Діяльність Комітету

04 листопада 2014, 11:45

Стенограма парламентських слухань

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СТЕНОГРАММА ПАРЛАМЕНТСЬКИХ СЛУХАННЬ

 

 

 

ПРО СТАН ТА ЗАКОНОДАВЧЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ

РОЗВИТКУ НАУКИ ТА НАУКОВО-ТЕХНІЧНОЇ СФЕРИ ДЕРЖАВИ

 

Сесійний зал Верховної Ради України

2 липня 2014 року


 

ЗМІСТ

 

 

Вступне слово заступника Голови Верховної Ради України Р.В. КОШУЛИНСЬКОГО   5

ДОПОВІДІ 7

Доповідь міністра освіти і науки України КВІТА С.М. 7

Доповідь голови Державного фонду фундаментальних досліджень КУХАРЯ В.П. 13

СПІВДОПОВІДІ 17

Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Л.М. ГРИНЕВИЧ   17

Віце-президента Національної академії наук України А.Г. ЗАГОРОДНЬОГО   23

Голови Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів України ІЛЬЧЕНКА М.Ю. 29

ВИСТУПИ В ОБГОВОРЕННІ 33

ХАНЕНКО С.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”) 33

ГРИНЬОВ Б.В., перший заступник голови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України  35

ЧУБАТЕНКО О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”) 37

КРИВОВ Г.О., голова правління ВАТ “Український науково-дослідний інститут авіаційної технології”  40

КРИШТАЛЬ О.О., директор Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України  42

МАЛИЦЬКИЙ Б.А., директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України  44

ШУЛЬГА Н.І., виконавчий директор громадської організації “Український науковий клуб”  46

РЕВЕНКО А.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”) 48

СМОЛАНКА В.І., ректор Ужгородського національного університету  50

ДОВГИЙ С.О., президент Малої академії наук України  52

МРИГЛОД І.Г., директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України  54

ФАРІОН І.Д., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ  №116, Львівська область, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”) 56

БЛЮМ Я.Б., директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України  59

МОЧКОВ О.Б., секретар Комітету Верховної Ради України з  питань інформатизації та інформаційних технологій (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”) 62

ТУНИЦЯ Ю.Ю., ректор Національного лісотехнічного університету України  64

ШИРОКОВ В.А., директор Українського мовно-інформаційного фонду НАН України  66

КАПІЦА Ю.М., директор Центру інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України  69

ЛІБАНОВА Е.М., директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України  71

ПЕТРИЧЕНКО В.Ф., президент Національної академії аграрних наук України  73

ПЕТРИШИН О.В., перший віце-президент Національної академії правових наук України  75

СЕРДЮК А.М., президент Національної академії медичних наук України  77

ЛУГОВИЙ В.І., перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України  79

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО   82

Міністра освіти науки  Квіта С.М. 82

Заступника голови Верховної Ради України Р.В. КОШУЛИНСЬКОГО   84


ПАРЛАМЕНТСЬКІ СЛУХАННЯ

 

 

Веде засідання заступник Голови Верховної Ради України КОШУЛИНСЬКИЙ Р.В.

 

Вступне слово заступника Голови Верховної Ради України Р.В. КОШУЛИНСЬКОГО

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Доброго дня, шановне товариство! Прошу вибачити за затримку. У мене була зустріч з делегацією Сейму Латвійської Республіки, які приймали наших людей, постраждалих під час Революції гідності. Уклінно прошу вибачити за запізнення, я щиро вдячний, що ви мене почекали, зараз розпочнемо роботу.

Щиро вдячний, що у нас присутні представники Кабінету Міністрів, профільний комітет на місці. Сьогодні наша робота буде досить активною з огляду на те, що досить багато людей записа­но на виступ, всі — поважні виступальники.

Відповідно до постанови Верховної Ради України від 25 березня 2014 року сьогодні проводяться парламентські слухан­ня на тему: “Про стан та законодавче забезпечення розвитку нау­ки та науково-технічної сфери держави”. Ініціатором цих слухань є Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти. До про­ведення слухань долучилися також Комітет з питань аграрної по­літики та земельних ресурсів, Комітет з питань промислової та інвестиційної політики, Комітет з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки, Комітет з питань охорони здоров’я, Комітет з питань соціальної політики та праці. Як бачите, дуже висока зацікавленість профільних комітетів, щоб саме в такому контексті провести наші слухання.

До участі в парламентських слуханнях запрошені керівники уряду, народні депутати, представники Адміністрації Президента України, Ради національної безпеки і оборони, Національної ака­демії наук, місцевих органів влади та органів місцевого само­врядування.

Хочу наголосити, що Національна телекомпанія України та Національна радіокомпанія України разом з Інформаційним управ­лінням Апарату Верховної Ради України забезпечують трансляцію нашого засідання. Ми зможемо в прямому ефірі донести україн­ській громаді дискусію, яка відбудеться сьогодні в сесійній залі.

На початку нашої розмови дозвольте закцентувати декілька питань, які, на мою думку, є основними, базовими.

Мушу констатувати, що наука та науково-технічна сфера пе­ребувають сьогодні у критичному стані. Упродовж останніх 20 ро­ків у державі фактично не було запиту на наукові дослідження та  високотехнологічні розробки. Це свідчить про те, що держава не надає пріоритету цій сфері, наука фінансується за залишко­вим  принципом. Хоча в Законі України “Про наукову та науково-технічну діяльність” закладена норма витрат на науку в розмірі 1,7 відсотка обсягу ВВП, у Державному бюджеті України на 2014 рік заплановано лише 0,27. Це найнижчий показник за всі часи існування України і ознака того, що держава в повному об­сязі навіть не намагається фінансувати.

Мусимо визнати, що система державного управління науково-технічною сферою є неефективною. В Україні немає дієвих механізмів довгострокового чи хоча б середньострокового прогнозування і планування соціально-економічного розвитку дер­жави, і це теж позначається негативно. Я вже не кажу про заста­рілість технологічної бази та про брак коштів на приведення її у відповідність із сучасними вимогами.

Разом з тим вітчизняна наука ще зберігає свій потенціал у сферах математики, механіки, інформатики, фізики, хімії, фізіо­логії та медицини. Я не кажу про сільське господарство і гумані­тарну сферу, але сьогодні вкрай необхідно підтримати розробки у  сфері військово-промислового комплексу. Маючи найсучасніші технології у сфері ракетобудування, літакобудування, суднобуду­вання, електрозварювання, ми не можемо вийти на світові рівні.

Сподіваюся, що наша розмова дасть змогу передовсім зако­нотворцям зрозуміти, які потреби нашої науки, які бар’єри треба здолати, які рішення ухвалити, яке має бути ставлення до науки, до науково-технічної сфери з боку держави, державних органів. Гадаю, наша розмова буде максимально гострою, максимально критичною, оголено щирою, для того щоб ми обмінялися думками і знайшли відповіді на болючі для науковців питання.

Щодо регламенту роботи. З огляду на те, що я запізнився на декілька хвилин, пропоную продовжити наше засідання на пів­години. Попрацюємо три з половиною години, щоб надати можли­вість усім бажаючим (або більшій частині) виступити.

З доповіддю виступлять міністр освіти і науки Квіт Сергій Миронович (до 15 хвилин) і голова Державного фонду фунда­ментальних досліджень, директор Інституту біоорганічної хімії та нафтохімії НАН України Кухар Валерій Павлович (до 10 хвилин). Співдоповідь зроблять голова Комітету з питань науки і освіти пані Гриневич (до 15 хвилин), віце-президент, академік Національної академії наук України Загородній Анатолій Глібович (до 10 хвилин) і голова Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів України Івченко Михайло Юхимович (до 10 хвилин).

Для виступів в обговоренні пропонується регламент до 5 хвилин. Хочу нагадати, що за 30 секунд до завершення виступу пролунає звуковий сигнал. Це означатиме, що ще півхвилини мікрофон буде ввімкнений.

Отже, шановне товариство, запитання до представників Кабінету Міністрів пропоную подавати в письмовій формі, для того щоб після завершення обговорення вони могли надати вам відповіді.

Із заключним словом виступить голова Комітету з питань науки і освіти Гриневич Лілія Михайлівна.

А зараз запрошую до парламентської трибуни міністра освіти і науки України Квіта Сергій Мироновича. Прошу.

ДОПОВІДІ

Доповідь міністра освіти і науки України КВІТА С.М.

КВІТ С.М., міністр освіти і науки України. Дякую, пане Руслане. Шановне товариство! Як ви знаєте, вчора в цій залі був ухвалений Закон “Про вищу освіту”, який у контексті сьогодніш­ньої теми. Як на мене, ми можемо говорити про три великі успіхи для розвитку науки в Україні.

По-перше, запроваджується третій цикл освіти, тобто рівень PhD — доктора філософії. І ми сподіваємося ближчим часом роз­вивати в наших університетах у співпраці з академічними інститу­ціями повноцінні структуровані PhD-програми.

По-друге, це, власне, більше можливостей для співпраці університетів і наших академічних установ.

І по-третє — цей закон дасть поштовх для іншої форми і змісту захистів та підготовки до захистів дисертацій.

Це щонайменше три позиції, які є дуже важливими.

Переконаний: сучасна розвинена наука є запорукою майбут­нього України як високотехнологічної, демократичної європейської держави. Схиляюся перед мужністю українських вчених, які за умов вкрай недостатньої державної підтримки, діючи в рамках часто ворожого до них законодавства, зуміли зберегти статус України як однієї з провідних наукових держав континенту. Кажу це не як чиновник, а як один із наукового загалу, якого доля чо­тири місяці тому закинула в міністерське крісло у дуже складний для нашої держави час, коли триває військова агресія Росії, коли можливості розграбованої Януковичем і його поплічниками дер­жави підтримувати науковців вкрай обмежені. Тому принагідно хо­чу вибачитися за ті непопулярні і вимушені рішення, які ми були змушені ухвалювати, щоб Україна залишилася на плаву.

Запевняю: і Президент, і Прем’єр-міністр добре розуміють значення науки і готові навіть у нинішні скрутні часи вживати ефективних заходів на підтримку досліджень і вчених. Причому хочу наголосити: підтримки гідні не лише технологічні розробки, а й дослідження, що можуть привести до нових фундаментальних результатів, які просувають уперед людське пізнання. Адже наука має не тільки економічний, а й не менш важливий гуманітарний вимір, забезпечуючи загальний рівень інтелігентності нашого сус­пільства, інтелектуальну впізнаваність України в сучасному світі.

Повернуся до теми сьогоднішніх слухань. Формально Україна має розвинену нормативну-правову базу для регулювання науково-технічної діяльності. Необхідну статистику і довідкові ма­теріали обсягом у три половиною сотні аркушів усі ви отримали. Деякі з чинних законів, наприклад базовий Закон “Про наукову і науково-технічну діяльність”, мають тривалу історію і на час появи були вельми прогресивними.

Водночас кожен із тих, хто працює сьогодні в науці, розуміє, що корисні для науки положення чинних законів хронічно не пра­цюють. Наприклад, відповідно до базового закону фінансування науки має забезпечуватися в обсязі 1,7 відсотка обсягу ВВП (пан Руслан про це сьогодні згадував), а реально в Державному бю­джеті України на 2014 рік передбачено менш як 0,3 відсотка.

Натомість справно працюють положення, шкідливі для нау­ки. Наприклад, заборона науковим установам відкривати банків­ські рахунки, що робить їх заручниками казначейства та відля­кує  серйозних вітчизняних і закордонних замовників. І тут Закон України “Про вищу освіту” може бути добрим прикладом. Ми по­винні домагатися подібних преференцій, подібних прав і для на­ших академічних установ, а саме щодо відкриття депозитних рахунків у банку.

У чинному законодавстві відсутні важливі положення, які сприяли б інтеграції нашої науки в загальносвітову. Як приклад, немає процедури тривалих стажувань українських учених у закор­донних наукових установах. Відтак дослідників, які не хочуть роз­ривати зв’язків з Україною і готові зберігати прийняте у світі по­двійне наукове підпорядкування, керівники наших установ змушені просто звільняти. Ви знаєте, шановні колеги, в усіх ваших інституціях є подвижники, які працюють уже на full-time чи то в за­рубіжних університетах, чи в різних дослідницьких інституціях і підтримують тісні зв’язки з вами, роблять вагомий внесок у роз­виток зв’язків ваших інституцій і в розвиток вітчизняної науки.

Натомість у законах і постановах є безліч положень, що боляче б’ють по науці та людях, які нею займаються. Іноді це має анекдотичний характер: контролюючі органи вимагають у звітах про фундаментальні дослідження довідки про впровадження ре­зультатів у виробництво, хоча специфікою фундаментальних до­сліджень не є зорієнтованість на негайне отримання практичної віддачі. Інша річ, що гарний фундаментальний результат часом веде до проривних технологічних ідей. Як це сталося, наприклад, з відкритим Фарадеєм явищем електромагнітної індукції, що вже через 30 років було використано В. Сіменсом для створення електродвигуна.

А боротьбу з корупцією часом імітують, полюючи на су­місників, які працюють одночасно у вищих навчальних закладах і  наукових установах. Наприклад, у Києво-Могилянській академії ці сумісники, які часто працюють за одним авторським курсом, є надзвичайно важливими і для університету, і для студентів, тому що це індивідуальний курс, це відомі постаті у науці. І, маючи, по  суті, ненормований робочий день, такі люди часто забувають відстежувати бюрократичну процедуру оформлення спеціального графіка свого робочого дня. Звісно, значно простіше стягнути “завдану державі шкоду” із шанованого академіка, який читає університетський курс, аніж вивести на чисту воду справжнього корупціонера, який обкрадає державу на мільйони.

Не кажучи вже про те, що нинішні вимоги до роботи з пре­курсорами дають підстави закрити будь-яку лабораторію медико-біологічного профілю, а людей, які в них працюють, підвести під кримінальну статтю.

Усе зазначене мусить бути, безумовно, врегульовано у новій редакції базового Закону “Про наукову і науково-технічну діяль­ність”. Результати тривалої роботи декількох груп науковців пред­ставить вам голова профільного комітету Верховної Ради України Лілія Михайлівна Гриневич. Хочу підкреслити, що ми маємо дуже тісну співпрацю з профільним комітетом, тому якщо мова йде про роботу над новою редакцією закону, то ви можете працювати або з профільним комітетом, або з Міністерством освіти і науки, це означає, що ви працюєте з однією командою.

У межах свого регламенту зупинюся на проблемах управ­ління наукою загального характеру, які мають вагоме значення для її майбутнього. Сьогодні наука в Україні упосліджена ще й то­му, що вона дитина семи, а точніше, майже 40 розпорядників бюджетних коштів, саме стільки у нас головних няньок. Що відбу­вається з такою дитиною, відомо з народної приказки. Вироблен­ням і здійсненням єдиної державної науково-технічної політики не займався протягом останніх років, по суті, ніхто.

Нагадаю, протягом десятиліття, у 2000–2010 роках, у цій сфері діяв єдиний орган виконавчої влади — Міністерство освіти і  науки України, в якому у 2000–2001 роках першим заступником міністра працював відомий український вчений-астроном, громад­ський діяч Ярослав Яцків. Така схема була обрана не випадково. Практика поєднання освітянських і наукових функцій в одному ор­гані є загальноусталеною у світі, зокрема в державах-сусідах: у  Польщі діє Міністерство науки та вищої освіти, у Росії — Міні­стерство освіти і науки тощо.

Зумовлено це тим, що саме університети є природними осередками залучення талановитої молоді до наукових дослід­жень і створення наукових технологій, це головна ідея щодо інте­грації академічних установ та університетів. Це не боротьба за те, хто скільки державних коштів контролює. Головне — це те, що молодь повинна залучатися до наукових досліджень уже під час навчання. Тобто це навчання через наукові дослідження і молодь у наших академічних інститутах. Мають бути не лише PhD-про­грами, а також і магістерські програми. Тобто молодь і ще раз молодь.

Однак у 2010 році на основі частини штучно відірваних від Міністерства освіти і науки України підрозділів урядом Миколи Азарова був утворений окремий орган виконавчої влади — Держ­науки, згодом Держінформнауки. Внаслідок цього функції з управ­ління науково-технічною сферою були штучно, безсистемно по­ділені між двома державними органами, а наука в університетах ізольована від планування і супроводу державних науково-техніч­них програм і значною мірою від міжнародних науково-технічних проектів. Можу наводити багато прикладів такої безсистемності. Наприклад, програмою ЄС “Горизонт 2020” займалося МОН, а співробітництвом із CERN — Держінформнауки.

Тому цілком природним і виправданим є повернення до практики існування єдиного органу виконавчої влади у сфері нау­ки — Міністерства освіти і науки України. Лише діяльність такого органу може забезпечити надання науці і технологіям справж­нього пріоритету у державній політиці.

Міністерство освіти і науки на основі консультацій з науко­вою громадськістю найближчим часом надасть пропозиції керів­ництву уряду щодо комплексу практичних кроків для підтримки науково-технічної сфери держави. Одним із таких кроків має стати оптимізація управління бюджетним фінансуванням науки, адже, як я вже казав, розпорошення коштів між 40 головними розпоряд­никами бюджетних коштів призводить до дублювання досліджень і розробок та неефективного використання цих коштів. Ще один крок — створення єдиної дієвої системи незалежної науково-технічної експертизи, без якої неможливий повноцінний перехід до програмно-цільового методу фінансування наукових розробок на грантовій основі.

Окремо хочу наголосити: уряд сприймає як даність той факт, що в Україні історично склалася академічна система організації науки. Закон про заснування Української академії наук підписав не Йосип Сталін, а Його ясновельможність гетьман Павло Скоропадський. Та й сьогодні академічні установи успішно діють не лише в Китаї, а й у демократичних Франції, Німеччині, Польщі. Ми повинні з повагою ставитися до нашого спільного над­бання. І хочу запевнити: уряд ніколи не піде на брутальну реформу Національної академії наук за російським сценарієм.

Водночас ми очікуємо від Президії Національної академії наук розуміння того, що ми живемо у надзвичайно складний і ди­намічний час, і академія не може залишатися сьогодні такою, як вона була 20, 30 і 50 років тому. Ми переконані: Національна ака­демія наук лише виграє від широкої демократизації, від надання права голосу при вирішенні академічних справ не лише “без­смертним” академікам і членам-кореспондентам, а й найактив­нішим ученим, і докторам, і кандидатам наук, зокрема молодим. Держава лише виграє від конвергенції університетської та ака­демічної науки, яка має відбуватися природно, через різні меха­нізми, зокрема, і через сприяння академічному університетському сумісництву.

Останнім часом до міністерства надходили численні звернення представників наукової спільноти. Національна акаде­мія наук повинна серйозно переглянути пріоритети свого міжна­родного співробітництва, зважаючи на реалії, які склалися після початку російської військової агресії, зухвалого захоплення агресо­ром нашої наукової інфраструктури у Криму та фактичної дезорга­нізації науково-освітнього життя Донбасу.

Щодо міжнародних контактів нашої науки. Хочу наголосити: наша наука буде успішною тільки тоді, коли стане конкурентною не лише в отриманні результатів світового рівня, а й у боротьбі за міжнародні гранти. Це також потребує спеціальних правових рішень.

Принагідно хочу наголосити: проведені новою командою МОН переговори дають можливість з оптимізмом дивитися на перспективи набуття нашою державою асоційованого членства у програмі ЄС “Горизонт 2020”. Розуміючи ситуацію в Україні, наші європейські партнери готові надати безпрецедентні, а головне — довготермінові знижки щодо обсягу членського внеску. Отже, українські дослідники вперше зможуть брати участь у боротьбі за  єврогранти не тільки на рівні партнерів, а й у статусі лідерів міжнародних колективів. Але щоб бути успішними, ми так само мусимо навчити наших дослідників багатьох елементарних знань і навичок щодо обґрунтування і просування заявок, яких вони досі не мали. Це так само потребує внесення змін до нормативно-правової бази.

Щодо університетської науки. Сподіваюся, що нові можли­вості відкриються для неї з ухваленням нового Закону “Про вищу освіту”, про який я вже згадував. Водночас хочу запевнити: практика ручного управління і фіктивних конкурсів з наперед ви­значеними переможцями, властива для попереднього керівництва Міністерства освіти і науки, відійшла в минуле. Ми зробимо більш дружньою до науковців процедуру відкритих конкурсів та звітності, що лежить у загальному річищі нашої політики дерегулювання, відмови від виявів очевидного бюрократичного ідіотизму.

І насамкінець. Наука є складною і дуже різноманітною сфе­рою людської діяльності. Розв’язання її проблем потребує поєд­нання зусиль органів виконавчої влади, законодавців та гро­мадян­ського суспільства. Тому, виходячи із значення української науки для забезпечення належного рівня національної безпеки, що на­буває особливого значення в умовах російської агресії, та з огля­ду на необхідність перетворення науки і технологій на справжній пріоритет державної політики, хотів би підтримати підпункт 1.1 пункту 1 проекту Рекомендацій парламентських слухань з пропо­зицією до Президента України Петра Олексійовича Порошенка дати доручення присвятити розглядові комплексу цих питань одне із чергових засідань Ради національної безпеки і оборони України.

Дякую, шановні колеги (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Мироновичу.

Запрошую до парламентської трибуни голову Державного фонду фундаментальних досліджень, директора Інституту біоорга­нічної хімії і нафтохімії НАН України, академіка Кухаря Валерія Павловича. Прошу.

Доповідь голови Державного фонду фундаментальних досліджень КУХАРЯ В.П.

КУХАР В.П., голова Державного фонду фундаментальних досліджень. Шановний пане Голово! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! Дуже вдячний тим поодиноким депутатам, які прийшли сьогодні, хтось ще зацікавле­ний розвитком науки у нашій державі. Але головним чином я ра­дий бачити друзів, які сидять у цій залі, бо ми зустрічаємося з цього питання, мабуть, вже не один рік, і якщо я проживу трохи більше, то казатиму: декілька десятиліть ми з вами мусолимо і во­втузимо одну й ту саму проблему. Але я радий вас бачити.

Я хотів би пишатися нашим інтелектуальним, науково-техніч­ним потенціалом, але життя свідчить про інше. Вміючи будувати потужні літаки, космічні ракети, турбіни, системи управління, у рей­тингу глобальної конкурентоспроможності у 2013 і 2014 роках ми займаємо 84-те місце. Вміємо розробляти і продавати сучасну зброю, але наші військові сьогодні мають озброєння минулого сто­ліття. Цей гіркий парадокс є наслідком майже повного нехтування роллю науки, інновацій у житті України.

Реформи вітчизняної економіки і програми, що проголошу­валися не одним Президентом і не одним урядом України, упро­довж останніх років лише формально декларували інноваційну спрямованість держави і жодним чином не вплинули на зростання попиту виробництва і потреб економіки на наукові розробки, на інновації.

Проблема має системний характер і обумовлена загальними принципами організації соціально-економічної діяльності в Україні. У державі не запроваджено довгострокове і середньострокове прогнозування і планування соціально-економічного розвитку, як це передбачено в розвинених країнах, зокрема в країнах Євро­пейського Союзу, з якими ми підписали Угоду про асоціацію. Не визначені стратегічні цілі, завдання розвитку, пріоритети, на яких мають зосередитися наука і виробництво, щоб забезпечити швид­кий перехід від переважно сировинної економіки до сучасної ви­сокотехнологічної, наукоємної структури. А ми маємо приклади такої високотехнологічної продукції, я вже їх коротко навів.

За статистикою, у 2013 році ми мали близько 3 тисяч видів інноваційних продуктів, але лише чверть із них належать до нової техніки. Тобто новий квас або нове пиво — це не інноваційний продукт. А питома вага реалізованої інноваційної продукції у за­гальному обсязі виробництва зменшилася з 8 (у 2002–2004 роках) до 3 відсотків, що свідчить про деградацію вітчизняної економіки, відсутність переходу на інноваційний шлях розвитку, що деклару­ється керівництвом.

Держава “щедро” фінансує інноваційні процеси. Минулого року кинули аж 24 мільйони гривень на інноваційні технології. Порівняйте український ВВП, український бюджет і гроші, спрямо­вані на інновацію з державного бюджету. Чому я так кажу? Бо не можна розривати взаємозалежність науки, інновацій та соціально-економічного становища. Не всі наукові результати швидко зна­ходять використання, але всі інновації, всі сучасні технології є результатом діяльності науки. Яке ставлення держави до науки, такий і стан економіки. Саме у ставленні до розвитку науки і сти­мулювання інновацій ми принципово відрізняємося навіть від ма­лих країн ЄС, Угоду про асоціацію з яким підписав наш Президент.

Втратили своє значення затверджені Верховною Радою пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та пріоритетні на­прями інноваційної діяльності в Україні. Припинилося проведення конкурсів на виконання відповідних державних науково-технічних програм, розроблення нових — зовсім. Майже втрачено систему конкурсного фінансування як основний механізм фінансування науки та інновацій.

А як усе починалося? У перші дні незалежної України все починалося досить оптимістично і досить розумно. Утворений Державний комітет України з питань науки і технологій розгорнув підготовку і реалізацію державних науково-технічних програм, він був єдиним відповідальним за це. Крім так званого базового фі­нансування наукових установ, діяла низка фондів. Найбільш ваго­мий серед них — Державний інноваційний фонд, за який билися, я це добре пам’ятаю. До речі, на той час діяли і інноваційні фонди міністерств. Тобто у кожного міністерства був свій важіль, щоб просувати інновації. Були фонд науково-технічних програм і Дер­жавний фонд фундаментальних досліджень.

Що ми маємо на сьогодні? Тільки Державний фонд фунда­ментальних досліджень зберігся до цього часу. Він утворений 22 роки тому і вперше започаткував прогресивну систему фінан­сування досліджень, наукових колективів і окремих вчених за про­ектами, вибір інноваційних проектів на конкурсній основі шляхом експертного відбору. Фонд цілеспрямовано підтримує наукову діяльність молодих вчених за грантами Президента України кан­дидатам і докторам наук. За роки існування фонд надав понад 6 тисяч грантів за підсумками експертизи майже 25 тисяч проектів.

Важливою складовою нашої діяльності є міжнародна діяль­ність. Ми співпрацюємо з російським, японським фондами фунда­ментальних досліджень, з Національним центром наукових дослід­жень Франції (CNRS), національними науковими фондами США, Німеччини, Польщі. Це спільна експертиза проектів, спільна діяль­ність вчених України, яких ми підтримуємо грошима. Наші гроші не йдуть за кордон, вони спрямовуються на підтримку тільки на­ших вчених. Але це міжнародна експертиза, і рівень зовсім інший. Кількість публікацій за результатами фонду — 20 тисяч. Я не буду продовжувати далі, ви бачите, яка можливість працювати у фонду, якщо його діяльність ґрунтується на конкурсних засадах.

А що ми маємо? За останніх 10 років, незважаючи на визначене указом Президента підвищення ролі нашого фонду та збільшення обсягів фінансування, у реаліях маємо зовсім інше. Наука займає 0,27 відсотка загального обсягу ВВП, а Державний фонд фундаментальних досліджень — близько 0,27 відсотка за­гального фінансування науки. Тобто фонд займає таке саме місце, як і наука в державі. Фінансування мізерне. Минулого року ми ма­ли близько 30 мільйонів гривень, цього року — вполовину менше. Тобто оце жебрацьке фінансування тягнеться вже щонайменше 10 років і не збільшується, не має навіть натяків на те, що мож­ливе збільшення.

Ми припинили низку спільних робіт з фондами Росії, Польщі, Німеччини, бо у нас немає грошей на підтримку наших вчених для виконання цих робіт.

Крім того, з 2011 року наш фонд позбавлений влас­ного  рядка в Державному бюджеті України, хоч це передбачено нормою Закону України “Про науку і науково-технічну діяльність”. Міністерству фінансів просто незручно мати багато розпорядників коштів, і фонд викреслили. За такого жебрацького фінансування навіщо його тримати окремим рядком, заповнювати папір.

Законодавці ніяк не можуть нам допомогти щодо внесення змін до Закону України “Про здійснення державних закупівель”. Наші конкурсні роботи відбираються за змістом, а не за ціною. І  якщо ми хочемо перейти межу у 100 тисяч гривень, то обо­в’язково маємо проводити тендер. Тобто ми провели конкурс, відібрали найкращі роботи, не найдешевші, і маємо проводити тендер. Цей нонсенс, незважаючи на намагання і підтримку комі­тету, ніяк не можна подолати у Верховній Раді.

Звісно, потребує розширення практика конкурсного фінан­сування, створення ключових лабораторій за найбільш пріоритет­ними напрямами, де у нас є відомі у світі наукові колективи. Проте питання щодо їх юридичного оформлення досі не вирішено.

Тепер давайте поглянемо на ставлення владних структур до науки. Безперечно, головним чинником є жебрацьке фінансуван­ня, яке, на порушення всіх законів, становить 0,27 відсотка обсягу ВВП, на рівні малорозвинених країн Африки. А фінансування науки забезпечує лише заробітну плату. Майже 75 відсотків усіх коштів на кожного наукового співробітника і в Національній академії наук, і у вищій школі — це кошти на зарплату. Ще витискають 37 від­сотків у вигляді нарахувань на зарплату, тобто повертають у дер­жавну кишеню. То давайте нам просто менше на зарплату… Це жарт. А якщо серйозно, то фінансування науки повністю пере­творилося на підтримку, як Пенсійний фонд.

Що треба зробити? Необхідно вирішити низку законодавчих питань:

1)  прийняти новий Закон “Про науку і науково-технічну діяльність”, там багато розумного закладено.

2)  переглянути закони про інноваційну діяльність, передбачивши механізми заохочення підприємців до підтримки науки. Обама під час кризи запровадив інноваційний податок. Чо­му в Україні скасували такі податки? Під тиском Міжнародного валютного фонду? Давайте відновимо, і це буде стимул для інновацій.

Виступаючи у кризовий період перед академіками Націо­нальної академії наук США, Обама сказав, що наука більше, ніж будь-коли, необхідна для нашого благополуччя, нашої безпеки, нашого здоров’я, нашого навколишнього природного середовища і якості нашого життя. Я хотів би, щоб це гасло стало і нашим, українським.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

 

Для співдоповіді запрошую до парламентської трибуни голову Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Гриневич Лілію Михайлівну.

СПІВДОПОВІДІ

Голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Л.М. ГРИНЕВИЧ

ГРИНЕВИЧ Л.М., голова Комітету Верховної Ради України з   питань науки і освіти (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Батьківщина”). Шановний Руслане Володимировичу! Шановні учасники парламентських слухань! Коли приймалося рішення про проведення таких парламентських слухань, ми жили в іншій країні: на сході було спокійно, у Криму був український час, але ніхто не  знав, чи буде підписано Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, і чи буде наша країна розвиватися демократичним шля­хом. Сьогодні ми живемо де-факто в іншій епосі. І дехто може сказати, що приділяти час вищих державних органів проблемам науки недоречно, бо є дуже актуальні питання — безпеки, єдності України, відновлення економіки, захисту вразливих верств насе­лення. Однак я вважаю, що наші слухання саме в цьому контексті є дуже своєчасними.

Саме науку треба розвивати, щоб підвищувати обороно­здатність, створювати сучасний військово-промисловий комплекс. І саме наука, за належної підтримки, створить технології, що за­безпечать інноваційний розвиток економіки, дасть нам рішення щодо енергетичної безпеки, допоможе зшити країну і забезпечи­ти єдність українського суспільства.

Що ми бачимо сьогодні? Як свідчать міжнародні рейтинги, стабільно падає здатність України до інновацій. Переважна біль­шість вітчизняних науково-технічних розробок у виробництві не використовуються і припиняють свій життєвий шлях відразу після патентування. Одразу хочу наголосити, що вина за це лежить не на вчених, а на практичній несформованості національної іннова­ційної системи і на обставинах тотальної корумпованості, в яких змушена була існувати українська економіка.

Всупереч світовим тенденціям Україна не збільшує, а скоро­чує бюджетне фінансування науки, причому не лише порівняно з провідними країнами, а й порівняно з нормативами, встановле­ними законодавчо. Навіть якщо ми додамо позабюджетне фінан­сування до бюджетного, отримаємо 0,7 відсотка. А ми знаємо, що для самовідтворення наукової діяльності в державі потрібно 0,9 відсотка. Зрозуміло, що порівняння з країнами Європейського Союзу, де на науку з бюджету виділяють 2–3 відсотки обсягу ВВП — це ідеальна картина, до якої ми маємо прагнути.

Через заборону відкриття позаказначейських банківських рахунків державні наукові установи фактично позбавлені можли­вості використовувати, як вони вважають за потрібне, навіть ті кошти, які вони заробляють, а також отримані від іноземних орга­нізацій та гранти. Серйозні замовники з реального сектору еко­номіки це вже добре знають і тому не спішать ризикувати своїми грошима, які Державне казначейство може в будь-який момент перекинути на закриття нагальніших, на його думку, потреб.

Система розподілення навіть цього мізерного бюджет­ного  фінансування архаїчна, непрозора і неефективна. Фактично, не працює програмно-цільовий метод фінансування досліджень. Державний фонд фундаментальних досліджень зведено нанівець, за останні два роки його й так невеликий бюджет скорочено майже втричі.

Вітчизняна наука значною мірою ізольована від світового, європейського науково-інформаційного простору. Наукова інфор­мація коштує грошей, яких наша держава на такі потреби майже не виділяє. Тому читання в Україні зарубіжної наукової періодики не перевищує показників одного американського чи британського університету, і то не провідного.

Висновки науковців не беруться до уваги під час прийняття державних рішень: коли немає наукової експертизи, рішення приймаються з огляду на єдиний критерій — економія коштів. Головною науковою стратегічною установою стає Міністерство фінансів.

Система управління наукою складна і неефективна. Сьогодні уже йшлося про 30, а якщо першого і другого рівнів — 40 орга­нізацій, які є головними розпорядниками бюджетних коштів, включаючи такі екзотичні відомства, як Державне управління справами. Але якщо поставити конкретне запитання: “Хто відпо­відає за те, що Україна посідає 93-тє місце із 146 країн у рейтингу інноваційності?” — відповіді не отримаємо. Тому що наукові ві­домства та установи діють без загальної координації, єдиної полі­тики, спільних цілей, непрозоро конкурують між собою в умовах обмежених ресурсів. Немає навіть єдиної бази досліджень, тож теми багатьох досліджень дублюються, кошти використовуються неефективно.

Що зроблено Комітетом з питань науки і освіти? Ми на­магаємося оперативно реагувати на найбільш нагальні пробле­ми.  Доповідаю, що вчора ухвалено Закон “Про вищу освіту”, який відкриває можливість науковим установам розміщувати зароблені кошти на рахунках у державних банках. Тобто ми це зробили для вищих навчальних закладів і наукових установ. Попереду — склад­ний шлях, тому що це ухвалене положення потребує ще внесення змін до Бюджетного кодексу на основі цього закону. Але це вже крок уперед. Хочу сказати, що парламент підтримав Закон “Про вищу освіту” 276 голосами, трохи не вистачило до конституційної більшості. Тому є надія, що нам вдасться просувати ці ідеї вперед.

Я внесла на розгляд Верховної Ради проект постанови про утворення при Верховній Раді Комісії з питань майбутнього. Переконана, що такий орган науково-технічної експертизи дер­жавних рішень потрібний. І хоча Верховна Рада провалила цей проект постанови, я впевнена, що її треба просувати, аналоги діють в усіх розвинених країнах. В Україні цю ідею вперше висунув академік Юхновський, і я вважаю за доцільне спільно лобіювати утворення Комісії з питань майбутнього і надалі.

Зусиль коштувало вилучити з-під дії нового тендерного за­кону наукові проекти з конкурсним фінансуванням. Вони вилучені (щойно звучало це зауваження), як і держзамовлення з підготовки фахівців. Переміг здоровий глузд, а не бюрократична логіка. Є ще положення, за які нам треба боротися.

Тепер про проект нового Закону “Про наукову і науково-тех­нічну діяльність”, який вам роздали в матеріалах парламентських слухань. У березні минулого року ми провели слухання в комітеті, де відбулася відверта дискусія, були озвучені проблеми. У науко­вому середовищі сформувалося кілька груп, погляди яких на роз­виток науки дуже відрізняються. Є група, яка вважає, що нічого не потрібно змінювати, достатньо тільки вагомо збільшити фінансу­вання, і тоді у нас все буде добре. Є такі, які вважають, що треба повністю ламати систему, аж до приєднання інститутів Національ­ної академії наук до університетів, паралельно створювати цілком нову інфраструктуру, наприклад, на базі мережі ключових лабора­торій і центрів спільного користування науковим обладнанням.

Вважаю, що ми не повинні впадати в крайнощі. З одного боку, треба зберегти здобутки, інфраструктуру, а з другого — не­обхідно використати прогресивні ідеї, змінити важелі управління, механізми взаємодії між наукою, освітою, виробництвом, критерії фінансування та визначення наукових пріоритетів.

На майданчику Комітету тоді розпочалася широка дискусія, до якої ми залучили представників полярних поглядів, і зрештою отримали концепцію законодавчих змін, яка потім масово обгово­рювалася, зокрема в соціальних мережах. Кінцевим результатом став доопрацьований проект Закону “Про наукову і науково-тех­нічну діяльність”.

Хочу подякувати Державному агентству з питань науки, інновацій та інформатизації, де було сформовано базовий варіант цього законопроекту, а особливо відзначити всіх учасників, які ще на базі Комітету доопрацьовували цей законопроект.

Що пропонується законопроектом “Про наукову і науково-технічну діяльність”? У системі управління пропонується утворити Національну раду з питань науки і технологій — своєрідний науко­вий парламент. Ця рада заслуховуватиме і оцінюватиме звіти Національної академії наук України, галузевих академій, централь­них органів виконавчої влади, готуватиме щорічну доповідь про стан науки в Україні, формуватиме стратегічні засади політики у  сфері науки та інновацій. При Національній раді буде утворено Комітет з наукової етики.

Унормовано створення мережі державних ключових лабора­торій як дієвого механізму подолання найбільш актуальних проб­лем розвитку науки та розвитку найперспективніших напрямів наукових досліджень.

Заплановано демократизацію Національної академії наук України та галузевих академій. Право голосу на загальних зборах академій, поряд із дійсними членами, членами-кореспондентами, пропонується надати делегованим працівникам наукових установ, адже Національна академія наук — це не лише півтисячі академіків і членів-кореспондентів, а й майже 20 тисяч учених, кандидатів і докторів наук, які працюють в установах НАН України, але на сьо­годні фактично позбавлені можливості впливати на вироблення політики академії.

Передбачається створення Державного технологічного фонду, що надаватиме грантову підтримку проектам з проведення прикладних наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення конкурентоспроможних технологій і їх складових.

У системі фінансування створюються передумови для запро­вадження грантової системи для прикладних досліджень, і взагалі через гранти має розподілятися більшість фінансування. При цьо­му необхідно зберегти стабільне базове фінансування для гаран­тування збереження наукових установ і шкіл.

Державним науковим установам, університетам, академіям буде надано право засновувати господарські товариства для ви­користання об’єктів права інтелектуальної власності. Університе­там, які проводять дослідження, буде надано базове бюджетне фінансування. Академічна та університетська наука стануть рівно­правними партнерами.

Науковим працівникам надано можливість працювати за гнучким режимом, що дозволить суміщати наукову і викладацьку діяльність.

Наукові установи зможуть укладати з університетами до­говори про створення спільних лабораторій. Нарешті буде унор­мовано створення центрів колективного користування науковим обладнанням.

Дехто з наших опонентів називає проект нового закону за­конопроектом про соціальний захист науковців. Справді, законо­проект надає можливість науковцеві отримати житло за рахунок цільового бюджетного фінансування, залучення інших джерел, отримання пільгових довгострокових кредитів. Передбачається першочергове надання службового житла молодим ученим за рахунок молодіжного кредитування.

Колись Ейнштейн сказав: “Наука — справді велика річ, якщо вам не доводиться заробляти нею на життя”. Українські вчені справді потребують соціального захисту. Бо якщо ми хочемо отримувати світові результати, то маємо не лише підтримувати проривні напрями, а й створити нормальні умови для наукового середовища, яке підживлює ці напрями. Без інвестицій в інтелек­туальний капітал не обійтися!

Що ще треба зробити? Законопроект не випадково ще не внесено на розгляд Верховної Ради. Ми винесли його на ці пар­ламентські слухання, тому що вважаємо, що існує ще ціла низка питань, на які він не дає відповіді.

Наприклад, я погоджуюся з міністром Сергієм Мироновичем Квітом щодо створення єдиного центру управління і координації науки. Однак переконана, що передання науки до Міністерства освіти і науки є тільки перехідним рішенням, бо ми на сьогодні маємо і сектор виробничої науки. Наука, зрозуміло, розпорошена між усіма цими відомствами. І нам потрібно, щоб цей єдиний центр не тільки збирав інформацію про ці та інші сектори, а й ре­ально управляв і координував їх, міг акумулювати кошти в єдино­му фонді, розподіляти їх на грантовій основі. Тому нам треба подумати, законодавчо визначити на перспективу (зрозуміло, не тепер), що наука і технологічна сфера заслуговують на окремий орган виконавчої влади із спеціальним статусом, який ефективно координував би всі наукові дослідження і впровадження інновацій в державі, що дуже важливо, незалежно від відомчої належності та форми власності, акумулював єдину базу наукових результатів.

Україна має поступово перейти на усталені у світі критерії оцінювання наукових досліджень — кількість публікацій у реферо­ваних наукових періодичних виданнях, їх цитованість. Окремі кри­терії оцінювання слід розробити для природничих, технічних та соціогуманітарних наук, виходячи з їхньої специфіки та існуючого стану.

Необхідно забезпечити ротацію керівних кадрів у науці. Ми включили відповідні норми до Закону “Про вищу освіту”, можливо, вони необхідні і в науці, щоб забезпечити молоді можливість кар’єрного зростання.

Необхідно оздоровити моральний клімат у науці. Ми зроби­ли цей крок у Законі “Про вищу освіту”. За допомогою програми “Антиплагіат” здійснюється обов’язкова перевірка всіх дисертацій перед захистом у спеціалізованих вчених радах.

У нас є ще надзвичайно багато питань. Сподіваюся, що ми почуємо їх у ваших виступах. У мене велике прохання: у виступах обов’язково висловіть свою думку з приводу законопроекту та проекту Рекомендацій, які вам роздані, для того щоб ми могли збагатити ці документи.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до співдоповіді віце-президента Національної академії наук України, академіка Національної академії наук України Загороднього Анатолія Глібовича. Будь ласка.

Віце-президента Національної академії наук України А.Г. ЗАГОРОДНЬОГО

ЗАГОРОДНІЙ А.Г., віце-президент Національної академії наук України. Дякую. Вельмишановні народні депутати, учасники парламентських слухань, колеги! Хочу розпочати з того, що, по­при всі труднощі і проблеми сьогодення, рівень фундаментальних досліджень Національної академії наук України залишається до­сить високим. Значна їх частина добре відомі міжнародній науко­вій спільноті і посідають гідне місце у світовій науці. Зокрема, це стосується таких галузей, як математика, теоретична фізика, ма­теріалознавство, фізико-технічні проблеми енергетики, нейрофізіо­логія, молекулярна біологія, а також окремих розділів нанофізики, нанобіології тощо.

Я можу навести багато прикладів, але за браком часу не робитиму цього. Скажу лишень, що світовий рівень результатів, отриманих у НАН, підтверджується їх широким представленням у   найпрестижніших міжнародних наукових виданнях, високими показниками індексу цитування та індексу Хірша в міжнародних наукометричних базах даних, численними міжнародними преміями і відзнаками.

Водночас установи Національної академії наук здійснюють великий обсяг перспективних прикладних досліджень. Щороку виконується близько 3600 робіт за договорами з вітчизняними підприємствами, впроваджується близько 1600 новітніх розробок. Значний інтерес до наших розробок виявляють і закордонні за­мовники. Так, лише за минулий рік наші установи виконали близь­ко 300 зовнішньоекономічних контрактів.

Останнім часом НАН ініціювала та досить успішно виконува­ла низку державних цільових науково-технічних програм, зокрема з освоєння мікроелектронних технологій, впровадження енерго­ощадних світлодіодних джерел світла та освітлювальних систем на їх основі, застосування грід-технологій, розроблення нанотехно­логій та наноматеріалів, розроблення новітніх технологій створен­ня вітчизняних лікарських засобів тощо. Незважаючи на те, що фінансування цих програм становило в середньому лише 25 відсотків обсягів, визначених урядовими рішеннями при їх затвердженні, отримано вагомі прикладні результати.

Проте на виконання рішення Кабінету Міністрів України про економію державних коштів припинено виконання двох програм та готується рішення про припинення виконання ще однієї. Разом з тим програми згідно із законом мають бути основною формою реалізації пріоритетних наукових напрямів.

У проекті Рекомендацій сьогоднішніх парламентських слухань цілком правильно окреслені проблеми галузевої науки. Якщо називати речі своїми іменами, цей вкрай важливий науково-технічний сектор практично зруйновано. Розуміючи це, Національ­на академія наук приділяє значну увагу науковому супроводжен­ню  базових галузей економіки. Хочу відзначити плідну співпрацю з такими провідними науково-виробничими комплексами, як НАЕК “Енергоатом”, ДП “Антонов”, ДП “Конструкторське бюро “Півден­не” імені М.К. Янгеля та ДП “Івченко-Прогрес”. Більш масштабній співпраці перешкоджає відсутність належних фінансових можливо­стей у виробничого сектора та недостатня ефективність системи державних цільових програм.

Те саме стосується науково-технічного забезпечення соціально-економічного розвитку регіонів. Ми маємо приклади активного співробітництва з міськими та обласними державними адміністраціями, але через відсутність законодавчих механізмів фінансування науково-технічних розробок місцевими органами державної влади ефективність такої співпраці залишається недостатньою.

Попри всі проблеми, Національна академія наук має значні успіхи у впровадженні виконаних розробок на практиці. За браком часу наведу лише декілька прикладів масштабного впровадження. Зокрема, це:

використання протягом останніх п’яти років на вугільних шахтах України розробленої вченими НАН технології опорно-анкерного кріплення гірничих виробок дало економічний ефект понад 70 мільйонів гривень;

створення спільно з Міжнародною науково-промисловою корпорацією “ВЕСТА” виробничого комплексу з повної та безвід­ходної переробки використаних акумуляторних батарей продук­тивністю 3 мільйони батарей на рік;

масштабне впровадження на залізорудних і гірничозбага­чувальних підприємствах технологій поліпшення експлуатаційного стану армування шахтних підйомних стовбурів дало загальний економічний ефект лише за останній рік на суму майже 140 міль­йонів гривень;

використання нової імпульсної геотехнології на свердлови­нах Державного геофізичного підприємства “Укргеофізика” дало змогу підвищити дебіт видобутку газу у 150 разів;

впровадження на НАЕК “Енергоатом” технології тестування матеріалів корпусів діючих реакторів дало змогу збільшити строк безпечної експлуатації реакторів шести енергоблоків українських АЕС, причому деяких до 10 років, без зменшення їх потужності;

знайшла широке впровадження у клінічній практиці техно­логія зварювання живих тканин, успішно проведено вже більше 100 тисяч таких операцій;

минулого року сортами пшениці селекції вчених НАН було засіяно понад 1,75 мільйона гектарів посівних площ, а зібраний урожай майже повністю покрив потреби України у продовольчому зерні.

Завершуючи цей далеко не повний перелік, хочу наголоси­ти, що на показниках інноваційної діяльності установ НАН України, безумовно, негативно позначаються загальний стан вітчизняної економіки та відсутність в Україні сприятливого інноваційного клімату.

Щодо проблем фінансування науки. Не буду зупинятися на  невідповідності обсягів асигнувань, що виділяються на наукові дослідження, законодавчо встановленим нормам, про це вже йшлося. Зазначу лише, що ті видатки на науку, які ми маємо на сьогодні, дають змогу (і то не повною мірою) забезпечувати лише виплату заробітної плати науковцям і оплату комунальних послуг. Коштів на проведення власне наукових досліджень катастрофічно бракує, про це теж уже говорили.

При визначенні подальших підходів до фінансування науки, на нашу думку, слід врахувати таке.

Як свідчить досвід розвинених країн, бюджетні кошти мають виділятися насамперед на фундаментальні дослідження. Їх важли­вість для всіх сфер життя суспільства важко переоцінити, адже саме їх результати визначають не тільки науковий та освітній рівень суспільства, а й культурний та світоглядний. Не може бути розвиненою країна, якщо вона не має фахівців, здатних осягнути останні досягнення та шляхи розвитку світової науки. А це можли­во лише за наявності власних досліджень у відповідних галузях.

Не варто забувати також, що фундаментальні дослідження часто приводять до відкриттів величезної практичної ваги, зумов­люють революційні зміни у промислових технологіях. Про це гово­рив у своїй доповіді міністр освіти і науки Сергій Миронович Квіт. Власне, він теж підтримував ідею, що фундаментальні дослід­ження мають фінансуватися на рівні тих, що дають прикладний ефект.

Крім того, що теж дуже важливо, фундаментальні дослід­ження є необхідним чинником розвитку сфери освіти і підготовки кваліфікованих кадрів. Вони і тільки вони можуть забезпечити високий рівень вищої освіти. Нагадаю, що на сьогодні більше 1700 науковців з інститутів НАН України викладають в університе­тах новітні курси. Тому переорієнтація фундаментальної науки на вирішення вузькоспеціальних прикладних проблем (а такі заклики ми чуємо дедалі частіше, у тому числі від владних структур), безперечно, негативно позначиться на рівні підготовки спеціаліс­тів і може призвести до того, що вже в недалекому майбутньому в Україні не буде фахівців, здатних опанувати навіть запозичені закордонні технології.

Інша справа — прикладні дослідження і розробки. Вони мають фінансуватися насамперед підприємницьким сектором і в рамках державних програм розвитку відповідних галузей, про що вже йшлося. Рецепти залучення коштів бізнесу в науку та інно­ваційні процеси добре відомі із світового досвіду. Серед них: істотне податкове стимулювання витрат підприємств на виконання науково-технічних та інноваційних проектів, удосконалення відпо­відної кредитної та амортизаційної політики, налагодження ефек­тивного державно-приватного партнерства.

Шановні колеги, ще кілька слів про фінансування науки. Національна академія наук України та національні галузеві акаде­мії наук стурбовані внесенням на розгляд Верховної Ради України законопроекту про внесення змін до Бюджетного кодексу України, яким, зокрема, передбачається позбавити академії статусу голов­них розпорядників бюджетних коштів. Я розумію, що 40 головних розпорядників бюджетних коштів у сфері науки — це дуже багато, але ми маємо всього-на-всього шість академій, у яких проводять­ся наукові дослідження. І тому я дуже прошу, щоб Національна академія наук України та національні галузеві академії залишилися головними розпорядниками бюджетних коштів. Враховуючи зав­дання, які вирішують національні академії, рішення про їх фінан­сування через центральний орган виконавчої влади вкрай усклад­нить, а то й унеможливить виконання покладених на них обов’язків.

Крім того, Державна казначейська служба України роз­робила проект Постанови Кабінету Міністрів України “Про внесен­ня змін до Порядку складання, розгляду, затвердження та основ­них вимог до виконання кошторисів бюджетних установ”, яким, зокрема, передбачається переведення видатків на науку з видат­ків розвитку на видатки споживання. Ця, на нашу думку, невива­жена пропозиція унеможливить здійснення програмно-цільового та конкурсного фінансування наукової тематики, що становить нині більше чверті загальної кількості наукових досліджень установ академії і має стійку тенденцію до зростання. Тому вкрай важливо зберегти чинні положення Порядку складання, розгляду, затвер­дження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ у частині, що дає змогу планувати та виділяти асигну­вання науковим установам за скороченою програмою.

Дуже важливим є питання формування дієвої інноваційної інфраструктури. За браком часу, на жаль, я не зможу про це розповісти.

Завдання підвищення ефективності науково-дослідних робіт  потребує постійного оновлення матеріально-технічної бази. Водночас через фінансові труднощі фактично зійшла нанівець закупівля для академічних установ сучасних приладів. На сьогодні близько 75 відсотків наукового обладнання, на якому виконуються фундаментальні дослідження і мають досягатися наукові резуль­тати світового рівня, експлуатуються понад 15 років.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати, Анатолію Глібовичу.

 

ЗАГОРОДНІЙ А.Г. Успішне вирішення всіх цих проблем потребує активної участі вчених у процесах модернізації наукової сфери. Розуміючи це, Національна академія наук розробила Кон­цепцію розвитку НАН України на 2014–2023 роки, де передбачені розвиток демократичних принципів управління академією, вдоско­налення механізмів фінансування, впровадження нових критеріїв оцінки діяльності наукових установ, збільшення грантової частини розподілу фінансування, започаткування нових форм інтеграції академічної та університетської науки.

Дуже важливим є питання залучення талановитої молоді до наукової діяльності.

Національна академія брала участь у підготовці нової ре­дакції Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Частина наших зауважень та побажань врахована.

І насамкінець хочу сказати, що в рамках одного закону неможливо забезпечити сприятливі умови для ефективного фінан­сування наукової та науково-технічної сфери, перелічені пробле­ми  потребують відображення у спеціальних законодавчих актах. Національна академія наук підтримує ініціативу Комітету Верхов­ної Ради України з питань науки і освіти щодо необхідності вне­сення змін до Бюджетного кодексу з метою надання бюджетним установам права самостійно розпоряджатися всіма власними над­ходженнями, розміщувати кошти на поточних банківських рахун­ках. Такі актуальні питання, як врахування специфіки науково-технічної діяльності при закупівлі товарів, робіт і послуг для вико­нання державного замовлення, створення технологічним паркам пільгового режиму діяльності, можуть бути вирішені лише в рам­ках спеціальних законів.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До парламентської трибуни запрошую для співдоповіді голову Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів України Ільченка Михайла Юхимовича.

Голови Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів України ІЛЬЧЕНКА М.Ю.

ІЛЬЧЕНКО М.Ю., голова Ради проректорів з наукової роботи вищих навчальних закладів України. Шановні учасники парла­ментських слухань! Аналізуючи з позицій сьогодення стан науки в Україні, мимоволі згадуються застережливі слова видатного вче­ного Федеріка Жоліо-Кюрі, висловлені ще в позаминулому сто­літті: “Наука потрібна народу. Країна, яка її не розвиває, неминуче перетворюється на колонію”.

Тож сьогодні ілюстрацією державної політики України щодо розвитку науки є здійснене упродовж років незалежності фінансу­вання науки (подивіться графік): нижня синя лінія — це бюджетне фінансування за всі роки незалежності, зелена лінія — фінансу­вання із спеціального фонду, договірна тематика, а червона лінія — це фінансування із загального фонду. Як бачите, динаміка така, що всупереч законодавчо визначеній нормі в 1,7 відсотка обсягу ВВП упродовж 20 років ми маємо незадовільне фінансу­вання науки.

Однією з ілюстрацій другої частини застереження Федеріка Жоліо-Кюрі, стосовно колонії, є нинішнє місце України у всесвіт­ньому рейтингу щодо частки інноваційної продукції — поряд з Кенією, Ботсваною та іншими африканськими країнами.

Що об’єднує ці два результати? На мою думку, причина в тому, що упродовж усіх років незалежності державна політика не ґрунтувалася на створенні умов для затребуваності науки (ключо­ве слово — “затребуваність”) для успішного інноваційного розвит­ку країни.

Однак сьогодні, шановні колеги, в умовах дії зобов’язань, що випливають із підписання Україною Угоди про асоціацію з ЄС, продовження такої політики вже суперечить здоровому глузду, з точки зору необхідності забезпечення безпеки та оборони нашої держави. І тому є цілком виправданим пункт 1 проекту Рекомен­дацій парламентських слухань про проведення засідання РНБО з питання розвитку науки та науково-технічної сфери в контексті забезпечення національної безпеки України. Адже лише опора на науку може стати тим базисом, що забезпечить створення конку­рентоспроможної, затребуваної в європейських країнах вітчизня­ної продукції. Необхідно зазначити, що може бути й інша альтер­натива, на жаль, дуже реальна і небажана, — стати сировинним додатком Європи. Цього допустити в жодному разі не можна.

Шановні колеги, наступний блок моєї інформації стосується науки в університетах. Наука в університетах є важливим сегмен­том науки держави. У системі вищої освіти зосереджено великий науковий потенціал, майже дві третини докторів і кандидатів наук. Затребуваність університетської науки має унікальну особливість, оскільки вона спрямована на три напрями застосування.

Перший напрям. Висока якість освіти вимагає використання останніх досягнень науки і формування адекватного змісту освіти, тому нові підручники, посібники, спеціальності стають реальним впровадженням у життя наукових результатів, отриманих у тому числі науковими та науково-педагогічними працівниками вищих навчальних закладів.

Другий напрям. Затребуваність науки в університетах дикту­ється необхідністю наукового зростання викладацького складу, діяльністю системи аспірантури та докторантури. Статистичні дані свідчать, що за напрямами підготовки наукових кадрів наука в уні­верситетах відіграє ключову роль у державі. Більше 80 відсотків аспірантів і докторантів зосереджені саме в університетах, і в умо­вах дії нового Закону “Про вищу освіту” ця частка зростатиме.

До речі, позитивним є досвід співпраці університетів та інститутів Національної академії наук. І за нових умов цей досвід може бути поширений. Ідеться про спільну підготовку наукових кадрів на засадах поєднання переваг кожної із сторін (академії та університетів), тобто може бути створене природне об’єднуюче середовище.

І, нарешті, третій напрям затребуваності науки в уні­верситетах — за умов належної організації та адекватного фінан­сування наука в університетах є джерелом отримання знань як базису для створення нових технологій і нової техніки. Саме ці результати, у свою чергу, формують засади інноваційного розвит­ку конкурентоспроможної промисловості та економіки держави.

Тож за наявності в університетах усталених наукових шкіл, наукових підрозділів, штатних наукових працівників, активної уча­сті молоді сьогодні окремі університети ще демонструють здобут­тя наукових результатів світового рівня, що публікуються в таких журналах, як “Nature”, щороку отримують державні премії України в галузі науки і техніки, готують наукове підґрунтя для урядових рішень, створюють і впроваджують інноваційні розробки держав­ного значення.

Наведу приклад. Не можу не поділитися з вами, шановні колеги, інформацією про подію, що сталася 19 червня 2014 року. Ось уже 10 днів колектив науковців Київської політехніки отримує вітання від вітчизняних та закордонних друзів і колег з нагоди розробки та успішного запуску на навколоземну орбіту україн­ського університетського наносупутника “PolyITAN-1” (Оплески). Дякую.

Цей супутник створений у форматі CubeSat, має вагу 1 кілограм, розміри 10х10х10 сантиметрів, завдяки використанню оригінальних результатів науково-технічних досягнень Київської політехніки, над проектом працювали шість факультетів. Запуск на орбіту здійснено не за державні кошти, звісно. Дякуємо Фонду імені академіка В.С. Михалевича, що надав можливість здійснити цей запуск (Оплески).

Іншими прикладами успішних проектів науки в університетах є також дві дослідно-конструкторські роботи, взяті на озброєння за наказами міністра оборони. Це відбулося у 2011 році. Один наказ висвітлений, будь ласка, інші теж можна показати.

Готові до використання та впроваджуються створені науковцями університетів системи технічного захисту інформації, кібернетичної безпеки, технічні засоби очищення питної води, за­брудненої біологічними та хімічними речовинами, технічні рішення у сфері теплокомуненергетики. Багато інших розробок, виконаних в університетах Львова, Києва, Харкова, Донецька, ще чекають свого впровадження.

Усе це створено не завдяки, а всупереч нинішньому стану державної підтримки науки в Україні. Зокрема, рівень фінансуван­ня наших університетів, колеги, у 200 разів менший за фінансу­вання провідних університетів за кордоном. У 200 разів! А нав­чальне навантаження наших викладачів у кілька разів більше, ніж у закордонних колег. Це обов’язково треба врахувати у процесі модернізації нашої освіти і науки.

Що пропонують науковці вищих навчальних закладів і Рада проректорів з наукової роботи? До речі, рада свого часу була утворена за наказом міністра освіти і науки Ніколаєнка Станіслава Миколайовича. Ми вважаємо, що віддача від наукової діяльності може бути значно більшою, якби були враховані наші пропозиції. Ми напрацювали більше 40 пропозицій, назву лише деякі з них.

Перше. Оскільки за нинішніх економічних умов держава не в змозі забезпечити гідне бюджетне фінансування науки, вража­ємо за необхідне повернути науковим установам право розпоря­джатися договірною тематикою. Ліліє Михайлівно, ми віримо, що ви спільно з іншими народними депутатами доведете це питання. Це просто необхідно, тому що така ситуація на сьогодні є основ­ним гальмом розвитку науки не тільки в університетах, а й в інших наукових установах.

Друге. Майбутнє України практично залежить від масштабів залучення у науку молоді, тож має бути створений дієвий меха­нізм соціальної підтримки молодих вчених.

Третє. Обов’язково треба вирішити питання базового фінан­сування університетів. Закон — це добре, але його треба правиль­но реалізувати.

Четверте. Керівництво держави має продемонструвати полі­тичну волю і забезпечити створення реальних механізмів затре­буваності науки та інновацій в Україні.

Ми вважаємо, що нова влада все-таки має розпочати із забезпечення безумовного, неухильного виконання в повному обсязі законів у сфері освіти, наукової, науково-технічної, іннова­ційної діяльності.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановне товариство, ми заслухали доповіді і співдоповіді, переходимо до обговорення.

Запрошую до слова народного депутата України Ханенка Святослава Михайловича. Будь ласка.

ВИСТУПИ В ОБГОВОРЕННІ

ХАНЕНКО С.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багатомандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”)

ХАНЕНКО С.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров’я (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Доброго дня. Шановне товариство! Шановний Руслане Володимировичу! Шановні учасники парла­ментських слухань, колеги, друзі! Певною мірою символічно, а  можливо, й закономірно, що в такий історичний, динамічний, визначальний період розвитку нашої країни саме наукова пробле­матика є сьогодні предметом обговорення під куполом україн­ського парламенту в контексті її подальшого розвитку.

Волею, силою духу, мужністю та особистою звитягою укра­їнці докорінно змінили і продовжують змінювати вектор та зміст державотворчих процесів, що в умовах формування реального народовладдя і нової якості взаємовідносин влади та громадян диктують необхідність впровадження нових, сучасних підходів до вирішення актуальних проблем життєдіяльності українського су­спільства. І, безумовно, насамперед, поряд з вимушеною необхід­ністю вирішення нинішніх безпекових, мілітарних проблем, ми має­мо порушити питання про те, що міцний фундамент майбутньої великої, потужної України має бути сформований на науково об­ґрунтованих, наголошую, проектах розвитку.

Історичний шанс для стрімкого розвитку сучасна Україна використає тільки за умови, що стратегія її державотворення базуватиметься на сучасних і перспективних наукових розробках. І, очевидно, сьогодні ми зобов’язані відверто говорити про реаль­ний стан справ в українській науці, для того щоб поставити їй правильний діагноз і визначити оптимальні шляхи розвитку нашої країни.

Аналізуючи сучасний стан законодавчого забезпечення розвитку науки і науково-технічної сфери держави, мусимо кон­статувати, що за нинішніх соціально-економічних умов воно не відповідає суспільним потребам. І, очевидно, однією з причин та­кої невідповідності є відсутність сучасної економічної основи у від­носинах між виробниками, користувачами наукових розробок та їх замовниками, передовсім державою.

Невідворотною є перспектива переходу від бюджетного утримання науково-дослідних установ до програмно-цільового фінансування найбільш необхідних для країни досліджень. І тому законодавство у сфері науки потребує системної трансформації відповідно до сучасних потреб і соціально-економічних обставин. Про це йдеться в розробленому робочою групою за вашою участю і запропонованому вам проекті Рекомендацій парламент­ських слухань.

Зокрема, щодо наукового компоненту функціонування і роз­витку системи охорони здоров’я та його законодавчого забезпе­чення необхідно відзначити, що стаття 20 Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо наукового забезпечення охо­рони здоров’я, закони України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу” та інші потребують адаптації до сучасних обставин і потреб.

У зв’язку з цим очевидною є необхідність систематизації законодавчого та нормативно-правового забезпечення розвитку медичної науки, а також застосування нових організаційних і нау­кових підходів до здійснення законотворчого процесу. Необхідно розробити сучасну доктрину розвитку української медичної науки, що містила б нові засадничі підходи до її формування.

У цьому контексті для сучасної України, що інтенсивно інте­грується в Європейський Союз і світове співтовариство, актуаль­ним є питання необхідності створення Національного інституту здоров’я як сучасного наукового закладу, покликаного здійснюва­ти наукові дослідження з розроблення механізмів трансформації вітчизняної системи охорони здоров’я відповідно до європейських стандартів та потреби українського суспільства в розбудові су­часної системи громадського здоров’я в Україні. Алогічним є те, що вже упродовж багатьох років Міністерство охорони здоров’я намагається саме себе реформувати, і в результаті ми маємо те, що маємо, адже, по суті, це взаємовиключна суперечність.

Актуальною проблемою для сучасної української медичної науки є розвиток її університетської складової, що має бути зба­лансована з освітнім компонентом. Врешті-решт, мають бути за­конодавчо врегульовані взаємовідносини кафедр і клінічних баз. Очевидно, є необхідність законодавчого врегулювання питання створення і функціонування університетських клінік з обов’язко­вою науковою складовою.

Надзвичайно делікатною і разом з тим актуальною є необ­хідність законодавчої регламентації строків перебування на керів­них посадах, вікових параметрів керівників наукових установ. Без значного омолодження та осучаснення українська медична наука не матиме перспектив.

Таким чином, соціально-економічна ситуація в Україні потре­бує адекватної реакції науковців, практиків і законодавців на істо­ричні виклики і перспективи.

Дякую за увагу. Слава Україні! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується перший заступник голови Держав­ного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України Гриньова Бориса Вікторовича.

 

ГРИНЬОВ Б.В., перший заступник голови Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України

 Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати! Шановні учасники парламентських слухань! З цієї трибуни сьогодні висловлюють дуже слушні оцінки поточного стану української науки. На жаль, так історично склалося, що наукова сфера не стала предметом першочергової уваги нашої держави. Протягом багатьох років наука була затребувана практично лише самими науковцями та вважалася дотаційною дірою для яйцеголових інте­лектуалів. Однак тепер ми спостерігаємо жахливі ілюстрації своєї недалекоглядності і свідчення того, що насправді від науки зале­жить життя наших громадян та майбутнє нашої країни.

Декілька прикладів із сьогодення. Ми пишаємося досягнен­нями матеріалознавців, але наші воїни не мають вітчизняних бронежилетів відповідного рівня захисту. Ті, що виробляються українськими підприємствами, безсилі перед снайперськими та великокаліберними кулями.

Українські науково-виробничі об’єднання постачають на експорт надсучасні комплекси динамічного та активного захисту танків від керованих ракет і гранатометів. Наявний науково-тех­нічний потенціал дає змогу оснастити цими системами броне­транспортери та іншу бронетехніку, але наші військові вимушені захищатися підручними засобами.

Над нашими підрозділами на сході України постійно літають ворожі розвідувальні безпілотники. Україна не має власного вій­ськового безпілотника, незважаючи на те, що ми володіємо сучас­ними розвідувальними, оптичними і навігаційними технологіями.

У чому річ? Не існувало ані механізмів, ані органу, який системно планував би та координував би розвиток науково-технологічного потенціалу з метою розроблення новітньої техніки і технологій для потреб держави. Навіть протягом останніх чоти­рьох років після утворення Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації України його ресурси та повноважен­ня були занадто вузькими, щоб відчути ефект на макроекономіч­ному рівні.

Ідеться не про координацію завершальних етапів дослідно-конструкторських робіт, коли готові вироби проходять останні випробування. На цих етапах конкретний замовник має форму­вати технічні завдання та замовляти готову продукцію. Я кажу про системну фінансову підтримку цільових прикладних досліджень, які буде покладено в основу цілого ряду виробів.

Наприклад, у сучасних війнах дуже затребувані прилади нічного бачення. На жаль, вітчизняні виробники істотно відстають у цьому сегменті технологій, тому що не завершено серійне ви­робництво сучасної чутливої матриці. Створення такої технології дасть можливість миттєво значно покращити характеристики віт­чизняних приладів нічного бачення для бронетехніки та авіації. Сьогодні ми вимушені купувати імпортні тепловізори.

Поряд з військовим застосуванням технологій, завжди є міс­це і для їх цивільного впровадження, але хтось у державі має про це думати. У переважній більшості країн, які обрали модель інтен­сивного інноваційно орієнтованого розвитку, утворені окремі спе­ціалізовані органи виконавчої влади, на які покладено завдання формування та реалізації державної політики у сфері науки, тех­нологій та інновацій. І тут я не погоджуюся з Сергієм Мироно­вичем. Зокрема, це так звані “азійські тигри” і багато інших країн, де наука та інновації стали домінантами економічної політики.

Системна координація розвитку науково-технічної сфери з орієнтацією на її включення в міжнародне наукове співробітни­цтво має бути покладена і в основу реформи системи державного управління наукою в Україні. Потрібно створити орган, не скутий відомчими обмеженнями. Він має бути рівнонаближеним до всіх секторів науки, а не лише до університетського, і спрямовуватися Кабінетом Міністрів України. Навколо нього потрібно об’єднувати і науковців, і виробників, і вищу школу на ідейному рівні та про­грамно-цільовому фінансуванні. І тут я гаряче підтримую Лілію Михайлівну.

Паралельно з таким органом має існувати Національна рада з питань науки і технологій, яка повинна бути інструментом забез­печення участі державних органів, наукової громадськості та реального сектору економіки у формуванні та реалізації єдиної державної науково-технічної політики.

На завершення хочу сказати, що всі ці пропозиції, а також багато інших враховані у новій редакції Закону України “Про нау­кову і науково-технічну діяльність”, яка, як зазначалося, пройшла громадське обговорення і має бути розглянута якомога швидше. Ми не маємо права втрачати час, зволікаючи з прийняттям нового закону.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Чубатенко Олександр Миколайович. Прошу підготуватися Кривова Георгія Олексійовича.

ЧУБАТЕНКО О.М., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багато­мандатний виборчий округ, політична партія “Всеукраїнське об’єд­нання “Батьківщина”)

 

Шановні друзі! Якщо суспільство не знає, яку державу ми будуємо, в країні завжди працюватиме виключно хапальний рефлекс, а для нього наука не потрібна.

Якщо згадаєте, ще Леонід Кучма, коли був Прем’єр-міністром, казав: “Скажіть, що будувати, і я будуватиму”. На жаль, і сьогодні цього ніхто не сформулював. Я пропоную сьогодні зро­бити це спільно.

Мало хто замислюється над тим, яких колосальних втрат держава зазнає від того, що її громадяни працюють не за покли­канням. Сьогодні лише 9 відсотків працюючих вважають, що вони можуть повністю реалізувати свої здібності. А якщо їх буде не 9, а  90 відсотків, ефект, отриманий країною від реалізації творчого потенціалу громадян, буде просто фантастичним. Якщо людина з дитинства чи юності пішла не своїм шляхом — це найбільший програш, який може бути в її житті. І якщо це одна людина, це її особиста трагедія, а якщо мільйони людей, то це найбільший стратегічний програш країни, це трагедія нації! Саме тому основ­ним пріоритетом усіх державних владних інститутів має стати створення умов для того, щоб наші діти займалися в житті улюб­леною справою. Це перша ключова інновація.

Друга ключова інновація. Уже сьогодні треба раз і назавжди відмовитися від поняття “обдаровані діти”. Забути про таке понят­тя! І не лише тому, що воно передбачає поділ дітей на обдарова­них і необдарованих: обдарованим — привілеї, необдарованим — дискримінація, можна сказати. Головне в іншому, треба виходити з того, що всі діти від природи обдаровані. Кожна людина, кожна дитина, коли з’являється на світ, має іскру Божу. Один може бути суперпрограмістом, інший — суперслюсарем, а хтось — супер­офіціантом. Людина, працюючи, буде отримувати задоволення від своєї роботи. Головне — вчасно ці здібності розгледіти і розви­нути, тоді дитина увійде в оті 90 відсотків.

Шановні друзі, я пропоную уявити, що буде вже через 15–20 років, якщо ми реалізуємо ці дві ключові інновації.

Отже, Україна 2030 року. Преважна більшість громадян у віці від 20 до 40 років займаються улюбленою роботою, ефективно самореалізуються і творять. Практично всі вони професіонали, тому що з дитинства у них були виявлені природні здібності, а держава створила всі можливості для їх розкриття. Природно, що вже у 9 класі дитина добре розумітиме, куди піти навчатися, до якого вишу вступати. Після закінчення вишу кожен буде не просто фахівцем, а людиною з невгамовним інтересом і бажанням творчо застосувати отримані знання на практиці. І з урахуванням інтелектуально-технічної складової ментальності українського на­роду процес виявлення українських Гейців, Курчатових, Корольо­вих стане природним явищем. І тоді під таких людей будуть ство­рювати науково-технологічні комплекси, промислові підприємства, а не так, як сьогодні, коли висококласні фахівці змушені шукати роботу.

У результаті цих двох стратегічних інновацій, зрозумілих кожній людині незалежно від освіти, в Україні де-факто буде створено принципово новий вид індустрії — індустрія відтворення інтелекту, і небаченими у світі темпами підвищуватиметься інте­лектуальний фон нашого населення.

За даними ООН, у 1991 році Україна посідала перше місце у світі за показником “сукупний інтелект нації”. Як ви пам’ятаєте, Мойсей водив пустелею два покоління, тобто у нас є ще одне покоління для того, щоб відновити цей фон. Таким чином, Україна автоматично упродовж одного покоління займе в міжнародному розподілі праці нішу інтелектуальних та високотехнологічних роз­робок. І все це — за умови потужного стратегічного державного патронату сфери науки і високих технологій. Це майбутнє, про яке ми мріємо!

Отже, основне завдання на сьогодні — забезпечити, щоб усі державні інститути (влада, політика, наука, культура, мистец­тво) працювали на одну зрозумілу кожному об’єднуючу мету: до 2030 року перетворити Україну на інтелектуальний центр науково-технологічної творчості, якщо хочете, на конструкторське бюро світу. Справа лише за нами, за стратегічним проектом на 15–20 років, проектом на покоління.

Комітет з питань науки і освіти, в якому я очолюю підкомітет з питань науки та інноваційної діяльності, започаткував розроб­лення проекту під назвою “Україна — інтелектуальний центр ХХІ”. У цій програмі ми керуємося ще однією соціальною інновацією. Змінити систему учасники системи не здатні за визначенням. Змі­нити систему можуть лише люди з новими цінностями. Сьогодні все суспільство, зокрема і ми з вами, і парламент, заражене віру­сом споживацтва, коли все вимірюється доларом і, як казав кла­сик, культ золотого тельця заполонив наші серця. А відтак, наше покоління змінити систему, здійснити кардинальні зміни у принци­пі не може. Для стратегічних змін ми — втрачене покоління, і це слід розуміти.

Хто ті люди, які змінять ситуацію? Це наші діти, вони ще не зіпсовані, вони збудують нову країну. І наше завдання — допо­могти їм у цьому шляхом реалізації стратегічних…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Олександре Миколайовичу, я вам щиро вдячний. Ви як досвідчений народний депутат знаєте, що забира­єте час не в мене, а у наступних промовців. Олександре Микола­йовичу, завершуйте, будь ласка.

 

ЧУБАТЕНКО О.М. Будь ласка, приєднуйтеся до цієї роботи, і наш Комітет стане найпривітнішим, найгостиннішим та найціка­вішим для вас (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошую голову правління ВАТ “Український науково-дослідний інститут авіаційної технології” Кривова Георгія Олексійовича. Прошу підготуватися Кришталя Олега Олександро­вича.

 

КРИВОВ Г.О., голова правління ВАТ “Український науково-дослідний інститут авіаційної технології”

Уважаемые коллеги! В  этом месяце нашему прикладному институту — Украинскому НИИ авиационной технологии исполнилось 50 лет. Я работаю его директором 30 лет. Таким образом, мы стали непосредственными свидетелями и участниками всех трансформаций наукоемкого производства и ядра оборонно-промышленного комплекса Украи­ны за последние 20 лет.

Мы привыкли к терминам “наукоемкая”, “инновационная”, “оборонная”. Что это такое на языке денег? Это, в первую оче­редь, продукция с высокой удельной стоимостью. Обычно ее пред­ставляют как цену 1 килограмма продукции: для наукоемкой — 500 долларов за килограмм и выше, самолет — 1–5 тысяч долла­ров, ракета — до 10 тысяч долларов.

В чем интерес главных менеджеров страны по сохранению и развитию наукоемких отраслей производства? Почти все мы говорим, что не хватает денег. Но откуда-то они берутся, откуда-то бюджет наполняется? Так вот бюджет наполняется именно благодаря таким отраслям. На языке денег, в наукоемкой отрасли (в частности, в оборонно-промышленном комплексе) наивысшие показатели выработки на одного работающего, то есть сумма, на которую создает доход за год один работающий. Только в науко­емких отраслях этот показатель составляет 100 тысяч, а в США — 200 тысяч долларов. По существу, это около 30 тысяч долларов налогов. Из этих налогов финансируются наука, образование и так далее. Ни пищевая, ни легкая промышленность не создает такого дохода, там в год человек производит на 5–7 тысяч.

Таким образом, если посчитать, то 200 тысяч работающих в   наукоемком производстве могут сформировать весь бюджет Украины, а 1 миллион работающих — три–четыре бюджета Украины.

А что мы имеем за последние 20 лет? В 1993 году в науко­емких отраслях (в оборонно-промышленном комплексе) работа­ло  1,5 миллиона человек, на сегодняшний день этот показатель уменьшился в 8 раз — до 200 тысяч человек. Конечно, это боль­шая проблема, что, собственно, и не позволяет зарабатывать нормальные деньги, создавать большой бюджет.

Теперь я сужаю тему и перехожу к авиастроению. В течение 20 лет специалисты института активно участвовали в подготовке и разработке проектов различных правовых актов (законов, госу­дарственных целевых программ), регулирующих отрасль наукоем­кого производства — авиастроения. Мы их разрабатывали, прово­дили экспертизы и так далее, поэтому имеем право и основания сказать, что более чем на 5–15 процентов ни одна программа, ни одно начинание не выполнено. В итоге сиюминутной экономии, сэкономив крохи, государство потеряло в десять раз больше — наукоемкую отрасль производства.

Есть еще один закон развития наукоемкого производства: даже если отрасль развивается динамично, то на ее развитие направляется не менее 15 процентов дохода. У нас же — 2 про­цента. Понятно, что отрасль сама себя проедает, она не может себя содержать, соответственно, не создает бюджет, не создает доход.

Наукоемкое производство — это не дотационная сфера, это сфера образования сверхприбыли и сверхдохода, но на ее раз­витие от ее же деятельности необходим ресурс. Все дело в том, что ресурс выделяет один парламент и три-четыре правительства этой каденции, а благами будут пользоваться другие. В этом есть психологическая проблема. Необходимо быть патриотами в этом вопросе, тогда это будет работать, тогда у нас будет бюджет.

Еще одна проблема — статотчетность. Если поискать дан­ные статотчетности по наукоемкому производству, инновациям, есть все, кроме истины: все завуалировано, вытащить информа­цию практически невозможно. Необходимо работать лучше.

Относительно темы парламентских слушаний. В первую оче­редь, в государстве должна быть создана структура, формирую­щая и обеспечивающая исполнение программ инновационного развития наукоемкой промышленности. В системе госстатистики обязательно должен быть мониторинг развития наукоемкого производства. И надо, конечно, обеспечить контроль исполнения принятых нормативных актов. Закони повинні не застосовуватися, а виконуватися.

Спасибо за внимание! (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова директора Інституту фізіології імені О.О. Богомольця Кришталя Олега Олександровича. Прошу підготуватися Малицького Бориса Антоновича.

 

КРИШТАЛЬ О.О., директор Інституту фізіології імені О.О. Богомольця НАН України

Панове! Ми з вами обговорюємо дуже важливу проблему, власне кажучи, проблему майбутнього нашої країни, бо майбутнє людства загалом є майбутнім науки. Без науки ми не можемо жити, і ви це добре знаєте. Я кажу абсолютно загальні речі. Однак є інше питання, і я хотів би, щоб після того, як я його озвучу, воно теж здалося вам абсолютно загальним.

Де ми жили? Ми знаємо, де жили, — у “совку”. Втекли із “совка” і що маємо? Жахливу корупцію, жахливу ситуацію в еко­номіці і, відповідно, жахливу ситуацію в науці, яка іншою не може бути, бо немає грошей, отже, нічого немає.

Нам потрібно здійснити фазовий перехід від одного типу суспільства до іншого. Яке суспільство було за “совка” і залиши­лося нам у спадок, тільки без КДБ набуло злоякісно корупційної форми? Це суспільство, засноване на принципі “дозволено те, що дозволено”. Усе дуже легко простежити: є ті, хто дозволяє, є ко­рупція і є стагнація. Нове суспільство має бути засноване на таких засадах, як усі передові країни, — “дозволено все, що не забо­ронено”. І тоді ми будемо мати гроші в бюджеті, тоді будемо мати пристойну науку.

Однак постає запитання: що нам робити до того, як мине фазовий перехід? Що нам робити з наукою? Ми з вами є носіями знань цього народу, ми відповідаємо за те, щоб наш народ був освіченим, щоб у нього була розвинена наука, аби нам, україн­цям, не було соромно за себе.

Хочу звернути вашу увагу на статтю 16 проекту нового Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, яка називається “Державна ключова лабораторія”. Поняття ключової лабораторії досі не існувало в жодному законодавчому акті, це перша згадка, і я вдячний керівництву Комітету, особисто Лілії Михайлівні за те, що така згадка з’явилася в цьому проекті. Такі ідеї проштовхувалися мною і ще кількома вченими протягом останніх років. Ми мали навіть короткостроковий, але дуже успішний проект, що завершився за браком коштів.

Ідея полягає ось у чому. Ми говоримо про міжнародну науку. Ось я — біолог і для того, щоб долучитися до міжнародної науки, у мене має бути певний бюджет, я мушу купувати реактиви тощо. Навіть враховуючи те, що моя заробітна плата і заробітна плата моїх співробітників мізерні, ми йдемо на це. Ми живемо не в най­дорожчому місті на світі, працюємо. Однак потрібен бюджет, треба дещо купувати, щось робити, щоб потім можна було опублікувати результати в міжнародному журналі з високим рей­тингом. І взагалі, щоб знали, що ми тут робимо.

Постає запитання: а чи можемо ми розраховувати на те, що у нас є така кількість технологій, яка дасть змогу так працювати? Можемо. У нас є майже 100 українських вчених, які мають відпо­відний рейтинг. Також є вчені з високим рейтингом, які виїхали за кордон і готові повернутися в Україну. Саме для таких вчених і пе­редбачалося створити систему ключових лабораторій, щоб ми отримали маленьку, але дійсно елітарну науку, яка потягне вгору…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова директора Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва Малицького Бориса Антоновича. Прошу підготуватися Шульгу Наталію Іванівну.

 

МАЛИЦЬКИЙ Б.А., директор Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України

Уважаемый председательствующий! Уважаемые участ­ники парламентских слушаний! Прежде всего, я хочу поддержать идею Лилии Михайловны Гриневич о том, что трагические со­бытия, которые переживает Украина, должны заставить нас по-новому посмотреть на проблему научно-технологического разви­тия и роли науки в жизни нашей страны.

Необходим серьезный, объективный и честный анализ причин развала нашей науки и высокотехнологического про­изводства, столкнувшего страну в экономическую яму, из которой она никак не может выбраться. Ведь Украина до сих пор не до­стигла уровня ВВП начала своей независимости, а общие потери за все годы независимости составляют огромную сумму — более 1,5 триллиона долларов. Это экономическая цена продолжитель­ной антинаучной и антиинновационной политики, проводимой исполнительной властью, об этом уже говорили председатель­ствующий и другие выступающие. Но расплата за эту судьбо­носную для государства ошибку выражается не только в потере огромных объемов ВВП, но и в системных потерях, о чем также сказал в своем вступительном слове председательствующий.

К уже сказанному хочу добавить, что ухудшение жизненных благ и социальная незащищенность граждан породили всеобщее недоверие к власти, инициировали различные способы выраже­ния народом своего недоверия, начиная от цветной революции до кровавых майданов, вооруженного противостояния и попыток дезинтеграции страны. Этой ситуацией воспользовались внешние силы, а Украина оказалась плохо подготовленной к противостоя­нию этим силам, прежде всего, потому что мы не реализовывали инновационную стратегию развития экономики (то есть наша экономика была неэффективной и несла большие экономические потери).

Уже много лет Украина декларирует европейский выбор развития, наконец подписано Соглашение об ассоциации с Евро­пейским Союзом. Но европейский путь означает, прежде всего, построение общества, основанного на знаниях. Для этого “до­рожная карта” правительства любой страны — это инновационная карта.

В противовес этому каждое украинское правительство стойко отбивалось от какой-либо ответственности за поддержку науки и технологий. Можно привести много примеров (об этом говорили), назову только один. Одно из последних решений правительства — о реформировании системы финансирования управления наукой. Я сравнил этот документ с подобным доку­ментом, принятым почти в то же время шведским правитель­ством, и оказывается, как говорят в Одессе, это две большие разницы. Шведский документ содержит около 50 обязательств правительства по поддержке науки. В украинском документе нет ни одного обязательства, зато есть право бюрократа вмешивать­ся в работу науки.

Для сравнения я назвал лишь один из последних документов правительства Азарова, однако не может не вызывать удивления, особенно в свете деклараций нового Президента Украины о необходимости построения инновационной экономики, ликвидация нынешним правительством усеченного до предела остатка некогда полноценного центрального органа управления наукой с передачей этой тяжелой ноши Министерству образова­ния и науки. Кстати, наука в финансовом выражении в МОН со­ставляет лишь 2 процента всего объема финансирования этого министерства.

Нам необходимо всеобщее осознание того, что реализация инновационной модели развития страны требует соответствую­щей системы государственного управления. У нас практически нет проблем по интеграции науки и образования, но у нас есть проблема востребованности научных результатов нашей эконо­микой (об этом говорили выступающие, особенно представители технологической науки). Поэтому нам необходим полномочный центральный орган стратегического управления. Я считаю, что не­обходимо возродить систему, существовавшую в начале станов­ления Украины. Была прекрасная система, кто забыл, о ней мож­но прочитать, она описана.

Наша нынешняя экономика, даже при благоприятных условиях, с учетом интеграции, в состоянии повысить рост только на несколько процентов. Но для того, чтобы мы решили свои проблемы, необходим рост, по крайней мере, на порядок. Поэтому нужна новая, более высокотехнологичная экономика. Такую экономику надо создавать, именно под такую экономику необходимо создавать технологическую сферу и, соответственно, законодательную базу.

Благодарю за внимание (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. До слова запрошується депутат Київ­ської  міської ради, виконавчий директор громадської організації “Український науковий клуб” Шульга Наталія Іванівна. Прошу підготуватися Ревенка Анатолія Дмитровича.

 

ШУЛЬГА Н.І., виконавчий директор громадської організації “Український науковий клуб”

Шановне товариство! Сьогодні вже лунали тези про те, що освіта і наука не є пріоритетами держави. Я хотіла б, щоб ви це усвідомили. На папері записано, що до 2020 року (тобто через шість років) Україна має увійти до 20 най­кращих країн світу. Постає запитання: яким чином ми там опини­мося? За рахунок яких галузей?

Наприклад, п’ять років тому ми вже були на 14-му місці за  вивезенням неоподаткованих коштів в офшорні зони. Ці кошти в період кризи становили 75 мільярдів доларів. Якби з цих коштів було сплачено хоча б 7 відсотків податку, цього було б достатньо на розвиток наукової сфери. Я прошу це зрозуміти.

Досвід розвинених країн свідчить, сьогодні промовці це вже зазначали, що успіх полягає в розвитку освіти і науки. Безумовно і безальтернативно, інших варіантів немає.

А світові рейтинги сигналізують, що Україна падає у своїй конкурентоспроможності, що базується якраз на інтелектуальному продукті, який країна здатна виробляти. Ми впали з 27-го місця у світі в 1997 році на 45-те у 2013 році. Цей процес триває, і ніхто його не збирається зупиняти.

Чому ми не маємо пріоритетного ставлення? Подивіться, де наш парламент? Скажіть, будь ласка: де інші представники уряду? Таке ставлення до нас, ми десятиліттями говоримо самі з собою. І в результаті проект країни (що я спостерігаю дев’ять років) — це проект створення транзитної території. Як науковці ви знаєте, коли є гіпотеза, аналізуються факти, а факти демонструють саме це.

Постає запитання: хто за це відповідальний? Я хочу сказати, що ми всі за це відповідальні. Пам’ятаєте, на Майдані казали, що ми всі маємо вбити в собі маленьких януковичів. Так, ми як спіль­нота відповідальні за такий стан справ. Ми як спільнота не ло­біюємо, не інформуємо, не добиваємося, не протестуємо достат­ньою мірою для того, щоб наука і освіта були пріоритетами. Тому це проблема середовища. А ми і є середовище освітян і науков­ців, і повинні нести цю частину відповідальності. Це треба визнати і усвідомити. Скільки разів ми поверталися до цих питань? Я осо­бисто дев’ять років про це щодня говорю. І що? Ми не маємо во­лі, ми думаємо, що, можливо, щось станеться, прийде цар, госпо­дар, невідомо хто і за нас все зробить.

Мені дуже шкода, що я асоціююся з образом людини, яка приїхала зруйнувати науку і освіту в Україні, надто зруйнувати Національну академію наук України. Ніколи ні в моїх виступах, ні в  моїх статтях цього не було, поки ми шукаємо інструментарій модернізації. Академік Кришталь згадав про ключові лаборато­рії  —  це інструментарій модернізації. Але хто його ігнорував? Та сама Академія наук, для якої це було створено.

Нам треба думати про те, що необхідно змінювати став­лення до своєї сфери: або ми хочемо бути інтегровані у світову науку, або ні. Нам самим потрібно дати відповідь на це питання. Як могло суспільство допустити розквіт плагіату, фальшивих дип­ломів усіх рівнів, яким користувався і колишній президент? Зга­дайте, він навіть не міг грамотно написати вчене звання. Це середовище.

Тому я аплодую Верховній Раді за те, що вона вчора дала нам шанс на майбутнє, оскільки Закон України “Про вищу осві­ту” — це перший крок до майбутнього. Я вас усіх закликаю зупи­нити проект транзитної території. Ми достойні жити у сім’ї роз­винених держав.

Тому я прошу всіх вас ще раз усвідомити і підтримати про­позиції, які вже дев’ять років постійно обговорюються в нашому середовищі, а саме:

утворення Національної ради з питань науки і технологій. Не техніки, техніка — це танки, а технології — це якраз те, що змі­нює світ, надає можливості для інновацій;

утворення Національного фонду досліджень. Ми не можемо утворювати 25 фондів, у нас складна ситуація. А Національний фонд досліджень може використати дуже гарний досвід Держав­ного фонду фундаментальних досліджень, так само мати програ­ми для прикладних досліджень, програми інноваційного розвитку і  програми для стартап-компаній, зокрема студентів, які розро­били скайп для Nokia, їм було до 25 років.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати. Наталіє Іванівно, дякуємо, завершуйте. Я перепрошую, ви не у мене час забираєте, а в інших промовців. Вони просять, щоб ви завершували. Завер­шуйте, будь ласка.

 

ШУЛЬГА Н.І. Забезпечити передплату на основні бази даних наукової літератури. Україна перебуває в ізоляції. Наші студенти і професори не читають наукової літератури, бо немає передпла­ти. Таким чином ми зможемо дати шанс молодим дослідникам, студентам, які в майбутньому прагнуть бути визнаними у світі.

Я дякую і закликаю всіх змінити стан нашого середовища і почати бути активними. Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Ревенко Анатолій Дмитрович. Підготуватися Смоланці Володимиру Івановичу.

 

РЕВЕНКО А.Д., голова підкомітету Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (загальнодержавний багатоман­датний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український де­мократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”)

Шановні друзі! Спробую бути лаконічним. Результатом ефективної наукової діяль­ності є створення інтелектуального продукту. Лише інтелектуаль­ний продукт, трансформований в інтелектуальну власність, є над­банням науковця. Продаж ліцензій на інтелектуальну власність, укладення договорів трансферу на розроблення технологій може стати одним із вагомих елементів економічного зростання України.

Хто ж у нашій країні формує та реалізує державну політику в  цій сфері? Підпунктом 58 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України передбачено, що саме це міністерство за­безпечує “реалізацію державної політики у сфері трансферу (пере­дачі) технологій і прав на об'єкти інтелектуальної власності…”.

У частині першій статті 6 Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій” зазначено: “Основним завданням уповноваженого органу з питань формуван­ня та забезпечення реалізації державної політики у сфері транс­феру технологій (тобто Міністерства освіти і науки) є забезпечен­ня формування державної політики щодо трансферу технологій, набуття, охорони і захисту об’єктів права інтелектуальної власно­сті, передачі майнових прав на технології та/або їх складові…”.

Начебто зрозумілий технологічний ланцюг: наука — інтелек­туальна власність — трансфер технологій — інновації. І відповідає за це Міністерство освіти і науки. Цілком логічно. Але нічого по­дібного! Минулий уряд здійснив суперновацію і відокремив інте­лектуальну власність від того, хто її продукує, — від науковця, відокремив від того, хто займається інноваційною діяльністю, розірвав цілком зрозумілий, логічний ланцюг управління науково-технічною діяльністю.

Абсурдність цих дій полягає в тому, що на сьогодні у Поло­женні про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України передбачено, що “Мінекономрозвитку України… є головним орга­ном у системі центральних органів виконавчої влади з формуван­ня та забезпечення реалізації державної політики… у сферах тор­гівлі, інтелектуальної власності…”. Дуже близькі сфери!

Крім того, Державну службу інтелектуальної власності забрали із системи Міносвіти і передали Мінекономрозвитку. Як Міністерству освіти і науки займатися налагодженням трансферу технологій без інтелектуальної власності?

Ну, логіка минулого уряду тепер всім зрозуміла, у нього були інші пріоритети, а чинний уряд має навести лад. Тому про­поную уряду узгодити положення про Міністерство освіти і науки та про Міністерство економічного розвитку і торгівлі в частині трансферу технологій та інтелектуальної власності і, зважаючи на  невіддільність науково-технічної та інноваційної діяльності від інтелектуальної власності, повернути Державну службу інтелекту­альної власності у підпорядкування Міністерства освіти і науки України. Це перше, на що я хотів звернути увагу.

Друге. Сьогодні говорилося про те, що немає єдиного центру, який управляв би всіма галузями науки. Прозвучало де­кілька слушних пропозицій до законопроекту “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність”, запропонованого до розгляду. Я вношу пропозицію, що враховує досвід інших країн. Наприклад, у таких країнах, як Австрія, Фін­ляндія, Японія при прем’єр-міністрові утворені науково-техноло­гічні ради, які приймають не інтуїтивні, а науково обґрунтовані і  всебічно прораховані рішення. Наука, врешті-решт, має стати рушієм прогресу.

Тому в мене пропозиція до уряду спільно з Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти утворити постійно діючу Раду з науково-технологічного розвитку України при Прем’єр-міністрові України. А Комітету Верховної Ради України з  питань науки і освіти із залученням фахівців і наукової громад­ськості розробити положення про раду, запропонувати її склад та у двотижневий строк подати на розгляд Прем’єр-міністру України. А ми в Комітеті, сподіваюся, зможемо правильно організувати ро­боту. Прошу врахувати мої пропозиції під час підготовки Рекомен­дацій парламентських слухань.

Дякую за увагу, шановні друзі (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується ректор Ужгородського національ­ного університету Смоланка Володимир Іванович. Прошу підготу­ватися Довгому Станіславу Олексійовичу.

СМОЛАНКА В.І., ректор Ужгородського національного університету

Шановний Руслане Володимировичу! Шановні учас­ники парламентських слухань! Враховуючи стислий час для ви­ступу, дозвольте перейти безпосередньо до аналізу деяких проб­лем нашої науки, а також до деяких напрямів реформування, з погляду керівника університету.

Шановні колеги! Однією з проблем української науки є те, що у нас, як уже зазначали промовці, немає єдиного центру координування розвитку науки і технологій. В Україні визначено 40 пріоритетних напрямів наукової галузі, водночас у Німеччині — п’ять пріоритетних напрямів розвитку науки. Чи можливий аде­кватний розвиток такої кількості наукових напрямів та ще й в умо­вах недостатнього фінансування галузі?

Наступною проблемою нашої науки є те, що у нас недо­статня мотивація для інноваційних наукових досліджень та впрова­дження їх у практику. Так, інноваційна складова у ВВП України не перевищує 2,5 відсотка, водночас у розвинених країнах світу вона сягає 50–70 відсотків.

Проблемою є відірваність освіти від науки. На жаль, нерідко працівники вишів перетворюються на викладачів-методистів, які практично не мають часу і стимулу займатися наукою, оскільки мають напрацювати велику кількість годин. Ми підтримуємо новий Закон України “Про вищу освіту”, який вчора прийняла Верховна Рада, що істотно зменшує навантаження на одного викладача. Однак кадри для наукових установ готуються саме в універ­ситетах, а далі вони переходять у наукові установи.

Наступна проблема. Наша наукова галузь залишається ри­гідною, консервативною. Причиною цього є відсутність реальних реформ протягом усього періоду незалежності держави. Україн­ська наука, як відомо, втрачає тисячі вчених, які від’їжджають за кордон. Середній вік науковців в Україні зростає, наприклад, се­редній вік докторів наук становить 62 роки, кандидатів наук — 51 рік. Тому треба думати і говорити про строк та граничний вік перебування на керівних посадах не лише в освітніх установах, як це визначено в Законі України “Про вищу освіту”, а й для наукових установ.

Шановні колеги, дозвольте перейти до деяких напрямів реформування науки. Серед них, дозвольте в тезовому плані, — збалансування фінансування університетської та академічної нау­ки. Безумовно, в умовах, коли недостатньо фінансується вся наука, є дисбаланс між фінансуванням академічної науки, яка отримує набагато більше коштів, ніж університетська наука. Вважаю, що необхідно докорінно змінити філософію діяльності Національної академії наук України, яка має зосередитися (як це робиться в  європейських країнах, де залишилися академії) на розробленні стратегічних напрямів науки. Це має бути дуже мобільна, ком­пактна структура.

Необхідно утворити незалежний державний науковий фонд з прозорими схемами конкурсного розподілу коштів та міжнарод­ною експертною оцінкою тематики наукових досліджень, а також розробити систему заохочення фізичних та юридичних осіб, готових фінансувати наукові установи.

Наступне. Потрібно забезпечити фінансову підтримку інте­грації освіти і науки та сприяти співпраці між вищими науковими установами. Можливо, доцільно розглянути питання про включен­ня частини академічних науково-дослідних установ у структуру університетів, як це робиться в усьому світі. Необхідно сприяти науковцям у суміщенні дослідницької праці з роботою в освітніх закладах.

Відомо, що в Україні щороку захищається понад 300 доктор­ських та близько 2 тисяч кандидатських дисертацій. На жаль, це не є об’єктивним свідченням високого рівня вітчизняної науки. Результати наукових праць оцінюються передовсім за публікація­ми у фахових журналах, яких на сьогодні в Україні тисячі, а нау­кова цінність їх мізерна (кожен з нас це добре розуміє), лише 17 з них обліковуються в базі “Web of Science”.

Треба оцінювати роботу науковців за монографіями, опублі­кованими за кордоном, статтями в журналах, що обліковуються в  базі “Web of Science”. Саме в “Web of Science”, а не “Scоpus”, тому що кожен журнал “Web of Science” має свій імпакт-фактор. Доцільно враховувати не кількість публікацій, а сумарний імпакт-фактор, а для технічних наук — реалізацію на практиці, у виробництві.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова президента Малої академії наук України Довгого Станіслава Олексійовича. Підготуватися Мриглоду Ігорю Мироновичу.

 

ДОВГИЙ С.О., президент Малої академії наук України

Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Сьогодні як ніколи перед Україною стоять глобальні виклики. Де наше місце на технологічній карті світу? Чи залиши­мося ми донорами інтелекту для розвинених країн, готуючи і по­стачаючи щорічно тисячі кандидатів, докторів наук, кращих сту­дентів, молодих науковців? Чи все-таки настав час, як сказала Лілія Михайлівна, ми живемо в іншій країні, і сьогодні має настати прозріння.

Я приєднуюся до багатьох дуже слушних пропозицій та зауважень. Ми підготували пропозиції і передали їх із вдячністю за ініціативу Комітету з питань освіти і науки. Але хочу зробити декілька ремарок.

Свого часу я був секретарем Комісії з питань майбутнього, про яку говорила Лілія Михайлівна. Нам вдалося надати цій комісії статус спеціальної. Але коли ми планували провести засідання, жодного не провели. Жодного разу! Може, хто з депутатів пам’я­тає, зібрався майже повний сесійний зал, але не прийшли ні мі­ністр фінансів, ні міністр економіки, ні голова бюджетного коміте­ту, і ми відмовитися проводити засідання. Якщо не ввести в прак­тику таке ставлення з нашого боку, то відповідним буде і став­лення до наших проблем. Тому я всіляко готовий поділитися досвідом і надати підтримку. Вважаю, що одним з головних про­ривів може бути створення Комісії з питань майбутнього, яка за­лучала б найкращі інтелектуальні сили нашої держави, щоб кожна ключова проблема отримувала комплексну незалежну оцінку най­кращих інтелектуалів України.

Тепер про новий Закон “Про наукову і науково-технічну діяльність”. Він має розглядатися у тісному взаємозв’язку з осві­тянськими законами, їх потрібно реформувати водночас. Дуже добре, що Верховна Рада ухвалила новий Закон України “Про ви­щу освіту”, який вже враховує деякі пропозиції до Закону “Про нау­кову і науково-технічну діяльність”. Але ще є закони “Про середню освіту”, “Про освіту” і багато інших, які також мають бути перегля­нуті і приведені у відповідність.

Незважаючи на всі проблеми, я як президент Малої академії наук України дивлюся в майбутнє з великими оптимізмом. Мала академія наук сьогодні об’єднує понад 250 тисяч обдарованих і талановитих школярів. І це дає нам шанс. Україна найбільш бага­та своїми талантами. Країна, що має деякі ресурсні обмеження, залежність від енергоносіїв, не має іншого виходу, крім як знайти, підтримати і розвивати кожний талант. Ми вже дуже багато та­лантів втратили, тому ми не маємо права на помилку.

Під час внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” треба обов’язково законодавчо урів­няти державні бюджетні організації та небюджетні організації. В  державних організаціях зосереджені наукові сили, ми можемо їх критикувати, але на сьогодні це базові організації, науковці яких не можуть конкурувати з комерційними структурами у багатьох питаннях (ці питання як пропозиції вже прозвучали). Якщо ми цього не зробимо, то через деякий час усі директори (Кришталь про це казав у своєму виступі) будуть під слідством Контрольно-ревізійного управління, податкової служби та інших.

І наостанок — про пріоритети. Насправді відкриттям бозона Хіггса у 2012 році закінчився цілий етап розвитку європейської і світової науки. Протягом 2013 року Європа виробляла пріорите­ти. Було визначено два пріоритети — дослідження мозку і дослід­ження графенових технологій з метою розроблення комп’ютера нового покоління. Тож пріоритети української науки мають коре­лювалися з європейськими та світовими.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова директора Інституту фізики конденсо­ваних систем НАН України Мриглода Ігоря Мироновича. Прошу підготуватися Фаріон Ірину Дмитрів

МРИГЛОД І.Г., директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України

Вельмишановний пане голово! Високо­достойна наукова громадо! Сьогоднішні парламентські слухання, зростання суспільного інтересу до проблем науки протягом остан­ніх років і стурбованість вчених нинішньою ситуацією, а також тенденціями очікування майбутнього — яскраві свідчення того, що питання змін у науці України стоять як ніколи гостро. Тривають активні дискусії, чимало розумного сказано, розробляються відпо­відні плани дій, у процес залучається дедалі більше учасників, але маємо визнати: віз і нині там.

На чому стоїмо? Важко не погодитися із загальним аналізом ситуації, що звучав неодноразово. Він не є оптимістичним. Доволі повним і точним є перелік існуючих проблем. Розроблено план заходів. Але чи достатньо цього? Складається враження, що ми боремося із симптомами. Чи не час лікувати хворобу?

Отож маємо говорити про цілісну систему змін, яка дасть змогу уже в близькій перспективі вийти на модерний рівень як за методами оцінювання результатів, забезпечення фінансової про­зорості та ефективності, аж до реальних плодів від розробок. Йдеться про реформування системи взаємовідносин в організації науки і запуск основних механізмів, які є надзвичайно важливими для функціонування сучасної науки з усіма її функціями — від пізнавальної та освітньої до експертної та інноваційної. Іншого шляху просто не існує.

Щодо реформування. Маємо чітко розуміти, що існує декілька відмінних моделей організації досліджень, які працюють у різних країнах світу. Часто-густо дебати ведуться щодо зовніш­ніх ознак, які розрізняють ці моделі. Однак слід сконцентрувати увагу на іншому, а саме на тих спільних принципах і основних механізмах, що забезпечують загальний поступ у таких різних і  по-своєму ефективних моделях. Це перший важливий момент, і  маємо говорити про досвід інших через призму наявного у нас позитиву.

Друге. Маємо перейти від розбудови державних структур під особу чи специфіку партійного квотування до розбудови дер­жавних інституцій з чіткими функціями і сферами відповідальності, закріпленими законодавчо. Основне завдання цих інституцій — не адмініструвати, а забезпечити ефективну роботу всіх елементів, що працюють на утвердження базових принципів і пріоритетів, від розподілу коштів до стимулювання окремих напрямів та оцінок наукових груп чи окремих дослідників.

Щоб не бути голослівним, зупинюся на декількох нормах законопроекту “Про внесення змін до Закону України “Про науко­ву і науково-технічну діяльність”. Вважаю позитивною ідею створення Національного наукового центру при Кабінеті Міністрів України. Цей системоформуючий орган міг би стати локомотивом змін, що дозволить перевести розмови у практичну площину. Для цього він мав би розглядатися не як почесне і маловпливове міс­це сидіння, а як справді працюючий орган, що на регулярній ос­нові продукує, окрім іншого, якісну аналітику про стан досліджень в Україні і тенденції у світі. Для цього в законопроекті слід чітко окреслити його функції і принципи формування. У запропонованій редакції ці завдання законодавець частково покладає на орган центральної влади, який не називається явно.

Багато йдеться у законопроекті про конкурсну складову фінансування. Зрозуміло, що для реалізації таких ідей необхідна низка змін, зокрема:

1)  створення кількох незалежних фондів чи кількох департа­ментів в одному фонді, орієнтованих на фундаментальні та при­кладні дослідження, державні науково-технічні програми, розроб­ки та інновації;

2)  законодавче вирішення питань щодо джерел їх фі­нансування, гарантій надходження і ефективного розподілу коштів;

3)  розбудова корпусу експертів;

4)  вироблення чіткої системи моніторингу за проектами на всіх етапах.

Такий перехід вимагає також чіткого відпрацювання засад інституційного фінансування дослідницьких центрів із штатом постійних працівників і дієвою системою контрактного зарахуван­ня дослідників.

Нагадаю, що в законопроекті більш-менш чітко йдеться ли­ше про Державний фонд фундаментальних досліджень, згадуєть­ся державний технологічний фонд. А загалом треба говорити про працюючу систему грантової підтримки, що включала б також і підтримку дослідників. Доцільно утворити Державну інформацій­но-експертну агенцію, яка, поряд з розробленням і наповненням, супроводом усіх базових елементів інформаційного забезпечення, моніторингу досліджень в Україні, організовувала б роботу кор­пусу експертів для потреб державних фондів та інституцій.

Усі ці питання спільно з іншими кроками мають утворити добре продуману систему державного управління наукою.

Вважаю, що законопроект “Про внесення змін до Закону України “Про наукову і науково-технічну діяльність” містить низку актуальних позитивних змін. Він корисний, але радше як пере­хідний. З цього приводу можна згадати жартівливий вислів Марка Твена: “Ніколи не робіть нічого правильно з першого разу, інакше ніхто потім не оцінить, як це було складно”.

Наостанок хочу сказати, що Революція гідності дала унікаль­ний шанс на зміни. Не змарнуймо цей шанс, рухаймося вперед!

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Фаріон Ірина Дмитрівна. Прошу підготуватися Блюма Ярослава Борисовича.

ФАРІОН І.Д., перший заступник голови Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (одномандатний виборчий округ  №116, Львівська область, політична партія “Всеукраїнське об’єднання “Свобода”). Доброго дня, пані та панове! Пане голово! Я дуже тішуся, що ландшафт Верховної Ради сьогодні так змі­нився: в першій половині дня у нас тут були бої, ми не могли ухвалити дуже важливих законів, а в другій половині, здається, зібралася спільнота, яка мала б дуже адекватно реагувати на все, що відбувається в країні.

Однак я тут почула декілька речей, щодо вживання яких мушу відразу застерегти. Отже, у нас немає терміна “наукоємні”, у нас є термін “наукомісткі”. І всі технології — наукомісткі. Коли будете напрацьовувати законопроекти, то наш Комітет обов’язко­во зробить вам з цього приводу зауваження.

Наступне. Наша країна ніколи не була і не буде проектом, як тут було сказано. Наша країна — це кровно-духовна спільнота. І  що швидше ми усвідомимо, що ми кровно-духовна спільнота, то швидше виграємо війну.

І, нарешті, ще одне. Щойно виступав ректор Ужгородського університету (який, на жаль, вийшов) і розповідав нам про те, як треба змінювати критерії присудження наукових звань кандидата наук і доктора наук, як треба публікуватися у міжнародних журна­лах відповідного напряму тощо. А на його слайді була груба по­милка. Якби, скажімо, цьогорічний абітурієнт зробив таку помил­ку  —  у слові “від’їжджати” треба “ждж”, а не “здж”, — то, напевно, не вступив би.

Тобто є такі речі, які ми можемо сьогодні, зараз у цій залі виправити і якомога менше говорити про стратегії, про глобалі­стичні проекти і таке інше. Бо кожній нормальній людині зрозу­міло, що українській науці треба зараз вистояти і не розчинитися у глобалістичному місиві. Колись нас вже хотіли розчинити в ін­тернаціоналістичному місиві, але ми виявилися дуже живучими та ще й щасливими, та ще й самодостатніми, та ще й вільними. І за нашою постійною інтеграцією (то в Митний союз, то в Радянський Союз, то в Європейський Союз, то ще до якоїсь спілки) ми на­справді втрачаємо власну ідентичність, ідентичність української науки.

У цьому контексті я хочу згадати видатного українського вченого, який щонайменше десять років був неодмінним, як тоді називали, секретарем Української академії наук Агатангела Крим­ського. Цей великий кримський татарин подав нам, українцям, найвищий урок патріотизму. Тобто наша з вами наука передовсім має бути інтегрована в українське державотворення. Наша з вами наука має бути передовсім націєцентричною.

Це я, звісно, вже говорю з позиції гуманітарної науки. Бо  без утвердження такої царини, як мовна, історична, етногра­фічна, культурологічна і археологічна, будемо стояти на місці. І ги­нутимуть наші солдати, тому що маємо випалені душі. Реально маємо випалені душі! Через те що не вибудували систему пріо­ритетів у науці, не усвідомили того, що без гуманітарної основи не злетить жодна інша галузь.

Однак Агатангел Кримський (це закид на адресу ректора Ужгородського університету) принципово не публікувався у між­народних журналах. Він був настільки самодостатнім, що йому це не було потрібно. Це один із найпотужніших вчених світу. Це один із найпотужніших поліглотів. Людина, яка володіла 60-ма мовами. Це людина, яка дала найвищий урок наукової якості продукції. Можливо, і через те його розстріляли. Дякувати Богу, нас сьогодні не стріляють. То не розстрілюймо наших пріоритетів, винятково духовних і націє центричних! Але я зовсім не про це хотіла го­ворити. Вибачте, будь ласка.

Я хочу подякувати тому панові (я не знаю, хто це), який казав: дозволено те, що дозволено. Так ось я не знаю, чому ми дозволили, що з 2006 року ми, науковці, змушені писати список використаної літератури до наших публікацій, починаючи із статті і  закінчуючи монографією, за якимись дивними стандартами. Що   це за стандарти? Це московські стандарти оформлення бібліографічного опису у списку джерел, який ми наводимо в ди­сертаціях, статтях тощо. Вигадав це наш головний агент у Міні­стерстві освіти і науки Діма Табачник. Запаху від нього ще й досі багато. Думаю, що пан Квіт це підтвердить. Пахне у міністерстві Табачником, чи вже не пахне? Ми прийдемо, понюхаємо.

Чому ми у 2014 році використовуємо “библиографическое описание”? Ми що, не самостійна нація? Ми що, не самодостатні люди? Направду, дозволено те, що дозволено. Чому ми їм це дозволяємо? Вам що, шановна громадо, подобається оці патички малювати і в квадратових дужках писати — двокрапка, моногра­фія, текст чи ще якась франца? І щонайменше три рази повторю­вати своє прізвище з іменем і по батькові то в препозиції, то в постпозиції.

Даруйте, але у мене це викликає просто агресію, коли я сі­даю заповнювати список використаної літератури. Я заряджаюся і  відпочиваю, коли досліджую. А коли мені треба розпочати оцей жах, з’являється відчуття, що я просто якась божевільна. Чому ми це дозоляємо?

Тому я звернулася до міністра освіти і науки з тим, щоби негайно це скасувати. Я отримала листа. Дякую вам, пане міні­стре, що ви мені відповіли. Тут також відразу дві помилки у відпо­віді: не “відноситься”, а “належить до повноважень” (Оплески) і не “знаходяться”, а “перебувають у сфері повноважень”.

Так от, шановні друзі науковці, ви уявляєте, в чийому повноваженні це, виявляється, перебуває? Бо я, дурна, думала, що це в повноваженні Міністерства освіти і науки. Виявляється, це належить до повноважень Міністерства економічного розвитку і  торгівлі України. Це вони нам будуть казати, як ми, науковці, маємо оформляти список літератури?

Я дякую Міністерству освіти і науки, що воно звернулося з  листом до Міністерства економічного розвитку і торгівлі. До мене, напевно, звернеться Мініекономрозвитку з листом, де буде мені пояснювати, “что это так надо, девчонка, понимаешь”, тому що так використовують країни СНД. Ви уявляєте, ми з вами ще в цій псарні перебуваємо!

Тобто, пане Квіт, ми скасуємо це? Скажіть мені, я хочу, щоб ми щось змінили зараз, а не розповідали про якісь глобальні плани і стратегії.

І останнє, завершую. Я вважаю, що наші можливості публікування у міжнародних журналах з відповідним індексом, про що говорив той, який зробив грубу помилку в одному слові, треба обов’язково розширити на публікування у збірниках наукових кон­ференцій, симпозіумів, шкіл, колоквіумів. Тому що саме живе спіл­кування науковців у всьому світі народжує нові ідеї.

Дякую за увагу. Все буде добре (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова директора Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Блюма Ярослава Борисовича. Підготуватися Мочкову Олександру Борисовичу.

БЛЮМ Я.Б., директор Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України

Шановний пане головуючий! Шановні народні депутати, колеги, учасники парламентських слухань! Мені важко виступати після такого експресивного, емоційного виступу, але дозволю собі передовсім підтримати те, що сказала пані Фаріон стосовно правил оформлення бібліографічних посилань. Я  не знаю, чи існують вони в Росії, але в Україні точно, і ніде в світі цього немає. Є загальноусталені стандарти, а те, що було зроблено в Україні, просто нормального вченого виводить із стану рівноваги.

Наступне. Я прошу, пані Фаріон, дуже не судити мене за  помилки, яких я можу припуститися, тому що, маючи рідною українську мову і закінчивши українську школу, я завжди користу­вався тими правилами, які були у нас. І це були правила над­дніпрянського діалекту, починаючи із словників і правил Грінченка. А за якими правилами ми живемо сьогодні, я не знаю, у нас немає унормованих правил, і в українській мові ми часто користу­ємося тим, чим не потрібно. Своєму синові, який зайняв перше місце з української мови в місті Києві, я кажу, що це не так, а він каже: “Ні, це так, тому що записано тепер так”. А дружина каже: “Не вчи сина, бо він не здасть ЗНО”. Оце наша реальність, і така сама реальність у науці.

Науку не можна ізолювати від міжнародної спільноти, і є те, що стосується гуманітарних дисциплін, які повинні працювати. Передовсім наука україноцентрична, але маємо зважати і на авторитетів світового рівня.

Це, звичайно, не моє, але оскільки я почав з цього, скажу, що є галузі науки… І справа не в тому, що в цій галузі автор щось у когось вкрав. А в тому, щоб не сказати, що в цій галузі все було сказано інакше, це звучатиме більш ніж банально. Ви розумієте, про що я кажу. І мова не йде про зверхність природничників сто­совно гуманітаріїв, але над цим ми маємо думати, і що не в останню чергу має бути законодавчо унормовано — ставлення до цих галузей і дисциплін.

Стосовно науки. Наука має бути українською у правильному контексті. Зважаючи на обмаль часу, трохи відійду від теми. Мину­лої п’ятниці я повернувся з 19-го конгресу Федерації європей­ських товариств біологів рослин (FESPB), що відбувся в Дубліні. Поїхав не за рахунок держави. Коли я написав колегам із-за кордону, що не можу приїхати через обмеження Кабінету Міні­стрів, вони сказали: ми оплатимо, приїжджай, бо представник від України має бути. Із собою я привіз двох молодих вчених (аспі­рантку з нашого інституту і аспіранта з Інституту ботаніки імені М.Г. Холодного НАНУ), які отримали full scholarship від цієї євро­пейської організації.

На другий день моя аспірантка, яка вперше виїхала за кордон, запитала: Ярославе Борисовичу, а чому ви не залишили Україну, чому ви досі не тут? Ну, у мене була можливість, я стажу­вався, як багато з присутніх, був запрошеним професором, але працював і сподівався, що ми станемо на ноги тут, удома. Пере­конаний, що цей час настане, і буде справедливе ставлення до науки і освіти.

Не можна розділяти науку і освіту — це галузевий принцип управління господарством, раніше народним господарством, як і іншими галузями економіки. Не можна бути конкурентними один до одного, знищуючи ланцюг послідовності подій, які потім вибу­довують всю систему держави. Не буде держави, якщо цим не займатися.

Стосовно міжнародного контексту. Працюючи в Україні, я  мав можливість, як казали мої колеги, бачити і порівнювати системи в багатьох країнах Європи, у Сполучених Штатах Амери­ки, Канаді і Сінгапурі. Хочу сказати одне: правила скрізь подібні, потрібно навчитися ними користуватися.

Я нічого не кажу героїчного, але з точки зору міжнародного контексту науки хочу внести такі пропозиції щодо законодавчого врегулювання.

Перше — стосовно стажування молодих вчених за кордоном. Коли вони перебувають там до одного року, а якщо запрошені за грантами — до двох років, не виключати їх із контексту нашої діяльності. Ми не можемо більше дев’яти місяців утримувати спів­робітника в наукових установах і університетах. Це потрібно вре­гулювати. Але не коли їдуть на заробітки.

Друге — розробити програми стажування молодих вчених (sabbatical), для усталених вчених кожні 5–6 років на три-п’ять місяців, щоб не відриватися від розвитку світової науки.

Третє — запровадити програму підтримки вчених, які вирішили повернутися. Про це говорили, але це мають бути вчені творчого віку. За кордоном той, хто не відбувся і не знайшов своє місце в науці до 42–45 років, будьмо відверті, полишає науку. Ми  повинні запрошувати повернутися вчених, здатних працювати на розвиток нашої науки і країни, а не тих, хто приїде на наукову пенсію розповідати, як правильно жити.

Стосовно ключових лабораторій. Це поняття потрібно розширити. Ключові лабораторії — це добре, коли є на який продукт працювати. Я не критикую, але мова має йти в ширшому контексті — про утворення міжнародних ключових лабораторій не з наглядовими радами, а з міжнародною участю, на паритетних засадах з іншими країнами, які нас підтримують і мають бажання співпрацювати.

Необхідно розблокувати питання міжнародної співпраці. Ми третій рік вступаємо до Міжнародного центру генної інженерії та біотехнології. Попередній уряд давав зобов’язання, листи писа­ли, а Мін’юст відмовляв. Зараз це все продовжується, у нас згідно з постановою заборона, як і на закордонні відрядження. Але є кошти у бюджеті Національної академії наук України, є зобов’я­зання, це не можна пояснити закордонним колегам. Яка демокра­тизація, якщо ми не можемо вирішити такі питання?

Таких проблем багато, але це питання вже до уряду, мабуть, бюрократію потрібно подолати. Чому моє відрядження за кордон має узгоджувати міністр закордонних справ, а ми повинні йому звітувати? Я не розумію. Давайте ці речі вирішувати (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

До слова запрошується народний депутат України Мочков Олександр Борисович. Прошу підготуватися Туницю Юрія Юрійовича.

 

МОЧКОВ О.Б., секретар Комітету Верховної Ради України з  питань інформатизації та інформаційних технологій (загаль­нодержавний багатомандатний виборчий округ, Політична партія “УДАР (Український демократичний альянс за реформи) Віталія Кличка”)

Доброго дня! Шановні головуючий, колеги, учасники парламентських слухань! Сьогоднішній мій виступ присвячений впровадженню новітніх інформаційних технологій в освіті для по­будови ефективної, конкурентоспроможної національної економі­ки, а також необхідності врахування в освітньому процесі ризиків, що виникли внаслідок глобальної інформатизації людського суспільства.

У сучасному цивілізованому інформаційному суспільстві всі  його члени, незалежно від суспільного становища, використо­вують інформацію і знання у своїй діяльності, вирішуючи завдан­ня, що безперервно постають перед ними. При цьому постійно зростаючі запаси знань, досвіду, весь інтелектуальний потенціал суспільства, зосереджений у книгах, патентах, журналах, звітах, ідеях, на сучасному технічному рівні активно використовується у  повсякденній виробничій, науковій, освітній та інших видах діяльності людей.

Природно припустити, що інформація має бути науковою, достовірною і доступною для її отримання, розуміння і засвоєння. Дані, з яких інформація береться, мають бути суттєвими та відпо­відати сучасному науковому рівню.

Розвиток інформаційних технологій, повсюдне використання інформаційних ресурсів, що є продуктом інтелектуальної діяльно­сті найбільш кваліфікованої частини працездатного населення су­спільства, визначає необхідність підготовки в підростаючому поко­лінні творчо активного резерву. У зв’язку з цим стає актуальним розроблення певних методичних підходів до використання засобів новітніх інформаційних технологій для реалізації ідей розвиваю­чого навчання, розвитку особистості учня.

Останніми роками в Україні, незважаючи на недофінансу­вання державних програм з комп’ютеризації навчальних закладів, підключення до мережі Інтернет якомога більшої кількості серед­ніх шкіл, особливо в сільській місцевості, було здійснено справж­ній прорив у сфері інформаційних технологій.

Випускники профільних українських вишів по праву вва­жаються одними з найкращих у світі. Вітчизняні спеціалісти ство­рюють якісні, конкурентоспроможні інформаційні та програмні продукти. Розвивається дистанційне навчання, створюються ін­формаційні бази даних, електронні бібліотеки та енциклопедії з вільним доступом, навчальні програми з вивчення різноманітних предметів та дисциплін.

Інтенсифікація освітніх процесів на підставі використання у    педагогічному процесі новітніх інформаційних досягнень забезпечить:

1)  підвищення якості, доступності та конкуренто-спромож­ності національної освіти і науки на світовому ринку праці та освітніх послуг;

2)  підвищення ефективності наукових досліджень;

3)  доступ громадян до науково-освітніх ресурсів;

4)  створення умов для безперервного навчання протягом усього життя;

5)  прискорення інтеграції України у світовий науково-освіт­ній простір.

Освітні заклади повинні не просто на репродуктивній основі надавати певну суму знань, а навчати молоду людину вмінню на­вчатися, оновлювати свої знання протягом усього життя.

Шановні колеги, у своєму виступі хочу окремо торкнутися теми інформаційної безпеки та місця освіти в контексті побудови системи захисту національного інформаційного простору. 18 черв­ня 2014 року Комітет Верховної Ради України з питань інформати­зації та інформаційних технологій організував та провів парла­ментські слухання на тему: “Законодавче забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні” щодо стану інформаційної галузі в нашій державі. Однією з найголовніших проблем, на якій наголошували учасники парламентських слухань, є проблема ін­формаційної безпеки нашої держави. Останні події яскраво за­свідчили неготовність нашої країни ефективно протистояти агре­сивній інформаційній політиці сусідньої держави.

На сучасному етапі розвитку людства інформація набуває надзвичайно великої ваги, а в сучасних реаліях — ваги абсолют­ної. Сучасну людину з самого моменту її появи на світ оточують продукти інформаційного світу та постіндустріального виробниц­тва. І навички користування ними у дитини починають з’являтися ледь не паралельно з процесом первинної соціалізації.

Отже, вважаю за необхідне, поряд із запровадженням у  навчальні програми вивчення інформаційних дисциплін, перед­бачити викладання основ інформаційної безпеки. Підлітки мають розуміти виключну цінність інформації в сучасному світі, вміти ви­значати первинні критерії істинності або хибності тверджень, аде­кватно оцінювати інформацію, з огляду на її важливість особисто для себе, суспільства та держави.

Переконаний, що ця робота має розпочатися найближчим часом за участю Міністерства освіти і науки, заінтересованих центральних органів виконавчої влади, навчальних та наукових установ, педагогів, психологів, представників ІТ-спільноти, можли­во, представників правоохоронних органів.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Прошу до слова ректора Національного лісотехнічного університету України Туницю Юрія Юрійовича. Підготуватися Широкову Володимиру Анатолійовичу.

ТУНИЦЯ Ю.Ю., ректор Національного лісотехнічного університету України

Вельмишановний пане голово! Шановні пані і панове! Потрібно обов’язково підтримати слушні думки поперед­ніх промовців. Низький рівень оплати наукової праці і надто за­нижений престиж науковця в українському суспільстві є чи не основною причиною нашого відставання від високорозвинених країн, а отже, ключовою проблемою в науковій сфері, яку невід­кладно мусять вирішувати владні інстанції, у тому числі Верховна Рада України.

Пригадаймо 1991 рік, престиж аспіранта, докторанта. Я   йшов у науку, бо знав, що матиму п’ять окладів звичайного робітника. Проте, шановні колеги, я хочу сказати про інше. Колись закінчиться війна з агресором, і насамперед ми, науковці, мусимо думати про майбутнє. Я дуже вдячний організаторам нинішніх парламентських слухань, бо цей захід заряджає оптимізмом, да­рує сподівання на краще життя.

Основною метою державної політики за нових умов, зумов­лених суспільними потребами, має стати забезпечення сталого розвитку. І новою парадигмою наукового пізнання, яка сприятиме досягненню цілей сталого розвитку відповідно до рішень Кон­ференції ООН з питань сталого розвитку “Ріо +20” — третього за останніх 40 років світового саміту, має стати екологізація наукових досліджень та освітньої діяльності, тобто включення екологічного імперативу до методики наукових пошуків та навчальних програм ВНЗ України. Це стосується всіх без винятку наукових досліджень, фундаментальних і прикладних, в усіх без винятку галузях знань.

Зміна парадигми наукових досліджень необхідна тому, що екологізація науки та наукових знань є передумовою переходу економіки на інноваційну модель розвитку. Замість традиційного економічного способу мислення, орієнтації на максимізацію при­бутку, має прийти новий спосіб еколого-економічного мислення. Передусім ми, науковці, представники влади, бізнесу і все су­спільство маємо мислити по-іншому, маємо будувати нову “зеле­ну економіку”, яка унеможливить новий чорнобиль.

У багатостраждальному Маріуполі люди гинуть не лише від куль, вони задихаються повітрям, яке забруднюють заводи Ріната Ахметова. Хто має платити за це? У 1977 році ми з американ­ськими колегами в Цахкадзорі (Вірменія) обговорювали принцип “забруднювач платить”. Американці цей принцип запровадили, а  ми? Ми вважаємо, що екологічна проблема є екстерналією, зовнішньою стосовно до економіки. Та це ж внутрішня хвороба економіки!

Дивно, що постчорнобильська Україна не прагне стати лідером у науково-практичному вирішенні проблеми співпраці лю­дини з природою. Подивіться, будь ласка, на слайд. Ми отриму­ємо прибуток Y1, Y2 і так далі — 10 мільйонів незалежно від того, чи платимо з бюджету більше грошей на вирішення цієї проб­леми, чи ні. Це потрібно змінювати,має бути щось урівноважуюче.

Я рекомендую Кабінету Міністрів України прийняти поста­нову про розроблення державної програми екологізації економіки України. Повірте мені, це забезпечить позитивні зміни у багатьох галузях.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова директора Українського мовно-інформаційного фонду НАН України Широкова Володимира Анато­лійовича. Прошу підготуватися Капіцу Юрія Михайловича.

ШИРОКОВ В.А., директор Українського мовно-інформацій­ного фонду НАН України

Шановний головуючий! Шановні колеги! Науково-технічна сфера нашої країни, як і деякі інші галузі, пе­реживає кризу. Безперечно, це є загрозою національній безпеці.

Наука, як відомо, — непроста галузь. Існують і об’єктивні, і  суб’єктивні чинники, що впливають на стан її розвитку. Їх не можна недооцінювати. Наприклад, об’єктивні: Україна — бідна країна і їй хронічно бракує коштів на всі наукові напрями. А  суб’єктивні: у державного керівництва чомусь завжди виникає бажання латати бюджетні діри за рахунок науки, не розуміючи, що без науки держава, як без голови. І нинішнє становище держави багато в чому зумовлене саме недооцінкою рекомендацій науки.

Радше науку критикують за те, що вона, мовляв, не бажає реформуватися. Але, шановні пані та панове, для того щоб реформуватися, треба хоч у загальних рисах уявляти, як це ре­формування необхідно здійснювати.

Як правило, критики твердять, що в Америці багато нобелівських лауреатів, а у нас — жодного. Отже, наука не потріб­на, що її треба перевести до університетів або ще кудись. Таке твердження інакше як невіглаством назвати не можна, адже чо­мусь забувають, що рівень забезпечення науки в західних країнах подекуди в десятки разів перевищує ті бюджети, які маємо ми. Наприклад, Товариство імені Макса Планка в Німеччині (аналог Національної академії наук України) у 2013 році мало 1,4 мільярда євро фінансування на 13 тисяч наукових працівників. Це більш як у 20 разів перевищує відповідний показник Національної академії наук України. За таких умов дивно, що наука взагалі досі існує і навіть видає непогані результати.

Проте в минулому українська наука мала видатні наукові досягнення, без перебільшення, нобелівського рівня. Якщо ці ре­зультати не отримали відповідної оцінки світової спільноти, то лише з політичних причин. Але в ті часи ставлення до науки було зовсім іншими. Головне — це те, що тоді у науки був замовник, який був кревно зацікавлений у її результатах. Тоді був військово-промисловий комплекс, і на фоні прикладних досліджень виста­чало ресурсів і на проведення фундаментальних досліджень. Адже, як відомо, ніщо не є більш практичним, ніж добра теорія.

Однак часи змінилися, військово-промислового комплексу як державного інституту вже немає, отже, зник і замовник у науки. Натомість маємо глобальну недооцінку державою ролі та значення науки, відсутність ефективної системи державного управління нау­ково-технічною сферою. Це неправильно.

Вважаю, що настав час відновити таку систему, на чолі її мусить бути авторитетний державний орган, про що вже згаду­вали і Валерій Павлович, і Лілія Михайлівна, наприклад Держав­ний комітет України з питань науки і техніки. Вважаю, не треба його ідею захаращувати різними термінами та зайвими словами. Це лише затьмарює суть ідеї комітету, який, я вважаю, мусить стати головним державним міжвідомчим і навіть надвідомчим ор­ганом у галузі управління розвитком науково-технічної сфери. Саме на нього слід покласти функції державного замовника науково-технічних досліджень та розробок.

До компетенції комітету, на мою думку, слід віднести:

1)  координацію та контроль виконання наукової тематики всіх рівнів та напрямів, удосконалення системи фінансування наукових досліджень та розробок, формування та ефективне ви­користання єдиного загальнодержавного фонду розвитку науки і техніки;

2)  проведення державної політики національних і державних науково-технічних програм, а також використання результатів завершених наукових робіт, координацію та контроль діяльності наукових і технопарків, трансфер технологій, формування та роз­виток координації системи наукових об’єктів, які мають статус національного надбання;

3)  організацію транс- та міждисциплінарних досліджень, що визначають принципово нові, проривні напрями науково-техніч­ного та гуманітарного розвитку, підтримку діяльності наукових рад з різних напрямів науки і техніки;

4)  оптимізацію мережі наукових установ та підрозділів, за­безпечення ефективних зв’язків між академічною, освітянською та галузевою наукою, розвиток міжгалузевих осередків науково-тех­нічної діяльності, спільних науково-дослідних центрів, лаборато­рій, кафедр, кластерів тощо;

5)  координацію та контроль у галузі міжнародної науково-технічної діяльності, забезпечення участі українських науково-до­слідних установ, підрозділів, окремих учених у виконанні міжна­родних програм тощо;

6)  інформаційне забезпечення науково-технічної сфери, формування високоефективного, інтелектуального загальнонаціо­нального інформаційного корпусу знань у галузі науково-технічних розробок та результатів виконання НДР. Вважаємо за доцільне підпорядкувати комітетові державну систему науково-технічної та економічної інформації і перетворити її на національну інфор­маційну корпорацію;

7)  організацію та координацію науково-технічних досліджень і розробок в інтересах оборони країни.

Що дасть такий підхід?

По-перше, я переконаний, що значно підвищиться ефектив­ність проведення досліджень і розробок, ефективність витрат коштів для їх проведення.

По-друге, з’явиться координація створення міжгалузевих кластерів, інших форм, з’явиться можливість синергізму, взаємо­посилення та взаємостимулювання наукових досліджень, виконан­ня таких праць, які нині нездійсненні.

І, нарешті, саме на цьому шляху виникає можливість ство­рення національної системи науково-технічного знання, що стане запорукою ефективної і, головне, рівноправної інтеграції у світове наукове співтовариство, чого ми всі так прагнемо.

Дякую за увагу.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова директора Центру інтелектуальної власності та передачі технологій Капіцу Юрія Михайловича. Прошу підготуватися Лібанову Еллу Марленівну.

 

КАПІЦА Ю.М., директор Центру інтелектуальної власності та передачі технологій НАН України.

 Шановний головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Ситуація з наукою в Україні — це питання не лише України. У 2010–2011 роках Європейський Союз, намагаючись бачити Україну гідним партнером у сфері нау­кового співробітництва, реалізував в Україні проект “Вдосконален­ня стратегій, політики та регулювання інновацій в Україні” разом з трьома іншими проектами щодо посилення трансферу техноло­гій, розвитку ринку венчурного капіталу, міжнародного співробіт­ництва із загальним фінансуванням 13 мільйонів євро.

Мета проекту: на основі кращих наукових надбань за участю більш як 40 європейських та українських експертів розробити по­літичні заходи, які слід запровадити Україні у галузі науки та інно­вацій. Результатом проекту, у якому я брав участь як ключовий експерт, був конкретний план дій з удосконалення управління у сфері науки, активізації науково-технічної діяльності на підпри­ємствах, організації впровадження розробок, а також розвитку но­вацій у регіонах. Хочу зазначити, що реалізація цих заходів мала до 2020 року вивести Україну з групи країн, які відстають у нау­ково-технічному розвитку, та ввести до групи країн-новаторів.

У 2013 році в Україні реалізувався проект Європейської економічної комісії ООН щодо розвитку науково-технічної сфери з конкретними пропозиціями, які на той час враховували досвід не лише європейських, а й інших країн світу. Незважаючи на те, що бенефіціаром проекту було Міністерство економіки, проекти реа­лізовувалися у тісній співпраці з Державним агентством з питань науки, інновацій та інформатизації України. Проте висновки щодо фінансування, податкового стимулювання, організації системи кредитування науково-технічного розвитку, розвитку інфраструк­тури міністерствами та Кабінетом Міністрів України були не лише не реалізовані, а навіть не відображені у рішеннях.

Отже, Україна та уряд знаходяться у дуже цікавому становищі. Якщо ми започатковуємо новий формат відносин з ЄС, коли пріоритетом державної економічної політики є наука та інно­вації, з підписанням Угоди про асоціацію щось потрібно робити. І що робити, ми знаємо: застосовувати кращі надбання політики та законодавчого забезпечення науки та інновацій Європи. При цьому європейським стандартом є не лише розмова про науку, як це нині відбувається в Україні, з прийняттям Концепції реформу­вання наукової діяльності та інноваційної сфери, де безліч заходів і нульові результати, а чітка послідовність дій:

1)  прийняття державного плану економічного розвитку України, що базується на інноваціях, а також стратегії політики науково-технічного та інноваційного розвитку як складової цього плану;

2)  прийняття трьох п’ятирічних робочих планів розвитку нау­ки, науково-технічної діяльності та інновацій, де детально випису­ються фінансові, податкові, кредитні механізми, передача техно­логій, державно-правове партнерство, розподіл фінансування, ме­ханізми координації та звітності.

Причому критерієм реалізації цих планів є не слова, а досягнення країною через три-п’ять років конкретних показників науково-технічного розвитку. Роль же законодавства при цьому — лише реалізовувати програмні цілі, але в жодному разі не приму­шувати уряд чи Президента виробляти політику, яку вони не хо­чуть виробляти.

Зауважимо, що Польща, Угорщина, Чехія, Болгарія у спів­праці з ЄС реалізували програми досліджень, розробок та іннова­цій з власним фінансуванням. Наприклад, у Польщі програма інно­ваційної економіки на 2007–2013 роки вартувала 1,5 мільярда євро.

Тому підписання Угоди про асоціацію має змінити ставлення до науки представників як Міністерства фінансів, Міністерства економіки, так і Адміністрації Президента України з переходом із стагнаційної моделі держави, де ніхто не знає, що буде з держа­вою через три роки, до моделі реального майбутнього, кроки до якого мають починатися вже сьогодні.

Сьогодні таким кроком є перегляд у найкоротші строки Постанови Кабінету Міністрів України “Про економію державних коштів та недопущення втрат бюджету” від 1 березня 2014 року №65, положення якої суперечать Угоді про асоціацію з ЄС. Відпо­відно до постанови науковим установам та університетам фактич­но забороняється брати участь у програмах досліджень Європей­ського Союзу, отримувати гранти, оскільки кошти, що надходять до спеціального фонду установ, крім оплати праці, можливо використати лише з урахуванням “наявних та прогнозних залишків коштів на єдиному казначейському рахунку”. Яка влучна фраза! Який “Горизонт 2020”, які гранти, про які згадував шановний пан міністр?

Цією ж постановою фактично заборонена діяльність науко­вих установ із впровадження наукових розробок в Україні, оскіль­ки кошти підприємств на проведення досліджень знову не мож­ливо використати.

Отже, я звертаюся до представників уряду, Міністерства фінансів, Міністерства освіти і науки: будь ласка, візьміть під конт­роль внесення змін до цієї постанови, щоб зробити крок до май­бутнього в науці, до реального втілення Угоди про асоціацію вже сьогодні.

Дякую (Оплески).

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова академіка-секретаря відділення економіки НАН України Лібанову Еллу Марленівну. Прошу підготуватися Петриченка Василя Флоровича.

 

ЛІБАНОВА Е.М., директор Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України Шановні колеги! Після всіх виступів, які ми сьогодні заслухали, я не зупинятимуся на тих проблемах, які існують на сьогодні в українській науці, а спробую зупинитися тільки на конструктивній частині, зважаючи на прохан­ня пані Гриневич.

Перше. У проекті закону записано, що пріоритети розвитку науки має визначати Кабінет Міністрів України. Читайте так: це робитиме чиновництво. Тоді, я перепрошую, сенсу від цього буде нуль, якщо не гірше. Мені здається, що це могла б робити Націо­нальна рада з питань науки і технологій, яку пропонується утво­рити. Але для того, щоб підвищити її статус, я пропонувала б утворити її не при Кабінеті Міністрів України, а, враховуючи стратегічний характер, або при Адміністрації Президента України, який все-таки обирається на п’ять років, або при Верховній Раді України. Це забезпечило б їй трохи вищий статус.

Друге. Ми говоримо про те, що необхідно покращити фінансування науки, і в проекті Рекомендацій парламентських слу­хань про це багато написано. Єдине, що я туди додала б, що треба передбачити відповідні зміни фінансово-правового поля, тому що за інших умов ми тут напишемо все, що завгодно, ви на­віть проголосуєте за це, а потім прийде КРУ чи як воно сьогодні називається, і скаже, що це все неправильно, або казначейство не профінансує.

Третє. Ми говоримо про необхідність підвищення самостій­ності університетів, наукових установ. Мені здається, що для цьо­го ми маємо, про це вже згадували, зберігати зароблені кошти на банківських депозитах. Тільки я вважаю, що там потрібно збері­гати не лише кошти, зароблені за рахунок оренди, а й усі інші, які ми заробили.

Проте знову постає запитання: а хто має визначати, які кошти і як ми маємо заробляти? Мені здається, що вчена рада, ну, принаймні в науці так є, має сказати: ми підписуємо договір із замовником, який прийшов до нас і згоден профінансувати певну роботу. Ми, скажімо, встановлюємо, що захист дисертацій, додат­кова підготовка пошукачів, експертиза робіт проводиться винятко­во за їхні кошти. Але це визначає вчена рада і відповідно до цього рішення працює дирекція інституту. І знову-таки, потрібно все це так виписати, щоб жодні контролюючі органи не могли потім директора покарати.

І четверте. Ми сьогодні говоримо про те, що треба розвивати нові форми співпраці. Безперечно, має бути співпраця освіти і науки, це лежить на поверхні. Має бути співпраця бізнесу і науки — це не зовсім на поверхні, потрібні відповідні стимули для бізнесу, щоб він це робив. Тому що іноді йому дешевше завезти із-за кордону або, користуючись дешевизною нашої робочої сили, взагалі нічого не робити. Тобто бізнес треба стимулювати, і мето­ди вже є, не потрібно винаходити велосипед.

Але є ще й таке питання. Ми кажемо про те, що треба створювати технопарки. Технопарки потрібні. Але, знову-таки, хто визначатиме проекти, які будуть там реалізовуватися? За всієї поваги до чиновництва, воно цього не може зробити. Це завдання безпосередньо науки.

І наостанок, щоб зекономити час. Шановні колеги, ми всі дуже плачемося, це вже нагадує плач Ярославни: яка бідна наша наука, яка бідна Національна академія наук. Вона дійсно бідна, але ми й досі живемо, і, слава тобі Господи, будемо жити й нада­лі, нічого не станеться з нашою наукою. Я вірю Сергію Мироно­вичу, який поклявся з трибуни, що ніхто не робитиме з нами тако­го, як зробили з Російською академією наук.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова президента Національ­ної академії аграрних наук України Петриченка Василя Флоро­вича. Підготуватися Петришину Олександру Віталійовичу.

 

ПЕТРИЧЕНКО В.Ф., президент Національної академії аграрних наук України

Вельмишановний головуючий! Вельми­шановні народні депутати! Вельмишановні колеги! Проблематика, яка є предметом обговорення, дійсно, досить актуальна для тих, хто на сьогодні працює в науковій, науково-технічній сфері і вищій школі.

Думаю, що всі пропозиції, які відображені профільним Комітетом у проекті Рекомендацій парламентських слухань, є слушними. Це консолідована праця всіх тих, хто присутні в цьому залі, і багатотисячних колективів, які ми представляємо. Думаю, що цей проект Рекомендацій парламентських слухань потрібно схвалити і, найголовніше, прийняти до неухильного виконання. Мабуть, тоді зменшиться кількість проблем, про які ми сьогодні згадували. Від цього залежать авторитет і імідж наукових установ, університетів як представників вищої школи, і що найголовніше — престижність праці науковця в академічних інститутах та науково-педагогічного працівника у вищій школі буде значно вищою. Я думаю, що це дуже важливо.

З точки зору проблематики Національної академії аграр­них  наук України хочу зазначити, що поряд із фундаментальними і прикладними дослідженнями на академію покладено досить від­повідальна функція наукового забезпечення розвитку та функціо­нування базових галузей агропромислового комплексу нашої дер­жави. Думаю, що ці здобутки відомі широкому загалу, до них причетна і аграрна наука.

Зупинюся лише на окремих цифрах. Експорт аграрного сек­тору становить 17 мільярдів доларів. Цьому сприяє відповідальна робота тих, хто працює в аграрному секторі, профільного Міні­стерства аграрної політики та продовольства і наших науковців. Це 27 відсотків надходжень до Державного бюджету України. Шановні колеги, я хочу відзначити, що в цій складовій є дві позиції.

Перша. Ми орієнтовані на виробництво сировини. І сьогодні, реалізуючи доктрину інноваційно-інвестиційного розвитку аграр­ної галузі та аграрної науки, ми маємо говорити трохи про інше. Якщо порівнювати з провідними європейськими державами ви­робництво основних видів сільськогосподарської продукції (зерна, м’яса і молока), то Україна виробляє 94 відсотки можливостей європейських країн. А з точки зору наукоємності, забезпечення якості і безпечності продукції ми маємо говорити про поглиблену переробку. Саме за рахунок поглибленої переробки продукції АПК ми зможемо сформувати відповідний рівень доданої вартості. Фахівці про це дуже добре знають. На превеликий жаль, саме з точки зору наукоємності Україна порівняно з іншими державами Європейського Союзу має показник лише 15 відсотків. І якщо йти далі, то значущість аграрної науки є дуже важливою.

Мій колега з Національної академії наук згадував про здобутки Інституту фізіології рослин і генетики. Я хочу зазначити, що вчора відбувся Міжнародний науково-практичний семінар, де були представлені спільні здобутки Національної академії наук в особі Інституту фізіології рослин і генетики (директор — академік НАН України Моргун Володимир Васильович) і Національної ака­демії аграрних наук в особі Інституту кормів та сільського госпо­дарства Поділля (директор — академік НААН України Петриченко Василь Флорович). Ми напрацювали консолідовані позиції щодо регламентування фінансової складової наших партнерських взає­мин. Також сюди можна долучити і Селекційно-генетичний інсти­тут, і Інститут рослинництва імені В.Я. Юр’єва, й інші селекційно-технологічні центри, які можуть забезпечувати конкурентоспро­можну продукцію.

Національна академія аграрних наук відповідає за продовольчу і енергетичну безпеку України. Якщо брати такий високий рівень відповідальності, то думаю, що аграрна наука буде затребуваною в нашому суспільстві і відповідально ставитиметься до результатів роботи. Водночас, шановні колеги, ми мали б ска­зати і про те, що на сьогодні наука є рушієм науково-технічного прогресу.

Все залежить не тільки від держави. Сьогодні багато що залежить від ініціативи тих, хто формує наукові розробки. Вони мають бути конкурентоспроможними і потрібними і на внутріш­ньому ринку, і за його межами. І в цьому напрямі ми маємо на­вчитися працювати, адже у процесі євроінтеграції лише 25 відсот­ків національних стандартів гармонізовані, решта — це наша спільна робота.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова першого віце-президента Національної академії правових наук України Петришина Олександра Віталійо­вича. Прошу підготуватися Сердюка Андрія Михайловича.

 

ПЕТРИШИН О.В., перший віце-президент Національної академії правових наук України

Шановний пане головуючий! Шановні учасники парламентських слухань! Я хочу розпочати з та­кого. Сьогодні дуже багато говорили про закони, нормативні акти, про необхідність правового врегулювання багатьох питань. Але я хочу розпочати з чинного Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність”. До речі, цей закон свого часу був досить-таки про­гресивним, він вирішив багато тих проблем, про які ми сьогодні згадували, зокрема щодо соціального захисту науковців. Науковці знають, про що я кажу. Тому при розробленні нового проекту закону в жодному разі не можна зменшувати обсяг повноважень, які цей закон надав науковцям для праці в галузі науки та для функціонування галузі.

Дуже симптоматичним, цікавим і важливим є те, що цей законопроект ми обговорюємо після того, як прийнято новий Закон “Про вищу освіту”. Це, безперечно, чудово. На багатьох на­радах, які проводилися в Комітеті під керівництвом шановної Лілії Михайлівни, про це багато говорилося. Зокрема, цей закон надає нам такі права, які ми не повинні вже нині обговорювати, а по­винні рухатися далі, від вищої освіти до науки.

Однак і тут є певні проблеми. На нашу думку, дуже важли­вою є теза про те, що в цьому законопроекті (зауважу, що його виписано з великою питомою вагою демократичності і лібераліза­ції, що дуже добре) йдеться про те, що спеціалізовані вчені ради навчальних та наукових закладів матимуть право присуджувати ступінь доктора філософії. Це прекрасно. Але ми завжди говорили на засіданнях Комітету, маю на увазі Національну академію пра­вових наук, і зараз хочу підкреслити, що це положення спрацює лише за умови, що буде рішуче підвищено вимоги до формування та функціонування таких спеціалізованих вчених рад. Насамперед хочу послатися на ті засідання, де йшлося про нормативне регу­лювання цих питань і, що особливо важливо, підвищення контро­лю. Інакше ми будемо мати не 300 докторських дисертацій на рік, а 1 тисячу.

Ще одна проблема, на яку я хочу звернути вашу увагу і про яку сьогодні частково вже згадували, — проблема головного розпорядника бюджетних коштів. Я хочу дещо доповнити. Протя­гом усього часу існування національних галузевих академій наук поставало питання про те, що треба їх позбавити цього статусу. Незважаючи на те, яка партія була при владі, весь час про це йшлося. Останнього разу таку спробу було зроблено три-чотири роки тому. Справа дійшла до того, що за пропозицією президента Національної академії наук і президентів усіх галузевих академій було підготовлено позов до суду, бо ми добре розуміємо, що якщо це буде зроблено, то це значно зменшить можливості ака­демічної науки щодо реалізації своїх функцій.

Дуже коротко розповім про функції Національної академії правових наук. Я хочу підтримати тенденцію до позитиву, яку запропонувала Елла Марленівна. Так, наука жива, наука працює та функціонує. Назву установи Національної академії правових наук України, тобто чим ми займаємося: Науково-дослідний інсти­тут державного будівництва та місцевого самоврядування, Науко­во-дослідний інститут приватного права і підприємництва імені академіка Ф.Г. Бурчака, Науково-дослідний інститут вивчення про­блем злочинності імені академіка В.В. Сташиса, Науково-дослід­ний інститут правового забезпечення інноваційного розвитку, Науково-дослідний інститут інформатики і права, Науково-дослід­ний інститут інтелектуальної власності. Чи не ці питання нині найважливіші, які ми повинні адаптувати для того, щоб імпле­ментувати положення законодавства Європейського Союзу?

Зроблено дуже багато, будемо робити ще більше. Є дуже багато цікавих напрацювань, зокрема в напрямі створення сучас­ної національної правової науки України. Є дуже багато цікавих праць, здійснених винятково за кошти Національної академії правових наук, без вимагання додаткових грошей від держави. Але якщо нас позбавлять статусу головних розпорядників, я не впевнений, що ми зможемо в майбутньому це робити.

І останнє. Вперше в історії незалежної Української держави наші праці були перекладені, знову-таки за наш рахунок, на ро­сійську та англійську мови в повному обсязі (п’ять томів) і розі­слані в бібліотеки провідних університетів Європи і Сполучених Штатів Америки.

Дякую за увагу (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Запрошую до слова президента Національ­ної академії медичних наук Сердюка Андрія Михайловича. Прошу підготуватися Лугового Володимира Іларіоновича.

 

СЕРДЮК А.М., президент Національної академії медичних наук України

Шановний Руслане Володимировичу! Шановні на­родні депутати! Шановні колеги! Як людина, яка не раз виступала в цьому величному залі, хочу наголосити на тому, що сьогодні дійсно відбулася, мабуть, вперше, така необхідна розмова про те, якою ж бути українській науці, у тому числі й медичній.

Розпочну з найголовнішого. Підписання Угоди про асоціацію з ЄС ставить перед вітчизняною наукою, медичною зокрема, ряд викликів. Назву лише декілька проблем, які перебувають у центрі уваги науковців і водночас обговорюються в суспільстві, всі вони потребують не лише правового, а й морально-етичного наукового осмислення: геном людини, стовбурові клітини, трансплантація органів, сурогатне материнство, біобезпека — цей перелік можна довго продовжувати.

Якщо в науковому плані з цих питань ми не пасемо задніх, то у сфері правового забезпечення значно відстаємо. Ми програ­ємо в патентуванні новітніх наукових розробок, методик лікування, у правовому регулюванні доступу на внутрішній ринок фар­мацевтичних препаратів тощо. Саме тому ми об’єднали зусилля з Національною академією правових наук і створили Центр ме­дичного права, до складу якого на громадських засадах увійшли провідні вчені, медики та юристи. Мабуть, символічно, що й на парламентських слуханнях я виступаю одразу після першого віце-президента цієї академії.

Стратегічним підґрунтям активізації науково-практичної діяльності Національної академії медичних наук є послідовна, постійна співпраця з Національною академією наук, розширен­ня  фундаментальних досліджень у базових напрямах медицини. Їх  результати створюють основу для нових медичних технологій, лікарських засобів, методів профілактики захворювань, подаль­ший розвиток отримують геномні та клітинні технології, медико-інженерні технології діагностики та лікування найбільш соціально значущих захворювань.

Водночас євроінтеграційні прагнення України, активна спів­праця наших вчених із закордонними колегами вимагає пере­осмислення ролі нашої академії і в Україні, і на міжнародній арені, і ми це робимо. За останніх п’ять років вчені академії брали участь у більш як 500 наукових програмах іноземних університетів та інститутів. Найбільше їх було з науковцями із США, Японії, Канади, Великобританії, Австрії, Південної Кореї — можна й далі продовжувати цей список. Минулого тижня ряд наших інститутів разом із вченими із США, Польщі, Сербії та Білорусі приступили до реалізації гранту Фонду ?Фолгеті? (США) щодо проблем за­хисту здоров’я людини та безпеки в енергетиці. Я наголошую, що нещодавно Президент України проголосив нагальну необхідність і  пріоритетність реформи енергетичного сектору, тож напрям, який ми обрали, набуває загальнодержавної ваги.

І я підтримую тезу Лілії Михайлівни, що саме наука забез­печить безпеку енергетичного комплексу, як і все те, що вона сказала з цієї трибуни. Підтримую також пропозицію народного депутата Ханенка щодо доцільності створення в нашій країні Інституту громадського здоров’я, який існує в усіх розвинених країнах світу, причому не обов’язково нового, ми можемо на базі існуючих інститутів, об’єднавши зусилля, створити такий інститут.

Рік тому в чотирьох областях і місті Києві на базі наших інститутів ВООЗ і МОЗ створено п’ять кластерів, які концептуаль­ним завданням мають об’єднання зусиль вчених і практиків за взаємопов’язаними напрямами — наука, освіта, медицина. По су­ті, це центри трансферу медичних технологій, які мають приско­рити імплементацію інноваційних розробок, новітніх медичних тех­нологій та інших результатів наукових досліджень у практику охорони здоров’я.

Активізувалася робота з молодими науковцями. Мені приєм­но казати, що кожен четвертий науковець у нашій академії — молодий вчений віком до 35 років. Але я також підтримую думку попередніх промовців, що вони від нас скоро просто поїдуть, бо не отримують навіть доплати за науковий ступінь.

Кілька слів про законодавство. Серед законопроектів, які вимагають негайного розгляду, найнагальнішим я вважаю проект закону про трансплантацію. Він уже 10 років лежить у Верховній Раді. Потрібно змінити тільки два слова: презумпцію незгоди на презумпцію згоди, а результат… Білорусь це зробила, і там що­року роблять 80 операцій на серці, у тому числі й українцям. А ми…

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Прошу завершувати.

 

СЕРДЮК А.М. Наші плани. Нам потрібно прискорити інноваційний розвиток медичної науки на основі державно-приватного партнерства, запровадити грантову форму фінансу­вання установ, персоналізоване фінансування проривних наукових груп, визначити пріоритети в розвитку науки, опрацювати медико-економічні стандарти надання високоспеціалізованої допомоги.

Наша мета — медична наука і охорона здоров’я повинні нарешті відповідати очікуванням та потребам народу України.

Дякую.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Запрошую до слова першого віце-президента Національної академії педагогічних наук України Лугового Володимира Іларіоновича.

 

ЛУГОВИЙ В.І., перший віце-президент Національної академії педагогічних наук України

Шановні колеги! До вже сказаного, що наука є потужним фактором рівня суспільного розвитку та якості життя, додам, що наука є чи не єдиним чинником прогнозування і передбачення майбутнього. Таке покликання науки, мабуть, най­більш актуальне для освітньої сфери, в якій формуються нові покоління. Тому загальний дефіцит ресурсного та іншого забезпе­чення для виконання своїх надзвичайно важливих функцій, не ка­жучи вже про їх розвиток, психолого-педагогічна наука і Націо­нальна академія педагогічних наук України відчувають не менше, а  навіть більше, ніж інші суб’єкти наукової та науково-технічної діяльності.

Системної і послідовної психолого-педагогічної підтримки потребують десятки тисяч закладів дошкільної, початкової, середньої, позашкільної, спеціальної освіти, адже ці заклади не мають власного дослідницько-інноваційного потенціалу і коштів для розроблення або замовлення та впровадження науково об­ґрунтованих і перспективних освітніх стандартів, навчальних про­грам, підручників, ефективних засобів, технологій навчання, до­слідження умов безпеки здобуття освіти.

Сьогодні в контексті світових тенденцій посиленої науково-методологічної і методичної уваги потребують рання освіта дітей віком від 0 до 2 років, інклюзивна освіта осіб із спеціальними по­требами, профільне навчання у старшій школі, інформаційно-комунікаційні технології в освіті, визначення здоров’язберігаючих умов навчання, оптимальної його тривалості та завантаженості, вдосконалення громадсько-патріотичного виховання.

Виникають багато інших проблем, які навчальні заклади самотужки не здолають. У зв’язку з цим важливо, аби в Держав­ному бюджеті України передбачалися видатки на впровадження наукових психолого-педагогічних розробок в освітянську практику, зокрема для апробації експериментальних підручників.

Але й для інших рівнів освіти актуальні загальнонаціональ­ні  виклики, щодо яких конче необхідні висновки освітньої науки, від загального розуміння сутності та людиноцентричності освіти, її форм і кінцевих результатів до національного освітнього глосарію, національної рамки кваліфікації, національної стандартної класи­фікації освіти. Все це важливо для реальної інтеграції у європей­ський і світовий освітньо-науковий простір, ефективної модерніза­ції вітчизняного освітнього на наукового законодавства.

Користуючись нагодою, НАПН звертається до глави держави з проханням підтримати прийнятий учора Закон України “Про ви­щу освіту”, підготовлений на євроінтеграційних засадах за участю вчених академії.

Що стосується вищої освіти, то відродження науки в універ­ситетах насамперед полягає, як це й передбачено новим зако­ном, у правильній організації вищої школи, покладенні на неї спільно з галузевими академіями наук основної відповідальності за підготовку фахівців найвищої дослідницької кваліфікації — докторів філософії та докторів наук.

Хоча без зміни принципів фінансування не обійтися. Тому, збільшуючи до 1,7 відсотка обсягу ВВП фінансування наукової і науково-технічної діяльності, важливо спрямувати частину до­даткових коштів у вищі навчальні заклади. Потрібно, і це цілком природно, істотно підвищити частку видатків на дослідження та наукові розробки у вищій школі, передбачати їх при обрахунку вартості підготовки фахівців, що сприятиме запровадженню на­вчання через дослідження, формування кадрів інноваційного типу не на словах, а на ділі.

Водночас законодавчо мають бути унормовані умови ефек­тивного функціонування і розвитку національних академій наук. Їх шість, вони є опорою дослідницько-інноваційної сфери України, їхню відповідальну місію самоврядних державних наукових органі­зацій не можна втратити. Зокрема, не можна допустити позбав­лення національних академій статусу головних розпорядників бю­джетних коштів. Академічні установи мають бути урівняні між собою в оплаті праці наукових працівників та мотивування членів академій, потрібно відновити конкурентоспроможність заробітної плати вчених.

Крім того, і НАН України, і національним галузевим акаде­міям наук доцільно передати функції головних експертних орга­нізацій у розподілі державних коштів на здійснення досліджень і розробок на конкурсній грантовій основі у відповідних сферах.

І на завершення. Важливо передбачити законодавчі норми, які сприяли б запобіганню кадровому застою і забезпеченню ка­дрової ротації в наукових установах. Для цього потрібно обмежити законом перебування на одній керівній виборній посаді двома термінами поспіль. Перед науковою зміною треба відкрити реаль­ну перспективу кар’єрного зростання.

Дякую (Оплески).

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую.

Шановне товариство! Ми вичерпали час на обговорення, і  я  хочу запросити на трибуну міністра освіти і науки України Сергія Мироновича Квіта, щоб він відповів на запитання. Прошу увімкнути мікрофон.

ЗАКЛЮЧНЕ СЛОВО

Міністра освіти науки  Квіта С.М.

КВІТ С.М. Дякую, пане Руслане. Дорогі колеги! Насамкінець я хочу звернути вашу на ще кілька важливих аспектів, для того щоб наша розмова наближала нас до якоїсь гармонії, бо це дуже важливо. Я підтримую настрій колеги, яка сказала, що в науці у нас все буде добре, я також у цьому переконаний.

Ви знаєте, як мав би називатися закон, який учора прийняла Верховна Рада? Він мав би називатися не “Про вищу освіту”, а  “Про науку і вищу освіту”. І це було б природно. А зараз ми ведемо мову про те, що чогось вдалося досягти в Законі “Про вищу освіту” і тепер ми хочемо чогось досягти окремо для науки. У цьому наша проблема.

Думаю, що така ж позиція щодо того, який орган держав­ної  влади має розпоряджатися коштами на наукову діяльність. Очевидно, що такий орган потрібний, але тоді, коли в нас не буде розмежування між академічною і університетською системами.

Коли гетьман Скоропадський утворював Українську акаде­мію наук, очевидно, він і не думав про те, що через декілька років в Україні будуть закриті всі університети (у 1920-х роках) і відкриті інститути народної освіти. Це зовсім інша концепція, в інституті народної освіти треба когось чомусь навчати, а не проводити наукові дослідження. Тоді наші системи були розділені, і ми досі існуємо в цих розділених системах.

Ми трохи більше сьогодні говорили про академічні інститути, які належать до галузевих академій, що вони мають великі проблеми, але ми не згадували про проблеми університетів. Жо­ден з них не може брати участь у глобальній конкуренції і зайняти там гідне місце. Участь ми брати можемо, але ніколи не потра­пимо на гідні місця. Чому? Тому що структури наших університетів недостатні. Навіть такі мегауніверситети, як Національний техніч­ний університет України “Київський політехнічний інститут”, Київ­ський національний університет імені Тараса Шевченка, Харків­ський національний університет імені В.Н. Каразіна, та інші великі університети не можуть цього зробити, тому що їхній сегмент наукової діяльності дуже малий, він мізерний, а має бути понад 50 відсотків, бо лише за критеріями наукових досягнень оцінюють університети. І, на жаль, академічні інститути теж позбавлені динаміки, яка повинна бути.

Тобто який є настрій? Очевидно, що ми маємо традиції української науки. Коли створювалася система академічних інститутів Національної академії наук, то радянська держава мала кошти, які вона централізовано розподіляла на наукову діяльність. Тому що Радянський Союз чітко знав, що йому потрібно, — щоб танки їздили, ракети літали, щоб існувала контрпропаганда в ін­ституті літератури чи інституті історії, і чітко з одного бюджету це фінансував. Цю систему успадкувала Росія. Вони знають, що їм потрібно, і цільовим способом фінансують університети, різні до­слідження, купують сучасні лабораторії.

Проте нам ця система не підходить, передусім тому що у нас немає таких грошей, які має Росія за рахунок нафти і газу. Нам треба думати про динаміку, розвиток, інтеграцію. І запорука динаміки нашої вищої освіти і наших академічних інститутів — це  інтеграція, зближення. В академічних інститутах має бути так, і  це природно, як у системі нашої медичної академії. Це спосіб їхньої діяльності, що кафедри функціонують у лікарнях. Так само в академічних інститутах мають відкриватися за допомогою уні­верситетів магістерські і PHD-програми. PHD-програми структуро­вані: не лише щоб аспірант спілкувався із своїм керівником, а ма­ють бути і англійська мова, і співпраця, інтеграція із західним світом, і боротьба за гранти.

Ми не можемо існувати окремо. Тому нам треба якось крок за кроком долати цю психологію, щоб ми особисто усвідомили те, що закон має називатися “Про науку і вищу освіту”. Тому давайте якось від цього відштовхуватися, шукаючи не те, що нас розділяє, а те, що нас має зближувати.

І наостанок декілька слів про постанову Кабінету Міністрів України №65. Іде війна, шановні колеги. Звичайно, це тимчасове явище. Я мушу зараз виправдовуватися за уряд. Іде війна, і коли приймалася ця постанова, понад три місяці тому, ви пам’ятаєте, яка була ситуація. Чи була у нас тоді армія? Я не знаю. Тепер у нас вже є армія, у нас є військові замовлення, і ситуація змінюється. Це, очевидно, тимчасове явище, яке ми подолаємо, і я буду пер­шим, хто лобіюватиме в уряді скасування цієї постанови.

Я вам хочу побажати всього найкращого і висловити впев­неність у тому, що все у нас буде гаразд і з наукою, і з освітою.

Дякую, колеги.

 

ГОЛОВУЮЧИЙ. Дякую, Сергію Мироновичу.

 

Заступника голови Верховної Ради України Р.В. КОШУЛИНСЬКОГО

Шановне товариство! На завершення, підводячи підсумки, можемо сказати про те, що, звісно, порожнечі не буває. Якщо наука не заповнить пустоти, то її заповнить щось інше. Тому під­водячи підсумки, я навіть для себе резюмую, що без невідкладної побудови ефективної системи управління і взаємодії науки і тех­нічного потенціалу у нас нічого не вийде.

Нагадаю вам, про що промовці зазначали у виступах:

відкриття нових фондів інновацій;

внесення змін до Закону України “Про наукову та науково-технічну діяльність”;

запровадження інноваційного податку;

пропонували навіть перенести дискусію в РНБО;

утворення Національного інституту здоров’я;

ліквідація поняття “обдаровані діти”;

створення системи ключових лабораторій;

Національної ради з питань науки і технологій;

визначення наукових пріоритетів;

утворення технопарків тощо.

Ось яка нас очікує глибока конструктивна робота, бо це лише штрих-пунктирно я записав із виступів, які прозвучали з парламентської трибуни.

Отже, шановне товариство, я щиро вдячний профільним комітетам Верховної Ради за те, що вони ініціювали таку відкриту, щиру розмову, можливо, гостру, але необхідну для розвитку нашої науки. Промови, які ви не встигли виголосити, прошу передати до секретаріату профільного комітету, щоб вони були враховані при доопрацюванні проекту Рекомендацій і включені до матеріалів парламентських слухань, які будуть видані. Закликаю всіх співпрацювати з профільними комітетами і новопризначеним міністром, щоб швидко втілити в життя всі ті думки, які сьогодні прозвучали.

Бажаю вам усіляких гараздів, успіхів і пошуку! (Оплески).

Дякую вам.