Діяльність Комітету

02 листопада 2012, 10:42

Державна політика в галузі освіти України: уроки та перспективи розвитку

Державна політика в галузі освіти України: уроки та перспективи розвитку

 

«Весь 20-річний період незалежності України проходив під знаком формування, реалізації і розвитку національної державної політики в освітній сфері. Цей процес відбувався нерівномірно, успіхи чергувалися з утратами, швидкі реформи – повільним просуванням уперед, нерідко тупцюванням на місті та відступами. Однак головним підсумком сьогодення є функціонуюча та самодостатня національна освітня система, що здебільшого зберегла кращі здобутки і традиції минулого та водночас накопичила потенціал модернізації в контексті європейської інтеграції, світової глобалізації, національної самоідентифікації»

(Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) [1, с.8].

 

І. Формування та розвиток державної політики в галузі освіти України з набуттям державного суверенітету

 

Зі становленням і розвитком незалежної Української держави постало завдання розробки власної державної освітньої політики. За двадцять років окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які формують і здійснюють державну політику в галузі освіти тощо.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та освіти визначаються виключно законами України» [2], які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні – Верховна Рада України. Закон України «Про освіту» передбачає, що «державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» [3].

Таким чином, ще задовго до прийняття Основного закону держави і законів України, які регламентують відносини в системі освіти було обрано шляхи  щодо формування державної політики в галузі освіти, насамперед, шляхом закріплення такої політики на законодавчому рівні.

Виходячи з вищезазначених підходів, можна виділити наступні етапи розвитку державної політики в галузі освіти України:

перший етап (травень 1991 р. – березень 1996 р.) - ухвалення Закону Української РСР “Про освіту” та затвердження державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття);

другий (березень 1996 р. – грудень 1998 р.) – удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про освіту”, який за своєю суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону “Про освіту”;

 третій (грудень 1998 р. – січень 2002 р.) – прийняття законів прямої дії, що визначають стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти;

четвертий (січень 2002 р. – жовтень 2002 р.) – утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм;

п’ятий (жовтень 2002 р. – липень 2010 р.) – затвердження стратегічного плану дій – Національної доктрини розвитку освіти, формування відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на її реалізацію;

шостий (липень 2010 р. – жовтень 2011 р.) – забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти, підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та обов’язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку), інтеграції до європейського освітнього простору;

сьомий (жовтень 2011 р. – до цього часу) – ухвалення Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення основних напрямів дальшого розвитку системи освіти [4, c. 22-23].

Аналіз сформованої законодавчої та іншої нормативно-правової бази про освіту дозволяє зробити узагальнююче визначення поняття державна політика в галузі освіти України”. Державна політика в галузі освіти – це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, що включає сукупність певної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та впроваджувального супроводу стратегій розвитку системи освіти. Державна політика в галузі освіти і державне управління освітою взаємопов’язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики в галузі освіти.

Державна політика в галузі освіти в Україні визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади і схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти. Вона ґрунтується на стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо); конституційних нормах, міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законодавчих актах; указах та розпорядженнях глави держави; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, прийнятих у межах їх компетенції.

Реалізація державної політики в галузі освіти в Україні покладається на спеціально уповноважений центральний орган державної виконавчої влади в галузі освіти і науки, інші центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковано заклади освіти, Міністерство освіти і науки Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

 

ІІ. Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти і його внесок у справу визначення, формування та реалізації державної політики в галузі освіти на законодавчому рівні

 

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти - орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів для здійснення законопроектної роботи, підготовки, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та виконання контрольних функцій у таких сферах відання:

- освіти;

- науки, науково-технічної діяльності;

- правового статусу та соціального захисту педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників;

- інноваційної діяльності, розвитку високих технологій; інтелектуальної власності;

- організації підготовки висновків щодо наукового рівня загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку та охорони дозвілля, затвердження яких віднесено до повноважень ВРУ.

Правовою базою діяльності Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти є Регламент Верховної Ради України, закони України “Про комітети Верховної Ради України”, “Про статус народного депутата України”.

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.

Персональний склад Комітету формується Верховною Радою України нового скликання шляхом обрання більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу голови, першого заступника, заступника голови, секретаря та членів Комітету. 

Для забезпечення основних напрямів своєї діяльності Комітет створює із свого складу підкомітети не менш як трьох членів Комітету.

У складі Комітету функціонують підкомітети з питань базової, фахової освіти, з питань науки, інтелектуальної власності та інноваційної діяльності, гуманітарної освіти, науки та інформатизації. Члени Комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Очолює підкомітет голова підкомітету, обраний на засіданні Комітету з питань науки і освіти.

 Відповідно до чинного законодавства Комітет здійснює наступні функції:

1) законопроектну – розробка проектів законів, інших актів Верховної Ради України; попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо законопроектів; доопрацювання законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях; узагальнення зауважень та пропозицій, що надійшли до законопроектів;

2) організаційну – проведення збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень Комітету, організація слухань із цих питань; підготовка питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання; участь у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України; розгляд звернень, що надійшли до комітету тощо;

3) контрольну – аналіз практики застосування законодавчих актів діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань віднесених до предметів відання Комітету, підготовка та подання відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України; контроль за виконанням Державного бюджету України в частині що віднесена до предметів його відання, для доцільності, економності та ефективності використання державних коштів; організація та підготовка за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань та слухань у Комітеті; взаємодія з Рахунковою палатою України, з Уповноваженим ВРУ з прав людини; направлення матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам.

Основними формами роботи Комітету є засідання, слухання в Комітеті. Засідання Комітету можуть бути відкритими або закритими, виїзними чи спільними з іншими комітетами.

Для здійснення організаційно-інформаційного, консультативно-правового, методичного забезпечення діяльності к-ту, організації проведення засідань Комітету, слухань у Комітеті, роботи підкомітетів та діяльності членів Комітету, що пов`язана з вирішенням питань, віднесених до предметів відання Комітету функціонує секретаріат Комітету з питань науки і освіти, який є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України і підпорядковується Комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України [5, 6].

В усі часи функціонування Верховної Ради України (1991 - по т.ч., в усіх шести скликаннях) функціонував і функціонує Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти. У Верховній Раді України 12-го (І) та 13 (ІІ) скликань – постійна комісія Верховної Ради України з питань народної освіти і науки У зв`язку з прийняттям Конституції України (26.06.1996 р.), відповідно до статті 89 Основного закону держави Постановою Верховної Ради України “Про перейменування постійних комісій Верховної Ради України у комітети” з 5 травня 1997 року зазначена комісія діє як Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти.

До складу постійної комісії Верховної Ради України І скликання (1990–1994 рр.) входило 16 н/д, комісію очолювали: Юхновський І.Р.; Кислий П.С. До складу комітетів з питань науки і освіти ІІ-VI скликань:

ІІ (1994–1998 рр.) входило 19 н/д, очолював Комітет Сторіжко В.Ю.;

ІІІ (1998-2002 рр.), відповідно 15 н/д, Семиноженко В.П., Філіпчук Г.Г., Юхновський І.Р.;

IV (2002-2006 рр.), 11 н/д, Ніколаєнко С.М.;

 V (2006 р.-2007 рр.), 13 н/д, Самойлик К.С.;

VI (2007 р.- 2012 рр.), 11 н/д, Полохало В.І., 12 н/д Луцький М.Г.

Постійна комісія з питань народної освіти і науки, Комітети Верховної Ради України з питань науки і освіти І – VI скликань зробили значний внесок у розробку та закріплення на законодавчому рівні національної державної освітньої політики.

У 1991 р. ухвалено Закон Української РСР «Про освіту» та Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», у яких чітко окреслено право України на формування власної, незалежної від центру політики в галузі освіти і науки.

З метою визначення стратегічних напрямів на шляху формування власної освітньої політики у 1995 році проведено перші парламентські слухання про стан освіти в Україні. Зазначені парламентські слухання сприяли активізації роботи по підготовці законодавчої бази національної системи освіти

У 1996 р. прийнято Конституцію України, зокрема статтю 53 та внесено зміни і доповнення до Закону Української РСР «Про освіту». На їх виконання у 1996 р. Постановою Верховної Ради України затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Серед іншого в ній визначалися стратегічні завдання розвитку галузі, прискорення її системного реформування, розроблення необхідного законодавства і т. ін.

У період з 1998 по 2002 рр. було ухвалено закони, які регламентують відносини у підсистемах вітчизняної освіти, зокрема закони України:

- “Про професійно-технічну освіту” (1998 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою: забезпечення громадянам України на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації, задоволення в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування;

- “Про загальну середню освіту” (1999 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти; визначення прав і обов`язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту;

- “Про позашкільну освіту” (2000 р.) – закон визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні освітні та виховні засади. Завданнями цього Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; створення нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти; встановлення правових засад діяльності позашкільних навчальних закладів; визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах; 

- “Про дошкільну освіту” (2001 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини , ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки,надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні;

- “Про вищу освіту” (2002 р.).  – закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові,організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Таким чином, протягом порівняно короткого часу Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично було завершено формування законодавчої бази освіти. Разом із тим дієвих механізмів упровадження цієї бази не було. Постало питання щодо активізації роботи по підготовці необхідної нормативно-правової бази, спрямованої на виконання законодавства про освіту.

Протягом останніх десяти років за ініціативою Комітету з питань науки і освіти Верховною Радою України було проведено:

- парламентські слухання:

Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти (16.10.202 р.):

Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні (13.05.2004 р.):

Про запровадження 12-річної загальної середньої освіти: проблеми та шляхи їх подолання (09.06.2010 р.);

“Освіта в сільській місцевості: кризові тенденції та шляхи їх подолання” (14.03.2012 р.);

- Дні Уряду України:

Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні (21.06.2001 р.);

Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні (11.03.2003 р.);

“Про дотримання вимог Конституції України та законів України щодо здобуття якісної освіти в сільській місцевості” (10.01.2006 р.);

Про стан і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Україні (09.01.2007 р.).

За рекомендаціями парламентських слухань та за результатами Днів Уряду України ухвалено закони та постанови Верховної Ради України:

 Закон України Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України Про освіту педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів (09.09.2004 р.);

Закон України Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження дитячих позашкільних навчальних закладів (05.04.2007 р.);

Закон України Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу (06.07.2010 р.) (запровадження 11-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти, запровадження обов’язкової дошкільної освіти дітей п’ятирічного віку);

Закон України «Про внесення змін до статті 18 Закону України Про загальну середню освіту щодо запобігання дискримінації при вступі до початкової школи (06.09.2011 р.) (заборона перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл інтернатів);

Постанова Верховної Ради України “Про встановлення щорічної Премії Верховної Ради України педагогічним працівникам загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів” (14.09.2006 р.);

Постанова Верховної Ради України Про впровадження мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості     (19.12.2008 р.).

Отже, за роки незалежності Україна зробила істотні кроки на шляху формування, вдосконалення та реалізації державної політики в галузі освіти. Її формування розпочато ще до проголошення Української незалежної держави. За роки незалежності сформовано основне законодавче поле становлення та розвитку системи освіти, розроблено її нормативно-правову базу з урахуванням власного досвіду та світовими тенденціями.

 

ІІІ. Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти

 

Автори Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) визначають наступні найважливіші досягнення  і втрати на шляху формування та реалізації державної політики в галузі освіти:

Досягнення:

1. Розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейського освітнього простору тощо).

2. Створення каркаса нового законодавства і нормативного поля функціонування освіти.

3. Визначення засад рівного доступу всіх громадян до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку.

4. Докорінне (або часткове) оновлення змісту освіти; запровадження механізму державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні.

5. Перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників.

6. Використання нових форм і технологій контролю оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів; запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та врахування його результатів при вступі до вищих навчальних закладів.

7. Впровадження нової методики , удосконалення атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів та державної акредитації навчальних закладів.

8. Поширення нових технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо).

9. Рух до багатоканального фінансування галузі.

10. Створення національної педагогічної преси.

11. Розвиток професійних об’єднань, товариств, громадських організацій у центі та регіонах, що сприяло розвитку державно-громадського управління.

Основні втрати:

1. Фактичне усунення центральних і регіональних органів влади від нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти, слабкий вплив на освітній стан наукової, культурної спільноти, що негативно відбилося на культурному та освітньому рівні суспільства, зумовило втрату освітою своєї консолідуючої, культурно-творчої місії в українському суспільстві.

2. Згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок фактичного усунення влади від розв’язання проблем дошкілля, невміння прогнозувати демографічну ситуацію і потреби розвитку освіти в регіонах, відсутність правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовило неготовність до останнього часу забезпечити системну дошкільну освіту, зокрема перед шкільної для дітей старшого дошкільного віку.

Довідково:

* Кількість дошкільних навчальних закладів станом на 1 вересня 1990 року становила 24 тис. 500, у них навчалося 2 млн. 428 дітей дошкільного віку.

* Станом на 1 вересня 2012 року їх кількість становила 16 тис. 186 з контингентом 1 млн. 354 тис. 394 дітей.

       * Динаміка народжуваності в Україні (1991-2011 роки) (тис. осіб)

1991

1995

2000

2001

2002

2003

2007

2008

2009

2010

2011

630,8

492,9

385,1

376,5

390,7

460,3

472,6

510,6

512,5

497,7

502,6

2. Неповне забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної загальної середньої освіти, зокрема в сільській місцевості. Не завжди виправдане скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості.

Довідково:

* Мережа денних загальноосвітніх навчальних закладів має тенденцію до скорочення: 2007 р. – кількість шкіл у містах становила – 6352, у сільській місцевості – 14055, усього по Україні – 20447. За три року станом на 15.08.2010 р. кількість шкіл зменшилась на 768 одиниць).

* Малокомплектність та мала середня наповнюваність як самих загальноосвітніх навчальних закладів (220 учнів у 2010 р., 327 – у 1990 р) так і класів (18,5 – у 2010 р., 226 – 2001 р.), замале співвідношення учні/учитель (8,3 у 2010 р., 13,3  у 1990 р.).

Нині 679 шкіл І ступеня (32 % їх загальної кількості) мають до 10 учнів, близько 1,3 шкіл І-ІІ ступенів – до 40 учнів. Загалом частка малокомплектних шкіл становить майже п’яту частину, а вартість навчання одного учня в низ у 3-4 рази більше, ніж у звичайній них [1, с. 37]. 

3. Дотепер не визначено місця професійно-технічних навчальних закладів і технікумів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці.

4. Унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях процесу розвитку мережі вищих навчальних закладів різного рівня виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв’язання в сучасних умовах, унеможливлюють корупцію і хабарництво.

5.  Перехід до наступних етапів модернізації системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану призвів до системної безвідповідальності за їхні результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо.

6. Педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія – наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель не виховується як суб’єкт сучасних цінностей.

Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом [1, c. 11-13].

Причинами такого стану є:

розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників.

Головними з них є:

- політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;

- руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей;

- відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості;

- тривала економічна й екологічна криза;

- демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів);

- криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді;

- певна неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота:

- не сформованість моніторингу виконання законів і нормативів розвитку освіти;

- вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь;

- майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних півнів освіти (наприклад, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечення інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації);

- розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці;

- розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації:

- низький соціальний і матеріальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників.

 

ІV. Проблемні питання в сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти

 

Позашкільна освіта:

  1. Вдосконалення механізму фінансування системи позашкільної освіти шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо врахування видатків з місцевих бюджетів на позашкільну освіту при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (довідково: після прийняття Бюджетного кодексу України у 2001 році гостро постала проблема фінансування позашкільних навчальних закладів.

Видатки на утримання позашкільних навчальних закладів здійснюються за рахунок частини доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (стаття 91). Розподіл видатків здійснюється органами місцевого самоврядування самостійно, виходячи з обсягів зазначених вище доходів та власних пріоритетів у їх розподілі. Такий стан не забезпечує стабільності функціонування позашкільних навчальних закладів (розвиток навчальної, матеріально-технічної бази) і потребує постійного коригування. Комітет з питань науки і освіти протягом останніх десяти років ініціює внесення зазначених змін. Міністерство фінансів України не підтримує пропозиції Комітету. На жаль, Верховною Радою України шостого скликання відхилено проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо фінансування позашкільних навчальних закладів та загальноосвітніх спеціалізованих шкіл-інтернатів) (реєстр. № 9766 від 31.01.2012 р., автор н/д Самойлик К.С.).

  2. Подальша робота по вдосконаленню нормативно-правової бази:

  - внести зміни до Положення про типи позашкільних навчальних закладів в частині чіткого визначення відповідної категорійності позашкільних навчальних закладів – за місцем розташування, за кількістю дітей, за напрямами і профільністю тощо;

- привести Типове положення про атестацію педагогічних працівників до вимог чинного законодавства з урахуванням специфіки роботи навчальних закладів Міністерства культури і туризму України;

- внести зміни до діючих нормативно-правових актів щодо:

реалізації права педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів (методистів) на пенсію за вислугу років;

визначити нормативу фінансування позашкільних навчальних закладів з розрахунку на одного учня, а не на душу населення;

встановити розмір плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей, визначивши верхню межу оплати від мінімальної заробітної плати та встановити пільгові категорії учнів;

поновити обрахунок стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, педагогічним працівникам, які раніше працювали в творчих колективах та посадах артистів оркестру, балету, хормейстерів, балетмейстерів та зараховувати до стажу час навчання на стаціонарі в мистецьких навчальних закладах.

Дошкільна освіта:

   У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої освіти щодо організації навчально-виховного процесу» в частині запровадження обов`язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку вкрай необхідно забезпечити:

  - розвиток мережі дошкільних навчальних закладів всіх типів і форм власності, особливо у сільській місцевості, шляхом будівництва нових дошкільних закладів, відновлення діяльності закритих і відомчих, реорганізації дитячих садків загального типу відповідно до потреб населення (довідково: на виконання норм вищезазначеного Закону, завдяки об’єднання зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування станом на 15.08.2012 року різними формами здобуття дошкільної освіти охоплення 5-річних дітей різними формами дошкільного виховання становить 99,8 відсотків, а у 19 регіонах він досяг 100 відсотків.   У І півріччі 2012 року додатково відкрито 108 закладів: 1 новобудову (у сільській місцевості Одеської області), 72 дошкільні навчальні заклади у пристосованих приміщеннях, 35 дошкільних навчальних закладів відновили діяльність) [7].

  - організацію роботи щодо здійснення обліку дітей дошкільного віку та виділення коштів для запровадження альтернативних форм здобуття дошкільної освіти;

- удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування об’єднання школа – дитячий садок;

  - впровадження  у систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дозволить охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров’я не можуть відвідувати дошкільні заклади;

  - відкриття спеціальних груп у дошкільних закладах загального розвитку, та передбачити створення умов для перебування з однолітками та здобуття дошкільної освіти та ранньої соціальної допомоги дітям дітьми з вадами фізичного та (або) розумового розвитку; 

  - розроблення державного єдиного фінансового нормативу утримання однієї дитини у дошкільному навчальному закладі відповідно до типу закладу, що дозволить планувати видатки на дошкільну освіту, відхід від принципу фінансування дошкільної освіти від досягнутого, безоплатне утримання у дошкільному закладі дітей, що належать до соціально незахищених категорій;

  - забезпечення дошкільних закладів сучасними меблями, спортивним обладнанням, іграшками, іншими засобами навчання і виховання для створення комфортних та безпечних умов перебування дітей у дошкільних закладах;

  -  розроблення програми державного фінансування видання навчальної і методичної літератури для дошкільних навчальних закладів;

- посилення соціального захисту працівників дошкільної освіти, а саме: прирівняти їх у статусі до педагогічних працівників інших освітніх ланок.

Загальна середня освіта:

1. Призупинення тенденції безпідставного закриття загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості. Активізація роботи зі створення шкільних освітніх округів, опорних шкіл. Завершення роботи з розв’язанням транспортних потреб для підвезення учнів й учителів до місця навчання.

2. Покращення змісту загальної середньої освіти, розвитку видавничої справи для освітніх цілей, формування єдиних підходів до якості підручників, особливо історії, створення інформаційних технологій  і програмно-методичних комплексів, електронних програмованих засобів навчання, їх  апробації і моніторингу, підготовки вчителів до застосування їх у навчальному процесі

3. Відновлення державної системи постачання навчальної літератури до освітніх закладів. Забезпечення безперешкодного доступ загальноосвітніх навчальних закладів до створюваних інформаційних ресурсів, завершення створення всеукраїнського освітнього порталу.

4. Реальне підвищення престижності педагогічної праці, виконання чинного освітянського законодавства в частині гарантій держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, зокрема окремих норм та положень статті 57 Закону України “Про освіту”.

Підвищення пенсійного забезпечення педагогічних працівників.

 

V. Можливі шляхи вирішення вищезазначених проблем (шляхом удосконалення чинного законодавства про освіту)

1. Внесення змін до чинного Закону України “Про загальну середню освіту” щодо зменшення наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості з п’яти до трьох-чотирьох учнів (довідково: Верховною Радою України 6 скликання ухвалено в першому читанні законопроекти «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти (реєстр.       № 8622, автор н/д Самойлик К.С.), “Про внесення змін до Закону України “Про загальну середню освіту” щодо наповнюваності класів та реорганізації загальноосвітніх навчальних закладів (реєстр. № 9062 (доопрацьований членами Комітету з питань науки і освіти), автори н/д Луцький М.Г., Самойлик К.С., Давимука С.А.), в яких пропонується внести зміни до статей 11 та 14 вищезазначеного закону в частині того, що реорганізація і ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів, заснованих на комунальній формі власності або переданих у комунальну власність, здійснюється за рішенням органу місцевого самоврядування, у підпорядкуванні якого перебуває загальноосвітній навчальний заклад, а у сільській місцевості – допускається лише за згодою територіальних громад; у загальноосвітніх навчальних закладах, розташованих у селах, селищах, кількість учнів у класах визначається демографічною ситуацією, але повинна становити не менше трьох осіб для 1-4 класів та не менше чотирьох осіб для 5-11 класів. При меншій кількості учнів у класі заняття проводяться за індивідуальною формою навчання.

2. Ухвалення у другому читання проекту Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти (реєстр. № 8622, автор н/д Самойлик К.С.) (довідково: законопроектом передбачено шляхом внесення змін до законів України «Про освіту, Про загальну середню освіту, Про дошкільну освіту:

- розширення переліку форм навчання в навчальних закладах, зокрема індивідуальною та дистанційною формами навчання;

- розширення повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі освіти науки, молоді та спорту (Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) щодо забезпечення відбору на конкурсній основі, а також  державного замовлення на придбання та поставлення навчальних програм, підручників, посібників, методичної літератури, засобів навчання для колекційної і реабілітаційної роботи з дітьми;

- уточнення процедур створення, ліквідації та реорганізації діючих загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних навчальних закладів заснованих на державній та комунальній формі власності, а саме: їх реорганізація і ліквідація допускається лише за згодою відповідного органу місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту, а реорганізація або ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів допускається ще й за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища;

- створення належних умов для навчання дітей, які потребують соціально-педагогічної допомоги та реабілітації, законодавче закріплення логопедичної допомоги в системі освіти та її кадрове забезпечення;

- віднесення до учасників навчально-виховного процесу: шкільних бібліотекарів, психологів, соціальних педагогів, педагогів – організаторів;

- надання педагогічним працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі не менше одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків. До того ж, передбачено, що дії статті 57 Закону України «Про освіту не можуть бути призупинена іншими законодавчими актами;

- забезпечення педагогічних працівників, які працюють у сільській місцевості і селищах міського типу, а також пенсіонерам з їх числа безоплатним користуванням житлом з опаленням і освітленням:

- зменшення наповнюваності  класів загальноосвітніх навчальних закладах до 25 учнів;

- зменшення наповнюваність класів у сільській місцевості з 5-и учнів до 3-х учнів;

- запровадження поділу класів на групи під час вивчення таких предметів: технології, трудове навчання, українська та російська мови іноземні мови, фізична культура, спецкурси та предмети профільних дисциплін;

- законодавче закріплення визначення поняття «виховний процес» у системі загальної середньої освіти;

- уточнення процедури зарахування учнів до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів, законодавче закріплення відповідальності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування за охоплення навчанням дітей шкільного віку;

- забезпечення безоплатним гарячим харчуванням учнів 1-4 класів загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форми власності;

- встановлення доплат педагогічним працівникам за завідування кабінетами інформатики та інформаційно-комунікативних технологій, спортивними залами, плавальними басейнами та спортивними майданчиками  – 15-20 відсотків у співвідношення до тарифної ставки;

- врегулювання земельних питань, зокрема законодавче закріплення права власності на земельні ділянки, на яких розташовані дошкільні, загальноосвітні навчальні заклади різних типів та форм власності тощо.

Прийняття законопроекту дозволить:

- забезпечити громадянам рівний і справедливий доступ до дошкільної, загальної середньої освіти, створити належні умови для навчання дітей;

- призупинити процес скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, що сприятиме збереженню приміщень навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості;

 - збільшити педагогічне навантаження вчителів, що сприятиме залученню до педагогічної праці молодих спеціалістів-педагогів; 

 - врегулювати права власності на земельні ділянки, на яких розташовані навчально-виховні заклади;

- встановити соціальну справедливість у питаннях оплати праці деяких категорій педагогічних працівників.

 3. Ухвалення проект Закону України про внесення змін до Закону України “Про дошкільну освіту” (щодо організації навчально-виховного процесу (автори н|д. Самойлик К.С., Курило В.С., Баранов-Махорт С.М.,  реєстр. № 9714-1) (прийнятий за основу) (довідково: законопроект має на меті: врегулювати важливі аспекти функціонування дошкільних навчальних закладів та законодавчо розширити умови для розширення рівного доступу до дошкільної освіти дітей дошкільного віку, зокрема:

- створення і відкриття різних типів дошкільних навчальних закладів (груп), у тому числі, у пристосованих приміщеннях;

- запровадження безоплатного харчування дітей, які досягли старшого дошкільного віку ( від 5 до 6 (7) років);

- закріплення права батьків та дітей навчатися чи виховуватися мовами національних меншин у місцях їх компактного проживання;

- запровадження інклюзивного (інтегрованого) навчання дітей з особливими потребами; запровадження обов’язкового медичного обслуговування 

 3.  Внесення на розгляд Верховної Ради України проекту Закону України щодо вдосконалення механізму фінансування позашкільних навчальних закладів в частині включення позашкільної освіти до переліку видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів (довідково: Верховною Радою України 6 скликання відхилено проект Закону України про внесення змін до Бюджетного кодексу України (щодо фінансування позашкільних навчальних закладів та загальноосвітніх спеціалізованих шкіл-інтернатів) (автор н/д. Самойлик К.С., реєстр. № 9766) (довідково: законопроектом передбачалося шляхом внесення змін та доповнень до статей 88, 89, 90 Бюджетного кодексу України змінити механізм фінансування позашкільної освіти та спеціалізованих загальноосвітніх шкіл-інтернатів, зокрема виключити у Бюджетному кодексі України позашкільну освіту з переліку видатків місцевих бюджетів, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів та включити її до переліку видатків, що здійснюються з місцевих бюджетів і враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів).

4. Ініціювання розробки та прийняття нової редакції Державної цільової програми “Шкільний автобус на 2012-2017 рр.”.

5. Прийняття Закону України про внесення змін та доповнень до законів України “Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”, “Про освіту” щодо пенсійного забезпечення педагогічних працівників в частині запровадження обрахунку пенсії педагогічним працівникам в розмірі 80% від суми заробітної плати педагогічного працівника.

6. Постійний моніторинг Комітетом практики застосування чинного законодавства про освіту, постанов Верховної Ради України за результатами парламентських слухань

 

Джерела:

 

1. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України : [авт. В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, М. І. Бурда та ін.] ; за заг. ред. В.Г. Кременя. – К. : Пед. думка, 2011. – 303 с.  (До 20-річчя незалежності України).

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. - № 20, ст. 141.

3. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України = 1996. - № 21.

4. Красняков Є. Формування державної політики в галузі освіти України на загальнодержавному рівні / Є. В. Красняков // Вісник державної служби України. – 2010. - №3, - С. 19-24.

5. Регламент Верховної Ради України / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2010. – 228 с.

6. Закон України “Про комітети Верховної Ради України”. За станом на 1 лютого 2006 року. / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К.: Парламентське вид-во, 2006. – 36 с.

7. Інформаційно-аналітичні матеріали щодо стану підготовки навчальних закладів до нового 2012/2013 навчального року (Лист Міністерства освіти і науки, молоді та спорту та адресу Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 09.08.2012 р.).

Підготовлено

головним консультантом секретаріату

Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

Красняковим Є. В.