ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ
ДО УЧАСНИКІВ ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАНЬ НА ТЕМУ: «ДОСТУПНІСТЬ ТА ЯКІСТЬ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ: СТАН І ШЛЯХИ ПОЛІПШЕННЯ»
педагогічних працівників Львівщини –
учасників конференції, проведеної за ініціативи Комісії з питань освіти і науки Львівської обласної ради
м. Львів, 16 жовтня 2013 року
Право громадян України на вільний доступ до якісної освіти гарантоване Конституцією України та чинним освітнім законодавством. Учасники конференції вважають, що вільний доступ до якісної загальної освіти слід розуміти як рівні можливості кожної дитини, незалежно від місця її проживання та рівня матеріального забезпечення, здобути знання, засвоїти норми і обрати цінності, які відповідають її потребам та потребам українського суспільства. Щоб забезпечити якісну освіту, недостатньо гарантувати безоплатне відвідування загальноосвітніх навчальних закладів, надати в користування шкільні підручники та організувати викладання загальноосвітніх предметів згідно з навчальним планом, у якому розподіл годин на вивчення окремих предметів нічим не обґрунтований. Сучасна середня освіта покликана забезпечувати не тільки мовну, інформаційну та математичну грамотність, загальну орієнтацію в природничих та соціальних науках, літературі та інших мистецтвах. Для молодих українців важливо отримати громадянську освіту, здоров’язбережні, соціальні та комунікативні навички, здатність критично сприймати інформацію, творчо мислити і конструктивно вирішувати проблеми тощо. Особливої актуальності в умовах України набуло моральне, естетичне та громадянсько-патріотичне виховання. Тільки сприятлива для особистісного розвитку дитини шкільна освіта сприятиме соціальному, культурному, політичному розвиткові українського суспільства, його економічному процвітанню.
Створені державою умови для якісної освіти можна оцінити об’єктивно, лише розглядаючи їх комплексно: з точки зору достатності ресурсів, якості стандартів змісту та результативності навчально-виховного процесу. На основі власних спостережень та представлених на Конференції матеріалів її учасники констатують, що станом на сьогодні система середньої освіти в Україні загалом не спроможна забезпечити якісної загальної освіти. У нас немає достатньо навчального інструментарію, сприятливого для розвитку дитини, якісного освітнього простору та умов для ефективної навчально-виховної роботи.
Якість інструментів навчання. Розроблені та схвалені у 2011 році Кабінетом Міністрів України нові Державні стандарти базової та повної середньої освіти, так само як і Державний стандарт для початкової школи, тільки декларують компетентнісний підхід до навчання. Вони успадкували від попередніх стандартів багатопредметність і дисбаланс між кількістю навчально-виховних цілей, поданих як державні вимоги до рівня загальноосвітньої підготовки учня, та виділеного на їх досягнення навчального часу. Багато очікуваних результатів навчання (державних вимог до рівня загальноосвітньої підготовки учня) неможливо діагностувати. Це пов’язано з тим, що вони сформульовані неоднозначно і дуже загально, особливо для галузей гуманітарної та суспільствознавчої освіти. Відсутня узгодженість між програмами у рамках освітньої галузі. Відсутній науково-обґрунтований підхід до виділення годин на освітню галузь.
Неефективними є т.зв. одногодинні навчальні предмети.
Збережено також практику використання єдиних державних програм для кожного предмета. По суті ігнорується те, що програма – це методичний документ, а не нормативний. Вона представляє лише один з можливих шляхів досягнення учнями визначених стандартом результатів навчання. Учителі та учні насправді позбавлені вибору стратегії навчання та виховання. Вони не можуть обрати і підручників, за якими хотіли б навчатися.
Практика розроблення та впровадження стандартів, програм та підручників «з коліс», без проведення якісної експертизи та широкого громадського обговорення, без апробації в окремих навчальних закладах і доопрацювання створеного продукту за результатами апробації, призвела фактично до стагнації національної системи розробки навчального забезпечення загальноосвітньої школи. Зміни, що їх вносять у програми та підручники автори і видавництва, які останнє десятиліття монополізували ринок навчальної літератури, найчастіше – косметичні. Монополія Міністерства освіти і науки на розробку та видання навчальних комплексів, практика централізованого розподілу підручників та комп’ютерного забезпечення не сприяє підвищенню їхньої якості.
Відмова у 2010 році від європейської моделі дванадцятирічної школи створила додаткові труднощі для впровадження у старшій школі профільної освіти. Повноцінне утримання відповідної матеріальної бази, здійснення висококваліфікованого кадрового забезпечення у більшості випадків є непосильним для окремо взятого загальноосвітнього навчального закладу. За такої ситуації навчальні заклади йдуть шляхом меншого опору, обираючи гуманітарний, правовий, економічний напрями профілізації. При цьому учні, які за своїми нахилами та здібностями зорієнтовані на робітничі професії, не мають можливості зреалізувати свій потенціал.
Якість освітнього простору. Стаття 61 Закону України «Про освіту» передбачає бюджетні асигнування на галузь в розмірі не меншому за десять відсотків національного доходу. Попри позитивну динаміку, за 22 роки так і не було досягнуто законодавчо гарантованого рівня фінансування освіти. В останні роки його обсяг у відсотковому відношенні навіть знизився з 7,4% до 6,6%. Передбачені в Державному бюджеті 2013 року обсяги видатків на освіту є недостатніми навіть для забезпечення своєчасної виплати заробітної плати педагогічним працівникам. За розрахунками Профспілки працівників освіти додаткова потреба місцевих бюджетів становить близько 5,3 млрд. грн., з них на заробітну плату – 2,9 млрд. грн.
До цього часу так і не забезпечено справедливого розподілу міжбюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами. Затверджений Урядом формульний підхід до такого розподілу не враховує фактичних потреб загальноосвітніх навчальних закладів, особливо у сільській місцевості з малою чисельністю учнів. Як наслідок – недофінансовано модернізацію матеріальної бази загальноосвітніх навчальних закладів, поповнення шкільних бібліотек художньою та навчально-методичною літературою. Постійно не вистачає коштів на капітальне будівництво, роботи з енергозбереження, придбання дорогого обладнання для кабінетів фізики та хімії, комп’ютерних класів, підключення до мережі Інтернет тощо. Натомість звичними стали щорічні «благодійні внески» батьків на ремонт класу, проведення позакласних заходів, передплату періодичних видань тощо.
Постійне недофінансування, обмежені легітимні можливості поповнити шкільний бюджет, зростання незадоволення батьків умовами, у яких навчаються та виховуються їхні діти, а також незадоволення результатами навчання – одна з вагомих причин існування у багатьох школах нездорового психологічного клімату як для учнів, так і для вчителів.
Якість викладання. Як свідчать результати зовнішнього незалежного оцінювання, випускники не завжди підтверджують високі бали атестатів та отримані за шкільне навчання медалі. Причина цього не тільки в корупції, але й у недостатній кваліфікації педагогічних працівників, які навчали цих дітей. Сьогодні в освіті відсутній механізм відбору на роботу справді кваліфікованих фахівців, а рівень оплати праці та низький престиж професії педагога не приваблюють у школи кращих випускників вишів. На відміну від педагогічних працівників більшості країн світу, український учитель не може дозволити собі мати власну бібліотеку, подорожувати світом під час відпустки, придбати путівку в санаторій, купити автомобіль. Недосяжні для педагогів також кредити на житло, земельну ділянку під житлове будівництво тощо.
Уряд досі не спромігся вирішити питання підвищення розміру базового посадового окладу ЄТС. Розрив між мінімальною зарплатою та посадовим окладом працівника першого тарифного розряду на даний час становить 295 гривень. Розроблений Кабінетом Міністрів України проект Державного бюджету на 2014 рік зберігає той самий розмір мінімальної заробітної плати та величини першого тарифного розряду ЄТС. Це не відповідає схваленій тим самим Урядом постанові від 5 квітня 2012 р. № 318, згідно з якою у наступному році посадовий оклад працівника першого тарифного розряду має відповідати розміру мінімальної заробітної плати.
Багато педагогів працюють на неповну ставку, тому їхні реальні заробітки часто нижчі від офіційно встановленого урядом прожиткового мінімуму. Через мізерні розміри пенсій на посадах учителів працює чимало людей пенсійного віку. Натомість молоді спеціалісти – випускники педагогічних вишів – не можуть влаштуватись на роботу до школи. Щоб мати ставку, вони часто погоджуються навчати (як «довантаження») предметів не за спеціальністю, працюють педагогами-організаторами, вихователями групи продовженого дня тощо.
Неефективною залишається також організація післядипломної освіти педагогічних працівників. Вони реально позбавлені права обирати навчальний заклад, час, тематику та форму навчання на курсах підвищення кваліфікації, користуватися послугами методичної служби, обмінюватися досвідом та відстоювати свої професійні інтереси, співпрацюючи в асоціаціях учителів-предметників.
Несистемний моніторинг загальної освіти, відсутність чітко визначених об’єктивних критеріїв оцінки якості послуг навчального закладу, призводять до того, що педагогічне навантаження та рівень оплати праці учителя поки що більше залежать не від його кваліфікації, а від ставлення до нього дирекції школи. Подібно ж і оцінка школи та розподіл коштів між навчальними закладами часто залежить не стільки від здобутків та потреб, скільки від стосунків між місцевими керівниками освіти та директором школи.
Пропонуємо:
1. Упродовж 2014 року розробити (за участі провідних українських фахівців та залучених міжнародних експертів) комплексний проект (програму) реформування системи загальної освіти в Україні. Винести проект на громадське обговорення та розпочати з 2015 року його впровадження. Збільшити фінансування на освіту до 10% внутрішнього валового доходу.
2. Демократизувати процес стандартизації освіти, зокрема розробити положення, яке визначає процедуру формування творчих груп, процес розробки стандартів, обговорення їх широкою громадськістю; забезпечити умови для обговорення можливих альтернативних варіантів стандартів, представлених ініціативними групами від громадськості.
3. Узгодити із європейськими стандартами кількість навчальних предметів у навчальних планах, профілі у старшій школі. Використати європейський досвід інтегрування в одному предметі змісту суміжних наук у межах освітньої галузі.
4. Змінити співвідношення між інваріантною та варіативною частинами навчальних планів, забезпечивши на варіативну частину не менше ніж 40% навчального часу у межах гранично допустимого навантаження.
5. Створити незалежну від Міністерства освіти і науки України установу, до компетенції якої належатиме організація розроблення стандартів та моніторинг якості освіти. Законодавчо закріпити компетенцію такої установи та забезпечити фінансування її роботи з Державного бюджету. Таку функцію стандартизації та моніторингу якості освіти міг би виконувати Український центр оцінювання якості освіти, а на регіональному рівні – регіональні центри.
6. Визнати, що у системі загальної середньої освіти повинні діяти такі Державні стандарти, які не тільки визначають мінімальні результати (компетенції) та відображають зміст, але й описують обов’язкові умови, необхідні для реалізації стандарту.
7. Визнати можливість та прийнятність використання в системі загальної середньої освіти розроблених під державні стандарти альтернативних навчальних програм, кожна з яких пропонує якісно іншу стратегію викладання предмета.
8. Дозволити школам самостійно обирати програми навчання, навчальні підручники та посібники з числа допущених Міністерством освіти і науки України до використання. Надати школі право працювати за власними робочими навчальною та виховною програмами, які розроблені на основі обраних, з урахуванням запитів та інтересів учнів і потреб місцевої громади.
9. Створити регульований ринок шкільних навчальних комплексів. Передати обов’язок придбання шкільних підручників на виділені урядом кошти безпосередньо загальноосвітнім навчальним закладам. За Міністерством освіти і науки України залишити право надавати навчальним програмам і підручникам гриф «Допущено Міністерством освіти і науки України».
10. Притягнути до адміністративної відповідальності осіб, через службову недбалість яких навчальні заклади змушені сьогодні використовувати програми і підручники низької якості (додаток1)
11. Забезпечити належний рівень естетичної освіти (додаток 2)
12. Забезпечити функціонування як окремих навчальних закладів, які мають свою адміністрацію, бюджет і приміщення (якщо це можливо), шкіл І ступеня (початкових ), ІІ ступеня (гімназій) і ІІІ ступеня (профільні ліцеї).
13. Повернутися до європейської моделі 12-річної школи.
14. Забезпечити автономію навчально-виховних закладів та державно-громадське управління ними. Вищим органом управління школою повинні стати збори (конференція) освітньої спільноти (педагогів, батьків, учнів). Обрана зборами рада повинна формувати бюджет, затверджувати робочі навчальні та виховні програми, розробляти програму розвитку навчального закладу та погоджувати кандидатуру директора школи.
15. Чітко сформулювати та законодавчо оформити повноваження Міністерства освіти і науки, республіканських, обласних та місцевих органів управління освітою стосовно системи загальної освіти. Зобов’язати ці структури оцінювати роботу загальноосвітніх навчальних закладів, директорів шкіл насамперед за результатами незалежного оцінювання якості освітнього простору та обсягів доданої школою освітньої вартості.
16. Створити ринок послуг з підвищення кваліфікації педагогічних працівників, зокрема умови для реального вибору форм, змісту та часу підвищення кваліфікації на платній основі, а також навчального закладу, який надаватиме такі послуги. З цією метою у бюджеті школи повинні бути передбачені необхідні кошти.
17. Забезпечити педагогічним працівникам соціальний захист: відновити положення ст.57, яка знівельована поправками 2002 р, 2007 р., зокрема вилучений абзац про перегляд зарплати, пов'язаний з інфляцією. Запровадити пільгове кредитування для учителів. Переглянути оплату праці молодих спеціалістів, які розпочинають педагогічну працю. Не залучати учителів до виконання непередбачених для них обов’язків, зокрема, до збирання даних про всеобуч.
18. Ліквідувати у 2014 році розрив між мінімальною зарплатою та посадовим окладом педагогічного працівника першого тарифного розряду. Регулярно підвищувати розмір базового посадового окладу єдиної тарифної сітки, щоб забезпечувати зростання реальної заробітної плати педагогічних працівників відповідно до визначених ст. 57 Закону «Про освіту» державних гарантій.
19. Розробити нову редакцію Закону України «Про загальну середню освіту», передбачивши у ньому вказані вище зміни.
Додаток 1.
Рекомендації
секції “Дидактичне та методичне забезпечення навчального процесу у ЗНЗ”
1. Враховуючи відсутність широкого педагогічного обговорення якості підручників, які готуються до друку, внести зміни до діючого Положення про апробацію, зокрема, проводити апробацію нових підручників виданих не масово, а обмеженим тиражем.
2. Результати моніторингових досліджень якості нових підручників мають бути широко висвітлені у засобах масової інформації та прийняті управлінські рішення щодо фізичних та юридичних осіб, з вини яких були допущені до масового тиражування неякісні шкільні підручники.
3. При розподілі підручників враховувати принцип наступності авторства.
4. Передбачити адміністративну відповідальність щодо посадових осіб, які своїми діями посприяли виходу в світ неякісних підручників.
5. Відмінити дію листа МОН України № 1/9-607 від 05.09.13 року “Про використання навчальної літератури у навчальному процесі”, що порушує права вчителя, учня, батьків.
6. Призупинити видрук підручників для 3-го класу, які не пройшли попередню апробацію або мають негативні відгуки.
7. Проаналізувати склад авторських колективів з написання підручників, розглянувши питання про доцільність продовження з ними контрактів на написання підручників для 3 і 4 класів.
8. До складу авторського колективу обов’язково повинен входити вчитель-практик.
9. Переглянути результати конкурсу рукописів підручників, проведених у 2011-2012 н.р. з огляду на те, що переможцями конкурсу визнані автори (авторські колективи), чиї підручники отримують негативну оцінку учителів-практиків, науковців, батьків, громадськості.
10. Збільшити фінансування на покращення матеріальної бази кабінетів природничо-математичного циклу (прилади, реактиви, хімічний посуд), оснащення їх новітніми засобами навчання (мультимедійна дошка, комп’ютер, проектор тощо.)
Додаток 2
Про важливість змін у художньо-естетичній освіті учнів
Концепція художньо-естетичного виховання у Державному стандарті укладена за взірцями пострадянських часів (у гіршому їх варіанті), а нинішні програми не відповідають європейським вимогам та базуються на бездарній переробці зразків старих авторських програм, науково необґрунтованих. Особливо небезпечною для галузі художньо-естетичного виховання стало механічне поєднання, без врахування специфіки природовідповідності у розвитку дитини, предметів образотворчого та музичного мистецтва. Виділена галузь «Мистецтво» не враховує специфіки природовідповідності та розвитку творчого мислення дитини, укладена без врахування антології й закономірностей розвитку історії мистецтва. Псевдоінтегровані програми галузі «Мистецтво» не відповідають вимогам особистісного, диференційованого підходу у розвитку дитини, не ґрунтуються на педагогічних й психологічних дослідженнях з розвитку творчого мислення дитини засобами образотворчої діяльності, їх апробація доводить неефективність результатів навчання.
У Державному стандарті змісту освіти необхідно відзначити дуже важливу роль предметів художньо-естетичного циклу, особливо образотворчого мистецтва, для розвитку особистості учнів.
Розробити нову концепцію художньо-естетичного виховання особистості учня у школах та позашкільних закладах освіти України з врахуванням природовідповіддності та наукових досліджень у світовій педагогіці та психології з розвитку творчого мислення дитини засобами образотворчої діяльності.
Укладати та затверджувати програми з художньо-естетичного профілю на рівні Міністерства освіти і науки України зі схваленням Академією мистецтв України та дозволити працювати за цими програмами лише вчителям-початківцям. Досвідченим вчителям, практикам-професіоналам рекомендувати, взявши за основу Державний стандарт, самостійно укладати програми з образотворчого мистецтва та художньої культури та надавати право цим вчителям самостійно вибирати методи та літературу з розвитку творчого мислення учнів для проведення уроків художньо-естетичних дисциплін.
Рекомендувати Міністерству освіти і науки України видавати підручники з образотворчого мистецтва та художньої культури для учнів на електронних носіях, оскільки вони можуть забезпечити візуалізацію предмету. Але особливу увагу приділити посібникам на друкованих та електронних носіях для вчителів образотворчого мистецтва та художньої культури. З метою підвищення вимог до якості викладання предметів художньо-естетичного циклу, надавати можливість вчителям даного профілю отримати додаткові знання з метою здобуття професійних знань з образотворчого мистецтва та художньої культури на базі інститутів підвищення кваліфікації вчителів спільно з відповідними університетами та академіями художньо-естетичного профілю.