Підвищення пенсій педагогічним працівникам:
обіцянки та реальні справи
«Як Президент України обіцяю, що держава також буде робити все для зростання якості і доступності освіти, піднесення авторитету вчителя, підвищення рівня оплати праці, поліпшення умов життя»
(з привітання Президента України В. Януковича
з нагоди Дня працівника освіти - 2010)
30 листопада ц. р. Верховна Рада України розглянула проект Закону України про внесення змін до статті 57 Закону України «Про освіту» щодо пенсійного забезпечення педагогічних працівників. З жалем повідомляю, що законопроект був відхилений. За прийняття його за основу проголосувало лише 121 народний депутат (з 408 присутніх на засіданні проголосували проти – 0, утрималися – 0, не голосували – 287). Прикро, за проект закону віддали свої голоси лише по 2 депутата фракції «Наша Україна – Народна Самооборона» та позафракційних; лише 7 депутатів – представників провладної фракції Партії регіонів, 12 – фракції Народної партії, 72 зі 121 опозиційної фракції «Блока Юлії Тимошенко – «Батьківщина». Сто відсотків голосів за законопроект віддано фракцією Комуністичної партії України.
Задаю собі питання – чому законопроект не прийнято? адже всі народні обранці добре розуміють, що жалюгідна пенсія, яка нині виплачується вчителеві є ні чим іншим, як пенсія елементарного виживання. Вчитель, який віддав педагогічній праці 30-40 років має пенсію у 700 гривень. Цього навіть не вистачає для того, аби вчитель сільської школи придбав паливо для опалення свого будинку (наприклад на Херсонщині 1 т. вугілля коштує близько 2 тисяч), а педагогу міської середньої школи - аби сплатити комунальні послуги. Тож вчителі пенсійного віку й залишаються далі працювати, не маючи матеріальних можливостей піти на давно заслужений відпочинок.
Спробую відповісти на поставлене питання, щоб ті педагогічні працівники, які зверталися з індивідуальними та колективними зверненнями до мене, як автора законопроекту, Голови Верховної Ради України, Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, фракції КПУ – розуміли, що крилаті слова «судите про них не за їх словами, а у їх справах... По плодах їх ви дізнаєтеся їх...» - актуальні й для українського політичного сьогодення.
Провладні не голосували за підвищення пенсійного забезпечення вчителів з позиції того, що їх уряд не має джерел фінансування на виплату підвищених пенсій. Хоча в законопроекті передбачено поетапне введення закону в дію, зокрема до 2014 року. Невже у Партії регіонів не вірять, що в результаті проведених ними реформ економіка України зміцнішає? БЮТ не проголосував у повному складі з двох причин: по-перше, як би це був їх законопроект, то можна й проголосувати стовідсотково, а потім на всіх перехрестях волати, що їх ініціатива не підтримана. І по-друге: враховуючи те, що законопроект передбачає підвищення пенсій лише педагогічними працівникам і не охоплює всіх категорій працівників соціальної сфери (культпрацівники, лікарі тощо) частина фракції не голосували за закон. Але я це раз наголошую – давайте розпочнемо з учителя, маючи на увазі його суспільне значення. Цей крок стане стимулом для вирішення питання пенсійного забезпечення іншим категоріям громадян.
Прикро, що й фракція Народної партії, лідером якою є Голова Верховної Ради України В. Литвин не проголосувала за законопроект у повному складі.
Відповідно до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» на наступну сесію я знову подам проект закону щодо пенсійного забезпечення педагогів. Адже вже завтра ми не будемо мати тих, хто навчає.
Загальновідомо, що у школах поглиблюється тенденція щодо старіння педагогічних кадрів. У сільській місцевості і навіть в районних містечках молодому спеціалісту неможливо знайти роботу вчителя. Пенсійне забезпечення вчителя настільки мізерне, що вчителі намагаються працювати якомога довше. З іншого боку й оплата праці педагогів не витримує критики. Чому молоді педагоги не поспішають до школи? Вчителям, як і іншим працівникам бюджетної сфери, нараховується зарплата по тарифній сітці за правилом: перший тарифний розряд, який потім помножується на різні коефіцієнти. Молодий вчитель має восьмий тарифний розряд, який повинен дорівнювати мінімальній заробітній платі – 880 гривень. Але чомусь уряд встановлює виплати для першого тарифного розряду у сумі 570 гривень. З урахуванням певних коефіцієнтів молодий вчитель отримує близько 900 гривень. Прибиральниця, при всій повазі до її праці, але їй не обов’язкова вища освіта, має 880 гривень. Яка мотивація у здібних молодих людей з вищою освітою іти працювати у школу? Я вже не кажу, що треба виконати статтю 57 Закону України «Про освіту», де зарплата вчителя має бути на рівні середньої по промисловості – 2400 гривень.
Виходячи з того, що Президент України має переконання про те, що освіта – державний пріоритет номер один, варто сподіватися – пропрезидентські та проурядові фракції Верховної Ради України нарешті підтримають намагання глави держави щодо «піднесення авторитету вчителя, підвищення рівня оплати праці, поліпшення умов їх життя».
Народний депутат України,
секретар Комітету Верховної Ради України
з питань науки і освіти Катерина Самойлик