МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ
СОЦІАЛЬНО-ТРУДОВИХ ВІДНОСИН
________________________________________________________________________
вул. Луначарського,
факс +38 0642 58 46 85, тел. +38 0642 58 63 56,
E-mail: lir@ukrpost.net; http://www.lir.lg.ua
ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
до слухань Комітету ВРУ з питань науки і освіти
"Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти
в Україні"
Луганськ – 2013
ЗМІСТ
Стор.
| | |
| 1. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ МОЛОДІЖНОГО СЕГМЕНТА ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ПРАЦІ ……………………………………………………… | 3 |
| | |
| 2.ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ (ПЕРЕПІДГОТОВКИ) КАДРІВ………………………………………. | 23 |
| | |
| 3 ГРУПУВАННЯ ПЕРЕЛІКІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ТА НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ, ЗА ЯКИМИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ НАЦІОНАЛЬНОГО КЛАСИФІКАТОРА УКРАЇНИ ДК 003 : 2010 "КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ" ………………………………………………………. | 42 |
| | |
| 4. ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ НА ПРОФЕСІЇ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ РІВНЮ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ (ЗА ПЕРВИННИМИ ПОСАДАМИ) ………… | 50 |
| | |
| 5. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО РЕЙТИНГУВАННЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ………………………… | 65 |
1. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ МОЛОДІЖНОГО СЕГМЕНТА
ВІТЧИЗНЯНОГО РИНКУ ПРАЦІ[1]
Розглядаючи молодіжний сегмент ринку праці, слід відмітити, що він характеризується стабільним зростанням пропозиції робочої сили. Це відбувається за рахунок його щорічного поповнення випускниками навчальних закладів різних рівнів. Збалансувати попит і пропозицію у цьому сегменті вкрай важко, що пояснюється таким: по-перше, конкуренція, тобто інші вікові групи, за рахунок своєї професійності та досвіду, менш ризикують втратити роботу та мають більше переваг при працевлаштуванні; по-друге, відсутність попиту на певну професію змушує молодь перекваліфіковуватися та працювати не за спеціальністю (фахом); по-третє, постійна зміна основних пріоритетів, тобто незадоволеність робочими умовами через невиправдані очікування.
Основними показниками, що характеризують молодіжний сегмент ринку праці, є структура молодіжних трудових ресурсів, економічна активність молоді, зайнятість, безробіття, попит і пропозиція на робочу силу молоді. Зібрані статистичні дані щодо стану та динаміки молодіжного сегмента ринку праці за 2008 – 2011 роки
містяться в таблицях 1.1 – 1.9.
Як зазначалося, Україна має значний молодіжний потенціал на ринку праці. Загальна чисельність молоді віком 15 – 34 роки за станом на 1 січня 2011 р. складала 13415,9 тис. осіб, що становить 49,0% від загальної чисельності працездатного населення. Серед них 6811,1 тис. – особи чоловічої статі, або 50,8% від загальної чисельності молоді, та 6604,8 тис. – особи жіночої статі, та 49,2% відповідно.
Інформацію щодо пропозиції робочої сили молоді на ринку праці України подано в таблиці 1.1. Чисельність економічно активної молоді віком 15 – 34 роки у 2011 р. становила 8425,9 тис. осіб, а її питома вага у загальній чисельності економічно активного населення – 38,2%. Рівень економічної активності молоді дещо нижчий від загального показника (62,8 проти 64,3%). Це пояснюється дуже низьким рівнем економічної активності вікової групи 15 – 24 роки (41,7%). Таку тенденцію можна вважати позитивною, оскільки для цієї вікової групи набагато важливіше вчитися, ніж працювати. Економічна активність вікових груп 25 – 29 років та 30 – 34 роки значно вища (79,7% і 83,0% відповідно), і пояснюється тим, що в цих вікових групах молоді люди вже здобули професійну освіту й активно долучаються до економічної діяльності.
Таблиця 1.1.
Економічна активність молоді за віковими групами, статтю та місцем проживання
(за станом на 2011 рік)
| Показник | Кількість населення, тис. осіб | Економічно активне населення, тис. осіб | Економічно неактивне населення, тис. осіб | Рівень економічної активності, % | Рівень зайнятості, % | Рівень безробіття, % | ||
| всього | у тому числі | |||||||
| зайняті | безробітні | |||||||
| Усе населення | 45598,2 | 22056,9 | 20324,2 | 1732,7 | 12265,5 | 64,3 | 59,2 | 7,9 |
| Молодь віком 15-34 роки | 13415,9 | 8425,9 | 7458,3 | 967,6 | 4987,1 | 62,8 | 55,6 | 11,5 |
| У тому числі за віковими групами: | ||||||||
| 15-24 роки | 6252,4 | 2605,4 | 2119,7 | 485,7 | 3647,6 | 41,7 | 33,9 | 18,6 |
| 25-29 років | 3766,4 | 3001,9 | 2727,2 | 274,7 | 762,8 | 79,7 | 72,4 | 9,2 |
| 30-34 роки | 3397,1 | 2818,6 | 2611,4 | 207,2 | 576,7 | 83,0 | 76,9 | 7,4 |
Продовження таблиці 1.1
| Показник | Кількість населення, тис. осіб | Економічно активне населення, тис. осіб | Економічно неактивне населення, тис. осіб | Рівень економічної активності, % | Рівень зайнятості, % | Рівень безробіття, % | ||||||||||
| всього | у тому числі | |||||||||||||||
| зайняті | безробітні | |||||||||||||||
| жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | жінки | чоловіки | |
| Усе населення | 24565,6 | 21032,6 | 10607,0 | 11449,9 | 9881,3 | 10442,9 | 725,7 | 1007,0 | 7511,2 | 4754,3 | 58,5 | 70,7 | 54,5 | 64,4 | 6,8 | 8,8 |
| Молодь віком 15-34 роки | 6604,8 | 6811,1 | 3671,6 | 4754,3 | 3279,1 | 4179,0 | 392,1 | 575,3 | 2930,5 | 2056,6 | 55,6 | 69,8 | 49,6 | 61,4 | 10,7 | 12,1 |
| У тому числі за віковими групами: | ||||||||||||||||
| 15-24 роки | 3054,1 | 3198,4 | 1117,7 | 1487,7 | 908,6 | 1211,1 | 209,1 | 276,6 | 1935,6 | 1712,0 | 36,6 | 46,5 | 29,8 | 37,9 | 18,7 | 18,6 |
| 25-29 років | 1852,0 | 1914,3 | 1277,8 | 1724,1 | 1173,3 | 1553,7 | 104,1 | 170,4 | 573,2 | 189,6 | 69,0 | 90,1 | 63,4 | 81,2 | 8,2 | 9,9 |
| 30-34 роки | 1698,7 | 1698,4 | 1276,1 | 1542,5 | 1197,2 | 1414,2 | 78,9 | 128,3 | 421,7 | 155,0 | 75,2 | 90,9 | 70,5 | 83,3 | 6,2 | 8,3 |
Продовження таблиці 1.1
| Показник | Кількість населення, тис. осіб | Економічно активне населення, тис. осіб | Економічно неактивне населення, тис. осіб | Рівень економічної активності, % | Рівень зайнятості, % | Рівень безробіття, % | ||||||||||
| всього | у тому числі | |||||||||||||||
| зайняті | безробітні | |||||||||||||||
| міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | міські поселення | сільська місцевість | |
| Усе населення | 31186,0 | 14412,2 | 15085,0 | 6971,9 | 13873,9 | 6450,3 | 1211,1 | 521,6 | 8998,5 | 3267,0 | 62,6 | 68,1 | 57,6 | 63,0 | 8,0 | 7,5 |
| Молодь віком 15-34 роки | 9495,6 | 3920,4 | 5915,3 | 2510,6 | 5233,9 | 2224,4 | 681,4 | 286,2 | 3580,3 | 1406,8 | 62,3 | 64,0 | 55,1 | 56,7 | 11,5 | 11,4 |
| У тому числі за віковими групами: | ||||||||||||||||
| 15-24 роки | 4251,7 | 2000,8 | 1619,5 | 985,9 | 1293,0 | 826,7 | 326,5 | 159,2 | 2632,2 | 1015,4 | 38,1 | 49,3 | 30,4 | 41,3 | 20,2 | 16,1 |
| 25-29 роки | 2792,0 | 974,4 | 2238,2 | 763,7 | 2033,0 | 694,2 | 205,2 | 69,5 | 553,8 | 209,0 | 80,2 | 78,5 | 72,8 | 71,4 | 9,2 | 9,1 |
| 30-34 роки | 2451,9 | 945,2 | 2057,6 | 761,0 | 1907,9 | 703,5 | 149,7 | 57,5 | 394,3 | 182,4 | 83,9 | 80,7 | 77,8 | 74,6 | 7,3 | 7,6 |
Таблиця 1.2
Зайнятість молоді за регіонами України (за станом на 31 грудня 2011 р.)
| Регіони | Облікова кількість найманих працівників, усього, тис. осіб | Облікова кількість найманих працівників у віці 15-34 роки, тис.осіб | Частка молоді у обліковій кількості найманих працівників, % | |
| АР Крим | 388,1 | 112,1 | 28,9 | |
| Вінницька | 315,8 | 91,4 | 28,9 | |
| Волинська | 207,6 | 69,0 | 33,2 | |
| Дніпропетровська | 954,3 | 324,5 | 34,0 | |
| Донецька | 1170,2 | 388 | 33,2 | |
| Житомирська | 255,7 | 73,7 | 28,8 | |
| Закарпатська | 203,9 | 69,8 | 34,2 | |
| Запорізька | 456,8 | 138,7 | 30,4 | |
| Івано-Франківська | 230,4 | 73,5 | 31,9 | |
| Київська | 282,7 | 114,7 | 40,6 | |
| Кіровоградська | 205,0 | 60,0 | 29,3 | |
| Луганська | 542,8 | 168,9 | 31,1 | |
| Львівська | 568,8 | 180,4 | 31,7 | |
| Миколаївська | 238,8 | 69,8 | 29,2 | |
| Одеська | 514,7 | 159,5 | 31,0 | |
| Полтавська | 371,4 | 112,9 | 30,4 | |
| Рівненська | 222,8 | 72,7 | 32,6 | |
| Сумська | 252,7 | 72,7 | 28,8 | |
| Тернопільська | 183,5 | 55,3 | 30,1 | |
| Харківська | 661,6 | 198,4 | 30,0 | |
| Херсонська | 197,1 | 54,6 | 27,7 | |
| Хмельницька | 248,1 | 73,2 | 29,5 | |
| Черкаська | 266,5 | 73,1 | 27,4 | |
| Чернівецька | 144,9 | 47,5 | 32,8 | |
| Чернігівська | 232,2 | 63,6 | 27,4 | |
| м. Київ | 1278,2 | 510,4 | 39,9 | |
| м. Севастополь | 84,6 | 24,4 | 28,8 |
Таблиця 1.3.
Зареєстроване безробіття молоді за регіонами України (за станом на 2011 р.)
| Регіони | Зареєстровані безробітні | Частка молоді у загальній чисельності безробітного населення,% | |
| | Усього осіб | молодь до 35 років, осіб | |
| АР Крим | 54659 | 23457 | 42,9 |
| Вінницька | 71425 | 30020 | 42,0 |
| Волинська | 35506 | 18767 | 52,9 |
| Дніпропетровська | 87551 | 41184 | 47,0 |
| Донецька | 86377 | 42764 | 49,5 |
| Житомирська | 55976 | 26359 | 47,1 |
| Закарпатська | 34282 | 18832 | 54,9 |
| Запорізька | 64359 | 29490 | 45,8 |
| Івано-Франківська | 43662 | 23019 | 52,7 |
| Київська | 44023 | 20240 | 46,0 |
| Кіровоградська | 48832 | 21505 | 44,0 |
| Луганська | 51976 | 22913 | 44,1 |
| Львівська | 22614 | 11424 | 50,5 |
| Миколаївська | 50058 | 21637 | 43,2 |
| Одеська | 54257 | 20550 | 37,9 |
| Полтавська | 76462 | 32061 | 41,9 |
| Рівненська | 51415 | 25947 | 50,5 |
| Сумська | 51129 | 21873 | 42,8 |
| Тернопільська | 44301 | 21204 | 47,9 |
| Харківська | 82260 | 33721 | 41,0 |
| Херсонська | 33856 | 14493 | 42,8 |
| Хмельницька | 51554 | 22096 | 42,9 |
| Черкаська | 62745 | 26474 | 42,2 |
| Чернівецька | 26671 | 11896 | 44,6 |
| Чернігівська | 45448 | 18954 | 41,7 |
| м. Київ | 19562 | 8457 | 43,2 |
| м. Севастополь | 4280 | 2203 | 51,5 |
Таблиця 1.4.
Динаміка облікової чисельності найманих працівників у віці 15 – 34 роки
за видами економічної діяльності (за станом на 2008 – 2011 рр.)
(тис. осіб)
| Види економічної діяльності | Роки | |||
| 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | |
| Сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги | 137,4 | 132,8 | 126,4 | 123,9 |
| Лісове господарство та пов’язані з ним послуги | 22,1 | 21,1 | 19,3 | 18,8 |
| Рибальство, рибництво | 2,2 | 2,1 | 1,8 | 1,6 |
| Промисловість у тому числі: | 964,9 | 891,5 | 933,4 | 924,4 |
| добувна промисловість | 156,8 | 150,9 | 152,3 | 155,0 |
| переробна промисловість | 668,8 | 600,4 | 642,1 | 635,1 |
| виробництво та розподілення електроенергії, газу та води | 139,3 | 140,2 | 139,0 | 134,3 |
| Будівництво | 127,4 | 95,7 | 103,2 | 95,0 |
| Торгівля; ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку | 471,3 | 427,1 | 484,1 | 490,1 |
| Діяльність готелів та ресторанів | 36,7 | 34,9 | 45,4 | 46,7 |
| Діяльність транспорту та зв’язку у тому числі: | 294,9 | 280,3 | 292,8 | 286,1 |
| діяльність транспорту | 214,8 | 205,6 | 220,7 | 221,1 |
| діяльність пошти та зв’язку | 80,1 | 74,7 | 72,1 | 65,0 |
| Фінансова діяльність | 199,6 | 169,7 | 169,1 | 174,8 |
| Операції з нерухомим майном, оренда, інжиніринг та надання послуг підприємцям | 185,3 | 181,5 | 214,5 | 216,9 |
| з них дослідження і розробки | 33,7 | 34,2 | 33,0 | 32,4 |
| Державне управління | 238,4 | 241,9 | 242,3 | 221,7 |
| Освіта | 405,1 | 406,2 | 411,5 | 411,7 |
| Охорона здоров’я та надання соціальної допомоги | 353,5 | 353,1 | 349,8 | 347,0 |
| Надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту | 108,1 | 92,5 | 96,4 | 94,1 |
| з них діяльність у сфері культури та спорту, відпочинку та розваг | 87,1 | 72,4 | 73,7 | 71,5 |
| Усього | 3546,9 | 3330,4 | 3490,1 | 3452,8 |
Таблиця 1.5
Динаміка зайнятості молоді за регіонами України (за станом на 2008 – 2011 рр.)
(тис. осіб)
| Регіони | Роки | |||
| 2008 | 2009 | 2010 | 2011 | |
| Україна | 3546,9 | 3330,4 | 3490,1 | 3452,8 |
| АР Крим | 112,9 | 109,8 | 118,4 | 112,1 |
| Вінницька | 100,1 | 95,0 | 94,1 | 91,4 |
| Волинська | 75,2 | 70,2 | 70,0 | 69,0 |
| Дніпропетровська | 331,6 | 310,6 | 318,1 | 324,5 |
| Донецька | 405,0 | 379,0 | 388,8 | 388,0 |
| Житомирська | 80,0 | 74,8 | 75,2 | 73,7 |
| Закарпатська | 71,4 | 68,4 | 69,8 | 69,8 |
| Запорізька | 151,8 | 142,3 | 148,6 | 138,7 |
| Івано-Франківська | 77,6 | 72,7 | 73,2 | 73,5 |
| Київська | 109,6 | 101,9 | 116,0 | 114,7 |
| Кіровоградська | 63,9 | 59,6 | 61,7 | 60,0 |
| Луганська | 180,4 | 171,5 | 172,9 | 168,9 |
| Львівська | 185,4 | 174,4 | 183,7 | 180,4 |
| Миколаївська | 75,4 | 70,9 | 70,4 | 69,8 |
| Одеська | 165,6 | 155,3 | 165,6 | 159,5 |
| Полтавська | 119,8 | 112,9 | 112,1 | 112,9 |
| Рівненська | 77,6 | 72,9 | 73,8 | 72,7 |
| Сумська | 81,1 | 76,2 | 74,2 | 72,7 |
| Тернопільська | 57,8 | 55,3 | 55,7 | 55,3 |
| Харківська | 209,9 | 194,6 | 202,4 | 198,4 |
| Херсонська | 59,9 | 57,2 | 56,4 | 54,6 |
| Хмельницька | 75,7 | 71,6 | 75,5 | 73,2 |
| Черкаська | 81,7 | 74,9 | 75,8 | 73,1 |
| Чернівецька | 49,9 | 48,1 | 47,9 | 47,5 |
| Чернігівська | 68,7 | 64,5 | 66,3 | 63,6 |
| м. Київ | 457,6 | 425,1 | 499,7 | 510,4 |
| м. Севастополь | 21,3 | 20,7 | 23,8 | 24,4 |
Таблиця 1.6
Молодь на ринку праці України (за станом на 2008 р.)
| Регіон | Перебувало на обліку незайнятих громадян | з них: | ||||||||||||
| працевлаштовано | проходило професійне навчання | брало участь у громадських роботах | Безробітні (зареєстровані) | |||||||||||
| Всього | у т.ч. шляхом надання дотацій | у т.ч. за рахунок виплати допомоги по безробіттю (одноразово) | ||||||||||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | |
| АР Крим | 86791 | 38080 | 39358 | 18506 | 891 | 462 | 507 | 188 | 9256 | 4368 | 9381 | 2526 | 56346 | 21565 |
| Вінницька | 110706 | 45418 | 46530 | 20166 | 3168 | 1301 | 1899 | 705 | 10860 | 4711 | 21781 | 5932 | 90032 | 33756 |
| Волинська | 77759 | 41010 | 35157 | 20429 | 2795 | 1743 | 1330 | 753 | 7789 | 5007 | 12768 | 4298 | 52239 | 24721 |
| Дніпропетровська | 162340 | 78048 | 73738 | 38848 | 1708 | 895 | 1547 | 712 | 14818 | 6954 | 18276 | 6294 | 104371 | 43230 |
| Донецька | 176573 | 89418 | 74315 | 40545 | 2588 | 274 | 1712 | 513 | 15735 | 7777 | 37355 | 12330 | 112631 | 51116 |
| Житомирська | 92892 | 42515 | 38475 | 18796 | 1624 | 817 | 723 | 369 | 8496 | 4580 | 14769 | 4316 | 67293 | 27893 |
| Закарпатська | 66943 | 30252 | 30307 | 15340 | 1450 | 715 | 584 | 301 | 6043 | 2869 | 8290 | 2103 | 46303 | 184346 |
| Запорізька | 104608 | 45077 | 43068 | 18503 | 1351 | 603 | 1328 | 603 | 9242 | 5127 | 16227 | 4747 | 72416 | 29415 |
| Івано-Франківська | 102076 | 50235 | 47881 | 25563 | 2448 | 1265 | 1418 | 771 | 8339 | 4100 | 13858 | 4170 | 66571 | 29327 |
| Київська | 72754 | 33145 | 32088 | 14712 | 1127 | 556 | 1065 | 523 | 8315 | 3926 | 11562 | 3367 | 56432 | 23419 |
| Кіровоградська | 74784 | 32921 | 32822 | 15731 | 2075 | 1103 | 1498 | 658 | 8896 | 4315 | 18916 | 5203 | 57749 | 22773 |
| Луганська | 106472 | 49702 | 45793 | 23566 | 1917 | 1007 | 1766 | 789 | 11158 | 4657 | 24448 | 7154 | 75398 | 31107 |
| Львівська | 123293 | 59505 | 51718 | 26175 | 1674 | 935 | 1392 | 731 | 12591 | 5726 | 17155 | 5565 | 42145 | 18670 |
| Миколаївська | 74363 | 31495 | 31644 | 14418 | 2122 | 866 | 1417 | 613 | 7348 | 3339 | 15357 | 4352 | 56692 | 21592 |
| Одеська | 87856 | 35142 | 38712 | 17448 | 1500 | 546 | 1305 | 555 | 8801 | 4115 | 16954 | 4194 | 66883 | 22971 |
| Полтавська | 114007 | 48847 | 45149 | 21888 | 1223 | 636 | 810 | 428 | 9233 | 3873 | 20385 | 5409 | 85035 | 31965 |
| Рівненська | 91327 | 42768 | 35551 | 18555 | 2445 | 1382 | 1440 | 807 | 9610 | 5233 | 23660 | 6367 | 69678 | 29508 |
| Сумська | 86369 | 36317 | 37130 | 17374 | 1227 | 566 | 587 | 280 | 7702 | 4054 | 16764 | 4311 | 61327 | 15383 |
| Тернопільська | 94124 | 40632 | 37546 | 16561 | 1187 | 640 | 1055 | 554 | 8083 | 4185 | 9684 | 2578 | 74828 | 30409 |
| Харківська | 136038 | 57013 | 59494 | 27502 | 3446 | 1666 | 1608 | 740 | 15446 | 6102 | 23897 | 6112 | 97974 | 36062 |
| Херсонська | 70619 | 29920 | 33223 | 15563 | 1032 | 474 | 1461 | 617 | 7350 | 3352 | 11576 | 3451 | 49903 | 18541 |
| Хмельницька | 90291 | 37836 | 38465 | 17903 | 1575 | 82 | 1643 | 779 | 8046 | 4270 | 13887 | 3268 | 71484 | 26978 |
| Черкаська | 107116 | 45310 | 45748 | 21101 | 1931 | 1020 | 1040 | 495 | 10671 | 4896 | 19260 | 5200 | 79416 | 29784 |
| Чернівецька | 50375 | 21154 | 19312 | 8902 | 371 | 188 | 409 | 220 | 6033 | 2730 | 9250 | 2498 | 39688 | 15016 |
| Чернігівська | 80185 | 33595 | 32021 | 15187 | 1411 | 802 | 1078 | 543 | 7225 | 3449 | 13798 | 3271 | 59541 | 22232 |
| м. Київ | 52699 | 29231 | 35382 | 21141 | 314 | 164 | 330 | 120 | 7329 | 2831 | 8722 | 1822 | 19109 | 7719 |
| м. Севастополь | 7373 | 3826 | 3401 | 1780 | 89 | 49 | 61 | 37 | 821 | 419 | 274 | 104 | 4116 | 1957 |
Продовження таблиці 1.6
| Регіон | Охоплено активними заходами зайнятості | Чисельність студентів, що навчаються, з них: | |||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Чисельність студентів ПТНЗ, тис. осіб (на кінець року) | Чисельність студентів ВНЗ I-II р. а., осіб (на початок року) | Чисельність студентів ВНЗ III-IV р. а., осіб (на початок року) | Чисельність аспірантів осіб (на кінець року) | Чисельність докторантів осіб (на кінець року) | |
| АР Крим | 57995 | 25400 | 14,4 | 8600 | 59000 | 618 | 24 |
| Вінницька | 79171 | 30809 | 19,9 | 17100 | 38600 | 475 | 8 |
| Волинська | 55914 | 29734 | 10,4 | 8600 | 27400 | 363 | 19 |
| Дніпропетровська | 106832 | 52096 | 33,5 | 27000 | 161800 | 1669 | 59 |
| Донецька | 127405 | 20894 | 47,5 | 47300 | 155300 | 1892 | 90 |
| Житомирська | 61740 | 27692 | 11,3 | 18300 | 29000 | 393 | 20 |
| Закарпатська | 44640 | 20312 | 9,3 | 4800 | 23100 | 280 | 2 |
| Запорізька | 68537 | 28377 | 19,8 | 13200 | 98500 | 1014 | 24 |
| Івано-Франківська | 70078 | 33833 | 12,3 | 16800 | 44300 | 540 | 20 |
| Київська | 51965 | 22005 | 11,9 | 10200 | 31300 | 512 | 17 |
| Кіровоградська | 60634 | 25249 | 10,4 | 10200 | 22000 | 265 | 5 |
| Луганська | 81399 | 35377 | 30,7 | 19700 | 97200 | 923 | 35 |
| Львівська | 81464 | 37466 | 31,9 | 24400 | 143200 | 2414 | 74 |
| Миколаївська | 54349 | 22109 | 8,7 | 8400 | 35500 | 277 | 10 |
| Одеська | 64467 | 25757 | 17,8 | 17400 | 133300 | 2202 | 71 |
| Полтавська | 74767 | 31170 | 15,1 | 11600 | 62100 | 550 | 15 |
| Рівненська | 68821 | 30155 | 12,0 | 10900 | 45400 | 264 | 11 |
| Сумська | 61596 | 25739 | 14,1 | 5300 | 54000 | 446 | 16 |
| Тернопільська | 55313 | 23324 | 12,9 | 7200 | 56000 | 502 | 27 |
| Харківська | 98837 | 39716 | 18,8 | 27400 | 256000 | 4061 | 180 |
| Херсонська | 52149 | 22366 | 11,1 | 9900 | 31900 | 317 | 9 |
| Хмельницька | 60398 | 25441 | 9,6 | 6900 | 47900 | 436 | 19 |
| Черкаська | 75679 | 31197 | 10,0 | 11100 | 46800 | 510 | 14 |
| Чернівецька | 34595 | 14130 | 8,0 | 10600 | 28200 | 232 | 23 |
| Чернігівська | 53044 | 21907 | 8,2 | 9900 | 26100 | 248 | 2 |
| м. Київ | 51433 | 25794 | 19,4 | 33900 | 593300 | 11761 | 678 |
| м. Севастополь | 4496 | 2303 | 3,0 | 2600 | 17300 | 180 | 4 |
Таблиця 1.7
Молодь на ринку праці України (за станом на 2009 р.)
| Регіон | Перебувало на обліку незайнятих громадян | з них: | ||||||||||||
| працевлаштовано | проходило професійне навчання | брало участь у громадських роботах | Безробітні (зареєстровані) | |||||||||||
| Всього | у т.ч. шляхом надання дотацій | у т.ч. за рахунок виплати допомоги по безробіттю (одноразово) | ||||||||||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | |
| АР Крим | 77275 | 34499 | 27788 | 12670 | 169 | 90 | 0 | 0 | 7351 | 3625 | 4817 | 1218 | 56243 | 23059 |
| Вінницька | 91383 | 37432 | 30648 | 12282 | 243 | 116 | 0 | 0 | 8010 | 2958 | 7142 | 1954 | 79183 | 30748 |
| Волинська | 65423 | 33688 | 23719 | 12741 | 202 | 133 | 0 | 0 | 4232 | 2447 | 10197 | 3600 | 47410 | 23042 |
| Дніпропетровська | 142415 | 68231 | 36869 | 17441 | 283 | 103 | - | - | 9161 | 4526 | 9889 | 3950 | 115441 | 52466 |
| Донецька | 168009 | 85907 | 46679 | 24553 | 303 | 113 | 0 | 0 | 8947 | 4098 | 24015 | 8658 | 129393 | 62584 |
| Житомирська | 79890 | 36826 | 24592 | 11625 | 180 | 95 | 0 | 0 | 4195 | 2052 | 7953 | 2273 | 63442 | 27322 |
| Закарпатська | 53986 | 24375 | 19171 | 9520 | 240 | 122 | 0 | 0 | 3565 | 1450 | 3278 | 864 | 41655 | 17280 |
| Запорізька | 91625 | 41978 | 23689 | 10060 | 171 | 96 | - | - | 5092 | 2895 | 6246 | 1689 | 77311 | 34388 |
| Івано-Франківська | 73677 | 35462 | 24667 | 12652 | 267 | 132 | 0 | 0 | 3207 | 1306 | 6647 | 2205 | 54626 | 24769 |
| Київська | 67241 | 31101 | 18914 | 8261 | 226 | 109 | 0 | 0 | 4939 | 2092 | 8637 | 2950 | 56549 | 24997 |
| Кіровоградська | 63829 | 28186 | 23456 | 10802 | 200 | 117 | - | - | 6570 | 2894 | 12426 | 3630 | 52717 | 21843 |
| Луганська | 91985 | 43264 | 34547 | 17118 | 163 | 66 | 0 | 0 | 7266 | 2863 | 18054 | 5962 | 68450 | 29466 |
| Львівська | 105436 | 51959 | 35052 | 17346 | 246 | 167 | 0 | 0 | 10163 | 4272 | 7622 | 2585 | 25838 | 11810 |
| Миколаївська | 67020 | 29728 | 25600 | 11839 | 245 | 101 | 0 | 0 | 6071 | 2638 | 7381 | 2198 | 52443 | 21448 |
| Одеська | 70327 | 27505 | 21305 | 8337 | 230 | 88 | 0 | 0 | 5143 | 2242 | 10472 | 2728 | 59152 | 21370 |
| Полтавська | 104177 | 45282 | 33861 | 15284 | 242 | 129 | 0 | 0 | 7798 | 3048 | 17642 | 4809 | 85519 | 34616 |
| Рівненська | 77070 | 36289 | 25251 | 12626 | 42 | 20 | 0 | 0 | 7615 | 3647 | 8399 | 2072 | 60377 | 26567 |
| Сумська | 70892 | 29654 | 19562 | 8318 | 216 | 114 | 0 | 0 | 3460 | 1620 | 6209 | 1657 | 60624 | 24115 |
| Тернопільська | 69975 | 30476 | 23041 | 9811 | 246 | 140 | - | - | 3198 | 1541 | 6304 | 1729 | 55925 | 23379 |
| Харківська | 121977 | 51828 | 41716 | 18828 | 295 | 123 | - | - | 12735 | 4718 | 11192 | 2934 | 94385 | 36620 |
| Херсонська | 48993 | 20324 | 16040 | 6878 | 244 | 111 | 0 | 0 | 3554 | 1610 | 4235 | 1202 | 40265 | 15657 |
| Хмельницька | 82953 | 35528 | 32488 | 14725 | 239 | 0 | 0 | 0 | 6871 | 3184 | 8675 | 2113 | 63994 | 25380 |
| Черкаська | 89322 | 37055 | 28479 | 11861 | 230 | 154 | 0 | 0 | 6426 | 2746 | 13682 | 3859 | 74762 | 29335 |
| Чернівецька | 35607 | 14585 | 8911 | 4214 | 0 | 0 | 115 | 71 | 3026 | 1362 | 4509 | 1258 | 31405 | 12288 |
| Чернігівська | 64491 | 26657 | 18040 | 7866 | 255 | 19 | 0 | 0 | 3613 | 1640 | 5825 | 1438 | 55123 | 21548 |
| м. Київ | 59877 | 33253 | 35420 | 21892 | 2 | 0 | 51 | 17 | 4357 | 2073 | 9156 | 3094 | 26313 | 11619 |
| м. Севастополь | 8493 | 4409 | 3167 | 1647 | 38 | 19 | - | - | 517 | 273 | 263 | 90 | 5377 | 2660 |
Продовження таблиці 1.7
| Регіон | Охоплено активними заходами зайнятості | Чисельність студентів, що навчаються, з них: | |||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Чисельність студентів ПТНЗ, тис. осіб (на кінець року) | Чисельність студентів ВНЗ I-II р. а., осіб (на початок року) | Чисельність студентів ВНЗ III-IV р. а., осіб (на початок року) | Чисельність аспірантів осіб (на кінець року) | Чисельність докторантів осіб (на кінець року) | |
| АР Крим | 39956 | 17513 | 14,2 | 7600 | 52800 | 663 | 21 |
| Вінницька | 45800 | 17194 | 18,6 | 16700 | 34800 | 470 | 8 |
| Волинська | 38148 | 18788 | 10,1 | 7700 | 27000 | 408 | 22 |
| Дніпропетровська | 55919 | 25917 | 31,2 | 23900 | 153000 | 1671 | 57 |
| Донецька | 79641 | 12869 | 41,4 | 39100 | 142200 | 1938 | 87 |
| Житомирська | 36740 | 15950 | 11,3 | 16500 | 28600 | 402 | 20 |
| Закарпатська | 26014 | 11834 | 9,1 | 4700 | 23800 | 290 | 3 |
| Запорізька | 35027 | 14644 | 18,6 | 11600 | 95700 | 1005 | 35 |
| Івано-Франківська | 34521 | 16163 | 12,4 | 14400 | 41900 | 545 | 17 |
| Київська | 32490 | 13303 | 11,0 | 9600 | 29800 | 527 | 14 |
| Кіровоградська | 42452 | 17326 | 9,4 | 9000 | 20800 | 256 | 5 |
| Луганська | 59867 | 25943 | 29,5 | 16800 | 92400 | 1019 | 42 |
| Львівська | 97549 | 47972 | 31,8 | 20000 | 142700 | 2532 | 82 |
| Миколаївська | 39052 | 16675 | 8,7 | 7700 | 36400 | 295 | 17 |
| Одеська | 36920 | 13307 | 17,7 | 14700 | 128200 | 2207 | 66 |
| Полтавська | 59301 | 23141 | 14,7 | 10700 | 57700 | 587 | 16 |
| Рівненська | 41265 | 18345 | 12,8 | 10400 | 42400 | 270 | 7 |
| Сумська | 29231 | 11596 | 13,2 | 5100 | 49400 | 473 | 13 |
| Тернопільська | 32543 | 13082 | 12,9 | 7100 | 51500 | 515 | 23 |
| Харківська | 65643 | 26480 | 18,8 | 22800 | 244700 | 4107 | 183 |
| Херсонська | 23829 | 9690 | 10,5 | 9500 | 29900 | 335 | 10 |
| Хмельницька | 48034 | 20022 | 8,8 | 7000 | 45300 | 417 | 16 |
| Черкаська | 48587 | 18466 | 9,7 | 10600 | 43900 | 524 | 12 |
| Чернівецька | 16446 | 6834 | 7,6 | 10000 | 27900 | 246 | 17 |
| Чернігівська | 27478 | 10944 | 7,8 | 9000 | 24900 | 267 | 2 |
| м. Київ | 48933 | 27059 | 18,3 | 29800 | 560800 | 11949 | 660 |
| м. Севастополь | 3947 | 2010 | 2,8 | 2200 | 16700 | 197 | 5 |
Таблиця 1.8
Молодь на ринку праці України (за станом на 2010 р.)
| Регіон | Перебувало на обліку незайнятих громадян | з них: | ||||||||||||
| працевлаштовано | проходило професійне навчання | брало участь у громадських роботах | Безробітні (зареєстровані) | |||||||||||
| Всього | у т.ч. шляхом надання дотацій | у т.ч. за рахунок виплати допомоги по безробіттю (одноразово) | ||||||||||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | |
| АР Крим | 68383 | 31710 | 28395 | 13718 | 951 | 529 | 270 | 127 | 7976 | 3890 | 5669 | 1623 | 47278 | 19814 |
| Вінницька | 82894 | 35768 | 32628 | 13716 | 3207 | 1636 | 507 | 250 | 8492 | 3391 | 8665 | 2468 | 69433 | 28413 |
| Волинська | 53361 | 28443 | 24363 | 13178 | 2323 | 1404 | 787 | 456 | 5384 | 2922 | 11041 | 4009 | 36631 | 18552 |
| Дніпропетровська | 120202 | 60108 | 44754 | 23386 | 2617 | 1587 | 758 | 355 | 13473 | 6507 | 13136 | 5217 | 89953 | 41856 |
| Донецька | 135962 | 71888 | 50402 | 27974 | 2788 | 592 | 737 | 349 | 14905 | 7214 | 29201 | 11300 | 98417 | 48622 |
| Житомирська | 69795 | 33785 | 24643 | 12278 | 1739 | 961 | 292 | 144 | 5032 | 2736 | 8330 | 2509 | 54887 | 25062 |
| Закарпатська | 45486 | 22418 | 19518 | 10527 | 1662 | 925 | 348 | 194 | 4333 | 2073 | 4628 | 1381 | 32359 | 14515 |
| Запорізька | 81943 | 37688 | 28745 | 11946 | 2431 | 1350 | 592 | 292 | 7616 | 3898 | 10958 | 3511 | 65995 | 30186 |
| Івано-Франківська | 63610 | 32801 | 29104 | 15308 | 4032 | 2101 | 620 | 329 | 7420 | 3341 | 10473 | 3531 | 43664 | 21303 |
| Київська | 53913 | 25381 | 19200 | 8841 | 1316 | 709 | 369 | 184 | 5430 | 2334 | 9795 | 3392 | 43816 | 19600 |
| Кіровоградська | 58495 | 26988 | 23967 | 11369 | 2803 | 1565 | 622 | 312 | 7320 | 3400 | 15852 | 5052 | 48132 | 20939 |
| Луганська | 76397 | 37404 | 35289 | 18531 | 2801 | 1507 | 478 | 203 | 9481 | 3916 | 20408 | 6807 | 51721 | 22428 |
| Львівська | 90491 | 47448 | 36099 | 18973 | 1686 | 1019 | 476 | 270 | 10697 | 4717 | 12981 | 4872 | 26922 | 13522 |
| Миколаївська | 60957 | 27927 | 23563 | 11254 | 1891 | 898 | 495 | 222 | 6093 | 2645 | 8287 | 2639 | 47238 | 20076 |
| Одеська | 61726 | 25283 | 22341 | 9435 | 1527 | 693 | 668 | 294 | 7042 | 3107 | 11570 | 3064 | 49600 | 18498 |
| Полтавська | 98460 | 45072 | 35890 | 17670 | 1788 | 1109 | 380 | 191 | 8665 | 3711 | 24066 | 7439 | 77479 | 32668 |
| Рівненська | 64346 | 33038 | 25750 | 13466 | 2651 | 1554 | 598 | 334 | 9396 | 4704 | 13056 | 3985 | 49284 | 23810 |
| Сумська | 61452 | 26799 | 20583 | 9299 | 1412 | 726 | 366 | 186 | 6044 | 2795 | 7811 | 2052 | 50887 | 20966 |
| Тернопільська | 56099 | 25973 | 24677 | 10731 | 1360 | 811 | 387 | 192 | 4486 | 1966 | 7259 | 2182 | 40658 | 17746 |
| Харківська | 113115 | 50338 | 47923 | 22812 | 3754 | 1892 | 713 | 342 | 15315 | 6089 | 23199 | 6756 | 82204 | 33106 |
| Херсонська | 40207 | 17937 | 17229 | 8055 | 1367 | 663 | 651 | 306 | 6393 | 2811 | 5907 | 1828 | 30863 | 12704 |
| Хмельницька | 71139 | 32321 | 33173 | 15488 | 1575 | 115 | 533 | 274 | 8212 | 3771 | 11505 | 3055 | 51943 | 21614 |
| Черкаська | 79479 | 34578 | 31387 | 13733 | 2085 | 1203 | 530 | 272 | 8146 | 3548 | 20224 | 6076 | 62490 | 25664 |
| Чернівецька | 29604 | 13011 | 9309 | 3982 | 143 | 77 | 845 | 453 | 4128 | 1720 | 6666 | 1798 | 25445 | 10652 |
| Чернігівська | 52461 | 22365 | 18395 | 8108 | 1854 | 1064 | 371 | 174 | 4386 | 1881 | 7766 | 2012 | 44276 | 18058 |
| м. Київ | 51854 | 29682 | 35736 | 22740 | 535 | 261 | 820 | 390 | 6813 | 3070 | 9480 | 2795 | 18032 | 7491 |
| м. Севастополь | 5589 | 2825 | 1450 | 734 | 100 | 56 | 96 | 52 | 581 | 299 | 276 | 109 | 4356 | 2096 |
Продовження таблиці 1.8
| Регіон | Охоплено активними заходами зайнятості | Чисельність студентів, що навчаються, з них: | |||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Чисельність студентів ПТНЗ, тис. осіб (на кінець року) | Чисельність студентів ВНЗ I-II р. а., осіб (на початок року) | Чисельність студентів ВНЗ III-IV р. а., осіб (на початок року) | Чисельність аспірантів осіб (на кінець року) | Чисельність докторантів осіб (на кінець року) | |
| АР Крим | 42040 | 19231 | 14,2 | 7816 | 47707 | 711 | 22 |
| Вінницька | 49785 | 19575 | 18,6 | 17288 | 33459 | 475 | 13 |
| Волинська | 40788 | 20109 | 9,9 | 7867 | 25754 | 450 | 23 |
| Дніпропетровська | 71363 | 35110 | 31,4 | 23607 | 147701 | 1647 | 58 |
| Донецька | 94508 | 19455 | 42,0 | 38465 | 133150 | 1905 | 80 |
| Житомирська | 38005 | 17523 | 11,3 | 16601 | 27646 | 400 | 20 |
| Закарпатська | 28479 | 13981 | 9,3 | 5034 | 23392 | 310 | 2 |
| Запорізька | 47319 | 19355 | 19,0 | 10951 | 92283 | 994 | 38 |
| Івано-Франківська | 46997 | 22180 | 12,8 | 14613 | 40189 | 617 | 20 |
| Київська | 34425 | 14567 | 11,5 | 9372 | 30907 | 510 | 17 |
| Кіровоградська | 47139 | 19821 | 9,6 | 8635 | 19799 | 254 | 5 |
| Луганська | 65178 | 29254 | 28,8 | 17303 | 88106 | 1098 | 54 |
| Львівська | 84897 | 44356 | 33,9 | 20257 | 137068 | 2713 | 96 |
| Миколаївська | 37943 | 16538 | 8,9 | 7605 | 35771 | 288 | 22 |
| Одеська | 40953 | 15606 | 18,6 | 15385 | 127175 | 2317 | 75 |
| Полтавська | 68621 | 28820 | 14,8 | 11182 | 53816 | 630 | 21 |
| Рівненська | 48202 | 22155 | 13,3 | 10653 | 39182 | 249 | 4 |
| Сумська | 34438 | 14146 | 13,2 | 5388 | 46260 | 480 | 17 |
| Тернопільська | 34622 | 14879 | 12,9 | 7394 | 47533 | 506 | 22 |
| Харківська | 86437 | 35657 | 18,6 | 23038 | 232660 | 4100 | 206 |
| Херсонська | 29529 | 12694 | 10,5 | 10012 | 28519 | 325 | 9 |
| Хмельницька | 52890 | 22314 | 9,1 | 7314 | 43436 | 416 | 16 |
| Черкаська | 59757 | 23357 | 10,4 | 11301 | 41061 | 517 | 13 |
| Чернівецька | 20103 | 7500 | 8,1 | 10243 | 27074 | 239 | 24 |
| Чернігівська | 30547 | 12001 | 8,1 | 9361 | 22915 | 272 | 2 |
| м. Київ | 52029 | 28605 | 20,0 | 32575 | 521811 | 12027 | 675 |
| м. Севастополь | 2307 | 1142 | 2,9 | 2193 | 15461 | 203 | 7 |
Таблиця 1.9
Молодь на ринку праці України (за станом на 2011 р.)
| Регіон | Перебувало на обліку незайнятих громадян | з них: | ||||||||||||
| працевлаштовано | проходило професійне навчання | брало участь у громадських роботах | Безробітні (зареєстровані) | |||||||||||
| Всього | у т.ч. шляхом надання дотацій | у т.ч. за рахунок виплати допомоги по безробіттю (одноразово) | ||||||||||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | Всього осіб | молодь до 35р. | |
| АР Крим | 73183 | 33736 | 29133 | 13732 | 1032 | 571 | 380 | 178 | 8647 | 4098 | 8167 | 2371 | 54659 | 23457 |
| Вінницька | 83765 | 36940 | 34409 | 14444 | 2416 | 1208 | 562 | 283 | 8556 | 3389 | 9949 | 2854 | 71425 | 30020 |
| Волинська | 52551 | 28927 | 24254 | 13139 | 1467 | 876 | 790 | 436 | 5295 | 2998 | 1246 | 4089 | 35506 | 18767 |
| Дніпропетровська | 121898 | 61593 | 49529 | 61593 | 1733 | 953 | 966 | 481 | 14699 | 706 | 15900 | 6174 | 87551 | 41184 |
| Донецька | 127104 | 67643 | 54545 | 29937 | 1156 | 192 | 1013 | 474 | 15806 | 7594 | 30236 | 12239 | 86377 | 42764 |
| Житомирська | 72580 | 35862 | 25821 | 12588 | 1291 | 697 | 296 | 159 | 5235 | 2666 | 8730 | 2735 | 55976 | 26359 |
| Закарпатська | 47751 | 23751 | 19751 | 10393 | 1478 | 771 | 356 | 176 | 4459 | 2095 | 5882 | 1662 | 34282 | 18832 |
| Запорізька | 84804 | 40579 | 33959 | 16724 | 1471 | 839 | 867 | 432 | 8559 | 4368 | 16686 | 4977 | 64359 | 29490 |
| Івано-Франківська | 66448 | 35578 | 30749 | 15851 | 1572 | 811 | 735 | 397 | 8043 | 3713 | 13971 | 4686 | 43662 | 23019 |
| Київська | 56139 | 27040 | 21605 | 9874 | 1199 | 628 | 627 | 352 | 5759 | 2616 | 11378 | 3831 | 44023 | 20240 |
| Кіровоградська | 59515 | 27673 | 24908 | 11720 | 1217 | 734 | 733 | 346 | 7905 | 3866 | 17027 | 5097 | 48832 | 21505 |
| Луганська | 77502 | 37784 | 36558 | 18582 | 1085 | 599 | 819 | 363 | 9546 | 3864 | 20941 | 7132 | 51976 | 22913 |
| Львівська | 91618 | 49409 | 36722 | 18938 | 1479 | 908 | 577 | 291 | 11325 | 4989 | 14606 | 5506 | 22614 | 11424 |
| Миколаївська | 62852 | 28707 | 24210 | 11168 | 1800 | 812 | 490 | 244 | 6303 | 2708 | 10373 | 3251 | 50058 | 21637 |
| Одеська | 66373 | 27064 | 25402 | 10142 | 1451 | 666 | 817 | 387 | 8055 | 3553 | 11807 | 2954 | 54257 | 20550 |
| Полтавська | 95416 | 42659 | 36855 | 16727 | 1654 | 937 | 435 | 221 | 9896 | 3885 | 28256 | 8685 | 76462 | 32061 |
| Рівненська | 68205 | 36133 | 28141 | 14773 | 1638 | 939 | 763 | 417 | 9558 | 4999 | 13713 | 4254 | 51415 | 25947 |
| Сумська | 60911 | 27198 | 21561 | 9463 | 722 | 310 | 403 | 197 | 6114 | 3269 | 8382 | 2267 | 51129 | 21873 |
| Тернопільська | 57937 | 28447 | 23943 | 10613 | 1055 | 619 | 479 | 246 | 5327 | 2858 | 8192 | 2523 | 44301 | 21204 |
| Харківська | 114492 | 51493 | 51295 | 24015 | 1554 | 692 | 1018 | 517 | 15968 | 6318 | 26228 | 7090 | 82260 | 33721 |
| Херсонська | 42983 | 19427 | 17978 | 8123 | 1300 | 629 | 750 | 336 | 6727 | 3025 | 7811 | 2720 | 33856 | 14493 |
| Хмельницька | 70193 | 32398 | 33947 | 15626 | 1122 | 0 | 728 | 368 | 8237 | 3981 | 12868 | 3396 | 51554 | 22096 |
| Черкаська | 80826 | 35913 | 35332 | 15439 | 1722 | 1050 | 540 | 252 | 8804 | 4025 | 27857 | 8605 | 62745 | 26474 |
| Чернівецька | 30608 | 14085 | 9985 | 4146 | 227 | 112 | 781 | 418 | 4236 | 1772 | 8134 | 2403 | 26671 | 11896 |
| Чернігівська | 53677 | 23338 | 19723 | 8542 | 1653 | 931 | 820 | 375 | 5135 | 2137 | 10322 | 2527 | 45448 | 18954 |
| м. Київ | 29667 | 13537 | 10277 | 5009 | 666 | 339 | 272 | 139 | 6823 | 3063 | 4579 | 1418 | 19562 | 8457 |
| м. Севастополь | 5983 | 3217 | 2108 | 1155 | 120 | 82 | 152 | 70 | 614 | 330 | 301 | 121 | 4280 | 2203 |
Продовження таблиці 1.9
| Регіон | Охоплено активними заходами зайнятості | Чисельність студентів, що навчаються, з них: | |||||
| Всього осіб | молодь до 35р. | Чисельність студентів ПТНЗ, тис. осіб (на кінець року) | Чисельність студентів ВНЗ I-II р. а., осіб (на початок року) | Чисельність студентів ВНЗ III-IV р. а., осіб (на початок року) | Чисельність аспірантів осіб (на кінець року) | Чисельність докторантів осіб (на кінець року) | |
| АР Крим | 45947 | 20201 | 12,8 | 7410 | 40860 | 677 | 25 |
| Вінницька | 52914 | 20687 | 18,0 | 17002 | 31358 | 521 | 14 |
| Волинська | 40795 | 20126 | 9,8 | 8066 | 23625 | 462 | 23 |
| Дніпропетровська | 80128 | 74834 | 30,0 | 23442 | 139227 | 1634 | 59 |
| Донецька | 100587 | 20499 | 38,1 | 38022 | 120720 | 1847 | 72 |
| Житомирська | 39786 | 17989 | 10,8 | 16274 | 25724 | 392 | 19 |
| Закарпатська | 30092 | 14150 | 8,6 | 5102 | 22234 | 320 | 3 |
| Запорізька | 59204 | 26069 | 18,2 | 10732 | 83240 | 950 | 41 |
| Івано-Франківська | 52763 | 24250 | 12,8 | 14307 | 35404 | 643 | 16 |
| Київська | 38742 | 16321 | 10,6 | 9234 | 28540 | 457 | 21 |
| Кіровоградська | 49840 | 20683 | 8,5 | 8218 | 15992 | 230 | 5 |
| Луганська | 67045 | 29578 | 25,9 | 16210 | 79252 | 1100 | 63 |
| Львівська | 85948 | 46201 | 33,4 | 20193 | 131243 | 2787 | 106 |
| Миколаївська | 40886 | 17127 | 8,2 | 6970 | 34108 | 276 | 22 |
| Одеська | 45264 | 16649 | 18,2 | 17164 | 118617 | 2215 | 92 |
| Полтавська | 75007 | 29297 | 14,4 | 10994 | 50445 | 643 | 24 |
| Рівненська | 51412 | 24026 | 13,4 | 10652 | 35733 | 241 | 3 |
| Сумська | 36057 | 14999 | 12,3 | 5440 | 43167 | 527 | 14 |
| Тернопільська | 37462 | 15994 | 12,6 | 8777 | 40910 | 442 | 17 |
| Харківська | 93491 | 37423 | 17,2 | 22253 | 216006 | 3940 | 210 |
| Херсонська | 32516 | 13868 | 9,5 | 7796 | 24735 | 343 | 14 |
| Хмельницька | 55052 | 23003 | 8,6 | 7539 | 39875 | 411 | 17 |
| Черкаська | 71993 | 28069 | 9,9 | 11185 | 37683 | 515 | 17 |
| Чернівецька | 22355 | 8321 | 7,6 | 10289 | 24990 | 267 | 28 |
| Чернігівська | 35180 | 13206 | 7,3 | 8606 | 20604 | 283 | 3 |
| м. Київ | 21679 | 9490 | 18,5 | 32758 | 475706 | 1875 | 695 |
| м. Севастополь | 3023 | 1606 | 2,4 | 2133 | 14791 | 194 | 8 |
Аналіз показників зайнятості показує, що молодь в цілому затребувана на ринку праці. Її питома вага в загальній чисельності зайнятих становила у 2011 р. 32,0%. Причому частка зайнятої молоді продовжує збільшуватися протягом 2008 – 2011 р. (Рис. 1.1).
Слід зазначити, що обсяги зайнятості значно різняться за віковими групами. Рівень зайнятості вікової групи 15 – 29 років становить лише 33,9%. Зайнятість вікових груп 25 – 29 років та 30 – 34 роки вища, ніж у середньому серед всього населення, і становить відповідно 72,4% та 76,9%. Перевищення рівня економічної активності над рівнем зайнятості свідчить про праценадлишковість молодіжного сегмента ринку праці в Україні.
Рис. 1.1. Динаміка зайнятості молоді на зареєстрованому ринку праці
за станом на 2008 – 2011 роки
Молодь є специфічною соціально-економічною групою населення, яка потребує додаткових заходів підтримки на ринку праці. Незважаючи на те, що вона в цілому затребувана на ринку праці, частка безробітної молоді за останні роки зростає (Рис. 1.2).
Зіставлення рівня безробіття населення за віковими групами вказує на те, що саме серед молоді спостерігається найбільше безробітних (55,8% від усієї чисельності безробітних). Рівень безробіття молоді віком 15 – 24 роки найвищий (18,6%), оскільки в цьому віці багато молодих людей шукають роботу після закінчення спеціальних навчальних закладів. Дещо вищий, ніж серед населення в цілому, рівень безробіття у віковій групі 25 – 29 років (9,2 проти 7,9 %). У віковій групі 30 – 34 роки він нижчий і становить 7,4% [1, c. 54]. Таким чином, на сучасному етапі в Україні існує значний ресурс робочої сили з числа молоді, проблема працевлаштування якої залишається надзвичайно актуальною.
Серед економічно активної молоді переважають чоловіки, їх частка становить близько 56,0%. Вища питома вага чоловіків у загальній чисельності економічно активної молоді (порівняно з аналогічним показником для жінок) пояснюється, насамперед, переважанням чоловіків у загальній чисельності молоді. Рівень економічної активності чоловіків також значно вищий, ніж жінок (69,8 проти 55,6%). Причина нижчої економічної активності жінок віком 15 – 34 роки полягає в необхідності народження та виховання дітей, а також у їх більшій спрямованості на здобуття вищої освіти.
Рис. 1.2. Динаміка безробіття молоді на зареєстрованому ринку праці
за 2008 – 2011 роки
Приблизно такі ж закономірності спостерігаються і в зайнятості молоді: рівень зайнятості чоловіків віком 15 – 34 роки становить 61,4%, жінок – 49,6% [1, c. 55].
Аналіз безробіття показує, що молоді люди обох статей мають практично однакові можливості на ринку праці. Рівні безробіття чоловіків і жінок віком 15 – 34 роки різняться несуттєво (12,1% – чоловіки, 10,7% – жінки). Рівень безробіття у віковій групі 15 – 24 роки як для чоловіків, так і для жінок найвищий і становить відповідно – 18,6% та 18,7%. Це можна пояснити тим, що в цій віковій групі молодь обох статей виходить після навчання у навчальних закладах на ринок праці і є однаково незахищеною. Тим часом, у вікових групах 25 – 29 років та 30 – 34 роки рівень безробіття вищий серед чоловіків, що може бути пов’язано з тим, що жінки у цей період відволікаються на народження та виховання дітей, а чоловіки, які не знайшли роботи, стають на облік у службі зайнятості (таблиця 1.1).
За ознакою місця проживання можна відзначити, що міське населення становить 70,8% молодіжного сегмента ринку праці, що пояснюється переважанням міського населення в загальній чисельності молоді. Частка молоді серед економічно активного сільського населення значно нижча, ніж серед міського населення (11,4% – сільське населення, 26,8% – міське населення) [1, c. 56]. Це пояснюється тим, що в міську місцевість молодь приїжджає навчатися та має більше можливостей прикладання праці [2, с. 3].
Порівняльний аналіз показників зайнятості свідчить про незначне перевищення рівня зайнятості сільської молоді віком 15 – 34 роки над відповідним показником щодо міської молоді того ж віку (таблиця 1.1). Така тенденція більш притаманна для вікової групи 15 – 24 роки, що пояснюється тим, що в сільській місцевості молодь раніше виходить на ринок праці, а у міській місцевості – довше навчається. У вікових групах 25 – 29 років та 30 – 34 роки рівень зайнятості у міських поселеннях вищий, ніж на селі, що свідчить про відтік молоді в більш зрілому віці до міста, де можна отримати більш перспективну та високооплачувану роботу та покращити умови життя. Слід зазначити, що рівень безробіття молоді у віці 15 – 34 роки у міських поселеннях та сільській місцевості відрізняється несуттєво (11,5% та 11,4%).
Пріоритетними сферами прикладання праці для молоді протягом останніх чотирьох років є промисловість (26,7% облікової чисельності найманих працівників віком 15 – 34 роки), торгівля, ремонт автомобілів, побутових виробів та предметів особистого вжитку (14,2%), освіта (11,9%), охорона здоров’я та надання соціальної допомоги (10,1%), діяльність транспорту та зв’язку (8,3%) [3, c. 67]. Водночас, найменш привабливими для молоді й досі лишається лісове господарство та пов’язані з ним послуги, рибальство, рибництво, діяльність готелів та ресторанів, надання комунальних та індивідуальних послуг; діяльність у сфері культури та спорту, будівництво, сільське господарство, мисливство та пов’язані з ними послуги (Рис. 1.3).
Рис. 1.3. Динаміка структури зайнятості молоді за видами економічної діяльності за 2008 – 2011 роки
Крім того, слід відзначити, що молодь досить часто залучається до неформального сектору економіки, що є проявом дезінтеграції ринку праці, оскільки працівники молодших вікових груп опиняються поза межами соціальних гарантій, передбачених чинним законодавством [4, c. 17]. Так, рівень участі в неформальному секторі економіки молоді у віці 15 – 24 років є найвищим серед молодіжних вікових груп і становить 32,6%, у вікових когортах 25 – 29 та 30 – 34 роки цей показник трохи нижчий – 19,8% та 18,4% відповідно [1, c. 88]. Відсутність досвіду роботи й небажання роботодавців офіційно працевлаштовувати молодь є основними причинами "тіньової" зайнятості молоді.
Зайнятість молоді за регіонами характеризується певною нерівномірністю (таблиця 1.2, Рис. 1.4). Найбільша частка зайнятої молоді в загальній обліковій чисельності найманих працівників спостерігається у м. Києві (40,6%) та Київській області (39,9%), а також у Дніпропетровській (34,0%) та Донецькій областях (33,0%). Проблеми з працевлаштуванням молоді мають регіони з найменшою часткою зайнятих, а саме: Чернігівська та Черкаська області (по 27,4%), Херсонська (27,7%), Житомирська, Сумська області та м. Севастополь (по 28,8%), АР Крим та Вінницька область (по 28,9%) [2, c. 68]. Слід зазначити, що найбільш сприятливу ситуацію з молодіжною зайнятістю мають економічно розвинуті регіони України, а найгірша ситуація спостерігається переважно у регіонах сільськогосподарської орієнтації.
Рис. 1.4. Зайнятість молоді за регіонами України (за станом на 31 грудня 2011 р.)
Праценадлишковими регіонами України є регіони з найбільшою часткою безробітної молоді. Це переважно західні області України (Закарпатська, Волинська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська області) та м. Севастополь. Така тенденція пояснюється нерозвиненістю в зазначених вище регіонах галузевої структури промисловості та занепадом соціальної інфраструктури. Найменше безробітних зареєстровано у Одеській, Харківській, Полтавській областях (таблиця 1.3, Рис. 1.5).
У 2011 р. на обліку у Державній службі зайнятості перебувало 890,1 тис. незайнятих громадян у віці до 35 років (або 48,0% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 55,6 тис. випускників ВНЗів, 38,5 тис. випускників ПТНЗів, 6,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл (Рис. 1.6) [5, c. 249]. З усіх незайнятих молодих громадян було працевлаштовано 366,6 тис. осіб (у тому числі 19,2 тис. осіб – шляхом надання дотацій роботодавцям та 8,5 тис. осіб – за рахунок виплати допомоги з безробіття одноразово для організації підприємницької діяльності) – це лише 41,2% від усієї молоді, яка перебувала на обліку. У громадських роботах брали участь 115,0 тис. осіб у віці до 35 років, що становить лише 12,9% зареєстрованих безробітних молодих людей. Проходили профнавчання 98,8 тис. осіб, або 11,1% молоді, яка перебувала на обліку. На жаль, активні заходи сприяння працевлаштуванню молоді не охоплюють всіх молодих людей, які стоять на обліку в Державній службі зайнятості, що, звісно, ускладнює процес їх залучення до трудової діяльності.
Рис. 1.5. Зареєстроване безробіття молоді за регіонами України
(за станом на 31 грудня 2011 року)
Рис. 1.6. Структура контингенту випускників навчальних закладів, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості у 2011 році
З викладеного вище видно, що молоді люди, які виходять на ринок праці після закінчення спеціальних навчальних закладів, одразу стикаються з проблемою безробіття. Однією з основних причин праценадлишковості молодіжного сегмента ринку праці є незатребуваність суспільством професійно-кваліфікаційного складу молодих спеціалістів, які вперше шукають роботу [6, с. 16]. Проблема ускладнюється відсутністю досвіду у випускників, їх невмінням застосовувати отримані знання на практиці, тобто відсутність умінь та навичок. Недостатня професійна підготовка робить молодь неконкурентоспроможною на ринку праці.
Невідповідність професійного навчання потребам економіки викликає дисбаланс між попитом і пропозицією на робочу силу, що спричиняє перенавантаження ринку праці невипитаними фахівцями [7, с. 7]. Так, у січні – грудні 2011 р. найбільше труднощів з працевлаштуванням було у громадян, які мали такі професії: менеджер (управитель) із надання кредитів, інженер з транспорту, філолог, конторський (офісний) службовець (бухгалтерія), операціоніст (банк), приймальник молочної продукції, знімач-укладальник заготівок, маси та готових виробів, фільтрувальник та інші.
Виходячи з викладеного, аналіз сучасного стану молодіжного сегмента ринку праці дозволяє зробити такі висновки:
· Україна має значний молодіжний потенціал; молодь становить 49,0% від загальної чисельності працездатного населення та 38,2% від загальної чисельності економічно активного населення;
· молодь досить затребувана на ринку праці. Частка зайнятої молоді становить 32,0% від загальної чисельності зайнятих. Але існує досить значний контингент незайнятої молоді – 41,2% від загальної чисельності незайнятих громадян, зареєстрованих у Державній службі зайнятості. Рівень безробіття молоді досить високий – 11,5% проти 7,9% (усе населення);
· серед економічно активної та зайнятої молоді переважають чоловіки над жінками, рівень безробіття у гендерному розрізі суттєво не відрізняється;
· на селі рівень зайнятості молоді більший, ніж у міській місцевості, рівні безробіття у розрізі різних поселень майже однакові;
· пріоритетною сферою діяльності для молоді є промисловість; найменше молодих працівників приваблює зайнятість у лісовому господарстві, рибництві. Поширена зайнятість молоді у неформальному секторі економіки;
· зайнятість і безробіття молоді мають неоднорідний територіальний характер; найбільш сприятлива ситуація у столичному регіоні та економічно розвинених областях України, праценадлишковими залишаються більшість західних областей України;
· невідповідність професійного навчання фахівців потребам ринку праці спричиняє перенавантаження ринку праці фахівцями окремих професій.
Проведений аналіз свідчить про те, що чинний механізм регулювання зайнятості молоді потребує вдосконалення та проведення науково обґрунтованих заходів, націлених на усунення проблем праценадлишковості молодіжного сегмента ринку праці.
ПЕРЕЛІК ЛІТЕРАТУРНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Економічна активність населення України 2011: Стат. збірник / Державна служба статистики України [Відп. за вип. І. В. Сеник]. – К., 2012. – 207 c.
2. Мельник С. Аналітичний огляд стану молодіжної зайнятості в Україні / С. Мельник, П. Коропець, В. Гуляєв // Україна : аспекти праці. – 2001. – № 1. – С. 3 – 7.
3. Праця України у 2011 році : Стат. збірник / Державна служба статистики України [відп. за випуск І. В. Сеник]. – К. : Державна служба статистики України, 2012. – 343 с.
4. Ільїч Л. Розвиток молодіжного ринку праці: сучасний стан, тенденції та перспективи / Л. Ільїч // Україна: аспекти праці. – 2011. – № 8. – С. 12–20.
5. Ринок праці України у 2011 році : аналітично-статистичний збірник / 
Міністерство соціальної політики України, Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Державний центр зайнятості. – К. : Державна служба зайнятості, 2012. – Режим доступу : http:// http://www.dcz.gov.ua/
6. Звіт про НДР "Стан зайнятості молоді. Пропозиції щодо механізмів державного регулювання молодіжного ринку праці. II етап – Аналіз молодіжного ринку праці" / Державна установа Науково-дослідний інститут соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України. – Луганськ. – 1999. – 113 с.
7. Отчёт по НИР "Разработка программы подготовки рабочих кадров для предприятий и организаций г. Луганска на период до 2007 года. III этап – Программа подготовки рабочих кадров для предприятий и организаций г. Луганска на период до 2007 года (Проект)"/ Государственное учреждение Научно-исследовательский институт социально-трудовых отношений Министерства труда и социальной политики Украины. – Луганск. – 2003. – 57с.
8. Водолазский Н.Б. Рамка квалификаций профессорско-преподавательского состава медицинских вузов. Опыт проектирования / Н. Б. Водолазский, А. А. Свистунов, В. А. Акулинин // Серия „Методические пособия и информационные материалы” (Выпуск 2). – Омск: ООО Полиграфический центр „КАН”, 2012. – 122 с.
9. Долгова В. Ринок праці: перезавантаження / В. Долгова // Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді. – 2010. – Березень / квітень. – С. 12 – 13.
10. Доповідь "Про глобальні тенденції у сфері зайнятості – 2009 рік" // Соціальна політика: проблеми, коментарі, відповіді. – 2009. – № 3. – С. 7 – 8.
11. Дудников С. В. Проблемы перспективной подготовки кадров / С. В. Дудников, В. В. Коновалов // Народонаселение. – 2003. – № 4. – С. 91 – 97.
12. Економіка праці та соціально-трудові відносини : [підручник] / [А. М. Колот, О. А. Грішнова, О. О. Герасименко та ін.]; за наук. ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Колота. – К.: КНЕУ, 2009. – 711 с.
13. Економічна енциклопедія : у 3 т. / С. В. Мочерний. – К.: Видавничий центр "Академія". – Т. 1. – 2000. – 864 с.
14. Завіновська Г. Т. Економіка праці : [навч. посіб.] / Г. Т. Завіновська. – К.: КНЕУ, 2003. – 300 с.
15. Інформаційні матеріали щодо наявності розробки та запровадження інтегрованих робітничих професій у вітчизняній та німецькій професійно-освітній сфері / [С. В. Мельник, к. е. н., С. А. Полковніков та інші]. – Луганськ : ДУ НДІ соціально-трудових відносин, 2012. – 24 с.
16. Калина А. В. Организация и оплата труда в условиях рынка (аспект эффективности) : [учеб. пособ.] / А. В. Калина.– К.: МАУП, 2001. – 312 с.
17. Мельник С. В. Гармонізація державного стандарту вищої освіти із професійно-кваліфікаційними стандартами: міфи та реальність / С. В. Мельник // Проблеми освіти: Болонський процес в Україні: Науково-метод. зб. / НМЦ ВО МОН України. – К. – 2005. – Вип. 45. – Ч. 1. – С. 39 – 65.
18. Мельник С. В. Зарубіжний та вітчизняний досвід розробки національних систем та рамок кваліфікацій: в схемах та таблицях / С.В. Мельник. – Луганськ: ДУ НДІ СТВ, 2011. – 46 с.
19. Мельник С. В. Освітньо-професійні стандарти у контексті реформування системи підготовки кадрів: Монографія / С. В. Мельник. – Луганськ: Видавництво ТОВ "Віртуальна реальність"Наумов О. Б. Соціально-економічні фактори впливу на трансформацію регіонального ринку праці в аграрній сфері / О. Б. Наумов, А. В. Коверга. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/biznes/2010_2/ 2010/02/100205.pdf.
20. Наумов О. Б. Соціально-економічні фактори впливу на трансформацію регіонального ринку праці в аграрній сфері / О. Б. Наумов, А. В. Коверга. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/biznes/2010_2/ 2010/02/100205.pdf.
21. Праця України 2010 : стат. збірник / Державна служба статистики України [відп. за випуск І. В. Сеник]. – К. : Державна служба статистики України, 2011. – 326 с.
22. Приймак В. Регіональні особливості безробіття в Україні / В. Приймак. // Україна: аспекти праці. – 2003. – № 4. – С. 8 – 13.
23. Проблеми економіки праці, соціально-трудових відносин та соціального захисту населення / ДУ НДІ соціально-трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики України [під. заг. ред. С. В. Мельника]. – Луганськ, 2005. – 415 с.
24. Ринок праці України у 2011 році : аналітично-статистичний збірник / Міністерство соціальної політики України, Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, Державний центр зайнятості. – К. : Державна служба зайнятості, 2012. – Режим доступу : http:// http://www.dcz.gov.ua/
25. Савченко В. Активна політика зайнятості на ринку праці – запорука збереження й розвитку трудового потенціалу / В. Савченко // Україна: аспекти праці. – 1999. – №1. – С. 9 – 14.
26. Статистичний щорічник України за 2010 рік : статистичний збірник / Державна служба статистики України [за ред. О. Г. Осауденка, відп. за випуск Н. П. Павленко]. – К.: ТОВ "Август Трейд", 2011. – 560 с.
2. ПІДХОДИ ДО ФОРМУВАННЯ ЕФЕКТИВНОЇ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ (ПЕРЕПІДГОТОВКИ) КАДРІВ[2]
На теперішній час в Україні сформувався суттєвий дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили у професійно-кваліфікаційному розрізі. Напруженість на ринку праці виникає через невідповідність обсягів і профілів підготовки кадрів у вищих навчальних закладах різних рівнів акредитації потребам суспільства та держави в цілому. Вирішенню цієї проблеми має передувати глибока та комплексна реформа системи підготовки кадрів.
За своє суттю вона повинна передбачати реформування таких підсистем (Рис.2.1):
| ПІДСИСТЕМА | І Управління підготовкою (перепідготовкою) кадрів |
| ІІ Формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів | |
| ІІІ Оцінки якості підготовки (перепідготовки) кадрів | |
| ІV Визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів | |
| V Планування збалансованості ринку освітніх послуг та ринку праці | |
| VІ Державних професійно-освітніх стандартів | |
| VІІ Законодавчого та нормативно-методичного забезпечення |
Рис. 2.1 Функціональна структура реформи системи управління підготовкою (перепідготовкою) кадрів[3]
2.1. УПРАВЛІННЯ ПІДГОТОВКОЮ (ПЕРЕПІДГОТОВКОЮ) КАДРІВ
Система управління підготовкою кадрів має "підпасти" під найпрозорішу та глибоку за своєю суттю децентралізацію функцій МОНмолодьспорту України, інших управлінських структур сфери освіти.
Пропонується законодавчо закріпити 3 сегменти управління підготовкою кадрів, а саме:
1. Ринок освітніх послуг, до якого входять, окрім МОНмолодьспорту України та регіональних управлінь освіти і науки, навчальні заклади усіх форм, типів та рівнів акредитації, підготовка на виробництві та загальноосвітні заклади.
2. Ринок праці, де окрім Мінсоцполітики України та його регіональних представництв (нова інституція), галузевих центральних органів виконавчої влади і держкомітетів, Державного центру зайнятості з його структурами регіонального та базового рівня, управлінь праці та соціального захисту, учасниками виступають об'єднання роботодавців національного, галузевого рівнів і недержавні установи із працевлаштування[4][5].
3. Координаційні та посередницькі структури управління, до яких пропонується включити інституції, у т.ч. ті, що на сьогодні відсутні: Національний центр із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів з його регіональними підрозділами; Національний центр із визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів з його регіональними представництвами; Центр з оцінювання збалансованості та якості ринку освітніх послуг та ринку праці з його регіональними структурними підрозділами; Національний центр із профорієнтації молоді та незайнятого населення з його регіональними представництвами; Національний центр автоматизованих реєстрів, державних професійних, освітніх, трудових і соціальних стандартів, до сфери діяльності якого, як варіант, можуть ввійти функції майбутнього Національного агентства з кваліфікацій (Рис.2.2).
Запропоновані структурні зміни у сфері управління підготовкою кадрів, їх законодавчо-нормативне, інституціональне, фінансово-матеріальне та організаційно-методичне забезпечення дозволять у середній перспективі розбудувати вітчизняну модель "освіти протягом усього життя" (Рис. 2.3).
Відповідно до цієї моделі передбачається створення мережі профорієнтаційних центрів у центрах зайнятості, навчальних закладах та при об'єднаннях роботодавців, регіональних центрів із професійної підготовки старшокласників (9-11 класи), міжВНЗівських регіональних центрів із підготовки випускників шкіл (9-11 класи) до вступу до ВНЗів. Передбачається, що заклади професійно-технічної освіти та центри з підготовки технічних службовців матимуть державну, регіональну, виробничу, приватну форму власності та управління.
Вищі навчальні заклади поділятимуться на державні (МОНмолодьспорту України), державні відомчі, регіональні, корпоративні, муніципальні та приватні.
Навчанням зайнятого населення перейматиметься відділення Національного центру з визначення (сертифікації) професійної компетентності працівників за сукупністю трудового стажу та Центр з оцінювання збалансованості та якості ринку освітніх послуг та ринку праці у взаємодії з Національним центром із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів.
Рис.2.2. Структура управління підготовкою (перепідготовкою) кадрів
2.2. МОДЕЛЬ НАЦІОНАЛЬНОЇ СТРУКТУРИ КВАЛІФІКАЦІЙ
ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
Пропонується законодавчо закріпити таку модель національної системи кваліфікацій:
I ступінь (бакалаврат, рівні 6В та 6А за ISCED-2011). Цей ступінь розподіляється на бакалавра "професійного" із терміном підготовки у 3-4 роки (для бакалавра із скороченим циклом навчання – 2), який здобуватиме професійну кваліфікацію відповідно до вимог ринку праці, та бакалавра "академічного", який після 3-4 річного навчання подовжуватиме його протягом 2 років для отримання ступеня магістра "професійного" або магістра "академічного", або протягом року набуватиме професійних навичок для здобуття ступеня бакалавра "професійного".
Навчання на бакалавра із скороченим циклом підготовки (2 роки) надається особам, які закінчили вище професійно-технічне училище чи професійне училище відповідного освітнього спрямування, або особам , які мають трудовий стаж роботи у певній професійній сфері.
Слід зазначити, що за окремими професіями (окремі напрями інженерно-технічної сфери, менеджмент тощо) бакалаври "професійні" можуть вступати до професійного магістрату лише після надбання 2-3-річного профільного трудового стажу.
II ступінь (магістрат, рівні 7В та 7А за ISCED-2011). Цей ступінь передбачає кваліфікацію магістра "професійного", яку здобувають після
2-річного навчання бакалаври "професійні", 3-річного навчання – бакалаври "академічні" та 5-6-річного навчання – випускники міжВНЗівських регіональних центрів із підготовки випускників шкіл до вступу до ВНЗів.
Остання форма відповідає підходам до підготовки так званих магістрів "інтегрованих". Ці "професійні" магістри готуються для таких видів економічної діяльності, як: державна служба, правоохоронна діяльність, національна безпека, екстериторіальна діяльність, освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, ветеринарна медицина, збройні сили тощо. Магістр "академічний" зорієнтований або на вихід на ринок праці через визначення професійної компетентності у відповідному центрі або на перехід до III ступеня.
III ступінь (докторат, відповідає 8 рівню ISCED-2011). Навчання на доктора філософії триває 3-4 роки, до нього залучаються магістри "академічні" та в окремих випадках найбільш "просуненні" бакалаври "академічні" та магістри "професійні".
Слід зазначити, що вступу випускників загальноосвітніх шкіл до бакалаврата та магістрата (магістр "інтегрований") має передувати спеціалізована підготовка у міжВНЗівських регіональних центрах із підготовки випускників шкіл до вступу до ВНЗів (Рис.2.4). Запропонована модель в основному відповідає вимогам Болонського процесу, Європейської системи та рамки кваліфікацій.
Рис. 2.3. Вітчизняна модель "освіта – на протязі усього життя"[6]
|
| окремий вступ |
|
| "автоматичний" перехід |
|
| "вихід" на ринок праці з професійною кваліфікацією |
|
| "вихід" на ринок праці з академічною кваліфікацією через сертифікацію (визначення) професійної компетентності випускника |
Рис.2.4. Модель національної системи кваліфікацій з підготовки фахівців
2.3. ВИЗНАЧЕННЯ (СЕРТИФІКАЦІЯ) ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВИПУСКНИКІВ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ
Метою формування системи визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників є:
• забезпечення прийнятного (>80,0%) рівня працевлаштування випускників навчальних закладів;
• заощадження бюджетних коштів за рахунок оптимізації бюджетного (відомчого, регіонального) замовлення;
• забезпечення об'єктивності та прозорості визначення знань, компетенції та навичок у відповідності до сучасних вимог суспільства, ринку праці та роботодавців;
• наближення вітчизняної системи оцінки якості компетенції випускників до міжнародних стандартів якості.
Система визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників формується за такими принципами:
• законності. Оцінювання має бути колективним, підставою для: видавання (або невидавання) сертифіката із присвоєння (визначення) професійної кваліфікації, застосування компенсаційних санкцій щодо повернення витрат коштів Держбюджету у відповідності до чинного законодавства;
• добровільності. Як оцінювачі, так і оцінювані добровільно приймають рішення щодо оцінювання. Випускник, який навчається не за держзамовленням та відмовляється від цієї процедури, не може отримати сертифікат про присвоєння (визначення) професійної кваліфікації. Він буде використовувати (у разі успішного складання іспитів у навчальному закладі) диплом із присвоєнням академічної кваліфікації. Випускник, який навчається за держзамовленням, в обов'язковому порядку зобов'язаний пройти оцінювання на відповідність його професійної компетентності регульованій професії, за якою він навчався[7];
• рівноправності оцінювачів. Національний центр з визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників та мережа його регіональних відділень складається із оцінювачів (включених до Державного реєстру оцінювачів), які пропорційно представляють суб’єктів ринку освітніх послуг та ринку праці (навчальні заклади, роботодавці чи їх об’єднання, центри зайнятості, структурні підрозділи центральних та регіональних органів управління тощо). Права, обов’язки та повноваження цих учасників процесу є рівнозначними;
· пріоритетності. Комплектація Національного центру та його мережі здійснюється з урахуванням рівня оцінювання (національний, відомчий, регіональний), галузевої та професійної спеціалізації як випускників, так і оцінювачів;
· паритетності. Під час оцінювання (заліки, тести, іспити, доповіді тощо) ураховується паритет між загальними (фундаментальними) знаннями (до 30,0%) та професійними навичками, соціальною, історичною, особистісною та іншими компетенціями, кваліфікаційними вимогами (не менш як 70,0%). Для випускників з академічною кваліфікацією магістра (бакалавра) має бути рівне співвідношення;
· взаємопоінформованості. Інструментарій оцінювання (типовий порядок, умови, критерії та принципи оцінювання, тести, питання тощо) заздалегідь доводяться до випускника, а професійно-освітні стандарти, кваліфікаційні вимоги – до оцінювача. Їх доступність має забезпечуватися через мережу Internet[8].
Для визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників застосовуються критерії:
· повного охоплення. Визначається, в якій мірі оцінюваний володіє:
– навичками та знаннями за конкретною професією;
– умінням застосовувати нові підходи у різних (конкретній) сферах діяльності;
– знаннями та персональними навичками, зорієнтованими на лідерство, кар’єрне зростання, комунікабельність, досягнення особистої та колективної мети;
– спроможністю використовувати та застосовувати особистісні якості та переваги у трудовому процесі тощо;
· відповідності. Інструменти оцінювання (тести, опитувальники тощо) мають відповідати нормам професійних, професійно-освітніх стандартів, переліку навчальних модулів та програм тощо;
· однотипності. Інструменти оцінювання мають дозволяти оцінювати усіх випускників навчальних закладів країни за професійною та галузевою ознаками;
· комбінованості. Інструменти оцінювання мають дозволяти оцінювачам визначати відповідність здобутих знань і навичок тій чи іншій професії (групі професій), виходячи з комбінацій навчальних модулів і програм;
· зіставлюваності. Результати оцінювання повинні (за винятком професій, їх груп, видів робіт, що застосовуються лише в Україні) мати вигляд, зіставлюваний із міжнародними стандартами (Міжнародна стандартна класифікація занять, Міжнародна стандартна класифікація занять країн-членів ЄС, Європейська система кваліфікацій, Європейська рамка кваліфікацій, EUROPASS тощо)[9][10].
Мережу закладів та установ, які перейматимуться визначенням (сертифікацією) професійної компетентності випускників навчальних закладів, та напрями їх взаємодії наведено на Рис. 2.5.
Рис. 2.5. Мережа закладів із визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів
2.4. ЗАКОНОДАВЧЕ ТА НОРМАТИВНО-МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕФОРМИ СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ
Для реалізації ефективного реформування системи підготовки кадрів необхідна розробка та запровадження на практиці таких законодавчо-нормативних актів:
До підсистеми І "Управління підготовкою (перепідготовкою) кадрів":
· ЗУ "Про реформування інституціонально-функціональної структури сфери управління освітою" (назва умовна);
· ЗУ "Про реформування інституційно-функціональної структури сфери управління працею" (назва умовна);
· ЗУ "Про Національну рамку та агенцію кваліфікацій" (назва умовна);
· ЗУ та постанова КМУ про створення та реалізацію діяльності (положення, мережа, взаємодія тощо) Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів; Національного центру із визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів; Центру з оцінювання збалансованості та якості ринку освітніх послуг та ринку праці; Національного центру із профорієнтації молоді та зайнятого населення; Національного центру автоматизованих реєстрів, державних професійних, освітніх, трудових та соціальних стандартів; регіональних представництв Мінсоцполітики України;
· ЗУ "Про реструктуризацію системи професійно-технічної освіти України" (назва умовна);
· ЗУ "Про профорієнтаційні центри, регіональні центри професійно-технічної підготовки старшокласників та міжВНЗівські регіональні центри з підготовки випускників шкіл до ВНЗів" (бакалаврські програми) (назва умовна)[11][12].
До підсистеми ІІ "Формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів":
· Порядок розробки, подання та обробки балансових розрахунків потреби у фахівцях, технічних службовцях і кваліфікованих робітниках за кваліфікаціями (регульованими професіями) та програма підготовки на перспективу;
· Методичні рекомендації відповідного спрямування;
· Перелік кваліфікацій (регульованих професій), за якими здійснюється державне замовлення на підготовку фахівців (перепідготовку керівників);
· Перелік кваліфікацій (регульованих професій), за якими може додатково здійснюватися державне замовлення на підготовку (перепідготовку) фахівців;
· Перелік кваліфікацій (регульованих професій), за якими здійснюється державне замовлення на підготовку технічних службовців і кваліфікованих робітників;
· Перелік кваліфікацій (регульованих професій), за якими може додатково здійснюватися державне замовлення на підготовку технічних службовців і кваліфікованих робітників;
· Порядок та розміри відшкодування фізичними особами витрат на підготовку (перепідготовку) кадрів за рахунок державного замовлення;
· Порядок відшкодування роботодавцями та навчальними закладами збитків внаслідок порушення положень контрактів на підготовку (перепідготовку) кадрів за рахунок державного замовлення6.
До підсистеми ІІІ "Оцінка якості підготовки (перепідготовки) кадрів":
· Стандарти внутрішнього оцінювання якості підготовки (перепідготовки) кадрів;
· Стандарти зовнішнього оцінювання якості підготовки (перепідготовки) кадрів;
· Стандарти незалежних акредитаційних агентств;
· Національна Стратегія поліпшення якості освітніх послуг;
· Інструментарії для моніторингу внутрішнього та зовнішнього оцінювання;
· Державний, регіональні, галузеві та спеціалізовані реєстри оцінювачів;
· ЗУ "Про зовнішню акредитацію навчальних закладів та зовнішню професійну сертифікацію їх випускників" (назва умовна);
· ЗУ "Про внесення змін та доповнень до ЗУ "Про вищу освіту" та ЗУ "Про професійно-технічну освіту" щодо включення норми визначення та сертифікації професійної кваліфікації працівникам за сукупністю трудового стажу; про приведення норм та положень до вимог Болонського процесу, перегляд кваліфікаційних рівнів тощо;
· ЗУ "Про корпоративні університети" (назва умовна);
· Положення про Центр передавання виробництву новітніх технологій, центри безперервного навчання викладачів[13] .
До підсистеми ІV "Визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів":
· Професійно-кваліфікаційні стандарти на професії (групи професії) нового типу (близько 1000 професій).
До підсистеми VІ "Державні професійно-освітні стандарти":
· Порядок розроблення професійних стандартів за компетентністним підходом стандартів (національної системи та рамки кваліфікацій) вищої та професійно-технічної освіти та внесення змін до них, а також здійснення контролю за їх дотриманням;
· Національна система кваліфікацій (Перелік).
2.5. ФОРМУВАННЯ, РОЗМІЩЕННЯ ТА ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО ЗАМОВЛЕННЯ НА ПІДГОТОВКУ (ПЕРЕПІДГОТОВКУ) КАДРІВ
Не дивлячись на прийняття Закону України "Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів" від 20.11.2012 р. № 5499-VI, вважаємо за необхідне розробити розгорнутий механізм реалізації цього Закону України.
Критерії формування державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів:
· реальна потреба у фахівцях, технічних службовцях і робітничих кадрах для перспективних ринків, технологій та видів економічної діяльності, які мають стратегічне значення для держави[14];
· регіонально-галузеві особливості потреби у підготовці кадрів[15];
· професійно-освітня структура та переліки бакалаврських напрямів підготовки та магістерських програм, робітничих професій, професійних кваліфікацій (регульованих професій[16]), за якими здійснюється державне замовлення на підготовку кадрів у відповідності до вимог КП, КВЕДу, ISCO-08 та ISCED-2011;
· відповідність обсягів та професійно-кваліфікаційної структури підготовки (перепідготовки) кадрів перспективним потребам ринку праці[17];
· конкурсний розподіл державного замовлення на підготовку фахівців, технічних службовців і кваліфікованих робітничих кадрів, перепідготовку керівників в акредитованих освітніх закладах вищої освіти та професійно-технічних навчальних закладах;
· мінімізація витрат Державного бюджету через зменшення помилок у формуванні державного замовлення[18];
· раціональний та ефективний розподіл держзамовлення між його національним, відомчим та регіональним сегментами;
· первинність орієнтації ринку освітніх послуг на фактичні, планові та перспективні потреби ринку праці[19].
Принципи формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку кадрів:
· доступність і конкурсність здобуття вищої та професійно-технічної освіти;
· забезпечення відповідності освітніх послуг вимогам ринку праці;
· відповідність освіти потребам особи, суспільства та держави;
· випереджувальний характер професійної підготовки (перепідготовки) за пріоритетними напрямами;
· безперервність професійної підготовки (перепідготовки);
· інноваційність професійної підготовки (перепідготовки);
· конкурсність у відборі навчальних закладів на підготовку (перепідготовку) кадрів;
· визначення потреби у підготовці (перепідготовці) кадрів на перспективу за допомогою балансово-прогнозного методу.
Порядок формування регіонального державного замовлення на підготовку кадрів
Регіональне державне замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів формується на основі потреби економіки регіону у фахівцях, технічних службовцях і кваліфікованих робітничих кадрах за винятком потреби у фахівцях для Збройних Сил України, Прикордонних військ України, правоохоронних, судових, наглядових та митних органів, підготовка (перепідготовка) яких здійснюється за відповідним відомчим державним замовленням.
Координаторами регіонального замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів є регіональні відділення Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів та регіональні представництва Мінсоцполітики України.
Регіональне державне замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів формується регіональними органами виконавчої влади на підставі заявок від виконавчих органів місцевого самоврядування районів і міст АР Крим та областей щодо потреби підприємств, установ та організацій за видами економічної діяльності у фахівцях, технічних службовцях і кваліфікованих робітничих кадрах, погоджених із відповідними міністерствами Ради міністрів АР Крим та відповідними структурними підрозділами обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій[20].
Регіональні відділення Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів для визначення потреби у підготовці фахівців і робітничих кадрів за галузями знань, напрямами та програмами підготовки (перепідготовки), кваліфікаціями (регульованими професіями) розглядають подані органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування районів і міст замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів і подають до Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів пропозиції щодо обсягів регіонального замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів за галузями знань, напрямами та програмами підготовки (перепідготовки), кваліфікаціями (регульованими професіями), виходячи із перспектив розвитку економіки регіонів та ринку праці.
Порядок формування відомчого державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів
Відомче державне замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів формується на підставі даних щодо розвитку Збройних Сил України, Прикордонних військ України, правоохоронних, судових, наглядових та митних органів.
Координаторами відомчого державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів є Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики України.
Порядок формування державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів на національному рівні
Державне замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів на національному рівні формується на основі потреби економіки держави у фахівцях, технічних службовцях і кваліфікованих робітничих кадрах, виходячи із програм економічного та соціального розвитку України та потреб видів економічної діяльності (в особі профільних центральних органів виконавчої влади та об'єднань роботодавців – державних замовників).
Координаторами державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів є Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики та Мінфін України.
Державні замовники щорічно до 15 липня подають до Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів заявки на підготовку (перепідготовку) кадрів згідно із визначеними критеріями та напрямами, у т.ч. на підставі пропозицій, поданих регіональними відділеннями Національного центру, щодо потреб у підготовці (перепідготовці) фахівців, технічних службовців і робітничих кадрів за галузями знань, напрямами та програмами підготовки та кваліфікаціями ( регульованими професіями).
У заявці державного замовника зазначається чисельність керівників (для перепідготовки), фахівців, технічних службовців і кваліфікованих робітничих кадрів, яка замовляється у відповідності до галузей знань, напрямів та програм підготовки та кваліфікацій (регульованих професій).
Національний центр із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів на підставі розгляду заявок, які надійшли від державних та регіональних замовників, до 15 вересня року, що передує року, на який формується державне замовлення (плановий рік), формує разом із замовниками проект державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів за галузями знань, напрямами та програмами підготовки та кваліфікаціями (регульованими професіями) на національному, відомчому та регіональному рівнях, виходячи із схвалених Кабінетом Міністрів України проектів Державного бюджету України та Державної програми економічного та соціального розвитку України, та подає його на опрацювання до Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики України.
Мінфін України в установлені терміни повідомляє Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики України про показники проекту Державного бюджету України на наступний фінансовий рік для збалансування показників проекту державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів із відповідною потребою коштів.
Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики України:
· опрацьовують сформований проект державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів і визначають загальний обсяг коштів, необхідних для підготовки (перепідготовки) кадрів, та окремо, суму коштів для підготовки кадрів із вищою та професійно-технічною освітою;
· у разі подання пропозицій щодо залучення позабюджетних джерел фінансування проекту державного замовлення враховують їх у загальних обсягах фінансування проекту державного замовлення і виділяють окремим рядком;
· включають зведені показники обсягів проекту державного замовлення та загальну суму коштів, необхідних для підготовки (перепідготовки) кадрів, до проекту Державної програми економічного та соціального розвитку України;
· після затвердження Верховною Радою України Державного бюджету України вносять до проекту державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів відповідні зміни.
Мінекономрозвитку та Мінсоцполітики України узгоджує відкоригований проект державного замовлення з Мінфіном України і у місячний термін від дня набрання чинності Закону України про Державний бюджет України подає його до Кабінету Міністрів України на затвердження.
Порядок розрахунків державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів
Державне замовлення на підготовку (перепідготовку) керівників, фахівців, технічних службовців і кваліфікованих робітників здійснюється на основі:
· балансових розрахунків потреби у фахівцях, технічних службовцях і кваліфікованих робітниках за кваліфікаціями (регульованими професіями) та напрямами і програмами підготовки на перспективу;
· наявних методичних матеріалів щодо визначення обсягів підготовки (перепідготовки) фахівців, технічних службовців і кваліфікованих робітників у навчальних закладах за галузями знань, напрямами та програмами підготовки та кваліфікаціями (регульованими професіями);
· Переліку кваліфікацій (регульованих професій), за якими здійснюється державне замовлення на підготовку фахівців (перепідготовку керівників);
· Переліку кваліфікацій (регульованих професій), за якими може додатково здійснюватися державне замовлення на підготовку фахівців (перепідготовку керівників);
· Переліку кваліфікацій (регульованих професій), за якими здійснюється державне замовлення на підготовку технічних службовців і кваліфікованих робітників;
· Переліку кваліфікацій (регульованих професій), за якими може додатково здійснюватися державне замовлення на підготовку технічних службовців і кваліфікованих робітників.
Переліки кваліфікацій (регульованих професій), за якими здійснюється або може додатково здійснюватися державне замовлення на підготовку фахівців, технічних службовців і кваліфікованих робітників, щорічно готуються Національним центром автоматизованих реєстрів, державних професійних, освітніх, трудових та соціальних стандартів і погоджуються у Мінсоцполітики України.
Розміщення державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів
Розміщення державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів здійснюється державними замовниками серед виконавців –акредитованих (ліцензованих) закладів вищої та професійно-технічної освіти на засадах оголошеного конкурсу та у межах визначених обсягів та напрямів підготовки (перепідготовки) кадрів за кошти Державного бюджету.
Під час проведення конкурсного відбору виконавців державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів пріоритет в отриманні державного замовлення надається навчальним закладам, які:
а) мають висококваліфікований професорсько-викладацький персонал; сучасні технології навчання та науково-технічної діяльності, відповідний набір навчально-методичних та науково-технічних матеріалів; володіють майном, що є в оперативному управлінні вищого чи професійно-технічного навчального закладу (будівлями, спорудами, навчально-науково-лабораторною базою, аудиторним фондом, бібліотеками, читальними залами тощо); доступом до національних і міжнародних інформаційних ресурсів; можливостями забезпечення мешкання іногородніх студентів на весь період навчання;
б) розміщені в регіонах, де формується найбільша потреба у відповідних кадрах (за аналогічних умов, викладених у пункті "а");
в) характеризуються високим рівнем фактичного (на період до 3 років) працевлаштування своїх випускників за спеціальністю та рекомендовані Національним центром із визначення (сертифікації) професійної компетентності випускників навчальних закладів.
Заявки від виконавців державного замовлення – акредитованих (ліцензованих) навчальних закладів вищої та професійно-технічної освіти на участь у конкурсному відборі подаються до Національного центру із формування, розміщення та виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів до 15 липня передпланового року. Національний центр (його регіональні відділення) мають право зробити запит до вищого чи професійно-технічного навчального закладу щодо додаткової або уточнювальної інформації, а також проводити експертну оцінку поданих на конкурс документів чи аудиторську перевірку навчального закладу безпосередньо на місці.
Національний центр розглядає подані заявки, на конкурсній основі приймає рішення щодо розміщення державного замовлення серед навчальних закладів вищої та професійно-технічної освіти, проводить за необхідності відповідні перевірки навчальних закладів та до 15 листопада передпланового року визначає вищим та професійно-технічним навчальним закладам, які виграли конкурс, державне замовлення у вигляді контрольних цифр прийняття за визначеними галузями знань, напрямами підготовки та кваліфікаціями (регульованими професіями).
Учасники та переможці конкурсу на державне замовлення визначаються окремо для реалізації національного, відомчого і регіонального його сегментів.
Порядок реалізації державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів
Державне замовлення реалізується шляхом цільової контрактної підготовки (перепідготовки) фахівців, технічних службовців та кваліфікованих робітничих кадрів у вищих та професійно-технічних навчальних закладах у межах контрольних цифр прийняття студентів та учнів за рахунок коштів Державного бюджету.
Навчальні заклади вищої та професійно-технічної освіти виділяють місця згідно з контрольними цифрами прийняття студентів та учнів за державним замовленням, організовують на ці місця окремий конкурс. Правила прийняття на виділені місця встановлюють навчальні заклади.
Студенти та учні, зараховані за умовами конкурсу на цільові місця до вищих та професійно-технічних навчальних закладів, укладають контракти (договори) на цільову контрактну підготовку за державним замовленням. Контракт оформлюється між студентом (учнем), ВНЗом (професійно-технічним навчальним закладом) та замовником, в особі якого виступають центральні органи виконавчої влади, Мінсоцполітики України, Державна служба зайнятості, регіональні органи виконавчої влади, казенні чи інші державні підприємства, об'єднання роботодавців. Кваліфікація (регульована професія), яка пропонується випускнику у відповідності до контракту, повинна відповідати рівню та профілю його професійної освіти (підготовки). Випускники, які виїжджають на роботу у відповідності з укладеним контрактом за межі місць постійного мешкання, а також члени їх сімей, мають право на гарантоване працевлаштування за фахом в іншій місцевості країни.
Студентам (учням), що навчаються за контрактом, замовниками можуть встановлюватися доплати, розмір яких визначається контрактами.
У разі відрахування студента (учня), який навчався за контрактом, його місце може бути заміщено іншим студентом (учнем) із подальшим укладанням з ним контракту. Заміщення має здійснюватися лише за тим напрямом чи програмою підготовки та кваліфікацією (регульованою професією), за якими навчався відрахований студент (учень).
Замовники кадрів (центральні органи виконавчої влади, регіональні органи виконавчої влади, казенні чи інші державні підприємства, об'єднання роботодавців) на основі вивчення потреб ринку праці у кваліфікованих фахівцях, технічних службовцях і робітничих кадрах та розвитку економіки здійснюють роботу з підбору підприємств, установ та організацій для подальшого працевлаштування за фахом підготовлених фахівців, технічних службовців та кваліфікованих робітників.
Відповідальність державних замовників, виконавців державного замовлення та студентів (учнів) за виконання державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів
Замовники (посадові особи органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій їх об'єднань) несуть адміністративну та фінансову відповідальність за відповідність затверджених обсягів державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів потребам ринку праці. Зазначена норма встановлює відповідальність за такі види правопорушень:
- за незабезпечення проходження виробничої переддипломної практики студентом (учнем) у відповідності з навчальним планом на посадових осіб, відповідальних за формування державного замовлення в регіонах (відомствах), накладається адміністративний штраф;
- за ненадання випускникам вищих та професійно-технічних навчальних закладів, які навчалися за державним замовленням, перших робочих місць за набутим фахом (регульованою професією), на посадових осіб та організації, які відповідальні за формування державного замовлення в регіоні (відомстві), накладається адміністративний штраф. Розміри штрафів та порядок відшкодування визначаються постановою Кабінету Міністрів України.
Виконавці державного замовлення несуть адміністративну та фінансову відповідальність за такі види правопорушень:
- за порушення умов та низьку якість підготовки (перепідготовки) кадрів за державним замовленням виконавцям замовлень зменшується державне замовлення на наступний рік на 30,0%;
- за нецільове або неефективне використання коштів Державного бюджету, спрямованих на фінансування державного замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів, виконавцям замовлень зменшується замовлення на наступний рік на 50,0%.
Якщо виконавець державного замовлення раніше притягався до відповідальності за аналогічне правопорушення, то він позбавляється права на підготовку (перепідготовку) кадрів за державним замовленням на п'ятирічний термін.
Студенти (учні) несуть фінансову відповідальність за дотримання умов контракту. У разі відрахування студента (учня) з навчального закладу за неуспішність, порушення статуту, правил внутрішнього розпорядку навчального закладу, його неприбуття на місце роботи, обумовлене контрактом, або дострокове розірвання трудового договору не з вини замовника, студентом (учнем) відшкодовуються державі витрати, пов'язані з його підготовкою. Порядок та розміри відшкодування витрат на підготовку (перепідготовку) кадрів фізичними особами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відшкодування витрат не застосовується до випускників навчальних закладів, які не прибули на місце роботи, обумовлене контрактом, з об'єктивних причин.
До чинників об'єктивного характеру належать:
- відмова замовника у працевлаштуванні на замовлене робоче місце (посаду);
- призов (наймання) випускників на службу до Збройних Сил України;
- декретні відпустки та народження дітей випускницями-дівчатами;
- вступ до вищих навчальних закладів випускників професійно-технічних навчальних закладів;
- сімейні обставини, за яких випускник став єдиним годувальником сім'ї;
- виїзд за межі України на постійне місце мешкання із зміною громадянства.
У разі невиконання замовником або виконавцем умов контракту студент (учень) звільняється від виконання взятих на себе зобов'язань.
3. ГРУПУВАННЯ ПЕРЕЛІКІВ СПЕЦІАЛЬНОСТЕЙ ТА НАПРЯМІВ ПІДГОТОВКИ, ЗА ЯКИМИ ЗДІЙСНЮЄТЬСЯ ПІДГОТОВКА ФАХІВЦІВ У ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ, ВІДПОВІДНО ДО ВИМОГ НАЦІОНАЛЬНОГО КЛАСИФІКАТОРА УКРАЇНИ ДК 003 : 2010
"КЛАСИФІКАТОР ПРОФЕСІЙ"[21]
Таблиця 3.1
Групування переліків спеціальностей та напрямів підготовки, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, відповідно до вимог Національного класифікатора України ДК 003 : 2010 "Класифікатор професій" за розділами класифікації професій для освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста і магістра
| Код групи (класу) Національного класифікатора України ДК 003:2010 "Класифікатор професій" | Назва групи (класу) професій (професійних назв робіт, посад) (відповідно до Національного класифікатора України ДК 003:2010 "Класифікатор професій") | Число спеціальностей та напрямів підготовки для освітньо-кваліфікаційного рівня магістра (відповідно до Переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра (Постанова КМУ від 27.09.2010 р. за №787 (із змінами та доповненнями) |
| 1 | 2 | 3 |
| ПРОФЕСІОНАЛИ | ||
| 2111 | Професіонали в галузі фізики та астрономії | 13 |
| 2112 | Професіонали в галузі метеорології | 4 |
| 2113 | Професіонали в галузі хімії | 9 |
| Продовження таблиці 3.1 | ||
| 1 | 2 | 3 |
| 2114 | Професіонали в галузі геології та геофізики | 6 |
| 2121 | Професіонали в галузі математики | 6 |
| 2122 | Професіонали в галузі статистики | 1 |
| 2131 | Професіонали в галузі обчислювальних систем | 8 |
| 2132 | Професіонали в галузі програмування | 4 |
| 2139 | Професіонали в інших галузях обчислень (комп'ютерізація) | 11 |
| 2141 | Професіонали в галузі архітектури та планування міст | 11 |
| 2143 | Професіонали в галузі електротехніки | 14 |
| 2144 | Професіонали в галузі електроніки та телекомунікацій | 20 |
| 2145 | Професіонали в галузі інженерної механіки | 79 |
| 2146 | Професіонали в галузі хімічних технологій | 19 |
| 2147 | Професіонали в галузі гірництва та металургії | 25 |
| 2148 | Професіонали в галузі картографії та топографії | 7 |
| 2149 | Професіонали в інших галузях інженерної справи | 71 |
| 2211 | Біологи, ботаніки, зоологи та професіонали споріднених професій | 10 |
| 2212 | Професіонали в галузі гістології, токсикології, фармакології, фізіології та епідеміології | 4 |
| 2213 | Професіонали в агрохімії, водному господарстві, зооінженерії, лісівництві, меліорації та природно-заповідній справі | 29 |
| 2221 | Професіонали в галузі медицини (крім медичних сестер) | 5 |
| 2222 | Професіонали в галузі стоматології | 1 |
| 2223 | Професіонали в галузі ветеринарної медицини | 6 |
| 2224 | Професіонали в галузі фармації | 4 |
| 2230 | Професіонали в галузі сестринської справи та акушерства | 1 |
| 2310 | Викладачі університетів та вищих навчальних закладів | 2 |
| 2320 | Викладачі середніх навчальних закладів | 1 |
| 2331 | Вчителі початкової школи | 1 |
| 2332 | Вихователі дошкільних закладів | 1 |
| 2340 | Вчителі спеціалізованих навчальних закладів | 5 |
| 2411 | Професіонали в галузі аудиту та бухгалтерського обліку | 2 |
| 2412 | Професіонали в галузі праці та зайнятості | 1 |
| 2413 | Професіонали, зайняті роботою з цінними паперами | 2 |
| 2414 | Професіонали з питань фінансово-економічної безпеки підприємств, установ та організацій | 1 |
| 2419.2 | Професіонали у сфері маркетингу, ефективності господарської діяльності, раціоналізації виробництва, інтелектуальної власності та інноваційної діяльності | 8 |
| 2419.3 | Професіонали державної служби | 13 |
| 2421 | Професіонали в галузі правознавства та прокурорського нагляду | 7 |
| 2431 | Професіонали в галузі архівної справи, зберігання музейних та бібліотечних фондів | 2 |
| 2432 | Професіонали у сфері бібліотечної справи та кінопрограм | 1 |
| 2433 | Професіонали в галузі інформації та інформаційного аналізу | 3 |
| 2441 | Професіонали в галузі економіки | 8 |
| 2442 | Професіонали в галузі археографії, археології, географії, кримінології, палеографії та соціології | 19 |
| 2443 | Професіонали в галузі філософії, історії та політології | 7 |
| 2444 | Професіонали в галузі філології, лінгвістики та перекладів | 5 |
| 2445 | Професіонали в галузі психології | 2 |
| 2446 | Професіонали в галузі соціального захисту населення | 4 |
| 2447 | Професіонали у сфері управління проектами і програмами | 1 |
| 2451 | Професіонали в галузі літератури | 7 |
| 2452 | Професіонали в галузі образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва | 8 |
| 2453 | Професіонали в галузі музики | 2 |
| 2454 | Професіонали в галузі хореографії | 5 |
| 2460 | Професіонали в галузі релігії | 1 |
| 2481 | Професіонали в галузі туризму | 2 |
| 2482 | Професіонали в галузі готельної та ресторанної справи | 1 |
| 2783 | Професіонали в галузі санаторно-курортної справи | 1 |
| 2490 | Професіонали, що не входять до інших класифікаційних угрупувань | 14 |
Таблиця 3.2
Групування переліків спеціальностей та напрямів підготовки, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, відповідно до вимог Національного класифікатора України ДК 003 : 2010 "Класифікатор професій"
за розділами класифікації професій для освітньо-кваліфікаційних рівнів
молодшого спеціаліста та бакалаврів
| Код групи (класу) Національного класифікатора України ДК 003:2010 "Класифікатор професій" | Назва групи (класу) професій (професійних назв робіт, посад) (відповідно до Національного класифікатора України ДК 003:2010 "Класифікатор професій") | Число спеціальностей та напрямів підготовки для освітньо-кваліфікаційного рівня | |||||
| молодшого спеціаліста (відповідно до Переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (Постанова КМУ | бакалавра (відповідно до Переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра (Постанова КМУ | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| |||
| ФАХІВЦІ |
| ||||||
| 3111 | Лаборанти та техніки, пов'язані з хімічними та фізичними дослідженнями | 8 | 4 |
| |||
| 3112 | Техніки-будівельники | 17 | 3 |
| |||
| 3113 | Техніки-електрики | 22 | 7 |
| |||
| 3114 | Технічні фахівці в галузі електроніки та телекомунікацій | 21 | 8 |
| |||
| 3115 | Технічні фахівці –механіки | 54 | 19 |
| |||
| 3116 | Лаборанти та техніки в хімічному виробництві | 15 | 4 |
| |||
| 3117 | Технічні фахівці в галузі видобувної промисловості та металургії | 22 | 8 |
| |||
| 3118 | Креслярі | 1 | 1 |
| |||
| 3119 | Інші технічні фахівці в галузі фізичних наук і техніки | 20 | 6 |
| |||
| Продовження таблиці 3.2 | |||
| 1 | 2 | 3 | 4 |
| 3121 | Техніки-програмісти | 1 | 8 |
| 3123 | Контролери та регулювальники промислових роботів | 1 | - |
| 3131 | Фотографи та оператори устаткування для реєстрації зображення та звуку | 1 | 1 |
| 3132 | Оператори радіо- та телекомуніка-ційного устаткування | 4 | 2 |
| 3139 | Інші оператори оптичного та електронного устаткування | 6 | - |
| 3141 3142 | Суднові фахівці Вахтові офіцери та лоцмани | 5 | 1 |
| 3143 | Льотні фахівці | 1 | 1 |
| 3144 3145 | Автодиспетчери Технічні фахівці, що забезпечують повітряний рух | 4 | 1 |
| 315 | Інспектори з безпеки та якості | 6 | 8 |
| 321 | Фахівці в галузі біології та агрономії | 16 | 12 |
| 3221 | Медичні асистенти | 1 | 1 |
| 3222 | Гігієністи | 2 | |
| 3224 | Окулісти та оптики | ||
| 3226 | Фізіотерапевти та масажисти | ||
| 3225 | Дантисти-асистенти | 3 | |
| 3227 | Допоміжний персонал у галузі ветеринарії | 1 | 1 |
| 3228 | Фармацевти | 3 | 1 |
| 3231 | Медичні сестри, що асистують професіоналам | 1 | 1 |
| 3232 | Помічники професіоналів-акушерів | 1 | - |
| 3310 | Фахівці з початкової освіти | 1 | 1 |
| 3320 | Фахівці з дошкільного виховання | 1 | 1 |
| 3330 | Фахівці в галузі спеціалізованої (особливої) освіти | 1 | 2 |
| 3340 | Інші фахівці в галузі освіти | 3 | 4 |
| 341 | Фахівці в галузі фінансів та торгівлі | 4 | 2 |
| 342 | Агенти з комерційного обслуговування та торговельні брокери | 4 | 7 |
| 343 | Технічні фахівці в галузі управління | 3 | 44 |
| 3435 | Організатори діловодства | 1 | 2 |
| 3436 | Помічники керівників | 3 | 1 |
| 344 | Державні інспектори | 2 | 3 |
| 345 | Інспектори правоохоронних органів, кримінально-виконавчої служби, воєнізованої охорони, приватні детективи та фахівці із дізнання | ||
| 3460 | Соціальні працівники | 2 | 2 |
| 3471 | Декоратори та комерційні дизайнери | 1 | 1 |
| 3472 | Радіо-, теле- та інші ведучі | 1 | 1 |
| 3473 | Музиканти, співаки, танцюристи, які працюють на вулиці та в нічних клубах | 1 | 1 |
| 3474 | Клоуни, ілюзіоністи, акробати та прирівняні до них естрадно-циркові артисти | 1 | 1 |
| 3475 | Спортивні тренери, інструктори-методисти та професійні спортсмени | - | 1 |
| 3476 | Організатори у сфері культури та мистецтва | - | 1 |
| 3479 | Інші фахівці у сфері культури та мистецтва | 8 | 9 |
| 3480 | Допоміжний персонал релігійних організацій, який не має духовного сану | - | 1 |
| 3491 | Лаборанти та техніки в інших сферах наукових досліджень | 4 | 13 |
| 351 | Фахівці з переробки плодоовочевої продукції | 11 | - |
4. ПОПИТ ТА ПРОПОЗИЦІЯ НА ПРОФЕСІЇ, ЩО ВІДПОВІДАЮТЬ РІВНЮ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ (ЗА ПЕРВИННИМИ ПОСАДАМИ)
На сьогодні існують суттєві відмінності за показниками попиту та пропозиції робочої сили на вітчизняному ринку праці. У 2011 р. потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад) в Україні становила 59,3 тис., тоді як чисельність офіційно зареєстрованих у Державному центрі зайнятості становила 482,8 тис. осіб. Як наслідок, рівень навантаження на десять вільних робочих місць (вакантні посади) становив у середньому в Україні 80 осіб.
Аналіз попиту та пропозиції (за станом на 2011 р.) за професійними групами та класами професій Національного класифікатора України ДК 003 : 2010 "Класифікатор професій" (далі – КП) свідчить про його суттєвий дисбаланс. У 2011 р. потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць розподілилась таким чином (Рис. 4.1):
1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) – 5,3 тис. осіб;
2. Професіонали – 9,1 тис. осіб;
3. Фахівці – 7,0 тис. осіб;
4. Технічні службовці – 1,7 тис. осіб;
5. Працівники сфери торгівлі та послуг – 6,2 тис. осіб;
6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства – 0,6 тис.;
7. Кваліфіковані робітники з інструментом – 13,0 тис. осіб;
8. Робітники з обслуговування, експлуатації та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин – 7,9 тис. осіб;
9. Найпростіші професії[22] – 8,5 тис. осіб.
Таким чином, на теперішній час на ринку праці найбільшим попитом користуються професії 4 – 8 розділів КП (50,9% від загальної потреби робочої сили), до яких належать професії (професійні назви робіт), за якими може здійснюватися підготовка фахівців за освітньо-кваліфікаційним рівнем "молодший спеціаліст", а також професії, що вимагають повної загальної середньої та професійно-технічної освіти чи повної загальної середньої освіти та професійної підготовки на виробництві. Частка попиту на кадри за професіями 1 розділу КП, що охоплює широке коло професій, пов’язаних із здійсненням різноманітних функцій управління та керівництва з обов’язковою наявністю стажу роботи, за станом на 2011 р. становила 15,3% від сукупного попиту в працівниках; за професіями 2 – 3 розділів КП, що включає професії, які вимагають від працівника (з урахуванням кола та складності певних професійних завдань та обов’язків) кваліфікації за освітньо-кваліфікаційним рівнем "магістра" та "спеціаліста" (без вимог до стажу роботи), – 24,2%; за професіями 9 розділу КП, що поєднує професії, для виконання яких досить неповної базової загальної середньої освіти або початкової загальної освіти та мінімальної професійної підготовки на виробництві чи інструктажу, – 14,3%.
Рис. 4.1. Потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць
(вакантних посад) за професійними групами в Україні за станом на 2011 р.
(у % до загальної кількості вакансій) (розроблено за даними[23])
За даними Державної служби статистики України рівень навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) у розрізі професійних груп за станом на кінець 2010 р. був найвищим для 6 розділу КП – "Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства", що становив 32 осіб, а у 2011 р. – 35 особи. Найнижчий рівень диспропорції між попитом та пропозицією кадрів у 2010 та 2011 рр. був характерним для 7 розділу КП – "Кваліфіковані робітники з інструментом", де рівень навантаження на одну вакантну посаду у середньому по Україні становив 4 та 5 осіб (Рис. 4.2).
Станом на 2011 р. у міжрегіональному розрізі рівень навантаження на десять вільних робочих місць варіювався в межах від 10 у м. Києві до 1400 осіб у Черкаській області (рис. 4.3).
Показники чисельності вивільнених працівників та кількості вакансій за регіонами України знаходяться у прямопропорційній залежності, що підтверджується результатами кореляційного аналізу. Станом на 2011 р. коефіцієнт кореляційної залежності для цих двох рядів чисел становив 0,993, що є свідченням тісного прямолінійного зв’язку: "чим більше вивільнено працівників – тим більше кількість робочих місць у регіоні".
1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі) 2. Професіонали 3. Фахівці 4. Технічні службовці 5. Працівники сфери торгівлі та послуг 6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарства, риборозведення та рибальства 7. Кваліфіковані робітники з інструментом 8. Робітники з обслуговування та контролювання за роботою технологічного устаткування, складання устаткування та машин 9. Найпростіші професій
Рис. 4.2. Рівень навантаження на одне вільне робоче місце (вакантну посаду) за розділами КП в Україні за станом на 2010 – 2011 рр. (розроблено за даними24)
Рис. 4.3. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) за регіонами України
за станом на січень – грудень 2010 р. (розроблено за даними24)
Серед категорії безробітних криза робочих місць уразила найбільше молодь. Аналіз причин безробіття свідчить про те, що 18,7% із загальної чисельності безробітних не є працевлаштованими після закінчення ВНЗів I – IV рівнів акредитації (один із трьох найбільших показників) (табл. 4.1). У 2011 р. рівень зайнятості серед осіб у віці 25 – 29 років був вищий, ніж в середньому по Україні та становив 72,4%. Серед осіб у віці 15 – 24 роки цей показник становив лише 33,9%. Низький рівень зайнятості серед цих осіб зумовлений тим, що молодь у такому віці навчається та не має стійких конкурентних переваг на ринку праці.
В Україні, як і серед інших країн світу, найбільше від безробіття потерпають молоді особи у віці від 15 до 24 років. Рівень безробіття серед таких осіб зріс із 17,4% у 2010 р. до 18,6% у 2011 р. (для порівняння: у докризовому 2007 р. він становив 12,5%). Цей показник серед молодих осіб у віці 15 – 24 роки зріс у сільській місцевості. Рівень безробіття (за методологією МОП) серед молоді у віці 25 – 29 років скоротився з 9,9% у 2010 році до 9,2% у 2011 році, проте він був вищим за середній рівень безробіття в Україні (7,9%). Слід також зазначити, що рівень безробіття в Україні серед осіб у віці 15 – 24 роки у 2011 р. був нижчим, ніж у середньому в країнах Євросоюзу, де він зріс з 21,1% до 21,4%.
Таблиця 4.1
Причини безробіття населення у віці 15–70 років у 2011 році (розроблено за даними[24])
| | 2007 р. | 2008 р. | 2009 р. | 2010 р. | 2011 р. |
| Усього | 1 417,6 | 1 425,1 | 1 958,8 | 1 785,6 | 1 732,7 |
| у відсотках до підсумку: | | | | | |
| Вивільнені з економічних причин | 28,9 | 28,1 | 45,5 | 39,0 | 34,5 |
| Звільнені за власним бажанням | 38,2 | 38,6 | 27,0 | 29,1 | 32,0 |
| Демобілізовані з військової строкової служби | 1,2 | 1,2 | 0,8 | 1,3 | 1,3 |
| Непрацевлаштовані після закінчення загальноосвітніх та вищих навчальних закладів I–IV рівнів акредитації | 17,4 | 18,3 | 14,1 | 16,2 | 18,7 |
| Звільнені за станом здоров’я, внаслідок оформлення пенсії за віком, інвалідності | 0,8 | 0,7 | 0,7 | 0,9 | 0,9 |
| Звільнені у зв’язку із закінченням строку контракту | 10,3 | 10,9 | 9,0 | 10,4 | 9,5 |
| Інші причини безробіття | 3,2 | 2,2 | 2,9 | 3,1 | 3,1 |
У 2011 р. на обліку в Державній службі зайнятості перебувало 890,1 тис. незайнятих громадян у віці до 35 років (або 48,0% загальної чисельності осіб, які перебували на обліку), у тому числі 55,6 тис. випускників ВНЗів, 38,5 тис. випускників професійно-технічних закладів освіти, 6,5 тис. випускників середніх загальноосвітніх шкіл. Таким чином, серед загалу випускників найбільшою є частка незайнятих випускників ВНЗів. Станом на 2011 р. в Україні загальна частка випускників ВНЗів, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості, становила 55,2% від усіх випускників відповідної категорії (табл. 4.2).
Міжрегіональні диспропорції за показниками частки незайнятих випускників ВНЗів, які перебувають на обліку в Державній службі зайнятості, варіювали в межах від 0,5% у м. Києві до 31,8% у Волинській області (рис. 4.4).
Високий рівень безробіття серед молоді віком 15 – 24 років пов’язаний із невідповідністю обсягів та професійно-кваліфікаційної структури кадрів, які "виходять" на офіційний вітчизняний ринок праці, що спричинює розбалансованість попиту й пропозиції працівників на вітчизняному ринку праці.
Формування продуктивної зайнятості молоді, головним чином, визначається взаємодією між сферою підготовки кадрів та попитом на ринку праці. На теперішній час цей зв’язок є незначним. Серед основних факторів слід зазначити такі.
Таблиця 4.2
Частка випускників ВНЗів, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості, у загальній чисельності випускників ВНЗів за регіонами України
станом на 2011 р. (розроблено за даними Державної служби зайнятості)
(тис. осіб)
| | Чисельність випускників ВНЗів, які перебувають на обліку | Чисельність випускників | Частка випускників ВНЗів, які перебувають на обліку | |||
| ВНЗів І – ІІ рівнів акредитації | ВНЗів ІІІ – ІV рівнів акредитації | ВНЗів І – ІV рівнів акредитації | у % до загальної чисельності випускників | рейтингова позиція | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| Україна | 55603 | 96715 | 529834 | 626549 | 8,9 | х |
| АР Крим | 1455 | 2040 | 10580 | 12620 | 11,5 | 15 |
| Вінницька | 2181 | 4856 | 8589 | 13445 | 16,2 | 9 |
| Волинська | 2701 | 2162 | 6335 | 8497 | 31,8 | 1 |
| Дніпропетровська | 3262 | 6387 | 33684 | 40071 | 8,1 | 19 |
| Донецька | 4160 | 9633 | 36369 | 46002 | 9,0 | 17 |
| Житомирська | 2703 | 4633 | 6470 | 11103 | 24,3 | 3 |
| Закарпатська | 1129 | 1375 | 7579 | 8954 | 12,6 | 13 |
| Запорізька | 1801 | 2991 | 20480 | 23471 | 7,7 | 20 |
| Івано-Франківська | 4175 | 4086 | 9876 | 13962 | 29,9 | 2 |
| Київська | 1599 | 2508 | 8061 | 10569 | 15,1 | 10 |
| Кіровоградська | 1392 | 2367 | 4698 | 7065 | 19,7 | 7 |
| Луганська | 1609 | 4637 | 25463 | 30100 | 5,3 | 23 |
| Львівська | 5457 | 5309 | 33865 | 39174 | 13,9 | 11 |
| Миколаївська | 1083 | 1879 | 10156 | 12035 | 9,0 | 17 |
| Одеська | 1037 | 4239 | 30443 | 34682 | 3,0 | 25 |
| Полтавська | 2100 | 3182 | 13087 | 16269 | 12,9 | 12 |
| Рівненська | 3045 | 3065 | 9686 | 12751 | 23,9 | 4 |
| Сумська | 1255 | 1412 | 13329 | 14741 | 8,5 | 18 |
| Тернопільська | 3082 | 2681 | 12912 | 15593 | 19,8 | 6 |
| Харківська | 1806 | 6440 | 50747 | 57187 | 3,2 | 24 |
| Херсонська | 664 | 1918 | 8230 | 10148 | 6,5 | 22 |
| Хмельницька | 2519 | 1754 | 10584 | 12338 | 20,4 | 5 |
| Черкаська | 1818 | 3195 | 11885 | 15080 | 12,1 | 14 |
| Чернівецька | 990 | 2702 | 6653 | 9355 | 10,6 | 16 |
| Чернігівська | 1502 | 2311 | 5733 | 8044 | 18,7 | 8 |
| м. Київ | 755 | 8279 | 130118 | 138397 | 0,5 | 26 |
| м. Севастополь | 323 | 674 | 4222 | 4896 | 6,6 | 21 |
В Україні протягом останнього десятиліття значно зросли кількість ВНЗів та чисельність їх випускників. Так, у 2000/2001 навчальному році 315 ВНЗами ІІІ – ІV рівнів акредитації України було випущено 273,6 тис. фахівців, а в 2011/2012 навчальному році 345 (збільшення у 1,2 раза) ВНЗами III та IV рівнів акредитації – 529,8 тис. осіб, що в 1,9 раза більше. На тлі суттєвого природного та механічного скорочення населення країни має місце покращення такого показника, як чисельність студентів у розрахунку на 10000 осіб населення, яка зросла з 285 осіб у 2000/2001 начальному році до 428 осіб у 2011/2012 році, або в 1,5 раза[25]. Незважаючи на такі вражаючі досягнення у кількісному виразі, цього не можна стверджувати стосовно якісних параметрів. Якщо за часів незалежності України при "повній" зайнятості, безоплатному навчанні та гарантованому розподілу реальний рівень працевлаштування сягав 90,0%, то в теперішній час він набагато нижчий і не перевищує 25,0%.
Рис. 4.4. Частка випускників ВНЗів І – ІV рівнів акредитації, які перебували на обліку в Державній службі зайнятості населення, серед загальної чисельності випускників ВНЗів І – ІV рівнів акредитації, за регіонами України
за станом на 2011 р. (розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Система української вищої освіти за останнє десятиріччя пішла шляхом надвисокої комерціалізації. За підсумками 2011/2012 навчального року майже кожен другий ВНЗ III та IV рівня був недержавним. Крім того, державні ВНЗи вивели обсяги підготовки фахівців за рахунок фізичних та юридичних осіб за 50,0% рівень. У цілому, навчальними закладами цього типу на початок 2011/2012 навчального року на платних засадах за рахунок державного бюджету навчалося 39,8% студентів від загалу, місцевого бюджету – 0,9%, а фізичних та юридичних осіб – 59,3%25.
Одним із факторів суттєвих розривів у попиті та пропозиції кадрів на вітчизняному ринку праці є низька ефективність системи планування та прогнозування обсягів та напрямів підготовки кадрів за видами економічної діяльності та в регіональному розрізі. За окремими напрямами підготовки та спеціальностями (за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра) мають місце досить значні диспропорції та розбіжності як в обсягах прийому і випуску фахівців, так і в попиті на них, у тому числі в регіональному розрізі. Аргументом на користь цього є негативна в Україні динаміка (протягом 2007 – 2010 рр.) рівнів навантаження осіб, які шукали роботу з категорії незайнятого населення, на вакантну посаду (робоче місце), за окремими професіями розділів КП для освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста і магістра (табл. 4.3).
Разом із цим, на вітчизняному ринку праці простежується "колосальний" дефіцит кадрів за іншими професійними групами та класами професій КП, зокрема працівників сфери охорони здоров’я. Підтвердженням цьому є динаміка рівня попиту на працівників за професіями сфери охорони здоров’я (табл. 4.4; рис. 4.5). Міжрегіональні диспропорції попиту та пропозиції окремих фахівців за різними видами економічної діяльності на регіональних ринках праці України відображено на Рис. 4.6. – 4.15.
Таблиця 4.3
Рівень навантаження осіб, які шукали роботу з категорії незайнятого населення, на вакантну посаду, за професіями розділів Національного класифікатора України ДК 003 : 2010 "Класифікатор професій"
для освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра,
спеціаліста і магістра в Україні за станом на січень – грудень 2008 – 2012 рр.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
| Код КП | Професія | Роки | ||||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2012 | ||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1448.1 | Менеджер (управитель) з туризму | 71 | 175 | 81 | 162 | 250 |
| 1452 | Менеджер (управитель) в оптовій торгівлі | 67 | 223 | 95 | 71 | 127 |
| 1453 | Менеджер (управитель) в роздрібній торгівлі побутовими та непродовольчими товарами | 63 | 1140 | 288 | 1380 | 359 |
| 1453.1 | Менеджер (управитель) в роздрібній торгівлі побутовими товарами та їх ремонті | 90 | 510 | 87 | 180 | 115 |
| 1454 | Менеджер (управитель) в роздрібній торгівлі продовольчими товарами | 53 | 159 | 291 | 236 | 390 |
| 1453.2 | Менеджер (управитель) в роздрібній торгівлі непродовольчими товарами | 70 | 242 | 217 | 178 | 263 |
| 1463 | Менеджер (управитель) із надання кредитів | - | - | 3045 | 4080 | 8840 |
| 1474 | Менеджер (управитель) з питань регіонального розвитку | 53 | 815 | 87 | 92 | 190 |
| 1476.1 | Менеджер (управитель) з реклами | 54 | 138 | 189 | 143 | 164 |
| 1477.1 | Менеджер (управитель) з персоналу | 113 | 818 | 214 | 536 | 312 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) з адміністративної діяльності | 63 | 245 | 184 | 94 | 247 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) з логістики | 37 | 86 | 135 | 96 | 143 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) з постачання | 86 | 332 | 211 | 208 | 231 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) із збуту | 58 | 209 | 173 | 174 | 211 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) із зв’язків з громадськістю | 30 | 74 | 320 | 103 | 162 |
| Продовження таблиці 4.3 | ||||||
| 1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 |
| 1475.4 | Менеджер (управитель) із зовнішньоекономічної діяльності | 42 | 355 | 72 | 42 | 53 |
| 2113.2 | Хімік | 22 | 38 | 41 | 56 | 106 |
| 2114.2 | Геолог | 16 | 37 | 32 | 167 | 124 |
| 2121.2 | Математик | 470 | 430 | 470 | 480 | 430 |
| 2122.2 | Економіст-статистик | 320 | 490 | 470 | 650 | 890 |
| 2131.2 | Інженер з комп’ютерних систем | 22 | 52 | 40 | 43 | 193 |
| 2131.2 | Адміністратор систем | 14 | 75 | 102 | 79 | 98 |
| 2132.2 | Програміст системний | 17 | 35 | 85 | 99 | 67 |
| 2132.2 | Програміст прикладний | 11 | 43 | 72 | 52 | 38 |
| 2132.2 | Інженер-програміст | 10 | 37 | 58 | 46 | 48 |
| 2141.2 | Архітектор | 3 | 20 | 58 | 57 | 189 |
| 2142.2 | Інженер-будівельник | 10 | 29 | 77 | 60 | 128 |
| 2144.2 | Інженер-електронік | 9 | 29 | 70 | 50 | 36 |
| 2144.2 | Інженер із зв’язку | 19 | 33 | 55 | 145 | 30 |
| 2144.2 | Інженер електрозв’язку | 40 | 87 | 270 | 240 | 284 |
| 2145.2 | Інженер-механік груповий | 32 | 98 | 169 | 170 | 245 |
| 2149.2 | Інженер з підготовки виробництва | 68 | 257 | 216 | 137 | 109 |
| 2211.2 | Еколог | 233 | 1275 | 361 | 556 | 930 |
| 2211.2 | Біолог | 40 | 163 | 48 | 87 | 97 |
| 2211.2 | Мікробіолог | 30 | 128 | 175 | 75 | 25 |
| 2213.2 | Агроном | 112 | 298 | 178 | 208 | 224 |
| 2213.2 | Агроном із захисту рослин | 100 | 1240 | 790 | 103 | 117 |
| 2213.2 | Фахівець із агрохімії та ґрунтознавства | 10 | 40 | 30 | 208 | 70 |
| 2412.2 | Економіст з праці | 81 | 213 | 232 | 232 | 272 |
| 2412.2 | Інженер з нормування праці | 58 | 283 | 211 | 267 | 153 |
| 2419.2 | Економіст із збуту | 95 | 1460 | 240 | 188 | 204 |
| 2421.2 | Юрист | 102 | 214 | 218 | 281 | 348 |
| 2429 | Юрисконсульт | 25 | 59 | 57 | 74 | 98 |
| 2441.2 | Економіст | 76 | 325 | 318 | 414 | 460 |
| 2442.2 | Соціолог | 195 | 340 | 910 | 1140 | 730 |
| 2442.2 | Географ | 210 | 210 | 200 | 390 | 340 |
| 2443.2 | Політолог | 260 | 520 | 480 | 1110 | 810 |
| 2443.2 | Історик | 550 | 690 | 550 | 1000 | 890 |
| 2444.2 | Філолог | 970 | 765 | 1470 | 2470 | 2830 |
| 2444.2 | Перекладач | 43 | 77 | 70 | 44 | 93 |
| 2445.2 | Практичний психолог | 27 | 36 | 53 | 146 | 49 |
| 2445.2 | Психолог | 51 | 76 | 89 | 131 | 113 |
| 2446.2 | Соціальний працівник | 92 | 78 | 65 | 186 | 190 |
| 2451.2 | Журналіст | 41 | 80 | 58 | 104 | 197 |
| 2451.2 | Редактор | 38 | 56 | 52 | 64 | 86 |
| 2452.2 | Художник | 189 | 93 | 130 | 108 | 298 |
| 2481.2 | Туризмознавець | - | - | 460 | 1020 | 1530 |
| 3111 | Лаборант (хімічні та фізичні дослідження) | 179 | 749 | 175 | 280 | 159 |
| 3111 | Технік-технолог | 264 | 889 | 1108 | 943 | 3155 |
| 3112 | Технік-будівельник | 34 | 76 | 108 | 220 | 173 |
| 3113 | Технік-електрик | 40 | 67 | 130 | 139 | 85 |
| 3114 | Технік обчислювального (інформаційно-обчислювального) центру | 310 | 480 | 620 | 1170 | 1000 |
| 3115 | Технік-механік сільськогосподарського (лісогосподарського) виробництва | 177 | 1010 | 680 | 880 | 1290 |
| 3115 | Механік автомобільної колони (гаража) | 31 | 94 | 232 | 57 | 182 |
| 3119 | Технік з нормування праці | 123 | 153 | 113 | 280 | 230 |
| 3119 | Технік | 56 | 98 | 86 | 123 | 95 |
| 3119 | Технолог | 46 | 115 | 94 | 116 | 105 |
| 3119 | Лаборант (галузі техніки) | 39 | 92 | 107 | 280 | 520 |
| 3119 | Диспетчер | 60 | 127 | 252 | 219 | 217 |
| 3119 | Диспетчер автомобільного транспорту | 200 | 513 | 209 | 397 | 244 |
| 3121 | Фахівець з комп’ютерної графіки (дизайну) | 13 | 88 | 69 | 145 | 112 |
| 3121 | Технік-програміст | 110 | 186 | 367 | 1765 | 523 |
| 3141 | Технік-механік з ремонту технологічного устаткування | 107 | 273 | 560 | 575 | 900 |
| 3152 | Інспектор з охорони праці | 27 | 153 | 90 | 57 | 63 |
| 3152 | Інженер з технічного нагляду | 18 | 105 | 115 | 162 | 115 |
| 3211 | Лаборант (біологічні дослідження) | 90 | 234 | 176 | 132 | 288 |
| 3211 | Технік-еколог | 510 | 520 | 430 | 670 | 680 |
| 3212 | Технік-землевпорядник | 29 | 76 | 6 | 383 | 102 |
| 3213 | Технік з племінної справи | 244 | 530 | 450 | 490 | 160 |
| 3225 | Технік зубний | 282 | 265 | 253 | 260 | 660 |
| 3226 | Фахівець з фізичної реабілітації | 123 | 420 | 440 | 240 | 156 |
| 3227 | Фельдшер ветеринарної медицини | 84 | 82 | 45 | 60 | 61 |
| 3231 | Сестра медична | 75 | 19 | 14 | 383 | 32 |
| 3310 | Вчитель з початкової освіти (з дипломом молодшого спеціаліста) | 186 | 332 | 245 | 491 | 438 |
| 3310 | Культорганізатор дитячих позашкільних закладів | 55 | 200 | 88 | 98 | 85 |
| 3340 | Лаборант (освіта) | 72 | 124 | 256 | 241 | 345 |
| 3340 | Вожатий | 8 | 1340 | 1130 | 1490 | 1080 |
| 3340 | Вихователь | 71 | 53 | 42 | 76 | 102 |
| 3414 | Фахівець з готельного обслуговування | 100 | 460 | 340 | 760 | 510 |
| 3414 | Організатор подорожей (екскурсій) | 212 | 1150 | 180 | 960 | 780 |
| 3414 | Організатор туристичної і готельної діяльності | 360 | 290 | 270 | 610 | 240 |
| 3419 | Товарознавець | 139 | 408 | 327 | 368 | 235 |
| 3419 | Організатор з постачання | 183 | 960 | 380 | 390 | 380 |
| 3419 | Організатор із збуту | 33 | 134 | 56 | 233 | 155 |
| 3422 | Експедитор | 54 | 297 | 209 | 192 | 197 |
| 3423 | Організатор з персоналу | 380 | 640 | 490 | 780 | 340 |
| 3423 | Інспектор з кадрів | 183 | 513 | 557 | 335 | 358 |
| 3433 | Бухгалтер | 111 | 178 | 283 | 353 | 327 |
| 3435.1 | Організатор діловодства (державні установи) | 270 | 350 | 230 | 430 | 175 |
| 3435.2 | Організатор діловодства (види економічної діяльності) | 190 | 470 | 340 | 340 | 300 |
Таблиця 4.4
Рівень попиту на працівників сфери охорони здоров’я за професіями розділів Національного класифікатора України ДК 003 : 2010 "Класифікатор професій"
для освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, бакалавра,
спеціаліста і магістра в Україні за станом на січень – грудень 2008 – 2012 рр.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
(кількість посад (одиниць) у розрахунку на одного безробітного)
| Код КП | Професія | Роки | ||||
| 2007 | 2008 | 2009 | 2010 | 2012 | ||
| 2221.2 | Лікар-терапевт дільничний | 12 | 41 | 119 | 17 | 8 |
| 2221.2 | Лікар-інфекціоніст | 16 | 31 | 19 | 52 | 5 |
| 2221.2 | Лікар-отоларинголог | 19 | 11 | 68 | 17 | 9 |
| 2221.2 | Лікар загальної практики-сімейний лікар | 24 | 29 | 150 | 23 | 48 |
| 2221.2 | Лікар-психіатр | 12 | 23 | 90 | 11 | 11 |
| 2221.2 | Лікар станції (відділення) швидкої та невідкладної медичної допомоги | 109 | 22 | 83 | 205 | 29 |
| 2221.2 | Лікар-хірург | 9 | 11 | 13 | 6 | 21 |
| 2221.2 | Лікар-анестезіолог | 19 | 9 | 28 | 17 | 14 |
| 2221.2 | Лікар-офтальмолог | 78 | 8 | 37 | 21 | 7 |
| 2221.2 | Лікар-ендокринолог | 11 | 20 | 22 | 42 | 23 |
| 2221.2 | Лікар-педіатр дільничний | 42 | 62 | 21 | 63 | 23 |
| 2221.2 | Лікар-педіатр | 22 | 9 | 9 | 15 | 6 |
| 2221.2 | Лікар-терапевт | 5 | 6 | 6 | 6 | 3 |
| 2221.2 | Лікар-фтизіатр | 29 | 37 | 84 | 91 | 56 |
| 2225.2 | Лікар із загальної гігієни | 13 | 34 | 21 | 13 | 0,5 |
| 2225.2 | Лікар-епідеміолог | 14 | 10 | 15 | 11 | 0,5 |
| 2229.2 | Лікар-рентгенолог | 10 | 57 | 47 | 29 | 24 |
| 2229.2 | Лікар-статистик | 14 | 27 | 44 | 41 | 7 |
| 3229 | Фельдшер-лаборант | 2 | 2 | 5 | 3 | 0,4 |
| 3231 | Сестра медична поліклініки | 0,3 | 0,8 | 1 | 2 | 0,3 |
Рис. 4.5. Кількість вакантних первинних посад (робочих місць) сфери охорони здоров’я, у розрахунку на одного безробітного на вітчизняному ринку праці
за станом на січень – грудень 2008 – 2010 рр.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.6. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на посаду (професію) "Юрист" в розрізі регіонів України
за станом на січень – грудень 2010 р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.7. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на посаду (професію) "Юрисконсульт"
в розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010 р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.8. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на посаду (професію) "Інспектор з кадрів" в розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010 р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.9. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на посаду (професію) "Економіст з праці" у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010 р.
Рис. 4.10. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію "Менеджер (управитель) з постачання"
у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.11. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію
"Менеджер (управитель) із надання кредитів" у розрізі регіонів України
за станом на січень – грудень 2010р. (розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.12. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію "Організатор з персоналу"
у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.13. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію "Менеджер (управитель) з персоналу"
у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.14. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію "Соціолог"
у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
Рис. 4.15. Навантаження незайнятих трудовою діяльністю громадян на 10 вільних робочих місць (вакансій) на професію "Туризмознавець"
у розрізі регіонів України за станом на січень – грудень 2010р.
(розроблено за даними Державної служби зайнятості)
5. ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
ЩОДО РЕЙТИНГУВАННЯ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ[26]
5.1. Теоретико-методологічні основи дослідження рейтингу ВНЗів України
5.1.1. Методологія формування рейтингу ВНЗів
У ХХІ сторіччі глобалізація системи університетської освіти стала реальністю, яка визначає як її сучасний стан, так і перспективи подальшого розвитку. Аксіоматичним є те, що система освіти кожної країни, яка традиційно формувалася як національна інституція, стискається з необхідністю радикальних та часом драматичних змін, трансформацій, реформ. В українському випадку цей процес ускладнюється ще й необхідністю подолання негативних наслідків радянської спадщини, особливо відчутних у галузі соціально-гуманітарних дисциплін. Універсалізація системи навчання та оцінювання, яка відбулася в Україні після приєднання нашої країни до Болонського процесу, є яскравим прикладом подібних трансформацій з усіма проблемами і, використовуючи термін польського соціолога і соціального філософа Петра Штомпки, "культурними травмами"[27] Характеризуючи стан вищої освіти у ХХІ сторіччі один з провідних американських експертів у цій галузі, професор Філіп Альтбах зазначає, що вища освіта всюди зазнає вражаючих змін. Початок ХХІ сторіччя в цій галузі нагадує бурю, спричинену численними зовнішніми викликами та внутрішніми відповідями. Сучасні умови начебто надають можливості започаткувати фундаментальні реформи та зміни, в той же час зовнішні виклики можуть взагалі зруйнувати традиційні форми академічних інституцій. Серед найсуттєвіших "зовнішніх викликів" можна ідентифікувати фактичне формування наприкінці ХХ сторіччя глобального освітнього простору і необхідність національних систем вищої освіти та їх ключових елементів, університетів, інтегруватися до нього. Як і будь-який соціальний простір, глобальний освітній простір має тенденцію до утворення власних ієрархій та, відповідно, формує певну технологію легітимації присутніх у ньому національних університетів в якості елітних (кращих, провідних) та звичайних (пересічних). Створення глобального освітнього простору передбачає входження до нього кращих національних університетів, тож знаходження інструменту об’єктивного визначення "кращого серед кращих" є підставою для легітимації де-факто існуючих ієрархій. В цьому зв’язку феномен виникнення в ХХІ сторіччі та стрімкого розвитку міжнародних університетських рейтингів може розглядатися як своєрідний механізм створення відповідного інструменту легітимації.
З цього приводу Александер МакКормік зазначає, що перевага, яка надається критеріям, які легко вимірюються – це момент, який найбільш легко розкритикувати при складанні як рейтингів, так і класифікацій. Обидва підходи до порівняння передбачають зведення складної, багатовимірної реальності до обмеженої кількості критеріїв, які визначають місце освітньої установи в запропонованій системі. Іншими словами, ми маємо справу з процесом симпліфікації, спрощення. Тому головне завдання укладачів рейтингів – спиратися при цьому спрощенні на найбільш важливі, фундаментальні критерії[28]. На цей аспект звертають увагу й інші західні дослідники, насамперед, Саймон Маргінсон та Марійк ван дер Венде, які стверджують, що будь-яка система рейтингування обумовлена метою, яку ставлять перед собою дослідники, тому вона спирається на переконання і цінності, у відповідності з якими формуються методи порівняння та оцінювання. У цьому сенсі всі системи рейтингування неповно відображають реалії вищої освіти (наприклад, успіхи в проведенні наукових досліджень університету нічого не свідчать про реальний стан бізнес-освіти чи викладання спеціальних технічних дисциплін) та несуть певну похибку[29].
Але досягти досконалості в сучасному світі в умовах "загальносвітової політичної турбулентності, в умовах переформатування основ світобудови та виникнення найновішого світопорядку, в умовах ущільнення соціального часу та народження майбутнього в прискореному темпі" (А.Окара), скоріш за все, неможливо (та й, напевно, непотрібно) в принципі[30]. Тому феномен міжнародних університетських рейтингів варто розглядати суто функціонально, тобто аналізуючи його з точки зору тих функцій, які забезпечили йому чи не тріумфальний успіх в суперечливих історичних реаліях ХХІ століття. Ключова теза полягає в тому, що рейтинги формують ієрархію (чи, використовуючи термін Бодріяра, "симулякр ієрархії"), як де-факто існуючого глобального освітнього простору, легітимізуючи дихотомічний поділ університетів, присутніх у цьому просторі, на елітні та звичайні (пересічені).
Першим із світових університетських рейтингів, як вже зазначалося вище, став складений в червні 2003 року Інститутом вищої освіти Шанхайського університету (Китай) "Рейтинг університетів світового класу" ("Ranking of World Class Universities") або Шанхайський рейтинг.
Для того щоб скласти список із п’ятисот найкращих університетів, дослідники аналізують дані, отримані з більш як тисячі світових університетів. Укладачі рейтингу не претендують на абсолютну об’єктивність — вони зазначають, що до будь-якого університетського рейтингу можна висунути серйозні претензії. Серед переваг Шанхайського рейтингу вони зазначають зрозумілість та універсальність індикаторів, відповідно до яких відбувається оцінювання, і відкритість даних, що використовуються в процесі складання рейтингу. До того ж ці дані беруться з авторитетних джерел, визнаних у всьому світі. На користь цього свідчить і той факт, що методика розрахунку рейтингу за останні роки не зазнала істотних змін.
Успіх Шанхайського рейтингу обумовлений, в першу чергу, тим, що саме спроможність університету проводити сучасні дослідження та бути центром продукування нових знань є особливо важливою для сучасного стану розвитку цивілізації. Десятка кращих університетів Шанхайського рейтингу викладена в Таблиці 5.1.
Згаданий вище Філіп Альтбах наполягає на тому, що головною реальністю ХХІ століття є виникнення економіки знань ("the knowledge economy"). Багато ключових аспектів цієї економіки, включаючи домінування сектору надання послуг, стрімкий розвиток нових галузей на кшталт біотехнології, важливість інформаційних та комунікаційних технологій тощо, все це підвищує значення і роль вищої освіти[31]. Дослідницький потенціал університету дозволяє оцінити реальний вклад того чи іншого навчального закладу в економіку знань, а отже – адекватно відображає реалії сьогодення в глобальному освітньому просторі.
Таблиця 5.1
Кращі світові університети за версією Шанхайського рейтингу 2010[32]
| Місце | Університет | Країна |
| 1 | Гарвард | США |
| 2 | Берклі | США |
| 3 | Стенфорд | США |
| 4 | Массачусетський технологічний інститут | США |
| 5 | Кембридж | Велика Британія |
| 6 | Каліфорнійський технологічний інститут | США |
| 7 | Прінстон | США |
| 8 | Колумбійський університет | США |
| 9 | Університет Чикаго | США |
| 10 | Оксфорд | Велика Британія |
Інший визнаний рейтинг світових університетів, рейтинг Таймс або THES – QS World University Rankings, вперше був опублікований в 2004 році і постійно складається із 200 університетів.
Як зазначають фахівці, методика рейтингу Таймс оцінює переважно маркетингові показники університету та його статусні параметри. Ефективна репрезентація себе в інформаційному просторі, вдала рекламна стратегія, позитивний імідж, який веде до визнання серед колег, реальна інтернаціоналізація – ці параметри визначають успішність в сучасному світі як на індивідуальному, так і на інституційному рівні. Тож побудова ієрархії університетів в цій сфері, яка веде до легітимації елітності в глобальному освітньому просторі, є цілком адекватною умовам сьогодення (Таблиця 5.2).
Не дивлячись на відмінність покладених в основу цих рейтингів методологій, вихідні принципи їх побудови є деякою мірою тотожними. Так, порівнюючи Шанхайський рейтинг і рейтинг Таймс, німецький дослідник Геро Федеркейль зазначає, що ці рейтинги об’єднують спільні підходи, не дивлячись на різницю запропонованих індикаторів. Обидва вони оцінюють університет в цілому та використовують принцип ієрархічної таблиці ("league table approach"), за якого, як у футболі чи тенісі, чи шахах, кожна команда (гравець) має певну позицію, яка визначає її статус. При цьому підході природно, що, наприклад, п’ята позиція краща за восьму чи десяту[33]. На жаль, жодного українського університету ані в 500 кращих університетів Шанхайського рейтингу, ані в 200 кращих за версією Таймс немає.
Таблиця 5.2
Кращі світові університети за версією рейтингу Таймс 2009[34]
| Місце | Університет | Країна |
| 1 | Гарвард | США |
| 2 | Кембридж | Велика Британія |
| 3 | Єль | США |
| 4 | Лондонський університетський коледж | Велика Британія |
| 5 | Лондонський імперіал-коледж | Велика Британія |
| 6 | Оксфорд | Велика Британія |
| 7 | Університет Чикаго | США |
| 8 | Прінстон | США |
| 9 | Массачусетський технологічний інститут | США |
| 10 | Каліфорнійський технологічний інститут | США |
Третій рейтинг світових університетів, який досить часто згадується в науковій літературі, це рейтинг Вебометрикс, який розраховується спеціальною лабораторією Іспанської національної дослідницької ради (Spanish National Research Council – SNRC), починаючи з 2004 року[35]. На відміну від попередніх, він має дещо специфічний характер, адже базується на ступені присутності того чи іншого навчального закладу в глобальній мережі Інтернет. Аргументуючи виправданість подібного підходу, іспанські вчені Ісідро Акуйо, Жозе Луїс Ортега та Маріо Фернандес зазначають, що все більше і більше студентів та дослідників звертаються до Інтернету, щоб отримати наукову інформацію, а академічні установи докладають все більших зусиль, щоб бути найбільш представленими в Інтернеті. І, якщо зараз, Інтернет для більшості навчальних закладів – це засіб саморепрезентації, то можна прогнозувати, що вже в найближчому майбутньому віртуальні навчальні заклади стануть не менш важливими та впливовими, аніж реальні. У світі, що стає все більш і більш взаємопов’язаним, реальна присутність академічної установи в глобальному просторі залежить від її репрезентації в мережі Інтернет[36].
Для розробки редакції рейтингу Вебометрікс, яку було надруковано у липні 2007 року було проаналізовано 13043 сайти університетів та 4554 сайти науково-дослідницьких установ. У результаті цього, складається рейтинг 4000 найкращих університетів. У редакції рейтингу, складеного в січні 2009 року, серед цих 4000 університетів є 15 українських[37]. Найкращі з них – це Національний університет ім. Тараса Шевченка (1283 місце), Національний університет "Києво-Могилянська академія" (1440 місце) та Львівський національний університет ім. Івана Франка (1612 місце). Як бачимо, результати цього рейтингу для української системи вищої освіти теж не викликають оптимізму. Репрезентація університету в Інтернеті та наявність відповідних віртуальних ресурсів та сервісів – все це теж конституює ієрархію глобального освітнього простору, а отже виступає фактором легітимації елітності в ньому. У цьому зв’язку, підхід, запропонований авторами рейтингу Вебометрікс може розглядатися як "табель про ранги" віртуального простору, експансія якого визначає реальність сьогодення (Таблиця 5.3).
Таблиця 5.3
Кращі світові університети за версією рейтингу Вебометрікс 2010[38]
| Місце | Університет | Країна |
| 1 | Гарвард | США |
| 2 | Массачусетський технологічний інститут | США |
| 3 | Стенфорд | США |
| 4 | Берклі | США |
| 5 | Корнельський університет | США |
| 6 | Університет Вашингтону | США |
| 7 | Університет Мінесоти | США |
| 8 | Університет Джона Хопкінса | США |
| 9 | Університет Мічігану | США |
| 10 | Університет Вісконсін Медісон | США |
Зазначимо, що ситуація в світі міжнародних рейтингів провідних університетів не стоїть на місці. Починаючи з 2010 року рейтинг Таймс як спільний проект THE та QS перестає існувати, а на його основі виникають два нові, потенційно впливові рейтинги. Це рейтинг світових університетів Таймс (разом з компанією Thomson Reuters в якості дослідницького партнера та рейтинг світових університетів QS. Крім того, проголошено, що в 2011 році побачить світ Комплексний глобальний університетський рейтинг (Multi-Dimensional Global University Ranking), розроблений на замовлення Європейської комісії. У власному рейтингу світових університетів QS буде спиратися на вже розроблену під час співробітництва з Таймс методологію. П’ятірка кращих світових університетів за версією QS виглядає наступним чином[39]: (Таблиця 5.4).
Таблиця 5.4
Кращі світові університети за версією рейтингу QS 2011
| Місце | Університет | Країна |
| 1 | Кембридж | Велика Британія |
| 2 | Гарвад | США |
| 3 | Єль | США |
| 4 | Лондонський університетський коледж | Велика Британія |
| 5 | Масачусетський інститут технологій | США |
Згадану вище методологію розробники нового рейтингу Таймс вирішили дещо змінити. Попередня інформація про нову методологію розрахунків рейтингів з’явилася на початку червня 2010 року на сайті Times Higher Education (ТНЕ),[40] та була винесена на розгляд провідних міжнародних експертів в галузі вищої освіти.
У вересні 2010 року були оприлюднені підраховані згідно з новою методикою результати рейтингу Таймс-Томсон Рейтерс. Десятка кращих світових університетів в 2010 році за їх версією виглядає наступним чином (до речі, провідні британські університети, Кембрідж та Оксфорд отримали в цьому рейтингу однаковий бал, що відповідає шостому місцю в світі) (Таблиця 5.5).
Таблиця 5.5
Десятка кращих світових університетів в 2010 році за версією Таймс-Томсон Рейтерс[41]
| Місце | Університет | Країна |
| 1 | Гарвард | США |
| 2 | Каліфорнійський технологічний інститут | США |
| 3 | Масачусетський технологічний інститут | США |
| 4 | Стенфорд | США |
| 5 | Прінстон | США |
| 6 | Кембрідж | Велика Британія |
| 6 | Оксфорд | Велика Британія |
| 8 | Берклі | США |
| 9 | Лондонський імперіал-коледж | Велика Британія |
| 10 | Єль | США |
Підсумовуючи аналіз методології дослідження світових університетських рейтингів, можна констатувати їх значення як інструментів побудови академічних ієрархій в глобальному освітньому просторі, оцінці елітності тих чи інших навчальних закладів. Оскільки варіативність підходів, репрезентована основними індикаторами навіть трьох розглянутих рейтингів, є незаперечною, можна стверджувати про три академічні ієрархії, які де-факто існують на сьогоднішній день та отримують обумовлену відповідним рейтингом модель легітимації. Це представлена Шанхайським рейтингом науково-дослідницька ієрархія, легітимована рейтингом Таймс статусно-маркетингова ієрархія та презентована рейтингом Вебометрикс ієрархія віртуальної присутності університету. Слід відзначити, що новий рейтинг Таймс демонструє підвищення ваги оцінки науково-дослідницького потенціалу університету, що теж, безперечно, відображає сучасні світові тенденції в сфері вищої освіти.
Таким чином, використовуючи університетські рейтинги в суто інструментальній площині, та опираючись на відповідно науково-методологічне підґрунтя, ми можемо визначити елітний сегмент вітчизняного освітнього простору. Але яким чином якість навчання в цьому елітному секторі відповідає відповідним світовим стандартам та вимогам до статусу елітного навчального закладу – це питання, яке залишається відкритим.
17 лютого 2010 року в Україні Постановою Кабінету міністрів України було затверджене положення про дослідницький університет. Згідно з пунктом 2 цього Положення, визначено, що дослідницький університет – це національний вищий навчальний заклад, який має вагомі наукові здобутки, провадить дослідницьку та інноваційну діяльність, забезпечує інтеграцію освіти та науки з виробництвом, бере участь у реалізації міжнародних проектів і програм. Статус надається відповідному закладу з метою підвищення ролі університету як центру освіти і науки, підготовки висококваліфікованих наукових і науково-педагогічних кадрів, запровадження на практиці наукових досягнень, технічних і технологічних розробок, реалізації разом з іншими вищими навчальними закладами та науковими установами спільних програм за пріоритетними напрямами фундаментальних і прикладних наукових досліджень для розв’язання важливих соціально-економічних завдань у різних галузях економіки"[42]. Серед 28 критеріїв діяльності, згідно з якими цей статус надається, або підтверджується: захист не менше як 300 кандидатських та 50 докторських дисертацій, наявність серед штатних працівників не менше 150 докторів та 500 кандидатів наук, вихід не менше ніж 200 монографій та підручників з грифом МОН, отримання не менше ніж 50 патентів та ліцензій – і все це протягом останніх п’яти років. Кількість наукових публікацій у виданнях, які входять до міжнародних наукометричних баз даних (Web of Science, SCOPUS) повинна впродовж останніх п’яти років складати не менше ніж 150 публікацій щорічно. Входження кращих українських університетів до світових університетських рейтингів проголошено одним з пріоритетів успіху Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", розробленої Комітетом з економічних реформ при Президентові України[43]. І цей факт дає Україні шанс мати хоча б один університет світового рівня.
5.1.2. Основні підходи та діючі концепції стосовно визначення
рейтингів ВНЗів
Протягом останніх 10 — 15 років у різних країнах світу почали розроблятися і широко застосовуватися різноманітні методології та підходи до визначення рейтингів університетів, або, як їх називають у Великій Британії, "таблиць ліг" (league tables). Така робота поступово стала виходити за межі національних рамок і набувати регіонального й міжнародного характеру. Визначення певного інтегрального показника якості діяльності вищих навчальних закладів, яким є їхній рейтинг, у першу чергу обумовлене необхідністю взаємного визнання навчальних програм і університетів у Болонському просторі. Воно також обумовлене потребами як ринку праці, з метою його орієнтації на випускників тих чи інших університетів, так і абітурієнтів та їхніх батьків під час вибору місця майбутнього навчання. Постійне визначення й оприлюднення рейтингів університетів породжує, окрім іншого, й здорову конкуренцію між ними, що суттєво сприяє підвищенню якості їхньої роботи.
Роль світових координаторів із напрацювання та застосування названих методологій і підходів взяли на себе Інститут стратегії вищої освіти (Institute for Higher Education Policy, Вашингтон, США) і Європейський центр ЮНЕСКО у сфері вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС, Бухарест, Румунія). Вони стали вивчати й узагальнювати різноманітні напрацювання у цій галузі для різних країн та регіонів світу і проводити міжнародні конференції, "круглі столи" й зустрічі із означених питань.
Цей процес охопив і Україну. На сьогоднішній день вже вдруге визначено рейтинги двохсот найкращих українських університетів (проект "Топ-200 Україна"). Головна мета, яка ставилася при цьому, - оцінити шляхом порівняння позицію університету в цілому, його досягнення з основних напрямів діяльності в обраній групі, незалежно від профілю навчального закладу. При цьому методика та принципи оцінювання мають бути зрозумілими і прозорими як для України, так і для міжнародного університетського співтовариства. Зазначена вимога була виконана після презентації та схвалення української методики на Берлінському засіданні IREG 19-20 травня 2006 року (міжнародної групи експертів з визначення університетських рейтингів).
За інформацією Спостережної ради, проект "Топ-200 Україна" викликав великий інтерес громадськості і привернув увагу як академічних кіл, так і представників сфери ринку праці. Можна зазначити, що, зробивши цей крок, Україна приєдналася до світової університетської системи, яка активно виробляє принципи і правила мобільності і взаємодії людського капіталу.
Очевидно, що високе місце в академічному рейтингу є дуже зручним інструментом для маркетингу і просування університетів і навчальних програм. Але є також ще один важливий момент - інституціональне застосування академічних рейтингів, оскільки сьогодні на них часто посилаються в політичних документах, рекламних матеріалах і різноманітних видах порівняльного аналізу економічного і культурного потенціалу країн, регіонів і. перш за все, великих міст.
Перелічені тенденції підтверджуються відповідними дослідженнями. Наприклад, недавно опублікований звіт Ради з фінансування вищої освіти Англії, мав заголовок "Враховувати те, що вимірюється. Вимірювати те, що має значення. Таблиці рейтингів і їхній вплив на вищі навчальні заклади в Англії". Під час упорядкування цього документа враховувалися п'ять видів рейтингів (The Sunday Times Good University Guide, The Times Good University Guide, The Guardian University Guide, The Academic Ranking of World Universities (рейтинг, опублікований Шанхайським університетом Jiao Tong) і рейтинг The Times Higher Education/Quacquarelli Symonds). Основне завдання, поставлене перед упорядниками звіту, - дослідження того, як вищі навчальні заклади реагують на рейтинги, і визначення ступеня їхнього впливу на прийняття рішень на інституціональному рівні[44].
Практика складання університетських рейтингів нараховує вже понад чверть століття (перший університетський рейтинг, надрукований в журналі US News&World Report, з’явився в США 1983 року). З початку ХХІ століття активно розробляються світові університетські рейтинги. Наукові публікації з цієї проблематики містять сотні найменувань, по цій темі захищаються докторські дисертації та проводяться престижні міжнародні конференції. Але, на жаль, часто доводиться стикатися з повною необізнаністю або ж хибними уявленнями щодо світових університетських рейтингів серед вітчизняних фахівців. Перш за все, ми маємо на увазі представників академічної спільноти та університетської адміністрації — тих, для кого розуміння практики складання світових університетських рейтингів є життєвою необхідністю та реальною можливістю зробити свій заклад більш конкурентоспроможним.
Зазвичай більшість науковців плутають те, на чому базуються рейтинги та з яких критеріїв вони складаються, яка інформація використовується для їхньої побудови, які дані є підставою для включення університету до того чи іншого рейтингу. У такій ситуації часто-густо виникають міфи, наприклад стосовно того, чому українські університети відсутні у найпрестижніших міжнародних університетських табелях про ранги.
Більш детальніше розглянемо більш відомі підходи щодо складання міжнародних університетських рейтингів.
"Академічний рейтинг світових університетів" (або, як його ще називають, Шанхайський рейтинг) розроблено фахівцями Інституту вищої освіти Шанхайського університету (Shanghai Jiao Tong University) і видається щорічно, починаючи з 2003 року. Початковою метою складання рейтингу було оцінити рівень відставання китайських університетів від провідних університетів на світовому рівні. Після оприлюднення цей рейтинг отримав безліч схвальних відгуків і наразі вважається одним із найбільш авторитетних і виважених світових рейтингів вищих навчальних закладів.
При складанні рейтингу наголос було зроблено на дослідницькій діяльності у сфері науки та технології, оскільки це саме ті напрямки, в яких Китай прагнув зміцнити свої позиції. У методологічному плані було зроблено наголос на легкодоступних джерелах даних: відкритій інформації щодо лауреатів різних премій, кількості видань, індексах цитування тощо.
До Шанхайського рейтингу було включено всі вищі навчальні заклади, де вчилися або працювати лауреати Нобелівської премії, володарі найвищої премії з математики — Філдсівської, найчастіше цитовані дослідники, а також університети/інститути, представники яких часто публікуються в авторитетних наукових журналах. Окрім цього, до вибірки потрапили університети всіх країн, які опублікували значну кількість робіт, включених до Розширеного індексу наукового цитування (SCIE), Індексу цитування в області соціальних наук (SSCI) або Індексу цитування в області мистецтв і гуманітарних наук (AHCI).
Спираючись на наведені критерії, до рейтингу потрапило понад тисяча університетів. Перелік найкращих 500 було опубліковано в Інтернеті. Окрім загального рейтингу (найкращі 500 університетів світу), публікується рейтинг у регіональному розрізі (найкращі 100 університетів Північної і Південної Америки, Європи і Азії).
Жодного українського вищого навчального закладу серед п'ятисот найкращих університетів світу немає. Росія у цьому рейтингу представлена двома університетами — Московським державним університетом ім. Ломоносова (77-е місце 2009 року) та Санкт-Петербурзьким державним університетом (у четвертій сотні).
Хоча на адресу Шанхайського рейтингу лунає чимало критики (зосередженість виключно на науково-дослідницькій діяльності, жорсткість використовуваних критеріїв — адже Філдсівську премію за всю історію її існування отримали близько 50-ти осіб, Нобелівську премію — менше 600 тощо), але, незважаючи на це, Шанхайський рейтинг є хорошим прикладом складання рейтингу ВНЗів із чітко поставленими завданнями, адекватною до цілей методологією, прозорою процедурою підрахунку рейтингу і відкритим представленням результатів — через що він визнається в усьому світі.
Однак деякі експерти вказують на певні недоліки цього рейтингу. Так, вважається, що академічний (Шанхайський) рейтинг офіційно-декларативно базується на формулі, яка враховує в університетах кількість випускників-лауреатів та викладачів - лауреатів Нобелівської та Філдсівської премій, індекс цитування, розміри університетів тощо. Головною метою цього рейтингу є виявлення розриву між китайськими університетами та університетами світового класу з точки зору академічної та науково-дослідної діяльності.
Зауважимо, що фундаментальні висновки цього рейтингу при ближчому погляді на них нічим не підкріплюються. Навіть більше - отримані за допомогою хибної методології. У низці статей, опублікованих експертами з математичної статистики з різних європейських країн у міжнародному науковому журналі з кількісних досліджень наукової політики Scientometrics (починаючи з 2007 року), йдеться про те, що результати цього рейтингу не можуть бути відтворені з вихідних даних з використанням методу, який запропонували автори Академічного рейтингу університетів.
Більш того, ряд вчених з Франції та Бельгії критично проаналізувавши у 2009 році Академічний рейтинг у спільній статті "Ви справді вірите у Шанхайський рейтинг?" дійшли висновку, що критерії відбору, які застосовуються в цьому рейтингу, не є релевантними з огляду на його цілі, його загальна методологія містить значні помилки і страждає на відсутність уваги до фундаментальних питань структурування та обробки даних.
Їх висновок однозначний: "Академічний (Шанхайський) рейтинг, який отримав стільки уваги з боку мас-медіа, не є придатним і підходящим засобом для досліджень і дискусій навколо "якості" академічних (учбових) інституцій, не кажучи вже про його роль, як порадника для вибору студентів та їхніх батьків університетів для навчання або щодо пропаганди реформ системи вищої освіти. Світ потребує більш науково адекватних і якісних рейтингів, ніж Шанхайський"[45].
Іншим авторитетним світовим рейтингом ВНЗів є рейтинг університетів за версією "Таймс" (THES-QS). Цей рейтинг публікується щорічно із 2005 року.
За словами авторів рейтингу, його мета — оцінити університети як багатогранні організації з метою глобального порівняння їхніх успіхів у тому, щоб бути або стати університетом світового рівня.
Такий вибір цілі автори рейтингу пояснюють вимогами сучасності: глобалізація бізнесу породжує потребу у фахівцях і наукових розробках у масштабах, які виходять за межі окремо взятої країни. Як наслідок цих тенденцій, перед університетами гостро постає завдання підготовки фахівців та продукування наукових ідей, які були б конкурентоспроможними у світовому масштабі. У цьому контексті й народилася ідея рейтингу університетів світу THE-QS, який визначав би місце університетів залежно від того, наскільки вони є "університетами світового рівня".
При формуванні цього рейтингу враховуються чотири компоненти, які, на думку розробників, є тими стовпами, на яких базується концепція університету світового класу: якість наукових досліджень, конкурентоспроможність випускників, міжнародне визнання і якість викладання. Основну вагу в рейтингу має думка експертів — членів академічної спільноти і роботодавців.
Результати рейтингу репрезентуються в декількох варіантах: загальний рейтинг (200 найкращих університетів світу), рейтинг за фахами (гуманітарні дисципліни, технічні науки й ІТ, науки про життя і медицина, природничі науки, соціальні науки), регіональний рейтинг (найкращі університети Великої Британії, Ірландії, Європи), а також рейтинг за кожним із критеріїв оцінки (за відгуками наукової спільноти, за індексом цитування праць, за відгуками роботодавців тощо).
За час складання рейтингу жоден із українських вищих навчальних закладів не потрапив до переліку провідних університетів світу. Із російських університетів до числа 200 найкращих університетів входять лише Московський державний університет ім. Ломоносова, який демонструє стійку тенденцію до покращення власних позицій (155-е місце у 2009 році, 183-є місце у 2008 році, 231-е місце у 2007 році) та Санкт-Петербурзький університет (168-е місце у 2009 році).
Як і щодо Шанхайського рейтингу, схожа ситуація складається і навколо рейтингу "найкращих" університетів світу такого респектабельного видання, як лондонський Times. Його методологія базується на опитуванні експертів, працедавців, студентів, оцінці чисельності (питомої ваги) міжнародних студентів, цитуванні тощо. Цей рейтинг західні дослідники так само піддали сумніву, особливо за його методологічну частину - вказуючи на його надмірний суб'єктивізм і переоцінку об'єктивності опитувань експертів, загалом рекламно-маркетинговий характер рейтингу, де університети є просто "товарами-брендами", які потрібно продати "покупцям-студентам".
Критиці також були піддані "непрозорий спосіб відбору експертів" для опитування, неврахування у рейтингу кількості Нобелівських лауреатів та лауреатів інших престижних наукових премій, які викладають або закінчили той чи інший університет. Прикладом цього стали Стенфордський та університет Берклі у США, які відповідно зайняли 19 та 22 позиції у рейтингу, незважаючи на те, що за останні роки їх представники отримали більше Нобелівських премій, ніж за той самий час, представники університетів Оксфорду і Кембриджу у Великій Британії разом узяті. Це дало підставу підозрювати рейтинг Times у маніпулюванні даними, викривленні інформації на користь британських університетів, які програють чесну конкуренту боротьбу американським.
Зважаючи на критику, Times у 2007 році вніс деякі зміни у методологію проведення рейтингу. Однак проблеми, які були пов'язані з відсутністю стандартизації опитувань та їх індикаторів, при обробці даних рейтингу залишились.
Також цей рейтинг набув гучної "слави" внаслідок грубих фактологічних помилок. Наприклад, між 2006-2007 роками Вашингтонський університет у Сент-Луїсі з 48 місця опустився на 161, бо представники рейтингу переплутали його з Університетом Вашингтона у Сіетлі. Така ж сама ситуація склалася й з плутаниною даних щодо бізнес-школи Університету Північної Кароліни з бізнес-школою Центрального Університету Північної Кароліни.
Жорсткої критики рейтинг Times був підданий у Росії з боку Російського союзу ректорів та особисто ректора МДУ імені М.В.Ломоносова В. Садовнічого за занижені позиції провідних російських університетів та країн СНД у цьому рейтингу, використанням неперевірених даних під час його складання, сумнівних критеріїв оцінювання тощо.
У березні 2010 року делегація Times, яка прибула до МДУ ім. Ломоносова, визнала претензії росіян справедливими і, за словами Садовнічого, "ознайомилася з нашими пропозиціями щодо критеріїв складання міжнародних рейтингів. Суть наших пропозицій - розширити набір критеріїв. І перш за все поставити у центр рейтингування не другорядні показники, до того ж не адаптовані до російської системи, а якість освіти"[46].
Такі проблеми з рейтингом та його обґрунтована критика змусили журнал Times у 2009 році прийняти рішення про закінчення співпраці з компанією QS, яка шість років складала рейтинг, і підписати новий договір з новою компанією Thomson Reuters для створення нового Світового університетського рейтингу, який був оприлюднений восени 2010 року з відповідним створенням нової методології самого рейтингу.
На відміну від колишніх партнерів, упорядники нового рейтингу Таймс вирішили істотно змінити методологію розрахунків. Попередня інформація про нову методологію на початку червня 2010 року з’явилася на сайті Times Higher Education (ТНЕ)[47] і була надіслана на розгляд групи міжнародних експертів у галузі вищої освіти.
У 2004 році Європейський центр ЮНЕСКО з вищої освіти (ЮНЕСКО — СЕПЕС) у м. Бухаресті та Інститут стратегії вищої освіти у м. Вашингтоні створили Міжнародну експертну групу з визначення рейтингів (IREG). Саме з цією ініціативою була пов’язана зустріч експертної групи IREG в м. Берліні 18—20 травня 2006 року, яка розглянула ряд принципів та підходів до визначення рейтингів ВНЗів. Прийнятий підсумковий документ отримав назву "Берлінські принципи визначення рейтингів вищих навчальних закладів".
Очікується, що ця ініціатива дозволить сформувати основу для розробки і розповсюдження систем визначення рейтингів вищих навчальних закладів – чи то в національному, регіональному, чи глобальному масштабі, що має привести до постійного вдосконалення якості вищої освіти і її гармонізації з ринками праці та потребами суспільства в різних регіонах світу.
Цілі та завдання системи визначення рейтингів вищих навчальних закладів за Берлінськими принципами полягають в тому, що:
1. Вона має поєднувати різноманітні підходи до оцінки внесків ВНЗів у вищу освіту, навчальні процеси та отримані результати. Система визначення рейтингів може надавати порівняльну інформацію та поліпшувати розуміння вищої освіти, але вона не має бути основним методом оцінки того, чим є вища освіта, та що вона "робить". Визначення рейтингів надає ринкову перспективу і може доповнити роботу урядів, органів акредитації та незалежних експертних агенцій.
2. Вона має бути чіткою і зрозумілою щодо мети визначення рейтингів та оцінювання діяльності цільових груп. Визначення рейтингів має будуватися відносно певної мети. Показники, які призначаються для досягнення конкретної мети та інформування однієї цільової групи, можуть не відповідати іншій меті чи цілям інших цільових груп.
3. Система має визнавати розмаїття вищих навчальних закладів, ураховувати їхні різні місії та цілі. Наприклад, підходи до оцінки діяльності закладів, які орієнтовані на дослідження, відрізняються від підходів до закладів, котрі надають широкий доступ до освіти різним верствам населення. Заклади й експерти, які беруть участь у визначенні рейтингу, мають проводити систематичні консультації з означених питань.
4. Система повинна використовувати об’єктивні інформаційні джерела та дані, які надходять із кожного із джерел з обов’язковим посиланням на них. Результати визначення рейтингів залежать від аудиторії, що надає інформацію (студенти, професори, службовці, працедавці), та джерел, від яких надходить ця інформація (бази даних, експертні групи, статистичні довідники). Доцільно здійснювати порівняльний аналіз та поєднання інформації з різних джерел з метою отримання більш повної картини про діяльність кожного вищого навчального закладу, який бере участь у визначенні рейтингу.
5. Система повинна враховувати лінгвістичний, культурний, економічний та історичний контекст вищої освіти тієї чи іншої країни при визначенні рейтингів вищих навчальних закладів. При формуванні міжнародних рейтингів слід враховувати можливість відхилень або значної розбіжності окремих індикаторів та показників для різних країн. У цих випадках потрібно коректно формулювати постановку завдання й чітко визначати мету цієї процедури. Не всім країнам чи системам освіти властиве одне й те ж саме розуміння того, що становить "якість підготовки" у вищих навчальних закладах. Тому, визначаючи рейтинги ВНЗів, недоцільно наполягати саме на такому порівнянні.
6. Методологія визначення рейтингів ВНЗів має бути прозорою. Вибір методів, що використовуються під час формування рейтингів, має бути зрозумілим і однозначним. Прозорість має включати обґрунтований підрахунок показників, чітку інтерпретацію даних та їх походження.
7. Показники й індикатори мають вибиратися відповідно до їх значимості та достовірності. Цей вибір повинен базуватися не лише на наявності й доступності даних, а головним чином на можливості кожного індикатора чи набору даних адекватно репрезентувати якість підготовки, важливі академічні й організаційні характеристики ВНЗів. У кожному випадку необхідно чітко визначити, чому саме ці дані використовуються, та що вони мають репрезентувати.
8. Якщо є можливість, необхідно оцінювати не лише результати діяльності ВНЗів, а й заходи, які до цих результатів призводять. Оцінка заходів — вкрай важлива процедура, оскільки вона відображає загальну політику конкретного ВНЗа щодо вдосконалення його діяльності і найчастіше доступна для оцінювання. Оцінка ж результатів дає більш точну картину якості підготовки фахівців у цьому закладі або дозволяє докладніше охарактеризувати навчальні програми. Тому під час розробки систем визначення рейтингів ВНЗів повинен забезпечуватися необхідний баланс між оцінками результатів їх діяльності та заходами, які до цих результатів приводять.
9. Необхідно чітко визначити вагу різних показників, які використовуються для оцінки рейтингів університетів, і встановити діапазони їх змін. Тобто порівняння діяльності різних ВНЗів має проводитися за умови, що всі показники, які використовуються для цього порівняння, приведено до єдиної платформи з погляду їх інтерпретацій (розмірностей), одиниць виміру та діапазонів їх змін.
10. Необхідно також приділяти належну увагу етичним нормам під час визначення рейтингів ВНЗів. Для забезпечення достовірності та широкого суспільного визнання кожного рейтингу відповідальні за цю роботу мають бути максимально об’єктивними й неупередженими, а методика оцінювання — прозорою і зрозумілою суспільству.
11. За можливості необхідно використовувати перевірені дані або дані, які можуть бути перевіреними. Ці дані мають сприйматися навчальними закладами, вони повинні бути порівняльними й сумісними для різних ВНЗів, тобто рівень довіри до них має бути максимально високим.
12. Проводячи рейтингове оцінювання ВНЗів, необхідно використовувати дані, зібрані на основі використання науково обґрунтованих методів та підходів. Дані, що отримані від не репрезентативної чи зміщеної групи респондентів (студентів, викладачів або інших осіб), можуть неточно показувати діяльність навчального закладу або якість характеристик навчальної програми, тому мають бути виключеними з розгляду.
13. У процесах визначення рейтингів ВНЗів, окрім аналізу кількісних характеристик їх діяльності, необхідно здійснювати аналіз якісних характеристик на основі процедур і методів експертного оцінювання. У цих процесах необхідно враховувати результати експертизи навчальних закладів і використовувати ці знання для визначення саме рейтингів. Визначення рейтингів має бути системою, що постійно використовує досвід експертизи для розвитку методології оцінювання.
14. Значна увага повинна приділятися організаційним заходам, які сприяють підвищенню достовірності визначення рейтингів ВНЗів. Вони повинні включати організацію консультативних чи навіть наглядових органів, бажано з участю міжнародних експертів.
15. При розробці й застосуванні системи визначення рейтингів ВНЗів необхідно надавати громадськості чітке та доступне розуміння всіх використаних факторів і запропонувати вибір, як презентувати рейтинги. Таким чином, користувачі цих результатів матимуть можливість краще розуміти показники, що використовуються для визначення рейтингів навчальних закладів або навчальних програм. Крім того, вони зможуть приймати свої власні рішення стосовно врахування тих чи інших показників для аналізу діяльності ВНЗів.
16. Результати мають бути скомпоновані і представлені таким чином, щоб виключити або зменшити вплив помилок, допущених під час визначення вихідних даних, на кінцеві значення рейтингів. Окрім того, вони мають бути сформатовані так, щоб помилки чи погрішності можна було б скорегувати. Вищі навчальні заклади, роботодавці та громадськість мають бути поінформовані про помилки, яких було допущено.
Таким чином, виходячи з викладеного можна зробити попередні висновки. Винятково важливою стала проблема експертного оцінювання окремих систем рейтингів і забезпечення укладачів та користувачів рейтингів можливістю обміну інформацією про підходи й методи, які застосовувалися при їх визначенні. Тому під час вашингтонської зустрічі, спільними зусиллями Інституту стратегії вищої освіти і центру ЮНЕСКО — СЕПЕС у грудні 2004 р., було створено міжнародну групу експертів із визначення рейтингів університетів (International Ranking Experts Group — IREG). Діяльність IREG була зосереджена на проведенні постійних консультацій і постановці завдань для ЮНЕСКО — СЕПЕС та Інституту стратегії вищої освіти з метою найбільш точної передачі оцінки якості вищої освіти з допомогою системи рейтингового оцінювання. Зокрема першочерговими завданнями IREG стали:
● ретельні дослідження рейтингового оцінювання діяльності університетів як глобального явища, якому в минулому не приділялося належної уваги;
● напрацювання процедур і підходів до оцінки наявних систем рейтингів і "таблиць ліг";
● здійснення міжнародного порівняльного аналізу систем рейтингів і "таблиць ліг", а також методик, покладених в їхню основу;
● удосконалення наявних систем рейтингів і "таблиць ліг";
● залучення засобів масової інформації, представників громадськості та інших організацій, що публікують та вивчають рейтинги університетів, їхні навчальні програми та дослідницьку діяльність.
Для надання допомоги Україні з цих питань на берлінській зустрічі було створено міжнародну наглядову раду з рейтингового оцінювання університетів та навчальних програм в Україні. Від країн Євросоюзу до неї ввійшли: Ян Садлак (ЮНЕСКО — голова наглядової ради), Дженс Петер Гаул (директор стратегічного планування німецької дослідницької фундації), Вальдемар Сівінські (президент освітньої фундації "Перспективи", Польща), Фердінанд Девінський (голова комітету Народної ради Словацької Республіки з питань молоді, культури, спорту та інформації). Між центром ЮНЕСКО — СЕПЕС і кафедрою ЮНЕСКО "Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика" (Україна) було підписано меморандум, згідно з яким кафедрі доручається виконати комплекс заходів із впровадження в Україні напрацьованих міжнародною експертною групою IREG методик та процедур рейтингового оцінювання діяльності університетів і навчальних програм.
5.1.3. Критерії та індикатори оцінювання рейтингів ВНЗів
Згідно з принципами Шанхайського рейтингу, рейтинг університетів світового рівня розраховується за такими критеріями:
1) якість освіти (10,0 %), що визначається кількістю випускників університету, які здобули Нобелівську премію, або особливі відзнаки у своїх галузях (зокрема медалі Всесвітньої спілки математиків)[48];
2) рівень викладачів (40,0 %), що розраховується у двох субкатегоріях: а) кількість викладачів — лауреатів Нобелівської премії і спеціальних відзнак у своїх галузях — 20,0 %;
3) частота цитування праць викладачів у 21 предметній категорії за версією ISI Highly Cited —20,0%[49];
4) результативність наукових досліджень (40,0 %), що визначається з огляду на кількість публікацій у провідних академічних журналах світу;
5) своєрідна "академічна щільність" університету (10,0 %), коли результати, набуті за першими трьома критеріями, діляться на кількість постійних викладачів університету.
При укладанні рейтингу (рейтинг Таймс або THES – QS World University Rankings) британські дослідники спираються на наступні критерії:
1) імідж в академічному середовищі, тобто, оцінка університету з боку науковців, викладачів та представників адміністрації інших навчальних закладів – 40,0 %;
2) оцінка якості освіти випускників роботодавцями – 10,0 %;
3) індекс цитування наукових праць співробітників – 20,0 %;
4) частка іноземних студентів – 5,0 %;
5) частка іноземних викладачів – 5,0 %;
6) співвідношення кількості студентів до кількості викладачів – 20,0 %.
Укладачі рейтингу Таймс визнають, що університетське життя не зводиться до зазначених критеріїв і пропонують перелік індикаторів, які варто залучити до процесу рейтингування в майбутньому. Найбільш виправдані серед цих потенційних індикаторів є, на наш погляд, наступні: середній рівень цін за навчання; річний обсяг поповнення бібліотечних фондів; якість університетського веб-сайта; базові вимоги до абітурієнтів, які вступають до університету; відсоток реального працевлаштування (та перебування на посаді не менш 3 років) за фахом серед випускників; перелік запропонованих навчальних курсів (за даними упорядників рейтингу, сучасні університети в цілому пропонують студентам близько 65 тис. курсів); наявність програм отримання стипендій для навчання.
Новий рейтинг Таймс буде розраховуватися на основі 13 окремих індикаторів (в подальшому можливе збільшення індикаторів до 16).
Ці індикатори формують 4 основні критерії або ж комплексні індикатори. Найбільш вагомим серед критеріїв є оцінка науково-дослідницької діяльності університету (55,0 %), яка складається, в свою чергу, з 5 індикаторів:
● кількість наукових публікацій в розрахунку на одного співробітника;
● індекс цитування робіт співробітників;
● розмір прибутку від науково-дослідної діяльності в перерахунку на одного наукового співробітника;
● розмір фондів, додатково залучених для дослідницької діяльності від громадських організацій та реального сектору економіки;
● репутація університету як науково-дослідної установи за підсумками опитування представників академічної спільноти.
Другим за вагою критерієм є оцінка інституційних характеристик університету (25,0 %). Вона складається з наступних індикаторів:
1) кількість студентів в перерахунку на одного викладача;
2) співвідношення випускників з докторським ступенем (PhD) і випускників з іншими ступенями;
3) оцінка якості викладання в університеті з боку академічної спільноти;
4) розмір прибутку університету в перерахунку на одного співробітника.
Третій критерій, який оцінює економічну та інноваційну активність університету (10,0 %) в цьому році складається з одного індикатора – прибуток, отриманий від науково-дослідницької діяльності від реального сектору економіки в перерахунку на одного наукового співробітника. У подальшому до цього критерію планується додати оцінку кількості робіт, надрукованих спільно з партнерами, які представляють реальний сектор економіки, а також оцінку випускників університету з боку роботодавців. І, нарешті, четвертий критерій оцінює рівень інтернаціоналізації університету (10,0 %) і складається з двох індикаторів:
1) співвідношення іноземних та вітчизняних студентів ;
2) співвідношення іноземних та вітчизняних викладачів.
Слід зазначити, що загальна кількість індикаторів у новій методології зросла із шести (у методології THE-QS) до 13. На жаль, поки що не вказано "вагу" кожного конкретного індикатора, але можна констатувати тенденцію до збільшення значення фінансової діяльності університету як критерію його ефективності. У цілому ж, на думку авторів, використання саме комплексних критеріїв поліпшить якість рейтингу і зробить його більш об’єктивним.
Рейтинг Вебометрикс підраховується у відповідності з наступними індикаторами:
1) кількість надрукованих Інтернет-сторінок – 25,0 %;
2) кількість виставлених файлів в форматі .pdf, .ps, .doc та .pps - 12,5 %;
3) кількість статей, які знаходяться в Академічній базі даних Гугл (Google Scholar Database) – 12,5 %;
4) загальна кількість зовнішніх посилань – 50,0 %.
Останнім часом інтенсивно розроблюється європейський рейтинг світових університетів U-Multirank, який уже найближчим часом буде апробовано в пілотному режимі. Його появі передувала розробка системи класифікації вищих навчальних закладів, U-map, що дає можливість порівнювати справді порівнянні університети. Таким чином, Європа зробила те, що США мають уже понад 35 років. Відповідно до цієї класифікації, кожен тип закладів матиме свій рейтинг, і упорядники не будуть, образно кажучи, порівнювати "зелене з холодним". Цей рейтинг оцінюватиме університетську діяльність за п’ятьома основними напрямками:
1) викладання і навчання (чотири індикатори);
2) дослідницька активність (дев’ять індикаторів);
3) передавання знань (вісім індикаторів );
4) інтернаціоналізація (шість індикаторів);
5) регіональна включеність (п’ять індикаторів).
Базові методологічні принципи цього рейтингу передбачають, що його результати не будуть підсумовуватися у загальний бал. Також не буде фіксованої "ваги" для окремих індикаторів, і, відповідно, рейтинги будуть інтерактивними, або ж користувальними. Результатами рейтингу стане не таблиця університетів із чітко визначеними місцями, а групи інститутів з більш-менш подібними показниками. Передбачається, що в пілотній стадії проекту братимуть участь 150 освітніх закладів, розподілених на дві основні групи:
● інтернаціонально орієнтовані дослідні університети, в яких магістри та аспіранти становлять не менше 30,0 % від загальної кількості студентів, іноземні студенти — не менше 10,0 %, а за бібліометричними показниками ці університети входять до числа п’ятисот найкращих у світі;
● регіонально орієнтовані університети, більшість студентів яких (понад 70,0 %) навчаються на рівні бакалаврату, а сам навчальний заклад орієнтований на задоволення потреб цього регіону.
У рамках створення теоретико-методологічного поля складання університетських рейтингів, формування наукового підґрунтя та певної уніфікації цього процесу в 2009 році Інститутом вищої освіти Академії педагогічних наук України було розроблено і схвалено концепцію формування університетських рейтингів, в якій зроблено спробу синтезувати існуючі в провідних світових та національних рейтингах критерії та індикатори з метою оптимізації розробки університетських рейтингів в Україні. При розробці концепції використовувався як світовий досвід в певній галузі, так і вітчизняні напрацювання. У результаті, було запропоновано базову тріаду критеріїв:
1) якість викладання;
2) якість наукових досліджень;
3) імідж університету серед основних цільових аудиторій.
Ця методологія фіксує принципові підходи до оцінки стану університетської освіти. Вибір таких критеріїв обумовлений:
1) присутністю цих фундаментальних підходів в міжнародних університетських рейтингах та найбільш авторитетних національних рейтингах західних країн;
2) специфікою сучасного розуміння університету як інноваційного центру продукування нових знань та технологій та, відповідно, адекватним баченням його місця та ролі в майбутньому (тобто, рейтинг стимулює трансформаційні процеси в університетському середовищі у відповідності з вимогами сучасності та задає для них відповідні орієнтири);
3) необхідністю подальшої інтеграції української університетської освіти до європейського та світового освітнього простору та потребою у визначенні сильних та слабких сторін вітчизняних університетів з метою підвищення їх конкурентоспроможності.
При оцінці якості навчання логічно звернути увагу на наступні індикатори:
● Якість викладацького складу. Ураховуючи надто високі вимоги міжнародних рейтингів до цього індикатора (так, Шанхайський рейтинг спирається на кількість викладачів, які отримали Нобелівську або Філдсівську премію), доцільно оцінювати через відсоток професорів, доцентів, докторів та кандидатів наук серед штатних співробітників (як це робиться у рейтингу Міністерства освіти, науки молоді та спорту України та рейтингу "Топ-200 Україна");
● Співвідношення викладачів та студентів. Усвідомлюючи відсутність єдиної когнітивної парадигми в умовах сучасності та домінування індивідуального, орієнтованого на студента підходу ("student oriented approach"), цей показник фіксує кількісний еквівалент можливості індивідуальної праці викладача з кожним студентом. Саме цей індикатор визначає якість викладання рейтингу світових університетів "Таймс" ("The Times Higher Education – QS World University Rating") та використовується в національних рейтингах US News and World Report та Times.
● Рівень інтернаціоналізації університету. В умовах глобалізації та активного формування європейського та світового освітнього простору якість міжнародних зв’язків університету, його інтегрованість в світові освітні процеси та рівень академічної мобільності серед викладачів та студентів значною мірою визначають здатність бути конкурентоспроможною освітньою інституцією. Доцільно розраховувати цей індикатор через частку іноземних викладачів та іноземних студентів, як робиться в рейтингу світових університетів "Таймс" та, частково, в вітчизняному рейтингу "Топ-200 Україна" (в якому враховується лише відсоток іноземних студентів).
● Рівень інформаційно-технологічного забезпечення процесу навчання. Враховуючи роль університету як інноваційного майданчика та місця створення і апробації новітніх знань та технологій, рівень техніко-технологічного забезпечення процесу навчання стає визначальним. В умовах, коли мережа Інтернет стає провідним інформаційним ресурсом, віртуальна присутність університету в цій мережі та наявність якісних онлайн-ресурсів є показником адекватності певної освітньої установи вимогам сучасності. Тому для розрахунку цього індикатора пропонується оцінювати кількість сторінок, які видають на пошуковий запит чотири пошукові системи: Google, Yahoo, Yandex та Мета. Цей індикатор використовується в рейтингу Інтернет присутності світових університетів Вебометрикс (Webometrics), який використовує лише західні пошукові системи, які ми вважаємо за доцільне частково замінити на вітчизняну (Мета) та російську (Yandex).
Аналізуючи якість наукових досліджень, слід ураховувати наступні індикатори:
а) Кількість свідоцтв про відкриття та патентів на винаходи, отримані викладачами та студентами. Цей індикатор має абсолютний вимір та використовується в Новому глобальному рейтингу світових університетів, розрахованому російською агенцією РейтОР в 2009 році. Відповідні дані фіксують стан реальної наукової роботи в освітньому закладі;
б) Кількість наукових статей співробітників, надрукованих в провідних фахових виданнях. Цей індикатор використовується у Шанхайському рейтингу як критерій ефективності наукової роботи (підраховуються лише статті, надруковані в журналах Nature та Science) та в Новому глобальному рейтингу світових університетів (які використовують загальну кількість публікацій професорсько-викладацького складу протягом навчального року);
в) Індекс цитування праць викладачів. Традиційний для світових університетських рейтингів індикатор. Використовується як в рейтингу світових університетів "Таймс" (який спирається в даному випадку на базу анотацій та цитувань дослідницької літератури Scopus), так і в Шанхайському рейтингу (використовує індекс цитування наукових робіт викладачів за версією ISI Highly Cited). Можливим є об’єднання кількості наукових статей та індексу цитування праць в єдиний індикатор, використовуючи запропонований в 2005 році індекс Хірша (h-index);
г) Розмір грантових коштів, залучених на наукові дослідження, у розрахунку на одного співробітника. Цей індикатор відображає фандрайзинговий потенціал освітнього закладу та рівень його привабливості для споживачів наукової продукції.
Оцінка іміджу університету серед основних цільових аудиторій повинна враховувати наступні індикатори:
● Оцінка роботодавцями конкурентноздатності випускників на ринку праці. Цей індикатор використовується у рейтингу світових університетів "Таймс", а також у вітчизняних університетських рейтингах "Софія Київська" і "Компас" та дозволяє визначити відношення до відповідного освітнього продукту його головних споживачів.
● Оцінка університету студентами та випускниками. Цей індикатор дозволяє оцінити відношення студентів та випускників до власного навчального закладу, ступінь їх задоволення отриманими там знаннями, уявлення про корисність та прагматичну, прикладну спрямованість процесу навчання. Використовується в британському національному рейтингу Times та вітчизняному рейтингу "Компас".
● Оцінка університету експертами в освітній галузі. Дозволяє оцінити репутацію навчального закладу серед колег. Використовується в національному рейтингу US News and World Report (як оцінка репутації серед керівників інших навчальних закладів) та рейтингу світових університетів "Таймс" (опитування експертів у п’яти основних категоріях: мистецтво і гуманітарні дисципліни, інженерні дисципліни, біологічні та медичні науки, природничі науки, соціальні науки).
Рейтинг українських ВНЗів "Компас" 2010 р. спирається на наступні критерії:
– Задоволеність випускників ВНЗів отриманою ними освітою, і можливістю застосування її в трудовій діяльності (КР1). Думка молодих фахівців (випускників ВНЗів за останні 5 років) стосовно можливостей отримати випитану освіту у ВНЗі, де вони проходили навчання. Включає такі аспекти, як оцінка випускниками практичної значимості навчання, задоволеність сприянням ВНЗа працевлаштуванню випускників, досвід трудової діяльності випускників, задоволеність власним ВНЗом, і визначення випускниками ВНЗів, які дають найкращу підготовку в цілому. Вага в загальному рейтингу = 0,10.
– Сприйняття роботодавцями якості освіти в українських ВНЗах (КР2). Визначення роботодавцями українських ВНЗів, які дають випускникам найкращу підготовку для роботи в їхній компанії. Вага в загальному рейтингу
= 0,31.
– Сприйняття експертами якості освіти в українських ВНЗах (КР3). Визначення компаніями-експертами українських ВНЗів, які дають найкращу підготовку для роботи в їхній компанії. Вага в загальному рейтингу = 0,29.
– Співпраця між ВНЗами і компаніями-роботодавцями (КР4). Кількість компаній-роботодавців і експертів, які співпрацюють із ВНЗами. Вага в загальному рейтингу = 0,30.
При цьому рейтинг ВНЗів за підготовкою фахівців окремих фахів ґрунтується на таких критеріях:
– Думка випускників. Критерій розраховується на основі відповідей випускників на питання анкети "Які ВНЗи України готують кращих фахівців з Вашої спеціальності (фаху)?". Під час опитування випускники могли назвати до дев’яти ВНЗів, які, на їхню думку, дають найкращу підготовку за їхнім фахом: три найкращі (перше місце), і по три на другому і третьому місцях. За кожну згадку на першому місці ВНЗ отримував 3 бали, на другому – 2 бали, на третьому – 1 бал. За кожним напрямком підготовки для кожного ВНЗа в рейтингу розраховувалася сума балів; для порівнюваності результатів, отримані суми балів нормувалися як відсоток від найбільшого значення.
– Думка роботодавців: Критерій розраховувався на основі відповідей роботодавців на питання анкети "Уявіть, що Ви набираєте на роботу фахівців (назва напрямку). Скажіть, будь ласка, випускникам яких ВНЗів Ви віддали б перевагу в першу чергу, в 2-гу, в 3-тю? (не більше 3-х ВНЗів для кожного вибору)". Подальша процедура розрахунку – аналогічна до розрахунку балу за відповідями випускників.
– Думка експертів. Розраховувався на основі відповідей експертів на питання анкети, аналогічно до опитування роботодавців.
Загальна процедура підрахунку рейтингу за фахами аналогічна до процедури підрахунку загального рейтингу. Але оскільки оцінки випускників, роботодавців і експертів виявилися однаковою мірою взаємопов’язаними, "вага" для цих трьох компонентів у спеціалізованому рейтингу не розраховувалася.
5.1.4. Використання інтернет-ресурсів як індикаторних показників у визначенні рейтингів ВНЗів
Останнім часом дослідження рейтингів ВНЗів стали одним із інструментів контролю та підвищення якості вищої освіти й порівняння якості ВНЗів, завоювали міцні позиції в суспільстві. На цьому тлі з'явилося декілька рейтингових методик, які дозволяють вивчити та проаналізувати різні системи оцінки якості освітніх послуг у світі. Не останню роль у визначенні положення ВНЗів у рейтингових системах займають Інтернет-ресурси (на прикладі рейтингової системи "Webometrics Ranking of World Universities").
Об’єктом дослідження у цьому випадку стає інформація про різні системи рейтингів ВНЗів у світі, принципи та методологія їх побудови та формування. За допомогою використання аналітичного, структурно-логічного, порівняльного, бібліосемантичного методів аналізу можна відповісти на поставлені запитання. Одним з ключових положень є визначення інтегрального показника якості діяльності ВНЗів, що, по суті, є показником їх рейтингу. Це в першу чергу обумовлено необхідністю взаємного визнання навчальних програм і університетів у Болонському просторі. Воно також зумовлено потребами як ринку праці – з метою його орієнтації на випускників тих або інших університетів, – так і абітурієнтів та їх батьків під час вибору місця навчання. Постійне визначення і оголошення рейтингів університетів сприяє і здоровій конкуренції між ними, яка підвищує якість їх роботи.
Як відомо, перший рейтинг університетів був опублікований у 1983 р. американським журналом "U.S. News & World Report"[50]. Це стало початком ранжування університетів і окремих дисциплін (навчальних програм). За останні двадцять років інтерес до рейтингів ВНЗів суттєво зріс. У липні 2000 р. у Варшаві (Польща) були проведені перші спроби ранжування провідних університетів світу. До рейтингу були залучені близько 40 ВНЗів із 20 країн. Вагомим кроком у розвитку світових рейтингів ВНЗів була підготовка у 2003 р. згаданого у попередньому розділі першого рейтингу у рамках проекту "Академічний рейтинг університетів світу", розробником якого став Інститут ВО Шанхайського університету. На сьогоднішній день цей рейтинг вважається одним із найбільш об’єктивних та вагомих рейтингів ВНЗів світу. Логічним продовженням процесу розробки та впровадження міжнародних рейтингів стала проведена у грудні 2004 р. у Вашингтоні (США) міжнародна нарада за участю 25 фахівців щодо ранжування університетів Австралії, Канади, Китаю, Німеччини, Японії, Нової Зеландії, Польщі, Румунії, Російської Федерації. Слід зазначити, що крім цих найпопулярніших рейтингових систем, рейтинги складаються і в інших країнах.
Однією із оригінальних світових методик ранжування ВНЗів є "Webometrics Ranking of World Universities", яка була запропонована науково-дослідною групою, створеною за ініціативи лабораторії "Cybermetrics Lab", за підтримки Consejo Superior de Investigaciones Cientіficas (CSIC), найбільшого закладу Іспанії, який займається суспільними науковими дослідженнями. З метою узагальнення інформації про наукову діяльність у 1994 р. було утворено "Centro de Informaciуny Documentaciуny Cientіfica" (CINDOC) – центр офіційного документування наукової інформації. На сьогоднішній день "Cybermetrics Lab" є структурним підрозділом спільного консорціуму CINDOC-CSIC, який займається кількісним аналізом ресурсів Інтернет-мережі та окремих Веб-сторінок з метою генералізації наукових знань, їх уніфікації та раціонального використання. Так сформувався новий сучасний напрямок, який отримав назву Cybermetrics або Webometrics. У 2004 р. лабораторією Cybermetrics було започатковано проведення світового рейтингу університетів – "Webometrics Ranking of World Universities", який з часом став традиційним із частотою проведення в 6 місяців. Основною метою проекту є формування логічно мотивованої думки про те, що ресурси про наукові та навчальні досягнення університетів, які надаються ВНЗи та розміщуються на відповідних сайтах мережі Інтернет, можуть використовуватися не лише для реклами та наукової популяризації, але й слугувати основою для кількісної оцінки діяльності ВНЗів. При цьому запропонована методологія дослідження, зокрема, індикатори, корелюються із основними параметрами класичних науковометричних та бібліометричних досліджень.
Слід звернути увагу на те, що на думку авторів методу, викладення інформації про наукові та навчальні досягнення у мережі Інтернет у деяких випадках є більш показовим, ніж звичайне традиційне – у друкованій формі. Вважається, що електронні видання є більш дешевими порівняно з іншими джерелами, а також доступнішими для більш широкого кола користувачів. Варто також зазначити, що до уваги беруться не лише інформаційні матеріали, представлені в офіційних електронних виданнях (електронні журнали, бібліотеки, бази даних тощо), а також і ті, що носять неформальний характер (форуми, проблеми для обговорення, дискусійні групи тощо). "Cybermetrics Lab" розробила принципово нову систему рейтингу, яка передбачає оцінку діяльності ВНЗів за критеріями, які носять досить широкий і специфічний характер (Таблиця 5.6). На відміну від традиційних рейтингів (зокрема, ранжування університетів, яке проводить рейтингова комісія інституту ВО Шанхайського університету (The Ranking Group Institute of Higher Education of Shanghai Jiao Tong University), яке є одним із найбільш престижних), у рейтингу Webometrics оцінюються не стільки реальні кількісні показники досягнень, скільки можливість до їх доступу через мережу Інтернет. Запропоновані критерії та принципи формування рейтингу Webometrics повинні стимулювати мотивацію як ВНЗів, так і окремих їх співробітників до постійної, систематичної та загально доступної мережевої присутності, що, на думку авторів рейтингової системи, цілком відображає їх діяльність та досягнення.
Таблиця 5.6.
Порівняльна характеристика параметрів оцінки діяльності ВНЗ у різних
рейтингових системах
| Параметр | Рейтинг Webometrics | Шанхайський рейтинг |
| Кількість проаналізованих ВНЗів, одиниць | 15000 | 3000 |
| Кількість ВНЗів, представлених у кінцевому рейтингу, одиниць | 5000 | 500 |
| Якість ВО | | за кількістю випускників ВНЗів, які здобули Нобелівську премію або особливі відзнаки у своїх галузях |
| "Академічний розмір" ВНЗ | обсяг веб-сторінок | "академічна щільність" ВНЗів |
| Наукові досягнення | кількість прикріплених файлів до інших веб-сторінок, одиниць | кількість викладачів-лауреатів Нобелівської премії і спеціальних відзнак у своїх галузях |
| демонстрація документів на популярних пошукових серверах (15,0%) | частота цитування праць викладачів у 21 предметній категорії | |
| зручність та легкість доступу до основних ресурсів | Результативність наукових досліджень (40,0 %), що визначається з огляду на кількість публікацій у провідних академічних журналах світу |
Характерною рисою рейтингу Webometrics є залучення великої кількості ВНЗів із багатьох країн світу. При цьому для аналізу відбираються ті навчальні заклади та наукові установи, які мають власний мережевий домен. Запропонований також показник оцінки діяльності – WIF (WEB Impact Factor), який передбачає кількість посилань у мережі та кількість відповідних веб-сторінок. У моделі ранжування на підставі аналізу мережевої присутності ВНЗів визначено 4 узагальнюючі напрями, які передбачають аналіз діяльності за наступними розділами:
1. Обсяг (S – Size). Оцінюється за кількістю веб-сторінок, які можуть бути відкриті через найбільш вагомі пошукові сервери. Цей параметр є важливим для оцінки діяльності ВНЗа, оскільки вказує на можливість виходу університету на міжнародний ринок інформаційних послуг. Потужна мережева структура ВНЗа може привернути увагу потенційних студентів та науковців з різних країн світу.
2. Видимість (V – Visibility). Передбачає оцінку загальної кількості зовнішніх лінків та посилань, до яких можна отримати доступ через пошукові сервери. Аналогічно до бібліографічних цитувань друкованих видань, кількість лінків та вебпосилань указує на доступність, важливість та актуальність викладеного матеріалу.
3. Прикріплені файли (R – Rich files). Визначає діяльність ВНЗа та його співробітників за кількістю документів, представлених у різних форматах, зокрема, Adobe Acrobat (.pdf), Adobe PostScript (.ps), Microsoft Word (.doc), Microsoft Powerpoint (.ppt) тощо.
4. Наукові досягнення (Sc – Scholar). Оцінювання здійснюється за кількістю статей, звітів, наукових матеріалів, представлених у науковій базі даних Google. Рейтинг Webometrics готується, як правило, з використанням даних, одержаних у мережі Інтернет за допомогою найбільш вагомих пошукових серверів: Google, Yahoo, Live Search тощо.
Розподіл балів за основними критеріями діяльності ВНЗів за цією методикою структурований наступним чином:
● Видимість (V – Visibility) – 50,0 %
● Обсяг (S – Size) – 20,0 %
● Прикріплені файли (R – Rich files) – 15,0 %
● Наукові досягнення (Sc – Scholar) – 15,0 %
Розрахунок результуючого показника рейтингу здійснюється методом сумування та розрахунку за формулою: P = 4 x V + 2 x S + 1 x R + 1 x Sc.
Слід зазначити, що у багатьох випадках дані результату рейтингу Webometrics є недостатньо точними, а критерії надто широкими для того, щоб упевнено визначити однозначне положення ВНЗів у табелі про ранги. Тому рейтинг розподіляє університети на 9 груп:
● 4000 кращих ВНЗів світу (Топ-4000);
● прем‘єр - ліга (100 кращих ВНЗів світу);
● кращі ВНЗи США та Канади;
● кращі ВНЗи Латинської Америки;
● кращі ВНЗи Європи (Топ-Європи);
● кращі ВНЗи Азії (Топ-Азії);
● кращі ВНЗи Сходу;
● кращі ВНЗи країн Океанії;
● кращі ВНЗи Африки.
Як відомо, на сьогоднішній день у Топ-50 ВНЗів рейтингу Webometrics входять 42 університети США, 2 – Великобританії, 2 – Канади, по 1 – Австралії, Швейцарії, Фінляндії та Норвегії. У першій трійці – Масачусетський технологічний інститут, Стенфорд та Гарвард. Зазначимо, що перші 24 місця займають виключно університети США, на 25 місці університет м. Торонто (Канада). Серед європейських університетів найвища позиція в Оксфордського університету (37 рейтингове місце). Таким чином, у рейтингу Webometrics використовується досить вузька група універсальних, об’єктивних і спільних для усіх ВНЗ критеріїв та індикаторів, що дає можливість порівняти між собою різні університети – за спрямуванням, за специфікою науково-дослідної та навчальної роботи, за історичними традиціями тощо.
Наведені вище тези дозволяють зробити наступні висновки:
1. Наявні системи визначення рейтингів вкрай різноманітні, а їх специфіка значною мірою залежить від особливостей системи вищої освіти кожної країни, цільової аудиторії, завдань, вирішуваних у результаті ранжування вищих навчальних закладів, застосовуваної методики тощо.
2. Жодний із сучасних рейтингів не є універсальним "мірилом" різнобічної діяльності вищих навчальних закладів, а лише дозволяє порівняти деякі їх показники на основі використання тих чи інших груп критеріїв (якість навчання, якість наукових досліджень тощо).
3. З метою порівняння різних університетів може бути використана лише досить вузька група універсальних, об’єктивних и спільних для всіх вищих навчальних закладів критеріїв та індикаторів.
4. Для більш повної оцінки рівня діяльності вищого навчального закладу можуть бути використані також такі показники, як дані, представлені у мережі Інтернет.
5. Електронні видання є більш дешевими порівняно з іншими джерелами інформації, а також доступнішими для більш широкого кола користувачів, та як наслідок, ранжування ВНЗів у цьому випадку економічно є більш доцільним.
На останок слід вказати, що наведена вище методика вже реалізована, тобто є апробованою лабораторією Cybermetrics, а запропоновані оцінювальні показники слугують вагомим доповненням до результатів, одержаних за допомогою бібліометричних та науковометричних методів аналізу. Слід наголосити на важливості й актуальності використання Інтернет-ресурсів у якості одного з індикаторних показників оцінки діяльності ВНЗів (на прикладі рейтингової системи "Webometrics Ranking of World Universities").
5.2. Практико-методичний інструментарій вивчення думки роботодавців та випускників стосовно рейтингу ВНЗів України
5.2.1. Емпіричне дослідження "Рейтинг ВНЗів України "Компас"
Однією з найвідоміших та успішно апробованих вітчизняних рейтингових систем є "Рейтинг ВНЗів України "Компас". Цей рейтинг формується на основі спеціально розробленої методології, яка враховує дані, отримані в результаті комплексу проведених соціологічних досліджень. Так, останній польовий етап дослідження "Рейтинг ВНЗів України "Компас" проводився у січні – березні 2011 року із застосуванням методів особистого і телефонного інтерв’ю, опитування за допомогою електронної пошти та онлайн-опитування. Така дослідницька методологія була обрана з огляду на те, щоб досягнути якомога більше випускників різних ВНЗів та "важкодосяжних" респондентів (роботодавців, експертів). Відповідно до мети дослідження його методологія передбачала дослідження таких цільових аудиторій:
● Представників компаній-роботодавців.
● Експертів.
● Випускників ВНЗів, що беруть участь у рейтингу.
Стосовно всеукраїнського опитування представників компаній-роботодавців слід зазначити, що воно проводилося методом особистого інтерв’ю за місцем роботи респондента. У компаніях потенційними респондентами були керівники відділів кадрів та HR-відділів (менеджери з персоналу), а також керівники компаній. У перебігу польового етапу дослідження було опитано представників 964 компаній.
Стосовно опитування експертів зазначено, що в ньому брали участь представники провідних компаній, які до своєї діяльності постійно залучають фахівців певних напрямків спеціалізації, без яких діяльність цих компаній неможлива (наприклад, будівельна компанія не може функціонувати без фахівців з будівництва, архітекторів тощо). Опитування проводилося методом онлайн-опитування і, частково, методом опитування за допомогою електронної пошти та особистого інтерв’ю за місцем роботи респондента. Для проведення онлайн-опитування використовувався сайт SurveyMonkey.com. У компаніях потенційними респондентами були керівники відділів кадрів та HR-відділів (менеджери з персоналу), а також керівники компаній. Усього у перебігу польового етапу дослідження було опитано представників 344 компаній.
Опитування випускників ВНЗів 2005 – 2010 рр. проводилося методом особистого та телефонного інтерв’ю. Для проведення особистого опитування використовувалась мережа інтерв’юерів Київського міжнародного інституту соціології. У результаті реалізації цього компонента дослідження було опитано 1182 випускників із 233 ВНЗів України.
Як зазначалося вище, при підготовці рейтингу "Компас-2011" ураховувалася думка представників 964 середніх і великих компаній-роботодавців (респондентами були HR-менеджери і представники керівництва організацій). Компанії представляють різні сфери бізнесу (оптова та роздрібна торгівля, торгівля транспортними засобами, послуги з ремонту, обробна промисловість, виробництво електроенергії, транспорт, фінансова діяльність, нерухомість, видобувна промисловість, телекомунікації та ін.), а також представляють усі регіони України, що дозволяє більш надійно оцінювати вищі навчальні заклади, які надають освітні послуги по всій країні.
Як показали результати дослідження, п’ятірка лідерів за підготовкою фахівців бізнес-економічних спеціальностей за минулий рік практично не змінилася. За результатами проведених опитувань, перше місце за підготовкою фахівців бізнес-економічних спеціальностей отримав Київський національний університет імені Тараса Шевченка (90 балів). Із незначним відставанням, другу сходинку бізнес-економічного рейтингу отримав Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (86 балів). Як і раніше, КНУ ім. Т. Шевченка користується найбільшим авторитетом в компаніях-експертах, а також у середовищі випускників, проте за оцінками роботодавців він дещо поступається КНЕУ. Третю сходинку рейтингу за підготовкою фахівців бізнес-економічних спеціальностей отримав Національний університет "Києво-Могилянська академія" (52 бали). Четверте місце поділили Київський національний торговельно-економічний університет (44 бали) і Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (42 бали). На п’ятій сходинці розмістилися Львівський національний університет імені Івана Франка (24 бали), Харківський національний економічний університет (23 бали), Донецький національний університет (22 бали).
Щодо підготовки фахівців юридичних спеціальностей, найсильніші позиції в Україні, як і раніше, має Національна юридична академія ім. Ярослава Мудрого (90 балів), яка однаково високо оцінюється як випускниками, так і роботодавцями. Друге місце за цим напрямком підготовки впевнено тримає Київський національний університет імені Тараса Шевченка (82 бали). Наступні три позиції, із помітним відставанням від лідерів, займають Національний університет "Києво-Могилянська академія" (37 балів, третє місце за спеціальністю), Одеська національна юридична академія (37 балів, третє місце), Львівський національний університет імені Івана Франка (22 бали четверте місце), Академія адвокатури України (12 балів, п’яте місце) і Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана (12 балів, п’яте місце).
До рейтингу вітчизняних ВНЗів за підготовкою фахівців інженерно-технічних спеціальностей, до п’ятірки найсильніших потрапило 6 вищих навчальних закладів. Так, перше місце за підготовкою фахівців інженерно-технічних спеціальностей третій рік поспіль впевнено займає Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (86 балів). На другому місці — Донецький національний технічний університет (58 балів), причому експерти цей ВНЗ оцінюють найвище, але випускники і роботодавці набагато рідше визначали його серед найкращих за підготовкою фахівців інженерно-технічних спеціальностей. Третє місце у рейтингу за напрямком підготовки ділять Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" (41 бал) і Національний гірничий університет (40 балів). Четверте місце отримав Національний університет "Львівська політехніка" (35 балів). На п’ятому місці за підготовкою фахівців інженерно-технічних спеціальностей — Національна металургійна академія України (30 балів).
Стосовно підготовки фахівців з інформаційних технологій першу позицію рейтингу впевнено тримає Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут" (100 балів), який за цим напрямком найвище оцінюється як роботодавцями, так і випускниками. Наступним у рейтингу за підготовкою фахівців із інформаційних технологій слідує Київський національний університет імені Тараса Шевченка (44 бали). Серед інших ВНЗів, які були високо оцінені за підготовкою фахівців із інформаційних технологій – Національний університет "Львівська політехніка" (34 бали), Харківський національний університет радіоелектроніки (28 балів), Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут" (25 балів), Державний університет інформаційно-комунікаційних технологій (21 бал), Національний авіаційний університет (20 балів).
Окрім цього, "Рейтинг ВНЗів України "Компас" також ураховує такий напрям підготовки, як "архітектура та будівництво". Так, за підготовкою фахівців архітектурно-будівельних спеціальностей перше місце за оцінками усіх груп респондентів має Київський національний університет будівництва і архітектури (100 балів). Із помітним відставанням від лідера, другу позицію рейтингу ВНЗів за підготовкою фахівців архітектурно-будівельних спеціальностей третій рік поспіль посів Харківський державний технічний університет будівництва та архітектури (49 балів). Наступні позиції в рейтингу за спеціальністю займають Придніпровська державна академія будівництва та архітектури (38 балів), Одеська державна академія будівництва та архітектури (34 бали) і Національний університет "Львівська політехніка" (30 балів). Усі ці ВНЗи непогано оцінюються роботодавцями, і готують якісних конкурентноздатних фахівців архітектурно-будівельних спеціальностей.
Як відмічають експерти, географічне розташування вищого навчального закладу може відігравати вагому роль як для абітурієнтів при виборі місця навчання, так і для роботодавців при побудові системи співпраці із ВНЗом. Із огляду на це, фахівцями було складено окремі рейтинги вищих навчальних закладів для різних регіонів:
● ЗАХІДНИЙ РЕГІОН: Волинська, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька області.
● ЦЕНТРАЛЬНИЙ РЕГІОН: м. Київ, Київська, Вінницька, Житомирська, Кіровоградська, Полтавська, Сумська, Черкаська, Чернігівська області.
● ПІВДЕННИЙ РЕГІОН: АР Крим, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області та м. Севастополь.
● СХІДНИЙ РЕГІОН: Донецька, Луганська, Харківська області.
Процедура підрахунку регіонального рейтингу аналогічна до процедури підрахунку загального рейтингу. При розрахунку, використовувалися ті ж самі критерії їх "вагові" значення ваги. Загалом, регіональний рейтинг ВНЗів має 10 позицій (місць). Отримані бали нормувалися відносно до максимального показника у регіоні. Усього у рейтингу було представлено:
— 43 ВНЗи Західного регіону;
— 82 ВНЗи Центрального регіону;
— 62 ВНЗи Південного регіону;
— 47 ВНЗи Східного регіону.
Таким чином, на фоні підвищення уваги, дискусій та суперечок навколо рейтингів університетів і навчальних програм, протягом останніх років вони продовжували з’являтися. Визначення рейтингів університетів та навчальних програм не одразу почало сприйматися вітчизняними академічними колами, проте воно, безперечно, відповідало потребам українського суспільства, зокрема роботодавців, з одного боку, та абітурієнтів з їхніми батьками, з іншого. Виняткової важливості набула проблема експертного оцінювання цього явища й окремих систем рейтингів і забезпечення укладачів та користувачів рейтингів можливістю обміну інформацією про підходи й методи, які застосовувалися при їх визначенні. Й не останнє місце в цьому процесі зайняв "Рейтинг ВНЗів України "Компас", який спирається на думку роботодавців та випускників університетів, та вже декілька років поспіль продовжує вдосконалювати методологію ранжування ВНЗів.
5.2.2. Досвід визначення рейтингів університетів України
"Топ – 200 Україна"
Як свідчить міжнародний досвід, у світі поки що не існує єдиної виключної та досконалої рейтингової системи, проявом чого є існування різноманітних систем ранжування ВНЗів. В Україні складається подібна ситуація. Так, окрім роботи більш-менш успішної системи "Рейтинг ВНЗів України "Компас", вже третій рік поспіль кафедра ЮНЕСКО "Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика" проводить роботу з визначення рейтингів ВНЗ України в рамках проекту "Визначення рейтингів кращих 200 вищих навчальних закладів України". Це відбувається на основі підписаного меморандуму з Європейським центром з вищої освіти ЮНЕСКО-СЕПЕС.
Згідно із зазначеним меморандумом кафедрі доручено виконувати комплекс заходів із впровадження в Україні напрацьованих міжнародною експертною групою IREG (International Rankings Expert Group) методик та процедур рейтингового оцінювання діяльності університетів і навчальних програм. Для участі в зазначеному проекті були запрошені всі вищі навчальні заклади України III, IV рівнів акредитації. З метою його практичної реалізації розроблено анкету, показники якої включали дані, що характеризують науково-педагогічний потенціал ВНЗу, дані про його міжнародну діяльність та про якість підготовки студентів. Відповіді на запитання анкети приймалися лише за особистим підписом ректора ВНЗу. Окрім анкетних даних використовувалася інформація з довідника Міністерства освіти і науки України та з бази даних інформаційно-виробничої системи "Освіта". Відповідно до Берлінських принципів для максимальної об'єктивності визначення рейтингів ВНЗів використовувалися лише показники, які мають однозначне трактування, можуть бути легко перевірені представниками громадськості, а за використання яких можливо порівнювати між собою університети, що належать до різних груп.
Аналізуючи дані "Топ-200 Україна"[51] за три останні роки, можна зробити висновок, що вони корелюють з показниками іншого авторитетного рейтингу "Компас", організованого компанією СКМ. За ці роки група лідерів серед ВНЗів принципово не змінювалася. Ротація позицій навчальних закладів відносно один одного найчастіше зумовлена лише обранням окремих учених університетів до НАНУ, захистами кандидатських і докторських дисертацій, отриманням викладачами ВНЗів державних премій, перемогами студентів на міжнародних і всеукраїнських олімпіадах, досягненнями університетів на міжнародній арені тощо. У рейтингу 2008 року в першу п’ятірку лідерів увійшли Київський національний університет імені Т.Шевченка, Національний технічний університет України "Київський політехнічний інститут", Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, Національний медичний університет імені О.О. Богомольця, Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут". Ці ВНЗи різні за змістом своєї діяльності, але вони вирізняються потужним науково-педагогічним складом, більш ніж сторічними науковими школами, високою якістю підготовки кадрів, що беззаперечно визнано роботодавцями та ринком праці, значною кількістю магістерських програм, активною міжнародною діяльністю та ін. Протягом останніх трьох років організатори і виконавці проекту ЮНЕСКО "Топ-200 Україна" активно співпрацювали з вищими навчальними закладами України. Як наслідок, враховано ряд пропозицій університетів щодо удосконалення методики визначення рейтингів, проведення зустрічей, конференцій представників ринку праці, вищої школи, громадськості. Організатори рейтингу "Топ-200 Україна"сподіваються на подальшу тісну співпрацю з усіма учасниками цього процесу.
Згідно з методикою цього рейтингу, діяльність ВНЗів визначалася з допомогою загального індексу рейтингової оцінки – Із. Цей індекс є інтегральним і визначається трьома комплексними критеріями (індексами): Із = Інп + Ін + Імв, де Інп – індекс якості науково-педагогічного потенціалу, значення якого змінюються в діапазоні від 0 до 50,0%; Ін – індекс якості навчання, який змінюється в діапазоні від 0 до 30,0%; Імв – індекс міжнародного визнання, змінюється в діапазоні від 0 до 20,0%]. Кожний комплексний критерій визначається групою індикаторів, перелік яких із відповідними ваговими коефіцієнтами наведений нижче у Таблиці № 6. Вагові коефіцієнти визначалися групою фахівців високого рівня в галузі науки та освіти із застосуванням методу експертного оцінювання. Для порівняння між собою діяльності різних ВНЗів України всі індикатори і критерії, як і загальний індекс рейтингової оцінки, були приведені до нормованої форми таким чином, щоб вони змінювалися в діапазоні від 0 до100,0%. Це дає змогу порівнювати діяльність українських університетів із найкращими світовими, які щороку визначаються (за певною мірою подібними критеріями) Інститутом вищої освіти Шанхайського Джіао Тонг університету (Institute of Higher Education of the Shanghai Jiao Tong University – Top 50) та експертною групою при газеті Times (Times Higher Education Supplement – Тop 200). Індикатори 1-9 у Таблиці 5.7 визначалися шляхом прямих замірів. Індикатори 1-7 приводилися до нормованої форми шляхом віднесення їх значень до загальної кількості науково-педагогічного складу ВНЗу, а індикатори 8 і 9 нормувалися по відношенню до загальної кількості студентів у навчальному закладі. Співвідношення чисельність магістрів - чисельність бакалаврів і спеціалістів (індикатор I10) визначалося за формулою:
де:
М – чисельність студентів ВНЗу, що отримали диплом магістра;
В – чисельність студентів ВНЗу, що отримали диплом бакалавра;
С – чисельність студентів ВНЗу, що отримали диплом спеціаліста;
– коефіцієнт масштабування, що використовується для приведення зміни індикатора І10 до діапазону [0 -100].
Масштаб ВНЗу (індикатор I11) визначався за формулою:
де:
Р – загальна чисельність студентів в окремому ВНЗі;
Pc – середня, на один навчальний заклад, чисельність студентів для досліджуваної групи.
Pci - чисельність студентів в окремому ВНЗ; N = 200.
Індикатор 12 визначався шляхом прямого заміру з подальшим нормуванням шляхом віднесення його значення до загальної чисельності студентів у ВНЗі.
Індикатори 13-16 визначалися шляхом прямих замірів із використанням веб-сайтів, наведених у таблиці асоціацій. Значення всіх індикаторів приводилися до діапазону від 0 до 100,0% шляхом уведення відповідних коефіцієнтів нормування.
На першому етапі визначення рейтингів ВНЗів України застосовувалися лише кількісні критерії та індикатори. З використанням якісних характеристик діяльності ВНЗ були пов'язані значні труднощі у зв'язку з відсутністю в Україні достатнього досвіду, фахового потенціалу та організаційних засад для незалежного та об'єктивного застосування методів експертного оцінювання для такої масштабної системи, якою є вища освіта. Міжнародна наглядова рада і кафедра ЮНЕСКО сподіваються, що в наступні роки методика визначення рейтингів університетів України базуватиметься як на кількісному, так і на якісному (експертному) оцінюванні.
Зазначена методика доповідалася на Третій зустрічі міжнародної експертної групи IREG з визначення рейтингів університетів, яка відбулася 18-20 травня 2006 року в м. Берліні (Німеччина). У ній взяли участь 47 експертів із 20 країн світу, у тому числі й з України.
Таблиця 5.7
Перелік індикаторів із відповідними ваговими коефіцієнтами
| Критерії | № | Індикатори | Вагові коефіцієнти |
| Якість науково-педагогічного потенціалу [0-50,0%] | 1 | Чисельність штатних співробітників, обраних академіками НАН України | 27,5 |
| 2 | Чисельність штатних співробітників, обраних член-кореспондентами НАН України | 13,5 | |
| 3 | Чисельність професорів серед штатних співробітників ВНЗу | 2,5 | |
| 4 | Чисельність доцентів серед штатних співробітників ВНЗу | 0,6 | |
| 5 | Чисельність докторів наук серед штатних співробітників ВНЗу | 2,5 | |
| 6 | Чисельність кандидатів наук серед штатних співробітників ВНЗу | 0,5 | |
| 7 | Чисельність штатних співробітників, нагороджених Державною премією в області науки і техніки або Державною премією ім. Т. Шевченка | 2,8 | |
| Якість навчання [0-30,0%] | 8 | Чисельність студентів, переможців та призерів міжнародних олімпіад (конкурсів) | 7,5 |
| 9 | Чисельність студентів, переможців та призерів загальноукраїнських олімпіад (конкурсів) | 1,5 | |
| 10 | Співвідношення чисельності магістрів до чисельності бакалаврів і спеціалістів | 7,0 | |
| 11 | Масштаб ВНЗу | 14,0 | |
| Міжнародне визнання [0-20,0%] | 12 | Чисельність іноземних студентів | 1,0 |
| 13 | Членство навчального закладу у Європейській асоціації університетів | 7,0 | |
| 14 | Членство навчального закладу у Великій хартії університетів | 6,0 | |
| 15 | Членство навчального закладу у Євразійській асоціації університетів | 3,0 | |
| 16 | Членство навчального закладу в мережі університетів країн Чорноморського регіону | 3,0 | |
| Сума=100,0% | - | - | Сума=100,0% |
Варто зазначити, що схваливши наведену методику, експерти IREG відмічали, що для України вкрай важливо приєднатися до міжнародної діяльності в названій сфері з метою напрацювання і практичного використання виважених і науково обґрунтованих підходів як до внутрішнього, так і до зовнішнього оцінювання рейтингів вітчизняних університетів. Для надання допомоги Україні з цих питань на берлінській зустрічі було утворено міжнародну наглядову раду з рейтингового оцінювання університетів та навчальних програм в Україні. Від країн Євросоюзу до неї ввійшли: Ян Садлак (ЮНЕСКО – голова наглядової ради), Дженс Петер Гаул (директор стратегічного планування німецької дослідницької фундації), Вальдемар Сівінські (президент освітньої фундації "Перспективи", Польща), Фердинанд Девінський (голова комітету Народної ради Словацької Республіки з питань молоді, культури, спорту та інформації). Міжнародною групою експертів було зазначено, що прийнята методика відповідає Берлінським принципам, інструментарій ранжування узгоджується з міжнародними академічними рейтингами, а використовувані критерії є статистично значимими та стандартизованими.
За погодженням із міжнародною наглядовою радою кафедрою ЮНЕСКО були визначені рейтинги найкращих 200 ВНЗів України, незалежно від форм власності, за даними на кінець 2006 року. Окрім загальної рейтингової таблиці для найкращих 200 ВНЗів, були визначені рейтинги за такими групами університетів:
● Класичні
● Технічні
● Технологічні
● Педагогічні
● Медичні
● Юридичні
● Заклади економіки, управління та торгівлі
● Аграрні
● Будівельні та транспортні
● Заклади недержавної форми власності.
Позитивно оцінюючи перші кроки України, експерти вказали і на слабкі місця в методиках та підходах, що застосовувалися. Зауваження зводилися до недостатнього використання методів експертного оцінювання в поєднанні з технологіями соціологічного опитування, до ускладненого порівняння різних даних для важко порівнюваних груп навчальних закладів тощо. Експерти зазначали, що для України вкрай важливо приєднання до міжнародної діяльності в названій сфері з метою напрацювання і практичного використання виважених і науково обґрунтованих методик та підходів як до внутрішнього, так і до зовнішнього оцінювання рейтингів вітчизняних університетів.
Таким чином, цікаві, конструктивні та інноваційні підходи до проблеми формування університетських рейтингів в Україні, особливо що стосується згаданої вище системи ранжування ВНЗів "Топ-200 Україна", яка за методологією подібна до колишнього рейтингу Таймс – QS, достатньо висока якість матеріалів, презентованих вітчизняними експертами в цій галузі свідчать про перспективність української науки щодо розробки теорії та методики формування університетських рейтингів.
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Архипова Н. Рейтинг вузов как инструмент стратегического управления системой высшего образования / Н. Архипова, Н. Лепе, Н. Минаенкова // Человек и Труд. – №4, 2007. – Ел. вид. – Режим доступу до статті: http://www.chelt.ru
2. Болонский процесс и качество образования. – Ел. ресурс. – Режим доступу до статті: http://quality.edu.ru
3. Большая советская энциклопедия. – М.: Советская энциклопедия, 1976.
4. Большой юридический словарь. – 3-е изд., доп. и перераб. / Под ред. проф. А. Я. Сухарева. – М.: ИНФРА – М, 2007.
5. Брыкалова М. В. Образовательная корпорация как новая форма развития высшего образования в России // Труд и социальные отношения. – 2009. – № 11. – С. 123 – 125.
6. Горбач А.В. Как определяются международные рейтинги государств / А.В. Горбач, М.М. Ковалев // Вестник ассоциации белорусских банков, № 33, 2000. – C. 25 – 28.
7. Готовац С. Технологии рейтингов / С. Готовац, М. Денисова, А. Бобров. – Ел. ресурс. – Режим доступу до статті: http://www.mdconsulting.ru/marketing/articles.html
8. Захожай В. МАУП бореться за якість навчання // Персонал плюс. – 10 – 16.08.2006. – № 32 (183). – С. 1.
9. Закон України "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року №2984-III, із змінами від 19 січня 2010 р. №2984-III.
10. Закон України "Про освіту" від 23 травня 1991 року №1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008 р.
11. Курбатов С. В. Про формування рейтингів університетів в Україні / С. В. Курбатов // Педагогіка та психологія № 3 (64) 2009 – С. 111 – 120.
12. Мельник С. В. Освітньо-професійні стандарти у контексті реформування системи підготовки кадрів / С. В. Мельник. – Луганськ.: Віртуальна реальність, 2008. – 278 с.
13. Методика визначення рейтингів університетів України "Топ-200 Україна" // Дзеркало тижня. – №11 (640) 24 – 30 березня 2007. – Режим доступу до статті: http://www.dt.ua
14. Моніторинг якості освіти: світові досягнення та українські перспективи / За заг. ред. О. І. Локшиної – К.: К.І.С., 2004. – 128 с.
15. Садовничий В. Как посчитать качество образования / В. Садовничий, В. Кружалин, И. Артюшина, В. Шутилин // Эксперт. – N4 (593). – 2006. – Режим доступу до статті: http://www.ucheba.ru
16. Указ Президента України "Про Положення про національний заклад (установу) України" від 16 червня 1995 року № 451/95.
ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ
17. Режим доступу до статті: http://www.unian.net
18. Режим доступу до статті: http://www.worldbank.org
19. Режим доступу до статті: http://document.kremlin.ru/doc.asp?ID=045754
20. Режим доступу до статті: http://www.isras.ru/abstract_bank/1210246977.pdf
21. Режим доступу до статті: http://nashkraj.ua
22. Режим доступу до статті: http://www.fc.kiev.ua
23. Режим доступу до статті: http://intwaydonbass.com
24. Режим доступу до статті: http://www.privatbank.ua
25. Режим доступу до статті: http://www.mon.gov.ua
26. Режим доступу до статті: http://www.ukma.kiev.ua
27. Режим доступу до статті: http://www.kpi.ua
28. Режим доступу до статті: http://www.wbd.ru
29. Режим доступу до статті: http://www.kig-ua.com
30. Режим доступу до статті: http://www.metro.ua/
31. Режим доступу до статті: http://www.mts.com.ua
32. Режим доступу до статті: http://www.tz-partners.com.ua
33. Режим доступу до статті: http://portal.rada.gov.ua
ІНОЗЕМНІ АВТОРИ
34. Athey T.H. Nontraditional Universities Challenge Twenty-First-Century Higher Education. On the Horizon. – Volume 6. – Number 5. 1998. – p.1,5-7.
35. Baker, 2007. "
36. Jan Sadlak, Liu Nian Cai. The World-Class University and Ranking: Aiming Beyond Status. UNESCO-CEPES,
37. Lippen L., Hossler D. Mapping the Landscape of Higher Education, 1993. – 125 р.
38. Methods of Determination of University Ranking in
39. Morse R., Flanigan S. Our method uses 16 measures of academic excellence.
40. Saperstein L. Educational Standards and Accreditation in the
41. The
[1] Виконано в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України. Розробники: С. В. Мельник, директор, к. екон. н.; М. Г. Шевченко, м. н.с. та інші.
Інформаційний матеріал підготовлено на основі результатів дослідження, отриманих під час виконання НДР "Праценадлишковість молодіжного сегмента ринку праці в регіонально-галузевому та функціонально-професійному розрізах" (№ держреєстрації 0112U004247), яка була виконана в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України у 2012 році. Повна версія матеріалів, відповідно до статті 11 Закону України "Про науково-технічну інформацію", постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.92 № 162 "Про державну реєстрацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій", є в базі даних науково-дослідних робіт Українського інституту науково-технічної і економічної інформації та у Міністерстві соціальної політики України.
[2] Розробник: С. В. Мельник, директор ДУ НДІ соціально-трудових відносин Міністерства соціальної політики України, к. екон. н.
Повна версія матеріалів відповідного спрямування розміщена на сайті Інституту (http://www.lir.lg.ua) у вигляді електронної версії книги: Мельник С.В. Освітньо-професійні стандарти у контексті реформування системи підготовки кадрів / С. В. Мельник. – Луганськ.: Віртуальна реальність, 2008. – с. 342.
[3] Мельник С.В. Підходи до формування ефективної системи управління підготовкою робітничих кадрів. // Проблема ефективного використання та професійно-технічної підготовки кадрів промислового сектору економіки України: Доповіді Міжнар. наук. – практ. конф., м. Київ, 28-29 листопада 2007 р.: у двох томах. – К.: РВПС України НАН України, 2008. – Т. 2. – С. 310-320.
[4] Мельник С.В. Шляхи досягнення збалансованості обсягів підготовки кадрів з потребою ринку праці // Вісник Східноукраїнського національного університету. – 2001. – №8. – С. 104-108.
[5] Топилин А.В. Рынок труда России и стран СНГ: реалии и перспективы развития / А.В.Топилин. – М.: ЗАО "Издательство "Экономика", 2004. – 321 с.
[6] Держзамовлення – в межах частки державної власності.
[7] Ця норма має вводитися поступово, протягом 3-7 років, та послідовно для видів економічної діяльності за ступенем їх значущості для суспільства (охорона здоров'я, освіта, соціальний захист, правоохоронна діяльність тощо).
[8] Мельник С.В. Інституційно-інноваційна модель досягнення збалансованості пропозиції освітніх послуг до потреб національного та регіональних ринків праці // Науковий вісник Національного гірничого університету: Дніпропетровськ. – 2006. – №4. – С. 5-9.
[9] Мельник С.В. Професійно-класифікаційна діяльність України в контексті світових глобалізаційних процесів // Проблеми економіки праці, соціально-трудових відносин та соціального захисту населення: Зб. наук. пр. / ДУ НДІ соціально-трудових відносин. – Луганськ, 2005. – С. 335-347.
[10] Мельник С.В. Проблеми підготовки кадрів вищої кваліфікації в галузі економічних наук // Проблеми науки. – 2005. – №6. – С. 2-8.
[11] Мельник С.В. Проблеми підготовки кадрів вищої кваліфікації в галузі економічних наук // Проблеми науки. – 2005. – №6. – С. 2-8.
[12] Мельник С.В., Коропець П.М. Яким бути закону "Про зайнятість населення"? // Соціальний захист. – 2003. – С. 151-154.
[13] Мельник С.В.. Підготовка фахівців вищими навчальними закладами – чинник національної безпеки // Людина і праця. – 2006. – №5. – С. 12-14.
[14] Тратт О.А., Дієва Л.Г. Характер розвитку вітчизняної та закордонних сфер вищої освіти // Актуальні проблеми економіки. – 2008. – №6 (84). – С. 89-95.
[15] Мельник С.В. Основи регламентації професійно-кваліфікаційного складу та видів робіт управлінського персоналу // Збір. мат. наук.-практ. семінару "Організація, нормування, оплата та оцінка ефективності праці управлінського персоналу на підприємствах, в організаціях та установах". – Одеса – Укррічфлот – 2006. – С. 35-93.
[16] регульовані професії – професії керівників, фахівців, технічних службовців та кваліфікованих робітників, за якими здійснюється державне замовлення на підготовку (перепідготовку) кадрів.
[17] Мельник С.В., Коропец П.М. Проблемы подготовки рабочих кадров в системе профтехобразования и пути их решения // Сборник научных трудов научно-практической конференции "Рынок труда и проблемы подготовки кадров". – Баку – 2002. С. 47-49.
[18] Мельник С.В. Перспективи підготовки фахівців для сфери соціальної політики та соціального захисту України // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Прикладна соціальна політика: проблеми використання та розповсюдження", 1 том. / Донецьк – 2002. – С. 151-154.
[19] Збірник нормативних документів щодо організації навчального процесу у вищих навчальних закладах. К. – МОН України – 2008. – 198 с.
[20] Мельник С.В., Коропець П.М., Хрипко В.П. Формування трудового потенціалу міста: напрями взаємодії органів управління та роботодавців (на прикладі м. Луганська) // Україна: аспекти праці. – 2005. – №5. – С. 18-24.
[21] Виконано в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України. Розробник: С. В. Мельник, директор, к. екон. н.
Повна версія матеріалів відповідного спрямування розміщена на сайті Інституту (http://www.lir.lg.ua).
В основу групування переліків спеціальностей та напрямів підготовки, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах, покладено методичні підходи, викладені у НДР "Розроблення методичних рекомендацій щодо приведення переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців, у відповідність із Національним класифікатором України" (№ держреєстрації 0112U008447), яка була виконана в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України у 2012 році. Повна версія матеріалів, відповідно до статті 11 Закону України "Про науково-технічну інформацію", постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.92 № 162 "Про державну реєстрацію науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і дисертацій", є в базі даних науково-дослідних робіт Українського інституту науково-технічної і економічної інформації та у Міністерстві економіки та розвитку України
[22] Включаючи осіб без професії.
[23] Праця України 2011 : стат. збірник / Державна служба статистики України [відп. за випуск І. В. Сеник]. – К. : Державна служба статистики України, 2012. – 326 с.
[24] Статистичний щорічник України за 2010 рік : статистичний збірник / Державна служба статистики України [за ред. О. Г. Осауденка, відп. за випуск Н. П. Павленко]. – К.: ТОВ "Август Трейд", 2011. – 560 с.
[25] Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2010/2011 навчального року : статистичний бюлетень / Державна служба статистики України [відп. за випуск І. В. Калачова]. – К. : Державний комітет статистики України, 2011. – 207 с.
[26] Виконано в ДУ НДІ соціально-трудових відносин Мінсоцполітики України. Розробники: І. Є. Татарінов, н. с., к. істор. н.; О. В. Герасімов, н. с. та інші.
Повна версія матеріалів відповідного спрямування розміщена на сайті Інституту (http://www.lir.lg.ua).
[27] Sztompka, P. The Ambivalence of Social Change in Post-Communist Societies. Sodertorn University College, 2008. – 56p. 67 Altbach P.G. and McGill Peterson P. Ibid. – p. 17.
[28] McCormick A. The Complex Interplay Between Classification and Ranking of Colleges and Universities: Should the Berlin Principles Apply Equally to Classification?// Higher Education in Europe. Vol. 33. № 2/3, July-October 2008. – p.209.
[29] Simon Marginson and Marijk van der Wende To Rank or To Be Ranked: The Impact of Global Rankings in Higher Education // Journal of Studies in International Education. №11; 306, 2007. – p. 308-309.
[30] Окара А.Н. В окрестностях Нового Константинополя, или восточная цивилизация перед лицом новейшего мирового хаосо-порядка // Цивилизационные активы и цивилизационные рамки национальной российской политики. 2009. № 6(15). – с.9.
[31] Altbach P.G., Reisberg L. and Rumbley L.E. Ibid. – p. 2.
[32] Ranking of World Class Universities 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.arwu.org/ARWU2010.jsp
[33] Gero Federkeil Ranking and Quality Assurance in Higher Education // Higher Education in Europe. Vol. 33. № 2/3, July-October 2008. – p. 224
[34] THE-QS World University Rankings 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/2009/results
[35] Ranking Web of World Universities. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.webometrics.info/about.html
[36] Isidro F. Aguillo, Jose Luis Ortega and Mario Fernandez Webometric Ranking of World Universities: Introduction, Methodology, and Future Developments // Higher Education in Europe. Vol. 33. № 2/3, July-October 2008. – p.233
[37] Rank of Universities of Ukraine. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.webometrics.info/rank_by_country.asp?country=ua
[38] Rankings Web of World Universities 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.webometrics.info/top8000.asp
[39] World University Rankings 2010. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.topuniversities.com/university-rankings/world-university-rankings/home
[40] Times Higher Education (ТНЕ). [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.timeshighereducation.co.uk/story.asp?sectioncode=26&storycode=411907&c=1
[41] THE World University Ranking 2010-2011. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.timeshighereducation.co.uk/world-university-rankings/2010-2011/top-200.html
[42] Про затвердження Положення про дослідницький університет. Постанова КМУ № 163 від 17.02.10 року. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://osvita.ua/legislation/Vishya_osvita/6826
[43] Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава. Програма економічних реформ на 2010-2014 роки. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.pravda.com.ua/files/0/9/programa_reform.pdf
[44] Див. сайт: http://www.hefce.ac.uk
[45] Baker, 2007. "China's bid for world domination", BBC News, 17 November 2007. newsvote.bbc.co.uk
[46] Режим доступу до статті: http://www.unian.net
[48] Nobel Foundation. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nobelprize.org/
International Mathematical Union. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.mathunion.org
[49] ISI Highly Cited. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.isihighlycited.com
[50] Morse R., Flanigan S. Our method uses 16 measures of academic excellence. U. S. – 2005. – 112 р. ; Saperstein L. Educational Standards and Accreditation in the USA. – 2006. – 52 р.
[51] Більш детально див.: http://www.euroosvita.net/?category=28