Діяльність Комітету

21 жовтня 2015, 11:33

Стенограма круглого столу на тему: "Проблеми діяльності вищих навчальних закладів, евакуйованих з Донецької та Луганської областей" від 07 липня 2015 року

СТЕНОГРАМА

круглого столу на тему: "Проблеми діяльності вищих навчальних закладів, евакуйованих з Донецької та Луганської областей"

у Комітеті з питань науки і освіти

від 07 липня 2015 року

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Шановні колеги, доброго дня!

Організаційне питання, поки що. У нас буде тривати пряма трансляція телеканалу "Рада". І велике прохання, щоб були відключені всі мобільні  телефони, принаймні на беззвучний режим, якщо ви чекаєте якусь важливу інформацію.  Якщо ви можете  його зовсім виключити,  буде добре, бо кажуть наші фахівці з телеканалу "Рада",  що їм фонять ці телефони, і потім   звук поганий.   І не забувайте, коли ви будете говорити, включати мікрофон, інакше  вас не буде  чути в ефірі  трансляції. Дякую.

 

Модератор засідання: народний депутат О.М.РЯБЧИН

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановні колеги! Верховна Рада України, Комітет з питань освіти та науки Верховної Ради та Міністерство освіти та науки вітають вас на круглому столі, який присвячений проблемам діяльності вищих навчальних закладів, евакуйованих з Донецької та Луганської областей. Мене зовуть Рябчин Олексій, я представляю фракцію "Батьківщини" і також я представлю Донецький національний університет, де я є доцентом. Саме тому для мене питання евакуйованих вузів є питанням особистим, тому що я бачив на власні очі, як це траплялося рік тому.

Наш круглий стіл буде складатися з трьох панелів. Перша панель –  де ми почуємо загальний стан проблеми правової та законодавчої бази евакуйованих вишів; у другій частині ми послухаємо погляд евакуйованих вузів і заслухаємо ректорів та керівників наукових установ, які переїхали; і третя секція, вона також важлива, тому що ми почуємо погляд студентів на їх проблеми. І для мене це дуже важливо, тому що це інклюзивний підхід, який ми хочемо бачити. Тому що у студентів, у студентського самоврядування є унікальна можливість створити вузи, створити власні виші буквально з нуля. Тому що ми всі віримо, що ці вищі навчальні заклади, вони повернуться додому. І ми дуже бажаємо, щоб вони повернулися сильнішими, більш якіснішими, і ми як Верховна Рада та як міністерство зробимо все для цього.

Я буду модерувати першу панель і передаю слово Гриневич Лілії Михайлівна, голові Комітету Верховної Ради з питань освіти та науки. Лілія Михайлівна, у вас 10 хвилин. І після, ми заслухаємо ще п'ять виступів і розпочнемо панельну дискусію, де буде можливість задати питання та виступи, якщо хтось бажає виступити на панельній дискусії. Будь ласка,  передавайте записки, ми заслухаємо всіх. Дякую.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Доброго дня, шановні колеги! Я щиро вітаю ще раз всіх присутніх з цього надзвичайно важливого і актуального питання. Очевидно, що твій дім – там, де твоє серце. І тут зібралися, без перебільшення, всі ті, хто віддали своє серце Україні і зробили дуже серйозний, принциповий вибір, який, звичайно, не завжди додав комфорту життю. І тому, наше спільне завдання, зробити все, щоб наново допомогти облаштувати життя, разом відбудувати наш спільний дім, незважаючи на те, що зараз триває російська агресія і в частині України, без перебільшення, йдуть військові дії.

Дуже багато треба зробити в цьому сенсі і в нашій сфері освіти. Другого квітня наш комітет провів виїзне засідання у Сєверодонецьку і вже тоді там, ми розпочали роботу над частиною нормативних документів, які повинні посприяти нормальному облаштуванню і розвитку евакуйованих вищих навчальних закладів і інститутів.

Також ми виїжджали з депутатами і до Маріуполя і досліджували, яка ситуація так? Звичайно проблем вистачає. У нас, на початку 2013-2014 навчального року у Донбасі діяло 107  вищих навчальних закладів. Станом на 1 червня 2015 року із зони АТО виведено 16 вищих навчальних закладів та 10 наукових установ.

Зрозуміло, що хороший університет, а щодо вищих навчальних закладів – це саме університети, заклади Ш-ІV рівня акредитації. Хороший університет – це складний організм, це лабораторії, дослідницькі експериментальні бази, наукові школи. І це, власне, нагадує цю ситуацію, якщо ви маєте столітнє дерево чи його можна висмикнути із корінням і пересалити в інше місце, і щоб це відбулося дуже швидко? Очевидно, що це дуже складний процес і нам доводиться його здійснювати. Евакуйовані найкращі виші з багатими академічними традиціями – Донецький національний університет, Луганський національний університет імені Шевченка, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, Донецький національний університет економіки і торгівлі імені Туган-Барановського та інші, можна перераховувати. Будь-який університет – це насамперед люди, а потім приміщення і обладнання. І таким чином, можна ранджувати ці типи проблем, які сьогодні відбуваються в цих установах.

Отже, перше завдання гуманітарне – це забезпечся елементарних соціально-побутових умов для студентів і викладачів. Це дуже складна проблема – проблема фонду гуртожитків, фонду приміщень. І в цьому сенсі нам дуже потрібне партнерство і партнерство чинних вищих навчальних закладів і наукових установ, які є на території України і які можуть посприяти, а також партнерство місцевих адміністрацій, які можуть допомогти з приміщеннями так, як це сталося у місті Вінниці для Донецького університету.

Друге  завдання – це зберегти інституційну спроможність вишів. Нам треба дати їм час на адаптацію, це стосується як ліцензійних умов і питання акредитації, нормативів, чисельність студентів на викладача. Ясно, що ці нормативи не можна застосовувати до евакуйованих вищих навчальних закладів, точнісінько так я думаю, що наші рекомендації сьогоднішнього круглого столу також обов'язково враховує це питання. Нам потрібно вносити зміни до постанови 65 Кабінету Міністрів, тому що вона повністю гальмує для нас можливість дообладнання цих вищих навчальних закладів  і наукових установ за державні кошти. А вони потрапили у виключну ситуацію, і це обов'язково треба враховувати.

Точнісінько так само,  як нам необхідно цього пленарного тижня, останнього, який вже залишився  на цій сесій, прийняти законопроект, який внесений до парламенту, який ми готували спільно з Максимом Віталійовичем Сріхою, заступником міністра  з питань науки, з приводу    можливості ввезення обладнання  для наукових установ і вищих навчальних закладів, що були евакуйовані,  без мита. Це теж   дуже серйозна справ, яка гальмує для нас навіть ту допомогу, яку нам можуть дати закордонні інституції.

Так само державні закупівлі.  Я хочу повідомити, що 30  червня ми прийняли   в першому читанні зміни до законів в сфері  державних  закупівель, і планується підвищити вартісний поріг для закупівлі товарів до 200 тисяч гривень, а для  робіт –  до 1 мільйону   200 тисяч  гривень. Це дуже важливо також в цьому сенсі для таких  установ, які мусять розвивати зараз свою базу обладнання.

І зрозуміло, ще одне важливе завдання – це створити умови для  розвитку. Закон про вищу освіту, який ми недавно в цій залі обговорювали, він створює ці умови, але поки що неповною мірою, тому що знову нам бракує нормативно-правової бази. Якщо ми не можемо виводити власні кошти на свої рахунки  і розпоряджатися цими коштами, а це передбачено  Законом про вищу освіту, це також гальмує процес розвитку.

Шановні колеги, за браком часу  я не буду перераховувати   всі решту рекомендацій, вони  є у ваших матеріалах, зверніть увагу.  Ми спробували  консолідувати всі рекомендації, які можуть бути для Верховної Ради, для уряду, для  міністерства. Будь ласка, коли ми зараз будемо працювати з обговоренням, ви можете  на щось вказати, якусь позицію підсилити, або заперечити.

Я б хотіла скористатись нагодою і подякувати усім, хто небайдуже ставиться до цих  установ, цих вищих навчальних закладів, людей, які там працюють і навчаються, бо  вони потрапили в дуже складні життєві обставини. Це ті місцеві адміністрації, які йдуть їм на зустріч, це ті вищі навчальні заклади і наукові установи, які ділять з ними приміщення, а також заохочують користуватися спільно аудиторіями, обладнанням. Я хочу подякувати міжнародним організаціям, посольствам, до речі, тут є присутні представники посольств, Міжнародному фонду "Відродження", всім тим, хто не байдужі і надають реальну конкретну допомогу евакуйованим вищим навчальним закладам і науковим установам.

Я сподіваюсь, що сьогоднішнє наше обговорення привнесе ще більше ясності і точних позицій до вирішення цієї проблеми через конкретні рекомендації. А головне, я б дуже хотіла, щоб ми з вами тут, ті, хто тут присутні, створили спільноту людей, які не просто спродокують рекомендації, а будуть потім вимагати від уряду, від усіх відповідальних інституцій, щоб ці рекомендації виконувалися і бути драйверами цього процесу розвитку таких вищих навчальних закладів і наукових установ. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Лілія Михайлівна. І дякую вам за те, що ви, знаєте, дуже багато наших колег у владі застосовують такий територіальний підхід до проблеми Сходу, а ви боретесь за серця та уми людей, і це дуже важливо. І я знаю, що, також хочу надати слово Совсун Інні Романівні, першому заступнику міністра освіти і науки. Я знаю, що для неї також питання переміщених вузів – це питання національної безпеки та національної гідності і питання розвитку.

Тому, Інна Романівна, вам слово.

 

СОВСУН І.Р.  Доброго дня, шановні друзі, колеги! Я рада бачити вас, багато кого вже не вперше за останній рік, я бачу, багато облич людей, з якими ми спілкувалися, ще починаючи з минулого літа і восени, коли приїздили ініціативні групи від вищих навчальних закладів і казали, що ми не хочемо залишатися там, ми готові розірвати всі свої попередні зв'язки, розірвати дружні зв'язки, в тому числі з людьми, з якими ми десятиліттями працювали пліч-о-пліч, і зробити свій власний політичний вибір на користь України.

Я пам'ятаю, коли перші рази до мене приїздили з ініціативних груп від університетів, для мене перше питання, яке завжди стояло, це питання безпеки тих людей, котрі здійснювали переїзд і евакуацію вищих навчальних закладів. Я вам чесно скажу, що я страшенно переживала, що з кимось з тих хто брався за евакуацію і це не завжди були ректори університетів. В якихось випадках це очолювали ректори і це, звичайно, значно спрощувало процес, хоча вони, звичайно, так само залишалися під значною небезпекою. В окремих випадках це були просто професори, завідувачі кафедри, мужні чоловіки і жінки, котрі робили свій вибір на користь України і розпочинали процес евакуації.

І безперечно цей процес не завжди йшов легко і ми всі пам'ятаємо скільки бюрократичних перепон, в тому числі,  довелося подолати для того, щоб переоформитися, для  того, щоб отримати, відновити якусь частину документів. І те, що сьогодні ми зібралися тут, і зібралося нас досить багато свідчить про  те, що якоюсь мірою нам спільно, спільними зусиллями вдалося здійснити евакуацію в тих рамках, звичайно, які дозволяла реальність.

Тому я хочу приєднатися до слів колег і подякувати вам за вашу мужність і за вашу позицію. І від імені всієї влади перепросити за те, що можливо процес далеко не завжди був таким простим і легким як хотілося. Але ми чесно зі свого боку докладали зусиль для того, щоб спростити і допомогти тим університетам.

І, безперечно, багато проблем залишається на сьогодні чинними, багато проблем носять системний характер. Є дуже багато системних проблем, які, дійсно, утруднюють життя університетам, утруднюють навчання, навчальний процес. І, безперечно, ці проблеми необхідно вирішувати, і ми зі свого боку також звернулися до університетів і попросили описати ключові проблеми з числа тих, котрі носять системний характер, щоб проговорити їх і зрозуміти в якому напрямку рухатися.

І ці проблеми великі, далеко не завжди їх можливо вирішити, безперечно, що міністерство підтримує необхідність внесення змін до 65 постанови. І ми неодноразово зверталися, в тому числі до Міністерства фінансів, з тим, щоб ці зміни внести. На жаль, це непростий процес, і я думаю, що ви так само це знаєте. Я сподіваюся, що, можливо, за результатами засідання, якщо звернутися до Кабінету Міністрів України, тому що тут роль Міністерства освіти  і науки не  є вирішальною, на жаль, але якщо звернутися до Кабінету Міністрів України з приводу внесення змін до 65 постанови, котра, направду, заважає не тільки евакуйованим університетам на сьогодні, так, і університетам іншим воно так само унеможливлює закупівлю будь-якого нового обладнання, це, звичайно, дуже проблемно. Так, але я розумію, що особливо для цих університетів, це є питання виживання. Да, це вже навіть не питання розвитку, а необхідність закупівлі обладнання, необхідність закупівлі меблів і так далі, це ті речі, котрі на сьогодні є ключовими для того, щоб ми могли далі продовжувати працювати.

Наступне питання, що стосується ліцензування і акредитації, я намагалася за можливості відслідковувати принаймні акредитації, перші акредитації в евакуйованих університетах. Звичайно, що ми просили за максимально спрощеними процедурами експертні комісії, котрі виїздили, з розумінням ставитися до проблем евакуйованих університетів. Якщо раптом в когось залишилися проблеми з неможливістю видати дипломи через відсутність сертифікату про акредитацію, дайте мені знати, але наскільки мені відомо, то таких проблем вже не повинно було би залишитися.

Питання, яке мене сьогодні особливо турбує, зважаючи на те, що в п'ятницю розпочинається вступна кампанія і тут мені би дуже хотілося, щоб за результатами цього, цієї зустрічі сьогодні ми напрацювали спільне бачення щодо того, яким чином, ну, швидше проводити вступну кампанію до цих вищих навчальних закладів треба за умовами, котрі визначені для всіх. Питання в тому, яким чином визначати обсяг державного замовлення для університетів, це є проблемне питання, тому що ми, з одного боку, хочемо максимально підтримати евакуйовані вищі навчальні заклади, ми розуміємо, що  через державне замовлення – це, вочевидь, найбільш прямий і очевидний спосіб надання фінансування для евакуйованих вищих навчальних закладів. З іншого боку, ми би не хотіли дати вам більшу кількість місць, ніж ви зможете набрати студентів, тому що це потім так само створює додаткові проблеми і в проведенні вступної  кампанії, і для вас в тому числі.  Безперечно, ми не будемо  виписувати  за це догани, чи ще щось таке, абсолютно.  Але якось оптимально визначити, яку кількість людей, ви реально можете  набрати,  зацікавити абітурієнтів  і так далі, це, звичайно, те що треба проговорити. І було б дуже добре, якби за результатами, якби за  результатами сьогоднішньої дискусії ми таке спільне бачення напрацювали.

В контексті вступної кампанії мушу також сказати, що до нас  зверталися представники університетів евакуйованих і просили, щоб дозволити  в ці університети приймати без зовнішнього незалежного оцінювання.  І тут я мушу одразу сказати категорично, що позиція міністерства  є такою, що всі мають вступати  за зовнішнім незалежним  оцінюванням, це є вимога закону, тому тут ми не можемо відступ робити. Але, з іншого боку,  я звертаю увагу  і я думаю,  що багато представників університетів  вже це знають. Але є категорія осіб, котрим цього року дозволено вступати за вступними іспитами, кого не було минулого року. Це люди, котрі  демобілізовані в цьому році. І я думаю,  що цим університетам, вашим університетам, перепрошую, варто попрацювати, в тому числі з цією категорією, для того, щоб  запросити людей, котрі    демобілізовані, котрі повернулися з АТО, повернулися з армії.  Можна з ними попрацювати, тому що змінами до умов прийому, які  декілька тижнів тому були затверджені, цим категоріям вступників надається право вступати за вступними  іспитами. Тому я просто рекомендую попрацювати з цією категорією, тому що я думаю, що буде питання проблемне щодо вступної кампанії.

І попри те, що міністерство хоче  максимально посприяти, звичайно, евакуйованим університетам,  ми хотіли би також, щоб це було реалістичне  сприяння. Тому ваше бачення  щодо кількості  місць, в першу чергу, це  те, що надзвичайно-надзвичайно актуально,  особливо сьогодні. Так? Тому що місця розподіляються і ви знаєте,  що постанова про загальний обсяг державного замовлення    була  прийнята в минулу середу, і зараз усі міністерства  здійснюють  розподіл  міждержавного замовлення.

Наступне питання і в тому числі, котре піднімалося з  боку університетів, це питання вступу іноземців. Я знаю, що вже зараз частина університетів бере запрошення для того, щоб запрошувати іноземців на навчання. Попри те, що були запитання від деяких посольств в тому числі, чи варто зараз туди їхати на навчанні чи ні? Ми на сьогодні зайняли позицію таку, що це питання університету, його відповідальності чи університет готовий готувати іноземців. Та тому якихось перепон ми створювати не будемо, але мені би дуже хотілось, щоб університети відповідально ставилися до набору іноземців, тому що, якщо ви набираєте іноземців, то якийсь мінімальний рівень якості навчального процесу треба забезпечити, тому що інакше це може вдарити по вашому ж університету, навіть не в довготерміновій, а в середньо-терміновій перспективі і вже на наступний рік набрати неможливо буде студентів.  

Окремо, я мабуть розумію, що це не стільки проблема, я буду завершувати, евакуйованих вищих навчальних закладів, але це безпосередньо стосується питання конфлікту на Сході та яким чином це впливає на систему вищої освіти. Варто згадати тих студентів, котрі залишилися з тих чи інших причин і продовжують навчання в так званих вищих навчальних закладах, ДНР чи ЛНР.

Там ми зараз  бачимо, в тому числі іноземці, це, до речі, найважча для нас категорія роботи, тому що це одразу вступає в конфлікт з окремими посольствами. Тому що людям видали документи про освіту, де зверху написано Донецкая народная республика або Луганская народная республика.

Вочевидь, що такі документи не визнаються ні в Україні, ані в Росії, чи будь-де у світі, але разом з тим питання, яким чином людям, котрі навчались припустимо три роки на бакалавраті, а останній рік залишилися в Донецьку чи Луганську і отримали незрозумілі дипломи, то вочевидь ми тут готові  подовжити порядок спрощеного переведення для цих студентів. І ми дуже попросимо евакуйовані університети, щоб в першу чергу до вас, звичайно,  переводилися ці студенти і могли отримати освіту.   Звичайно, що  останній рік навчання ми їм зарахувати не можемо, так? Це зрозуміло і це очевидна позиція.

Але цих людей треба витягувати, це наша молодь, це наше майбутнє. І, вочевидь, що ми повинні докласти зусиль спільно з вами, з тим, щоб цих людей повернути до України.

Я на цьому завершую своє вступне слово.  Я одразу перепрошу, тому що я повинна буду піти через  10-20 хвилин.   Але тут залишається начальник Департаменту вищої освіти Сергій Іванович Бондаренко, якого багато  з вас уже хто знає.  Сергій Іванович залишається тут на протязі всього заходу, ще з деякими колегами з міністерства, і вони фіксуватимуть всі  питання,  обговорення, братимуть участь в цьому.  І, безперечно, в подальшому ми готові до співпраці, з тим,   щоб   максимально  сприяти вам. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Інна Романівна, за доповідь і продовжуємо працювати  в цьому напрямку з вами та з вашими колегами.

А мені дуже приємно  бачити, що у нас майже не залишилось вільних  місць, і ми бачимо, що   підтягуються ще депутати. До нас приєднався Володимир Михайлович Литвин, який також є членом  Комітету  з питань освіти  та науки. Це значить, що  це питання  дуже актуальне, і  бачу, ще більш  десятка камер тут, і це, дійсно, суспільні  проблеми, які ми повинні вирішувати.

І я хочу надати слово Стрісі Максиму Віталійовичу, заступнику міністра освіти   та науки  України.

 

СТРІХА М.В. Шановні колеги! Упродовж минулих кількох   десятиліть на Донбасі склалася  потужна наукова інфраструктура.  Обсяги наших втрат і проблем дуже добре характеризував професор Михайло Білоголовський  в статті в "Дзеркалі тижня" минулої суботи.    Те, що ми маємо, практично тотожно тому, якби от одномоментно, змушена  була   переміститися  вся наукова інфраструктура невеликої європейської держави, скажімо, масштабів Естонії чи Латвії. Це ми фактично отримали, я зосереджуся переважно  на наукових питаннях.  

І мусимо сказати, що очевидно одна з помилок, яка була припущена  тоді, влітку минулого року,  це не було використано всі можливості для евакуації обладнання, коли вони ще були. На жаль, ніхто  не  наважився взяти на себе політичної відповідальності, а коли вже зрозуміли, що це треба робити,  було пізно, оскільки ситуація була така, що цього  зробити вже було не можна.

В результаті  та діяльність, про яку оповіла Інна Романівна, мала для нашого міністерства такі наслідки. Наступний слайд. 9 університетів і наукових установ з Донецька, Луганська, Алчевська і Макіївки було перенесено або ж у міста Донецької і Луганської областей, Маріуполь, Красноармійськ, Краматорськ, Слов'янськ, Сіверськодонецьк, Старобільськ. Або ж поза межі, Донецький національний університет, як уже було сказано, опинився в місті Вінниця. І які масштаби загалом всіх цих людських переміщень.

Прошу далі. На цій картинці ви бачите чисельність працівників, в тому числі кандидатів і докторів наук по цих закладах станом на 2013 рік і станом на початок цього року. Як ви бачите, нерівномірно було вивезено потенціал цих університетів. Десь переважна більшість, десь меншість. Хоча в цілому лише за нашим міністерством станом на початок цього року було переміщено 3 тисячі 330 науково-педагогічних працівників, це величезне число людей. І сьогодні це число більше. Скажімо, тут по Донецькому національному університету стоїть цифра 529. Коли я був в останнє у вас, Романе Федорович, мені сказали, що ця цифра зараз уже під 700.

Зрозуміло, що це проблеми, які є в довідках. Це фактично ці люди не мають де жити, фактично ці люди, що гірше, не мають з чим працювати, оскільки все, обладнання, бібліотеки тощо лишилися на окупованих територіях. Навіть там, де наукові установи розміщені на базах філій, як у випадку Красноармійська чи у випадку Сєверодонецька, все одно потужностей цих філій вкрай не вистачає для повноцінної роботи.

Але водночас я хотів би наголосити на одному. Ви бачите, от навіть ці цифри показують, виїхали 3 тисячі 330, невідома доля 3 тисяч 628. Оскільки ці 3 тисячі 628 це включали тих, хто: а) виїхав самостійно і знайшов роботу в інших українських вишах, таких сотні людей, ми, на жаль, не маємо точної статистики. Виїхав самостійно і знайшов роботу в Росії, таких людей сотні як мінімум, теж, на жаль, точної статистики не маємо. Через те, коли подекуди говорять, що от переважна більшість лишилася в так званих установах ДНР і ЛНР, це очевидно неправда. За певними оцінками там у більшості університетів лишилися і працюють не більше третини, чверті колишнього науково-педагогічного складу. Себто доля цих людей склалася дуже  різно, часом трагічно, але цифри ми маємо, вони динамічні.

Тепер  прошу далі. Що відбулося з  науковими темами? От попри всі ці труднощі, є зрозуміле скорочення числа як фундаментальних, так і прикладних тем, які виконуються, але  завдяки героїзмові тих людей,   які там працюють,  вдалося не допустити  колапсу.  Себто все-таки ви бачите, ми ніде не впали нижче критичної позначки, ми скрізь намагалися, навіть   розуміючи об'єктивні проблеми, все-таки підтримати ці університети в рамках тих міністерських конкурсів, які відбувалися.

Далі прошу. Хоча, очевидно, низку наукових тем, ми змушені   були припинити достроково, оскільки їх  очолювали і виконували люди, які в силу тих, чи інших причин, опинилися   по тому боці   лінії розмежування. Ну, скажімо, другу  з цих тем, очолює пані Беспалова, позбавлена нині наукового, вченого  звання професора, яка ректором так званого університету ДНР в Донецьку.   

Далі прошу. Щодо проблемних питань, тут Інна Романівна  по часто вже говорила про це, а  я зупинюся на наукових питаннях. Справді, зараз   критично важливим є відновлення наукової роботи всіх цих університетів  повноцінної,  оскільки наука лежить в основі   кожного сучасного університету і говорити про повноцінний  університет,  без наукової роботи,  просто не випадає, це впирається в обладнання. Зараз як уже було сказано, критично важливим є  прийняття того закону, який підготувала Лілія Михайлівна  з низкою народних депутатів. 

І ми дуже вдячні депутатам, які тут підхопили цю ініціативу міністерства, але реалізували її вочевидь швидше, і якісніше, ніж  могли зробити ми.   Оскільки на сьогодні,  є уже реальні можливості отримання великої кількості обладнання з-за кордону. І я сподіваюся, дещо про це скаже  той самий професор Білоголовський, тут присутній, який координує відповідну роботу за лінією українського фізичного товариства, але це впирається в  особливості нашого законодавства.  Про 65-у постанову тут так само вже говорилося, вочевидь треба вносити рішучі зміни. Але так само, очевидно, що мусимо зробити і суттєві інституційні кроки тут.

Насамперед, я радий присутності тут Сергія Івановича Пиріжкова, я хочу сказати, що проблема не обмежується нашим університетом, проблема не обмежується  навіть університетами евакуйованими всіх міністерств, бо так само є Міністерство охорони здоров'я, інших відомств. Проблема не обмежується лишень евакуйованими університетами, бо так само потерпіли університети, які певний час були під окупацією – це Маріуполь, це Краматорськ, це Слов'янськ. Бо вони так само втратили велику кількість наукових зв'язків, дуже часто високу науку там робили на базі обладнання в Донецьку, а доступ до цього обладнання втрачений.

Проблема, очевидно так само мусить включати евакуйовані інституту Національної академії наук України з якими ці університети працювали у співпраці. Тому ще одна пропозиція – це нам спільно з Національною академією, очевидно, якнайшвидше треба було поновити активну роботу Донецького наукового центру Національної академії Міністерства освіти і науки, він формально переміщений з Донецька, але важливо відновити його роботу саме на Донбасі в тій частині, яка контролюється українським урядом.

Один із варіантів, скажімо, це могла бути Краматорська машинобудівна академія, де там на базі її працює уже один евакуйований виш, частина іншого евакуйованого вишу, адже очевидно нам треба думати про об'єднання зусиль, тим більше ми маємо дуже плідні приклади співпраці, скажімо, та частина інституту прикладної математики і механіки, яка переїхала до Слов'янська, дуже сильно додала потенціалу цьому вищому навчальному закладові. Вона зберегла, на щастя, Скопівський журнал, який лишився на нашій території.

І я закликаю до спільної координованої роботи на цій ниві, нашого міністерства інших міністерств, Національної академії наук України, галузевих академій, громадських організацій, що так само важливо, бо як показав досвід українського  фізичного товариства, певні речі можна зробити саме за лінією громадських організацій, які не можна робити за лінією  державної…  Я сподіваюся, що тоді  з допомогою комітету, ми зуміємо таки в найкоротший термін довести до прийнятного рівня науковий потенціал цих закладів. А, можливо, і надати їм певні переваги. Бо, скажімо, якщо вдасця це з обладнанням, їх може бути в якихось моментах устатковано більш сучасним обладнанням а ніж те, що  сьогодні мають більшість установ наукових в Києві чи деінде. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за те, що вклались в регламент. Дуже багато бажаючих виступити.

Я з задоволенням передаю слово Гринюку Роману Федоровичу, ректору Донецького національного університету, який є, можна сказати,  таким флагманом переміщення. І ваш досвід і співпраця з міжнародними установами, з донорськими, я думаю, буде дуже приємно почути і визначити іншим вузоа, вишам. Дякую. 

 

ГРИНЮК Р.Ф. Дякую. Доброго дня, шановні колеги! Перш за все хотів би подякувати і Лілії Михайлівні, і Олексію Михайловичу, і Міністерству освіти,  всім зацікавленим особам в організації цього круглого столу, з тим, щоб оговорити дуже важливі питання, які стосуються функціонування переміщених навчальних закладів і наукових установ.

Ви знаєте, російська агресія і військові дії на Сході України спричинили дуже серйозну проблему для України, це вимушена внутрішня міграція. І сьогодні переміщуються не тільки конкретні люди, сімї, а переміщуються цілі колективи, установи. І сьогодні навчальні заклади це перш за все – це колектив людей. І, коли ми говоримо про відновлення функціонування навчальних закладів, відновлення матеріально-технічної бази, то, ви знаєте, був би час і бажання, і ініціатива, відновити матеріально-технічну базу можна. Працюючи з місцевою владою, працюючи з міжнародними організаціями, з всеукраїнськими організаціями, проявляючи, безумовно, і роблячи певний крок до певних інновацій щодо реалізації там нового Закону "Про вищу освіту" і таке інше. Але, знаєте, навчальний заклад – це перш за все інтелектуальний потенціал, це люди, це професори, доценти, це науковці і це студенти. Отут проблема дещо глибша. Вона стосується вирішення і створення отаких базових елементарних умов праці і проживання тих людей, які перемістилися разом з навчальними закладами.

Я думаю, що, зрозуміло, що сьогодні держава об'єктивно не може вирішити ці соціальні проблеми в повному обсязі. Але програми щодо підтримки, кредитної підтримки, програми муніципального житла і таке інше, вони повинні були. І безумовно, що тут держава повинна зробити перший крок у вигляді прийняття певного нормативного акту, певного закону.

Щодо студентів. Ви знаєте, проблема теж є, вона є у всіх навчальних закладах, тому що не завжди можна студентів розселити по гуртожитках. Просто немає такої змоги. І ви знаєте, тут я звертаюсь до Міністерства освіти. Сьогодні якось, от ми знаходимося у Вінницькій області, де дуже багато навчальних закладів ІІІ, IV рівня акредитації, I, II. І я точно знаю, що там є порожні гуртожитки, там є вільні навчальні площі. Але я розумію ректорів тих вузів, тому що є конкуренція і дуже велика. Вони не хочуть цього. Є і певні… Тобто, але ж ми повинні розуміти, що це все державна власність. І держава в особі міністерства повинна розпорядитися в цих умовах так, як потрібно.

І ще одна проблема. Ви знаєте, ми говоримо про поновлення матеріально-технічної бази, але… І говоримо про те, що частина студентів залишилася там, на окупованій території, отут для нас, для людей патріотів України, дуже велика проблема, як поновити не матеріально-технічну базу, а як поновити мізки цих молодих людей. От я знаю інформацію, там уже в Донецьку в деяких вузах почалася приймальна комісія, приймальна кампанія, і там молоді люди, ну, є частина людей, які там здають сьогодні документи в ці навчальні заклади. Чому здають? Тому що там не проходять ЗНО, не здають ніяких іспитів. І дуже велика частина людей там залишається. І от нам треба подумати, що з цим робити. І це велика виховна така політично-патріотична робота з цими молодими людьми.

Говорячи про наші нагальні потреби, я хотів би зазначити, що в оцих матеріалах круглого столу, ну, майже напрацьовано все те, про що ми говорили і говоримо сьогодні. Я думаю, якщо буде зроблений отакий реальний крок у вирішенні цих проблем, особливо, що стосується законодавчого забезпечення, то від цього навчальні заклади, безумовно, виграють. Дякую за увагу. 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякую вам, Романе Федоровичу.

І я хочу надати слово Євгенію Костянтиновичу Бистрицькому, виконавчому директору Міжнародного фонду "Відродження", який допомагає і Донецькому національному вузу, і іншим закладам, ну, вижити та розвиватися, що дуже важливо.

Вам слово, Євгенію Костянтиновичу.

 

БИСТРИЦЬКИЙ Є.К.  Дякую, Олексію. І я хочу всіх привітати колег і друзів, які тут є.

Надзвичайно важливе зібрання. Я думаю, що результати його будуть оформлені у вигляді резолюції про те, що треба, дійсно, створити спільноту, створити організацію або асоціацію представників вищих навчальних закладів, які евакуйовані із східних територій. Сама ідея цього зібрання була обговорена з Олексієм. Він фактично був тим, хто запропонував її в контексті  допомоги Фонду "Відродження", певної допомоги проекту донецького університету. Тут є ректор. Те, що ви чули від ректора, Роман Федорович і Володимир Кіпень, який представляє, є керівником цього проекту. Ми готові й далі підтримувати Донецький університет і не лише. І про це я хотів сказати, про наше бачення тих проблем і потреб, які виникають у зв'язку з евакуацією такої кількості вищих навчальних закладів, їх представників на континентальну, сказав би так, територію України.

Ну, по-перше, вам випала більш складна доля, тим, хто був евакуйований і викладачам, і студентам, і цілим інституціям, ніж тим, хто знаходиться на території неевакуйованій, на нашій території України. І складність не лише в тому, що треба діставати і забезпечувати себе матеріально-технічно, про що було точно сказано і що є в цих документах, ну тут є ще і виклики, я би сказав, такого морального, світоглядного, патріотичного характеру. А саме, ми бачимо, наприклад, в проекті, який виконується і розвивається Донецьким національним університетом, можливості не лише відносити навчання, но відновлювати навчання на більш високих європейських стандартах.

 Тобто я би сказав навіть про певну європоєзацію відновлення такого навчання і існування вищих навчальних закладів зараз в формі внутрішньо-переміщених інститутів, і це є виклик. Це є виклик. Виклик  і для керівників університетів для професорів, виклики для студентів, для того, щоб вони навчалися самоорганізовуватися. І ця самоорганізація мусить торкатися не лише студентства, як такого, цих вузів, в якій формі вони б не були дотичні до вузів, но і їх спілкування, і організація навколо себе і разом з собою інших переміщених громадян України. Тобто такий громадський мусять складатися осередки, які би допомагали внутрішньо-переміщеним, щоб вони спілкувалися з громадськими організаціями, які є на території України.

За характером своєї посади і діяльності я спілкуюся з багатьма представниками громадянського суспільства, в тому числі, в східних і південних регіонах України, і я бачу на скільки зараз є зрілі, сильні громадські ініціативи, в тому числі, волонтерські ініціативи.  Оця, це зрощеність, це спільна  діяльність буде підтримуватися Фондом "Відродження" з радістю, і ми заохочуємо вас робити це.

Роман Федорович сказав про дуже важливий компонент розвитку або діяльності закріплення переміщених університетів на… в тих регіонах, де вони опинилися, - це необхідність комунікації. Комунікації з сходом України, із студентами, які там є. Налагодження цієї комунікації. Я абсолютно уявляю на скільки це складно, тому що ми маємо справу з підтримкою журналістів, які цим займаються, засобів масової інформації. Но річ іде про дуже важливу для Україні перспективу.

Так чи інакше, скоріше чи пізніше, східні регіони, я думаю Крим, будуть територіями України. Це безумовно. І передбачати це, бачити це як реальну перспективу, мусить наповнювати таку комунікацію. Ми не просто віримо в це, ми мусимо робити все, щоби переконувати, що той вибір, який зроблений Україною є правильним зараз і є перспективним. Цей зміст комунікації надзвичайно важливий і я хотів би на цьому наголосити. Це теж буде підтримуватися Фондом "Відродження".

Я хотів би окремо сказати про міжнародну допомогу вам, представникам навчальних закладів, які опинилися зараз в внутрішньому екзілі. Ну тут є присутні ……., представник французького посольства. Разом з ним, і це була ініціатива французького посольства, є ідея організувати зустріч представників ваших університетів з представниками університетів Паризького регіону. Я думаю, він сам скаже про це. Фонд "Відродження" в тому частково підтримати таку поїздку. Тому що це є розвиток тої міжнародної мобільності, яка надзвичайно важлива для розвитку самої вищої освіти в Україні. Безумовно, і всередні України, і це, мабуть, завдання, в тому числі і для вас, і для Міністерства освіти, розгортати внутрішню українську мобільність. А саме щоби професори з провідних вузів, інших провідних вузів могли приїжджати до вас і давати лекції, курси лекцій і так далі, а студенти могли відвідувати відповідні курси лекцій в інших провідних університетах України, де б вони не знаходились. Частково фонд "Відродження" підтримує це для Донецького університету. 

Ну і, нарешті, я хотів би сказати, що в цих документах, які я тут бачу, не вистачає одного важливого пункту. Про це сказав, натякнув на це Максим Стріха, він казав, що вносити рішучі, треба вносити рішучі зміни. От я читаю: "При цьому передбачено… Внесення змін до Бюджетного кодексу. При цьому передбачено, що відповідний порядок встановлюється Кабінетом Міністрів України", які однако до цього часу не розроблено. Очевидно, що  мусить бути відозва певна або пропозиція до виконавчої влади, щоб вона не просто швидко реагувала, а ми бачимо в кожному моменті те, що стосується, скажімо, внутрішньо-переміщених осіб, без волонтерської підтримки навряд чи було так достатньо ефективно їх влаштування як переміщених. Не вистачає на рівні виконавчої влади не просто команди, а якогось виконавчого органу, офісу, я не знаю, департаменту і відповідно уповноваженої особи, уповноваженого на самому високому рівні, щоб надзвичайно швидко реагувати на ці потреби. Бюрократія, інерція нашої машинерії виконавчої абсолютно недостатньо щоби дати відповідь на всі ті питання які зараз виникають, в тому числі перед  університетами. І це завдання, очевидно, і виконавчої влади, і наполегливого тиску з боку законодавчої влади. Я бажаю вам усім доброї роботи. Я хочу сказати, що фонд "Відродження" бере на себе певне зобов'язання підтримувати роботу такої асоціації, якщо вона буде створена. Я дякую персонально Олексію Рябчину, який організував це, і комітету. Організовано блискуче, я б сказав, разом з Міністерством освіти, матеріали повні. І думаю, що з цього вийде хороший рух. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Євгене Костянтиновичу.

І хочу сказати, що фонд "Відродження" підтримав студентів, які сьогодні приїхали, знаючи скрутне становище вишів. І тому підтримка студентів, там є вже люди, які компенсують квитки до Києві, та добові. Тому прошу після закінчення підійти до колег, які вам допоможуть з цим. І до того, як розпочати панельну дискусію, я хочу дати слово Пірожкову Сергію Івановичу, віце-президенту Національної академії наук. І після ми розпочнемо панельну дискусію. В мене вже є ті, хто записався. І, Сергій Іванович, вам слово.

 

ПІРОЖКОВ С.І. Дякую, шановний головуючий, шановні народні депутати, шановні учасники круглого столу. Я хочу сказати, що академія наук теж, по суті, стикнулися з тими проблемами, які є і в установах, вищих навчальних закладах, які переїхали на територію материкової України. І я хотів би привітати ініціативу і Комітету з питань науки і освіти, і Міністерство освіти і науки в організації цього круглого столу. І хоча він присвячений діяльності вищих навчальних закладів, але, я думаю, що ті самі проблеми повною мірою торкаються і наукових установ академії наук, які переїхали з Донбасу.

В академії наук ще в кінці минулого року створена робоча група, яка опікується проблемами евакуйованих з Донецької і Луганської областей наукових установ. І сьогодні вже майже скоро буде рік, десь у вересні президія Академії наук планує розглянути ситуацію і визначити майбутню долю цих наукових установ.

Я думаю, не можна поділяти і вищі наукові заклади, і наукові установи, тому що це по суті єдиний науковий потенціал, який був в цьому регіоні і треба вишукувати, і сприяти вишукувати можливості, для того, щоб максимально зберегти той потенціал, який був напрацьований і створений в цьому регіоні. Але ситуація, безумовно, дуже важка. Сьогодні з 10 наукових установ Академії наук 5 переїхало до Києва, 4 в Дніпропетровськ, 1 в Запоріжжя. Але ці установи знаходяться не в рівних умовах.

Справа в тому, що інститути гуманітарного профілю, наприклад, інститути економіки і промисловості, економіко-правових проблем, які переїхали до Києва, по суті, вимагають, ну мінімальних умов для праці. Тобто робочий стіл, комп'ютер і дах над головою. А такі установи, як фізико-технічний Інститут або Інститут органічної хімії, вуглехімії, вони, безумовно, не можуть працювати без устаткування, без обладнання, без реактивів, без відповідних умов лабораторії і так далі, і так далі. І це, по суті, створює не рівні можливості для кожної цієї установи. І в Академії наук цілеспрямовано і індивідуально підходять до ситуації, до розгляду ситуації з цими установами, і вишукують реальні шляхи, як вирішувати ці питання.

На мою думку, сьогодні нам, і я дуже вітаю у виступі Максима Віталійовича Стріхи тезу про те, що Академія наук і МОН мають об'єднати зусилля у вирішенні цих питань. І першим кроком на цьому шляху має відновлення Донецького наукового центру, який є в Академії наук і має подвійне підпорядкування Міністерству освіти і науки. Сьогодні він знаходиться, по-моєму, в Краматорську, Красноармійську, і, на жаль, він по суті працює сам на себе. І він не виконує ту координуючу функцію, яка була покладена в статутну діяльності цієї організаційної структури. Я думаю, що найближчим часом ми проведемо консультації з Міністерством освіти і науки і об'єднаємо зусилля.

Я хотів також вас поінформувати, що ми не тільки в Академії наук займаємося питаннями створення відповідних умов для евакуйованих наукових установ Академії наук. Академія наук сьогодні готує національну доповідь яка присвячена проблемам трансформації сучасного суспільства в контексті подій на Донбасі. І це дуже важлива річ, тому що мова іде про велику кількість людей, які залишилися в таких непростих умовах. А ту вже згадувалося питання міграції, внутрішньої міграції, ну, і, взагалі, питання такого духовного розвитку населення, яке проживає, переїхали в Україну. Я думаю, що ми в кінці, на початку вересня цю доповідь вже завершимо. І ми би хотіли просити Комітет по освіті і науки теж приєднатися, і може подумати про організацію, презентацію цієї наукової доповіді в межах відповідного круглого столу. Я думаю, що це буде досить цікава презентація, тому що вона спирається як на матеріали конкретних людей і їх проблеми, і має такий узагальнений характер пов'язаний взагалі з розвитком цього регіону і в економіці, і в суспільстві України. На жаль, не всі проблеми, в тому числі  і політичні вже вирішені. Ви знаєте, що важко іде процес Мінських перемовин. Але ми не можемо бути сторонніми спостерігачами цих процесів. І Академія наук активно включається і робить свій відповідний внесок в розроблення рекомендацій для органів державної влади, і для підтримки і збереження того наукового потенціалу, який хоче працювати  на Україну. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, Сергій Іванович, за доповідь.

І розпочинаємо  панельну дискусію, що треба зробити на законодавчому рівні для покращення діяльності евакуйованих ВНЗ з Донецької та Луганської  областей. І у мене є дві людини, які записалися, і потім з піднятої руки будемо надавати слово.

Першому слово Бабіну Борису Володимировичу, урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини.

 

БАБІН Б.В. Шановні колеги, я як людина з 10 роками викладацького стажу, і, зокрема, з 4-ма в Донецьку, я можу сказати, що ваша біль – це моя особиста біль. І я прекрасно розумію ту ситуацію, з якою склалися науковці, викладачі, студенти, які змушені через конфлікт на сході України та окупацію Криму переміщуватись на інші регіони. І крім, скажемо так, питань, що робити, є завжди велике питання, хто винний?  І тому можу зазначити, що відповідні порушення права на освіту, права на майно, права на персональне життя є величезними порушеннями міжнародного характеру. І зараз Міністерство юстиції, і, зокрема, офіс урядового уповноваженого готує відповідні міждержавні заяви. Одна уже є. Інша в провадженні. І тому ми потребуємо на вашу потребу, ми будемо звертатися і до офіційного порядку до МОН, інших  центральних органів виконавчої влади та Національної академії наук, а також до вищих навчальних закладів. І у мене до вас величезне прохання з сприянням у   збору доказової бази по цих справах.

Про що йдеться на увазі.  По-перше, ми розробили форму анкетування щодо студентів та викладачів, які перемістилися з окупованих регіонів, з викладом ситуації, які їх права були порушено через це переміщення. Зокрема, право на освіту. І ми будемо просити керівництво вищих навчальних закладів сприяти нам в цьому анкетуванні. І це анкетування може бути, і анонімним, ми розробили таку процедуру, якщо людина має побоювання за надану інформацію і тоді, як то кажуть, відповідальним за, скажемо так, достовірність, ну посвідчити це, скажемо так, анкетування зможе і адміністрація навчального закладу. І всі ці анкетування будуть використані нами у міждержавних заявах проти держави агресора, з питань порушення нею, зокрема, статті 2, статті 1 Першого протоколу та статті 8 Конвенції з прав людини. І я дуже просив би, також, надати інші докази, зокрема з питань майнових втрат, які понесли вищі навчальні заклади під час переміщення на неокуповану територію. І зокрема, також, велике прохання, якщо це можливо, надавати нам копію документів, виданих незаконними органами влади, зокрема про освіту, бо це також є порушенням права на освіту,  ми також це все будемо залучати до ……… заяв.

Ми завжди відкриті до співпраці із навчальними закладами, з профільними центральними органами виконавчої влади. Зразки анкет будемо надсилати до навчальних закладів та Міністерству освіту. Це все буде протягом цього тижня на сайті Міністерства юстиції з детальними роз'ясненнями.

Тому велика вам подяка за те, що право на освіту зберігається і всі урядові уповноважені будуть всіляко сприяти відновленню порушених прав. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за інформацію. Це дійсно, дуже важливо.

І надаю слово ректору з Краматорська зараз Віктору Ковальову.

У мікрофон, будь ласка, щоб вас камера чула та наші глядачі. Будь ласка, 2-3 хвилини.

 

КОВАЛЬОВ В. Доброго дня! Шановні колеги! Віктор Ковальов, ректор Донбаської державної машинобудівної академії, Краматорськ.

Краматорськ зараз є регіональний центр Донбасу. У нас є Донбаська… Донецька обласна адміністрація, Штаб АТО. На нашій базі, на базі нашої академії знаходяться Донецький медичний університет, Донбаська академія будівництва, архітектури та ряд вишів підготовки кадрів.

Щоб було зрозуміло. Краматорськ  це є центр машинобудування України. Це науковий центр, який за минулого Радянського Союзу був дуже відомий в усьому Союзі, за кордоном. У нас зараз кілька підприємств машинобудування, які є лідерами в своїй галузі на світовому рівні, випускають конкурентоспроможну продукцію. Ми запрошуємо всі виші Донбасу до нашого загального центру. Пропонуємо створити спілку ректорів Донецької та Луганської області на базі нашої Донбаської державної машинобудівної академії. Занотуйте, будь ласка: 14 липня, через тиждень ми запрошуємо до нас у Краматорськ для того, щоб утворити якісь установчі документи для створення цієї ради. Це по-перше.

По-друге, з Максимом Віталійовичем уже була попередня домовленість до створення наукового центру Міністерства освіти та науки і Національної академії наук України на базі нашого навчального закладу. Попередні домовленості ми проговорили з ректорами деяких евакуйованих вузів. У нас для цього є всі можливості: є необхідна територія, є лабораторії. Потрібно буде розвивати, є можливості до розміщення та й проживання спеціалістів. Тому таке запрошення теж ми вам даємо. І з Максимом Віталійовичем ми ще окремо будемо обговорювати якісь такі формальні можливості.

Ще потрібно розуміння того, що Краматорськ знаходиться в 70 кілометрах від лінії фронту. Позавчора ми святкували День визволення Краматорська, який 5 липня був рік тому. І потрібно розуміння того, що, наприклад, 10 лютого був обстріл в Краматорську. Тобто ми находимся в особливих умовах. Тому ми з Інною Романівною в кулуарах трошки поспілкувались.  Потрібно розуміння того, що Донбас потрібно відновлювати, український Донбас. Тому нам відомо, що завтра буде перерозподіл бюджетних місць…  Сергій Іванович. І оте замовлення, яке ми подали, і ще у нас є з собою, ми хотіли би так зробити, щоб було розуміння, в Донбасі нема бюджетних місць по економіці, магістерської підготовки, зовсім, зараз. Ми будемо виходити з  клопотанням, щоб нас підтримали, тому що магістри, які будуть підготовлені в Києві, в Харкові, не поїдуть на Донбас.

 

______________. (Не чути)

 

КОВАЛЬОВ В. Ми, ж вашого дозволу, поспілкуємося.

Далі. От те співвідношення студентів на одного викладача, яке є в окремих вузах, це актуально саме для нас. Потрібно розуміння того, що деякі студенти, донецькі ректори не будуть заперечувати. Студенти дуже часто проживають в Донецьку саме зараз. Тому підготовка студентів, українських студентів, донбаських, потрібна, щоб вона була на базі вишів, які мають  базу.

І ще ми з Інною Романівною теж проговорили те, що, ну, кошторис бюджетного фінансування таких вишів, який є в Краматорську, потрібно виконувати. Ми знаходимось на передовому краю і готові приймати різні можливості, але нам важлива підтримка.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, професоре Ковальов.

Так і у нас є піднята рука. Будь ласка, 2 хвилини регламенту і у мікрофон та представтесь, будь ласка.

 

ГЕРАСИМЕНКО О.І. Та я можу і без мікрофону сказати. Я…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Вас не чути на камеру, тому що є трансляція  пряма, будь ласка.

 

ГЕРАСИМЕНКО О.І. Мені камери не головне, мені діло головне.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Люди головні, які чують вас і хочуть слухати.

 

ГЕРАСИМЕНКО О.І. Дякую. Професор Герасименко, декан медичного факультету Донецького національного медичного університету.

Я піднявся і хотів зараз кинути репліку на адресу ректору, який виступав. Ми їм вдячні, що вони нас прийняли. І ми на їх території зараз знаходимося.

Але стосовно того, тут обговорюється питання відносно площ для навчання   і так далі. От у них є ряд корпусів, які зовсім вільні. На першому поверсі – склад, а другий і третій поверх порожній. Просимо їх, дайте нам цю будівлю. Ні, знаєте, як собака на сіні. І сам не гам, і другому не дам. А ми тут говоримо про якусь дружбу і так далі. Ну, я не ректор, тому я можу так сказати. Але це ж, дійсно, так.

 

_______________. (Не чути)

 

ГЕРАСИМЕНКО О.І. Добре. Я документально все це пришлю в Міністерство освіти і в Міністерство охорони здоров'я.

А, по-друге,  я ще хотів сказати таку репліку стосовно сьогоднішнього обговорення. Складається таке враження, по-перше, використовують усі термін такий, як евакуації. Ніякої евакуації не було. Евакуація – це коли спланована дія переведення  людей і майна і так далі. Якась ініціативна група у кожному вузі переїхала, почала працювати, а міністерство зараз видають, що вони координували евакуацію. Ніяких евакуацій не було. Розумієте?  Скажіть відверто, Міністерство освіти і інші міністерства відомчі наші скажіть, є якийсь координаційний центр, який займається цими вузами, про які ми сьогодні говоримо? Немає ніякого координаційного центру. Ніхто цим не займається. Одержали, звичайно, зараз пропозиції записані  не погані.  Але ви що не знали, що як ми переїхали, то в нас ні комп'ютерів, ні обладнання, нічого, ні стола, ні стільця немає. У нас є бюджетні гроші, але нічого купити не можна. Тендер 3,5 місяці йде. Ми рік прозаймалися. Ми, вибачайте, я вдячний теж академії, коменданту, то вона якийсь стілець дала, то вона стіл дала і так далі. Ми в жахливих умовах працювали. І ніякому міністерству до цього діла не було. За весь цей час до нас не приїхав ні один представник ні Міністерства освіти, ні Міністерства охорони здоров'я.  Я вже не кажу про інші питання. Звичайно, ряд питань вирішено, ……….., Міністерство охорони здоров'я нам допомогло. От тут представники академії виступали. У Києві працює понад 30 науково-дослідних інститутів Національної академії медичних наук України, наші колеги, лікарі. Ні один, ніхто не поцікавився, як же там працюють наші колеги медики у Краматорську.

Тільки ми вдячні Національному університету Богомольця, вони дали нам гроші і так далі, Запорізький медичний, там Тернопільський, а решта так, ніхто  нічого.

Тому давайте називати речі своїми іменами, і окрім всього іншого, я вважаю, що треба створити міжвідомчий координаційний центр, який буде займатися проблемами оцих сьогодні присутніх інститутів, університетів і так далі Дякую за увагу всім.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую за такий емоційний крик душі. Це, дійсно, ми, дійсно, бачимо, що це болить і, дійсно, переживаємо за вас, за вашу судьбу і за ваших студентів.

Ще є бажаючі виступити? Так. Будь ласка, у мікрофон, 2 хвилини та представляйтесь.

 

БІЛЕЦЬКА Є.М. Дякую всім.

Горлівський інститут іноземних мов, я виконуюча обов'язки директора Білецька Євгенія Миколаївна.

По-перше, я хочу подякувати всім за цей круглий стіл, який показує, що є проблема переміщених вищих навчальних закладів і її треба вирішувати. Я також приєднуюсь до того, що не можна нас називати евакуйованими вищими навчальними закладами, оскільки програми евакуації не було і якщо я не помиляюсь, зараз немає.

І тому в мене дві пропозиції. Перша пропозиція. Все ж таки визначитись з нашим статусом офіційно, на якомусь рівні, може навіть закону, який нам дасть якісь певні можливості у спілкуванні як з місцевою владою, починаючи з Міграційної служби, з воєнними цими комендатурами і все таке інше. Оскільки, доводиться все ж таки переїжджати до Горлівки і дивитися, як там наше майно, якого нас ніхто не позбавляв. І є, ну певне кількість питань, які можна вирішити тільки, якщо в тебе є певний статус і тим цим статусом можеш керуватися і можеш говорити: "Ми особливі, тому до нас якось певне має бути особливе ставлення", так. До речі, проблема майна також залежить від цього статусу, оскільки Горлівського інституту іноземних мов документи на будівлі для навчання лежать у Фонді держмайна ще з січня 2015 року.

Я так спілкувалася з колегами, ситуація більш-менш така ж. Це також наслідок того, що у нас немає жодного офіційного статусу. До нас ставляться, як до інших організацій. Я думаю, що це неправильно. Принаймні, це все. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Я дякую вам. Я пропоную закінчити панельну дискусію та перейти до другої вже панелі. І там буде також багато бажаючих виступити. Із-за особливостей прямої трансляції в нас немає перерви, перепрошую за це. Я пропоную попрацювати плідно 3 години та закінчити раніше наш круглий стіл.

І я дуже із задоволенням передаю модерацію до Лілії Михайлівни Гриневич. І ще раз дякую за організацію цього круглого стола, також працівникам і комітету, які зробили це реальністю разом з працівниками міністерства.

Дякую, Лілія Михайлівна, та слово вам.

 

Модератор: Голова Комітету з питань науки і освіти Л.М.ГРИНЕВИЧ

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Шановні колеги, я думаю, що після тих виступів, які ми почули, у нас вже визріли певні доповнення до рекомендацій, але щодо статусу. Тут знову ж таки, наша панель називається "Погляд евакуйованих вищих навчальних закладів на загальні проблеми, шляхи подолання". У нас є офіційний статус внутрішньо переміщені особи щодо людей, які є внутрішньо переміщеними. Ми можемо на законодавчому рівні виходити з ініціативою про встановлення статусу внутрішньо переміщені вищі навчальні заклади або наукові установи. І тоді ставити питання про нормативи, питання пришвидшення процедур і всього решту. І мені здається, що це буде дуже правильно, якщо ми внесемо в рекомендації.

Так само дуже продуктивна, на мою думку, ідея міжвідомчого координаційного центру, яка вже не просто назріла, а перезріла. І про це свідчать виступи, які є, і ми це також несем, і на рівні Кабінету Міністрів обов'язково має бути створений такий центр.

Я хотіла попросити зараз всіх, хто буде виступати, дотримуватись регламенту, тому що багато людей, яким є що сказати. Тому до 5 хвилин. Якщо це буде менше, ми будемо вдячні. Основну думку і особливо саме ту, яка, ви вважаєте, має бути продуктивна і спрямована на вирішення певної проблеми і внесена в наші рекомендації.

Я запрошую до слова виконуючого обов'язки ректора Донецького національного університету економіки і торгівлі імені Туган-Барановського, Чернегу Оксану Богданівну.

 

ЧЕРНЕГА О.Б.   Добрый день уважаемые коллеги! В октябре этого года наш университет будет праздновать 95-летний юбилей. Я хотела бы остановиться на наших достижениях и наших поражениях к этой дате.

Последние годы в университете обучалось около 10 тысяч студентов. Мы сумели перевести в город Кривой Рог около 3 тысяч студентов. Преподавало около 400 преподавателей, в настоящий момент профессорско-преподавательский состав складывается из 115 человек. Мы сумели перевести в Кривой Рог только 8 докторов наук. Ну, с чем это связано? Это связано с тем, что мы поздно начали, мы начали только 17 октября и 4 ноября у нас начался учебный год. И связано с тем, что ректор университета ушел на пенсию, все остальное руководство вуза осталось в ДНР, все проректора остались служить новой республике.

Ну все равно коллектив сохранился, коллектив вернулся и коллектив продолжает функционировать. Нашим безусловным достижением является то, что с 8 февраля мы начали очный учебный процесс. Нам повезло, в Кривом Роге оказались законсервированные учебные площади, нам передали в аренду помещение 3,5 тысячи метров, там нормальные хорошие аудитории, студенты начали занятия, хотя был очень сложный январь. В январе каждый день в университет приезжало 50-70 студентов с плачущими мамами и папами и мы их расселяли, где ни будь, мы их расселяли даже в общежитии горно-обогатительного комбината, мы расселяли даже у волонтеров, дома они жили несколько дней, приезжали волонтеры на машинах и забирали наших студентов.

В настоящий момент все студенты живут в общежитиях. Хотя проблема общежития она тоже сложная. Я иногда слышу в Кривом Роге, что в некоторых государственных общежитиях студенты привыкли жить по одному человеку в комнате. Я говорю, мои вчетвером поселятся. Ну они уже привыкли, они так живут. Поэтому инвентаризация вот фонда общежитий, это очень правильная идея, все-таки общежития принадлежать Министерству образования.

Нам нужны будут дополнительные площади, мы это прекрасно понимаем. Почему? Потому что у нас в некоторых случаях была сельская школа с февраля месяца. У нас были большие аудитории по 200 человек и туда сажали 4 группы. В разных углах сидит 4 группы, рядом с ними преподаватель с ноутбуком, и он преподает, нормально.

Приезжал консул Германии как раз попал на этот процесс. Зашел и сказал, да у вас индивидуальное обучение, у вас сидят группы по 10 человек. Ну были там накладки, потому что у нас очень хорошие историки и говорят, потом все три группы слушали историю, а не слушали того преподавателя, который перед ними был.

Мы принимаем участие в тэмпусе, мы принимаем участие в создании бизнес-инкубатора, мы воссоздали свой сайт, мы воссоздаем библиотеку, хотя написали во все вузы Украины с просьбой помочь, откликнулось пока около 20 вузов на наши письма, и библиотечные фонды к нам приходят.

Нам крайне необходимы бюджетные места, сохранение бюджетных мест. Потому что мы сумели за это время объехать 152 школы Кривого Рога, провести агитационную работу. Мы известны и к нам уже сейчас идут дети, для того, чтобы понять, как они будут у нас учиться.

И те проблемы, которые у нас возникли, мы конечно сейчас увидели, что они отражены вот в положениях, в рекомендациях. Например, у нас висит не зарегистрированная кредиторская задолженность, мы не выплатили стипендии за 14 год и мы не выплатили заработные платы за 14 год. У нас первая зарплата была в январе, 28 января первый раз люди получили деньги. Почему не выплатили? А потому что 1 апреля появилась только техника. Технику нам предоставил фонд, мы все фонды, которые смогли обратиться, Американский фонд развития. Дали нам 54 компьютера, дали нам оборудование для технологии питания и так далее.

В общем-то наука пока, тоже остановлена в университете. Мы нормально развиваемся с точки зрения экономической науки, у нас прошло три защиты кандидатских диссертаций, но мы совершенно не можем развивать химиков, физиков, мы не можем развивать технологию питания, оборудование. Потому что у нас нет возможности, у нас нет ничего. В общем-то, помощь нужна. И помощь нужна, наверное, какие-то коллективные усилия. И еще я хотела бы отметить, что обязательно нужен переходный период. Потому что восстановится вот так, как нам хотелось бы, мы сможем за несколько лет. Мы продолжаем работу. И, в общем-то, мы боремся за то,  чтобы вуз нормально функционировал.   Спасибо.

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Оксана Богданівно.

Слово має виконуючий обов'язки ректора Донецького національного  технічного університету Ярослав Олександрович Ляшок.

 

ЛЯШОК Я.О. Шановні колеги, щиро дякую за надану можливість висказатися з цього питання. Хочеться сказати, що Донецький національний технічний університет з 3 листопада минулого року розпочав повноцінну діяльність на базі свого структурного підрозділу  Красноармійського індустріального інституту. Можливо, нам трошки поталанило більше. Красноармійський індустріальний інститут мав три навчальні корпуси площею 11 тисяч 200 квадратних метрів. Два гуртожитки загальною чисельністю на 550 осіб. Тому питання початку навчального процесу у нас пройшло трошки легше. Хотілося б підтримати думку наших колег про те, щодо значення слова "евакуація". В нашому випадку, де і у випадку всіх, напевно, це була перереєстрація юридичної адреси, а також переїзд певної кількості викладачів, з яких вже на місці треба було робити університет. Жодних повноцінних університетських служб, включая бухгалтерію, не переїхали. Все це починалося з нуля. Тому  виставляти до нас вимоги, які зараз виставляються до тих вищих, які функціонують у первичній ситуації, просто неможливо.

Хочеться сказати про нагальні проблеми. Перша проблема – це розміщення студентів. Так, ми маємо два гуртожитки. Можливо, їх ємність можна трошки збільшити за рахунок переобладнання. Треба купувати сучасні меблі, двоярусні кроваті. Можливо, будуть якісь порушення санітарних норм. Але це дозволить збільшити чисельність людей, які проживають у гуртожитках, десь на 100, 200 осіб. Також, можливо, вирішити питання в нашому випадку шляхом будівництва модульних споруд, які вартують не так вже і багато, але зможуть на деякий час задовольнити ці потреби. Інше питання, це збереження професорсько-викладацького складу. Ні для кого не секрет, що вступна кампанія для нас буде вкрай важка. Для тих вишів, які переїхали в інші області України, доведеться конкурувати з тими вишами, які мають розвинену інфраструктуру. І кількість студентів, на жаль, потенціальних абітурієнтів не збільшується. В нашому випадку, ми знаходимося за 40 кілометрів від лінії фронту. І буде цілком логічне бажання батьків цих студентів відправити своїх дітей в більш спокійні регіони.

Тому виникне проблема скорочення штату викладачів. І скажіть, будь ласка, як я можу сказати тим людям, які кинули своє майно в Донецьку, там в 50, в 60 років живуть у студентському гуртожитку, що в твоїх послугах ми вже,.. твоїх послуг ми не потребуємо? Тому треба негайно вирішити питання зменшення навантаження на викладачів у частині кількості студентів на одну викладацьку ставку. Це потрібно зробити негайно, бо вже з 1 вересня нам потрібно буде проводити процедуру скорочення.

Ну, і постанова номер 65, про яку вже казали дуже багато. Вона гальмує всі процеси. На жаль, от ми з університетом Туган-Барановського починали листування з приводу цієї постанови ще з жовтня місяця. І на сьогоднішній день це питання не вирішено. Тільки ми почали свою діяльність на новому місці в жовтні, тільки в квітні місяці нам дозволили купувати комп'ютери. А зараз от читаю в новинах: можливо, ми будемо мати змогу купувати ноутбуки. Питання це не вирішується. Якщо воно не буде вирішене нагально і дуже швидко, це… Тоді навіщо було робити цю евакуацію, якщо виші не мають можливості розвиватися і якось поновлювати на якомусь мінімальному рівні свою діяльність?

Ще хотілося б додати декілька пропозицій. Стосовно якогось інформаційного вакууму, який присутній навколо евакуйованих вишів. Це стосується залучення фахівців з наших навчальних закладів до проведення конкурсів, олімпіад, а також залучення  наших науковців до комісій Міністерства освіти й науки, державних акредитаційних комісій. Наприклад, в Донецькому національному технічному університеті на сьогоднішній день  жодного представника в цих інституціях немає. Хотілося б, щоб при розподілі бюджетного фінансування на науково-дослідні  роботи для  евакуйованих вишів були якісь квоти, можливо, ці  пропозиції, яких, на жаль, буде не дуже багато, вони враховувались в першу чергу.

І останнє, на що хотілось би  звернути увагу, це  спростити процедуру перереєстрації наукових збірників для  наших навчальних закладів. Взагалі не хочеться просити дуже багато, ми розуміємо, в якому стані  знаходиться наша країна. Але, якщо підсумком нашої сьогоднішньої зустрічі буде скасування 65 постанови, можливо, і зменшення кількості студентів на одну викладацьку ставку, тут я буду вважати, що ми зробили дуже велику справу, не буду вже казати про інше.

І ще на останок мені хотілося б підтримати Романа Федоровича в тій частині, що нам треба боротися за уми тих людей, які залишились на  окупованій території. І, можливо, якимось спеціальним законом, постановою, розпорядженням Міністерства освіти й науки передбачити можливість вступу до навчальних закладів тих потенціальних абітурієнтів, які  залишились на  окупованій території. Так, легко сказати, ти не маєш українського атестату, тому ти не можеш вступати на території України. Можливо, треба передбачити  якісь додаткові іспити, іспити   з української мови, історії України, які,  можливо, на окупованій території вже  викладалися не в тому  обсязі. Але просто відмахнутися від тих випускників не можна. Дякую за увагу.    

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Дякуємо, Ярославе Олександровичу.

Я запрошую до слова Миколу Володимировича Брагінця, виконуючого обов'язки ректора Луганського національного аграрного університету.

 

БРАГІНЕЦЬ М.В. …существования Луганского национального аграрного университета, значит, была одна эвакуация, а второе –  перемещение.  Эвакуация была во время войны, в 42-м году, в Таджикский сельхозинститут и в Саратовскую область Ивановский сельхозтехникум. А от перемещение состоялось это в Харькове. С Московского проспекта на Артема, 44. То есть я работал профессором на Московском университете этого университета Василенка несколько дней, и меня переместили, как директора, в.о.ректора, на Артема,44. И вот с меня, вот здесь находиться Елена Николаевна Знаткова, помощник ректора, от и начался университет.

Так для того, чтобы нам открыть мережу, чтобы открыть счета по-простому, нам необходимо было 2,5 месяца. Люди не получали зарплату с мая, люди не получали зарплату до конца практически января, обещано было, что нам выплатят. Мы были организованы приказом №408 20 октября, организованы. Так вот до 20 октября, с 20 потом начали получать, никто ничего не получил до сих пор. Обещали в министерстве, министр обещал. Говорю, дайте мне, пожалуйста, письмо, разрешающее выплатить. Письма не получил. До сих пор люди не получили за прошлый год, преподаватели.

То же самое стипендия была. Люди, которые переместились, не получали. И вот мы только 27 декабря смогли открыть, открыть именно счет и выплатить стипендию, зарплату людям. Но за 3 месяца, даже практически октябрь – 10 дней и 2 месяца. Остальное люди не получили до сих пор. Мы не знаем, к кому обращаться. Нам не к кому обращаться. У нас действительно нет органа, который бы руководил этим, перемещенными  вузами. Мы не знаем.

Значит, другое. Значит, здесь я никого не слышал, по перемещению я согласен, это было перемещение, не эвакуация. Перемещение было всего-на-всего. Столов перемещение.

Что касается отношение вуза в Луганске к нашему вузу. Значит, диверсионное отношение, диверсии сплошные. Людей подсылают, значит, студентов обрабатывают, документы не отдают, профессоров не увольняют, кто хочет увольнения. Кроме того, я хочу вам сказать, что мы сейчас, мы сейчас судимся практически с четырьмя кредиторами, которые Луганск не выполнил, а мы за него отвечаем, на 3,8 миллиона. И мы проигрываем суды. Мы только оттягиваем, для того, чтобы как-то спецфонд как-то использовать.

Сейчас вот пойдет выигрыш. Даже вот фирма, я вам называю, фирма "Бизнес-Гарант", которая зарегистрирована в Луганске, руководитель переехал в Киев, потому что его разбомбили дом полностью. Он там как-то, каким-то образом себя выдал, и сейчас, находясь в Луганске фирма, с нами судится и 800 тысяч у нас отсуживает. Товарищи, диверсия идет против университета, некому защитить.

Дальше. Второй пример. Мы обращались в десятки организаций. Мы получили только ответ от одного Кабинета Министров. На нас среагировала Верховная Рада, спасибо вам, отдел. И больше никто, никаких ответов, ничего, ответов нету. Но сейчас вот получаю от Службы безпеки о том, что необходимо нам, значит, надати завірені копії кількості працівників, студентів, штатний кошторис, табелювання професорсько-викладацького складу, копії документів стосовно підстави для нарахування та отримання заробітних плат, стипендій і так далі. Значит, ничего не помогая, нас уже начинают контролировать.

Да что с нас взять сейчас?! Мы сейчас, у нас, ну студенты  практически без оплаты. За ту оплату, которую они получают, прожить в Харькове невозможно. Метро для студентов наших платное. Мы обращались в этот местный совет, обращались. К тому же Кернесу обращались. Нет, для нас не дали по льготному. Метро не дали для наших студентов. Преподаватели бедствуют, особенно в начале бедствовали. Товарищи, такое впечатление, что мы переместились и находимся в вакууме. Мы никому не нужны, понимаете? Вот сейчас. Мы сейчас организовали приемную кампанию вступительную. Организовали в трех местах: в Харькове, в Старобельске, Славянске. Значит, везде наши приемные комиссии работают. Мы можем и проводить в Старобельске, проводить. И в Харькове проводить дополнительно имей площади.  Но у нас сейчас 3,8 миллиона заберут. У нас не на что сделать сейчас ремонт в Старобельске, два здания. Мы можем там  проводить занятия, набираем специально. Значит, негде нет. Ну, не могу найти негде концов.  Понимаете? То есть мы сейчас штатного расписания не имеем. Штатного расписания с апреля месяца по декабрь не имеем штатного расписания, потому что нам не хватает 1,4 миллиона. Надо что-то делать. Если мы будем ставить в такое все вузы, я не знаю как вузы, у меня душа кричит,  просто вузы, мы не сможем работать так. Просто-напросто мы государству не нужны, это мой вывод. Спасибо за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Микола Володимирович, я відчуваю, яка велика гіркота і стурбованість в ваших словах. Я впевнена, що держава повинна зробити значно більше ніж вона робить. А, мабуть, у зв'язку з тим, що немає відповідних інституцій і недобре організовані процеси, складається таке враження і відчуття, що країні непотрібні. Але це не так. І саме тому ми і зібралися для того, щоб виправити цю ситуацію.

По цьому суду, ну,  я би вас просила взагалі залишитися після засідання, щоб ми ще поговорили докладніше.

Запрошую до слова Ольгу Вікторівну Поркуян, виконуючий обов'язки ректора Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

 

ПОРКУЯН О.В. Шановні колеги! Східноукраїнський  Національний університет  був, мабуть, одним з перших вишів, який був переміщений з окупованої території на територію, підконтрольну українській владі.  І зараз він знаходиться у місті Сєверодонецьк,  на базі свого одного  з найкрупніших підрозділів Сєвередонецького технологічного інституту.

Ще наприкінці серпня  минулого року  ми почали цю процедуру. Наприкінці серпня була скликана вчена  рада нашого університету тут у Києві, і було прийнято рішення щодо таких концептуальних підходів, як організовувати діяльність університету в таких умовах, в яких ми всі опинилися. І вже на початку вересня  ми почали ці дії по переміщенню університету. Знову ж таки вже, як правильно тут  говорили колеги, перемістити якісь матеріальні цінності не було ніякої можливості. Тобто мова йшла про те, щоб перереєструвати  університет на новому місці, відкрити рахунки в казначействі, забезпечити систему діяльності університету. І з 1 жовтня ми почали вже начальний процес. Частково навіть     у вересні, і з 1 жовтня повністю на всіх курсах. Тобто ми раніше пройшли цей  шлях. Але я вважаю, що  проблеми, от які тут були озвучені колегами, вони загальні для  всіх університетів. І для того, щоб вирішувати ці проблеми, по-перше, необхідна самоорганізація в рамках кожного навчального закладу.

І, по-друге, це дуже  добра  пропозиція, організуватися так от на рівні всіх евакуйованих університетів. Я підтримую таку пропозицію і вважаю, що коли ми так будемо діяти консолідовано, ми скоріше зможемо  вирішити всі проблеми. Я б всі  ці проблеми поділила  таки  на три частини. Перша частина – це те, що стосується  діяльності університетів, тобто освітньої наукової діяльності. І тут які проблеми, те, що всі говорили, відновлення матеріальної бази. Так, її можна відновлювати і необхідно відновлювати. Для цього треба задіювати  все. Ми зверталися  і до Євросоюзу, і до інституції ООН, до різних фондів. І ми отримали підтримку. Зараз нам виділили гроші. Ми відновлюємо там матеріальну базу. Тобто це треба перше всім нам робити. Зараз, я хочу сказати, що от міжнародна спільнота, вона відкрита для допомоги. Треба просто стукати в усі двері, і можна отримати цю допомогу. Це перше.

Друге, про що б я хотіла сказати. Це такі соціальні питання. У нас більше, близько 700 працівників зараз відносяться до переміщених осіб і працюють в університеті. Розмісити їх в Сєверодонецьку, це невеличке містечко, немає можливості. Тому для нас дуже важлива проблема – це житло для співробітників і житло для студентів. І ми виходимо з пропозицією з такою: ми розуміємо, що грошей в державі на те, щоб будувати там значну кількість таких от будинків, якихось навіть малосімейного типу для наших викладачів, мабуть, не буде таких грошей. Але у нас така пропозиція. Є в державі дуже багато програм державних, які вже діють. Це програми, наприклад, там доступного житла будівництва. Це програми житла для медичних працівників. Вони на різному рівні: є державні, є регіональні такі програми. Вони вже законодавчо врегульовані. Ці програми дозволяють отримувати довгострокові пільгові кредити людям під таке житлове будівництво. Тобто там треба внести невеличкі зміни в ці програми. І забезпечити якоюсь мірою фінансування на всіх рівнях: і на державному, і на регіональному, і на обласному.

Я знаю, що у нас на регіональному рівні вже є підтримка цих програм. Тобто це можна реально зробити. І тому ми теж такі пропозиції, – я їх окремо підготувала, – хочемо надати до комітету, щоб якісь реальні шляхи пропонувати для вирішення наших проблем.

І третє, про що б я хотіла сказати. Теж я хочу погодитися от і з Романом Федоровичем, і з Ярославом Олександровичем, що у нас ще є така місія. Це формувати, формулювати, не знаю, як, свідомість отієї молоді, що залишилася на окупованих територіях. Як це робити? Ми знаходимося в безпосередній близькості від зони АТО, від окупованих цих територій. І дуже відчуваємо цю близькість, відчуваємо, що там відбувається. Що відбувається, правильно тут говорили, в умах цих людей, що там є. І це проблема теж, вона державна проблема. Якщо закривати на неї очі, просто так от сказати, що це нас не стосується, то ця проблема, вона буде нас турбувати весь час.  Ми повинні тут діяти, я вважаю, з точки зору якоїсь державної програми. Це програма буде не просто освітянська програма, це якась спеціальна повинна бути програма, як впливати на молодь і як її звідти, дійсно можна було витягувати.

Тому я підтримую ці пропозиції, які тут прозвучали і, мабуть, дійсно тут треба на законодавчому рівні якось врегулювати це питання, подумати, як це можна зробити. Ми готові долучатися до роботи в будь-яких групах, які потребують вирішення таких задач, конкретних якихось кроків.

І я хочу подякувати організаторам цього круглого столу. Бо дуже добре, що ми, дійсно, сьогодні зібралися. Бо ці питання можна вирішити. І я впевнена, що їх можна вирішити, якщо ми будемо разом це робити. Дякую всім.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Ольго Вікторівно.

Запрошую до слова Андрія Миколайовича Гуржія, віце-президента Національної академії педагогічних наук України.

 

ГУРЖІЙ А.М. Дякую.

Шановні присутні! Шановна Лілія Михайлівна! Я не буду повторювати те, що мої колеги говорили, але, дійсно, мабуть, уже ми біля тої межі, коли самостійні нескоординовані дії, вони створюють не лише проблеми кожному, а й не дозволяють якісно і на державному рівні їх вирішувати. Ми повинні чітко, мабуть, в резолюції сказати, що на самому початку виник якийсь такий вакуум державної влади, і ніхто не міг взяти на себе політичне рішення і прийняти: вивозити обладнання чи ні, виходити чи ні. Ця тягомотина длилася мабуть 4 чи 5 місяців. В результаті всі ті, ви тільки подумайте, 16 вищих навчальних закладів, 10 наукових установ втратили десятиліттями, роками обладнання унікальне в науковому і відповідні колективи. Перший наш програш. Кожна установа, до відомства якої відносилися ці підвідомчі, які треба було вивезти, вона стала сам на сам з проблемами.

Ну, до честі, маю сказати, що зреагувала Академія педнаук  оперативно. Василь Григорович Кремінь, досвідчений і керівник, і міністр, створив оперативну групу, і ми вже 1 грудня вивезли свій університет. Але нічого матеріального вже не встигли вивезти. І розпочали в Білій Церкві з нуля. 27 чоловік перевезли. І зараз героїчески розвиваємо, добуваючи стілець, стула і знову ж своїми силами. Нема у державі, куди прийти, де отримати юридичну пораду, якусь іншу мудру пораду, просто розібратися.

Тому оця необхідність, яку я порахував, п'ять раз називали мої колеги, про створення міжвідомчого координаційного центру чи ради, чи я не знаю, як його назвати, вона не те, що потрібно думати, її треба вчора вже було зробити. І це має бути представники заінтересованих центральних органів виконавчої влади, від МВС, пограничників, економіки, Мінфіну і так далі. Щоб люди могли прийти кудись і отримати якусь державницьку політику в цьому питанні на найближчий час, знати, куди ми рухаємося і як ми робимо, щоб люди могли отримати юридичні поради, що робити, як реєструватися. А так виходить, що як би справа кожного, то МОН має справу, то академія, то Національна академія, і всі аграрники б'ються, і кожен по-своєму все це вирішує, інколи принижуючись, інколи щось випрошуючи і таке інше.

Тому оце зараз, в котре дякуючи Лілії Михайлівні особисто і міністерству, що хоч зібралися. І в решті-решт ми маємо сказати, що оцей вакуум державності у вирішенні цього важливого питання, він може призвести до дуже великих наслідків. От переді мною колега говорила, ми ж виховуємо наступне покоління, приходять ці професори, і коли вони бачать, що цій державі байдуже, як вони влаштувалися, коли вони бачать, що три місяці не можна видати зарплату, відповідно щось придбати чи шляхом студентської організації, чи самим ремонт зробити, якось це організувати.  А це все не можна. Ось 56 постанова – і все не можна, і все не можна.

Тому  тут в наших рішеннях є таке рішення, яке найпростіше, їх треба просто негайно прийняти. І це, що ми маємо, оці, які вийшли наші університети, в тому числі і наш інститут, який три кафедри вже створили, в оренду взяли, запустили, перейменували і борги виплатили, слава Богу. Але вони мають безкоштовно користуватися електронними бібліотеками, бути долученими до бібліотек провідних навчальних закладів. Оця  вроде бы мелочь,  скажімо, проїзд, його теж треба вирішити. Ми втрачаємо копійки,  вроді виграємо економічне… Ні, ні, нельзя, нельзя.   А програємо в свідомості людей ставлення до того часу, коли вони стали в біді. І, я не знаю, ця  прісно пам'ятна 65 постанова. От чомусь центральні органи виконавчої влади, в тому числі і фіскальні, вони для себе добилися, що, коли вони вийшли і побудували, відповідно собі якийсь там і на ремонт щось знайшли. А ось наша галузь чомусь це не змогла добитися. Я вважаю, що ми повинні зараз негайно активізувати цю роботу. І дякуючи такими колективними речами, колективними зусиллями зробити, щоби підключення до мережі Інтернет, оці точки доступу. Якимсь чином подивитися оперативно а те, що є, і як його розподілити наявно, якщо немає фінансування. Має бути координуюча державницька функція. Це питання просто на порядку денному. І, якщо  ми його ще затягнемо, то виникає оцей вірус, байдужість. А, ми нікому не потрібні. А воно нам не треба. І цим користуються наші вороги. Може, це один із засобів цієї гібридної війни.  Отак нас якось перекрутити, щоб у нас виникла невпевненість, безпомічність. Тому це, на мій погляд, дуже важливе питання.

І я, погоджуючись з цим проектом рішення, який, на мій погляд, є дуже гарний. І, дякую, що його підготували. Тут чудово зібрані аналітичні матеріали. І я все-таки посилив би оцю функцію. І якось так, давайте трошки рішуче скажемо, що на першому етапі оця безпорадність, оця некоординованість, вона призвела до цих проблем, які є, і цього стану. А тому, якщо  ми рішуче на  державному рівні не  отримаємо цю функцію чи шляхом цього центру, чи іншого, то цей стан ми з нього і не вийдемо. 

В цілому погоджуючись  з усіма, я думаю, що, можливо,  ця чудова  думка, щоб у Міністерстві освіти й науки виник відділ, де можна  юристів… Такий синтетичний якийсь зробити, куди можна  було б потелефонувати оперативно, отримати пораду юридичну, фінансову і ще якусь таку іншу. І тоді… Ті, в кого є  ці проблеми, вони будуть приходити, і вони хоч знають, до кого звернутися, а так все це, власне кажучи, на власній ініціативі. Я дякую за  увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Андрію Миколайовичу.

Я до слова запрошую Михайла Олександровича Білоголовського, завідувача Спільної лабораторії динаміки електронних процесів в гібридних структурах Інституту металофізики імені Курдюмова НАН України і Донецького Національного університету.

 

БІЛОГОЛОВСЬКИЙ А.М.  Дякую, за запрошення.

Я хотів би розповісти про   діяльність  українсько-фізичного товариства відносно міжнародної допомоги фізикам-переселенцям. Як вже казав Максим Віталійович, я  координую цю діяльність у Координаційній раді  українсько-фізичного товариства.

Тобто, власне, все розпочалося  в січні цього року, коли в  американському журналі  дуже  відомому "Сайнс" була опублікована  стаття про долю вчених переселенців зі Сходу України. І після цього був заклик українсько-фізичного  товариства до фізичних товариств Європи і Америки з проханням про  допомогу. На цей час ми  вже отримали 3 тисячі євро. Не багато, але такі гроші… Від Італійського фізичного товариства. І десь дві третини були використані на  придбання   комп'ютерного обладнання для Донецького національного університету. Два тижні  тому було таке урочисте офіційне  відкриття комп'ютерного класу, який ми придбали завдяки допомозі  італійців.  

Взагалі я забув  сказати, що Українське фізичне  товариство – це громадська організація, яка  не має жодної державної підтримки, і  існує тільки на членські внески. Але найбільш, можливо, цікавими є перспективи співробітництва  з Американським фізичним товариством. Після публікації цієї статті американські  фізики українського  походження вони ініціювали в Американському фізичному товаристві таку діяльність допомоги нам. І потім у квітні десь ми створили спільну американсько-українську робочу групу, яка складеться з 5 переселенців в Україні в різних містах, і 5 американських громадян, які колись виїхали зі сходу України, фізиків. І зараз ми вже маємо такий план дій. Поки що те, що ми отримали, це безкоштовне членство в Американському фізичному товаристві для фізиків-переселенців. Зараз цим скористалися приблизно 15 осіб, я не знаю точно це. Але які ще перспективи ось?

Перше, це інноваційна діяльність. Що вони хочуть зробити, це допомогти Україні в галузі прикладної фізики в галузі застосування фізики, в яких,.. от для вирішення потреб суспільства. Тут є ідеї семінару, який був у них минулого року. Зараз вони хочуть повторити цей семінар в Україні десь восени-взимку, якщо буде підтримка з Фонду сприяння демократії при американському посольстві.

Потім це вебінари, тобто семінари через Інтернет, де є така ідея трьох типів вебінарів. Це наукові, освітні і такі організаційні про те, як подавати гранти, як знайти партнерів тощо. І перший такий пробний вебінар ми плануємо на кінець цього місяця. Це такий буде: Вашингтон, Київ, Вінниця, якщо вдасться нам зробити. Потім вони пропонують он-лайн курси на англійській мові. Тобто фізика на англійській мові, так, і де доповідати будуть здебільшого оці українські фізики колишні, які зараз там живуть і працюють. Тобто така спрощена англійська мова.

Потім, дуже важливо, це секонд-хенд обладнання, тобто вживане обладнання. Ідея така, що десь восени Американське фізичне товариство ініціює таку кампанію в пресі і серед своїх членів, що от треба допомогти надати безкоштовно вам не потрібне обладнання українським фізикам, здебільшого тим, які переїхали зі Сходу України на контрольовану територію. А потім вони складають такий перелік обладнання, що можуть надати. Потім ми дивимося, що нам потрібно, що ні, і тоді вони надсилають.

Звичайно, на цьому шляху є ще багато труднощів, зокрема, отой закон, що ви казали, який треба приймати, бо звільнити від мита таке обладнання. Є труднощі і в Америці теж. Бо треба доказати, що це не є обладнання двойного застосування, подвійного застосування. Тобто щоб… Ну але мені здається, що це реальний шлях, на якому можна йти далі.

І останнє. Зараз ми обговорюємо можливість безкоштовного доступу до американських фізичних журналів, для тих, хто є членами американського фізичного товариства і українського фізичного товариства. Тобто поки що для цих 15 осіб, але в принципі ми можемо… Взагалі, коли вони побачили оці запити від фізиків-переселенців, то написали приблизно так: "Якщо у вас такі фізики-переселенці, тоді які ж інші?". Тобто давайте ми можемо прийняти безкоштовно до американського фізичного товариства теж деяку кількість українських фізиків, але не масово це.

Ну, ще я хотів сказати про SRDF.  Я не знаю, на скільки це відомо, що існує такий фонд SRDF….……… Це така недержавна організація в Америці, вони створили Фонд підтримки України, і це теж була велика робота з американської сторони нашої робочої групи. І не знаю, скільки грошей зараз в цьому фонді, але вони планують таке, підтримувати діяльність по трьом напрямкам.

Перший – це фізики-переселенці. Тобто підтримувати не осіб, а підтримувати наукову діяльність. Це наукова діяльність фізиків-переселенців, по-друге, молоді і, по-третє, таке інноваційне, такий бізнес наукоємний, ну все таке. Ну що стосується пропозицій, то що я б хотів би сказати, що ми працюємо, як недержавна організація, тобто немає достатньо людей, немає достатньо часу.

Тому мені здається, що треба… можна було би об'єднати зусилля і опит, досвід, який ми вже маємо на цей час в рамках, можливо, такої робочої групи при тому координаційному центрі, робочої групи  з міжнародної допомоги при тому координаційному центрі, який, можливо, буде створений. Це все.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую,  Михайло Олександровичу, за такі  конструктивні пропозиції і позитивний досвід співпраці, саме міжнародної співпраці, і як цей потенціал можна  використовувати.

Шановні колеги, ми маємо ще зараз в цій секції 15 хвилин на дискусію. І в цій дискусії я прошу бути дуже короткими і лаконічними. Якщо у вас є пропозиції, орієнтовно 2-3 хвилини, не більше.

 

_______________. Лілія Михайлівно, можна?

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Так, зараз, одну хвилиночку. Давайте ми по черзі. Я тільки дам для початку дискусії слово для профспілок, тому що вони ще не брали сьогодні слова. А далі в порядку підняття рук, ви будете представлятися і говорити те, що вважаєте за потрібним.

Отже, Антоніна Іванівна Клименко, начальник управління соціально-економічного захисту, центрального комітету Профспілки працівників освіти і науки України.

 

КЛИМЕНКО А.І. Дякую за надану можливість висловитися нас з приводу дуже важливих питань, які сьогодні обговорюються. Не буду тратити  багато часу на підтвердження тих слів, що сьогодні почули ми під час засідання круглого столу. Хочу привернути вашу увагу безпосередньо до проекту постанови комітету стосовно рекомендацій про вирішенню проблем, які маємо, на жаль, на сьогодні.

Мені здається, що в рекомендаціях мають бути більш поставлені завдання в більш вимогливій формі. Не так ніжно звертатися до Кабінету Міністрів, скажімо, розглянути можливість обмеження чинності постанови Кабінету Міністрів   65. Та 65 постанова сьогодні не відповідає вимогам Закону про вищу освіту стосовно автономії вищих навчальних закладів, стосовно самостійного використання чи розпоряджання власними коштами вищих навчальних закладів. Привести Кабінету Міністрів  постанову у відповідність до вимог Закону про вищу освіту. Те ж саме, створення, розробку нормативно-правових актів на виконання вимог Закону про вищу освіту стосовно відкриття рахунків в банках, і це також розширить можливості вищих навчальних закладів самостійно розпоряджатися бюджетними коштами.

 Мені здається, що постанову треба доповнити такими завданнями, як внесення змін до славнозвісної постанови ще 2004 року, по-моєму 228, якою обмежується права ректорів затверджувати штатні розписи, сьогодні про це говорили. В Законі старому про освіту було прописано, що ректори самостійно затверджують штатні розписи. Ні, до цього часу возять чи їздять в міністерства і освіти і інші міністерства ректори на затвердження штатних розписів. Це прерогатива вищого навчального закладу. Думаю, що сюди треба доповнити постанову чи рекомендації і питаннями індексації заробітної плати та стипендій. Яка інфляція зараз з'їдає оці нещасні гроші  стипендії, заробітної плати. Індексація не індексується заробітна плата. Думаю, що мають ці норми мати місце теж у цих рекомендаціях.

Стосовно заборгованості з заробітної плати. За 14-й рік є заборгованість з заробітної плати,  заборгованість стипендії. Якщо це заборгованість, вона… не зависли на рахунках, коштів немає. Очевидно це проблема має бути вирішена на рівні Верховної Ради, передбачити кошти відповідні для погашення заборгованості, бо коштів цих немає. Якщо є резерв в Кабінеті Міністрів, резерв коштів, тоді пришвидшити механізм розробки чи механізм для погашення цієї заборгованості і стипендії, і з заробітної плати.  На часі відпускні. До нас часто звертаються і багато звернень з приводу того, що помісячно іде виплата відпускних, закон забороняє це, на цьому теж я думаю, що треба привернути увагу Кабінету Міністрів в рекомендаціях.

Ну, я не буду відривати багато часу. Думаю за сьогодні, завтра, якщо це можливо, ми можемо подати офіційні пропозиції, зауваження до проекту рішення комітету, якщо це можливо. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую. Будь ласка, я прошу тих, хто піднімають руку, обов'язково представлятися. Прошу, наприкінці слова.

 

КІПЕНЬ В.П. Дякую. Володимир Кіпень, громадська організація "Інститут соціальних досліджень і політичного аналізу", керівник проекту "Європейський розвиток Донецького національного університету", направленого на підтримку і відновлення функціонування університету.

Ми зараз уже півтори години слухаємо крик душі представників університетів, наукових закладів. Крик, в якому звучить і, звичайно ж, звинувачення в сторону державної бюрократії, в сторону затягування тих проблема, які ми зібралися зараз обговорювати лише через, власне кажучи, майже рік після ситуації, яка склалася на сході України, і зокрема в наших діючих навчальних закладах.

Я не хотів би зараз вдаватися там до цих моментів аналізу, а хотів би перейти відразу до деяких пропозицій. Ці проблемні питання, які ставили з десяток представників ректорського корпусу цих вузів, це проблеми системного характеру. Це проблеми, які свідчать про величезний обсяг різноманітних сторін, починаючи від відсутності матеріальної бази, забезпечення викладацького складу, студентських гуртожитків, житла, відсутності адекватного нормативно-правого забезпечення вирішення цих проблем, відсутності ясної політики щодо тих, хто залишився на тій території, яка зараз є окупованою. І ці проблеми можна подовжувати.

Системні проблема не можна вирішувати, як ми знаємо, паліативами і киданням на те, щоб закривати найбільш болючі речі.

Тому в мене є пропозиція відносно необхідності  розробки повноцінної державної програми, яка була б спрямована  на системне розв'язання проблем, пов'язаних з десятками інституцій і тисячами, десятками тисяч людей, які  працюють у ключовій  зараз сфері для  виживання держави. Адже правильно говорили колеги відносно того, що ми зараз на передовому фронті ключової лінії оборони – боротьби за гуманітарну складову, за уми і серця людей. Якщо ми програємо в цій сфері, ніякі військові потуги не допоможуть Україні. Тому держава повинна звернути на це увагу і  підійти системно до цієї програми. Це перше.

Друге. Ясно, що стан держави нам всім зрозумілий, і будь-який надмірний  патерналізм – це теж неправильна стратегія.  Тому видається, що така державна програма має бути, як  мінімум, державно-громадською, де б закладено ключовий принцип партнерства  між державою і громадянським суспільством. Громадянське суспільство, волонтерство і інші ініціативи, власне кажучи, в  2014 році врятували Україну. Рятують вони великою мірою і нас, зокрема  Донецький національний університет. І саме Донецький національний університет отримав трьохмісячну допомогу від  представників  громадських структур на оплату 150 викладачам університету винайму житла у Вінниці,  куди  переїхали, що було на той  момент, коли точно так же, як і інші вузи, ми не отримали  до 26 грудня 2014 року жодної копійки заробітної плати, великою мірою підмогою суттєвою. І ми отримали  велику допомогу від Міжнародного фонду "Відродження" завдяки ініціативі, яку проявив       університет і громадські структури щодо можливості допомоги, системної допомоги, розробивши проект, який включає собою не лише відновлення матеріальної бази, але серйозні кошти на академічну мобільність, серйозні кошти на дистанційне навчання, серйозні кошти на електронну бібліотеку і інші речі, без яких сучасний університет бути не може. Таким чином, завершуючи скажу, що ця програма необхідна, але і необхідно посилити створенням видається також координаційного органу, який би міг би її від імені цих інституцій, від цих  десятків тисяч людей лобіювати, відстоювати, і певною мірою здійснювати також громадський контроль за їх реалізацією. І це може оця бути асоціація представників вищів і навчальних закладів в екзил. Але при цьому, мені видається, що надзвичайно плідною є ідея створення централізованого органу в виконавчій владі, який би відповідав за системні ці проблеми, і який би міг би достатньо  динамічно їх вирішувати.  Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановні колеги, я закликаю вас до того, щоб виступи були коротшими і новаційними, скажімо так, добре? Тобто ми вже багато проговорили позицій. Вони  є ясні. Щось що додати, що ще не звучало.

Будь ласка, прошу.

 

КОЛЕСНІЧЕНКО С.В.  Донбаська національна академія будівництва і архітектури, Колесніченко Сергій Володимирович, проректор з наукової роботи. Ну, вибачайте, російською мовою буду, бо хвилююся. 

Наші пропозиції  есть все, здесь мы передали, они есть. Мы их разбили на две части. Это проблемы вузов, которые переехали, и проблемы вуза нашего, ну, и всех, конечно, которые остались. Соответственно каждый из этих проблем делится на три части: это недвижимость, студенты и викладачі.

 Ну, начну с вузов, которые остались. Значить,  на рівні пропозицій.  Значит, у нас только не успели мы открыть базу данных бухгалтерскую, к нам тут же пришли счета на содержание вуза, который остался в Макеевке. Порядка 140 тысяч ДТЄК нам прислала на содержание базы в ………… и так дальше. И мы сейчас судимся с этими проблемами. Пропозиція. Сделать что-то на уровне Министерства, чтобы эти все компании уведомить о том, что эта оплата здійснюватися не будет за те полгода, которые были, и в настоящее время. Что касается… более подробно изложено в нашем письме.

Что касается студентов. Об этом очень много говорилось. Значит, да, безусловно, надо с ними каким-то образом работать, может быть, дать какой-то последний шанс на уровне предупреждения министерства. Касается не только абитуриентов, но и студентов старших курсов, которые учатся вторые и третьи курсы, о возможности последнего перехода, скажем, с разрешением учится по индивидуальным навчальним планам. Чтобы можно было каким-то образом быстрее втянуться в процесс обучения и четко регламентировать возможность дальнейшего обучения на бюджетных местах, если это возможно для студентов, которые перейдут отсюда.

Для нас очень большая проблема, вы об этом все знаете, о том, что наш ВУЗ был лидером, я имею в виду ВУЗ, который остался в Макеевке, о связях с Ростовским университетом по выдачи дипломов Российской Федерации. Поэтому на самом деле мы не знаем, какие документы были выданы. 2 диплома, мы знаем точно. Дальше были какие-то документы об образовании выданы. Но это является флагом академии в Макеевке.

Поэтому пропозиція: какие-то сделать, наверное, на уровне Министерства образования, науки Украины о непризнании диплома. Наверное, о непризнании не получится, о перезащите дипломов, полученных в Российской Федерации, гражданами Украины, начиная с 2014 года, для дальнейшего обучения их или подтверждения специальности здесь, в Украине.

И по преподавателям, которые остались там. То же самое, дать какой-то последний шанс о переводе. Если нет, значит разработать какую-то процедуру о снятии степеней, званий и державних нагород. Почему? Потому что преподаватели говорят: "Завтра придет Украина, мы будем судиться о том, что нас лишили всего, не имея на это никакого права". Это не разговор, это то, что реально говорится. У нас есть державні нагороди. И мы являемся неподсудными для государства Украина. Я не владею информацией как юрист. Это, кстати, пропозиції наші, которые были на ученом совете и на собрании совета трудового коллектива.

То есть четко дать понять, что, если преподаватели остаются там и выполняют функции, подчиняясь министерству ДНР, пожалуйста, но к Украине он не имеет никакого отношения с его степенями и званиями, полученными на территории Украины. Это пропозиции, которые касаемо вуза, который остался там.

Что касается нас как переехавшего вуза. Ну, спасибо, большое ДГМА, это Крематорская академия, они нас приютили. Но к сожалению, большой любви не получается, об этом уже говорил сегодня представитель медуниверситета. Проблема, конечно, в недвижимости  -  самое главное для нас сейчас.

Пропозиция. Вот у меня кошторис, утвержденный Министерством образования и науки Украины на этот год для нашей академии. Я не говорю за те деньги, которые были сэкономлены в прошлом году, поскольку полгода академия не финансировалась и денег было достаточное количество сэкономлено. Ну вот у нас было выделено, я называю конкретные цифры, из загального фонда почти 20 миллионов. В итоге после согласования всех вот этих нормативов, преподавателей, студенты, то есть были отчислены преподаватели, нам оставили 4,8 миллионов. У нас есть шикарные пропозиции от предприятий в Краматорске на покупку корпусов. Нам дают шикарный корпус за 8 миллионов гривен. Плюс, мы договорились с организацией из Чехии, они нам дают, могут спонсировать 2 миллиона гривен на приобретение обладнання. Но даже если нам 8 миллионов министерство даст на приобретение корпуса, мы решаем все проблемы. Причем, я хочу обратить внимание, если у нас останется этот корпус, и мы вернемся в Макеевку, этот корпус не пропадет. У нас будет на севере Донецкой области мощнейшая база, у нас порядка 30 процентов абитуриентов из области Краматорска, Красноармейска и так дальше. Мы там можем организовывать в дальнейшем учебный процесс, лабораторный корпус сделать и все остальное. Там 3 тысячи с лишним квадратных метров, прекрасное оборудование, можем его своими силами как строительный вуз отремонтировать.

Поэтому пропозиция в рамках уже утвержденного бюджета Міністерства освіти і науки України сделать перерозподіл коштів на придбання нерухомого майна. Ну, если это будет сума чуть-чуть побольше для приобретения, например, какой-то техники, мы только скажем большое спасибо.

Все, спасибо большое за внимание.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ.  Зрозуміло. Дякую.

Прошу.

 

ЛЄСНОВА В.В. Шановні колеги! Валентина Лєснова, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка.

Я не буду розповідати про те, що нам довелося пережити цього року, всі ви це прекрасно знаєте. Університет один з найстаріших і найбільших на території наших областей. Понад 30 студентів ми мали до початку військових дій.

І сьогодні я хочу говорити лише про одне, про те, що ми повинні зберегти дітей із зони АТО. Тут є два аспекти проблеми. Перший аспект, про який ніхто не говорить чомусь, це ті діти,  які залишилися навчатися у вишах, які не евакуювалися, не перемістилися, і не вивилися. Ліцеї, коледжі, які повністю залишилися під владою ЛНР і ДНР. Діти ці зараз позбавлені можливостей перейти в українські виші, тому що тих навчальних закладів немає в базі ЄДЕБО, вони не можуть взяти довідку академічну, і не можуть взяти наказ про відрахування для того, щоби поновитися в інших вишах України. Ці діти залишилися на призволяще. Про них ніхто не говорить взагалі,  так, ніби їх немає.

І друга проблема – це вступ. Це вступна кампанія цього року, про що вже сьогодні говорили. І фраза про те, що законом передбачено лише ЗНО, люди-добрі, закони пишемо ми. Коли писався Закон про вищу освіту, в ньому не було передбачено, що вразі військових дій, можливо, те, і те, і те, і те. Військові дії настали.  І зараз говорити про те, що законом не передбачено інших форм, це просто скласти руки. І ми знаємо, що діти, які не виїдуть, які не змогли виїхати, а, я знаю, це у мене 19 років синові, він цього року отримував атестат за екстернатною формою навчання, тому що його навчальний заклад залишився в Луганську. І я знаю, як це є. Всі розмови про те, що їм буде полегшено систему перетину тих меж, що буде зроблено перепустки – це розмови, це байка. Ми надсилали купу листів і купу списків наших студентів для отримання перепусток. Жодного сприяння  ні від кого ми не отримали. Студенти перетинають ті межі так, як хто може. Так то студенти, то дорослі люди, а неповнолітні діти, як вони мали виїхати, якщо не діють системи перетину межі військових дій. І зараз, якщо ми знову скажемо, що ми їх не приймемо без атестатів, без ЗНО цього року вони підуть на блокпости і стоятимуть в ДНР і ЛНР. Ми мусимо дати їм будь-яку можливість скласти вступні іспити в університетах, отримавши тим самим можливість отримати український атестат і дати можливість навчатися в українських вишах.

Ще одне. Дуже добре, що дають демобілізованим право пільгового вступу на бюджетні місця. А хто подумав про дітей, які залишилися сиротами? Для сиріт не передбачено як пільгової категорії цього року на вступних іспитах. Сироти не є пільговою категорією для вступу на бюджетні місця. Кількість їхня збільшилася.

Хто подумав про дітей, які залишилися без житла і без коштів на будь-яке існування, які виїхали і живуть і по сьогодні сім'ї в якихось таборах для переселенців, в якихось там родичів, ще десь. Жодного слова про цих дітей немає. І ми говоримо, що це не передбачено законом.

У нас багато чого не передбачено. Не передбачено, пригадайте, як ті, хто цим займається, як ми здавали статистичну звітність минулого року. Для нас нічого не було передбачено. Було передбачено технічне відрахування. І ми не могли навіть звіт два ……. скласти. І наші дзвінки, і листи, і поїздки не дали жодного абсолютно результату. Біда в тому, що не розпрацьовується законодавча база. Законодавча база має бути негайно переглянута під умови війни. Бо вона вся розроблена для умов миру. Академічні відпустки студентів, поновлення, переведення, купа проблем, які не передбачені законом, в законі прописано то все,  тощо і регламентовано положеннями 93-го, 96-го року, бо інших не було. Не було. Закони ті лишилися, які були положення про академічні відпустки, і далі все.

І знову в нашому сьогоднішньому цьому рішенні, ви подивіться, яке в нас м'якеньке формулювання: вивчити питання щодо можливості розроблення. Скільки це буде тривати – 20 років, 30? Ми будемо вивчати питання щодо можливості розроблення програми.

Виступ, можливо, надто емоційний, але, якщо ми не врятуємо дітей і не витягнемо їх із зони, це наше майбутнє, вони лишаться там. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дуже дякую.

Важливо, щоб ми  не тільки виступали, а щоб ми отримали конкретні пропозиції, як ми маємо і що формулювати.

Я, до речі, хочу повідомити, що Верховна Рада прийняла закон щодо освітніх потреб таких вразливих категорій, про які ви сьогодні говорили. І має бути розроблена програма  Кабінету Міністрів, де не шляхом пільг, а шляхом  конкретної оплати за навчання, надання гуртожитку підтримуються такі вразливі цільові категорії. Але разом з тим я цілком погоджуюсь, що від прийняття закону до, нарешті, прийняття нормативно-правового акту Кабінету Міністрів  проходить значний час. Зараз йде вступна  кампанія, і до 1 вересня незрозуміло, чи буде  прийнята ця постанова. І це означає, що це навчальний рік  випадає для  цієї категорії.

Ми будемо привертати увагу, вибачте, які формулювання є для  того, щоб ви їх посилили, адже це тільки проект. І мені надзвичайно імпонує ідея, що, нарешті, вищі навчальні заклади внутрішньо переміщені об'єднаються і будуть також захищати свої права. І саме наше завдання сьогодні, щоб  ми в цьому проектів правильно з відповідною силою, відповідним тиском сформулювали всі потреби.

Будь ласка, ще  дві особи, які  піднімали руки, руку, ви наполягаєте так.

 

_______________. Я хочу сказати, що дуже важливо, щоб ці асоціації були створені не нами  як урядовцями чи  депутатами, а вами. Тому що якщо це ініціатива знизу, вона має право на життя, і вона буде розвиватися. Якщо це  зробиться з верху, не дуже.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Будь ласка.

 

СЕМЕРЯНЕЦЬ С.В. Добрый день! Проректор по научной работе, Донбасский гостехуниверситет. Значит, на сегодняшний день все три внутрішньо переміщених навчальних закладів у  Лисичанске  находятся в уголовном  производстве по факту  розкрадання бюджетних коштів.

Значит, СБУ  опираясь на формулировку в постановлении Кабмина, продовжують виконувати  фактично переміщених юридичних осіб трактується, как,  фактично, переміщена особа.

Поэтому  на сегодняшний день  26 числа, 26 июня было даже       рассмотрение уже у следственного судьи. То есть все три учебных заведения  находятся уже в следствии  МВД. Значит, по изъятию оригиналов  документов, начиная с июля месяца прошлого года. Причем требуют первичку, начиная с…. как бы в  требованиях следственного комитета… следствие, даже ведомости на успеваемость. Поэтому если можно растолковать это отдельным документом, что такое фактично переміщена особа и как она  продолжает взаимоотношение в трудовом коллективе, фактично, переміщеній юридичній особі. То есть чтобы разделить  фізичну особу і фактично переміщену юридичну.

За стипендии. Значит, сейчас обвинение в том, что в студентов нет справок переселенцев, поэтому стипендию не имеем права  платить. То есть вот такие обвинения на сегодняшний день как бы очень серьезные находятся.

Теперь по поводу науки. Если можно к этим вузам, к нашим вузам вернуться, может быть, к базовому финансированию  научно-исследовательских частей . Пусть это будет минимальное количество людей, которое  просто будет содержаться в бюджете не из накладных расходов госбюджетных тематик, а именно целевым способом.   

И еще такой,  может быть, хозяйственный немножко вопрос. Разрешить все-таки тратить нам свои деньги внебюджетные  на ремонт арендованных помещений. Причем эти  помещения зачастую находятся у підпорядкуванні  Міністерства освіти й науки. То есть просто техникум или университет, майно одно й теж, розпорядник один і той же, а трата наших денег на ремонты является не цільове використання.  Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Представтесь, будь ласка.

 

СЕМЕРЯНЕЦЬ С.В.  Семерянец Сергей Владимирович, проректор по научной работе  Донбасский гостехуниверситет.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Сергій Володимировичу, ви,  будь ласка, підійдіть  також до наших  працівників секретаріату, і  ми зробимо запит з приводу ситуації з цими трьома вищими навчальними закладами.

Шановні колеги, ми зараз будемо забирати  час у  студентів. Тому я прошу вас дуже  відповідально поставитесь до того, що  ви скажете, щоб це було, дійсно, коротко. Я надаю слово, зараз одну хвилиночку, спочатку   Миколі Володимировичу. Микола Володимирович.  А тоді ще два. Так?

 

_______________. Лилия Михайловна, на следующий год будут принимать только на первый курс выпускников техникумов, это было ошибка, ее надо исправлять. Надо как поступали они на 3 курс, выпускники техникумов, так и должны поступать. А в 16 году не предусмотрено.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. По споріднених спеціальностях будуть поступати. Так же ж? По споріднених спеціальностях нема проблем. Все залишається по старому.

 

_______________. Аттестаты ЛНР вот у нас уже в Старобельске пришли в приемную комиссию, аттестат ЛНР, но зовнишне прошел в Украине.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Нехай іде і терміново проходить атестацію на базі будь-якої української школи, і отримує державний атестат.

 

_______________. Так может, мы сейчас должны какое-то дать… Дать…

 

_______________. (Не чути) 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Вони про це знають. Будь ласка, ще ви тоді передайте. Це не є проблема. На базі кожної української школи такі випускники можуть пройти державну підсумкову атестацію і отримати український атестат.

 

_______________. (Не чути)

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Ну якщо проходили ЗНО, значить, могли виїхати.

 

_______________. (Не чути) 

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Зрозуміло. Зрозуміло. Так. Будь ласка.

 

СЕБКО Д.Н. Добрый день! Исполняющий обязанности Первомайского… директора Первомайского индустриально-педагогического техникума Себко Дмитрий Николаевич. Сегодня все вопросы, которые поднимались, касались большей частью учебных заведений 3 и 4 уровня аккредитации. Прошу, когда будут вноситься изменения в законодательные акты не забыть о учебных заведениях 1 и 2 уровня аккредитации. Мы тоже есть и у нас тоже есть проблемы с восстановлением материально-технической базы и прочее.

Теперь что касательно учебных заведений 1 и 2 уровня аккредитации. Нам приходится иметь дело с абитуриентами несовершеннолетними. Несовершеннолетние абитуриенты не имеют права на регистрацию, на подконтрольной Украине территории без присутствия родителей.

То есть ребенок, выехав и желая приступить к обучению, не может получить временную регистрацию, не может в дальнейшем претендовать на помощь государства. Хотелось, чтобы этот аспект был учтен и внести на законодательном уровне, чтобы таких детей тоже можно было регистрировать как временно перемещенных лиц. 

 

 ГОЛОВУЮЧИЙ. Якщо вони неповнолітні, вони мусять супроводжуватися безпосередньо батьками або особами, яким батьки нотаріально це довірили. І тут змінити цю ситуацію не можна.

 

СЕБКО Д.Н.   На оккупированной территории нотариальной службы нет. Есть ситуации, когда родители не могут по каким-то причинам пересечь кордон. Дети выезжают с близкими родственниками, с бабушками. Они не могут являться опекунами так, как у них есть родители. И оформить какие либо документы на ребенка они не могут. Они даже представить его интересы не могут.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Гаразд. Проблема, яку ви підняли, зрозуміла.

Будь ласка, хто ще наполягає на слові? Ну, це вже останнє. Будь ласка.

 

_______________. Первый проректор Донецкого университета экономики и торговли имени Михаила Туган-Барановского. Я хотела вернуться к статусу вуза. Мы переехали. Поменяли только юридический адрес. Преподаватели, вот мы много сейчас говорили о студентах. Я хочу немножко о преподавателях. Преподаватели для того, чтобы переехать вместе с вузом, должны были забрать трудовые. В этих трудовых они должны были уволиться из учреждения, которое для Украины не существует. В трудовых стоят печати, которые уже тоже не действительные.  Потому что мы успели у себя в Кривом Роге сделать уже печати. В результате в трудовых стоят – уволен, с теми печатями и с подписями людей, которые для Украины не существуют  и не переехали. Статус вот этих преподавателей, вот они приехали, эти печати в трудовых. В сентябре еще говорили, что и они будут аннулированы. До сих пор еще не решен этот вопрос. В результате в связи с этим стал вопрос с отпуском. Сколько наши преподаватели работали? Они работали весь учебный год, или они работали только 7 месяцев, 6 месяцев, 8 месяцев? Как им теперь считать отпуск, понимаете?  Возникает очень большая масса вопросов в связи с вот этими печатями, связаны с увольнением работников в Донецке. Ну, конкретно у нас вот в Донецке. Поэтому хотелось бы, чтобы и на этот вопрос как-то решили  и этот вопрос, как нам быть с преподавателями и с их трудовыми книжками.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Зрозуміло.

Так, будь ласка.

 

_______________.  …….. Віталійович, голова обласної профспілки працівників освіти і науки Луганської області.

Я наполягаю, щоб все-таки цей пункт про можливість дітям без ЗНО здавати вступні іспити і бути прийнятими до вузів внесли все-таки в проект рішення. Простите, но я предлагал это в Северодонецке, когда там было выездное заседание.  Я смотрю, многие вузы это предлагают, прозвучало везде в выступлениях. Давайте тогда примем сейчас решение внести этот вопрос в проект.

Почему нельзя? Поймите, это вопрос даже не образовательный, это в первую очередь политический вопрос. В Луганской области свыше 4 тысяч выпускников, около 300 только сдали ЗНО. Каждый день, каждый час, ежеминутно идет оболванивание детей. Это будут или бойцы на блокпостах, но не на украинских, или их массово, как сейчас директора берут за руки по решению руководства так называемых этих республик, ведут сдавать документы в так называемые вузы, которые там остались. Два пути, у них другого пути нет.  Мы получается отталкиваем их. Мы создаем не патриотов Украины. Даже если несколько десятков человек благодаря этому приедут к нам учится, мы воспитаем патриотов Украины. А там воспитывают врагов. Это даже больше политическое решение, а не образовательное.

Мы должны их оттуда забрать детей любыми возможными способами. Это противозаконно. Меняйте законы, меняйте. Ведь чисто риторический вопрос, не мы для законов, а законы для людей, так же? Правильно коллега говорил, что когда мы создавали этот закон, не было оккупированных территорий. Давайте учитывать это. Почему мнение всех коллег не учитывается? Это надо…  Причем, действительно, это надо делать быстро сейчас, уже началась вступительная кампания. Как угодно. Каким-то отдельным постановлением внести зміни, отложить на период, это ж можно, это реально сделать. Это одно.

И второй вопрос, я быстренько хотел… Вы знаете, то, что говорили о координационных радах возможных, всевозможных, мы не учли одну еще проблему, которая касается всех нас. Мы все, кто вышли з зоны оккупации, мы день начинаем и день заканчиваем, а как там,  как там наши близкие, родственники, друзья, знакомые, как там квартиры, как там все и так далее. В Киеве тяжело  представлять себе,  с каким трудом и как это невозможно выехать с оккупационной территории, с оккупированной, извините,  территории. Это страшная проблема. Причем это проблема даже финансовая очень сильная. Вот вы говорите, как  легко выехать студенту  вместе с родителями. А невозможно, потому что в семье нет таких денег. Выезд с Луганска в  Старобельск, 90 километров  -  600 гривен для одного человека в одну сторону. На двоих – это 1 тысяча 200. А туда и назад – это 2 тысячи 400. Аа вы  говорите, проблем нет. Проблемы есть… Это тяжело решаемые.

И есть проблема, вот давайте, проблема  чисто психологического  стану викладачів, співробітників, студентів. Немає координаційної ради,  кто бы это решал. Да, вот вы говорите эмоциональное выступление. А эмоциональное выступление  потому они и есть, что всем это тяжело, все мы пропускаем через себя, а это очень тяжело. Нет… мы говорили, нет координации да, кто бы мог помогать в решение даже этой  проблемы – проблемы  восстановления, проблемы обеспечения всего этого состава, вот педагогического и обслуживающего.  Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Шановні колеги, ви знову… Зрозумійте, неправильно взагалі не дати студентам слово. От ви далі продовжуєте піднімати знову руки, кажете одна хвилина… Оскільки емоції переповнюють всіх, починається замість однієї  п'ять хвилин. Біля мене вже стоїть модератор дискусії, який саме буде модерувати питання  по студентах, ви зможете  там також взяти слово. Але давайте ми розпочнемо все-таки говорити про проблеми студентів.

Я лише хочу зауважити про ЗНО. Якщо зараз робляться зміни по ЗНО, то в  цьому випадку  ми повинні  подумати, які будуть правила  цих змін. Тому що теж треба згадати, які труднощі подолали ці 300 випускників, здавши все  ЗНО і виїжджаючи на нього, і  зараз раптом ми скажемо, що без ЗНО для  всіх, тому що вони живуть на окупованій  території. Для чого тоді ці  300  робили надлюдські зусилля, складали ЗНО, виїжджали з території. Тобто тут треба думати, в яких рамках. Якщо ми хочемо посилити внутрішньо переміщені вищі навчальні заклади, ті, які зараз знаходяться, в них недобір студентів з тої чи іншої причини. То тоді, можливо, треба ставити питання про категорію вищих навчальних закладів, які за вступними іспитами можуть прийняти певну категорію абітурієнтів. Але ставити питання про те, щоб зараз в умовах прийому раптом скасувати ЗНО під час кампанії, під час того, як стільки людей їх склало, не можна. (Шум у залі)

Шановні колеги, ви почули моє формулювання?

 

_______________. Почули.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Все. Якщо таке формулювання влаштовує, саме таке формулювання ми і запишемо. Гаразд. Зараз, будь ласка, запрошую.

 

РЯБЧИН О.М.  Шановні колеги, я хочу представити модератора даної сесії. Це Олег Саакян, громадський активіст, студент Донецького національного університету. Одна з тих людей, яка рік тому організовувала проукраїнські мітинги "Донецьк – це Україна", яка постраждала під час тих мітингів, була вимушена переїхати до Києва. І зараз це один з ярких представників саме Донецького патріотичного проукраїнського студентства, який буде модерувати цю секцію проблеми студентів. І закликаю всіх уважно чути саме студентів, тому що в них є унікальна можливість створювати нові Вузи.

 

Модератор засідання: громадський активіст, студент ДонНУ

Олег Саакян

 

СААКЯН О. Дуже дякую, пане Олексію. Хотів би подякувати, перш за все, всім, хто приїхав, всім, хто підійшов плідно до такої роботи, бо питання вишів – це не тільки питання виживання певних структур. Це питання розвитку держави. Це ті установи, які мали свою змогу і мають своє місце у розбудові саме державності, яка на сьогоднішній день і піддається зовнішній агресії.

Також хотів би подякувати організаторам, Олексію Михайловичу, Лілії Михайлівні за те, що надали змогу студентам висказати свою думку. Бо це є не тільки кількісно найбільшою складовою університетської спільноти, а це є найкреативнішою. І як показав приїзд присутніх тут не тільки вищих навчальних закладів, це патріотичною спільнотою, яка неодноразово доказувала свою позицію, яка на сьогоднішній день має право бути почутою і я думаю, що їй є що сказати.

Першим слово надається голові ради студентського самоврядування Донецького національного медичного університету Кузякіну.

Пан Кузякін.

 

КУЗЯКІН О.О.  Доброго дня. По-перше, я хотів би сказати, що ми і так само, як і адміністрація наших вузів все почали з нуля. Коли ми переїжджали, я в свій час спочатку був вільним слухачем на території Національного медичного університету імені Богомольця, і дякую цьому університету, що він прийняв всіх наших студентів і на належному рівні забезпечив можливість навчатися та проживати на території Києва в цей складний час.

Але дізнавшись, що наш вуз буде працювати, наш Донецький національний медичний університет, буде працювати на території міста Краматорську, я одразу переїхав і почав працювати над створенням студентського самоврядування.

І знаючи про те, що був створений Закон "Про вищу освіту" ми повністю імплементували його в студентське самоврядування. Тобто було створено положення про студентське самоврядування, в якому було зазначені повністю всі пункти, які стосувалися того ж таки студентського самоврядування в освіт, в Законі "Про вищу освіту".

Повністю була створена структура студентського самоврядування і ми приймаємо участь в усій роботі, яка відбувається в університеті. Тобто наші студенти приймають участь і у вчених радах, як факультету, так і університету. Тобто повністю всі питання, які стосуються життя та побуту студентів, навчальних процесів, повністю координуються з нами в тій чи іншій ступені.

Вибачте хвилююся, тому що не досить часто виступаю на таких зібраннях, тому що їх не досить часто створюють.

Потім ще хотілось сказати, що студент насправді живе. Живе досить не погано, і ті, хто перемістилися, вони… Ми розуміємо, що ці всі ваші проблеми, ну не ваші, вони також і наші проблеми, занадто складні, серйозні…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Наші спільні.

 

КУЗЯКІН О.О. …місцями здаються для звичайного студента, який не займається організаційною роботою, у нас, по суті, все виходить. Не вистачає тільки ті адміністрації, які переїхали в переміщені вузи, вони повністю сприяють життю студентів, які бажають жити і навчатись на території України. Так само от наш університет повністю сприяє в усіх починаннях, і навіть намагається нас як можна більше задіювати в усі  аспекти життя студентства. Тільки грошей, так,  не вистачає, як каже Олександр Іванович.

По суті. Тому що, наприклад, от така ситуація, ми хотіли зі студентами провести для місцевого населення тренінги по тому, як діяти в надзвичайних ситуаціях. Тобто у нас є і викладачі, які можуть правильно це все сформулювати, є і студенти, які мають і бажання, і час, і вміння, щоб навчити звичайного пересічного громадянина як діяти в тій чи інакшій надзвичайній ситуації, як надати першу невідкладну допомогу. Але в нас елементарно немає фантомів та манекенів, на яких це треба робити. Тому що на словах можна сказати дуже багато. Але, якщо людина сама не спробує і не зробить ту чи іншу маніпуляцію, вона ніколи на житті не зможе її примінити. А у зв'язку з тим, що наш університет не зміг закупити в певний час все необхідне обладнання для цього, ми не можемо цього провести до сих пір. Хоча уже повністю створені програми, і є навіть на території… Я брав участь  в засіданні ……….. на території Національного медичного університету, і там працюють ці програми. Але, у зв'язку з тим, що немає манекенів у нас на нашій базі, ми не можемо їх застосувати на своїй території.

Також хотілося б подякувати і Донбаській державній машинобудівельній академії. Тому що вона, насправді, дуже багато в чому допомагала. Наприклад, ми проводили вечір відпочинку, і нам по суті у нас же ж немає нічого. Але вони нам дали повністю матеріально-технічну базу забезпечення для того, щоби наші студенти, які переїхали, і які поступили, могли повністю проявити себе в тих чи інших творчих здобутках.

Також вони надали нам і спортивні зали для проведення наших змагань, і ми приймали участь в спільних змаганнях між гуртожитками, тобто проблеми вирішуються повністю, всі. Тільки… Не знаю, що ще сказати.

Хотілося подякувати. Як можна частіше треба збирати такі наради, щоб ми могли частіше висловлювати свої проблеми і побажання які будуть виникати далі. Дякую за слово.

 

РЯБЧИН О.М. Дякую за увагу.

Шановні колеги, давайте попрацюємо ще півгодини, і потім, ви бачите, у нас буде робоча зустріч, де ми можемо приватно поспілкуватися, уже вирішити свої питання.

І давайте заслухаємо наших студентів. Олеже, модеруй.

 

  ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пан Кузякін.

Закликаю студентів до того, щоб все ж таки говорити по темі нашої дискусії, а дискусія звучить наступним чином: погляд на майбутнє переїхавших вузів. Можна звісно і подякувати, все, але все ж таки хотілось би почути конкретику щодо того, що потрібно робити, які у студентів є проблеми, в чому потрібна допомога в цьому, що вдається робити. Перш за все від студентів, принаймні я очікую, я думаю, що більш доросле покоління очікує сміливого бачення і сміливих візій на майбутнє. Тому наступному слово надається голові студентського самоврядування Луганського національного аграрного університету пану Коротову, регламент 5 хвилин.

 

КОРОТОВ Ю.Ю. Доброго дня! Я хотів би вкратце рассказать о проблемах, о ситуации сложившейся. Ну, в общем орган студенческого самоуправління с первого дня перевода нашего вуза сотрудничал с преподавателями, помогал всячески в формировании контингента студентов, возобновления учебного процесса, всячески помогали организовывать и лекции, и практики, по договорам прохождения практики по предприятиям. Студенты, которые переехали в свою очередь в Харьков, хочу сказать, что они отличились тем патриотизмом и твердой гражданской позицией. Учитывая то, что у многих студентов родители остались на оккупированной территории, у них сложилась очень тяжелая финансовая положение. И учитывая то, что на сегодняшний день в нашем университете 1807 студентов дневного обучения, только 18 процентов  обеспечено общежитиями. И стипендии просто не хватает на оплату общежития, на проезд в метрополитене и какое-то минимальное питание.

То есть что можно тогда говорить о студентах контрактной формы обучения, когда эти студенты просто вынуждены постоянно находится в поиске каких-то минимальных подработок, чтобы оплачивать и обучение, и как-то пытаться выжить в городе.

Что еще хотелось сказать? Хотелось сказать, конечно, что у нас за 9 месяцев пребывания в городе Харькове очень эффективно было спланирована именно работа студенческого самоуправления и как… Так же у нас появилось много социальных партнеров таких как, волонтерские движения, международные благотворительные организации и гражданские инициативы такие, как ……. Харьков. Конечно, много можно об этом говорить, но те проблемы, которые стоят сейчас перед нашими студентами, они в первую очередь требуют помощи на государственному уровне.

То есть те же проблемы хотя бы вот можна сказать, что очень много уходит времени и сил, и энергии на общение со службой социальной защиты населения, с эмиграционной службой. Когда студенты сутками должны выстаивать для получения долгожданного штампа и печати.

То есть как бы первая просьба от студенчества. Вопрос будет такой. Просто централизовать именно оформление документов для подтверждения статуса переселенцев и именно студентов, и также, и преподавателей, которые в нашем вузе также выстаивают и очереди для… дабы добиться этой социальной помощи и поддержки.

Подводя итоги учебного года можна сказать вкратце, что у нас собрался тот коллектив, который твердо стоит на своей гражданской позиции. Он твердо верит в свой университет и единственное желание сохранить автономию своего высшего учебного заведения. То есть Луганского аграрного национального университета, и совместно с нашими преподавателями плечом к плечу вместе идти по этому не легкому пути, но сохранить вуз. Спасибо.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам.

Перепрошую трішки. Шановне панство, чи можна трішки більше уваги, бо я навіть тут погано чую спікерів через те, що хтось аркушами шелестить, хтось ще щось робить. Ну все ж таки тут зібралася інтелеґенція і те обличчя інтелеґенції Сходу України, яке  потрібно транслювати, а в принципі ми бачимо неповагу один до одного. Тому, будь ласка, трішки більше  поваги, залишилось не так багато часу.

Слово надається представнику голови Ради молодих учених Донецького Національного університету Овчинниковій.

Пані Овчинникова.

 

ОВЧИННИКОВА Ю.Ю.  Доброго дня, шановні колеги! Перш за  все, від молоді Донецького національного університету дякуємо всім вам за те, що, незважаючи на всі  труднощі, ми зробили свій  вибір у підтримку нашої держави і в підтримку колективу молоді, за яким наше майбутнє і інтереси, яких ми представляємо і будемо намагатися захищати в  майбутньому.

Хотілось би сьогодні… Ми почули кожного, і ви знаєте, душа болить, серце болить, тому що наші рідні, наші батьки, наші  друзі залишились там. Але очима молоді сьогодні хотілось би сказати про позитивні наші плани, що ми плануємо, що вже зроблено, і  що  ми обов'язково зробимо у майбутньому.

По-перше, ми розуміємо, що безперечно зараз формується нова політична культура,  нова політична еліта, формується нове громадянське суспільство. І, безперечно, формується наше  бачення майбутнього: якісна освіта, прогресивне  мислення, інноваційні дослідження та можливість молоді нашої , органів студентського самоврядування, ради молодих вчених внести свій маленький, але вклад в те, щоб наша держава і наші  вищі навчальні заклади з Донецької і Луганської області жили, розвивались і  в них було майбутнє.

Що ще хотілось сказати. По-перше, позитивні зміни, які ми плануємо і бачимо, ми об'єднали в сім основних таких  напрямків, пріоритетних напрямків розвитку.

Перший. Це напрямок  європейський –   вектор розвитку. Стосовно Донецького національного університету, то зараз студентською радою, органом студентського самоврядування, реалізується  проект "Impress",  це   підвищення  ефективності студентських служб в рамках проекту Європейської комісії "Teмпус". Що це за проект? Це проект направлений на створення органів студентського самоврядування по типу  європейських "bore system", де буде нова система профорієнтації, де планується зробити нову систему працевлаштування і навчити молодь, і підвищити їх кваліфікацію для того, щоб у майбутньому вони володіли всіма соціальними компетенціями і могли навчатися все життя.

Другий… Я ще продовжу по цьому вектору розвитку. Ми плануємо продовжувати вектор розвитку рад молодих вчених з Eurodoc, це Європейська асоціація молодих учених. У цьому році наша рада, яка входить до складу ради молодих вчених при Міністерстві освіти, представляла наших молодих науковців в Румунії. І зараз веде переговори щодо вступу в International Consortium Research Staff Associations. Це одна з найпотужніших консорціумів, об'єднань молодих науковців світу.

Другий вектор – це легалізація і створення громадських організацій на базі органів студентського самоврядування. Ви пробачте, але я сьогодні представляю раду молодих учених, і можна-таки сказати, що відношусь до органів самоврядування, тому що 9 років працювала в органах самоврядування.

Щодо легалізації. Да, стосовно Закону "Про вищу освіту", ми маємо можливість оформлювати юридичний статус. Але немає, як каже наш шановний ректор Роман Федорович, треба ще підзаконний ґрунт для того, щоб ми могли реалізувати цей проект як юридична особа при вищих навчальних закладах. Тому що треба штат, треба бухгалтер. Але це прогресивний вектор розвитку. Треба створювати громадські організації для того, щоб залучати додаткові кошти до існування вузів, як є нам*** приклад(и) Міжнародного благодійного фонду "Відродження".

Наступний вектор – це, коли ми створюємо громадські організації, ми вже можемо планувати і створювати комунікаційні плани та створення партнерської бази для того, щоб студентська молодь, молодь науковців могла спілкуватися кожного дня і залучати нових партнерів у вищі навчальні заклади.

Третій, це фандрейзинговий план, чи залучення коштів. Я буду повторюватись, але це дуже необхідно. Додаткові умови, додаткові кошти зараза вкрай необхідні кожному вищому навчальному закладу. Тому органи самоврядування були, є, ми сподіваємося, будуть цими потужними силами, які будуть молодіжними кроками зробити ці зміни.

Четвертий, да? П'ятий, пробачте, п'ятий вже вектор, який ми бачимо зараз, це інтеграція органів студентського самоврядування, органів самоврядування наукової молоді до громади тих міст, де ми зараз знаходимось. Якщо це Вінниця, да, то на прикладі Донецького національного університету студентська рада представляє свої інтереси у молодіжному парламенті Вінниччини, приймає активну участь у творчих спортивних заходах цього міста, і практично завжди перемагає. Це так. Але це з гордістю за нашу молодь. 

І наступний пріоритет розвитку ми бачимо в тому, щоб продовжувати міжнародні співробітництва. Ми казали вже про європейський вектор. Але дуже важливо, в Донецькому національному університету кожного дня спілкуються з представниками міжнародних організацій і формують, да, утворюють різні угоди. Вже на даний час є угоди з Вірменією, з Парагваєм, з Канадою, з Сполученими Штатами Америки, дуже багато. Але ми дуже сподіваємося, що благодійний фонд "Відродження", з яким зараз активно співпрацює, також канадський фонд з фондом "Поділля", який надав допомогу, ми будемо намагатися у майбутньому продовжувати це спілкування.

Що хотілось би сказати стосовно проблем. Як я казала вже, дуже хотілося б позитивне внести, тому що молодь дуже хотілось, щоб позитивно дивилась в майбутнє. Але є проблема з тими же перепустками, да, в зоні АТО. Я була особисто свідком, коли не пустили студентів. Зараз треба буде подивитися, яким чином ми зможемо посприяти для того, щоби наші студенти могли спокійно перетинати цей кордон. Тому що у травні місяці студенти не могли проїхати, у них не було перепусти, тому що система перепусток  змінюється, мабуть, кожного місяця. Це так. Але це проблеми, які можна вирішити.

І стосовно асоціації. Сьогодні багато казали, що треба об'єднатися. Хотілося б також як ініціатива  від молоді, давайте створимо як органи громадського самоврядування, да, органи студентського самоврядування, наукова молодь створювати асоціацію. Ми  розуміємо, що багато органів. Але від нас залежить, як воно буде діяти. Правда? 

І хотілось би в заключення сказати, що молодь повинна робити і вона буде робити. Тому що на прикладі нашого університету ми намагаємося це робити. І ми впевнені, що все у нас вийде. І хотілося побажати кожному із вас вірити в свої сили. Дякую вам усім ще раз.

Миру вам, миру вашим сім'ям, нашому рідному Донбасу і нашій рідній країні. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам, пані Юлія, за позитивну нотку та слушні поради і плани на майбутнє.

Зараз пропоную перейти вже до панельної дискусії. І час на панельну дискусію, який у нас залишився, це 10 хвилин. Регламент на спікерів –  2хвилини. В кого є бажання, по підняттю руки можна взяти слово.

 Є у когось бажання додати до виступів наших молодих студентів? Якщо немає тоді переходимо до завершення.

Дякую вам за увагу, за те, що послухали студентство. Як ми бачимо, дуже багато планів, і студентству, дійсно, потрібно координувати свою діяльність, дійсно, потрібно виходити на рівень суб'єкта, який буде допомагати своїм університетам ставати на ноги і розбудовувати разом Україну. Дякую вам за увагу.

 

Веде засідання народний депутат О.М.РЯБЧИН

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую Олеже за модерацію.

Я можу сказати як людина, яка навчалась за кордоном, якщо подібний круглий стіл був би проведено десь в Євросоюзі, то там би від бажання студентів висказати свої пропозиції не було би відбою. Тому давайте намагатися створити саме такі студентські самоврядні структури, які би нам давали креативні поради, а ми б їх слухали і тільки записували.

І я на останок, для підведення підсумків, хочу надати слово представникам міністерства –  Стрісі  Максиму Вікторовичу, ваші коментарі. І потім начальник департаменту, керівник департаменту.

 

СТРІХА М.В.  Шановні колеги, я хочу ще раз подякувати організаторам круглого столу, бо тільки тепер видно наскільки він був своєчасним.

Я, ну, чесно кажучи, вважав, що непогано знаю проблему, з багатьма з вас зустрічався в ваших університетах там на Сході. Але сьогодні виникла ще низка от проблем, про які я просто не знав і які очевидно треба вирішувати, проблем дуже складних, на які часто немає абсолютно такого однозначного шляху їх вирішення. І оте, що прозвучало щодо створення координаційної ради, бо тут задіяні різні міністерства, не тільки наше, тут є Міністерство охорони здоров'я, тут і Міністерство внутрішніх справ, очевидно, Міністерство культури є, Національна академія наук є, галузеві академії національні наук. І ми всі разом мусимо координувати наші дії. Отже, я сподіваюсь, ми це створимо ближчим часом, раз. Разом з комітетом ми внесемо відповідні проекти нормативних актів, два. І третє, ну, для інформації, це багато разів звучало. І востаннє і у Вінниці мені, і в Красноармійську про це казали, ваш наказ виконаний. Так, на минулому засіданні, ну, зробив перший крок, дев'ятьох осіб, які  очолюють так звані ці університети ДНР, і посідають керівні позиції  ДНР і ЛНР, і посідають керівні позиції так званих міністерств в ДНР і ЛНР, позбавлено українських вчених звань. Офіційне рішення це на сайті бачите. Це перший крок. Ми не хочемо з того робити якусь компанічну***. Бо на нашу думку, це мусить стосуватися не тих людей, які там в силу якихось обставин просто лишилися на окупованих територіях. Це мусить стосуватися тих, хто неактивною своєю позицією підтримав ці терористичні організації, посів керівні посади в тамтешніх структурах. Ну, і ми чекаємо ваших пропозицій, хто має бути наступний в цій черзі. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую вам за коментар.

Сергій Іванович Бондаренко, керівник департаменту.

 

БОНДАРЕНКО С.І. Дякую.

Дякую і організаторам і всім, хто взяв участь в сьогоднішньому круглому столі, і студентство. Я хочу на  завершення сказати декілька слів про державне замовлення на підготовку фахівців. Це дуже болюче питання на сьогоднішній день.

Я мушу поінформувати, що в цьому році кожне четверте бюджетне місце на програму бакалавра скорочено. Тобто скорочень десь приблизно до 22 тисяч бюджетних місць. Якщо брати вступ на 5 курс, це на спеціаліста і магістра, то на ці програми десь 30 відсотків від випуску бакалаврів не попадають на державне замовлення. Це дуже-дуже болюче питання. Але ми живемо в таких зараз реаліях.  Завтра буде засідання конкурсної комісії. Я є заступником голови конкурсної комісії розподілу державного  замовлення, і ми розуміємо, що випускник, скажімо, Київського політехнічного  інституту, Національно-технічного університету, випускник Університету імені Шевченка не поїде працювати в Слов'янськ чи Краматорськ. Вищі навчальні заклади Донеччини і Луганщини  готують, власне, фахівців для свого регіону. І ми це будемо  враховувати максимально при розподілі і доведенню  державного замовлення, я про це буду говорити завтра на конкурсній комісії обов'язково. Ми це питання будемо враховувати. Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, вам.

Я також в завершення хочу сказати, що саме головне те, що  ваші проблеми були  почуті. І, дійсно, тут було дуже багато моїх колег народних депутатів, до котрих я підходив і запитував,   чи хочуть вони виступати. Вони сказали, ні, ми хочемо почути людей.

Я дуже дякую каналу "Рада" за те, що вони організували трансляцію для того, щоб почули не тільки  депутати, а й  громадяни України стосовно тих проблем, які є в українців. А ми з вами, українці і люди, які знаходяться зараз на окупованих територіях, і страждають, і не можуть виїхати і залишились там з певних причин, вони також українці, і  ми повинні допомагати їм.

Саме тому я також хочу подякувати Лілії Михайлівні за те, що допомогла  разом з співробітниками комітету організувати цей  круглий стіл, ідея якого давно вже вітала в повітрі і повинна бути, я згоден, що  повинна була організована ще раніше. Дякую помічникам, які разом зі мною робили цей захід. І також велика подяка студентству. І не переживайте, не хвилюйтесь. Ви повинні навчатись, як говорити і на камеру як представляти свої думки, ми вас бажаємо слухати, і ви повинні бути почуті.

І, безумовно,  сама головна  пропозиція – це створення координаційної ради чи Асоціації вузів діяти спільно. Дійсно, це сама головна порада. І ті законодавчі  ініціативи, які  ми вже  наробили, і ви всі  бачили, вони також будуть підтримані на самому вищому  рівні. 

І я надаю слово для заключного виступу Лілі Михайлівні Гриневич.

 

ГРИНЕВИЧ Л.М. Дякую.

Шановні колеги, справді,  актуальність цього круглого столу, мабуть, важко переоцінити. Судячи з усього, клубок проблем дуже серйозний. Є ці рекомендації. Ми зрозуміли про прямі формулювання. А також я б хотіла ж, оскільки ведеться стенограма, під стенограму, також окреслити такі основні доповнення, які ми повинні внести в текст рекомендацій.

Отже. Міжвідомчий координаційний центр, який буде займатися проблемами внутрішньо переміщених вищих навчальних закладів і наукових установ. Ми пропонуємо розглянути ідею статусу внутрішньо переміщених. Відповідно до цього статусу ми пропонуємо внести зміни в деякі нормативно-правові акти саме для установ, що має цей статус. Зокрема, 65 Постанова Кабінету Міністрів, нормативи чисельності, які потрібні, нам дуже важливо, щоб вони відбулися ця зміна до початку нового навчального року.

Наступне. Вступна кампанія. Болюче питання –  пошук абітурієнта. Сьогодні перший заступник міністра сказала про ветеранів АТО демобілізованих, які йдуть за вступними іспитами. Ми спробуємо, ми звернемося до Міністерства освіти і науки з проханням про те, щоб докооптовувати саме вищі навчальні заклади Донбасу власним абітурієнтом, якщо він не мав змоги виїхати, і тоді він буде вступати за вступними іспитами. Поки що це тільки пропозиція, але ми десь в такий спосіб намагаємося її сформулювати.

Наступне. Були підняті питання про перезахист дипломів. Його треба розглянути, як правильно його сформулювати, але я розумію, що воно дуже актуальне. Іде мова про борги по оплаті, які сьогодні лягають на плечі внутрішньо переміщених закладів, а насправді створюються ці борги і створювалися на окупованих територіях. Адже  ми повинні знайти механізми, яким чином ці борги не визнавати або застерегти, що вони не можуть бути виплачені як такі до того, поки ситуація не буде внормована.

Хочу сказати, якщо я зараз не назвала якоїсь дуже важливої позиції пріоритетної, ви маєте можливість у будь-якому випадку впродовж наступних двох днів, не надалі, надіслати на адресу комітету сформульовану вами позицію, яка якимось чином не була тут озвучена.

Я хотіла б підкреслити, що ми, всі тут присутні, з якого б регіону ми не були, яку б інституцію не представляли, об'єднані однією темою – темою незалежної держави Україна. Від того, що відбудеться зараз з цими закладами, від того, як буде спостерігати інтерес до себе молодь Донбасу, яким чином вона буде мати можливість здобувати освіту, залежить майбутнє нашої незалежної держави. І дякую вам щиро за ваші величезні зусилля, терпеливість. Ми розуміємо, що ви знаходитеся в значно складнішій ситуації, ніж будь-хто з нас. І тому зобов'язані робити все, щоб допомогти. Дякую, на все добре.

Додаткове оголошення, будь ласка. Вже немає трансляції. Дуже добре, так, прошу.

 

_______________. Дякую. В 2 часа, то есть сейчас я попрошу, коллеги проведут вас кулуарами Верховной Рады, где заказан фуршет, где мы можем уже неформально пообщаться в столовой Верховной Рады. И просим всех. Да, мы будем там, будем доступны для комментариев. Спасибо вам еще раз большое. И я прошу последнее, студентов, которые прибыли, получить компенсацию за билеты. Там есть девушка Марина, которая сидит и поможет вам с компенсациями и суточными. Спасибо.