ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВІТИ

РІШЕННЯ

                                                                                                    До протоколу № 36

                                                                                                    від 31 березня 2010 року

Про проект Постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему

“Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки

в умовах глобалізаційних викликів”

(реєстр. № 5421 від 08.12.2009р., н.д.В.Полохало)

_________________________________________________________________

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти в и р і ш и в:

1. Рекомендувати Верховній Раді України проект Постанови про Рекомендації парламентських слухань на тему “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” (реєстр. № 5421 від 08.12.2009р.), внесений народним депутатом України В.Полохалом для прийняття за основу і в цілому.

2. Доповідачем від Комітету із зазначеного питання на сесії Верховної Ради України визначити Голову Комітету з питань науки і освіти Полохала В.І.

Голова Комітету                                                               В.І.Полохало

Рекомендації

парламентських слухань “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”

Учасники парламентських слухань “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів”, що відбулися 17 червня 2009 року, відзначають таке:

Досвід останніх десятиліть свідчить, що серед основних чинників конкурентоспроможності країн визначальним є впровадження ефективних механізмів інноваційної політики, які забезпечують   конкурентоспроможність економіки. Більшістю держав, які свій  економічний розвиток пов’язують із здобутками науки та активними інноваційними процесами, розроблені документи, що визначають концептуальне та стратегічне бачення перспектив інноваційного розвитку економіки та формування національної інноваційної системи. Такий документ уперше було розроблено у США, його мають Великобританія, Франція, Німеччина, інші країни ЄС, а також  Росія, Білорусь, Казахстан та інші країни СНД.

Досвід розвинених країн світу підтверджує, що ключова роль у забезпеченні та належному спрямуванні інноваційного розвитку, формуванні національної інноваційної системи, належить державі, яка встановлює стратегічні цілі, забезпечує ресурсну підтримку, включаючи зокрема бюджетне фінансування, податкове стимулювання, кредитну підтримку тощо. Особливу значимість у процесах функціонування національної інноваційної системи має організація та стимулювання процесів оновлення технологій, передачі наукових розробок із сфери одержання знань у виробництво, що досягається за допомогою розвитку системи освіти, ринку інтелектуальної власності, створення інноваційної інфраструктури, фінансового та податкового стимулювання науково-технічної діяльності тощо.

Окремі напрямки та складові інноваційної моделі економічного розвитку України визначені Концепцією науково-технологічного та інноваційного розвитку України, затвердженою Постановою Верховної Ради України № 916-XIV ще 13 липня 1999 року, Стратегією економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004 - 2015 роки, затвердженою Указом Президента України 28 квітня 2004 р. № 493/2004. 

Однак, непослідовність держави в розробці та здійсненні науково-технічної та інноваційної політики, відсутність системи стимулювання інноваційних процесів та підтримки високотехнологічних виробництв призвело до вкрай негативних структурних змін в економіці – занепаду високотехнологічних підприємств і водночас посилення та домінування низькотехнологічних сировинних. Цим зумовлене зниження попиту на наукові дослідження і розробки й фактичне згортання інноваційної діяльності в промисловості. В Україні з 1991 року через непослідовність у проведенні науково-технологічної та інноваційної політики, її низьку ефективність закріплюються тенденції до технологічного відставання від розвинених країн світу. Наслідком цього стає зниження конкурентоспроможності національної економіки, гальмування розвитку високотехнологічних галузей промисловості, падіння якості робочої сили.

В той же час розвиток національної інноваційної системи, як окремого  об’єкту державної політики, стратегічні цілі розвитку, основні засади та функціонування національної інноваційної системи в нормативно-правовій   базі були практично відсутні. 

Закріплення таких тенденцій може призвести до зростання загроз національній безпеці, незворотнє відставання України від економічно розвинених країн світу та перетворення її у ресурсний придаток однієї або групи країн - лідерів.

Україна, підписавши Угоду про партнерство і співробітництво з Європейськими співтовариствами 14.06.1994 року, яка набула чинності 01.03.1998 року, та затвердивши Указом Президента України від 11.06.1998 року № 615/1998 "Стратегію інтеграції України до Європейського Союзу", обрала курс на розвиток національної економіки за інноваційною моделлю.

Однак, починаючи з 2000 року, в Україні жодного бюджетного року не була виконана, визначена статтею 34 Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» норма щодо забезпечення державою бюджетного фінансування наукової та науково-технічної діяльності у розмірі не менше 1,7%  валового внутрішнього продукту (ВВП) України. Фактично щорічний розмір бюджетних видатків на науку складав 0,3 – 0,5% ВВП, а сумарно – з усіх джерел – (1.2 – 0,89)%,  внаслідок чого наука   відіграє у суспільстві переважно лише соціокультурну функцію. Відомо, що економічна функція науки починається з обсягів фінансування більших від 0,9 %  ВВП (за умови повного врахування всього об’єму ВВП в статистиці, для України ж, де значна частина ВВП створюється в тіньовому секторі цей показник оцінюється в 1,7% від офіційно зафіксованого статистикою ВВП).

На науку з державного бюджету витрачається коштів в 10 разів менше, ніж на держапарат та правоохоронні органи, в той час як, наприклад, в США, навпаки, витрати на науку в 1,3 рази перевищують витрати на держапарат і правоохоронні органи. Навіть в Росії з її великими територіальними розмірами, геополітичними і внутрішніми проблемами цей показник майже вдвічі менший, ніж в Україні.

Зниження рівня фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт призвело до відтоку з України кваліфікованих наукових та технічних кадрів, занепаду багатьох наукових шкіл, стрімкої деградації матеріально-технічної бази наукових та науково-технологічних досліджень, переважного впровадження в Україні запозичених технологій не найкращої якості, зростання ролі іноземних інвесторів.

 Протягом останніх 15 років зростає залучення носіїв нових (наукових) знань українського походження та здобутих ними результатів у сферу інноваційної діяльності сусідніх держав, зменшуються обсяги можливої бази об’єктів інноваційної діяльності в Україні та знижується кількість інноваційно активних підприємств (26%  у 1994 році проти 14,2% у 2007 році).

 Слід зазначити, що серед країн Європейського Союзу мінімальні показники інноваційної активності  мають Португалія – 26 % та Греція – 29 %, але навіть вони у двічі вищі, ніж в Україні. У порівнянні з країнами -лідерами, такими як Нідерланди (62% ), Австрія (67% ), Німеччина (69%), Данія (71% ) та Ірландія (74%) розрив з Україною ще більший і складає 3÷4 рази.

 Згідно офіційної статистики, чинниками, які перш за все перешкоджали здійсненню інноваційної діяльності, були вартісні, а саме: нестача власних коштів (80,1% обстежених підприємств), великі витрати на нововведення (55,5%), недостатня фінансова підтримка держави (53,7%), високий економічний ризик (41%), тривалий термін окупності нововведень (38,7%), відсутність коштів у замовників (33,3%). Також заважала недосконалість законодавчої бази (40,4%), брак попиту на продукцію (16%), відсутність кваліфікованого персоналу (20%), можливостей для кооперації з іншими підприємствами і науковими організаціями (19,7%), нестача інформації про ринки збуту (17,4%), та інформації про нові технології (17,3%). 

Зазначений стан є наслідком відсутності стратегії переведення економіки України на інноваційний шлях розвитку, формування  національної  інноваційної системи, яка забезпечувала б його реалізацію, неналежного використання методів планування на всіх рівнях управління (системного аналізу, прогнозування, оптимізації, програмно-цільових методів управління тощо), низького рівня інноваційної культури працівників органів державної влади.

Як показує досвід розвинених країн світу, вплив інноваційного фактору на економіку має відбуватися шляхом узгодження інноваційної політики з науково-технічною, бюджетно-фінансовою, грошово-кредитною, промисловою та зовнішньоторговельною політикою та за умови досягнення єдності інтересів і встановлення збалансованих та гармонійних   стосунків між суспільством, державою, владою, бізнесом та іншими громадськими і науковими інституціями в цій царині.

Стан розвитку науково-технологічної та інноваційної сфери був неодноразово предметом розгляду Ради національної безпеки і оборони України. Зокрема, за результатами засідання Ради національної безпеки і оборони України від 06.04.2006 року Президент України видав Указ від 11.07.2006 року № 606/2006 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року «Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України». Одним із завдань, визначених в Указі, була розробка Концепції розвитку національної інноваційної системи та плану заходів щодо її реалізації. Кабінет Міністрів України розпорядженням від 17 червня 2009р. №680 схвалив Концепцію розвитку національної інноваційної системи. Її метою є визначення основних засад формування та реалізації збалансованої державної політики з питань забезпечення розвитку національної інноваційної системи, спрямованої на підвищення конкурентоспроможності національної економіки.     

Таким чином, національна інноваційна система є базовим інструментом реалізації Стратегії.

Перманентна та необґрунтована трансформація органів державного управління науково-технічною та інноваційною діяльністю, відсутність в наслідок цього виваженої довгострокової політики, що мали місце за останні 15 років в Україні, призвели до погіршення стану інноваційної сфери та інноваційної культури суспільства, стали предметом розгляду на парламентських слуханнях «Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації», які відбулися у Верховній Раді України 20 червня 2007 року.

Учасники парламентських слухань зокрема зазначали, що  в Україні наявні:

- неузгодженість законодавства в інноваційній сфері, насамперед з корпоративним, інвестиційним, податковим, соціальним законодавством, відсутність супроводження прогресивних норм законів відповідними підзаконними актами, які б забезпечили їх практичне введення в дію;

- непослідовність дій держави щодо підтримки суб’єктів інноваційної діяльності;

- значне зниження інноваційної активності підприємств та загальне погіршення інноваційної культури суспільства;

- неефективність механізмів правової охорони і захисту інтелектуальної власності;

-  відсутність належної системи прогнозування науково-технологічного та інноваційного розвитку;

- при прийнятті законів України про державний бюджет на поточний або наступний роки, набула поширення практика ігнорування законодавства, або призупинення дії статей законів, які стосувалися фінансової підтримки інноваційної діяльності (в т.ч. і окремих положень Закону України „Про інноваційну діяльність”, „Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків” тощо).

Інноваційний розвиток в Україні стримують, зокрема, такі системні чинники:

- відсутність прийнятих на довгостроковий період стратегій сталого, соціально-економічного, науково-технологічного, інноваційного розвитку країни та пов’язаною з ними послідовної зовнішньої та внутрішньої економічної політики;

- незавершеність процесів перерозподілу власності: набуття власності шляхом приватизації домінує над іншими можливими економічними механізмами, в тому числі тими, що пов’язані з капіталізацією одержаного прибутку; 

- сформованість світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, на якому Україна, як суб’єкт, має підтримувати свою присутність;

- тяжіння в управлінні інноваційною сферою до галузевих засад,  замість системного і послідовного впровадження функціональних принципів.

Таким чином, ситуація, що склалася в інноваційній сфері, робить нагальною розробку такої державної політики, яка б забезпечувала розширене відтворення об’єктної бази інноваційної діяльності та незворотній вплив інновацій на прискорене економічне зростання країни.

У зв’язку з цим головним завданням є консолідація зусиль законодавців, урядових, наукових, бізнесових кіл суспільства на оптимальному комплексному вирішенні методологічних, стратегічних і тактичних проблем формування національної інноваційної системи, виробленні стратегії інноваційного розвитку України в умовах глобалізаційних викликів, що дає змогу відкрити перспективи для впровадження інноваційної моделі розвитку країни і тим самим забезпечити її конкурентоспроможність.

З метою реалізації першочергових заходів з формування та реалізації стратегії інноваційного розвитку України, рекомендувати:

Верховній Раді України:

1. Схвалити в основному проект Стратегії інноваційного розвитку України на 2010 – 2020 роки в умовах глобалізаційних викликів.

2. Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти доопрацювати його, з урахуванням зауважень і пропозицій, що надійшли від міністерств і відомств, облдержадміністрацій, наукових установ, а також висловлених під час обговорення на слуханнях, та внести його на розгляд Верховної Ради України для прийняття як закону.

 3. Активізувати формування законодавчої бази сучасної політики інноваційного розвитку економіки, формування конкурентоспроможного вітчизняного сектору НДДКР, підвищення конкурентоздатності вітчизняної продукції, формування ринку інтелектуальної власності та структурної перебудови виробництва шляхом активного розвитку інноваційної інфраструктури, створення та  сприятливого функціонування технологічних та наукових парків, бізнес-інкубаторів, інноваційних венчурних, інвестиційцних фондів та фінансово-кредитних установ,   територій пріоритетного розвитку та наукоградів тощо.  

Прискорити розгляд проектів Законів України: “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні” (реєстр. номер № 2502 від 16.05.2008), “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” (реєстр. номер № 0937 від 23.11.2007), “Про внесення змін до Закону України “Про інноваційну діяльність” (реєстр. номер № 3337 від 06.11.2008), “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” (реєстр. номер № 3015 від 25.07.2008), “Про індустріальні (промислові) парки” (реєстр. номер № 3071 від 27.04.2009), “Про внесення змін до Закону України “Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків“ (реєстр. №2751 від 10.07.2009, реєстр. №4589 від 03.06.2009).

4. Розглянути питання щодо створення при Верховній Раді України Консультативної ради з питань формування та реалізації національної інноваційної системи.

Кабінету Міністрів України:

1. Забезпечити під час підготовки проектів Державного бюджету України на 2010 рік та наступні роки виконання положень Законів України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”, “Про інноваційну діяльність”, «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та постанов Кабінету Міністрів України від 07.05.2008 № 439 “Про затвердження державної цільової програми розвитку системи інформаційно-аналітичного забезпечення реалізації державної інноваційної політики та моніторингу стану інноваційного розвитку економіки”, від 11 вересня 2007 р. № 1118 “Про затвердження Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008–2012 роки” від 14 травня 2008 р. № 447 “Про затвердження Державної цільової економічної програми створення інноваційної інфраструктури в Україні на 2009-2013 роки”.

2. У місячний термін подати до Верховної Ради України проект Закону України «Про ратифікацію Рішення Ради голів урядів СНД від 14 листопада 2008 року «Про розробку Міждержавної цільової програми інноваційного співробітництва держав-учасниць СНД на період до 2020 року»

   3. Удосконалити  структуру державного управління  у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності в напрямі чіткого розмежування та уникнення дублювання функцій центральних органів виконавчої влади, запровадження принципів одноосібної відповідальності та стабільності системи державного управління у цій сфері. 

4. Підвищити  ефективність   та розширити  застосування інструментів державної підтримки інноваційної діяльності через такі механізми: надання грантів; прямого інвестування; надання фінансових гарантій; стимулювання участі комерційних банків у  інвестуванні інноваційної діяльності; надання нефінансових послуг та інших видів нефінансової підтримки; державного замовлення на розроблення найважливіших новітніх технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки; розвитку матеріально-технічної бази наукової та науково-технічної діяльності; страхування об’єктів права інтелектуальної власності, комплексного захисту добросовісного виробника від контрафактної продукції, антиконкурентних дій через систему економічних, правових, організаційних заходів, пов’язаних з системою управління промисловою власністю.

  5. Опрацювати питання податкового стимулювання суб’єктів господарювання, які:

використовують частину свого прибутку на фінансування витрат, пов’язаних з науковими дослідженнями і науково-технічними розробками;

спрямовують власні кошти на підвищення кваліфікації і перепідготовку наукових кадрів;

надають спонсорську допомогу науковим установам та вищим навчальним закладам на здійснення наукової і науково-технічної   діяльності.

  6. Вжити заходів щодо визначення можливостей державної підтримки та перспектив організації виробництва на території України конкурентоспроможної інноваціної продукції шостого технологічного укладу (нано-, біо-, інформаційно-телекомунакаційні-, CALS-технології) за такими напрямими: мікроелектроніка; транспортні засоби з гібридними двигунами; високоефективне сільськогосподарське виробництво;   комп'ютеризоване медичне обслуговування; альтернативні джерела енергії та енергозберігаючі технології; інтелектуальна мобільна робототехніка.

  7. Вжити заходів щодо розвитку інформаційно-аналітичного забезпечення інноваційного розвитку через :

 розвиток системи державного статистичного спостереження у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності, ґрунтуючись на показниках і стандартах, що використовуються в ЄС та ОЕСР;

розвиток системи науково-технічної та патентно-ліцензійної інформації з максимальним використанням можливостей мережі Інтернет;

удосконалення системи оцінювання наукових робіт фундаментального спрямування. 

  8. Вжити заходів для розвитку інноваційної інфраструктури в Україні: інноваційних бізнес-інкубаторів, центрів інноваційного розвитку, центрів трансферу технологій та інших організаційних форм інфраструктурного забезпечення інноваційної діяльності, які поєднують науку, виробництво та бізнес, в тому числі через надання державної підтримки.

 9. Вжити заходів щодо:

модернізації вищої освіти, розширення автономії вищих навчальних закладів з навчальної, наукової та фінансово-господарської діяльності;

оптимізації мережі вищих навчальних закладів; створення укрупнених регіональних університетів, перетворення їх в потужні науково-технічні, освітньо-науково-інноваційні центри;

зміни підходів до формування державного замовлення на підготовку фахівців з вищою освітою, у тому числі і на підготовку кадрів вищої кваліфікації з питань інноваційної діяльності (менеджменту, маркетингу, трансферу технологій, фінансів, комерціалізації); створення єдиного наукового та навчально-методичного механізму підготовки кадрів для інноваційної сфери;

державної підтримки молоді, яка проходить навчання та стажування в провідних зарубіжних університетах і дослідницьких центрах з напрямків інноваційної діяльності;

удосконалення освітньо-наукової інфраструктури та системи проведення фундаментальних і прикладних наукових досліджень у вищих навчальних закладах, впровадження наукових результатів у навчальний  процес;

всебічної підтримки наукової та науково-технічної діяльності стосовно подальшого розвитку науки у провідних вищих навчальних закладах, оновлення їх матеріально-технічної бази, зокрема через забезпечення сучасним високовартістним обладнанням, розвитку структури інноваційної діяльності та трансферу технологій для впровадження науково-технічних розробок.

   Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським радам, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київській і Севастопольській міським державним адміністраціям:

 відповідно до законодавства в межах повноважень активізувати діяльність щодо розробки та формування регіональних інноваційних систем, виконання науково-технічних та інноваційних програм з реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності, створення фінансово-кредитних установ, технологічних, наукових  парків, інноваційних фондів, технополісів тощо.