Діяльність Комітету

23 червня 2010, 14:25

ВИЩА ОСВІТА: ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВИМІР ТА УКРАЇНСЬКІ ПЕРСПЕКТИВИ

Вища освіта: європейський вимір
та українські перспективи

 

Матеріали слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни  з питань науки і освіти

18 червня 2008 року

 

 

Київ

Парламентське видавництво

2009

УДК 342.537.4:378] (4:477)

ББК 67.9(4Укр)401+74.58(4Укр)

В55

 

Редакційна колегія:

В. І. Полохало (голова), Д. В. Табачник, С. А. Давимука, К. С. Самойлик, В. С. Курило, Л. Ю. Оробець, Б. Г. Чижевський, О. О. Домаранський,О. І. Козієвська, Є. В. Красняков, Г. О. Андрощук, В. Г. Кремень, В. І. Луговий, М. Б. Євтух, І. О. Вакарчук, Я. Я. Болюбаш, Ю. М. Каравайченко

 

        © Комітет Верховної Ради Ук­ра­ї­ни  з питань науки і освіти, 2009

 

ЗМІСТ

 

Слухання у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»

Вступне слово Голови Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти В. І. ПОЛОХАЛА                   

Доповідь Голови Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти В. І. ПОЛОХАЛА            

Співдоповідь Міністра освіти і науки Ук­ра­ї­ни І. О. ВАКАРЧУКА               

Виступи в обговоренні: В. Д. ПОХОДЕНКО, віце­президент Національної академії наук Ук­ра­ї­ни        

Л. Л. ТОВАЖНЯНСЬКИЙ, ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут»        

В. Г. КРЕМЕНЬ, президент Академії педагогічних наук Ук­ра­ї­ни                

В. C. КУРИЛО, народний депутат Ук­ра­ї­ни, голова підкомітету з питань фахової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти                

Л. В. ГУБЕРСЬКИЙ, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка            

В. П. МАЛАХОВ, голова Ради ректорів вищих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації Південного регіону, ректор Одеського національного політехнічного університету               

Л. Ю. ОРОБЕЦЬ, народний депутат Ук­ра­ї­ни, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти               

М. З. ЗГУРОВСЬКИЙ, ректор Національного технічного університету Ук­ра­ї­ни «Київський політехнічний інститут»     

Ю. М. АЛЕКСЄЄВ, ректор Київського славістичного університету        

С. М. НІКОЛАЄНКО, голова Громадської ради освітян і науковців Ук­ра­ї­ни            

В. Ф. ЦВИХ, голова секції вищої школи Центрального комітету профспілки працівників освіти і науки, голова профкому Київського національного університету
імені Тараса Шевченка                  

О. А. ЯЦЕНКО, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентське братство»                

С. В. МЕЛЬНИК, директор Науково­дослідного інституту соціально­трудових відносин Міністерства праціта соціальної політики Ук­ра­ї­ни       

Г. С. САЗОНЕНКО, директор Українськогогуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка                

Ю. Я. БОБАЛО, ректор Національного університету «Львівська політехніка»    

Б. І. МОКІН, ректор Вінницького національного технічного університету               

А. О. ЖИЛІН, голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань науки і освіти                 

Г. Г. НАУМЕНКО, проректор з навчальних технологій і документообігу Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка       

В. І. БУЗИЛО, декан гірничого факультету Національного гірничого університету              

Д. О. МЕЛЬНИЧУК, ректор Національного університету біоресурсів і природокористування            

Невиголошені виступи та матеріали: Д. А. Леонов, директор Українського інституту розвитку фондового ринку Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана                 

В. І. Гадяцький, кандидат філософських наук, доцент              

А. Ігнатович, президент Української асоціації студентського самоврядування   

І. Б. ЖИЛЯЄВ, заступник завідуючого секретаріатом Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти          

Т. В. Фініков, заступник Міністра освіти і науки України,
О. І. Шаров, перший проректор Університету економіки та права «КРОК»          

Рішення Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти Про підсумки слухання в Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти питання «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовкинової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»          

Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»      

Додаткові матеріали, підготовлені до слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освітиІнформаційно­аналітичні матеріали Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни «Про виконання законодавства у сфері вищої освіти»             

Проект Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»             

О. І. Козієвська, головний консультант секретаріатуКомітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти Європейська перспектива: українські реалії Болонського процесу        

1.  Болонський процес як засіб інтеграції вищої освіти країн Європи      

2.  Система та структура кваліфікацій європейського простору вищої освіти     

3.  Європейська кредитно­трансферна система (ECTS)            

4. Забезпечення якості вищої освіти Закони про вищу освіту країн Європи

Закон Королівства Данія «Про університети»         

Закон Королівства Норвегія «Про університети та університетські коледжі»   

Закон Республіки Польща «Про вищу освіту»            

Закон Российской Федерации «О высшем и послевузовском профессиональном образовании»  

Закон Республіки Естонія «Про університети»          

Закон Республіки Литва «Про вищу освіту»              

Закон Чеської Республіки «Про вищу освіту» та доповнення до інших законів   

 

Слухання у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»

 

Веде засідання Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти В. І. ПОЛОХАЛО

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Добрий день, шановні колеги, гості Верховної Ради, шановні народні депутати! Дозвольте розпочати наші комітетські слухання на тему: «Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту».

Комітет з питань науки і освіти Верховної Ради Ук­ра­ї­ни запросив представників такої величезної цільової аудиторії, тих, кому не байдужа доля вищої освіти в Україні, хто доклав своїх зусиль, розуму і таланту для її збереження, розвитку, — народних депутатів Ук­ра­ї­ни, керівників центральних і місцевих органів виконавчої влади, голів профільних комісій обласних рад, начальників управлінь освіти та науки обласних і міських державних адміністрацій, ректорів, директорів вищих на­вчаль­них закладів, представників наукових кіл громадськості. Усього близько 250 учасників.

Шановні колеги, шановні пані та панове! Безперечно, усі ми розуміємо, що освіта є основою розвитку будь­якого суспільства, і тому цілком природно, що в центрі уваги сьогоднішнього поважного зібрання є зміни до законодавства, яке регулює питання вищої освіти. Предметом обговорення є нова редакція Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», підготовлена Міністерством освіти і науки Ук­ра­ї­ни за ініціативою та рекомендацією Комітету з питань науки і освіти. Необхідність нового Закону «Про вищу освіту», я думаю, є, по суті, аксіомою. Чинний закон виконав свою місію, певною мірою стабілізував ситуацію в сфері вищої освіти, створив певні умови для конституційного забезпечення прав громадян на якісну вищу освіту, але, безперечно (і це відзначає переважна більшість освітян) норми чинного закону вже є очевидно застарілими. Вони не відповідають змінам у структурі економіці, суспільно­політичних відносинах, державному управлінні. Одним словом, як зараз модно говорити, викликам часу. Але сьогодні склалася деякою мірою парадоксальна ситуація, коли ми фактично маємо дві редакції Закону «Про вищу освіту». Попередню редакцію було створено за ініціативою народних депутатів Ук­ра­ї­ни —
членів Комітету з питань науки і освіти. У ній враховані результати парламентських слухань 2004 року, і багато хто пам’ятає ці парламентські слухання — «Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні». Робота над цим Законом тривала довгі чотири роки, і, мабуть, він увійде в історію українського парламентаризму і законотворення як безпрецедентний випадок, коли освітянський законопроект пройшов через три вето Президента Ук­ра­ї­ни.

Зрозуміло, є різні причини, чому ці поправки до закону не запрацювали. Я не буду на них зупинятися. Головною, на мою думку, було намагання підлаштувати норми зазначеного Закону під застарілі положення інших законів. Під час цього процесу його так «обскубали», особливо представники Міністерства фінансів, що практично там мало що від нього залишилося — лише «скелет» від тих поправок.

Тому я закликаю всіх високих посадовців, усіх присутніх у залі перейнятися долею нинішнього законопроекту, над яким працювало Міністерство освіти і науки… чотири місяці і своєчасно розробило до 1 червня згідно з рекомендацією Комітету. Цей законопроект представить шановний Міністр освіти і науки Іван Олександрович Вакарчук.

Такий Закон повинен стати, на мій погляд, політичним пріоритетом у нашій державі, що в кінцевому підсумку визначить майбутнє україн­ської нації. І це не є перебільшенням.

Сьогодні в Комітеті з питань науки і освіти опрацьовується 73 законопроекти. Це впродовж останніх п’яти місяців. Майже третина з них пов’язані з модернізацією вищої школи. Деякі законопроекти, виявилося, вносилися в попередні роки, проте здебільшого вони були відхилені за винятком двох законопроектів. Це свідчить, на мій погляд, про неадекватність цих документів потребам вищої освіти.

Пройшло вже три роки, як Україна приєдналася до Болонського процесу. Навіть більше. Проте усі зміни в системі вищої освіти в контексті завдань Болонської угоди протягом усього періоду відбуваються поза правовим полем. Через запровадження нової редакції Закону «Про вищу освіту», ми повинні зняти наявну проблему, і, звичайно, було б ідеально, якби ми зняли її в нинішньому поточному 2008 році. Нарешті, ми переконані, що якісно підготовлений законопроект спровокує (у кращому розумінні цього слова) глибинні зміни у самому освітньому світогляді та в освітній політиці, яка, на жаль, у багатьох випадках відірвана від реальних потреб суспільства.

Хочу підкреслити також, що вся діяльність Комітету протягом останніх шести (трошки менше) місяців відбувалася в контексті підготовки нової редакції Закону «Про вищу освіту». На засіданнях Комітету розглядалися питання зовнішнього незалежного оцінювання, проблеми ком­п’ю­тери­зації винаходів, запровадження інформаційних технологій у су­спіль­ному житті, інші питання, що по суті є частиною освітнього за­ко­но­дав­ст­ва. У цьому контексті Комітет тісно співпрацював із професурою провідних вузів країни. Зокрема, хочу відзначити Національний технічний університет «Київський політехнічний інститут», який очолює Михайло Захарович Згуровський. Водночас Михайло Захарович є головою Ради з інформатизації при Верховній Раді Ук­ра­ї­ни, за що йому велика подяка.

До комітетських слухань Комітетом з питань науки і освіти, Мі­ніс­терством освіти і науки Ук­ра­ї­ни, керівниками вищих на­вчаль­них закладів проведено певну, я б сказав, навіть велику підготовчу роботу. У форматі підготовки до слухань Комітет зініціював і провів упродовж останніх трьох тижнів цілу низку регіональних «круглих столів» на базі провідних вищих на­вчаль­них закладів та Академії педагогічних наук Ук­ра­ї­ни, що територіально охопили майже всю Україну.

Я насамперед хотів би висловити вдячність Кременю Василю Гри­го­ровичу, Баг­ро­ву Миколі Васильовичу, Ладиці Володимиру Іва­но­ви­чу, Смин­ти­ні Ва­лен­тину Андрійовичу, Мокіну Борису Івановичу, Ви­со­чан­ському Ва­си­лю Сте­па­но­вичу, Шевченку Володимиру Павловичу за підтримку, до­по­могу, активну участь та організацію цих «круглих столів».

Темами обговорень стали питання розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів, студентського самоврядування, ролі й місця регіонального університету в розвитку регіону, інтеграції дослідницької та освітньої складових діяльності вищої школи, розвитку міжнародного спів­робітництва та інші важливі й актуальні питання, які порушувалися, власне кажучи, самими освітянами.

У дискусіях окреслилось коло питань і були сформульовані проблеми вищої школи, що потребують негайного розв’язання. Управління, підпорядкування, університетська автономія, нова структура вищої освіти, оптимізація мережі вищих на­вчаль­них закладів, визначення типів доуніверситетських і університетських на­вчаль­них закладів, формування та запровадження національної системи кваліфікації, перехід до нової моделі взаємовідносин із замовниками кадрів і фінансово­економічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів — це далеко не повний перелік тих ключових питань, які мають бути врегульовані і які обговорювалися на цих «круглих столах» у контексті підготовки нової редакції Закону «Про вищу освіту».

Зрозуміло, що вирішення цього кола питань лежить у законодавчій площині. За результатами дискусій до Комітету надійшло декілька сот, а точніше 320, суттєвих пропозицій щодо покращення умов функціонування вищої освіти, трансформованих у проект рекомендацій слухань у Комітеті.

Цей документ сьогодні розданий. Власне, він також має стати предметом сьогоднішнього обговорення, насамперед моїх колег, членів Комітету з питань науки і освіти. І ми його найближчим часом схвалимо на засіданні Комітету.

Шановні колеги, я хотів би від імені Комітету, від його членів, своїх колег, власне кажучи, і від вашого імені закликати всіх нас до чесної та відвертої розмови для того, щоб проаналізувати ситуацію у вищій школі та визначити подальші шляхи її розвитку. Насамперед ідеться про законодавче забезпечення цього розвитку.

Сьогодні є можливість висловити своє бачення пропозицій до законопроекту. Саме від вас, від професіоналів, які знаходяться в цьому залі, залежить повнота та якість майбутнього закону. Якщо ви ще не встигли подати свої пропозиції до Комітету (багато хто, буквально форс­мажорно, подавав на ходу), будемо раді отримати їх у письмовій формі і працювати над ними.

За результатами комітетських слухань планується найближчим часом видати збірник, до якого будуть обов’язково включені також і невиголошені промови, репліки.

Пропонується організувати роботу таким чином. Відповідно до рег­ламенту і традицій роботи Комітету, самої Верховної Ради надати для основної доповіді Голови Комітету, а також для співдоповіді Міністра освіти і науки Ук­ра­ї­ни Івана Олександровича Вакарчука до 15 хвилин, а потім перейти до обговорення.

Взагалі, традиційно доповіді та співдоповіді — це 20 хвилин, однак у нас регламент передбачає три хвилини для виступів, як, до речі, і для народних депутатів у Верховній Раді (вони мають рівно лише три хвилини). Тому ми спробуємо з Іваном Олександровичем скоротити свої доповіді, щоб надати можливість виступити більшій частині учасників наших комітетських слухань.

Якщо немає заперечень щодо порядку роботи, я повинен ще сказати в дужках, що засідання має вкластися рівно до 18­ї години. Тоді дозвольте мені перейти до основної доповіді. Немає заперечень? Немає. Дякую. Ну, я, мабуть, вийду туди все­таки з доповіддю…

 

В. І. ПОЛОХАЛО, голова Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти

Отже, шановні народні депутати, шановні учасники слухань, шановний Іване Олександровичу! Освіта, у тому числі вища, є об’єктом різного роду перманентних реформувань уже протягом двох десятиліть. З’яв­ля­ють­ся та зникають вузи, змінюються їх назви та профілі, вводиться єдиний вступний іспит, відбуваються експерименти щодо виконання Бо­лон­ської угоди, але залишаються питання — що істотно змінилося на краще в нашій системі вищої освіти? Чи готує наша вища школа конкуренто­спроможних фахівців, які відповідають вимогам ринку праці? Для того щоб зрозуміти, який закон нам потрібен, ми повинні знати реальну (я підкреслюю слово «реальну») картину того, що відбувається у вищій школі.

Сьогодні система освіти, у тому числі вищої, перебуває у стані, який можна охарактеризувати ключовим словом — неефективність. По­до­ба­ється це комусь, чи ні.

Під неефективністю ми розуміємо неефективність управління, змісту та економіки вищої освіти. Система вищої освіти потребує фронтального перегляду принципів функціонування та управління, успадкованих від попередніх часів. Кінцевою метою такого оновлення має бути підвищення якості, доступності та ефективності вищої освіти.

На що варто в цьому контексті звернути увагу. По­перше, обговорюючи проблеми вищої школи, я хотів би почати із середньої освіті. Я нагадую, що у квітні Комітет організував виїзне засідання до Сум­ської області... Тут є представники Сумської області. Засідання присвячу­ва­лось аналізу виконання Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» та Закону Ук­ра­ї­ни «Про загальну середню освіту».

Аналіз і спілкування з працівниками загальноосвітніх на­вчаль­них закладів, керівниками місцевих органів виконавчої влади й органів місцевого самоврядування, на жаль, засвідчили, що рівень загальноосвіт­ньої середньої школи не відповідає вимогам вищої школи. І це не тільки у Сумській області. Ми отримали інформацію, яку, по суті, можна екстраполювати на більшість регіонів нашої країни. Ректори, які тут присутні, і не тільки ті, хто присутні, останнім часом жаліються, що скоро не буде кого вчити. З кожним роком рівень знань абітурієнтів катастрофічно погіршується. Програма середньої освіти перевантажена відірваною від реальних потреб інформацією. Я тільки назву одну цифру, яку всі знають, — 36 годин на тиждень для учнів старших класів, без урахування часу на виконання домашнього завдання.

По­друге, у світі грамотність вважається показником підготовки в середній школі. Грамотність — це, звісно, не тільки формальні навички читання, рахування, письма. Це здатність застосовувати ці навички у процесі своєї життєдіяльності, інтерпретувати прочитане. Є, на мій погляд, справедливі побоювання, що суттєві зміни в бік погіршення оцінок за результатами незалежного зовнішнього оцінювання порівняно зі шкільним рівнем досягнень з предметів є результатом саме низького рівня індексу грамотності українських школярів, не здатних зрозуміти зміст завдань.

Більше того, ми маємо бути свідомими того, що, запроваджуючи незалежне зовнішнє оцінювання, наражаємось на певний ризик. Підготовка учнів до успішної здачі тестів незалежного зовнішнього оцінювання може перетворити школу на заклад, який лише готує до вступу у вищий навчальний заклад, а не навчає вчитися.

Двічі на засіданнях Комітету, за участю Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни, безпосередньо Івана Олександровича Вакарчука, Українського центру оцінювання якості освіти, ректорів провідних вищих на­вчаль­них закладів, представників системи загальної середньої освіти розглядалася найбільш радикальна, я б сказав, найбільш резонансна реформа в історії системи освіти Ук­ра­ї­ни. Ми намагалися з’ясувати, причому без будь­якої політики, що варто зробити, щоб мінімізувати ризики проведення та не допустити дискредитації самої ідеї зовнішнього незалежного оцінювання.

На жаль, Міністерство освіти і науки не дослухалося повною мірою до рішення Комітету зберегти заочну форму навчання — тобто в цьому році залишити за громадянами право вступати на заочну форму навчання як за результатами зовнішнього незалежного тестування, так і за результатами складання вступних іспитів. Під час зустрічей практично в усіх регіонах директори вузів І–ІІ рівнів акредитації та ректори особливо технічних вузів в один голос заявили про зрив прийому на заочну форму навчання. Фактично ми позбавили молодь, яка працює, права отримати вищу освіту без відриву від виробництва.

Хочу також підкреслити, що ідею проведення зовнішнього незалежного тестування не можна розглядати (а це робиться в деяких, у тому числі освітянських, засобах масової інформації) як засіб боротьби з корупцією. Це абсолютно принизливо по відношенню до ректорів, професорів та усього освітянського загалу. Ідея зовнішнього оцінювання насамперед полягає в забезпеченні умов рівного доступу до високоякісної вищої освіти.

Зміст професійної освіти не відповідає сучасним вимогам ринку праці. Причина — відсутність у молодих спеціалістів практичних навичок роботи в умовах конкретного робочого місця. У 2007 році за направ­ленням центрів зайнятості перенавчалися та підвищували кваліфікацію 2 ти­с. випускників вищих на­вчаль­них закладів освіти, що майже у чотири рази більше, ніж у попередньому році.

Водночас вищі навчальні заклади фактично не несуть відповідальності за кінцеві результати навчальної діяльності. Тому до нової редакції Закону вводиться норма (вона цілком справедлива і її потрібно підтримати), за якою в документі про вищу освіту зазначається найменування вищого навчального закладу, який видає цей документ, а в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі — також й найменування цього підрозділу.

Управління системою освіти можна назвати майже умовним. Це по­в’я­зано з децентралізацією управління та молочисельністю студентського контингенту у вузах. Ми повинні відійти від практики малочисельних вищих на­вчаль­них закладів. У середньому контингент студентів вищих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації становить 6,7 тис. осіб. Із зарубіжного досвіду відомо, що в країнах з ідентичними демографічними умовами середня кількість студентів в університеті становить, на­приклад: в Іспанії — 22 тис., в Італії — 23 тис. осіб. Можна продовжувати цей список. Однак за такої потужної мережі вищих на­вчаль­них закладів (а в Україні зареєстровано рекордну цифру — 904. Це більше, ніж у будь­якій країні з порівняною кількістю населення) жоден з них за якісними характеристиками не потрапив до міжнародних рейтингів і ранжирів.

Вихід із цієї ситуації бачимо в укрупненні, об’єднанні, поглинанні на­вчаль­них закладів через створення корпоративних університетів, на­вчаль­них консорціумів тощо. Відомо, що в Україні відбувається стихійний процес виникнення самоврядних (на теперішній момент їх існує 8) і національних університетів. Діяльність окремих національних університетів не відповідає їхньому статусу: відсутні власні наукові школи, недостатній кадровий та матеріально­технічний потенціал. Останнім часом до цього списку додалося ще одне поняття — «дослідницький університет». Хоча його статус також законодавчо невизначений, він існує завдяки політичній волі чи примхам високих урядовців. Це призводить лише до нівелювання почесного статусу. Хочу зазначити, що надання університету особливого статусу не відповідає практиці європейських країн. Процедура надання університетам права називатися національними та самоврядними має бути прозорою та відкритою з урахуванням критеріїв для підтвердження цих статусів.

Серйозним викликом є проблема реформування вищих на­вчаль­них закладів I–II рівнів акредитації. Залишаються невизначеними місце та роль цих на­вчаль­них закладів не лише в системі освіти в державі, а й у системі економіко­професійних відносин. Україна приєдналася до Бо­лон­ського процесу і Міністерство науки і освіти вже багато зробило в цьому напрямку. Проте робота в основному зосереджувалася на питаннях ви­щих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації, залишаючи поза на­леж­ною увагою училища, технікуми, коледжі. Як наслідок, у державі і до цього часу не визначено стратегією їх модернізації. На наш погляд, необхідно підготувати і внести на розгляд Верховної Ради Ук­ра­ї­ни відповідні проекти законів, а після їх прийняття — відповідні зміни до всіх чинних нормативних актів.

На останньому засіданні, буквально декілька днів тому, наш Комітет розглянув декларацію цілей і завдань бюджету на 2008 рік, схвалену Постановою Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни щодо завдань розвитку освіти, науки та інноваційної діяльності. Було прийнято рішення звернути увагу уряду на ризики дестабілізації ринку освітніх послуг. У 2009 році прогнозується скорочення прийому випускників 9­х класів майже наполовину. Перші наслідки цих ризиків відчують на собі професійно­технічні навчальні заклади та вищі навчальні заклади І–ІІ рівнів акредитації. Тому конче необхідно розробити національний план заходів з тимчасової підтримки професійно­технічних закладів та вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації.

Далі. Ефективність роботи вищої освіти визначається тим, наскільки ефективно були використані бюджетні кошти. Практично, це була ключова тема обговорення на «круглих столах». Хочу зупинитися на такому болючому питанні, як держзамовлення. За оцінками експертів науково­дослідного інституту соціально­трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики Ук­ра­ї­ни, 40 % державних коштів розподіляються помилково чи збитково. Причиною є відсутність стратегічних пріоритетів розвитку держави. Наведу факти. Серед незайнятих громадян, які шукали роботу в 2007 році, кожний четвертий мав вищу освіту. На 2007–2008 роки планом прийому за державним замовленням на підготовку молодших спеціалістів за фахом «агрономія», наприклад, виділено 3289 місць, тоді як на офіційному ринку праці станом на початок 2007 року потреба становила лише одну (!) вакансію відповідного профілю. Для фаху «зооінженерія» виділено 1425 місць, а потреба становила 20 одиниць. Я можу продовжувати цей список і цю неспівмірність між держзамовленням і реальними потребами нашого суспільства, якщо хочете, ринку. Одночасно маємо дефіцит професіоналів у галузі біологічних, агро­хі­міч­них, медичних, фізичних, математичних і технічних наук.

Випуск навчальними закладами фахівців з вищою освітою більше ніж удвічі перевищує випуск робітничих кадрів, хоча серед працюючих вони становлять менше половини. В Одеській, Тернопільській, Харківській, Чернівецькій областях і м. Севастополі понад 70 % випускників навчальних закладів — фахівці з вищою освітою. До цього часу не запроваджено обґрунтованого прогнозування розвитку ринку праці з урахування розвитку економіки. Вирішення проблеми потребує комплексного підходу із залученням багатьох ресурсів як законодавчої, так і виконавчої влади.

Вузівський сектор науки (це важливе питання також обговорювалося на наших «круглих столах») має трансформуватися в головну складову національної інноваційної системи країни. Комітет, ви знаєте, неодноразово порушував питання розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні. Були проведені парламентські та комітетські слухання щодо захисту прав інтелектуальної власності, національної інноваційної системи Ук­ра­ї­ни.

У США, наприклад, 55 % фундаментальних досліджень дають саме університети, причому значна частина науково­технічних винаходів належить аспірантам (50 % винаходів у галузі хімії). І хоча вузівська наука в Україні становить понад 50 % наукового потенціалу країни, вона абсолютно не стала рушієм економіки.

Я хотів би сказати вже про інший закон. Більше ніж на половину, наприклад, вихолощений Закон України «Про наукову і науково­технічну діяльність». Він практично не діє сьогодні. Недарма науковці називають його «Законом «Про пенсії». Реально діють лише його статті про пенсійне забезпечення науковців. Ці норми теж мають знайти своє місце у відповідному розділі Закону «Про вищу освіту».

Я сказав би так. За роки незалежності в Україні не було жодної реально значимої політики пріоритетів науково­технологічного розвитку, включаючи потенціал вузів. Були визначені Законом пріоритетні напрями розвитку науки і техніки, проте я хочу сказати, що уряди не сприймали їх як такі у своїй діяльності. У кращому випадку вони позиціонувалися раніше як, скажімо, внутрішня справа Міністерства науки і технологій, а тепер як внутрішня справа Міністерства освіти і науки.

Я тільки одну річ таку скажу. У кінцевому підсумку ми сьогодні при­йшли до того, що Україна — єдина країна в Європі, де ніяк не стиму­лю­ються інвестиції в наукові дослідження, розробки. Особливо, коли йдеться про технічні вищі навчальні заклади. Практично відсутній вплив держави на інноваційні процеси в економіці, внаслідок недостатньої під­тримки держави продовжується деградація наукового і насамперед вузівського потенціалу. Без вирішення цих проблем усі заклики про переведення економіки на інноваційний шлях розвитку будуть залишатися беззмістовними деклараціями і пустими розмовами.

Нарешті, питання, яке не розв’язується або розв’язане вже пов­­ністю в країнах Європи, та поки що залишається відкритим у нашій країні, — це комерціалізація винахідницької діяльності у вузах. У законопроекті по­трібна норма, яка дозволяє університетам використовувати технологію або об’єкт права інтелектуальної власності, створений із залученням кош­тів Дер­жавного бюджету Ук­ра­ї­ни, для власних потреб. Це дозволить ви­щим навчальним закладам отримувати нові джерела фінансових надходжень від реалізації патентів і ліцензій, збільшити кількість контрактів на про­ведення досліджень, результатом яких є отримання патентів.

І остання важлива проблема. Реальна автономія університетів немож­лива без фінансової самостійності вищих на­вчаль­них закладів. Це було лейт­мотивом, ще раз підкреслюю, на всіх «круглих столах». Про що йдеться? Про право вищих на­вчаль­них закладів державної та комунальної форм власності відкривати поточні та депозитні рахунки в банках і зберігати кошти на депозитних рахунках банків. Ця норма упродовж останніх років призупиняється бюджетними законами Ук­ра­ї­ни, зокрема Законом Ук­ра­ї­ни «Про Державний бюджет Ук­ра­ї­ни на 2008 рік». Вона стала останнім «каменем спотикання» на шляху прийняття попередньої нової редакції Закону «Про вищу освіту». Треба зауважити, що Президент Ук­ра­ї­ни пропонував вилучити норму, яка є нормою чинного Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (частина третя статті 63). Ця норма включена до нової редакції Закону «Про вищу освіту». І хочу підкреслити, що Комітет відстоював та буде відстоювати збереження цієї норми. Комітет не допустить зміни статусу вищих на­вчаль­них закладів як «бюджетних установ» на «одержувача бюджетних коштів».

Збереження цієї норми поставить у рівні фінансові умови державні та приватні вищі навчальні заклади: згідно з Господарським кодексом Ук­ра­ї­ни, Законом Ук­ра­ї­ни «Про банки і банківську діяльність», Законом Ук­ра­ї­ни «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні» приватним вищим навчальним закладам як суб’єктам підприємницької діяльності дозволяється відкривати поточні та депозитні рахунки в банках і зберігати кошти на депозитних рахунках банків.

Фіксована плата за навчання, має бути відображена в чинному зако­ні. Вона не відповідає реаліям сучасного фінансування вищої школи. Пер­шо­кур­сники фактично сплачують навчання студентів останніх курсів. Скасування такої заборони полегшить фінансову напругу в вищих на­вчаль­них закладах, але не вирішить проблеми в цілому. Такий підхід дістався нам від радянських часів. Оплата за навчання повинна бути дискретною, прозорою та зрозумілою для того, хто платить. Логічно, що в умовах переходу на Болонську систему та запровадження кредитно­модульної системи плата за навчання має бути диференційованою та залежати від ціни «комплекту» обраних дисциплін.

Звісно, що за браком часу неможливо охопити весь спектр завдань з реформування системи вищої освіти Ук­ра­ї­ни. Зрозуміло, що без їх вирішення вища освіта не зможе виконати свою історичну місію — стати двигуном поступового розвитку країни, генератором зростання її людського капіталу. Надання освітніх послуг на рівні, що відповідає європейським стандартам, неможливе без адекватних змін у чинному законодавстві Ук­ра­ї­ни.

Я впевнений, що з вашою допомогою, насамперед я маю на увазі сьогоднішню продуктивну роботу, буде підготовлений новий закон, який комплексно оновить усі ланки системи вищої освіти відповідно до вимог сучасності за умови збереження та примноження кращих традицій вітчизняної освіти.

Дякую за увагу.Шановні колеги, як і було оголошено, слово надається Івану Олек­санд­ровичу Вакарчуку — Міністру освіти і науки Ук­ра­ї­ни. Я начебто вклався у 15 хвилин.

 

І. О. ВАКАРЧУК, Міністр освіти і науки Ук­ра­ї­ни

Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати Ук­ра­ї­ни! Шановні колеги, пані і панове! Обговорення проблем удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти на слуханнях Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти — знакова подія, яка свідчить, що зроблено важливий крок на шляху практичного усвідомлення цінності вищої школи як стратегічного резерву держави, суспільства, економіки та необхідності її конкретного реформування, починаючи із законодавства.

Для науково­педагогічної громадськості вищої школи дуже важливим є те, що проблеми, які накопичились у цій галузі, добре зрозумілі для народних депутатів Ук­ра­ї­ни — членів профільного Комітету, а рішення Комітету від 6 лютого 2008 року щодо необхідності розроблення до 1 червня 2008 року проекту Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» стало своєрідним закликом до спіль­ної праці у розв’язанні проблем вищої школи. Переконаний, що со­лі­дари­за­ція таких дій буде на користь усім і насамперед молодим людям — випускникам вищих на­вчаль­них закладів, дипломи яких будуть користуватися довір’ям, а знання, здобуті у вітчизняних університетах, стануть конкурентоспроможними на ринку праці без географічних обмежень.

Зазначу, що за порівняно короткий період — неповних чотири місяці — 31 травня вказаний законопроект було подано до Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти. Цьому передувала напружена й цікава робота сотень, якщо не більше, працівників вищої школи, юристів, представників громадських організацій та органів студентського само­врядування як у робочій групі, створеній наказом Міністерства освіти і науки (МОН), під керівництвом Міністра освіти і науки Ук­ра­ї­ни та у семи підгрупах, що діяли на базі провідних університетів, так і в колективах вищих на­вчаль­них закладів усіх форм власності та підпорядкування.

Першу редакцію законопроекту було розміщено на сайті МОН, окремі ключові проблеми законодавчого врегулювання діяльності вищої освіти в сучасних умовах докладно обговорено 21 березня 2008 року на підсумковій колегії Міністерства з питань вищої освіти «Вища освіта Ук­ра­ї­ни — європейський вимір: стан, проблеми, перспективи». Положення проекту закону обговорювалися також на наукових конференціях, «круглих столах», семінарах вищих на­вчаль­них закладів, зокрема на міжнародному семінарі «Національна рамка кваліфікацій» за участю експертів Ради Європи (15–16 травня 2008 року) та на засіданнях президії Академії педагогічних наук Ук­ра­ї­ни.

За результатами громадського обговорення до МОН надійшло понад тисячу пропозицій і зауважень, багато з яких враховано. Остаточну редакцію законопроекту схвалено 30 травня 2008 року на нараді з представниками науково­педагогічної громадськості та керівниками робочих груп.

Висловлюю щиру подяку всім, хто був причетний до розробки проекту Закону, хто проявив зацікавленість до його читання і висловив цінні критичні зауваження, а також тим, котрі своєю самовідданою та високо­професійною працею редакційно довершували його.

Шановні учасники слухань, не зупиняючись на конкретних проблемних питаннях вищої школи, на них було зроблено предметний наголос у доповіді Голови Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти Володимира Івановича Полохала, зауважу, що при підготовці змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» ми виходили з необхідності:

– по­перше, законодавчого забезпечення недоторканності прав і свобод вищої школи, передбачених цим Законом;

– по­друге, адаптації національного законодавства до вимог Бо­лон­ського процесу;

– по­третє, приведення Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» у відпо­від­ність із нормами інших законів та унормування окремих положень цього Закону, зумовлених практикою його застосування.

У чому зміст основних нововведень?

У проекті Закону статтю 2 доповнено частиною другою такого змісту «Права державного вищого навчального закладу як бюджетної установи, передбачені цим Законом, що визначають його інституційну автономію, не можуть бути обмежені іншими законами».

Прийняття такої норми для вищої школи означає позбавлення права втручання у цей Закон інших законів, якщо це не буде встановлено зазначеним Законом, а отже, й гарантію вищій школі на певну стабільність і прогнозованість її розвитку.

Ректорам вищих на­вчаль­них закладів добре відомі обмеження норм галузевого закону іншими законами, насамперед щодо питань певної фінансової автономії.

Приєднання Ук­ра­ї­ни у травні 2005 року до Болонського процесу зумовило необхідність вибудувати структуру вищої освіти на європейських принципах, що дасть можливість вищій освіті стати зрозумілою для Європи, бути рівноправним членом Європейського простору вищої освіти — і в обов’язках, і в правах. У зв’язку з цим суттєвих змін зазнали статті 6, 7, 8 розділу ІІ «Структура вищої освіти. Документи про вищу освіту» Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту». Насамперед замість понять «освітні» (неповна, базова, повна вища освіта) і «освітньо­кваліфікаційні» (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) рівні застосовано поняття «освітньо­кваліфікаційні» (молодший спеціаліст, бакалавр, магістр) і «освітньо­науковий» (доктор філософії) рівні. Це дало можливість усунути штучне розмежування функцій вищої освіти на освітню та професійну і розглядати вищу освіту як єдиний процес, що передбачає здобуття вищої освіти певного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня. Отже, вища освіта Ук­ра­ї­ни вибудовується як трирівнева (трициклова) система: бакалавр, магістр, доктор філософії. Освітньо­кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста належить до програм короткого циклу вищої освіти. Такі програми діють у багатьох країнах світу, вони залишаються особливістю національної системи вищої освіти, що не суперечить принципам Болонського процесу. Збереженню цієї складової вищої освіти сприяла й нинішня глибока інтеграція технікумів та університетів. Важливо, що здобуття вищої освіти за кожним освітньо­кваліфікаційним і освітньо­науковим рівнями передбачає обов’язково навчальний процес, а підготовка докторів філософії здійснюється лише на денній формі навчання.

Зауважу, що структура рівнів освіти була предметом найбільших дискусій, навіть за умови, що вища освіта Ук­ра­ї­ни за рівнями структурована ще з 1997 року. Зокрема, висловлювалися пропозиції щодо поділу бакалаврів та магістрів на професійних і академічних. Робоча група дійшла висновку, що, оскільки вища освіта освітньо­кваліфікаційного рівня бакалавра передбачає здобуття кваліфікації і випуск таких кадрів здійснюватиметься масово, поділ їх на дві категорії буде складним, штучним, а то й навіть неможливим процесом. Тому необхідно зберегти однойменного бакалавра. Тоді простішою стає траєкторія вибору навчання за програмою магістра.

Щодо магістра, то за визначеними Законом спеціальностями на основі повної загальної середньої освіти пропонується підготовка інтегрованих магістрів. Академічне чи професійне спрямування магістра, зокрема інтегрованого, визначатиметься відповідною освітньо­професійною програмою. Це дасть можливість, зокрема, знайти правильну відповідь і на питання щодо підготовки магістрів інженерії чи магістрів з інших напрямів, призначення яких виключно професійне.

У проекті Закону докорінних змін зазнав зміст розділу ІІІ «Стандарти вищої освіти», який, по­перше, перейменовано на розділ «Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти» і, по­друге, повністю змінено зміст ста­тей 11, 12, 13.

Насамперед ми виходили з того, що існування державного, галузевого стандартів і стандарту вищого навчального закладу, як це передбачено чинною редакцією Закону, надто ускладнило планування, організацію та контроль навчання. Більше того, практично майже за десять років реалізації ступеневості вищої освіти нам так і не вдалося розробити й затвердити повною мірою стандарти. Така система стандартизації не сприймається педагогічною та науково­педагогічною громадськістю вищих на­вчаль­них закладів, вона стала своєрідним формальним придатком, а не інструментом організації діяльності вищої школи і контролю з боку держави, вона є незрозумілою для зарубіжних експертів.

Формуючи новий зміст статей цього розділу, ми виходили з того, що, по­перше, розглядаючи вищу освіту як результат, необхідно для кожного напряму (спеціальності) відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня задати освітньо­кваліфікаційну (освітньо­на­уко­ву) ха­рак­теристику, визначивши в ній вимоги до випускника та його місце у струк­турі галузей економіки. Це перша складова стандарту вищої освіти.

По­друге, якщо освіта — процес навчання, то необхідно задати, якого змісту воно буде і протягом якого часу навчати, щоб досягти рівня вимог, визначених відповідною освітньо­кваліфікаційною (освітньо­науко­вою) характеристикою. Це освітньо­професійна (освітньо­наукова) прог­рама, друга складова стандарту вищої освіти. Від­мін­ність змісту за­про­поно­ва­ної в законопроекті редакції програми від чинної полягає в тому, що обов’язковою її складовою є програми нормативних на­вчаль­них дисциплін.

Третьою складовою стандартів вищої освіти є засоби діагностики вищої освіти.

Хочу наголосити, що стандартизації підлягають вимоги до випускника, нормативні навчальні дисципліни, частка яких може становити у загальному бюджеті часу 50–60 %, та їх зміст, а також засоби ді­аг­нос­тики. Ці документи розробляються за участю всіх галузевих міністерств і відомств незалежно від того, чи є у підпорядкуванні вищі навчальні
заклади, чи немає, а також Міністерства праці і соціальної політики та затверджуються МОН.

Державна компонента у стандартах вищої освіти створює умови для якісної фундаментальної підготовки студентів та їх безпроблемної мобільності. Завдяки тому, що компонента вищого навчального закладу щодо змісту освіти становить 40–50 %, навчальному закладу надається можливість оперативно маневрувати змістом підготовки, задовольняючи освітні потреби та запити студентів і роботодавців, а також впроваджувати у навчальний процес наукові і науково­технічні досягнення вищого на­вчального закладу.

Шановні учасники слухань, цілком поділяю висловлену Во­ло­ди­ми­ром Івановичем у доповіді думку про те, що, незважаючи на потужну за чисельністю мережу, жоден з вищих на­вчаль­них за­кладів Ук­ра­ї­ни не потрапив до міжнародних рейтингів. Це серйозна проб­лема вищої школи. За чисельністю мережі приховані гострі проблеми якості вищої освіти. Хочу зазначити, що зберігаючи нинішні підходи до формування мережі, типу навчального закладу, у сфері вищої освіти й надалі спостерігатиметься стан самозаспокоєння, самовихваляння, обманливого переконування себе та інших у важливості галузевої підпорядкованості вищих на­вчаль­них закладів. Причому проблема полягає не так у тому, кому підпорядкований вищий навчальний заклад, як у неможливості малопотужному вищому навчальному закладу справитися зі стрімко зростаючими викликами, які постають перед вищою школою.

Сьогодні вже неможливо в межах малочисельної кафедри успішно справитися із завданнями навчальної, наукової та інноваційної діяльності. Без процесу об’єднання вищих на­вчаль­них закладів і створення потужних університетів сучасного типу не можна досягти високого рівня вітчизняних університетів, академій, в іншому разі окремі вищі навчальні заклади можуть опуститися до рівня ремісничих закладів. Звичайно, що допустити таке становище не можна. Саме тому суттєві зміни у законопроекті внесені до статей розділу V «Вищі навчальні заклади». Зокрема, визначено типи вищих на­вчаль­них закладів: університет (класичний, технічний, технологічний, галузевий), академія, коледж, професійний коледж. Виключено поняття класифікації вищих на­вчаль­них закладів за рівнями акредитації. Відповідно припиняється і процедура акредитації вищого навчального закладу в цілому, акредитуватися будуть лише відповідні програми за напрямами (спеціальностями). Поняття «інститут» застосовуватиметься лише як назва структурного підрозділу університету, академії. Чітко регламентовано перелік програм, за якими буде здійснюватися підготовка кадрів з вищою освітою. Університети, академії, наприклад, можуть готувати бакалаврів, магістрів та докторів філософії;
коледжі — бакалаврів; професійні коледжі — молодших спеціалістів. Під­готовка кадрів з вищою освітою в інших типах на­вчаль­них закладів не передбачається.

Визначено кількісні критерії для різних типів вищих на­вчаль­них закладів щодо кількості студентів денної форми навчання, галузей освіти та наукових спеціальностей. Такі нормативи існують у багатьох країнах світу. Запровадження кількісних параметрів для різних типів вищих на­вчаль­них закладів стане важливим інструментом оптимізації мережі вищих на­вчаль­них закладів.

У законопроекті передбачено суттєве розширення прав національних вищих на­вчаль­них закладів щодо реалізації їх автономії та академічних свобод. Зокрема, національним вищим навчальним закладам надано право прийняття за погодженням з МОН та Вищої атестаційної комісії (ВАК) рішення щодо переліку спеціальностей для присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук і прийняття за погодженням з МОН рішення щодо присвоєння вчених звань ад’юнкта, доцента, професора.

Шановні учасники слухань, у проекті Закону внесено зміни до положень, що регламентують діяльність структурних підрозділів вищих на­вчаль­них закладів. Особливо це стосується тих, що розташовані в іншій адміністративно­територіальній одиниці. Передбачається, що за своєю природою відокремленими структурними підрозділами (ВСП) є лише філії та навчально­консультаційні центри (НКЦ) (представництва). Інші ВСП — коледжі, професійні коледжі, інститути, факультети тощо створюються і функціонують відповідно до норм, передбачених для них як для структурних підрозділів. Причому в НКЦ студентам заочної форми надаються лише консультації та створюються умови для самостійної роботи в міжсесійний період. Прийняття цієї норми Закону дасть можливість врегулювати діяльність понад тисячі ВСП, більшість яких діє поза всякими нормами етики вищої школи, користуючись прогалинами у законодавстві.

Важливим кроком на шляху демократизації вищої школи є розширення прав органів студентського самоврядування щодо їх участі в управлінні вищим навчальним закладом. Положення, викладені у новій редакції статті 38 «Студентське самоврядування», відповідають європейським нормам і стануть правовою базою для участі студентів у розвитку вищої школи.

Внесено зміни і до статей, що регламентують кадрові питання вищої школи. Зокрема, встановлено норму, за якою на посаду керівника мис­тець­кого та культурологічного вищого навчального закладу можуть пре­тен­дувати особи, котрі мають почесні звання «Народний артист Ук­ра­ї­ни», «Народний художник Ук­ра­ї­ни», «Народний архітектор Ук­ра­ї­ни» або «За­слу­жений діяч мистецтв Ук­ра­ї­ни»). Встановлено норму безперерв­ного перебування на посаді керівника вищого навчального закладу — не більше двох строків підряд. До речі, ці норми уже були схвалені Вер­хов­ною Радою Ук­ра­ї­ни. Урегульовано також перелік основних посад пе­да­го­гіч­них і науково­педагогічних працівників, що дуже важливо, адже деякі посади таких працівників не були внесені до переліку чинного За­ко­ну.

В умовах переходу на прийом до вищих на­вчаль­них закладів за результатами зовнішнього незалежного тестування важливою є нова редакція статті 44, відповідно до якої проходження зовнішнього незалежного оцінювання знань осіб, які бажають здобувати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти, є обов’язковим, а порядок його проведення встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Суттєві зміни внесено до розділу ІХ «Наукові ступені та вчені звання наукових і науково­педагогічних працівників», відповідно до яких встановлюються наукові ступені доктора філософії та доктора наук, вчені звання ад’юнкт, доцент, професор.

З переліку осіб, що навчаються, вилучено здобувача, а за особами, які навчаються за освітньо­науковою програмою доктора філософії, збережено назву аспірант.

Незважаючи на те, що наукова і науково­технічна діяльність у вищих на­вчаль­них закладах регламентується окремим законом, розділ Х законопроекту доповнено такими новими статтями:

Стаття 621. Організаційні форми здійснення наукової та науково­технічної діяльності.

Стаття 622. Права інтелектуальної власності на результати наукової та науково­технічної діяльності та їх захист.

Шановні учасники слухань, предметом особливих дискусій останніх років та у процесі підготовки законопроекту були питання навчального навантаження педагогічних і науково­педагогічних працівників вищих на­вчаль­них закладів. Запропоновано мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково­педагогічного працівника визначати вищим навчальним закладам у межах його річного робочого часу. А вищим на­вчаль­ним закладам І–ІІ рівнів акредитації (коледжам, професійним коледжам) перейти з погодинної оплати праці на посадову за нормативами, як це передбачено у вищих на­вчаль­них закладах ІІІ–ІV рівнів акредитації.

І на завершення виступу зверну увагу на зміни, що стосуються фінансово­економічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів.

Вищим навчальним закладам надається право:

– використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності;

– відкривати рахунки, у тому числі депозитні, у національній та іноземній валюті.

У проекті Закону закріплено норму щодо незастосування процедури тендерної закупівлі до придбання (закупівлі) товарів, робіт та послуг за рахунок власних коштів вищого навчального закладу.

До коштів, отриманих вищим навчальним закладом державної та комунальної форм власності від надання дозволених законодавством платних послуг, а також з інших джерел, не застосовуються обмеження щодо використання коштів спеціального фонду бюджету, передбачені статтями 13, 23, 57 Бюджетного кодексу Ук­ра­ї­ни.

Розмір плати за весь строк навчання може змінюватися протягом усього строку навчання з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Реалізація цих норм значно розширить фінансову автономію вищих на­вчаль­них закладів.

Шановні учасники слухань! Зрозуміло, що запропоновані зміни до Закону «Про вищу освіту» ще не повністю розв’язують проб­ле­ми вищої школи, проте при їх прийнятті буде зроблено реальний крок на шляху підвищення якості вітчизняної вищої освіти, прискорення її входження в європейський та світовий освітній простори. Мі­ніс­тер­ство освіти і науки Ук­ра­ї­ни відкрите до співпраці та з вдячністю готове сприйняти конструктивні пропозиції щодо вдосконалення змісту цього законопроекту. Закликаю до предметної розмови усіх учасників слухань.

Висловлюю щиру подяку Голові Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти Володимиру Івановичу Полохалу та членам Ко­мітету за розуміння й організацію цих слухань.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Іване Олександровичу.

Шановні учасники комітетських слухань! Шановні пані і панове! Переходимо до виступів. Я хотів би наголосити, що як головуючий маю дотримуватися чіткого регламенту. У нас три хвилини на виступ. Хочу сказати, що всього дві години п’ять хвилин роботи в цьому залі. Це, по­перше.

По­друге, у нас записалися 37 бажаючих виступити. Тому я просив би всіх вас дотримуватися регламенту, щоб мені не доводилося після трьох
хвилин зупиняти виступаючого. З початку слово надається Віталію Дмит­ровичу Походенку, віце­президенту Національної академії наук Ук­ра­ї­ни, доктору хімічних наук, професору. Підготуватися Товажнянському Ле­о­ніду Леонідовичу.

 

В. Д. ПОХОДЕНКО, віце­президент Національної академії наук Ук­ра­ї­ни

Вельмишановний Володимире Івановичу, вельмишановні колеги! Зміц­­нення зв’язків академічної науки й освіти є одним із пріоритетних напрямів діяльності нашої академії. Творча співпраця вчених та освітян набула вже різноманітних форм і постійно розширюється. Проте сьогодні ще рано говорити про якісь суттєві, якісні зміни в інтеграції науки та освіти в нашій державі.

На жаль, у цій роботі є чимало питань, які необхідно врегулювати на державному та законодавчому рівні. Слід відзначити, що і в новій редакції Закону «Про вищу освіту» питанню взаємодії наукової сфери та освітянської галузі приділено недостатньо уваги.

Він не знімає перепони на шляху законодавчого забезпечення формування стійких взаємозв’язків між академічними установами та вищими навчальними закладами. Насамперед законопроект не містить чітких нормативно­правових та організаційних засад залучення науковців Національної та галузевих академій наук Ук­ра­ї­ни до викладацької діяльності у вищих на­вчаль­них закладах, занять зі студентами, керівництва науковими випускними роботами аспірантів, стажування та підвищення кваліфікації викладачів і науковців вищої школи в академічних інститутах.

Це стосується і залучення науково­педагогічних працівників, аспі­рантів та студентів до виконання науково­дослідних робіт, засад доступу працівників вузів до академічного наукового обладнання, а також стимулювання участі академічних учених у підготовці й рецензуванні підручників, на­вчаль­них і методичних посібників тощо.

У зв’язку з цим НАН Ук­ра­ї­ни пропонує статтю 61 розділу Х «Наукова і науково­технічна діяльність у вищих на­вчаль­них закладах» законопроекту доповнити статтею 611 «Інтеграція вищої освіти і науки». Ми вважаємо, пропозиції нашої академії визначають чіткий механізм організаційних і нормативно­правових засад взаємовідносин наукових працівників з вузами. Ці пропозиції я передам до секретаріату Комітету для врахування в подальшій роботі.

І насамкінець хочу висловити одне застереження. На жаль, сьогодні спостерігаються спроби виключити з університетської освіти складову фундаментальних знань або принизити їх роль у процесі підготовки дійсно освіченого фахівця. Проте без фундаментальних знань неможлива підготовка спеціалістів, які будуть творчими працівниками, здатними здійснювати інноваційний розвиток різних галузей економіки.

Нам незрозуміла поспішність у трактуванні і запровадженні окремих принципів Болонського процесу. У розвинутих європейських країнах
болонська система здебільшого розглядається в рекомендаційному ас­пекті. У той же час у нас їй надається зайва директивна значимість.

В умовах ринкової економіки підготовку будь­яких спеціалістів слід орієнтувати, перш за все, на ринковий попит, на вимоги роботодавця. При масовому, я підкреслюю це слово, при масовому переході на дворівневу систему виникає питання: чи не стане ринок кадрів перенасиченим бакалаврами, які, маючи загальну освіту без спеціалізації, просто залишаться без роботи.

Видається сумнівним і недостатньо обґрунтованим формальне введення ступеня доктора філософії замість кандидата наук. Ми знаємо, що сучасна система вищої освіти зможе бути ефективною, відповідати вимогам часу тільки тоді, коли вона буде інтегрована з фундаментальною наукою і збереже кращі вітчизняні традиції. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Дмитровичу. Рівно три хвилини. Це приклад для всіх інших. Тільки, будь ласка, у мене прохання до всіх виступаючих передавати Олені Іванівні Козієвській свої виступи, тому що вже сьогодні буде редагування текстів і підготовка до масового видання наших комітетських слухань.Надаю слово Товажнянському Леоніду Леонідовичу, ректору На­ціо­нального технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Підготуватися Василю Григоровичу Кременю.

 

Л. Л. ТОВАЖНЯНСЬКИЙ, ректор Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут».

Шановна президіє, шановні присутні! Я хотів би сказати, що для всіх вищих на­вчаль­них закладів сьогоднішня подія та створення змін до Закону «Про вищу освіту» є дійсно дуже важливими. Дві доповіді, які сьогодні були, повністю показують, в якому напрямі йшло обговорення в робочій групі, створеній Міністерством освіти і науки, в роботі якої брав участь Іван Олександрович, а також Голова Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти Володимир Іванович Полохало. Хотів би сказати, що якщо розглянути сьогодні в цілому наш Закон, то він має відповідати таким важливим питанням.

Перше. Ми у 2005 році приєдналися до Болонського процесу. І по­дивіться, як сьогодні ті обов’язки, які ми брали під час вступу до Бо­лон­ського процесу, ми виконали. У доповіді про це було сказано.

Друге. Це фінансування вищих на­вчаль­них закладів. Я хотів би сказати, що якщо подивитися на автономію вищих на­вчаль­них закладів, яка розпочиналася ще з Болонського університету, потім підтриману у французьких, німецьких, англійських університетах, то там сказано, що для виконання автономії, яку проголошують, її потрібно забезпечити фінансуванням. І в Саламанському зверненні чітко сказано, що якщо держава не забезпечить фінансування вищих на­вчаль­них закладів, то вони не зможуть конкурувати з вузами сьогодні не тільки в Європі, а й у цілому світі.

Що у нас з фінансуванням? Сьогодні держава фінансує тільки фактично заробітну платню — 70 % та ще 70 % комунальних платежів.

А де ми отримуємо гроші на обладнання, на відрядження, на капітальні ремонти, на будівництво? Це все йде за рахунок нашого контрактного навчання. І ніхто не розуміє сьогодні, що на цей час ми фактично повністю позбавлені стовідсоткового фінансування.

Таким чином, потрібно подивитися, які зміни передбачені в законопроекті щодо оплати за навчання. З цього питання я неодноразово виступав, у тому числі й на Комітеті. Сьогодні пропонується враховувати в оплаті за навчання тільки інфляцію. Однак є пропозиція депутата Курила все­таки змінювати оплату з урахуванням зростання комунальних платежів та заробітної плати. Таким чином, якщо не буде вирішено питання оплати, то вузи не зможуть розвиватися.

Друге. Великою складовою освіти в університетах є наука.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Одна хвилина у вас.

 

Л. Л. ТОВАЖНЯНСЬКИЙ. Добре. Таким чином, сьогодні я повніс­тю підтримую питання про те, що вузи, які нині приєдналися до Бо­лон­ського процесу і хочуть у рейтингах посісти достойне місце, повинні обов’язково поєднати науку та освіту, у тому числі фундаментальну.

Неодноразово казали та писали, у тому числі й Михайло Захарович Згуровський, про те, що сьогодні вища школа і наукові установи повинні подивитися, що робиться в такій галузі, як нанотехнології. Сьогодні американці вкладають у розвиток нанотехнологій 1 млрд 400 млн доларів на рік, створено 5000 програм. Японія, Росія вкладають уже на сьогоднішній день 800 млн. На майбутній 2009­й рік передбачають вкласти мільярд доларів. У нас в Україні, ми подивились, у минулому році було 120 програм, виконаних переважно 20­ма інститутами Академії наук. Ті програми, що були закладені в цьому році, здається, не повністю фінансуються. Якщо ми не будемо вкладати фінанси в майбутні наукові розробки, ми не змінимо нинішній стан науки.

І наостанок такі пропозиції. По­перше, ми хотіли би, щоби спростили проходження ліцензійної та акредитаційної експертизи. Ці процедури потрібні, проте вони перевантажені, їх важко відпрацьовувати. По­друге, потрібно прийняти легко зрозумілі стандарти вищої освіти. Коли ми йшли до Болонського процесу, Міністерству освіти і науки на це вказували — не можна працювати з такими важкими стандартами. По­трібно їх спрощувати.

Далі, необхідно забезпечити стовідсоткове фінансування оплати праці та комунальних платежів, а ті гроші, що заробляють вузи, направити на розвиток матеріальної бази, придбання обладнання, комп’ютерів, програмного забезпечення. До речі, ми дуже вдячні Івану Олександровичу, який зараз запропонував програму підвищення якості матеріально­тех­нічного обладнання у вузах, і така програма зараз створюється. Най­ближ­чим часом її буде подано до Кабінету Міністрів. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Леоніде Леонідовичу. Двадцять секунд зай­вих ви використали за рахунок тоді Василя Григоровича Кременя. Під­го­туватися Віталію Семеновичу Курилу.Кремень Василь Григорович — президент Академії педагогічних наук Ук­ра­ї­ни, академік Національної академії наук Ук­ра­ї­ни.

 

В. Г. КРЕМЕНЬ, президент Академії педагогічних наук Ук­ра­ї­ни

Шановний Володимире Івановичу, народні депутати, шановний Іване Олександровичу, шановні колеги! Я теж приєднуюся до позитивної оцінки роботи, проведеної Комітетом і Міністерством. І в цілому схвально слід оцінити матеріал, підготовлений в якості проекту закону. Але все ж таки є цілий ряд пропозицій. Деякі з них я постараюся тут оголосити.

Перше. Слід, на наш погляд, максимально наблизити проект закону до європейських норм і цінностей функціонування вищої освіти. Ска­жі­мо, неподолана поки що редукція результату вищої освіти, зведення набутих компетентностей до констатацій знань, іншими словами, результати освіти ще не прописані в термінах набутих компетентностей — це не відповідає загальноєвропейським тенденціям. Або законопроект не містить норм щодо запровадження і використання у навчальному процесі положень європейської кредитно­трансфертної системи, що є ключовим для реалізації норм Болонського процесу.

Друге. Законом не визначено роль і функції ДАК — організації, яка є ключовим елементом у системі, що гарантує якість вищої освіти згідно з вимогами Болонського процесу.

Третє. Я всіляко вітаю підготовку докторів філософії через аспірантуру, але, на мій погляд, потрібно, мабуть, розглянути можливість функ­ціонування заочної аспірантури також, особливо для тих фахівців, які працюють або викладачами у вищій школі, або науковцями в науково­дослідних інститутах.

Четверте. Законодавчо закріплюється прийом осіб у вищі навчальні заклади лише відповідно до рівня їхніх знань і зовнішнє незалежне тестування також орієнтується лише на оцінювання знань. На наш погляд, цього недостатньо. Треба визначати компетентності вступника, а не тільки рівень знань, а також, скажімо, уміння застосовувати знання тощо. Тим більше, що це буде і орієнтиром для зовнішнього тестування.

П’яте. Спірною, на мій погляд, є теза про повернення всіма студентами, які навчалися за державним замовленням, коштів, якщо вони не відпрацювали три роки. Це суперечить і правам людини в Україні, і не відповідає європейським нормам і цінностям.

Шосте. Позиція, яка не обговорювалася поки що сьогодні. За­без­пе­чення виконання державного замовлення не є прийнятним при нинішньому трактуванні поняття держзамовлення як такого, що регулюється Законом «Про державні закупівлі». Зрозуміло, що згідно з трактуванням Рахункової палати це означає, що університет повинен випустити стільки студентів, скільки він прийняв. Тобто як тракторів чи чобіт — скільки передбачено, стільки потрібно зробити. Усе інше, всі інші втрати трактуються як збитки для держави. Вихід у тому, щоб вилучити контрольний показник прийому на перші курси на навчання за державний бюджет із Закону України «Про державні закупівлі», оскільки це по факту не є дер­жавним замовленням у розумінні Закону «Про державні закупівлі».

Сьоме. У Законі не прописана будь­яка участь роботодавців у справі працевлаштування випускників. Вони не включені до переліку суб’єктів навчального процесу. Також недостатньо прописана, на мій погляд, і можливість університету створювати спеціальні навчальні програми на замов­лення роботодавців.

Восьме. Потрібно було б розширити тезу про післядипломну освіту. Правда, якщо ми збираємося, Володимире Івановичу, мати ще один закон про післядипломну освіту, можна залишити таким чином як є, замінивши післядипломну освіту, скажімо, позицією «продовжена освіта» або «додаткова, доповнювальна» освіта. Якщо ж не буде передбачено спеціального Закону «Про післядипломну освіту», то слід розширити позиції, що регулюють цей підрозділ освіти.

Дев’яте. На мій погляд, слід було б доповнити умови визначення мережі державних вищих на­вчаль­них закладів спроможністю держави забезпечити умови для їхньої якісної освітньої діяльності. Це стаття 27.

І насамкінець — три позиції щодо фінансово­економічних відносин.

Я вважаю, що ми повинні припинити займатися популізмом, що так часто в нас бувало, і чесно сказати громадянам, що дешева освіта — це неякісна освіта. Тому я пропоную дати право ректорам змінювати вартість навчання не тільки на показник інфляції за попередній рік, а й з урахуванням хоча би збільшення заробітної плати викладачам, а також комунальних послуг.

І дві речі, введення яких, можливо, потрібно передбачити не одразу після прийняття закону, якщо це вдасться зробити, а через певний час, відклавши на два–три роки. Що я маю на увазі? Перше. Нормативно в частині валового внутрішнього продукту, а не лише виходячи з чисельності студентів на 10 тис. населення, визначити мінімальний обсяг фінансування вищої школи з державного бюджету — 1,8 % ВВП, що відповідатиме кращим світовим стандартам.

І друга позиція. Нормативно закріпити обсяги фінансування наукової, науково­технічної роботи у вищій школі, а саме: не менше 25 % від загальних асигнувань на її утримання. Це наблизить за вказаним показником вітчизняну сферу вищої освіти до кращої світової практики, яка, як відомо, становить десь 28–30 %. Хочу сказати, що Академія педагогічних наук, зокрема Інститут вищої освіти, проаналізував цей законопроект. Ми маємо ще ряд пропозицій, у тому числі, може, й менш ґрунтовного характеру. Ми їх, Володимире Івановичу, передамо обов’язково до Комітету і Міністерства. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Василю Григоровичу.

Слово надається Віталію Семеновичу Курилу, народному депутату Ук­ра­ї­ни, голові підкомітету з питань науки і освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. А підготуватися Леоніду Васильовичу Губерському.

 

В. С. КУРИЛО, народний депутат Ук­ра­ї­ни, голова підкомітету фахової освіти Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти

Шановні члени Комітету, присутні! Питання внесення змін до чинного законодавства про вищу освіту існує давно і потребує детального й аргументованого аналізу. Хочу від­значити, що законопроект, внесений на обговорення профільним Мі­ніс­тер­ством, має формат доповнень і змін до чинного Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», і це, на мою думку, доволі логічно. Аналіз світової практики і законів європейських країн доводить, що структура нашого Закону не найгірша в Європі: вона не настільки деталізована, як у ряді країн. Тому з цим законопроектом, зі змінами до Закону можна працювати. Я думаю, якщо внести слушні зміни і доповнення до законопроекту, які вже тут висловлювалися, то у кінцевому підсумку ми зможемо отримати досить непоганий закон.

Однак після уважного і детального аналізу цього законопроекту в мене виникли деякі зауваження та пропозиції.

Так, намагання Міністерства привести вітчизняну структуру вищої освіти до прийнятої в Європі трирівневої (трициклової) системи підготовки кадрів з вищою освітою за освітньо­професійними програмами бакалавра, магістра та освітньо­науковою програмою доктора філо­со­фії викликало в мене питання. Зокрема, чому, вилучаючи зі статті 6 За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» освітньо­кваліфікаційний рівень спе­ціа­ліс­та, ми залишаємо молодшого спеціаліста? Нелогічно! В єв­ро­пей­сь­ко­му законодавстві два освітньо­кваліфікаційні рівні — бакалавр і магістр. На мій погляд, на початку 90­х років була допущена помилка в тому, що технікуми ввели до системи вищої освіти. Треба знайти мужність відмовитися від цього та залишити двоступеневу систему вищої освіти.

Я повністю підтримую вилучення із Закону рівнів акредитації вищих на­вчаль­них закладів та запровадження визначення типів вищих на­вчаль­них закладів з урахуванням підготовки фахівців за освітньо­кваліфікаційними та освітньо­науковим рівнями. Однак викликає питання неоднозначності визначення типів вищих на­вчаль­них закладів за ознакою чисельності студентів, які в них навчаються. Так, наприклад, у статті 25 запропонованого законопроекту класичний університет, що провадить освітню діяльність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти освітньо­кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра та освітньо­наукового рівня доктора філософії, повинен мати не менше шести тисяч студентів денної форми навчання, а академія — не менше двох тисяч, хоча в ній можна отримати ті ж самі кваліфікації, що й у класичному університеті. Не зовсім зрозуміло, чому така пільга для мистецьких вищих на­вчаль­них закладів, де чисельність студентів — не менше двох тисяч студентів і можна не займатися наукою. Якщо це вищий навчальний заклад, то він має бути вищим навчальним закладом. Тому, я думаю, що більшість мистецьких на­вчаль­них закладів мають бути просто факультетами університетів.

Не зовсім зрозумілим є нове поняття «інтегрований магістр». Я думаю, що це дещо надумано. На мій погляд, це ноу­хау потрібно прибрати.

Не зовсім правильно, на мою думку, у статті 9 вводиться норма про обов’язковість зазначення найменування структурного підрозділу вищого навчального закладу в дипломі.

Слід окремо звернути увагу на вилучення зі статті 10 (післядипломна освіта) чинного Закону терміну «перепідготовка». Просто у Законі це випало, і немає жодної альтернативної заміни. На мій погляд, це якесь непорозуміння чи упущення.

Також хочу зазначити про необхідність введення в законопроект чіткого процентного співвідношення між державною компонентою та компонентою вищого навчального закладу, що підсилить функціональність автономії вищих на­вчаль­них закладів у відносинах із державою.

Значно звужує автономію університетів стаття 18 запропонованого законопроекту. Зокрема, в пункті 1 абзацу 17 спеціально уповноваже­но­му центральному органу виконавчої влади в галузі освіти і науки надано право організовувати атестацію педагогічних працівників вищих на­вчаль­них закладів щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій та пе­­да­гогічних звань. На мою думку і більшості ректорів провідних університетів Ук­ра­ї­ни, таке право слід залишити за вищими навчальними закладами освіти, що дасть змогу реально, а не декларативно говорити про їхню автономію.

У статті 26 «Національний вищий навчальний заклад» необхідно суттєво розширити фінансові та майнові права національних університетів. Наприклад, у Словаччині вузи добилися права продавати та купувати майно самостійно, без рішення державних органів. З метою підвищення ефективності управління вищим навчальним закладом, роз­ширення його представницьких функцій вважаю за доцільне поряд із посадою ректора ввести за рішенням Вченої ради вищого навчального закладу посаду президента. При цьому до статуту вищого навчального закладу в установленому порядку вносяться відповідні зміни та приймається Вченою радою. Положення про президента вищого на­вчально­го закладу, а також зміни та доповнення до нього приймаються Вче­­
ною радою.

В європейських країнах існують організації, що представляють думку ректорів вищих на­вчаль­них закладів. У Польщі, Німеччині проходять конференції ректорів. Це впливові громадські організації у сфері вищої освіти. Без погодження з ними не ухвалюється жодне урядове рішення, що стосується питання вищої освіти. Тому пропоную ввести і в Україні аналогічну організацію, наприклад, існуючу Раду ректорів університетів Ук­ра­ї­ни, однак чітко прописати в законі її права, структуру, функції, обов’язки.

Необхідно запровадити більш жорсткі заходи в питанні наукового плагіату. Зокрема, пропоную звільняти із займаних посад або не продовжувати контракт із викладачами, які порушили права інтелектуальної власності.

Необхідно також законодавчо забезпечити для студентів свободу вибору на­вчаль­них дисциплін.

З метою розвитку вищих на­вчаль­них закладів необхідно ввести поняття академічного складу, куди записується і викладацький склад.

Не зовсім зрозумілою є діяльність державної інспекції, тому по­трібно детально виписати її формування, обов’язки та права. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Віталію Семеновичу.

Слово надається Губерському Леоніду Васильовичу, ректору Київського національного університету імені Тараса Шев­­чен­ка, академіку На­ціо­наль­ної академії наук Ук­ра­ї­ни.І підготуватися Малахову Валерію Павловичу.

 

Л. В. ГУБЕРСЬКИЙ, ректор Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Шановний Володимире Івановичу! Шановний Іване Олександровичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги!

Насамперед дозвольте подякувати за можливість взяти участь в обговоренні проекту головного Закону в житті вищої школи.

Підготовлений проект — це результат великої роботи фахівців­професіоналів, і за це їм треба щиро подякувати. Певну частку в цю справу внесли і співробітники нашого університету. Але обговорення, удосконалення цього документа триває. І це природно.

Дозвольте мені в межах регламенту висловити декілька загальних міркувань із цього приводу. Ми вважаємо, в Законі необхідно відобразити підвищення ролі університетів у суспільному житті держави не лише як центрів підготовки кваліфікованих спеціалістів і науковців, а й як центрів формування національної еліти, розвитку культури, духовності українського народу. Вони повинні бути своєрідним барометром життя нашого суспільства. І для цього держава повинна створити все необхідне для подальшого зміцнення матеріально­технічної та навчально­методичної бази, сприяти вирішенню питань університетської автономії.

У Законі необхідно, на нашу думку, передбачити також забезпечення підвищення рівня науково­дослідної діяльності університетів як вагомого чинника досягнення високого рівня вищої освіти, підвищення конкурентоспроможності університетської освіти Ук­ра­ї­ни, створення необхідних умов для інтеграції вищої школи Ук­ра­ї­ни до світового освітянського та наукового простору.

З цією метою, ми вважаємо, університетам необхідно перейти до конкретного утворення наукових центрів з відповідними установами На­ціональної академії наук Ук­ра­ї­ни, галузевими державними академіями, розширити практику створення дослідницьких університетів як сучасної форми інтеграції освіти та науки, яка вже давно визнана за кордоном і вже деякий час застосовують і в нашій державі, наприклад, я маю на увазі, у Київському політехнічному інституту.

Необхідно також, на нашу думку, під час розробки цього Закону врахувати проект концепції Державної цільової програми «Кадри для нау­ки вищої освіти та інноваційної діяльності», розробленої минулого року Національною академією наук Ук­ра­ї­ни разом із Міністерством освіти і науки Ук­ра­ї­ни, а також Державну цільову програму «Наука в університетах», реалізацію якої затверджено на 2008–2012 роки.

Для сприяння університетам у розширенні науково­дослідної роботи, як сьогодні наголошувалось у виступах, необхідна розробка конкретного державного плану послідовного збільшення видатків на науку з бюджету, як це записано в Законі Ук­ра­ї­ни «Про наукову та науково­технічну діяльність».

З іншого боку, треба і нам самим конкретно займатися, звичайно, питаннями залучення позабюджетних коштів.

Вважаємо також за доцільне встановити посадові оклади та інші умови оплати праці працівникам наукових підрозділів вузів на рівні посадових окладів та інших умов оплати відповідних категорій працівників науково­дослідних установ Національної академії наук Ук­ра­ї­ни, збільшення тривалості відпусток, кошти на оздоровлення тощо.

І насамкінець, шановні колеги, щодо відкриття філій вузів. На нашу думку, у Законі необхідно відобразити доцільність (або й необхідність) за наявності відповідних умов створення філій не лише в регіонах Ук­ра­ї­ни, а й у країнах зарубіжжя, насамперед у країнах СНД. До речі, там працює багато наших випускників. Думаю, що немає ні в кого сумніву, що це дуже сприятлива можливість демонструвати народам світу наші освітянські наукові досягнення, нашу культуру, духовність і традиції. А пропозиції такі вже надходять. Так, під час останнього свого офіційного візиту в Україну Президент Азербайджану Ільхам Алієв висловив пропозицію про відкриття в Баку філії Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Ця пропозиція нами зараз вивчається. Є цілий ряд інших пропозицій. Оскільки регламент такий щільний, прошу секретаріат прийняти інші конкретні пропозиції до розділів 9 та 10 проекту Закону. На цьому дозвольте вам подякувати за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Леоніде Васильовичу. Слово надається Малахову Валерію Павловичу, голові Ради ректорів вищих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації Південного регіону, ректору Одеського національного політехнічного університету. Підготуватися Лесі Юріївні Оробець.

 

В. П. МАЛАХОВ, голова Ради ректорів вищих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації Південного регіону, ректор Одеського національного політехнічного університету

Шановна президіє! Шановні колеги! Я перейду одразу до пропозицій і зауважень. На мою думку, їх всі можна поділити на три групи.

Перша група зауважень стосується тексту термінології та понять, які використовуються в цьому проекті. Йдеться про неоднозначне тлумачення статей і понять, наведених у Законі. Наприклад, уже в загальних положеннях щодо зазначення ліцензування та акредитації наведено:

– в одному абзаці: «ліцензування — процедура визначення спроможності розпочати освітню діяльність», а в іншому: «визнаний спроможним проводити освітню діяльність»;

– в одному абзаці: «акредитація — процедура надання права проводити освітню діяльність», а в іншому: «акредитація — рівень спроможності проводити освітню діяльність».

Тобто, на мій погляд, треба тому, хто буде редагувати цей Закон, уважно прочитати його спочатку до кінця й усунути ці розбіжності.

Далі вказано, що «національному вищому навчальному закладу за рішенням Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни можуть бути надані повноваження», тобто можуть бути надані, а можуть і не надані. Незрозуміло.

Стосовно працевлаштування випускників записано, що «Мініс­тер­ст­во освіти і науки Ук­ра­ї­ни сприяє працевлаштуванню випускників». Але це ж саме визначено і для вищого навчального закладу. Таке формулювання, на наш погляд, дає можливість органам, які здійснюють управління вищою освітою, перекладати свої обов’язки на вищи на­вчальні заклади і переводити «сприяння» до обов’язкового працевлаштування.

Друга група зауважень стосується, на наш погляд, перевантаження законопроекту багатьма зайвими поняттями. Таке враження, що ми хочемо у цьому Законі передбачити всі можливі випадки життя у сфері вищої освіти і вищих на­вчаль­них закладів. Ви бачите, що законопроект вже сьогодні багатосторінковий. І ми у своїх виступах ще додаємо пропозиції. Проте Закон має бути нормативним актом довготривалої дії. Змінювати його кожного дня неможливо. Тому, я думаю, окремі статті Закону треба перевести до галузевих освітніх стандартів.

Галузевий стандарт — це нормативний акт, який є мобільним: він може змінюватися залежно від потреб ринку праці і таке інше. І відмовлятися від галузевих стандартів непотрібно. Наприклад, до галузевих стандартів можна перенести перелік спеціальностей, структурні підрозділи навчального закладу, робочі та дорадчі органи, обрання на посаду та звільнення з неї керівника факультету, спеціалізовані вчені ради, підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково­педагогічних працівників, робочий час педагогічних працівників. Щодо керівника вищого навчального закладу, я думаю, потрібно залишити тільки те, що керівник діє відповідно до контракту. Усе інше — права та обов’язки, можна виписати у галузевому стандарті.

Таким чином, я вважаю, що Закон необхідно скоротити. Тоді ми змо­жемо з ним працювати, а змінювати треба буде галузеві освітянські стандарти.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Павловичу, півхвилини Вам ще додається.

 

В. П. МАЛАХОВ. Добре, я вже закінчую.І третя група зауважень. Я задоволений словами Івана Олександро­вича, що ми відмовляємося від рівнів акредитації. Вони, я зрозумів, будуть визначатися статусом закладу: університет, академія, коледж і таке інше. Це дуже важливо.

Важливо і те, що відмовляємося від поняття «неповна вища освіта», бо «неповна» означає незавершена. В той же час, на наш погляд, треба залишити кваліфікацію «спеціаліста» як ступінь вищої освіти, яка повинна мати правовий статус у державі. Це необхідно для вищих технічних на­вчаль­них закладів.

Я думаю, що треба скасувати обмеження для вищих на­вчаль­них закладів у підготовці фахівців за кошти юридичних і фізичних осіб. Якщо навчальний заклад державної форми власності виконав держзамовлення і має ще ліцензійний обсяг, він повинен брати стільки студентів, скільки до нього прийдуть. Не прийдуть, отже, їх не буде. Головна умова — виконання держзамовлення, і все. Це дуже легко контролюється.

Я думаю, що треба вилучити вимогу про обов’язкове працевлаштування випускників. Вона порушує права людини і не відповідає ринковим взаємовідносинам між працівником та роботодавцем.

Якщо ми говоримо про автономність на­вчаль­них закладів, то давайте дамо право колективу самостійно обирати свого керівника на стільки термінів, скільки працівники вважають за необхідне.

Закінчуючи, хочу підкреслити свою головну думку. Закон — це нормативний акт довготривалої дії. Він не може змінюватися кожного півроку чи кожного року. Питання структури вищого навчального закладу, управління ним, навчальне навантаження викладачів, форми освіти мають чітку тенденцію до змін, а з урахуванням перспектив входження Ук­ра­ї­ни до європейського освітнього простору будуть змінюватися обов’язково. Це можна вирішити за допомогою галузевих стандартів.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Валерію Павловичу, все.

 

В. П. МАЛАХОВ. Зміни будуть відбуватися обов’язково.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

В. П. МАЛАХОВ. І це потрібно враховувати. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Дякую, Валерію Павловичу. Але ж давайте стежити за регламентом, півхвилини ви проговорили за рахунок Лесі Юріївни Оробець, народного депутата Ук­ра­ї­ни, голови підкомітету з питань базової освіти. Так що вам дві з половиною хвилини.

 

Л. Ю. ОРОБЕЦЬ, народний депутат Ук­ра­ї­ни, голова підкомітету з питань базової освіти Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

Доброго здоров’я! Перш за все, хотіла б подякувати Міністру і Мі­ніс­терству за титанічну роботу, виконану впродовж неймовірно короткого терміну. Ніхто не очікував, що Міністерство зуміє до червня місяця подати настільки глибоко відпрацьований і виважений законопроект.

Проект містить чимало конструктиву. Ним передбачено збільшення фінансової незалежності вузів, розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів і зростання ролі самоврядування.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Лесю Юріївно, я перепрошую, підготуватися Ми­хай­лу Захаровичу Згуровському.

 

Л. Ю. ОРОБЕЦЬ. Водночас я б хотіла максимально окреслити ті пи­тання, які хвилюють по іншій бік барикад. Більшість пропозицій рек­то­рів, слава Богу, були враховані. Одначе думка студентства, боюся, навіть сьогодні не матиме можливості прозвучати, оскільки представники студентського самоврядування на перших позиціях із кінця у списку тих, хто матиме слово. Тому хотіла б, у першу чергу, відмітити декілька питань.

Перше питання — це відпрацювання за місцем призначення не менше трьох років (положення статті проекту номер 56). Що пропонується? Пропонується проектом таке: у випадку, якщо студент навчається на дер­жавному замовленні, то по закінченню вищого навчального закладу він працевлаштовується за угодою трьох — вузу, працедавця і самого студента, і відповідно має зобов’язання пропрацювати там три роки. І більше того, якщо його буде звільнено без поважних причин, то він буде змушений компенсувати вартість свого навчання.

У цьому випадку вступають, як на мене, неринкові механізми регу­лювання цього питання. Якщо печуться про інтереси студентів та їх май­
­бутнє працевлаштування, то найкраще, що вуз може зробити для сту­дентів, — це дати їм якісну освіту, аби потім вони мали можливість конкурувати на ринку праці. Якщо йдеться про турботу про державний бюджет і витрату коштів держави на навчання найбільш достойних своїх представників, то в даному випадку, і про це вже була розмова з паном Міністром, було б логічніше запровадити норму, коли студенти, що навчаються за кошти державного бюджету, зобов’язуються, скажімо, протягом трьох років працювати в Україні. У цьому випадку з їхньої заробітної плати чи­то бізнесу будуть відраховуватися податки, які б компенсували бюджету затрачені кошти. Бо в тому вигляді, в якому це зараз запропоновано в проекті, це, по суті, дійсно, нове закріпачення. При цьому не йдеться ні про кар’єрний ріст, ні про можливість, скажімо, обрати іншу стезю, а саме: відкрити власний бізнес і взагалі. Йдеться про порушення положень нашої Конституції та міжнародних зобов’язань Ук­ра­ї­ни.

Я можу зрозуміти мотивацію Міністерства в тому, що стосується забезпечення держави медичними, педагогічними та іншими кадрами, проте в такому випадку, як на мене, треба йти не адміністративним шляхом, а скоріше шляхом заохочення соціальними програмами і, скажімо, якщо йдеться про педагогічних чи медичних працівників, наданням кредитів на придбання житла, наданням підвищеної заробітної плати для тих осіб, які працюватимуть у сільській місцевості. Одначе в адміністративному порядку, як це було в Радянському Союзі, заганяти їх у село... Я от боюся, що це не спрацює.

Більше того, теперішні вузи перестали враховувати або, принаймні, не навчилися досі враховувати два дуже важливих фактора, з якими вони ще досі не стикалися.

Фактор перший — демографічний, оскільки, скажімо, в цьому році кількість абітурієнтів менша, ніж декілька років тому. Це свідчить про те, що та кількість вищих на­вчаль­них закладів, яка є в Україні…

Прошу вибачення, дуже шумно, дуже важко говорити.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я розумію, що у нас наполеглива інтелектуальна праця, але ж будемо толерантно ставитися до всіх виступаючих, тим більше, що у нас якраз така продуктивна розмова.

Прошу, у вас ще є одна хвилина.

 

Л. Ю. ОРОБЕЦЬ. Дякую. Я б хотіла завершити розмову про демо­графічний фактор, що зараз не враховується. Кількість студентів буде меншати, і відповідно боротьба вузу за студента збільшуватиметься. Відповідно вузи мають бути готові боротися на ринкових засадах, демон­струючи якість власної освіти, а також комфортність перебування студентів у певному вузі. У цьому випадку йдеться і про питання студентського самоврядування, яке зараз більшість ректорів сприймають вороже.

Другий фактор, який вузи мають враховувати, — це геометрична прогресія, в якій зростає прагнення українців навчатись у закордонних вищих на­вчаль­них закладах. Адже, скажімо, встанови ми норму про трирічне обо­в’язкове відпрацювання, і мудрі, талановиті студенти, які б могли навчатися в Україні та далі працювати в країні, виберуть інші закордонні навчальні заклади. І ми втратимо частину своєї еліти, чого ми не можемо собі дозволити.

Дуже прошу звернути на ці два моменти увагу розробників законопроекту, а я буду подавати відповідні пропозиції. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лесю Юріївно.

Слово надається Згуровському Михайлу Захаровичу. Зараз назву всі його посади. Голова Консультативної ради з інформатизації Верховної Ради Ук­ра­ї­ни — це найважливіша посада, голова Асоціації ректорів вищих технічних на­вчаль­них закладів Ук­ра­ї­ни, академік Російської ака­демії наук, потім ректор Національного технічного університету Ук­ра­ї­ни «Київ­ський політехнічний інститут».

 

М. З. ЗГУРОВСЬКИЙ, ректор Національного технічного університету Ук­ра­ї­ни «Київський політехнічний інститут»

Я вже засоромлений. Дякую, Володимире Івановичу.

Вельмишановні члени президії! Вельмишановні учасники слухань! Я хочу висловити декілька пропозицій від імені Асоціації ректорів технічних університетів. Ви знаєте, що ми проводимо щорічні наші засідання. І на наших останніх двох засіданнях у Харкові, у Запоріжжі ми спільно з керівниками найбільших промислових підприємств Ук­ра­ї­ни проаналізували проблеми вищої освіти та напрацювали ряд пропозицій. Деякі з них я хочу висловити.

Перш за все, нас турбує тенденція зростаючого відставання вітчизняної освіти і науки у змістовних, якісних характеристиках від кращих світових систем. Це, у першу чергу, стосується фундаментальних природничих дисциплін: математики, фізики, математичного моделювання, передових інформаційних технологій, управлінських дисциплін та інших критично­важливих сфер знань. Наприклад, результатом такого відставання стало те, що у поточному році кількість абітурієнтів, що пройшли зовнішнє тестування з фізики, становила менше 10 % від усіх бажаючих проходити це тестування, а обсяги прийому на спеціальності, що вимагають вивчення фізики, причому глибокого вивчення фізики, перевищують 50 %. Ми маємо великий такий провал у цих знаннях серед абітурієнтів.

Друге. Реформування вищої школи не може бути ізольованим від інших секторів суспільства та ринку праці. Необхідно на єдиній платформі одночасно переглянути всю законодавчу базу, яка регулює взаємодію освіти, високотехнологічного виробництва та органів влади. Тоді ми усунемо розрив між вищою школою та ринком праці, наприклад, невідповідність між структурою університетських спеціальностей та переліком професій і кваліфікацій у народному господарстві; невідповідність між кваліфікаційною та практичною складовими існуючих програм ВНЗ і потребами промисловості та багато інших.

Звичайно, на цьому етапі ми робимо чергове корегування Закону, але ми повинні розуміти, що рано чи пізно нам необхідно буде підійти до глибинного перегляду всієї бази.

Третє. Ми маємо виважено підійти до системи зовнішнього незалежного тестування. На наш погляд, система, що впроваджується, побудована на двох спірних позиціях: по­перше, на недовірі до вчителів шкіл і викладачів вищих на­вчаль­них закладів. Це послаблює споконвічну цінність освіти — довіру учня до вчителя. І по­друге, на принципові звуженні взаємодії між загальноосвітньою і вищою школами.

За рядом спеціальностей для Ук­ра­ї­ни критично важливо виявляти Сікорських, Люльок, Корольових. Але система зовнішнього тестування за наведеної моделі нечутлива до такого пошуку: вона ніколи не дозволить знайти таку людину через цю формалізацію. Наведу приклад.

У 24­му році Сергій Павлович Корольов вступає до КПІ і не витримує іспит з математики через недостатню логічність тих запитань, які йому поставили. І він не може вступити. Допомогла випадковість: Ми­хайло Пилипович Кравчук, математик, присутній у цій комісії, відчув, що Сергій Корольов нестандартно глобально мислить. І завдяки наполяганню Кравчука Корольов став тим, ким він став для світу.

Тому найавторитетніші університети світу, користуючись на попередньому етапі відбору зовнішнім тестуванням, остаточний відбір студентів здійснюють за власними методиками та системами. Вважаємо, що за такою ж моделлю доцільно вдосконалити систему тестування й у нас. Вона відіграватиме позитивну роль попереднього моніторингу якості знань школярів, але пошук студента за його природними здібностями жодна формальна система здійснити не зможе.

Має бути досягнуто вірне розуміння автономії університетів у нашій країні. Автономними, як, до речі, і дослідницькими, є не ті університети, що включаються до списків у високих кабінетах, а ті, що досягають таких інтелектуальних і моральних стандартів, щоб бути здатними напрацьовувати істину з актуальних питань розвитку науки і суспільства. Я тут повністю погоджуюся з академіком Губерським, коли він казав про ці речі. Держава, зацікавлена в існуванні таких центрів незалежної думки, має гарантувати і забезпечувати умови для їхньої діяльності з усіма перевагами, що відповідають їхньому статусу. Тут і фінансування, тут і академічні свободи, і ряд інших складових.

І останнє. Ми маємо підготуватися до подолання кризи набору 2010–2012 років, коли зменшуватиметься випуск школярів з 11 класів. При суттєвому зменшенні контингенту студентів необхідно зберегти науково­педагогічний потенціал та умови фінансування ВНЗ, змінивши статтю 64 Закону. Навпаки, цією ситуацією варто скористатись і встановити співвідношення кількості студентів до викладачів на рівні європейських та світових норм.

Підтримуючи в цілому більшість змін до Закону, наша Асоціація спіль­но з найбільшими підприємствами Ук­ра­ї­ни просить врахувати напра­цьовані нами пропозиції, які будуть подані мовою закону до секретаріату.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Михайле Захаровичу.

Слово надається Алексєєву Юрію Миколайовичу, ректору Київського славістичного університету і координатору громадської консультативної ради Комітету з питань науки і освіти. А підготуватися Ніколаєнку Станіславу Миколайовичу.

 

Ю. М. АЛЕКСЄЄВ, ректор Київського славістичного університету

Шановні колеги! За роки незалежності народилася концепція національної школи, пріоритетом якої стали ідеї гуманізму, загальнолюдських моральних цінностей. У ці ж роки розпочався розвиток альтернативних форм освіти, а саме — народилися гімназії, ліцеї, недержавні ВНЗ. В освіті розпочалася здорова конкуренція. У контексті усього цього дозвольте звернути Вашу увагу на окремі положення змін, що пропонуються в Законі Україні «Про вищу освіту».

Я хочу підкреслити, що Комітетом Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти та Міністерством освіти проведена велика і позитивна робота з підготовки змін до Закону.

Абсолютна більша частина змін до Закону наближує нашу освіту до європейських стандартів. Однак є і ті, що віддаляють, не сприяють розвитку освіти.

Одним з найбільш важливих питань на сьогодні є зміцнення мате­рі­альної бази вищих на­вчаль­них закладів, обладнання сучасних лабораторій, організація практики на підприємствах, бажано за кордоном.

Стосовно незалежного тестування. На мій погляд, світовий досвід все ж таки враховано недостатньо. У більшості європейських країн довіряють загальноосвітній школі, де і відбувається тестування. Випускник із сертифікатом направляється до конкретного ВНЗ. Він і сам має право визначити ВНЗ згідно зі своїм сертифікатом. Враховуючи те, що вступні іспити у нас не проводяться, а з однаковими сертифікатами може прийти декілька абітурієнтів, університету надається право вводити інші показники для відбору студентів, вводити співбесіди, конкурси. Так що ж дасть у такому випадку незалежне тестування в плані підвищення знань та в боротьбі з корупцією?

Дозвольте нагадати, що весь цивілізований світ перейшов до масової вищої освіти, а ми хочемо зробити її елітною. Інакше як розуміти нові вимоги в Законі стосовно філій НКЦ? Я не кажу про ВНЗ, які мають 25–50 філій, — ними дійсно неможливо управляти. Ймовірно, потрібно піти шляхом посилення вимог до їхньої діяльності з подальшим контролем виконання рішень ДАКу. Будемо відвертими — більшість дітей, які зараз навчаються у філіях ВНЗ, не змогли би приїхати на навчання до великих міст, де гуртожитків не вистачає, а житло коштує більше, ніж заробітна плата їхніх батьків.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Юрію Миколайовичу, у вас 30 секунд залишається.

 

Ю. М. АЛЕКСЄЄВ. І закінчую.

У чинному Законі є стаття, яка зобов’язує приймати в державні вищі навчальні заклади на державний бюджет не менше 51 % вступників. У новому законопроекті її вже немає. Отже, будуть приймати на престижні спеціальності до 100 % за контрактом. В Європі в державних ВНЗ навчання для своїх громадян та іноземців — безкоштовне.

Згідно із законопроектом такий тип вищих на­вчаль­них закладів, як інститут, вилучається. А чому? Практика показала, що не в назві справа. Ми десять років працюємо з добре відомим у світі Паризьким інститутом східних мов, якому виповнилося 170 років.

Насамкінець дозвольте нагадати просту істину: чим більше у суспільстві людей з вищою освітою, тим культурніше саме суспільство, вище його загальний інтелектуальний рівень, активніше проходять реформи.

Щодо статті 37 розділу І законопроекту. Доцільно запровадити норму, згідно з якою Міністерство освіти і науки Ук­ра­ї­ни не затверджує Статут вищих на­вчаль­них закладів приватної форми власності, а погоджує як контрольно­регуляторний орган. Проект змін до Закону доцільно винести на широке громадське обговорення.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо. Слово надається Ніколаєнку Станіславу Миколайовичу. Підготуватися Володимиру Федоровичу. Ніколаєнко Станіслав Миколайович, голова Громадської ради освітян і науковців Ук­ра­ї­ни.

 

С. М. НІКОЛАЄНКО, голова Громадської ради освітян і науковців Ук­ра­ї­ни

Шановні колеги! Шановний Володимире Івановичу! Шановний Іва­не Олександровичу! Я дякую за можливість виступити. Я досвідчений, Во­ло­ди­ми­ре Івановичу, тому буду Вас критикувати, а вам незручно буде мене обме­жувати в часі, бо будуть вважати, що це переслідування за критику. Але я жартую. Україні сьогодні, як ніколи, зрозуміло, потрібна якісна освіта, бо ще Тофлер говорив, що влада, яка базується на освіті, — це влада високої якості.
І не на примусі, не на грошах, а на владі, яка базується на знаннях. Звичайно, тоді Україна буде мати перспективу. Я виконаю свою обіцянку і дещо покри­тикую. Може, навіть запропоную. Я маю вже досвід як проводити закони, повірте мені. І от для того, щоб вони, ці закони, йшли, у цьому залі повинні сидіти не нижче заступників міністрів фінансів, економіки, праці. Бо я знаю, як Івану Олександровичу доведеться в уряді доводити це все, а ця публіка буде казати, що грошей нема, це не так, це не так. Їх потрібно включати до процесу створення Закону для того, щоб вони потім не говорили, що не вистачає фінансів, не вистачає ресурсів, щоб вони розуміли, що таке державне замовлення, куди піде працювати бакалавр і так далі, і так далі.

Я, Володимире Івановичу, не зовсім погоджуюся з Вами в тому, що наша освіта зовсім неефективна. Бо якщо подивитися навіть на індекс Всесвітнього економічного форуму, який був у кінці минулого року (там 134 чи 144 країни), то ми займали десь 70­ті місця взагалі за індексом конкурентоспроможності, а от за освітянськими моментами в нас є і 17­те місце, 9­те, і взагалі 40­ве. Тобто в нас ще є резервні показники. Тому сипати на себе попелом, я думаю, непотрібно. Там, на Заході, і так нас покритикують. Хоча за великим рахунком, посилання на те, що на Заході вимагають якихось змін до Закону... Повірте мені, не вимагають. Їм глибоко однаково, які в нас будуть тут моменти. Вони згодні з нами, погоджуються в усьому. Вони бачать, у принципі, якість нашої освіти. Деякі зауваження є, проте, я думаю, ми їх врахуємо, тим більше, що сьогоднішні виступи і доповіді були гарними.

Я б все­таки вам порадив діяти двома кроками. Спочатку я виокремив би із закону першочергові завдання, які аж «печуть». Вони вже лунали —
це плата за навчання або інші моменти. Їх слід зараз негайно просунути, у тому числі, може, пов’язані з демографічною кризою (про це Михайло Згуровський казав), змінивши один до восьми, скажімо, відношення студентів і так далі. Потім взявся б за довгострокові перспективні завдання, які потребують серйозних розрахунків.

Я вважаю, що нам потрібно готувати паралельно з цим Законом пакет змін до інших законів. Ну, наприклад, до Земельного кодексу. Може, вносити зміни і в цей Закон, і в Земельний кодекс. Якщо ми зараз не закріпимо за кожним університетом кілька десятків гектарів землі, скажімо, десь на узбіччі, на окраїні міста... Усім буде здаватися сьогодні, що це далеко, однак через десять років це може бути і центром міста, і так далі, так далі. Нам потрібно зарезервувати це, нам потрібно серйозно сісти і подивитися по всіх документах, по всіх економічних законах і вдосконалити співпрацю з бізнесом.

Сьогодні у нас фонд заробітної плати десь 250 млрд по Україні. У За­коні «Про оподаткування прибутку підприємств» написано, що до 3 % ми мо­же­мо спрямовувати на розвиток університетів. Якби ми сьогодні, скажі­­
мо, підняли до 5 % або навіть 3 % залишили, оскільки 3 % із 250 млрд — це 7,7 млрд, це 60 % фінансування нинішньої вищої шко­ли. І це зробити потрібно, оскільки доля бізнесу нікчемна сьогодні у фі­нан­суванні як наукової діяльності університетів, так і підготовки кадрів.

Я хотів би сказати про поєднання освіти і науки, підпорядкування вищих на­вчаль­них закладів. Я вам скажу відверто — це питання було практично вирішене і не потрібно за нього триматись, як «блоха за кожух». Кожне міністерство тримає в своєму підпорядкуванні вузи. Це нічого не дасть. Це тільки буде розпорошення фінансів, а на тлі демографічної кризи приведе взагалі нас в нікуди.

Ну, звичайно, я завершую, немає в мене часу. Я хотів би сказати дещо про Перехідні положення. Іване Олександровичу, напевно, їх треба виписувати в Законі. Ну, наприклад, ми скрізь пишемо, що викладачем може бути магістр. Правильно. Але що робити спеціалісту, який зараз на виробництві і хоче прийти в університет. Тобто десь написати, що дипломи спеціалістів визнаються на рівні магістрів, їх можна брати і так далі, і так далі.

Я, чесно кажучи, не зовсім зрозумів. Ми зараз переходимо ніби на однорівневу систему підготовки і кажемо «доктор філософії», однак залишається й «доктор наук». То давайте або туди, або сюди.

Ще одне. Теза, яку проголошено тут, серйозна теза про права університетів, прописані в цьому Законі, що не можуть бути порушені іншими законами. Глибоко треба консультуватися з юристами. Я це підтримую. Проте ми ніде не дінемося від Кримінального, Земельного, Податкового кодексів і так далі.

І буквально кілька коротких зауважень. У мене є серйозні застереження і я просив би звернути на них увагу Комітету та Міністерства. Це право університетів створювати приватні структури. Я боюся, що у нас буде те саме, як колись заводи створили при собі приватні структури і торгували через них продукцією. Це вимивання оборотних коштів. Це знищення бази. Ми зруйнуємо всі університети. Дуже обережно я б до цього поставився.

Що стосується долі вищих училищ, які в нас є, наприклад, фізкультурні, будівельні і так далі. Я б не забирав сьогодні у них право давати «молодшого спеціаліста», бо це дуже добре. Коли, скажімо, 120 будівельників навчається, з них десять відбирають і на четвертому курсі роблять з них молодших спеціалістів. Вони трьома­чотирма робочими спеціальностями володіють. Це незамінні прораби.

І ще одне визначальне. Шановні колеги! Стаття 23. Ми хочемо прибрати норму 51 : 49. Тут всі знають, про що йдеться. Не робіть цього. Це викличе велике збурення. Абсолютно всі університети зживаються з цією нормою. Ми ж не беремо по кожній спеціальності, а в рамках університетів. Це нормальна норма. Що ж це за державний навчальний заклад, в якому буде вся платна освіта? У бідній державі я, чесно кажучи, не ризикував би це робити, оскільки це буде суперечити статті 53 Конституції.

Що стосується, тут і депутати казали, про відпрацювання наших студентів. Ще Генеральний прокурор Ікунков, по­моєму, в 1989 році протестував проти цієї норми. Можна записати, що в окремих випадках, у разі суспільної потреби визначаються потрібні спеціальності, скажімо, лікарі в сільській місцевості. Тоді укладається контракт на добровільній основі, в якому будуть гарантовані житло, підвищення заробітної плати, підйомні і таке інше.

І завершую. Щодо національних університетів. Я дуже боляче переживаю через те, що ми їх стільки наплодили. Напевно, потрібно назвати усі наші вузи національними.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Станіславе Миколайовичу, вже завершується.

С. М. НІКОЛАЄНКО. Так, я закінчую. Всі наші вузи потрібно назвати національними, а серед них виділити може 4, 5, 10 для того, щоб ми з цього не робили, як кажуть, цілу комедію. Я вдячний вам за те, що вислухали. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Станіславе Миколайовичу. Слово нада­ється Цвиху Володимиру Федоровичу, голові секції вищої школи Цент­рального комітету профспілки працівників освіти і науки, го­ло­ві проф­кому Київського національного університету імені Тараса Шев­чен­ка. Під­го­ту­ватися Яценку Олегу Анатолійовичу.

 

В. Ф. ЦВИХ, голова секції вищої школи Центрального комітету проф­спіл­ки працівників освіти і науки, голова профкому Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Шановна президіє! Шановні колеги! Центральний комітет профспілки освіти і науки, профспілкові організації загалом підтримують проект змін. Сподіваємося, що в результаті стане краще. Нас хвилюють насамперед соціальні статті. Конкретно серед них — стаття 31 «Оплата праці».

Пропонуємо всі доплати, передбачені сьогодні, — за стаж, звання і ступені — або в максимальному обсязі включити до посадового окладу, або закріпити цю норму в категоричній формі, тобто без приставки «до».

У статті 49 закріпити, що мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження визначається ВНЗ, але додати стару норму, згідно з якою воно не може перевищувати 900 годин на навчальний рік. Я думаю, мене розуміють мої колеги.

Стаття 49. Облік робочого часу має бути не поденний, як сьогодні, а підсумковий за фактично відпрацьований час та обліковуватися не за тиждень, не 40 годин, а як встановлена річна норма.

Стаття 50, соціальна. Отримування пільгових кредитів. На жаль, вона абсолютно не працювала раніше і не буде працювати й зараз. Тому пропонується надати право ВНЗ надавати кредити у порядку, визначеному колективним договором.

Ну і така дрібна, але цікава норма статті 50 — одержувати службове житло. «У порядку, визначеному договором» — прибрати «встановленому порядку» (аргументація Постанови Кабміну).

І деякі ще статті, які вже не стосуються конкретно соціальної сфери, а участі колективу в управлінні.

Зокрема, стаття 34 «Вчена рада». Перше. Визначити, який це орган. Вка­за­ти, що це дорадчий орган, адже всі її рішення вводяться наказом керівника.

Прибрати погодження з Вченою радою призначення та звільнення про­рек­торів, головних бухгалтерів тощо. Замінити, можливо, рекоменда­ці­я­ми. Дискусійною також є норма затвердження штатного розпису Вченою радою.

Склад Вченої ради. Шановні панове, ми стикаємося з дуже серйозною проблемою участі в Ученій раді наукових представників. У таких вузах, як наш чи КПІ, тисячі співробітників туди не можуть потрапити.

Стаття 35 «Наглядова рада», відверто кажучи, не працювала і не буде працювати. Потрібно окремо розробляти положення про неї.

Органи самоврядування. Панове, ну, є суперечності всякі в старому За­коні: трудовий колектив і участь студентів у самоврядуванні та конференції трудового колективу. Ну, не члени вони трудового колективу. Як хочете.

Далі, панове. Залишити право на затвердження положення про студентські самоврядування за конференцією трудового колективу.

Далі. Стаття 38 «Студентське самоврядування» суперечить статті 35 і здоровому глузду. Студенти, а там перелічуються аспіранти, асистенти, стажисти, лікарі, резиденти і так далі, і тому подібне. Потрібно змінити.

Загалом колективи, трудові колективи і профспілкові організації підтримають законопроект, якщо врахують наші зауваження, які я передаю в секретаріат.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо Володимире Федоровичу.

Слово надається Олегу Яценку, голові Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентське братство». Підготуватися Мель­ни­ку Сергію Вікторовичу.

 

О. А. ЯЦЕНКО, голова Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Студентське братство»

Шановні учасники слухань! Всеукраїнська молодіжна громадська організація «Студентське братство» вважає, що прийняття запропонованої нової редакції Закону «Про вищу освіту» допоможе вивести українську систему освіти на якісно кращий рівень, виправить низку вад чинного закону.

Проте деякі нововведення нами не підтримуються, оскільки можуть спровокувати супротив не лише студентських організацій, а й широкого студентського загалу, підірвати довіру до нинішньої влади.

Йдеться про більш жорстке положення законопроекту щодо відпрацювання після навчання для «бюджетників» та про дозвіл на підвищення плати за навчання протягом терміну навчання для «контрактників». Цих двох тез із нового Закону, що означають порушення прав студентів на безкоштовну і/або доступну освіту, досить для того, щоб в очах студентів підірвати довіру до урядовців попри те, що, наприклад, чинний уряд уперше забезпечив пільговий проїзд студентів протягом липня і серпня (чого у 2005–2007 рр. вимагало «Студентське братство»).

Ще одне зауваження стосується розширення автономії вузів. Виникає питання, чи ця автономія не буде означати посилення розбазарювання чи здачі в оренду земель і приміщень вузів або ігнорування державних освітніх стандартів, зокрема щодо державної мови?

Ми вітаємо нове положення, що ректор (як і президент демократичної держави) може керувати не більше двох п’ятирічних термінів.

До позитивів законопроекту ми відносимо обов’язковість україн­ської мови у вищій освіті. Цей Закон може зупинити катастрофічний процес, який було розпочато після Голодомору 1933 р. і який досі триває в незалежній Україні, — скорочення кількості мешканців Донбасу та деяких інших південно­східних регіонів, які вважають рідною мовою українську. Завдяки цьому Закону можна буде припинити підміну дер­жавної мови російською, що сьогодні має місце в абсолютно всіх кримських вузах і більшості вузів Донбасу, де немає жодного україномовного факультету, навіть немає жодної україномовної групи. Поки що у цих регіонах не здійснюється випуск предметників для поодиноких місцевих українських шкіл — створюється зачароване коло. До єдиної української школи в Сімферополі величезний конкурс — 7 осіб на місце (ті, хто не потрапив до цієї школи, фактично піддаються дискримінації за мовною ознакою та змушені йти до російських шкіл). Проте її випускники не можуть у вузах Криму продовжити навчання українською мовою. Зокрема, у Таврійському національному університеті немає жодного факультету і жодної групи виключно з українською мовою навчання, навіть історію Ук­ра­ї­ни читають російською мовою. Чи можуть такі вузи називатися «національними»? Навіть Львівська академія друкарства, маючи достатньо україномовних спеціалістів, запровадила навчання у своїй кримській філії виключно російською мовою. Лише в одному із 34 вузів Донеччини є україномовні групи. На Луганщині студент Національного східноукраїнського університету Сергій Мельничук змушений був через суд виборювати своє право вчитися державною мовою.

І наостанку. 12 червня 2008 року «Студентське братство» провело «круглий стіл» з освітянами Сходу і Півдня Ук­ра­ї­ни та створило моніторинговий комітет з дотримання мовного законодавства. Тож запрошую усіх до співпраці. Прийняття цього законопроекту лише сприятиме цій справі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Олегу.

Слово надається Мельнику Сергію Вікторовичу, директору Науково­дослідного інституту соціально­трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики Ук­ра­ї­ни. Підготуватися Сазоненко Галині Сте­фанівні.

 

С. В. МЕЛЬНИК, директор Науково­дослідного інституту соціально­трудових відносин Міністерства праці та соціальної політики Ук­ра­ї­ни

Дякую.

Я, так склалося, перша людина, яка представляє сферу ринку праці, сферу роботодавців, хоча і науковець, освітянин. Однак, дійсно, хочу сказати, що система підготовки кадрів на сьогодні знаходиться вже на межі повного відриву від потреб економіки. Як би нам не хотілося посипати голову чи не посипати голову, цифри, факти — вони, як кажуть, говорять самі себе, а буде ще гірше, якщо ми не зупинимося. Так от стосовно «зупинимося». Дійсно, як звучало, дуже багато роботи проведено — законопроекти і так далі, проте я, мабуть, зла така людина, що назбирав зауважень і пропозицій аж 750 одиниць, передав до Комітету 72 основні ключові. Ну, хай буду я злою людиною, але все ж таки з вами поділюся. Ну, перш за все, очікування були великі. Вважаю, що…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую, ми перерахували, було 67.

 

С. В. МЕЛЬНИК. Ні, я маю на увазі 67 статей, а 750 — то ще буде окремий документ.

Зміни у законодавчій сфері напряму вищої освіти вже давно назріли, як і сама комплексна реформа ринку освітніх послуг, ринку праці, соціальних і громадських партнерів. Система підготовки кадрів підійшла до межі відторгнення від потреб суспільства та економіки. Декілька характеристик:

– співвідношення знань до умінь у середнього випускника­фахів­ця — як 4 : 1;

– потреба вітчизняного ринку праці у кваліфікованих робітниках перевищує потребу у фахівцях у п’ять разів, сегмент ринку праці для випускників­фахівців (наявність вакансій за первинними посадами) не перевищує 10 %;

– виробнича потужність українських ВНЗів перевищує фактичну чисельність осіб, що бажають отримувати післяшкільну освіту;

– не більше 18 % випускників­бакалаврів та 50 % випускників­магістрів задовольняють мінімальні кваліфікаційні вимоги з боку роботодавців;

– питома вага потреби вітчизняної науки у магістрах­науковцях, відображена в офіційному попиті ринку праці Ук­ра­ї­ни, становить 0,5 % від його загалу.

Таким чином, очікування від законодавчих змін відповідного спрямування були величезні, у т. ч. у сфері ринку праці. На превеликий жаль, ці очікування не виправдалися, тому що запропонований законопроект не те що не покращує, він погіршує стан справ, який склався, ще більш монополізує сферу управління вищою освітою, закріплює її статус «країни в країні». Декілька аргументів щодо цього:

По­перше. Законопроектом не враховано більшості рекомендацій Бо­лон­ського процесу, у т. ч.: стосовно структуризації трьох рівнів освіти до вимог ринку праці, подальшого розвитку компетенцій та активної громадської позиції (так звана Європейська кваліфікаційна рамка). Ці підходи абсолютно відсутні у розділі IV «Зміст вищої освіти. Стандарти вищої освіти». Більше того, автори ламають чинну систему стандартизації, не створивши чіткої нової структури, виключають професійну компоненту — перелік кваліфікацій, тим самим віддаляючись як від вимог вітчизняного ринку праці, так і від болонських намагань.

По­друге. В усьому законопроекті відсутні механізми взаємодії МОН Ук­ра­ї­ни, ВНЗів із роботодавцями (за виключенням статті 56, де йдеться про обов’язки замовника на підготовку кадрів). Слід зазначити, що більшість документів та інституцій Болонського процесу пронизані духом взаємодії з роботодавцями, підприємцями, ринком праці.

По­третє. Законопроект у такому вигляді має статус проекту Кодексу законів про вищу освіту, у т. ч. стосовно фінансової, кадрової, організаційної, міжнародної діяльності, що вступає (розділи V–XII) у протиріччя з чинним законодавством (Господарський, Трудовий, Бюджетний кодекси Ук­ра­ї­ни тощо). На наш погляд, норми діяльності закладів вищої освіти повинні регулюватися відповідними законами прямої дії, як це має місце для більшості суб’єктів господарювання.

По­четверте. Законопроект не має еволюційного характеру через те, що не вміщує норм щодо:

• зовнішнього оцінювання (соціальними партнерами, центральними та регіональними органами державної влади, громадськими ор­га­ні­за­ці­ями) якості освітніх послуг, що надаються ВНЗами;

• створення поза межами МОН Ук­ра­ї­ни (за виключенням підготовки педагогічно­наукових кадрів) механізму формування, розміщення та виконання державного (національного, відомчого та регіонального рів­ня) замовлення;

• створення Національної акредитаційно­ліцензійної палати при КМУ (із залученням соціальних партнерів) з акредитації та ліцензування — ВНЗів, напрямів підготовки, спеціальностей, обсягів підготовки тощо;

• створення внутрішньої (для випускників, які навчалися за держ­за­мов­лен­ням) та зовнішньої (поза межами МОН Ук­ра­ї­ни та ВНЗів) си­сте­ми професійної сертифікації (суспільного визнання профе­сій­ної ком­пе­тент­ності) випускників;

• розробки механізмів передавання окремих функцій МОН Ук­ра­ї­ни до регіонів та ВНЗів (реальна автономізація), створення корпоративних університетів та багато чого іншого.

По­п’яте. Із понад 750 зауважень до законопроекту нами виділено близько 70 ключових, які передано до профільного комітету Верховної Ради України. Серед тих, що не озвучувались у процесі сьогоднішнього обговорення, відзначимо такі:

• потребують додаткового розкриття понад 30 термінів і понять, особ­ливо тих, що не застосовуються у ЄС, наприклад, «спеціальність», «інтегрований магістр»;

• скасування статусу здобувача, суб’єкта господарської діяльності «інс­титут», освітньо­кваліфікаційного рівня «спеціаліст» потребує 5–7­річ­ного перехідного періоду;

• відновлення пожиттєвої норми соціального захисту для колишніх ректорів — теперішніх (майбутніх) пенсіонерів — є аморальним;

• найбільш прийнятною формою оплати освітніх послуг у державних ВНЗах повинна стати змішана форма, коли до 20 % платять усі студенти, а решта покривається за рахунок коштів держави, регіону, роботодавця.

Виходячи з викладеного та експертного висновку на законопроект, пропонується:

1. Законопроект у такому вигляді відхилити.

2. Подати до Верховної Ради України законопроект зі змінами статей, без яких сьогодні прийнятне функціонування системи вищої освіти неможливе.

3. Створити міжвідомчу робочу групу з розробки проекту Стратегії реформування системи підготовки кадрів, передбачивши підготовку нових законопроектів, проектів законів щодо змін та доповнень до чинного законодавства сфери освіти, ринку праці, соціального партнерства, господарського, податкового, трудового та бюджетного законодавства. Роботу над цим комплексом документів закінчити до вересня поточного року, а проект Стратегії з пакетом законопроектів подати до Верховної Ради України до кінця року.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Вікторовичу. Слово надається Са­зо­ненко Галині Стефанівні, директору Українського гуманітарного ліцею Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Підготуватися Бобалу Юрію Ярославовичу. Але я хотів нагадати, що у нас всі виступаючі мають однакові умови незалежно від проблематики —
три хвилини.

 

Г. С. САЗОНЕНКО, директор Українського гуманітарного ліцею імені Тараса Шевченка

Шановний Володимире Івановичу, президіє, пані і панове! Я єдина, мабуть, представляю загальноосвітню школу. І тут у Вашому виступі звучало про великі закиди, що вже скоро не буде кого у вузах навчати.

Загалом це справді так. Спробуйте прочитати останню інструкцію Мі­ністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни про переведення і випуск. Коли ми з одним балом переводимо у наступний клас, вчимо їх протягом року, дозволяємо атестувати, переатестовувати, приймати, переприймати все, що завгодно.

Про яку якість загальної середньої освіти можна говорити? Ми сьогодні визнали «один» позитивним балом і зруйнували абсолютно все, на мою думку. Ми так само можемо закинути і вищій школі: яких вчителів ви нам готуєте? Це коло, яке не розімкнути, бо учитель та учень —  це єдине ціле, і якість освіти залежить одне від іншого. На сьогодні конкурсний відбір на вакантну посаду вчителя ліцею не може пройти жоден сучасний випускник педагогічного університету. І це —  факт. У нас працюють 92 % викладачів Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

І на противагу Михайлу Захаровичу з приводу зовнішнього незалежного оцінювання. Винятки є. Вони будуть. І вони абсолютно закономірні. І подивіться — я вам наведу єдиний приклад (може, не зовсім аналогія, але я вірю у своїх дітей). 600 балів із 600 можливих (тому що ми маємо вже результати). Це абсолютно структуровані діти. Це унікальні діти, які з трьох предметів набирають 600 балів. Так от, набрав їх учень, що є переможцем четвертого етапу олімпіади. Або 598 балів набирає учениця (це все мій ліцей). Вона — переможець третього етапу науково­дослідницьких робіт.

Тому не лише зовнішнє незалежне оцінювання. Це дійсно мотиваційний фактор підвищення якості освіти. Це те, що дасть можливість одержати всім рівний доступ до освіти. Однак паралельно вузи мусять враховувати і поняття олімпіади, поняття конкурсів різного роду та Малої академії наук. Тому зовнішнє незалежне оцінювання є об’єктивною реальністю, від нього відходити неможна.

На мою думку, для того, щоб ми не перейшли на варіант тільки три­предметної чи шестипредметної освіти (а перевагою української національної освіти є її енциклопедичність), в умовах прийому треба заявити і про якісний рівень атестата чи середній бал атестата.

Я дуже рада тому, що у статті 5 розділу І мовою навчання у вищих на­вчаль­них закладах визначено українську. І це абсолютно правильно.

Я думаю, що Закон про вищу освіту має бути зрозумілим і для нас, учителів. Проте спробуйте розібратися. Є коледж, а є професійний коледж. Не знайду різницю. А що, коледж не дає професію? Дає. Далі. Ви говорите «молодший спеціаліст», а «спеціаліста» просто викинули. То треба навести тут абсолютний лад. А що робити з сучасними спеціалістами, тими, які вже мають диплом спеціаліста? Тому, мабуть, мають бути в Законі Прикінцеві положення, де це оговорюється.

Далі. Позитивною, на мою думку, є стаття 23 розділу V «Правовий статус вищих на­вчаль­них закладів», де вищим навчальним закладам надано право утворювати навчально­наукові чи навчальні науково­виробничі комплекси. І всі учасники зберігають статус юридичної особи. Це добре. Далі йде структура підрозділів вищого навчального закладу. Про ліцеї як структурний підрозділ жодним слово не згадано. А така структура є досвідом, надбанням української освіти як 19 століття, так і сучасної. На мою думку, це абсолютно потрібно. У 2006 році в Україні відбулася перша і єдина конференція ліцеїв, що є структурними підрозділами університетів. Їх дуже багато сьогодні — до сотні таких університетів.
І ми написали резолюцію­звернення до Міністерства освіти і Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, проте, на жаль, особливого статусу таким ліцеям не було надано.

Ще я хотіла звернути увагу на статтю 43 «Форми організації на­вчального процесу», де йдеться про види на­вчаль­них занять. Мені со­ром­но було її читати, скажу відверто, тому що сучасні педагогічні де­фі­ні­ції абсолютно всі переплутані. Наприклад, не йдеться про технології взагалі. Увесь світ працює за педагогічними освітніми технологіями. А про види контролю написано взагалі «контрольні заходи». Суцільні заходи. Питання кредитно­модульної системи тощо зовсім не від­пра­цьовано. Ну, я вже не говорю про поняття «засоби діагностики» чи «ді­аг­но­сту­ван­ня».

І таке інше. Я дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Бобалу Юрію Ярославовичу. Підготуватися Мокіну Борису Івановичу.

 

Ю. Я. БОБАЛО, ректор Національного університету «Львівська по­лі­техніка»

Шановні колеги! Проект закону, винесений на розгляд парламент­ською комісією, є кроком уперед щодо попередньої редакції Закону. Проте я впевнений, що сьогоднішнє обговорення дасть змогу усунути окремі недоліки і суттєво його покращити.

Чітке та однозначне тлумачення основних термінів — це основа будь­якого нормативного документа, той фундамент, що дає змогу покращити сам документ, зробити його лаконічним і зрозумілим. Тим паче, коли йдеться про закон.

Стаття 1 розділу І проекту Закону, який ми сьогодні обговорюємо, міс­тить 21 визначення, більша частина з яких мала місце й у попередній редакції Закону. Аналіз цієї статті дає змогу стверджувати таке:

По­перше, серед наведених термінів відсутні ті, що в подальшому зустрічаються в тексті проекту Закону і через їх невизначеність не дають змоги розкрити окремі фундаментальні положення закону. Так, зокрема, вимагають покращення і визначення терміни: «кваліфікація», «компетентність», «принципи автономії», «академічна свобода» та багато інших.

По­друге, у проекті Закону відсутні терміни, що мали б там бути з огляду на наше прагнення посісти гідне місце в європейському освіт­ньому просторі. Адже як можна регламентувати ті статті закону, які містить розділ VII «Організація навчально­виховного процесу» та розділ XII «Міжнародне співробітництво», не використовуючи такі терміни, як: «ака­демічна мобільність», «європейська кредитно­трансферна та накопичувальна система», «кредит» тощо. Недивно, що ці аспекти вищої освіти не знайшли, на жаль, місце в цьому проекті.

По­третє, визначення окремих термінів, хоч і розтлумачених у проекті закону, або є недостатніми, або не зовсім коректними. Зупинюся тільки на окремих з них.

Прочитайте, будь ласка, уважно термін «документ про освіту». Зро­зуміло, що автори проекту хотіли узаконити пластикову форму дипло­­
ма, адже, судячи зі статті 9, іншого документа про вищу освіту, ніж диплом, немає. Проте вони забули, що невід’ємною складовою документа про освіту і в Європі, і вже у нас є додаток до диплома, який мав би містити дуже багато інформації, необхідної для нашого випускника для продовження навчання чи працевлаштування в іншій країні. Крім того, саме визначення цього терміна бажало б бути кращим.

Інший приклад. У проекті є два терміни, що перейшли з поперед­ньої редакції Закону — це «якість вищої освіти» та «якість освітньої діяльності». Причому перший термін тлумачиться через сукупність якостей особи з вищою освітою, що є принаймні дивним і не зовсім логічним.
А другий — через сукупність характеристик системи вищої освіти та її складових. На нашу думку, ці два терміни варто було б замінити одним —
«якість освітньої діяльності вищого навчального закладу», визначивши його як сукупність характеристик рівня відповідності підготовки фахівців певним вищим навчальним закладом вимогам державних стандартів вищої освіти.

Відсутність у розділі І чіткого визначення терміна «доктор філософії» зумовило те, що у статті 7 та 25 це поняття трактується як освітньо­науковий рівень, а у статті 19 — як науковий ступінь, а в статті — 58 од­но­часно і як освітньо­науковий рівень, і як науковий ступінь. Якщо уважно вчитатись у визначення терміна «автономія вищого навчального закладу», то можна дійти висновку, що це не що інше, як діяльність у правовому полі, регламентованому законодавством про освіту. Це так, проте хіба ми і тепер не працюємо в межах чинного законодавства? Варто було б розкрити цей термін через основні міжнародно визнані принципи автономії вищих на­вчаль­них закладів і, можливо, тоді було б менше дискусій навколо такого важливого для кожного університету принципу його повсякденного буття.

Порівнюючи терміни «ліцензування» та «акредитації», дуже важко вловити різницю між ними, хоча ця різниця дуже суттєва і зрозуміла кожній особі, причетній до вищої освіти. Ліцензування дає право розпочати освітню діяльність, а акредитація — можливість видавати випускникам вищого навчального закладу диплом державного зразка і такі приклади непоодинокі.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Юрію Ярославовичу, ви абсолютно в три хвилини вклалися. Слово надається Мокіну Борису Івановичу, ректору Вінницького національного технічного університету. Підготуватися Анатолію Олексійовичу Жиліну.

 

Б. І. МОКІН, ректор Вінницького національного технічного університету

Шановні учасники високого зібрання!

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я перепрошую. Тут давайте без репліки обійдемося. У нас регламент затверджено, і працюємо до шостої години відповідно до регламенту, який ми затвердили.

 

Б. І. МОКІН. Нова редакція Закону — це крок уперед, і її треба рекомендувати до прийняття в першому читанні, а от для другого читання я, наприклад, підготував 44 пропозиції до 22 статей проекту, які передані в секретаріат і є на моєму сайті. У своєму виступі зараз я зупинюсь лише на деяких аспектах цих пропозицій.

Перше. Із проекту Закону необхідно вилучити все, що пов’язано із зовнішнім незалежним оцінюванням знань випускників середньої школи, оскільки, по­перше, це не є нормою Закону «Про вищу освіту», а, по­друге, законодавче запровадження вступу до вищих на­вчаль­них закладів виключно лише за сертифікатами Центру оцінювання приведе до деградації середньої освіти, адже учні перестануть вивчати ті дисципліни, оцінки з яких не впливатимуть на процес вступу до ВНЗ. Саме так сталося у Сполучених Штатах Америки, де для поліпшення становища нині при прийомі на перший курс ВНЗ, окрім сертифікатів оцінки якості, враховують і середній бал документа про середню освіту та проводять співбесіду в рамках усієї шкільної програми.

Друге. Із проекту Закону необхідно вилучити усе, що пов’язане з підготовкою молодших спеціалістів, оскільки, по­перше, є нелогічним з вилученням освітньо­кваліфікаційного рівня «спеціаліст» ряд «бакалавр — магістр — доктор філософії» починати з «молодшого спеціаліста», а по­друге, не слід вносити протиріччя в закон віднесенням до вищої освіти закладів, в яких допускається паралельно зі здобуванням вищої освіти здобування і загальносередньої освіти.

Третє. Оскільки після прийняття цього Закону доктор філософії в нас, як і в Європі, стане третім університетським рівнем вищої освіти, то право затверджувати спеціалізовані вчені ради із захисту дисертацій доктора філософії необхідно від Вищої атестаційної комісії передати Міністерству освіти і науки та державним академіям наук, адже саме цим Міністерством і академіями дається дозвіл університетам та академічним інститутам на відкриття аспірантури з наукових спеціальностей. Тож і органи державної атестації цього рівня освіти теж повинні бути підпорядкованими їм. Однак залишити у віданні Вищої атестаційної комісії питання вибіркового контролю якості підготовки докторів філософії та всі етапи присудження докторам філософії наукового ступеня доктора наук, який виходить за рамки університетської освітньої тріади.

Четверте. Для реалізації університетської автономії необхідно передати вченим радам ВНЗ право присвоїти вчене звання доцента і професора, а вченим радам наукових установ — вчене звання старшого наукового співробітника. А міністерствам і академіям наук залишити лише визначення критеріїв оцінки претендентів та право здійснення вибіркового контролю якості процесу атестації. Одночасно ці вчені ради необхідно наділити правом визнавати або не визнавати вчені звання, присвоєні в інших університетах та наукових установах, що буде стримувати переходи науковців на роботу не за спеціальністю.

П’яте. Варто статус національного надавати усім ВНЗ згідно з лише одним критерієм: чи реалізується в них навчально­виховний процес дер­жавною мовою, яка є мовою корінної національності.

Що ж до університетів, де наукова робота виконується на рівні, не ниж­чому рівня відповідного інституту державної Академії наук чи дер­жавних галузевих академій, які є головними науковими інституціями в нашій державі, то таким університетам доцільно надавати статус академічного. У цьому випадку уже з назви ВНЗ буде видно — є в ньому наука чи немає, ведеться навчально­виховний процес державною мовою чи ні.

І останнє. Вимагаючи введення до складу вчених рад студентів, автори проекту Закону забули про те, що рішення рад з позиції чинного законодавства при вирішенні таких питань, наприклад, як присвоєння вчених звань доцентів і професорів, будуть нелегітимними, оскільки навіть посаду асистента згідно з нормативними документами може обійняти лише людина з вищою освітою, то ж тим паче немає права людина без вищої освіти брати участь у розв’язанні питань атестації доцентів і професорів.

Слава Богу, всі розуміють, що представників студентського самоврядування не можна ввести у спецради із захисту докторських дисертацій. Однак навіть доцентом може стати лише викладач, який уже захистив докторську дисертацію. То освітній рівень тих, хто його атестує на вчене звання, не може бути нижче рівня тих, хто його атестував на науковий ступень.

Ну і на завершення, щоб хоч трохи зменшити рівень гніву студентських лідерів, які так прагнуть вершити долі професорів, я пропоную вилучити з тексту проекту Закону вимогу до випускників ВНЗ повертати усі витрати державі за здобуту ними вищу освіту у випадку, коли вони достроково звільняються з місця роботи, на яке були направлені. Адже введення такої норми порушує конституційні права громадян Ук­ра­ї­ни на безкоштовне здобуття першої вищої освіти. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Борисе Івановичу. І за регламентом слово надається Жиліну Анатолію Олексійовичу, голові Постійної комісії Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань науки і освіти. Підготуватися Науменку Григорію Григоровичу.

 

А. О. ЖИЛІН, голова Постійної комісії Верховної Ради Автономної Рес­публіки Крим з питань науки і освіти

Уважаемые участники комитетских слушаний! Прежде всего хотел бы большую благодарность выразить присутствующему здесь Дмитрию Владимировичу Табачнику, который был еще не так давно депутатом нашего крымского парламента и очень хорошо знает те проблемы, которые у нас существуют.

У меня достаточно много предложений, которые есть у Министерства образования Автономной Республики Крым и в нашей Постоянной комиссии, но я бы хотел остановиться только на некоторых из них.

Первое. С целью оптимизации сети высших учебных заведений рес­пуб­ликанской формы собственности, повышения контроля за качест­вом образования в Законе Украины «О внесении изменений в Закон Ук­ра­и­ны «О высшем образовании» необходимо предусмотреть в статье 1. Ци­ти­рую: «Высшие учебные заведения, которые находятся в соб­ст­вен­нос­ти Автономной Республики Крым, — высшие учебные заве­де­ния, осно­ван­ные органами власти Автономной Республики Крым, котрые финан­си­ру­ют­ся из бюджета Автономной Республики Крым и нахо­дятся в под­чи­не­нии Министерства образования и науки АРК». На основании изло­жен­ного прошу внести соответствующие изменения в статьи 20, 27 и 30. И поскольку я потом в письменном виде передам остальные предложения, я все­таки хотел бы остановиться сегодня на не раз уже сегодня поднимаемом вопросе о языке обучения.

Ну, прежде всего, я понимаю, существует такой очень большой соблазн уничтожить образование на русском языке. Это есть в проекте. Вот статья 5. Как раз об этом говорили несколько выступающих. Почему мы уничтожаем образование на родных языках? Ну, потому что если тестирование будет через год только на государственном языке, а все высшее образование — вот, как предлагает Министр образования, — перевести тоже только на государственный язык, то, значит, полностью отпадает необходимость в школах с родным языком обучения, то есть и с русским языком, и крымско­татарским, и другими языками. То есть задача ставится одна — вывести из образования такой язык, который является языком большинства в Крыму. Ну, не секрет, что 90 процентов родным языком считают русский.

Если говорить о процентах, то мы проводили социологические исследования: 95 % студентов желают обучаться на русском языке, а сдавали тестирование по желанию тоже 95 %. Если учесть, что я говорил со всеми ректорами, ректоры знают позицию студентов, то это просто ухудшит образовательный процесс, поскольку терминология будет не всем еще понятна, даже преподавателям, которые всю жизнь преподавали на этом языке. Это поставит их в крайне невыгодные условия — им придется увольняться, искать другую работу, это запрет на профессию.

Следующее. Сегодня на сессии Верховного Совета Крыма мы обратились к Верховной Раде Украины, Кабинету Министров Украины по вопросу необходимости проведения внешнего независимого оценивания качества знаний выпускников учебных заведений АРК на языке обучения. И сегодня прошла сессия, и подавляющее большинство депутатов Верховного Совета Крыма проголосовали за это обращение. Мы идем пока вот таким чисто легитимным путем, мы просим Верховную Раду, другие органы власти все­таки пойти нам на встречу. Ну, если этого не будет, то и так непростая общественная ситуация в Крыму, национальная, его просто может взорвать.

Я хочу только напомнить, что это все так же начиналось в Косово, когда запретили албанским студентам получать образование на албанском языке. Да, это привело, вы знаете, к тем событиям, которые произошли. Поэтому, поэтому...

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, я прошу бути толерантними.

 

А. О. ЖИЛІН. Поэтому у меня есть предложение — статью 5 ос­та­вить в той редакции, в которой она есть. Оно опирается, прежде всего, на Конституцию Украины, в которой есть раздел об Авто­ном­ной Рес­пуб­лике Крым. В этом разделе написано, что мы имеем право, ссылаясь на свою Конс­титуцию, получать образование на родном языке, и, конечно, на Закон «О языках».Кроме того, я предлагаю включить так же следующее.

То, что 15 мая 2003 года Верховная Рада Украины ратифицировала Европейскую хартию региональных языков или языков меньшинств.
В соответствии с положениями Хартии государства обязуются поощрять или разрешать предоставление университетского или другой формы высшего образования на региональном языке или языке меньшинств, или создавать возможность для изучения этих языков как отдельной дисциплины.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Анатолію Олексійовичу, у вас регламент.

 

А. О. ЖИЛІН. Я последнее хочу сказать. Владимир Иванович был на «круглом столе» в ТНУ, и он знает мнение подавляющего большинства ректоров юга Украины, которые хотели бы, чтобы обучение шло на русском языке. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.Шановні колеги, спокійно працюємо, продуктивно і змістовно. Слово надається Науменку Григорію Григоровичу, проректору з навчальних технологій і документообігу Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка. І підготуватися, будь ласка, Бузилу Володимиру Івановичу.

 

Г. Г. НАУМЕНКО, проректор з навчальних технологій і документообігу Київського міського педагогічного університету імені Б. Грінченка

Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати! Ша­нов­ні учасники засідання! Звичайно, дуже тяжко виступати в аудиторії, де вже виступили чотири міністри освіти і науки Ук­ра­ї­ни. Я собі дозво­лю тільки на деяких моментах ще зупинитися, тому що основне вже було сказано і в доповідях, і у виступах. Я сьогодні представляю інтереси Асо­ціації працівників вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації, бо ще не так давно я був директором педагогічного коледжу, і нам болить відносно цілого ряду положень законодавства, які не враховують ту ситуацію, в яку потрапили технікуми та коледжі.

Ми дуже вдячні Володимиру Івановичу за те, що він з розумінням поставився і до наших пропозицій, і озвучив сьогодні в черговий раз підходи Комітету до вирішення цих питань. Проте є декілька моментів, на яких я хочу наголосити і звернути на них увагу присутніх.

Перше. Я вважаю, що професійні коледжі в жодному разі не треба ви­ключати із системи вищої освіти, тому що, виключивши, ми позбавляємо їх можливості співпрацювати з університетами та входити до структури університету.

Коли говоримо про автономію вищого навчального закладу, потрібно враховувати ще й таку річ, як економічне підґрунтя. Що мається на увазі? Питання землі, питання майна, питання грошей. На сьогодні, на жаль, діє норма, яку «продавило» свого часу Міністерство фінансів, що всі кошти як бюджетні, так і ті, які університет чи інший вищий на­вчальний заклад заробляє самостійно, йдуть через Державне казначей­
ство. І виходить так, що чиновник із Державного казначейства краще знає від ректора чи проректора, що потрібно купити університету, яке обладнання, які інші речі і так далі. Це абсолютно неправильно, і я думаю, що в Законі треба це врегулювати, щоб не було свавілля чиновника. Це я кажу як колишній чиновник.

Інше. Працевлаштування випускників. Дискусія навколо цього питання розгорнулася дуже гостра, і ви бачили і пікет студентський, і таке інше. Але для того, щоб працівник захотів поїхати за розподілом, йому треба створити ті умови, про які вже неодноразово говорили. Ну, не можна примусити людину жити в халупі розваленій, не можна примусити людину жити впроголодь і таке інше.

А сьогоднішня ситуація... Скажімо, відправити вчителя до села, де для нього немає повного навантаження в некомплектній школі. Ясно, що він просто елементарно не заробить на проживання. Тому це питання…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Григорію Григоровичу, вже час, будь ласка.

 

Г. Г. НАУМЕНКО. Дякую. І останнє. Я починав проект незалежного оцінювання, працюючи у 2001 році в Міністерстві. До того я дуже довго над цим проектом думав ще раніше, і хочу сказати — альтернативи на сьогодні немає. І не тому, що треба поміняти систему прийому до вищих на­вчаль­них закладів. Планувався цей проект, у першу чергу, як можливість отримання механізму реальної оцінки стану середньої освіти та якості середньої освіти.

Тому що я неодноразово за своє життя чув, як ректори вищих на­вчаль­них закладів скаржилися на якість підготовки абітурієнтів. Але це суто емоційна оцінка. І сьогодні звучали теж суто емоційні оцінки. Треба мати механізм, який би давав цифру…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Григорію Григоровичу, уже час вичерпався.

 

Г. Г. НАУМЕНКО. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Слово надається Бузилу Володимиру Івановичу, професору, декану гірничого факультету Національного гірничого університету. І прохання підготуватися Дмитру Олексійовичу Мельничуку.

 

В. І. БУЗИЛО, декан гірничого факультету Національного гірничого університету.

Шановний головуючий, шановні колеги!

Відсутність змін до Закону «Про вищу освіту» суттєво блокує діяльність вищих на­вчаль­них закладів, зокрема з питань реалізації принципів Болонського процесу.

З 1 вересня 2007 року прийом на навчання здійснено за Пе­реліком­2006 напрямів підготовки. Але Перелік магістерських спеціальностей ще не затверджено, що не дає можливості формувати навчальні плани через відсутність варіативних складових.

Позитиви проекту змін до Закону «Про вищу освіту» (далі — проект), що розглядається:

– адаптація термінології до Європейського простору вищої ос­віти;

– вилучення поняття «освітній рівень»;

– перехід на трициклову структуру вищої освіти (бакалавр, магістр, доктор філософії);

– скасування перепідготовки як складової післядипломної освіти;

– скасування регламентації частки (51 %) студентів, прийнятих на перший курс за державним замовленням;

– дозвіл вищим навчальним закладам самостійно розпоряджатися кош­тами, отриманими від надання платних послуг;

– створення як дорадчого органу Науково­методичної ради;

– розширення переліку посад науково­педагогічних працівників вищих на­вчаль­них закладів;

– скасування норми (900 годин) максимального навчального навантаження викладача;

– обов’язкове здійснення вищими навчальними закладами наукової діяльності тощо.

Національний гірничий університет пропонує деякі принципові уточнення до проекту:

1. Поняття «рівні професійної (наукової) діяльності» (стаття 6) доцільно вилучити. Поняття не розкрито (рівні не класифіковано) і далі не використовується.

Поняття «освітньо­кваліфікаційні рівні» (бакалавр, магістр) та «освітньо­науковий рівень» (доктор філософії) замінити поняттям «квалі­фікація» відповідно до документів Болонського процесу, в яких бака­­лавр, магістр і доктор філософії визначаються саме як кваліфікації.

Ці кваліфікації характеризують і галузь знань, і напрям підготовки, і спеціальність, і первинні посади певного виду економічної діяльності, що достатньо для використання випускника системою праці за призначенням і не вимагається визначати професійну кваліфікацію (перелік кваліфікацій в Україні відсутній).

2. Пропонується розширити національну рамку кваліфікацій — структуру вищої освіти (стаття 7):

– молодший спеціаліст за певною спеціальністю (термін навчання —
2 роки);

– бакалавр професійний за певним напрямом підготовки (4 роки);

– бакалавр академічний за певним напрямом підготовки (3 роки);

– магістр технології за певною спеціальністю (1–2 роки);

– магістр науки за певною спеціальністю (2–3 роки);

– магістр інтегрований (5–6 років);

– доктор філософії (4 роки).

Інші статті мають корегуватися відповідно до статті 6.

Бакалавр академічний за певним напрямом підготовки — це кваліфікація, що здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає набуття компетенції відповідно до стандартів вищої освіти для продовження навчання за програмою магістра за певною спеціальністю, яка входить до цього напряму підготовки.

Підготовка бакалавра академічного за три роки доцільна для напрямів, до яких входять спеціальності з різними об’єктами професійної ді­яль­ності, пов’язаної з небезпекою.

Бакалавр з гірництва з терміном навчання чотири роки не сприйма­ється системою праці через недостатню професійно­практичну підготовку за декількома технологіями одночасно. Недоучений гірничий інженер за напрямом — додаткове джерело небезпеки для гірничої справи.

Для напряму підготовки «Гірництво» формула (4 + 1) заважає також якості підготовки гірничих інженерів за один рік.

3. Статтею 13 «Стандарти вищої освіти» проекту не враховано сучасні тенденції проектування вищої освіти на основі компетентнісного підходу.

Так, із компоненти вищого навчального закладу стандарту вищої освіти вилучено системоутворюючу складову — варіативну освітньо­кваліфікаційну характеристику.

Компонента вищого навчального закладу повинна обов’язково містити варіативну освітньо­кваліфікаційну характеристику (ОКХ), що враховує профілізацію бакалаврів на майбутню спеціальність, спеціалізацію спеціальностей магістрів, регіональні потреби, наукові досягнення вищого навчального закладу, потреби студентів.

Наявність освітньо­кваліфікаційної характеристики для варіативної частини підготовки — більш важливий чинник, ніж для нормативної, завдяки обґрунтуванню змісту професійно­практичної підготовки випускників.

Компетенції фахівців, подані в освітньо­кваліфікаційній характерис­тиці, є критерієм відбору змісту професійної підготовки й одночасно об’єк­том діагностики рівня їхньої сформованості. Призначення засобів діаг­ностики варіативної частини стандартів вищої освіти — це оцінка рівня сформованості компетенцій, визначених в освітньо­кваліфікаційній ха­рак­теристиці.

Детальні пропозиції Національного гірничого університету та відповідні обґрунтування будуть подані в установленому порядку.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Вам. Дмитро Олексійович Мельничук, рек­тор Національного університету біоресурсів і природокористування, академік Національної ака­демії наук Ук­ра­ї­ни.

 

Д. О. МЕЛЬНИЧУК, ректор Національного університету біоре­сур­­
сів і природокористування

Шановні організатори нашого зібрання! Шановні учасники! Я дякую за можливість узяти участь в обговоренні проекту нинішнього надзвичайно важливого Закону. Оскільки у процесі виступів уже більшість із того, що хотілося сказати, кимось уже озвучувалась, я постараюся вибрати те, що, може, не так активно обговорювалося чи просто було упущено.

Тут вже не раз і в доповідях основних, і у співдоповідях говорилося про те, що ми мусимо зробити все можливе, щоб наш диплом, наш випускник був конкурентоспроможний на світовому ринку праці. І Закон, який приймається, перш за все, має підняти нижню планку вимог, стандартів стосовно знань і вмінь, які ми мусимо дати у процесі навчання. Однак треба обов’язково подумати про те, щоб ми не закрили і верхню планку для тих на­вчаль­них закладів, яким у силу тих чи інших причин (скажімо, забезпечення кадрами, матеріально­технічної бази, різноманітних ініціатив тощо) вдалося прорватися в тих чи інших галузях науки і практики на більш високий рівень навчання, на більш високий рівень визнання диплома й іміджу самого університету. Думаю, що у цьому напрямі Закон формується правильно – є й перше, тобто підйом нижньої планки, є і друге — можливість пробиватися окремим навчальним закладам на більш високий рівень.

Хотів би звернути увагу на декілька моментів — на процеси, що, скажімо, відбуваються у вищій школі західних, перш за все, високорозвинених, країн, у найвідоміших університетах. Хотілося, щоб інформація про них яскравіше прозвучала в тих чи інших статтях нашого Закону. Так, сьогод­­
ні у вузах Сполучених Штатів Америки, Європи, Японії, Китаю триває над­звичайно інтенсивний процес корпоратизації університетської освіти,
і науки. Корпоратизація здійснюється за територіальним принципом, коли в тому чи іншому штаті, місті об’єднуються на­вчаль­ні заклади, науково­дослідні установи, установи, що займаються інноваційною діяльністю; створюються корпорації, концерни зі збереженням юридичних прав учасників цього процесу. Однак поступово об’єднуються ті види спільної діяльності, які характерні для цих закладів. Те саме відбувається і в корпоративних об’єднаннях університетів за галузевим принципом. Скажімо, у Голландії один університет — аграрний. Правда, він не називається аграрним, проте він один об’єднує всіх, хто займається проблемами виробництва, переробки і харчовими технологіями тощо. Те саме — в Японії, Швеції та в багатьох інших країнах.

Отже, ми не повинні ставити перепони для тих чи інших закладів, які мають бажання знайти своє місце. Я нещодавно був у Франції, в Парижі. Об’єднуються практично всі навчальні вищі заклади в одну корпорацію «Паризький університет» — 150 тис. студентів. У Тулузі теж саме —
130 тис. студентів, і цей університет на сьогодні фігурує як корпоративне об’єднання. Це тільки початок. Звісно, що там тисячі проблем, дискусій тощо, але таке існує.

Також я хотів би попросити звернути увагу в нашому Законі на те, щоб дати можливість окремим університетам пробиватися в розряд дослідницьких на­вчаль­них закладів. Ви знаєте, що існує асоціація американських дослідницьких університетів. Їх десь близько сотні. До цієї асоціації сьогодні увійшли не тільки університети США, Канади, Японії, Італії. Існує Ліга дослідницьких університетів Європейського Союзу і так далі. Нам також треба там бути, і непотрібно стримувати ті університети, які мають на те відповідні підстави. Хай пробиваються у ці ліги, асоціації та хай переносять той досвід сюди.

Мені дуже приємно, що Іван Олександрович назвав сьогодні новий підхід до класифікації університетів. Перш за все, по переліку тих фахів­ців, яких вони будуть випускати — бакалаври, бакалаври — магістри, бакалаври — магістри — доктори філософії.

Треба було б ще вказати на те, що і в Сполучених Штатах дослідницькі університети мають усі ці три категорії плюс великий обсяг науково­дослідної роботи.

Бажано було б, щоб проблемі інноваційної діяльності в Законі було трошки більше приділено уваги, тому що без цього ми відриваємося від практики. Це особливо важливо для університетів галузевого профілю.

Хотілося, щоб у Законі ми не виписували, скажімо, проведення за конкурсом директорів навчально­наукових центрів, на­вчаль­них науково­дослідних інститутів, тому що ці структури, як правило, мають бути мобільними і краще, щоб цих керівників призначали, як і проректорів, за участю і за підтримки Вченої ради, тому що на сім років обрати директора центру, який може бути закритий через рік…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дмитре Олексійовичу, регламент уже.

 

Д. О. МЕЛЬНИЧУК. Я свої пропозиції здам до секретаріату. Спа­сибі вам за увагу.

 

        ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякуємо, Дмитре Олексійовичу.

Шановні учасники комітетських слухань! Шановні колеги! Народні депутати! У нас на цю хвилину виступив 21 виступаючий. Але записано бажаючих 42 — рівно половина. Отже, є два варіанти. Практика комітетських слухань — це три години. Тобто або другий раунд до 9­ї години (оренда за ваш рахунок), або ми будемо завершувати роботу.

Одну хвилинку. Я хотів тільки сказати, щоб ви звернули увагу. За­зви­чай у таких комітетських слуханнях на розширеному засіданні Комітету беруть участь усі народні депутати, які мають однакове право голосу і абсолютно однакові права. Але сьогодні я хочу подякувати Дмитру Во­ло­димировичу Табачнику і Степану Антоновичу Давимуці, і Катерині Се­менівні Самойлик, і Олесю Донію, які відмовилися на користь того, щоб ми почули голос тих, хто найбільше зацікавлений, крім нас, звичайно, у цьому Законі. Я хотів подякувати, що вони дали можливість вам виступити, а не взяли для виступу свої три законні хвилини.

Ми не будемо підводити підсумки. Можливо, декілька хвилин буквально — Іван Олександрович, а потім коротенькі підсумки відповідно до нашого регламенту.

 

І. О. ВАКАРЧУК. Шановний Володимире Івановичу! Шановні народні депутати! Шановні колеги! Пані та панове! Насамперед я від іме­ні робочої групи, яка творила цей Закон за вашими ж пропозиціями, складаю вам сердечну подяку за це обговорення. Воно все зафіксовано. Я думаю, що наші подальші співпраці і з нашим профільним Комітетом, і з усіма вами покращать цей варіант, який ми як проект подали офіційно до Комітету.

І я хотів би лише зауважити, що якщо ми і далі так активно будемо працювати, то ми вийдемо на таке розуміння нашого проекту Закону, яке, можливо, всіх не задовольнить, але воно буде фіксувати той стан потреби розвитку вищої освіти, який сьогодні необхідний. Дякую вам за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні народні депутати! Шановні колеги! Шановні учасники комітетських слухань! Ми не підводимо підсумки чи даємо оцінку виступів, тому що для нас було важливо, щоб представники всієї цільової аудиторії, усіх її сегментів мали змогу конкретно, предметно проаналізувати нову редакцію Закону «Про вищу освіту». Одним із перших рішень нашого Комітету було зобов’язати чи рекомендувати Кабінету Міністрів подати нову редакцію Закону. Це була ваша вимога, ми її лише представили в нашому Комітеті. Я думаю, що сьогодні відбулася надзвичайно насичена, продуктивна і ділова розмова. У нас немає будь­яких політичних уподобань. Ми зацікавлені в тому, щоб нова редакція Закону «Про вищу освіту» зняла гальма і перешкоди, які не дозволяють сьогодні нашій освіті бути конкурентоспроможною. І для такої роботи ми маємо величезний потенціал. Потрібно бути реалістами та усвідомлювати, що законодавчим шляхом можна не тільки стимулювати розвиток, а й навпаки, створювати додаткові гальма.

Я просив би всіх, хто не встиг виступити, передати свої пропозиції. За традицією, у Верховній Раді найближчим часом ми підготуємо випуск матеріалів комітетських слухань.

Я хочу сподіватися, що розробник цього Закону — Міністерство освіти і науки — за нашою рекомендацією уважно прислухається до всіх пропозицій, уважно відфільтрує не тільки з позиції власного бачення, а й з позиції всіх, хто репрезентує сьогодні бажання змінити негативні тенденції вищої освіти законодавчим шляхом. 70 % того, що сьогодні говорилося, варіювалось у виступах. Звісно, були й діаметрально протилежні позиції. Це теж зрозуміло: є ще корпоративні та інші інтереси. Однак піврічною роботою Комітету, Міністерства ми, здається, досягли головного — дійшли консенсусу з багатьох питань, які потребують вирішення. Я просив би вас у режимі он­лайн передати до Комітету та у Міністерство неозвучені пропозиції.

І нарешті останнє. На мій погляд, у нашому Комітеті є спільне розуміння важливості цього закону. Є різні механізми його прийняття у Верховній Раді Ук­ра­ї­ни. Один зі шляхів — коли суб’єктом законодавчої ініціативи виступає Кабінет Міністрів. Можливо, більш прийнятним буде, якщо члени Комітету стануть ініціаторами такого законопроекту. Цей варіант більш оптимальний з точки зору його цивілізованого лобіювання у Верховній Раді. Ми будемо радитися в Комітеті, як краще зробити. На найближчому засіданні Комітету ми ухвалимо рекомендації, подані сьогодні як проект. Тому я просив би Вас також внести свої пропозиції до проекту Рекомендацій.

Я хотів би подякувати всім вам за таку інтелектуальну, творчу і предметну участь у комітетських слуханнях, побажати вам творчого та фізичного довголіття та нашої тісної співпраці. Дякую всім. На все добре.

 

НЕВИГОЛОШЕНІ ВИСТУПИ ТА МАТЕРІАЛИ

 

Д. А. ЛЕОНОВ, директор Українського інституту розвитку фондо­вого ринку Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана

Необхідність реформування фінансово­економічних відносин у си­­стемі вищої освіти зумовлено тим, що з 2000 року з прийняттям Бю­джет­ного кодексу Ук­ра­ї­ни відбулася «механічна» уніфікація фінансових відносин держави з усіма «бюджетними установами». На жаль, до узагальнюючої категорії «бюджетних установ» потрапили всі юридичні особи, фінансування діяльності яких здійснюється за рахунок бюджетів відповідного рівня, у тому числі й вищих на­вчаль­них закладів. При цьому жодної особливості діяльності доволі специфічної сфери вищої освіти враховано не було. Фактично кожен університет, академія чи інститут були прирівняні до статусу районної поліклініки або іншої бюджетної установи. Вищі навчальні заклади (ВНЗ) державної або комунальної форми власності залишилися будь­яких ознак автономії та незалежності, які визначають подібні інституції в демократичних країнах. Подібні ВНЗ автоматично перетворилися за своїми механізмами функціонування у звичайний придаток до загальноосвітньої системи, втративши всі форми та механізми фінансування інтелектуального зростання нації. Оскільки система вищої освіти формувалася на постсоціалістичному просторі як похідна від державної системи, певні рудиментарні обмеження в господарській діяльності зберігалися в законодавстві й відносно ВНЗ недер­жавної (приватної) форми власності. Тому необхідність реформування фінансово­економічних відносин у системі вищої освіти поступово перетворилась у питання збереження національної системи вищої освіти загалом.

Сутність запропонованих змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» фактично, з одного боку, полягає у площині відновлення ознак фінансової автономії ВНЗ, з іншого боку — в адаптації положень Закону до реа­лій ринкової економіки.

У сфері правового режиму майна ВНЗ не останнє місце сьогодні посідає впорядкування відносин стосовно майнових прав ВНЗ щодо виділених земельних ділянок. Складні відносини у цій сфері та певний правовий вакуум породжують значну кількість зловживань у сфері земельних відносин, у тому числі й стосовно земельних ділянок, виділених ВНЗ. Саме питанню чіткого визначення правового режиму майна, виділеного ВНЗ у власність або в оперативне управління (у тому числі в безоплатне користування — для ВНЗ державної та комунальної власності), у вигляді земельних ділянок, і присвячено конкретні зміни до Закону.

Також для ВНЗ державної та комунальної власності відновлено чітко визначено можливість використання прибутків від надання дозволених законодавством платних послуг на придбання майна та іншого використання відповідно до статутної діяльності ВНЗ.

Змінами до Закону впорядковано питання орендних відносин у сфері вищої освіти, зокрема: щодо майна, яке перебуває в оперативному управлінні ВНЗ (заборони предтечі цього майна іншим особам із правом викупу); неможливості передання в оренду майна, що забезпечує основний вид діяльності ВНЗ; цільового використання коштів, отриманих від здачі в оренду майна ВНЗ державної та комунальної власності виключно на потреби навчального процесу.

Крім того, у проекті відновлено право ВНЗ використовувати немайнові та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах ВНЗ як результат здійснення наукової та науково­технічної діяльності та зареєстровані у порядку, визначеному законодавством, а також для ВНЗ державної та комунальної власності право без обмежень, установлених Бюджетним кодексом Ук­ра­ї­ни, відкривати рахунки в національній та іноземній валюті в банках відповідно до законодавства про банківську діяльність; користуватися банківськими кредитами; використовувати кошти, отримані ВНЗ від надання дозволених законодавством платних послуг та інших джерел.

У сфері діяльності ВНЗ державної та комунальної власності спрощено та впорядковано порядок формування державного замовлення на підготовку фахівців і складання кошторисів цих ВНЗ.

ВНЗ державної та комунальної форми власності самостійно визначають напрями і порядок використання коштів, отриманих ними за рахунок відповідних бюджетів, а також додаткових джерел фінансування незаборонених законодавством, у тому числі на оплату праці та матеріальне стимулювання своїх працівників, проведення фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок.

Суттєвим елементом фінансової автономії ВНЗ державної та комунальної власності слід вважати:

– принцип незворотності бюджетного фінансування, який свого часу існував у бюджетній сфері. Зокрема, невикористані в поточному періоді (рік, квартал, місяць) кошти ВНЗ не можуть бути вилучені у вищих на­вчаль­них закладів державної та комунальної форм власності або зараховані в рахунок їх фінансування на майбутні періоди;

– заборону зниження державних і місцевих нормативів фінансування та (або) розмірів фінансування, передбачених у відповідних бюджетах у разі залучення вищими навчальними закладами державної та комунальної форми власності додаткових джерел фінансування від надання дозволених законодавством платних послуг.

У свою чергу, у сфері надання ВНЗ платних послуг проектом змін до Закону запропоновано чіткий механізм, яким враховано:

– інфляційне знецінення грошей у часі протягом терміну навчання (як інтегрований показник зростання всіх складових витрат ВНЗ на фінансування своєї діяльності);

– різні форми платежу за освітні послуги (аванс, поетапна оплата).

Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг у разі повної одноразової сплати не може змінюватися протягом усього строку навчання. У разі сплати частками розмір плати на кожному курсі усіх рівнів підготовки перераховується на початок кожного навчального року з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Таким чином, у процесі надання ВНЗ платних послуг планується досягнення балансу інтересів надавачів освітніх послуг (ВНЗ) і споживачів цих послуг.

Запропоновані зміни до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» повністю відповідають найкращій практиці законодавчого врегулювання цих питань у постсоціалістичних країнах, зокрема тих, які вже увійшли до складу ЄС та сприятимуть долученню Ук­ра­ї­ни до євроінтеграційних процесів.

 

В. І. Гадяцький, кандидат філософських наук, доцент

Оскільки сфера вищої освіти, за численними соціологічними дослідженнями, є однією з найкорумпованіших у країні, нова редакція Закону «Про вищу освіту», як і законодавство в цілому, повинна мати серйозну антикорупційну складову, конкретні норми, що запобігають хабарництву там, де воно найвірогідніше може бути. Зовнішнє незалежне оцінювання для майбутніх студентів — важливий крок у цьому напрямку, однак недостатній, бо корупція існує не тільки при вступі абітурієнтів до ВНЗ, а й при прийнятті на посаду викладачів. Ця проблема замовчується, а МОН роками невипадково затягує прийняття нового нормативного документа про конкурсний відбір викладачів. Процедуру обрання ректорів у Законі виписано детально (стаття 39), те саме повинно бути і стосовно викладачів. Це не зайва регламентація, а унормування на рівні закону процедури обрання за конкурсом саме найкваліфікованішого фахівця, чого зараз нема. Необхідна конкретика: без неї Закон перетворюється на порожню, беззмістовну декларацію, яку корумпований чиновник від вищої освіти буде наповнювати вигідним для себе змістом. Треба за допомогою конкретних норм Закону розкріпачити викладача вже на стадії його прийняття на посаду, зробити незалежним від примх начальника, протекціонізму, кумівства. Автономія потрібна не тільки вузам для того, щоб позбавитися від зайвої опіки владних чиновників, а й кожному викладачу, щоб убезпечити себе від вузівських посадовців, незаконних вимог керівника. Законом слід унормувати відкриту ділову конкуренцію претендентів на викладацьку посаду з урахуванням критеріїв професійності, відкритих конкурсних лекцій та оцінки їх студентами, що підвищить статус викладача і буде реальним кроком у розширенні прав студентів.

Без об’єктивних критеріїв визначення переможця конкурсу обирають не найкваліфікованішого, а людину­начальника. Рівні права нау­ко­во­педагогічних працівників на працю стають фікцією через дію фак­торів суб’єктивності, клановості, хабарів. Навіть Нобелівський лау­ре­ат не буде обраний, а сірість гарантовано пройде, якщо того хоче заві­ду­вач, бо спрацьовує корпоративна солідарність членів Вченої ради. Ви­зна­чення переможця за об’єктивними критеріями посилює кадровий склад ВНЗ і протидіє протекціонізму, сімейності, корупції. Це аналог зов­ніш­нього тестування абітурієнтів: відкрите зіставлення оцінок профе­сіо­на­ліз­му, даних іншими вченими радами, установами, фахівцями (здобуття професійної освіти, присудження наукового ступеня, рекомендації статей до друку).

Без норми про обов’язковість конкурсу також для сумісників і пен­сіонерів маємо вузівську «дідівщину»: одні, користуючись службовим станом або зв’язками, займають більше однієї посади, інші (переважно молоді) зовсім не мають роботи або працюють на неповний посадовий оклад. Без елементу відкритого змагання, яким можуть бути відкриті лекції­дебати, це — профанація конкурсу, що зводиться до суб’єктивного тлумачення анкетних даних та другорядних якостей претендентів. Від­криті лекції­змагання активізували би прагнення викладачів до професійної та ораторської майстерності, зміцнили б довіру та взаєморозуміння між студентами, викладачами і керівництвом ВНЗ, стали би подією посеред буднів. Викладачі працюють для студентів (більшість із них платить за навчання), треба врахувати їхню думку — у кого б вони хотіли навчатися. Зараз вони беруть участь у обранні навіть Президента і Парламенту, не будучи політологами, однак не можуть впливати на вибір свого викладача, що явно абсурдно. Утім, вплив студентів за цією пропозицією обмежений тільки ситуацією, коли за іншими показниками претенденти мають приблизно однакову кваліфікацію та професійні здобутки.

Відкрита лекція державною мовою — тест на інтелектуальну спроможність ученого (навіть абітурієнти проходять тестування з державної мови, і це не порушує їхніх прав і законів Ук­ра­ї­ни). Пройшло 18 років після прийняття чинного Закону «Про мови в УРСР» (Закон визначав 5–10 років для переходу вузів на державну мову). Одна лекція — хоча й мало, проте краще, ніж жодної. Це такий само показник, як і екзамен студента, але йому навіть тема виступу невідома заздалегідь, а часу для виступу — утричі менше, ніж пропонується викладачу.

П’ятирічний річний термін обрання — необхідний елемент стабільності та соціальної захищеності з можливістю оновлення. Завкафедрою, декан, ректор теж обираються на п’ять років, а не змінюються кожного року і не займають посаду довічно. Для викладача теж має бути така норма.
Це — стимул для професійного розвитку та посилення відповідальності.

Норма про необхідність обрання найкваліфікованішого і про недій­сність обрання, якщо цю вимогу порушено, не суперечить демократії, якщо її тлумачити не як вседозволеність, а як панування права, що означає і певні обмеження та вимоги. Наприклад, у Законі «Про вищу освіту»
(у контексті виборів ректора) є норма: «Кожен член виборного органу може голосувати лише за одну кандидатуру. Власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган (особа) зо­бо­в’я­за­ний (зо­бо­в’я­за­на) призначити одну з рекомендованих кандидатур…» (абзац четвертий частини першої статті 39). Подібно до того, як зовнішнє тестування за формалізованими програ­ма­ми­тестами і підбиття його підсумків за допомогою ком­п’ю­те­ра не принижує викладачів, які раніше приймали вступні іспити, так і голосування з вимогою обрати найкваліфікованішого викладача не принижує Вчену раду, а працює на її авторитет.

Отже, частина третя статті 48 Закону «Про вищу освіту» пропоную викласти замість теперішньої в такій редакції: «Науково­педагогічні працівники усіх ВНЗ, незалежно від форм власності, відомчого підпорядкування та статусу, включно з самоврядними та недержавними, обираються за конкурсом на 5 років».

Мета конкурсу — відбір найкваліфікованішого науково­педагогічного працівника на основі співставлення професійних якостей претендентів за критеріями, визначеними у цій статті.

Оголошення про конкурс публікується (термін подання заяв — 1 мі­сяць) у газеті, засновником (співзасновником) якої є орган влади або місцевого самоврядування міста, де розташовано ВНЗ.

Визначення переможця конкурсу Вченою радою на професорсько­викладацьку посаду повинно відбуватися на підставі об’єктивних критеріїв професійної кваліфікації:

1) наявність і рівень наукового ступеня (кандидат наук, доктор наук);

2) наявність та рівень ученого звання (доцент, професор);

3) наявність повної вищої освіти за профілем посади (в разі однакової спеціальності — сума оцінок з виписки до диплома);

4) загальна кількість винаходів, книг, підручників, на­вчаль­них по­сіб­ників, наукових праць, опублікованих у фахових виданнях відповід­­ної галузі наук, опублікованих навчально­методичних робіт за останні 10 років;

5) науково­педагогічний стаж (у роках);

6) науковий та методичний рівень проведення лекції усіма претендентами на цю посаду на засадах рівності та співставлення анонімної оцінки студентами відкритих конкурсних лекцій­дебатів претендентів державною мовою.

Порівняльна таблиця з показниками професійності претендентів оприлюднюється за підписом декана на дошці оголошень деканату (вузу) наступного дня після закінчення прийняття заяв, а оцінка студентами відкритих лекцій — одразу після їх проведення. Перед голосуванням щодо кожної посади кожному члену Вченої ради надається таблиця з по­рів­нян­ням професійних якостей претендентів відповідно до викладеного вище.

Вчена рада зобов’язана обрати переможцем конкурсу на професорсько­викладацьку посаду того, хто найбільш кваліфікований за більшістю з цих критеріїв. Коли за частиною з них переважає один претендент, а за такою ж кількістю інших критеріїв — інший, Вчена рада має обрати того, кого вище оцінили студенти. Якщо результат голосування суперечить цим вимогам, він недійсний.

Конкурсне обрання науково­педагогічних працівників відбувається періодично, через кожні п’ять років. Сумісники обираються на один рік.

Аспіранти, докторанти, а також випускники докторантури, аспірантури, магістратури, молоді спеціалісти, сумісники і пенсіонери проходять процедуру конкурсного обрання на загальних підставах.

Кандидати наук (доценти), можуть обиратися на посаду завідувача кафедри, декана, проректора, директора інституту, ректора лише на один термін — п’ять років.

За непроведення конкурсу, порушення норм Закону персональну відповідальність несе керівник ВНЗ».

А до статті 50 «Права педагогічних та науково­педагогічних працівників» пропоную додати слова про право на: «...працю за фахом у будь­якому ВНЗ Ук­ра­ї­ни, зокрема через участь у конкурсі на заміщення вакантної посади, причому, якщо особа виявиться кваліфікованішою за інших претендентів за більшістю критеріїв професійності, їй гарантується обрання і призначення на посаду».

 

А. Ігнатович, президент Української асоціації студентського самоврядування

Шановні учасники слухань! Перш за все, дозвольте подякувати Міністерству освіти і науки Ук­ра­ї­ни за підготовку змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», обговорення якого зараз перебуває в активній стадії. Безумовно, це позитив, адже без законодавчих змін освіта Ук­ра­ї­ни не зможе здолати високу планку 2010 ро­ку, а отже, рухатися далі.

Презентуючи думку студентів, хочу наголосити, що у студентському середовищі є різні думки щодо розроблених пропозицій. В організації, очолюваній мною, — Українській асоціації студентського самоврядування — не припиняється дискусія стосовно того, яким має бути Закон. Продовжуючи дискусію, дозволю собі говорити не те, що хочуть почути, тут, а те, що думає студентська спільнота.

Найбільше занепокоєння у пропонованому тексті Закону викликає стаття 56 «Працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів». У ній не йдеться про те, що необхідно створити такі умови через запровадження елементарних фінансових механізмів, щоб випускники ВНЗ самі йшли працювати в село. Натомість робиться по­іншому — студента змушують укладати нібито «добровільну» угоду, якщо він, звісно, хоче навчатися за державним замовленням. Авторам тексту статті слід подякувати за ліберальне ставлення до студентів, адже можна було піти далі: не пішов працювати на три роки за місцем призначення — сів у тюрму. Або просто змусити безкоштовно працювати протягом трьох років за принципом військової служби в армії, щоб повернути гроші, які держава інвестувала у свого громадянина для забезпечення його конституційного права на вищу освіту. Тобто замість того, щоб порушувати питання гарантування якості вищої освіти, ставиться питання затикання фінансових дір, створення нових джерел корупції (нескладно уявити ситуацію, коли 200 осіб «скинуться», а п’ятеро найменш соціально захищених, не маючи можливість платити, змушені будуть працювати десь у селі).

До плюсів статті 56 обговорюваного законопроекту можна було б записати появу в ній обіцянок забезпечити за рахунок роботодавця надання житла відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни. Проте існує підозра, що ця обіцянка навіть на рівні норм Закону «Про вищу освіту» залишиться суто декларативною. Наприклад, забезпечення житлом «відповідно до законодавства» може означати (і швидше за все, на практиці й означатиме) продовження ще на три роки «щастя» жити у гуртожитку. Правда, вже не у студентському, а в робітничому або сільську хату з пічним опаленням.

Напевно, це не стане сенсацією, проте у студентських колах цей законопроект почали називати не інакше, як «Закон про кріпацтво».

Однозначне незадоволення у студентському середовищі викликає і можливість змінювати в односторонньому порядку вартість оплати за навчання — одну з принципових умов договору.

До позитиву розробленого законопроекту однозначно можна віднести наближення української освітньої системи до тих вимог, які ставить перед нами Болонський процес, розширення прав студентів, зокрема надання студентам права на відрядження, участі в діяльності органів громадського самоврядування, вчених радах тощо.

Зроблено крок до побудови партнерських стосунків між керівництвом ВНЗ і студентами. Але, на жаль, не повністю враховано позицію Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти щодо необхідності включення до законопроекту норм законопроекту № 1280 — змін, що стосуються питань студентського самоврядування. Чесно кажучи, досить дивно виглядає позиція Комітету, коли вони кажуть про підтримку згаданого законопроекту, декларуючи участь студентів на рівні не менше 10–15 %, а на комітетські слухання запрошують двох представників від студентів, забувши запросити на громадські слухання з регіонів. Сподіваюся, що на стадії обговорення в Комітеті студенти будуть включені до складу робочих груп.

 

І. Б. Жиляєв, доктор економічних наук, заступник завідуючого се­крета­ріа­том Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти

Деякі майбутні ризики та загрози розвитку системи освіти Ук­ра­ї­ни

Сучасна історія демонструє появу таких проблемних ситуацій, які несуть загрози та ризики, щодо яких відсутність ефективних відповідей з боку держави, бізнесу та суспільства (з об’єктивних чи суб’єктив­них причин) призводить до появи криз[1] — катастрофічних чи інших драматичних подій, унікальних колізій у соціально­економічних системах.

За всіма невизначеностями щодо довгострокової перспективи розвитку національної соціально­економічної системи Ук­ра­ї­ни[2] та системи
її освіти, крім загально цивілізаційних і національних проблем, можна виділити ряд базових специфічних факторів, які будуть визначати загальну траєкторію розвитку системи освіти на найближчі роки:

• завершення переходу загальної середньої школи на 12­річний цикл навчання;

• реформа вищої школи у зв’язку з реалізацією положень Болонської декларації;

• застосування правил торгівлі послугами для ринку освіти у зв’язку зі вступом Ук­ра­ї­ни до Світової організації торгівлі (СОТ);

• демографічна криза;

• реформа системи освіти з упровадженням обов’язкового зовнішнього незалежного тестування.

Усі зазначені фактори є соціально й економічно орієнтованими, тобто мають певне соціальне та економічне навантаження. Аналіз інерційних траєкторій, які задаються зазначеними факторами, дозволяє зробити висновки, що у найближчі роки система освіти Ук­ра­ї­ни буде проходити через низку локальних криз[3].

Проблемна ситуація 1: Дестабілізація ринку освітніх послуг[4], по­в’я­за­на зі значним скороченням контингенту випускників:

а) у 2009 році — з базовою середньою освітою (з видачею свідоцтва про закінчення 9­го класу);

б) у 2010 році — з відсутністю випуску у зв’язку з переходом на 12­річ­не навчання.

Так, у 2007 році закінчили 9­й клас — 561,1 тис. випускників, продовжували навчання — 99,5 %, із них:

• у 10­му класі — 393 тис. осіб (70,1 %);

• на перших курсах ПТУ зі здобуттям повної середньої освіти — 87,2 тис. (15,5 %);

• на перших курсах ВНЗ — 78 тис. (13,9 %).

Через погіршення демографічної ситуації у 2008 році завершують 9­й клас 543,6 тис. випускників (96,9 % від 2007 р.).

Завершують навчання у 8­му класі у 2008 році 314,2 тис. учнів, яких буде переведено на навчання до 9­го класу. Тобто у 2009 році кількість випускників 9­го класу буде становити 57,8 % від випускників 2008 року та 56,0 % від випуску 2007 року.

Тому, якщо екстраполювати відсоткове співвідношення, яке склалося у попередні роки, то можна прогнозувати, що будуть продовжувати навчання випускники 9­го класу:

• у 10­му класі — 220 тис. осіб;

• на перших курсах ПТУ зі здобуттям повної середньої освіти — 48,7 тис.;

• на перших курсах ВНЗ — 43,7 тис.

У 2010 році випуску з 9­го класу взагалі не відбудеться, оскільки:

а) наслідки зазначеного ризику відчують професійно­технічні навчальні заклади та вищі навчальні заклади І–ІІ рівнів акредитації: у 2009 році —
прогнозоване скорочення прийому випускників 9­х класів майже наполовину, у 2010 році взагалі прийому цієї категорії не буде у зв’язку з відсутністю випуску;

б) вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації відчують перші наслідки відповідно: у 2011 році — прогнозоване скорочення прийому випускників 11­го класу майже наполовину, у 2012 році взагалі прийому цієї категорії не буде у зв’язку з відсутністю випуску (рис. 1).

Рис. 1. Чисельність і прогноз випуску учнів з повною середньою освітою, тис. осіб

Примітка: Вісь Y — рік випуску, в дужках — клас, в якому навчалися учні на початок 2007–2008 навчального року.

Зазначене призведе до появи проблем з навантаженням педагогічних працівників у цих закладах, можливих масових скорочень штату педагогічних працівників, погіршення фінансового стану на­вчаль­них закладів. У наступних роках будуть відчуватися значні зміни на націо­наль­ному та регіональних ринках праці (два імпульси дестабілізації: 2012–2014 рр., 2015–2017 рр.), пов’язані зі значним зменшенням пропозицій кваліфікованої робочої сили.

Проблемна ситуація 2: Вплив скорочення прийому до вищих на­вчаль­них закладів у 2008 році у зв’язку із запровадженням системи обо­в’яз­ко­вого зовнішнього незалежного тестування[5] на вартість навчання сту­дентів та відповідно на зміну фінансового стану вищих на­вчаль­них закладів.

Вища школа Ук­ра­ї­ни стрімко розвивалася та структурно реформувалася: за 15 років прийом збільшився в 1,6 раза (1990/1991 навчальний рік — 415,5 тис. осіб, максимум досягнуто у 2004/2005 навчальному році — 672,3 тис. осіб). Прийом до вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації у 2007 році зменшився та становив лише 59,1 % від показника 1990/1991 навчального року, прийом до вищих на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації збільшився у 2,8 раза (максимальну кількість абітурієнтів було прийнято в заклади цих рівнів у 2005 році — 507,7 тис. осіб).

Починаючи з 2005 року, вища школа Ук­ра­ї­ни вже функціонує в умовах скорочення прийому з 672,3 тис. осіб до 633,8 тис. осіб у 2007 році (94,3 %). Скорочення прийому також треба очікувати у 2008­му та подальших роках. За ці часи сформувалася ринкова система вищої освіти.
У 2007 році було прийнято студентів за рахунок: державного бюджету — 37,1 %, місцевих бюджетів — 4,4 %; центральних органів виконавчої влади та юридичних осіб — 0,4 %; фізичних осіб — 58,1 %.

У 2008 році в Україні запроваджено систему обов’язкового дер­жав­ного зовнішнього незалежного тестування. Зазначене створило проб­ле­му скорочення контингенту абітурієнтів. Так, позитивні оцінки із зов­нішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (обов’язкових для вступу) у 2008 році отримали 420,6 тис. осіб (про­й­ш­ли тестування 461,2 осіб, отримали оцінки до 123 балів[6] 40,7 тис. осіб (8,8 % загальної кількості). Фактично потенційний кон­тингент абітурієнтів на початковий цикл навчання у вищих на­вчаль­них закладах скоротиться майже на третину (рис. 2, табл. 1).

Рис. 2. Прийом до вищих навчальних закладів України, тис. осіб

Примітка: Загальний контингент прийому на 2008 рік (прогноз) складається з двох категорій: 1) контингент випускників 11­го класу: позитивні оцінки із зовнішнього незалежного оцінювання з української мови та літератури (обов’язкових для вступу) отримали 420,6 тис. осіб;
2) прогноз чисельності випускників 9­го класу, які продовжать на­вчання у вищих на­вчаль­них закладах І–ІV рівнів акредитації.

Таблиця 1. Рух учнів і студентів у 2007 році
(враховано прийом на початковий цикл навчання), тис. осіб

Школа

 

 

ПТНЗ

 

 

ВНЗ
І–ІІ рівнів

 

 

ВНЗ
III–IV рівнів

 

9­й клас:

випуск

561,2

®

 

87,2

 

 

 

 

 

®

 

56,4

 

 

 

®

 

31,2

 

 

 

Випуск:

191,3

®

 

4,7

 

 

 

10­й клас: прийом
393,0

 

 

 

14,8

 

 

 

Випуск: 134,3

 

®

 

47,7

 

 

 

 

 

11­й клас:

випуск

467,0

 

 

 

 

 

 

®

 

56,6

 

 

 

®

 

317,7

 

 

Важливо забезпечити розробку прогнозів впливу на ринок праці освітньої реформи, пов’язаної з переходом на 12­річне навчання, а також національного плану заходів з тимчасової підтримки професійно­технічних на­вчаль­них закладів і вищих на­вчаль­них закладів, пов’язаного з їх збереженням.

Варто зазначити ще дві складові зазначеної проблемної ситуації.

По­перше, впровадження системи тестування відбулось у правовому «вакуумі» — воно регулювалося не законами Ук­ра­ї­ни, а підзаконними актами, які суперечили нормам законів Ук­ра­ї­ни про освіту.

По­друге, поза увагою залишилося явище різкого зменшення рівня освіченості абітурієнтів, що пов’язано з такими факторами: 1) витрачаючи сили та час на підготовку до тестування, випускники часто не працювали в повну силу в останній чверті навчального року; 2) фактично стала непотрібною підготовка до випускних іспитів у школі та до вступних іспитів; 3) робота багатьох абітурієнтів з репетиторами дозволяла «підняти» рівень шкільної підготовки. Усе зазначене призведе до необхідності вищим навчальним закладам запроваджувати (а відповідно нести затрати) відповідні курси «вирівнювання (підтягування)» загальноосвітньої підготовки студентів першого року навчання (а в деяких випадках — інших курсів) і виводити їх на такий щабель, який забезпечить хоч якийсь рівень сприйняття академічних курсів.

Проблемна ситуація 3: Недосконалість національного нормативно­правового, організаційного та науково­методичного забезпечення реалізації положень Болонської декларації[7].

Програма дій щодо реалізації положень Болонської декларації в системі вищої освіти і науки Ук­ра­ї­ни, затверджена наказом МОН від 23 січ­ня
2004 року № 49, а також План заходів щодо реалізації положень Бо­лон­ської декларації в системі підготовки і післядипломної освіти молодших медичних і фармацевтичних спеціалістів та бакалаврів медицини, затверджений Наказом МОЗ Ук­ра­ї­ни від 11 серпня 2004 року № 409, розраховані лише на 2004–2005 роки.

Зважаючи на те, що Європа завершення Болонського процесу планує у 2010 році, потрібно терміново затвердити національний стратегічний план заходів, підготувати пакет пропозицій щодо внесення відповідних змін та доповнень до національного законодавства, обрахувати бюджетні витрати на забезпечення такої модернізації вищої освіти.

Висновок: Необхідно запроваджувати кожне реформаторське рішення виключно в межах концепції правової соціально орієнтованої ринкової держави. Це означає необхідність проведення широких правових, соціальних, економічних, фінансових та інших експертиз, дискусій з фа­хівцями в системі освіти, громадськістю.

Своєчасно не врахована проблемна ситуація є фактором небезпеки та означає перехід з керованого стану до нового, загрозливого. Цікавим є виділення російським дослідником М. Косолаповим нових типів і кла­сів загроз, до яких він відносить ті, «що можуть проявлятися несподівано як результат будь­яких нерозпізнаних своєчасно економічних, со­ці­альних, екологічних і т. п. процесів; як наслідок недооцінки або пе­ре­оцінки будь­яких факторів; як закономірні, але від цього не менш за­тратні і небезпечні наслідки органічних дефектів суспільних, політичних, управлінських структур і т. п. Цей клас загроз значно складніший для розпізнавання — але тому суттєво небезпечніший»[8].

 

О. І. Шаров, перший проректор Університету економіки та права «КРОК»

До бачення нової моделі Закону «Про вищу освіту»

Розвиток вітчизняної вищої освіти упродовж останніх шести років яскраво засвідчив застарілість багатьох ключових норм існуючого За­ко­ну Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту». Численні спроби його модернізації не дали бажаного результату — появи сучасного нормативного акту, що ви­рі­шує головні проблеми національної освітньої системи і відповідає тенденціям розвитку світової та європейської вищої школи. Прикро, але більшість корисних пропозицій до чинного Закону, що розглядались і неодноразово схвалювалися Верховною Радою Ук­ра­ї­ни не знаходили підтримки внаслідок домінування на найвищому рівні фіскального підходу до дер­жавного фінансування вищої освіти.

У 2008 році за ініціативою Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни, при підтримці Комітету з науки та освіти Верховної Ради Ук­ра­ї­ни та досить активній участі академічної спільноти у стислі терміни було підготовлено проект Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту». На жаль, усвідомлюючи труднощі розробки та проведення принципово нового Закону, основні розробники віддали перевагу нехай і суттєвому корегуванню чинного тексту, але в межах старих ідеології, структури та термінів. Надалі зосередимося на можливостях вдосконалення проекту на етапі його опрацювання в Комітеті з науки та освіти Верховної Ради Ук­ра­ї­ни.

Стратегічну мету оновлення законодавства у сфері вищої освіти вбачаємо у побудові системи взаємної довіри між державою та вищими навчальними закладами, освітніми установами та студентами і викладачами, студентами та науково­педагогічними працівниками і державою. Лейтмотивом оцінки проекту в цьому сенсі є внутрішня суперечка між прагненням розробників до створення сучасного законодавчого акту європейського рівня та збереженням архаїчних адміністративних структур і дріб’язкового державного контролю. Саме тому основна маса повноважень стосовно регулювання галузі й надалі не встановлюється в законопроекті прямо, а делегується органам державної виконавчої влади для прийняття підзаконних актів (хоча досвід Закону 2002 року свідчить, що відповідні акти не найкращим чином відбивають волю законодавця, а більшість з них взагалі не були розроблені й ухвалені).

Законопроектом не створюються передумови для формування сучасної системи балансу між повноваженнями та відповідальністю суб’єктів освітньої діяльності. Боротьба з викривленнями у сфері вищої освіти йде старим шляхом жорстких інституційних обмежень згори, які суттєво заважають гнучкості управлінських рішень, не сприяють впровадженню освітніх ін­новацій. Нарешті, безліч дрібних регламентацій основної діяльності ВНЗ невиправдано обмежує ініціативу на­вчаль­них закладів, утримує їх у лещатах традиційних структур і стосунків. Пропонуємо кардинально скоротити відсилкові норми в законопроекті, натомість стисло прописати основні регламентації, а деталізацію залишити в повноваженнях на­вчаль­них закладів — як невід’ємну складову їх автономії. Загалом, було б правильним для адаптації до цілей Болонського процесу впроваджувати загальну рамкову правову базу для вищої освіти замість деталізованої регуляторної правової бази.

Ідею автономії вищих на­вчаль­них закладів проголошено, проте у законопроекті не зафіксовані всі основні компоненти, які вкладаються світовою освітньою спільнотою до її змісту. Позитивним є те, що напрацьовані деякі новації з фінансової та адміністративної автономії державних вищих на­вчаль­них закладів, однак академічних свобод для учасників освітнього процесу більше немає. Трансформація системи стандартів вищої освіти передбачає відмову від деяких із них (які часто так і не були розроблені), натомість пропонується тотальна уніфікація програм на­вчаль­них дисциплін (частина 4 статті 13), що взагалі знищує академічні свободи. Ще одним проявом такої тенденції є збереження виключних повноважень МОН з регулювання організації навчального процесу та присвоєння вчених звань.

Потребує окремого розгляду таке явище, як дистанційна освіта. У за­ко­нопроекті йому майже не приділено уваги, що суперечить глобальним тенденціям розвитку вищої освіти. Замкнене коло недовіри між су­б’­­єктами освітнього процесу та відсутність серйозних інвестицій (у тому числі державних) у цю сферу та сприятливих умов для них позбавляють вітчизняну вищу школу реальних перспектив розвитку дистанцій­ної освіти, навіть порівняно із сусідніми країнами. До речі, після 2010 року нам доведеться масово визнавати дипломи про здобуття дистанційної освіти, які будуть видавати закордонні освітні установи. Втрата національного ринку дистанційної освіти може розглядатись як загроза національній безпеці.

Відповідно до вимог Європейського простору вищої освіти та наукових досліджень скасовується національний рівень спеціаліста, проте науковий ступінь доктора наук зберігається. Незрозумілою є логіка, яка зумовлює невиправдане розширення сфери використання рівня інтегрованого магістра.

Мобільність студентів легалізується, однак не через інтегральні меха­нізми визнання кредитів та періодів навчання, а позасистемним шляхом надання академічної відпустки. Мобільність викладачів не легалізується зовсім — ані в національному, ані в міжнародному плані. Тим більше не передбачається державної підтримки мобільності студентів і викладачів, що є вимогою об’єднаної Європи.

Для успішної інтеграції Ук­ра­ї­ни в Європейський простір вищої освіти та наукових досліджень законопроект має передбачати широкий розвиток та державну підтримку міжнародних освітніх програм, які передбачають присудження спільних освітніх кваліфікацій навчальними закладами декількох країн.

Проголошена законопроектом пріоритетність якості вищої освіти не знаходить належного розвитку в його нормах. Фактично не сформовано систему та технології забезпечення якості вищої освіти. Не встановлено зв’язку з європейською практикою гарантування якості здобутої освіти, не визначено необхідні для цього процедури та інструменти. Єдиним інструментом контролю якості залишаються засоби діагностики, галузеву компоненту яких досі майже ніхто не зміг розробити.

Без назрілих змін працюватиме система ліцензування та акредитації, що залишається тотально одержавленою, закритою, зорієнтованою на формальні показники. На жаль, вона не стимулює інноваційний розвиток, підвищення якості освітніх послуг, інтернаціоналізацію системи вищої освіти та громадський контроль за її функціонуванням.

Запровадження зовнішнього незалежного оцінювання — важливий крок у модернізації вітчизняної системи вищої освіти. Однак його легалізація передбачається в малоефективний та обмежений спосіб через регулювання підзаконними актами Міністерства. Законом мають бути прямо встановлені повноваження, права та обов’язки учасників незалежного зовнішнього оцінювання, система гарантування дотримання прав громадян при його проведенні, основні процедури підготовки, проведення оцінювання, визначення його результатів, розгляд апеляцій, зобов’язання вищих на­вчаль­них закладів щодо використання результатів тестування.

Можна лише вітати пропозиції стосовно скасування освітніх рівнів вищої освіти, рівнів акредитації ВНЗ, скорочення кількості типів на­вчаль­них закладів, що дозволить зробити систему вищої освіти в цілому більш прозорою і зрозумілою. Проте запропоновані кількісні характеристики ВНЗ різних типів із пріоритетом якості вищої освіти ніяк не кореспондуються. Створення мегауніверситетів наближує не до індивідуалізації вищої освіти, а до формалізації та бюрократизації освітніх установ, стосунків між викладачами та студентами, адміністрацією та науково­педагогічними працівниками тощо. Практично закривається можливість для розвитку дослідницьких та інноваційних приватних університетів, які не можуть бути масовими. Найкращим було би співіснування в системі та змагальність ВНЗ різних масштабів.

Заслуговує позитивної оцінки розширення повноважень державних ВНЗ стосовно використання зароблених ними коштів. Щоправда, ці пропозиції мають супроводжуватися відповідними змінами до Бюджетного кодексу, інакше їх шанси на реалізацію є доволі гіпотетичними. На тлі низки прогресивних ідей викликає подив збереження архаїчного принципу формування державного замовлення на підготовку фахівців, який не встановлює відритої та конкурсної процедури його розподілу.

Зберігається юридична нерівноправність ВНЗ приватної форми власності (недоступним залишається привілейований статус національного закладу, немає доступу до державного замовлення, не вирішується питання стипендіального забезпечення кращих студентів). Світова практика (у тому числі у постсоціалістичних країнах) вимагає рівного ставлення держави до студентів на­вчаль­них закладів різних форм власності та різних джерел фінансування навчання. Рух у цьому напрямі розпочато, і сьогодні не виникає суперечок стосовно пільг на транспортні послуги для студентів усіх ВНЗ. На наш погляд, законопроект мав би передбачити подальші кроки і, в першу чергу, запровадження права студентів­контрактників у державних та приватних на­вчаль­них закладах на державні соціальні стипендії, що буде реальним внеском у забезпечення рівного доступу громадян до вищої освіти.

Такі кроки, як скасування заочної аспірантури та інституту здобувачів, спрямовані на боротьбу з корупцією в науковій сфері, може, і завадять комусь із недобросовісних державних службовців здобути наукові ступені (хоча вони для себе організують винятки), але фактично буде розірвано зв’язок між наукою та сферою практичної діяльності, нанесено значної шкоди науковим дослідженням у прикладних науках. Це змусить багатьох потенційних здобувачів наукових ступенів вдаватися до різного роду хитрощів, бо чотирьохрічна стаціонарна аспірантура для них є економічно та кар’єрно неприйнятною.

У законопроекті обмаль уваги приділено проблемам освіти упродовж життя, хоча ця тема є однією з ключових як в міжнародному освітньому контексті, так і в контексті отримання нових перспектив розвитку вітчизняними вищими навчальними закладами (особливо в умовах демографічної кризи та скорочення чисельності традиційних студентів). Можна позитивно оцінити виключення перепідготовки з числа видів післядипломної освіти, проте здобуття другої (третьої і т. д.) вищої освіти також не легалізується належним чином. Водночас європейська академічна спільнота розглядає як одне з центральних завдань налагодження навчання дорослих з урахуванням раніше здобутих знань і компетенцій, зокрема під час практичної професійної діяльності.

Пропонуємо розглядати усі новації та норми цього законопроекту крізь призму бажаних характеристик сучасної моделі українського освітнього законодавства:

– суттєва дерегуляція та реальна децентралізація системи вищої освіти;

– забезпечення справжньої рівності між державним, комунальним і приватним секторами вищої освіти;

– домінування норм прямої дії;

– збереження кращих традицій вітчизняної вищої школи, але не їхня абсолютизація;

– відкритість і зрозумілість у міжнародному відношенні;

– гармонізація в основних параметрах з європейськими рекомендаціями;

– сприйнятливість та налаштованість на новації.

Маса структурних змін у галузі потребує врегулювання в перехідних положеннях законопроекту, які необхідно досить докладно і раціонально викласти. На наш погляд, не є доцільним впровадження нових процедур, інструментів та механізмів лише шляхом ухвалення різноманітних підзаконних актів органів виконавчої влади.

 

ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

КОМІТЕТ З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВІТИ

РІШЕННЯ Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­ни
з питань науки і освіти

про підсумки слухання у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни
з питань науки і освіти питання «Удосконалення законодавчого
забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті
підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»

 

Заслухавши і обговоривши питання удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», взявши до уваги пропозиції та рекомендації учасників слухань, Комітет Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти вирішив:

1. Рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти «Про удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» затвердити (додаються).

2. Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни доопрацювати проект Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» з урахуванням цих рекомендацій і внести його на розгляд Верховної Ради Ук­ра­ї­ни до 1 листопада 2008 року.

3. За результатами слухань підкомітету з питань фахової освіти Ко­­мі­те­ту Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти підготувати, а ви­дав­ниц­тву Верховної Ради Ук­ра­ї­ни видати збірник матеріалів. Ре­ко­мен­ду­вати Управлінню справами Апарату Верховної Ради Ук­ра­ї­ни в установленому порядку профінансувати витрати, пов’язані з виданням матеріалів.

Голова Комітету     В. І. ПОЛОХАЛО

 

Затверджено Рішенням Комітету Верховної Ради Ук­ра­ї­низ питань науки і освітивід 18 червня 2008 року,Пр. № 17 від 17.09.2008 р.

 

РЕКОМЕНДАЦІЇ

слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти

«Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні
в контексті підготовки нової редакції Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту»

 

Учасники слухань у Комітеті Верховної Ради Ук­ра­ї­ни з питань науки і освіти, які відбулися 18 червня 2008 року, відзначають, що прийнятий у 2002 році Закон Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» в основному забезпечив реалізацію гарантованих Конституцією Ук­ра­ї­ни прав громадян на здобуття вищої освіти, сприяв розширенню доступу населення до її здобуття, оптимізації мережі вищих на­вчаль­них закладів, підвищенню якості освітніх послуг і демократизації навчального процесу, посиленню аналітично­прогностичної діяльності центральних і місцевих органів управління освітою. Суттєво покращилося фінансове забезпечення вищої освіти. Є досягнення і здобутки у питаннях євроінтеграції та виконання зобов’язань щодо реалізації положень Болонської Декларації. Було прийнято низку важливих нормативно­правових актів з питань діяльності вищої школи.

Варто зазначити, що незважаючи на проведену роботу, комплексне оновлення нормативно­правової бази вищої школи ще не відбулося,
у зв’язку з чим нинішній стан освіти, її зміст і структура, матеріальна база, організаційно­економічні й управлінські механізми, статус працівника вищих на­вчаль­них закладів не повною мірою відповідають сучасним по­требам розвитку країни, запитам особистості, суспільства й держави.

Водночас практичне застосування Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» показало, що ряд його нормативних положень вичерпало свій регуляторний ресурс, відстає від вимог часу або не відповідає міжнародним документам. Підписання у травні 2005 року Болонської Декларації по­требує імплементації її положень у чинне законодавство в галузі вищої освіти, що викликає необхідність внесення до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» змін, спрямованих на приведення його у відповідність із вимогами Болонського процесу, запитів суспільства і галузей економіки.

Так, потребує змін структура вищої освіти в частині освітніх та освітньо­кваліфікаційних рівнів, типів вищих на­вчаль­них закладів, умов їх створення і припинення, типів і функцій структурно­відокремлених підрозділів тощо. До Закону необхідно внести зміни стосовно структури і вимог до стандартів вищої освіти. Мають бути переглянуті норми Закону, які регулюють питання студентського самоврядування, наукової та фінансово­господарської діяльності, системи оплати праці педагогічних працівників у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації.

З метою подальшого удосконалення законодавства у сфері вищої освіти, імплементації положень Болонської Декларації та приведення його у відповідність із сучасними потребами розвитку країни, запитам особистості, суспільства й держави учасники слухань рекомендують:

 

1. Президентові Ук­ра­ї­ни:

Посилити контроль за виконанням у повному обсязі норм Конституції Ук­ра­ї­ни та вимог Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту», Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», Закону Ук­ра­ї­ни «Про Державний бюджет Ук­ра­ї­ни», інших нормативно­правових актів з питань вищої освіти.

 

2. Верховній Раді Ук­ра­ї­ни:

2.1. До закінчення роботи другої сесії VІ скликання розглянути в першому читанні проект Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту».

2.2. При затвердженні Державного бюджету Ук­ра­ї­ни на 2009 рік та наступні роки передбачити додаткові видатки на розвиток освітянської та наукової галузей відповідно до вимог Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» та Закону Ук­ра­ї­ни «Про наукову і науково­технічну діяльність».

2.3. За результатами слухань у Комітеті підготувати та видати збірник матеріалів «Державне регулювання системи вищої освіти в зарубіжних країнах». Рекомендувати Управлінню справами Апарату Верховної Ради Ук­ра­ї­ни в установленому порядку профінансувати витрати, пов’язані з виданням матеріалів.

 

3. Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни:

3.1. Ужити заходів щодо приведення системи вищої освіти у відповідність з вимогами Бо­лонської Декларації, підвищення її конкурентоспроможності, забезпечення інтеграції в європейський і світовий освітні простори. Забезпечити рівний та справедливий доступ громадян Ук­ра­ї­ни до якісної освіти, продовжити роботу над упорядкуванням мережі вищих на­вчаль­них закладів, вирішити питання переведення вищих на­вчаль­них закладів інших відомств до сфери управління Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни.

3.2. Забезпечити реалізацію норм Конституції Ук­ра­ї­ни та виконання у повному обсязі вимог Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту», Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», Закону Ук­ра­ї­ни «Про Державний бюджет Ук­ра­ї­ни», інших нормативно­правових актів у галузі вищої освіти. Забезпечити повне фінансування державного замовлення, дозволити вищим навчальним закладам відкривати депозитні рахунки.

3.3. До 1 листопада 2008 року внести на розгляд Верховної Ради Ук­ра­ї­ни проект Закону Ук­ра­ї­ни про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту».

3.4. Підготувати та внести на розгляд Верховної Ради Ук­ра­ї­ни зміни до законодавчих актів Ук­ра­ї­ни, що регулюють фінансово­економічні відносини в системі вищої освіти щодо розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів і залучення роботодавців до участі в освітніх та наукових процесах.

 

4. Міністерству освіти і науки Ук­ра­ї­ни:

4.1. Підготувати проекти нормативно­правових актів щодо організації навчального процесу (у тому числі для вищих на­вчаль­них закладів з особливими умовами навчання), перегляду переліку напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих на­вчаль­них закладах за відповідними освітньо­кваліфікаційними рівнями, нормативів чисельності студентів на одну штатну посаду педагогічного та науково­педагогічного працівника, формування державного замовлення на підготовку і перепідготовку науково­педагогічних кадрів та підвищення їхньої кваліфікації, уточнення і перегляду переліку посад педагогічних наукових та науково­педагогічних працівників, організації набору студентів відповідно до ліцензійного обсягу за умови виконання держзамовлення, організації розподілу і працевлаштування випускників, створення нової моделі економічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів, розширення їхньої автономії.

 

5. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, Ки­їв­ській і Се­вас­то­поль­ській міським радам, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Ки­їв­ській та Севастопольській міським, державним адміністраціям проаналізувати мережу вищих на­вчаль­них закладів і підготувати пропозиції щодо її оптимізації, передбачивши створення університетів регіонального типу з метою зосередження наукового потенціалу та розв’язання проблем регіону.

 

6. Керівникам вищих на­вчаль­них закладів:

6.1. Ужити заходів для безумовного виконання статті 10 Конс­титуції Ук­ра­ї­ни щодо викладання на­вчаль­них дисциплін та проведення позана­вчаль­них заходів у вищих на­вчаль­них закладах українською мовою.

6.2. Розширити участь вищих на­вчаль­них закладів у виконанні міжнародних на­вчаль­них, наукових, науково­технічних програм і проектів шляхом укладання міжнародних довгострокових договорів про науково­технічне співробітництво; надавати студентам, аспірантам, докторантам державні стипендії на конкурсній основі для цільового навчання за кордоном.

6.3. Сприяти посиленню мотивації студентської молоді до участі у науково­дослідній роботі. Розробити і впровадити нові технології пошуку та підтримки талановитої студентської молоді. Забезпечити формування системи заохочення обдарованих студентів і науково­педагогічних працівників, студенти яких стали переможцями міжнародних студентських змагань.

6.4. Створити сприятливі умови для навчання та проживання студентів із числа осіб з особливими потребами.

6.5. Удосконалити форми і методи функціонування студентського самоврядування у вищих на­вчаль­них закладах. Забезпечити участь студентів в управлінні діяльністю навчального закладу.

6.6. Активізувати співпрацю з профспілковими організаціями з усіх питань забезпечення належного статусу педагогічних і науково­педагогічних працівників, підвищення рівня соціально­економічного захисту освітян, студентів.

6.7. Розробити і реалізувати комплексні заходи щодо попередження та недопущення у вищих на­вчаль­них закладах випадків фінансових зловживань і хабарництва.

 

ІНФОРМАЦІЙНОАНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ
МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ У
КРАЇНИ

ПРО ВИКОНАННЯ ЗАКОНОДАВСТВА У СФЕРІ ВИЩОЇ ОСВІТИ

 

1. Робота Міністерства освіти і науки України в контексті виконання законодавства у сфері вищої освіти в останні роки була спрямована на:

– розширення доступу населення до здобуття вищої освіти;

– підвищення якості надання освітніх послуг;

– розробку проектів законів Ук­ра­ї­ни, актів Президента Ук­ра­ї­ни, Вер­ховної Ради Ук­ра­ї­ни, Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни, інших вищих органів державного управління;

– аналітично­прогностичну діяльність, запровадження стратегічного управління та планування розвитку вищої освіти, проведення моніторингу її діяльності;

– розробку проектів та організацію виконання загальнодержавних, державних і галузевих програм з питань розвитку вищої освіти в Україні;

– контроль за дотриманням вищими навчальними закладами законодавчих актів та нормативно­правових документів про вищу освіту;

– удосконалення мережі вищих на­вчаль­них закладів;

– інтеграцію системи військової освіти та освіти правоохоронних органів у загальнодержавну систему вищої освіти;

– інтеграцію на­вчаль­них закладів різних рівнів акредитації у навчальні, навчально­науково­виробничі комплекси;

– розробку нового переліку галузей знань та напрямів, спеціальностей для підготовки фахівців з вищою освітою та організацію розробки дер­жавних стандартів вищої освіти;

– підготовку нормативно­правових актів та інструктивно­методичних матеріалів з питань діяльності вищої школи;

– формування, розміщення обсягів державного замовлення на підготовку і випуск фахівців з вищою освітою вищими навчальними закладами та організацію його виконання;

– розробку і супроводження нормативно­правової бази з питань працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів;

– розробку і реалізацію системи довузівської підготовки молоді та її профорієнтації на здобуття вищої освіти;

– розробку та реалізацію програм виявлення й освітнього росту талановитої молоді;

– формування завдань з проведення наукових досліджень щодо проб­лем вищої освіти;

– координацію роботи щодо проведення педагогічних експериментів у вищих на­вчаль­них закладах з питань апробації нових освітніх програм, технологій навчання, інших педагогічних та управлінських інновацій;

– підвищення якості ліцензування та акредитації вищих на­вчаль­них закладів;

– розвиток наукових досліджень та інноваційної діяльності;

– розвиток громадського управління вищою освітою, функціонування його представницьких органів;

– соціальну підтримку студентської молоді, організацію та розвиток студентського самоврядування;

– реалізацію державної політики щодо забезпечення здобуття вищої освіти особами з обмеженими фізичними можливостями;

– роботу з керівними, педагогічними та науково­педагогічними кадрами вищих на­вчаль­них закладів.

Серед найактуальніших завдань подальшого розвитку вищої освіти Ук­ра­ї­ни є:

– запровадження незалежного зовнішнього оцінювання на­вчаль­них досягнень випускників на­вчаль­них закладів системи загальної се­редньої освіти, які виявили бажання вступати до вищих на­вчаль­них закладів;

– модернізація вищої освіти відповідно до вимог Болонського процесу;

– розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів з навчальної, наукової та фінансово­господарської діяльності, розроблення з цією метою проектів законодавчих актів;

– диверсифікація організаційно­правових форм і моделей на­вчаль­них закладів тощо;

– всебічна підтримка наукової та науково­технічної діяльності щодо подальшого розвитку науки у провідних вищих на­вчаль­них закладах, онов­лення їхньої матеріально­технічної бази, зокрема шляхом забезпечення сучасним високовартісним обладнанням;

– розвиток інфраструктури інноваційної діяльності та трансферу технологій для впровадження науково­технічних розробок;

– розроблення і запровадження нових економічних механізмів солідарної участі держави і громадянського суспільства у забезпеченні рівного доступу до якісної освіти;

– вдосконалення системи фінансування на­вчаль­них закладів на основі собівартості навчання та утримання одного учня (вихованця, студента).

У рамках програмних завдань, поставлених перед Міністерством, вирішено низку проблемних питань, зокрема:

– розроблено проекти ряду законодавчих актів з питань унормування післядипломної освіти, формування та розміщення державного замовлення на прийом на навчання та випуск фахівців;

– підготовлено і затверджено постановами Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни Перелік напрямів, за яким здійснюється підготовка фахівців у вищих на­вчаль­них закладах за освітньо­кваліфікаційним рівнем бакалавра, та Перелік спеціальностей, за яким здійснюється підготовка фахівців у вищих на­вчаль­них закладах за освітньо­кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста;

– підготовлено і знаходиться на погодженні Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих на­вчаль­них закладах за ос­віт­ньо­кваліфікаційним рівнем магістра;

– розроблено Концептуальні засади розвитку вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації;

– розроблено принципово нові Умови прийому до вищих на­вчаль­них закладів Ук­ра­ї­ни у 2008 році. Удосконалено роботу оперативних штабів «Вступна кампанія» та консультаційних телефонів при регіональних органах управління освітою і наукою;

– розроблено і затверджено Типове положення про юридичну клініку вищого навчального закладу, затверджено примірні Положення про студентське самоврядування та студентський гуртожиток;

– розроблено Порядок і реалізовано надання одноразової адресної грошової допомоги випускникам вищих педагогічних на­вчаль­них закладів;

– вжито подальших заходів щодо розширення доступу до вищої освіти;

– запроваджено 700 стипендій Президента Ук­ра­ї­ни, 500 стипендій Вер­ховної Ради Ук­ра­ї­ни та 100 стипендій Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни для студентів вищих на­вчаль­них закладів;

– проведено ґрунтовну роботу з удосконалення і повномасштабного запровадження рейтингової системи оцінювання результатів діяльності вищих на­вчаль­них закладів як інструментів управління якістю вищої освіти;

– суттєво покращено фінансове забезпечення вищої освіти.

Є певні досягнення і здобутки у питаннях євроінтеграції та виконання зобов’язань щодо реалізації положень Болонського процесу. Так, зокрема у 2007 році:

– затверджено План дій щодо забезпечення якості вищої освіти Ук­ра­ї­ни та її інтеграції в європейське і світове освітнє співтовариство на період до 2010 року;

– розпорядженням Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни при Міністерстві освіти і науки створено відомчу робочу групу супроводу Болонського процесу у вищій освіті Ук­ра­ї­ни;

– усіма вищими навчальними закладами III–IV рівнів акредитації в повному обсязі запроваджено кредитно­модульну систему організації навчального процесу;

– розроблено проект принципово нових нормативних документів ді­яль­ності вищої школи в контексті її інтеграції в європейський освітній простір;

– у діючий перелік напрямів і спеціальностей внесено зміни стосовно запровадження підготовки фахівців з інноваційних напрямів діяльності;

– проведено роботу з розроблення механізму запровадження док­тор­ського навчання як третього Болонського циклу.

– розроблено проект Додатка до диплома європейського зразка (Dip­loma Supplement) та процедуру його запровадження;

– Міністерство освіти і науки спільно з Українською асоціацією якос­ті як національним представником Ук­ра­ї­ни в Європейській організації з якості (EOQ) і національною партнерською організацією Єв­ро­пейського фонду управління якістю (EFQM) проводить роботу з роз­робки Дер­жавної програми запровадження систем управління, моделі досконалості EFQM у вищій освіті відповідно до вимог схеми підготовки і сертифі­кації персоналу Європейської організації якості.

2. Законотворча діяльність у сфері вищої освіти. Освітнє законодавство Ук­ра­ї­ни має завершену структуру, сформовану на основі базового Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» та включає закони Ук­­ра­ї­ни прямої дії: «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про професійно­технічну освіту», «Про позашкільну освіту», «Про вищу освіту».

З урахуванням проблем, що виникали у процесі практичного застосу­вання Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (у редакції 2002 року), було розроблено проект Закону Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», розглянутий у першому читанні 3 лютого 2004 ро­­
ку і прийнятий Верховною Радою Ук­ра­ї­ни 22 вересня 2005 року. З того часу Президент Ук­ра­ї­ни проект закону тричі ветував.

Крім згаданого закону, сьогодні у Комітеті з питань науки і освіти знаходиться на розгляді низка законодавчих актів, зокрема проекти законів Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до статті 65 Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (стосовно створення самостійних госпрозрахункових підрозділів)», «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо рівня стипендії)», «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо питань студентського самоврядування)», «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах державної або комунальної власності)», «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо університет­ських клінік)», «Про внесення змін та доповнень до статті 25 Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо вищих шкіл мистецтва)», «Про внесення змін та доповнень до статті 61 Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» та до статті 64Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (щодо умов оплати навчання)», «Про внесення змін до статті 27 Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (що­до
створення на­вчаль­них закладів за участю іноземних, фізичних та юридичних осіб)».

Ряд законопроектів вносився на розгляд у минулі роки, однак зде­більшого їх було відхилено, крім двох законів — щодо вікових обмежень при обійманні посад ректора та декана факультету і порядку затвердження складу наглядових рад.

Приєднання Ук­ра­ї­ни до Болонського процесу поставило перед освітньою галуззю завдання приведення своїх законодавчих та нормативних актів у відповідність із вимогами Болонської декларації та законодавств у галузі освіти країн — учасниць цього процесу.

Міністерство також здійснювало реалізацію відповідних завдань, ви­значених указами Президента Ук­ра­ї­ни, законами Ук­ра­ї­ни, постановами Верховної Ради Ук­ра­ї­ни, постановами та розпорядженнями Кабінету Мі­ністрів Ук­ра­ї­ни, державними програмами, міжнародними договорами та іншими документами.

Зокрема, ініційовано і взято участь у розробці проектів законів Ук­ра­ї­ни: «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», «Про залучення роботодавців до участі в підготовці кадрів освітніх і наукових процесах», «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти», «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних державних потреб», «Про внесення змін до статті 10 та 11 Закону Ук­ра­ї­ни «Про державні нагороди Ук­ра­ї­ни» в частині встановлення Державної премії в галузі освіти, «Про внесення змін до закону Ук­ра­ї­ни «Про організації роботодавців», «Про післядипломну освіту», «Про систему підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування».

Підготовлено проекти таких постанов та розпоряджень Кабінету Мі­ніст­рів Ук­ра­ї­ни, як: «Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставки продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням», «Про порядок працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів, підготовка яких здійснювалася за державним за­мовленням», «Деякі питання управління навчальними закладами» (щодо передачі Міністерству освіти і науки відомчих вищих на­вчаль­них закладів) тощо.

Розпорядженням Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни затверджено Кон­цеп­цію Державної програми розвитку освіти на 2006–2010 роки.

Упродовж останніх років в Україні відбулося суттєве поліпшення рівня матеріального забезпечення працівників галузі освіти, приведення їх соціального статусу у відповідність із суспільною роллю педагога.

Тільки у 2007 році видатки на оплату праці освітянам зросли на 2,1 млрд грн.

У 2007 році вже тричі у зв’язку зі збільшенням розміру мінімальної заробітної плати збільшувалися розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) працівників бюджетної сфери, зокрема й освітян. Так, у квітні 2007 року розмір мінімальної заробітної плати збільшено до
420 грн, з 1 липня вона становила 440 грн, а з жовтня мінімальна за­ро­­
біт­на плата підвищилася до 460 грн. Відповідно зросла й середня за­ро­біт­на плата освітян, зокрема у вищих на­вчаль­них закладах III–IV рів­нів акредитації середня заробітна плата професора з липня 2007 року становила 2474 грн, доцента — 2012 грн. Отже, вжиті заходи дали мож­ли­вість підвищити посадові оклади педагогів більше ніж у 1,4 раза впро­довж року.

З червня 2007 року урядом було введено в дію ІІ етап Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів, яким збільшено тарифні коефіцієнти, внаслідок чого значно зросли й розміри посадових окладів педагогів та науковців.

У Державному бюджеті на 2008 рік також передбачається збільшення розміру оплати праці педагогічних та науково­педагогічних працівників
із січня 2008 р. — на 12 %, із квітня — на 2 %, із жовтні — на 4 %, а з груд­­ня — ще на 11 %.

Крім того, на 2008 рік Законом Ук­ра­ї­ни «Про державний бюджет Ук­ра­ї­ни на 2008 рік та внесення змін до деяких законодавчих актів Ук­ра­ї­ни» передбачено введення в дію з листопада поточного року ІІІ етапу Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів, що суттєво збільшить розміри посадових окладів (ставок заробітної плати) освітян.

Збільшено чинні розміри доплат педагогічним працівникам за додаткові види педагогічної діяльності та розміри підвищення посадових окладів (ставок заробітної плати) за педагогічні звання, роботу в певних типах на­вчаль­них закладів тощо.

Підвищено розмір додаткової оплати праці за завідування навчальни­ми кабінетами та лабораторіями у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рів­нів акредитації, старшим викладачам і викладачам вищих на­вчаль­них закла­дів І–ІІ рівнів акредитації і введено доплату за завідування спортивними залами у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації в розмірі 10 % від посадового окладу (ставки заробітної плати) на місяць. У 2007 році виплата зазначених розмірів підвищення та додаткової оплати здійснювалася в межах фонду заробітної плати в обсязі 50 % від встановленого розміру. У повному обсязі ці виплати здійснюються з 1 січня 2008 року.

Продовжується ліквідація кредиторської заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» педагогічним, науково­педагогічним та іншим категоріям працівників на­вчаль­них закладів, а саме: виплата надбавки за вислугу років, допомоги на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та з комунальних виплат педагогічним працівникам у сільській місцевості. Ця кредиторська заборгованість є обов’язковою для погашення впродовж п’яти років рівними частинами. Виплата зазначеної заборгованості розпочалася ще у 2005 році. За три роки держава повернула педагогічним працівникам кошти на загальну суму понад 2 млрд грн.

У 2008 році для головних розпорядників Державного бюджету Ук­ра­ї­ни у Дер­жавному бюджеті Ук­ра­ї­ни на погашення зазначеної заборгованості було виділено кошти в сумі 123,3 млн грн та субвенцію з Державного бюджету місцевим бюджетам у сумі 522,0 млн грн.

З метою підвищення авторитету педагога в суспільстві, заохочення до творчої, результативної праці урядом запроваджено Державну премії Ук­ра­ї­ни за видатні досягнення в галузі освіти.

У 2007 році однією з бюджетних програм передбачено кредитування будівництва житла для педагогічних і науково­педагогічних працівників. Для її реалізації в Державному бюджеті Ук­ра­ї­ни за 2007 рік було передбачено кошти в розмірі 15 млн грн. У Державному бюджеті Ук­ра­ї­ни на 2008 рік на цю мету заплановано витратити 30 млн грн.

Вагомим кроком у питанні поліпшення кадрової ситуації в на­вчаль­них закладах є рішення уряду про надання одноразової адресної грошової допомоги у п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати випускникам вищих на­вчаль­них закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та уклали відповідні угоди. Для таких виплат у розписі Державного бюджету Ук­ра­ї­ни на 2007 рік передбачено кошти в розмірі 15 млн грн, а на 2008 рік, відповідно, — 18,3 млн грн.

У Державному бюджеті на 2008 рік враховано суттєве збільшення стипендіальних виплат для всіх категорій на­вчаль­них закладів. Зокрема, розмір мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії студентів вищих на­вчаль­них закладів ІІІ–IV рівнів акредитації збільшився зі 159,6 грн у грудні 2007 року до 300 грн з 1 січня 2008 року та до 530 грн з 1 вересня. Аналогічно по вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації розмір мінімальної ординарної (звичайної) академічної стипендії студентів збільшився зі 133,00 грн у грудні 2007 року до 200 грн з 1 січня 2008 року та до 400 грн з 1 вересня.

Соціальна стипендія для студентів­сиріт і студентів, позбавлених бать­ківського піклування, та тих, які під час навчання у віці від 18 до 23 ро­ків залишилися без батьків і які є студентами вищих на­вчаль­них закладів І–IV рівнів акредитації, збільшилася з 239,4 грн у грудні 2007 року до 1060 грн з 1 січня 2008 року.

На сьогодні започатковано, розподілено і призначено 700 академічних іменних стипендій Президента Ук­ра­ї­ни, 500 стипендій Верховної Ради Ук­ра­ї­ни, 100 стипендій Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни. Останніми роками прийнято низку постанов Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни щодо започаткування стипендій імені видатних українців. Так, на сьогодні започатковано і призначено стипендії імені В. Чорновола, В. Івашка, М. Посмітного, М. Амосова, М. Грушевського, В. Гетьмана та інших видатних діячів і науковців.

Для підвищення ефективності економіки освіти у 2007 році проводилася значна робота, спрямована на збільшення обсягів фінансування вищої освіти та забезпечення планомірної діяльності на­вчаль­них закладів.

Законом України «Про Державний бюджет Ук­ра­ї­ни на 2007 рік» на розвиток закладів та установ освіти і науки системи Міністерства освіти і науки було передбачено фінансування у розмірі 7546,7 млн грн, що на 26 % більше, ніж у 2006 році.

З них виділено на фінансування:

– вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації — 899,6 млн грн, що на 32, 7 % більше, ніж у 2006 році;

– вищих на­вчаль­них закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації — 3663,3 млн грн, що на 32,8 % більше, ніж у 2006 році.

Передбачене фінансування здійснено в повному обсязі відповідно до затверджених асигнувань.

На реалізацію положень Закону Ук­ра­ї­ни «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону Ук­ра­ї­ни «Про освіту» педагогічним, науково­педагогічним та іншим категоріям працівників на­вчаль­них закладів» у цілому по Україні на 2007 рік було передбачено асигнування у розмірі 659,1 млн грн, які виконано в повному обсязі, з них: по Міністерству освіти і науки — 98,5 млн грн, субвенція з державного бюджету місцевим бюджетам — 535,8 млн грн.

З 1 червня 2007 року з Державного бюджету Міністерству освіти і науки додатково було виділено кошти у розмірі 404,6 млн грн для впровадження ІІ етапу Єдиної тарифної сітки, збільшення оплати за додаткові види педагогічної роботи, виплати коштів для оздоровлення педагогічним працівникам зі збільшеними окладами. Фінансування здійснено в повному обсязі.

Видатки на комунальні послуги та енергоносії у вищих на­вчаль­них закладах також профінансовано в повному обсязі відповідно до затвер­джених асигнувань — 316,7 млн грн, однак це не зменшило напругу з погашенням заборгованості, що виникла за 2006 рік у зв’язку з обмеженістю коштів, передбачених у Державному бюджеті на 2006 рік на цю мету.

У 2007 році було збільшено видатки:

– на виготовлення випускних документів про освіту порівняно з 2006 роком на 24,3 % і становило 35,8 млн грн;

– на інформатизацію та комп’ютеризацію загальноосвітніх, професійно­технічних та вищих на­вчаль­них закладів порівняно з 2006 роком на 24,8 %, що становить 27,1 млн грн;

– на здійснення зовнішнього оцінювання та моніторинг вищої освіти порівняно з 2006 роком на 24,1 %, що становить 45,9 млн грн.

У повному обсязі в 2007 році (129,4 млн грн) профінансовано видатки на видання, придбання і доставку підручників та посібників для учнів і студентів, а також на добудову й будівництво на­вчаль­них корпусів та гуртожитків вищих на­вчаль­них закладів (75,9 млн грн).

Підготовлено низку нормативних документів та урядових рішень щодо інших напрямів діяльності вищих на­вчаль­них закладів. Вод­но­час слід зазначити, що, незважаючи на проведену значну роботу, комп­лекс­ного оновлення нормативно­правової бази вищої школи ще не відбулося, у зв’язку з чим нинішній стан освіти, її зміст і структура, ма­те­ріаль­на база, організаційно­економічні та управлінські механізми, ста­тус працівника на­вчаль­них закладів не повною мірою відповідають су­час­ним по­требам розвитку країни, запитам особистості, суспільства й держави.

Підписання у травні 2005 року Болонської декларації потребує імплементації угоди у чинне законодавство в галузі вищої освіти, що викликає необхідність внесення до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» змін, спрямованих на приведення його у відповідність із вимогами Болонського процесу та запитів суспільства і галузей економіки.

У першу чергу виникає необхідність внесення змін до статті 2, якою має бути визначено, що законодавство Ук­ра­ї­ни про вищу освіту базується в тому числі на результатах міжнародних договорів, згоду на обо­в’яз­ко­вість виконання яких надано Верховною Радою Ук­ра­ї­ни. У статті 3 необхідно встановити, що інтеграція системи вищої освіти Ук­ра­ї­ни у світову систему вищої освіти, в Європейській простір вищої освіти має відбуватися при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи. При цьому реалізація державної політики в галузі вищої освіти повинна забезпечуватись у тому числі і шляхом розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів та їхньої академічної свободи.

За останні роки зроблено багато кроків, спрямованих на розширення доступу молоді до вищої освіти. Так, зокрема контингент студентів вищих на­вчаль­них закладів І–ІV рівнів акредитації у 2007–2008 навчальному році налічує понад 2,8 млн осіб, у тому числі за денною формою навчання —
понад 1,6 млн осіб.

В університетах, академіях, інститутах вищу освіту здобувають майже 2,4 млн осіб, у коледжах, технікумах, училищах — понад 440 тис. осіб. Загалом порівняно з 2006–2007 навчальним роком контингент студентів збільшився більше ніж на 49,5 тис. осіб. У відокремлених структурних підрозділах головних вищих на­вчаль­них закладів навчається понад 306,6 тис. студентів.

Загалом в Україні за кошти державного та місцевого бюджетів навчаються у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації понад 232 тис.
студентів, за кошти фізичних та юридичних осіб — майже 209 тис.;
у вищих на­вчаль­них закладах III–IV рівнів акредитації відповідно за кошти державного та місцевого бюджетів навчаються понад 826 тис. сту­­
дентів, за кошти фізичних та юридичних осіб — понад 1 млн 546 тис.
У тому числі за денною формою у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації навчаються понад 327 тис. студентів, у вищих на­вчаль­них закладах III–IV рівнів акредитації — понад 1 млн 300 тис. студентів.
У вищих на­вчаль­них закладах І–ІV рівнів акредитації приватної форми власності здобувають вищу освіту майже 433, 5 тис. студентів.

У 2007–2008 навчальному році на кожні 10 тис. населення у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації навчаються 95 студентів,
у вищих на­вчаль­них закладах III–IV рівнів акредитації — 511 студентів.

У 2007 році за освітньо­кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста прийнято всього 204 609 осіб, із них за кошти державного та місцевого бюджетів навчаються 109 353 особи (54 %), за кошти фізичних осіб — 95 008 осіб (46 %), за освітньо­кваліфікаційним рівнем бакалавра зараховано всього 413 121 особу, з них за кошти державного та місцевого бюджетів — 147 961 осо­бу (36 %), за кошти фізичних осіб — 263 349 осіб (64 %).

На денну форму навчання до державних вищих на­вчаль­них закла­дів за кошти державного бюджету за освітньо­кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста зараховано 62 % студентів, за освітньо­кваліфікаційним рівнем бакалавра — 59 % студентів.

В останні роки поліпшилася ситуація із зарахуванням до державних вищих на­вчаль­них закладів І–ІV рівнів акредитації різної категорії осіб. На навчання до державних вищих на­вчаль­них закладів зараховано майже 30 тис. осіб пільгових категорій населення (у 2006 році — 23,9 тис. осіб).

Відповідно до міжнародних зобов’язань Ук­ра­ї­ни в галузі освіти у 2007 ро­ці МОН виділило для іноземних громадян із 39 країн світу 483 дер­­жав­ні стипендії на перший курс у 80 вищих на­вчаль­них закладах. Фак­тично за­ра­хо­ва­но 462 іноземних громадян, які прибули на навчання. Всього у 2007–2008 на­вчаль­но­му році у вищих на­вчаль­них закладах Ук­ра­ї­ни І–ІV рівнів акредитації навчаються майже 39,7 тис. іноземних студентів.

Однак неврегульованим питанням є здобуття окремими категоріями громадян вищої освіти на безоплатній основі, наприклад, вчителів, які здобувають другу вищу освіту і працюють у загальноосвітніх на­вчаль­них закладах, розташованих у сільській місцевості. Тому до статті 4 «Право громадян на вищу освіту» необхідно внести норму, відповідно до якої в разі потреби держави в кадрах певної кваліфікації громадянам Ук­ра­ї­ни може надаватися право на здобуття другої вищої освіти безкоштовно у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

У межах реалізації окремих освітянських програм, передбачених міжнародними договорами Ук­ра­ї­ни, угодами про співпрацю між вищими навчальними закладами, дозволяється використання у навчальному процесі інших мов.

Однією з головних умов приєднання Ук­ра­ї­ни до Болонського процесу є запровадження зрозумілої на ринку праці ступеневої освіти, що узгоджується з форматом ступеневої освіти Європейського простору вищої освіти — трицикловою системою підготовки фахівців з вищою освітою: бакалавра, магістра, доктора філософії (PhD).

Для реалізації зазначеної схеми до статті 6 «Структура вищої освіти» необхідно внести нове поняття освітньо­наукового рівня, вивести з користування освітньо­кваліфікаційний рівень спеціаліста і ввести як освітньо­науковий рівень доктора філософії (за відповідною галуззю знань). При цьому в статті 7 «Освітні рівні вищої освіти» повну вищу освіту буде визначено як освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості та є достатніми для здобуття нею кваліфікації за освітньо­кваліфікаційним рівнем магістра.

Натомість в Україні, крім вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації, молодших спеціалістів готують майже 200 вищих професійних училищ і центрів професійно­технічної освіти. За ініціативою управлінь освіти областей та керівників професійно­технічних на­вчаль­них закладів триває практика реорганізації професійно­технічних на­вчаль­них закладів на вищі професійні училища та центри професійно­технічної освіти. Причому керівники цих на­вчаль­них закладів вимагають обов’язкового започаткування підготовки молодших спеціалістів і, як правило, за тими спеціальностями, які потрібні на ринку праці регіону, за які громадяни готові платити гроші і які могли би бути логічним продовженням підготовки за здобутою в училищі професією. Більшість одразу береться ліцензувати спеціальності напряму «Економіка і підприємництво», спеціальності «Дизайн», «Діловодство», «Со­ціальна робота», «Товарознавство і комерційна діяльність» та інші, з яких відповідно до чинного законодавства у сфері професійно­технічної освіти не передбачено підготовку робітників високого рівня кваліфікації. У зв’язку з цим виникають непорозуміння між навчальними закладами та відповідними підрозділами Міністерства, причетних до цього питання, а також неоднозначне бачення проблеми підрозділами Міністерства. Тому необхідно зі статті 8 «Освітньо­кваліфікаційні рівні вищої освіти» вилучити положення про те, що особам, котрі завершили навчання в акредитованому вищому професійному училищі, центрі професійно­технічної освіти, може присвоюватись освітньо­кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за відповідним напрямом (спеціальністю), з якого також здійснюється підготовка робітників високого рівня кваліфікації.

З метою приведення документів про вищу освіту у відповідність із реальним станом справ, а інформацію про вищий навчальний заклад, який його видав, надавати більш повну, необхідно до статті 9 «Документи про вищу освіту» ввести норму, за якою в документі про вищу освіту зазначається найменування вищого навчального закладу, що видає цей доку­мент, а в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному під­роз­ді­лі вищого навчального закладу — також і найменування цього під­роз­ді­лу, що дасть можливість роботодавцю об’єктивно оцінити початко­вий рівень підготовки фахівця і прийняти правильне рішення про його пра­це­вла­ш­ту­ван­ня. Крім того, необхідно встановити юридичний статус до­дат­ка до диплома міжнародного зразка.

В Україні сьогодні діє достатньо сформована мережа на­вчаль­них за­кла­дів і підрозділів післядипломної освіти. Функціонує понад 500 дер­жав­них та недержавних на­вчаль­них закладів та підрозділів вищих на­вчаль­­них закладів, з яких близько 200 підпорядковані безпосередньо Мі­ніс­тер­ст­ву освіти і науки. Водночас інші центральні органи виконавчої влади мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі — аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходить понад 300 тис. фахівців, у тому числі близько 30 тис. здобувають вищу освіту різного освітньо­кваліфікаційного рівня з 58 спеціальностей.

Формується інфраструктура перенавчання кадрів з питань банкрут­ства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності, пен­сійної системи, фахівців по роботі з цінними паперами тощо. Сформовано мережу закладів із професійного навчання державних службовців, керівників підприємств, військовослужбовців, звільнених у запас, митників. Відкриваються нові спеціалізації напрямів перепідготовки для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, у банківській справі, страховій діяльності.

Існують і проблеми розвитку післядипломної освіти. На сьогодні складно визначити перспективний попит на ринку праці в умовах не­ста­біль­ної кон’юнктури та міжнародної конкуренції. За оцінками спеціа­ліс­тів рекрутингових агенцій не більше половини підприємств можуть прогнозувати номенклатуру спеціальностей, які будуть потрібними через один рік. Також існує проблема нерівностей в освіті різних суспільних груп. Вирівнювання освітніх шансів має бути однією з центральних проблем післядипломної освіти.

Головним негативним наслідком такого стану післядипломної освіти є відсутність загальної ідеології навчання впродовж життя, наявний дисбаланс між попитом та пропозицією кадрів на ринку праці країни в умовах зростання економіки. У рамках інтеграції системи післядипломної освіти Ук­ра­ї­ни до європейської та світової систем структурних змін у системі післядипломної освіти поки що не відбулося.

Залишилася галузева спрямованість напрямів післядипломної освіти, структура якої складається з таких гілок, як післядипломна освіта педагогічних кадрів, медичної галузі, державної служби, галузей промисловості, енергетики та транспорту. Ці сектори працюють в основному незалежно, як правило, між ними відсутні горизонтальні зв’язки, вони мають різні джерела фінансування. Найбільш розвиненими є системи післядипломної освіти металургійної, нафтогазової, харчової галузей, залізничного та авіаційного транспорту.

При переході від традиційного навчання спеціалістів до масового випуску бакалаврів виникає питання про надання бакалавру додаткового комплексу професійних знань, який би надав йому можливість працювати на конкретному виробництві. Перед підприємствами постає проблема адаптації бакалавра до виробничих завдань та надання йому додаткових професійних знань.

Концептуальна модель післядипломної освіти, структура якої би забезпечувала горизонтальні зв’язки між усіма гілками державної післядипломної освіти та галузевими системами післядипломної освіти, має передбачати вирішення таких питань:

– удосконалення нормативно­правового забезпечення системи післядипломної освіти;

– налагодження функціонування системи «роботодавець­замовник — виконавець» на державному рівні;

– створення умов для підтримки індивідуальної мотивації до продовженого навчання; 

– впровадження державного стандарту післядипломної освіти, що є спіль­ним продуктом суб’єктів освітнього процесу, в якості правової та соціальної норми.

Заклади післядипломної освіти мають виконувати свою основну функ­цію — надання нових знань у відповідній галузі — і не займатися питаннями основної підготовки, витрачаючи кадровий потенціал на виконання невластивих завдань. Водночас кожен університет має бути одночасно і закладом післядипломної освіти, оскільки повинен забезпечувати здобуття знань не тільки з реальної практики, а й із галузі новітніх технологій, які ще не здобули широкого запровадження.

У зв’язку із зазначеним необхідно внести зміни до статті 10 «Піс­ля­дип­ломна освіта» щодо виключення перепідготовки як способу отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо­кваліфікаційного рівня та практичного досвіду. Водночас слід визначити навчання в докторантурі як набуття особою за наслідками виконання відповідних на­вчаль­них планів і програм підготовки докторів філософії (за відповідною галуззю знань) вмінь та навичок із методології проведення наукових досліджень та виконання певних видів науково­педагогічної роботи, а також здатності продукувати нові знання для вирішення проблемних і професійних завдань у певній галузі знань, свідченням чого є виконання та успішний захист дисертації на здобуття освітньо­наукового рівня доктора філософії (за відповідною галуззю знань).

У системі вищої освіти функціонує розгалужена система державних стандартів, розроблених і затверджених на рівні МОН та Мінпраці.

Водночас, як показала практика, їх застосування та аналіз міжнародного досвіду, структура і змістовне наповнення стандартів не відповідають запитам освітньої галузі та системи праці у зв’язку з надмірною складністю і претензіями на науковість, а процедура їх погодження і затвердження є надміру бюрократизованою.

Тому пропонується внести зміни до статей 11, 12 проекту нового закону, де, крім правок редакційного характеру, передбачити перехід до нової структури і змісту, що відповідають стандартам вищої освіти розвинених європейських країн і забезпечують, крім необхідної якості, мобільність студентів і викладачів у рамках освітніх систем країн — учасниць Болонського процесу.

Сьогодні в Україні вищі навчальні заклади державної форми власності підпорядковані 26 міністерствам, відомствам. Подрібнення та автономізація мережі за підпорядкуванням породжує дублювання підготовки фахівців, створює певні труднощі у формуванні, розміщенні державного замовлення та здійсненні контролю за якістю вищої освіти, знижує ефективність управління на регіональному рівні, обмежує можливості громадян продовжувати навчання за програмами більш високого рівня, призводить до значних витрат на утримання вищих на­вчаль­них закладів тощо. Як наслідок, виникла необхідність передачі вищих на­вчаль­них закладів з інших міністерств та відомств до сфери управління МОН. Вивчення цього питання показало, що тільки вищі навчальні заклади силових міністерств таких, як Міністерство оборони, Міністерство внутрішніх справ та інші, у зв’язку зі специфікою підготовки фахівців, недоцільно передавати до сфери управління МОН.

Подальший розвиток мережі вищих на­вчаль­них закладів, як засвідчує світовий досвід, полягає у створенні потужних регіональних, корпоративних та дослідницьких університетів, в яких можна було б зосередити науковий, педагогічний, методичний і виховний потенціал відповідного регіону і, як наслідок, оптимізувати управлінський склад вищих на­вчаль­них закладів та забезпечити високу якість підготовки фахівців з вищою освітою.

Передача всіх вищих на­вчаль­них закладів у підпорядкування МОН дозволить забезпечити єдину державну політику в галузі вищої освіти шляхом централізації управління вищими навчальними закладами, при проведенні укрупнення університетів враховувати регіональні по­треби економіки, освітній рівень осіб з вищою освітою на 10 тисяч населення і привести його у відповідність із середньостатистичним по Україні.

На виконання окремих доручень Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни від 20 червня 2006 року № 20867/4/1–06, від 23 лютого 2007 року № 20867/8/1–06, від 26 лютого 2007 року № 20867/10/1–06, від 7 травня 20007 року № 37919/8/1–06 та від­по­від­но до Тим­ча­со­во­го регламенту Кабінету Мі­ніст­рів Ук­ра­ї­ни Мі­ністер­ст­во освіти і науки надсилало на погодження зацікавленим міністерствам і відомствам, які мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади, проект розпорядження Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни «Деякі питання управління навчальними закладами» стосовно передачівищих на­вчаль­них закладів до сфери управління МОН. У зв’язку з тим, що більшість міністерств і відомств, які мають у підпорядкуванні на­вчальні заклади, висловили своє негативне ставлення до такого рішення проблеми, то пропонується внести відповідні зміни до статей 17–21, в яких визначити, що управління у сфері вищої освіти здійснюється Ка­бі­нетом Міністрів Ук­ра­ї­ни через спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Є нагальна потреба у перегляді типів вищих на­вчаль­них закладів.
З огляду на зазначене необхідно визначити структуру вищих на­вчаль­них закладів, зокрема:

– доуніверситетські:

– професійні коледжі;

– університетські: університети, академії, коледжі,

і внести відповідні зміни до статті 25 Закону.

У зв’язку з переходом на нову структурну схему вищої освіти Ук­ра­ї­ни статтю 24 закону «Рівні акредитації вищих на­вчаль­них закладів» пропонується виключити.

В Україні нині діє 95 національних університетів, проте немає чіткого розмежування понять «національний», «державний», «регіональний», «місцевий». Так само немає конкретних вимог щодо показників їхньої діяльності.

Крім того, на сьогодні в Україні існує вісім вищих на­вчаль­них закладів, яким надано статус самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, хоча цей статус законодавчо неви­з­на­чено.

Такі процеси в українському освітньому просторі майже некеровані з боку Міністерства. Проте діяльність деяких вищих на­вчаль­них закладів, які мають статус національного, не завжди відповідає обов’язковим вимогам (відсутність власних наукових шкіл, недостатній кадровий та матеріально­технічний потенціал тощо). Це призводить до нівелювання почесного статусу національного закладу та додатково навантажує дер­жавн­ий бюджет. Крім того, слід зазначити, що надання вищим навчальним закладам особливого статусу не відповідає практиці інших країн, зо­кре­ма країн — учасниць Болонського процесу.

Міністерством розроблено проект концепції Закону Ук­ра­ї­ни «Про національний заклад (установу)», поданий для обговорення громадськості. Зважаючи на зазначене, необхідно:

– розглянути питання щодо розроблення і застосування системи об’єктивних критеріїв (рейтингу) вищих на­вчаль­них закладів для надання їм статусу національного;

– розробити оціночні критерії для підтвердження цього статусу;

– розробити механізм позбавлення вищих на­вчаль­них закладів статусу національного в разі невідповідності цим критеріям та застосовувати його на практиці;

– зробити процедуру надання статусу «національний» відкритою й про­зорою, залучати до прийняття відповідного рішення освітянську громадськість;

– визначити статус самоврядного (автономного) вищого навчального закладу.

У зв’язку з цим пропонується статтю 26 виключити або привести її у відповідність із проектом закону, який розробляється.

Статтею 27 Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» передбачено, що мережа вищих на­вчаль­них закладів державної та комунальної форм власності визначається Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни відповідно до соціально­економічних і культурно­освітніх потреб у них.

У 2007–2008 навчальному році, за даними Державного комітету ста­тис­тики, в Україні мережа вищих на­вчаль­них закладів налічує 904 заклади усіх рівнів акредитації та форм власності, у тому числі 192 університети, 57 академій, 123 інститути, 1 консерваторію, 205 коледжів, 188 технікумів та 138 училищ.

До вищих на­вчаль­них закладів державної форми власності належать 224 на­вчаль­них заклади ІІІ–ІV рівнів акредитації та 255 на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації.

До комунальної форми власності належать 12 вищих на­вчаль­них закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації та 211 вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації.

Серед приватних функціонують 115 на­вчаль­них закладів III–IV рівнів акредитації та 87 — І–ІІ рівнів акредитації.

За роки незалежності в Україні проходили інтенсивні процеси формування розгалуженої мережі вищих на­вчаль­них закладів з перемінною динамікою, для якої характерним є збільшення кількості вищих на­вчаль­них закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації (з 156 до 351) і зменшення — І–ІІ рівнів акредитації (з 754 до 553). Постійно зростала кількість ви­­щих на­вчаль­них закладів приватної форми власності (з 25 до 202) як ознака часу і переходу до ринкових відносин.

Водночас в останні роки спостерігається стала тенденція щодо скоро­чення і оптимізації мережі вищих на­вчаль­них закладів. У 2006–2007 на­вчальному році відбулося скорочення мережі на 16 вищих на­вчаль­них закладів, в основному за рахунок оптимізації мережі та реорганізації вищих на­вчаль­них закладів I–ІІ рівнів акредитації у структурні підрозділи вищих на­вчаль­них закладів ІІІ–ІV рівнів акредитації.

Лише вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації державної форми власності створені відповідно до законодавства Кабінетом Мі­ніст­рів Ук­ра­ї­ни. Всі інші створювалися і продовжують створюватися без участі та без відома чи погодження Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни. Тим
самим участь Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни у визначенні та формуванні мережі вищих на­вчаль­них закладів обмежується лише вузами державної форми власності III–IV рівнів акредитації, а це становить менше одної четвертої загальної мережі.

Зміни до статті 27, які пропонується внести певним чином, врегульовують ці питання.

Основними інструментами регулювання якості освітньої діяльності, здатними забезпечити як внутрішню, так і зовнішню оцінку на національному та міжнародному рівнях, є процедура ліцензування та акредитації, а також механізми контролю за дотриманням ліцензійних умов надання освітніх послуг як навчальним закладом у цілому, так і його окремими структурними підрозділами.

У 2007 році Міністерством розроблено нове Положення про акредитацію вищих на­вчаль­них закладів та спеціальностей у вищих на­вчаль­них закладах і вищих професійних училищах. Однією з головних відмінностей цього Положення є те, що навчальний заклад у першу чергу подає інформацію про наявну внутрішню систему управління якістю та її ефективність.

Мета прийняття такого Положення — забезпечення виконання дер­жавних вимог до акредитації напрямів підготовки, спеціальностей та вищих на­вчаль­них закладів у цілому, вдосконалення порядку акредитації, забезпечення прозорості, об’єктивності, гласності, а також наближення вітчизняної процедури акредитації до європейських та світових вимог.

Положення побудовано на комплексному оцінюванні всіх напрямів діяльності навчального закладу, реалізації нових умов прийняття рішень про акредитацію, визначенні рівня наукової діяльності навчального закладу, якості підготовки студентів, ефективності внутрішньої системи управління якістю.

Прозорість цього процесу забезпечується через оприлюднення самоаналізу навчального закладу та кінцевого результату акредитації, широке залучення громадськості й роботодавців до підготовки навчального закладу до акредитації та прийняття кінцевого рішення, що дозволить розширити практику соціального партнерства вищих на­вчаль­них закладів із громадянами, роботодавцями і соціальними об’єднаннями з точки зору залучення їх до процесу прийняття рішень щодо підвищення якості підготовки фахівців, забезпечення регіональних ринків праці висококваліфікованими фахівцями з вищою освітою.

Водночас слід зазначити, що в більшості європейських країн акредитація проводиться не державними органами за участю громадськості, а безпосередньо незалежними акредитаційними агенціями, які і здійснюють оцінювання освітньої, наукової та суспільної діяльності вищих на­вчаль­них закладів, їх вкладу в національну економіку, культуру, розвиток національної свідомості суспільства.

Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни Постановою від 8 липня 2007 року № 1019 затверджено Положення про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг. Цим Положенням враховано досвід роботи Міністерства, регіональних органів управління освітою, на­вчаль­них закладів, також враховано недоліки чинної системи ліцензування освітніх послуг. По­ло­жен­ня встановлює процедуру самооцінки спроможності суб’єктів освітньої діяльності щодо надання освітніх послуг, проведення ліцензійної експертизи, прийняття рішень, а також прийняття рішень про обмеження діяльності суб’єктів у сфері освіти.

Міністерством затверджено Методику визначення можливості навчального закладу, фізичної особи — суб’єкта підприємницької діяльності щодо започаткування діяльності з надання освітніх послуг, збільшення або перерозподілу ліцензованого обсягу.

Цю методику розроблено з метою встановлення єдиних вимог до оформ­­лення документів, що подаються суб’єктами господарської діяльності до органів ліцензування щодо отримання ліцензії на надання освітніх послуг.

Зміни, які пропонується внести до статті 28 «Ліцензування освітньої діяльності, акредитація напрямів, спеціальностей та вищих на­вчаль­них закладів», надають зазначеним змінам у підходах до процедури ліцензування та акредитації законодавчого статусу.

За даними Державного реєстру вищих на­вчаль­них закладів, на сьо­­годні в Україні діє 1005 відокремлених структурних підрозділів (з ура­
хуванням технікумів, коледжів та інститутів, приєднаних до ВНЗ III–IV рівнів акредитації та без статусу юридичної особи), з них дер­жавних — 732, приватних — 272. Відокремлених структурних підрозділів ВНЗ І–ІІ рівнів акредитації — 30, із них державних — 12, приватних — 18. Вищі навчальні заклади III–IV рівнів акредитації мають 975 відокремлених структурних підрозділів, із них державних — 721, при­­ватних — 254.

Розширення мережі відокремлених структурних підрозділів (філій) упродовж останніх років детально не враховувало соціально­економічні та культурно­освітні потреби щодо їхнього функціонування. Значною проблемою є те, що чинне законодавство не дозволяє на належному рівні ефективно здійснювати державну політику у галузі вищої освіти щодо діяльності відокремлених структурних підрозділів.

Законодавством Ук­ра­ї­ни про освіту певним чином регулюється створення відокремлених структурних підрозділів вищих на­вчаль­них закла­дів, проте це законодавство суперечливе та недосконале.

Законом визначено, що серед усіх типів відокремлених структурних підрозділів вищих на­вчаль­них закладів лише факультет поза місцем розташування вищого навчального закладу державної форми власності створюється рішенням Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни, іншими цент­ральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

Однак існує практика прийняття рішень про створення всіх ВСП незалежно від того, чи це факультет, чи технікум, чи навчально­консультаційний центр.

Очевидно, що таку практику необхідно змінити і приймати всі рішення згідно з нормами законодавства або ж законодавство привести у відповідність із існуючою практикою, якщо вона більш ефективна, ніж закон.

Не менш важливою проблемою, що потребує окремого розгляду колегі­єю, є діяльність філій іноземних на­вчаль­них закладів на території Ук­ра­ї­ни.

Ук­ра­ї­нським законодавством передбачено, що вищі навчальні заклади іноземних держав можуть створювати свої структурні підрозділи на території Ук­ра­ї­ни тільки з дозволу Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни, а їх діяльність із надання освітніх послуг підлягає ліцензуванню незалежно від виду освітніх послуг.

Фактично такі філії спочатку були створені і розпочали освітню діяльність, однак лише після неодноразових перевірок Міністерством та звернень до правоохоронних органів почали приводити свою діяльність у відповідність із нормами законодавства: погоджувати своє функціонування, проходити процедуру ліцензування тощо. Проте і дотепер є ряд таких підрозділів, які продовжують діяльність без дозволу Міністерства освіти і науки Ук­ра­ї­ни на створення та без відповідної ліцензії.

Зміни до статті 30 «Структурні підрозділи вищого навчального закладу» впорядкують типи структурно­відокремлених підрозділів та порядок їх функціонування.

У процесі практичного застосування норм Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» в частині ролі та функцій керівного складу вищого навчального закладу відбулися зміни, пов’язані в першу чергу з необхідністю переходу до менеджменту в галузі вищої освіти, побудованого на принципах розширення прав і підвищення відповідальності, що знайде своє відображення у змінах до статті 32 «Керівник вищого навчального закладу», та стат­­ті 33 «Керівник факультету, інституту». Потребує законодавчого врегулювання статус керівника інституту як структурного підрозділу університету або академії. У зв’язку з цим змінюються і функції Вченої ради вищого навчального закладу (стаття 34 «Вчена рада»), наглядової ради (стаття 35 «Наглядова рада вищого навчального закладу») та дорадчих органів (стаття 36 «Робочі та дорадчі органи»).

Закони Ук­ра­ї­ни «Про освіту», «Про вищу освіту» певною мірою вре­гульовують права органів студентського самоврядування. Водно­час з метою подальшого розвитку демократичних засад діяльності вищих на­вчаль­них закладів у питаннях студентського самоврядування Мі­ніс­терством буде ініційовано внесення змін до статті 37 Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту», зокрема такі положення, як входження керівників органів студентського самоврядування вищих на­вчаль­них закладів до складу Вченої (Педагогічної) ради, а керівників студентських представницьких органів факультетів — до вчених рад цих факультетів.

При цьому квота представництва для студентів має становити не менше 10 % загальної чисельності Вченої ради.

Крім того, має бути закріплено представництво студентів у вищому колегіальному органі громадського самоврядування вищого навчального закладу (факультету) в кількості не менше 10 % загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу.

Суттєві зміни буде запропоновано внести до статті 38 згаданого Закону «Студентське самоврядування», де передбачається, що створення у вищих на­вчаль­них закладах органів студентського самоврядування покладається на самих студентів, а керівництво вищого навчального закладу створює відповідні умови для забезпечення діяльності студентського самоврядування. На всіх рівнях студентське самоврядування є виборним і формується шляхом таємного голосування студентів строком на один рік. До основних завдань органів студентського самоврядування додаються функції участі в акредитації напрямів та спеціальностей вищого навчального закладу.

Вищий орган студентського самоврядування отримує додаткові повноваження: обирати до складу Вченої ради вищого навчального закладу студентів у межах своєї квоти; щороку організовувати вибори вищого ор­гану студентського самоврядування та інших органів студентського самоврядування вищого навчального закладу тощо. Органи студентського самоврядування вищого навчального закладу можуть мати окремі ознаки юридичної особи, зокрема печатку із власним найменуванням, бухгалтерський баланс, штатний розпис, рахунки в банківських установах.

Підтримка студентського самоврядування в Україні керівниками вищих на­вчаль­них закладів, громадськими й державними організаціями та іншими структурами є одним із головних факторів позитивних перетворень у діяльності вищих на­вчаль­них закладів, перспективи успішної інтеграції української молоді до європейського та світового освітнього просторів.

З початку 2008 року в Україні запроваджено обов’язкове зовнішнє незалежне оцінювання знань випускників загальноосвітніх навчальних закладів, котрі виявили бажання вступати до вищих навчальних закладів, яке проводитиме Український центр оцінювання якості освіти у формі тестування.

З метою створення рівних умов для вступу на навчання Міністерст­вом буде затверджено єдиний перелік предметів, з яких проводиться конкурс при вступі на кожний з напрямів підготовки (спеціальність) у різних вищих на­вчаль­них закладах. Водночас з урахуванням норм інших законів, які забезпечують соціальний захист певних категорій населення, збережено право поза конкурсного зарахування таких категорій абітурієнтів (наприклад, із числа постраждалих від Чорнобильської катастрофи) за умови подання сертифікатів Українського центру оцінювання якості освіти не нижче 4­х балів за 12­бальною системою оцінювання або не нижче 124­х балів за 100­бальною системою.

З огляду на неоднозначну оцінку такої технології вступу до вищих на­вчаль­них закладів та юридичну неврегульованість цього питання по­трібно визначити цей процес на законодавчому рівні шляхом внесення необхідних доповнень до статті 44 «Умови прийому на навчання до вищого навчального закладу».

Зважаючи на необхідність забезпечення мобільності студентів як у межах вітчизняних вищих на­вчаль­них закладів, так і закордонних, суттєві зміни слід внести до статті 45 «Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах».

Принциповим питанням, що чекає свого вирішення, є віднесення працівників вищих на­вчаль­них закладів І–ІІ рівнів акредитації до категорії науково­педагогічних працівників як осіб, котрі працюють у вищих на­вчаль­них закладах з установленням їм відповідних функцій у питаннях здійснення наукової діяльності.

Це й інші питання — приведення у відповідність із сучасним станом вищої освіти й інших категорій працюючих у вищих на­вчаль­них закла­­
дах — потребують внесення відповідних змін до статті 47 «Педагогічні і науково­педагогічні працівники», статті 48 «Основні посади науково­педагогічних працівників», статті 53 «Особи, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах», статті 54 «Права осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах».

Слід зазначити, що механізми контролю за працевлаштуванням випускників на цей час недосконалі. Міністерством запроваджено практику укладання тристоронніх угод «вищий навчальний заклад — сту­дент — роботодавець». З початку 2007–2008 навчального року випуск­никам вищих на­вчаль­них закладів, які здобули освіту за напрямами і спеціальностями педагогічного профілю та уклали угоду на строк не менше трьох років про роботу в загальноосвітніх та професійно­технічних на­вчаль­них закладах, надається одноразова адресна грошова допомога в п’ятикратному розмірі мінімальної заробітної плати. Для таких виплат у розписі видатків Державного бюджету Ук­ра­ї­ни на 2007 рік було передбачено ліміти в сумі 15 млн грн. У 2007 році в межах відпо­відних квот для вищих на­вчаль­них закладів зазначеною грошовою допомогою було охоплено 4174 випускників. Надалі практику таких ви­­п­лат молодим педагогам буде продовжено разом з удосконаленням механізмів її здійснення.

Міністерство бачить подальший розвиток стосунків із роботодавцями у напрямі реалізації цілої низки стратегічних завдань, серед яких головними, на наш погляд, є:

– розроблення та підписання Генеральної угоди між Міністерством освіти і науки України та Федерацією роботодавців Ук­ра­ї­ни із запровадженням при цьому системи заходів, спрямованих на поліпшення якості навчально­виховного процесу та досягнення високого рівня конкурентоспроможності випускників;

– розроблення довгострокової програми підготовки фахівців для га­лузей національної економіки та вдосконалення механізмів надання пільг роботодавцям, які є учасниками цих програм;

– розроблення нового Порядку працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів та Положення про служби (відділи) сприяння працевлаштуванню випускників на­вчаль­них закладів;

– розроблення ефективних механізмів всебічної адаптації молодих фахівців до специфіки конкретних виробництв у ринкових умовах.

Водночас поліпшенню цієї роботи має сприяти і вирішення цих питань на законодавчому рівні. Зокрема, необхідно внести до статті 56 «Працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів» такі зміни. Випускнику вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і якому присвоєно кваліфікацію фахівця з вищою освітою певного освітньо­кваліфікаційного рівня, гарантується працевлаштуван­ня на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, вищим навчальним закладом та випускником. Такому ви­пускникові за рахунок замовника забезпечується: виплата допомоги на облаштування в розмірі трьох посадових окладів за посадою, на яку працевлаштовується випускник; заробітна плата в розмірі, не меншому за прожитковий мінімум; надання житла відповідно до чинного законодавства.

Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти фізичної (юридичної) особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної між цією особою, вищим навчальним закладом та випускником угоди.

Порядок працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закладів, а також Типова угода про підготовку і працевлаштування випускників затверджуються Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Випускники вищих військових на­вчаль­них закладів (військових на­вчаль­них підрозділів вищих на­вчаль­них закладів) із числа військовослужбовців направляються для подальшого проходження військової служби відповідно до законодавства.

Потребує вдосконалення і підготовка науково­педагогічних та наукових працівників.

Усього у вищих на­вчаль­них закладах І–ІІ рівнів акредитації працює 34 727 штатних педагогічних працівників та 222 науково­педагогічних працівника, у вищих на­вчаль­них закладах III–IV рівнів акредитації працює 15 467 штатних педагогічних працівників та 117 512 науково­педагогічних працівників. Серед них — 63 518 кандидатів наук (з них 45 300 ма­­ють вчене звання доцента) та 12 330 докторів наук (з них 12 252 мають вчене звання професора).

Водночас необхідно здійснити законодавче врегулювання у цій ієрар­хії статусу доктора філософії, внісши відповідні зміни до статті 58 «Ас­пі­ран­тура (ад’юнктура), асистентура­стажування та докторантура» та до статті 59 «Наукові ступені і вчені звання», визначивши, що освітньо­науковим рівнем є доктор філософії.

Особливу увагу має бути приділено науковій діяльності у вищих на­вчаль­них закладах, а у змінах до статті 61 «Мета і завдання наукової і науково­технічної діяльності у вищих на­вчаль­них закладах» повинні знайти відображення визначення, що вищі навчальні заклади як суб’єкти наукової та науково­технічної діяльності виступають інституційними елементами інноваційної системи Ук­ра­ї­ни. Здійснення наукової та науково­технічної діяльності вищими навчальними закладами є обов’язковим.

Наукова та науково­технічна діяльність вищих на­вчаль­них закладів здійснюється на підставі державних програм наукової та науково­технічної діяльності, державного замовлення та державного завдання, окремих договорів із суб’єктами господарської діяльності, а також за власною ініціативою. Основною метою наукової та науково­технічної діяльності є здійснення суспільно­актуальних наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоспроможних засобів техніки, технологій, матеріалів тощо. Ос­нов­ни­ми завданнями наукової та науково­технічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів є забезпечення:

– світового рівня наукових результатів;

– інтеграції наукової, освітньої та виробничої діяльності;

– підготовки наукових та науково­педагогічних кадрів високої ква­ліфікації;

– здійснення патентування результатів наукової та науково­технічної діяльності, що містять патентоздатні рішення у сфері техніки та технологій;

– створення стандартів вищої освіти, підручників та на­вчаль­них по­сібників.

Наукова та науково­технічна діяльність вищих на­вчаль­них закладів може здійснюватися ними безпосередньо або через створені вищими на­вчальними закладами унітарні підприємства, предметом діяльності яких є виключно доведення результатів наукової та науково­технічної діяльності вищого навчального закладу до стану інноваційного продукту і його подальша комерціалізація. Реалізація та захист прав вищих на­вчаль­них закладів щодо результатів власної наукової та науково­технічної діяльності здійснюються відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, наукову, науково­технічну та інноваційну діяльність.

У зв’язку зі змінами підходів до фінансово­господарської діяльнос­ті вищих на­вчаль­них закладів та нарощування обсягів фінансування з дер­жавного бюджету необхідно внести зміни до статті 63 «Правовий ре­жим майна вищих на­вчаль­них закладів» та статті 64 «Фінансування вищих на­вчаль­них закладів», передбачивши безоплатне користування державним і комунальним вищим навчальним закладом виділених йому в установленому законом порядку земельних ділянок.

Вищий навчальний заклад у межах, визначених законами, та відпо­відно до статуту має право:

– використовувати майно, передане в оперативне управління, у тому числі для ведення господарської діяльності, надання майна в оренду та у користування відповідно до законодавства;

– створювати господарюючі суб’єкти з правами юридичної особи для розвитку видавничої, навчальної, навчально­лабораторної та науково­технічної, соціально­побутової, господарської бази та інших цілей, не заборонених законодавством;

– використовувати окремі особисті немайнові права та майнові пра­ва на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах вищого на­вчального закладу як результат здійснення наукової, науково­технічної та іншої діяльності і зареєстровані у порядку, визначеному законодав­ством;

– відкривати рахунки у національній та іноземній валюті в банках відповідно до законодавства про банківську діяльність;

– користуватися банківськими кредитами.

Вищий навчальний заклад може бути орендарем та (або) орендодавцем майна.

Вищий навчальний заклад не може передавати в оренду майно, що забезпечує виконання ним основного виду діяльності.

Вищий навчальний заклад державної та комунальної форми власності може бути орендодавцем майна.

Передача в оренду державним та комунальним вищим навчальним закладам закріплених за ними на правах оперативного управління об’єк­тів власності, а також земельних ділянок здійснюється без права їх ви­купу за цінами, встановленими уповноваженим органом.

Кошти, отримані вищим навчальним закладом як орендна плата,
у повному обсязі використовуються цим закладом на забезпечення та розвиток навчального процесу.

Крім цього, необхідно передбачити, що:

– фінансування вищих на­вчаль­них закладів післядипломної освіти державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного (місцевого) бюджету при розміщенні у цих вищих на­вчаль­них за­кла­дах державного (місцевого) замовлення або за рахунок коштів ін­ших замовників та додаткових джерел фінансування, не заборонених за­ко­но­давством.

Фінансування фундаментальних, прикладних та пошукових робіт у вищих на­вчаль­них закладах за рахунок коштів державного бюджету має становити не менше 10 % коштів виділених центральному органу виконавчої влади на фінансування цього органу в поточному році.

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі освіти і науки на підставі відповідних договорів може за рахунок видатків Державного бюджету Ук­ра­ї­ни розміщувати замовлення на під­готовку фахівців за напрямами та спеціальностями відповідних освітньо­кваліфікаційних рівнів у вищих на­вчаль­них закладах комунальної та приватної форм власності, якщо таких фахівців не готують вищі на­вчальні заклади державної форми власності або готують у недостатній кількості.

Залучення вищими навчальними закладами державної та комунальної форми власності додаткових джерел фінансування від надання дозволених законодавством платних послуг не тягне за собою зниження державних та місцевих нормативів фінансування й (або) розмірів фінансування, передбачених у відповідних бюджетах.

До коштів, отриманих вищим навчальним закладом державної та комунальної форм власності від надання дозволених законодавством платних послуг, не застосовуються обмеження щодо використання коштів спеціального фонду бюджету, передбачені статтями 13, 23, 57 Бюджетного кодексу Ук­ра­ї­ни.

З урахуванням інфляційних процесів в економіці необхідно у статті 65 «Платні послуги у галузі вищої освіти та пов’язаних з нею інших галу­
зях діяльності» передбачити, що розмір плати за навчання або за надання додаткових освітніх послуг установлюється вищим навчальним закладом у грошовій одиниці Ук­ра­ї­ни — гривні — з урахуванням змін в оплаті праці педагогічних та науково­педагогічних працівників щодо розмірів окладів, визначених державою на основі відповідних рішень Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Зазначені зміни до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» потребують суттєвого доопрацювання, після чого слід внести зміни до статті 1 «Ос­нов­ні терміни та їх визначення».

 

Проект

ЗАКОН Ук­ра­ї­ни «Про внесення змін до Закону Ук­ра­ї­ни «ПРО ВИЩУ ОСВІТУ»

 

Верховна Рада Ук­ра­ї­ни постановляє:

І. Внести до Закону Ук­ра­ї­ни «Про вищу освіту» (Відомості Верховної Ради Ук­ра­ї­ни, 2002 р., № 20, ст. 134; 2003 р., № 10–11, ст. 86; 2004 р., № 2, ст. 9, № 8, ст. 67, № 17–18, ст. 250; 2005 р., № 4, ст. 103, № 17–19, ст. 267; 2006 р., № 5–6, ст. 72) такі зміни:

1. У статті 1:

1) абзаци третій, четвертий виключити.У зв’язку з цим абзац п’ятий вважати абзацом третім;

2) в абзаці третьому слово «отриманої» замінити словом «здобутої», слова «по закінченню» замінити словами «після завершення»;

3) після абзацу третього доповнити абзацами такого змісту:«документ про освіту — матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації щодо персональних даних випуск­ника навчального закладу, його освітньо­кваліфікаційного (освітньо­нау­кового) рівня, зафіксованої в державних органах управління освітою; зовнішнє незалежне оцінювання знань осіб, які бажають здобувати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти, — система об’єк­тивного оцінювання рівня їхніх знань за єдиними вимогами і процедурами з метою забезпечення основи конкурсного відбору осіб для прийому на навчання до вищих на­вчаль­них закладів незалежно від форми власності та джерел оплати навчання»;

4) в абзаці шостому слова «нормативної та вибіркової частин змісту навчання» замінити словами «відповідної освітньо­професійної (освітньо-наукової) програми»;

5) абзаци сьомий, восьмий виключити.У зв’язку з цим абзаци дев’ятий — десятий вважати відповідно абзацами сьомим — восьмим;

6) абзац сьомий після слів «освітньо­кваліфікаційний» доповнити словами «(освітньо­науковий)», а після слів «певного рівня професійного» доповнити словом «наукової»;

7) абзац одинадцятий виключити.У зв’язку з цим абзац дванадцятий вважати абзацом дев’ятим;

8) абзац дев’ятий після слів «законодавства про освіту» доповнити сло­­вами «принципів автономії»; після слів «ліцензії освітньо­професійні» доповнити словами «(освітньо­наукові)»; слова «освітніми та» виключити; після слів «освітньо­кваліфікаційними» доповнити словами «(освітньо­науковим)»; слова «та професійну підготовку» виключити; після слів «виховання осіб» доповнити словами «здобуття ними кваліфікації»;

9) після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:

«автономія вищого навчального закладу — сукупність прав та відповідальності щодо здійснення навчальної, наукової, фінансово­господарської та іншої діяльності, самостійного добору і розстановки кадрів тощо відповідно та в межах, визначених законодавством про освіту».

У зв’язку з цим абзац тринадцятий вважати абзацом одинадцятим;

10) абзац одинадцятий після слів «державного бюджету» доповнити словами «має статус бюджетної установи»;

11) абзац чотирнадцятий виключити.У зв’язку з цим абзаци п’ятнадцятий — шістнадцятий вважати відповідно абзацами дванадцятим — тринадцятим;

12) абзац дванадцятий викласти у такій редакції:

«вищий навчальний заклад комунальної форми власності — вищий навчальний заклад, заснований органами влади Автономної Республіки Крим (органами місцевого самоврядування), що фінансується з бюджету Автономної Республіки Крим (місцевого бюджету) і підпорядкований органам влади Автономної Республіки Крим (органам місцевого само­врядування)»;

13) після абзацу тринадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:«вищий військовий навчальний заклад — вищий навчальний заклад державної форми власності, який з метою задоволення потреб Збройних Сил Ук­ра­ї­ни, інших військових формувань, центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом здійснює за певними освітньо­кваліфікаційними (освітньо­науковим) рівнями підготовку курсантів (слухачів, студентів) для подальшої служби за контрактом на посадах офіцерського або начальницького складу, підпорядковується та утримується за кошторисом і штатами Міністерства оборони України або інших центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом».У зв’язку з цим абзаци сімнадцятий — двадцять перший вважати відповідно абзацами п’ятнадцятим — дев’ятнадцятим;

14) в абзаці шістнадцятому слова «та кваліфікації» виключити, після слів «здобуттям вищої освіти» доповнити словами «відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня»;

15) в абзаці сімнадцятому слова «та кваліфікації» виключити, після слів «здобуття вищої освіти» доповнити словами «відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня»;

16) абзац вісімнадцятий викласти у такій редакції:«ліцензована спеціальність — спеціальність, за якою вищий навчальний заклад певного типу визнаний спроможним провадити освітню ді­яль­ність, пов’язану зі здобуттям вищої освіти відповідного освітньо­квалі­фікаційного (освітньо­наукового) рівня»;

17) в абзаці дев’ятнадцятому слова «та кваліфікації» виключити та до­повнити словами «відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня»;

18) абзац двадцять другий виключити.У зв’язку з цим абзаци двадцять третій — двадцять четвертий вважати відповідно абзацами двадцятим — двадцять першим;

19) абзац двадцятий викласти в такій редакції:«акредитований напрям — напрям, за яким вищий навчальний заклад певного типу пройшов процедуру акредитації та здобув право видавати державні документи про здобуття вищої освіти встановленого зразка»;

20) абзац двадцять перший викласти в такій редакції:«акредитована спеціальність — спеціальність відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня, за якою вищий навчальний заклад певного типу пройшов процедуру акредитації та здобув право видавати державні документи про здобуття вищої освіти встановленого зразка»;

21) абзац двадцять п’ятий виключити.У зв’язку з цим абзаци двадцять шостий — двадцять сьомий вважати відповідно абзацами двадцять другим — двадцять третім.

2. У статті 2:

1) абзац перший після слів «Конституції Ук­ра­ї­ни і складається» доповнити словами «із міжнародних договорів Ук­ра­ї­ни, згода на обо­в’яз­ковість яких надана Верховною Радою Ук­ра­ї­ни»;

2) після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«Права державного вищого навчального закладу як бюджетної установи, передбачені цим Законом, що визначають його інституційну автономію, не можуть бути обмежені іншими законами».У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом третім.

3. У статті 3:

1) у частині другій:

абзац четвертий після слів «систему вищої освіти» доповнити словами «Європейський простір вищої освіти»;в абзаці шостому слово «фахівців» замінити словами «кадрів з вищої освіти»;в абзаці сьомому слово «при» замінити словом «у», а слово «фахівців» замінити словами «кадрів з вищою освітою»;

2) у частині третій:

абзац третій викласти в такій редакції:«розширення можливостей для здобуття вищої освіти, освіти впродовж життя»;після абзацу четвертого доповнити новим абзацом такого змісту:«розширення автономії вищих на­вчаль­них закладів та їхньої акаде­мічної свободи».У зв’язку з цим абзаци п’ятий — восьмий вважати відповідно шостим — дев’ятим;в абзаці сьомому слово «фахівців» замінити словом «кадрів».

4. У статті 4:

1) у частині першій:абзац другий викласти в такій редакції:

«Громадяни Ук­ра­ї­ни мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих на­вчаль­них закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо­кваліфіка­цій­ний (освітньо­науковий) рівень громадянин безоплатно здобуває впер­
ше. Вони вільні у виборі вищого навчального закладу, форми здобут­тя вищої освіти, напряму і спеціальності. Випадки, за яких таке здобуття вищої освіти за певним освітньо­кваліфікаційним (освітньо­науковим) рівнем є безоплатним, визначається Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни».

5. У статті 5:

1) назву та текст викласти в такій редакції:«Стаття 5. Мова навчання у вищих на­вчаль­них закладах. Навчання у вищих на­вчаль­них закладах Ук­ра­ї­ни здійснюється українською мовою».

6. У статті 6:

1) частину першу викласти в такій редакції:«До структури вищої освіти входять освітньо­кваліфікаційні та освітньо­науковий рівні:

1) освітньо­кваліфікаційні рівні:молодший спеціаліст;бакалавр;магістр;

2) освітньо­науковий рівень: доктор філософії».

2) частину другу викласти в такій редакції:«У вищих на­вчаль­них закладах здобуття вищої освіти за напрямами і спеціальностями всіх освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів здійснюється за відповідними освітньо­професійними (освітньо­науковою) програмами ступенево або безперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю професійних компетенцій, необхідних для майбутньої професійної діяльності».

7. У статті 7:

1) назву та текст статті викласти в такій редакції: «Стаття 7. Освітньо­кваліфікаційні й освітньо­науковий рівні вищої освіти

1. Молодший спеціаліст — освітньо­кваліфікаційний рівень вищої ос­віти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо­професійною програмою та набуття компетенцій для виконання виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо­професійною програмою молодшого спеціаліста на основі повної загальної середньої освіти становить два роки.

Освітньо­кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста може здобуватися на основі базової загальної середньої освіти з одночасним здобуттям повної загальної середньої освіти.

Нормативний термін навчання за освітньо­професійною програмою молодшого спеціаліста на основі базової загальної середньої освіти становить чотири роки.

Підготовку молодших спеціалістів здійснюють професійні коледжі.

2. Бакалавр — освітньо­кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі повної загальної середньої освіти і передбачає ово­лодіння особою відповідною освітньо­професійною програмою та набуття компетенцій для виконання завдань і обов’язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, передбачених для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Нормативний термін навчання за освітньо­професійною програмою бакалавра на основі повної загальної середньої освіти становить три–чотири роки.

Освітньо­кваліфікаційний рівень бакалавра може здобуватися на основі освітньо­кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста. Термін на­вчання може зменшуватися на один–два роки.

Підготовку бакалаврів здійснюють університети, академії, коледжі.

3. Магістр — освітньо­кваліфікаційний рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо­кваліфікаційного рівня бакалавра і передбачає оволодіння особою відповідною освітньо­професійною програмою та набуття компетенцій для виконання завдань та обов’язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльнос­ті, передбачених для первинних посад у певному виді економічної ді­я­льності.

Нормативний термін навчання за освітньо­професійною програмою магістра на основі освітньо­кваліфікаційного рівня бакалавра становить півтора–два роки.

Підготовку магістрів здійснюють університети, академії.

4. Освітньо­кваліфікаційний рівень магістра медичного, ветеринарно­ медичного, мистецького, педагогічного, юридичного спрямувань і з вій­сь­ко­вих спеціальностей, які не мають аналогів у системі цивільної освіти, може здобуватися на основі повної загальної середньої освіти (інте­гро­ва­ний магістр).

Нормативний термін навчання за освітньо­професійною програмою інтегрованого магістра на основі повної загальної середньої освіти становить п’ять–шість років.

Підготовку магістрів здійснюють університети, академії.

5. Доктор філософії — освітньо­науковий рівень вищої освіти, який здобувається на основі освітньо­кваліфікаційного рівня магістра і передбачає засвоєння особою відповідної освітньо­наукової програми, набуття компетенцій, володіння методологією та методикою дослідницької роботи, проведення оригінальних досліджень, отримання наукових результатів, які мають суттєву наукову новизну і практичне значення, їх опублікування в наукових виданнях та публічний захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії».

Нормативний термін навчання за освітньо­науковою програмою док­тора філософії становить чотири роки.

Підготовку докторів філософії здійснюють університети, академії, наукові установи виключно за денною формою навчання.

8. У статті 8:

1) назву та текст статті викласти в такій редакції:«Стаття 8. Державна атестація випускників вищих на­вчаль­них зак­ладів Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комі­сією. По­­ло­ження про державну атестацію затверджується спеціально упов­но­важеним центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Особам, які завершили навчання у вищих на­вчаль­них закладах за відповідною освітньо­професійною (освітньо­науковою) програмою, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти, видається державний документ про вищу освіту встановленого зразка».

9. У статті 9:

1) у частині першій:в абзаці першому після слів «освітньо­кваліфікаційними» доповнити словами «(освітньо­науковим)»;абзац четвертий вилучити.У зв’язку з цим абзац п’ятий вважати абзацом четвертим;після абзацу четвертого доповнити новим абзацом такого змісту:«диплом доктора філософії»;абзац шостий після слова «Зразки» доповнити словом «державних», після слів «Кабінет Міністрів Ук­ра­ї­ни» доповнити реченням «У документі про вищу освіту зазначається найменування вищого навчального закладу, який видає цей документ, а в разі здобуття вищої освіти у відокремленому структурному підрозділі вищого навчального закладу — також і найменування цього підрозділу»;абзац сьомий викласти в такій редакції:«Вищий навчальний заклад має право видавати державний документ про вищу освіту встановленого зразка тільки з акредитованого напряму (спеціальності)»;абзац восьмий викласти в такій редакції:

«Для осіб, які навчалися за кошти державного або місцевого бюджету, документи про вищу освіту виготовляються та видаються за рахунок коштів відповідних бюджетів»;

2) у частині другій:абзац перший після слів «освітньо­професійними» доповнити словами «(освітньо­науковою)».

10. У статті 10:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «або отримання іншої спеціальності» ви­ключити;абзац третій виключити.У зв’язку з цим абзаци четвертий — шостий вважати відповідно абзацами третім — п’ятим;після абзацу п’ятого доповнити новими абзацами такого змісту:«Формами післядипломної освіти можуть бути:асистентура­стажування;інтернатура;лікарська резидентура;клінічна ординатура тощо.Асистентура­стажування відкривається в університетах, академіях за мистецькими спеціальностями і є основною формою підготовки науково­педагогічних, творчих і виконавських кадрів з мистецьких спеціальностей.

Інтернатура відкривається в університетах, академіях і є основною формою професійної підготовки осіб за медичними та фармацевтичними спеціальностями для отримання кваліфікації лікаря або провізора відповідно до переліку лікарських або провізорських посад.

Лікарська резидентура відкривається в університетах, академіях і є основною формою професійної підготовки осіб за медичними спеціальностями виключно на відповідних клінічних кафедрах вищих медичних на­вчаль­них закладів для отримання кваліфікації лікаря­спеціаліста певної спеціальності відповідно до переліку спеціальностей.

Клінічна ординатура відкривається в університетах, академіях і є формою довгострокового підвищення кваліфікації лікарів­спеціалістів з певного фаху, якій передує інтернатура або курси спеціалізації та робота за спеціальністю тривалістю не менше трьох років та здійснюється за індивідуальним планом».

Абзац сьомий виключити.У зв’язку з цим абзаци восьмий — дев’ятий вважати відповідно абзацами п’ятнадцятим — шістнадцятим;абзац п’ятнадцятий викласти в такій редакції:«Особа, яка успішно пройшла програму післядипломної освіти, отримує відповідний документ встановленого зразка (свідоцтво, посвідчення, сертифікат, довідку тощо)»;

2) частину другу викласти в такій редакції:«2. Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти, структурними підрозділами вищих на­вчаль­них закладів та відповідними підрозділами наукових і навчально­наукових установ та підприємств, у тому числі на підставі договорів відповідно до Положення про порядок організації післядипломної освіти, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики».

11. Назву розділу ІІІ перед словами «СТАНДАРТИ ВИЩОЇ ОСВІТИ» доповнити словами «ЗМІСТ ВИЩОЇ ОСВІТИ».

12. Назву та зміст статті 11 викласти в такій редакції:«Стаття 11. Зміст вищої освіти

1. Зміст вищої освіти зумовлюється суспільними вимогами до рівня кадрів з вищою освітою та визначається стандартами вищої освіти для освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів з напрямів і спеціальностей, зазначених у відповідному переліку напрямів і спеціальностей».

13. Назву та зміст статті 12 викласти в такій редакції:«Стаття 12. Переліки напрямів і спеціальностей вищої освіти

1. Перелік напрямів, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих на­вчаль­них закладах за освітньо­кваліфікаційним рівнем бакалавра, є нормативно­правовим актом організації вищої освіти і містить найменування галузей освіти і напрямів.

2. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих на­вчаль­них закладах за освітньо­кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста, є нормативно­правовим актом організації вищої освіти і містить найменування галузей освіти, напрямів і спеціальностей.

3. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів у вищих на­вчаль­них закладах за освітньо­кваліфікаційним рівнем ма­гістра, є нормативно­правовим актом організації вищої освіти і містить найменування галузей освіти, напрямів і спеціальностей.

Переліки напрямів підготовки і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів з вищою освітою у вищих на­вчаль­них закладах за відповідними освітньо­кваліфікаційними рівнями, затверджуються Ка­бінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки.

4. Перелік спеціальностей, за якими здійснюється підготовка кадрів з вищою освітою за освітньо­науковим рівнем доктора філософії, проводиться захист дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філософії, є нормативно­правовим актом організації вищої освіти, містить найменування галузей освіти та спеціальностей і затверджується Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки та Вищої атестаційної комісії України».

14. Назву та зміст статті 13 викласти в такій редакції: «Стаття 13. Стандарти вищої освіти

1. Стандарт вищої освіти — сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня випускника вищого навчального закладу, змісту освіти, термінів навчання та засобів діагностики якості освіти відповідних напрямів і спеціальностей.

Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти за певними освітньо­професійними (освітньо­науковою) програмами відповідних освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів, а також якості освітньої діяльності вищих на­вчаль­них закладів усіх типів незалежно від їхніх підпорядкування і форм власності.До стандартів вищої освіти входять:освітньо­кваліфікаційні (освітньо­наукова) характеристики;освітньо­професійні (освітньо­наукова) програми; засоби діагностики якості освіти.

2. Освітньо­кваліфікаційна (освітньо­наукова) характеристика ви­значає цілі освітньої та професійної підготовки випускника вищого на­вчального закладу, його компетентності, інші соціально важливі якості, систему виробничих функцій і типових завдань діяльності й умінь для їх реалізації, а також місце випускника в структурі галузей економіки дер­жави.

Освітньо­кваліфікаційні (освітньо­наукова) характеристики розробляються з кожного напряму (спеціальності) для відповідних освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі праці та соціальної політики, а також іншими центральними органами виконавчої влади.

3. Освітньо­професійна (освітньо­наукова) програма визначає нормативний зміст підготовки кадрів з вищою освітою та нормативний термін навчання за певним напрямом (спеціальністю) відповідного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня і містить:перелік нормативних на­вчаль­них дисциплін, обсяг часу, відведеного для їх вивчення, форми підсумкового контролю;програми нормативних на­вчаль­них дисциплін;нормативний термін навчання.

Освітньо­професійні (освітньо­наукові) програми розробляються з кожного напряму (спеціальності) відповідних освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів і затверджуються спеціально уповноваже­ним центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади.

4. Програма навчальної дисципліни містить виклад змісту навчальної дисципліни, послідовність її вивчення, перелік знань та вмінь, критерії підсумкового контролю, перелік рекомендованих підручників, інших методичних та дидактичних матеріалів.

Програми нормативних на­вчаль­них дисциплін затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади.

5. Засоби діагностики якості освіти визначають стандартизовані методики й систему формалізованих завдань, призначені для кількісного та якісного оцінювання досягнутого особою рівня сформованості знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних та громадянських якостей, і використовуються для встановлення відповідності рівня якості вищої освіти вимогам стандартів вищої освіти.

Засоби діагностики якості вищої освіти розробляються з кожно­го напряму (спеціальності) для відповідних освітньо­кваліфікацій­
них (освітньо­наукового) рівнів і затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням з іншими центральними органами виконавчої влади.

6. Стандарт вищої освіти містить державну компоненту та компоненту вищого навчального закладу (наукової установи).

Державна компонента містить:освітньо­кваліфікаційну (освітньо­наукову) характеристику;освітньо­професійну (освітньо­наукову) програму в частині перелі­ку нормативних на­вчаль­них дисциплін, обсягу часу, відведеного на їх ви­вчення, форми підсумкового контролю, програм нормативних на­вчаль­них дисциплін та терміну навчання; засоби діагностики якості вищої освіти в частині нормативних на­вчаль­них дисциплін.

Державна компонента стандартів вищої освіти є обов’язковою для всіх вищих на­вчаль­них закладів незалежно від форми власності та підпорядкування.

Компонента вищого навчального закладу (наукової установи) містить:варіативну складову освітньо­професійної (освітньо­наукової) програми в частині переліку варіативних на­вчаль­них дисциплін, обсягу часу, відведеного на їх вивчення, та форми підсумкового контролю; засоби діагностики якості вищої освіти в частині варіативних на­вчаль­них дисциплін.

Варіативні навчальні дисципліни визначаються вищим навчальним закладом (науковою установою) з урахуванням спеціалізацій, напря­мів і спеціальностей, наукових та науково­технічних досягнень вищого навчального закладу, а також з метою задоволення освітніх і профе­сійних потреб осіб, що навчаються, замовників освітніх послуг, ринку праці.

Перелік спеціалізацій підготовки визначається вищим навчальним закладом (науковою установою).

Вищі навчальні заклади (наукові установи) на підставі освітньо­професійної (освітньо­наукової) програми розробляють навчальний план з кожного напряму (спеціальності), який визначає перелік та обсяг в нормативних і варіативних на­вчаль­них дисциплін, послідовність їх вивчення, конкретні форми проведення на­вчаль­них занять та їхній обсяг, графік навчального процесу, форми поточного та підсумкового контролю. Для конкретизації планування навчального процесу на кожний навчальний рік складається робочий навчальний план.

Навчальний та робочий навчальний плани є нормативними документами вищого навчального закладу (наукової установи) і затверджуються його керівником.

15. Статтю 14 виключити.

16. У статті 16:

1) абзац третій викласти в такій редакції: «наукові, науково­дослідні, науково­методичні установи (інститути, центри тощо)».

17. У статті 17:

1) після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:«забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матері­ально­технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку вищої освіти».У зв’язку з цим абзаци четвертий — восьмий вважати відповідно абзацами п’ятим — дев’ятим;

2) абзац дев’ятий виключити.У зв’язку з цим абзац десятий вважати абзацом дев’ятим;

3) абзац дев’ятий викласти в такій редакції:«органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади»;

4) абзац одинадцятий виключити.У зв’язку з цим абзаци дванадцятий — тринадцятий вважати від­по­відно абзацами десятим — одинадцятим.

18. У статті 18:

1) у частині першій:в абзаці третьому слово «професійної» виключити та після слова «кадрів» доповнити словами «з вищою освітою»;в абзаці четвертому слово «стандарти» замінити словами «державну компоненту стандартів»;абзац шостий після слів «державне інспектування» доповнити словами вищих на­вчаль­них закладів, наукових та науково­методичних установ (інститутів, центрів) тощо;абзац восьмий викласти в такій редакції:

«здійснює в установленому порядку ліцензування та акредитацію освітніх послуг, що надаються вищими навчальними закладами незалежно від форм власності, веде Державний реєстр вищих на­вчаль­них закладів»;абзац дев’ятий викласти в такій редакції:«здійснює визнання (нострифікацію) іноземних документів про вищу освіту та вчені звання доцента і професора»;після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:«організовує роботу Державної акредитаційної комісії».У зв’язку з цим абзаци десятий — сімнадцятий вважати відповідно абзацами одинадцятим — вісімнадцятим;

абзац одинадцятий викласти в такій редакції:«формує та розміщує державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково­педагогічних кадрів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни»;в абзаці п’ятнадцятому слова «вищих на­вчаль­них закладів, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим» виключити;абзац сімнадцятий викласти в такій редакції:«погоджує затвердження на посаду керівників вищих на­вчаль­них закладів державної форми власності, підпорядкованих іншим центральним органам виконавчої влади, вищих на­вчаль­них закладів комунальної та приватної форм власності»;в абзаці вісімнадцятому слова «і науково­педагогічних» виключити, а після слова «працівників» доповнити словами «вищих на­вчаль­них закладів»;після абзацу вісімнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:«присвоює науково­педагогічним працівникам вчені звання доцента і професора».У зв’язку з цим абзац вісімнадцятий вважати абзацом двадцятим;після абзацу двадцятого доповнити новими абзацами такого змісту:«сприяє діяльності студентського самоврядування у вищих на­вчаль­них закладах»;«здійснює реалізацію державної цінової політики у сфері вищої освіти та моніторинг цін на освітні послуги».У зв’язку з цим абзац дев’ятнадцятий вважати абзацом двадцять третім;в абзаці двадцять третьому слово «законом» замінити словами «законодавством Ук­ра­ї­ни».

2) у частині другій:в абзаці першому слова «спільно із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки» виключити;

в абзаці третьому слова «вищих на­вчаль­них закладів» замінити словами «освітніх послуг, що надаються підпорядкованими їм вищими на­вчальними закладами»;після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:«формують і розміщують державне замовлення на підготовку кадрів з вищою освітою та наукових і науково­педагогічних кадрів серед підпорядкованих їм вищих на­вчаль­них закладів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни»;«визначають нормативи матеріально­технічного, фінансового забезпечення підпорядкованих їм вищих на­вчаль­них закладів».

У зв’язку з цим абзаци четвертий — восьмий вважати відповідно абзацами шостим — десятим;абзац восьмий після слів «з посади керівників» доповнити словами «підпорядкованих їм»;в абзаці десятому слово «законом» словами «законодавством Укра­ї­ни».

19. У статті 19:

1) у частині першій:в абзаці п’ятому слова «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’юнкта»;в абзаці шостому слова «кандидата» замінити словами «доктора філософії», а «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’­юнкта»;в абзаці восьмому слова «старшого наукового співробітника» замі­­ни­ти словом «ад’юнкта»;в абзаці дев’ятому слова «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’юнкта»;в абзаці десятому слова «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’юнкта»;в абзаці одинадцятому слова «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’юнкта»;в абзаці тринадцятому слово «взаємовизнання» замінити словом «визнання», слова «старшого наукового співробітника» замінити словом «ад’юнкта»;

2) у частині другій слово «кандидата» замінити словами «доктора філософії», а слова «старшого наукового співробітника» — словом «ад’юнкта».

20. У статті 20:в абзаці третьому вилучити слово: «перепідготовку».

21. У статті 21:

1) у частині першій:в абзаці першому слово «законів» замінити словами «законодавства Ук­ра­ї­ни»;в абзаці сьомому слова «про реорганізацію або ліквідацію» замінити словами «про припинення»;в абзаці восьмому слово «законом» замінити словом «законодав­ством»;

2) у частині другій:в абзаці другому слово «свої» замінити словом «окремі», а слова «або вищому колегіальному органу громадського самоврядування» виключити.

22. У статті 22:

1) у частині другій:абзац другий викласти в такій редакції:«здійснення наукової, науково­технічної, виробничої, інноваційної, діяльності дорадництва та роботи із впровадження досягнень науково­технічного прогресу у відповідну галузь економіки (для університетів, академій, коледжів)»;в абзаці третьому слова «(для вищих на­вчаль­них закладів третього і четвертого рівнів акредитації), творчої, мистецької, культурно­виховної, спортивної та оздоровчої» замінити словом «виробничої», а після слова «діяльності» доповнити словами «та роботи із впровадження досягнень науково­технічного прогресу у відповідну галузь економіки (для університетів, академій, коледжів)»;після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:«забезпечення фізичного розвитку особистості шляхом фізичного виховання, масового спорту, фізичної реабілітації та рекреації, здійснення культурно­виховної діяльності».

У зв’язку з цим абзаци четвертий — восьмий вважати відповідно абзацами п’ятим — дев’ятим;в абзаці п’ятому слово «фахівців» замінити словом «кадрів»;

абзац шостий після слів «кадрів та» доповнити словом «їх», а слова «в акредитованих вищих на­вчаль­них закладах третього та четвертого рівнів акредитації» замінити словами «наукових кадрів в університетах та академіях»;абзац восьмий перед словами «забезпечення культурного» доповнити словами «через українознавче наповнення змісту освіти», після слова «патріотизму» доповнити словом «гуманізму», а після слів «Конституції Ук­ра­ї­ни» доповнити словами «та державних символів Ук­ра­ї­ни»;після абзацу дев’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:«встановлення міжнародних зв’язків та здійснення міжнародної діяльності в галузі освіти, науки, спорту та культури, активна співпраця з організаціями українців за кордоном».

23. У статті 23:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «має відокремлене майно, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і мати обов’язки, бути позивачем і відповідачем у суді» замінити словами «що створюється у передбачених законодавством організаційно­правових формах для здійснення освітньої та інших видів діяльності і виконання завдань, ви­значених частиною другою статті 22 цього Закону»;

2) у частині другій:абзац перший викласти у такій редакції:

«2. Вищий навчальний заклад згідно із законодавством Ук­ра­ї­ни може виступати засновником (співзасновником) інших юридичних осіб, у тому
числі підприємницьких, а також спеціальних (благодійних) фондів. За­сновані вищим навчальним закладом юридичні особи здійснюють свою діяльність відповідно до напрямів навчально­науково­виробничої, ін­но­ва­цій­ної діяльності вищого навчального закладу, дорадництва та (або) сприяють досягненню інших його статутних цілей»;після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:

«Вищі навчальні заклади можуть здійснювати спільну освітню діяльність з відповідними іноземними навчальними закладами за узгодженими освітньо­професійними програмами і видавати документи про вищу освіту»;

3) у частині третій: в абзаці першому слово «Акредитовані» та слова «які є добровільними об’єднаннями» виключити, а слова «юридичних осіб» замінити словами «юридичної особи»;

4) частину четверту виключити.

24. Статтю 24 виключити.

25. У статті 25:

1) в абзаці другому слова «четвертого рівня акредитації» виключити, слово «певної» виключити, слова «та кваліфікації широкого спектра при­родничих» замінити словами «освітньо­кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра, освітньо­наукового рівня доктора філософії з», слово «технічних» виключити, після слова «економічних» доповнити словами «природничих, технічних», після слів «культури і мистецтв» доповнити словами «військової справи»;

2) в абзаці третьому слова «та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо)» замінити словами «технічні, технологічні та галузеві (гуманітарні, економічні, юридичні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні, військової справи тощо)»;

3) після абзацу третього доповнити абзацами такого змісту:«Класичний університет створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менше шести тисяч студентів не менше ніж за вісьмома галузями освіти і здійснюється підготовка наукових кадрів не менше ніж з восьми наукових спеціальностей.

Технічний, технологічний університет створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менше п’яти тисяч студентів не менше ніж за п’ятьма галузями освіти і здійснюється підготовка нау­кових кадрів не менше ніж з п’яти наукових спеціальностей.

Галузевий університет створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менше трьох тисяч студентів не менше ніж за чотирма галузями освіти і здійснюється підготовка наукових кадрів не менше ніж з трьох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових)».

У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом сьомим;

4) абзац сьомий після слів «навчальний заклад» доповнити словами «четвертого рівня акредитації», слово «певної» замінити словом «вищої», слова «та кваліфікації» замінити словами «освітньо­кваліфікаційних рівнів бакалавра і магістра та освітнього­наукового рівня доктора філософії», після слів «культури і мистецтва» доповнити словами «військової справи»;

5) після абзацу сьомого доповнити абзацом такого змісту:«Академія створюється за умови, якщо в ній за денною формою навчається не менше двох тисяч студентів за однією­двома галузями знань і здійснюється підготовка наукових кадрів не менше ніж з двох наукових спеціальностей (за винятком мистецьких та військових)»;

6) абзаци п’ятий та шостий виключити.У зв’язку з цим абзац сьомий вважати дев’ятим;

7) в абзаці дев’ятому слова «другого рівня акредитації» виключити, слова «вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації» замінити словами «університету чи академії», слово «певної» виключити, а слова «та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки
(якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально­науково­виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями» замінити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня бакалавра у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково­методичну та науково­виробничу діяльність»;

8) після абзацу дев’ятого додати абзац такого змісту:

«Коледж створюється за умови, якщо в ньому за денною формою на­вчається не менше однієї тисячі студентів (за винятком мистецьких та військових)».

У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом одинадцятим;

9) в абзаці одинадцятому слова «технікум (училище)» замінити словами «професійний коледж», слова «першого рівня акредитації» виключити, слова «вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації» замінити словами «університету чи академії», слово «певної» виключити, слова «та кваліфікації» замінити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста за однією або», а після слів «за кількома» доповнити словом «спорідненими»;

10) після абзацу одинадцятого доповнити абзацом такого змісту:«Професійний коледж створюється за умови, якщо в ньому за денною формою навчається не менше п’ятиста студентів (за винятком мистецьких та військових)».

26. Текст статті 26 викласти в такій редакції:

«Державному вищому навчальному закладу (університету, академії) відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни може бути надано статус національного.

Національний вищий навчальний заклад має додатково такі повноваження:пріоритетно отримувати державне замовлення на підготовку кадрів
з наукоємних напрямів (спеціальностей);здійснювати перерозподіл нормативів чисельності науково­педагогічних працівників за напрямами (спеціальностями) з урахуванням результатів наукової діяльності в межах їхньої загальної чисельності;перерозподіляти ліцензований обсяг за напрямами в межах відповідної галузі освіти;здійснювати підготовку кадрів з вищою освітою та наукових кадрів за експериментальними навчальними планами і програмами;пріоритетного фінансування придбання наукового та навчального обладнання, комп’ютерних програм тощо;прийняття за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки та Вищою атестаційною комісією рішення щодо Переліку спеціальностей для присудження наукових ступенів доктора філософії та доктора наук;прийняття за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки рішення щодо присвоєння вчених звань ад’юнкта, доцента, професора.

У своїй діяльності національний вищий навчальний заклад керується своїм статутом і законодавством Ук­ра­ї­ни».

27. У статті 27:

1) у назві статті слова «реорганізація та ліквідація» замінити словами «та припинення»;

2) у частині першій:в абзаці першому слова «реорганізація та ліквідація вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації державної форми власності» замінити словами «та припинення державних вищих на­вчаль­них закладів (університетів, академій, коледжів), а також їхніх філій»;

в абзаці другому слова «реорганізація та ліквідація вищих на­вчаль­них закладів першого і другого рівнів акредитації державної форми власності» замінити словами «та припинення державних професійних коледжів», а після слів «вищі навчальні заклади» доповнити словами «за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

абзац третій виключити.У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом третім;

в абзаці третьому слова «реорганізація та ліквідація» замінити сло­вами «та припинення комунальних», слова «комунальної форми влас­нос­ті» замінити словами «(університетів, академій, коледжів) та їхніх фі­лій», а після слів «місцевого самоврядування» доповнити словами «за пого­дженням Кабінету Міністрів Ук­ра­ї­ни»;після абзацу третього доповнити новим абзацом такого змісту:

«Створення та припинення комунальних професійних коледжів здійснюється органами місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

в абзаці п’ятому слова «реорганізація та ліквідація» замінити словами «та припинення приватних», слова «приватної форми власності» замінити словами «та їхніх філій», а слова «власником (власниками)» замінити словами «засновником (засновниками) або учасником (учасниками) — фізичними та (або) юридичними особами за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

після абзацу п’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:

«Порядок створення та припинення діяльності вищих на­вчаль­них закладів встановлюється Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни».

3) у частині другій:в абзаці першому слова «четвертого рівня акредитації» замінити словами «(університети, академії)»;в абзаці третьому слова «іноземних фізичних та» замінити словами «іноземців, осіб без громадянства та іноземних», а слова «відповідно до міжнародних угод, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою Ук­ра­ї­ни» замінити словами «за дозволом спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

4) у частині третій:абзац перший після слова «мережа» доповнити словом «державних», а слова «державної і комунальної форм власності» виключити;

після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«Мережа комунальних вищих на­вчаль­них закладів визначається відповідним органом місцевого самоврядування відповідно до соціально­економічних та культурно­освітніх потреб у них»;

5) у частині четвертій:в абзаці третьому слова «повну назву, юридичну адресу, дату» замінити словами «повне найменування, в якому вказуються організаційно­правова форма та назва із зазначенням типу вищого навчального закладу, місцезнаходження, дати»;в абзаці четвертому слова власника (власників) замінити словами «засновника (засновників) або учасника (учасників)»;в абзаці шостому слова «власником (власниками)» замінити словами «засновником (засновниками) або учасником (учасниками)»;в абзаці сьомому слово «утворення» замінити словом «створення»;в абзаці тринадцятому слово «реорганізації та ліквідації» замінити словом «припинення».

28. У статті 28:

1) назву статті після слів «освітньої діяльності» доповнити словом «та», а слова «та вищих на­вчаль­них закладів» виключити;

2) у частині першій:абзац перший після слів «Освітня діяльність» доповнити словами «у галузі вищої освіти»;

в абзаці другому слово «ліцензіях» замінити словом «ліцензії», після слів «на освітню діяльність» доповнити словами «(або в додатку до неї)», слова «юридична адреса» замінити словом «місцезнаходження», слово «філії» виключити, а слова «юридичні адреси» замінити словом «місце­знаходження»;

абзац п’ятий після слів «у них необхідної» доповнити словами «власної, переданої в оперативне управління або орендованої не менше ніж на 10 років», а слова «інформаційної бази» замінити словами «інформаційного забезпечення»;абзац п’ятий після слів «у них необхідної» доповнити словами «власної, переданої в оперативне управління або орендованої не менше ніж на 10 років», а слова «інформаційної бази» замінити словами «інформаційного забезпечення»;в абзаці шостому слово «три» замінити на слово «два»;

2) у частині другій:абзац перший після слів «акредитації напрямів» доповнити словом «та», а слова «та вищих на­вчаль­них закладів» виключити;

абзац другий після слів «освітньо­кваліфікаційний» доповнити словами «(освітньо­науковий)», слова «та обсяги підготовки» виключити, слова «юридична адреса» замінити словом «місцезнаходження», слово «філії» виключити, а слова «юридичні адреси» замінити словом «місце­знаходження»;

абзац третій виключити.У зв’язку з цим абзаци четвертий — шостий вважати відповідно абзацами третім — п’ятим;абзац третій після слів «Акредитація напряму» доповнити словом «та», слова «та вищого навчального закладу» виключити, а після слів «акредитаційної експертизи» доповнити словами «у порядку, встанов­леному Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни»;абзац четвертий після слів «акредитаційної експертизи» допов­нити словами «у двомісячний термін», після слова «напряму» доповнити словом «та», а слова «та вищого навчального закладу» виклю­
чити;абзац п’ятий після слів «акредитацію напряму» доповнити словом «або», слова «або вищого навчального закладу» вилучити, а слово «ліквідацію» замінити словом «припинення»;

3) у частині третій:абзац перший після слів «акредитацію напрямів» доповнити словом «та», а слова «та вищих на­вчаль­них закладів» виключити;

4) у частині четвертій:в абзаці першому слова «та вищих на­вчаль­них закладів» виключити, а слова «відповідно до закону» замінити словами: «на підставі та в порядку, встановленому законодавством Ук­ра­ї­ни».

29. У статті 29:

1) у частині першій:в абзаці третьому слова «власника (власників)» замінити словами «засновника (засновників) або учасника (учасників)», а слова «керівництва» замінити словами «органів управління»;

2) у частині другій:абзац перший після слів «до законодавства» доповнити словом «Ук­ра­ї­ни»;абзац другий після слів «форми навчання» доповнити словом «та»,а слова «та види» виключити;в абзаці п’ятому слова «і науково­виробничої» замінити словами «науково­дослідної, науково­технічної та інноваційної»;в абзаці шостому слова «у порядку, встановленому Кабінетом Мі­ніст­рів Ук­ра­ї­ни, інститути, коледжі, технікуми, факультети, відділення, фі­лії, навчальні, методичні, наукові, науково­дослідні центри та лабора­то­­рії, конструкторські та конструкторсько­технологічні бюро» замінити словами «відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни структурні підрозділи, в тому числі й», а слова «та інші структурні підрозділи» виключити;після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:«самостійно розпоряджатися коштами, отриманими від надання платних послуг».У зв’язку з цим абзац восьмий — дванадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — тринадцятим;в абзаці дев’ятому слова «іншими вищими» виключити, а слова «підприємствами, установами та організаціями» замінити словами «та іншими юридичними особами»;в абзаці тринадцятому слова «Земельним кодексом Ук­ра­ї­ни» замінити словами «законодавством Ук­ра­ї­ни»;

3) доповнити частиною третьою такого змісту:«3. Управління вищим військовим навчальним закладом здійснюється з урахуванням особливостей, визначених законами Ук­ра­ї­ни «Про оборону», «Про Збройні Сили Ук­ра­ї­ни» та статутами Збройних Сил Ук­ра­ї­ни».

30. У статті 30:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «юридичної особи» замінити словами «фінансово­господарської діяльності»;

2) у частині другій:в абзаці першому слова «третього і четвертого рівнів акредитації» замінити словами «(університету, академії, коледжу)», слово «філії» ви­ключити, а після слова бібліотека доповнити словами «спортивний клуб, відокремлені структурні підрозділи»;в абзаці другому слова «вищого навчального закладу (його філій, інститутів, факультетів), що проводить» замінити словами «університету, академії, коледжу (його відповідних структурних підрозділів), що здій­снює»;в абзаці третьому слова «завідуючий кафедрою» замінити словами «завідувач (начальник) кафедри», слова «на п’ять» замінити словами «до п’яти», слова «на сім» — на слова «до семи», а слова «Із завідуючим кафедри» замінити словами «Із завідувачем (начальником) кафедри»;

в абзаці четвертому слова «третього та четвертого рівнів акредитації» замінити словами «(університету, академії, коледжу)», слова «200» — на «250», а після слів «денної форми навчання» доповнити словами «(за винятком мистецьких та військових)»;абзац п’ятий виключити; після абзацу четвертого доповнити новими абзацами такого змісту:«Інститут — організаційний і навчально­науковий структурний під­розділ національного університету, академії, що об’єднує відповідні ка­федри, лабораторії, науково­дослідні центри та експериментальні лабораторії, які проводять наукові дослідження з пріоритетних напрямів науки і техніки»;«Інститут створюється Вченою радою вищого навчального закладу за умови, якщо до його складу входить не менше п’яти кафедр і в ньому навчається не менше п’ятиста студентів денної форми навчання (за винятком військових)»;«Вищий навчальний заклад (університет, академія, коледж) можуть мати у своєму складі військовий навчальний підрозділ (військовий інститут, коледж, факультет або кафедру військової підготовки). Створення та припинення військового навчального підрозділу вищого навчального закладу здійснюється Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни»;«Військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу може мати права юридичної особи, що визначаються нормативно­правовими актами центрального органу виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні цей військовий навчальний підрозділ, та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки»;«Керівництво військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу, а також його структурними підрозділами здійснюється відповідними начальниками, котрі призначаються на посади за конкурсом центральним органом виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні цей військовий навчальний підрозділ, строком до п’яти років»;

3) у частині третій:в абзаці першому слова «вищого навчального закладу першого та другого рівнів акредитації є відділення і предметні (циклові) комісії» замінити словами «професійного коледжу є відділення, циклові комісії, бібліотека тощо»;абзац другий після слів «ніж ста п’ятдесяти студентів» доповнити словами «(за винятком військових)»;в абзаці третьому слова «Предметна (циклова)» замінити словом «циклова», слова «Предметна (циклова)» замінити словом «циклова»;

4) частину четверту викласти в такій редакції:«4. Відокремлені структурні підрозділи вищих на­вчаль­них закладів — філії та навчально­консультаційні центри (представництва), що створюються поза місцем знаходження вищого навчального закладу в іншій адміністративно­територіальній одиниці з метою наближення місця на­вчання студентів до місця їхнього проживання.Філія здійснює всі або частину функцій вищого навчального закладу і створюється відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни.

Філію очолює директор, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого навчального закладу, та діє на підставі виданого доручення.

Освітня діяльність філій, факультетів, інститутів, коледжів, професійних коледжів тощо вищого навчального закладу ліцензується, напрями
та спеціальності, за якими здійснюється підготовка кадрів, підлягають акредитації в установленому порядку.

Філія — відокремлений структурний підрозділ, розташований поза місцезнаходженням вищого навчального закладу, який здійснює всі або частину його функцій та створюється з метою забезпечення потреб у фа­хівцях місцевого ринку праці та наближення місця навчання студентів
до їхнього місця проживання.

Навчально­консультативний центр (представництво) надає студентам заочної (дистанційної) форми навчання консультації щодо засвоювання ними навчального матеріалу, виконання індивідуальних завдань, контрольних робіт та забезпечує умови для самостійної роботи студентів у міжсесійний період.

Навчально­консультативний центр (представництво) очолює завідувач, який призначається у порядку, встановленому статутом вищого на­вчального закладу.

Порядок створення та припинення діяльності навчально­консультативного центру визначається положенням, яке затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Поза місцем знаходження вищого навчального закладу в іншій адміністративно­територіальній одиниці можуть також створюватися факультети, інститути, професійні коледжі, коледжі тощо, які здійснюють функції відповідно до статуту вищого навчального закладу.

Рішення про створення таких підрозділів приймається власником або уповноваженим ним органом за погодженням із місцевими органами виконавчої влади та центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

5) у частині п’ятій:в абзаці першому слова «четвертого рівня акредитації» замінити словами «(університету, академії)», слова «навчально­наукові» вилучити, а слова «на посаду за конкурсом строком на п’ять років» замінити словами «Вченою радою вищого навчального закладу на посаду за конкурсом строком до п’яти років. Повноваження директора інституту та вимоги до його кандидатури визначаються статутом вищого навчального закладу»;абзац другий перед словами «можуть створюватися» доповнити словами «У структурі вищого навчального закладу»;в абзаці третьому слово «технікуми» замінити словами «професійні коледжі», а після слів «установ медичної освіти» доповнити словами «університетські клініки»;в абзаці четвертому слово «фахівців» замінити словом «кадрів»;після абзацу п’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:«Порядок створення навчально­науково­виробничих, навчально­наукових та науково­дослідних центрів (комплексів, інститутів) визначається нормативно­правовим актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

6) у частині шостій:в абзаці першому слово «(завідуючий)» замінити словом «(завідувач)»;абзац другий після слова «Директор» доповнити словом «(завідувач)», слова «третього і четвертого рівнів акредитації» замінити словами «(уні­верситету, академії, коледжу)», слова «на п’ять» замінити словами «до п’яти», а слова «на сім» замінити словами «до семи»;

7) у частині сьомій:після слів «відділення (підрозділи), підрозділи» вилучити слова «перепідготовки та», а після слів «інформаційні центри» доповнити словами «наукові підрозділи»;доповнити частину сьому абзацом другим такого змісту:«Навчально­дослідні господарства, які є структурними підрозділами вищих на­вчаль­них закладів і здійснюють виробництво, зберігання та переробку сільськогосподарської продукції, користуються такою ж підтримкою, що надається державою сільськогосподарським під­при­єм­ст­вам із правом юридичної особи щодо отримання пільг, дотацій, спла­­­ти фі­нан­со­во­го сіль­сь­ко­гос­по­дарського податку, пільгового кредитування тощо на виробництво, зберігання і переробку сільськогосподарської продукції, захисту, відтворення та підвищення родючості ґрунтів та придбання сільськогосподарської техніки, агрохімікатів, насіння, племінних тварин тощо»;

8) після частини сьомої доповнити новими частинами такого змісту:«8. Вищий навчальний заклад може мати у своєму складі спортивні клуби. Спортивний клуб вищого навчального закладу очолює директор, якого призначає керівник вищого навчального закладу за погодженням із Вченою радою вищого навчального закладу».

«9. Вищий навчальний заклад може розміщувати свої навчальні, науково­дослідні та навчально­науково­виробничі підрозділи на підприємствах, в установах, організаціях, закладах».

31. У статті 31:

1) в абзаці четвертому слова «державного та галузевих» виключити;

2) абзац п’ятий після слів «акредитації напрямів» доповнити словом «і», а слова «та вищих на­вчаль­них закладів» виключити;

3) в абзаці шостому слова «надання законами» замінити словами «надання гарантій», а слова «акредитованого вищого навчального закладу, гарантій» виключити;

4) в абзаці восьмому слова «рівня акредитації» виключити.

32. У статті 32:

1) у частині другій: після абзацу восьмого доповнити новим абзацом такого змісту:«за погодженням із Вченою (Педагогічною) радою вищого навчального закладу призначає та звільняє проректорів (заступників керівника), головного бухгалтера, директора (завідувача) бібліотеки».У зв’язку з цим абзаци дев’ятий — п’ятнадцятий вважати відповідно абзацами десятим — шістнадцятим;абзац тринадцятий викласти в такій редакції:«забезпечує організацію та проведення контролю за виконанням на­вчаль­них планів і програм на­вчаль­них дисциплін»;в абзаці шістнадцятому слова «викладачів, організацією навчально­
виховної та культурно­масової роботи, станом фізичного виховання і здо­­ров’я, організовує побутове обслуговування учасників навчально­ви­хов­ного процесу та інших працівників вищого навчального закладу» за­мі­нити словами «педагогічних, науково­педагогічних та наукових працівників»;після абзацу шістнадцятого доповнити новими абзацами такого змісту:«сприяє роботі студентського самоврядування та створює умови для його діяльності»;«сприяє формуванню культури здоров’я студентів, зміцненню спортивної бази, створює належні умови для занять масовим спортом».У зв’язку з цим абзаци шістнадцятий — двадцятий вважати відповідно абзацами дев’ятнадцятим — двадцять третім;в абзаці двадцятому слово «діяльності» замінити словами «наукової, науково­технічної діяльності та культурно­виховної роботи»;після абзацу двадцять третього доповнити абзацом такого змісту:«Особливості повноважень та обов’язків керівника вищого військового навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває цей вищий навчальний заклад, за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки»;

2) у частині третій:в абзаці першому слова «почесного ректора (президента), начальника, директора тощо» замінити словами «радника керівника»;в абзаці другому слова «почесного ректора (президента), начальника, директора тощо» замінити словами «радника керівника».

33. У статті 33:

1) у частині першій:абзац перший та другий викласти в такій редакції:«Керівництво інститутом здійснює директор, керівництво факуль­тетом здійснює декан (начальник). Директор інституту, декан (начальник) факультету може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам. Повноваження керівника інституту, керівника факультету визначаються у положенні про факультет, яке затверджується керівником вищого навчального закладу».

«Директор, декан (начальник) видають розпорядження, що стосують­ся діяльності відповідного інституту, факультету. Розпорядження є обо­в’яз­ковими для виконання всіма працівниками інституту, факультету і можуть бути скасовані керівником вищого навчального закладу. Керів­ник вищого навчального закладу скасовує розпорядження директора, декана (начальника), які суперечать закону, статутові вищого навчального закладу чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу»;

2) доповнити частиною другою такого змісту:«2. Керівництво військовим навчальним підрозділом вищого навчального закладу та факультетом (відділенням) вищого військового навчального закладу здійснює начальник факультету (відділення). Начальник факультету (відділення) призначається на посаду за конкурсом у порядку, що визначається нормативно­правовими актами центрального органу виконавчої влади, що має у своєму підпорядкуванні вищий військовий навчальний заклад, військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки».У зв’язку з цим частину другу вважати частиною третьою;

3) у частині третій:в абзаці першому слова «завідуючий» замінити словами «завідувач», а слово «повну» виключити;в абзаці другому слова «Завідуючий відділенням» замінити словами «Завідувач відділення». Після слів «програм» доповнити словами «на­вчаль­них дисциплін», а слово «предметів» замінити словом «дисциплін».

34. У статті 34:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації» замінити словами «університету, академії, коледжу»;абзац третій перед словами «подання до» доповнити словами «розробка і», а після слів «проекту статуту» доповнити словами «вищого навчаль­ного закладу»;абзац четвертий після слів «навчального закладу» доповнити словами «затвердження його штатного розпису»;

в абзаці п’ятому слова «подання пропозицій керівнику вищого на­вчаль­ного закладу» замінити словами «за поданням керівника вищого навчального закладу погодження кандидатури»; після слова «директо­ра» доповнити словами «(завідувача)»; після слів «(заступників керів­ника)» слова «директорів інститутів» виключити;після абзацу п’ятого доповнити абзацом такого змісту:«затвердження на посаді директорів інститутів, деканів (начальників) факультетів».

У зв’язку з цим абзаци шостий — п’ятнадцятий вважати відповідно абзацами сьомим — шістнадцятим;абзаци сьомий та восьмий викласти в такій редакції:

«обрання за конкурсом таємним голосуванням на посади завідувачів (начальників) кафедр і професорів»;«ухвалення на­вчаль­них планів та робочих програм на­вчаль­них дисциплін»;в абзаці одинадцятому слово «оцінка» замінити словом «оцінювання»;в абзаці дванадцятому слово «приймає» замінити словом «прийнят­тя», а слова «старшого наукового співробітника» замінити словами «ад’­юнкта»;абзац чотирнадцятий викласти в такій редакції:

«Вчену раду вищого навчального закладу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу Вченої ради вищого навчального закладу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, директори інститутів, декани, учений секретар, директор (завідувач) бібліотеки, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, а також виборні представники, які представляють науково­педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів філософії, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і працюють у ньому на постійній основі, керівники органів студентського самоврядування вищого навчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менше 75 % загальної чисельності її складу мають становити науково­педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менше 10 %— виборні представники осіб, які навчаються»;

абзац п’ятнадцятий після слів «в яких вони працюють» доповнити словами «а виборні представники осіб, які навчаються, — вищим органом студентського самоврядування вищого навчального закладу»;

2) частину другу та третю викласти в такій редакції:«2. Вчена рада інституту, факультету є колегіальним органом інституту, факультету вищого навчального закладу.Вчену раду інституту очолює її голова — директор інституту. Вчену раду факультету очолює її голова — декан факультету. До складу Вченої ради інституту, факультету входять заступники директора, декана, заві­ду­вачі (начальники) кафедр, керівники органів самоврядування інститу­ту, факультету, керівники органів студентського самоврядування інсти­ту­ту, факультету, а також виборні представники, які представляють на­у­ко­во­педагогічних працівників і обираються з числа професорів, док­то­рів філософії, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників інституту, факультету і працюють у ньому на постійній основі, виборні представники осіб, котрі навчаються, відповідно до квот, визначених у статуті вищого навчального закладу. При цьому не менше 75 % загальної чисельності складу Вченої ради мають становити науково­педагогічні працівники інституту, факультету і не менше 10 % — виборні представники осіб, які навчаються.

Виборні представники обираються органом громадського самоврядування інституту, факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють, а виборні представники осіб, котрі навчаються, — вищим органом студентського самоврядування інституту, факультету.

До компетенції Вченої ради інституту, факультету належать:обрання за конкурсом таємним голосуванням на посаду асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, директора інституту, декана (начальника) факультету;вирішення питань організації навчально­виховного процесу в інституті, на факультеті;подання пропозицій Вченій раді вищого навчального закладу що­до ухвалення на­вчаль­них планів та робочих програм на­вчаль­них дисциплін;

визначення загальних напрямів наукової діяльності інституту, факультету;ухвалення фінансових плану та звіту інституту, факультету;

розгляд інших питань, передбачених статутом вищого навчального закладу.Рішення Вченої ради інституту, факультету вводяться в дію рішеннями директора інституту, декана (начальника) факультету. Рішення Вченої ради інституту, факультету може бути скасовано Вченою радою вищого навчального закладу.

3. В університеті, академії, коледжі можуть бути створені вчені ради інших структурних підрозділів. Їхні повноваження визначаються керівником вищого навчального закладу.

3) доповнити частиною четвертою такого змісту:

«4. Особливості діяльності Вченої ради вищого військового навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) визначається центральним органом виконавчої влади, який має у своєму підпорядкуванні вищі військові навчальні заклади (військові підрозділи вищих на­вчаль­них закладів), за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки».

35. Після статті 34 доповнити статтею 341 такого змісту:«Стаття 341. Педагогічна рада

Педагогічна рада вищого навчального закладу є колегіальним органом професійного коледжу і утворюється строком до трьох років.

До компетенції Педагогічної ради вищого навчального закладу на­лежать:

розробка і подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту професійного коледжу, а також змін та доповнень до нього;ухвалення фінансових плану і звіту професійного коледжу, затвер­дження його штатного розпису;за поданням керівника вищого навчального закладу погодження кандидатури щодо призначення та звільнення з посади заступників керівника, завідувачів відділень, головного бухгалтера та директора (за­відувача) бібліотеки;ухвалення на­вчаль­них планів та робочих програм на­вчаль­них дисциплін;ухвалення рішень з питань організації навчально­виховного процесу;оцінювання навчально­педагогічної діяльності структурних підрозділів.Педагогічна рада професійного коледжу розглядає й інші питання діяльності вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого навчального закладу.Педагогічну раду професійного коледжу очолює її голова — керівник вищого навчального закладу. До складу Педагогічної ради профе­сій­ного коледжу входять за посадами заступники керівника вищого навчального закладу, завідувачі відділень, директор (завідувач) біб­ліо­те­ки, голови циклових комісій, педагогічні працівники, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування вищого навчального закладу, керівники органів студентського самоврядування вищого на­вчального закладу відповідно до квот, визначених у статуті вищого на­вчального закладу. При цьому не менше 75 %в загальної чисельності її складу мають становити педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менше 10 % — виборні представники осіб, які навчаються.Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють, а виборні представники осіб, котрі навчаються, — вищим органом студентського самоврядування вищого навчального закладу.Рішення Педагогічної ради вищого навчального закладу вводяться в дію рішеннями керівника вищого навчального закладу».

36. У статті 35:

1) частину першу та другу викласти в такій редакції:

«1. В університеті, академії (за винятком військових) створюється Наглядова рада, яка є дорадчим громадським органом.

Наглядова рада розглядає шляхи перспективного розвитку вищого навчального закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики в галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за його діяльністю, сприяє ефективній взаємодії вищого навчального закладу з органами державної влади та місцевого самоврядування, науковою громадськістю, суспільно­політичними організаціями та суб’єктами господарської діяльності в інтересах розвитку вищої освіти.

2. Склад Наглядової ради обирається Вченою радою вищого на­вчального закладу і затверджується спеціально уповноваженим цент­ральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки або іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого він пе­ребуває.

Положення про Наглядову раду вищого навчального закладу затверджує спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки або інші центральні органи виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади.

Термін повноваження Наглядової ради становить не менше трьох ро­ків, але не більше п’яти років»;

2) частину третю виключити.

37. Текст статті 36 викласти в такій редакції:«1. Для вирішення поточних питань діяльності в університеті, академії, коледжі створюються робочі органи:

ректорат;дирекції, деканати;приймальна комісія.

Для вирішення поточних питань діяльності професійних коледжів створюються робочі органи:адміністративна рада;приймальна комісія.

У вищих військових на­вчаль­них закладах (військових на­вчаль­них під­­розділах вищих на­вчаль­них закладів) можуть створюватися інші робочі органи.

2. Дорадчим органом університету, академії, коледжу є Науково­ме­то­дич­на рада, яку очолює керівник вищого на­в­чаль­ного закладу або його заступник. До складу Науково­методичної ради входять заступники керівника, директори інститутів, декани (начальники) факультетів, директор (завідувач) бібліотеки, науково­педагогічні працівники та уповноважений представник від вищого колегіального ор­гану студентського самоврядування.

Дорадчим органом професійного коледжу є Навчально­методична рада, яку очолює керівник вищого навчального закладу або його заступник. До складу Навчально­методичної ради входять за­ступники керівника, завідувачі відділень, директор (завідувач) бібліотеки, педагогічні працівники та уповноважений представник від вищого колегіального органу студентського самоврядування.

3. Положення про робочі та дорадчі органи затверджуються наказом керівника вищого навчального закладу відповідно до статуту вищого на­вчального закладу».

38. У статті 37:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації» замінити словами «університету, академії, коледжу»;абзац третій викласти у такій редакції:

«У вищому колегіальному органі громадського самоврядування мають бути представлені всі категорії працівників вищого навчального закладу, представники осіб, що навчаються. При цьому не менше 75 % загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу мають становити науково­педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менше 10 % — представники осіб, які навчаються»;

абзац сьомий після слів «свої пропозиції» доповнити словами «органу управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад, або»;

в абзаці дев’ятому слова «Кодексу законів про працю Ук­ра­ї­ни» замінити словами «законодавства Ук­ра­ї­ни про працю»;

абзац дванадцятий виключити.

У зв’язку з цим абзаци тринадцятий — двадцять четвертий вважати відповідно абзацами дванадцятим — двадцять третім;абзац тринадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац чотирнадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац п’ятнадцятий викласти в такій редакції:«У вищому колегіальному органі громадського самоврядування інституту, факультету мають бути представлені всі категорії працівників інституту, факультету. Не менше 75 % загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити науково­педагогічні працівники інституту, факультету, які працюють у вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менше 10 % — представники осіб, які навчаються»;абзац шістнадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац сімнадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац вісімнадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац дев’ятнадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац двадцятий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац двадцять перший перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;

2) у частині другій:абзац перший викласти в такій редакції:«Вищим колегіальним органом професійного коледжу громадського самоврядування є загальні збори (конференція) трудового колективу. Не менше 10 % учасників загальних зборів (конференції) становлять представники осіб, які навчаються»;

після абзацу першого доповнити абзацом такого змісту:«У вищому колегіальному органі громадського самоврядування мають бути представлені всі категорії працівників професійного коледжу та органів студентського самоврядування. Не менше 75 % загальної чисельності делегатів (членів) виборного органу повинні становити педагогічні працівники вищого навчального закладу, які працюють у вищому навчальному закладі на постійній основі, і не менше 10 % — представники осіб, які навчаються».У зв’язку з цим абзаци другий — сьомий вважати відповідно абзацами третім — восьмим;абзац восьмий виключити.

У зв’язку з цим абзаци дев’ятий — десятий вважати відповідно абзацами дев’ятим — десятим;абзац дев’ятий викласти в такій редакції:

«обирає комісію з трудових спорів відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни про працю»;абзац одинадцятий виключити.У зв’язку з цим абзац дванадцятий вважати абзацом одинадцятим.

39. У статті 38:

1) у частині першій:в абзаці першому речення «Органи студентського самоврядування сприяють гармонійному розвитку особистості студента, формуванню у нього навичок майбутнього організатора, керівника. Органи студентського самоврядування вирішують питання, що належать до їх компетенції» виключити;

абзац другий виключити;

2) частину другу викласти в такій редакції:«2. Студентське самоврядування вищого навчального закладу — це право та реальна здатність осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі, безпосередньо або через відповідні представницькі органи вирішувати питання, віднесені до їхніх повноважень.

Студентське самоврядування забезпечує захист прав та інтересів осіб, які навчаються, а також їхню участь в управлінні вищим навчальним закладом.

До студентського самоврядування входять особи, визначені статтею 53 цього закону»;

3) частину третю викласти в такій редакції:«У своїй діяльності органи студентського самоврядування керуються Конституцією та іншими законами Ук­ра­ї­ни, статутом вищого навчального закладу, Положенням про студентське самоврядування відповідного вищого навчального закладу»;

4) частину четверту викласти в такій редакції:«Основними завданнями студентського самоврядування є:ознайомлення осіб, які навчаються, з їхніми правами та обов’язками;сприяння вихованню осіб, які навчаються, в дусі українського патріотизму, поваги до Конституції Ук­ра­ї­ни, державних символів та гуманізму;

представництво і захист своїх законних інтересів та законних інтересів своїх членів (учасників);сприяння підвищенню якості вищої освіти;сприяння виконанню особами, які навчаються, своїх обов’язків;сприяння створенню відповідних умов для проживання і відпочинку осіб, які навчаються;сприяння діяльності студентських гуртків, товариств, об’єднань, клубів за інтересами тощо;організація співробітництва з особами, які навчаються в інших вищих на­вчаль­них закладах, і молодіжними організаціями;сприяння працевлаштуванню випускників;участь у вирішенні питань міжнародного обміну осіб, які навчаються;

сприяння вихованню в осіб, які навчаються, моральної, етичної та правової культури;організація пропаганди здорового способу життя»;

5) частину п’яту викласти в такій редакції:«Студентське самоврядування здійснюється на рівні академічної групи, курсу, інституту, факультету, відділення, гуртожитку, вищого навчального закладу.Структура та повноваження органів студентського самоврядування на кожному рівні здійснення студентського самоврядування визначається Положенням про студентське самоврядування у відповідному вищому навчальному закладі»;

6) частину шосту викласти в такій редакції:«6. Вищим керівним органом студентського самоврядування вищого навчального закладу є загальні збори (конференція) студентів вищого навчального закладу.Загальні збори (конференція) та виконавчий орган студентського самоврядування вищого навчального закладу в межах повноважень, визначених законом, приймають акти більшістю голосів від загального складу, які мають дорадчий характер, а у випадках, передбачених законом, є обов’язковими для виконання»;

7) доповнити частинами сьомою — дев’ятою такого змісту:«7. Загальні збори (конференція) осіб, які навчаються:затверджують Положення про студентське самоврядування у вищому навчальному закладі;формують і затверджують склад виконавчого органу студентського самоврядування вищого навчального закладу та визначають строк його повноважень;не менше одного разу на рік заслуховують звіт про діяльність виконавчого органу студентського самоврядування вищого навчального закладу та виносять ухвалу щодо його діяльності;укладають договір про співробітництво між первинною профспілковою організацією та керівництвом вищого навчального закладу;визначають пріоритетні напрями діяльності студентського самоврядування вищого навчального закладу на певний період;здійснюють інші повноваження.

8. Виконавчий орган студентського самоврядування вищого навчального закладу є колегіальним керівним органом студентського самоврядування вищого навчального закладу, підзвітним і підпорядкованим загальним зборам (конференції) осіб, які навчаються.

Органи студентського самоврядування беруть участь у прийняті рішень щодо:переведення осіб, які навчаються за контрактом, на навчання за дер­жавним замовленням;поселення осіб, які навчаються, в гуртожиток та виселення з гуртожитку;затвердження нормативних документів з питань студентських містечок та гуртожитків для проживання осіб, які навчаються.

9. Органи студентського самоврядування можуть мати різноманітні форми (парламент, сенат, старостат, правління, президія, студентські деканати, ради тощо)».

40. У статті 39:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації» замінити словами «університету, академії, коледжу»; після слів «вільно володіти» доповнити словами «та послуговуватися»; слова «науковий ступінь доктора або кандидата наук і стаж науково­педагогічної діяльності не менше ніж десять років» замінити словами «науковий ступінь доктора філософії або доктора наук (для вищих на­вчаль­них закладів культури і мистецтв — почесні званні «Народний артист Ук­ра­ї­ни», «Народний художник Ук­ра­ї­ни», «Народний архітектор Ук­ра­ї­ни» або «Заслужений діяч мистецтв Ук­ра­ї­ни») і стаж науково­педагогічної діяльності не менше ніж десять років»;після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«Керівник вищого навчального закладу може безперервно перебувати на посаді не більше двох строків підряд».У зв’язку з цим абзаци другий — шостий вважати відповідно абзацами третім — сьомим;абзац третій після слів «кожні сім років» доповнити словами «не пізні­ше ніж за один місяць до закінчення дії контракту керівника вищого навчаль­ного закладу. Термін перебування на посаді виконувача обов’язків керівника вищого навчального закладу не може перевищувати трьох місяців»;абзац п’ятий після слів «умовах контракту» доповнити реченням «Якщо вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу подано власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на затвердження одну кандидатуру, яка набрала більше 50 % голосів виборців, власник або уповноважений ним орган зобов’язаний призначити цю кандидатуру на посаду керівника вищого навчального закладу»;в абзаці шостому слова «виборів» замінити словами «голосування»;після абзацу сьомого доповнити абзацом такого змісту:«Виконувач обов’язків керівника вищого навчального закладу призначається на строк, необхідний для оголошення конкурсу, проведення голосування вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу, а в разі необхідності — і на строк повторного оголошення конкурсу, повторного проведення голосування вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого на­вчального закладу та затвердження власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) нового керівника вищого на­вчального закладу, та не може перевищувати трьох місяців».У зв’язку з цим абзаци сьомий — восьмий вважати відповідно абзацами дев’ятим — десятим;абзац дев’ятий викласти в такій редакції:«Якщо на посаду керівника університету, академії, коледжу претендує одна кандидатура, то вищий колегіальний орган громадського самоврядування подає власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу цю кандидатуру для затвердження на посаду керівника вищого на­вчального закладу за умови, що вона набрала 50 % голосів плюс один від статутного складу вищого колегіального органу громадського самоврядування вищого навчального закладу під час голосування»;

2) у частині другій: в абзаці першому слова «вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації» замінити словами «професійного коледжу», після слів «володіти» доповнити словами «та послуговуватися», після слів «вищу освіту» доповнити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня магістра», а слово «профілю» замінити словом «типу»;після абзацу першого доповнити абзацом такого змісту:«Керівник професійного коледжу може безперервно перебувати на посаді не більше двох строків підряд».У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом третім;в абзаці третьому слова «вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації» замінити словами «професійного коледжу», після слів «кожні п’ять років» доповнити словами «не пізніше ніж за один місяць до закінчення дії контракту керівника вищого навчального закладу. У разі якщо дія контракту керівника вищого навчального закладу закінчується під час канікул, конкурс на заміщення посади керівника продовжується»;друге речення абзацу третього вважати абзацом четвертим та доповнити новим реченням «Термін перебування на посаді виконуючого обов’язки керівника вищого навчального закладу не може перевищувати трьох місяців».У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом п’ятим;в абзаці п’ятому слова «вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації» замінити словами «професійного коледжу»,а слова «однієї третини» замінити словами «30 %»;після абзацу п’ятого доповнити новим абзацом такого змісту:«Якщо вищим колегіальним органом громадського самоврядування професійного коледжу подано власнику (власникам) або уповноваженому ним (ними) органу (особі) на затвердження одну кандидатуру, яка набрала більше 50 % голосів виборців, власник або уповноважений ним орган (особа) зобов’язана призначити цю кандидатуру на посаду керівника вищого навчального закладу».У зв’язку з цим абзац четвертий вважати абзацом сьомим;

в абзаці сьомому слова «вищого навчального закладу першого або другого рівня акредитації» замінити словами «професійного коледжу»;

3) доповнити частиною третьою такого змісту:

«3. Обрання, затвердження та звільнення з посади керівника коледжу, професійного коледжу, які є структурними підрозділами університету, академії, здійснюється в порядку, передбаченому частиною першою та другою цієї статті.

Вищий навчальний заклад, структурними підрозділами якого є коледж, професійний коледж, набуває права власника (власників) або уповноваженого ним (ними) органу (особи)».У зв’язку з цим частину третю вважати частиною четвертою;

4) у частині четвертій:в абзаці першому слова «виконуючого обов’язки» замінити словами «виконувача обов’язків», слово «термін» замінити словом «строк», а слова «два роки» замінити словами «один рік»;

5) доповнити частиною п’ятою такого змісту:«Вимоги до кандидата та особливості порядку призначення на посаду керівника вищого військового навчального закладу встановлюється центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий військовий навчальний заклад».

41. У статті 40:

1) у частині першій:абзац перший перед словом «факультету» доповнити словом «інс­титуту»;абзац другий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту», слова «на п’ять» замінити словами «до п’яти», перед словом «факультету» доповнити словом «інституту», слова «на сім» замінити словами «до семи», а перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац третій перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;абзац четвертий перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;

2) у частині другій:абзац перший перед словом «факультету» доповнити словом «інституту», слова «трудовим законодавством» замінити словами «законодав­ством Ук­ра­ї­ни про працю», а перед словом «факультету» доповнити словом «інституту»;

3) у частині третій:абзац перший перед словами «факультету» доповнити словом «інституту»;

4) у частині четвертій:абзац перший перед словом «факультету» доповнити словом «інституту», а слова «виконуючого обов’язки» замінити словами «виконувача обов’язків»;

5) доповнити частиною п’ятою такого змісту:«5. Вимоги до кандидата та порядок призначення на посаду керівника факультету вищого військового навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) встановлюються відповідно до нормативно­правових актів центрального органу виконавчої влади, у підпорядкуванні якого він перебуває, та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки».

42. Текст статті 41 викласти в такій редакції: «Навчально­виховний процес у вищих на­вчаль­них закладах — це сис­тема ор­га­ні­за­цій­них і дидактичних заходів, спрямованих на засвоєння відпо­відної ос­віт­ньо­професійної (освітньо­наукової) програми певного ос­віт­ньо­ква­ліфікаційного (освітньо­наукового) рівня і забезпечення патрі­о­тич­но­го морального, духовного, естетичного та фізичного розвитку особи.Порядок організації навчального процесу у вищих на­вчаль­них закладах визначається нормативно­правовим актом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки».

43. У статті 42:

1) в абзаці другому слово «очна» виключити;

2) в абзаці п’ятому слово «екстернатна» замінити словом «екстернат»;

3) абзаци шостий та сьомий виключити.

44. У статті 43:

1) назву статті після слів «навчального процесу» доповнити словами «та види на­вчаль­них занять»;

2) абзац десятий викласти в такій редакції:«Вищий навчальний заклад може встановлювати інші види на­вчаль­них занять».

45. У статті 44:

1) у частині першій:абзац перший викласти в такій редакції:«Прийом осіб на навчання до вищих на­вчаль­них закладів незалежно від форми власності навчального закладу та джерел оплати за навчання здійснюється на конкурсній основі відповідно до рівня їхніх знань, ви­значеного на підставі зовнішнього незалежного оцінювання, та їхніх здібностей у випадках, передбачених умовами прийому на навчання до вищих на­вчаль­них закладів»;після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«Зовнішнє незалежне оцінювання знань осіб, які бажають здобу­вати вищу освіту на базі повної загальної середньої освіти, здійсню­ється відповідно до порядку, що встановлюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки»;

2) у частині третій:в абзаці першому слова «законодавчими актами» замінити словами «законодавством Ук­ра­ї­ни»;

3) у частині четвертій:в абзаці першому слова «для підготовки фахівців усіх освітньо­квалі­фі­каційних рівнів проводиться відповідно до умов прийому на навчання до вищих на­вчаль­них закладів» замінити словами «проводиться відпо­відно до умов прийому на навчання до вищих на­вчаль­них закладів, затверджених спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки»;в абзаці другому слова «затверджуються його керівником за пого­джен­ням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки» замінити словами «розроблені відповідно до умов прийому на навчання до вищих на­вчаль­них закладів, затверджує його керівник».

46. У статті 45:

1) частину першу викласти в такій редакції:«1. Підставами для відрахування осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах, є:завершення навчання за відповідною освітньо­професійною (освітньо­науковою) програмою;власне бажання;переведення до іншого навчального закладу;стан здоров’я на підставі висновку лікарсько­консультативної комісії;невиконання навчального плану;порушення правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу;

порушення умов контракту;інші випадки, передбачені законодавством»;

2) частину третю викласти в такій редакції:«3. Особи, відраховані з вищих на­вчаль­них закладів, мають право на поновлення на навчання в межах ліцензованого обсягу вищого на­вчального закладу»;

3) частину четверту викласти в такій редакції:«4. Особи, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах, можуть бути переведені з одного вищого навчального закладу до іншого вищого на­вчального закладу в межах відповідного напряму (спеціальності)»;

4) доповнити частиною п’ятою такого змісту:«5. Поновлення до числа студентів осіб, відрахованих із вищих на­вчаль­них закладів, а також переведення осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах, здійснюється під час канікул.Порядок відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах, регулюється нормативно­правовими актами спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки».

47. У статті 46:

1) у назві статті слово «Учасники» замінити словом «Суб’єкти»;

2) в абзаці першому слово «Учасниками» замінити словом «Су­б’єк­тами», після слів «на­вчаль­них закладах» доповнити словом «інші», а слова «(категорійні спеціалісти, старші лаборанти, завідувачі навчальними лабораторіями, методисти та інші)» замінити словами «(наукові працівники, категорійні спеціалісти, завідувачі на­вчаль­них лабораторій, старші лаборанти методисти тощо)».

48. У статті 47:текст статті викласти в такій редакції:«Педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи у професійних коледжах займаються навчальною, методичною, організаційною діяльністю. Науково­педагогічні працівники — особи, які за основним місцем роботи в університетах, академіях, коледжах займаються навчальною, методичною, науковою (науково­технічною, мистецькою) та організаційною діяльністю.Наукова та науково­технічна діяльність науково­педагогічних працівників вищих на­вчаль­них закладів регулюється законодавством Ук­ра­ї­ни про наукову і науково­технічну діяльність».

49. У статті 48:

1) назву статті після слів «науково­педагогічних працівників» доповнити словами «та порядок їх заміщення»;

2) частину першу виключити.

У зв’язку з цим частину другу вважати частиною першою;

3) частину першу викласти в такій редакції:«1. Основними посадами педагогічних працівників є:директор (начальник);заступник директора (начальника);завідувач відділенням (начальник);голова циклової комісії;керівник фізичного виховання;старший викладач;викладач;методист;директор (завідувач) бібліотеки;начальник (завідувач) навчального відділу (частини);завідувач лабораторії, навчально­виробничими майстернями;майстер виробничого навчання».

4) частину другу викласти в такій редакції:«2. Основними посадами науково­педагогічних працівників вищих на­вчаль­них закладів є:

керівник (ректор, президент, начальник, директор, завідувач тощо);заступник керівника (перший проректор, проректор, перший віце­президент, віце­президент, заступник начальника, заступник директора, заступник завідувача), діяльність якого безпосередньо пов’язана з на­вчально­виховним або науковим процесом;

директор філії, навчально­консультаційного центру;заступники директора філії, навчально­консультаційного центру, ді­яль­ність яких безпосередньо пов’язана з навчально­виховним або науковим процесом;керівник вищого навчального закладу післядипломної освіти, його за­ступники;директор (начальник) інституту, його заступники;декан (начальник) факультету, його заступники;керівник навчально­наукового інституту (центру), його заступники;директор (завідувач) бібліотеки;науковий працівник бібліотеки;учений секретар;начальник (завідувач) навчального, навчально­методичного, навчально­виховного управління (відділу, центру, частини), його заступники;завідувач аспірантури, ординатури, інтернатури, підготовчого відділення;завідувач (начальник) кафедри;професор;доцент;старший викладач;викладач;асистент, асистент­стажист;методист.

Повний перелік посад педагогічних, науково­педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Кількість посад педагогічних, науково­педагогічних працівників ви­значається відповідними нормативами чисельності осіб, які навчаються, на одну посаду педагогічного, науково­педагогічного працівника, що встановлюється Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни»;

5) частину третю виключити.У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною третьою;

6) у частині третій перед абзацом першим доповнити новими абзацами такого змісту:

«Посади педагогічних працівників можуть обіймати особи з вищою освітою освітньо­кваліфікаційного рівня магістра, які пройшли спеціальну педагогічну підготовку.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які можуть обіймати посади педагогічних працівників».

У зв’язку з цим абзаци перший — четвертий вважати відповідно абзацами третім — шостим;

6) доповнити частиною четвертою такого змісту:«4. Посади науково­педагогічних працівників можуть обіймати особи, які мають наукові ступені або вчені звання, а також випускники магістратури.

Статутом вищого навчального закладу може бути встановлено додаткові вимоги до осіб, які можуть обіймати посади науково­педагогічних працівників.

При заміщенні вакантних посад науково­педагогічних працівників (завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів, асистентів) укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір.

Порядок проведення конкурсного відбору затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

Порядок заміщення вакантних посад командування і науково­педаго­гічних працівників у вищих військових на­вчаль­них закладах (військових на­вчаль­них підрозділах вищих на­вчаль­них закладів) встановлюється нормативно­правовими актами центральних органів виконавчої влади, у підпорядкуванні яких вони перебувають, та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки.

У виключних випадках вакантні посади науково­педагогічних працівників можуть заміщуватися за трудовим договором до проведення конкурсного заміщення цих посад у поточному навчальному році».

50. У статті 49:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «Кодексом законів» замінити словом «законодавством»;

абзац другий викласти в такій редакції:«Час виконання педагогічним працівником на­вчаль­них, методичних, організаційних та інших трудових обов’язків і час виконання науково­педагогічним працівником на­вчаль­них, методичних, наукових, організаційних та інших трудових обов’язків у поточному навчальному році не повинен перевищувати річний робочий час»;абзац третій та четвертий виключити;після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:«Мінімальний та максимальний обсяг навчального навантаження педагогічного і науково­педагогічного працівника визначається вищим на­вчальним закладом в межах його річного робочого часу, виходячи з нормативів кількості посад відповідно до частини першої та другої статті 48 цього Закону»;

2) у частині другій:в абзаці першому слова «на­вчаль­них занять» замінити словами «навчальної роботи», а після слів «в індивідуальному» доповнити словом «робочому»;після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«Норми часу навчальної роботи визначаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки за погодженням з центральними органами виконавчої влади, які мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади»;

3) частину третю виключити.У зв’язку з цим частину четверту вважати частиною третьою;

4) у частині третій:в абзаці першому слова «та» замінити словом «і», а слово «законом» замінити словом «законодавством».

51. У статті 50:

1) у назві статті слово «та» замінити словом «і»;

2) в абзаці першому слова «відповідно до закону» замінити словами «вищого навчального закладу»;

3) абзац другий перед словом «захист» доповнити словом «на»;

4) абзаци третій — одинадцятий замінити абзацами такого змісту:«брати участь в обговоренні та вирішенні питань, що стосуються діяльності вищого навчального закладу»;«в установленому порядку обирати та бути обраним до Вченої (Пе­да­гогічної) ради вищого навчального закладу, Вченої ради інституту, факультету»;«обирати методи та засоби навчання, що найбільш повно відповідають їхнім індивідуальним особливостям і забезпечують високу якість на­вчального процесу»;«користуватися безоплатно послугами бібліотек, інформаційних фондів, на­вчаль­них та наукових підрозділів, а також послугами соціально­побутових та інших структурних підрозділів вищого навчального закладу відповідно до його статуту та (або) колективного договору»;

«одержувати службове житло в установленому законодавством порядку»;«отримувати пільгові кредити для індивідуального та кооперативного житлового будівництва»;«одержувати державні стипендії»;«брати участь в об’єднаннях громадян».У зв’язку з цим абзац дванадцятий вважати абзацом одинадцятим;

5) в абзаці одинадцятому слово «і» замінити на слово «й», а слово «законами» замінити словом «законодавством»;

6) після абзацу одинадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:«Особливі права педагогічних, науково­педагогічних працівників вищого військового навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий військовий навчальний заклад (військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу), та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки».

52. У статті 51:

1) у назві статті слово «та» замінити словом «і»;

2) після абзацу першого доповнити новим абзацом такого змісту:«дотримуватися статуту вищого навчального закладу, законів, інших нормативно­правових актів».У зв’язку з цим абзаци другий — четвертий вважати відповідно абзацами третім — п’ятим;

3) абзац четвертий після слів «рівень викладання» доповнити словом «на­вчаль­них», слова «у повному обсязі освітньої» замінити словами «освітнпрофесійної (освітньо­наукової)», а слова «відповідної спеціальності» замінити словами «відповідного напряму (спеціальності)»;

4) абзац п’ятий після слів «Конституції Ук­ра­ї­ни» доповнити словами «та державних символів Ук­ра­ї­ни»;

5) абзац п’ятий виключити;після абзацу п’ятого доповнити новими абзацами такого змісту:«розвивати в осіб, які навчаються у вищих на­вчаль­них закладах, самостійність, ініціативу, творчі здібності»;«Особливі обов’язки педагогічних і науково­педагогічних працівників вищого військового навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) визначаються центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий вій­ськовий навчальний заклад (військовий навчальний підрозділ вищого навчального закладу), та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки».

53. У статті 52:

1) абзац перший та другий вважати частиною першою;в абзаці першому слова «освітньо­наукових установах» замінити словами «навчально­наукових установах, вищих на­вчаль­них закладах, а також на підприємствах, в установах, організаціях, органах державної влади і місцевого самоврядування»;

в абзаці другому слово «рідше» замінити словом «менше»;після абзацу другого доповнити новими абзацами такого змісту:

«Результати підвищення кваліфікації та проходження стажування педагогічних і науково­педагогічних працівників враховуються»;

«при проведенні чергової атестації»;«при обранні на посаду за конкурсом чи укладанні трудового до­говору»;

2) доповнити частиною другою такого змісту:«2. Посади педагогічних і науково­педагогічних працівників, які під­вищують кваліфікацію або проходять стажування з відривом від виробництва, на цей період можуть заміщуватись іншими особами без конкурсу на умовах строкового трудового договору (контракту)».

54. У статті 53:

1) абзац перший після слова «інтерни» доповнити словами «лікарі­резиденти», а слова «здобувачі, аспіранти (ад’юнкти) та докторанти» замінити словом «аспіранти»;

2) в абзаці другому слово «(слухач)» виключити, слово «(очною)» ви­ключити, слова «заочною, дистанційною» замінити словами «заочною (дистанційною)», а слова «певних освітнього та освітньо­кваліфікаційного рівнів» замінити словами «вищої освіти певного освітньо­кваліфікаційного рівня»;

3) після абзацу другого доповнити абзацом такого змісту:«Слухач — особа, яка навчається у вищому навчальному закладі на підготовчому відділенні, факультеті (в іншому структурному під­роз­ділі) підвищення кваліфікації працівників, ординатурі або інтернатурі медичних вищих на­вчаль­них закладів. Статус слухача установ системи вищої освіти у частині отримання освітянських послуг дорівнюється до статусу студента вищого навчального закладу відповідної форми навчання».У зв’язку з цим абзаци третій — шостий вважати відповідно абзацами четвертим — сьомим;

4) абзац четвертий викласти в такій редакції:«Курсант — особа, яка в установленому порядку зарахована до військового вищого навчального закладу (військового навчального підрозділу вищого навчального закладу) або іншого вищого навчального закладу з особливими умовами навчання, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни, і навчається з метою здобуття вищої освіти певного освітньо­кваліфікаційного рівня»;

5) в абзаці п’ятому слова «має відповідний освітній, освітньо­кваліфікаційний рівень» виключити, а слова «певних освітнього та освітньо­кваліфікаційного рівнів» замінити словами «вищої освіти певного освітньо­кваліфікаційного рівня»;

6) в абзаці шостому слова «і освітньо­кваліфікаційний рівень» замінити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня», слова «або спеціаліста» виключити, а слова «мистецького профілю» замінити словами «за мистецькими спеціальностями»;

7) в абзаці сьомому слово «повну» замінити словом «вищу», а слова «і освітньо­кваліфікаційний рівень спеціаліста» замінити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня магістра»;

8) після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:«Лікар­резидент — особа, яка має вищу освіту освітньо­кваліфікаційного рівня магістра медичного спрямування, навчається виключно на відповідних клінічних кафедрах з метою отримання кваліфікації лікаря — спеціаліста певної спеціальності відповідно до переліку спеціальностей».У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом дев’ятим;

9) в абзаці дев’ятому слово «повну» виключити, слова «освітньо­кваліфікаційний рівень» замінити словами «освітньо­кваліфікаційного рівня», а слова «спеціаліста або» виключити;

10) абзац восьмий виключити;У зв’язку з цим абзац дев’ятий вважати абзацом десятим;

11) абзац десятий викласти в такій редакції:«Аспірант — особа, зарахована до вищого навчального закладу (наукової установи) для здобуття вищої освіти освітньо­наукового рівня доктора філософії».

12) абзац одинадцятий виключити.

55. У статті 54:

1) у частині першій:після абзацу шостого доповнити новим абзацом такого змісту:«забезпечення гуртожитком відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни».

У зв’язку з цим абзац сьомий вважати абзацом восьмим;після абзацу восьмого доповнити новим абзацом такого змісту:«на відрядження для участі у заходах, що проводяться поза місцем знаходження вищого навчального закладу, у порядку, передбаченому законодавством».У зв’язку з цим абзаци восьмий — десятий вважати відповідно абзацами десятим — дванадцятим;після абзацу дванадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:«участь у діяльності органів громадського самоврядування вищого навчального закладу».У зв’язку з цим абзаци одинадцятий — шістнадцятий вважати відповідно абзацами чотирнадцятим — дев’ятнадцятим;в абзаці чотирнадцятому слово «спеціальністю» замінити словами «напрямом (спеціальністю)», а після слів «освітньо­професійною» доповнити словами «(освітньо­науковою)»;в абзаці шістнадцятому слова «та активну участь у науково­дослідній роботі» замінити словами «науково­дослідній і громадській роботі та спортивні досягнення тощо»;в абзаці вісімнадцятому слово «безкоштовне» замінити словом «безоплатне»;

після абзацу дев’ятнадцятого доповнити новим абзацом такого змісту:«оскарження дій органів управління вищого навчального закладу та їхніх посадових осіб, педагогічних і науково­педагогічних працівників»;

2) у частині другій:абзац перший після слів «формою навчання» доповнити словами «незалежно від форми власності вищого навчального закладу», а слова
«у транспорті, а також на забезпечення гуртожитком» замінити словами «у міському й приміському пасажирському транспорті та міжміському автомобільному і залізничному транспорті на території Ук­ра­ї­ни»;абзац другий після слів «на­вчаль­них закладів» доповнити словами «незалежно від форми власності вищого навчального закладу»;

3) доповнити частиною третьою такого змісту:«3. Права осіб, які навчаються у вищих військових на­вчаль­них закладах (військових підрозділах вищих на­вчаль­них закладів), встановлюються центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого вони перебувають, та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки».

56. У статті 55:

1) у частині першій:абзац другий викласти в такій редакції:«додержуватися законодавства Ук­ра­ї­ни, статуту та правил внутрішнього розпорядку вищого навчального закладу»;після абзацу другого доповнити новим абзацом такого змісту:«виконувати вимоги з охорони праці, техніки безпеки, виробничої санітарії, протипожежної безпеки, передбачені відповідними правилами та інструкціями».У зв’язку з цим абзац третій вважати абзацом четвертим;

2) доповнити частиною другого такого змісту:«2. Обов’язки осіб, які навчаються у вищих військових на­вчаль­них закладах (військових підрозділах вищих на­вчаль­них закладів), встановлюються центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого вони перебувають, та спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки».

57. Текст статті 56 викласти в такій редакції:«Держава створює умови для реалізації випускниками вищих на­вчаль­них закладів права на працю, забезпечує гарантії рівних можливостей щодо вибору місця роботи, виду трудової діяльності з урахуванням здо­бутої вищої освіти відповідно до суспільних потреб.

Випускнику вищого навчального закладу, який навчався за державним замовленням і здобув вищу освіту певного освітньо­кваліфікаційного (освітньо­наукового) рівня, гарантується працевлаштування на підставі направлення на роботу відповідно до угоди, укладеної між замовником, вищим навчальним закладом та випускником. Такому випускникові за рахунок замовника забезпечується: виплата допомоги на облаштування у розмірі трьох посадових окладів за посадою, на яку працевлаштовується випускник; заробітна плата у розмірі не менше прожиткового мінімуму; надання житла відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни. Випускники, які навчалися за державним замовленням і уклали відповідну угоду, повинні відпрацювати за місцем призначення не менше двох років.

Якщо випускник вищого навчального закладу навчався за кошти фізичної (юридичної) особи, його працевлаштування здійснюється відповідно до укладеної угоди між цією особою, вищим навчальним закладом та випускником.Порядок працевлаштування випускників вищих на­вчаль­них закла­дів, а також Типова угода про підготовку і працевлаштування випуск­ників затверджуються Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.Випускники вищих військових на­вчаль­них закладів (військових на­вчаль­них підрозділів вищих на­вчаль­них закладів) з числа військовослужбовців направляються для подальшого проходження військової служби відповідно до законодавства».

58. У статті 57:

1) у частині першій:в абзаці третьому слова «Закону Ук­ра­ї­ни «Про зайнятість населення» замінити словами «законодавства Ук­ра­ї­ни»;абзац четвертий після слів «зарахування до» доповнити словом «педагогічного», а слова «на­вчаль­них обов’язків» замінити словами «на­вчального навантаження».

59. Назву та текст розділу IX викласти у такій редакції:«РОЗДІЛ ІХ. НАУКОВІ СТУПЕНІ ТА ВЧЕНІ ЗВАННЯ НАУ­КО­ВИХ І НАУКОВО­ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ

Стаття 58. Наукові ступені

1. Науковими ступенями є:доктор філософії;доктор наук.

Науковий ступінь доктора філософії присуджується особі, яка здобула вищу освіту освітньо­наукового рівня доктора філософії та публічно захистила дисертацію в спеціалізованій Вченій раді. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора філософії затверджується Вищою атестаційною комісією Ук­ра­ї­ни.

Науковий ступінь доктора наук присуджується особі, яка має науковий ступінь доктора філософії, на основі публічного захисту дисертації в спеціалізованій Вченій раді за результатами циклу наукових робіт, опублікованих у провідних наукових виданнях Ук­ра­ї­ни і світу, мають вагоме теоретичне та (або) практичне значення у розвитку окремої галузі науки, отримали національне та міжнародне визнання. Рішення спеціалізованих вчених рад про присудження наукового ступеня доктора наук затвер­джується Вищою атестаційною комісією Ук­ра­ї­ни.

Зразки державних документів про присудження наукових ступенів затверджуються Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Стаття 59. Спеціалізовані вчені ради

1. Спеціалізовані вчені ради є основною ланкою в системі атестації наукових і науково­педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

Спеціалізовані вчені ради утворюються за рішенням Вищої атестаційної комісії Ук­ра­ї­ни в університетах, академіях, в інших установах, які проводять наукові, науково­технічні дослідження, мають високий рівень кадрового та матеріально­технічного забезпечення для підготовки наукових і науково­педагогічних кадрів вищої кваліфікації.

2. До складу спеціалізованих вчених рад для захисту дисертацій включаються вчені, які мають науковий ступінь доктора філософії, док­тора наук.

3. Порядок створення і діяльності спеціалізованих вчених рад визначається Вищою атестаційною комісією Ук­ра­ї­ни.

Стаття 60. Вчені звання

Вченими званнями є:ад’юнкт;доцент;професор.

Вчене звання ад’юнкта на основі рішення Вченої (наукової, науково­технічної, технічної) ради, яка діє в системі Міністерства, іншого цент­рального органу виконавчої влади або установи, присвоює Вища атестаційна комісія Ук­ра­ї­ни у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Вчене звання доцента або професора на основі рішення Вченої (наукової, науково­технічної, технічної) ради, яка діє в системі Міністерства, іншого центрального органу виконавчої влади або установи, присвоює спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади в галузі освіти і науки у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни.

Зразки державних документів про присвоєння вчених звань затвер­джуються Кабінетом Міністрів Ук­ра­ї­ни».

60. Назву розділу Х перед словами «НАУКОВА І НАУКОВО­ТЕХ­НІЧ­НА» доповнити словами «ТА ІННОВАЦІЙНА».

61. Назву та зміст статті 61 викласти в такій редакції:

«Стаття 61. Мета і завдання наукової, науково­технічної та інноваційної діяльності у вищих на­вчаль­них закладах

1. Наукова, науково­технічна та інноваційна діяльність у вищих на­вчаль­них закладах є невід’ємною складовою освітньої діяльності і здій­снюється з метою інтеграції наукової, навчальної та виробничої діяльності в системі вищої освіти. Здійснення наукової та науково­технічної діяльності університетами, академіями, коледжами є обов’язковим.

Суб’єктами наукової, науково­технічної та інноваційної діяльності вищих на­вчаль­них закладів є наукові, науково­педагогічні працівники й аспіранти.

2. Основною метою наукової, науково­технічної та інноваційної ді­яльності є отримання нових наукових знань шляхом здійснення наукових досліджень і розробок та їх спрямування на створення і впровадження нових конкурентоспроможних технологій, техніки, матеріалів тощо для забезпечення інноваційного розвитку економіки.

3. Основними завданнями наукової, науково­технічної та інноваційної діяльності вищих на­вчаль­них закладів є:одержання конкурентоспроможних наукових і науково­прикладних результатів;застосування нових наукових, науково­технічних знань при підготовці фахівців з вищою освітою».

62. Після статті 61 доповнити статтею 611 такого змісту:

«Стаття 611. Інтеграція наукової та науково­технічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів і наукових установ Національної академії Ук­ра­ї­ни, галузевих академій наук

1. Інтеграція наукової та науково­технічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів і наукових установ Національної академії Ук­ра­ї­ни, галузевих академій наук здійснюється з метою розробки пріоритетних наукових програм, наукових досліджень, експериментальних розробок тощо на засадах поєднання кадрових, фінансових та організаційних ресурсів відповідно до чинного законодавства.

2. Основними напрямами інтеграції наукової та науково­технічної діяльності вищих на­вчаль­них закладів і наукових установ Національної академії Ук­ра­ї­ни, галузевих академій наук є:участь у розробці й реалізації державних цільових програм економічного і соціального розвитку;проведення спільних наукових досліджень, експериментальних роз­робок тощо;участь у створенні науково­на­вчаль­них, науково­дослідних об’єднань та інших організаційних форм кооперації;

просування сумісно створених інноваційних продуктів у виробни­цтво, інші галузі економіки тощо;забезпечення права інтелектуальної власності на результати наукової та науково­технічної діяльності;спільна видавнича діяльність».

63. У назві статті 62 після слів «науковою, науково­технічною» доповнити словами «та інноваційною».

1) у частині першій викласти в такій редакції:«1. Наукова, науково­технічна та інноваційна діяльність у вищих на­вчаль­них закладах проводиться і фінансується відповідно до цього За­кону, законів Ук­ра­ї­ни «Про освіту», «Про наукову і науково­технічну ді­яль­ність» та «Про інноваційну діяльність»;

2) у частині другій:в абзаці першому після слів «наукової, науково­технічної» доповнити словами «та інноваційної»;в абзаці другому після слів «наукової, науково­технічної» доповнити словами «та інноваційної» замість слів «проведення наукової роботи» записати слова «наукових досліджень і розробок»;

після абзацу третього доповнити абзацами такого змісту:«приймає рішення про створення науково­на­вчаль­них та науково­ виробничих об’єднань, що здійснюють наукову, науково­технічну та інноваційну діяльність спільно з науковими установами Національної академії наук Ук­ра­ї­ни, галузевих академій, наукових та науково­тех­нологічних парків, бізнес­інкубаторів, мистецьких творчих майстерень тощо»;«створює науково­дослідні об’єднання для здійснення наукової, науково­технічної та інноваційної діяльності за пріоритетними напрямами науки і техніки»;«розробляє цільові державні програми, спрямовані на оснащення вищих на­вчаль­них закладів сучасними приладами, навчальними лабораторіями, інформаційно­телекомунікаційними мережами тощо»;

3) у частині третій:в абзаці першому речення «У першочерговому порядку фінансуються фундаментальні та пошукові дослідження, а також науково­дослідні роботи, що виконуються в рамках пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки» виключити;

4) у частині четвертій:після слів «наукова, науково­технічна» доповнити словами «та інноваційна»;

5) у частині п’ятій:в абзаці першому слова «третього або четвертого рівня акредитації» виключити, а слово «провадиться» замінити словом «проводиться».

64. Після статті 62 доповнити статтею 621:«Стаття 621. Організаційні форми здійснення наукової, науково­технічної та інноваційної діяльності

Наукова, науково­технічна та інноваційна діяльність може здійснюватися безпосередньо вищими навчальними закладами або через створені ни­
ми унітарні підприємства, предметом діяльності яких є виключно доведення результатів наукової та науково­технічної діяльності вищого на­вчального закладу до стану інноваційного продукту і його подальша комерціалізація».

65. Після статті 621 доповнити статтею 622:«Стаття 622. Права інтелектуальної власності на результати наукової, науково­технічної діяльності та їх захист

Реалізація та захист прав вищих на­вчаль­них закладів щодо результатів власної наукової та науково­технічної діяльності здійснюються відповідно до законодавства про інтелектуальну власність, наукову, науково­технічну, а також інноваційну діяльність».

66. У статті 63:

1) у частині першій:в абзаці першому слова «діяльності, передбаченої його статутом» замінити словами «його статутної діяльності», слово «його» виключити, після слова «організаційно­правової форми» доповнити словами «вищого навчального закладу», а після слова «обладнання» доповнити словами «земельні ділянки»;

2) у частині другій:після абзацу першого доповнити абзацом такого змісту:«за державним і комунальним вищим навчальним закладом закріп­люється безоплатне користування виділеними йому в установленому законодавством Ук­ра­ї­ни порядку земельними ділянками».У зв’язку з цим абзаци другий — четвертий вважати відповідно абзацами третім — п’ятим;абзац третій після слів «або передачі» доповнити словами «у власність»;

3) у частині четвертій:в абзаці першому слова «до законів» замінити словами «до законодавства Ук­ра­ї­ни»;

4) у частині п’ятій:в абзаці першому слово «законами» замінити словами «законодав­ством Ук­ра­ї­ни»;в абзаці третьому слово «провадити» замінити словом «проводити»;після абзацу третього доповнити абзацом такого змісту: «використовувати майно, передане в оперативне управління, у тому числі для ведення господарської діяльності, надання майна в оренду та в користування відповідно до законодавства».У зв’язку з цим абзаци четвертий — сьомий вважати відповідно абзацами п’ятим — восьмим;після абзацу восьмого доповнити абзацами такого змісту:«використовувати окремі особисті немайнові права та майнові права на об’єкти інтелектуальної власності, створені в межах вищого на­вчального закладу як результат здійснення наукової, науково­техніч­ної та ін­шої діяльності і зареєстровані у порядку, визначеному законодав­ством;відкривати рахунки, у тому числі депозитні, у національній та іноземній валюті відповідно до законодавства Ук­ра­ї­ни, користуватися банків­ськими кредитами без урахування обмежень на право отримання запозичень, встановлених статтею 21 Бюджетного кодексу Ук­ра­ї­ни»;

5) доповнити частиною шостою такого змісту:«До придбання (закупівлі) товарів, робіт та послуг за рахунок коштів вищого навчального закладу не застосовуються процедури тендерної закупівлі, передбачені законодавством»;

6) доповнити частиною сьомою такого змісту:«Вищий навчальний заклад може бути наймачем та (або) наймодавцем майна.Вищий навчальний заклад не може передавати в оренду майно, що забезпечує виконання ним статутного виду діяльності.Передача в оренду державним та комунальним вищим навчальним закладом закріплених за ним на правах оперативного управління об’єктів власності, а також земельних ділянок, здійснюється без права їх викупу.

Кошти, отримані вищими навчальними закладами державної та ко­му­нальної форм власності як орендна плата, в повному обсязі використовуються цим закладом на забезпечення та розвиток навчального процесу»;

7) доповнити частиною восьмою такого змісту:«Особливості правового режиму майна вищих військових на­вчаль­них закладів (військових на­вчаль­них підрозділів вищих на­вчаль­них закла­­дів) встановлюються центральним органам виконавчої влади, у під­по­ряд­ку­ван­ні якого перебувають вищі військові навчальні заклади (вій­ськові навчальні підрозділи вищих на­вчаль­них закладів) за погоджен­ням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки».

67. У статті 64:

1) у частині першій:в абзаці другому слово «фахівців» замінити словом «кадрів»;в абзаці третьому слова «(штатна чисельність співробітників, співвідношення кількості студентів і викладачів, навчальне навантаження викладачів, розміри земельних ділянок, фінансування наукових досліджень, утримання на­вчаль­них аудиторій і лабораторій, бібліотек та фондів наукової і навчальної літератури, фінансування капітального будівництва, ремонту і утримання будівель і спортивно­оздоровчих споруд, придбання технічних засобів навчання та методичного забезпечення навчального процесу тощо)» виключити; слово «диференційованих» замінити словом «диференційовано», слова «статусу рівня акредитації» виключити; після слів «вищого навчального закладу» доповнити словами «в галузі знань», слово «фахівців» замінити словом «кадрів»; а слова «вищої кваліфікації» виключити;абзац четвертий викласти в такій редакції:«Фінансування за рахунок видатків Державного бюджету Ук­ра­ї­ни підготовки кадрів з вищою освітою за напрямами і спеціальностями відповідних освітньо­кваліфікаційних (освітньо­наукового) рівнів у вищих на­вчаль­них закладах державної форми власності здійснюється з урахуванням державного замовлення, визначеного в обсягах, необхідних для забезпечення на кожні десять тисяч населення навчання не менше ста студентів професійних коледжів та ста вісімдесяти студентів в університетах, академіях, коледжах»;

2) у частині другій:слова «що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищих на­вчаль­них закладів» виключити;

3) у частині третій:в абзаці першому після слів «їхніми власниками» доповнити словом «(засновниками)»;

4) у частині п’ятій:абзац перший після слів «заклади державної» доповнити словами «та комунальної», слова «вищі навчальні заклади, що перебувають у власності Автономної Республіки Крим, та вищі навчальні заклади комунальної форми власності використовують кошти» замінити словами «в по­рядку, встановленому законодавством, самостійно визначають напрями та порядок використання коштів, отриманих ними за рахунок», після слова «законодавством» доповнити словами «в тому числі», після слів «своїх працівників» доповнити словами «проведення фундаментальних і прикладних досліджень, прикладних розробок»;після абзацу першого доповнити абзацом такого змісту:«Невикористані державним (комунальним) вищим навальним закладом в поточному фінансовому році кошти не можуть бути вилучені до дер­жавного (місцевого) бюджету або включені у рахунок фінансування на наступний фінансовий період»;

5) у частині шостій:абзаци перший — четвертий вилучити.У зв’язку з цим абзаци п’ятий — шостий вважати відповідно абза­цами першим — другим;

в абзаці першому слово «(очною)» виключити, а слова «у розмірі не менше ніж два неоподаткованих мінімуми прибутків громадян» виключити;

в абзаці другому слова «кандидата наук» замінити словами «доктора філософії»;

6) в частині восьмій:в абзаці першому слово «фахівців з» замінити словом «кадрів», а після слів «освітньо­кваліфікаційними» замінити словами «освітньо­науковим»;абзац другий вилучити;

7) доповнити частинами дев’ятою та десятою такого змісту:«9. Залучення вищими навчальними закладами державної та комунальної форми власності додаткових джерел фінансування від надання дозволених законодавством платних послуг та з інших джерел не тягне за собою зниження нормативів та розмірів фінансування, передбачених у відповідних бюджетах.

10. До коштів, отриманих вищим навчальним закладом державної та комунальної форм власності від надання дозволених законодавством платних послуг та з інших джерел, не застосовуються обмеження щодо використання коштів спеціального фонду бюджету, передбачені статтями 13,
23, 57 Бюджетного кодексу Ук­ра­ї­ни».

68. У статті 65:

1) в абзаці третьому слово «рамках» замінити словами «в межах»;

2) після абзацу третього доповнити новими абзацами такого змісту:«Розмір плати за весь строк навчання або надання додаткових освітніх послуг встановлюється у договорі, що укладається між вищим на­вчальним закладом та особою, яка навчатиметься, або фізичною (юридичною) особою, котра оплачуватиме навчання або надання додаткових ос­вітніх послуг, і може змінюватися протягом усього строку навчання з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік. Типовий договір затверджується спеціально уповноваженим центральним органом у галузі освіти і науки.

Плата за навчання або за надання додаткових освітніх послуг може вноситися за весь строк навчання або надання додаткових освітніх послуг повністю, одноразово або, за згодою сторін, частками, тобто по семестрах та щорічно. Розмір плати за весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг у разі повної одноразової сплати авансом не може змінюватися протягом усього строку навчання. У разі сплати частками розмір плати на кожному навчальному курсі перераховується на початок кожного навчального року з урахуванням офіційно визначеного рівня інфляції за попередній календарний рік.

Розмір плати за рік і весь строк навчання або за надання додаткових освітніх послуг публікується в загальнодержавних друкованих засобах масової інформації та інформаційних збірниках спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади в галузі освіти і науки та інформаційних джерелах вищих на­вчаль­них закладів».

69. У статті 66:

1) у назві статті слова «у галузі» замінити словом «щодо»:

2) абзац перший викласти в такій редакції:«Держава на виконання статті 9 Конституції Ук­ра­ї­ни з метою гармонізації національних законодавчих та інших нормативно­правових актів Ук­ра­ї­ни в галузі вищої освіти й імплементації найважливіших положень загальновизнаних міжнародних документів на європейському просторі вищої освіти підтверджує пріоритетність норм міжнародних договорів та угод, які підписуються від імені Ук­ра­ї­ни»;

3) після абзацу першого доповнити абзацами другим — восьмим такого змісту:«З метою розвитку міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти і науки та інтеграції до світового освітнього простору держава сприяє:впровадженню механізмів гарантії якості вищої освіти для створення необхідної взаємодовіри, гармонізації систем оцінювання якості вищої освіти Ук­ра­ї­ни та Європейського простору вищої освіти;адаптації національної рамки кваліфікацій до Європейської рамки кваліфікацій для забезпечення прозорості кваліфікацій, академічної та професійної мобільності в Європейському просторі вищої освіти;

взаємодії Мережі українських центрів інформації про академічні мобільність та визнання з Європейською мережею національних центрів інформації про академічні мобільність та визнання;просуванню на міжнародному ринку результатів наукових, технічних, технологічних та інших розробок вищих на­вчаль­них закладів, продажу їхніх патентів та ліцензій;залученню коштів міжнародних фондів, установ, громадських організацій тощо для виконання у вищих на­вчаль­них закладах наукових, освітніх та інших програм.Держава здійснює заходи щодо розвитку та зміцнення взаємовигідного міжнародного співробітництва в галузі вищої освіти і науки в рамках двосторонніх та багатосторонніх міжнародних договорів і угод».У зв’язку з цим абзац другий вважати абзацом дев’ятим;

4) абзац дев’ятий після слів «науково­технічної діяльності» доповни­ти словами «а також виконання міжнародних на­вчаль­них і наукових програм і проектів зі звільненням від оподаткування».

70. У статті 67:

1) у частині другій:абзац другий після слів «міждержавного» доповнити словом «і міжуніверситетського», а слова «аспірантами, педагогічними, науково­педагогічними та науковими працівниками» замінити словами «док­то­рантами, педагогічними, науковими та науково­педагогічними працівниками»;

після абзацу сьомого доповнити новим абзацом такого змісту:«створення спільних освітніх і науково­дослідницьких програм з іноземними вищими навчальними закладами та видачі документів про освіту».У зв’язку з цим абзац восьмий вважати абзацом дев’ятим;в абзаці дев’ятому слова «науково­педагогічних» замінити словами «педагогічних, наукових та науково­педагогічних працівників»;після абзацу дев’ятого доповнити новими абзацами такого змісту:«залучення педагогічних, наукових та науково­педагогічних працівників іноземних вищих на­вчаль­них закладів для участі у педагогічній, науковій та науково­педагогічній роботі у вищих на­вчаль­них закладах Ук­ра­ї­ни;сприяння академічній мобільності студентів, які навчаються за спільними з іноземними вищими навчальними закладами програмами»;

2) доповнити частиною третьою такого змісту:«3. Для здійснення міжнародного співробітниц