ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВІТИ

 

 

 

 

 

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА УКРАЇНИ

у 1991-2011 роках

 

(перелік головних подій розвитку, проблемні питання,

інформаційно-аналітичні, статистичні матеріали)

 

 

 

КИЇВ-2011

 

 

 Вик. Головінов В.П.

 т. 255-33-27

 

ПЕРЕЛІК МАТЕРІАЛІВ

 

Вибірковий перелік головних подій розвитку системи професійно-технічної освіти в Україні у 1991-2011 роках.

 

Інформаційно-аналітичні матеріали щодо розвитку професійно-технічної освіти (за підсумками 2010 р.).

 

Проблемні питання професійно-технічної освіти України.

 

Про сучасні міфи та підводні рифи профтехосвіти України.

 

До питання підготовки нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту”.

 

Обґрунтування необхідності прийняття Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти в Україні на 2011-2015 роки.

 

Основні показники професійно-технічної освіти України станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів за галузевим спрямуванням станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів за типами станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів за типами та атестаційними рівнями станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів за типами по регіонах станом на 01.01.2011 р.

 

Динаміка зміни мережі професійно-технічних навчальних закладів (2006-2011 р.р.).

 

Динаміка зміни мережі професійно-технічних навчальних закладів за галузевим спрямуванням (2006-2011 р.р.).

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів у відповідності до контингенту учнів, слухачів (2010-2011 р.р.).

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів за галузевим спрямуванням у відповідності до контингенту учнів, слухачів станом на 01.01.2011 р.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів, що надають повну загальну середню освіту станом на 01.01.2011 р.

 

Динаміка працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів МОН України (2004-2010 р.р.).

 

Кількість випускників ПТНЗ, що працевлаштовані за професією (2004-2010 р.р.).

 

Динаміка створення навчально-практичних центрів з впровадження інноваційних технологій на базі професійно-технічних навчальних закладів (2006-2010 р.р.).

 

Кількість навчально-практичних центрів з впровадження інноваційних технологій, створених на базі ПТНЗ, за галузевим спрямуванням (2010 р.).

 

Забезпеченість професійно-технічних навчальних закладів комп’ютерною технікою (2010 р.).

 

Інформаційно-комунікаційне забезпечення діяльності професійно-технічних навчальних закладів (2010 р.).

 

Затверджено та впроваджено державних стандартів професій за галузевим спрямуванням, (2006-2010 р.р.).

 

Розроблено проектів державних стандартів професій, (2005-2010 р.р.).

 

Наявність обладнання у професійно-технічних навчальних закладах станом на 01.01.2011 р., (всього).

 

Наявність обладнання з терміном експлуатації до 10 років у професійно-технічних навчальних закладах станом на 01.01.2011 р.р.

 

Наявність обладнання з терміном експлуатації 10-20 років у професійно-технічних навчальних закладах станом на 01.01.2011 р.р.

 

Наявність обладнання з терміном експлуатації понад 20 років у професійно-технічних навчальних закладах станом на 01.01.2011 р.р.

 

Стан електрозварювальних, зварювальних апаратів та металообробних верстатів (2010 р.).

 

Наявність сільськогосподарської техніки у ПТНЗ (2010 р.).

 

Наявність автомобілів, тракторів та комбайнів у професійно-технічних навчальних закладах сільськогосподарського профілю (2010 р.).

 

Наявність автомобілів та тракторів у професійно-технічних навчальних закладах сільськогосподарського та меліоративного профілів по регіонах (2008-2010 р.р.).

 

Основні показники професійно-технічної освіти України станом на 01.01.2010 р.

 

Мережа, контингент учнів, прийом та випуск у ПТНЗ України (1990-2009 р.р.).

 

Кількість осіб, які навчалися у навчальних закладах у розрахунку на 10 тисяч населення (1990/1991-2009/2010 навчальні роки), у тому числі в системі професійно-технічної освіти.

 

Підготовка кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах (1995-2009 р.р.).

 

Фінансування освіти у 2000-2009 роках (у тому числі професійно-технічної освіти).

 

Кількість професійно-технічних навчальних закладів по регіонах (2000-2009 р.р.).

 

Кількість учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів з розрахунку на 10 тисяч населення по регіонах (2000-2009 р.р.).

 

 

 

ВИБІРКОВИЙ ПЕРЕЛІК ГОЛОВНИХ ПОДІЙ

РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

В УКРАЇНІ У 1991-2011 РОКАХ

 

 

Формування правового поля ПТО

 

 

Прийнято Закони України:

 

 - “Про професійно-технічну освіту”, (1998 р.).

 - “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань професійно-технічної освіти”, (2003 р.).

 - “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю”, (2004 р.).

 

2. Видано укази Президента України:

 

 - “Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні”, (1996 р.).

 - “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року”, (1999 р., у тому числі щодо питань розвитку професійно-технічної освіти).

 - “Про додаткові заходи щодо вдосконалення професійно-технічної освіти в Україні”, (2004 р.).

 - “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні”, (2005 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

 - “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 вересня 2007 року “Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України”, (2007 р., у тому числі щодо питань розвитку професійно-технічної освіти).

 - “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29 грудня 2009 року “Про стан соціально-демографічного розвитку, охорони здоров’я і ринку праці в Україні”, (2009 р., у тому числі щодо питань розвитку професійно-технічної освіти).

 - “Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні”, (2010 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

 

 

3. Прийнято Постанову Верховної Ради України “Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні”, (2003 р.).

 

 

4. Прийнято акти Кабінету Міністрів України:

 

 

 - “Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки”, (2006 р., у тому числі професійно-технічної освіти).

 - “Про схвалення плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах”, (2007 р.).

 - “Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки”, (2010 р.).

 

 

 

Прийнято підзаконні акти (станом на квітень 2011 року – 423 нормативно-правові акти КМУ, МОН та інших установ) щодо функціонування закладів та установ системи професійно-технічної освіти в нових соціально-економічних умовах.

 

 

 У тому числі затверджені:

 

 

 - Положення про професійно-технічний навчальний заклад, (1998 р.).

 - Положення про організацію навчально-виробничого процесу у професійно-технічних навчальних закладах, (1998 р., 2006 р.).

 - Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, (1998 р.).

 - Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, (1999 р.).

 - Порядок працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним замовленням, (2010 р.).

 - Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), (1998 р.).

 - Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, (1999 р.).

 - Положення про організацію професійного навчання незайнятого населення за модульною системою, (1999 р.).

 - Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, (2001 р.).

 - Положення про організацію навчально-виробничого процесу на виробництві, (2006 р.).

 

 

 

Визначення стратегії розвитку ПТО

 

 

6. Затверджена Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”), (1993 р., у тому числі щодо стратегії розвитку професійно- технічної освіти).

 

7. Затверджена Національна доктрина розвитку освіти, (2002 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

 

8. Прийнята Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні, (2004 р.).

 

 

 

Оновлення змісту ПТО

 

 

9. Створена система оновлення змісту професійно-технічної освіти.

 Зокрема затверджені:

 - Класифікатор професій ДК 003-95, (1995 р.).

 - Національний класифікатор України “Класифікатор професій ДК 003 : 2005”, (2005 р.).

 - Національний класифікатор України “Класифікатор професій ДК 003 : 2010”, (2010 р.).

- Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах, (2007 р.).

- Державний стандарт професійно-технічної освіти, (2002 р.).

 Станом на 01.01.2011 р. затверджено та впроваджено нові стандарти з 192 професій, підготовлено проекти нових стандартів з 300 професій.

 

 

 

Формування та реорганізація мережі ПТНЗ

 

 

10. Протягом 20 років сформована мережа ПТНЗ різної форми власності:

 

 - Державних ПТНЗ – 991, у тому числі:

 ПТНЗ МОН – 870 (з контингентом учнів 405,1 тис.)

 ПТНЗ в структурі ВНЗ – 46 (з контингентом учнів – 18.4 тис.)

 ПТНЗ в установах виконання покарань -75 (з контингентом слухачів – 7,7 тис.)

 

- Недержавної форми власності – 924 ПТНЗ (з контингентом учнів, слухачів – 89 тис.).

 

 Мережа ПТНЗ МОН сформована за таким галузевим спрямуванням:

 - Промисловість – 309 ПТНЗ

 - Будівництво – 177 ПТНЗ

 - Агропромисловий комплекс – 252 ПТНЗ

 - Сфера послуг – 132 ПТНЗ

 

 

 11. Створена мережа державних професійно-технічних навчальних закладів нового типу.

 

 Зокрема (на 01.01.2011 р.):

 - Вищих професійних училищ – 181

 - Центрів професійно-технічної освіти – 57

 - Професійних ліцеїв – 482

 

 

 

Підвищення вимог до якості ПТО

 

 

 12. Створена система ліцензування, атестації та акредитації професійно- технічних навчальних закладів, затверджено відповідні положення, які регламентують цю діяльність (1996-2011 р.р.).

 

 Затверджені:

 

Положення про Державну акредитаційну комісію, (1996 р., 2003 р.).

Типове Положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів, (1996 р., 2003 р.).

Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи, (2003 р.).

Положення про атестацію професійно-технічних навчальних закладів, (1996 р.).

Порядок ліцензування освітніх послуг, (2003 р.)

Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти, (2003 р.).

Порядок здійснення контролю за дотриманням Ліцензійних умов надання освітніх послуг, (2003 р.).

Порядок ліцензування діяльності з надання освітніх послуг, (2007 р.).

 

 

 

Формування системи наукового та методичного

забезпечення ПТО

 

 

13. Створено в структурі Академії педагогічних наук України Відділення педагогіки і психології професійно-технічної освіти, (1997 р.), з 2008 року - Відділення професійної освіти і освіти дорослих у складі Національної академії педагогічних наук України.

 

14. Створено Інститут професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, (2006 р.).

 

15. На базі Науково-методичного центру професійно-технічної освіти створено Відділення змісту професійно-технічної освіти в структурі Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України (2006 р.).

 

16. Створено перший в Україні Харківський обласний навчально-методичний центр професійно-технічної освіти, (1992 р.), який у 1999 році реорганізовано у Науково-методичний центр професійно-технічної освіти. В подальшому, починаючи з 1998 року, навчально-методичні центри (кабінети) професійно-технічної освіти були створені в усіх областях України.

 

17. Затверджено Положення про Республіканський (Автономна Республіка Крим), обласний, Київський та Севастопольський міський навчально-методичний центр професійно-технічної освіти, (1998 р.).

 

18. Затверджено Положення про методичну роботу в професійно-технічному навчальному закладі, (2000 р.).

 

19. Засновано всеукраїнський журнал “Професійно-технічна освіта”, (1997 р.).

 

20. Засновано низку регіональних друкованих видань системи ПТО: обласна газета “Вісник профосвіти”, (1992р., Харків); науково-методичний журнал “Професійна освіта: теорія і практика”, (1995р.,Харків); науково-методичний вісник “Професійна освіта”, (1995 р., Хмельницький).

 

 

 

 

 

Формування системи підготовки та підвищення

кваліфікації педагогічних кадрів ПТО

 

 

21. Створено Українську інженерно-педагогічну академію, (1994 р., Харків).

22. Створено 8 ВНЗ I-II рівнів акредитації з підготовки педагогічних кадрів для системи ПТО (на базі індустріально-педагогічних технікумів), а також в ряді ВНЗ III-IV рівнів акредитації створені спеціальні підрозділи з підготовки педагогічних кадрів для системи ПТО).

23. На базі Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти створено Державну академію керівних кадрів освіти, в подальшому – Центральний інститут післядипломної педагогічної освіти, який у 2007 році реорганізовано в Університет менеджменту освіти Національної академії педагогічних наук України. (Здійснює підвищення кваліфікації також і керівних працівників навчальних закладів та установ системи ПТО).

24. Реорганізовано Донецький інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників, який у 2007 році підпорядковано Національній академії педагогічних наук України.

 

 

Комп’ютеризація та впровадження

інформаційно-комунікаційних технологій в системі ПТО

 

 

25. За 20 років в ПТНЗ МОН встановлено 34886 одиниць комп’ютерної техніки, з яких 28763– нового покоління. Станом на 01.01.2011 р. в ПТНЗ на один комп’ютер припадає 13 учнів.

 До мережі Інтернет підключено 92 відсотки від загальної кількості ПТНЗ, 68 відсотків ПТНЗ мають власні веб-сайти.

 

 

 

 Вик. Головінов В.П.

 

 

 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

ЩОДО РОЗВИТКУ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ

(за підсумками 2010 року)

 

 

 Одним із головних стратегічних напрямів сучасної державної політики є забезпечення умов для задоволення потреб громадян, суспільства та ринку праці в якісній професійно-технічній освіті шляхом створення нових, більш гнучких механізмів регулювання сфери професійної освіти, оновлення її структури та змісту, розвитку фундаментальності та практичної спрямованості освітніх програм, формування системи навчання протягом життя, що стане одним з основоположних чинників забезпечення конкурентоспроможності України на світовому рівні.

У 2010 році Урядом країни приділялася значна увага питанню підготовки робітничих кадрів.

Так, розпорядженням Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 1723 схвалено Концепцію Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 784 затверджено Порядок працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких здійснювалася за державним замовленням.

Вперше даний Порядок передбачає впровадження договірних засад, а саме: укладання договорів між навчальними закладами та роботодавцями за участю регіональних органів Міністерства праці та соціальної політики та укладання на їх основі угод безпосередньо між роботодавцем, випускником та третьою стороною щодо надання якісної професійної освіти, якою виступає професійно-технічний навчальний заклад.

 Постановою Уряду від 27 серпня 2010 р. № 770 внесено зміни до Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, що сприятиме удосконаленню механізму проходження учнями профтехучилищ оплачуваного виробничого навчання та практики на виробництві. Зазначеними змінами передбачено конкретизацію системи оплати практики, а саме за фактично виконані обсяги робіт, також передбачено організацію та проведення виробничої практики безпосередньо у навчальних майстернях з послідуючим стажуванням на виробництві.

 Постанова Кабінету Міністрів України № 783 від 27 серпня поточного року «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 р. № 1240» удосконалює управління професійно-технічним навчальним закладом, розширює їх функції у сфері господарської діяльності.

Сучасні умови розвитку економіки викликають необхідність посилення взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, об’єднань роботодавців та профспілок, наукових установ, навчальних закладів у вирішенні питань функціонування і розвитку професійно-технічної освіти.

І тому вперше за останні п’ять років відновлено роботу Міжгалузевої ради з професійно-технічної освіти. У листопаді 2010 року проведено її засідання, на якому розглянуті питання забезпечення галузей економіки та регіонів кадрами робітничих професій, стан і проблеми розвитку соціального партнерства та шляхи поглиблення інтеграції професійно-технічної освіти з виробництвом, а також затверджено її новий склад і план роботи на 2011 рік.

 

Мережа та контингент професійно-технічних навчальних закладів

 

Станом на 01.01.2011 року підготовку робітників за 35 напрямами та видами господарської діяльності для всіх галузей економіки здійснюють 991 навчальний заклад професійно-технічної освіти, у тому числі 870 – підпорядкованих безпосередньо Міністерству освіти і науки, 75 навчальних центрів при установах виконання покарань, 46 структурних підрозділів вищих навчальних закладів та навчальних закладів інших типів.

У 2010 році продовжувалось розпочате торік реформування мережі навчальних закладів, приведення її у відповідність до структури економіки регіонів країни, укрупнення та спеціалізація ПТНЗ.

Згідно з пропозиціями регіональних управлінь освіти і науки розроблено Перелік професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки України, що підлягають оптимізації, на 2010 - 2011 роки.

Відповідно до зазначеного Переліку заплановано протягом двох років у 15 регіонах України припинити юридичні особи 20 професійно-технічних навчальних закладів шляхом приєднання до більш потужних закладів, змінити тип і (або) назву 73 закладів професійно-технічної освіти.

 

Мережа професійно-технічних навчальних закладів МОН
за галузевим спрямуванням

Контингент учнів, слухачів 870 ПТНЗ станом на 01.01.2011 року становить понад 405 тис. осіб, що у порівнянні з 2010 роком на 6 тис. осіб більше.

За державним замовленням у 2010 році до всіх типів професійно-технічних навчальних закладів прийнято на навчання 210 тис. осіб (в тому числі 194,5 тис. осіб до ПТНЗ МОН), що майже на 23 тис. осіб (11 відсотків) більше ніж у минулому році.

У порівнянні з 2009 роком у 2010 році збільшено прийом для галузей:

промисловості – на 10,5 %;

будівництва – на 6,5 %;

транспорту та зв’язку – на 12,2 %;

легкої промисловості – на 9,2 %;

харчування і торгівлі – на 13,2 %;

сфери послуг – на 14,2 %;

сільського господарства – на 10,3 %.

 

Це свідчить про те, що кваліфіковані робітники сьогодні конче потрібні на ринку праці. Результати опитування роботодавців показують що 95 відсотків з них вважають, що випускники професійно-технічних навчальних закладів, в основному, підготовлені для роботи на виробництві та у сфері послуг.

Випуск кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах у 2010 році становив 225,8 тис. чол., з яких понад 84 відсотків працевлаштовані за професією згідно з договорами та замовленнями на підготовку робітничих кадрів. Половина випускників поряд з професією отримала повну загальну середню освіту.

 

 

 

 

Динаміка працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів Міністерства освіти і науки (2009-2010 роки)

 

Рік	Випуск учнів, слухачів, тис. осіб	Кількість випускників працевлаштованих за професією, %
2009	223,5	84,0
2010	218,5	84,2

 

 

 

 

 

 

Працевлаштування випускників ПТНЗ МОН 2010 року

за галузевим спрямуванням

 

 

Особливого значення сьогодні набувають такі якості робітників, як професіоналізм, компетентність, творча активність, здатність навчатися протягом всього життя. Проте, в умовах роздержавлення і акціонування підприємств, конкуренції, змін відносин робітників, роботодавців і держави, погіршення демографічного стану, міграційних процесів дедалі більше загострюється проблема дефіциту кваліфікованих робітників за різними видами економічної діяльності як за кількісними, та і за якісними показниками. Вступ України до Світової організації торгівлі також вимагає посилення та гнучкості системи професійно-технічної освіти.

 Ці питання у свою чергу вирішуються шляхом створення гнучкої адаптованої до об’єктивних законів ринкової економіки системи управління.

При цьому дві головні складові управління, державна (центральна) і регіональна, розглядаються в єдності, в органічній взаємодії з постійним корегуванням близьких і далеких цілей, чітким визначенням характеру змін, завдань і функцій професійно-технічної освіти, що повинно бути основою для створення нових моделей управління, впровадження інноваційних управлінських технологій, їх безперервного вдосконалення.

Соціально-економічні зміни потребують запровадження моделі державно-громадського управління підготовкою кваліфікованих робітників з метою підвищення ролі й відповідальності соціальних партнерів, суб’єктів господарювання та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування за реалізацію кадрової політики у регіонах.

Потребують також удосконалення механізми взаємодії місцевих громад із професійно-технічними навчальними закладами.

Для усунення протиріччя між централізацією управління і регіональним та місцевим значенням професійно-технічних навчальних закладів створюється система регіонального забезпечення ефективної діяльності професійної підготовки виробничого потенціалу у процесі децентралізації управління.

Так, вперше розроблено та впроваджено систему індикаторів моніторингу ефективної роботи ПТНЗ, впровадження якої забезпечить об’єктивну оцінку роботи навчальних закладів професійно-технічної освіти та створить інформаційне підґрунтя для планування і оптимізації системи професійно-технічної освіти на регіональному та загальнонаціональному рівнях.

Протягом 2010 року здійснювалась активна робота по розвитку та наповненню національного веб-порталу професійно-технічної освіти www.proftechosvita.org.ua , який не тільки сприяє популяризації професійної освіти, але й є фактично найбільшим в Україні та одним з провідних серед національних веб-ресурсів в галузі профтехосвіти.

Веб-портал також містить систему інтерактивних багаторівневих баз даних, які дозволяють покращити збір та розповсюдження інформації про роботу ПТНЗ, а також надає нові можливості управлінцям різних рівнів щодо аналізу і планування розвитку профтехосвіти.

 

Зміст професійно-технічної освіти

 

 Пріоритетним напрямком діяльності Міністерства освіти і науки, департаменту професійно-технічної освіти, управлінь освіти і науки, колективів навчальних закладів і методичних служб усіх рівнів у 2010 році було забезпечення якості професійної освіти.

Відповідно до введеного в дію Державного переліку професій з підготовки кваліфікованих робітників, яким забезпечено дотримання єдиних вимог у процесі оновлення змісту професійної освіти та ліцензуванні освітніх послуг, Міністерством у 2010 році розроблено 18 державних стандартів професійно-технічної освіти, а саме: «Арматурник (будівельні, монтажні та ремонтно-будівельні роботи)», «Електромонтажник силових мереж та електроустаткування», «Електромонтер з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування», «Електромеханік засобів автоматики та приладів технологічного устаткування», «Квітникар», «Машиніст бульдозера (будівельні роботи)», «Машиніст (кочегар) котельні», «Монтер колії», «Озеленювач», «Оператор котельні», «Оператор тваринницьких комплексів та механізованих ферм», «Охоронець», «Охоронник», «Слюсар-складальник радіоелектронної апаратури та приладів», «Фермер», «Формувальник ковбасних виробів», «Ювелір (ювелір-модельєр)», «Ювелір-закріпник».

Міністерством освіти і науки спільно з Міністерством праці та соціальної політики, а також галузевими міністерствами здійснювались організаційні заходи щодо переходу професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, установ та організацій, незалежно від форм власності і підпорядкування, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічну підготовку, на новий зміст навчання відповідно до вимог Державних стандартів з цих професій.

На всіх етапах розроблення нових стандартів налагоджено тісну співпрацю з роботодавцями, керівниками провідних підприємств, місцевими органами влади, галузевими міністерствами.

Для 22–х професій сфери послуг, торгівлі, туризму, громадського харчування, ресторанно-готельного сервісу розроблені експериментальні навчальні плани і програми за модульним принципом. У вересні поточного року розпочалось їх впровадження в професійно-технічних училищах Автономної Республіки Крим, Львівської, Івано-Франківської, Одеської, Запорізької областей та м. Києві.

Спільно з Інститутом електрогазозварювання ім. Є.О. Патона НАН України відповідно до плану заходів з організації підготовки кваліфікованих робітників підготовлено пілотний проект з організації у 2011 році навчання за широкопрофільною професією «Зварник».

Розпочато роботу з оновлення кваліфікаційних характеристик професій машинобудівної, видобувної, будівельної та агропромислової галузей.

Формуються рекомендації щодо розробки навчальних планів і програм для короткострокової підготовки з робітничих професій.

Сьогодні ринок праці спонукає до введення нових робітничих професій, зокрема, пов’язаних з виконанням робіт на комп’ютері з використанням 3D-технологій, спеціального програмного забезпечення.

З огляду на це, підприємство об’єднань громадян «Центр професійної та трудової реабілітації інвалідів» Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Безбар’єрна Україна», що є ліцензованим Міністерством освіти і науки навчальним закладом, та компанія Autodesk розробили інноваційні методики викладання для поглиблення знань слухачів у сучасних ІТ-технологіях. На даний час підприємством разом з Міністерством уже розроблені кваліфікаційні вимоги з метою включення до Класифікатора робітничих професій нової сучасної професії – «Оператор систем тривимірної графіки».

У 2010 році проведено 4 Всеукраїнських конкурси фахової майстерності серед учнів ПТНЗ за професіями «Закрійник», «Монтажник санітарно-технічних систем та устаткування», «Тракторист-машиніст сільськогосподарського виробництва», «Лицювальник-плиточник». За результатами конкурсів 24 призерам призначено стипендії Президента України.

У 2011 році згідно з наказами Міністерства заплановано проведення 5 Всеукраїнських конкурси фахової майстерності серед учнів ПТНЗ за професіями «Штукатур», «Кондитер», «Верстатник широкого профілю», «Слюсар з ремонту сільськогосподарських машин та устаткування», «Електрозварник ручного зварювання».

Слід зазначити, що важливим чинником у навчально-виробничому процесі є застосування інформаційно-комунікаційних технологій. У професійно-технічних навчальних закладах налічується 28 тис. одиниць комп’ютерної техніки нового покоління (на один комп’ютер припадає 13 учнів), розроблено, видано та поставлено в ПТНЗ 11 електронних засобів навчального призначення за галузевим спрямуванням: металообробка та машинобудування; видобувна промисловість; сільське господарство; будівництво; транспорт та зв'язок.

До мережі Інтернет підключено 92 відсотки від загальної кількості професійно-технічних навчальних закладів, 68 відсотків професійно-технічних навчальних закладів мають власні веб-сайти.

 

 

 

З метою забезпечення професійно-технічних навчальних закладів україномовною навчальною літературою нового покоління, у першу чергу, із пріоритетних професій машинобудування, металообробки, приладобудування, видобувної промисловості, транспорту і зв’язку, агропромислового комплексу розроблено Галузеву цільову програму «Підручник для професійно-технічних навчальних закладів» на 2010-2012 роки (наказ МОН від 31.12.2009 р. №1257), яка передбачає збільшення загальних обсягів фінансування, в тому числі за рахунок залучення альтернативних фінансових джерел при підготовці та виданні навчальної літератури для професійно-технічних навчальних закладів. Так, за сприяння компанії «ДП Кнауф Маркетинг», у 2010 році видано та забезпечено ПТНЗ будівельної галузі підручниками: «Штукатурні системи і машини для опоряджувальних робіт», «Криволінійні та ламані форми гіпсокартонних облицювань», «Технологія та товарознавство систем сухого будівництва» на загальну суму понад 350 тис. грн.

Виконання програми розраховано на 2010-2012 роки і передбачає видання 53 першочергово потрібних підручників та навчальних посібників для професійно-технічних навчальних закладів.

Активне залучення соціальних партнерів до усіх складових діяльності системи професійно-технічної освіти – від управління до розробки навчальних програм та практичного навчання, стає одним з безсумнівних пріоритетів роботи Міністерства. Саме налагодження конструктивного, взаємовигідного партнерства між навчальними закладами, роботодавцями та органами влади дозволить не тільки залучити додаткові ресурси для розвитку системи професійної освіти, але й зробити її більш відкритою, ефективною та адекватно реагуючою на виклики сьогодення.

 Підтвердженням цьому є співпраця професійно-технічних училищ будівельного спрямування з компаніями – виробниками, «Хенкель Баутехнік Україна», «Кнауф Маркетинг Україна». Аналогічна співпраця з концерном «Мотор Січ» Запорізька область, заводом «Кременчуцький колісний завод» Полтавської області з навчальними закладами машинобудівної галузі. Цей перелік можна продовжувати.

Діапазон партнерських відносин з цими компаніями та підприємствами охоплює як спільну розробку програм навчання, впровадження у навчальний процес сучасних технологій роботи з новітніми матеріалами, створення мережі інноваційних навчальних центрів (на сьогодні їх налічується 65), так і внесення інвестицій у розвиток діяльності професійно-технічних навчальних закладів. Загалом інвестиції цих та інших компаній у 2010 році склали понад 2,5 млн. грн.

 

 

Міжнародне співробітництво

 

Активна участь системи професійно-технічної освіти у реалізації міжнародних проектів з реформування освіти в Україні сприяє поступовому входженню в європейський освітній простір.

У рамках виконання положень «Порядку денного асоціації Україна – ЄС» департаментом професійно-технічної освіти визначені пріоритетні напрямки подальшого розвитку професійної освіти та навчання в рамках інтеграції до ЄС, а саме:

приєднання до міжнародних договорів, ратифікацію міждержавних документів з питань професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації робітників з урахуванням національних інтересів;

вивчення і використання досвіду інших країн щодо застосування стандартів якості професійної освіти і навчання, її оцінки;

підготовку і реалізацію спільних міжнародних проектів з питань забезпечення ефективної діяльності професійної освіти і навчання, її відповідності потребам ринку праці;

здійснення стажування в інших країнах учнів, слухачів, педагогічних працівників професійно-технічних навчальних закладів, підприємств, організацій і установ.

Реалізація цих завдань передбачена Концепцією Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011–2015 роки.

Департамент професійно-технічної освіти співпрацює з Європейським Фондом Освіти – експертним центром Європейського Союзу з підтримки реформування професійної освіти і навчання у рамках програм зовнішніх відносин ЄС. У рамках даної співпраці у 2010 році розглянуті питання участі України в «Туринському процесі», який передбачає входження нашої країни у європейський простір професійної освіти і навчання.

На сьогодні розроблено технічне завдання для впровадження проекту Twinning, результатом якого повинно стати удосконалення національної системи кваліфікацій, що базуватиметься на міжнародному досвіді, а також впровадження нових законодавчих та нормативних механізмів, що забезпечуватимуть поступову та сталу інтеграцію професійно-технічної освіти України до Європейського освітнього простору.

Починаючи з 2005 року департамент співпрацює з українсько-канадським проектом «Децентралізація управління професійним навчанням в Україні», який триватиме до 2012 року. Метою проекту є надання допомоги щодо впровадження пріоритетних напрямків розвитку професійно-технічної освіти, а саме:

модернізація системи управління професійно-технічною освітою;

розробка концептуально нових підходів у формуванні системи забезпечення якості професійно-технічної освіти;

оновлення існуючої нормативно-правової бази в галузі професійно-технічної освіти;

реалізація подальшої автономії професійно-технічних навчальних закладів, розширення повноважень керівника училища, підвищення його персональної відповідальності за якість навчання.

У рамках реалізації проекту проведено:

серію тренінгів для представників регіональних управлінь освіти та навчально (науково)-методичних центрів (кабінетів) профтехосвіти усіх областей України з таких важливих питань як: нові підходи до управління ПТНЗ, вивчення ринку праці, застосування ІКТ у профтехосвіті, забезпечення гендерної рівності та соціальної справедливості. До проведення тренінгів було залучено кращих міжнародних та українських експертів відповідних галузей.

реалізовано програму підготовки слухачів Школи резерву керівників професійно-технічних навчальних закладів з питань лідерства, впровадження ІКТ в роботу навчального закладу, управління за результатами;

спільно з Університетом менеджменту освіти та Національної академії педагогічних наук України видано навчальні посібники з питань розроблення стандартів профтехосвіти відповідно до потреб ринку праці та на основі компетентнісного підходу, а також з питань управління ПТНЗ;

розроблено систему індикаторів моніторингу ефективної роботи ПТНЗ, впровадження якої забезпечить об’єктивну оцінку роботи навчальних закладів професійно-технічної освіти;

за підтримки проекту ведеться активна робота щодо удосконалення та якісного наповнення національного веб-порталу професійно-технічної освіти www.proftechosvita.org.ua, який не тільки сприяє популяризації професійної освіти, але фактично є одним з найбільших в Україні веб-ресурсів в галузі профтехосвіти. На сьогоднішній день веб-портал містить систему інтерактивних багаторівневих баз даних, які дозволяють покращити збір та поширення інформації про роботу ПТНЗ, а також надають управлінцям різних рівнів нові можливості щодо аналізу і планування розвитку профтехосвіти;

продовжується реалізація програми технічного переоснащення регіональних навчально (науково)-методичних центрів (кабінетів) профтехосвіти.

Міжнародне співробітництво здійснюється у 15 регіонах 57 професійно-технічними навчальними закладами з 19 країнами світу.

Результатом спільної роботи стало: застосування новітніх технологій у навчально-виробничому процесі; стажування педагогічних працівників; організація виробничої практики українських учнів на підприємствах зарубіжних країн; обмін делегацій працівників освіти, батьків, учнів; організація спільного відпочинку, оздоровлення; проведення культурно-спортивних заходів, міжнародних семінарів, практикумів, мовних курсів; участь у спільних освітніх проектах тощо.

 

 

 

Педагогічні працівники професійно-технічної освіти

 

 Якісно підготувати кваліфікованого робітника може педагогічний працівник, який має високу робітничу кваліфікацію, обізнаний з новітніми виробничими та педагогічними технологіями і вміло використовує їх у навчально-виробничому процесі.

 Навчальний процес у професійно-технічних навчальних закладах здійснюють 46,3 тис. педагогічних працівників.

 Майже кожний другий директор та кожний третій його заступник, більше половини викладачів професійно-технічного циклу мають відповідну робочу кваліфікацію. Більшість майстрів виробничого навчання володіють двома і більше робітничими професіями та мають відповідну психолого-педагогічну підготовку.

Заслуговує на увагу якісний склад керівників професійно-технічних навчальних закладів:

16 директорів або 2 % мають наукові ступені;

170 директорів або 20 % мають почесні звання;

197 директорів або 23 % мають державні нагороди;

кожен п’ятий керівник є депутатом місцевих рад.

 

Педагогічні кадри ПТНЗ МОН

 

 

 

 За останні роки намітилася тенденція скорочення відтоку висококваліфікованих та досвідчених педагогічних кадрів з професійно-технічних навчальних закладів.

 Прийняття Постанови Кабінету Міністрів України щодо зарахування до педагогічного стажу фахівцям виробництва часу їхньої роботи на підприємстві створило певну мотивацію щодо залучення фахівців-виробничників до педагогічної діяльності, але не вплинуло суттєво зміни в якісному складі інженерно-педагогічних працівників взагалі та майстрів виробничого навчання зокрема.

Основним резервом оновлення кадрового потенціалу ПТНЗ залишаються інженерно-педагогічні навчальні заклади різних рівнів акредитації.

Система професійно-педагогічної освіти має передбачати підготовку фахівців, які відзначатимуться: висококваліфікованими професійними вміннями і навичками, що ґрунтуються на сучасних спеціальних знаннях певної галузі виробництва; високим рівнем педагогічної компетентності, що ґрунтується на новітніх досягненнях психолого-педагогічних наук, критичному мисленні, здатності застосовувати інноваційні методики на практиці, запроваджувати цінності демократичної, правової держави.

Назріла необхідність нових концептуальних підходів до підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації педагогів професійно-технічної школи, основними передумовами яких є сучасні процеси освітньої реформи, визначення нових підходів у функціонуванні системи професійно-педагогічної освіти, враховуючи міжнародний досвід, інтеграцію України у Європейське співтовариство.

 

 

 

 

Тенденції розвитку професійно-технічної освіти:

пріоритети та завдання 2011 року

 

За результатами всебічного аналізу діяльності професійно-технічної освіти у 2010 р. визначені пріоритетні напрями її подальшого розвитку:

Створення системи забезпечення якості професійно-технічної освіти, що передбачає:

удосконалення державних стандартів професійно-технічної освіти;

модернізацію матеріально-технічної бази державних професійно-технічних навчальних закладів;

інформатизацію професійно-технічної освіти, розроблення педагогічних програмних засобів, забезпечення доступу до світових інформаційних ресурсів;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних працівників, їх стажування на виробництві;

видання сучасних підручників, навчальних посібників, навчально-методичних, енциклопедичних і довідкових матеріалів;

розроблення критеріїв оцінювання якості професійно-технічної освіти;

вивчення і використання досвіду європейських країн щодо застосування стандартів якості професійно-технічної освіти;

розроблення і реалізацію спільних міжнародних проектів з питань забезпечення якості та ефективності професійно-технічної освіти; створення розгалуженої системи грантової підтримки дослідницьких та освітніх інноваційних проектів;

проведення наукових досліджень у галузі теорії і методики професійної освіти.

 

Удосконалення управління професійно-технічною освітою та механізму її фінансового забезпечення, що передбачає:

перерозподіл повноважень між центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та навчальними закладами, підвищення ефективності державного і громадського контролю;

залучення інвестицій юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців для забезпечення розвитку професійно-технічної освіти;

удосконалення нормативів вартості навчання одного учня з урахуванням єдиних стандартів якості;

розроблення нового механізму формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітничих кадрів відповідно до потреб ринку праці;

участь роботодавців в оновленні матеріально-технічної бази професійно-технічних навчальних закладів.

 

Оновлення нормативно-правової бази, зокрема шляхом внесення змін до законодавчих актів у сфері професійно-технічної освіти.

 

Створення соціальної реклами престижності робітничих професій, що передбачає:

посилення профорієнтаційної роботи серед різних категорій населення;

інформування громадян про особливості різних робітничих професій через засоби масової інформації, проведення всеукраїнських та регіональних конкурсів, виставок-ярмарок робітничих професій тощо.

 

 

Вик. Головінов В.П.

 Супрун В.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ

 

 

 

 СТАТИСТИЧНА

 ІНФОРМАЦІЯ НА 01.01.2011р.

 

 

 Кількість ПТНЗ МОН - 870

 (у 1991 році було 1251)

 Контингент учнів - 405 тисяч

 (у 1991 році було - 648 тисяч)

 Випуск у 2010 році - 226 тисяч

 (у 1991 році - 338 тисяч)

 Працевлаштовано за професією – 84%

 

 Педагогічних працівників - 46,3 тис.

 

 Середня заробітна плата педагогічних

 працівників у 2010 році - 1851 грн.

 

 

 

 

 

 

Постійної уваги всіх владних структур потребують проблеми, які значною мірою стримують, а в ряді випадків унеможливлюють розвиток професійно-технічної освіти України та призводять до руйнації системи підготовки кваліфікованих робітників в державі. Для їх розв’язання необхідні значні інтелектуальні і матеріальні ресурси.

Перш за все необхідно скерувати зусилля на підготовку основоположних документів, які б визначали стратегію розвитку профтехосвіти в ринкових умовах.

 

 

ПЕРШЕ. Потребує прискорення процес наукового опрацювання, оновлення та затвердження в установленому порядку в новій редакції Концепції розвитку професійно-технічної освіти та внесення після цього відповідних змін до Закону України “Про професійно-технічну освіту”, або прийняття цього Закону в новій редакції.

 Неможливо успішно рухатись вперед за нормативно-правовими актами, більшість диспозицій яких зорієнтовані на вчорашній день, зокрема, в питаннях управління системою ПТО, власності та фінансово-економічної політики в системі ПТО, взаємовідносин з виконавчою владою різних рівнів, роботодавцями, суб’єктами ПТО. Інакше навчальні заклади профтехосвіти не зможуть інтегруватися в нові ринкові відносини та механізми і приречені на “вимирання”.

 

 

 

ДОВІДКОВО:

 

 

Чинний Закон України “Про професійно-

технічну освіту” було прийнято10 лютого

1998 року.

 

Чинна Концепція розвитку професійно-

технічної (професійної) освіти в Україні

прийнята у 2004 році. Була затверджена

 Міністром освіти і науки України

Кременем В.Г. та Першим віце-президен-

 том АПН України Мадзігоном В.М

Кабінетом Міністрів України

Концепція не затверджувалась.

 

ДРУГЕ. Невідкладним є формування, затвердження та щорічне фінансове забезпечення Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти, а також визначення та наукове обґрунтування напрямів її реалізації на найближчі 5-10 років.

 Підміна формування цілісної державної політики в професійно-технічній освіті разовими заходами ніколи не приведе до бажаних результатів.

Сьогоднішній стан навчальної матеріально-технічної бази закладів професійно-технічної освіти є украй незадовільним. В останні 20 років майже не здійснювався, крім комп’ютеризації, процес відтворення основних фондів за рахунок коштів державного бюджету. Припинилось будівництво об’єктів профтехосвіти. Обладнання та навчальна техніка на 96-98 відсотків морально і фізично застаріли або взагалі вийшли з ладу.

Незадовільним є забезпечення професійно-технічних навчальних закладів підручниками та навчальними посібниками. Протягом 2000-2009 років планувалось видати 432 найменування підручників, проте видано лише 131 найменування, або 30 відсотків від запланованого. В останні два роки підручники для навчальних закладів системи профтехосвіти за державні кошти взагалі не видавались.

Зрозуміло, що у випускниках ПТНЗ, професійна підготовка яких здійснюється на обладнанні і техніці позавчорашнього дня, та ще й без відповідного науково-методичного забезпечення, не зацікавлені роботодавці, і перспективи у молодих людей щодо працевлаштування за професією мізерні.

 

 

ДОВІДКОВО:

 

Кабінет Міністрів України схвалив

Концепцію Державної цільової

Програми розвитку професійно-технічної

освіти на 2011-2015 роки, №1723-р

 від 27.08.2010р.

Державна цільова програма розвитку

професійно-технічної освіти на 2011- 2015

роки затверджена Урядом 13.04.2011 р.

 

 

 

ТРЕТЄ. Надзвичайно важливим представляється необхідність запровадження науково обґрунтованого прогнозування розвитку ринку праці в Україні з урахуванням реального стану та тенденцій розвитку економіки. А відтак, і створення чіткого механізму взаємодії центральних та регіональних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів при формуванні державного замовлення на підготовку робітничих кадрів. Це в подальшому гарантовано спрацює на недопущення необґрунтованих витрат на підготовку незатребуваних робітників та збільшення кількості безробітних на ринку праці.

 Необхідно переглядати зміст поняття “державне замовлення”, яке в Україні у більшості своїй розуміється як підготовка кадрів за державні кошти, що значною мірою провокує утворення такого дисбалансу на ринку освітніх послуг, який не відповідає потребам ринку праці і вимогам економіки.

 

ДОВІДКОВО:

 

За даними Держкомстату у 2009-2010
навчальному році в середньому по
Україні з розрахунку на 10 тисяч
 населення у ВНЗ I-IV рівнів
акредитації навчалось близько 570

 студентів. У той же час в навчальних

 закладах профтехосвіти – всього 92

 учні. Тобто, на одного з професійно-

 технічною освітою припадало шість

з вищою освітою.

 В деяких регіонах цей показник

 можна вважати катастрофічним для

 розвитку їхньої економіки. Приміром,

 в Харкові на 1 учня ПТНЗ припадало

 15 студентів ВНЗ, в Києві на 1 учня

ПТНЗ припадало 30 студентів ВНЗ.

 При цьому ні ринок праці, ні

 рівень технологій не вимагав

таких пропорцій у підготовці кадрів.

 Більше того, сфера виробництва

 потребувала і потребує саме

висококваліфікованих робітників.

 

 

ЧЕТВЕРТЕ. Потребують активізації дослідження з визначення концептуальних засад розбудови нової економіки самої професійно-технічної освіти та запровадження сучасної методики розрахунку вартості підготовки кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах. При цьому головними складовими для розрахунків мають стати складність, наукоємність та матеріалоємність професій. Про це мова йде вже кілька років, є певні напрацювання, але немає кінцевого продукту.

 

ДОВІДКОВО:

 

 На сьогодні ПТНЗ фінансуються від

 контингенту учнів без врахування

 складності та матеріалоємності профе-

 сій, а також без врахування кінцевих

 результатів роботи навчальних закла-

 дів. При цьому протягом останніх

 20 років фінансуються у більшості

 своїй лише захищені статті бюджету.

 

 

П’ЯТЕ. Необхідно розробити та запровадити правові та економічні засади стимулювання роботодавців і інвесторів до участі у розвитку закладів профтехосвіти та якісному відновленні трудових ресурсів держави, що має базуватись на взаємному інтересі та відповідальності.

 

 ДОВІДКОВО:

 

 

 Спроба розв’язати цю проблему вже

 робилася. Проте в основу її розв’язання

 були покладені адміністративні принци-

 пи, що не дає в ринкових умовах

 очікуваних результатів. Зокрема, сьогодні

 чинне законодавство (стаття 29 Закону

 України “Про професійно-технічну

 освіту”) ЗОБОВ’ЯЗУЄ підприємства,

 установи, організації незалежно від форм

 власності надавати учням ПТНЗ оплачу-

 вані робочі місця або навчально-виробни-

 чі ділянки для проходження виробничого

 навчання чи виробничої практики,

 безоплатно передавати приміщення, спо-

 руди, обладнання, техніку, інструменти,

 матеріали, енергоносії або фінансувати

 витрати на ці потреби в ПТНЗ. При цьому

 для роботодавців не передбачається

 жодних гарантій щодо кількості і якос-

 ті підготовки робітничих кадрів за їх

 замовленням, а також щодо ефектив-

 ності використання вкладених ними

 фінансових і матеріальних ресурсів.

 В результаті замість очікуваних інвести-

 цій отримали додаткову напругу у

 взаємовідносинах між роботодавцями та

 навчальними закладами, перш за все в

 питаннях організації виробничої прак-

 тики учнів ПТНЗ на підприємствах.

 

 

 

ШОСТЕ. Потрібно відновити норму щодо звільнення професійно-технічних навчальних закладів державної та комунальної форми власності, які фінансуються з відповідних бюджетів, від сплати податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів стосовно транспортних засобів, які використовуються в навчальних цілях.

 

 

 ДОВІДКОВО:

 

 

 Норма щодо звільнення навчальних

 закладів від зазначеного податку діяла

 у 2004 році (пункт “б” статті 4 Закону

 України “Про податок з власників

 транспортних засобів та інших самохід-

 них машин і механізмів”).

 Скасована на підставі Закону України

 від 25.03.2005 року №2505-IV “Про

 внесення змін до Закону України “Про

 Державний бюджет України на 2005

 рік” та деяких інших законодавчих

 актів України”.

 

 

СЬОМЕ. Потребують перегляду постанови Кабінету Міністрів України №487 та №490 від 20.05.2009 р. в тих частинах, якими органам Державної автомобільної інспекції фактично передані функції органів управління освітою, оскільки такі зміни суперечать законам України “Про освіту”, “Про професійно-технічну освіту”, іншим нормативно-правовим актам, що регулюють питання підготовки водіїв транспортних засобів, організації роботи професійно-технічних навчальних закладів відповідного профілю, їх ліцензування, акредитації, а також атестації педагогічних працівників.

 

 

 

 

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ
ЩОДО ВИВЧЕННЯ ПРОБЛЕМ ПРОФТЕХОСВІТИ
В КОМІТЕТІ З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВІТИ
ТА ПІДГОТОВКИ ПРОПОЗИЦІЙ З ЇХ ВИРІШЕННЯ
(2008-2011 р.р.)

 

 

11 червня 2008 року Комітет розглянув на своєму засіданні питання “Про виконання Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук України статей 7 і 29¹ Закону України “Про професійно-технічну освіту” в частині науково-методичного забезпечення професійно-технічної освіти, впровадження у навчально-виробничий процес досягнень науки, техніки, нових технологій, передового досвіду та інноваційних педагогічних технологій”. Було затверджене відповідне рішення та надіслане до Кабінету Міністрів України, галузевих міністерств, обласних державних адміністрацій, Академії педагогічних наук України для виконання рекомендацій щодо вирішення проблем профтехосвіти.

 

 

В грудні 2008 року Комітет затвердив та надіслав Кабінету Міністрів України Рекомендації “Про виклики для вітчизняної науки та освіти в контексті світової фінансової та економічної кризи”, в яких із 48 пунктів 17 присвячені проблемам професійно-технічної освіти.

 

 

В березні 2009 року Комітет підготував та надіслав Кабінету Міністрів України максимально конкретизовані “Пропозиції щодо першочергових заходів, спрямованих на удосконалення функціонування системи професійно-технічної освіти України в умовах фінансово-економічної кризи” з метою вирішення нагальних проблем системи професійно-технічної освіти України.

11 березня 2010 року Комітет у порядку контролю розглянув питання щодо виконання Міністерством освіти і науки України та Національною академією педагогічних наук України рішення Комітету з питань науки і освіти від 11 червня 2008 року щодо реалізації чинного законодавства в сфері професійно-технічної освіти. Затверджене рішення з відповідними рекомендаціями державним виконавчим органам різного рівня та надіслане для організації виконання до Кабінету Міністрів України, обласних державних адміністрацій, наукових установ.

 

 

         13 січня 2011 року  Комітет у порядку контролю розглянув питання щодо виконання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, іншими центральними та регіональними органами виконавчої влади, Національною академією педагогічних наук України рішення Комітету з питань науки і освіти від 11 березня 2010 року щодо реалізації чинного законодавства в сфері професійно-технічної освіти. Затверджене рішення з відповідними рекомендаціями державним виконавчим органам різного рівня та надіслане для організації виконання до Кабінету Міністрів України, обласних державних адміністрацій, наукових установ.

 

 

         Крім зазначеного Комітет з питань науки і освіти протягом останніх двох років понад 50 разів звертався до Кабінету Міністрів України з вирішення проблем професійно-технічної освіти.

                   

 

 

         Вик. Головінов В.П.

        

 

 

 

 

 

 

 

 

ПРО  СУЧАСНІ  МІФИ  ТА  ПІДВОДНІ  РИФИ

ПРОФТЕХОСВІТИ  УКРАЇНИ

 

         Професійно-технічна освіта України як система вже давно увійшла у протиріччя з іншими системами і не задовольняє їх потреб (зокрема таких систем як держава, суспільство, економіка, людина, загальна середня та вища освіта тощо). Вона набула явних ознак системної кризи та потребує якісних змін. Але на цьому шляху оновлення є багато рифів у вигляді міфів профтехосвіти, які заколисують суспільство, владні структури, працівників самої системи та ускладнюють рух до системних змін в ПТО так само, як підводні скелі руху корабля в рятівну гавань. Прикро, але є ще багато педагогічних працівників, управлінців, науковців, які вірять у сучасні міфи профтехосвіти і надалі “так обманываться рады, что в деле том им нет преграды”.

         То про які міфи йдеться?

        

         МІФ ПЕРШИЙ: ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА УКРАЇНИ ЗАДОВОЛЬНЯЄ ПОТРЕБИ ЕКОНОМІКИ.

 

         Такий висновок та оцінка діяльності ПТО робиться здебільшого самими представниками цієї освітньої системи, як на рівні навчальних закладів, так і управлінцями різних органів виконавчої влади.

         Безумовно, що в Україні є професійно-технічні навчальні заклади, які надають освітні послуги на достатньо високому рівні, але це не дає підстав стверджувати, що так функціонує вся система профтехосвіти. Неможливо досягти високих навчальних результатів, коли матеріально-технічна база професійно-технічних навчальних закладів, особливо машинобудівного, аграрного, поліграфічного профілів, а також транспорту, зв’язку та інших на 96-98 відсотків фізично та морально застаріла і непридатна для використання в навчальному процесі. В майстернях, на полігонах та навчальних господарствах зараз використовується сільськогосподарська та інша техніка, 60 відсотків якої відпрацювала вже понад 20 років, 36 відсотків функціонує близько 20 років, і лише 4 відсотки – до 10 років. До того ж навчальні заклади не мають сучасних підручників та навчальних посібників. За останні 5 років із 183 підготовлених рукописів видано всього 30 найменувань, або 16,3 відсотка. Зрозуміло, що у випускниках ПТНЗ, професійна підготовка яких здійснюється на обладнання і техніці позавчорашнього дня, та ще й без відповідного науково-методичного забезпечення, не зацікавлені роботодавці, і перспективи у молодих людей щодо працевлаштування за професією мізерні, як, до речі, є мізерними і міфічними намагання без кваліфікованих робітників відродити та реформувати вітчизняну економіку.

         Дослідження сучасних науковців свідчать про те, що двоє з трьох роботодавців вважають рівень підготовки кваліфікованих робітників у державних професійно-технічних навчальних закладах низьким і таким, що не відповідає потребам виробництва. Їх не задовольняє не лише якість підготовки, а й рівень кваліфікації. 

         Генеральний директор Федерації роботодавців України Грищенко В.О. у спеціальному зверненні до Верховної Ради України зазначає, що нині діюча система професійно-технічної освіти, яка є базовою у поповненні робітничих ресурсів, не здатна надавати високоякісні послуги, які потребує економіка.

         Президент Національної академії наук України Патон Б.Є. в одному з листів наголошує на тому, що діючи механізми відтворення робітничих ресурсів не в повній мірі забезпечують підготовку кваліфікованих робітників у відповідності до вимог роботодавців. З причин низької мотивації молоді до трудової діяльності в якості робітників значно скоротилася їх підготовка для виробництва.

         Всеукраїнська Асоціація працівників професійно-технічної освіти (ВАПП) погоджується з оцінками системи ПТО роботодавцями та стверджує, що відсутність в Україні протягом тривалого періоду виваженої державної політики в підготовці кваліфікованих робітників призвела до критичного дисбалансу на ринку праці. Виробництво відчуває гострий дефіцит у кваліфікованих робітниках. Нині діючий механізм управління відтворенням робітничого потенціалу не відповідає викликам ринку праці, вимогам роботодавців, більше того, гальмує розвиток економіки країни, перетворюється на загрозу національній безпеці України.

         Рахункова палата України за результатами останнього аудиту ефективності використання коштів державного бюджету на підготовку робітничих кадрів зробила висновок, що навчальними закладами профтехосвіти випускаються фахівці, які отримують такі професії і рівень підготовки, що не відповідають потребам економіки; молодь, що є найбільш активною частиною суспільства, поповнює лави безробітних, оскільки фактично дезорієнтована щодо її затребуваності. “Профтехосвіта в Україні: цілковита дезорієнтація. Що далі?” – стверджує і одночасно запитує Рахункова палата.

         Відповідь очевидна: руйнувати міфи та братися до конкретної роботи. Це, нарешті, зрозуміли представники державної влади як у президентських, так і урядових кабінетах. В національній доповіді “Новий курс: реформи в Україні 2010-2015” наголошується: “Система професійно-технічної освіти потребує термінових заходів з метою припинення її деградації і приведення у відповідність до тих завдань, які постануть у найближчій перспективі у зв’язку з переходом України на шляхи динамічного інноваційного, високотехнологічного розвитку”. Реальним кроком на цьому шляху має стати фінансове забезпечення реалізації Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки, яку Кабінет Міністрів України затвердив 13.04.2011 р.

 

 

         МІФ ДРУГИЙ: ПРО ДЕРЖАВНЕ ЗАМОВЛЕННЯ НА ПІДГОТОВКУ КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ ТА ГАРАНТОВАНЕ ПЕРШЕ РОБОЧЕ МІСЦЕ ПРИ ПРАЦЕВЛАШТУВАННІ.

        

         Традиційно вважається, що професійно-технічні навчальні заклади здійснюють підготовку кваліфікованих робітників за державним замовленням, а випускники мають гарантоване перше робоче місце для працевлаштування.

         Це черговий міф, в який вже не вірить більшість представників як самої системи профтехосвіти, так і роботодавців, не говорячи вже про учнів ПТНЗ, які щоденно стикаються з проблемами пошуку так званого “гарантованого першого робочого місця”. Схоже, що в цей міф продовжує вірити лише влада. Напевно це є головною причиною того, що в Україні до сьогоднішнього дня не підготовлено нової методики науково обґрунтованого прогнозування ринку праці з урахуванням програм розвитку галузей економіки та не запропоновано нового адекватного механізму визначення потреб у підготовці кваліфікованих робітників за державним замовленням. Державне замовлення у більшості своїй розуміється як підготовка кадрів за державні кошти, а це все більше віддаляє профтехосвіту від економіки та перетворює її в державний інститут соціальної опіки молоді. Це значною мірою провокує утворення такого дисбалансу на ринку освітніх послуг, який не відповідає потребам ринку праці і вимогам економіки. За даними Державної служби статистики у 2009/2010 навчальному році в середньому по Україні з розрахунку на 10 тисяч населення навчалось близько 570 студентів. У той же час в навчальних закладах профтехосвіти цей показник складав всього 92 учні. Тобто, на одного з професійно-технічною освітою припадало майже шість з вищою освітою. В деяких регіонах цей показник можна вважати катастрофічним для розвитку їхньої економіки. Приміром, в Харкові на 1 учня ПТНЗ припадало 15 студентів ВНЗ, а в Києві на 1 учня ПТНЗ – 30 студентів ВНЗ. При цьому ні ринок праці, ні рівень технологій не вимагав таких пропорцій у підготовці кадрів. Більше того, сфера виробництва відчувала дефіцит тоді і продовжує потребувати зараз саме кваліфікованих робітників.

         Підтвердженням вищезазначеного є висновки  Рахункової палати щодо державного замовлення на підготовку робітничих кадрів, в яких констатується наступне.

         Задекларувавши в Законі України “Про професійно-технічну освіту” підготовку робітничих кадрів відповідно до потреб галузей економіки та визначивши ще у 1996 році у постанові Кабінету Міністрів України “Про Порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням” таку підготовку як пріоритетну державну потребу, уряд, проте, не розробив і не затвердив нормативного акту щодо механізму визначення цієї потреби.

         Мінекономіки, до компетенції якого законодавчо віднесено визначення потреб ринку праці, практично усунулося від виконання своїх повноважень у сфері професійно-технічної освіти, а Мінпраці, якому рішенням Кабміну в лютому 2010 року доручалося реалізувати це завдання, поінформувало про неспроможність його виконання.

         Міносвіти ще у 2006 році свої повноваження щодо держзамовлення переклало наказом на керівників закладів профтехосвіти. Як наслідок, професійно-технічними навчальними закладами державне замовлення формується не відповідно до потреб економічних галузей з урахуванням динаміки їх розвитку, а з урахуванням існуючої кількості учнів і номенклатури професій, орієнтованої не на ринок праці, а на попит вступників. В результаті одночасно за одними професіями фіксується укомплектованість підприємств на рівні 19 відсотків, а за іншими – навантаження на одне вільне робоче місце становить до 1000 відсотків.

         Все це підтверджує висновок, що існуюча в державі система формування державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників та порядок їх працевлаштування є хибними, призводять до незаконного та неефективного використання сотень мільйонів гривень з державного бюджету на те, що не призводить до бажаного кінцевого результату.         

         Необхідно терміново створювати чіткий механізм взаємодії центральних та регіональних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, навчальних закладів при формуванні державного замовлення на підготовку робітничих кадрів з метою недопущення необґрунтованих витрат на підготовку незатребуваних кваліфікованих робітників та унеможливлення збільшення кількості безробітних на ринку праці.

         Механізм має бути максимально спрямованим на збалансування в Україні ринку праці з пропозицією освітніх послуг навчальними закладами, на задоволення потреб учнів і вимог роботодавців.

         Сьогодні молоду людину вже не влаштовує абстрактна професійна освіта, що не прив’язана до ринку праці і здатна задовольнити потреби особистості лише у освіті як такій, але при цьому не може забезпечити фінансового достатку людини. У більшості своїй молодь намагається обрати те, що дасть їй гарантоване робоче місце, гарні умови праці і високу заробітну плату.

         У той же час роботодавці мають свій інтерес. Вони нарікають на те, що профтехосвіта здійснює підготовку кадрів без врахування вимог ринку праці, що переважна більшість учнів ПТНЗ опановує професії сфери послуг, тоді як зростає потреба у виробничих професіях, зокрема токаря, фрезерувальника, слюсаря-інструментальника, ливарника тощо, що понад 50 відсотків випускників після працевлаштування в перший же рік залишають робочі місця. Це свідчить про відсутність механізму взаємодії між ринком освітніх послуг та ринком праці. Але звинувачувати в усьому лише профтехосвіту, як це намагаються робити роботодавці, було б некоректним.

 

         Справа в тому, що згідно з чинним законодавством державне замовлення на підготовку робітничих кадрів формується Міністерством економіки України разом з Міністерством праці та соціальної політики України і Міністерством освіти і науки України, іншими державними замовниками виходячи з реальних потреб держави у робітниках певних професій з урахуванням регіональних ринків праці.  Але механізму, який би регулював відносини між соціальними партнерами, в нашій державі немає. Чи може Мінекономіки зараз визначити, скільки кваліфікованих робітників, за якими професіями і яким рівнем кваліфікації потрібно на найближчий рік, не кажучи вже про віддалену перспективу, та ще й по регіонах держави? Скоріш за все запитання залишиться без відповіді. Бо в Україні до цього часу не розроблено науково обґрунтованого прогнозування розвитку ринку праці з урахуванням тенденцій розвитку економіки.     

          Важливим моментом при розробці дієвого механізму взаємодії соціальних партнерів має бути створення правових та економічних засад стимулювання роботодавців і інвесторів до участі у розвитку закладів профтехосвіти та відновленні трудових ресурсів держави, які мають ґрунтуватись на взаємному інтересі та відповідальності.

          В Україні немає закону чи іншого нормативного акту, які б регулювали питання взаємовідносин підприємств і навчальних закладів в ринкових умовах. Між тим, відомо, що кожний товар має свою вартість, у тому числі і такий, як кваліфікація кадрів, що підготовлені за державні кошти. З цього випливає і висновок: в ринкових умовах за все треба платити. Але для цього потрібні чіткі правила гри.

         Спроба розв’язати означену проблему вже робилась. Проте в основу її вирішення були покладені адміністративні принципи, що не дало і не дає в ринкових умовах очікуваних результатів.

Зокрема, стаття 29 Закону України ”Про професійно-технічну освіту” зобов’язує(!) підприємства, установи, організації незалежно від форм власності(!) надавати учням, слухачам професійно-технічних навчальних закладів оплачувані робочі місця або навчально-виробничі ділянки для проходження виробничого навчання чи виробничої практики. Більше того, замовники підготовки кваліфікованих робітників зобов’язані відповідно до укладених угод перераховувати кошти на зміцнення навчально-виробничої бази, безоплатно передавати для навчальних цілей професійно-технічним навчальним закладам приміщення, споруди, обладнання, техніку, інструменти, матеріали, енергоносії, науково-технічну інформацію, нові технології виробництва тощо. До того ж законодавчо визначено, що керівники підприємств за невиконання зазначених положень несуть відповідальність.

За цими ж неринковими принципами був створений і затверджений постановою Кабінету Міністрів України  Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, який за таких умов не спрацьовує на вирішення проблеми. Не полегшили ситуації і ті зміни, що уряд вніс в серпні 2010 року до зазначеного документу.

Поклавши на роботодавців обов’язки та відповідальність, законодавець при цьому не передбачив  для них жодних прав і гарантій щодо кількості і якості підготовки робітничих кадрів за їх замовленням, а також стосовно ефективності використання вкладених ними фінансових і матеріальних ресурсів. В результаті замість очікуваних інвестицій у багатьох випадах отримали додаткову напругу у взаємовідносинах між потенційними соціальними партнерами, особливо в організації виробничої практики на виробництві. Саме тому роботодавці, центральні органи виконавчої влади, які опікуються питаннями економіки, не поспішають включатися у вирішення проблем профтехосвіти. Ситуацію потрібно виправляти комплексно, маючи головною метою докорінно змінити існуючу систему формування державного замовлення на підготовку кадрів та працевлаштування випускників ПТНЗ,  враховуючи при цьому інтереси всіх соціальних партнерів.

 

         МІФ ТРЕТІЙ: ПРО ТЕ, ЩО ЦЕНТРАЛІЗОВАНЕ УПРАВЛІННЯ ТА ФІНАНСУВАННЯ Є ГАРАНТОМ ЗБЕРЕЖЕННЯ СИСТЕМИ ПТО.

        

         Вкотре складні випробування переживає професійно-технічна освіта, яка, на відміну від інших освітянських ланок, щільно інтегрована в економіку і потребує у зв’язку з адміністративною, податковою та економічною реформами запровадження екстрених заходів, спрямованих на збереження та відтворення трудових ресурсів держави.

         На засіданні колегії у грудні 2010 року Голова Рахункової палати України Симоненко В.К., ґрунтуючись на висновках аудиту, слушно зауважив: “централізація на рівні МОН функцій управління профтехосвітою в Україні створила загрозу існуванню самої системи підготовки робітничих кадрів”. 

         На жаль, окремі посадовці та керівники ПТНЗ знову, тепер уже на етапі реформ, вдаються до єдиного, вже випробуваного засобу “порятунку”, який використовується як панацея протягом останніх 20 років, – це не допустити децентралізації управління системою професійно-технічної освіти в Україні і зберегти її фінансування з державного бюджету. При цьому демонструється вперте нерозуміння ситуації або просто ігнорується очевидне: те, що добре спрацьовувало за часів Радянського Союзу, вже не виконує в ринкових умовах функції стабілізатора і гаранта розвитку. Навпаки, проблеми консервуються і професійно-технічна освіта все більше віддаляється від потреб людини, економіки, держави, суспільства в цілому, перетворюючись на закриту, беззахисну систему з державним утриманням.

         Головна мета – зберегти профтехосвіту, не допустити скорочення мережі навчальних закладів, контингенту учнів, педагогічних працівників тощо, -  за такого підходу не досягається, залишається міфом. Це підтверджується невтішною статистикою Держкомстату.

         За роки незалежності в Україні, за умов централізованого управління і фінансування з державного бюджету, профтехосвіта втратила 380 професійно-технічних навчальних закладів (у 1991 році було 1251 профтехучилище, у 2010 році – 871). Майже повністю зруйновані училища при установах виконання покарань. Більше ніж удвічі скоротилась кількість професій, яким навчають учнів. З 648 тисяч у 1991 році до 399 тисяч у 2010 році скоротився контингент учнів. Тільки за останні 10 років у зв’язку з ліквідацією 45 закладів профтехосвіти сільськогосподарського профілю втрачено понад 20 тисяч гектарів земельних угідь.

         Крім того, негативні тенденції, які на початку 90-х років лише проявлялися, на сьогодні вже набрали системних ознак і сприймаються як норма. Назвемо деякі з них.

         Перше. Професійно-технічна освіта перестала бути цікавою для більшості регіональних керівників органів виконавчої влади. За роки незалежності тут сформувалось покоління управлінців із твердим переконанням, що профтехосвіта – це  стороннє тіло в регіоні, проблемами якого має опікуватись Київ. Обласні державні адміністрації, посилаючись на те, що ПТНЗ перебувають у підпорядкуванні центральних органів влади, дотримуються політики спостереження за такою важливою ланкою, як профтехосвіта, хоча мають бути найбільш зацікавленою стороною, оскільки йдеться власне про розвиток їх конкретних регіонів. Перш за все це стосується модернізації матеріально-технічної бази та забезпечення життєдіяльності закладів ПТО. Зараз, навіть при тому, що чинне законодавство дозволяє спрямовувати на потреби професійно-технічних навчальних закладів кошти з бюджетів різних рівнів, органи місцевої влади у більшості своїй цього не роблять, чекаючи мізерних видатків з держбюджету.        Саме таке розуміння профтехосвіти як “чужої” стало причиною фактичної руйнації обласної управлінської ланки системи. Якщо в управліннях профтехосвіти облвиконкомів у свій час нараховувалось в середньому по 30 працівників, то в теперішніх управліннях освіти і науки облдержадміністрацій працюють невеличкі сектори чи відділи по 3-4 фахівці. Тобто, скорочувалось те, за що область не несе прямої відповідальності. За даними МОН на сьогодні в усіх областях України в обласних управлінських структурах профтехосвітою займаються всього трохи більше100 осіб.

         Друге. За роки незалежності виховалось також покоління директорів ПТНЗ з не менш стійким переконанням у тому, що вони не несуть відповідальності перед місцевою владою за те, як формується в навчальному закладі структура підготовки кваліфікованих робітників, як враховуються при цьому потреби людей та економіки регіону, як працевлаштовуються випускники, наскільки, врешті-решт, ефективно використовуються державні кошти. Аналогічне їх відношення і до роботодавців стосовно їх нарікань на  якість і кількість підготовки робітників.

         Третє. За роки незалежності прийшло покоління керівників підприємств, переконаних у тому, що держава зобов’язана за кошти державного бюджету забезпечити їх кваліфікованими робітниками. Навіть підприємства недержавної форми власності. При цьому вони не обтяжують себе не тільки вкладанням коштів в розвиток навчальної матеріально-технічної бази ПТНЗ, а навіть і виплатою коштів учням за виробничу практику. Це при тому, що в промисловості понад 70 відсотків підприємств -  недержавної форми власності, в аграрному секторі – понад 90 відсотків, в ресторанному та готельному бізнесі, торгівлі – 100 відсотків.

         Все вищезазначене є наслідком отого “не допустити децентралізації управління ПТО в країні та зберегти фінансування з державного бюджету” і небажання або невміння змінювати все, що гальмує оновлення змісту освіти та підвищення якості професійної підготовки. Професійно-технічну освіту в Україні загубить не те, з якого бюджету вона фінансується, і навіть не катастрофічне недофінансування. Її зруйнує відсутність системних змін.

                 

         МІФ ЧЕТВЕРТИЙ: ПРО НЕЗАКОННУ ЗМІНУ ДІЮЧИМ УРЯДОМ ПОРЯДКУ ФІНАНСУВАННЯ СИСТЕМИ ПТО.

        

         Згідно з Законом України “Про Державний бюджет України на 2011 рік” з 1 січня 2011 року видатки на утримання державних професійно-технічних навчальних закладів враховані в загальному обсязі видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу  міжбюджетних трансфертів. Навколо цієї події одразу здійнялася скоріше політична тріскотня, ніж професійна розмова. Опозиція у зв’язку з цим звинуватила діючий уряд в порушенні чинних законів і намаганні знищити профтехосвіту в Україні.

         Не вважаючи за потрібне втручатися у безплідну дискусію стосовно виправданості такого кроку, хотілось би зосередити увагу читачів на його правомірності, керуючись виключно нормативно-правовими актами, які свого часу були прийняті попередніми урядом та коаліційною більшістю в Парламенті. Нинішній уряд, змінюючи порядок фінансування професійно-технічних навчальних закладів, діяв в рамках законодавства, запровадженого попередниками. Судіть самі.

         Зазначене відповідає статті 90 Бюджетного кодексу України (відповідні зміни внесені попереднім урядом та затверджені Верховною Радою України у червні 2008 року), якою встановлено, що до видатків, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів і враховуються при визначенні  обсягу міжбюджетних трансфертів, відносяться видатки на заклади професійно-технічної освіти.

         Зазначене відповідає також статті 50 Закону України “Про професійно-технічну освіту” (відповідні зміни внесені попереднім урядом та затверджені Верховної Радою України у червні 2008 року), якою визначено, що фінансування професійно-технічної підготовки робітників, соціальний захист учнів, слухачів та педагогічних працівників у державних або комунальних професійно-технічних навчальних закладів, у межах обсягів державного замовлення, здійснюються на нормативній основі за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.       

         На виконання зазначених законодавчих актів попереднім урядом ще в  січні 2009 року було видано розпорядження №42-р “Питання управління окремими державними професійно-технічними навчальними закладами, підпорядкованими МОН”, а згодом, у грудні 2009 року,           видано ще одне розпорядження за №1630-р “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 р. №42-р”, яким було визначено 94  ПТНЗ, що залишились  фінансуватись Міністерством освіти і науки, всі інші підпадали під  новий порядок фінансування.

         І насамкінець,  дії чинного уряду в цьому питанні відповідають положенням статті 21 Закону України “Про Кабінет Міністрів України” та статті 14 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, згідно з якими Кабінет Міністрів України у випадках, передбачених законами України, може передавати для тимчасового виконання окремі власні повноваження, окремі повноваження центральних органів виконавчої влади іншим органам виконавчої влади з одночасною передачею їм фінансових і матеріальних ресурсів, необхідних для належного виконання таких повноважень.

         Сьогодні надзвичайно важливими представляються дії як владних структур, так і опозиції, спрямовані на те, аби нове законодавче поле щодо порядку фінансування професійно-технічних навчальних закладів не перетворилося в поле брані, в результаті якої постраждалою буде саме система профтехосвіти.    

 

         МІФ П’ЯТИЙ: ПРО ВРЕГУЛЬОВАНІСТЬ ЗАКОНОДАВЧОГО ПОЛЯ ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНОЇ ОСВІТИ.

        

         Закон України “Про професійно-технічну освіту” було прийнято ще у 1998 році, першим серед освітянських законів прямої дії. На той час це була знакова подія, оскільки Закон створив базу для впорядкування тих складних процесів, які відбувалися в профтехосвіті, і об’єктивно був спрямований на її стабілізацію. Але в ньому скоріше фіксувались існуючи тенденції, ніж закладалась модель розвитку на перспективу.

         Сьогодні можна констатувати, що в нових умовах розвитку нашої держави значна частина положень Закону вже не відповідає реаліям і гальмує процес модернізації системи професійно-технічної освіти на етапі становлення країни з ринковою економікою. Саме це спонукає до термінових дій, спрямованих на підготовку нової редакції Закону та його затвердження Парламентом і введенням в дію. Про питання підготовки нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту” докладно написано в газеті “Освіта України” за 24 квітня 2009 року, тому немає потреби ще раз зупинятися на засадничих положеннях, що потребують змін. Зазначу лише про те, що завдання, яке постало перед законодавцями та профтехосвітянами, надзвичайно складне, потребує великих інтелектульних зусиль, копіткої та відповідальної повсякденної роботи, оскільки концептуально змінити необхідно щонайменше 30 статей Закону України “Про професійно-технічну освіту” та 25 статей законів “Про освіту”, “Про загальну середню освіту”, “Про вищу освіту”. При цьому наголошую, що саме системне переосмислення застарілих диспозицій Закону, а не внесення окремих змін, дасть можливість підготувати якісно нову редакцію законодавчого акту, що у свою чергу розкриє можливості для відродження профтехосвіти на новому якісному рівні.

         Слухати хвалебні, позитивні міфи про себе і свою роботу завжди приємно, перебувати в полоні їх ілюзій – небезпечно, працювати і приймати управлінські рішення під впливом міфічного туману – значить рухатись у протилежному напряму від бажаного кінцевого результату. То ж будемо пам’ятати про це і робити правильні висновки.

 

                                                                          

                                              

         Вик. Головінов В.П.

        

                  

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ДО  ПИТАННЯ  ПІДГОТОВКИ  НОВОЇ  РЕДАКЦІЇЇ

ЗАКОНУ  УКРАЇНИ  “ПРО  ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНУ

ОСВІТУ”

 

Створення правового поля для успішного функціонування в державі будь-якої галузі, у тому числі і професійно-технічної освіти (ПТО), є питанням надзвичайної ваги. Саме чіткі і зрозумілі правила гри для всіх учасників процесу, що законодавчо визначаються і забезпечуються нормативно – правовими документами, приводять до бажаного результату.

Важливим етапом на шляху реформування професійно-технічної освіти  у свій час стало прийняття 10 лютого 1998 року Закону України "Про професійно-технічну освіту" (далі - Закон), який визначив нормативно-правові, організаційні та фінансові засади функціонування ПТО. Закон став позитивним явищем великого значення, адже він створив базу для впорядкування тих процесів, які на той час відбувалися  в профтехосвіті, і об'єктивно був спрямований на її стабілізацію. Але в ньому скоріше фіксувались існуючі тенденції, ніж закладалась модель розвитку на перспективу.

 Сьогодні ми можемо констатувати, що в нових умовах розвитку нашої держави значна частина положень Закону вже не відповідає реаліям та гальмує процес модернізації системи професійно-технічної освіти в умовах становлення країни з ринковою економікою. Це спонукає до термінових дій, спрямованих на підготовку нової редакції Закону та його затвердження і введення в дію.

Слід зазначити, що розробка якісної нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту” неможлива без детального аналізу чинного Закону, без визначення максимально можливої кількості “слабких місць” та прогалин.

Отже, на що “хворіє” чинний Закон і над чим необхідно працювати? 

Починати треба з визначення нового поняття професійно-технічної освіти (професійної освіти і навчання – далі ПОН) як системи.  Від цього значною мірою залежить формування сучасного розуміння розбудови ПТО в Україні.

Чинне законодавство трактує систему професійно-технічної освіти лише як сукупність навчальних закладів і установ ПТО. Таке вузьке розуміння системи ПТО має право на існування, але воно постійно тягне за собою негативні наслідки для профтехосвіти. Щоразу, коли говорять про системну кризу в ПТО, шляхи виходу шукають здебільшого в рамках задекларованого вузького поняття системи. В результаті “реформи” обертаються навколо мережі навчальних закладів і установ (оптимізація, спеціалізація, ліквідація), зміни назв ПТНЗ без нового змістового наповнення тощо.

На наш погляд, найбільш адекватним сучасним викликам може бути таке визначення. Професійна освіта і навчання як система – це цілісна сукупність організовано взаємодіючих підсистем: цілей ПОН; змісту ПОН; програм і стандартів різного рівня і спрямованості, які реалізують цей зміст і визначають вимоги до його засвоєння; функцій ПОН; суб’єктів ПОН; навчальних закладів різних типів, рівнів і форм власності, які реалізують програми, стандарти і функції, спрямовані на забезпечення засвоєння змісту суб’єктами на визначеному рівні; процесів і ресурсів, необхідних для виконання функцій навчальними закладами; органів управління різного рівня і підвідомчих їм організацій; результатів діяльності системи.

Одночасно потребує перегляду і поняття управління системою ПТО. На заміну сьогоднішнього розуміння управління як дії владної вертикалі, зорієнтованої на управління процесом діяльності професійно-технічних навчальних закладів і установ, має прийти поняття управління якістю ПТО, спрямованого на стратегічне управління розвитком системи, на сучасне повсякденне управління якісними змінами системи профтехосвіти.

Кардинальних змін мають зазнати також розуміння власності та фінансово-економічної політики в системі ПТО, взаємовідносин з владою різних рівнів, роботодавцями, суб’єктами ПТО.

Тепер спробуємо більш детально зупинитись на деяких позиціях.

Чинному Закону притаманні, на нашу думку, певні концептуальні  недоліки. Наприклад, потребують пильної уваги деякі проблеми як змістового, так і термінологічного характеру, пов’язані з розробкою Державного стандарту професійно-технічної освіти України (далі – ДСПТО), і відображення цих проблем і суперечностей у Законі.

На жаль, певна недосконалість та відсутність системного підходу характерна не тільки для інтерпретації проблеми стандартизації в Законі, а й для усього Закону в цілому.

В першу чергу слід відзначити, що сама назва Закону не сповна відповідає його змісту. У тексті Закону також зустрічаються суперечності, пов'язані з інтерпретацією поняття "професійно-технічна освіта". І це не випадково, як, на нашу думку, не випадково й те, що в Законі взагалі немає адекватного сучасного розуміння термінів "професійно-технічна освіта" і "мета професійно-технічної освіти". А це необхідно зробити, принаймні на рівні впорядкування термінології в Законі. І ключовим, на нашу думку, є слово "система".

 Звернімось до тексту Закону. У ст.3 зазначено: "Професійно-технічна освіта є складовою системи освіти України", а у ст.4 система ПТО трактується як сукупність закладів, установ, організацій та органів управління. Таким чином, у тексті відображена невизначеність як поняття "освіта (профтехосвіта)", так і поняття "система освіти (профтехосвіти)", що є наслідком нерозмежування на змістовому рівні поняття "система освіти (профтехосвіти)" як сукупність закладів, установ, організацій та органів управління, що здійснюють або забезпечують навчальний процес (ст.4), і поняття "система освіти (профтехосвіти)" в значенні "освіта як система" (ст.3). Саме цим обумовлені найбільш суттєві недоліки Закону.

Звернімось до поняття "освіта" як однієї з основних категорій педагогіки, в якому можна вирізнити два основні аспекти.

1)  Аспект освіти як результату (результативний аспект), який відображає освіченість суб'єкта освіти. Цей аспект пов'язаний з визначенням мети освіти, змісту освіти та вимог до кінцевого результату освіти, власне якості освіти, яка передбачає не тільки рівень засвоєння змісту, а й міру відповідності цього змісту потребам суспільства, держави та особистості, а також наявність державних гарантій щодо освіти (не тільки права на освіту, а й гарантій його реалізації). Цей аспект можна також  назвати  цільовим,  змістовим,  концептуальним або стратегічним.

2)    Аспект   освіти   як   процесу   (процесуальний   аспект),   тобто   набування суб'єктом знань, умінь і навичок. Цей аспект реалізується головним чином у двосторонньому процесі навчання, тобто передачі і засвоєння знань, умінь і навичок.  Він привносить до поняття  "освіта"  аспект  передачі знань, умінь  і навичок і все те, що пов'язане з організацією навчання, його забезпеченням та управлінням ним.

З точки зору діяльності перший аспект відображає ціль і результат, другий - процес і засіб діяльності. Цей аспект можна також назвати організаційно-управлінським.

При цьому і освіта, і навчання тісно пов'язані з розвитком та становленням особистості і вихованням як цілеспрямованим формуванням особистості.

На наш погляд, тільки комплексне врахування як концептуального, так і процесуального (організаційно-управлінського) аспектів освіти в їхній взаємообумовленості, а також нерозривної єдності освіти, навчання, розвитку, виховання і формування особистості забезпечує правомочність використання терміну "система освіти" в значенні "освіта як система".

Зазначимо, що у вітчизняній педагогіці раніше існували спеціальні терміни "народна освіта" та "система народної освіти", які відображали саме організаційно-управлінський аспект понять "освіта", "навчання" і "виховання". Термін "система народної освіти" визначав сукупність закладів, установ, організацій та заходів, які реалізують та забезпечують освіту. З вилученням слова "народна" з терміну "система народної освіти" без одночасного додання результативного аспекту поняття "освіта" відбулась підміна змісту поняття "система освіти", ототожнення поняття "система освіти" не з поняттям "освіта як система", а виключно з організаційно-управлінським аспектом поняття "освіта". Такий підхід ми бачимо в ст.28 Закону України "Про освіту". Навіть вужчий підхід ми бачимо у ст.4 Закону України "Про професійно-технічну освіту", де система закладів, установ, організацій зорієнтована не на освіту, а на підготовку робітників.

 Таке трактування поняття "система освіти (профтехосвіти)" є не сповна адекватним з понятійної точки зору і закладає кризову модель проведення реформ на практиці, адже абсолютизація організаційно-управлінського аспекту освіти (профтехосвіти) перетворює оптимізацію функціонування її організаційно-управлінського механізму на самоціль безвідносно до цілей та кінцевого продукту діяльності освіти як системи - освіти як результату, власне до якості освіти, зокрема професійно-технічної. Саме тому проведення реформ на практиці здебільшого ототожнюється з оптимізацією (читай - скороченням) мережі навчальних закладів.

Все сказане повною мірою стосується і ПТО як освітньої підсистеми.

Для розуміння причин недосконалості Закону повернемось до поняття "система освіти" в значенні "освіта як система" (саме у цьому значенні ми будемо використовувати цей термін у контексті даної статті).

 Система освіти є складною системою, структурні складові якої у свою чергу є системами. Для більш адекватного розуміння та відображення цієї системи в ній можна виділяти структурні складові - підсистеми різного порядку з урахуванням різних аспектів системи, наприклад:

- з урахуванням двох аспектів  поняття "освіта":  підсистема "Концепція" (підсистеми цілей, змісту, вимог до якості освіти) та підсистема "Організація" (організаційна система освіти,  педагогічний процес,  організаційна структура освіти);

- з урахуванням типу змісту освіти:  підсистеми загальної та професійної освіти;

- з урахуванням місця в системі безперервної освіти: підсистеми дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти, аспірантури, докторантури, самоосвіти (в Законі України "Про освіту" (ст.29) це інтерпретовано як структура освіти);

- з урахуванням форм набуття освіти: підсистеми денної, вечірньої (змінної), очно-заочної, дистанційної освіти, екстернатної,  самоосвіти, освіти на виробництві тощо;

- з урахуванням суб'єктів діяльності: підсистеми "Учень", "Педагог", "Керівник", "Орган управління освітою";

- з урахуванням   функціональних   видів  діяльності:   підсистеми   учіння, викладання   (в   ній   підсистеми  викладання  предмета  і   навчання   професії), виховання, розвитку, методичної діяльності, управління тощо.

Зрозуміло, що цей перелік - не наукова класифікація, а тільки ілюстрація нашого бачення деяких можливих підходів до вичленення підсистем. До того ж це лише зовнішні, поверхневі рівні структурування, адже кожний елемент цих підсистем сам є системою, структура якої потребує дослідження.    Першочергової уваги потребують також зміст освіти (зокрема ПТО) як система і педагогічний процес як система.

Таким чином, можна виділити в системі освіти підсистему ПТО, в ній -підсистему "Організація", в ній - організаційну структуру ПТО, в ній - підсистему закладів, установ та організацій різного функціонального призначення. Саме сукупність цих закладів, установ, організацій і інтерпретована в ст.4 як система ПТО. Не заперечуючи можливість існування в тому числі і такого підходу, зазначимо, що Закон у будь-якому випадку повинен передбачати однозначну інтерпретацію термінів, тому необхідно дати однозначне визначення термінів "професійно-технічна освіта" та "система освіти (професійно-технічної освіти)" в контексті Закону і уникати вживання в Законі цих термінів у будь-якому іншому значенні.

Зазначимо також, що у ст.4 перелічені заклади відносяться до різних типів забезпечення, але  не всі з цих типів знайшли подальше адекватне відображення у Законі. Зокрема, майже не відображене науково-методичне забезпечення. Типи професійно-технічних навчальних закладів (ПТНЗ) подані у ст.18, але ця стаття не дає ніякої систематизації типів ПТНЗ - ані за ступенем освіти, ані за галуззю економіки, ані за функціональним призначенням. На наш погляд, систематизація типів ПТНЗ є украй необхідною. Крім того, бажано було б дати і визначення типів ПТНЗ.

Отже, крім термінологічної недосконалості, в Законі простежується й неповнота. Ця неповнота стосується, на жаль, не тільки підсистеми забезпечення.

У ст.3 читаємо: "Професійно-технічна освіта забезпечує здобуття громадянами професії…, а також допрофесійну підготовку, перепідготовку, підвищення їх кваліфікації. … Первинна професійна підготовка - це здобуття професійно-технічної освіти..." Таким чином виходить, що професійно-технічна освіта забезпечує... здобуття професійно-технічної освіти. Це не полегшує розуміння поняття "професійно-технічна освіта" як з точки зору термінології, так і з точки зору логіки. До того ж тут здійснюється заміна поняття "професійно-технічна освіта" (процес і результат засвоєння відповідних знань, умінь і навичок) на поняття "професійна підготовка" в значенні "навчання професії" (процес передачі і засвоєння відповідних знань, умінь і навичок), а ці поняття не тотожні. Внаслідок такої підміни результативний аспект поняття "професійно-технічна освіта" і підсистема якості ПТО систематично вилучаються з тексту Закону. Якість ПТО згадується в Законі лише в останньому рядку ст.22, яка відносить забезпечення якості професійного навчання і виховання учнів до повноважень навчального закладу, а також у ст.32 "Державні стандарти професійно-технічної освіти" як вимоги до рівня кваліфікації. Але рівень кваліфікації в більшій мірі відображає рівень засвоєння професійних вмінь і навичок, і поняття "освітньо-кваліфікаційний рівень" та "рівень кваліфікації" не тотожні. Роль держави і органів державного управління у формуванні еталону якості ПТО та здійсненні контролю за додержанням цього еталону у явному вигляді не визначена ані у розділі "Управління та організація професійно-технічної освіти", ані у розділі "Зміст професійно-технічної освіти".

Вочевидь, що ключову роль у визначенні параметрів та критеріїв якості ПТО повинен відігравати ДСПТО, але в Законі він фактично інтерпретований в основному як стандарт змісту професійної підготовки і вимоги до рівня кваліфікації. Такий підхід також не є системним.

Розглядаючи ПТО як систему, необхідно враховувати її зв'язки з іншими системами, в першу чергу, зв'язки "ПТО - держава", "ПТО - суспільство", "ПТО - особистість", "ПТО   - освіта", "ПТО - економіка", "ПТО - культура".

Ці зв'язки реалізуються зокрема на рівні таких підсистем: цілей та функцій; змісту; якості; суб'єктів діяльності.

В підсистемі цілей ПТО, таким чином, слід враховувати зокрема цілі:  соціальні,  економічні,  культурні,  когнітивні.

Вони всі перебувають у динамічному взаємовпливі. Ці цілі можна розглядати у трьох аспектах: державному, суспільному та особистісно-індивідуальному (або груповому чи колективному). Взаємовплив як цілей, так і їх аспектів може мати не тільки характер позитивної взаємодії, а і характер протидії (протиріччя), тому необхідно визначити ієрархію цілей та перспективну надціль (мету ПТО), яка дозволить збалансувати взаємодію прикладних, конкретних цілей для досягнення оптимального результату. Це завдання концептуального значення і потребує першочергової уваги, тому необхідність вдосконалення Закону може стати стимулом активізації досліджень у цьому напрямку.

Зазначимо, що мета, цілі та функції ПТО у Законі у явному систематизованому вигляді не представлені. Цілі розсіяні по статтях 2 і 3. До того ж у ст.2 деякі цілі ПТО об'єднані з завданнями Закону, чого не можна допускати.

Крім того  не всі продекларовані у статтях 2 і 3 цілі знайшли подальше відображення у Законі. Починаючи зі ст.3, поняття "професійно-технічна освіта" заміняється поняттями "професійна підготовка" або "підготовка робітників", які більше пов'язані з економічними цілями ПТО (професіоналізація особистості та задоволення потреб економіки), ніж з соціальними (соціалізація особистості) та культурними. Для досягнення двох останніх цілей особливе значення мають розвивальна та виховна функції ПТО, які не знайшли адекватного відображення у тексті Закону. Вони не відображені ані у назві закладів ПТО, ані в закладеній у розділі IV інтерпретації педагогічного процесу як процесу виключно навчального і згадуються в основному лише у ст.22 "Основні повноваження та напрями діяльності професійно-технічного навчального закладу". Але засади освітньої діяльності закладів ПТО мають відповідати державній політиці в галузі ПТО. А в Законі закладено принципово обмежене трактування функцій ПТО як виключно функцій навчання професії та підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації робітничих кадрів для економіки.

Обмеження цілей та функцій ПТО в Законі підсилюється завуальованим обмеженням структури змісту освіти. Принагідно зазначимо, що власне структура змісту викладена достатньо повно, але представлена не в розділі "Зміст професійно-технічної освіти", а в розділі "Організація навчального процесу в професійно-технічних навчальних закладах"(перший абзац ст.25 "Форми організації навчального процесу"). Ця структура змісту фігурує тільки в ст.25 розділу IV. В той же час у розділі V зміст освіти напряму пов'язується виключно з професією. Таке ототожнення змісту і форм необхідно усунути.

На наш погляд, це пов'язане з принципом вичленення підсистеми ПТО з системи освіти в контексті Закону, який передбачає розмежування освіти загальної і освіти професійної та виділення в останній підсистеми ПТО. Внаслідок цього порушується безперервність системи освіти і органічна єдність структури змісту професійно-технічної освіти. Крім того, для частини суб'єктів ПТО, які не мають загальної середньої освіти, в значній мірі обмежується можливість її здобуття. У ст.5 зазначено, що такі суб'єкти "можуть одночасно із набуттям професії здобувати повну загальну середню освіту у професійно-технічному навчальному закладі або в іншому навчальному закладі". Номінально механізм набуття загальної середньої освіти в іншому закладі одночасно з набуттям професії існує - це вечірня (змінна) форма навчання. Але мережа вечірніх шкіл нерозвинена, а навчання в них малоефективне. При такому підході порушується механізм взаємодії структурних складових змісту ПТО, стає неможливою професійна спрямованість змісту загальної середньої освіти, інтеграція змісту загальних і професійних знань і реалізація міжпредметних зв'язків, що збіднює як загальноосвітню, так і професійну складову змісту ПТО і відповідно знижує якість як загальної, так і професійної освіти суб'єкта.

Таким чином, відсікання від ПТО її соціальних і культурних цілей, а з ними виховної та розвивальної функцій та порушення внутрішньої єдності змісту ПТО негативно позначаються як на якості освіти суб'єкта, так і на рівні його культури, а відповідно й на рівні культури в цілому у суспільстві, а також на виконанні профтехосвітою її соціальних функцій, насамперед формування особистості з суспільно-значущими якостями, та її економічних функцій.

На наш погляд, підсистема ПТО має розглядатися в структурі саме системи безперервної освіти, забезпечувати суб'єкту право і можливість перманентної освіти і розвитку шляхом забезпечення нерозривної єдності загальноосвітньої та професійної структурних складових змісту ПТО та наступності змісту загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти. Необхідно враховувати не окремі, а всю систему цілей ПТО, а також своєрідний ідеал кінцевого результату діяльності - формування системи нових якостей особистості (зокрема соціальних, професійних, культурних, освітніх), яка посідатиме гідне місце в житті, суспільстві та економіці. За таких умов ПТО може розглядатися як один з гарантів розвитку економіки, підвищення рівня культури та забезпечення соціальної стабільності у суспільстві.

Зупинімось докладніше на зв'язках "ПТО-економіка" в підсистемі змісту ПТО. Врахування таких зв'язків реалізується при формуванні переліку професій, підготовка з яких здійснюється у ПТНЗ, і формуванні змісту освіти з відповідної професії. Ст.3 Закону орієнтує систему ПТО виключно на підготовку робітників і здобуття робітничих професій. Це, по-перше, не відповідає сучасному стану справ, адже зараз у ПТНЗ успішно здійснюють підготовку з професій торгівлі, сфери обслуговування, професій службовців, які по суті не є робітничими, а також здійснюють підготовку на освітньо-кваліфікаційному рівні "молодший спеціаліст". По-друге, таке трактування  орієнтує систему ПТО головним чином на сферу матеріального виробництва, що може призвести до дисбалансу між структурою економіки, структурою змісту ПТО і структурою зайнятості, адже в економіці спостерігається тенденція до зниження питомої ваги зайнятих у галузях сфери матеріального виробництва і збільшення питомої ваги зайнятих у невиробничій сфері.

Цим закладається невідповідність системи ПТО потребам економіки і провокується у перспективі криза системи ПТО. Саме до такого стану доведена сьогодні професійно-технічна освіта України. Нова редакція Закону має гарантувати саме недопущення такої моделі "розвитку", а також забезпечувати випереджувальне врахування зв'язків "профтехосвіта - економіка", для чого надати ПТО можливість здійснювати у ПТНЗ підготовку учнів на відповідному освітньо-кваліфікаційному рівні у відповідній кількості з таких професій, які є або у перспективі будуть необхідними як у сфері матеріального виробництва, так і у невиробничій сфері економіки.

Підсумовуючи вище зазначене, можна констатувати, що існуюче на практиці та відображене у чинному Законі обмеження цілей і функцій ПТО, структури її змісту, переліку професій, а також ігнорування вимог до якості ПТО створюють постійні передумови для виникнення кризи системи ПТО як власне освітньої галузі, перетворення системи ПТО на систему підготовки кадрів для виробництва на зразок системи фабрично-заводського навчання і перетворення ПТНЗ на тупиковий навчальний заклад для громадян без освітньої, культурної, професійної та соціальної перспективи.

При такому трактуванні системи ПТО, яке відображене у діючому Законі, ціллю ПТО стає виключно задоволення потреб виробництва у робітничих кадрах, істинним суб'єктом діяльності - організаційно-управлінський механізм, функцією системи - надання робітничої професії, а предметом Закону - державне регулювання діяльності цього організаційно-управлінського механізму, спрямованого на задоволення потреб економіки у робітничих кадрах. Фактично чинний Закон є не законом про ПТО, а законом про державне управління та організацію професійної підготовки робітників.

Нова редакція Закону України “Про професійно-технічну освіту” має усунути недоліки чинної редакції. Це – нагальна вимога часу.

При цьому наголошуємо, що саме системне переосмислення застарілих диспозицій всього Закону, а не внесення окремих змін, дасть можливість   підготувати якісно новий варіант законодавчого акту, що у свою чергу прискорить модернізацію професійно-технічної освіти та забезпечить її  розвиток з урахуванням нових викликів.

                                                                            

 

 

  Вик. Головінов В.П.                                                                                                                                                 

 

   

                                                                                

ОБГРУНТУВАННЯ

необхідності прийняття Державної цільової програми розвитку

професійно-технічної освіти в Україні на 2011-2015 роки

та щорічного планування і виділення відповідного фінансового забезпечення при затвердженні законів про Державний

бюджет України на кожний наступний рік

 

 

Протягом останніх років економіка країни дедалі більше потребує кваліфікованих робітників, здатних швидко адаптуватись до змін на ринку праці та вимог роботодавців.

З усіх освітянських ланок професійно-технічна освіта найбільше пов’язана з матеріальним виробництвом та щільно інтегрована в економіку. Зрозуміло, що чим більше висококваліфікованих, якісно підготовлених робітників у країні, тим швидше вона розвивається.     

 Як свідчить статистика, середній вік працівника сфери матеріального виробництва в Україні складає 55 років. З них частка робітників високої кваліфікації – до 10 відсотків, тоді як у США – 43, ФРН – 56. При цьому робітники в Україні проходять перепідготовку чи підвищення кваліфікації в середньому один раз на 13-15 років, у розвинених країнах – раз на 3 – 5 років.

За прогнозами науковців, за умови збереження таких тенденцій, у 2015 році потреба промисловості в кваліфікованих робітниках у більшості регіонів України задовольнятиметься лише на 35 – 40 відсотків.

Це обумовлено тим, що протягом останніх десятиліть значно знизився авторитет людини праці. У своїй переважній більшості молодь сьогодні намагається обрати те, що забезпечить їй гарні умови праці і  високу заробітну плату. У випускників шкіл і, значною мірою, їхніх батьків, немає бажання пов’язувати майбутнє не так з навчальним закладом, як з виробництвом, яке не може задовольнити їхніх запитів. Як свідчить практика, через півроку після працевлаштування кількість працевлаштованих випускників зменшується з понад 80 відсотків до 62-74, а протягом трьох років цей показник знижується до 25-30 відсотків. Тому питання престижу робітничої професії є не лише проблемою освіти, це проблема системна, і вирішувати її необхідно виключно спільними зусиллями центральних органів виконавчої влади, підприємств, організацій, об’єднань роботодавців та профспілок.

Неможливо досягти якісної підготовки робітничих кадрів без оновлення змісту профтехосвіти. Є потреба у приведенні до сучасних вимог державних стандартів професійно-технічної совіти як з конкретних професій, так і професійно-технічної освіти в цілому.

Модернізація системи професійно-технічної освіти неможлива без сучасної матеріально-технічної бази, яка значною мірою забезпечує якість підготовки кваліфікованих робітників. Сьогодні доводиться констатувати, що у переважній більшості забезпечення сучасною технікою та обладнанням державних професійно-технічних навчальних закладів украй слабке. За останні 20 років, якщо не брати комп’ютеризацію, процес відтворення основних фондів був фактично “заморожений”. Припинилось будівництво об’єктів профтехосвіти. Обладнання та навчальна техніка на 80 відсотків морально і фізично застаріли або взагалі вийшли з ладу.

На даний час у навчальних майстернях, дільницях, лабораторіях, полігонах та навчальних господарствах використовується обладнання, устаткування, сільськогосподарська та інша техніка, середньовідсотковий термін експлуатації яких складає: до 10 років – 4 %; від 10 до 20 років – 36 %; понад 20 років – 60%. Обмеженість бюджетних видатків зумовила її повне фізичне та моральне старіння.

Європейська та світова практика свідчить про необхідність фінансування підготовки робітників за рахунок визначених законодавством обов’язкових відрахувань з доходів підприємств. Так, у Франції  підприємства відраховують на ці цілі 17,96% від суми своїх доходів, аналогічно у Австрії – 22,26%, а у Німеччині функціонує система двоканального фінансування (55% витрат з державного фінансування та 44% приватних витрат від загального фінансування професійної освіти і навчання). При цьому державні витрати поділяються на центральний, регіональний та місцевий рівні і складають: в Німеччині – 39,04% (центральний), 47,35% (регіональний),13,61% (місцевий); в Австрії – 72,72% (центральний), 25,16% (регіональний), 2,11% (місцевий). Аналогічний розподіл державних витрат існує і в інших розвинутих країнах.

Сьогодні назріла потреба в підвищенні ролі та відповідальності за обсяги і напрями підготовки робітничих кадрів місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, а також соціальних партнерів, особливо роботодавців. Потребує законодавчого врегулювання питання налагодження взаємовідносин між закладами професійно-технічної освіти і органами виконавчої влади на місцях, розробки чіткого механізму багатоканального та різнорівневого фінансування професійно-технічних навчальних закладів, створення нової методики розрахунків вартості підготовки кваліфікованих робітників з урахуванням складності, наукоємності та матеріалоємності професій.

Комплексне розв’язання проблеми можливе шляхом розроблення нової редакції Закону України “Про професійно-технічну освіту” та затвердження Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти в Україні на 2011–2015 роки з відповідним фінансовим забезпеченням.

 

 

 

 

Вик. Головінов В.П.

 

 

 

 

Основні статистичні показники

професійно-технічної освіти України

станом на 01.01.2011

Мережа державних навчальних закладів ПТО
	Всього навчальних закладів, з них: професійно-технічні навчальні заклади (ПТНЗ) ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ та навчальні заклади інших типів навчальні центри при установах виконання покарань	991 870 46   75
Мережа професійно-технічних навчальних закладів МОН
1	За типами: вищі професійні училища центри професійно-технічної освіти професійні ліцеї професійно-технічні училища	870 181 57 481 151
2	За галузевим спрямуванням: промисловість будівництво сфера послуг агропромисловий комплекс	870 309 177 132 252
3	За атестаційними рівнями: ІІ атестаційний рівень ІІІ атестаційний рівень	870 646 224
4	Всього ПТНЗ, що надають повну загальну середню освіту	870 790
Мережа приватних професійно-технічних навчальних закладів		924
Контингент учнів, слухачів державних навчальних закладів ПТО
	Загальний контингент учнів, слухачів (тис. осіб), з них: професійно-технічних навчальних закладів ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ та навчальних закладів інших типів навчальних центрів при установах виконання покарань	431,2 405,1 18,4   7,7
Контингент учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів МОН
1	Загальний контингент (тис. осіб): учні слухачі	405,1 389,0 16,1
2	Отримують повну загальну середню освіту	246,8 тис. осіб
3	За галузями: промисловість сільське господарство транспорт зв‘язок будівництво торгівля і громадське харчування житлово-комунальне господарство і невиробничі види побутового обслуговування населення	Учні Слухачі     129957 3337 39193 1292 45208 4651 3095   57405 930 79632 3358 34558 2517
4	За соціальним станом: сироти та діти, що залишились без піклування батьків мають одного з батьків з неблагополучних сімей з малозабезпечених сімей осіб з фізичними та розумовими вадами	Учні, слухачі   18069 62484 10528 30529 5297
5	За статтю: чоловіки жінки	Учні Слухачі     239173 8664 149875 7421
	Випуск учнів, слухачів у 2010 році (тис. осіб): професійно-технічних навчальних закладів ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ та навчальних закладів інших типів навчальних центрів при установах виконання покарань	243,4 225,8 9,7   10,8
	Працевлаштовані за професією (%):	84,0
Контингент приватних професійно-технічних навчальних закладів		89 тис. осіб
Кадрове забезпечення державних навчальних закладів ПТО
1	Педагогічні працівники всього (тис. осіб) У тому числі у 870 професійно-технічних навчальних закладах МОН, з них: директори викладачі майстри	57,1 46,3   860 особи 16,2 21,8
2	Підвищили кваліфікацію у 2010 році	10,4
Матеріально-технічне  забезпечення державних навчальних закладів
	Наявність землі, всього (тис.га) в т.ч. орної	62,7 50,2
	Кількість гуртожитків проектною потужністю (тис. місць)	1003 211,7
	Наявна техніка: трактори, в т.ч. з терміном експлуатації до 10 років-12% автомобілі, в т.ч. з терміном  до 10 років-26% комбайни зернозбиральні, в т.ч. з терміном  до 10 років-22% комбайни спеціальні, в т.ч. з терміном  до 10 років-14%	4253   2547   664   415
	Наявність комп’ютерної техніки кількість учнів на 1 комп’ютер кількість ПТНЗ, підключених до мережі Інтернет кількість ПТНЗ, що мають власні веб-сайти	13 888 (92%) 620 (68%)

 

 

          

        

 

        

 

 

 

 

МЕРЕЖА
ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА ТИПАМИ ТА АТЕСТАЦІЙНИМИ РІВНЯМИ станом на 01.01.2011р.
Типи професійно-технічних навчальних закладів	Всього	в тому числі за атестаційними рівнями
		ІІ	ІІІ
Вищі професійні училища	174		174
Вищі  художні професійно-технічні училища	6		6
Вищі комерційні професійні училища	1		1
Центри професійно-технічної освіти	57	14	43
Професійно-технічні училища	139	139
Професійні ліцеї	476	476
Професійні ліцеї художнього профілю	5	5
Художні професійно-технічні училища	1	1
Училища-агрофірми	1	1
Професійні училища соціальної реабілітації	10	10
ПТНЗ  (крім навчальних центрів при установах виконання покарань та ПТНЗ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів)	870	646	224
Навчальні центрі при установах виконання покарань	75	75
ПТНЗ, що є структурними підрозділами вищих навчальних закладів	26	8	18
Навчальні заклади інших типів, що надають професійно-технічну освіту (коледжи, технікуми мають акредатиційний рівень)	20
Всього навчальних закладів ПТО	991	729	242

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

МЕРЕЖА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
ЗА ТИПАМИ СТАНОМ НА 01.01.2011
Республіка, область,               місто	В П У	Центри професійно-технічної освіти	Професійні ліцеї	ПТУ	ПТНЗ МОНМС України
Автономна Республіка Крим	11		8	11	30
Вінницька	11	5	12	4	32
Волинська	6	1	6	5	18
Дніпропетровська	6	16	25	12	59
Донецька	11	3	70	19	103
Житомирська	3	1	14	8	26
Закарпатська	3		13	1	17
Запорізька	8	4	29		41
Івано-Франківська	8	1	7	5	21
Київська	5	4	10	2	21
Кіровоградська	2		9	13	24
Луганська	11	2	51	3	67
Львівська	18	1	32	4	55
Миколаївська	4		19	5	28
Одеська	5	1	17	9	32
Полтавська	2	1	15	21	39
Рівненська	7	1	11	1	20
Сумська	7	5	15	3	30
Тернопільська	7	1	7	7	22
Харківська	5	4	35	3	47
Херсонська	6		11	6	23
Хмельницька	7	1	22		30
Черкаська	3	2	12	4	21
Чернівецька	5		8	1	14
Чернігівська	3	1	13	3	20
м. Київ	15	1	8		24
м. Севастополь	2	1	3		6
УКРАЇНА	181	57	482	150	870

 

 

 

 

 

 

 

МЕРЕЖА ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНИХ ЗАКЛАДІВ, ЩО НАДАЮТЬ ПОВНУ ЗАГАЛЬНУ СЕРЕДНЮ ОСВІТУ станом на 01.01.11р.
Республіка, область,               місто	ПТНЗ МОНМС України	у тому числі з наданням повної загальної середньої освіти
Автономна Республіка Крим	30	23
Вінницька	32	30
Волинська	18	16
Дніпропетровська	59	59
Донецька	103	93
Житомирська	26	21
Закарпатська	17	15
Запорізька	41	39
Івано-Франківська	21	20
Київська	21	20
Кіровоградська	24	22
Луганська	67	67
Львівська	55	52
Миколаївська	28	22
Одеська	32	28
Полтавська	39	31
Рівненська	20	17
Сумська	30	28
Тернопільська	22	20
Харківська	47	42
Херсонська	23	20
Хмельницька	30	29
Черкаська	21	20
Чернівецька	14	14
Чернігівська	20	17
м. Київ	24	20
м. Севастополь	6	5
УКРАЇНА	870	790

 

 

 

 

 

 

Основні показники

професійно-технічної освіти України

станом на 01.01.2010

Мережа державних навчальних закладів ПТО
	Всього навчальних закладів, з них: професійно-технічні навчальні заклади ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ навчальні центри при установах виконання покарань навчальні заклади інших відомств	994 874 44 72 4
Мережа професійно-технічних навчальних закладів МОН
1	За типами: ВПУ Центри ПТО Ліцеї ПТУ	874 176 62 477 159
2	За галузевим спрямуванням: Промисловість Будівництво Сфера послуг Агропромисловий комплекс	874 312 178 133 251
3	За атестаційними рівнями: ІІ атестаційний рівень ІІІ атестаційний рівень	874 658 216
4	Всього ПТНЗ, що надають повну загальну середню освіту	874 793
Мережа приватних професійно-технічних навчальних закладів		924
Контингент учнів, слухачів державних навчальних закладів ПТО
	Загальний контингент учнів,слухачів (тис. осіб), з них: професійно-технічних навчальних закладів ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ навчальних центрів при установах виконання покарань     навчальних закладів інших відомств	424,3 398,9 17,0 7,2 1,2
Контингент учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів МОН
1	Загальний контингент (тис. осіб): Учні Слухачі	398,9 386,1 12,8
2	Отримують повну загальну освіту	232,2 тис.осіб
3	За галузями: Промисловість Сільське господарство Транспорт Зв‘язок Будівництво Торгівля і громадське харчування Житлово-комунальне господарство і невиробничі види побутового обслуговування населення	Учні Слухачі     131549 2663 38542 898 43138 5131 3552   59631 618 75963 1969 33739 1605
4	За соціальним станом: Сироти та діти, що залишились без піклування батьків Мають одного з батьків З неблагополучних сімей З малозабезпечених сімей Осіб з фізичними та розумовими вадами	Учні, слухачі   18280 64185 11461 34681 4963
5	За статтю: Чоловіки Жінки	Учні Слухачі     236157 7538 149957 5346
	Випуск учнів, слухачів у 2009 році (тис.осіб) професійно-технічних навчальних закладів ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ навчальних центрів при установах виконання покарань     навчальних закладів інших відомств	239,3 219,6 8,9 10,5 0,3
	Працевлаштовані за професією (%):	84,4
Контингент приватних професійно-технічних навчальних закладів		88,9 тис.осіб
Кадрове забезпечення державних навчальних закладів ПТО
1	Педагогічні працівники всього (тис. осіб) В тому числі у 874 професійно-технічних навчальних закладах МОН, з них: Директори Викладачі Майстри	57,1 46,9   862 особи 16,5 22,1
2	Підвищили кваліфікацію у 2009 році	10,4
Матеріально-технічне  забезпечення державних навчальних закладів
	Наявність землі, всього (тис.га) в т.ч. орної	63,1 50,5
	Кількість гуртожитків проектною потужністю (тис. місць)	942 212,8
	Наявна техніка: трактори, в т.ч. з терміном експлуатації до 10 років-13% автомобілі, в т.ч. з терміном  до 10 років-27% комбайни зернозбиральні, в т.ч. з терміном  до 10 років-23% комбайни спеціальні, в т.ч. з терміном  до 10 років-15%	4946   2742   786   506
	Наявність комп’ютерної техніки Кількість учнів на 1 комп’ютер Кількість ПТНЗ, підключених до мережі Інтернет Кількість ПТНЗ, що мають власні веб-сайти	15 831 (95%) 534 (61%)

 

 

 

 

 

Професійно-технічні навчальні заклади*

 

	Кількість закладів	Кількість учнів, тис.	Прийнято учнів, тис.	Підготовлено (випущено) кваліфікованих робітників, тис.
1990	1246	643,4	380,5	376,7
1991	1251	648,4	377,4	338,1
1992	1255	647,2	367,9	307,1
1993	1185	629,4	340,8	307,0
1994	1177	572,8	286,0	288,4
1995	1179	555,2	300,5	277,3
1996	1156	539,7	304,2	274,8
1997	1003	528,1	311,2	264,5
1998	995	529,0	304,2	259,2
1999	980	527,7	307,3	263,5
2000	970	524,6	307,3	266,8
2001	965	512,3	309,1	278,8
2002	962	501,9	311,0	282,4
2003	953	493,1	311,2	275,6
2004	1011	507,3	327,6	283,4
2005	1023	496,6	314,2	286,6
2006	1021	473,8	303,7	289,3
2007	1022	454,4	299,2	285,1
2008	1018	443,6	288,1	269,6
2009	975	424,3	249,9	239,4
2010	976	433,5	282,9	247,4

*Дані за 1990-1994 рр. наведені по ПТНЗ Міністерства освіти і науки України (МОН), починаючи з 1995 р. - включають заклади МОН та інших міністерств (відомств).

© Держкомстат України, 1998-2011
Дата останньої модифікації: 21/04/2011