Унікальний, потужний чинник вдосконалення освітянської галузі
У «Голосі України», як уже повідомлялося, обговорювалась проблема «Законодавчий та суспільний виміри запровадження зовнішнього незалежного оцінювання: «за» і «проти». Участь у роботі «круглого столу» взяли голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Володимир Полохало, заступник міністра освіти і науки Павло Полянський, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Леонід Губерський, директор Українського гуманітарного ліцею імені Шевченка Галина Сазоненко, головний консультант Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Євген Красняков, член редколегії «Голосу України», оглядач з питань освіти Іван Ілляш, головний редактор «Голосу України» Анатолій Горлов.
Ред.: — Верховна Рада відхилила законопроект, який визначав порядок зовнішнього незалежного оцінювання. Чому так сталося?
Полохало: — Це вийшло на технічно-технологічному рівні. Декілька депутатів із фракції «НУ—НС» і один депутат із БЮТ були відсутні в залі, тому не вистачило два-три голоси для того, щоб прийняти в першому читанні урядовий законопроект. Він був підготовлений на виконання рішення нашого комітету, ухваленого 13 лютого 2008 року. Депутати настійливо рекомендували Кабінету Міністрів на законодавчому рівні унормувати процес запровадження ЗНО. Як пам’ятаєте, проблема набула резонансного звучания і потребувала державної уваги. 23 квітня 2008-го на засіданні уряду розглянуто питання щодо організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти в 2008 році. Прем’єр-міністр України Юлія Тимошенко доручила тоді негайно підготувати проект закону з питань запровадження ЗНО. Було створено спільну робочу групу, яка в короткий термін підготувала відповідний законопроект. На жаль, певні прояви політичних протистоянь завадили оперативному внесенню на розгляд парламенту підготовленого проекту закону. Процес затягнувся. Тому документ потрапив до Верховної Ради лише наприкінці січня поточного року. Впевнений, якби він був ухвалений у першому читанні, комітет зробив би все, щоб його ухвалили в остаточній редакції до початку проведення ЗНО-2009. На жаль, цього не сталося. Розуміючи необхідність законодавчого унормування ЗНО, народні депутати — члени Комітету з питань науки і освіти Полохало, Оробець, Давимука, Доній, Зубець, Курило — внесли на розгляд парламенту новий проект закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань запровадження зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти і встановлення відповідальності за порушення порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання знань та використання його результатів» (реєстраційний № 4241 від 19 березня 2009 року). Його підтримують більшість випускників та їхніх батьків, переважна більшість освітян. Вносячи свій законопроект, парламентарії виходили з того, що відповідно до статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади регулювання відносин в системі освіти і виховання. А статтею 4 Закону України «Про освіту» саме на Верховну Раду покладено визначення державної політики в галузі освіти. Тобто жодні нормативно-правові акти без законодавчого врегулювання не мають визначати засадничі принципи освіти. Це було нашим кредо із самого початку.
На жаль, сьогодні вже лунають звинувачення в тому, що авторами проекту порушено статтю 107 Регламенту Верховної Ради України, яка передбачає, що законопроект, який за суттю повторює відхилений проект закону, не може бути внесений на поточній сесії парламенту. Маємо надію, що цьому не стане на заваді думка голови Комітету з питань Регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України п. Єфремова, який у своєму листі до нашого комітету без будь-яких обґрунтувань стверджує, що законопроект за № 4241 зареєстровано з порушенням вимог Регламенту. Абсолютно упереджена точка зору! Як, до речі, і точка зору іншого члена фракції Партії регіонів п. Колісніченка, який під час обговорення урядового законопроекту 17 березня заявляв: «У цих тестах на сьогодні абсурдні питання ставлять, дітям нав’язують нацистську ідеологію, фашистську ідеологію, перекручується наша історія, нагнітаються русофобські настрої...». До чого тут це?
«Голос України» правильно зробив, що ініціював розгляд резонансного питання, яке хвилює півмільйона вступників. Загалом — близько двох мільйонів осіб очікують від вищого законодавчого органу країни позитивного розв’язання проблеми в середині квітня. Сподіваюсь, законопроект буде підтриманий парламентом. До речі, нами вже отримано позитивні відгуки на нього від головного науково-експертного управління апарату Верховної Ради, Міністерства освіти і науки, міністерств, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади, Академії педагогічних наук України.
Ред.: — Стосовно попереднього законопроекту. На його адресу лунала критика, і доволі серйозна. Тоді цей законопроект представляв міністр Вакарчук. Чи означає це, що міністерство не зовсім володіло ситуацією і не повною мірою врахувало наслідки, які могли бути в разі запровадження ЗНО?
Полянський: — Зовсім не означає. Міністр фахово і переконливо доповідав на пленарному засіданні парламенту; міністерство повністю контролює ситуацію, а «наслідки» були прораховані ще до початку запровадження всеохопного тестування. Як і шановні члени профільного Комітету Верховної Ради, з яким міністерство, на мою думку, в цілому конструктивно співпрацює, ми усвідомлюємо, що подальше запровадження ЗНО потребує вдосконалення нормативно-правової бази, зокрема, внесення змін і доповнень до національного законодавства в галузі освіти в частині включення основних норм, які формують правову базу зовнішнього незалежного оцінювання.
Документ розроблено саме завдяки тісній взаємодії з комітетом, який очолює шановний Володимир Полохало, окремими народними депутатами, Українським центром оцінювання якості освіти, колективами навчальних закладів, органами управління освітою, українськими і міжнародними експертами, освітянською громадськістю. Ним передбачалося внесення доповнень до трьох законів України: «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту».
У ньому, зокрема, давалося визначення термінів «зовнішнє незалежне оцінювання знань», «зовнішнє незалежне оцінювання знань осіб, які бажають вступити до вищих навчальних закладів»; передбачалося, що прийом на навчання до ВНЗ незалежно від форми власності закладу та джерел оплати за навчання здійснюється на конкурсній основі відповідно до здібностей і рівня знань, визначеного на підставі ЗНО, передбаченого умовами прийому на навчання до вищих навчальних закладів; унормовувалося громадське спостереження за проведенням зовнішнього оцінювання. Право його здійснення надається широкому колу представників громадських організацій, органів громадського самоврядування навчальних закладів. Також було прописано, що зміст програм ЗНО повинен відповідати змісту шкільних навчальних програм і вони повинні затверджуватися одночасно з переліком предметів і термінів проведення оцінювання.
При голосуванні законопроекту у Верховній Раді сталося те, що сталося. Міністерство й надалі зацікавлене, щоб закон був прийнятий, оскільки він зняв би дуже багато проблем. Принаймні не «накручувалося» б питання, що, мовляв, ЗНО проводиться «незаконно». Навіть теперішня правова база забезпечує легітимність процедур ЗНО: Указ Президента України від 20 березня 2008 року № 244 «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні» та від 25 вересня 2008 року № 857 «Про забезпечення дальшого розвитку вищої освіти в Україні»; постанова уряду «Про деякі питання запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та моніторингу якості освіти» № 1095, датована ще 25 серпня далекого вже 2004 року; всі без винятку урядові рішення та документи МОН щодо ЗНО пройшли експертизу й були погоджені Міністерством юстиції. Власне, позиція профільного комітету Верховної Ради, про що розповів Володимир Іванович, а також те, що народні депутати, приймаючи закон про державний бюджет на 2009 рік, проголосували за виділення 81 мільйона гривень на проведення цьогорічного тестування, засвідчили, що загалом ця прогресивна справа знаходить підтримку серед парламентаріїв. Упевнений, врешті-решт, справу буде зроблено, адже ЗНО за опитуваннями громадської думки увійшло до десятки найвизначніших подій за роки після відновлення незалежності України й визнане найуспішнішою освітньою реформою. Сімдесятивідсоткова підтримка громади — це, з одного боку, визнання успіху, а з другого — велика відповідальність.
Ред.: — Торік повсюдно було проведено ЗНО, хоча закону не ухвалили. Діти могли одразу в кілька вузів подавати документи. Це позитив чи негатив?
Губерський: — Насамперед хочу зауважити, що наш університет підтримує ЗНО, запроваджене торік. Ми не робили жодних відхилень від затверджених Міністерством освіти і науки умов прийому. Впродовж останніх двох місяців наші факультети та інститути під керівництвом ректорату провели ретельний аналіз результатів зимової сесії серед студентів 1-го курсу, тобто тих, хто вступив на основі ЗНО. Цей аналіз свідчить, що ЗНО має і позитивні аспекти, і певні суперечливі моменти. До позитиву хочу зарахувати наступне: на юридичний та економічний факультети, до Інституту міжнародних відносин, на спеціальності іноземних мов Інституту філології — понад половину студентів зараховано з регіонів. Причини таких змін зрозумілі: талановиті діти є повсюдно, але раніше вони боялися їхати у великі міста, боялися конкуренції з випускниками шкіл Києва та інших міст. Вони подавали документи до ВНЗ переважно за місцем проживання або неподалік від домівки. Сподіваюся, досвід минулого року і наші дії з підготовки до цьогорічної вступної кампанії остаточно позбавили абітурієнтів та їхніх батьків сумнівів, адже все визначатиме лише рівень знань, відображений у сертифікатах центрів незалежного оцінювання.
Ми перевірили, як склали зимову сесію наші першокурсники. З повною упевненістю можу сказати, що ті, хто вступив на державну форму навчання з високими балами ЗНО — від 180 і вище — як правило, підтвердили свої знання. Переважна більшість першокурсників показала високі знання з тих дисциплін, які були профілюючими при вступі на ті чи інші спеціальності. Це стосується й переважної частини медалістів, лауреатів олімпіад МОН України та самого університету, випускників університетських ліцеїв. І все це за того, що першокурсники проходили непросту адаптацію.
Але на сьогодні ми бачимо в існуючій системі й певні недоліки. Це стосується насамперед прийому на навчання на факультети природничого, математичного та інженерного профілів. Відверто скажу, що конкурс на ці факультети сьогодні низький. Торік він становив на більшість 1,2—1,5 особи на місце, і це за того, що абітурієнт мав право подавати документи до декількох ВНЗ чи на декілька спеціальностей одразу. Але ж це ті факультети, де формується фундаментальна наука. Така ситуація нас непокоїть.
Очевидна проблема, яка бентежить багатьох у суспільстві. Є небезпека, що учні середньої школи будуть вивчати лише ті предмети, що виносяться на ЗНО, точніше, ті, які вони обрали для складання ЗНО. Скажімо, в того, хто вступатиме на гуманітарний факультет, відпаде потреба у вивченні фізики, математики, географії тощо. У природничника чи математика, навпаки, не буде потреби у вивченні історії чи літератури. Втрачається мотивація, а це становить величезну небезпеку для освіти загалом. Отже, варто враховувати під час вступу результати успішності абітурієнта в школі з усіх навчальних дисциплін, і ми підтримуємо позицію парламентського профільного комітету: закон про ЗНО має передбачати урахування середнього балу документа про повну середню освіту. Я не бачу тут жодного кроку назад, як дехто це стверджує. Якщо ми цього не зробимо, то марно сподіватися на те, що діти опановуватимуть всі предмети шкільної програми. У разі прийняття такої пропозиції ми піднімемо статус документа про середню освіту.
Наступна думка буде, можливо, ще більш категорична, але вона є голосом нашого колективу. Ми вважаємо, слід тісніше пов’язати ЗНО з підсумковою державною атестацією в школі. Аби спонукати школярів до вивчення фундаментальних природничих дисциплін, треба зробити обов’язковим для всіх зовнішнє оцінювання з математики (а за великим рахунком — і з фізики). Те саме стосується обов’язковості зовнішнього оцінювання з історії України для усіх без винятку випускників школи.
Ми багато говоримо про Болонський процес, про академічну мобільність. Але будемо відверті — без належного рівня знань з іноземної мови діалоги про таку мобільність залишаються балачками. А це ж справжня катастрофа: сьогодні мало хто з випускників шкіл володіє іноземною мовою на пристойному рівні. І сподіватися в нинішніх умовах на те, що абітурієнт прийде до вузу з належним знанням іноземної мови — справа марна. А тоді про яку мобільність можна говорити і кого направляти за кордон, хоч пропозицій для такого навчання в нас чимало?! Аналізуючи ситуацію, ми дійшли висновку, що фахівцю з фізики чи юриспруденції не потрібне знання іноземної мови на рівні перекладача, але він має достатньо володіти розмовною іноземною мовою та професійною лексикою, щоб бути здатним підтримувати наукові зв’язки із зарубіжними колегами.
Ми вважаємо, що виходом з ситуації може бути повсюдне запровадження обов’язкового зовнішнього оцінювання з іноземної мови при закінченні школи та під час вступу до ВНЗ. Це закладе основи мотивації школярів. Інакше нічого не вийде. Ми вже цього року запровадили на кількох факультетах обов’язковий сертифікат з іноземної мови при вступі, але не пішли на введення такої норми загалом в університеті, бо це потребує уведення такої вимоги у школах та ВНЗ країни.
Згадаймо, така проблема була і з обов’язковим запровадженням незалежного оцінювання з української мови та літератури. Ми спочатку долали сумніви — чи це демократично, чи не є це порушенням прав людини?
Отже, мають стати загальнодержавною справою питання — які дисципліни та в якому вигляді вводити до ЗНО, яким чином їх пов’язувати зі вступом? Варто замислитися також і над комплексним оцінюванням гуманітарних та суспільних знань випускників шкіл — з правознавства, економіки, всесвітньої історії, філософії, етики тощо. Якщо всім миром будемо вирішувати цю справу — зможемо розв’язати наявні проблеми і підняти насамперед якість загальної середньої освіти, про яку ми багато говоримо. За такого комплексного підходу, вважаю, посилюватимуться стимули та мотивації щодо вивчення різних предметів у школі. Адже, зрозуміло, у вищих навчальних закладах ми отримуємо вже готовий результат середньої школи — її випускника, і виправляти проблеми інколи буває вже надто пізно. Я не хочу нікого звинувачувати, але нам добре відомо, що сьогодні коїться з рівнем знань випускників школи, коли вони вивчають хто математику, хто історію України, хто іноземну мову з репетитором. А пропонований підхід зміг би забезпечити саме комплексну підготовку школярів, якою ми завжди пишалися. Отже, потрібно всім гуртом виправляти цю критичну ситуацію у середній школі, а тоді ВНЗ зможуть відбирати за результатами ЗНО кращих абітурієнтів.
Ред.: — У зв’язку із можливістю оцінювання знань лише з кількох предметів школа втрачає своє первинне значення. Чи не губимо ми молоде покоління, яке вчить два-три предмета, а все інше їх не цікавить?
Сазоненко: — Одразу зауважу, що ми маємо досвід незалежного зовнішнього оцінювання з 2002 року. У тестуванні беруть участь 100 відсотків наших випускників. І ще не було випадку за всю історію ліцею, щоб хтось із них не вступив до вузу. Тому це дає змогу зробити висновок: ЗНО — це унікально потужний чинник реформування сучасної освіти. Вважаю, профільний комітет Верховної Ради України, Міністерство освіти роблять дуже потрібну справу. Ми, а це педколектив, батьки та ліцеїсти, однозначно «за» ЗНО знань. Цього року лише один учень в анкеті на запитання: «На кого ти розраховуєш при вступі?» написав: «Я розраховую на випадок». Тобто він думає, що йому поталанить. Інші в анкетах пишуть: «Я сам відповідаю за свій результат» — ось що важливо. Не покладаються на батьків, на телефонне право та гаманці. Я дуже рада, що сьогодні не йдеться на «круглому столі» про корупцію. Кожен із моїх учнів каже: в мене вірять мої вчителі, значить, я перемагаю обставини. На моє переконання, жоден репетитор не може забезпечити систему підготовки до ЗНО, за короткий час (навіть за півроку) не підготує до тестування. Ми проводимо пробне тестування, знаємо, хто добре навчається, а хто думає: побіжу до репетитора. Це не врятує, бо результати свідчать: погано навчався в школі — отримаєш відповідні бали.
Отже, має бути цілісна система. Це робота кожного закладу. Як це зробити?
По-перше, я знаю, що таке сучасний директор, знаю, що таке вчитель, який сьогодні практично не хоче читати, не знає основ тестологічної науки, не хоче підвищувати кваліфікацію. Головний чинник — людина. Від неї багато що залежить. Я кажу про вчителя, який інтелектуально спроможний, професіонал і готує до ЗНО, але є й такий, якого називають урокодавачем. Від послуг останніх ми відмовляємось.
По-друге, я абсолютно погоджуюся з Леонідом Васильовичем у тому, що лише ЗНО з обов’язково обмеженою кількістю навчальних дисциплін спровокує монопредметну освіту, а не освіченість — загальнокультурну компетентнісну освіту, яку давала загальна середня школа. Вибір цих предметів невеликий, під час вступу до вузів — два, максимум — три. Виходить, лише три ці предмети серйозно вивчає учень. Тому, на мою думку, необхідне узгодження ЗНО з правилами вступу до ВНЗ. Наведу приклад. Нещодавно ми підписували угоду про співробітництво з однією з найбільших шкіл Китаю, де навчається тисяча старшокласників. Як у них відбуваються державні іспити? Це не зовнішнє оцінювання, а обов’язкові державні іспити. Для вступу до вузів у Китаї беруть до уваги п’ять дисциплін — рідна мова і література, історія, математика, іноземна мова. А далі — профільний предмет. Якщо ти хочеш стати хіміком, складай додатково хімію, якщо ти хочеш бути філософом, складай предмет «Людина і світ», юристом — правознавство тощо. Гадаю, слід повернутись до минулорічного профільного тестування. Чи є ризики? Звісно, є. Ризики технологічного характеру (вплив людського чинника). Ліцеїсти, обговорюючи цю тему, просять зняти всі пільги, у тому числі для сиріт. Слід надавати для таких абітурієнтів лише соціальні пільги.
Як відібрати учнів, які спроможні вчитися, а не просто відвідувати уроки? Пригадую слова одного з президентів США, який казав, що Радянський Союз їх обганяє в галузі освіти і науки, бо там до них ставляться як до релігії. Якщо ми втратимо освіту, не досягнемо економічного прогресу. Я запрошую всіх парламентаріїв у ліцей поспілкуватися з учнями. Випускники їх переконають: для того, щоб вчитися, треба добре вчитися, для того, щоб одержувати добру освіту, треба дуже добре вчитися. Не може бути освіта розмінною монетою для політиків, але в законодавство слід вносити зміни. Суспільство розвивається і це вимагає відповідної реакції парламенту.
Урахування середнього балу документа про середню загальну освіту — це теж наша вимога. Просимо міністерство і профільний Комітет Верховної Ради врахувати це.
Ред.: — Народні депутати не проти ЗНО загалом. Вони проти такого тестування, яке пропонувалося. От і зараз висловили масу претензій до пропонованого законопроекту. Очевидно, в цій ситуації не варто бігти поперед батька в пекло. Треба продумати, і є ще час, щоб всі крапки розставити над «і». Ви самі сказали, що має бути щонайменше п’ять предметів...
Сазоненко: — З огляду на те, що ми говоримо про сутність і принципи ЗНО, а не про технологічні підходи. Технологію закон не може прописувати, на мою думку. Закон прописує загальні принципи. А технології — справа професіоналів. Звичайно, ідеалу досягти неможливо. Слід врахувати позицію випускників, учителів, батьків. Це непросто. Тому треба обов’язково приймати зміни до законів, адже 72 відсотки громадян країни підтримують ЗНО.
Ред.: — Володимире Івановичу, оці зауваження, що прозвучали, пропонований законопроект враховує?
Полохало: — Думка Галини Стефанівни дуже важлива. Торік на нашому комітеті вона говорила, що 98 відсотків випускників її ліцею були за зовнішнє незалежне оцінювання. Чому необхідно законодавчо врегулювати ЗНО?
Назву ключові причини, хоча їх значно більше. Коли ми кажемо про верховенство права, то наголошуємо, що ідея запровадження ЗНО перебуває на етапі законодавчого становлення і потребує вдосконалення. Я не згоден з тим, коли говорили, що зовнішнє незалежне оцінювання — це найпотужніший чинник реформи вищої освіти. На мою думку, ЗНО — це лише один із механізмів, інструментів реформування вищої освіти. Насправді реформування вищої освіти і освіти взагалі потребує комплексних зусиль і розуміння політичною елітою і всіма політичними силами, що освіта має бути пріоритетом. Вона, на жаль, не стала пріоритетом за 18 років незалежності нашої держави. Зовнішнє незалежне оцінювання — це механізм рівного доступу громадян до вищої освіти. Я одразу відкидав ідею, що ЗНО — інструмент боротьби з корупцією. Це була хибна ідея. Ми наголошуємо на рівному доступі до освіти і на тому, щоб наша вища освіта була конкурентоспроможна на європейському рівні. Брак законодавчої бази або відсутність унормування ЗНО якраз провокує виникнення непорозумінь у сфері фінансового контролю за витрачанням коштів на проведення зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти. А це чималі кошти з державного бюджету України. Рахункова палата України здійснила аудит результатів проведення зовнішнього незалежного оцінювання в 2008 році і зробила низку серйозних висновків. Зовсім недавно всі 450 депутатів ознайомилися з документом і ніхто не спростовував ту інформацію. Рахункова палата зазначила, що процес запровадження зовнішнього незалежного оцінювання відбувався за неповним нормативним і недосконалим адміністративним урегулюванням. Мінфіном та іншими органами державної виконавчої влади не вирішено питання фінансування територіальних навчальних екзаменаційних центрів тощо. Тому всі члени комітету жорстко висловились за посилення контролю організації та порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Центри незалежного оцінювання мають контролюватися? Безперечно. Такий контроль повинен здійснюватися передусім на законодавчому рівні. Тому новий законопроект піднімає вагу середнього балу атестату під час прийому до ВНЗ.
Законопроектом пропонується також встановлення належного правового статусу сертифіката ЗНО. Це є в новому законопроекті. Тут я абсолютно підтримую ректорів, адже це статус документа державного зразка, це не лабораторна робота. Нашим проектом закону пропонується внести зміни та доповнення до базового Закону України «Про освіту» в частині включення лише основних норм, які формують законодавчу базу зовнішнього незалежного оцінювання. Також пропонується включити до Закону України «Про вищу освіту» визначення термінів, основні засади та вимоги до порядку проведення ЗНО, встановлюються види інформації, якій під час проведення оцінювання має надаватись статус конфіденційності, передбачено право на отримання засвідчених копій сертифікаційних робіт. На відміну від урядового законопроекту, нами запропоновано внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України, Кримінально-процесуального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти та використання його результатів. Так, доповнення до статті 183 Кримінального кодексу України передбачає встановлення відповідальності за порушення права на освіту під час проведення ЗНО та використання його результатів, перешкоджання проходженню оцінювання, державної підсумкової атестації чи вступних випробовувань до вузів, умисне порушення порядку проведення зовнішнього незалежного оцінювання, а також за підробку та використання завідомо підроблених документів про освіту. Таке траплялося і в деяких інших країнах. Для того, щоб у нас цього не сталося, законодавець передбачає норми, які були б запобіжним, превентивним заходом. Для цього пропонується додаткова стаття 3301, яка передбачає кримінальну відповідальність за умисне розголошення конфіденційної інформації, якщо це завдало суттєвої шкоди інтересам держави чи правам особи.
У Кодексі України про адміністративні правопорушення пропонується збільшити розмір штрафів за порушення порядку обліку, зберігання і використання документів та інших носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави. І міністерство тут зацікавлене. Наша мета — забезпечити громадянам рівний і справедливий доступ до вищої освіти на конкурсних засадах. Має бути загальнонаціональний моніторинг, на якому визначається реальний рівень загальної середньої освіти, щоб ми могли усунути нічим не виправдане психологічне навантаження на випускників, які з одного і того самого предмета складають екзамени двічі. Я не хотів би зупинятися на всіх деталях законопроекту. Якщо ми приймаємо його в першому читанні, на цьому робота не завершується. Треба переконувати більшість депутатського корпусу. Треба йти у фракції, показувати, розказувати, і роз’яснювати.
На жаль, на цьому шляху трапляються негаразди та непередбачувані ситуації. Один з авторитетних послів великої зарубіжної країни написав листа до нашого парламенту, де дуже переймається проходженням цього законопроекту. Я це розцінюю, м’яко кажучи, як недоречність. Ми самі спроможні визначати свої пріоритети. Гадаю, зарубіжний посол подав поганий приклад. Я не уявляю, щоб якийсь український посол в якійсь країні міг би радити тому чи іншому законодавчому органу, які закони треба приймати. Комітет не міг не відреагувати і надіслав лист Голові Верховної Ради України з відповідними оцінками.
Ред.: — А чи є в законопроекті позиція, яка враховує середній бал атестата?
Полохало: — Якраз це є. Хочу наголосити й на тому, що серед авторів законопроекту є і член Партії регіонів Михайло Зубець, і член «Єдиного центру» Леся Оробець, і представники «Народної самооборони», і БЮТ. До речі, ми часто пропонуємо законопроекти, над якими працюють представники всіх партій і фракцій. У комітеті ми практично одностайні в поглядах на розвиток вітчизняної освіти. Освіта — не те ристалище, де слід зводити політичні рахунки. Освіта — це основа розвитку суспільства, нації та держави, запорука майбутнього. Вона є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на світовій арені.
Сазоненко: — Хочу зазначити, що у нас незалежне оцінювання проводиться з 2002 року.
Полохало: — Воно реально почалося десь у 1992 році. Декілька вузів розпочали незалежне оцінювання експериментально.
Полянський: — Коли хтось каже про «численні порушення» при проведенні ЗНО, треба конкретно говорити, про що саме йдеться. Природно, якісь огріхи були, але якщо їх порівняти з тими порушеннями і кількістю скарг до міністерства і комітету, які надходили за традиційного формату вступних випробувань, то це просто не піддається порівнянню. Громадські спостерігачі засвідчили, що в 2008 році зовнішнє оцінювання проведено об’єктивно й на високому рівні, без суттєвих порушень. У 2008-му за процесом ЗНО спостерігали 13 тисяч українських та зарубіжних спостерігачів, котрі загалом дали дуже високу оцінку. Лише за тестуванням з української мови та літератури спостерігали 6 тисяч громадських спостерігачів, з математики та історії України — 3 тисячі. Громадський контроль є запорукою суспільної підтримки. На 460 тисяч учасників ЗНО-2008 було подано лише 3 тисячі апеляцій. Не було жодного судового позову.
Загалом тестування — це спеціальна наука, дуже специфічна. Гадаю, Євген Васильович та інші учасники «круглого столу» погодяться з тим, що вже навіть не дивує, коли хтось щось десь колись чув, щось знає чи здогадується і лише на цій підставі вважає себе неперевершеним фахівцем з тестування. З таким само успіхом я міг би вважати себе фахівцем із двигунів внутрішнього згорання лише тому, що бачив, як рухається автотранспорт... Технологія моніторингу якості освіти, тестування — це специфічний, дуже складний процес. Я підтримую Леоніда Васильовича щодо необхідності підвищення якості знань учнів і студентів точних наук. У міністерстві вже проведено всеукраїнську нараду з цієї проблеми. Потрібно знайти баланс, бо з наступного року «настає» профільна школа, в структурі якої серед інших передбачено суспільно-гуманітарний та художньо-естетичний профілі. Якщо, умовно кажучи, ми тестуватимемо тих, хто готується до вступу в консерваторію, з математики чи хімії, то результат можна спрогнозувати. Те саме стосується гуманітарних дисциплін щодо учнів фізико-математичного профілю. Ми прийняли спеціальну міністерську програму, яка враховує ці та інші особливості.
Коли ж закидають, що буцімто тестування провокує ситуацію, коли учні не будуть вчити всі предмети, то будь-який вчитель скаже, що учні зазвичай ніколи й не вчили з однаковою наполегливістю всі дисципліни. До 2002 року в нашій країні на повторний курс залишали десятки тисяч дітей, але вчитися вони від того краще не стали. А у випускних класах і діти, і батьки особливу увагу приділяли тим предметам, з яких мали складати вступні іспити. Це до теми, як «раніше вчили всі предмети».
Отож і виходить, що ЗНО, як і релігія, має своїх жерців і своїх страждальців... Я заздрю Галині Стефанівні, вона не заступник міністра, не голова комітету і не ректор, може не дбати у своїх висловлюваннях про дотримання політкоректності...
Сазоненко: — І можу навіть народних депутатів критикувати.
Красняков: — Новий законопроект щодо законодавчого забезпечення організації та проведення зовнішнього незалежного оцінювання якості освіти був готовий ще 10 травня 2008 року. Його представила робоча група, до якої входили представники Міністерства освіти і науки, народні депутати, фахівці-практики і управлінці, директори загальноосвітніх навчальних закладів, представники громадськості. Як член робочої групи, хочу зупинитися на основних положеннях нового, підкреслюю, нового законопроекту за № 4241. Він не повторює той проект, який вносився урядом, він значно ширший. Ми порівняли проекти. З’ясувалося: спільними є лише 18—20 відсотків норм та положень. Які новели має депутатський законопроект? Обов’язковим буде врахування середнього балу документа державного зразка про повну загальну середню освіту. Вважаю, наші діти будуть вчити не тільки 2—3 предмети, а намагатимуться отримати значно вищий середній бал, який увійде в загальну кількість балів, які вони отримають за результатами ЗНО. Безперечно, це істотно впливатиме на підвищення рівня знань з усіх предметів, дисциплінуватиме випускників під час проходження державної підсумкової атестації. На відміну від урядового законопроекту, в депутатському врегульовується питання щодо співвідношення державної підсумкової атестації та зовнішнього незалежного оцінювання. Сьогодні в Законі України «Про загальну середню освіту» є поняття лише державної підсумкової державної атестації. Саме тому пропонується внести зміни та доповнення до статей 34 та 37 зазначеного закону в частині того, що зміст, форми і порядок проведення державної підсумкової атестації визначаються і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти.
Полянський: — Дуже важливий момент помітив Євген Васильович. Хіба що в «канонічному» тексті законопроекту доречно писати «документ про повну загальну середню освіту», оскільки чинне законодавство не оперує терміном «атестат» і, по-друге, бали виставляються не в самому документі, а в додатку до нього.
Красняков: — Ми знаємо, Павле Броніславовичу, і в документі немає слова «атестат».
Ред.: — Можливо, варто врахувати якісь особливості, а не лише керуватися підсумками зовнішнього незалежного оцінювання. Брати до уваги, скажімо, особливості окремих вузів, факультетів. Адже хімічний факультет має свої особливості, іноземних мов — свої. І, певно, слід враховувати якісь додаткові умови до вступу, а не лише результати ЗНО?
Губерський: — Звісно, такі особливості є. Вони стосуються насамперед творчих здібностей, рівня фізичного розвитку тощо. Але умовами прийому ці аспекти враховані: так, наприклад, у нашому університеті під час вступу на напрями «журналістика» та «літературна творчість» передбачено проведення творчого конкурсу.
Додаткові вимоги варто було б ураховувати у вигляді середнього балу документа про повну загальну середню освіту.
Стосовно іншого, то введення додаткових випробувань під час вступу становить певну небезпеку і буде кроком назад порівняно з нинішньою ситуацією. Ми обговорювали це питання на Вченій раді університету. Лунали різні думки, наприклад, про те, що варто було б ураховувати під час вступу на природничі, математичні та інженерні напрями результати університетських олімпіад для обдарованої молоді, які ми проводимо понад 30 років. Сьогодні, на відміну від попередніх років, результати цих олімпіад під час вступу не зараховуються. Це набагато краще, ніж запроваджувати додаткове внутрішнє оцінювання. Чому ми не йдемо на такий крок? Тому що є небезпека зловживань, адже знову рішення залежатиме від суб’єктивних оцінок окремих людей...
Наше завдання, нехай це і пролунає патетично, — добір талановитої молоді. Змоделюємо ситуацію: в регіоні є талановита дитина. Куди вона піде навчатися? З найбільшою ймовірністю — неподалік від домівки, адже ВНЗ у нас понад 800. Та де вона зможе краще реалізувати себе щодо фізики, математики, біології, хімії тощо? Гадаю, відповідь очевидна. Тому, на мою думку, набутий досвід проведення олімпіад варто було б запровадити під час відбору на навчання обдарованої молоді. Ми можемо розробити умови проведення та завдання олімпіади, надати базу для її організації, викладацький склад, а правила проведення затверджувало б Міністерство освіти і науки України, яке із залученням зовнішніх незалежних спостерігачів могло б контролювати й цей процес. Спільно з НТУУ «КПІ» та МАНУ ми ініціюємо прийняття програми «Майбутнє України».
Сазоненко: — З цього приводу і я наведу приклад. На зустрічі з президентом «Могилянки» учні запитали: чому «Києво-Могилянська академія» проводить своє додаткове тестування? На якій підставі? Чому дозволено преференції лише одному закладу? Пільги мають бути лише інтелектуальні. Для переможців ІV етапу всеукраїнських олімпіад, ІІІ етапу Малої академії наук, міжнародних конкурсів.
Ред.: — Чи не здається вам, що незалежне оцінювання стане свого роду тавром для молодих людей? Буде довідка — і жодного шансу вступити до вузу. Чому ми так категорично вирішуємо це питання? Чому не зробимо так, щоб у юнаків та дівчат був вибір: хоче він незалежного оцінювання — будь-ласка, ні — хай складає іспити. Це перше. І друге. Сьогоднішній випускник може ставитися легковажно до навчання, але через рік може отямитися. У нього має бути вибір.
Сазоненко: — А чому у нього має бути вибір, а в тих, хто вчиться серйозно, — ні?
Якщо той випускник був неуком і через рік усвідомив, що йому треба мати гарну освіту, він має право. Сучасними правилами це передбачено, але через рік, а право вибору в тому, що людина, яка не навчилася в такому віці виконувати певні правила, ніколи не усвідомить свободи вибору.
Ред.: — З вами не згодні...
Сазоненко: — Бо ви з учнями ніколи не мали справу. Ми даємо право — вибирай, Сьогодні ти не хочеш вчити предмет «Людина і світ» — вивчай ділову англійську мову, англійську літературу, історію права, будь ласка, вибирай.
Полохало: — Це проблема, яку ми обговорювали з першим віце-прем’єром, міністром освіти і науки. Ця проблема артикулюється в листах до комітету. Ми торік втратили десь 90—100 тисяч заочників, тому що багато хто з них закінчив школу з оцінками 6, 7, 8... І вони злякалися, були не готові... Вони подумали, що на заочний втупити завжди встигнуть. Що таке заочники для вищих навчальних закладів в умовах світової економічної кризи? Це фінансова основа вузів. І тут ми підтримуємо і Кабмін, і міністерство, які розумно розв’язуватимуть проблему. А ось інша тема — контрактники. Сьогодні дуже важливо закладам вижити. Можливо, варто надати право вибору заочникам.
Губерський: — Торік під час проведення вступної кампанії ми зіткнулися з проблемами при комплектації заочних відділень. Можливо, це були недоліки першого року роботи за новими умовами прийому. Але я не впевнений, що цього року такі проблеми не повторяться. Адже ті, хто вступає на заочні відділення, як правило, вже інша соціальна категорія абітурієнтів. Ми переконалися на прикладі багатьох із них, що нерідко перешкодою при ЗНО виступав вік та психологічні чинники, наприклад, боязнь осоромитися. Чи маємо ми вихід з цієї ситуації? Мені здається, що тут є ще над чим подумати та опрацювати різні варіанти розв’язання проблеми.
Полянський: — Тоді треба зробити окремий зразок документів, де було б чесно написано, що студент чи студентка навчалися саме на заочній формі навчання. А згодом з’ясувати, хто із роботодавців візьме такого спеціаліста на пристойну роботу...
Губерський: — Одним із фундаментальних гасел ЮНЕСКО в стратегії освіти є теза: «Освіта упродовж усього життя». Це гасло передбачає можливість вибору форм здобуття освіти, забезпечення права на самовдосконалення і на саморозвиток особистості. І те, з якої спеціальності та в якому віці людина здобуває освіту, отримує професійні чи навіть світоглядні знання, — це особиста справа людини, а держава зобов’язана забезпечити це право та створити належні умови, в тому числі для заочної форми навчання.
Полянський: Як на мене, то сама постановка питання про преференції для заочної освіти свідчить, що вона «якась не така». От ми тут згадували про кризу в контексті «виживання» ВНЗ. Але ж, колеги, не абітурієнти існують для університетів, а зовсім навпаки. Бо якщо сповідувати іншу методологію, то так ми можемо договоритися до того, що й поліклініка має право «свого» хворого відбирати. Адже навчальні заклади утримуються коштом платників податків, і вони надають послуги громадянам, а не навпаки. Звісно, тут можна шукати формати, але у правовому полі. У нас поки що, дякувати Богу, вища освіта не є примусово-обов’язковою.
Полохало: — До речі, у нас кількість студентів (100 на тисячу населення) вища, ніж у будь-якій європейській країні.
Сазоненко: — Навіть більша, ніж у Фінляндії, яка визначає вищу освіту як обов’язкову.
Губерський: — Насамперед хочу зазначити, що законодавство України не характеризує заочну форму навчання як меншовартісну, навіть попри те, що в громадській свідомості побутує така думка про неї. Тому тут варто передусім методично та принципово йти до її вдосконалення. Більше того, нині у всьому світі запроваджуються екстернат та дистанційна освіта, які є ще складнішими, аніж наша традиційна заочна освіта, коли студент все-таки приїжджає на сесію. У разі ж дистанційної освіти безпосереднього контакту студента й викладача може і не бути. Отож нам слід шукати способи та форми вдосконалення отримання знань, умінь і навичок. Час не стоїть на місці, і людина прагнутиме до нового завжди. Тому нам слід бути готовими до цього і діяти в необхідному напрямі.
Ред.: — Питання, яке хвилює щонайменше два з половиною мільйони співгромадян. Якщо депутати не приймуть закон — зовнішнє незалежне оцінювання якості знань буде чи ні?
Сазоненко: — Буде.
Полянський: — ЗНО вже є. Власне, процедура ЗНО-2009 перетнула екватор. Після успішного виконання в 2008 році Указу Президента в частині переходу на зовнішнє незалежне оцінювання перед міністерством і Українським центром оцінювання якості освіти у 2009 році стоять не менш складні завдання. Піднята високо планка організаційного і методичного забезпечення ЗНО й висока ступінь суспільної довіри до такої форми перевірки якості освіти в середній школі та механізму вступу до університетів не залишають нам іншого, як не менш успішно провести його цьогоріч. Незважаючи на об’єктивні труднощі, ЗНО і вступна кампанія мають бути проведені в повній відповідності до поставлених Президентом України і урядом цілей.
Як показав досвід минулого року, саме системні кроки, спрямовані на забезпечення прозорих процедур при завершенні навчання у школі й під час вступу до університетів, втілені в ЗНО, є запорукою чесного моніторингу якості освіти на всіх її щаблях.
Полохало: — Верховна Рада України формує політику держави в галузі освіти. Тому все, що стосується цієї сфери, має бути законодавчо унормовано. Це дасть змогу уникнути містечкового тлумачення і застосування ЗНО. Так само убезпечить від зловживань. Але найголовніше — це буде кардинальним зрушенням у бік утвердження рівних прав громадян на отримання освіти. Можливо, законодавець запізнився через перманентні вибори, перевибори, довибори... Законодавець запізнився — хай виправляє свою помилку. Якщо ми говоримо про державу, де владарює закон.
Ред.: — Дякуємо всім за розмову.