ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ

 

Секретаріат Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти

 

 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ

 

до початку нового 2011-2012 навчального року

(дошкільна, позашкільна, загальна середня освіта)

 

 

Київ-2011 рік

Розвиток української системи освіти (дошкільна, позашкільна, загальна середня освіта) за часи незалежності (1991-2011 рр.)

 

І. Загальні положення

1) Вступ

Світова цивілізація переживає небачені в історії зміни і підійшла до такого періоду, коли її прогрес визначається інтелектуально-освітньою потужністю. У соціальному прогресує тільки одна дорога знання, і є тільки один спосіб подолання виникаючих перешкод – ІНТЕЛЕКТ. У вимірюванні цивілізаційного масштабу глобальне суперництво у сферах фінансово-промислової і військово-технічної перейшло у сферу освіти, науки, культури і виховання.

Безумовно, динамічні трансформаційні процеси охопили і національні системи освіти. Більшість держав світу прийшли до висновку, що саме освіта є основою розвитку суспільства, нації та держави, запорукою гідного майбутнього. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства і водночас стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

У тих державах де є розуміння високого призначення на сучасному етапі освіти, формування та втілення державної політики в галузі освіти відбувається саме на засадах пріоритетного її розвитку. Якщо в цю сферу спрямовуються необхідні фінансові ресурси, це дає змогу приросту національного продукту. Інвестиції, вкладені саме в освіту, окуповуються  швидше: 1 долар, який вкладено в освіту, приносить не менше 36 доларів прибутку. Тільки та країна, де забезпечується пріоритетний розвиток сфер освіти і науки, зможе претендувати на гідне місце у світовому співтоваристві, бути конкурентоспроможною. Втілення в життя саме таких стратегічних завдань є вкрай важливими для нашої молодої держави.

За роки незалежності сформовано державну політику в галузі освіти України, створено правову й нормативну базу дошкільної, позашкільної та загальної середньої освіти.

2) Законодавство України в галузі освіти

Законодавство України в галузі освіти – законодавчі та нормативно-правові акти, які регулюють правові, соціально-економічні, організаційні, фінансові, освітні та виховні засади розвитку та функціонування усіх ланок системи освіти в Україні: дошкільної, позашкільної, загальної середньої, професійно-технічної, вищої, післядипломної освіти.

Завданням законодавства в галузі освіти є регулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної, наукової, загальнокультурної підготовки громадян України,

Законодавство в галузі освіти формувалося у декілька етапів. Перший етап – прийняття 25 травня 1991 року Закону України "Про освіту", та Державної національної програми "Освіта" (України ХХІ століття) від 3 листопада1993 року, яка стала першим стратегічним документом розвитку національної системи освіти.

Другий етап - прийняття нової редакції Закону України "Про освіту" від 23 березня 1996 року, прийняття Основного Закону держави – Конституції України від 28 червня 1996 року.

Третій етап – ухвалення законів прямої дії, які спрямовані на регулювання відносин у підсистемах освітньої галузі, а саме законів України "Про професійно-технічну освіту" від 10 грудня 1998 року, "Про загальну середню освіту" від 13 травня 1999 року, "Про позашкільну освіту" від 22 червня 2000 року, "Про дошкільну освіту" від 11 липня 2001 року, "Про вищу освіту" від 17 січня 2002 року. До того ж, у цей період були затверджені й інші законодавчі акти, які стосуються учнів та молоді - це Закони України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 року, "Про соціальну роботу з дітьми та молоддю" від 6 червня 2001 року.

Четвертому етапу розвитку законодавства – втілення в життя окремих положень законів прямої дії через розробку постанов, наказів, інструкцій та положень органів виконавчої влади, а саме:

          удосконалення системи управління освітою (постанови Кабінету Міністрів України: "Про Міністерство освіти і науки України" № 773/2000 від 07.06.2000 р.; "Про затвердження Положення про загальноосвітній навчальний заклад" № 964 від 14.06.2000 р.; "Про затвердження Типового положення про Головне управління освіти і науки Київської міської державної адміністрації, управління освіти і науки обласної, Севастопольської міської державної адміністрації" № 1326 від 22.08.2000 р.; "Про затвердження Положення про державну інспекцію навчальних закладів" № 51614 від 29.11.2001 р; накази Міністерства освіти і науки України: "Про затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього навчального закладу"  №45 від 05.02.2001 р.; "Про затвердження Примірного статуту загальноосвітнього навчального закладу" № 284 від 29.04.2002 р. тощо);

          стандартизація змісту освіти, ліцензування, атестація та акредитація навчальних закладів (постанови Кабінету Міністрів України: "Про затвердження Положення про навчально-виховний комплекс "дошкільний навчальний заклад – загальноосвітній навчальний заклад", "загальноосвітній навчальний заклад – дошкільний навчальний заклад" № 306 від 12.03.2003 р.; "Про ліцензування освітніх послуг" № 1380 від 29.08.2003 р.; наказ Міністерства освіти і науки України: "Про затвердження Порядку державної атестації загальноосвітніх, дошкільних та позашкільних навчальних закладів" № 553 від 24.07.2001 р.);

         гуманізація та демократизація освіти, методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості (постанова Кабінету Міністрів України: "Про перехід загальноосвітніх навчальних закладів на новий зміст, структуру і 12-річний термін навчання" № 1717 від 16.11.2000 р.; накази Міністерства освіти і науки: "Про затвердження Положення про державну підсумкову атестацію учнів (вихованців) у системі загальної середньої освіти" № 588 від 14.12.2000 р.; "Про затвердження Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах" № 732 від 20.12.2002 р. тощо).

П`ятий етап – прийняття на загальнодержавному рівні стратегічного документа – Національної доктрини розвитку освіти України від 9 жовтня 2001 року, яка визначила довготривалі пріоритети державної політики у сфері освіти, а також ратифікацією Кредитної угоди (Проект "Рівний доступ до якісної освіти в Україні") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку.

Національна доктрина визначила систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й основні напрями розвитку освіти у першій чверті ХХІ століття. Після затвердження Національної доктрини Кабінет Міністрів України затвердив Державну програму "Вчитель", програму розвитку позашкільних навчальних закладів на найближчі шість років. Постановами Кабінету Міністрів України від 14 січня та 5 липня 2004 року затверджено Державні стандарти базової й повної загальної середньої освіти та початкової загальної освіти для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку.

Ратифікація Кредитної угоди була спрямована на вирішення низки проблем, пов’язаних з підвищенням якості загальної середньої освіти та досягненням рівного доступу до якісної освіти всіх категорій населення.

Відповідно до 92 статті Основного закону України, засади регулювання освіти визначаються виключно законами України.

Законодавство в галузі освіти базується на Конституції і складається з Законів України:

"Про освіту" (від 23.05.1991 № 1060-ХІІ), "Про професійно-технічну освіту" (від 10.02.1998  № 103/98-ВР), "Про загальну середню освіту" (від 13.05.1999  № 651-XIV), "Про позашкільну освіту" (від 22.06.2000  № 1841-III), "Про дошкільну освіту" (від 11.07.2001  № 2628-III), "Про вищу освіту" (від 17.01.2002  № 2984-III), "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю" (від 04.11.2004  № 2150-IV), "Про мови в Українській РСР" (від 28.10.1989 № 8312-XI), "Про наукову і науково-технічну діяльність" (від 13.12.1991 № 1977-XII), "Про охорону дитинства" (від 26.04.2001 № 2402), "Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні" (від 03.12.1999 № 1273-XIV), Про ратифікацію Кредитної угоди (Проект "Рівний доступ до якісної освіти в Україні") між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку (від 21.12.2005  № 3255-IV).

Конституція України гарантує право кожного громадянина на освіту; на безоплатне здобуття вищої освіти на конкурсній основі; право громадян, які належать до національних меншин, на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови.

Конституційно визначено, що держава забезпечує доступність і безоплатність освіти; розвиток освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам; обов’язковість повної загальної середньої освіти.

Правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини, ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки, надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні визначає Закон "Про дошкільну освіту".

Закон України "Про загальну середню освіту" визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні.

Закон України "Про позашкільну освіту" визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, а також організаційні, освітні та виховні засади.

Закон України "Про професійно-технічну освіту" визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства кваліфікованих робітниках.

Закон України "Про вищу освіту" спрямований на врегулювання суспільних відносин і галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. він встановлює правові, організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Стаття 19 Закону України "Про охорону дитинства" гарантує право кожної дитини на освіту, зокрема, доступність і безоплатність освіти; право на вибір навчального закладу і мови навчання; пільгові умови вступу до професійно-технічних, вищих навчальних закладів дітям вразливих категорій, які потребують соціального захисту; підтримка і заохочення особливо обдарованих дітей.

Закон України "Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю" спрямований на реалізацію державних гарантій забезпечення права на працю, зокрема, запровадження механізму надання дотацій роботодавцям, які здійснюють забезпечення молоді першим робочим місцем.

Закон "Про мови в Українській РСР" має своїм завданням регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання  української та інших мов, якими користується населення в державному, економічному, політичному і громадському житті.

Законодавство в галузі освіти зазнає змін та доповнень відповідно до вимог часу, впливу на систему освіти зовнішніх та внутрішніх, об’єктивних та суб`єктивних чинників. За останні 15 років лише до базового Закону України “Про освіту ” більше ніж 20 разів вносилися необхідні зміни та доповнення.

До перспектив подальшого розвитку законодавства в галузі загальної середньої, дошкільної та позашкільної  освіти варто віднести:

- внесення змін до законів України “Про загальну середню освіту ”, “Про дошкільну освіту ”, “Про позашкільну освіту ”, зокрема:

1) розширення повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади в галузі освіти, молоді та спорту (Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України) в частині забезпечення відбору на конкурсній основі, в а також державного замовлення на придбання та поставлення навчальних програм, підручників, посібників, методичної літератури, засобів навчання для корекційної і реабілітаційної роботи з дітьми; 2) розширення форм навчання в навчальних закладах, зокрема індивідуальною та дистанційною формами навчання; 3) уточнення процедур створення, ліквідації та реорганізації діючих загальноосвітніх, дошкільних, позашкільних навчальних закладів заснованих на державній та комунальній форми власності, а саме: їх реорганізація і ліквідація допускається лише за згодою відповідного органу місцевого самоврядування за погодженням зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки, молоді та спорту, а реорганізація або ліквідація загальноосвітніх навчальних закладів допускається ще й за згодою територіальної громади (загальних зборів) села, селища, міста або на підставі результатів місцевого референдуму; 4)  зменшення наповнюваності класів загальноосвітніх навчальних закладів до 25 учнів, а в сільській місцевості з 5-и до 3-х учнів; 5) запровадження поділу класів на групи під час вивчення таких предметів: технології, трудове навчання, українська та російська мови, іноземні мови, фізична культура, спецкурси та предмети профільних дисциплін; 6) законодавче закріплення поняття «виховний процес» у системі загальної середньої освіти; 7) уточнення процедури зарахування учнів до 1 класу загальноосвітніх навчальних закладів, законодавче закріплення відповідальності органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування за охоплення навчанням дітей шкільного віку; 8) врегулювання земельних питань, зокрема законодавче закріплення права власності на земельні ділянки, на яких розташовані дошкільні, загальноосвітні, позашкільні навчальні заклади різних типів та форм власності; 8) надання педагогічними працівникам щорічної грошової винагороди в розмірі не менше одного посадового окладу (ставки заробітної плати) за сумлінну працю, зразкове виконання службових обов`язків; встановлення доплат педагогічним працівникам за завідування кабінетами інформатики та інформаційно-комунікативних технологій, спортивним залами, плавальними басейнами та спортивними майданчиками – 15- 20 % у співвідношенні до тарифної ставки; віднесення до учасників навчально-виховного процесу шкільних бібліотекарів, психологів, соціальних педагогів, педагогів-організаторів тощо.

На розгляд Верховної Ради України надійшов законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань освіти  (щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти) (реєстр. № 8622, автор н/д Самойлик К.С.), який передбачає вищезазначені зміни до чинного законодавства. 

Запропоновані змінити дозволять:

- забезпечити громадянам рівний і справедливий доступ до дошкільної, загальної середньої освіти, створити належні умови для навчання дітей;

- призупинити процес скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, що сприятиме збереженню приміщень навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості;

 - збільшити педагогічне навантаження вчителів, що сприятиме залученню до педагогічної праці молодих спеціалістів-педагогів; 

 - врегулювати права власності на земельні ділянки, на яких розташовані навчально-виховні заклади;

- встановити соціальну справедливість у питаннях оплати праці деяких категорій педагогічних працівників.

3) Державна політика в галузі освіти в Україні

За роки незалежності в Україні сформовано державну політику в галузі освіти. Відповідно до Конституції України та законодавства про освіту державна політика  в галузі освіти це діяльність держави та її інститутів, органів місцевого самоврядування із законодавчого, фінансового, організаційного забезпечення функціонування і розвитку освітянської галузі.

Державна політика в галузі освіти в Україні визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади і схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти.

Державна політика в галузі освіти в Україні ґрунтується на стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо); конституційних нормах, міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законодавчих актах; указах та розпорядженнях глави держави; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах Міністерства освіти і науки, міністерств і відомств, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, прийнятих у межах їх компетенції.

На формування державної політики в галузі освіти впливають зовнішні та внутрішні чинники, що вимагає враховувати стан, тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства та держави в освіті, розробляти реалістичну освітню політику, яка б була побудована на вітчизняному досвіді освітньо-педагогічної діяльності з урахуванням світових досягнень в освітній сфері.

Державна політика в галузі освіти ставить за мету пріоритетний розвиток системи освіти в інтересах формування гармонійно розвиненої, соціально активної, творчої особистості, що у свою чергу є одним з визначальних чинників економічного і соціального прогресу суспільства.

Реалізація державної політики в галузі освіти в Україні покладається на центральний орган державної виконавчої влади – Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України (здійснює керівництво освітою), інші міністерства і відомства, яким підпорядковано заклади освіти, Міністерство освіти Автономної Республіки Крим, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

4) Проблеми, недоліки та суперечності на шляху формування та реалізації державної політики в галузі освіти

Розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників. Головними з них є:

- політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;

- руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей;

- відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості;

- тривала економічна й екологічна криза;

- демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів;

- криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді;

- вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь;

- розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації;

- криза освіти в сільській місцевості. До основних причин, що негативно впливають на якість шкільної освіти у сілкій місцевості слід віднести: - відсутність чітких орієнтирів у випускників щодо застосування здобутої освіти в майбутньому; - низький рівень мотивації учнів до навчання; - відсутність прогнозованих даних щодо перспектив розвитку сільських адміністративних районів та місцевого ринку праці; - недостатнє матеріально-технічне забезпечення закладів освіти; - відсутність державної програми щодо перспектив розвитку сільської школи; - відсутність освітніх середовищ для організації профільного навчання, розвитку обдарованих дітей; - нівелювання значущості трудового навчання, занедбаність необхідної бази для навчальної та трудової діяльності сільських школярів, реалізації технологічного напряму профільного навчання старшокласників; - недостатність фінансування навчання старшокласників.

 

ІІ. Статистичні дані дошкільної освіти

Дошкільні заклади

 

  

Кількість закладів, тис.

в них місць, тис.

Кількість дітей у закладах, тис.

Охоплення дітей закладами, відсотків до кількості дітей відповідного віку

1990

24,5

2277

2428

57

1991

24,4

2243

2268

55

1992

23,8

2216

2063

51

1993

23,2

2189

1918

49

1994

22,3

2101

1736

47

1995

21,4

2014

1536

44

1996

20,2

1856

1342

41

1997

18,4

1770

1172

38

1998

17,6

1638

1103

38

1999

17,2

1216

1055

39

2000

16,3

1117

983

40

2001

15,7

1077

968

41

2002

15,3

1060

973

48

2003

15,0

1053

977

49

2004

14,9

1040

996

50

2005

15,1

1056

1032

51

2006

15,1

1063

1081

53

2007

15,3

1084

1137

54

2008

15,4

1110

1195

54

2009

15,51

11212

1214

56

2010

15,63

11364

1273

56

2011

 

 

 

 

1 З них 1,1 тис. закладів не працювали.

2 Не враховані місця у дошкільних закладах, що не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.

3 З них 0,9 тис. закладів не працювали.

4 Не враховані місця у дошкільних закладах, які не працювали протягом року або більше з будь-якої причини.


© Держкомстат України, 1998-2010
Дата останньої модифікації: 15/04/2010

 

ІІІ. Статистичні дані щодо позашкільної освіти

Школи естетичного виховання

 

(на початок навчального року)

 

Кількість дитячих музичних шкіл

Кількість шкіл мистецтв

Кількість дитячих художніх шкіл

Кількість хореографічних шкіл

1990/91

1204

110

126

5

1991/92

1226

126

130

6

1992/93

1238

156

131

6

1993/94

1234

190

135

6

1994/95

1223

211

137

8

1995/96

1201

244

138

10

1996/97

1182

250

136

8

1997/98

1102

269

133

9

1998/99

1086

277

132

9

1999/00

1064

291

131

9

2000/01

1036

307

130

9

2001/02

1025

312

131

10

2002/03

1021

319

130

11

2003/04

995

348

127

11

2004/05

985

358

122

11

2005/06

966

370

124

12

2006/07

954

377

125

12

2007/08

938

389

125

10

2008/09

908

418

123

10

2009/10

905

422

124

10


© Держкомстат України, 1998-2011
Дата останньої модифікації: 12/07/2010

 

ІV. Статистичні дані щодо загальної середньої освіти  

 Загальноосвітні навчальні заклади

 (на початок навчального року; тис.)

 

Кількість закладів

Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

Кількість учнів у загальноосвітніх навчальних закладах

Випуск учнів загальноосвітніми навчальними закладами

Кількість вчителів

денних

вечірніх (змінних), включаючи тих, хто навчався заочно

 закінчили школу

II ступеня (одержали свідоцтво про базову загальну середню освіту)

закінчили школу

III ступеня (одержали атестат про повну загальну середню освіту)

1990/91

21,8

7132

6939

193

696

406

537

1991/92

21,9

7102

6918

184

699

409

543

1992/93

22,0

7088

6918

170

683

393

565

1993/94

22,1

7096

6937

159

674

375

579

1994/95

22,3

7125

6972

153

654

355

576

1995/96

22,3

7143

7007

136

639

361

596

1996/97

22,2

7134

7016

 118

657

374

585

1997/98

22,1

7078

6970

108

670

378

571

1998/99

22,1

6987

6876

111

724

408

573

1999/00

22,2

6857

6743

114

737

434

576

2000/01

22,2

6764

6647

117

720

475

577

2001/02

22,2

6601

6486

115

738

505

568

2002/03

22,1

6350

6237

113

724

508

561

2003/04

21,9

6044

5936

108

720

526

551

2004/05

21,7

5731

5626

105

675

519

547

2005/06

21,6

5399

5301

98

649

515

543

2006/07

21,4

5120

5026

94

595

485

537

2007/08

21,2

4857

4768

89

561

467

531

2008/09

21,0

4617

4533

84

546

427

524

2009/10

20,6

4495

4421

74

317

391

522

2010/11

20,3

4299

4228

71

566

364

515


© Держкомстат України, 1998-2011
Дата останньої модифікації: 4/02/2011

 

 

 

 

 

 

VI. Проблемні питання в сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти, які потребують нагального вирішення

 

Позашкільна освіта:

  1. Внести зміни до Бюджетного кодексу України щодо врахування видатків з місцевих бюджетів на позашкільну освіту при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

      2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України:

      - внести зміни до Положення про типи позашкільних навчальних закладів в частині чіткого визначення відповідної категорійності позашкільних навчальних закладів – за місцем розташування, за кількістю дітей, за напрямами і профільністю тощо;

     - привести Типове положення про атестацію педагогічних працівників до вимог чинного законодавства з урахуванням специфіки роботи навчальних закладів Міністерства культури і туризму України;

-         внести зміни до діючих нормативно-правових актів щодо:

реалізації права педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів (методистів) на пенсію за вислугу років;

визначення нормативу фінансування позашкільних навчальних закладів з розрахунку на одного учня, а не на душу населення;

встановлення розміру плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей, визначивши верхню межу оплати від мінімальної заробітної плати та встановити пільгові категорії учнів;

поновлення стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, педагогічним працівникам, які раніше працювали в творчих колективах та посадах артистів оркестру, балету, хормейстерів, балетмейстерів та зараховувати до стажу час навчання на стаціонарі в мистецьких навчальних закладах.

 

Дошкільна освіта:

 У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої освіти щодо організації навчально-виховного процесу» в частині запровадження обов`язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку вкрай необхідно забезпечити:

1) розвиток мережі дошкільних навчальних закладів всіх типів і форм власності, особливо у сільській місцевості, шляхом будівництва нових дошкільних закладів, відновлення діяльності закритих і відомчих, реорганізації дитячих садків загального типу відповідно до потреб населення довідково: станом на 15.08.2010 року дошкільною освітою охоплено лише 56 % дітей, в тому числі в містах 68 %, на селі – 33%; дітей 5-річного віку лише 96,9%. Варто наголосити й на наступному: у 2010 році відновили діяльність 163 дошкільних навчальних закладів (міська місцевість – 12, сільська місцевість – 153). Введено в дію 4 новобудови у сільській місцевості. Відкрито у пристосованих приміщеннях 236 закладів (міська місцевість – 20, сільська місцевість – 216). Передано до комунальної власності 45 закладів. З метою збільшення показника охоплення дітей дошкільною освітою запроваджуються різні форми залучення малюків до здобуття дошкільної освіти. Зокрема, функціонує понад 1,4 тис. груп короткотривалого перебування, які відвідує понад 18,7 тис. дітей; охоплено соціально-педагогічним патронатом понад 105,6 тис. дітей. Також організовано роботу 3,3 тис. груп по підготовці дітей до шкільного навчання при загальноосвітніх навчальних закладах. Такі групи відвідує понад 34,7 тис. дітей.

2) організацію роботи щодо здійснення обліку дітей дошкільного віку та виділення коштів для запровадження альтернативних форм здобуття дошкільної освіти;

3) запровадження різних форм охоплення дітей дошкільною освітою, зокрема, через організацію груп повного або короткотривалого перебування у дошкільних навчальних закладах різних типів, форм власності, з різними режимом роботи, в тому числі сезонними, а також груп підготовки до школи при загальноосвітніх і позашкільних навчальних закладах, соціально-педагогічного патронату, тощо;

        4) удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування об’єднання «школа – дитячий садок»;

5) впровадження  у систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дозволить охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров’я не можуть відвідувати дошкільні заклади;

6) відкриття спеціальних груп у дошкільних закладах загального розвитку, та передбачити створення умов для перебування з однолітками та здобуття дошкільної освіти та ранньої соціальної допомоги дітям дітьми з вадами фізичного та (або) розумового розвитку; 

7) розроблення державного єдиного фінансового нормативу утримання однієї дитини у дошкільному навчальному закладі відповідно до типу закладу, що дозволить планувати видатки на дошкільну освіту, відхід від принципу фінансування дошкільної освіти від досягнутого, безоплатне утримання у дошкільному закладі дітей, що належать до соціально незахищених категорій;

8) забезпечення дошкільних закладів сучасними меблями, спортивним обладнанням, іграшками, іншими засобами навчання і виховання для створення комфортних та безпечних умов перебування дітей у дошкільних закладах;

9) розроблення програми державного фінансування видання навчальної і методичної літератури для дошкільних навчальних закладів.

 

Загальна середня освіта:

1. Ретельний аналіз виконання постанов Кабінету Міністрів України, програм та інших нормативно-правових актів, що стосуються дотримання вимог Конституції України та законів  щодо забезпечення громадян якісною середньою освітою, розвитку й удосконалення системи загальної середньої освіти, в першу чергу постанов Кабінету Міністрів України від 11 березня 1999 року №348 «Про затвердження комплексного плану заходів щодо розвитку загальної середньої освіти в 1999-2012 роках», від 20 липня 1999 року №1305 «Про розвиток сільської загальноосвітньої школи», від 28 березня 2002 року №379 «Про затвердження Державної програми «Вчитель», від 16 січня 2003 року №31 “Про затвердження Програми «Шкільний автобус», від 19 вересня 2007 року №1158 «Про затвердження Державної цільової програми розвитку українського села на період до 2015 року» тощо.

2. Призупинення тенденції безпідставного закриття загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості (довідково: мережа денних загальноосвітніх навчальних закладів має тенденцію до скорочення: 2007 р. – кількість шкіл у містах становила – 6352, у сільській місцевості – 14055, усього по Україні – 20447. За три року станом на 15.08.2010 р. кількість шкіл зменшилась на 768 одиниць. ). 

3. Вжиття невідкладних заходів щодо покращення змісту загальної середньої освіти, розвитку видавничої справи для освітніх цілей, формування єдиних підходів до якості підручників, особливо історії, створення інформаційних технологій  і програмно-методичних комплексів, електронних програмованих засобів навчання, їх  апробації і моніторингу, підготовки вчителів до застосування їх у навчальному процесі (довідково: станом на 15.08.2010 р. забезпеченість загальноосвітніх навчальних закладів навчально-комп`ютерними комплексами становить 95,6%, але кількість учнів на один комп`ютер становить понад 30 учнів. До мережі Інтернету підключено лише 70% загальноосвітніх навчальних закладів).

4. Створення освітніх округів, опорних шкіл, організація підвезення учнів та педагогічних працівників до міст навчання і роботи (довідково: на початок нового навчального року кількість учнів та педагогічних працівників, які не перевозяться і проживають на селі за межею пішохідної доступності до загальноосвітніх навчальних закладів становить 25 тис. осіб або 7,% до загальної кількості учнів і педпрацівників, які потребують перевезення. За час реалізації державної та регіональних програм «Шкільний автобус» загальноосвітні навчальні заклади отримали понад 2,5 тис. автобусів, у тому числі 994 – за кошти державного бюджету, з них 112 – у минулому 2010 році. Окрім цього, на виконання проекту «Рівний доступ до якісної освіти в Україні» за кошти позики Світового банку та державного бюджету України у 2010 році закуплено 58 автобусів, та за кошти місцевих бюджетів – 126. Зазначене дало можливість забезпечити у 2010 році організованим підвезенням 96 % учнів, які цього потребують, та майже 81 % вчителів).     

5. Відновлення державної системи постачання навчальної літератури до освітніх закладів. Забезпечення безперешкодного доступ загальноосвітніх навчальних закладів до створюваних інформаційних ресурсів, завершення створення всеукраїнського освітнього порталу (довідково: протягом 2000-2009 років планувалось видати 432 найменування підручників для середньої загальноосвітньої школи, проте видано лише 131 найменування, або 30% від запланованого).

6. Завершення процесу інформатизації освіти (довідково: стан забезпечення загальноосвітніх навчальних закладів сучасною комп`ютерною технікою становить 94,6 % в цілому (83,2 % - у школах сільської місцевості) У цілому по країні 85 % загальноосвітніх навчальних закладів підключені до мережі Інтернет. У сільській місцевості лише 54 %).  

7. Реальне підвищення престижності педагогічної праці, виконання чинного освітянського законодавства в частині гарантій держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, зокрема окремих норм та положень статті 57 Закону України «Про освіту» (довідково: відповідно до абзацу 11 та 12 частина першої статті 57 середній посадовий оклад (ставка заробітної плати педагогічних працівників повинна бути не нижчої середньої заробітної плати працівників промисловості, а науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації на рівні подвійної. За чотири місяці поточного року (січень-квітень) середня заробітна плата в державі становила 2021 грн., середня заробітна плата по промисловості – 2357 грн., а середня заробітна плата працівників освіти – лише 1647 грн.). Підвищення пенсійного забезпечення педагогічних працівників.

 

VII. Можливі шляхи вирішення вищезазначених проблем (шляхом удосконалення чинного освітянського законодавства)

1. Внесення змін до чинного освітянського законодавства освіту щодо вдосконалення державної політики в галузі освіти.

2. Внесення змін до Глави 14 Бюджетного кодексу України щодо вдосконалення діючого фінансування дошкільної та позашкільної освіти.

3. Ініціювання розробки та прийняття нової редакції Державної цільової програми «Шкільний автобус на 2011-2015 рр.».

4. Прийняття Закону України про внесення змін та доповнень до законів України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування», «Про освіту» щодо пенсійного забезпечення педагогічних працівників в частині запровадження обрахунку пенсії педагогічним працівникам в розмірі 80% від суми заробітної плати педагогічного працівника.

5. Щорічно передбачати в Державному бюджеті України фінансування програм добудови, реконструкції і проведення капітальних ремонтів шкільних приміщень, які експлуатуються понад 20 років; модернізації телефонного зв`язку населених пунктів, завершення будівництва закладів освіти, яке було тимчасово призупинено і ступінь готовності, яких складає понад 80 %.

6. Постійний моніторинг Комітетом практики застосування чинного освітянського законодавства.

 

 

Підготовлено головним консультантом

секретаріату Комітету Верховної Ради України

 питань науки і освіти Красняков Є.В.

 

 

 

 

 

 

Повернутись до списку публікацій

Версія для друку

Ще за розділом


“VI скликання”

19 грудня 2012 12:53
19 грудня 2012 12:47
14 листопада 2012 15:26
14 листопада 2012 15:25
14 листопада 2012 15:23
14 листопада 2012 15:12
02 листопада 2012 10:42
25 жовтня 2012 15:05
18 липня 2011 13:04
15 липня 2011 15:24