегування Закону, але ми повинні розуміти, що рано чи пізно нам необхідно буде підійти до глибинного перегляду усієї бази.

Третє. Ми маємо виважено підійти до системи зовнішнього незалежного тестування. На наш погляд, система, що впроваджується, побудована на двох спірних позиціях: по-перше, на недовірі до вчителів шкіл і викладачів вищих навчальних закладів Це послаблює споконвічну цінність освіти – довіру учня до вчителя. І друге - це принципове звуження взаємодії між загальноосвітньою школою і вищою школою.

За рядом спеціальностей для України критично важливо виявляти Сікорських, Люльок, Корольових. Але система зовнішнього тестування за такої моделі нечутлива до такого пошуку: вона ніколи не дозволить знайти таку людину через цю формалізацію. Наведу приклад.

У 24-му році Сергій Павлович Корольов вступає в КПІ і не витримує іспит з математики через недостатню логічність тих запитань, які йому поставили. І він не може вступити. Допомогла випадковість: Михайло Пилипович Кравчук, математик, який був присутній в цій комісії, відчув, що Сергій Корольов нестандартно глобально мислить. І завдяки наполяганню Кравчука Корольов став тим, ким він став для світу.

Тому найавторитетніші університети світу, користуючись на попередньому етапі відбору зовнішнім тестуванням, остаточний відбір студентів здійснюють за власними методиками і системами. Вважаємо, що за такою ж моделлю доцільно вдосконалити систему тестування і у нас. Вона відіграватиме позитивну роль попереднього моніторингу якості знань школярів, але пошук студента за його природними здібностями жодна формальна система здійснити не зможе.

Має бути досягнуте вірне розуміння автономії університетів в нашій країні. Автономними, як, до речі і дослідницькими, є не ті університети, які включаються до списків у високих кабінетах, а ті, які досягають таких інтелектуальних і моральних стандартів, щоб бути здатними напрацьовувати істину з актуальних питань розвитку науки і суспільства. Я тут повністю погоджуюся з академіком Губерським, коли він казав про ці речі. Держава, зацікавлена в існуванні таких центрів незалежної думки, має гарантувати і забезпечити умови для їх діяльності з усіма перевагами, що відповідають їх статусу. Тут і фінансування, тут і академічні свободи, і ряд інших складових.

І останнє. Ми маємо підготуватися до подолання кризи набору 2010-2012 років, коли зменшуватиметься випуск школярів з 11 класів. При суттєвому зменшенні контингенту студентів необхідно зберегти науково-педагогічний потенціал та умови фінансування ВНЗ, змінивши статтю 64 Закону. Навпаки, цією ситуацією варто скористатися та встановити співвідношення кількості студентів до викладачів на рівні європейських і світових норм.

Підтримуючи в цілому більшість змін до Закону, наша Асоціація спільно з найбільшими підприємствами України просить врахувати напрацьовані нами пропозиції, які будуть подані мовою закону, до Секретаріату.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Захаровичу. (О п л е с к и)

Слово надається Алексєєву Юрію Миколайовичу, ректору Київського інституту „Славістичний університет” і координатору громадської консультативної ради Комітету з питань науки і освіти. А підготуватися Ніколаєнку Станіславу Миколайовичу.

 

АЛЕКСЄЄВ Ю.М., ректор Київського інституту „Славістичний університет”

Шановні колеги! За роки незалежності народилась концепція національної школи, пріоритетом якої стали ідеї гуманізму, загальнолюдських моральних цінностей. У ці ж роки розпочався розвиток альтернативних форм освіти, а саме – народились гімназії, ліцеї, недержавні ВНЗ. В освіті розпочалась здорова конкуренція. У контексті усього цього дозвольте звернути Вашу увагу на окремі положення змін, що пропонуються в Закону Україні “Про вищу освіту”.

Я хочу підкреслити, що Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти та Міністерством освіти проведена велика і позитивна робота по підготовці змін до Закону.

Абсолютна більша частина змін до Закону наближує нашу освіту до європейських стандартів. Однак, є і ті, що віддаляють, не сприяють розвитку освіти.

Одним з найбільш важливих питань на сьогоднішній день є зміцнення матеріальної бази вищих навчальних закладів, обладнання сучасних лабораторій, організація практики на підприємствах, бажано за кордоном.

Стосовно незалежного тестування. На мій погляд, світовий досвід все ж таки врахований недостатньо. У більшості європейських країн довіряють загальноосвітній школі, де і відбувається тестування. Випускник із сертифікатом направляється до конкретного ВНЗ. Він і сам має право визначити ВНЗ згідно зі своїм сертифікатом. Враховуючи, що вступні іспити у нас не проводяться, а з однаковими сертифікатами може прийти декілька абітурієнтів, університету надається право вводити інші показники для відбору студентів, вводити співбесіди, конкурси. Так що ж дасть у такому випадку незалежне тестування в плані підвищення знань та в боротьбі з корупцією?

Дозвольте нагадати, що весь цивілізований світ перейшов до масової вищої освіти, а ми хочемо зробити її елітною. Інакше як розуміти нові вимоги в Законі стосовно філій НКЦ. Я не кажу про ВНЗ, які мають 25-50 філій, – ними дійсно неможливо управляти. Можливо, потрібно піти шляхом посилення вимог до їх діяльності з наступним контролем виконання рішень ДАКу. Будемо відвертими – більшість дітей, які зараз навчаються у філіях ВНЗ, не змогли б приїхати на навчання до великих міст, де гуртожитків не вистачає, а житло коштує більше, ніж зарплата їхніх батьків.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Юрію Миколайовичу, у вас 30 секунд залишається.

 

АЛЕКСЄЄВ Ю.М. І закінчую.

У чинному Законі є стаття, яка зобов’язує приймати в державні вищі навчальні заклади приймати за державний бюджет не менше 51% вступників. У новому законопроекті її вже немає. Отже, будуть приймати на престижні спеціальності до 100% за контрактом. У Європі в державних ВНЗ навчання для свої громадян та іноземців – безкоштовне.

Згідно із законопроектом такий тип вищих навчальних закладів як інститут вилучається. А чому? Практика показала, що не в назві справа. Ми десять років працюємо з добре відомим у світі Паризьким інститутом східних мов, якому виповнилось 170 років.

Насамкінець дозвольте нагадати просту істину: чим більше у суспільстві людей з вищою освітою, тим культурніше саме суспільство, вище його загальний інтелектуальний рівень, активніше проходять реформи.

Щодо статті 37 частини І законопроекту. Доцільно запровадити норму згідно з якою Міністерство освіти і науки України не затверджує Статут вищих навчальних закладів приватної форми власності, а погоджує як контрольно-регуляторний орган. Проект змін до Закону доцільно винести для широкого громадського обговорення.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Слово надається Ніколаєнку Станіславу Миколайовичу. Підготуватися Володимиру Федоровичу. Ніколаєнко Станіслав Миколайович, Голова Громадської ради освітян і науковців України.

 

НІКОЛАЄНКО С.М. Голова Громадської ради освітян і науковців України

Шановні колеги! Шановний Володимире Івановичу! Шановний Іване Олександровичу! Я дякую за можливість виступити. Я досвідчений, Володимире Івановичу, тому буду Вас критикувати, а вам незручно буде мене обмежувати в часі, бо будуть вважати, що це переслідування за критику. Але я жартую. Україні сьогодні, як ніколи, зрозуміло, потрібна якісна освіта, бо ще Тофлер говорив, що влада, яка базується на освіті, це влада високої якості. І не на примусі, не на грошах, а на владі, яка базується на знаннях. Звичайно, тоді Україна буде мати перспективу. Я виконаю свою обіцянку і дещо покритикую. Може, навіть запропоную. Я маю вже досвід як проводити закони, повірте мені. І от для того, щоб вони, ці закони, йшли, у цьому залі повинні сидіти не нижче заступників міністрів фінансів, економіки, праці. Бо я знаю, як Івану Олександровичу доведеться в Уряді доводити це все, а ця публіка буде казати, що грошей нема, це не так, це не так. Їх потрібно включати до процесу створення Закону для того, щоб вони потім не говорили, що не вистачає фінансів, не вистачає ресурсів, щоб вони розуміли, що таке державне замовлення, куди піде працювати бакалавр, і так далі, і так далі.

Я, Володимире Івановичу, не зовсім погоджуюся з Вами в тому, що наша освіта зовсім неефективна. Бо якщо подивитися навіть на індекс Всесвітнього економічного форуму, який був у кінці минулого року (там 134 чи 144 країни), то ми займали десь 70-ті місця взагалі по індексу конкурентоспроможності, а от по освітянським моментам в нас є і 17-те місце, 9-те, а взагалі 40-ве. Тобто в нас ще є резервні показники. Тому сипати на себе попелом, я думаю, непотрібно. Там, на Заході, і так нас покритикують. Хоча за великим рахунком, посилання на те, що на Заході вимагають якихось змін до Закону... Повірте мені, не вимагають. Їм глибоко однаково, які в нас будуть тут моменти. Вони згодні з нами, згоджуються в усьому. Вони бачать, у принципі, якість нашої освіти. Деякі зауваження є, але я думаю, що ми їх врахуємо, тим більше, що сьогоднішні виступи і доповіді, - вони були гарними.

Я б все-таки вам порадив діяти двома кроками. Спочатку я виокремив би із закону першочергові завдання, які аж „печуть”. Вони вже лунали – це плата за навчання або інші моменти. Їх зараз негайно просунути, у тому числі, може пов’язані із демографічною кризою (про це Михайло Згуровський казав), змінивши один до восьми, скажімо, відношення студентів і так далі. Потім взявся б за довгострокові перспективні завдання, які потребують серйозних розрахунків.

Я вважаю, що нам потрібно готувати, паралельно з цим Законом пакет змін до інших законів. Ну, наприклад, у Земельний Кодекс. Може вносити зміни і в цей Закон, і в Земельний Кодекс. Якщо ми зараз не закріпимо за кожним університетом кілька десятків гектарів землі, скажімо десь на узбіччі, на окраїні міста... Усім буде здаватися сьогодні, що це далеко, а через десять років це може бути і центром міста, і так далі, так далі. Нам потрібно зарезервувати це, нам потрібно серйозно сісти і подивитися по всім документам, по всім економічним законам і удосконалити співпрацю з бізнесом.

Сьогодні у нас фонд заробітної плати десь 250 мільярдів по Україні. У Законі “Про оподаткування прибутку підприємств” написано, що до 3% ми можемо спрямовувати на розвиток університетів. Якби ми сьогодні, скажімо, підняли до 5% або навіть 3% залишили, оскільки 3% із 250 мільярдів – це 7,7 мільярдів, це 60% фінансування нинішньої вищої школи. І це зробити потрібно, бо доля бізнесу - вона нікчемна сьогодні у фінансуванні як наукової діяльності університетів, так і підготовки кадрів.

Я хотів би сказати про поєднання освіти і науки, підпорядкування вищих навчальних закладів. Я вам скажу відверто - це питання було практично вирішене і не потрібно за нього триматися як „блоха за кожух”. Кожне міністерство тримає в своєму підпорядкуванні ВУЗи. Це нічого не дасть. Це тільки буде розпорошення фінансів, а на тлі демографічної кризи приведе взагалі нас в нікуди.

Ну, звичайно, я завершую, немає у мене часу. Я хотів би сказати дещо про перехідні положення. Іване Олександровичу, напевно їх треба виписувати в Законі. Ну, наприклад, ми скрізь пишемо, що викладачем може бути магістр. Правильно. Але що робити спеціалісту, який зараз на виробництві і хоче прийти в університет. Тобто, десь написати, що дипломи спеціалістів визнаються на рівні магістрів, їх можна брати і так далі, і так далі.

Я, чесно кажучи, не зовсім зрозумів. Ми зараз переходимо ніби на однорівневу систему підготовки і кажемо “доктор філософії”, але залишається й “доктор наук”. То давайте або туди, або сюди.

Ще одне. Теза, яку проголошено тут, серйозна теза про права університетів, прописані в цьому Законі, не можуть бути порушені іншими законами. Глибоко треба консультуватися з юристами. Я це підтримую. Але ми ніде не дінемося від Кримінального кодексу, від Земельного кодексу, Податкового кодексу і так далі.

І буквально кілька коротких. У мене є серйозні застереження і я просив би звернути на них увагу Комітету та Міністерства. Це право університетів створювати приватні структури. Я боюся, що у нас буде те саме, як колись заводи створили при собі приватні структури і торгували через них продукцією. Це вимивання оборотних коштів. Це знищення бази. Ми зруйнуємо всі університети. Дуже обережно я б до цього поставився.

Що стосується долі вищих училищ, які у нас є, наприклад, фізкультурні, будівельні і так далі. Я б не забирав сьогодні у них право давати молодшого спеціаліста, бо це дуже добре. Коли сто двадцять, скажімо, будівельників навчається, з них десять відбирають і на четвертому курсі роблять з них молодших спеціалістів. Вона трьома-чотирма робочими спеціальностями володіють. Це незамінимі прораби.

І ще одне визначальне. Шановні колеги! Стаття 23. Ми хочемо прибрати норму 51:49. Тут всі знають, про що йде мова. Не робіть цього. Це викличе велике збурення. Абсолютно всі університети зживаються з цією нормою. Ми ж не беремо по кожній спеціальності, а в рамках університетів. Це нормальна норма. Що ж це за державний навчальний заклад, у якому буде вся платна освіта. У бідній державі я, чесно кажучи, не ризикував би це робити, оскільки це буде суперечити статті 53 Конституції. 

Що стосується, тут і депутати казали, про відпрацювання наших студентів. Ще Генеральний прокурор Ікунков, по-моєму, в 1989 році протестував проти цієї норми. Можна записати, що в окремих випадках, у разі суспільної потреби визначаються спеціальності, які потрібні, скажімо, лікарі в сільській місцевості, тоді укладається контракт на добровільній основі, в якому будуть гарантовані житло, підвищення заробітної плати, підйомні й таке інше.

І завершую. Щодо національних університетів. Я дуже боляче переживаю через те, що ми їх стільки наплодили. Напевне, потрібно назвати усі наші вузи національними.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Станіславе Миколайовичу, вже завершується.

 

НІКОЛАЄНКО С.М. Так, я закінчую. Усі наші вузи потрібно назвати національними, а серед них виділити може 4, 5, 10 для того, щоб ми з цього не робили, як кажуть, цілу комедію. Я вдячний вам за те, що вислухали. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Станіславе Миколайовичу. (О п л е с к и) Слово надається Цвиху Володимиру Федоровичу, Голові секції вищої школи Центрального Комітету профспілки працівників освіти і науки, Голові профкому Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Підготуватися Яценку Олегу Анатолійовичу.

 

ЦВИХ В.Ф., Голова секції вищої школи Центрального Комітету профспілки працівників освіти і науки, Голова профкому Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Шановна президія! Шановні колеги! Центральний Комітет профспілки освіти і науки, профспілкові організації загалом підтримують проект змін. Сподіваємося, що в результаті стане краще. Нас хвилюють, насамперед, соціальні статті. Конкретно, серед них стаття 31 „Оплата праці”.

Пропонуємо всі доплати, які сьогодні передбачені, за стаж, звання і ступені або в максимальному обсязі включити до посадового окладу, або закріпити цю норму в категоричній формі, тобто без приставки „до”.

У статті 49 закріпити, що мінімальній та максимальний обсяг навчального навантаження визначається ВНЗ, але додати стару норму, згідно з якою воно не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Я думаю. мене розуміють мої колеги.

Стаття 49. Облік робочого часу має бути не поденний як сьогодні, а підсумковий за фактично відпрацьований час та обліковуватися не за тиждень, не 40 годин, а як встановлена річна норма.

Стаття соціальна 50. Отримування пільгових кредитів. На жаль, вона абсолютно не працювала раніше і не буде працювати і зараз. Тому пропонується надати право ВНЗ надавати у порядку, визначеному колективним договором.

Ну і така дрібна, але цікава норма статті 50 - одержувати службове житло. “У порядку, визначеному договором” - прибрати “встановленому порядку” (аргументація Постанови Кабміну).

І деякі ще статті, які вже не стосуються конкретно соціальної сфери, а участі колективу в управлінні.

Зокрема, стаття 34. „Вчена рада”. Перше. Визначити, який це орган. Вказати, що це дорадчий орган, адже всі її рішення вводяться наказом керівника.

Прибрати погодження з Вченою радою призначення та звільнення проректорів, головних бухгалтерів тощо. Замінити, можливо, рекомендаціями. Дискусійною також є норма затвердження штатного розпису Вченою радою.

Склад Вченої ради. Шановні панове, ми стикаємося з дуже серйозною проблемою участі в Ученій раді наукових представників. У таких вузах як наш чи КПІ тисячі співробітників туди не можуть потрапити.

Стаття 35 “Наглядова рада”, відверто кажучи, не працювала й не буде працювати. Потрібно окремо розробляти положення про неї.

Органи самоврядування. Панове, ну є суперечності всякі в старому Законі: трудовий колектив і участь студентів у самоврядуванні і конференції трудового колективу. Ну не члени вони трудового колективу. Як хочете.

Далі, панове. Залишити право на затвердження положення про студентські самоврядування за конференцією трудового колективу.

Далі. “Студентське самоврядування” стаття 38 суперечить статті 35 і здоровому глузду. Студенти, а там перелічуються аспіранти, асистенти, стажисти, лікарі, резиденти і так далі і тому подібне. Потрібно змінити.

Загалом колективи, трудові колективи і профспілкові організації підтримають законопроект, якщо врахують наші зауваження, які я передаю в секретаріат.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо Володимире Федоровичу.

Слово надається Олегу Яценко, Голові Всеукраїнської молодіжної громадської організації „Студентське братства”. Підготуватися Мельнику Сергію Вікторовичу.

 

ЯЦЕНКО О.А., Голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації „Студентське братства”

Шановні учасники слухань! Всеукраїнська молодіжна громадська організація „Студентське братство” вважає, що прийняття запропонованої нової редакції Закону «Про вищу освіту» допоможе вивести українську систему освіти на якісно кращий рівень, виправить низку вад чинного закону.

Проте деякі нововведення нами не підтримуються, оскільки можуть спровокувати супротив не лише студентських організацій, але й широкого студентського загалу, підірвати довіру до нинішньої влади.

Йдеться про більш жорстке положення законопроекту щодо відпрацювання після навчання для «бюджетників» та про дозвіл на підвищення плати за навчання протягом терміну навчання для «контрактників». Цих двох тез із нового закону, що означають порушення прав студентів на безкоштовну і/або доступну освіту, досить для того, щоб в очах студентів підірвати довіру до урядовців попри те, що, наприклад, чинний уряд вперше забезпечив пільговий проїзд студентів протягом липня і серпня (чого у 2005-2007 рр. вимагало «Студентське братство»).

Ще одне зауваження стосується розширення автономії вузів. Виникає питання, чи ця автономія не буде означати посилення розбазарювання чи здачі в оренду земель і приміщень вузів або ігнорування державних освітніх стандартів, зокрема, щодо державної мови?

Ми вітаємо нове положення, що ректор (як і президент демократичної держави) може керувати не більше двох п’ятирічних термінів.

До позитивів законопроекту ми відносимо обов’язковість української мови у вищій освіті. Цей Закон може зупинити катастрофічний процес, який було розпочато після Голодомору 1933 р. і який досі триває в незалежній Україні, - скорочення кількості мешканців Донбасу та деяких інших південно-східних регіонів, які вважають рідною мовою українську. Завдяки цьому Закону можна буде припинити підміну державної мови російською, що сьогодні має місце в абсолютно всіх кримських вузах і більшості вузів Донбасу, де немає жодного україномовного факультету, навіть немає жодної україномовної групи. Поки що у цих регіонах не здійснюється випуск предметників для поодиноких місцевих українських шкіл – створюється зачароване коло. В єдину українську школу в Сімферополі величезний конкурс – 7 осіб на місце (ті, хто не потрапив до цієї школи, фактично піддаються дискримінації за мовною ознакою та змушені йти до російських шкіл). Проте її випускники не можуть у вузах Криму продовжити навчання українською мовою. Зокрема, у Таврійському Національному університеті немає жодного факультету і жодної групи виключно з українською мовою навчання, навіть історію України читають російською мовою. Чи можуть такі вузи носити назву «національного»? Навіть Львівська академія друкарства, маючи достатньо україномовних спеціалістів, запровадила навчання у своїй кримській філії виключно російською мовою. Лише в одному із 34 вузів Донеччини є україномовні групи. На Луганщині студент Національного Східноукраїнського університету Сергій Мельничук змушений був через суд виборювати своє право вчитися державною мовою.

І наостанку. 12 червня 2008 р. «Студентське братство» провело круглий стіл із освітянами Сходу і Півдня України та створило моніторинговий комітет з дотримання мовного законодавства. Тож запрошую усіх до співпраці. Прийняття цього законопроекту лише сприятиме цій справі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу.

Слово надається Мельнику Сергію Вікторовичу, директору Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. Підготуватися Сазоненко Галині Стефанівні.

 

МЕЛЬНИК С.В., директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України

Дякую.

Я, так склалося, перша людина, яка представляє сферу ринку праці, сферу роботодавців, хоча і науковець, освітянин. Але, дійсно, хочу сказати, що система підготовки кадрів на сьогоднішній день знаходиться вже на межі повного відриву від потреб економіки. Як би нам не хотілося чи посипати голову, чи не посипати голову, цифри, факти - вони, як кажуть, відверті за себе, а буде ще гірше, якщо ми не зупинимося. Так от стосовно “зупинимося”. Дійсно, як звучало, дуже багато роботи проведено – законопроекти і так далі, але я, мабуть, зла така людина, що я назбирав зауважень і пропозицій аж 750 одиниць, передав до Комітету 72 основні ключові. Ну, хай буду я злою людиною, але все ж таки з вами поділюся. Ну, перш за все, очікування були великі. Вважаю, що…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую, ми перерахували, було 67.

 

МЕЛЬНИК С.В. Ні, я маю на увазі 67 статей, а 750 – то ще буде окремий документ.

Зміни у законодавчій сфері напряму вищої освіти вже давно назріли, як і сама комплексна реформа ринку освітніх послуг, ринку праці, соціальних і громадських партнерів. Система підготовки кадрів підійшла до межі відторгнення від потреб суспільства та економіки. Декілька характеристик:

співвідношення знань до умінь у середнього випускника–фахівця – як 4:1;

потреба вітчизняного ринку праці у кваліфікованих робітниках перевищує потребу у фахівцях у 5 разів, сегмент ринку праці для випускників–фахівців (наявність вакансій за первинними посадами) не перевищує 10,0%;

виробнича потужність українських ВНЗів перевищує фактичну чисельність осіб, що бажають отримувати післяшкільну освіту;

не більш як 18,0% випускників–бакалаврів, та 50,0% випускників–магістрів задовольняють мінімальні кваліфікаційні вимоги з боку роботодавців;

питома вага потреби вітчизняної науки у магістрах–науковцях, відображена в офіційному попиті ринку праці України, складає 0,5% від його загалу.

Таким чином, очікування від законодавчих змін відповідного спрямування були величезні, у т.ч. і в сфері ринку праці. На превеликий жаль, ці очікування не виправдалися, так як запропонований законопроект не те, що покращує, – він погіршує, – стан справ, що склався, ще більш монополізує сферу управління вищою освітою, закріплює її статус “країни в країні”. Декілька аргументів до цього:

По–перше. Законопроект не враховує більшості рекомендацій Болонського процесу, у т.ч.: стосовно структуризації трьох рівнів освіти до вимог ринку праці, подальшого розвитку компетенцій та активної громадської позиції (так звана Європейська кваліфікаційна рамка). Ці підходи абсолютно відсутні у розділі IV “Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти”. Більше того, автори ламають чинну систему стандартизації, не створивши чіткої нової структури, виключають професійну компоненту – переліку кваліфікацій, тим самим віддаляючись як від вимог вітчизняного ринку праці, так і від Болонських намагань.

По–друге. В усьому законопроекті відсутні механізми взаємодії МОН України, ВНЗів із роботодавцями (за виключенням ст. 56, де мова йде про обов`язки замовника на підготовку кадрів). Слід зазначити, що більшість документів та інституцій Болонського процесу пронизані духом взаємодії з роботодавцями, підприємцями, ринком праці.

По–третє. Законопроект у такому вигляді має статус проекту Кодексу законів про вищу освіту, у т.ч. стосовно фінансової, кадрової, організаційної, міжнародної діяльності, що вступає (Розділи 5–12) у протиріччя з чинним законодавством (Господарський, Трудовий, Бюджетний кодекси України тощо). На наш погляд, норми діяльності закладів вищої освіти повинні регулюватися відповідними законами прямої дії, як це має місце для більшості суб’єктів господарювання.

По–четверте. Законопроект не носить еволюційний характер, так як не вміщує норм щодо:

зовнішнього оцінювання (соціальними партнерами, центральними та регіональними органами державної влади, громадськими організаціями) якості освітніх послуг, що надаються ВНЗами;

створення поза межами МОН України (за виключенням підготовки педагогічно–наукових кадрів) механізму формування, розміщення та виконання державного (національного, відомчого та регіонального рівня) замовлення;

створення Національної акредитаційно–ліцензійної палати при КМУ (із залученням соціальних партнерів) із акредитації та ліцензування – ВНЗів, напрямів підготовки, спеціальностей, обсягів підготовки тощо;

створення внутрішньої (для випускників, що навчалися за держзамовленням) та зовнішньої (поза межами МОН України та ВНЗів) системи професійної сертифікації (суспільного визнання професійної компетентності) випускників;

розробки механізмів передавання окремих функцій МОН України до регіонів та ВНЗів (реальна автономізація), створення корпоративних університетів та багато чого іншого.

По–п`яте. Із більш як 750 зауважень до законопроекту нами виділено близько 70 ключових, які передано до профільного комітету ВРУ. Серед тих, що не озвучувалися у процесі сьогоднішнього обговорення відзначимо такі:

потребують додаткового розкриття більш як 30 термінів і понять, особливо тих, що не застосовуються у ЄС, наприклад, спеціальність, інтегрований магістр;

скасування статусу здобувача, суб`єкта господарської діяльності “інститут”, освітньо–кваліфікаційного рівня “спеціаліст” потребує 5–7 річного перехідного періоду;

відновлення по–життєвої норми соціального захисту для колишніх ректорів – теперішніх (майбутніх) пенсіонерів є аморальним;

найбільш прийнятною формою оплати освітніх послуг у державних ВНЗах повинна стати змішана форма, коли до 20,0% платять усі студенти, а решта покривається за рахунок коштів держави, регіону, роботодавця.

Виходячи з викладеного вище, та експертного висновку на законопроект, пропонується:

Законопроект у такому вигляді відхилити.

Подати до ВРУ законопроект із змінами статей, без яких сьогодні прийнятне функціонування системи вищої освіти неможливе.

Створити міжвідомчу робочу групу із розробки проекту Стратегії реформування системи підготовки кадрів, передбачивши підготовку нових законопроектів, проектів законів щодо змін та доповнень до чинного законодавства сфери освіти, ринку праці, соціального партнерства, господарського, податкового, трудового та бюджетного законодавства. Роботу над цим комплексом документів закінчити до вересня поточного року, а проект Стратегії з пакетом законопроектів подати ВРУ до кінця року.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергій Вікторович. (О п л е с к и) Слово надається Сазоненко Галині Стефанівні, директору українського гуманітарного ліцею імені Тараса Шевченка.

Підготуватися Бобалу Юрію Ярославовичу. Але я хотів нагадати, що в нас всі виступаючі мають однакові умови незалежно від проблематики – 3 хвилини.

 

САЗОНЕНКО Г.С., Директор українського гуманітарного ліцею імені Тараса Шевченка

Шановний Володимире Івановичу, президія, пані і панове! Я єдина, мабуть, представляю загальноосвітню школу. І тут у Вашому виступі звучало про великі закиди, що вже скоро не буде кого в ВУЗах навчати.

Загалом це, справді, так. Спробуйте прочитати останню інструкцію Міністерства освіти і науки України про переведення і випуск. Коли ми з одним балом переводимо в наступний клас, вчимо їх протягом року, дозволяємо атестувати, переатестовувати, приймати, переприймати все, що завгодно.

Про яку якість загальної середньої освіти можна говорити? Ми сьогодні визнали один позитивним балом і зруйнували абсолютно все, на мою думку. Ми так само можемо закинути і вищій школі: яких вчителів ви нам готуєте? Це коло, яке не розімкнути, бо учитель і учень – це єдине коло, і якість освіти залежить одне від іншого. На сьогодні конкурсний відбір на посаду, вакантну посаду вчителя ліцею не може пройти жоден сучасний випускник педагогічного університету. І це – факт. У нас працюють 92% викладачів Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

І на противагу Михайлу Захаровичу з приводу зовнішнього незалежного оцінювання. Винятки є. Вони будуть. І вони абсолютно закономірні. І подивіться - я вам наведу єдиний приклад (може не зовсім аналогія, але я вірю в своїх дітей). 600 балів із 600 можливих (бо ми маємо вже результати). Це структуровані абсолютно діти. Це унікальні діти, які з трьох предметів набирають 600 балів. Він є переможцем четвертого етапу олімпіади. Або 598 балів набирає учениця (це все мій ліцей). Вона переможець третього етапу науково-дослідницьких робіт.

Тому не лише зовнішнє незалежне оцінювання. Це, дійсно, мотиваційний фактор підвищення якості освіти. Це те, що дасть можливість одержати всім рівний доступ до освіти. Але паралельно вузи мусять враховувати і поняття олімпіади, поняття конкурсів різного роду і Малої академії наук. Тому зовнішнє незалежне оцінювання є об’єктивною реальністю, від нього відходити неможна.

На мою думку, для того, щоб ми не перейшли на варіант тільки трьохпредметної чи шестипредметної освіти (а перевагою української національної освіти є її енциклопедичність), в умовах прийому треба заявити і про якісний рівень атестату чи середній бал атестату.

Я дуже рада від того, що у розділі І статті 5 мовою навчання у вищих навчальних закладах визначено українську. І це абсолютно правильно.

Я думаю, що Закон про вищу освіту має бути зрозумілим і для нас вчителів. Але спробуйте розібратися. Є коледж, а є професійний коледж. Не знайду різницю. А що, коледж не дає професію? Дає. Далі. Ви говорите “молодший спеціаліст”, а спеціаліста просто викинули. То треба навести тут абсолютний лад. А що робити з сучасними спеціалістами, тими, які вже мають диплом спеціаліста. Тому, мабуть, мають бути в Законі прикінцеві положення, де це оговорюється.

Далі. Позитивним, на мою думку, є стаття 23 розділу V „Правовий статус вищих навчальних закладів”, де вищим навчальним закладам надано право утворювати навчально-наукові чи навчальні науково-виробничі комплекси. І всі учасники зберігають статус юридичної особи. Це добре. Далі йде структура підрозділів вищого навчального закладу. Про ліцеї як структурний підрозділ жодним слово не згадано. А така структура є досвідом, надбанням української освіти як 19 століття, так і сучасної. На мою думку, це абсолютно потрібно. У 2006 році в Україні відбулася єдина і перша конференція ліцеїв, які є структурними підрозділами університетів. Їх дуже багато сьогодні - до сотні таких університетів. І ми написали резолюцію-звернення до Міністерства освіти і Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, але, на жаль, особливого статусу таким ліцеям не було надано.

Ще я хотіла звернути увагу на статтю 43 „Форми організації навчального процесу”, де йдеться про види навчальних занять. Мені соромно було її читати, скажу відверто, тому що поняття сучасних педагогічних дефініцій абсолютно всі переплутані. Наприклад, не йдеться про технології взагалі. Увесь світ працює за педагогічними освітніми технологіями. А про види контролю написано взагалі „контрольні заходи”. Суцільні заходи. Питання кредитно-модульної системи і таке інше зовсім не відпрацьовано. Ну, я вже не говорю про поняття „засоби діагностики” чи “діагностування”.

І таке інше. Я дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. (О п л е с к и).

Слово надається Бобалу Юрію Ярославовичу. Підготуватися Мокіну Борису Івановичу.

 

БОБАЛО Ю.Я., ректор Національного університету “Львівська політехніка”

Шановні колеги! Проект закону, який винесений на розгляд парламентською комісією, є кроком вперед щодо попередньої редакції Закону. Проте я впевнений, що сьогоднішнє обговорення дасть змогу усунути окремі недоліки і суттєво його покращити.

Чітке та однозначне тлумачення основних термінів – це основа будь-якого нормативного документу, той фундамент, який дає змогу покращити сам документ, зробити його лаконічним та зрозумілим. Тим паче, коли мова йде про закон.

Стаття 1, розділу І проекту закону, який ми сьогодні обговорюємо, містить визначення 21, більша частина з яких мала місце і в попередній редакції Закону. Аналіз цієї статті дає змогу стверджувати наступне.

По-перше, серед наведених термінів відсутні ті, які в подальшому зустрічаються в тексті проекту закону і через їхню невизначеність не дають змоги розкрити окремі фундаментальні положення закону. Так, зокрема, вимагають покращення і визначення терміни: „кваліфікація”, „компетентність”, „принципи автономії”, „академічна  свобода” та багато інших.

По-друге, в проекті закону відсутні терміни, які мали б там бути з огляду на наше прагнення зайняти гідне місце в європейському освітньому просторі. Адже як можна регламентувати ті статті закону, які містить розділ VII „Організація навчально-виховного процесу” та розділ XII „Міжнародне співробітництво”, не використовуючи такі терміни, як: „академічна мобільність”, „європейська кредитно-трансферна та накопичувальна система”, „кредит”, тощо. Не дивно, що ці аспекти вищої освіти не знайшли, на жаль, місце в цьому проекті.

По-третє, окремі терміни, хоч і розтлумачені в проекті закону, проте їхні визначення є, або недостатніми, або не зовсім коректними. Зупинюся тільки на окремих з них.

Прочитайте, будь ласка, уважно термін „Документ про освіту”. Зрозуміло,  що автори проекту хотіли узаконити пластикову форму диплома, адже судячи зі статі 9 іншого документу про вищу освіту, ніж диплом немає. Проте, вони забули, що невід’ємною складовою документа про освіту і в Європі, і вже у нас є Додаток до диплому, який мав би містити дуже багато інформації, необхідної для нашого випускника для продовження навчання чи працевлаштування в іншій країні. Крім того, саме визначення цього терміну бажало б бути кращим.

Інший приклад. У проекті є два терміни, які перейшли з попередньої редакції Закону - це “якість вищої освіти” та “якість освітньої діяльності”. Причому перший термін тлумачиться через сукупність якостей особи з вищою освітою, що є принаймні дивним і не зовсім логічним. А другий, через сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових. На нашу думку, цих два терміни варто було б замінити одним – “якість освітньої діяльності вищого навчального закладу”, визначивши його як сукупність характеристик рівня відповідності підготовки фахівців певним вищим навчальним закладом вимогам державних стандартів вищої освіти.

Відсутність у розділі І чіткого визначення терміну „доктор філософії” зумовило те, що в статті 7 та 25 це поняття трактується як освітньо-науковий рівень, а в статті 19 як науковий ступінь, а в статті 58 одночасно і як освітньо-науковий рівень і як науковий ступінь. Якщо уважно вчитатися у визначення терміну „автономія вищого навчального закладу”, то можна дійти висновку, що це не що інше, як діяльність у правовому полі, регламентованому законодавством про освіту. Це так, але хіба ми і тепер не працюємо в межах чинного законодавства? Варто було б розкрити цей термін через основні міжнародно визнані принципи автономії вищих навчальних закладів і можливо тоді було б менше дискусій навколо такого важливого для кожного університету принципу його повсякденного буття.

Порівнюючи терміни “ліцензування” та “акредитації” дуже важко вловити різницю між ними, хоча ця різниця дуже суттєва і зрозуміла кожній особі, причетній до вищої освіти. Ліцензування дає право розпочати освітню діяльність, а акредитація – можливість видавати випускникам вищого навчального закладу диплом державного зразка і такі приклади непоодинокі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Ярославовичу, ви абсолютно в 3 хвилини вклалися. Слово надається Мокіну Борису Івановичу, ректору Вінницького національного технічного університету. Підготуватися Анатолію Олексійовичу Жіліну.

 

МОКІН Б.І., ректор Вінницького національного технічного університету

Шановні учасники високого зібрання!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую. Тут давайте без репліки обійдемося. У нас регламент затверджено, і працюємо до 6 години у відповідності з регламентом, який ми затвердили.

 

МОКІН Б.І. Нова редакція Закону - це крок вперед, і її треба рекомендувати до прийняття в першому читанні, а от для другого читання я, наприклад, підготував 44 пропозиції до 22 статей проекту, які передані в секретаріат і є на моєму сайті. У своєму виступі зараз я зупинюсь лише на деяких аспектах цих пропозицій.

Перше. Із проекту Закону необхідно вилучити все, що пов’язане з зовнішнім незалежним оцінюванням знань випускників середньої школи, оскільки, по-перше, це не є нормою Закону „Про вищу освіту”, а, по-друге, законодавче запровадження вступу до вищих навчальних закладів виключно лише за сертифікатами Центру оцінювання приведе до деградації середньої освіти, адже учні перестануть вивчати ті дисципліни, оцінки з яких не впливатимуть на процес вступу до ВНЗ. Саме так сталося в Сполучених Штатах Америки, де для поліпшення становища нині при прийомі на перший курс ВНЗ, окрім сертифікатів оцінки якості враховують і середній бал документу про середню освіту та проводять співбесіду в рамках усієї шкільної програми.

Друге. Із проекту Закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з підготовкою молодших спеціалістів, оскільки, по-перше, нелогічним є одночасно з вилученням освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст, ряд: бакалавр, магістр, доктор філософії починати з молодшого спеціаліста, а, по-друге, не слід вносити протиріччя в закон віднесенням до вищої освіти закладів, в яких допускаються паралельно з отриманням вищої освіти отримувати і загально середню освіту.

Третє. Оскільки після прийняття цього Закону доктор філософії у нас, як і в Європі, стане третім університетським рівнем вищої освіти, то право затверджувати спеціалізовані вчені ради по захисту дисертацій доктора філософії необхідно від Вищої атестаційної комісії передати Міністерству освіти і науки та державним Академіям наук, адже саме цим міністерством і академіями дається дозвіл університетам та академічним інститутам на відкриття аспірантури з наукових спеціальностей. Тож і органи державної атестації цього рівня освіти теж повинні бути підпорядкованими їм. Але у віданні Вищої атестаційної комісії залишити питання вибіркового контролю якості підготовки докторів філософії і всі етапи присудження докторам філософії наукового ступеня доктора наук, який виходить за рамки університетської освітньої тріади.

Четверте. Для реалізації університетської автономії необхідно передати Вченим радам ВНЗ право присвоїти вчене звання доцента і професора, а Вченим радам наукових установ - вчене звання старшого наукового співробітника. А міністерствам і академіям наук залишити лише визначення критерій оцінки претендентів та право здійснення вибіркового контролю якості процесу атестації. Одночасно ці вчені ради необхідно наділити правом визнавати або не визнавати вчені звання, присвоєні в інших університетах та наукових установах, що буде стримувати переходи науковців на роботу не за спеціальністю. 

П’яте. Варто статус національного надавати усім ВНЗ згідно лише з одним критерієм, чи реалізується в них навчально-виховний процес державною мовою, яка є мовою корінної національності.

Що ж до університетів, де наукова робота виконується на рівні, не нижчому рівня відповідного інституту державної Академії наук чи державних галузевих академій, які є головними науковими інституціями в нашій державі, то таким університетам доцільно надавати статус академічного. У цьому випадку уже з назви ВНЗ буде видно - є в ньому наука чи немає, ведеться навчально-виховний процес державною мовою чи ні.

І останнє. Вимагаючи введення до складу Вчених рад студентів автори проекту закону забули про те, що рішення рад з позиції чинного законодавства при вирішенні таких питань, наприклад, як присвоєння вчених звань доцентів і професорів будуть нелегітимними, оскільки навіть посаду асистента згідно з нормативними документами може посісти лише людина з вищою освітою, то ж тим паче немає права людина без вищої освіти брати участь у розв’язанні питань атестації доцентів і професорів.

Слава Богу, всі розуміють, що представників студентського самоврядування не можна ввести у спецради по захисту докторських дисертацій. Але ж навіть доцентом може стати лише викладач, який уже захистив докторську дисертацію. То освітній рівень тих, хто його атестує на вчене звання, не повинен бути нижчим рівнем тих, хто його атестував на науковий ступень.

Ну і на завершення, щоб хоч трохи зменшити рівень гніву студентських лідерів, які так прагнуть вершити долі професорів, я пропоную вилучити з тексту проекту закону вимогу до випускників ВНЗ повертати усі витрати державі за отриману ними вищу освіту у випадку, коли вони достроково звільняються з місця роботи, на яке були направлені. Адже введення такої норми порушує конституційні права громадян України на безкоштовне отримання першої вищої освіти. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу. І за регламентом слово надається Жіліну Анатолію Олексійовичу, Голові постійної Комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань науки і освіти. Підготуватися Науменку Григорію Григоровичу.

 

ЖІЛІН А.О., Голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань науки і освіти

Уважаемые участники комитетских слушаний! Прежде всего хотел бы большую благодарность выразить присутствующему здесь Дмитрию Владимировичу Табачнику, который был еще не так давно депутатом нашего парламента крымского и очень хорошо знает те проблемы, которые у нас существуют.

У меня достаточно много предложений, которые есть у Министерства образования Автономной Республики Крым и в нашей Постоянной комиссии, но я бы хотел остановиться только на некоторых из них.

Первое. С целью оптимизации сети высших учебных заведений республиканской формы собственности, повышения контроля за качеством образования в Законе Украины «О внесении изменений в Закон Украины «О высшем образовании» необходимо предусмотреть в статье 1. Цитирую: «высшие учебные заведения, которые находятся в собственности Автономной Республики Крым, - высшие учебные заведения, основанные органами власти Автономной Республики Крым, которые финансируются из бюджета Автономной Республики Крым и находятся в подчинении Министерства образования и науки АРК». На основании изложенного прошу внести соответствующие изменения в статьи 20, 27 и 30.

И поскольку, я потом в письменном виде передам остальные предложения, я все-таки хотел бы остановиться сегодня на не раз уже сегодня поднимаемом вопросе о языке обучения.

Ну, прежде всего, я понимаю существует такой очень большой соблазн уничтожить образование на русском языке. Это есть в проекте. Вот статья 5. Как раз об этом говорили несколько выступающих. Почему мы уничтожаем образование на родных языках? Ну, потому что, если тестирование будет через год только на государственном языке, а все высшее образование вот, как предлагает Министр образования, перевести тоже только на государственный язык, то значит полностью отпадает необходимость в школах с родным языком обучения, то есть и с русским языком, крымско-татарским и другими языками. То есть, задача ставится одна – вывести из образования такой язык, который является языком большинства в Крыму. Ну, не секрет, что 90 процентов родным языком считают русский.

Если говорить о процентах, то, мы проводили социологические исследования: 95 процентов студентов желает обучаться на русском языке, а сдавали тестирование по желанию тоже 95 процентов. Если учесть, что я говорил со всем ректорами, ректора знают позицию студентов, то это просто ухудшит образовательный процесс, поскольку терминология будет не всем еще понятна, даже преподавателям, которые всю жизнь преподавали на этом языке. Это поставит их в крайне невыгодные условия - это им увольняться надо, искать другую работу, это запрет на профессию.

Следующее. Сегодня на сессии Верховного Совета Крыма мы обратились к Верховной Раде Украины, Кабинету Министров Украины по вопросу необходимости проведения внешнего независимого оценивания качества знаний выпускников учебных заведений АРК на языке обучения. И сегодня прошла сессия, и подавляющее большинство депутатов Верховного Совета Крыма проголосовали за это обращение. Мы идем пока вот таким чисто легитимным путем, мы просим Верховную Раду, другие органы власти все-таки пойти нам на встречу. Ну, если этого не будет, то и так непростая общественная ситуация в Крыму, национальная, она просто может взорвать Крым.

Я хочу только напомнить, что это все так же начиналось в Косово, когда запретили албанским студентам получать образование на албанском языке. Да, это привело, вы знаете, к тем событиям, которые произошли. Поэтому, поэтому...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я прошу бути толерантними.

 

ЖІЛІН А.О. Поэтому у меня есть предложение – статью 5 оставить в той редакции, в которой она есть. Это опирается, прежде всего, на Конституцию Украины. В Конституции Украины есть раздел по Автономной Республике Крым. В этом разделе мы имеем право, ссылаясь на свою Конституцию, получать образование на родном языке, и, конечно, на Закон “О языках». 

Кроме того, я предлагаю включить так же следующее.

То, что 15 мая 2003 года Верховная Рада Украины ратифицировала Европейскую Хартию региональных языков или языков меньшинств. В соответствии с положениями Хартии, государства обязуются поощрять или разрешать предоставление университетского или другой формы высшего образования на региональном языке или языке меньшинств или создавать возможность для изучения этих языков как отдельной дисциплины.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Анатолію Олексійовичу, у вас регламент.

 

ЖІЛІН А.О. Я последнее хочу сказать. Владимир Иванович был на круглом столе в ТНУ, и он знает мнение подавляющего большинства ректоров юга Украины, которые хотели бы, чтобы обучение шло на русском языке. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, спокійно працюємо, продуктивно і змістовно. Слово надається Науменку Григорію Григоровичу, проректору Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка. І підготуватися, будь ласка, Бузилу Володимиру Івановичу.

 

НАУМЕНКО Г.Г., проректор Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка

Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні учасники засідання! Звичайно, дуже тяжко виступати в аудиторії, де вже виступили чотири міністри освіти і науки України. Я собі дозволю тільки на деяких моментах ще зупинитися, тому що основне вже ж було сказано і в доповідях, і в виступах. Я сьогодні представляю інтереси Асоціації працівників вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, бо ще не так давно я був директором педагогічного коледжу, і нам болить цілий ряд положень  законодавства, які не враховують ту позицію, в яку попали технікуми і коледжі.

Ми дуже вдячні Володимиру Івановичу за те, що він з розумінням поставився і до наших пропозицій і озвучив сьогодні в черговий раз підходи Комітету до вирішення цих питань. Але є декілька моментів, на яких я хочу наголосити і звернути на них увагу присутніх.

Перше. Я вважаю, що професійні коледжі ні в якому разі не треба виключати із системи вищої освіти, тому що, виключивши, ми позбавляємо їх можливості співпрацювати з університетами та входити до структури університету.

Коли говоримо про автономію вищого навчального закладу, потрібно враховувати ще й такі речі як економічне підґрунтя. Що мається на увазі? Питання землі, питання майна, питання грошей. На сьогоднішній день, на жаль, діє норма, яку продавило свого часу Міністерство фінансів, що всі кошти як бюджетні, так і ті, які університет чи інший вищій навчальний заклад заробляє самостійно, ідуть через Державне казначейство. І виходить так, що чиновник із Державного казначейства краще знає від ректора чи проректора, що потрібно купити університету, яке обладнання, які інші речі і так далі. Це абсолютно неправильно, і я думаю, що в Законі треба це врегулювати, щоб не було свавілля чиновника. Це я кажу як колишній чиновник.

Інше. Працевлаштування випускників. Дискусія навколо цього питання розгорнулася дуже гостра, і ви бачили і пікет студентський, і таке інше. Але для того, щоб працівник захотів поїхати за розподілом, йому треба створити ті умови, про які вже неодноразово говорили. Ну, не можна примусити людину жити в халупі розваленій, не можна примусити людину жити впроголодь і таке інше.

А сьогоднішня ситуація... Скажімо, відправити вчителя на село, де для нього немає повного навантаження в некомплектній школі. Ясно, що він просто елементарно не заробить на проживання. Тому це питання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Григорію Григоровичу, вже час, будь ласка.

 

НАУМЕНКО Г.Г. Дякую. І останнє. Я починав проект незалежного оцінювання, працюючи у 2001 році в Міністерстві. До того я дуже довго над цим проектом думав ще раніше, і хочу сказати - альтернативи на сьогоднішній день немає. І не тому, що треба поміняти систему прийому до вищих навчальних закладів. Задумувався цей проект, у першу чергу, як можливість отримання механізму реальної оцінки стану середньої освіти і якості середньої освіти.

Бо я неодноразово за своє життя чув, як ректори вищих навчальних закладів скаржилися на якість підготовки абітурієнтів. Але це суто емоційна оцінка. І сьогодні звучали теж суто емоційні оцінки. Треба мати механізм, який би давав цифру…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Григорію Григоровичу, уже час вичерпався.

 

НАУМЕНКО Г.Г.Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Бузилу Володимиру Івановичу, професору, декану  гірничого факультету Національного гірничого університету. І прохання підготуватися Дмитру Олексійовичу Мельничуку.

 

БУЗИЛО В.І., декан гірничого факультету Національного гірничого університету

Шановний головуючий, шановні колеги!

Відсутність змін до Закону «Про вищу освіту» суттєво блокує діяльність вищих навчальних закладів, зокрема з питань реалізації принципів Болонського процесу.

З першого вересня 2007 року прийом на навчання здійснено за Переліком-2006 напрямів підготовки. Але Перелік магістерських спеціальностей ще не затверджено, що не дає можливості формувати навчальні плани через відсутність варіативних складових.

Позитиви Проекту змін до Закону «Про вищу освіту» (далі Проект), що розглядається:

адаптація термінології до Європейського простору вищої освіти;

вилучення поняття «освітній рівень»;

перехід на трициклову структуру вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії);

скасування перепідготовки як складової післядипломної освіти;

скасування регламентації частки (51%) студентів, прийнятих на перший курс за державним замовленням;

дозвіл вищим навчальним закладам самостійно розпоряджатися коштами, отриманими від надання платних послуг;

створення як дорадчого органу  Науково-методичної ради;

розширення переліку посад науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів;

скасування норми (900 годин) максимального навчального навантаження викладача;

обов’язкове здійснення вищими навчальними закладами наукової діяльності тощо.

Національний гірничий університет пропонує деякі принципові уточнення до Проекту:

1. Поняття «рівні професійної (наукової) діяльності» (Стаття 6) доцільно вилучити. Поняття не розкрито (рівні не класифіковано) і далі не використовується.

Поняття «освітньо-кваліфікаційні рівні» (бакалавр, магістр) та «освітньо-науковий рівень» (доктор філософії) замінити поняттям «кваліфікація» відповідно до документів Болонського процесу, в яких бакалавр, магістр і доктор філософії визначаються саме як кваліфікації.

Ці кваліфікації характеризують і галузь знань, і напрям підготовки, і спеціальність, і первинні посади певного виду економічної діяльності, що достатньо для використання випускника системою праці за призначенням і не вимагає визначати професійну кваліфікацію (перелік кваліфікацій в Україні відсутній).

2. Пропонується розширити національну рамку кваліфікацій - структуру вищої освіти (Стаття 7):

молодший спеціаліст за певною спеціальністю (термін навчання - 2 роки);

бакалавр професійний за певним напрямом підготовки (4 роки);

бакалавр академічний за певним напрямом підготовки (3 роки);

магістр технології за певною спеціальністю (1-2 роки);

магістр науки за певною спеціальністю (2-3 роки);

магістр інтегрований (5-6 років);

доктор філософії (4 роки).

Інші статті мають коректуватись відповідно до Статті 6.

Бакалавр академічний за певним напрямом підготовки – це кваліфікація, що здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає набуття компетенцій відповідно до стандартів вищої освіти для продовження навчання за програмою магістра за певною спеціальністю, що входить до даного напряму підготовки.

Підготовка бакалавра академічного за 3 роки доцільна для напрямів, до яких входять спеціальності з різними об’єктами професійної діяльності, що пов’язана з небезпекою.

Бакалавр з гірництва з терміном навчання 4 роки не сприймається системою праці через недостатню професійно-практичну підготовку за декількома технологіями одночасно. Недоучений гірничий інженер за напрямом – додаткове джерело небезпеки для гірничої справи.

Для напряму підготовки «Гірництво» формула (4+1) вадить також якості підготовки гірничих інженерів за 1 рік.

3. Стаття 13 «Стандарти вищої освіти» Проекту не враховує сучасні тенденції проектування вищої освіти на основі компетентнісного підходу.

Так, з компоненти вищого навчального закладу стандарту вищої освіти вилучено системоутворюючу складову - варіативну освітньо-кваліфікаційна характеристику.

Компонента вищого навчального закладу повинна обов’язково містити варіативну освітньо-кваліфікаційну характеристику (ОКХ), що враховує профілізацію бакалаврів на майбутню спеціальність, спеціалізації спеціальностей магістрів, регіональні потреби, наукові досягнення вищого навчального закладу, потреби студентів.

Наявність освітньо-кваліфікаційної характеристики для варіативної частини підготовки - більш важливий чинник, ніж для нормативної завдяки обґрунтуванню змісту професійно-практичної підготовки випускників.

Компетенції фахівців, що подані в освітньо-кваліфікаційній характеристиці, є критерієм відбору змісту професійної підготовки й одночасно - об’єктом діагностики рівня їх сформованості. Призначення засобів діагностики варіативної частини стандартів вищої освіти  – це оцінка рівня сформованості компетенцій, що визначені в освітньо-кваліфікаційній характеристиці.

Детальні пропозиції Національного гірничого університету та відповідні обґрунтування будуть подані в установленому порядку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Вам. Дмитро Олексійович Мельничук, ректор Національного аграрного університету, академік Національної Академії наук України.

 

МЕЛЬНИЧУК Д.О., ректор Національного аграрного університету

Шановні організатори нашого зібрання! Шановні учасники! Я дякую за можливість виступити в обговоренні проекту нинішнього надзвичайно важливого закону. Оскільки у процесі виступів уже більшість із того, що хотілось сказати, кимсь уже озвучувалось, я постараюсь вибрати те, що може не так активно обговорювалось чи просто було упущено.

Тут вже не раз і у доповідях основних, і у співдоповідях говорилось про те, що ми мусимо зробити все можливе, щоб наш диплом, щоб наш випускник був конкурентноздатний на світовому ринку праці. І Закон, який приймається, перш за все, зобов’язаний підняти нижню планку вимог, стандартів стосовно знань і вмінь, які ми мусимо дати у процесі навчання. Але треба обов’язково подумати про те, щоб ми не закрили і верхню планку для тих навчальних закладів, які в силу тих чи інших причин, скажімо, забезпечення кадрами, матеріально-технічну базу, різноманітні ініціативи таке інше, вдалось прорватися в тих чи інших галузях науки і практики на більш високий рівень, на більш високий рівень визнання диплому й іміджу самого університету. Думаю, що в цьому напрямі Закон формується правильно й є перше, тобто підйом нижньої планки, є і друге - можливість пробиватися окремим навчальним закладам на більш високий рівень.

Хотів би звернути увагу на декілька моментів - на ті процеси, які, скажімо, відбуваються у вищій школі західних, високорозвинених, перш за все, країн, в самих відомих університетах. Хотілося, щоб вони яскравіше прозвучали в тих чи інших статтях нашого Закону. Перш за все, сьогодні у вузах Сполучених Штатів Америки, Європи, Японії, Китаю йде надзвичайний інтенсивний процес корпоратизації університетської освіти і науки. Корпоратизація здійснюється по територіальному принципу, коли в тому чи іншому штаті, місті йде об’єднання навчальних закладів, науково-дослідних установ, установ, які займаються інноваційною діяльністю; йде створення корпорацій, концернів із збереженням юридичних прав учасників цього процесу. Але поступово об’єднуються ті види спільної діяльності, які характерні для цих закладів. Те саме відбувається і в корпоративних об’єднаннях університетів по галузевому принципу. Скажімо, у Голландії один університет – аграрний. Правда, він не називається аграрним, але він один об’єднує всіх, хто займається проблемами виробництва, переробки і харчовими технологіями тощо. Теж саме в Японії, Швеції та в багатьох інших країнах.

Значить, ми не повинні ставити перепони для тих чи інших закладів, які мають бажання знайти своє місце. Я нещодавно був у Франції, в Парижі. Об’єднуються практично всі навчальні вищі заклади в одну корпорацію „Паризький університет” – 150 тисяч студентів. У Тулузі теж саме – 130 тисяч студентів, і цей університет на сьогодні йде як корпоративне об’єднання. Це тільки початок. Звісно, що там тисячі проблем, дискусій і все інше, але таке існує.

Друге, на що я хотів би попросити звернути увагу в нашому Законі. Дати можливість окремим університетам пробиватися в розряд дослідницьких навчальних закладів. Ви знаєте, що існує асоціація американських дослідницьких університетів. Їх десь  біля сотні. До цієї асоціації сьогодні увійшли не тільки університети США, Канади, Японії, Італії. Існує Ліга дослідницьких університетів Європейського Союзу і так далі. Нам також треба там бути, і не потрібно стримувати ті університети, які мають на те відповідні підстави , Хай пробиваються в ці ліги, в ці асоціації, і хай переносять той досвід сюди.

Мені дуже приємно, що Іван Олександрович назвав сьогодні новий підхід до класифікації університетів. Перш за все, по переліку тих фахівців, які вони  будуть випускати - бакалаври, бакалаври-магістри, бакалаври-магістри-доктори філософії.

І четверте. Треба було б ще вказати на те, що і в Сполучених Штатах дослідницькі університети мають усі ці три категорії плюс  великий обсяг науково-дослідної роботи.

Хотілося, щоб проблемі інноваційної діяльності в Законі було трошки більше приділено уваги, тому що без цього ми відриваємося від практики. Це особливо важливо для університетів галузевого профілю.

Хотілося, щоб в Законі ми не виписували, скажімо, проведення за конкурсом директорів навчально-наукових центрів, директорів навчальних науково-дослідних інститутів, тому що ці структури, як правило повинні бути мобільними і краще, щоб цих керівників призначали, як і проректорів, за участю і за підтримки Вченої ради, тому що на 7 років обрати директора центру, який може бути закритий через рік…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дмитре Олексійовичу, регламент уже.

 

МЕЛЬНИК Д.О. Я свої ряд пропозицій здам в секретаріат. Спасибі вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо Дмитре Олексійовичу.

Шановні учасники комітетських слухань! Шановні колеги! Народні депутати! У нас на цю хвилину виступили 21 виступаючий. Але записано бажаючих 42 - рівно половина. Значить, є два варіанта. Практика комітетських слухань – це три години. Тобто, або другий раунд до 9-ої години (оренда за ваш рахунок) або ми будемо завершувати роботу.

Одну хвилинку. Я хотів тільки сказати, щоб ви звернули увагу. Зазвичай на таких комітетських слуханнях, на розширеному засіданні Комітету беруть участь усі народні депутати, які мають однакове право голосу і абсолютно однакові права. Але сьогодні я хочу подякувати Дмитру Володимировичу Табачнику, і Степану Антоновичу Давимуці, і Катерині Семенівні Самойлик, і Олесю Донію, які відмовились на  користь того, щоб ми почули голос тих, хто найбільше зацікавлений, крім нас, звичайно, у цьому Законі. Я хотів подякувати, що вони дали можливість Вам виступити, а не взяли для виступу свої три законні хвилини.

І друге. Ми не будемо підводити підсумки. Можливо, декілька хвилин буквально Іван Олександрович, а потім коротенькі підсумки відповідно до нашого регламенту.

 

ВАКАРЧУК І.О. Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Пані і панове! Насамперед, я від імені робочої групи, яка творила цей закон за вашими ж пропозиціями, складаю вам сердечну подяку за це обговорення. Воно все зафіксовано. Я думаю, що наші наступні співпраці і з нашим профільним Комітетом, і з усіма Вами покращать цей варіант, який ми як проект подали офіційно до Комітету.

І я хотів би лише зауважити, що якщо ми і далі так активно будемо працювати, то ми вийдемо на таке розуміння нашого проекту закону, яке, можливо, всіх не задовольнить, але воно буде фіксувати той стан потреби розвитку вищої освіти, який сьогодні є необхідним. Дякую вам за увагу.

(О п л е с к и)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні народні депутати! Шановні колеги! Шановні учасники комітетських слухань! Ми не підводимо підсумки чи даємо оцінку виступів, тому що для нас було важливо, щоб представники всієї цільової аудиторії, усіх її сегментів мали змогу конкретно, предметно проаналізувати нову редакцію Закону „Про вищу освіту”. Одним з перших рішень нашого Комітету було зобов’язати чи рекомендувати Кабінету Міністрів подати нову редакцію Закону. Це була Ваша вимога - ми її лише представили в нашому Комітеті. Я думаю, що сьогодні відбулася надзвичайно насичена, продуктивна і ділова розмова. У нас немає будь-яких політичних уподобань. Ми зацікавлені в тому, щоб нова редакція Закону „Про вищу освіту” зняла гальма і перешкоди, які не дозволяють сьогодні нашій освіті бути конкурентноспроможною. І для такої роботи ми маємо величезний потенціал. Потрібно бути реалістами та усвідомлювати, що законодавчим шляхом можна не тільки стимулювати розвиток, але й, навпаки, створювати додаткові гальма.

Я просив би всіх, хто не встиг виступити, передати свої пропозиції. За традицією в Верховній Раді, найближчим часом ми підготуємо випуск матеріалів комітетських слухань.

Я хочу сподіватися, що розробник цього Закону за нашою рекомендацією – Міністерство освіти і науки - уважно прислухається до всіх пропозицій, уважно відфільтрує не тільки з позиції власного бачення, а, й з позиції всіх тих, хто репрезентує сьогодні бажання змінити негативні тенденції вищої освіти законодавчим шляхом. Сімдесят відсотків того, що сьогодні говорилося, варіювалося у виступах. Звісно, були й діаметрально протилежні позиції. Це теж зрозуміло: є ще корпоративні й інші інтереси. Але піврічною роботою Комітету, Міністерства ми, здається, досягли головного – дійшли консенсусу з багатьох питань, які потребують вирішення. Я просив би Вас у режимі он-лайн передати до Комітету та в Міністерство не озвучені пропозиції.

І нарешті останнє. На мій погляд, у нашому Комітеті є спільне розуміння важливості цього закону. Є різні механізми його прийняття у Верховній Раді України. Один з шляхів – коли суб`єктом законодавчої ініціативи виступає Кабінет Міністрів. Можливо більш прийнятним буде, якщо члени Комітету стануть ініціаторами такого законопроекту. Цей варіант більш оптимальний з точки зору його цивілізованого лобіювання у Верховній Раді. Ми будемо радитися в Комітеті, як краще зробити. На найближчому засіданні Комітету ми ухвалимо рекомендації, які були сьогодні подані як проект. Тому я просив би Вас також внести свої пропозиції до проекту Рекомендацій.

Я хотів би подякувати всім вам за таку інтелектуальну, творчу і предметну участь в комітетських слуханнях, побажати вам творчого і фізичного довголіття та нашої тісної співпраці. Дякую всім. На все добре.

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ ТА МАТЕРІАЛИ

 

ЛЕОНОВ Д.А., Директор Українського інституту розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Необхідність реформування фінансово-економічних відносин в системі вищої освіти зумовлена тим, що з 2000 року з прийняттям Бюджетного Кодексу України відбулася «механічна» уніфікація фінансових відносин держави з усіма «бюджетними установами». На жаль, до узагальнюючої категорії «бюджетних установ» потрапили всі юридичні особи, фінансування діяльності яких здійснюється за рахунок бюджетів відповідного рівня, у тому числі й вищих навчальних закладів. При цьому, жодних особливостей діяльності доволі специфічної сфери вищої освіти враховано не було. Фактично кожен університет, академія чи інститут були прирівняні до статусу районної поліклініки або іншої бюджетної установи. Вищі навчальні заклади (ВНЗ) державної або комунальної форми власності лишилися будь-яких ознак автономії та незалежності, які визначають подібні інституції в демократичних країнах. Подібні ВНЗ автоматично перетворилися за своїми механізмами функціонування у звичайний придаток до загальноосвітньої системи, втративши всі форми та механізми фінансування інтелектуального зростання нації. Оскільки система вищої освіти формувалася на постсоціалістичному просторі як похідна від державної системи, певні рудиментарні обмеження в господарській діяльності зберігалися в законодавстві й по відношенню до ВНЗ недержавної (приватної) форми власності. Тому необхідність реформування фінансово-економічних відносин в системі вищої освіти поступово перетворилося у питання збереження національної системи вищої освіти загалом.

Сутність запропонованих змін до Закону України «Про вищу освіту» фактично з одного боку, полягає у площині відновлення ознак фінансової автономії ВНЗ, з іншого боку, адаптації положень Закону до реалій ринкової економіки.

У сфері правового режиму майна ВНЗ не останнє місце сьогодні займає впорядкування відносин стосовно майнових прав ВНЗ щодо виділених земельних ділянок. Складні відносини в цій сфері та певний правовий вакуум породжує значну кількість зловживань в сфері земельних відносин, у тому числі й стосовно земельних ділянок, виділених ВНЗ. Саме питання чіткого визначення правового режиму майна, виділеного ВНЗ у власність або в оперативне управління (в тому числі в безоплатне користування – для ВНЗ державної та комунальної власності) у вигляді земельних ділянок присвячено конкретні зміни до Закону.

Також для ВНЗ державної та комунальної власності відновлено та чітко визначено можливість використання доходів від надання дозволених законодавством платних послуг на придбання майна та іншого використання відповідно статутної діяльності ВНЗ.

Змінами до Закону впорядковано питання орендних відносин в сфері вищої освіти, зокрема, щодо майна, яке знаходиться в оперативному управлінні ВНЗ (заборони предтечі цього майна іншим особам з правом викупу), неможливості передання в оренду майна, яке забезпечує основний вид діяльності ВНЗ, цільового використання коштів, отриманих від здачі в оренду майна ВНЗ державної та комунальної власності виключно на потреби навчального процесу.

Крім того, у проекті відновлено право ВНЗ використовувати немайнові та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах ВНЗ як результат здійснення наукової та науково-технічної діяльності та зареєстровані у порядку, визначеному законодавством; а також для ВНЗ державної та комунальної власності право без обмежень, установлених Бюджетним Кодексом України, відкривати рахунки у національній та іноземній валюті у банках відповідно до законодавства про банківську діяльність; користуватися банківськими кредитами; використовувати кошти, отримані ВНЗ від надання дозволених законодавством платних послуг та інших джерел.

У сфері діяльності ВНЗ державної та комунальної власності спрощено та впорядковано порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців і складання кошторисів цих ВНЗ.

ВНЗ державної та комунальної форми власності самостійно визначають напрямки та порядок використання коштів, отриманих ними за рахунок відповідних бюджетів, а також додаткових джерел фінансування незаборонених законодавством, у тому числі на оплату праці та матеріальне стимулювання своїх працівників, проведення фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок.

Суттєвим елементом фінансової автономії ВНЗ державної та комунальної власності слід вважати:

 - принцип незворотності бюджетного фінансування, який свого часу існував в бюджетній сфері. Зокрема, невикористані в поточному періоді (рік, квартал, місяць) кошти ВНЗ не можуть бути вилучені у вищих навчальних закладів державної та комунальної форм власності або зараховані в рахунок їх фінансування на майбутні періоди;

- заборону зниження державних і місцевих нормативів фінансування та (або) розмірів фінансування, передбачених у відповідних бюджетах у разі залучення вищими навчальними закладами державної та комунальної форми власності додаткових джерел фінансування від надання дозволених законодавством платних послуг.

У свою чергу, в сфері надання ВНЗ платних послуг проектом змін до Закону запропоновано чіткий механізм, який враховує:

-         інфляційне знецінення грошей у часі протягом терміну навчання (як інтегрований показник зростання всіх складових витрат ВНЗ на фінансування своєї діяльності);

-         різні форми платежу за освітні послуги (аванс, поетапна оплата).

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг у разі повної одноразової сплати не може змінюватися протягом усього строку навчання. У разі сплати частками, розмір плати на кожному курсі усіх рівнів підготовки перераховується на початок кожного навчального року з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Таким чином, у процесі надання ВНЗ платних послуг планується досягнення балансу інтересів надавачів освітніх послуг (ВНЗ) і споживачів цих послуг.

Запропоновані зміни до Закону України «Про вищу освіту» повністю відповідають найкращій практиці законодавчого врегулювання цих питань у постсоціалістичних країнах, зокрема тих, які вже увійшли до складу ЄС та сприятимуть долученню України до євроінтеграційних процесів.

 

Гадяцький В. І., кандидат філософських наук, доцент

Оскільки сфера вищої освіти, за численними соціологічними дослідженнями, є однією з найкорумпованіших у країні, нова редакція Закону «Про вищу освіту», як і законодавство в цілому, повинна мати серйозну антикорупційну складову, конкретні норми, що запобігають хабарництву там, де воно найвірогідніше може бути. Зовнішнє незалежне оцінювання для майбутніх студентів – важливий крок у цьому напрямку, але недостатній, бо корупція існує не тільки при вступі абітурієнтів до ВНЗ, а й при прийнятті на посаду викладачів. Ця проблема замовчується, а МОН роками невипадково затягує прийняття нового нормативного документу про конкурсний відбір викладачів. Процедура обрання ректорів у законі виписана детально (ст. 39), те ж саме повинно бути і стосовно викладачів. Це не зайва регламентація, а унормування на рівні закону процедури обрання за конкурсом саме найкваліфікованішого фахівця, чого зараз нема. Необхідна конкретика: без неї Закон перетворюється у порожню, беззмістовну декларацію, яку корумпований чиновник від вищої освіти буде наповнювати вигідним для себе змістом. Треба з допомогою конкретних норм Закону розкріпачити викладача вже на стадії його прийняття на посаду, зробити незалежним від примх начальника, протекціонізму, кумівства. Автономія потрібна не тільки вузам для того, щоб позбавитись від зайвої опіки  владних чиновників, а й кожному викладачу – щоб убезпечити від вузівських посадовців, незаконних вимог керівника. Закон повинен унормувати відкриту ділову конкуренцію претендентів на викладацьку посаду, з урахуванням критеріїв професійності, відкритих конкурсних лекцій і оцінки їх студентами, що підвищить статус викладача та буде реальним кроком у розширенні прав студентів.

Без об’єктивних критеріїв визначення переможця конкурсу обирають не найкваліфікованішого, а людину начальника. Рівні  права науково-педагогічних працівників на працю стають фікцією через дію факторів суб’єктивності, клановості, хабарів. Навіть Нобелівський лауреат не буде обраний, а сірість гарантовано пройде, якщо того хоче завідувач, бо спрацьовує корпоративна солідарність членів Вченої ради. Визначення переможця за об’єктивними критеріями посилює кадровий склад ВНЗ і протидіє протекціонізму, сімейності, корупції. Це – аналог зовнішнього тестування абітурієнтів: відкрите зіставлення оцінок професіоналізму, даних іншими вченими радами, установами, фахівцями (здобуття професійної освіти, присудження наукового ступеня, рекомендації статей до друку).

   Без норми про обов’язковість конкурсу також для сумісників і пенсіонерів маємо вузівську “дідівщину”: одні, користуючись службовим станом або зв’язками, займають  більше однієї посади, інші (переважно молоді), зовсім не мають роботи або працюють на неповний посадовий оклад. Без елементу відкритого змагання, яким можуть бути відкриті лекції-дебати, є профанація конкурсу, що зводиться до суб’єктивного тлумачення анкетних даних та другорядних якостей претендентів. Відкриті лекції-змагання активізували б прагнення викладачів до професійної та ораторської майстерності, зміцнили б довіру та взаєморозуміння між студентами, викладачами і керівництвом ВНЗ, стали б подією серед буднів. Викладачі працюють для студентів (більшість з них платить за навчання), треба врахувати їхню думку, в кого б вони хотіли навчатися. Зараз вони беруть участь у обранні навіть Президента і Парламенту, не будучи політологами, але не можуть впливати на вибір свого викладача, що явно абсурдно. Утім, вплив студентів за цією пропозицією обмежений тільки ситуацією, коли за іншими показниками претенденти мають приблизно однакову кваліфікацію та професійні здобутки.

Відкрита лекція державною мовою - тест на інтелектуальну спроможність ученого (навіть абітурієнти проходять тестування з державної мови, і це не порушує їхніх прав і законів України ). Пройшло 18 років після прийняття чинного Закону “Про мови в УРСР” (Закон визначав 5-10 років для переходу вузів на державну мову). Одна лекція – хоча й мало, але краще, ніж жодної. Це такий само показник, як і екзамен студента, але йому навіть тема виступу невідома заздалегідь, а часу для виступу утричі менше, ніж пропонується викладачу.

П’ятирічний річний термін обрання – необхідний елемент стабільності і соціальної захищеності з можливістю оновлення. Завкафедрою, декан, ректор теж обираються на 5 років, а не міняються кожного року і не займають посаду довічно. Для викладача теж має бути така норма. Це – стимул для професійного розвитку і посилення відповідальності.

Норма про необхідність обрання найкваліфікованішого і про недійсність обрання, якщо ця вимога порушена, не суперечить демократії, якщо її тлумачити не як вседозволеність, а як панування права, що означає і певні обмеження та вимоги. Наприклад, у Законі «Про вищу освіту», у контексті виборів ректора, є норма: «Кожен член виборного органу може  голосувати  лише за одну кандидатуру. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зобов'язаний (зобов'язана) призначити одну з рекомендованих кандидатур…» (ст. 39, п.1, ч.4). Подібно до того, як зовнішнє тестування за формалізованими програмами-тестами і підбиття його підсумків з допомогою комп’ютера, не принижує викладачів, які раніше приймали вступні іспити, так і голосування з вимогою обрати найкваліфікованішого викладача не принижує Вченої ради, а працює на її авторитет.

Отже, п.3, ст. 48 Закону «Про вищу освіту», пропоную викласти, замість теперішньої, у такій редакції: «Науково-педагогічні працівники усіх ВНЗ, незалежно від форм власності, відомчого підпорядкування та статусу, включно з самоврядними та недержавними, обираються за конкурсом на 5 років.

Мета конкурсу – відбір найкваліфікованішого науково-педагогічного працівника на основі  співставлення професійних якостей претендентів за критеріями, визначеними у цій статті.

Оголошення про конкурс публікується (термін подання заяв 1 місяць), у газеті, засновником (співзасновником) якої є орган влади або місцевого самоврядування міста, де знаходиться ВНЗ.

Визначення переможця конкурсу Вченою радою на професорсько-викладацьку посаду повинно відбуватись на підставі об’єктивних критеріїв професійної кваліфікації:

1) наявність і рівень наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук);

2) наявність та рівень ученого звання (доцент, професор);

3) наявність повної вищої освіти за профілем посади (у разі однакової спеціальності – сума оцінок з виписки до диплома);

4) загальна кількість винаходів; книг; підручників; навчальних посібників; наукових праць, опублікованих у фахових виданнях відповідної галузі наук; опублікованих навчально-методичних  робіт за останні 10 років.  

5) науково-педагогічний стаж (у роках).

6) науковий та методичний рівень проведення лекції усіма претендентами на дану посаду на засадах рівності та співставлення анонімної оцінки студентами відкритих конкурсних лекцій-дебатів претендентів державною мовою.

Порівняльна таблиця з показниками професійності претендентів оприлюднюється за підписом декана на дошці оголошень деканату (вузу) наступного дня після закінчення прийняття заяв, а оцінка студентами відкритих лекцій – одразу після їх проведення. Перед голосуванням щодо кожної посади кожному члену Вченої ради надається таблиця з порівнянням професійних якостей претендентів у відповідності з викладеним вище.

Вчена рада зобов’язана обрати переможцем конкурсу на професорсько-викладацьку посаду того, хто найбільш кваліфікований за більшістю з цих критеріїв. Коли за частиною з них переважає один претендент, а за такою ж кількістю інших  критеріїв  – інший, Вчена рада має обрати того, кого вище оцінили студенти. Якщо результат голосування суперечить цим вимогам, він недійсний. 

Конкурсне обрання науково-педагогічних працівників відбувається періодично, через кожні 5 років. Сумісники обираються на один рік.

Аспіранти, докторанти, а також випускники докторантури, аспірантури, магістратури, молоді спеціалісти, сумісники і пенсіонери проходять процедуру конкурсного обрання на загальних підставах.

Кандидати наук (доценти), можуть обиратись на посаду завідувача кафедри, декана, проректора, директора інституту, ректора лише на один термін – 5 років.

За непроведення конкурсу, за порушення  норм Закону персональну відповідальність несе  керівник ВНЗ». 

А до ст. 50. «Права педагогічних та науково-педагогічних  працівників», пропоную додати

право на: «працю за фахом у будь-якому ВНЗ України, зокрема, через участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, причому, якщо особа виявиться кваліфікованішою інших претендентів за більшістю критеріїв професійності, їй гарантується обрання і призначення на посаду».

 

Ігнатович А., Президент Української асоціації студентського самоврядування

Шановні учасники слухань!

Перш за все, дозвольте подякувати Міністерству освіти і науки України за підготовку змін до Закону України “Про вищу освіту”, обговорення якого зараз перебуває в активній стадії. Безумовно, це позитив, адже без законодавчих змін освіта України не зможе здолати високу планку 2010 року, а, отже, рухатись далі.

Презентуючи думку студентів, хочу наголосити, що у студентському середовищі є різні думки щодо розроблених пропозицій. У організації, очолюваній мною – Українській асоціації студентського самоврядування, не припиняється дискусія стосовно того, яким повинен бути Закон. Продовжуючи дискусію дозволю собі говорити не те, що хочуть почути тут, а те, що думає студентська спільнота.

Найбільше занепокоєння у пропонованому тексті Закону викликає стаття 56 “Працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”. У ній не йдеться про те, що необхідно створити такі умови через запровадження елементарних фінансових механізмів, щоб випускники ВНЗ самі йшли працювати в село. Натомість робиться по-іншому – студента змушують укладати нібито “добровільну” угоду, якщо він, звісно, хоче навчатися за державним замовленням. Авторам тексту статті слід подякувати за ліберальне ставлення до студентів, адже можна було піти далі: не пішов працювати на 3 роки за місцем призначення – сів у тюрму. Або просто заставити безкоштовно працювати протягом 3-х років за принципом військової служби в армії, щоб повернути гроші, які держава інвестувала в свого громадянина для забезпечення його конституційного права на вищу освіту. Тобто замість того, щоб ставити питання гарантування якості вищої освіти, ставиться питання затикання фінансових дір, створення нових джерел корупції (не складно уявити ситуацію, коли 200 чоловік “скинуться”, а п’ятеро найменш соціально захищених, не маючи можливість платити, змушені будуть працювати десь у селі).

До плюсів статті 56 обговорюваного законопроекту можна було б записати появу у статті 56 обіцянок забезпечити за рахунок роботодавця надання житла відповідно до законодавства України. Проте існує підозра, що ця обіцянка навіть га рівні норм Закону “Про вищу освіту” залишиться суто декларативною. Наприклад, забезпечення житлом “відповідно до законодавства” може означати і швидше за все, на практиці означатиме, продовження ще на три роки “щастя” жити у гуртожитку. Правда, вже не студентському, а робітничому або сільську хату з пічним опаленням.

Напевно, це не стане сенсацією, але у студентських колах цей законопроект почали називати не інакше як “Закон про кріпацтво”.

Однозначне незадоволення у студентському середовищі викликає і можливість змінювати в односторонньому порядку вартість оплати за навчання, - одну з принципових умов договору.

До позитиву розробленого законопроекту однозначно можна віднести наближення української освітньої системи до тих вимог, які ставить перед нами Болонський процес, розширення прав студентів, зокрема, надання студентам права на відрядження, участі в діяльності органів громадського самоврядування, вчених радах тощо.

Зроблено крок до побудови партнерських стосунків між керівництвом ВНЗ і студентами. Але, на жаль, не повністю врахована позиція Комітету Верховної ради України з питань науки і освіти щодо необхідності включення в законопроект норм законопроекту № 1280 – змін, що стосуються питань студентського самоврядування. Чесно кажучи, досить дивно виглядає позиція Комітету, коли вони кажуть про підтримку згаданого законопроекту, декларуючи участь студентів на рівні не менше 10-15 відсотків, а на Комітетські слухання запрошують 2-х представників від студентів, забувши запросити на громадські слухання з регіонів. Сподіваюсь, що на стадії обговорення у Комітеті студенти будуть включені до складу робочих груп.

 

І.Б. Жиляєв, доктор екон. наук,

заступник завідуючого секретаріатом Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

 

Деякі майбутні ризики та загрози розвитку системи освіти України

 

Сучасна історія демонструє появу таких проблемних ситуацій, які несуть загрози та ризики, щодо яких відсутність ефективних відповідей з боку держави, бізнесу та суспільства (з об’єктивних чи суб’єктивних причин) призводить до появи криз[1] – катастрофічних чи інших драматичних подій, унікальних колізій в соціально-економічних системах.

За всіма невизначеностями щодо довгострокової перспективи розвитку національної соціально-економічної системи України[2] та системи її освіти, окрім загально цивілізаційних і національних проблем, можна виділити ряд базових специфічних факторів, які будуть визначати загальну траєкторію розвитку системи освіти на найближчі роки:

завершення переходу загальної середньої школи на 12-річний цикл навчання;

реформа вищої школи у зв’язку з реалізацією положень Болонської декларації;

застосування правил торгівлі послугами для ринку освіти у зв’язку з вступом України до Світової організації торгівлі (СОТ);

демографічна криза;

реформа системи освіти з впровадження обов’язкового зовнішнього незалежного тестування.

Усі зазначені фактори є соціально і економічно орієнтованими, тобто мають певне соціальне та економічне навантаження. Аналіз інерційних траєкторій, які задаються зазначеними факторами, дозволяє зробити висновки, що у найближчі роки система освіти України буде проходити через низку локальних криз[3].

Проблемна ситуація 1: Дестабілізація ринку освітніх послуг[4], пов’язана зі значним скороченням контингенту випускників: 1) у 2009 році - з базовою середньою освітою (з видачею свідоцтва про закінчення 9-го класу); 2) у 2010 році – з відсутністю випуску у зв’язку із переходом на 12-річне навчання.

1) Так, у 2007 році закінчили 9-ий клас - 561,1 тис. випускників, продовжували навчання 99,5%, з них:

у 10-тому класі – 393,0 тис. осіб (70,1%), 

на перших курсах ПТУ з отриманням повної середньої освіти – 87,2 тис. (15,5%),

на перших курсах ВНЗ – 78,0 тис. (13,9%).

2) Через погіршення демографічної ситуації у 2008 році завершують 9-ий клас 543,6 тис. випускників (96,9% від 2007 р.).

3) Завершують навчання у 8-ому класі у 2008 році 314,2 тис. учнів, яких буде переведено на навчання до 9-го класу. Тобто у 2009 році кількість випускників 9-го класу буде складати  57,8% випускників 2008 року та 56,0% від випуску 2007 року.

Тому, якщо екстраполювати процентне співвідношення, яке склалося у попередні роки, то можна прогнозувати, що будуть продовжувати навчання випускники 9-х класів:

  у 10-тому класі – 220,0 тис. осіб, 

на перших курсах ПТУ з отриманням повної середньої освіти – 48,7 тис.,

на перших курсах ВНЗ – 43,7 тис.

4) У 2010 році випуску з 9-го класу взагалі не відбудеться.

а) Наслідки зазначеного ризику відчують професійно-технічні навчальні заклади та вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації: у 2009 році – прогнозоване скорочення прийому випускників 9-х класів майже наполовину, у 2010 році взагалі прийому цієї категорії не буде у зв’язку з відсутністю випуску.

б) Вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації відчують перші наслідки відповідно: у 2011 році – прогнозоване скорочення прийому випускників 11-х класів майже наполовину, у 2012 році взагалі прийому цієї категорії не буде у зв’язку з відсутністю випуску (рис.1). 

 

Примітка: Вісь Х – рік випуску, в дужках – клас, в якому навчалися учні на початок 2007/2008 навчального року.

 

Зазначене призведе: а) до появи проблем з навантаженням педагогічних працівників у цих закладах, можливими масовими скороченнями штату педагогічних працівників, погіршення фінансового стану навчальних закладів. У наступних роках будуть відчуватися значні зміни на національному та регіональних ринках праці (два імпульси дестабілізації: 2012-2014 рр., 2015-2017 рр.), що пов’язані із значним зменшенням пропозицій кваліфікованої робочої сили.

Проблемна ситуація 2: Вплив скорочення прийому до вищих навчальних закладів у 2008 році у зв’язку із запровадженням системи обов’язкового зовнішнього незалежного тестування[5] на вартість навчання студентів та відповідно - на зміну фінансового стану вищих навчальних закладів.

Вища школа України стрімко розвивалася та структурно реформувалася: за 15 років прийом збільшився в 1,6 рази (1990/1991 навчальний рік – 415,5 тис. осіб, максимум досягнуто у 2004/2005 навчальному році – 672,3 тис. осіб). Прийом до вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації у 2007 році зменшився та склав лише 59,1% від показника 1990/1991 навчального року, прийом до вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації збільшився в 2,8 рази (максимальна кількість абітурієнтів була прийнята в заклади цих рівнів у 2005 році – 507,7 тис. осіб).

Починаючи з 2005 року вища школа України вже функціонує в умовах скорочення прийому з 672,3 тис. осіб до 633,8 тис. осіб у 2007 році (94,3%). Скорочення прийому також треба очікувати у 2008 та подальших роках. За ці часи сформувалась ринкова система вищої освіти. У 2007 році було прийнято студентів за рахунок: державного бюджету – 37,1%, місцевих бюджетів – 4,4%; центральних органів виконавчої влади та юридичних осіб – 0,4%; фізичних осіб – 58,1%.

У 2008 році в Україні запроваджено систему обов’язкового державного зовнішнього незалежного тестування. Зазначене створило проблему скорочення контингенту абітурієнтів. Так, позитивні оцінки з зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (обов’язковий для вступу) у 2008 році отримали 420,6 тис. осіб (пройшли тестування – 461,2 осіб, отримали оцінки до 123 балів[6] – 40,7 тис. осіб (8,8% загальної кількості). Фактично потенційний контингент абітурієнтів на початковий цикл навчання у вищих навчальних закладах скоротиться майже на третину (рис. 2, табл.. 1).

 

Примітка: Загальний контингент прийому на 2008 рік (прогноз) складають дві категорії 1) контингент випускників 11 класу: позитивні оцінки з зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (обов’язковий для вступу) отримали 420,6 тис. осіб; 2) прогноз чисельності випускників 9-го класу, які продовжать навчання у вищих навчальних закладах І – ІV рівнів акредитації.

 

Таблиця 1. Рух учнів і студентів у 2007 році (враховано прийом на початковий цикл навчання), тис. осіб

Школа		ПТНЗ		ВНЗ І-ІІ рівня		ВНЗ ІІІ-ІV рівня
9-ий клас: випуск 561,2	→	87,2
	→			56,4
	→					31,2
↓		Випуск: 191,3	→	4,7
10-ий клас: прийом 393,0			→			14,8
				Випуск: 134,3	→	47,7
11-й клас: випуск 467,0
	→			56,6
	→					317,7

 

Важливо забезпечити розробку прогнозів впливу на ринок праці освітньої реформи, пов’язаною з переходом на  12-річне навчання, а також національного плану заходів з тимчасової підтримки професійно-технічних навчальних закладів і вищих навчальних закладів, пов’язаний із їх збереженням.

Варто зазначити ще дві складові зазначеної проблемної ситуації.

По-перше, впровадження системи тестування відбулося у правовому «вакуумі» - воно регулювалось не законами України, а підзаконними актами, які суперечили нормам законів України про освіту.

По-друге, поза увагою залишилося явище різкого зменшення рівня освіченості абітурієнтів, що пов’язано з наступними факторами: 1) відволікаючи сили та час на підготовку до тестування випускники часто не працювали в повну силу в останній чверті навчального року; 2) фактично стала непотрібною підготовка до випускних іспитів у школі та до вступних іспитів; 3) робота багатьох абітурієнтів з репетиторами дозволяла «підняти» рівень шкільної підготовки. Усе зазначене призведе до необхідності вищим навчальним закладам запроваджувати (а відповідно – нести затрати) відповідних курсів «вирівнювання (підтягування)» загальноосвітньої підготовки студентів першого (а у деяких випадках – інших курсів) до рівня, який забезпечує хоч якийсь рівень сприйняття академічних курсів.

Проблемна ситуація 3: Недосконалість національного нормативно-правового, організаційного та науково-методичного забезпечення реалізації положень Болонської декларації[7].

Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки України, яка затверджена наказом МОН від 23.01.2004 р. № 49, а також План заходів щодо реалізації положень Болонської декларації в системі підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини, затверджений Наказом МОЗ України від 11.08.2004 р. № 409  лише на 2004-2005 роки.

Враховуючи, що Європа завершення Болонського процесу планує у 2010 році, потрібно терміново затвердити національний стратегічний план заходів, підготувати пакет пропозицій щодо внесення відповідних змін та доповнень до національного законодавства, обрахувати бюджетні витрати на забезпечення такої модернізації вищої освіти.

Висновок: Необхідно запроваджувати кожне реформаторське рішення виключно у межах концепції правової соціально орієнтованої ринкової держави. Це означає необхідність проведення широких правових, соціальних, економічних, фінансових та інших експертиз, дискусій з фахівцями системи освіти, громадськістю.

Своєчасно не врахована проблемна ситуація є фактором небезпеки та означає перехід з керованого стану у новий, загрозливий. Цікавим є виділення російським дослідником М. Косолаповим нових типів і класів загроз, до яких він відносить ті, «що можуть проявлятися несподівано як  результат будь-яких нерозпізнаних своєчасно економічних, соціальних, екологічних і т.п. процесів; як наслідок недооцінки або переоцінки будь-яких факторів; як закономірні, але від цього не менш затратні і небезпечні наслідки органічних дефектів суспільних, політичних, управлінських структур і т.п. Цей клас загроз значно складніший для розпізнавання – але тому суттєво небезпечніший»[8].

 

Фініков Т.В., проректор з міжнародних проектів

Шаров О.І., перший проректор,

Університет економіки та права «КРОК»

 

До бачення нової моделі Закону «Про вищу освіту»

 

Розвиток вітчизняної вищої освіти впродовж останніх шести років яскраво засвідчив застарілість багатьох ключових норм існуючого Закону України «Про вищу освіту». Численні спроби його модернізації не дали бажаного результату – появи сучасного нормативного акту, що вирішує головні проблеми національної освітньої системи та відповідає тенденціям розвитку світової та європейської вищої школи. Прикро, але більшість корисних пропозицій до діючого Закону, які розглядались і неодноразово схвалювались Верховною Радою України не знаходили підтримки внаслідок домінування на найвищому рівні фіскального підходу до державного фінансування вищої освіти.

У 2008 році за ініціативою Міністерства освіти і науки України, при підтримці Комітету з науки та освіти Верховної Ради України та досить активній участі академічної спільноти в стислі терміни було підготовлено  проект Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». На жаль, усвідомлюючи труднощі розробки та проведення принципово нового Закону, основні розробники віддали перевагу нехай і суттєвому корегуванню діючого тексту, але в межах старих ідеології, структури та термінів. Надалі зосередимось на можливостях вдосконалення проекту на етапі його опрацювання в Комітеті з науки та освіти Верховної Ради України.

Стратегічну мету оновлення законодавства у сфері вищої освіти вбачаємо у побудові системи взаємної довіри між державою та вищими навчальними закладами, освітніми установами та студентами і викладачами, студентами та науково-педагогічними працівниками та державою. Лейтмотивом оцінки проекту в цьому сенсі є внутрішня суперечка між прагненням розробників до створення сучасного законодавчого акту європейського рівня та збереженням архаїчних адміністративних структур і дріб’язкового державного контролю. Саме тому, основна маса повноважень стосовно регулювання галузі й надалі не встановлюється в законопроекті прямо, а делегується органам державної виконавчої влади для прийняття підзаконних актів (хоча досвід Закону 2002 року свідчить, що відповідні акти не кращим чином відбивають волю законодавця, а більшість з них взагалі не були розроблені і ухвалені).

Законопроект не створює передумови для формування сучасної системи балансу між повноваженнями та відповідальністю суб’єктів освітньої діяльності. Боротьба з викривленнями у сфері вищої освіти йде старим шляхом жорстких інституційних обмежень згори, які суттєво заважають гнучкості управлінських рішень, не сприяють впровадженню освітніх інновацій. Нарешті, безліч дрібних регламентацій основної діяльності ВНЗ невиправдано обмежує ініціативу навчальних закладів, утримує їх в лещатах традиційних структур і стосунків. Пропонуємо кардинально скоротити відсилкові норми в законопроекті, натомість стисло прописати самі основні регламентації, а деталізацію залишити в повноваженнях навчальних закладів – як невід’ємну складову їх автономії. Загалом, було б правильним для адаптації до цілей Болонського процесу впроваджувати загальну рамкову правову базу для вищої освіти замість деталізованої регуляторної правової бази.

Ідея автономії вищих навчальних закладів проголошена, проте, в законопроекті не зафіксовані всі ті основні компоненти, які вкладаються світовою освітньою спільнотою до її змісту. Позитивно, що напрацьовані деякі новації з фінансової та адміністративної автономії державних вищих навчальних закладів, але академічних свобод для учасників освітнього процесу більше не стало. Трансформація системи стандартів вищої освіти передбачає відмову від деяких з них (які часто так і не були розроблені), натомість пропонується тотальна уніфікація програм навчальних дисциплін (ч. 4 ст. 13), що взагалі знищує академічні свободи. Ще одним проявом такої тенденції є збереження виключних повноважень МОН з регулювання організації навчального процесу та присвоєння вчених звань.

Потребує окремого розгляду таке явище як дистанційна освіта. У законопроекті йому майже не приділено уваги, що суперечить глобальним тенденціям розвитку вищої освіти. Замкнене коло недовіри між суб’єктами освітнього процесу та відсутність серйозних інвестицій (у тому числі, державних) у цю сферу та сприятливих умов для них позбавляють вітчизняну вищу школу реальних перспектив розвитку дистанційної освіти, навіть порівняно з сусідніми країнами. До речі, після 2010 року нам доведеться масово визнавати дипломи про здобуття дистанційної освіти, які будуть видавати закордонні освітні установи. Втрата національного ринку дистанційної освіти може розглядатись як загроза національній безпеці.

Відповідно до вимог Європейського простору вищої освіти та наукових досліджень скасовується національний рівень спеціаліста, проте науковий ступінь доктора наук зберігається. Незрозумілою є логіка, яка зумовлює невиправдане розширення сфери використання рівня інтегрованого магістра.

Мобільність студентів легалізується, однак не через інтегральні механізми визнання кредитів і періодів навчання, а позасистемним шляхом надання академічної відпустки. Мобільність викладачів не легалізується зовсім, ані в національному, ані в міжнародному плані. Тим більше не передбачається державної підтримки мобільності студентів і викладачів, що є вимогою об’єднаної Європи.

Для успішної інтеграції України в Європейський простір вищої освіти та наукових досліджень законопроект повинен передбачати широкий  розвиток та державну підтримку міжнародних освітніх програм, які передбачають присудження спільних освітніх кваліфікацій навчальними закладами кількох країн.

Проголошена законопроектом пріоритетність якості вищої освіти не знаходить належного розвитку в його нормах. Фактично не сформовано систему та технології забезпечення якості вищої освіти. Не встановлено зв’язку з європейською практикою гарантування якості здобутої освіти, не визначені необхідні для цього процедури та інструменти. Єдиним інструментом контролю якості залишаються засоби діагностики, галузеву компоненту яких досі майже ніхто не зміг розробити.

Без назрілих змін працюватиме система ліцензування та акредитації, яка залишається тотально одержавленою, закритою, зорієнтованою на формальні показники. На жаль, вона не стимулює інноваційний розвиток, підвищення якості освітніх послуг, інтернаціоналізацію системи вищої освіти та громадський контроль за її функціонуванням.

Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання – важливий крок у модернізації вітчизняної системи вищої освіти. Однак його легалізація передбачається в малоефективний та обмежений спосіб через регулювання підзаконними актами Міністерства. Законом повинні бути прямо встановлені повноваження, права та обов’язки учасників незалежного зовнішнього оцінювання, система гарантування дотримання прав громадян при його проведенні, основні процедури підготовки, проведення оцінювання, визначення його результатів, розгляду апеляцій, зобов’язання вищих навчальних закладів щодо використання результатів тестування.

Можна лише вітати пропозиції стосовно скасування освітніх рівнів вищої освіти, рівнів акредитації ВНЗ, скорочення кількість типів навчальних закладів, що дозволить зробити систему вищої освіти в цілому більш прозорою і зрозумілою. Проте, запропоновані кількісні характеристики ВНЗ різних типів з пріоритетом якості вищої освіти ніяк не кореспондуються. Створення мегауніверситетів наближує не до індивідуалізації вищої освіти, а до формалізації та бюрократизації освітніх установ, стосунків між викладачами та студентами, адміністрацією та науково-педагогічними працівниками тощо. Практично закривається можливість для розвитку дослідницьких та інноваційних приватних університетів, які не можуть бути масовими. Найкращим було б співіснування в системі та змагальність ВНЗ різних масштабів.

Заслуговує позитивної оцінки розширення повноважень державних ВНЗ стосовно використання зароблених ними коштів. Щоправда ці пропозиції мають супроводжуватись відповідними змінами до Бюджетного кодексу, інакше їх шанси на реалізацію є доволі гіпотетичними. На тлі низки прогресивних ідей викликає подив збереження архаїчного принципу формування державного замовлення на підготовку фахівців, який не встановлює відритої та конкурсної процедури його розподілу.

Зберігається юридична нерівноправність ВНЗ приватної форми власності (недоступним залишається привелейований статус національного закладу, немає доступу до державного замовлення, не вирішується питання стипендіального забезпечення кращих студентів). Світова практика (у тому числі, у постсоціалістичних країнах) вимагає рівного ставлення держави до студентів навчальних закладів різних форм власності та різних джерел фінансування навчання. Рух у цьому напрямі розпочато і сьогодні не виникає суперечок стосовно питання пільг на транспортні послуги для студентів усіх ВНЗ. На наш погляд, законопроект мав би передбачити подальші кроки і, в першу чергу, запровадження права студентів-контрактників у державних та приватних навчальних закладах на державні соціальні стипендії, що буде реальним внеском у забезпечення рівного доступу громадян до вищої освіти.

Такі кроки як скасування заочної аспірантури та інституту здобувачів, що спрямовані на боротьбу з корупцією у науковій сфері може і завадять комусь з недобросовісних державних службовців здобути наукові ступені (хоча вони для себе організують винятки), але фактично буде розірвано зв’язок між наукою та сферою практичної діяльності, нанесено значної шкоди науковим дослідженням у прикладних науках. Це змусить багатьох потенційних здобувачів наукових ступенів вдаватись до різного роду хитрощів, бо чотирьохрічна стаціонарна аспірантура для них є економічно та кар’єрно неприйнятною.

У законопроекті обмаль уваги приділено проблемам освіти впродовж життя, хоча ця тема є однією з ключових як в міжнародному освітньому контексті, так і в отриманні нових перспектив розвитку вітчизняними вищими навчальними закладами (особливо в умовах демографічної кризи та скорочення чисельності традиційних студентів). Можна позитивно оцінити виключення перепідготовки з числа видів післядипломної освіти, проте здобуття другої (третьої і т.д.) вищої освіти також не легалізується належним чином. Водночас, європейська академічна спільнота розглядає як одне з центральних завдань налагодження навчання дорослих з урахуванням раніше здобутих знань і компетенцій, зокрема, під час практичної професійної діяльності.

Пропонуємо розглядати усі новації та норми даного законопроекту крізь призму бажаних характеристик сучасної моделі українського освітнього законодавства:

суттєва дерегуляція і реальна децентралізація системи вищої освіти;

забезпечення справжньої рівності між державним, комунальним та приватним секторами вищої освіти;

домінування норм прямої дії;

збереження кращих традицій вітчизняної вищої школи, але не їх абсолютизація;

відкритість і зрозумілість у міжнародному відношенні;

гармонізація в основних параметрах з європейськими рекомендаціями;

сприйнятливість та налаштованість на новації.

Маса структурних змін у галузі потребує врегулювання в перехідних положеннях законопроекту, які необхідно досить докладно і раціонально викласти. На наш погляд, не є доцільним впровадження нових процедур, інструментів та механізмів лише шляхом ухвалення різноманітних підзаконних актів органів виконавчої влади.