Комітет Верховної Ради України

СТЕНОГРАМА

круглого столу на тему:

"Освіта представників національних меншин України: проблеми та шляхи їх вирішення"

від 26 вересня 2013 року

Веде засідання

Голова Комітету з питань науки і освіти Л.М.ГРИНЕВИЧ

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні учасники круглого столу! Ми  розпочинаємо наш круглий стіл "Освіта представників національних меншин України: проблеми та шляхи їх вирішення".

Хочу повідомити, що за багато років вперше Комітет з питань науки і освіти звертається до цієї проблеми, і питання виконання в нашій країні конституційних норм щодо освіти та гарантування представникам національних меншин права  на навчання  рідною мовою чи її вивчення фактично в такому форматі слухається за останнє десятиріччя вперше. Чому саме ми звернулися до цієї тематики?

Я хотіла б поінформувати всіх зараз про те, що в Комітеті з питань  науки і освіти ведеться робота над новим базовим законом про освіту і, як кажуть, так, як чужих   дітей не буває, так само  у нашій  державі, якою б мовою дитина не розмовляла з своєю мамою, вона повинна бути повноцінним майбутнім громадянином країни. Це означає, що ми зобов'язані забезпечити їй право на доступ до  якісної  освіти. І отут є два базових питання, які, я сподіваюся,  сьогодні обговорюватимуться.

Перше. Це право на доступ до навчання рідною мовою, тому що, якщо родина цього бажає, таке право обов'язково має бути забезпечене. З іншого боку, це питання доступу, доступності освіти.

Інше питання – питання якості освіти. І в цьому сенсі набуває актуальності можливість досконалого оволодіння державною мовою. Тому що досконале володіння державною мовою також розкриває перспективи  до якісної освіти в Україні.

Я хотіла б поінформувати всіх про те, що у роботі нашого круглого столу беруть участь представники виконавчої влади: Міністерства освіти і науки, Міністерства культури, Міністерства закордонних справ, Міністерства соціальної політики, Міністерства фінансів.

У роботі цього круглого столу разом зі мною бере участь народний депутат України Іван Васильович Попеску, який буде мати також слово.

Ми вітаємо представників Національної академії педагогічних наук України, керівників органів управління освітою, керівників і вчителів навчальних закладів з викладанням мовами національних меншин та їх вивченням: з Автономної Республіки Крим, Донецької, Закарпатської, Київської, Львівської, Одеської, Чернівецької областей та міста Києва.

Також ми запросили представників громадських організацій національних меншин України, інших громадських організацій, міжнародних проектів, які опікуються питаннями освіти представників національних меншин в Україні.

Радіємо також з того, що разом з нами сьогодні Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Польща в Україні пан Генрик Літвін і Надзвичайний і Повноважний Посол Угорщини в Україні пан Міхаль Баєр.

Також є тут співробітники дипломатичних представництв Республіки Болгарія, Естонської Республіки, Республіки Молдова, Федеративної Республіки Німеччина та Російської Федерації.

Ви також можете бачити, що здійснюється телевізійний запис. І я хотіла б привернути увагу усіх, хто братиме слово, що обов'язково треба вмикати мікрофони. Інакше не буде чутно вас у цьому телевізійному записі.

А тепер дозвольте мені, окрім цих вступних вітальних слів, доповісти дещо по суті тих питань, заради обговорення яких ми зібралися.

Як відомо, Україна є однією з небагатьох країн Європи, де ведеться викладання аж вісьмома мовами національних меншин. Наша держава в цілому виконує взяті на себе зобов'язання в рамках Ради Європи, зокрема передбачені Європейською хартією регіональних мов або мов меншин і Рамковою конвенцією про захист національних меншин.

Взагалі в Україні тільки у школах вивчається 31 мова, і в тому числі 19 мов національних меншин. Зрозуміло, що ця система будувалася за роки незалежності практично з нуля. І багато насправді робиться для інтеграції представників меншин в українське суспільство так, щоб кожна дитина, незалежно від її національності, почувала себе повноправним громадянином України.

Але я хотіла б підкреслити, що основною метою нашого зібрання – є не стільки поговорити про успіхи в цій царині, а розглядати цей майданчик якраз для того, щоб чітко окреслили ті виклики і проблеми, які сьогодні є перед нами, і якими можуть бути шляхи їх вирішення.

Я коротко намагатимусь узагальнити ці ключові проблеми. Перше. Не завжди державні органи дотримуються принципу рівного доступу до якісної освіти  представникам окремих національних меншин. Зокрема, в частині створення навчально-методичного забезпечення для вивчення рідних мов. Незрозуміло, чому такі навчальні  предмети, що вивчаються в інваріантній, тобто в обов'язковій частині навчального плану, як болгарська мова, гагаузька мова, мова іврит досі не мають українських підручників, створених відповідно до державних стандартів освіти і навчальних програм. Конкурс на створення таких підручників міністерством оголошувався. Для деяких класів вони були написані, але не видані.

Прикро також, що, наприклад, учні загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням угорською мовою, не мають підручника з рідної мови для 4 класу, перекладних підручників з біології, географії, історії України для 7-9 класів. У цей же час 1 мільйон гривень, що щорічно виділяється Міністерству освіти і науки на виконання Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, використовується для видання книжок для позакласного читання.

Ми поділяємо також занепокоєння кримськотатарської громадськості тим, що значна частина дітей кримських татар не вивчають свою рідну мову, та підтримуємо пропозиції щодо розроблення відповідної державної цільової програми.

Мабуть інший підхід потрібен до структури навчальних планів загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням мовами національних меншин, зокрема у плані кількості годин, що виділяється на вивчення цих мов. Після введення нового стандарту вона зменшилась у 5-9 класах на 2 години.

Важливо підтримувати обдаровану молодь. Зокрема, тих представників національних меншин, які тут, в Україні, досягають значних успіхів у вивченні своїх рідних мов. На жаль, надто затягнулось вирішення Міністерством освіти  і науки питання про запровадження всеукраїнських олімпіад з мов деяких національних меншин, ініціатором якого ще 2 роки тому виступили громадські організації греків, поляків, румун, угорців, що мешкають в Україні. Хоча подібні олімпіади з російської мови було запроваджено ще у 2010 році.

Постійного вдосконалення потребує підготовка педагогічних кадрів. Зрозуміло, що тут є своя специфіка. Неправильно, що в Україні жоден з вищих навчальних закладів не готує вчителів гагаузької, молдовської мови та мови іврит, відсутня система підвищення їхньої кваліфікації.

Нарешті, нам також треба серйозно подумати про те, що ми можемо зробити в галузі освіти для збереження мов, що зникають в Україні: караїмської, кримчацької та мови їдиш. Комітет з питань науки та освіти готовий підтримати відповідні пропозиції на законодавчому рівні, якщо це можна іти саме шляхом законодавчих змін, і таким чином допомогти виконавчій владі вирішувати окреслені проблеми.

Серйозною проблемою, і це друга група, в якій я б узагальнила різні питання, є досконале вивчення представниками національних меншин державної мови. Причому ці проблеми закладаються ще на рівні формування типових навчальних планів, коли кількість годин на вивчення української мови у школах з навчанням мовами меншин, є значно меншою (в початковій школі в два рази меншою) ніж у закладах з навчанням українською мовою. Хоча ця мова не є рідною для цих учнів.

Наведу деяку показову статистику за результатами зовнішнього незалежного оцінювання. У цьому році з 97 випускників шкіл у Берегівському районі Закарпатської області, де компактно мешкають угорці, 54 відсотки не справилися, взагалі не справилися, з тестом з української мови, тобто мали результат нижче 124 балів. У Герцаївському районі Чернівецької області, з переважним складом румунського населення, зі 103 випускників таких виявилося 26 відсотків. Це свідчить про те, що нам треба дбати про модернізацію методики вивчення державної мови з урахуванням результатів науково-дослідної роботи і будувати іншу систему підготовки вчителів, дбати про обладнання лінгафонних кабінетів, випуск відповідних посібників, у тому числі аудіовізуальних, які враховуватимуть специфіку вивчення української мови цими групами національних меншин. Неприпустимим є факт, що, наприклад, учні сьомих класів шкіл з навчанням румунською мовою не мають навіть підручників з української мови, а таких учнів щорічно близько 2 тисяч.

Дивною є позиція Міністерства фінансів, яке кілька місяців поспіль не погоджує проект наказу Міносвіти щодо поділу класів на групи при вивченні української мови у загальноосвітніх навчальних закладах та класах з навчанням болгарською, кримськотатарською, польською та словацькою мовами. Хоча для запровадження  такого заходу необхідно лише 588 тисяч гривень з розрахунку на один рік.

У зв’язку із запровадженням з цього навчального року вивчення другої іноземної мови доречним виглядають пропозиції представників деяких національних меншин, зокрема, угорської, щодо надання можливості у школах з навчанням мовами меншин вивчення державної, рідної, та однієї іноземної мови, оскільки вивчення чотирьох мов навряд може бути посильним для  учнів, якщо ми говоримо про  якісне вивчення.

Третя особлива проблема –  це забезпечення доступу до освіти дітей ромів, про яку всі знають, але становище реально не покращується. На мою думку, успіх у вирішенні цього питання лежить у площині поглиблення  конструктивної співпраці навчальних закладів, освітян з ромськими організаціями і батьківською ромською громадськістю.

І, нарешті, дотичними до проблематики освіти національних меншин є питання виховання у  дітей та молоді толерантної поведінки, взаємоповаги, взаєморозуміння в полікультурному соціумі в Україні. Я вважаю, що міжкультурні, міжнаціональні, міжнародні  освітньо-виховні проекти потребують підтримки держави. І сподіваюся, що про це ми теж поговоримо сьогодні. Ми чітко повинні зрозуміти, що саме в полікультурності є ті можливості, де ми маємо черпати сили для розбудови українського суспільства і потужності української нації.

Я  закликаю зараз усіх до обговорення цих проблем. У порядку денному основні питання для  обговорення  визначені. Зараз  буде ще два виступи: від Міністерства освіти й науки та від Національної академії педагогічних наук, а далі за порядком денним буде відбуватися обговорення. Регламент для всіх, хто виступатиме – до 5 хвилин. І я прошу шанувати регламент у зв'язку з тим, що перебільшення часу означає відбирання цього часу в інших промовців.

Дозвольте надати слово директорові Інституту інноваційних технологій і змісту освіти Олександру Андрійовичу Удоду. Олександр Андрійович Удод виступає від імені Міністерства освіти і науки України. Окрім того, у  ваших матеріалах є також інформація Міністерства освіти і науки про стан питання.

Будь ласка, Олександре Андрійовичу.

УДОД О.А. Дякую.

Шановні колеги, шановна пані голово! Шановні учасники комітетських слухань! Я перед усім хочу подякувати профільному парламентському комітету за запрошення взяти участь у цьому круглому столі. Адже, на нашу думку, обговорення, конструктивне обговорення цих проблем, які означені в порядку денному нашого засідання, дадуть можливість нам чіткіше окреслити коло завдань, які необхідно вирішити на перспективу. Я зупинюся на кількох блоках проблем і тих варіантах їх розв'язання, які сьогодні здійснюються Міністерством освіти і Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти.

Перша з них. Це нормативно-правове забезпечення. На мою думку, питання реалізації прав національних меншин у сфері освіти належним чином урегульовані сьогодні законодавством, починаючи від Конституції України, законів України. Для нас головними законами у цій сфері є закони про національні меншини в Україні та про засади державної мовної політики.

Впродовж 2011-2013 років міністерством за участю нашого Інституту проведена значна робота і по вдосконаленню законодавства, і по розробці підзаконних актів. Зокрема, комплексним таким документом для нас є Указ Президента України від 25 червня цього року, яким схвалена Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, і уже на виконання цього указу Президента урядом зовсім недавно, 4 вересня 2013 року, розпорядженням № 686 затверджено детальний план виконання цієї Національної стратегії до 2021 року, де велике місце належним чином приділяється і розвитку освіти представників національних меншин. Прийнято також за цей період, що я назвав, Державний стандарт початкової загальної освіти та Державний стандарт базової повної загальної середньої освіти, затверджено Концепцію профільного навчання. У свою чергу наголошую, що профільне навчання в Україні запроваджується в старшій школі з 1 вересня 2018 року.

Інформаційно-аналітичні матеріали щодо задоволення освітніх потреб національних меншин були включені окремим розділом у Другу періодичну доповідь України про імплементацію положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. З метою запровадження постійного механізму консультацій із громадськістю при Міністерстві освіти діє дорадчо-консультативний орган – Громадська рада керівників освітніх програм всеукраїнських громадських об'єднань національних меншин України, яку очолює Монастирський Аркадій Ілліч. І у нас є плідна і результативна співпраця із цією громадською радою.

Головним фактором, який забезпечує сьогодні право представників національних меншин на якісну освіту – це є розвинута мережа загальноосвітніх навчальних закладів із мовами навчання національних меншин України.

У інформаційних матеріалах, які ми передавали до сьогоднішнього засідання, є статистика, яка свідчить про кількість навчальних закладів, які у нас є із мовами навчання: українською, російською, румунською, угорською, кримськотатарською, молдовською, польською. Зокрема, російською – 1256, польською – 5. Чому я назвав ці школи, тому що і підручники відповідно за центральний державний бюджет видруковуються саме тільки цими мовами. І чому вони не видруковуються за державний бюджет, наприклад, словацькою, болгарською, гагаузькою і іншими мовами, тому що немає в Україні державних навчальних закладів, які б були з навчанням цими мовами. Тобто такі підручники можливо видавати за кошти регіонального бюджету, місцевих бюджетів, національно-культурних товариств і таке інше.

Крім цього, зверніть увагу, що у нас є досить велика кількість – 1283 – закладів з кількома мовами навчання. Це, як правило, з українською і російською мовою або з цими мовами національних меншин, про які говорив. Окрім цього, велика група мов, що вивчаються, це іноземні або міжнародні мови. Динаміка, як правило, стосовно вивчення англійської, французької, німецької, іспанської мов у нас стабільна за останні два десятиріччя. В той час різко зростає контингент бажаючих вивчати китайську мову.

Мережа динамічна. Головне – це те, що вона повністю за заявками, пропозиціями регіональних управлінь освіти відображає і національний  склад населення, і потреби національних меншин у викладанні і вивченні цих мов. Навчальних закладів з українською мовою у нас 85,6%, російською  мовою – 6,6, тобто це в основному відповідає як раз національному складу населення. Окрім державної мережі навчальних закладів діє майже чотири сотні культурно-освітніх центрів, в тому числі суботні та недільні школи, які теж сприяють задоволенню освітніх потреб представників національних меншин.

Найбільше, чим займається Міністерство освіти, а також Інститут змісту освіти, це, звичайно, науково-методичне забезпечення освіти представників національних меншин і в тому числі – забезпечення підручниками. В цьому плані, починаючи з 2012-2013 року, наголошую, з 1 вересня 2012 року українська школа, в тому числі освіта мовами національних меншин, перейшли, переходять на нові стандарти, нові програми і відповідно підручники. Тому сьогодні говорити, що десь в 2007 році не було  видано підручник для сьомого класу і видрукуйте його сьогодні, це нераціонально, не по-господарські, тому що є нова програма для сьомого класу і новий підручник для сьомого класу, наприклад, треба буде дати в 2015 році, тобто термін використання два роки, такі видання в бюджет не можуть бути закладені.

Так от, починаючи з 2012-2013 навчального року, у нас впроваджується обов'язкове вивчення іноземної мови з першого класу, обов'язкове вивчення з п'ятого класу другої іноземної мови, вивчення інформатики з другого класу і з третього класу вивчається предмет "Я у світі" (це почнеться з 2014-2015 навчального року).

Як показує досвід зарубіжний, як показують дослідження наших вчених, вивчення дітьми у ранньому віці, навіть в дошкільному, 5-6-річними дітьми, в початковій школі трьох чи чотирьох мов не шкодить загальній мовній культурі і розвитку дітей, а, навпаки, сприяє і розумовому розвитку дітей, і збагаченню їх.

Іншу проблему можу сказати, і це офіційні дані, наприклад, із останнього світовому саміту міністрів освіти, лондонського січня 2013 року. Головна проблема освітян у Великій Британії, зокрема в Англії, якраз і полягає в тому, що вони, як правило, вивчають одну мову, і ніколи ви не бачили британську освіту у зв'язку з цим у рейтингу найбільш, там, скажімо, успішних країн у розвитку освіти. Навпаки, через те, що вони менше вивчають мов, в цілому освіта їх знижується.

Згідно із тим міністерством підготовлені нові навчальні плани, програми, які створені з урахуванням європейської практики, рекомендаціями європейських фахівців. Зокрема у нас налагоджено тісну співпрацю із Комітетом з мовної політики Ради Європи. Цим рекомендаціям відповідає нове покоління підручників з іноземних мов, так званих міжнародних, і мов національних меншин.

У нас є постійний плідний контакт із Верховним комісаром ОБСЄ у справах національних меншин Кнутом Воллєбеком. Він оцінив систему  освіти в Україні в цьому плані позитивно і відзначив наступне: по-перше, систему типових навчальних планів, тобто погодинна розбивка – це європейська практика, і вона позитивно оцінена для шкіл із навчанням мовами національних меншин, відповідає Гаазьким рекомендаціям стосовно освітніх прав національних меншин; по-друге, впровадження у навчально-виховний процес багатомовних моделей навчання з викладанням державної мови і мовами національних меншин та іноземною мовою; і по-третє, дотримання балансу між збереженням і розвитком національних меншин, їхніх мов та вивченням державної мови як шляху інтеграції у багатонаціональне українське суспільство.

І останнє підтвердження цього, що наша освіта у цьому секторі, про який ми говоримо, відповідає європейським тенденціям. Проведена минулого тижня міжурядова конференція у Страсбурзі, у Раді Європи 18-19 вересня на тему "Якість та  інклюзія в освіти. Унікальна роль мов", де було представлено наш матеріал із досвіду України. А мовна освіта у нас будується на засадах концепції багатомовності, і досвід наш оцінено теж як позитивний.

Щодо інших проблем, які дотичні до цього. На виконання доручення Президента України за результатами засідання Громадської гуманітарної ради 3 липня 2012 року у міністерстві створена робоча група за участю керівників громадських організацій національних меншин, які розробляють проект положення про проведення учнівських олімпіад з мов та літератур національних меншин. Якими вони будуть? Очевидно, не може бути всеукраїнська олімпіада з мови національної меншини, якщо ця мова використовується, вивчається, наприклад, тільки в одній області. Так, як партію, громадську організацію ми не можемо зареєструвати, якщо осередок є тільки в одному регіоні. Але те, що інтелектуальні змагання із мов національних меншин мають бути, це, безсумнівно, і міністерство, наш інститут  таку позицію підтримують.

Щодо підручників. Підручники у нас видаються за державний бюджет, ті, які відповідають інваріантній частині навчального плану.  Підручники видаються за результатами всеукраїнського конкурсу рукописів і підручників.

І важливо позитивно відзначити, що саме в останні два роки на конкурсній основі визначилися підручники-переможці для загальноосвітніх навчальних закладів з  навчанням мовами національних меншин, видання, які здійснюють десять видавництв, дев'ять із яких є недержавної форми власності. Бо інколи ми чуємо в пресі, що монополізували видання там одне чи два видавництва. Десять видавництв. Із них дев'ять – недержавної форми власності.   

Окрім підручників розроблені навчальні програми для 1-4 класів з українською, російською мовою навчання, з польської мови та читання, з ромської мови, болгарської, гагаузької, вірменської, новогрецької, словацької і чеської мов. І це всього тільки за два роки. Звичайно це можна було зробити тільки в результаті спільної і продуктивної співпраці з Національною академією педагогічних наук, зокрема з лабораторією, яку очолює Ольга Назарівна Хорошковська.

І, до речі, треба відзначити унікальність структури, яку має наш Інститут інноваційних технологій і змісту освіти. Аналогу нема в Європі. Наш інститут має спеціалізовані філіали, які  діють у Дрогобичі, і відповідають за розробку посібників, програм, підручників з польської мови, в Чернівцях – з румунської мови, в Одесі – з молдовської, болгарської мов, в Сімферополі – з кримськотатарської, ромської, російської мов, в Ужгороді – з угорської та словацької мов.

Окрім цього, після того, як Верховна Рада прийняла новий Закон "Про засади державної мовної політики" з 1 вересня цього року ми в структурі нашого  інституту теж на базі Кримського філіалу в Сімферополі утворили Центр регіональних мов, який очолив професор Рудяков Олександр Миколайович. До речі, він є лауреатом Державної премії якраз за підручники з російської мови, які використовуються в школах з навчанням українською мовою.

У нас є статистика стосовно видання підручників. Звернув би увагу тільки на факт, без коментарів, яка ситуація складається на сьогодні, щоб ви зрозуміли, які зобов'язання на себе взяла українська держава, яке це навантаження на бюджет, – раз. По-друге, на тих, хто пише ці підручники, готує їх до видання і видає.

Наприклад, у 2012 році було видано за рахунок центрального бюджету 178 підручників загальним накладом 11,8 мільйона екземплярів. Ну, зокрема, скажімо, для 2 класу видано підручників з українською мовою навчання 31 назва, а підручників для цього ж самого класу, 2 класу з мовами навчання національних меншин видано 40. 31 – українською державною мовою, 40 – мовами національних меншин.

Далі. В цьому, в 2013 році ми видали нові підручники для 5 класу. Українською мовою видано 47 назв, а мовами національних меншин видано 66 назв. Тобто українська держава свідомо останні роки більше підручників за назвами створює і видає мовами національних меншин.

І повинен запевнити ва, що, коли виникають деякі окремі конфліктні ситуації щодо нехватки якогось одного підручника десь в якійсь школі, це проблеми, пов'язані з недосконалим розподілом, неоперативністю, скажімо, наших працівників в регіональних управліннях освіти або інститутах.

Тому що видрук підручників сьогодні здійснюється у кількості 120 процентів до контингенту, тобто із запасом. І в точній відповідності із заявками регіональних управлінь освіти.

Окрім вивчення мов як предмета або викладання предметів цими мовами, нами організується і здійснюється системна позашкільна, позакласна робота з цих напрямків. Зокрема вже традиційними і сталими стали Міжнародний конкурс-фестиваль дитячої і юнацької творчості "Усі ми –  діти твої, Україно!", який проводиться щорічно, Всеукраїнські історико-літературні конкурсні під гаслом "Моя Батьківщина очима дітей різних етносів", міжнародний мовно-літературний конкурс учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Якраз сьогодні, 26 вересня розпочався четвертий цей конкурс, присвячений 200-річчю з дня народження Шевченка. До речі, це мовно-літературний конкурс, де активну участь можуть якраз взяти представники національних меншин. І попередні конкурси якраз показували активну їх участь.

Це на відміну від того, що в нас є, скажемо, моноконкурси: конкурс імені Яцика, який теж міністерство підтримує, знавців української мови, Всеукраїнський конкурс з російської мови "Лукоморье", зрозуміло, якого напрямку. За цією аналогією є пропозицція, скажемо, і ми її підтримуємо: при згоді національно-культурних товариств і з інших мов розвивати такі творчі конкурси.

Проблеми уже були означені частково, я про них  сказав, те ж стосується і болгарської, гагаузької мови, івриту. Я вже про це говорив, пошлюся тільки на один конкретний приклад. Коли проблема є загальнодержавною, її зобов'язано вирішувати Міністерство освіти. Коли проблема є регіональною, ми її вирішуємо теж з нашою участю, але безпосередньо за рахунок регіону. Приклад, новогрецька мова, програма і підручники. Програма нами підготовлена, проведено експертизу, надано гриф, а Донецька обласна адміністрація за рахунок місцевого бюджету і за рахунок співпраці з національними культурними товариствами забезпечили видання цього підручника. Очевидно, таким шляхом ми можемо іти по тих національних меншинах, де представництво, скажемо, мінімальне.

З метою пошуку організаційних форм, наукових підходів для вирішення проблем, які є, Міністерство освіти із широкою громадськістю проводять 17 жовтня форум, який присвячується викладанню іноземних мов і мов національних меншин. І думаю, що його треба провести з участю народних депутатів, бо це законодавче забезпечення, є питання, які треба розв'язувати, хоча б скажемо: які   підручники  видавати за державний бюджет,  які за місцеві бюджети. Це одне з тих питань.

І в результаті ми повинні  разом виробити мудру мовну політику, яка, на мою думку, полягає у досягненні балансу  між заохоченням до вивчення державної мови – української, міжнародних мов та одночасної  турботи про збереження  і вивчення мов національних меншин. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо.

Я до виступу хочу запросити головного наукового  співробітника лабораторії української словесності  в школах національних меншин та діаспори Інституту педагогіки Національної академії педагогічних  наук  України Ольгу Назарівну Хорошковську,  будь ласка.

ХОРОШКОВСЬКА О.Н.  Шановні пані і панове, мій виступ  стосуватиметься досить болючого питання, а саме: проблеми навчання  української мови як державної у школах з національними мовами викладання. 

Тут уже озвучували,  що в Україні  існують школи не лише з українською мовою навчання, але і школи з  національними мовами викладання.  Справа в тім, що якщо держава взяла на себе зобов'язання навчати учнів національних меншин рідною мовою, то потрібно, щоб  було   відповідне методичне забезпечення. І обов'язково, звичайно, національні меншини – це громадяни  України, вони повинні володіти державною мовою настільки,  щоб відчувати себе повноцінними громадянами  України, щоб навчатися і працювати в умовах України, у вищих навчальних закладах України, на підприємствах України.

Але із навчанням української мови в школах національних меншин ситуація досить складна, і найскладніша вона  у школах  з угорською і румунською  мовами викладання. Справа в тім, що українська мова у цих школах  почала викладатися із здобуттям   Україною незалежності. 

Були відсутні програми та підручники. Тому за розпорядженням Міністерства освіти і науки  України  на місцях терміново створювалися науково-методичні центри, які мали їх розробити. Однак, на якості програм і підручників позначилася відсутність у авторів будь-якої теоретичної підготовки з проблем підбору змісту і методики навчання мов. Тому програми для початкової школи були недосконалими, а підручники мали компілятивний характер.

Підручники для основної старшої школи були занадто  затеоретизовані і створювались за аналогією  до підручників для шкіл з українською мовою навчання. В результаті учні так і не опановували, і не опановують досі на належному рівні українську мову, що спричиняє численні  листи батьків, діти яких навчаються у старшій школі, до Міністерства освіти про те, щоб полегшити програму з  української мови і літератури. Хоча справа не в полегшенні і навіть не в збільшенні кількості годин, а в запровадженні нових підходів до відбору змісту мовного матеріалу при укладанні програм і його методичної інтерпретації у підручниках.

Беручи до уваги актуальність проблеми, в Інституті педагогіки Національної академії педагогічних наук України 2004 року була відкрита лабораторія навчання  української словесності в школах національних меншин України та діаспори. Розпочалося системне дослідження проблем навчання української мови як державної в школах зазначеного типу, починаючи з початкової школи.

У результаті спостережень на уроках співробітниками лабораторії було виявлено, що вчителі не володіють методикою навчання  української мови, яка викладається як друга (рідною є перша мова), не знають психологічних особливостей її засвоєння учнями. І це не дивно, оскільки в жодному педагогічному вищому навчальному закладі України такий предмет як "Методика навчання української мови в школах національних меншин України"  не  викладається.

У Міністерстві освіти і науки знають про цю проблему, оскільки ми  неодноразово писали пояснювальні записки про необхідність введення у педагогічних вищих навчальних закладах окремих регіонів хоча б на факультативному рівні початкового навчання зазначеної методики. Однак, цього поки що не сталося, проте, був виданий наказ (від 20.10.2011 року) щодо підвищення якості підготовки кадрів для шкіл з мовами викладання національних меншин України шляхом створення спецкурсів з української мови. Однак, замовлення на розробку програми такого спецкурсу з української мови як державної не було, не замовлено і створення відповідних методик для шкіл з цими мовами навчання, не проведено і моніторинг для впровадження цього наказу. Бесіди з деякими викладачами вищих навчальних закладів та з завідувачами кафедр виявили, що вони про цей наказ або не знають, або не можуть впровадити цей спецкурс із-за відсутності фахівців відповідної спеціальності.

Таким чином проблема підготовки кадрів з навчання української мови як державної залишається нерозв’язаною. І це, звичайно, позначається на якості викладання української мови. Отже, рівень викладання та результати засвоєння української мови лишаються незадовільними. Крім того,  у таких регіонах як Закарпатська  і Чернівецька області, спецкурс не розв’язує проблему, бо обмежена кількість годин. Має бути все-таки введена спеціальна дисципліна "Методика навчання української мови як державної". Тоді б і викладачі вищих навчальних закладів, які читають цей предмет і які бувають у школах, ведуть практику, розпочали б наукові дослідження проблеми. Поки що цю проблему досліджує наша лабораторія, у якій тільки 6 науковців. Це, звичайно, замало, хоч ми зробили вже багато.           

У лабораторії навчання української словесності у 2006 році видано методику навчання української мови у початкових класах для шкіл з російською мовою викладання. У 2013 році видано монографію про науково-методичні засади навчання української мови у школах національних меншин України (у початкових класах).

Далі. Розроблено програми, які затверджені Міністерством освіти як стабільні. Вперше вони побудовані на основі врахування знань, умінь і навичок з рідної мови. І враховано те, як ці знання позначаються на викладанні української: де вони діють позитивно, а де інтерферують і потрібно застосовувати відповідну методику.

У лабораторії розроблені також і підручники для перших-третіх класів. Наші підручники взяли участь у Всеукраїнському конкурсі, деякі з них одержали перші місця, зокрема підручники для шкіл з молдовською і польською мовами навчання. Підручники, побудовані на тих же засадах, що і для молдовських і польських шкіл, одержали другі місця, але вони не друкуються, оскільки фінансуються лише ті, які одержали перше місце. Таким чином, в учителя немає вибору, яким підручником користуватися.

Я зараз продемонструю два підручники. Це підручник, розроблений в лабораторії, для шкіл з угорською мовою навчання. А цей розроблений на місці автором, учителькою Стеллою Кеслер. Але ми, коли розглядали цей підручник, зауважили, що він депресивний, має чорні кольори. Діти ось такі зображені розхристані. Тут методики ніякої. Але він одержав перше місце.

Ми були дуже здивовані. Мені здається, що зіграли роль містечкові інтереси. Наші підручники, розроблені в лабораторії науковцями - не одним автором, а цілою групою науковців, далі вже не пішли, бо не фінансувалися. Якщо держава взяла на себе забезпечення повноцінного навчання рідною мовою і забезпечення знання української, я гадаю, що це не такі вже великі фінансові витрати на видання підручників, які зайняли друге місце. Бо там, де великий наклад, там видаються підручники і ті, які зайняли і перше місце, і ті, які зайняли друге місце.

Таким чином, кожного року проводиться моніторинг. Вчителі висловлюють свою думку про те, за яким підручником краще працювати. У нас вибору, тобто у батьків угорців і у батьків румун немає вибору, позбавили їх такого вибору, хоч вони такі самі платники податків і так само мають право на вибір підручників і на оволодіння українською мовою на високому рівні.

Я хотіла ще зупинитися на питанні щодо підручників для основної школи. Відбувся конкурс. Затверджені нові програми. Але їх аналіз свідчать, що вони такі ж затеоретизовані,  як і раніше. Таким чином  діти будуть засвоювати теорії мови, а говорити так і не навчаться. Відповідно до програми створюються і підручники.

Отже, ті нові підходи, які розроблені вже в лабораторії, не отримують своєї реалізації.  Результатом методично недосконалої підготовки дітей, які навчаються в початковій школі, і які не оволодівають українською мовою на належному рівні, є те, що вони не можуть в подальшому опанувати програму з української літератури. І по суті колапс якийсь виходить. Ніби і вчимо, і прикладаємо зусилля, а результатів ніяких.

Наша лабораторія готова співпрацювати з регіонами. Ми укладаємо угоди про співпрацю. Але настільки слабко діють наші угоди, що просто дивно. Наприклад, я звернулася до Закарпатської обласної державної адміністрації, але нам сказали, що краще укладати угоди з районами, а не з державною адміністрацією про співпрацю у галузі впровадження нових технологій навчання.

У нас просто немає сил на кожен район. Краще у нас з Чернівецької обласною державною адміністрацією, там розуміють нас. І ми думаємо в майбутньому проводити регіональний експеримент із запровадження нових технологій і нового змісту навчання. Дякую за увагу. У мене все.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Ольго Назарівно.

Я запрошую до виступу голову підкомітету з питань міжнаціональних відносин Комітету Верховної Ради України з прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин  народного депутата України Івана Васильовича Попеску.

ПОПЕСКУ І.В. Дякую.

Шановна Ліліє Михайлівно, шановні учасники круглого столу, я не буду робити великий вступ і спробую тезисно виступити для того, щоб скоротити час. На мій погляд, освіта мовами національних меншин в Україні повинна сприяти інтеграції національних меншин в українське суспільство, але із збереженням самобутності – мовної, технічної, культурної представників цих національних меншин. І це буде відповідати нашому законодавству і нашим міжнародним зобов'язанням.

 Я хотів також звернути увагу на те, що в тих документах, які нам надали, правильно підкреслюється і робиться посилання на міжнародні угоди, а також Закони України, але чомусь випала ще й Декларація прав національностей. Перед тим, як Україна стала незалежною і коли пройшов референдум, була прийнята Декларація прав національностей, і багато з представників національних меншин прийшли на цей референдум, оскільки бачили свої права і голосували за Україну як демократичну державу, яка забезпечує права, в тому числі, і національних меншин.

З тих проблем, які сьогодні ми почули  і від комітету, і від представників міністерства, я б хотів звернути увагу на деякі моменти, з якими ми стикаємося на рівні нашого Комітету з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин, а також я як народний депутат, який має можливість побувати у тих школах, де викладання ведеться мовами національних меншин.

Перше, на що я хотів би звернути  увагу. Оскільки профільний комітет буде готувати базовий Закон "Про освіту", то я б хотів запропонувати, щоб взяти за основу, перш за все, 20-у статтю Закону "Про засади державної мовної політики" і звернути увагу також на пункт 7, у відповідності до якого забезпечується в усіх школах в тих адміністративних одиницях, де хоча б 10 відсотків проживають носіїв певної мови, що державна мова викладається, але викладається обов'язково, і одна з мов – регіональна. Оскільки на даний момент ми стикаємося з такою проблемою: в одному з районів Чернівецької області, я вам не буду називати, який район, під час конференції щорічної пролунала інформація, що сім шкіл обирають для себе другу іноземну мову – румунську мову. А потім з'ясувалось, що на рівні міністерства не існує програми "румунська мова як іноземна". І тому їм було відмовлено.

У мене відбулася  розмова особисто з міністром освіти паном Табачником. Він дав відповідні доручення. І вже почалась ця робота для того, щоби розробити цю програму. І навіть дали дозвіл на те,  щоби вчителі адаптували цю програму на перший рік. Як тільки буде прийнята програма, по лінії міністерства буде пришвидшена ця процедура для того, щоб отримати дозвіл міністерства. Але на рівні району керівник освітою зробив все для того, щоби двічі повернути в одній із шкіл цю програму назад, незважаючи на те, що в цьому селі  90 відсотків є представниками  певної національності, а мова в українській школі навіть не вивчається. Тобто треба на це також звернути увагу.

Другий момент. Те, що стосується вивчення  української мови, а також іноземної.  Тут я повністю підтримую необхідність поділу класів при вивченні  української та іноземних мов в школах з викладанням мовами національних меншин. І хочу тут  згадати радянський досвід, коли представники національних меншин вивчали  російську мову в лінгафонному кабінеті. Вчитель російської мови отримував певний додаток до зарплати, класи мали поділ відповідний і в результаті представники національних меншин оволодівали російською мовою на тому рівні, що вони абсолютно спокійно могли себе проявити. Тобто тут ми  очікуємо  належний підхід як з боку Міністерства фінансів, Міністерства освіти, які б запропонували цей поділ, а також і від фахівців, які би розробили відповідні програми.

Я не наполягаю  на тому, щоби взяти  програми російської мови, але той досвід, який був,  доцільно використовувати тут.

Наступний момент, на якому хотів я також наголосити. Це якість підготовки кадрів для шкіл з викладанням рідною мовою в певних населених пунктах. Школа залишається або має статус національної, тобто викладання  мовою національності, а  з певних предметів  підручників немає, вчителі не мають відповідну підготовку. Я маю на увазі, фізику, математику, історію України.

Минулого тижня я був в іншому районі і мав можливість говорити знову з керівництвом відділу освіти. І з'ясувалось, що на цілий перелік предметів не вистачає підручників. Але там ми знайшли вихід із ситуації. З'ясувалось, що в деяких школах є надлишок цих підручників, а в інших немає.

І тому були дані оперативні доручення для того, щоб провести інвентаризацію. Там, де надлишок цих підручників, передати їх в інші школи. Що стосується нестачі художньої літератури. Там, де це можливо, я розумію, що не всюди можливо, але, скажімо, школа з викладанням польською мовою, болгарською, румунською, угорською, російською мовою, - можна використовувати двосторонні зв'язки.

Те, що представники посольств тут знаходяться, це абсолютно нормально. І ми повинні взяти до уваги, що особливо художньою літературою можна забезпечити ці школи за рахунок держав, де відповідна мова є офіційною.

Але при цьому, я завершую, треба звернути увагу ще на одне, що не завжди ці книжки пропускаються через наш кордон. І тут Міністерство освіти з прикордонниками або з тими, хто приймає рішення, повинно попрацювати, щоб посприяти цьому.

І на останнє я хотів би запевнити вас, що у мене як голови постійної делегації України в Парламентській асамблеї Ради Європи постійно відбуваються розмови і контакти з доповідачами ПАРЄ пані Репс з Естонії і пані Пурбе-Лундін зі Швеції, які постійно тримають руку на контролі, як ми виконуємо наші зобов'язання перед Радою Європи, які ми взяли на себе ще в 1995 році.

Звичайно, формально залишився ще Закон про прокуратуру. Але його приймуть, ось тільки ми повинні підписати угоду про асоціацію. Але після того, як ми виконаємо це все, почнеться другий етап. Це постмоніторинговий діалог. І тоді будуть нас питати не чисто формально, чи прийняли відповідний закон чи конвенцію, а як ми їх виконуємо.

І тоді от Закон про засади державної мовної політики і 20 стаття, яка стосується освіти, якраз є механізм реалізації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин.

І тут, коли ми будемо розробляти відповідний законопроект, ми повинні взяти це за основу. Оскільки 22 стаття Конституції пункт 3 не передбачає звуження обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесення змін до існуючих. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Іване Васильовичу.

Шановні колеги, ми переходимо до обговорення з регламентом до 5 хвилин. Прошу строго дотримуватись цього регламенту.

Я маю список тих, хто заздалегідь повідомив, що хоче виступити. Якщо хтось захоче виступити потім ще в обговоренні і у нас залишиться час, я прошу дати мені знати чи шляхом написання записки, чи підняття руки. Отже, запрошую до слова Наталію Валеріївну Бакуліну, наукового співробітника лабораторії навчання російської мови та мов інших етнічних меншин Інституту педагогіки Національної академії педагогічних наук, керівника проекту табору "Джерела толерантності" Конгресу національних громад України.

Будь ласка, Наталіє Валеріївно.

БАКУЛІНА Н.В. Дякую за надану мені можливість виступити у такій шанованій аудиторії.

Доброго дня, шановні пані та панове! Я щиро вдячна вам, пані Ліліє Михайлівно, за ті означені проблеми, які ви поставили на початку нашого круглого столу. І, якщо не заперечуєте, я б хотіла б в цьому руслі наголосити на деяких окремих питаннях, які стосуються саме мови іврит, тому що я займаюся саме цією проблемою і хочу сказати, що, на жаль, маючи базові закони і декларації, інколи на місцях не завжди вони виконуються в повному обсязі і інколи чомусь характеризується вибірковістю на етапі вирішення конкретних проблем.

Хочу сказати, що навчання мови іврит як однієї з мов єврейського народу за роки незалежності України стало відроджуватися поруч з іншими мовами етнічних меншин, що проживають на теренах України. І нині є складовою мовної освіти нашої держави.

З метою забезпечення права на вивчення мови іврит в Україні нині існує певна мережа дошкільних, загальноосвітніх, середніх спеціальних та деяких вищих навчальних закладів. 

Так, в Україні існують групи у 12 дитячих садках з вивченням мови іврит, як державних, так і приватних. Наприклад, у Києві, Чернівцях, Черкасах, Одесі, Луганську, Запоріжжі, Дніпропетровську. У системі початкової та повної загальної середньої освіти мова іврит функціонує або як мова вивчення, або як іноземна. І хоча для багатьох учнів вона є мовою роду, при цьому вона перестала бути материнською за відомих нам причин, і для єврейських дітей, що мешкають в Україні, вона стала або другою мовою, або іноземною. Тому таку етномовну ситуацію конче необхідно враховувати під час розробки методики навчання мови іврит в Україні, адже вона, скоріше, має ґрунтуватися на лінгводидактичних засадах методики другої або іноземних мов і враховувати, безумовно, вплив державної української мови.

Треба зазначити, що нині мова іврит вивчається як окремий предмет як у державних загальноосвітніх навчальних закладах, так і в приватних і недільних школах, гімназіях, ліцеях. При цьому кількість приватних шкіл перевищує кількість державних. Державних шкіл з вивчення мови іврит на сьогодні є лише 15, приватних – 23 і 18 недільних.

До речі, це не враховується статистикою і негативно впливає на визначення загальної кількості учнівського контингенту, що вивчає мову іврит, а таким чином не відображає об'єктивної картини для науково-методичного, кадрового і навчально-методичного забезпечення навчального процесу. Скажімо, в тих матеріалах інформаційних, які ми сьогодні отримали, там є таблиця з кількістю учнів, що вивчають мову як предмет. І та кількість, яка вказана в цій таблиці, вона відображає лише кількість учнів, які навчаються в державних загальноосвітніх навчальних закладах і зовсім не враховує ту кількість учнів, яка також вивчає цю мову в приватних закладах.

На вивчення мови іврит, як мови меншини, так і іноземної, інваріативною частиною навчального плану передбачено 2 години на тиждень, починаючи з 1 по 9 клас і всього по 1 годині у 10-11 класах. На думку багатьох  вчителів і директорів шкіл, такий розподіл годин є недостатнім для досягнення необхідного рівня оволодіння мовою. І вони пропонують збільшити його хоча б до трьох на тиждень.

Окремою проблемою є, безумовно, підготовка педагогічних кадрів для навчальних закладів з вивченням мови іврит, яка майже не відбувається. В Україні функціонує лише один педагогічний коледж "Бейт-Хана" у Дніпропетровську, який готує вчителів шкіл з єврейським етнокультурним компонентом. Але методика навчання мови іврит там майже не викладається. Навчання мови іврит у вишах представлено також незначною кількістю окремих кафедр на філологічних факультетах Горлівського, Одеського, Луганського державних університетів, а також у рамках сертифікатної та магістерської програм на історичному факультеті Києво-Могилянської академії. Водночас курс методики навчання мови іврит як окремий предмет не викладається. Звідти і проблеми з вчителями.

Бракує також спеціальної навчальної програми для підготовки і перепідготовки педагогічних кадрів у системі післядипломної освіти.

Ми вважаємо, що для вирішення питань фахового кадрового забезпечення необхідно впровадити окремі курси з мови іврит та методики її викладання, наприклад, в лінгвістичному університеті міста Києва або на окремих кафедрах навчання у деяких педагогічних університетах. Врахувати при цьому особливості методик викладання мови іврит як другої або як іноземної.

Окремої уваги потребує…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Наталіє Валеріївно, будь ласка, завершуйте.

БАКУЛІНА Н.В.  Окремої проблеми потребує питання навчально-методичного забезпечення курсу.

Треба зазначити, що зусиллями працівників нашої лабораторії і лабораторії української словесності ми брали участь і у розробці державних стандартів. І на основі цього були розроблені програми з мови іврит, які затверджені міністерством, отримали гриф. І на основі цих програм були розроблені підручники для першого, другого класу і для п'ятого, шостого класу. Ці підручники пройшли громадське обговорення, стали переможцями конкурсу  підручників, отримали відповідні грифи. Але, на жаль, не були надруковані, чомусь цей процес загальмувався. Єдиний підручник, що вийшов, – для 1 класу, накладом всього 300 екземплярів завдяки зусиллям Національної академії педнаук, і зокрема Інституту педагогіки. А для 5-6 класу автор теж розробив підручник, рукописи лежать і вони чомусь не видаються.

Така ж ситуація склалася і у відношенні підручників із гагаузької та болгарської мов.

Ця проблема є вкрай актуальною, адже навчально-методичного забезпечення потребує весь мовний курс як початкової, так і основної школи. Що ми ще встигли цього року розробити – це методичні рекомендації, які стосуються оцінювання навчальних досягнень учнів з мов національних меншин, в тому числі з мови іврит для початкової і основної школи.

І насамкінець…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Наталіє Валеріївно, щиро дякуємо! Я змушена Вас зупинити.

Шановні колеги, я хотіла б досягнути зараз спільного формату. Погляньте, у нас не так багато часу. Я переконана, що кожен з тих, хто хоче виступати, має сказати щось важливе. І ми не маємо права забирати в них цю можливість. Я розумію, що формат у 5 хвилин дуже короткий. Давайте ми домовимося: висловлювати в своїх виступах одразу пропозиції і рекомендації, які є у вас. Адже, ми зведемо, відповідно за стенограмою, за записом нашої роботи, пропозиції, які будемо обговорювати і голосувати  з народними депутатами - членами Комітету з питань науки і освіти, для того, щоб потім надати їх Кабінетові Міністрів України, Верховній Раді. Тому не треба звітувати про роботу, зразу кажемо – нам потрібно, те, те, те, які саме питання проблемні нам треба вирішити. Згода? Ось такий формат. Оскільки лише маємо для виступів до 5 хвилин.

Дякую. Я прошу вибачити, Наталіє Валеріївно. Все, що ви не встигли сказати, можна нам надати в письмовому форматі.

БАКУЛІНА Н.В. Дякую щиро за увагу і сподіваюсь на плідну співпрацю.

Текст, поданий Н. В. Бакуліною на додаток у письмовому вигляді: Можна також торкнутися й питання неформальної освіти представників національних меншин. За роки незалежності ця галузь освіти намагається розвиватися лише дякуючи зусиллям громадських організацій та залученню зарубіжних спонсорів, прикладом чого є проект дитячого табору "Джерела толерантності", започаткований у 2002 за ініціативою Конгресу національних громад України, і який розвивається й понині, більше того - розширює свої кордони - з 2012 року проводиться й у Молдові, й у Грузії. Було б доречно, нарешті, щоб такий освітній проект отримав підтримку держави.

Сподіваюсь, що плідна співпраця в галузі освіти представників національних меншин України допоможе вчасно виявити проблеми та знайти мудрі й професійні шляхи для їх вирішення.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Дозвольте надати слово для виступу Надзвичайному і Повноважному Послу Республіки Польща в Україні  пану Генрику Літвіну.

ЛІТВІН Г. Дуже дякую. Дуже дякую  за запрошення, перш за все.

Я хотів декілька слів сказати про те, які наші оцінки  навчання польської мови. Хочу підкреслити, що це, звісно, точка зору іззовні, з усіма наслідками такої точки зору.

І, перше, що хочу сказати, це те, що ми оцінюємо, що взагалі все  розвивається дуже добре, і немає таких справ, де ми б мали однозначно критичні оцінки. Все розвивається, чи будемо говорити  про підручники, чи  про школи з  польською мовою навчання, чи про навчання польській мові як іноземній, але також в усіх тих напрямках можна ще щось покращити. І ми,  звісно, готові співпрацювати. 

Хочу підкреслити працю цього осередку, який згадав  пан директор, в Дрогобичі,  це дійсно дуже ефективна установа, яка дуже добре підготовлює вчителів до праці на місцях, як у школах  з польською мовою навчання, так і до навчання мови як іноземної.

Одне коротке зауваження. Якщо говоримо про польську меншину, то для значної більшості членів польської меншини  українська  мова – рідна. Вони коли  розпочинають, діти з польської меншини, коли розпочинають  навчання, то вони знають українську мову як материнську, можна сказати, домову.  Можливо, на Львівщині  трошки інакше, але в інших місцях  це, власне, так. Так що тут немає складнощів з навчанням української мови, вони знають її як материнську.

Я хотів сказати також, проінформувати, що наше представництво допомагає організувати польським організаціям олімпіаду з польської мови. Розраховуємо на підтримку, вона є, але тут може бути кращою. Цікаво, що три роки поспіль виграють ці олімпіади діти і молодь з Одеси. Так що це показує, що традиційна мапа присутності польської меншини повинна бути зкорегована.

І одна ще справа, яку я хотів згадати. У нас є зараз в Україні п'ять шкіл з польською мовою навчання. Є дуже багато недільних, приватних шкіл, це розвивається дуже гарно. На тому тлі здається трошки не дорівнює цієї активності навчання польської мови як рідної в школах з українською мовою навчання. Ми не аналізували ще цього питання, але можливо тут складнощів трошки більше, ніж в інших випадках. І частіше використовують батьки навчання польської мови як іноземної, це простіше, ніж як рідної. Важко сказати наскільки це проблема, можливо ні. Але, якщо говоримо про різні моменти, то цю різницю ми бачимо. Дуже дякую. Не хочу забирати більше часу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, шановний пане Посол, і, зокрема, за дотримання регламенту також щиро дякую.

Рухаємось далі, і я надаю слово заступникові голови  Асоціації кримськотатарських працівників освіти "Мааріфчі" Сулеймановій Майре.

СУЛЕЙМАНОВА М. Добрый день! Я представляю Ассоциацию "Маарифчи" крымскотатарских работников  образования Автономной Республики Крым. Сегодня должна была выступить председатель ассоциации Сафуре-ханум Каджаметова, депутат Верховной Рады Крыма. Но  она отсутствует в связи с выездом в Бухарест. Также с нами должен  был быть депутат Верховной Рады Автономной Республики Крым Ильясов Ремзи Ильясович. По семейным обстоятельствам он тоже отсутствует.

Сафуре-ханум Каджаметова уполномочила меня как заместителя председателя асоциации "Маарифчи" по региональному образованию зачитать свой доклад. С вашего позволения, я начну  и постараюсь уложиться  в 5 минут.

Уважаемая председатель Комитета по вопросам науки и образования  Верховной Рады Украины! Уважаемые участники круглого стола! Общеизвестно, что одним из важных факторов формирования добрососедства в многонациональном  регионе является  создание равных условий для развития образования на родных языках.

Сегодня в условиях реформирования системы образования в Украине  у подвергнувшегося чудовищной депортации 1944 года крымскотатарского народа возрастает обеспокоенность набирающей темпы языковой ассимиляцией и судьбами своих детей.

Двадцать четыре года крымскотатарский народ добивается восстановления системы образования на крымскотатарском языке,  подорванной  депортацией 1944 года. За это время с большим трудом открыто всего лишь 15 школ. Для сравнения, в довоенные годы, это 1940-1941 учебный год, была 371 крымскотатарская школа, 55 школ – имели официальный статус школ с крымскотатарским и русским языками обучения. Параллельно функционировала обширная сеть школ с русским языком обучения. В местах, где традиционно проживали представители других этносов, работали школы с болгарским, греческим, немецким и другими  языками обучения.

Крымскотатарский и русский языки имели статус государственных языков.

В 15 школах Крыма, в которых процесс обучения воспитания ведется на  крымскотатарском языке, функционирует 180 классов. В школах с русским, двумя, тремя языками обучения функционирует 223 класса с крымскотатарскими языком обучения.

Таким образом количество крымскотатарских детей, обучающихся на  родном языке, составляет лишь 16 процентов от общего количества учащихся - крымских татар. Восемьдесят четыре процента детей крымских татар учатся в школах с русским и украинским языками обучений, изучая родной язык даже не как предмет, а в большинстве случаев факультативно, то есть один или полтора часа в неделю, что явно недостаточно для изучения родного языка своего народа и познания его богатейшей литературы. Из них 25 процентов не изучает родной язык ни в какой форме, что на 9 процентов превышает охват детей, обучающихся на родном языке. Это – катастрофа! Тут даже неуместно просто констатировать факты, здесь надо кричать "SOS!", взывая о помощи.

Разве нормально, что в Крыму нет ни одного детского сада с крымскотатарским языком обучения и воспитания. Лишь  в 22 русскоязычных и трех с двумя языками  обучения дошкольных учебных заведениях функционируют 32 группы с крымскотатарским языком. Это не составляет  даже  половины процента охвата родной речевой средой детей дошкольного возраста. Причем, группы во всех этих детских садах разновозрастные, что тоже противоречит программам и учебным планам дошкольных учебных заведений.

 Под благовидным предлогом оптимизации учебно-воспитательного процесса почти всегда в начале учебного года ряд классов с крымскотатарским языком обучения в школах, районах Крыма оказывается под угрозой закрытия или слияния с классами с украинским  и русским языками обучения. В Крыму стало нормой, что исполнительная власть на местах под различными предлогами отказывает в финансировании изучения как родного языка, так и обучения на нем, не предусматривает средства на открытие групп и классов с родными языками обучения, при формировании местных бюджетов не реагирует на рекомендации Министерства образования по этому вопросу, ни на выбор языка обучения родителями, что гарантировано Конституцией, Законом Украины "Об основах государственной языковой политике", Хартией региональных языков и многими Законами Украины об образовании.

В довершение ко всему, в связи с поэтапным переходом с 1 сентября 2013 года общего среднего образования на новый государственный стандарт образования, с пятого класса внедряется обязательное изучение второго иностранного языка, что привело в Крыму к еще более негативным последствиям в сфере изучения родного языка детьми крымских татар. В  русскоязычных школах многие директора школ буквально навязывали крымскотатарским учащимся изучение немецкого или французского языка, тогда как согласно пояснительным письмам Министерства образования, можно было выделить часы на изучение крымскотатарского вместо второго иностранного языка.

Остается без должного внимания укрепление материально-технической базы школ и классов с крымскотатарским языком обучения, не говоря о строительстве зданий под дошкольные и школьные учебные заведения с крымскотатарским языком обучения.

Поэтому принятие Верховной Радой Автономной Республики Крым 20 октября 2010 года Постановления о концепции образования на крымскотатарском языке в Автономной Республике Крым, действительно, стало весомым вкладом крымских парламентариев в реализацию конституционных прав граждан на обучение своих детей на родных языках, восстановление справедливости и стабилизирующим фактором гармонизации и межнациональных отношений в Автономии.

С целью воплощения концепции в жизнь Верховная Рада Автономной Республики Крым поручила Совету Министров Автономной Республики Крым разработать Программу реализации концепции на крымскотатарском языке в Автономной Республике Крым. Но, к сожалению, лишь через год после обращения запросом  в Министерство образования и науки, молодежи и спорта Крыма была создана рабочая группа по разработке проекта государственной целевой программы на основании постановлений Верховной Рады Автономной Республики Крым за номером 1915-5/10 от 20 октября 2010 года…

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановна пані Майре, я змушена вас перервати. Я пропоную вам це звернення, так, щоб ми почитали в повному обсязі, надати сюди, і ми будемо  враховувати всі пропозиції, які прозвучали.

СУЛЕЙМАНОВА М.  Хорошо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Вам.

СУЛЕЙМАНОВА М.  Просим Комитет Верховной Ради Ураины по вопросам науки и  образования внести в резолюцию круглого стола касательно решения проблем образования на крымскотатарском языке следующее: указать на неисполнение Министерством образования и науки, молодежи и спорта Автономной Республики Постановления Верховной Рады Автономной Республики Крым от 20 октября 2010 года. Второе, рекомендовать Совету Министров Автономной Республики Крым определить кратчайшую дату исполнения и передачи проекта государственной целевой программы образования на крымскотатарском языке в Автономной Республике Крым на рассмотрение в Кабинет Министров Украины.

И третье. С целью обеспечения решения проблем образования на разных языках Комитету Верховной Рады Украины по вопросам науки и образования взять на контроль выполнение указанного постановления.

Благодарим за внимание.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую. Ми вивчимо виступ. Я ще раз і ще раз закликаю: ми ж всі говоримо про толерантність і взаємоповагу!

СУЛЕЙМАНОВА М. Я хотела потом передать документы все. И можно, одну секундочку? Поблагодарить за то, что Вы пригласили и передать вот этот словарь лично Вам от Сафуре Каджаметовой.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую щиро. Дякую.

Я запрошую зараз до слова Олену Михайлівну Добру, завідувачку відділом освіти виконкому Федерації грецьких товариств України.

ДОБРА О.М. Дякую.

Шановні учасники круглого столу, для Федерації, яка представляє грецьку діаспору України, розвиток грецької освіти є пріоритетним напрямком діяльності. Ми поділяємо турботу нашої держави щодо стану та шляхів реформування освіти взагалі і безпосередньо освіти національних меншин, але все ж таки вважаємо, що законодавча база нашої держави, яка гарантує вільний розвиток та вивчення мов національних меншин, не визначає механізмів реалізації мовно-освітніх потреб національних меншин.

Разом з тим, у галузі розвитку грецької освіти є дуже багато досягнень, на яких я зараз не буду акцентувати увагу. А хочу тільки зазначити, що нарешті на державному рівні визнано статус новогрецької мови як другої іноземної. І це дозволить нам у майбутньому уникнути тих труднощів, які ми мали при грифуванні в Міністерстві освіти навчальних програм та навчального комплекту з новогрецької мови для п'ятого класу.

Поряд із досягненнями ми маємо і певні проблеми.

Перша проблема пов'язана з навчально-методичним забезпеченням  навчального процесу з новогрецької мови. У цьому навчальному році Федерація за рахунок спонсорських коштів забезпечила  підручниками усіх п'ятикласників, які виявили бажання вивчати новогрецьку мову як другу іноземну, а це не тільки школи  донецького  регіону, це й навчальні заклади Львова, Одеси,  Києва та  Автономної Республіки Крим. Яким чином буде вирішуватися питання щодо забезпечення підручниками в наступному році учнів 6-го класу, ми не знаємо, бо немає впевненості в тому, що задля друку цих підручників будуть закладені кошти в Державний бюджет  на 2014 рік. Саме з цієї причини директори багатьох навчальних закладів України, які дуже хотіли б підтримати ініціативу батьків та учнів щодо їх бажання вивчати новогрецьку мову, категорично відхиляють таку пропозицію.

Друга проблема. Це кадрове забезпечення шкіл. Враховуючи  навіть те, що новогрецька мова як дисципліна вивчається  в шести вищих навчальних  закладах України, ми все ж  таки маємо проблему відсутності спеціалістів в сільських школах.

Наступна проблема. Це відсутність фахових спеціалістів в міських та обласних департаментах освіти, які б надавати методичну допомогу вчителям та здійснювали контроль за ходом навчального процесу  і результативністю роботи вчителів новогрецької  мови.

Ще одна проблема, яку необхідно негайно вирішувати, це те, що на державному рівні не передбачено організацію та проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів, які викладають мови національних меншин. Вчителі новогрецької мови мають можливість проходити  такі курси у вищих навчальних закладах Греції та Кіпру, але, на превеликий жаль, посвідчення, які вони отримують після цих курсів, не  враховуються потім при атестації. Хоча, на нашу думку, при наявності офіційного  перекладу цього посвідчення, враховуючи те, що на державному рівні було підписано  угоду між Урядом Республіки Греція та Урядом України з питань співробітництва у сфері освіти, науки і культури не повинно було виникати проблем з цього приводу. Отже, на місцях немає інформованості людей про закони та угоди, що існують.

І остання проблема, про яку вже говорила Лілія Михайлівна, це те, що дуже повільно на державному рівні вирішуються питання щодо організації та проведення всеукраїнських учнівських олімпіад з мов національних меншин.

Департаментом загальної середньої та дошкільної освіти ще у вересні 2012 року була створена робоча група із числа представників національних меншин для опрацювання цього питання. Минув вже рік. І тільки зараз, на початку цього навчального року, ми бачимо, що щось почало робиться в цьому напрямку. Бо нам доручено відділом по роботі з обдарованою молоддю Інституту інноваційних технологій і змісту освіти розробити правила проведення олімпіади з новогрецької мови.

 У зв'язку з тим, що було сказано мною, я хочу внести такі пропозиції. Ми вважаємо, що задля вирішення проблемних питань представників національних меншин Міністерству освіти у співпраці з об'єднаннями національних громад необхідно:

перше. Надалі сприяти розвитку мережі навчальних закладів задля задовільнення освітніх потреб національних меншин.

Друге. Налагодити механізм вчасного і повного забезпечення навчальних закладів з вивчення мов національних меншин навчальними програмами, підручниками, посібниками тощо.

Третє. При формуванні бюджетів на наступні роки передбачати кошти на видання підручників для національних меншин та вжити відповідних заходів щодо виділення коштів із державного бюджету для видання підручників, які з різних вагомих причин, ще не включені у план друку в 2014 році, але в них існує потреба.

Четверте. Доручити раді директорів Інститутів післядипломної освіти при міністерстві на черговому засіданні розглянути питання щодо організації та проведення курсів підвищення кваліфікації вчителів, які викладають мови національних меншин.

П'яте. Довести до кінця розпочату справу щодо проведення на державному рівні всеукраїнських учнівських олімпіад з мов національних меншин. Бо дуже неохоче вирішується це питання.

І шосте. Разом з Міністерством соціальної політики вирішити питання щодо закріплення молодих вчителів у сільській місцевості шляхом наданням відповідних преференцій. І паралельно запровадити у педагогічних вузах підготовку вчителів з мов національних меншин, з їх подальшим розподіленням у школи, які мають у спеціалістах потребу.

Дякую за увагу. Не вийшло 5 хвилин?

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олено Михайлівно. Не вийшло. І тому я ще раз прошу, шановні колеги, у своїх виступах розпочинайте з рекомендацій, з головного, що має бути включено. Дякую.

Запрошую до слова голову Російської громади України Костянтина Вікторовича Шурова. Будь ласка.

ШУРОВ К.В. Спасибо большое за возможность выступить. Приветствую всех коллег здесь! И начну сразу по делу.

Языковая политика в области образования на русском языке, на наш взгляд, абсолютно неудовлетворительна. Русские, даже по данным отнюдь не однозначной переписи, составляют более 17 процентов населения Украины, а численность школ – менее 5 процентов (830-850). Те данные, которые нам предоставили сегодня, где указано количество школ с русским языком обучения, 1256, - это данные, цифры 2007 года.

В Киеве школ с русским языком обучения – всего 5, из более чем 500. И в каждой из них всего по два первых класса на  потоке. Таким образом, мы имеем 10 классов на весь Киев. А это максимум – 600-700  детей, из более чем 30 тысяч первоклассников каждый год. Русские в Киеве – это 22 процента.

Еще 13 лет назад было принято постановление Кабинета Министров Украины по приведению  сети средних школ в соответствие с национальным составом населения. Оно, как видите, не выполняется до сих пор. Малейшая попытка родителей открыть класс с русским языком обучения наталкивается на мощнейшее сопротивление и противодействие системы образования и   некоторых общественных организаций.

Весной этого года министр образования Дмитрий Табачник, абсолютно четко чувствуя, насколько это острая проблема, дал поручение и издал приказ для того, чтобы снять напряжение, обязать при наборе в классы спрашивать у родителей, какой язык обучения они желали бы для своих детей. Это до сих пор не выполняется.

Пример. Так, сейчас родители в гимназии № 179 города Киева пытаются открыть класс с русским языком обучения. Руководство школы даже не поставило их в известность о том, что они имеют право выбора языка обучения для своих детей. В нарушение действующего законодательства родителям предлагают оплачивать внеклассное изучение русского языка. Русский язык в этой гимназии начинают изучать с 5 класса, а немецкий и английский – с 1-го, со 2-го. Иначе, как дискриминацией, это назвать тяжело.

Высшее образование. Решением Конституционного Суда от декабря 1999 года желающим получить высшее образование на русском языке поставлен мощнейший барьер. К этому следует добавить: практически запрещено получать высшее образование на русском языке. К этому следует добавить и то, что большая часть терминов и определений сегодня в научной литературе до сих пор существует на русском языке, а учебники на русском языке и справочники по дисциплинам выпускались последний раз более 17 лет назад.

В любом случае, мы рассматриваем ситуацию с правом получения образования на русском языке как политическую, а значит, и разрешение она должна найти исключительно в области принятия сбалансированного политического решения.

Хотел бы добавить ещё, заканчивая выступление, что выпускники школ с русским языком обучения на всех олимпиадах з української мови неизменно становятся призёрами или победителями. Спасибо за внимание.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Дозвольте надати слово голові Закарпатського угорськомовного товариства, президенту Закарпатського Угорського Інституту імені Ф. Ракоці ІІ Ільдико Імріївні Орос.

ОРОС І.І. Шановне товариство, дякую за запрошення. Хотіла би вас ознайомити з рішенням Конференції педагогічного товариства від 15.09.2013 року.

Це питання – це мовні проблеми. На нашу думку, відсутність чіткої, ясно визначеної мети щодо рівня оволодіння українською мовою як державною в школах з мовами національних меншин – це велика проблема. Тому необхідно, подібно як це передбачено державними стандартами освіти та навчальними  програми з іноземних мов, в яких визначено рівень знання відповідної мови, який повинен продемонструвати учень по закінченню 4-го, 9-го та 11 класу, треба розробити такі норми з державної мови. Якщо ці норми є, тоді можемо мати розмову про програми підготовки кадрів та інші. Про це уже сьогодні була мова.

Наступна проблема – це проблема складання ЗНО з української мови. Рекомендуємо для випускників шкіл з мовами навчання національних меншин розробити вимоги ЗНО з української мови та літератури диференційовані: для вступників, які виявили бажання продовжувати навчання за напрямом "українська філологія", вступні випробування проводити за загальними вимогами з української мови та літератури, а для вступників на інші напрями та спеціальності - розробити вимоги та тести ЗНО з урахуванням навчального плану та умов навчання цієї національної меншини, особливо з мови. Я думаю, тут треба перевіряти компетенцію знання мови, як людина може продовжувати своє навчання у вищих навчальних закладах.

Як представників угорської національної меншини нас турбує, що угорська мова і досі не включена до переліку предметів, з яких проводиться зовнішнє незалежне оцінювання. Тому просимо запровадити проведення ЗНО з угорської мови та інтегрованого курсу літератури, яка відрізняється від програми курсу світової літератури.

Рекомендуємо переглянути вимоги щодо переатестації кадрів, які здобули науковий ступінь або вчене звання за кордоном - замість повторного захисту дисертації проводити нострифікацію документа про науковий ступінь, вчене звання, як це робиться у деяких країнах Європи.

Наступна рекомендація - вивчити можливість запровадження викладання історії угорського народу в загальноосвітніх навчальних закладах з угорською мовою навчання в інваріативній частині навчального плану, а не за рахунок факультативу.

Наступна наша проблема стосується запровадження другої іноземної мови. Наш Інститут з Інститутом вдосконалення розробили програму "Угорська мова як іноземна", але її не затвердили в міністерстві. Зараз просимо затвердити програми викладання угорської мови як другої іноземної, оголосити конкурс Міністерства освіти і науки України на створення підручників з угорської мови як другої іноземної і запровадити викладання цієї дисципліни за вибором загальноосвітніх шкіл.

Наступна проблема така: на основі заяв осіб забезпечити видання двомовних документів про освіту на всіх рівнях освіти, у тому числі для випускників 9-х, 11-х класів та професійних і вищих навчальних закладів.

І ще одна проблема, яка вже з 2004 року є у нас. В Закарпатті працює 5 шкіл, засновниками яких є релігійні громади. Вони від держави отримували гроші на державний компонент. Але у 2004 році прийняли такий закон, що немає у нас колективної власності. Форма власності зараз державна, комунальна і приватна. Тобто  одного дня ці школи перевели на приватну власність, і тому держава не може фінансувати ці середні заклади.

Тому просимо сприяти у розробці змін у законах, щоб держава фінансувала всі заклади на рівні хоча би 90-х років. Дякую за увагу.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Я чую всі пропозиції. В прикінцевому слові я на них відреагую.

Шановні колеги, дозвольте зараз надати слово Арнаут Федорі Іванівні, доценту кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, голові Союзу гагаузів України.

АРНАУТ Ф.І. Дуже дякую.

По Закону з ратифікації Європейської хартії регіональних мов або мов меншин гагаузька мова включена до переліку мов, на які він розповсюджується, і гагаузи є корінними жителями України. І тому ми вважаємо, що сьогодні кожний гагауз повинен знати гагаузьку мову, тому що це обов'язок перед нацією, і треба, щоб він обов'язково знав державну мову – це обов'язок перед державою.

В 2013 році в Одеській області в Болградському районі на рівні з болгарською і російською мовами гагаузька мова стала офіційно регіональною мовою.

Сьогодні гагаузька мова вивчається як предмет, тільки по дві години в Одеській області в шести школах. У 2008 році ми перейшли офіційно на латинську графіку, але, на жаль, зі сторони Міністерства освіти ми до сьогоднішнього дня так підтримку і не відчули. Тому Союз гагаузів України за свої кошти надрукував один підручник.

Ця книжка була надрукована  разом з Державним комітетом України у справах національностей та релігій. Потім ми самостійно надрукували підручник для 2 класу, потім для 3-го. Потім ми подумали, що цього не вистачає, і ми також надрукували за власні кошти твори Тараса Шевченка та Лесі Українки гагаузькою мовою, і ця книжка була проведена через кафедру тюркології як підручник. Потім ми також надрукували  за власні кошти турецькою мовою "Кобзар", на жаль, ніхто до сьогоднішнього дня цим не займався і не перекладав Тараса Шевченка.

Ми би хотіли зараз також спитати у Міністерства освіти: які підручники були надруковані з 2008 року гагаузькою мовою? Які плани є і які кроки робляться для реалізації того, щоб гагаузька мова стала на державному рівні захищеною відповідно до Закону про ратифікацію Хартії?

 А також наші пропозиції. Ми пропонуємо підготувати проект для підготовки вчителів зі сторони Міністерства освіти на 10 бюджетних місць для вивчення гагаузької мови на базі кафедри тюркології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. А також хоча б раз надрукувати азбуку за державні кошти гагаузькою мовою. Дякую.     

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Дозвольте надати слово Марії Дмитрівні Пінті, директору  Городненської  загальноосвітньої школи Болградського району Одеської області, члену виконкому Асоціації болгар України.  Будь ласка.

ПІНТІ М.Д. Дякую.

Я, во-первых, хочу поблагодарить организаторов данного форума, потому что участие государственных институтов с участием общественных организаций как раз говорит об одном очень важном элементе: создании гражданского общества.  И такой вопрос, как  изучение  родных языков, имеет важное значение не только для самих национальных меньшинств, но и в целом для государства.

Район, который я представляю, называется Болградский район. В самом названии уже заложено, что основную часть населения составляют болгары.  Из 69 тысяч 623 человек  болгары составляют  56,3 процента, а такие 4 национальности, как болгары, гагаузы, русские и украинцы, составляют 43 процента населения района.  И от того, какую национальную политику мы будем проводить в своем районе, будет зависеть спокойствие в целом не только в районе, но и во всем  государстве.

Известный английский  политолог Дарендорф говорил, что конституцию любого государства  можно ввести за 6 месяцев, а чтобы построить гражданское общество, нужно 60 лет.

Я хочу сказать, что в нашей стране, в Украине, существует очень много нормативно-правовых документов, которые позволяют как реализовать право на изучение родного языка, так и  вести обучение на родном языке.

Существуют ли какие-то проблемы для реализации этих нормативно-правовых документов? Конечно, они есть, и сегодня у докладчиков это прозвучало. Как член исполкома Ассоциации болгар Украины, хочу сказать, что эту Ассоциацию возглавляет народный депутат Украины Антон Иванович Киссе, который делает очень много для того, чтобы не только вопросы языка, но и уважения традиций, правильной государственной политики были на должном уровне, чтобы как можно более активно вовлекать в эту работу население региона. В силу своей занятости он не смог принять участие в нашем круглом столе и поручил выступить мне, как представителю Ассоциации.

Я хочу сказать, что над этой проблемой мы работаем очень давно. И не имея даже материальной базы, мы все-таки, пользуясь законодательной базой, решили провести эксперимент в своей родной школе. Я думаю, что этот эксперимент может заинтересовать и представителей других национальных меньшинств. Учитывая, что родной язык создает условия для того, чтобы знания были качественными, мы начинаем обучение на родном языке.

И тут же, мы потихонечку, в первом же классе начинается весь процесс обучения на родном языке и в первом же классе, мы изучаем украинский язык. Во втором классе количество предметов, которые ведутся на родном языке, сокращается, а в третьем и в четвертом полностью обучение уже ведется на украинском языке. В чем полезность этого эксперимента? В том, что дети легче адаптируются к учебным условиям, уровень тревожности очень сокращается, дети себя чувствуют свободно, не закрепощенно и это создает условия получать качественный результат образования. С тех пор, как мы начали этот эксперимент, процент детей, поступающих в высшие учебные заведения резко увеличился, увеличилось количество победителей на областных, районных олимпиадах. У нас есть хорошие показатели, которые говорят, что эксперимент дает положительные результаты. Впоследствии болгарский язык изучается как предмет, вплоть до 11 класса.

Мы ввели и изучение русского языка, потому что знание русского языка должно позволить детям быть более коммуникабельными, а знание государственного языка, как самого основного предмета, позволит им войти в социум более уверенно и быть востребованными. Таково значение нашего эксперимента. Но проблема в том, что нужны ученые, которые бы включились в эксперимент и вместе с практиками обобщили его результаты  –  и в итоге показали не только нам, уже убежденным в ценности эксперимента, но и другим людям его полезность.

Что касается проблем, которые существуют, и они прозвучали и у представителей других национальных меньшинств, то я хочу сказать, что нам не хватает, естественно, учебников, нам не хватает методической, справочной литературы, для того,чтобы  обучение велось на  родном языке, и особенно для изучения предметов "болгарский язык" и "болгарская литература".

Здесь  говорили о количестве учебных изданий на болгарском языке. Честно вам скажу, мы не знакомы  с этими учебниками, потому что есть программа, утвержденная Министерством образования, а нет учебников, изданных под эту программу. И нашим учителям, чтобы дать урок болгарского языка или болгарской литературы, приходится использовать  огромное  количество учебных пособий.

 Я должна отдать должное Болгарии, которая сделала все возможное, чтобы мы изучали эти предметы по учебникам, изданным в Болгарии. На 60 тысяч евро Болгария подарила нам учебников для изучения болгарского языка и литературы. Но очень бы хотелось, чтобы у нас были свои учебники, изданные в Украине.

 Поэтому я предлагаю Министерству образования и Институту инновационных технологий задуматься над таким предложением, создать совместные авторские группы, где бы участвовали практики вместе с учеными Академии педагогических наук. Я думаю, что такие учебники будут очень полезными.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я прошу завершувати.

ПІНТІ М.Д. Нет часов для изучения болгарского языка в инвариативной части учебного плана. Поэтому предлагаем ввести болгарский язык и литературу в инвариативную часть. Предлагаю ввести региональные учебные планы, позволяющие  более полно учитывать образовательные интересы национальных меньшинств.   До недавнего времени такие региональные учебные планы существовали, но буквально с этого года они почему-то отменены, предлагаю вернуться к  ним. Спасибо.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Надаю слово  Селенділі Лемарі Сергіївні, заступнику  міністра освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим.

СЕЛЕНДІЛІ Л.С. Спасибо.

Спасибо за то, что вы предоставили возможность дать информацию по реализации языковой политики в Автономной Республике Крым, в том числе по образованию на языках национальных меньшинств, и высказать свои предложения.

В Автономной Республике Крым реализуется конституционное право граждан на обучение на родных языках и на их изучение. Сеть общеобразовательных учебных заведений формируется с учетом демографической ситуации согласно с национальным складом и потребностями населения. Так в 2013-2014 году на украинском языке обучается 7,3 процента, крымскотатарском – 3,2 процента и  на русском языке 89,5 процента учащихся. В 2012-2013 году крымскотатарский язык как предмет изучали 12972 учащихся, факультативно 6420 учащихся. В качестве второго иностранного языка в 2013-2014 году его изучают 220 учащихся в 16 классах восьми регионов Автономной Республики Крым независимо от национальной принадлежности. В 2012-2013 учебном году 713 учащихся изучают 9 языков национальных меньшинств – армянский, болгарский, караимский, новогреческий, немецкий, польский, эстонский, корейский, иврит и другие.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Шановна Лемаро Сергіївно, я Вас прошу, рекомендації одразу, тому що у нас залишається час лише на декілька виступів.

СЕЛЕНДІЛІ Л.С. Хорошо. Рекомендации будут связаны со следующим. В последнее время издаются переводные ученики на крымскотатарском языке. К сожалению, научно-методический совет Автономной Республики Крым, единственный по крымскотатарскому языку, абсолютно не участвует в этом процессе,  не осуществляет научную, научно-техническую экспертизу, что приводит к огромному количеству ошибок в этих переводных учебниках, на некоторых страницах бывает более 100-150 ошибок.

Кроме этого, необходимо сказать, что в Крыму издается множество различной учебно-методической, справочной и дидактической литературы. Научно-методический совет ее обсуждает, и  нам необходимо предоставить полномочия по присвоению грифа "рекомендовано для использования в учебно-воспитательном процессе". Потому что мы создаем пособие – и нам необходимо сразу внедрять его в образовательный процесс. Процесс получения грифа сейчас очень усложнен.

Дальше – кадровое обеспечение. Мы знаем, что для национальных школ необходимы не только преподаватели крымскотатарского языка и литературы, подготовку которых ведут Крымский инженерно-педагогический университет и Таврийский  национальный университет. Необходимо обеспечить подготовку кадров для работы в школах и классах с  крымскотатарским языком обучения  по всем  школьным дисциплинам. К сожалению, на данный момент даже не существует курсов повышения квалификации, специалисты-предметники проходят  курсы повышения квалификации на русском языке.

Далее. Как известно, все 15 школ с крымскотатарским языком обучения были созданы в переоборудованных помещениях, где был сделан капитальный ремонт. А мы все-таки говорим о том, что необходимо формировать учебно-воспитательные комплексы, строить дошкольные и общеобразовательные учебные заведения с обучением на крымскотатарском языке в тех регионах, где живут крымские татары. Необходимы также проведение реконструкции учебных заведений, пристройка спортзалов, пищеблоков, мастерских и так далее. И основное решение этих и других насущных проблем мы видим в создании и принятии государственной программы образования на крымскотатарском языке. Сейчас мы завершаем работу над концепцией этой государственной программы и просим в дальнейшем поддержать ее принятие. Спасибо большое.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, ми сьогодні працюємо виключно до 17.30. Якщо ще залишити час для заключного слова і відповідей Міністерства освіти і науки, то зрозуміло, що весь той список, який є сьогодні у нас промовців, неможливо буде реалізувати.  В зв'язку з цим  ми чекаємо ваших письмових варіантів виступу і  рекомендацій, щоб ми могли їх врахувати в рішенні Комітету.

А я надаю слово Денису Матвеєву, керівникові проекту "Кримський політичний діалог".

МАТВЕЄВ Д. Я благодарю Вас, уважаемая госпожа глава Комитета. С вашего позволения, я буду выступать на русском языке, так как являюсь гостем Украины, благодаря тому, что руковожу  проектом "Крымский политический диалог". Это проект администрируется Международным институтом ПАТРИР и финансируется Министерством иностранных дел Финляндии.

Я бы хотел вкратце поделиться достаточно, с нашей точки зрения, инновационным подходом к решению вопроса образования на родном языке. Это подход, который также позволяет одновременно модернизировать образование в целом в тех классах и школах, где он используется, и называется он "мультилингвальное (или  многоязычное) образование".

Буквально на прошлой неделе, 16  сентября, коллегией Министерства образования и науки Автономной Республики Крым было принято решение о  запуске экспериментальной работы под названием  "Крымская школа", где будет тестироваться крымская модель  мультилингвального образования.

Что же все-таки такое "мультилингвальное образование"? Ключевое отличие мультилингвального образования от традиционного заключается в том, что язык преподавания сам по себе является не только средством для преподавания, обучения, но и его целью.

Многоязычное образование способствует  появлению и внедрению таких методик обучения, которые позволяют учащимся получать академическое образование на нескольких языках. При этом качество образования остается высоким (и международные исследования это доказывают) и обеспечивает выпускнику полноценное будущее в современном мире.  Эти исследования демонстрируют, что в странах с многоязычным образованием выпускники школ показывают  высокий образовательный потенциал, в дальнейшем легче трудоустраиваются  и более конкурентоспособны.

Я хочу с вами поделиться четырьмя основными характеристиками концепции многоязычного,  или мультилингвального, образования - вот этого эксперимента под названием "Крымская школа".

Первая характеристика – это добровольность и альтернативность многоязычного образования.  Концепция предполагает экспериментальное внедрение еще одной образовательной альтернативы. В случае успешности эксперимента и принятия концепции крымской школы она станет альтернативой, которую смогут принимать во внимание родители, ученики при выборе школы. Наличие еще одной альтернативы не заменяет собой формы обучения родным и иностранным языкам, существующие в школах на сегодняшний день.

Вторая характеристика - это постепенность введения классов и групп, работающих в рамках предлагаемой модели, согласно уровню спроса на новую модель у родителей и учеников.

Третья характеристика - это обучение на трех языках, то есть на украинском, русском и крымскотатарском. И обучение этим трем языкам плюс иностранному.

И четвертая характеристика – это создание органичной комфортной трёхъязычной среды за счет поощрения общения и обучения на неродном языке при разных уровнях его знания. То есть любой уровень владения языком в такой среде приветствуется, создаются условия для усовершенствования языка в процессе обучения предметам.

Наш проект базировался на международном опыте Европейского Союза и стран СНГ. Мы провели несколько международных конференций, на которых этим опытом коллеги из одиннадцати стран делились с крымскими методистами и работниками системы образования. Мы очень благодарны и Министерству образования и науки Украины, и Министерству образования и науки, молодежи и спорта АРК, и постоянной комиссии АРК по образованию и науке за их поддержку.

Мы хотели бы, конечно же, в тот момент, когда экспериментальная работа будет завершаться и переходить уже в постоянное русло по внедрению многоязычного образования, заручиться поддержкой и Комитета по Верховной Рады по науке и образованию, и естественно, Министерства образования и науки  Украины, и Министерства АРК. Хотели бы, чтобы они продолжили свою поддержку.

Ну и, конечно же, может быть это не рекомендация, но, по крайней мере, предложение, хотели бы поделиться опытом разработки крымской модели многоязычного образования, и международным опытом,  к которому в нашем проекте есть прямой доступ за счет работы в последние 3 года, с другими регионами Украины, которые могут заинтересованы в реализации мультилингвальных концепций образования.

Они помогают улучшать интеграцию учеников, они делают их более конкурентоспособными, ну, и, конечно же, в соответствии с европейскими трендами они дают возможность модернизировать образование в целом, так как подразумеваются другие отношения между учениками и учителями в этой системе образования и большее участие учеников в процессе обучения.

Рекомендации я передам в письменном виде. Благодарю вас.

Текст, поданий Д. Матвеєвим на додаток у письмовому вигляді: Рекомендації. Розглянути можливість поширення практичного досвіду запровадження мультилінгвальної освіти як освітнього експерименту в школах з навчанням мовами національних меншин.

Провести консультації стосовно можливостей запровадження моделей мультилінгвального виховання в окремих дошкільних закладах.

Організувати науково-методичні семінари з висвітлення практичного досвіду впровадження мультилінгвальної освіти в європейських країнах та моделей мультилінгвальної освіти для методистів, працівників системи освіти у школах з навчанням мовами національних меншин.

Організувати та провести методично-інформаційні тренінги з методистами та викладачами шкіл з навчанням мовами національних меншин стосовно методики викладання в мультилінгвальних закладах освіти.

Сприяти реалізації експерименту «Кримська школа» в АР Крим в дошкільних навчальних закладах та початковій школі, надаючи теоретичну та практичну підтримку навчально-методичній групі під час опрацювання програм.

Розглянути можливість підготовки Концепції мультилінгвальної освіти в навчальних закладах.

Науковим установам: Дослідити та вивчити досвід започаткування та розвитку мультилінгвальної освіти в країнах Європи, підготувати інформаційно-аналітичні матеріали, методичні рекомендації.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую голову Національної експертної комісії  України з питань захисту суспільної моралі Василя Васильовича Костицького.

КОСТИЦЬКИЙ В.В. Дякую.

Шановна Ліліє Михайлівно, шановні пані і панове, хочу привітати вас всіх від Національної комісії України з питань захисту суспільної моралі, висловити вдячність Комітету з питань освіти і науки за те, що це важливе питання є сьогодні предметом нашої дискусії. Вона дуже важлива для України як багатонаціональної і мультикультурної держави.

І, звичайно, враховуючи побажання голови Комітету, я не буду зупинятися на якихось цифрах, говорити про те, що у нас 1200 шкіл з викладанням російською мовою, 88 – румунською, 66 – угорською, продовжувати цей перелік. Я тільки зупинюся на кількох пропозиціях.

Отже, і перша думка аналітична. Чи те, що зараз є в Україні у плані реалізації намірів держави і європейських стандартів для забезпечення тих питань, які ставлять сьогодні представники національних і культурних товариств України, достатньо? Звичайно, ні.  Проблема тут, по-перше, полягає у тому, що фінансові можливості не завжди є для того, щоб ці питання вирішувати. І друга проблема полягає в тому, як розвивається ситуація у суспільстві у плані, скажімо так, спілкування між націями і етносами.

Національна комісія України з питань захисту суспільної моралі на сьогодні є єдиним органом в державі, який має своїм завданням протидію національній і релігійній ворожнечі і реалізує його по можливості.

Я, на жаль, мушу тут сказати цю неприємну річ. Не дивлячись на те, що у загальному обсязі тих питань, які вирішує комісія, проблеми національної і релігійної ворожнечі складають дуже невеликий відсоток, кількість інформаційних матеріалів, у яких ці питання з'являються, кожного року зростає у 3-4 рази.

Найчастіше об'єктом агресії і дискримінації в Україні є українці, кримські татари, євреї, росіяни, роми, і дуже рідко бувають представники інших національностей. І це, напевно, питання, над яким треба задуматись. То я, звичайно, хотів би просити нас всіх, щоб ми на цю проблему звернули увагу.

Чи держава демонструє політичну волю? Очевидно. І цей круглий стіл теж є демонстрація того, що влада, українська держава робить крок за кроком, демонструє зусилля, спрямовані на вирішення проблем етносів і національностей, які мешкають в Україні.

Тому я сьогодні теж хотів би сказати, що Національна комісія свою лепту тут вносить. Ми підготували кілька проектів законів. Зокрема, проект Закону про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення, де ми пропонуємо встановити відповідальність за публічне використання висловів, які принижують людську гідність за національною ознакою.

Я буду просити, щоб Комітети з питань науки і освіти, ну і, звичайно, культури і духовності, і прав людини цей проект розглянули. Можливо, Ліліє Михайлівно, запросити мене на це засідання комітету для того, щоб його віддати в сесійний зал. І ще один, більший проект закону, де також передбачається посилення адміністративної та кримінальної відповідальності. Це те, що треба і можна робити.

Друге. 10 жовтня, за пропозицією керівників організацій національних меншин, співголів Товариства національних меншин, які є у Верховній Раді, а їх є п'ять співголів, заплановано провести тут зустріч з питань міжнаціональної злагоди і національної толерантності. Я не знаю, можливо, що вас сюди теж всіх запросять. А на сьогоднішній день  йде мова про участь вчених, юристів, для того щоб  виробляти якісь інші, наступні політико-правові  кроки у цій сфері.

Третє. Планується велика конференція, Національна комісія її запланувала  давно вже. Ми маємо підтримку Ради Європи, Міністерства закордонних справ, Посольства Республіки Польща, Посольства Румунії, Посольства Словаччини, ведуться переговори з Посольством Угорщини і розпочинаються переговори з Посольством Росії, щоб таку проблему, дуже   важливу, обговорити. І я закликаю всіх, ми будемо до вас звертатися, долучитися до організації цієї конференції. 

І четверте. Оскільки  така особливість цікава, що і українці в  Україні є об'єктом дискримінації, і, можливо, так є і за кордоном, і, в принципі,  Україна демонструє свої зусилля, в першу чергу політичні, спрямовані на забезпечення міжнаціональної злагоди.  Я можу назвати, наприклад, дуже відомий фестиваль Запорізький "Ми – українські", який проводять за участю Національної  комісії нашої представники  всіх національно-культурних товариств, які є, і інші заходи. Так от, я думаю, можливо, Ліліє Михайлівно, Ви погодитесь з тим, чи  не можна було б від круглого столу, не формуючи якусь спеціальну резолюцію,  а просто звернення  до міжпарламентських груп,  які є в українському парламенті  по співпраці з парламентаріями, з депутатами інших парламентів, щоб на цих міжпарламентських групах розглянути питання, аналогічні тим, бо, можливо, є проблеми в українців за кордоном. Я би просив, якщо можна, це передбачити    в нашому рішенні.

Я розумію, що перебираю час, тому я просто дякую вам всім за вашу готовність до співпраці. І ще раз кажу, що, на жаль,  нам дістаються найгірші проблеми, які є у  в міжнаціональних відносинах, і ми дуже гостро на них реагуємо. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую. 

Дозвольте надати слово Тамарі  Азатівні Салістій-Григорян, заступнику голови Кримського вірменського товариства з питань освіти.

САЛІСТА-ГРИГОРЯН Т.А. Спасибо.

 Я понимаю, что осталось, очень мало времени, и поэтому я хотела бы обратить внимание на скорбную цифру, которая дана в основном докладе Министерства  образования Украины. 53 человека армянской национальности изучают армянский язык в школах Украины, и то факультативно. Хотя эта цифра не соответствует действительности, потому что в прошлом году по данным Министерства  образования Автономной Республики Крым это 102 человека, но это только школы Крыма. И после стоят только 3 национальности: ромы, урумы и еще одна. То есть хуже ситуации вообще нет.

И, тем не менее, я хочу сказать огромное спасибо Министерству образования Автономной Республики Крым, Министерству образования Украины за то, что мы имели возможность вот эту программу "Армянский язык для 1-4 класслов общеобразовательных школ Украины с русским и украинским языками обучения" издать. И сегодня она является законодательной основой для того, чтобы поступательный процесс, который начат в Крыму, в 5 школах у нас есть группы изучения армянского языка, пошел по Украине. На сегодняшний день уже в 2 школах Харькова созданы такие группы.

Но, я хотела бы, не останавливаясь на всех остальных проблемах, потому что у нас их огромное количество, это ужасная цифра,  я хотела бы, и ради этого я сюда приехала, поддержать наших учителей. Аттестацию учителей армянского языка в Украине мы провести не можем. Они остаются специалистами, несмотря на свой стаж и опыт работы. Тем не менее, они проходят курсы повышения квалификации в Армении, которые прекрасно организованы Министерствами образования и диаспоры Армении. Они привозят это свидетельство в Украину, но они здесь не признаются, об этом говорили сегодня греки, и не только они.

Я прошу решить вопрос, который я лично и учителя Украины,  на научно-практической конференции, которую мы проводили в Симферополе в прошлом году, поставили самым острым образом. Внесите, помогите нам внести в Договор о культурном сотрудничестве между Арменией и Украиной положение о признании этих свидетельств. Мы хотя бы поддержим те кадры, которые у нас есть. Хотя есть другие пути решения: создание соответствующих курсов здесь, на территории Украины, пожалуйста, в Ялте мы готовы вас принимать, в Киеве, я думаю, Союз армян Украины все для этого сделает. Вилен Шатворян, который является депутатом Верховной Рады Украины и главой одной из межправительственных групп, очень много сейчас делает для того, чтобы поддержать молодежь и подрастающее поколение,  наших соотечественников в Украине, я думаю, поможет в этом вопросе. Пожалуйста, помогите нам с этим.

Таким образом, я предлагаю:

- решить вопрос о признании в Украине свидетельств об окончании курсов повышения квалификации учителей армянского языка, истории  и культуры, полученных на курсах при Министерстве образования и науки или Министерстве диаспоры в Республике Армения.
Этот вопрос был поставлен перед МОНМС Украины, МОН Республики Армения, Посольством РА в Украине, Союзом армян Украины, но в течении трех лет мы не получили результата. В Крымской Автономии сегодня изучается армянский язык в 5 школах Симферополя, Евпатории, Керчи. Готовы тарифицировать учителей армянского языка в общеобразовательных школах Ялты и Сак. Прохождение аттестации учителями армянского языка ежегодно "спотыкается" об отсутствие курсов повышения квалификации в Украине для учителей армянского языка;

- желательно также организовать в Украине курсы повышения квалификации (Киев, Крым) с привлечением специалистов из Республики Армения.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Я до слова хочу запросити Аркадія Ілліча Монастирського, президента Єврейського форуму України.

МОНАСТИРСЬКИЙ А.І. Шановна Ліліє Михайлівно, шановні друзі! Зупинюсь тільки на тих проблемах, які стоять перед нами. І, працюючи головою громадської ради при Міністерстві освіти, хочу сказати, що діяльність нашої ради все ж таки за два роки  призвела до того, що багато чого було зроблено, але залишились питання  і проблеми, які стоять. Ми хотіли би винести на ваш суд те, щоб була можливість сприяти тому, щоб вирішувати ці проблеми у майбутньому, коли буде розроблятися базовий закон про освіту України.

 Багато інформації маємо про те, що підручниками забезпечуються державні школи, але проблема є з приватними школами і хотілося б, щоб у цьому законі все ж таки забезпечення було  і на всі приватні школи, і щоб навчальні заклади забезпечувалися не тільки підручниками, але і посібниками, і робочими зошитами. Тому я, як батько, знаю про те, що нам приходиться багато докуповувати і робочих зошитів окремо, і тому подібне. Тому що можливості для фінансування не передбачені.

Хотів би сказати, що вивчаючи підручники, якими користуються наші діти, навчаючись в національних або українських школах, ми бачимо, що, наприклад, дуже мало взагалі є матеріалів про національні меншини в Україні. Кажу про те, що, може, треба створити один такий підручник "Я і Україна", який розповідатиме про те, хто живе, які народи живуть в Україні. Бо більшість українців, дітей, які навчаються в  українських школах, вони майже нічого не знають ані про традиції, ані про релігії, які сповідують ті чи інші національні меншини, і багато чого іншого.

Предмет, який є у нас, "Світова література", теж дуже стисло дається, загальні якісь відомості про письменників, які народилися, виросли  в Україні, які є представниками національних меншин і є  гордістю наших народів. Але все ж таки, майже, знову ж таки, нічого не відомо учням про них.

Хочу сказати, що вже багато років -  і це питання, може, до Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, - взагалі не  проводились такі конференції, де б могли взяти участь всі  вчителі, які викладають в національних школах. Можливо, треба закласти в бюджет, запропонувати або семінар, або конференцію вчителів  шкіл з  національними мовами викладання, для того щоб ми мали можливість поговорити про свої проблеми. Дуже добре, що ми сьогодні маємо можливість знати більше один про одного: які є інновації, які є досягнення того чи іншого народу, - але треба, щоб фахівці зустрічалися, мали  можливість зустрічатися і поділитися тими успіхами, які вони мають.

Питання олімпіад з мов національних меншин. Теж треба уважніше відноситись до потреб національних меншин, тому що  проблеми, які  є, знову-таки, з  новогрецькою олімпіадою і з іншими олімпіадами. Дуже добре, що в цьому році міністерство проводило олімпіаду  за  знання російської мови, але треба, щоб інші національні меншини мали можливість на те, щоб проводились олімпіади з їхніх мов.

Декілька слів про мови, які зникають. Тут  називали ці мови: їдиш, караїмська, кримчацька. Мені здається, що треба вивчати досвід, який є у європейських країнах, в Західній Європі. От, наприклад, у 1998 році була прийнята Резолюція з підтримки мови їдиш Радою Європи. І після цього такі країни, як Австрія, Німеччина, Франція, зробили багато для того, щоби підтримати цю мову, відродити її. Були створені лабораторії, які взяли під піклування те, що залишилося, і почали підтримувати ці мови, розробляти методичні посібники, словники тощо.

Я знаю про те, що, наприклад, в Інституті мовознавства Національної академії наук України є такий відділ, але ми не знаємо, чим він займається якраз у питаннях національних мов. Можливо, при ньому можна створити подібну лабораторію для підтримки мов, що зникають.

І мені здається, що проведення таких заходів дає можливість громадським організаціям, громадським діячам, вчителям достукатися до наших законодавчих органів влади і виконавчих органів влади. Це можливість для того, щоб ми почули один одного.

І ще останнє, наостанок.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Аркадію Іллічу. Завершуйте, будь ласка.

МОНАСТИРСЬКИЙ А.І. Мені здається, що треба вийти все ж таки з ініціативою і створити нарешті такий посібник - "Історія етносів України".  Є люди, які можуть його створити, можемо назвати їх імена. Цей посібник міг би бути цікавим і в школах з українською мовою навчання, і в школах з навчанням мовами національних меншин. Дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую.

У нас залишилося дуже мало часу. І в зв'язку з цим я можу надати слово, поза запланованими ще трьома виступами, тільки комусь одному, хто дуже наполягає. Я так розумію, що дуже наполягає Ауріка Василівна Божеску. Тільки я прошу Вас виступ зробити  ще коротшим. Тільки рекомендації – те, що дуже болить.

БОЖЕСКУ А.В. Дякую, Ліліє Михайлівно.

Шановні колеги і шановні присутні народні депутати! Річ у тому, що  ми ось декілька таких практичних питань, наприклад, як підручники, олімпіади, тестування мовами меншин, розглядали декілька разів на громадській раді, яка при Міністерстві освіти і, звичайно, хотілось би, щоб рекомендації цього зібрання поважного доходили до міністра, доходили до Інституту інноваційних технологій і їх брали до уваги.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ви можете нам надати ці рекомендації у письмовому вигляді. Будь ласка.

БОЖЕСКУ А.В. Звичайно. Я думаю, що голова громадської ради їх вам надає, мабуть, постійно.

Я на прикладі одної школи. Жахлива ситуація у сьомому класі. Крім того, що звучало, що немає підручника з української мови і літератури, користуються виданням 1999 року, то немає також і з історії України, 2001 роком користуються, історії середніх віків, 1996 роком  користуються, географії тощо. І потрібно перекладати підручники, бо їх взагалі ще немає у перекладі на румунську, наприклад, з правознавства, з історії України, 9-10-11 класи, з географії, 9 і 10 клас, немає підручника в 10-му класі з французької мови, з української літератури у 10-му класі також. Немає взагалі перекладних підручників для профільного навчання, тобто там, де поглиблено вивчають предмети в ліцеях і в гімназіях. У дитячих садках немає взагалі казок рідною мовою. Те, що нам дістається з-за кордону, наприклад, з Румунії, з Молдови, це крапля в морі і цього не вистачає жахливо.

Тепер щодо олімпіад з мов меншин. Вони вивчаються як державний компонент, ці мови. То не можна дискримінувати державні дисципліни навчального процесу в нашій державі. І взагалі це некоректно порівнювати з реєстрацією політичних партій, що ця мова вивчається тільки в одній-двох-трьох областях. Потрібно проводити олімпіаду на всеукраїнському етапі і потрібно, звичайно, дати заохочення нашим дітям.

І ще хотіла сказати про одну таку важливу річ, як викладання рідної мови. Наприклад, у Чернівецькій області викладання румунської мови у будь-якій формі відсутнє майже у 20 школах. У нас є населені пункти, де навчальні заклади після Другої світової війни перетворилися зі шкіл з румунською мовою викладання в школи з українською мовою викладання, і від того часу ніяк не можемо досягнути того, щоб румунська мова, рідна мова для населення, вивчалася хоча би на рівні факультативу або ж як предмет, як іноземна мова.

І взагалі хотілося ще сказати про те, що новий проект закону, який передбачається створювати у Верховній Раді, не звужував існуючі права, надані різними законами в Україні, не звужував існуючу мережу освітніх закладів. І, саме головне,  щоби дотримувалися загальнодержавного закону, який прийнятий, і він уже має рік існування, це Закон про засади державної мовної політики.

І хотілося би, щоб у тих випадках, коли вирішується доля наших шкіл, обов'язково були представники меншин присутні, наприклад, в тих поважних зібраннях або в тих поважних органах державної влади. І щоб вони врахували позицію представників національних меншин.

Дякую дуже.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Надаю слово для короткого виступу почесному голові Демократичної спілки угорців України Михайлу Михайловичу Товту.

ТОВТ М.М. Я дуже гарно вам дякую за можливість коротко сказати. І я не буду повторювати всі ті гарні і слушні пропозиції, які прозвучали. Хочу звернутися як до представників виконавчої влади, так і до представників законодавчої влади, шановних народних депутатів, до самого Комітету, до шановної пані голови і, в першу чергу, до колег представників меншин.

Мені здається, що на шляху до європейської інтеграції, на якому ми зрушилися, нам, напевно, потрібно поміняти форму і тональність нашої розмови. Тоді, коли ми тут сидимо у формі бідних родичів - прохачів по реалізації наших законних прав, які передбачені Конституцією і передбачені законом. І не можу я не навести приклади, але їх безліч, по Міністерству освіти про те, що чисто, скажемо, ініціативно, без будь-якого законодавчого примусу, міністерство вводить ідею третьої, четвертої, не знаю якої, іноземної мови в освіту. В той же час, і не задумується над виконанням законодавчого припису про законозобов'язаність про викладання мов національних меншин у регіонах проживання національних меншин. Тобто я би хотів на цьому і завершити.

Шановні колеги, давайте спробуємо не просити, а вимагати від, в першу чергу від виконавчої влади, виконання законів, а від законодавчої влади – прийняття відповідних законів задля наших прав і здійснювати ефективний контроль за реалізацією цих законів. Дякую красно.

(Повний текст виступу М. М. Товта, переданий ним у письмовому вигляді, наводиться у додатку).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. (Оплески)

Шановні колеги, я хочу на завершення надати слово, на завершення в обговоренні, Надзвичайному і Повноваженому Послу Угорщини в Україні пану Міхалю Баєру, який з нами добув до завершення цей круглий стіл і якому я дуже вдячна за попереднє обговорення питань, що стали предметом дискусії сьогодні. Будь ласка.

БАЄР МІХАЛЬ. Шановна пані голово! Шановні пані та панове! Шановні народні депутати! Я намагатимуся говорити дуже коротко.

Дуже дякую за запрошення і вітаю започаткування цього діалогу. Я сподіваюся, що цей круглий стіл буде знову повторюватися і швидко, не через 10 років принаймні.

Що просить угорський уряд від закарпатських угорців? Зберігати рідну мову, культуру і бути угорцями. Нехай вони, закарпатські угорці, будуть громадянами України, які поважають  закони України, і нехай вони чудово  розмовляють державною мовою України. І водночас  паралельно з цим ми вважаємо, що вони повинні бути успішними на своїй батьківщині.

Одним дуже коротким реченням можна підсумувати все, про що ми говорили: має бути ефективне навчання для того, щоб всі мали конкурентоспроможні знання.

Я відвідував дуже багато шкіл на Закарпатті, я можу сказати, що треба дуже багато працювати для того, щоб була конкурентоспроможність. Як я чув від багатьох представників інших національних меншин, їм теж не легше, ніж нам. І єдине велике прохання, щоб український уряд забезпечив  ефективне рівноправ'я в цьому питанні. Національна меншина повинна мати свою еліту, власну еліту, яка може керувати цією національною меншиною  у всіх сферах життя. І для  цього є велика необхідність в тому, щоб всі люди, всі її представники були інтелігентними, високоосвіченими.  Для цього необхідна підтримка українського уряду і української політичної еліти, і також співпраця з ними.

Суспільство – це як велика родина. У великій родині тим, хто слабкий, хто є маленьким, більше сприяють і більше їм допомагають. Тому ми сподіваємося на те, що велика родина, велика нація буде підтримувати і сприяти у всьому маленькій нації, маленьким національним меншинам.

Якщо можливо сказати декілька таких, ключових моментів: це повинні бути увага, терпіння, терпимість і допомога. Не раз я розмовляв з представниками українського уряду стосовно питань національних меншин. І не раз я бачив, що відповідають на мої запитання статистичними даними. Але ці відповіді статистичні, вони не вирішують питання, вони можуть надати відповідь на те, скільки підручників було, скільки грошей було надано. Але це ще не розв'язує того питання, яке поставлено. Я розумію, що бюджет, який виділяється, кошти, які виділяються на школи, і ситуація із ними явно не є кращою чи хорошою.

Але дозвольте ще раз повернутися до того моменту, що я говорив про сім'ю, про велику сім'ю і про стосунки між великою сім'єю і маленькими представниками її.

Я, будучи дипломатом, і людиною, яка знає декілька мов, я знаю, що угорська мова є дуже важкою. Я думаю, що і інші національні меншини можуть про це говорити, про свою мову. І тому я вважаю дуже важливим, щоб ми ставилися до цих проблем і питань з деякою диференціацією стосовно національних меншин.

І, якщо дозволите, дві маленькі примітки. Звичайно, ми, хоча і не говорили про це з пані Ільдикою Орос, але я хотів би поговорити про те, що деякі школи стали, тому що була реформа в Законі "Про освіту", вони стали приватними школами. І в цих школах навчаються діти громадян України, і вони не є дохідними, не приносять дохід. Тому вони як би знімають певний тягар з пліч  українського бюджету. Тому в цьому питанні я теж  хотів би попросити зрушень, і важливо досягнути рівноправ'я так само тут.

І ще одне дуже важливе питання, яке стосується європейської інтеграції, шляху до європейської інтеграції  України.  В Закарпатті основою того миру, який  існував завжди і  існує тепер, є те, що національні меншини розмовляли мовами одна іншої.  І я вважаю, і я раджу повернутись до  цієї практики, я вважаю, що це дуже допоможе становищу теперішньому. Дуже дякую.

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, пане Посол.

Шановні колеги, ми домовилися з Олександром Андрійовичем Удодом, оскільки прозвучало дуже багато запитань і, зокрема, до Міністерства освіти і науки, що за браком часу, ці запитання і відповіді на них будуть опубліковані на сайті Інституту інноваційних технологій і змісту освіти.

Тут, серед нас, знаходяться працівники секретаріату Комітету з питань освіти і науки, і дозвольте мені запевнити вас, що я беру на себе зобов'язання, що ми на засіданні Комітету обговоримо всі ваші пропозиції і затвердимо рекомендації до різних  органів виконавчої влади, а також  їх покладемо в основу частини рекомендацій парламентських слухань.

Я доповідаю вам,  що 23 жовтня в парламенті відбудуться слухання на тему: "Доступність та якість загальної середньої освіти: стан й шлях поліпшення". Одним з питань обов’язково буде питання освіти  національних меншин. І цей  круглий стіл зможе також репрезентувати свої рекомендації на парламентських слуханнях.

Я надзвичайно вдячна всім представникам дипломатичних представництв, які присутні сьогодні і беруть участь в засіданні круглого столу. Я переконана, що це зібрання – це лише початок шляху для наступного прогресу в нашому порозумінні і вирішенні існуючих проблем.

Але, в той же час, ми розраховуємо і на подібне ставлення і задоволення освітніх потреб української національної меншини у ваших країнах.

Зрозуміло, що це є темою окремого круглого столу. Але не можу не сказати, що, наприклад, нас непокоїть, що, незважаючи на те, що в Російській Федерації мешкає близько двох мільйонів етнічних українців, в країні немає жодної школи з навчанням українською мовою і функціонує лише 10 шкіл з вивченням української мови та українознавчих предметів.

У той же час ми вдячні Республіці Польща. Тут живе  49 тисяч українців, в країні працює п'ять загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням українською мовою, є понад  140 пунктів навчання української мови. Але для нас важливо, щоб також була можливість  запровадити українську  мову як іноземну в системі польської освіти з подальшою можливістю складання випускних іспитів з цієї дисципліни в навчальних закладах Польщі. Це пов'язано з наступним здобуттям вищої  освіти. 

Подібна ж проблема – проблема кваліфікаційних іспитів – є щодо ситуації з українською мовою в Угорщині. Ми б дуже просили пана Міхаля Баєра сприяти відновленню можливості складання в Угорщині кваліфіційних іспитів з української мови, а також визнання кваліфікаційними тих іспитів з української мови, що складаються випускниками філологічних факультетів вищих навчальних закладів, які вивчають українську мову як другу спеціалізацію.

Вочевидь, по різних країнах, де мешкають українці, у нас є певна проблематика. І я готова спілкуватися з представниками посольств на цю тему.

Хочу ще раз висловити всім учасникам величезну вдячність за співпрацю, за наполегливість і за чесність в окресленні тих проблем, які сьогодні прозвучали. Я дякую всім за змістовні виступи. І я дякую кожному тут присутньому, небайдужому до цієї проблематики.

Прошу ще раз тих, хто не зміг виступити або висловитися повністю, надати нам тексти в письмовому вигляді.

Щиро дякую за увагу.

Додаток. Тексти виступів та пропозиції, подані у письмовому вигляді.

ІЛЬЧУК Віолета Тадеушівна, вчитель польської мови та літератури ЗОШ № 24 з навчанням польською мовою
м. Львова.

Школи з навчанням мовами національних меншин становлять значну частину ЗНЗ України. Як і інші навчальні заклади, згідно з нормативно-правовими актами, вони надають освітні послуги, забезпечуючи права громадян - членів національних спільнот здобувати освіту рідною мовою.

Щодо шкіл з навчанням польською мовою, то  таких в Україні п’ять, з них чотири - у Львівській області. У навчально-виховному процесі такого типу шкіл є позитивні досягнення. Учні здобувають знання рідною мовою, можуть користуватися перекладними підручниками польською мовою, від цього навчального року вперше можуть показати свої знання на Всеукраїнській предметній олімпіаді з польської мови та літератури. У 4, 9, 11 класах учні складають державну підсумкову атестацію  з польської мови.

Однак школа з навчанням польською мовою зіткнулась з рядом проблем, які потребують негайного вирішення. По-перше,  згідно з новим Типовим навчальним планом (наказ МОНУ від 03.04.2012 р. № 409 зі змінами, наказ від 17.05.2013 р. № 551) від цього навчального року зменшено кількість годин на викладання рідної мови, у порівнянні з попереднім Типовим планом (наказ від  23.02.2004 р. № 132 зі змінами, наказ від 05.02.2009 р.
№ 66).

Зменшено також кількість годин варіативної складової, таким чином учні не мають змоги в повному обсязі прослухати курси «Історія Польщі», «Географія Польщі».

Нашою пропозицією у вирішенні цієї проблеми є збільшення  кількості годин на вивчення рідної мови чи спецкурсів за рахунок відміни у школі з навчанням польською мовою  вивчення другої іноземної. Аргументом є те, що учні вже вивчають три мови: рідну (польську), українську і англійську. Школа не є спеціалізованою, а загальноосвітньою.

Наступна пропозиція: здійснювати поділ учнів класу на групи для вивчення польської мови, оскільки для вивчення української та англійської мов клас ділиться.

Гострою стала проблема із підручниками для шкіл з навчанням польською мовою, які друкуються з розрахунку на контингент  учнів у поточному навчальному році. Наприклад, цьогоріч у 5 класі навчаються 16 учнів, а наступного року буде навчатися 28 учнів. Стоїть питання: як забезпечити 12 учнів підручниками, яких не буде вистачати через рік і які неможливо  буде придбати комерційним шляхом, оскільки продаж таких підручників заборонений?

Наша пропозиція наступна: друкувати підручники в обсязі не менше 30 екземплярів з розрахунку на один клас, тоді  і  вартість цих підручників була б меншою і питання забезпечення шкіл ними було  б вирішене.

Проблематичною є також якість перекладів підручників польською мовою. Монополію на переклад має видавництво « Світ»,  переклад відбувається у дуже стислі терміни і нефахово.  Користуючись такими підручниками, учні вже підсвідомо запам'ятовують неправильні граматичні та лексичні конструкції рідної мови. Не враховано при перекладі підручників ще одного аспекту: у різних класах з окремого предмета перекладаються підручники різних авторів.

Пропозиція: залучати до перекладів кваліфікованих фахівців і здійснювати переклад підручників одного автора.

Важливою на часі стала проблема викладання української  мови у початковій школі. Зараз навчання українською мовою здійснюється за програмою
О. Хорошковської та Н.Яковицької, які пропонують увесь перший клас вивчати курс розмовної української мови, з другого класу лише вивчати буквар, а у 3-4 класах передбачено інтегроване навчання української мови та літературного читання. Програма, яка нам запропонована, не враховує підготовки учня, які вже приходять у школу із початковим рівнем знань української мови.

Нашою пропозицією є створення альтернативної програми з української мови для 1-4 класів, яка б врахувала цей рівень знань учнів, а також те, що учні перебувають в україномовному середовищі.

АРАДЖИОНІ Маргарита Анатоліївна, завідувач відділу етноконфесійних досліджень Кримського відділення Інституту сходознавстваімені А. Кримського НАН України, керівник групи розробників курсу "Культура добросусідства".

В умовах полікультурності багатьох регіонів України та інтенсивної трудової міграції вважається за необхідне більше приділяти увагу поширенню міжкультурної освіти.

З цією метою пропонується:

1) Широке впровадження елементів міжкультурної освіти в нові програми та підручники, що видаються в Україні, в т.ч. у програми та підручники для національних шкіл та з вивчення мов національних меншин;

2) Постійний моніторинг змісту програм, підручників та посібників (у т.ч. для шкіл національних меншин) щодо їх відповідності основним принципам толерантності;

3) Поширення досвіду системної роботи з раннього попередження міжетнічних конфліктів в АР Крим, зокрема розробки курсу «Культура добросусідства», серед інших регіонів України;

4) Налагодити регулярний обмін досвідом роботи навчальних закладів поліетнічних регіонів України в сфері впровадження в освітнє середовище інноваційних проектів, спрямованих на формування етнічної і конфесійної толерантності, навичок успішної міжкультурної комунікації та раннього попередження конфліктів;

5) Підтримувати створення в різних регіонах України інтегрованих курсів з міжкультурної освіти і виховання на кшталт «Культури добросусідства», або адаптування програм і посібників «Культури добросусідства» до умов конкретного регіону України;

6) Першочергово підтримувати багатомовні (не менш 2-3 мов) видання літератури для позакласного читання;

7) Рекомендувати вишам України (1-4 рівнів акредитації, у т. ч. технічних спеціальностей) впроваджувати спецкурси з культурної адаптації до умов регіону, виховання успішної міжкультурної комунікації й толерантності, зважаючи на велику кількість іноземних студентів та досить великий рівень ксенофобії й інтолерантності серед молоді;

8) Рекомендувати загальноосвітнім школам 2-3 ступенів і вишам України активніше впроваджувати медіацію (навчання навичкам посередництва у переговорному процесі) й «медіацію однолітків» як дієвий засіб подолання гострих конфліктних ситуацій серед дітей та дорослих;

9) Рекомендувати використовувати у виховній роботі навчальних закладів України методи й технології відновлювального правосуддя для запобігання рецидивів проявів інтолерантної поведінки й правопорушень на ґрунті ненависті серед підлітків та студентів;

10) Розробити інтегровані курси релігієзнавчого характеру, які будуть у світському ключі знайомити з різноманітними конфесіями, що представлені в Україні, оскільки викладання основ однієї будь-якої релігії або конфесії у поліетнічних й поліконфесійних регіонах є одним із проявів дискримінації за конфесійною ознакою й суттєвим конфліктогеним фактором;

11) Окрему увагу приділити програмам цілеспрямованої, системної роботи з батьками школярів щодо формування толерантності, політкоректності, навичок мирного розв’язання гострих конфліктів, правової освіти, протидії насильству в родині, які можуть впроваджуватися через тематичні батьківські збори, створення «Клубів батьків» тощо;

12) Рекомендувати ввести спеціальні курси з методики роботи педагога у полікультурних колективах (у т. ч. з дітьми мігрантів, представниками традиційних і «нетрадиційних» діаспор) та роботи з батьківськими колективами у програми підготовки та підвищення кваліфікації педагогів у вишах України.

ТОВТ Михайло Михайлович, почесний голова Демократичної спілки угорців України, старший науковий співробітник Інституту держави і права
імені В.М. Корецького НАН України, кандидат юридичних наук

Щодо виконання Міністерством освіти і науки України та здійснення парламентського контролю профільним Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти за виконанням Закону України «Про засади державної мовної політики» стосовно питань освіти мовами меншин.

В Законі України «Про засади державної мовної політики», у своєму більшості знайшли, своє вирішення низка питань, які були проблемними, і протягом останнього десятиліття викликали хвилювання, а інколи й обурення і розпач тих освітян і батьків, які зацікавлені в збереженні і розвитку освіти мовами національних меншин.

Так, нині в Україні силою закону закріплене:

-                 право батьків на вільний вибір мови навчання, за умови обов’язкового вивчення державної мови, в обсязі достатньому для інтеграції в українське суспільство (ч. 1 ст. 20);

-                 що у державних і комунальних загальноосвітніх закладах з навчанням регіональними мовами вивчення предметів ведеться регіональними мовами (за винятком вивчення української мови і літератури) (ч. 8 ст. 20);

-                 що, тести для зовнішнього оцінювання якості освіти, які укладаються державною мовою, за бажанням особи надаються у перекладі на мову відповідної меншини (ч. 9 ст. 20);

-                 документи про освіту, отриману в навчальному закладі з навчанням регіональною мовою, за заявою особи виконується двома мовами – державною і поруч відповідною регіональною мовою (ч.2 ст. 13).

Крім вищенаведених, цей закон містить норму щодо обов’язковості вивчення в усіх загальних середніх навчальних закладах однієї з регіональних мов або мов меншин. При чому, місцевим радам, з урахуванням поширеності цих мов на відповідній території, у відповідності з законодавством про освіту, слід визначити обсяг вивчення мови відповідної меншини (меншин) (ч. 7 ст. 20);

Виконання вимог закону вимагає від органів виконавчої влади відповідних дій, а від законодавчої влади здійснення парламентського контролю за цим процесом.

Які саме дії маються на увазі?

Перш за все інформування громадян про законодавчі зміни, про права і обов’язки, які утворилися у зв’язку зі зміною законодавства. Нами не знайдені докази, ознаки того, щоб МОН України здійснював би будь-які заходи щодо інформування освітян чи батьків про можливість й необхідність подання заяви щодо вибору мови навчання; щодо можливості отримання документів про освіту двома мовами; щодо обов’язковості вивчення регіональних мов в загальноосвітніх закладах.

На запит народних депутатів України про виконання документів про освіту двома мовами МОН гордо звітує про свою непричетність до проблеми, вказуючи на відсутність звернень з низових ланок системи освіти та невідповідність регулятивних документів підзаконного рівня. При тому, що відомо, що в освітянській системі (й не тільки в Україні) без вказівки «з гори» ніхто й ворушитися не посміє, а невідповідні підзаконні акти є компетенцією МОН, принаймні на стадії їх ініціювання.

Крім здійснення перекладів тестів незалежного зовнішнього оцінювання, що здійснювалося і до набуття чинності законом (правда тоді лише як тимчасовий захід), відсутня інформація й щодо розробку директив чи рекомендацій стосовно методів, засобів чи механізмів реалізації набутих у результаті набуття чинності цього Закону прав.

На тлі зволікань щодо виконання вимог Закону з питання обов’язковості вивчення меншинських мов в регіонах їх вживання, дивним видається ініціатива МОН щодо введення вивчення другої іноземної без будь-якого на це уповноваження законом, а тим паче примусу законом щодо цього, при цьому без врахування вимоги Закону про викладання-вивчення регіональних мов.

Тому підтримуючи колег в їх виступах, особливо щодо:

-                 необхідності принципового реформування методології викладання української-державної мови у тих закладах мовами меншин, в яких навчаються діточки, які на початку навчання не володіють державною мовою;

-                 забезпечення можливостей проходження незалежного оцінювання з мови навчання та відповідної літератури для випускників шкіл з мовою викладання національних меншин;

-                 введення диференційованої, відповідної рівню можливих реальних знань, системи оцінки знань з української мови при проходженні незалежного оцінювання для випускників шкіл з мовами навчання національних меншин, й тим самим забезпечити рівність у можливостях щодо доступу до якісної освті,

дозвольте мені використати цей виступ для того, щоб, з огляду на наші спільні євро-інтеграційні нами, звернутися до присутніх, можливо на перший погляд риторичним закликом – перевести нашу дискусію у «європейську» площину.

Маючи на увазі при цьому, не просити, а пропонувати і вимагати від МОН України та інших структур виконавчої влади причетних до вирішення порушених сьогодні проблемних питань (Кабінету Міністрів України, Мінфіну України тощо) займатися своєї справою – виконувати закони!!! Зокрема Закон України «Про засади державної мовної політики».

Подякувавши голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Гриневич Лілії Михайлівні за ініціювання і організацію цього Круглого столу, зажадати і вимагати від неї, від очолюваного нею Комітету, від всіх народних депутатів України приймати закони, які відповідають нашим правам як громадян України - представників національних меншин, і сприяють реалізації цих прав. А також здійснювати ефективний парламентських контроль за їх виконанням.

А всім нам, громадянам, яким небайдуже питання освіти національних меншин пропоную припинити виступати у ролі бідних родичів і, як складовим громадянського суспільства, навчитися бути рівноправними партнерами органів державної влади, і не просити, а вимагати від них виконання передбачених законодавством обов’язків.

Така зміна поведінки сторін нашої дискусійної площадки наблизить нас не тільки до вирішення порушених сьогодні проблемних питань, але й до ідеалів демократичної правової держави і суспільства.

ЛОЙКО Лариса Іванівна, доктор політичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту держави і права імені В.М. Корецького НАН України, віце-президент Асоціації національно-культурних об’єднань України.

Щодо проблем законодавчого забезпечення права національних меншин України на рідну мову.

Законодавче закріплення прав національних меншин було одним із перших кроків суверенної української Держави: 1 листопада 1991 року була прийнята Декларація прав національностей України, 25 червня 1992 – Закон про національні меншини в Україні. Останній і досі залишається єдиним профільним законом, що регулює становище національних меншин в Україні.

Наша держава приєдналася також до  основних міжнародних документів, що були прийняті у цій сфері. Зокрема, Рамкової конвенції з захисту національних меншин і Європейської хартії регіональних мов або мов меншин. Таким чином, Україна наразі є учасником вказаних міжнародних договорів і виконання їх контролюється Радою Європи.

Так, Консультативний комітет Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин у Другому висновку щодо України зазначив, що чинне законодавство про національні меншини України потребує вдосконалення відповідно сучасним реаліям, а також значно більшої взаємоузгодженості його положень.

Яскравим прикладом у цьому контексті, на нашу думку є проблема законодавчого забезпечення права національних меншин України на рідну мову, її збереження та розвиток, наразі, на нашу думку, що стала наслідком некоректного перекладу і ратифікації «Європейської хартії  регіональних або міноритарних мов».

Сучасний процес глобалізації та неуважне ставлення суспільства до рідної мови уже найближчим часом можуть  призвести  до того, що 60 % мов, що існують нині на Землі, стануть мертвими. Вже сьогодні це загрожує 4-м тисячам мов.

Дбаючи про збереження культурного, зокрема, мовного різноманіття, Рада Європи розробила спеціальний документ, спрямований на забезпечення правових механізмів захисту мов, що зникають. Таким міжнародно-правовим документом стала «Європейська хартія регіональних або міноритарних мов» (саме такої назви потребує автентичний переклад Хартії українською мовою), який було прийнято Радою Європи 5 листопада 1992 року.

Текст Хартії (по одному екземпляру англійською і французькою мовами ) знаходиться в архіві Ради Європи, а його копії Генеральний секретар Ради Європи надсилає державі, якій пропонується приєднатися до Хартії.

Як відомо, в Україні Хартію ратифікували двічі: Законом України від 24 грудня 1999 року № 1350-XIV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин, 1992 р.» і Законом України від 15.05.2003 р. № 802-IV «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».

Переклад Хартії в Україні було здійснено невдало, що фактично змінило зміст документа. Адже український законодавець спрямував Європейську Хартію на захист не стільки зникаючих мов (Minority Languages), скільки мов основних і досить чисельних національних меншин. У ст. 2 Закону України «Про ратифікацію Європейської Хартії регіональних мов або мов меншин» перелічуються саме меншини – білоруська, болгарська, гагаузька, грецька, єврейська, кримськотатарська, молдавська, німецька, польська, російська, румунська, словацька та угорська, а не мови, яким загрожує зникнення. Оскільки українське законодавство на момент ратифікації Хартії не містило таких базових понять цього документу, як «регіональна мова», «мовна група», то міноритарні мови перетворилися в українському законодавстві на мови національних меншин.

Таким чином, сьогодні українське законодавство захищає не зникаючі мови (за виключенням гагаузької), а мови, які є державними в країнах-етнічних батьківщинах національних меншин України. Ця правова колізія має бути усунена у правовий спосіб (наприклад, шляхом повторної ратифікації нової редакції перекладу Європейської хартії регіональних мов або мов меншин), що дасть можливість зосередити зусилля і державні бюджетні кошти на реалізації положень даного міжнародно-правового документу стосовно рідної мови кримських татар, караїмів, кримчаків та гагаузів.

Це також слугуватиме узгодженню положень чинного законодавства про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин з нещодавно прийнятим Законом України «Про засади державної мовної політики», яким всебічно врегульовано проблему регіональних мов і реалізації права національних меншин України на рідну мову.

КРЕЦУ Федір Анатолійович, віце-президент Всеукраїнської національно-культурної молдавської асоціації.

З аналізу положень Конституції України випливає, що в ній закріплена свобода використання в усіх сферах життєдіяльності не лише української, а й мов національних меншин. Незважаючи на поліетнічний склад населення, в якості державної зафіксована лише одна мова, і це дуже вірно. Але разом з цим, держава має допомогти у розвитку інших мов, які домінують у тому чи іншому регіоні.

Перед тим, як виїхати до Києва , я особисто зустрівся з вчителями, фахівцями з мовного аналізу, які втілюють в життя українське законодавство, спрямоване на забезпечення освітніх прав національних меншин в Україні і, зокрема, з тими, хто працює в школах з молдавським контингентом учнів.

Почну з приємного. Всі висловили позитивну оцінку того, що перекладено тести для незалежного тестування мовами національних меншин. Школи з молдавським контингентом учнів в основному забезпечені програмами і підручниками з молдовської мови та літератури. Видано також підручники «Молдовська мова» і «Література» для 7-го класу, які не видавалися багато років - з моменту правління ще Юлії Володимирівни Тимошенко.

Разом з цим висловили і ряд серйозних зауважень і побажань. По-перше, якщо раніше навчальними програмами було передбачено, що при організації навчально-виховного процесу в школі з національним контингентом учнів державною мовою, вивчення рідної мови було обов'язковим у інваріатній частині, то останнім часом цю вимогу виключено і, в умовах браку коштів, в таких випадках вивчення рідної мови фінансується за залишковим принципом - нерідко по 0,5-1год на тиждень. На нашу думку, треба повернути колишнє, скасоване положення.

Всі вчителі звернули увагу ще на один цікавий факт. В Україні впродовж 20 років, маючи понад 15 тисяч учнів молдавського походження, до теперішнього часу не готують фахівців з молдовської мови та літератури. Більше того, складається враження, що ця проблема віддана на відкуп сусіднім країнам, які охоче не тільки готують фахівців з відповідним ухилом, виходячи з власних інтересів, але нав'язують через різні громадські організації речі, які далекі від потреб українського суспільства. Вони з задоволенням організовують їх перепідготовку, відпочинок, ознайомлення з історією… Ми вважаємо, що це, м’яко кажучи, виходить за рамки політики добросусідства, більш того коли йдеться про нав’язування хибної думки на історичне минуле своєї Батьківщини.

Зверну вашу увагу ще на один аспект, який останнім часом спостерігається в усіх школах з національними мовами навчання. За деякими висловлюваннями можна припустити, що маніпулюючи бажанням батьків, нав’язується російська мова, інакше як зрозуміти, коли в окремих школах, в яких навчаються діти молдаван, на 300-400 учнів у школі працюють 5-6 вчителів російської мови та літератури і, як я вже говорив, не готуються фахівці молдовської мови та літератури.

Перейдемо до підручників. Ця тема для мене особлива, враховуючи те, що моя вчителька Пасат О.О. є співавтором деяких підручників.

Для шкіл з навчанням молдовською мовою одеські автори у складі Свінтковської Світлани Андріївни, Гашибаязової Олександри Василівни, Пасат Олександри Олександрівни, Дмитрієва Сергія Вікторовича підготували підручник «Українська мова для шкіл з навчанням молдовською мовою. 5 клас», який отримав гриф Міністерства освіти і науки України. Підручник був створений відповідно до програми для п’ятого класу (авторами, до речі, якої є авторський колектив учителів,  методистів, викладачів Одещини: Свінтковська С.А., Дмитрієв С.В.,      Могильницька Г.А., Пасат О.О., Бойко О.І., Журавель М.І., Маларьова Н.О.)

Значна увага в  підручнику приділяється здоров’язбережувальній компетентності — здатності учня застосовувати в умовах конкретної ситуації сукупність здоров’язбережувальних компетенцій, дбайливо ставитися до власного здоров’я та здоров’я інших людей. Цьому також сприяє рубрика «Лінгвістична гімнастика», яка вміщена в рукописі.

Відзначається підручник і своєю практичною спрямованістю, зв’язком навчального матеріалу з життям. Вдало підібрані вправи на розвиток усного і писемного мовлення передбачають вироблення у школярів навичок змістово-композиційного аналізу висловлювання. Учням пропонується самостійне створення текстів, діалогів, відповідей на запитання; при цьому даються точні й зрозумілі вказівки: тема, опорні слова, формули початку і закінчення діалогу, тексту тощо. Оформлення підручника здійснено на належному естетичному рівні. Яскраво оформлені таблиці, схеми, умовні позначки, доречно вміщено ілюстрації до художніх текстів.

Незважаючи на всі ці переваги, підручник вказаних авторів посів друге місце на Всеукраїнському конкурсі рукописів і відповідно  не був виданий за державні кошти. У цьому навчальному році п’ятикласники загальноосвітніх навчальних закладів з молдовською мовою навчання Одещини пізнають українську мову за підручником для 5 класу, авторами якого є Скаб М.В. та Скаб М.С. (зазначений підручник посів перше місце і був виданий за державні кошти).  Слід зазначити, що з цим підручником школярі Одещини вже знайомі, адже він майже на 70-80 відсотків - копія попереднього підручника для 5 класу (видання 2005 року). До нового підручника автори додали  ілюстрації, деякі завдання та вправи, але зміст, наповнюваність підручника залишилися без змін.  Викликає великий сумнів і те, що підручник укладений відповідно до нової програми. У новій програмі, наприклад у розділі «Лексикологія», є теми «Лексична помилка», «Стилістично забарвлені й нейтральні слова», а в новому підручнику зазначених тем немає. Тому вже сьогодні надходять від учителів і батьків зауваження та нарікання щодо якості  та наповнюваності підручника, авторами якого є  Скаб М.В. та Скаб М.С.

Слід зазначити, що шановні автори-переможці  із міста Чернівці (вони ще й автори-переможці конкурсу рукописів підручника для 5 класу з української мови для шкіл з румунською мовою), і тому вони жодним чином не знають специфіки викладання  української мови в молдовських школах, адже в Чернівецькій області немає шкіл (класів) з молдовською мовою навчання, а наявні тільки з румунською. А при написанні підручника шановні автори жодного разу не відвідали молдовські школи й не поцікавились ні у вчителів, ні в учнів, ні у батьків, яким би вони хотіли бачити підручник з української мови для п’ятикласників. Одеські автори при створенні підручників  плідно співпрацювали як з учнями, так і з батьками та вчителями. Я думаю, що висновок робити не потрібно. Це робиться цілеспрямовано і недарма більше підтримуються «румунські» підручники. Ви самі розумієте, що румунське населення підтримує депутат Іон Попеску. Але я хочу звернути Вашу увагу на те, що представників молдовського етносу набагато більше в Україні. І не відомо, виграє влада від того, що підтримує «румунську мову» в тих місцях де румуни перебували лише під час окупації відповідних теріторій? Незабаром почнуться нові вибори, а всі вчителі, студенти стануть виборцями. Якщо влада буде проводити виважену політику у молдовському середовищі – то вона зможе завоювати симпатію та довіру своїх громадян які представляють молдовську національну меншину, яка, до речі, є четвертою за кількістю населення в Україні.

Одеські автори  підготували також рукопис підручника «Українська мова» для 6 класу загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням молдовською мовою.  Громадсько-педагогічне обговорення рукопису, яке відбулося серед вчителів, які викладають українську мову в молдовських школах, методистів районних методичних кабінетів, методистів,  викладачів, психологів Одеського обласного інституту удосконалення вчителів, батьків школярів,  засвідчило, що це підручник нового покоління,  зі змістовним наповненням, інноваційною структурою. За підсумками громадсько-педагогічного обговорення саме  підручник одеських авторів спроможний забезпечити якість навчання шестикласників у молдовських школах, створити належні умови для підготовки   грамотної людини з високим рівнем комунікативної компетенції.

У юриспруденції та політології прийнято вважати, що атрибутами будь-якої держави є територія, населення мова і ефективна влада (уряд).

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист всіх мов національних меншин. З цього положення випливає, що на території України існує одна офіційна (державна) мова - українська. Разом з тим, українська держава гарантує «вільний розвиток, використання і захист всіх мов національних меншин. Звідси випливає, що мови національних меншин у відповідності зі ст. 10 Конституції України можуть вільно використовуватися в усіх сферах суспільного життя, і держава гарантує це. Іншими словами, юридичний статус української та мов національних меншин однаковий. Тільки перша іменується державною, а мови національних меншин - ні.

На закінчення необхідно відзначити, що свідомі та культурні громадяни України повинні вільно володіти українською мовою, а також мовою національної меншини, якщо вони проживають у місцевості, де вона компактно мешкає. Більше того, українські державні чиновники повинні знати зазначені мови, а бажано ще й одну-дві європейські. Ця традиція широко поширена на нашому континенті. Тому вельми дивують положення законів України та інших нормативних актів, які вимагають від суддів, прокурорів, інших державних службовців вільного володіння лише однією мовою - українською. Терпиме і шанобливе ставлення до етнічних особливостей співвітчизників як з боку громадян України, так і держапарату - одна з найважливіших складових соціального миру і успішного розвитку нашої держави як демократичної і правової.

КОВАЛЕНКО Людмила Федорівна, керівник Центру німецької культури «Відерштраль» у
м. Києві, член президії Ради німців України, Керівник BIZ в Україні.

На сьогодні в Україні проживає понад 33 тисячі представників німецької національної меншини. Рада німців  України – основний координуючий орган, який представляє інтереси етнічних німців в Україні.

В напрямку освіти Рада німців України працює  через Освітньо–Інформаційний Центр BIZ. На цей час BIZ являється загальновизнаним інститутом підвищення кваліфікації для етнічних німців в Україні і представляє різні види освітніх послуг. Проводяться семінари для підвищення кваліфікації керівників і активістів Центрів зустрічей викладачів  німецької мови, майстер–класи з культури, традицій та звичаяїв німців України, робиться акцент на соціальній роботі, творчому розвитку,  роботі з молоддю.

Для нас, етнічних німців, німецька мова – це не лише засіб спілкування, а ще і основний культурний і суспільний елемент, який закладає основи нашої ідентичності. Німецька мова – це найміцніша ознака нашої національної меншості. Німецька меншість в Україні і німецька мова – це міст, посередник між українською і німецькою культурами! В цьому відношенні наша мовна робота є також частиною нашої культурної роботи.

В Україні помітно зростає попит на вивчення німецької мови серед дітей та молоді. І я думаю, що в сучасних умовах перед педагогами німецької мови стоїть дуже складне завдання. Треба прищепити своїм учням любов і повагу до німецької мови, традицій і звичаїв, до культури німецького народу. Неможливо вивчати німецьку мову і не говорити про звичаї німців, про 33 тисячі етнічних німців, які населяють нашу Україну.

У етнічних німців, у  членів нашої громади є потреба володіти німецькою мовою як мовою ідентичності своєї етнічної групи, мовою  своїх предків, рідною мовою, мовою серця, культурною ознакою власної етнічної групи, яку вивчаєш і викладаєш для того, щоб реалізувати свою приналежність до цієї групи.

А для цього потрібно підтримувати представників національних меншин, поліпшити якість підготовки педагогічних кадрів для викладання німецької мови. Необхідно підтримати роботу Центрів Зустрічей німецьких громадських  організацій в Україні. Німецька меншина має активізувати і підтримувати мовну роботу на локальних рівнях у своїх центрах. Мова має не тільки сприяти інтеграції, а також збереженню традицій і орієнтацій.

У 2012 році освітній центр «BIZ – Україна» здійснив ряд спільних освітніх проектів з Міністерством освіти, науки, молоді та спорту України, а також з Інститутом проблем виховання Академії педагогічних наук.

 На розгляд Міністерства освіти, науки, молоді та спорту України було неодноразово винесено пропозицію включити в шкільні програми і підручники «Німецька мова» і підручники «Історія України» інформацію про історію етнічних німців в Україні, їх культуру, їх вклад в державність України.

Предмет "Світова література" також досить стисло дає інформацію про етнічних німців. Не проводяться конференції викладачів німецької мови. Необхідно, щоб фахівці німецької мови мали можливість якомога більше спілкуватися, ділитися новими технологіями та методиками.

Хоча Центр німецької культури «Widerstrahl» у м. Києві, як і багато інших Центрів етнічних німців в Україні, і проводить дуже велику просвітницьку роботу серед населення з популяризації німецької культури, мови та традицій етнічних німців, цього недостатньо.

Ми готові надавати свої матеріали на допомогу викладачам, для видання підручників з історії та німецької мови; матеріали з історії німців в Україні.

Центри Зустрічей володіють великою історико-етнологічною спадщиною, безліччю видань про життя, долі та історію етнічних німців.

Рада німців України активно співпрацює з органами державної влади України. Німецька меншина в Україні сподівається і надалі на підтримку законодавчих органів влади.

АНДРЮЩЕНКО Нателла Ігорівна, директор навчально-виховного комплексу «Загальноосвітня школа – дитячий садок «Міцва-613» (м. Біла Церква, Київська область).

Висловлюю щиру подяку Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти за організацію круглого столу з питань освітніх проблем національних меншин  та запрошення до участі в заході.

Вважаю, що питання, які порушувались під час зустрічі, є актуальними, давно назріли  і потребують вирішення.

Треба наголосити на тому, що школи національних меншин, які є у приватній власності, неможливо прирівнювати до звичайних приватних шкіл. По-перше, найчастіше школи національних меншин є неприбутковими організаціями. По-друге, знімаючи частину навантаження з держбюджету, місцевих бюджетів, надаючи освітні послуги дітям, які є громадянами України і мають право на доступну освіту, ці навчальні заклади залишаються сам на сам зі своїми організаційними та фінансовими проблемами.

Так, приватні   навчально-виховні комплекси «Міцва-613» м. Києва і «Міцва-613» м. Білої Церкви, засновниками яких є МБО “Міжнародний фонд сприяння і розвитку освіти, культури і благодійності “Міцва”, існують виключно на благодійні кошти. Наші навчальні заклади надають можливість дітям єврейської національності вивчати рідну мову – іврит, традиції, культуру та історію єврейського народу. Для дітей м. Білої Церкви це взагалі єдина можливість отримувати знання з єврейських дисциплін, не відриватись від свого коріння. Проблеми, які відчуваємо ми, є також проблемами не тільки єврейських, а й інших шкіл національних меншин. Тому пропозиції, що їх викладено нижче, стосуються великої кількості українських громадян.

 Вважаю за необхідне незалежно від форми власності загальноосвітнього навчального закладу, за умови статусу неприбутковості, розглянути можливість:

1. Направлення до бюджетів шкіл національних меншин коштів, що держава виділяє на освіту кожної дитини.
2. Забезпечення учнів шкіл національних меншин безкоштовними підручниками нарівні з учнями шкіл державної та комунальної власності.
3. Видання підручників за спецкурсами національного компоненту за державний кошт.
4. Безоплатного надання орендних послуг для освітніх установ національних меншин.
5. Надання рівних можливостей переможцям учнівських конкурсів та олімпіад місцевого, обласного та всеукраїнського рівнів та їх наставникам в отриманні нагород, стипендій та інших заохочень.