Комітет Верховної Ради України

Додаток до листа

НАПН України

від ___ лютого 2013 р.

№ _________

Аналітичні матеріали та пропозиції НАПН України

щодо стану і перспектив розвитку вищої освіти та

до Рекомендацій слухань щодо  вдосконалення законодавчого і

нормативно-правового забезпечення вищої освіти в Україні

І. Орієнтири політики реформ вищої освіти

Згідно з Посланням Президента України Віктора Януковича до Українського народу (2010 р.) одним з пріоритетів суспільного розвитку є розвиток конкурентних переваг вітчизняної освіти та науки. Тривожним показником стану української освіти є той факт, що жоден з українських університетів не входить до рейтингу п’ятисот кращих навчальних закладів світу. Необхідно поєднати освіту, дослідження та інновації шляхом розширення дослідницького сектору у вищих навчальних закладах. При цьому нарощування інвестицій в людський капітал, в культуру та науку можливий за умови активної державної підтримки.

У Щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України «Модернізація України – наш стратегічний вибір» (2011 р.) зазначено, що вітчизняна система освіти не встигає реагувати на нові економічні потреби, працювати у випереджальному режимі, як це відбувається у розвинених країнах. Освіта відстає від тенденцій суспільного розвитку і не готує випускників до успішної діяльності на сучасних ринках праці.

Сьогодні якість освіти опинилася під загрозою через недостатню системність реформ і розбалансованість інфраструктури. Якість освітніх послуг знижується, а структура системи освіти залишається без змін. Освіта не адаптувалася до демографічних викликів, зокрема до значного зменшення кількості та зміни віку учнів і студентів. Система освіти у цілому ще не здійснила перехід до нового змісту освітніх програм, навчальних планів і методів навчання, що відповідають потребам нової економіки і більш динамічного ринку праці. Розвиток автономії вищих навчальних закладів і зближення з ринком праці гальмується надмірною централізацією управління освітою.

Наявна мережа не збалансована з наявними кадровими, дослідницькими, інформаційними, фінансовими, матеріально-технічними ресурсами. Кількість ліцензованих місць для прийому студентів перевищує чисельність випускників загальноосвітніх шкіл.

Жоден з численних українських ВНЗ не входить до 500 кращих університетів світу за провідними світовими рейтингами.

У Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» передбачається удосконалення законодавчої бази щодо диверсифікованості джерел фінансування освіти, розширення автономії вищих навчальних закладів у навчальній, науковій, фінансово-господарській діяльності, запровадження механізму національного «ендавменту».

У Національному плані дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012 р. № 187, у розділі IV. Реформа освіти та розвиток науково-технічної сфери передбачено конкретні заходи щодо:

у підрозділі «Удосконалення системи управління освітою»

- здійснення єдиної освітньої політики, забезпечення наступності між рівнями освіти;

- модернізація мережі навчальних закладів з урахуванням демографічної і економічної ситуації та необхідності підвищення якості освіти;

- удосконалення фінансування навчальних закладів;

у підрозділі «Підвищення якості та конкурентоспроможності освіти»

            - впровадження Національної рамки кваліфікацій;

            - створення сучасних державних стандартів вищої освіти.

            Болонський процес, до якого Україна приєдналася у 2005 р., спрямовано на побудову привабливого і конкурентоспроможного Європейського простору вищої освіти, зобов’язує впроваджувати основні інструменти створення такого простору, з-поміж яких циклова організація вищої освіти, Європейська кредитна трансферно-накопичувальна система, національна рамка кваліфікацій, додаток до диплому, національна система зовнішнього і внутрішнього забезпечення якості вищої освіти.

Лісабонська стратегія (2000 р.) орієнтує створення Європейського простору вищої освіти та Європейського дослідницького простору на розвиток «більш потужної та більш інтегрованої економіки, що базується на знаннях», визначивши тріаду «вища освіта – дослідження – інновації» як «важливі стовпи процвітаючої Європи».

ІІ. Загальний стан і проблеми вищої освіти.

Ключовою проблемою вищої освіти є її тривалий незбалансований розвиток, структурна неоптимальність, недостатня конкурентоспроможність.

При зниженні валового внутрішнього продукту (ВВП) в Україні на третину (на 34 % у 2010 р.) порівняно з 1990 р. за двохдесятирічний період кількість вищих навчальних закладів (ВНЗ) зросла у 2,3 раза, а чисельність студентів у них 2,7 раза. У той же час загальна кількість наявних у країні докторів і кандидатів наук, які складають основу викладацького корпусу, збільшилася в 1,8 та 1,7 раза, відповідно. У наслідок розпорошеності знизилася якість відтворення наукових і науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації, адже понад чотири п’ятих аспірантів і докторантів готує саме вища школа (у 2011 р. 85 % аспірантів і 81 % докторантів). Також у країні майже вчетверо (з 3,1 до 0,79 %, у 2011 р. до 0,73 %) зменшилася частка ВВП, що спрямовується на наукову і науково-технічну діяльність, і такою ж мірою – у секторі вищої освіти. Останнє знижує потенціал дослідницько-інноваційної компоненти вітчизняної вищої освіти, що погіршує її якість і конкурентоздатність, адже сутнісною ознакою сучасної вищої освіти є реалізація принципу «навчання через дослідження».

Загалом суспільство на межі можливого і розумного фінансує вищу освіту – у 2009 і 2010 рр. по 2,6 % ВВП, у 2011 – 2,3 %. Це один з найкращих показників фінансування цієї освітньої ланки у світі, зокрема з-поміж 34 країн Організації економічного співробітництва та розвитку, ОЕСР (див. табл. 1).

Таблиця 1.

Частка ВВП, що спрямовується на вищу освіту

в Україні, країнах ОЕСР і Російській Федерації

            Водночас структура асигнувань у вищу освіту України незадовільна з огляду на підтримання досліджень та інновацій у вищих навчальних закладах, як це показано в табл. 2.

Таблиця 2.

Частки від ВВП і від загальних видатків на вищу освіту коштів,

що спрямовуються на дослідження і розробки у вищій школі

України та країнах ОЕСР

У табл. 3 наведено дані про дослідницько-інноваційні характеристики вищої освіти 10 країн з найрозвинутішим університетським потенціалом за рейтингами «Шанхайський» і «Таймс» у порівнянні з середніми показниками країн ОЕСР та Російської Федерації.

Таблиця 3.

Порівняння річних видатків на дослідження і розробки у вищій освіті

в країнах з передовим університетським потенціалом,

країнах ОЕСР і Російській Федерації у 2009 р.

            Примітки: * в еквіваленті денної форми навчання;

                              ** за паритетом купівельної спроможності (ПКС).

З табл. 3 випливає, що для 10 країн (усі – члени ОЕСР), які реально забезпечують найвищі позиції національної вищої школи за світовими рейтингами, частка досліджень і розробок у структурі навчання висококваліфікованих фахівців у вартісному вираженні збільшується випереджально відносно росту загальної вартості підготовки студентів порівняно з країнами ОЕСР у цілому та країнами ОЕСР, що є членами ЄС. Тобто в закладах вищої освіти провідних країн більшою мірою реалізується принцип навчання через дослідження і розробки. Відносно невелика частка останніх у вищій школі США (9,9 %) значною мірою компенсується вагомими інвестиціями в розвиток бібліотечної справи та інформаційних ресурсів і технологій. Ситуація в Російській Федерації суттєво гірша і близька до української.      

Однією з основних причин зазначеного неблагополучного становища в Україні є велика кількість вищих навчальних закладів та їхніх позабазових структурних підрозділів. Адже в умовах надто малого фінансування наукової і науково-технічної діяльності в секторі вищої освіти (6,3 % від загальних видатків на цю діяльність у країні, для порівняння, на НАН України припадає 22,8 %) у більшій частині з них фундаментальні та прикладні науково-дослідні роботи і науково-технічні розробки взагалі не фінансуються. Флагмани української вищої школи Київський національний університет імені Тараса Шевченка та Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» у 2011 р. мали обсяг фінансування наукових і науково-технічних робіт відповідно 83 та 65 млн грн., що ледве складає десяту частину загальних видатків на утримання закладів. Для порівняння, у розрахунку на одного штатного викладача це в 5 разів гірше ніж у 50-му за дослідницьким рейтингом університеті Канади.

Надмірне кількісне розростання вітчизняної вищої школи, ліцензований обсяг прийому лише на бакалаврські програми якої (1,2 млн у 2012 р.) майже удвічі перевищив кількість молодих громадян відповідного вступу віку, призводить до її інституційної та ресурсної недостатності. За річною вартістю підготовки одного студента в ситуації нехтування дослідженнями і розробками українські університети, академії, інститути програють не лише аналогічним закладам розвинутих країн, а й вітчизняним технікумам, училищам, коледжам (в 1,3–1,7 раза).

У табл. 4 порівнюється середня вартість навчання одного студента України та країн ОЕСР.

Таблиця 4.

Співставлення середніх річних видатків на одного студента в Україні

та країнах ОЕСР в еквіваленті повної (денної) форми навчання

і паритету купівельної спроможності (ПКС)

Залишаючи поза увагою необхідність розвитку досліджень і розробок, вітчизняні вищі навчальні заклади часто навчають студентів за низькими контрактними цінами, що не покривають вартість якісної підготовки. Розкид річних контрактних цін у 2011 р. становив в еквіваленті паритету купівельної спроможності (ПКС) від 0,3 до 6,2 тис. (для правознавства) дол. США. Цінові варіації свідчать про довільний підхід у визначенні цін з орієнтацією в основному на масові запити недосконало інформованого (зокрема щодо важливості дослідницько-інноваційної компетентності та реальних суспільних, економічних потреб) та погано професійно орієнтованого населення, вага якого у фінансуванні прийому у вищу школу перевищує 50 %. Це, у свою чергу, нівелює галузеву збалансованість та імпакт-роль державного замовлення в навчанні фахівців за напрямами і спеціальностями, частка якого у фінансуванні прийому становить менше 50 % і яке так само уражене недооцінкою дослідницько-інноваційної складової підготовки.

Крім того, утворилася аномалія вищої школи, коли вищі навчальні заклади масово готують непрофільних для них фахівців, не маючи для цього необхідних наукових шкіл. Нині кожен другий заклад (зокрема, педагогічного, аграрного, інженерного й інших профілів) готує фахівців з права, необґрунтовано і недосконало дублюючи таку підготовку. Це також безпосередній наслідок легковажного ставлення до необхідності здійснення серйозних досліджень і розробок, як основи якісного навчання у вищій школі. Неправильна професійна орієнтація, доповнена низькою якістю вступників і їх наступної підготовки, спричиняють безробіття випускників, а також працевлаштування не за фахом, спонукаючи дипломованих фахівців здобувати іншу другу й третю (таку саму неконкурентоспроможну) вищу освіту поспіль, веде зрештою до перекваліфікації національної економіки, надлишку в ній фахівців з формальною повною вищою освітою (переважно неякісною). 

Не є оптимальним і співвідношення підготовки фахівців за рівнями і типами вищої освіти за Міжнародною стандартною класифікацією освіти версії 1997 р. (МСКО-1997) – 5А (теоретично орієнтованими), 5В (професійно спрямованими) і 6 (докторськими), як це видно з табл. 5.

Таблиця 5.

Структура підготовки у вищій школі за рівнями і типами вищої освіти

за МСКО-1997 в Україні та країнах світу в 2009 р.

З одного боку, без достатньої дослідницько-інноваційної бази у вищій школі України спостерігається надмірне захоплення теоретично орієнтованим типом навчання, а з другого боку, та сама недостатність не дає змоги розвинути докторську (так звану дослідницьку) підготовку. Галузева структуризація вищої освіти України також не зорієнтована на інноваційний тип суспільного розвитку (див. табл. 6).

Таблиця 6.

Порівняння розподілу підготовки фахівців за укрупненими галузями вищої освіти в Україні та в середньому по Італії, Сполученому Королівству та Франції

у 2009 р.

            З табл. 6 неважко бачити, що Україна у 2,5 раза відстає за часткою випускників науково-природничої освітньої галузі, натомість надлишково готує фахівців з соціальних наук, бізнесу і права (найбільша та надто велика частка – 41 %). Це показово характеризує загальний національний підхід, що утвердився, однак потребує зміни, стосовно достатності закладів вищої освіти суто навчального (тобто не дослідницько-інноваційного) типу.

Надмірна динаміка кількісного зростання вітчизняної вищої школи видно з порівняльної табл. 7.

            Таблиця 7

Охоплення вищою освітою населення відповідного віку

в Україні та розвинутих країнах, країнах світу в цілому

Через легку доступність вищої школи, зокрема через зниження рівня конкурсності при вступі, населення часто обирає будь-який ВНЗ, порівняно з профтехучилищем або технікумом, що веде до перекваліфікації національної економіки, надлишку в ній фахівців з переважно неякісною вищою освітою. Вища школа кількісно домінує в структурі випуску кваліфікованих кадрів (див. табл. 8).

Таблиця 8

Співвідношення обсягів випуску підготовленого персоналу

з професійно-технічних і вищих навчальних закладів України

            Подрібненість закладів та їхніх позабазових структурних підрозділів зумовлює і зменшення співвідношення кількості студентів і викладачів, як показано в табл. 9.     Таблиця 9

Співвідношення кількості студентів і викладачів у вищій освіті

України та розвинутих країн

Невелике співвідношення чисельності студентів і викладачів зумовлює потребу у великій кількості науково-педагогічного персоналу, а відтак проблему забезпечення його якості, а також належної оплати праці. Фактично за роки незалежності утрачено конкурентоспроможність заробітної плати науково-педагогічних і наукових працівників як основного суб’єкта та чинника інноваційності. У результаті інтелектуально-творча праця та науково-педагогічна, наукова кар’єра перестали бути престижними в суспільстві, привабливими для молоді. Структура навантаження науково-педагогічних працівників не відповідає сучасним викликам та тенденціям, адже вони на 80 % зайняті навчальною і лише на 20 % дослідницькою діяльністю. Наприклад, у провідних університетах США ця пропорція має зворотні характеристики, як 40 і 60 % відповідно.

Деформована та розпорошена вища школа України не спроможна в умовах тривіального виживання забезпечити необхідну конкурентоспроможну критичну величину параметрів основної діяльності, зокрема, дослідницько-інноваційної, а відтак посісти будь-які місця в провідних міжнародних рейтингах (а це «Шанхайський» і «Таймс» ), на відміну від багатьох країн-сусідів й інших країн (табл. 10).

Таблиця 10.

Наявність топ-університетів окремих країн у переліках світових рейтингів

вищих навчальних закладів «Таймс» (2012 р.) і «Шанхайський» (2012 р.)

            Отже, вища школа України за великим рахунком (на відміну від інших близько 50 країн світу) не містить у своєму складі зразкові за міжнародними мірками університети, академії, інститути для рівняння на них, зокрема через відсутність достатньо розвиненої дослідницько-інноваційної діяльності, концентрованої критичної величини інших (кадрових, фінансових, матеріальних) ресурсів.

            Особливо рельєфно проявляються деформації вітчизняної вищої освіти в порівнянні з вищими навчальними закладами екстра класу. Наприклад, пересічно топ-заклади вищої освіти світу, які входять до перших 30-ти найкращих, мають двохсотрічну історію, їх багаторічний досвід є ключовим фактором успіху, серед них немає новачків, яким до 50 років, що цілком закономірно з огляду на природній цикл становлення університетів, кафедр, наукових шкіл у них. Натомість в Україні, як зазначалося, вища школа, переважно складається із закладів, яким не більше 20-ти років і більшість з яких через їхню недосконалість не має перспектив самостійного розвитку. У середньому чисельність студентів одного приватного вищого навчального закладу (а таких 107 у 2011 р.) становить 2,1 тис., що утруднює створення потужної інфраструктури (навчальної, дослідницько-інноваційної, бібліотечної, забезпечення якості тощо).

Публікації викладачів і дослідників навіть провідних національних університетів здебільшого не мають помітного імпакт-фактору, їх цитованість дуже низька. Для порівняння: в університетах екстра класу цитування наукових праць становить майже 100 % (у першому за рейтингом «Таймс» Каліфорнійському інституті технології цей показник у 2011 р. становив 99,9 %, а в другому за цим рейтингом, натомість першому за рейтингом «Шанхайський», Гарвардському університеті – 99,8 %). 

Наукові бібліотеки як основні структурні підрозділи сучасних вищих навчальних закладів в українських закладах є порівняно невеликими, у них бракує підписки на провідні зарубіжні періодичні фахові видання, дуже невелика частина видань представлена в електронному форматі.

Реальний стан вищої освіти вуалюють традиційні кількісні підходи до визначення освітніх складових окремих комплексних параметрів розвитку. Так, у 2011 р. Україна за чисельністю населення обіймала 31 місце серед 187 країн світу, а за Індексом людського розвитку – 76 місце, водночас за освітньою (суто кількісною) складовою індексу – значно вищу позицію на рівні розвинутих країн; за глобальним індексом конкурентоздатності – у 2012 р. серед 144 країн 73 позицію, за підіндексом «вища освіта і професійна підготовка» 47 місце (при цьому у 2011 р. за освітнім охопленням 14 місце, а за освітньою якістю 72 позицію); за глобальним інноваційним індексом – серед 141 країни 63 місце, за показником «людський капітал та наукові дослідники» 48 місце; за індексом економіки знань – серед 146 країн 56 місце, за показником «освіта» 21 місце завдяки великому (81 %) охопленню вищою освітою молоді віком від 17 до 21 року; за індексом спроможності до інновацій – у 2011 р. серед 131 країни 61 місце, за показником «професійна підготовка» 12 місце.    

Стримують розвиток вищої освіти законодавчі обмеження, що стосуються її фінансування, зокрема через ускладнену процедуру обслуговування Державним казначейством спеціальних фондів. Вітчизняні та іноземні замовники часто утримуються від співпраці з ВНЗ України, а самі ВНЗ не можуть бути грантхолдерами в міжнародних проектах через ризики українського фінансово-валютного законодавства.

ІІІ. Пропозиції щодо розвитку вищої освіти

1. Розробити і реалізувати, насамперед законодавчо, науково обґрунтовану Стратегію розвитку вищої освіти відповідно до Указу Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» (2010 р.), завдань Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 рр.

2. Кількісно та структурно оптимізувати систему вищої освіти через укрупнення закладів шляхом їх об'єднання, ліквідації слабких позабазових підрозділів заради концентрації інтелектуального ресурсу, насамперед з огляду на необхідність досягнення критичної величини основних параметрів діяльності, створення центрів досконалості.

3. На підставі акредитаційних і моніторингових процедур та вдосконалення критеріальної бази оцінювання провести шляхом підвищення вимог зменшення й обмеження ліцензованих обсягів прийому та розподіляти їх на конкурсних засадах між кращими закладами, мінімізувати ліцензування непрофільної підготовки і таким чином відновити конкурентні засади добору студентів і викладачів, концентрацію інших ресурсів в оптимально обмеженій кількості закладів з урахуванням їх профільності.

4. Здійснити циклову реструктуризацію вищої освіти, доповнити її кандидатським (доктора філософії) та докторським освітніми рівнями з відповідними кваліфікаціями (ступенями), натомість позбавити невластивого освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста, особливо на основі базової загальної середньої освіти,

5. Децентралізація управління, розвиток академічної, адміністративної, кадрової та фінансової автономії вищих навчальних закладів з метою вивільнення їх творчого потенціалу має здійснюватися на основі запровадження в діяльність вищої школи результатного підходу, концепції вимірюваної якості, конкурсної змагальності, засад зовнішнього і внутрішнього забезпечення якості вищої освіти, відповідальності за результати роботи.  

6. Прийняти державну цільову програму з виведення кількох провідних національних університетів на рівень 400-500 найкращих у світі за провідними рейтингами «Шанхайський» і «Таймс» з метою створення зразкових центрів досконалості вищої освіти, використавши досвід Київського національного університету імені Тараса Шевченка щодо реалізації Програми заходів із забезпечення якості освіти та процедури участі в міжнародних рейтингах.

7. Відновити конкурентоздатність оплати праці науково-педагогічного персоналу, принаймні на рівні, що був закладений в Законі України «Про освіту» (1991 р.), з огляду на те, що у ВНЗ працюють понад 80 % наявних у країні кандидатів і 90 % докторів наук.

8. У структурі фінансування ВНЗ збільшити видатки на проведення наукової та науково-технічної діяльності, що водночас сприятиме підвищенню частки ВВП у країні на цю діяльність до норми, визначеної Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» (1,7 % ВВП).

9. Оптимізувати систему розподілу бюджетних коштів на дослідження та розробки за конкурсними принципами на основі прозорих та об'єктивних критеріїв оцінювання потенціалу і результатів наукової та науково-технічної діяльності наукових установ і ВНЗ (зокрема, з урахуванням наявності охоронних документів на результати досліджень і розробок, винаходи; публікації в авторитетних реферованих вітчизняних, закордонних і міжнародних виданнях з високим імпакт-фактором; індекси цитування дослідників тощо).

10. Удосконалення фінансування вищої освіти шляхом розроблення методів обрахунку видатків, необхідних для конкурентоздатної підготовки фахівців і визначення на цій основі границі мінімального обсягу витрат на навчання студентів, виходячи з того, що суспільство витрачає на вищу школу на межі можливого (і необхідне збереження цієї межі) – близько 2,3 % ВВП.

11. Внести відповідні зміни до Бюджетного кодексу щодо спеціального фонду, надавши можливість ВНЗ розміщувати та обслуговувати власні кошти (кошти спецфонду) в банківських установах.

12. Запровадити митні пільги, зокрема звільнити від сплати ввізного мита, та інших обов’язкових платежів наукове приладдя, обладнання, запасні частини і витратні матеріали до них, реактиви, зразки, матеріали для дослідів, науково-технічну та навчальну літературу, видання, які надсилаються в рамках міжнародного обміну до ВНЗ, їхніх наукових бібліотек, що ввозяться в Україну для забезпечення їх науково-технічної діяльності.

13. Запровадити податкові пільги та спрощені процедури при закупівлі та/або отримання на безоплатній і безповоротній основі матеріальних та нематеріальних цінностей, обладнання тощо в Україні та закордоном для реалізації навчальної, наукової та науково-технічної діяльності ВНЗ, зокрема в межах міжнародної технічної допомоги, міжнародних грантів і програм.

14. З метою розвитку диверсифікованості джерел фінансування вищої освіти і науки запровадити механізм національного «ендавменту» (англ. endowment, пожертва коштів чи майна певній інституції з метою фінансової підтримки її діяльності шляхом отримання доходу від інвестування ендавменту; отриманий дохід спрямовується на цілі визначені надавачем ендавменту).

15. Внести відповідні зміни до нормативно-правової бази для забезпечення академічної мобільності, передбачивши збереження робочого місця на період навчання/стажування/проведення досліджень закордоном наукових і науково-педагогічних працівників.

16. Запровадити програми професійного розвитку керівників ВНЗ.

ІV. Інтеграція вищої освіти України

до Європейського простору вищої освіти

Стан розвитку вищої освіти України характеризується рівнем інтеграції до Європейського простору вищої освіти шляхом реалізації положень Болонського процесу та імплементації відповідних інструментів, передусім: циклової організації вищої освіти, Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ECTS), Національної рамки кваліфікацій (НРК), Системи забезпечення якості вищої освіти, що спрямовані на забезпечення якості, конкурентоздатності, міжнародного визнання національної вищої освіти.

Запровадження трициклової системи вищої освіти.

1. Основні проблеми запровадження трициклової системи вищої освіти в Україні:

-       підготовка кандидатів і докторів наук, аспірантів і докторантів, що переважно здійснюється у вищих навчальних закладах, законодавчо не ідентифікована з певними циклами (рівнями) вищої освіти, яка нині обмежена освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра, що суперечить світовій і європейській практиці;

-      діюча підготовка в межах аспірантури не передбачає серйозної навчальної компоненти та її вимірювання в кредитах ЄКТС, що обмежує можливості щодо створення спільних програм та програм подвійних дипломів, здійснення мобільності, удосконалення програм з метою врахування потреб ринку праці, що змінюються тощо;

-      існує протиріччя в тому, що формально (де-юре) система підготовки в рамках вищої школи України не відповідає рівням НРК, водночас фактично (де-факто) включає всі цикли вищої освіти – бакалаврський, магістерський, докторський (кандидат наук) і постдокторський (доктор наук);

-      здійснення вищої освіти освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста на основі базової загальної середньої освіти суперечить міжнародно прийнятому тлумаченню вищої освіти згідно з Міжнародною стандартною класифікацією освіти (МСКО).

2. Для вирішення зазначених проблем рекомендується здійснити такі кроки:

           -  законодавчо унормувати докторський (доктора філософії) і посдокторський (доктора наук) цикли (рівні) вищої освіти;

-      посилити навчальну компоненту, вимірювану в кредитах ЄКТС, у межах  підготовки аспірантів;

-      визначити циклову систему вищої освіти таким чином: перший цикл еквівалентний бакалаврській освіті, другий цикл – магістерській, третій цикл – PhD/докторській (кандидат наук) і освітньо-науковий цикл – постдокторській (postdoctorate/доктор наук) освіті відповідно до рівнів НРК.

Запровадження Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (ECTS).

1. Основні проблеми запровадження Європейської кредитної трансферно-накопичувальної системи (далі – ЄКТС) в Україні:

-      неусвідомлення сутності ЄКТС як системи трансферу й накопичення кредитів та підміна ЄКТС Кредитно-модульною системою організації навчального процесу (КМСОНП);

-      відсутність унормованого в кредитах ЄКТС виміру програм підготовки в межах кожного циклу вищої освіти та їх обсягу відповідно до положень Болонського процесу;

-      діючі положення щодо освітніх стандартів побудовані на основі переліку нормативних дисциплін, що орієнтує на процес, а не на результат навчання, не сприяє гнучкості освітньої діяльності, обмежує можливості щодо створення спільних програм та програм подвійних дипломів, здійснення мобільності, удосконалення підготовки з метою врахування потреб ринку праці, що змінюються тощо;

-      відсутність загального підходу до реалізації вітчизняної та міжнародної мобільності;

-      неповні та неякісні інформаційні пакети або їх відсутність на Інтернет-сайтах ВНЗ, принаймні англійською мовою;

-      відсутність системного підходу до підвищення кваліфікації координаторів ЄКТС у ВНЗ.

2. Для вирішення зазначених проблем рекомендується здійснити такі кроки:

-      запровадити освітні стандарти, побудовані на основі переліку компетентностей та ЄКТС, що сприятиме міжнародному визнанню кваліфікацій (ступенів) національної вищої освіти, створенню міжнародних та вітчизняних спільних програм і програм подвійних дипломів;

-      унормувати в кредитах ЄКТС вимір освітніх програм (кваліфікацій, ступенів) у межах кожного циклу (рівня) вищої освіти та їх обсяг відповідно до положень Болонського процесу;

-      запровадити загальні підходи до реалізації вітчизняної та міжнародної мобільності на основі трансферу та накопичення кредитів ЄКТС;

-      переглянути підходи до оцінювання обсягу роботи викладача: орієнтація лише на аудиторні години не відповідає результатному підходу до розроблення та реалізації навчальних програм, є неадекватною сучасним умовам та технологіям навчання.

Запровадження Національної рамки кваліфікацій (НРК).

1. Основні проблеми щодо запровадження Національної рамки кваліфікацій (далі – НРК) в Україні:

-      наявні освітні та професійної кваліфікації, освітні та професійні стандарти не враховують НРК, що основана на Європейській рамці кваліфікацій для навчання впродовж життя та співвідноситься з Рамкою кваліфікацій для Європейського простору вищої освіти;

-      існуюча структура галузевих стандартів вищої освіти є надмірно ускладненою і регламентованою, обмежує можливості навчальних закладів щодо модифікації програм підготовки відповідно до запитів ринку праці та процесів глобалізації, євроінтеграції;

-      переліки напрямів та спеціальностей вищої освіти надмірно деталізовані й не відповідають потребам ринку праці, МСКО.

2. Для вирішення зазначених проблем рекомендується здійснити такі кроки:

-      модернізувати переліки напрямів та спеціальностей вищої освіти відповідно до потреб ринку праці та узгодити з МСКО шляхом укрупнення та унормування діючих галузей знань як галузей освіти, напрямів як спеціальностей, а спеціальностей як спеціалізацій, а також забезпечити міжрівневу наступність і наскрізність;

-      розробити та запровадити галузеві рамки кваліфікацій, сформувати перелік галузей відповідно до Міжнародної класифікації видів економічної діяльності та МСКО;

-      розробити описи вітчизняних освітніх кваліфікацій з урахуванням дескрипторів і рівнів НРК, що сприятиме розумінню та визнанню національних ступенів і дипломів в Європейському просторі вищої освіти та Європейському дослідницькому просторі;

-      запровадити освітні стандарти, побудовані на основі переліку компетентностей та ЄКТС, з урахуванням дескрипторів і рівнів НРК, що мають містити опис загальних (ключових) і спеціальних (предметних) компетентностей з урахуванням переліку компетентностей Європейського простору вищої освіти, а також методи демонстрації та критерії оцінювання результатів навчання, що сприятиме, зокрема, розвитку здатності випускників до працевлаштування;

-      надати академічну свободу ВНЗ і визначити їх відповідальність щодо формування програм підготовки на основі компетентнісного підходу згідно із стандартами вищої освіти нового покоління.

Забезпечення якості вищої освіти.

1. Основні проблеми щодо забезпечення якості вищої освіти в Україні:

-      інерція і супротив у переході з процесної на результатну парадигму навчання, що не дає змоги запровадити концепцію вимірюваної якості, відтак здійснити ефективне забезпечення та продуктивний контроль якості вищої освіти;

-      нерозвиненість системи зовнішнього (міжнародного, національного, галузевого) і внутрішнього (інституційного) забезпечення якості, зокрема згідно із Стандартами і рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти (2005 р.);

-      несформованість нормативно-правової бази для розроблення та узгодження освітніх і професійних стандартів на основі результатного (компетентнісного) підходу відповідно до НРК (2011 р.);

-      відсутність системи незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти, визнаних Європейською асоціацією забезпечення якості вищої освіти.

2. Для вирішення зазначених проблем рекомендується здійснити такі кроки:

-      створити ефективну систему зовнішнього забезпечення якості вищої освіти згідно із Стандартами і рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти та із залученням широкого кола зацікавлених сторін на засадах, підтверджених Бухарестським комюніке профільних міністрів країн-учасниць Болонського процесу (квітень 2012 р.);

-      створення та розвиток системи незалежних агенцій із забезпечення якості вищої освіти, визнаних Європейською асоціацією забезпечення якості вищої освіти.

-      визначити статус незалежної Національної інституції із забезпечення якості вищої освіти з урахуванням доцільного розподілу повноважень між нею та профільним міністерством;

-      забезпечити розвиток ефективної системи внутрішнього забезпечення якості вищої освіти ВНЗ згідно із Стандартами і рекомендаціями щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти;

-      перейти на результатну парадигму навчання, що передбачає зокрема побудову програм підготовки на основі компетентнісного підходу та системи оцінювання вимірюваних результатів навчання на основі ЄКТС.

Удосконалення законодавчого і нормативно-правового забезпечення вищої освіти в Україні, зокрема прийняття нової редакції Закону України «Про вищу освіту», що забезпечить ефективний розвиток відповідно до сучасних тенденцій і національних пріоритетів розвитку вищої освіти, повинне базуватися на ухваленій Стратегії розвитку вищої освіти Україну – документі, що має визначити ключові орієнтири і параметри цієї сфери у найближчій перспективі (5 років).

V. Літературні джерела

1.   Інноваційна та науково-технічна сфера України: Innovations, Science and Technology of Ukraine: монографія [Текст] / Б. В. Гриньов, Д. В. Чеберкус, В. С. Шовкалюк та інші; під загал. ред. Б. В. Гриньова. – К.: НТУУ «КПІ» ВПІ ВПК «Політехніка», 2012. – 88 с. 

2.   Інформаційна система «Конкурс». Вступ до вищих навчальних закладів України ІІІ–ІV рівнів акредитації [Електронний ресурс]. – URL: http://www.vstup.info.

3.      Наукова та інноваційна діяльність в Україні: 2011: стат. зб. [Текст] / Держкомстат України; відп. за вип. І. В. Калачова. – К. : ТОВ «Август Трейд», 2012. – 306 с.

4.       Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (друге видання) [Текст] / Нац. акад. пед. наук України ; [авт.: В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, М. І. Бурда та ін. ; редкол.: В. Г. Кремень (голова), В. І. Луговий (заст. голови), В. М. Мадзігон (заст. голови), О. Я. Савченко (заст. голови)] ; за заг. ред. В. Г. Кременя. – К. : Пед. думка, 2011. – 304 с. – Бібліогр.: с. 149–167. – (До 20-річчя незалежності України).

5.       Національний освітній глосарій: вища освіта [Текст] / авт.-укл.: І. І. Бабин, Я. Я. Болюбаш, А. А. Гармаш й ін.; за ред. Д. В. Табачника і В. Г. Кременя. – К.: ТОВ «Видавничий дім «Плеяди», 2011. – 100 с.

6.       Основні показники діяльності вищих навчальних закладів України на початок 2011/12 навчального року. Стат. бюлетень [Текст] / Державна служба статистики України. – К., 2012. – 219 с.

7.      Про Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010–2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Текст]: Указ Презид. Укр. від 12 берез. 2012 р. № 187 // Уряд. кур’єр. – 2012. – 28 берез. – № 13.

8.      Стандарти і рекомендації щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти [Текст] / Європейська асоціація із забезпечення якості вищої освіти. – К.: Ленвіт, 2006. – 35 с.

9.       Статистичний щорічник України за 2011 рік [Текст] / Держстат України; За ред. О. Г. Осауленка; Відп. за вип. О. Е. Остапчук. – К.: ТОВ «Август Трейд», 2012. – 560 с.

10.  Education at a Glance 2012: OECD Indicators. – Paris: OECD Publications, 2012 [Electronic resource]. – URL:  http://www.oecd.org./document.

11.   Global Education Digest 2012: Comparing Education Statistics across the World [Electronic resource]. – URL:  http://www.uis.unesco.org.

12.   Human Development Report, 2011. – New York, USA, 2011 [Electronic resource]. – URL:  http://hdr.undp.org.

13.  International Standard Classification of Education. ISCED 2011 / UNESCO [Electronic resource]. – URL: www.uis.unesco.org/en/pub/pub.

14.   Making the Most of Our Potential: Consolidating the European Higher Education Area: Bucharest Communiqué. Final Version / EHEA Ministerial Conference. Bucharest 2012 [Electronic resource]. – URL: www.ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/.

15.   Research-based Education at BA, MA and PhD Level / Thematic Seminar for Higher Education Reform Experts 9-10 July 2012 [Text] // Reader. – Yerevan, Armenia: Yerevan State Linguistic University “Bryusov”, 2012. – 24 p.

16.   Research-based Education: Strategy and Implementation / Seminar for Bologna and Higher Education Reform Experts 5-7 November 2012 [Text] // Reader. – Budapest: Eotvos Lorand University (ELTE), 2012. – 29 p.

17.   Shared ‘Dublin’ descriptors for Short Cycle, First Cycle, Second Cycle and Third Cycle Awards [Electronic resource]. – URL: http://www.uni-due.de/imperia/md/content/bologna/dublin_descriptors.pdf.

18.   Standards and Guidelines for Quality Assurance in the European Higher Education Area / European Association for Quality Assurance in Higher Education, 2005 [Electronic resource]. – URL: www.ond.vlaanderen.be/hogeronderwijs/bologna/documents/Standards-and-Guidelines-for-QA.pdf.

19.   The Academic Ranking of World Universities. Shanghai Jiao Tong University in China. [Electronic resource]. – URL:  http://www.arwu.org/.

20.   The Bologna Process 2020 – The European Higher Education Area in the new decade. Communiqué of the Conference of European Ministers Responsible for Higher Education. Leuven and Louvain-la-Neuve, 28-29 April 2009 [Electronic resource]. – URL: http://www.bologna2009benelux.org/.

21.   The Global Competitiveness Report 2012-2013 / World Economic Forum [Electronic resource]. – URL: http://www3.weforum.org/docs/WEF_GlobalCompetitivenessReport_2012-13.pdf.

22.   THE World University Rankings 2011 [Electronic resource]. – URL: http://www.timeshighereducation.co.uk/.

23.   Turning Education Structures in Europe [Electronic resource]. – URL: http://tuning.unideusto.org.