Діяльність Комітету

24 грудня 2014, 14:02

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

КОМІТЕТ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

З ПИТАНЬ НАУКИ І ОСВТІИ

СЕКРЕТАРІАТ КОМІТЕТУ

 

 

 

 

 

 

 

 

ІНФОРМАЦІЙНО-АНАЛІТИЧНІ МАТЕРІАЛИ ЩОДО

ОСВІТИ, НАУКИ ТА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2014


 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

За загальною редакцією

Б. Г. Чижевського – завідувача секретаріату Комітету

Верховної Ради України з питань науки і освіти

 

 

 

 


ЗМІСТ

РОЗДІЛ I. 3

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ УКРАЇНИ: УРОКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ. 3 (НОВА РЕДАКЦІЯ (ДОПОВНЕНА, ОНОВЛЕНА). 3

РОЗДІЛ II. 22

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА.. 22 НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У 1991-2013 РОКАХ: ГОЛОВНІ  ПОДІЇ, 22 ФОРМУВАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ, СТАТИСТИКА   22

РОЗДІЛ ІІІ. 47

Законодавче і нормативно-правове забезпечення вищої та післядипломної освіти в Україні 47

РОЗДІЛ IV.. 47

Про законодавче забезпечення та стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні 47

РОЗДІЛ V. 47

Довідка про стан державного регулювання у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні 47(1991-2014 рр.) 47

 

I.               Державна політика в галузі освіти України: уроки та перспективи розвитку (нова редакція (доповнена, оновлена).

Красняков Є. В. – головний консультант секретаріату Комітету....................................................................................................................................................................4

II.            Професійно-технічна освіта незалежної України у 1991-2013 роках: головні події, формування нормативно-правової бази, статистика.

Головінов В. П. – головний консультант секретаріату Комітету...........................................................................31

III.         Законодавче і нормативно-правове забезпечення вищої та післядипломної освіти в Україні.

Козієвська О. І. – головний консультант секретаріату Комітету.........................................................................76

IV.          Про законодавче забезпечення та стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні.

Шевченко М. М.   заступник завідувача секретаріату Комітету..........................................................................83

V.             Довідка про стан державного регулювання у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні (1991-2014 рр.)

Семенюк С. В. – головний консультант секретаріату Комітету.......................................................................98


 

 

РОЗДІЛ I.

ДЕРЖАВНА ПОЛІТИКА В ГАЛУЗІ ОСВІТИ УКРАЇНИ: УРОКИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

(НОВА РЕДАКЦІЯ (ДОПОВНЕНА, ОНОВЛЕНА)

«Весь 20-річний період незалежності України проходив під знаком формування, реалізації і розвитку національної державної політики в освітній сфері. Цей процес відбувався нерівномірно, успіхи чергувалися з утратами, швидкі реформи – повільним просуванням уперед, нерідко тупцюванням на місті та відступами. Однак головним підсумком сьогодення є функціонуюча та самодостатня національна освітня система, що здебільшого зберегла кращі здобутки і традиції минулого та водночас накопичила потенціал модернізації в контексті європейської інтеграції, світової глобалізації, національної самоідентифікації»

 (Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) [1, с. 8].

 

І. Формування та розвиток державної політики в галузі освіти України з набуттям державного суверенітету

 

Зі становленням і розвитком незалежної Української держави постало завдання розробки власної державної освітньої політики. За двадцять років окреслено її засади і основні механізми, визначено суб’єкти, які формують і здійснюють державну політику в галузі освіти тощо.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України «засади регулювання виховання та освіти визначаються виключно законами України» [2], які приймає єдиний орган законодавчої влади в Україні – Верховна Рада України. Закон України «Про освіту» передбачає, що «державна політика в галузі освіти визначається Верховною Радою України відповідно до Конституції України і здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування» [3].

Таким чином, ще задовго до прийняття Основного закону держави і законів України, які регламентують відносини в системі освіти було обрано шляхи  щодо формування державної політики в галузі освіти, насамперед, шляхом закріплення такої політики на законодавчому рівні.

Виходячи з вищезазначених підходів, можна виділити наступні етапи розвитку державної політики в галузі освіти України:

перший етап (травень 1991 р. – березень 1996 р.) - ухвалення Закону Української РСР «Про освіту» та затвердження державної національної програми «Освіта» (Україна ХХІ століття);

другий (березень 1996 р. – грудень 1998 р.) – удосконалення базового законодавства про освіту, ухвалення Закону України «Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР «Про освіту», який за своєю суттю, змістом і напрямами став фактично новою редакцією Закону «Про освіту»;

 третій (грудень 1998 р. – січень 2002 р.) – прийняття законів прямої дії, що визначають стратегію розвитку національно освіти, закріплюють її нормативи, вимоги, стандарти, законодавчо регулюють відносини всіх структурних підрозділів освіти;

четвертий (січень 2002 р. – жовтень 2002 р.) – утілення в життя окремих положень законів прямої дії шляхом формування нормативно-правової бази галузі освіти; розробка стратегічного документа щодо розвитку освіти, підготовка до затвердження цільових державних програм;

п’ятий (жовтень 2002 р. – липень 2010 р.) – затвердження стратегічного плану дій – Національної доктрини розвитку освіти, формування відповідної нормативно-правової бази, спрямованої на її реалізацію;

шостий (липень 2010 р. – жовтень 2011 р.) – забезпечення поліпшення функціонування та інноваційного розвитку освіти, підвищення її якості та доступності, коригування завдань та заходів відповідно до сучасних потреб (запровадження 11-річного терміну навчання в загальноосвітніх навчальних закладах та обов’язкової дошкільної освіти дітей 5-річного віку), інтеграції до європейського освітнього простору;

сьомий (жовтень 2011 р. – до цього часу) – ухвалення Національної стратегії розвитку освіти України на 2012-2021 рр., визначення основних напрямів дальшого розвитку системи освіти [4, c. 22–23], закріплення на законодавчому рівні інклюзивного навчання в системі дошкільної освіти, вдосконалення механізму фінансування гімназій-інтернатів, колегіумів-інтернатів, ліцеїв-інтернатів шляхом внесення змін до Бюджетного Кодексу України, ухвалення нової редакції Закону України «Про вищу освіту».

Аналіз сформованої законодавчої та іншої нормативно-правової бази про освіту дозволяє зробити узагальнююче визначення поняття «державна політика в галузі освіти України». Державна політика в галузі освіти – це складова частина (підсистема) загальнодержавної політики, що включає сукупність певної системи цілей, завдань, принципів, програм та основних напрямів діяльності органів управління освітою, спрямованих на організацію науково-методичного та впроваджувального супроводу стратегій розвитку системи освіти. Державна політика в галузі освіти і державне управління освітою взаємопов’язані. Державне управління є засобом (механізмом, інструментом) здійснення державної політики в галузі освіти.

Державна політика в галузі освіти в Україні визначається вищим законодавчим органом, здійснюється органами державної виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на основі затвердженої органами влади і схваленої громадською думкою концепції розвитку освіти. Вона ґрунтується на стратегічних документах розвитку освіти (програми, доктрини, концепції тощо); конституційних нормах, міжнародних, міждержавних договорах, ратифікованих вищим законодавчим органом; законодавчих актах; указах та розпорядженнях глави держави; постановах Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; наказах центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування, реалізує державну політику  у сфері освіти, інших центральних органів виконавчої влади, яким підпорядковані заклади освіти; наказах та розпорядженнях регіональних (місцевих) органів виконавчої влади, прийнятих у межах їх компетенції.

Реалізація державної політики в галузі освіти в Україні покладається на  центральний орган державної виконавчої влади, що забезпечує формування, реалізацію державну політику у сфері освіти, а також центральні органи виконавчої влади, яким підпорядковано заклади освіти, місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.

 

ІІ. Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти і його внесок у справу визначення, формування та реалізації державної політики в галузі освіти на законодавчому рівні

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти – орган Верховної Ради України, який утворюється з числа народних депутатів України для здійснення законопроектної роботи, підготовки, попереднього розгляду питань, віднесених до повноважень Верховної Ради України, та виконання контрольних функцій у таких сферах відання:

-        освіти;

-        науки, науково-технічної діяльності;

-        правового статусу та соціального захисту педагогічних, наукових і науково-педагогічних працівників;

-        інноваційної діяльності, розвитку високих технологій; інтелектуальної власності;

-        організації підготовки висновків щодо наукового рівня загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку та охорони дозвілля, затвердження яких віднесено до повноважень ВРУ.

Правовою базою діяльності Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти є Регламент Верховної Ради України, закони України «Про комітети Верховної Ради України», «Про статус народного депутата України».

Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти відповідальний перед Верховною Радою України і підзвітний їй.

Персональний склад Комітету формується Верховною Радою України нового скликання шляхом обрання більшістю голосів народних депутатів України від її конституційного складу голови, першого заступника, заступника голови, секретаря та членів Комітету. 

Для забезпечення основних напрямів своєї діяльності Комітет створює із свого складу підкомітети не менш як трьох членів Комітету.

У складі Комітету функціонують підкомітети з питань базової, фахової освіти, з питань науки, інтелектуальної власності та інноваційної діяльності, гуманітарної освіти, науки та інформатизації. Члени Комітету можуть входити до складу кількох підкомітетів. Очолює підкомітет голова підкомітету, обраний на засіданні Комітету з питань науки і освіти.

 Відповідно до чинного законодавства Комітет здійснює наступні функції:

1) законопроектну – розробка проектів законів, інших актів Верховної Ради України; попередній розгляд та підготовка висновків і пропозицій щодо законопроектів; доопрацювання законопроектів за наслідками розгляду їх у першому та наступних читаннях; узагальнення зауважень та пропозицій, що надійшли до законопроектів;

2) організаційну – проведення збору та аналізу інформації з питань, що належать до повноважень Комітету, організація слухань із цих питань; підготовка питань на розгляд Верховної Ради України відповідно до предметів їх відання; участь у формуванні порядку денного пленарних засідань Верховної Ради України; розгляд звернень, що надійшли до комітету тощо;

3) контрольну – аналіз практики застосування законодавчих актів діяльності державних органів, їх посадових осіб з питань віднесених до предметів відання Комітету, підготовка та подання відповідних висновків та рекомендацій на розгляд Верховної Ради України; контроль за виконанням Державного бюджету України в частині що віднесена до предметів його відання, для доцільності, економності та ефективності використання державних коштів; організація та підготовка за дорученням Верховної Ради України парламентських слухань та слухань у Комітеті; взаємодія з Рахунковою палатою України, з Уповноваженим ВРУ з прав людини; направлення матеріалів для відповідного реагування в межах, установлених законом, органам Верховної Ради України, державним органам, їх посадовим особам.

Основними формами роботи Комітету є засідання, слухання в Комітеті. Засідання Комітету можуть бути відкритими або закритими, виїзними чи спільними з іншими комітетами.

Для здійснення організаційно-інформаційного, консультативно-правового, методичного забезпечення діяльності к-ту, організації проведення засідань Комітету, слухань у Комітеті, роботи підкомітетів та діяльності членів Комітету, що пов`язана з вирішенням питань, віднесених до предметів відання Комітету функціонує секретаріат Комітету з питань науки і освіти, який є структурним підрозділом Апарату Верховної Ради України і підпорядковується Комітету і Керівнику Апарату Верховної Ради України [5, 6].

В усі часи функціонування Верховної Ради України (1991 – по ц.ч., в усіх семи скликаннях) функціонував і функціонує Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти. У Верховній Раді України 12-го (І) та 13 (ІІ) скликань – постійна комісія Верховної Ради України з питань народної освіти і науки у зв`язку з прийняттям Конституції України (26.06.1996 р.), відповідно до статті 89 Основного закону держави Постановою Верховної Ради України «Про перейменування постійних комісій Верховної Ради України у комітети» з 5 травня 1997 року зазначена комісія діє як Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти.

До складу постійної комісії Верховної Ради України І скликання (1990–1994 рр.) входило 16 н/д, комісію очолювали: Юхновський І. Р.; Кислий П. С. До складу комітетів з питань науки і освіти ІІ-VI скликань:

ІІ скликання (1994–1998 рр.) входило 19 н/д, очолював Комітет Сторіжко В. Ю.;

ІІІ скликання (1998–2002 рр.), відповідно 15 н/д, Семиноженко В. П., Філіпчук Г. Г., Юхновський І. Р.;

IV скликання (20022006 рр.), 11 н/д, Ніколаєнко С. М.;

V скликання (2006 р.2007 рр.), 13 н/д, Самойлик К. С.;

VI скликання (20072012 рр.), 11 н/д, Полохало В. І., 12 н/д,            Луцький М. Г.

VII скликання (20122014 рр.), 8 н/д, Гриневич Л. М.

Постійна комісія з питань народної освіти і науки, Комітети Верховної Ради України з питань науки і освіти І – VI скликань зробили значний внесок у розробку та закріплення на законодавчому рівні національної державної освітньої політики.

У 1991 р. ухвалено Закон Української РСР «Про освіту» та Закон України «Про наукову та науково-технічну діяльність», у яких чітко окреслено право України на формування власної, незалежної від центру політики в галузі освіти і науки.

З метою визначення стратегічних напрямів на шляху формування власної освітньої політики у 1995 році проведено перші парламентські слухання про стан освіти в Україні. Зазначені парламентські слухання сприяли активізації роботи по підготовці законодавчої бази національної системи освіти.

У 1996 р. прийнято Конституцію України, зокрема статтю 53 та внесено зміни і доповнення до Закону Української РСР «Про освіту». На їх виконання у 1996 р. Постановою Верховної Ради України затверджено Програму діяльності Кабінету Міністрів України. Серед іншого в ній визначалися стратегічні завдання розвитку галузі, прискорення її системного реформування, розроблення необхідного законодавства і т. ін.

У період з 1998 по 2002 рр. було ухвалено закони, які регламентують відносини у підсистемах вітчизняної освіти, зокрема закони України:

– «Про професійно-технічну освіту» (1998 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи професійно-технічної освіти, створення умов для професійної самореалізації особистості та забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих робітниках. Завданням цього Закону є регулювання суспільних відносин в галузі професійно-технічної освіти з метою: забезпечення громадянам України на законних підставах, права на здобуття професійно-технічної освіти відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей, перепідготовку та підвищення кваліфікації, задоволення в реалізації державної політики зайнятості населення; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку установ професійно-технічної освіти та професійно-технічних навчальних закладів різних форм власності та підпорядкування;

– «Про загальну середню освіту» (1999 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи загальної середньої освіти, що сприяє вільному розвитку людської особистості, формує цінності правового демократичного суспільства в Україні. Основними завданнями законодавства України про загальну середню освіту є: забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти; забезпечення необхідних умов функціонування і розвитку загальної середньої освіти; забезпечення нормативно-правової бази щодо обов`язковості повної загальної середньої освіти; визначення структури та змісту загальної середньої освіти; визначення органів управління системою загальної середньої освіти; визначення прав і обов`язків учасників навчально-виховного процесу, встановлення відповідальності за порушення законодавства про загальну середню освіту;

– «Про позашкільну освіту» (2000 р.) – закон визначає державну політику у сфері позашкільної освіти, її правові, соціально-економічні, організаційні, освітні та виховні засади. Завданнями цього Закону є: забезпечення прав громадян на здобуття позашкільної освіти; створення нормативно-правової бази для подальшого розвитку позашкільної освіти; встановлення правових засад діяльності позашкільних навчальних закладів; визначення основних напрямів, змісту і форм навчально-виховного процесу в позашкільних навчальних закладах; 

– «Про дошкільну освіту» (2001 р.) – закон визначає правові, організаційні та фінансові засади функціонування і розвитку системи дошкільної освіти, яка забезпечує розвиток, виховання і навчання дитини , ґрунтується на поєднанні сімейного та суспільного виховання, досягненнях вітчизняної науки,надбаннях світового педагогічного досвіду, сприяє формуванню цінностей демократичного правового суспільства в Україні;

– «Про вищу освіту» (2002 р.) – закон спрямований на врегулювання суспільних відносин у галузі навчання, виховання, професійної підготовки громадян України. Він встановлює правові,організаційні, фінансові та інші засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства і держави у кваліфікованих фахівцях.

Таким чином, протягом порівняно короткого часу Україна стала чи не єдиною країною на теренах СНД, у якій практично було завершено формування законодавчої бази освіти. Разом із тим дієвих механізмів упровадження цієї бази не було. Постало питання щодо активізації роботи по підготовці необхідної нормативно-правової бази, спрямованої на виконання законодавства про освіту.

1 липня 2014 року Верховною Радою України сьомого скликання ухвалено нову редакцію Закону України «Про вищу освіту», який враховує сучасні вимоги економіки України, входження національної вищої освіти до Європейського простору вищої освіти та перехід системи вищої освіти до впровадження Національної рамки кваліфікацій.

Проект Закону передбачає забезпечення якіснішого стану правового регулювання відносин у галузі вищої освіти. Зміни торкнулися практично всіх статей.

Прийняття законопроекту сприятиме реалізації вперше в Україні єдиного освітнього простору, без якого неможливо ставити питання про визнання в світі українських дипломів, продовження навчання студентів, аспірантів у зарубіжних університетах.

В основі змін такі два підходи:

1.     реформування системи вищої освіти відповідно до умов соціально орієнтованої економіки;

2.     адаптація до Європейського простору вищої освіти.

Зокрема, у Законі більш точно визначена сфера  його дії, зазначено, що «Права вищого навчального закладу, передбачені цим Законом, що визначають його автономію, не можуть бути обмежені іншими законами» (стаття 2). Розширення автономії вищих навчальних закладів визначено як головну засаду державної політики у сфері вищої освіти. Передбачено інституційні, академічні та фінансові засади автономії вищих навчальних закладів.

Управління у сфері вищої освіти концентрується за центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки. Звужено систему органів виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні вищі навчальні заклади (такими визначено Генеральну прокуратуру України, Службу безпеки України, Службу зовнішньої розвідки України, Адміністрацію Державної прикордонної служби України, інші центральні органи виконавчої влади, що мають у підпорядкуванні мистецькі вищі навчальні заклади та вищі військові навчальні заклади (вищі навчальні заклади з особливими умовами навчання).

Демократизується управління вищими навчальними закладами.

Структура вищої освіти адаптована до Європейського простору вищої освіти, що закладає умови для полегшення визнання дипломів, академічної та професійної мобільності, реалізації можливості освіти впродовж життя. Передбачено освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти – молодший спеціаліст, бакалавр, магістр, а також вводяться освітньо-науковий рівень доктора філософії і науковий рівень доктора наук.

Напрями підготовки, за якими здійснюється підготовка бакалаврів замінено на спеціальності, які є складовими галузей освіти.

Збільшено строк навчання за освітньо-кваліфікаційним рівнем магістра до півтора-двох років, а в аспірантурі за освітньо-науковим рівнем доктора філософії з трьох до чотирьох років. Встановлено строк навчання в докторантурі за науковим рівнем доктора наук – три роки. У законопроекті знято обмеження щодо форм навчання за освітньо-науковою програмою доктора філософії і науковою програмою доктора наук.

Змінено назву вченого звання «старший науковий співробітник» на «старший дослідник».

У зв’язку з передачею повноважень Вищої атестаційної комісії України до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки, внесено зміни до структури законопроекту.

Зокрема, виключено Розділ ІХ «Підготовка наукових і науково-педагогічних працівників» та статтю 19 «Повноваження Вищої атестаційної комісії України» чинного Закону.

Статтю 59 «Наукові ступені і вчені звання» розділу ІХ викладено у новій редакції як статтю 8 «Кваліфікації, наукові ступені» розділу ІІ «Освітньо-кваліфікаційні, освітньо-науковий, науковий рівні вищої освіти. Документи про вищу освіту» і як статтю 49 «Вчені звання наукових і науково-педагогічних працівників» розділу ІХ «Суб’єкти навчального процесу». Присвоєння вчених звань старшого дослідника, доцента і професора віднесено до повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Зміст статті 60 «Спеціалізовані вчені ради» розділу ІХ викладено у новій редакції в переліку повноважень центрального органу виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки (стаття 17).

Законодавчі норми післядипломної освіти викладено у статті 10 і передбачають здійснення такої освіти академіями, інститутами післядипломної освіти, структурними підрозділами вищих навчальних закладів, а також відповідними підрозділами наукових і навчально-наукових установ та підприємств з видачею відповідного документу, зразок якого, так само, як і положення про післядипломну освіту, затверджується Кабінетом Міністрів України.

Перепідготовку, що є нормою чинного Закону, віднесено до здобуття вищої освіти на основі певного освітньо-кваліфікаційного рівня і передбачено у частині дев’ятій статті 6 законопроекту.

Змінено підходи до типів вищих навчальних закладів (стаття 23) та створення філій і навчально-консультаційних центрів (представництв) (стаття 28), що є важливим для оптимізації мережі вищих навчальних закладів на підставі узагальнених чинників потенціалу вищих навчальних закладів як умови їх розвитку та підвищення якості підготовки кадрів і результативності наукових досліджень. Інститут, відповідно до міжнародних норм, визначено як структурний підрозділ вищого навчального закладу.

Визначено типи вищих навчальних закладів – університет, академія, коледж, професійний коледж – та необхідні умови їх функціонування, а також вимоги щодо реалізації освітньо-професійних програм різних рівнів.

Визначено особливості військових вищих навчальних закладів (вищих навчальних закладів з особливими умовами навчання), а також статус дослідницьких університетів як лідерів вищої освіти (стаття 24).

Унормовано питання стандартів вищої освіти. Ліквідовано громіздку схему – державні стандарти, галузеві стандарти, стандарти вищого навчального закладу. У законопроекті передбачено, що до стандартів вищої освіти входять: освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми, засоби діагностики якості освіти.

Перелік спеціальностей за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, магістра та освітньо-науковим, науковим рівнями доктора філософії, доктора наук передбачено затверджувати Міністерством освіти і науки України, а не Кабінетом Міністрів України, що дозволить оперативніше реагувати на потреби галузей економіки.

Визначено принципи роботи органів студентського самоврядування (стаття 37).

Новим розділом «Доступ до вищої освіти. Відрахування, переривання навчання, поновлення і переведення осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах» (розділ VII) законодавчо врегульовано зовнішнє незалежне оцінювання знань та умінь осіб, які бажають здобувати вищу освіту на основі повної загальної середньої освіти, та встановлено порядок його проведення. Визначено, що прийом до вищих навчальних закладів здійснюється за результатами зовнішнього незалежного оцінювання з урахуванням середнього бала державного документа про повну загальну середню освіту та бала вищого навчального закладу.

Законодавчо визначено основні засади практичної підготовки.  Зокрема, статтею 46 «Практична підготовка осіб, які навчаються» передбачено безоплатне проходження особами, які навчаються у вищих навчальних закладах, практик на підприємствах в установах та організаціях, незалежно від їх форми власності відповідно до положення, що затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сфері освіти і науки.

Унормовано питання робочого часу педагогічних і науково-педагогічних працівників, що визначається як скорочена тривалість – 36 годин на тиждень (стаття 51). Крім того, передбачено переведення системи оплати праці педагогічних працівників професійних коледжів з погодинної (шкільної) на оплату відповідно до посад, кількість яких встановлюється за нормативами.

Закріплено норму, відповідно до якої розмір академічної, соціальної стипендії студента не може бути менше прожиткового мінімуму з розрахунку на одну особу на місяць (стаття 56). Крім цього,  установлено, що розмір плати за навчання для осіб, які навчаються на платній основі, не може змінюватися протягом строку укладеного договору (стаття 67).

Посилено інноваційну складову діяльності вищого навчального закладу та визначено організаційно-правові форми впровадження інновацій (статті 60, 61, 62).

Внесено зміни щодо фінансової самостійності, правового режиму майна вищих навчальних закладів та користування земельними ділянками.

Надано право вищим навчальним закладам, що мають статус національних, разом з державним видавати власні документи про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційними рівнями бакалавра, магістра.

Крім того, у проекті Закону визначається статус спілки ректорів (директорів) вищих навчальних закладів України, регіональних рад ректорів (директорів) вищих навчальних закладів, асоціацій вищих навчальних закладів, незалежних установ, які контролюють якість освіти, Національної рамки кваліфікацій (стаття 16), базових вищих навчальних закладів та кафедр (стаття 54), які раніше законодавчо не врегульовувалися [7].

З ініціативи Комітету Верховної Ради України розпочато роботу над новою редакцією базового Закону України «Про освіту». На базі Комітету створено і успішно працює робоча група, до складу якої увійшли народні депутати України, представники центральних органів виконавчої влади, Національної академії педагогічних наук України та інші науковці, громадських освітянських організацій, педагогічні та науково-педагогічні працівники-практики тощо. Робочою групою визначено, що метою освітньої реформи повинно стати:

– створення сучасної конкурентоздатної системи освіти, яка забезпечить всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, її задатків і нахилів, розумових і фізичних здібностей, засвоєння особою суспільних цінностей та виховання високих моральних якостей;

– формування громадян, здатних і готових до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого і культурного потенціалу Українського народу;

– забезпечення сталого розвитку людини, суспільства, держави, підготовку кваліфікованих фахівців для всіх сфер суспільного життя.

Основними завданнями реформи визначено:

1) забезпечення конституційного права громадян на якісну освіту на всіх рівнях; створення умов для освіти особи упродовж життя;

2) консолідація регіонів України в одному суспільстві на підставі спільних цінностей;

3) забезпечення високої якості освіти на основі об’єктивного моніторингу результатів освітньої діяльності і справедливої конкуренції в системі освіти;

4) створення належного зв’язку між ринком праці та системою професійної (професійно-технічної) та вищої освіти.

Протягом останніх дванадцяти років за ініціативою Комітету з питань науки і освіти Верховною Радою України було проведено:

– парламентські слухання:

«Про виконання законодавства щодо розвитку загальної середньої освіти» (16.10.2002 р.):

«Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні» (13.05.2004 р.):

«Про запровадження 12-річної загальної середньої освіти: проблеми та шляхи їх подолання» (09.06.2010 р.);

«Освіта в сільській місцевості: кризові тенденції та шляхи їх подолання» (14.03.2012 р.);

«Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення» (16.04.2013 р.);

«Освіта, охорона здоров’я та соціальне забезпечення дітей з порушеннями психофізичного розвитку: проблеми та шляхи їх вирішення» (04.06.2014 р.) (довідково: за результатами парламентських слухань Верховною Радою України сьомого скликання не вдалося ухвалити проект Постанови Верховної Ради України «Про ухвалення Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Освіта, охорона здоров’я та соціальне забезпечення дітей з порушеннями психофізичного розвитку: проблеми та шляхи їх вирішення» (реєстр. № 5028 від 04.09.2014 р., н/д Гриневич Л. М. та інші народні депутати України – члени Комітету з питань науки і освіти);

«Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково-технічної сфери держави» (02.04.2014 р.).

– Дні Уряду України:

«Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні» (21.06.2001 р.);

«Про стан і перспективи розвитку професійно-технічної освіти в Україні» (11.03.2003 р.);

«Про дотримання вимог Конституції України та законів України щодо здобуття якісної освіти в сільській місцевості» (10.01.2006 р.);

«Про стан і перспективи розвитку загальної середньої освіти в Україні» (09.01.2007 р.).

За рекомендаціями парламентських слухань та за результатами Днів Уряду України ухвалено закони та постанови Верховної Ради України:

 Закон України «Про реструктуризацію заборгованості з виплат, передбачених статтею 57 Закону України «Про освіту» педагогічним, науково-педагогічним та іншим категоріям працівників навчальних закладів» (09.09.2004 р.);

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо збереження дитячих позашкільних навчальних закладів» (05.04.2007 р.);

Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої та дошкільної освіти щодо організації навчально-виховного процесу» (06.07.2010 р.) (запровадження 11-річного терміну здобуття повної загальної середньої освіти, запровадження обов’язкової дошкільної освіти дітей п’ятирічного віку);

Закон України «Про внесення змін до статті 18 Закону України «Про загальну середню освіту щодо запобігання дискримінації при вступі до початкової школи» (06.09.2011 р.) (заборона перевіряти рівень знань під час зарахування дітей до загальноосвітнього навчального закладу, крім гімназій, ліцеїв, колегіумів, спеціалізованих шкіл інтернатів);

Закон України «Про внесення змін до Бюджетного Кодексу України» щодо включення видатків на деякі загальноосвітні навчальні заклади до відповідних бюджетів Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів (04.07.2013 р.) (внесення змін до статті 90 Бюджетного Кодексу України щодо включення ліцеїв-інтернатів, гімназій-інтернатів, колегіумів-інтернатів до переліку закладів загальної середньої освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації, і забезпечуються за рахунок видатків, що здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів);

Закон України «Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання» (05.06.2014 р.) (внесення змін до законів України «Про дошкільну освіту», «Про загальну середню освіту» в частині можливого створення спеціальних та інклюзивних груп для виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами в системі дошкільної освіти, а також забезпечення дітей з особливими потребами, які навчаються у спеціальних та інклюзивних загальноосвітніх навчальних закладів безоплатним гарячим харчуванням впродовж усього періоду навчання у загальноосвітньому навчальному закладі);

Постанова Верховної Ради України «Про встановлення щорічної Премії Верховної Ради України педагогічним працівникам загальноосвітніх, професійно-технічних, дошкільних та позашкільних навчальних закладів» (14.09.2006 р.);

Постанова Верховної Ради України «Про впровадження мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів у сільській місцевості»     (19.12.2008 р.);

Постанова Верховної Ради України «Про схвалення Рекомендацій парламентських слухань на тему: «Доступність та якість загальної середньої освіти: стан і шляхи поліпшення» (05.06.2014 р.);

Постанова Верховної Ради України «Про встановлення мораторію на закриття загальноосвітніх навчальних закладів державної і комунальної форм власності» (18.06.2014 р.).

Отже, за роки незалежності Україна зробила істотні кроки на шляху формування, вдосконалення та реалізації державної політики в галузі освіти. Її формування розпочато ще до проголошення Української незалежної держави.

За роки незалежності сформовано основне законодавче поле становлення та розвитку системи освіти, розроблено її нормативно-правову базу з урахуванням власного досвіду та світовими тенденціями.

 

ІІІ. Аналіз досягнень і втрат у процесі модернізації освіти

Автори Національної доповіді про стан і перспективи розвитку освіти в Україні (До 20-річчя незалежності України) визначають наступні найважливіші досягнення  і втрати на шляху формування та реалізації державної політики в галузі освіти:

Досягнення:

1. Розроблення нової методології розвитку української освіти (цілі та цінності демократичного суспільства, особистісного розвитку, спрямованість до європейського освітнього простору тощо).

2. Створення каркаса нового законодавства і нормативного поля функціонування освіти.

3. Визначення засад рівного доступу всіх громадян до якісної освіти всіх рівнів як магістральний напрям її розвитку.

4. Докорінне (або часткове) оновлення змісту освіти; запровадження механізму державних стандартів як важеля збереження єдиного освітнього простору та управління якістю освіти в країні.

5. Перехід до варіативної освіти, створення варіативних програм, підручників і навчальних посібників.

6. Використання нових форм і технологій контролю оцінювання навчальних досягнень учнів, студентів; запровадження зовнішнього незалежного оцінювання та врахування його результатів при вступі до вищих навчальних закладів.

7. Впровадження нової методики , удосконалення атестації педагогічних і науково-педагогічних кадрів та державної акредитації навчальних закладів.

8. Поширення нових технологій (ІКТ, компетентнісна освіта, дистанційна освіта, інтерактивні методики тощо).

9. Рух до багатоканального фінансування галузі.

10. Створення національної педагогічної преси.

11. Розвиток професійних об’єднань, товариств, громадських організацій у центі та регіонах, що сприяло розвитку державно-громадського управління.

Основні втрати:

1. Фактичне усунення центральних і регіональних органів влади від нагальних освітніх потреб, підміна системної науково обґрунтованої ідеології ситуативною політизацією освіти, слабкий вплив на освітній стан наукової, культурної спільноти, що негативно відбилося на культурному та освітньому рівні суспільства, зумовило втрату освітою своєї консолідуючої, культурно-творчої місії в українському суспільстві.

2. Згортання мережі дошкільних навчальних закладів унаслідок фактичного усунення влади від розв’язання проблем дошкілля, невміння прогнозувати демографічну ситуацію і потреби розвитку освіти в регіонах, відсутність правових засад щодо статусу землі та будівель, що зумовило неготовність до останнього часу забезпечити системну дошкільну освіту, зокрема перед шкільної для дітей старшого дошкільного віку.

Довідково:

* Кількість дошкільних навчальних закладів станом на 1 вересня 1990 року становила 24 тис. 500, у них навчалося 2 млн. 428 дітей дошкільного віку.

* За даними Державної служби статистики України, станом на 1 січня 2014 року мережа дошкільних навчальних закладів становила 16 тис. 680 з контингентом 1 млн. 470 тис. 817 дітей.

       * Динаміка народжуваності в Україні (1991-2013 роки) (тис. осіб)

1991

1995

2000

2001

2002

2003

2007

2008

2009

2010

2011

2012

2013

630,8

492,9

385,1

376,5

390,7

460,3

472,6

510,6

512,5

497,7

502,6

520,7

503,4

3. Неповне забезпечення рівного доступу всіх громадян до якісної загальної середньої освіти, зокрема в сільській місцевості. Не завжди виправдане скорочення мережі загальноосвітніх навчальних закладів, розташованих у сільській місцевості.

Довідково:

* Мережа денних загальноосвітніх навчальних закладів має тенденцію до скорочення: 2007 р. – кількість шкіл у містах становила – 6 тис. 352, у сільській місцевості – 14 тис. 055, усього по Україні – 20 тис. 447; 2014 р. – місто – 6 тис. 075, село – 12 тис. 027. Тобто за шість років кількість шкіл зменшилась: на селі – на 2 тис. 028 одиниць; у місті – на 277; всього по Україні -  на 2 тис. 345 одиниць).

* Малокомплектність та мала середня наповнюваність як самих загальноосвітніх навчальних закладів (220 учнів у 2010 р., 327 – у 1990 р) так і класів (18,5 – у 2010 р., 226 – 2001 р.), замале співвідношення учні/учитель (8,3 у 2010 р., 13,3  у 1990 р.).

Нині 679 шкіл І ступеня (32 % їх загальної кількості) мають до 10 учнів, близько 1,3 шкіл І-ІІ ступенів – до 40 учнів. Загалом частка малокомплектних шкіл становить майже п’яту частину, а вартість навчання одного учня в низ у 3-4 рази більше, ніж у звичайній них [1, с. 37].

*   Забезпечення реалізації програми «Шкільний автобус»: станом на 1 вересня 2013 у сільській місцевості понад 276 тис. учнів проживає за межею пішохідної доступності і потребує підвезення, проте забезпеченість транспортом становить лише 67,4 % від потреби.

* Технічний стан будівель загальноосвітніх навчальних закладів на селі викликає занепокоєння, значна частина шкільних будівель фізично і морально застаріла. В аварійному стані перебувають близько 600 загальноосвітніх навчальних закладів. Капітального ремонту потребують понад 2,5 тисяч навчальних закладів. Вимагають оновлення меблі, навчальне устаткування кабінетів. Переважна більшість шкіл не мають спортивних залів. Низьким залишається відсоток шкіл з необхідним технічним обладнанням. Зокрема, кожне п`яте шкільне приміщення на селі не має центрального водяного опалення, понад третину – не забезпечені водогоном. У 21 області України більше половини шкіл не мають каналізації.

3. Дотепер не визначено місця професійно-технічних навчальних закладів і технікумів у нових ринкових умовах, інноваційній економіці.

4. Унаслідок слабкого контролю в центрі та на місцях процесу розвитку мережі вищих навчальних закладів різного рівня виникли ризики здобуття молоддю неякісної освіти, погіршився імідж української вищої школи за кордоном. Задавненість і масштабність проблеми спричиняють велике соціально-педагогічне й економічне напруження щодо її розв’язання в сучасних умовах, унеможливлюють корупцію і хабарництво.

5.  Перехід до наступних етапів модернізації системи освіти без належного моніторингу якості попереднього стану призвів до системної безвідповідальності за їхні результати, загальмував розвиток економіки освіти, інноваційний рух до її нової якості тощо.

6. Педагогічна освіта стала аутсайдером вищої школи, її стратегія – наздогнати, а не випередити. Школа перестала бути реальним замовником змісту і результатів підготовки майбутнього вчителя. Навіть у педагогічних університетах професія вчителя перетворилася лише на одну з-поміж інших. Учитель не виховується як суб’єкт сучасних цінностей.

Загалом українська освіта фактично не стала загальнонаціональним пріоритетом [1, c. 11–13].

Причинами такого стану є:

розвиток української освіти впродовж розбудови державної політики відбувається в умовах суперечливих внутрішніх впливів політичних, економічних, культурних і власне освітянських чинників.

Головними з них є:

-        політична нестабільність, часті зміни владних команд, невизначеність орієнтирів щодо ідеологічної консолідації суспільства;

-        руйнівні соціальні ефекти освіти (корупція, політизація управління, нерівність розвитку регіонів і як наслідок нерівність в отримання якісної освіти), які спричиняють соціальну диференціацію і стратифікацію суспільства, а їх прояви народжують агресію молоді, девальвацію моральних та інтелектуальних цінностей;

-        відсутність моніторингу якості проведення реформ, низький рівень участі громадськості у реформуванні освіти, управлінні нею, оцінюванні якості;

-        тривала економічна й екологічна криза;

-        демографічні зміни (зниження народжуваності, міграція, збільшення кількості знелюднілих населених пунктів);

-        криза сім`ї як соціального інституту, що зумовила дефіцит відповідального батьківства, конфлікт між поколінням дорослих і дітей, молоді;

-        певна неузгодженість законів прямої дії, їх функціональна неповнота:

-        не сформованість моніторингу виконання законів і нормативів розвитку освіти;

-        вибуховий розвиток масової інформації і комунікації (Інтернету), які народжують свій суперечливий вплив на дітей та молодь;

-        майже нерегульований державою і місцевою владою розвиток мережі освітянських закладів зумовив занепад одних півнів освіти (наприклад, дошкільної, професійно-технічної, післядипломної) і не забезпечення інших (наприклад, стрімке зростання як державного, так і недержавного секторів вищих навчальних закладів ІІІ і ІV рівнів акредитації);

-        розбалансування кількісних і якісних показників професійно-технічної і вищої освіти із потребами економіки, ринку праці;

-        розрив у часі і змісті модернізацій них процесів у загальній середній і вищій освіті зумовив непідготовленість педагогічних, науково-педагогічних працівників і управлінських кадрів до вчасного і адекватного реагування на інновації;

-        низький соціальний і матеріальний статус педагогічних та науково-педагогічних працівників.

 

ІV. Проблемні питання в сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти

Позашкільна освіта:

  1. Вдосконалення механізму фінансування системи позашкільної освіти шляхом внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо врахування видатків з місцевих бюджетів на позашкільну освіту при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів (довідково: після прийняття Бюджетного кодексу України у 2001 році гостро постала проблема фінансування позашкільних навчальних закладів).

Видатки на утримання позашкільних навчальних закладів здійснюються за рахунок частини доходів місцевих бюджетів, які не враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів (стаття 91). Розподіл видатків здійснюється органами місцевого самоврядування самостійно, виходячи з обсягів зазначених вище доходів та власних пріоритетів у їх розподілі. Такий стан не забезпечує стабільності функціонування позашкільних навчальних закладів (розвиток навчальної, матеріально-технічної бази) і потребує постійного коригування. Комітет з питань науки і освіти протягом останніх десяти років ініціює внесення зазначених змін. Міністерство фінансів України не підтримує пропозиції Комітету.

На жаль, Верховною Радою України сьомого скликання не розглянуто проект Закону України про внесення змін до Глави 14 Бюджетного кодексу України (щодо фінансування позашкільної освіти) (реєстр. № 2490 від 25.12.2012 р., автори н/д Канівець О. Л., Павлов К. Ю.). Зазначений проект Закону був підтриманий Комітетом Верховної Ради України з питань науки і освіти, але не внесений на розгляд Верховної Ради України головним Комітетом – Комітетом з питань бюджету. 

  2. Подальша робота по вдосконаленню нормативно-правової бази:

-   внести зміни до Положення про типи позашкільних навчальних закладів в частині чіткого визначення відповідної категорійності позашкільних навчальних закладів – за місцем розташування, за кількістю дітей, за напрямами і профільністю тощо;

-   привести Типове положення про атестацію педагогічних працівників до вимог чинного законодавства з урахуванням специфіки роботи навчальних закладів Міністерства культури України;

-   внести зміни до діючих нормативно-правових актів щодо:

-   реалізації права педагогічних працівників позашкільних навчальних закладів (методистів) на пенсію за вислугу років;

-   визначення нормативу фінансування позашкільних навчальних закладів з розрахунку на одного учня, а не на душу населення;

-   встановлення розміру плати за навчання у державних школах естетичного виховання дітей, визначивши верхню межу оплати від мінімальної заробітної плати та встановити пільгові категорії учнів;

-   поновлення обрахунку стажу роботи, що дає право на встановлення надбавки за вислугу років, педагогічним працівникам, які раніше працювали в творчих колективах та посадах артистів оркестру, балету, хормейстерів, балетмейстерів та зараховувати до стажу час навчання на стаціонарі в мистецьких навчальних закладах;

-   удосконалення організації діяльності благодійних фондів у позашкільних навчальних закладах, зокрема удосконалення порядку розподілу товарів, отриманих як благодійна допомого, та контролю за цільовим розподілом благодійної допомоги у вигляді наданих послуг або виконаних робіт.

 

Дошкільна освіта:

   У зв`язку з прийняттям Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів з питань загальної середньої освіти щодо організації навчально-виховного процесу» в частині запровадження обов`язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку вкрай необхідно забезпечити:

-   розвиток мережі дошкільних навчальних закладів всіх типів і форм власності, особливо у сільській місцевості, шляхом будівництва нових дошкільних закладів, відновлення діяльності закритих і відомчих, реорганізації дитячих садків загального типу відповідно до потреб населення (довідково:за інформацією Міністерства освіти і науки України станом на 01.09.2014 року різними формами дошкільної освіти (соціально-педагогічний патронат, групи короткотривалого перебування при загальноосвітніх та позашкільних закладах тощо) охоплено 100 % дітей п’ятирічного віку та 94,2 % дітей від 3 до 6(7) років) [8];

-   організацію роботи щодо здійснення обліку дітей дошкільного віку та виділення коштів для запровадження альтернативних форм здобуття дошкільної освіти;

-   удосконалення нормативно-правового забезпечення функціонування об’єднання «школа – дитячий садок»;

-   впровадження  у систему дошкільної освіти соціально-педагогічного патронату, що дозволить охопити дошкільним вихованням дітей, які за станом здоров’я не можуть відвідувати дошкільні заклади;

-   відкриття спеціальних груп у дошкільних закладах загального розвитку, передбачити створення умов для перебування з однолітками та здобуття дошкільної освіти та ранньої соціальної допомоги дітям дітьми з вадами фізичного та (або) розумового розвитку; 

-   розроблення державного єдиного фінансового нормативу утримання однієї дитини у дошкільному навчальному закладі відповідно до типу закладу, що дозволить планувати видатки на дошкільну освіту, відхід від принципу фінансування дошкільної освіти від досягнутого, безоплатне утримання у дошкільному закладі дітей, що належать до соціально незахищених категорій;

-   забезпечення дошкільних закладів сучасними меблями, спортивним обладнанням, іграшками, іншими засобами навчання і виховання для створення комфортних та безпечних умов перебування дітей у дошкільних закладах;

-   розроблення програми державного фінансування видання навчальної і методичної літератури для дошкільних навчальних закладів;

-   посилення соціального захисту працівників дошкільної освіти, а саме: прирівняти їх у статусі до педагогічних працівників інших освітніх ланок;

-   забезпечення наступності в реалізації завдань духовного, патріотичного, трудового виховання між дошкільною і початковою ланками освіти.

З ухваленням та введенням в дію Закону України «Про внесення змін до деяких законів України про освіту щодо організації інклюзивного навчання» (05.06.2014 р.) (щодо можливого створення спеціальних та інклюзивних груп для виховання і навчання дітей з особливими освітніми потребами в системі дошкільної освіти) та ухвалення Державної цільової програми «національний план дій з реалізації Конвенції про права інвалідів» на період до 2020 року постають важливі питання щодо створення належних умов для дітей з особливими освітніми потребами, отримання ними якісної дошкільної освіти в інклюзивному середовищі. Для цього вкрай необхідно оперативно вдосконалювати та створювати нову нормативно-правову базу.

З метою розширення доступу до дошкільної та загальної середньої освіти на законодавчому рівні потрібно вносити зміни до чинного законодавства в частині застосування до всіх загальноосвітніх та дошкільних навчальних закладів, незалежно від організаційно-правових норм, форм власності та джерел фінансування єдиних підходів до формування тарифів на комунальні послуги. На жаль Верховною Радою України не було розглянуто проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів  України з питань освіти (щодо розширення доступу до загальноосвітньої та дошкільної освіти) (реєстр. № 4888 від 15.05.2014 року, н/д Гриневич Л. М), який вирішував зазначені питання.

 

Загальна середня освіта:

1. Призупинення тенденції безпідставного закриття загальноосвітніх навчальних закладів, зокрема в сільській місцевості. Активізація роботи зі створення шкільних освітніх округів, опорних шкіл. Завершення роботи з розв’язанням транспортних потреб для підвезення учнів й учителів до місця навчання.

2. Покращення змісту загальної середньої освіти, розвитку видавничої справи для освітніх цілей, формування єдиних підходів до якості підручників, особливо історії, створення інформаційних технологій  і програмно-методичних комплексів, електронних програмованих засобів навчання, їх  апробації і моніторингу, підготовки вчителів до застосування їх у навчальному процесі (довідково: Міністерство освіти і науки України одним з пріоритетних завдань на 2014/2015 навчальний рік та найближчу перспективу вважає «поетапно, упродовж двох років, перейти від державного замовлення на підручники (за винятком підручників для дітей з особливими освітніми потребами, дітей-сиріт та соціально незахищених категорій населення, перекладених мовами національних меншин) до вільного вибору навчальної літератури школами і вчителями. Попередньо експертизу проектів підручників на предмет можливості їх використання здійснюватиме незалежна експертна установа. Електронні версії підручників надаються видавцями і авторами у вільний доступ. Передати придбання шкільних підручників безпосередньо загальноосвітнім навчальним закладам, передбачивши їм відповідні бюджетні кошти. За Міністерством освіти і науки України залишити право надавати навчальним програмам і підручникам гриф «Допущено Міністерством освіти і науки України» [8].

3. Поширення мережі загальноосвітніх закладів із інклюзивними та спеціальними класами для забезпечення права дітей з особливими освітніми потребами на отримання якісної освіти та їх подальшої соціалізації.

4. Подолання надмірної централізації управління освітою, повноваження і відповідальність більшою мірою делегувати регіональним органам виконавчої влади та місцевого самоврядування та загальноосвітнім навчальним закладам.

5. Внесення змін до чинного законодавства в частині спрощення процедур закупівлі в одного виконавця енергоносіїв (електро-, водо-, газо-, теплопостачання) та вивезення твердих побутових відходів, а також закупівель продуктів харчування для системи освіти.

6. Проведення реформи в системі післядипломної педагогічної освіти, перегляд існуючої системи атестації учителів системою сертифікації педагогічної діяльності в спеціальних незалежних сертифікаційних центрах. 

7. Реальне підвищення престижності педагогічної праці, виконання чинного освітянського законодавства в частині гарантій держави педагогічним, науково-педагогічним працівникам та іншим категоріям працівників навчальних закладів, зокрема окремих норм та положень статті 57 Закону України «Про освіту». Підвищення пенсійного забезпечення педагогічних працівників, а також вдосконалення пенсійного забезпечення педагогів, які вийшли на пенсію за вислугу років.

 

V. Можливі шляхи вирішення вищезазначених проблем (шляхом удосконалення чинного законодавства про освіту)

Виходячи з проведеного аналізу проблем освіти, вважаємо, що найголовнішим завдання для нового складу Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти, органів державної виконавчої влади, експертного середовища повинно стати розробка нового базового закон про освіту та на його основі закони прямої дії – про дошкільну, загальну середню, професійно-технічну, позашкільну, спеціальну освіту, освіту дорослих. Адже вищезазначені проблеми освіти, насамперед, спричинені відсутністю чітко визначеної державної політики у сфері освіти і недосконалим правовим регулюванням, зокрема, відсутністю правової визначеності.

Для проведення реформ мають бути застосовані такі основні механізми:

1)         підвищення суспільного статусу педагогів і вчених;

2)         підвищення ролі громадського управління системою освіти; де бюрократизація системи управління освітою;

3)         запровадження незалежного оцінювання результатів освітньої діяльності, кваліфікації педагогів;

4)         забезпечення академічних свобод для педагогічних та науково-педагогічних працівників;

5)         розширення автономних прав навчальних закладів;

6)         запровадження економічного стимулювання якісної освітньої діяльності; реформа системи державного фінансування освіти;

7)         приведення структури освіти у відповідність до міжнародних стандартів класифікації освіти;

8)         розробка Національної системи кваліфікацій.

Концептуальними засадами реформи в системі дошкільної освіти.

Метою дошкільної освіти має бути виховання, фізичний, інтелектуальний та психоемоційний розвиток дитини. Але дошкільна освіта на повинна виконувати завдання, які входять до освітніх програм початкової освіти.

Необхідно забезпечити доступність дошкільної освіти для кожної дитини відповідного віку, безоплатною в частині освітніх послуг (оплата цих послуг має здійснюватися за кошти місцевого або державного бюджету).

Доступність реалізується через різноманітність форм дошкільної освіти, державно-громадське партнерство, забезпечення рівності фізичних та юридичних осіб, які надають послуги з дошкільної освіти, незалежно від форм власності.

Дошкільна освіта може здобуватися в державних, комунальних, приватних навчальних закладах, шляхом надання індивідуальних освітніх послуг кваліфікованими педагогами, а також у сім’ї.

Держава забезпечує надання сім’ям,  які мають дітей дошкільного віку, методичної допомоги з питань дошкільного виховання та розвитку дитини (типові освітні програми, методичні поради тощо).

Окремі освітні програми мають бути запропоновані дітям з вадами розвитку для їхнього розвитку і адаптації,  максимального сприяння їх подальшому навчанню у звичайних навчальних закладах середньої освіти.

Слід реформувати порядок державного фінансування дошкільної освіти. Зокрема, для фінансування дошкільної освіти доцільно використати ваучерну систему (гроші йдуть за дитиною).

Концептуальні засади реформи в системі загальної середньої освіти.

Основним завданням держави є забезпечення доступної якісної загальної середньої освіти відповідно до потреб та здібностей особи. Відповідальність за здобуття освіти має покладатися  також на осіб, які її здобувають, та батьків дітей. Документ про повну загальну середню освіту видаватиметься лише за умови підтвердження результатів навчання відповідно до Державного стандарту. Дати особі право підтвердити здобуття повну загальну середню освіту в будь-який час після завершення навчання.

Доступність освіти поліпшити шляхом розширення форм здобуття середньої освіти, в т.ч. шляхом сімейної освіти, та шляхом забезпечення рівноправності навчальних закладів різних форм власності.

Необхідно збільшити тривалість початкової освіти. Разом із забезпеченням початкової освіти в умовах, максимально наближених до місця проживання дитини, це створить більш комфортні умови для здобуття дітьми середньої освіти. У зв’язку з цим можливе збільшення тривалості повної загальної середньої освіти до 12 років. Необхідно відмовитись від профільного навчання до рівня базової середньої освіти.

Запровадити профільну освіту у старшій школі з метою якісної підготовки до вищої освіти або надання якісної професійної освіти та забезпечення виходу особи на ринок праці.

Запропоновані зміни потребуватимуть реформи структури навчальних закладів. Слід сформувати мережу навчальних закладів третього рівня і передати її в управління регіонам для забезпечення доступу до них відповідно до потреб та нахилів дітей.

Досягнення нових цілей в освіті можливе за умови активної участі та зацікавленості педагогів. Підвищення соціального статусу педагога має стати провідним завданням держави і суспільства. З цією метою необхідно  провести реформу оплати  праці педагогічних працівників.  Для стимулювання змін в освіті передбачається підвищення посадових окладів педагогічних працівників, запровадження укладання обов’язкового письмового трудового договору (контракту) з усіма педагогічними працівниками за результатами незалежної сертифікації або атестації, введення  мотиваційних механізмів зацікавленості педагога в удосконаленні своєї професійної майстерності через введення надбавок за використання прогресивних методик і технологій навчання, врахування результатів незалежного оцінювання навчальних досягнень учнів та незалежного, від навчального закладу, оцінювання роботи педагога (атестації), врахування усіх видів роботи, затрат часу на підготовку до навчально-виховних занять та їх кількості у залежності від комплектності навчальних закладів, груп та класів, а також проведення педагогом індивідуальних навчальних занять, результатів   щорічного підвищення кваліфікації та сертифікації спеціальних умінь.

Для вирішення проблеми забезпечення педагогів житлом запровадити надання педагогічним працівникам компенсацій за наймання, будівництво, або придбання житла за рахунок відповідних бюджетів.

Потребує реформування і управління системою середньої освіти.  Основним органом управління загальноосвітнім навчальним закладом має стати піклувальна рада, до складу якої не можуть входити працівники і керівники школи. Піклувальна рада повинна бути наділена дуже широким спектром повноважень, аж до звільнення директора закладу освіти, педагогів, встановлення їм оплати праці тощо.

Мають бути  суттєво змінені функціональні обов’язки директора загальноосвітньої школи. Він має стати реальним освітнім менеджером, а не виконувати роль «учителя-учителів» чи «наглядача». Термін перебування людини на посаді директора загальноосвітнього навчального закладу має бути обмеженим.

Районні та міські органи управління освіти повинні займатися лише наданням сервісним послуг закладам освіти: методичних, ремонтних, постачальницьких тощо.

Обласні органи управління освітою мають здійснювати контроль за дотриманням державних вимог до надання загальної середньої освіти, визначати шляхи ліквідації виявлених недоліків та контролювати їхнє усунення.

Концептуальні засади реформи в системі позашкільної освіти.

Метою позашкільної освіти є цілеспрямований процес навчання, виховання, розвитку та соціалізації особистості в навчальних закладах різних типів , а також за допомогою  інших юридичних та фізичних осіб, які надають послуги з позашкільної освіти.

Основними завданнями позашкільної освіти є:

задоволення потреб особистості у творчій самореалізації, розвитку інтересів, здібностей та обдарувань;

поглиблення знань, формування та розвиток компетентностей;

виявлення, підтримка та розвиток обдарованих і талановитих особистостей;

міжнародна і європейська інтеграція системи освіти України; підвищення іміджу держави;

формування системи ціннісних орієнтацій; громадянська освіта;

забезпечення професійного самовизначення, підготовка до активної професійної та громадської життєдіяльності;

організація вільного часу, забезпечення змістовного дозвілля;

профілактика бездоглядності та безпритульності, а також правопорушень,;

Позашкільна освіта може здобуватися в позашкільних навчальних закладах (різних типів і підпорядкування) або в інших навчальних закладах у вільний час в різних організаційних формах. Послуги з позашкільної освіти можуть надаватися також іншими юридичними та фізичними особами, які мають відповідну ліцензію.

Позашкільна освіта в позашкільних навчальних закладах може надаватися особистості протягом життя у вигляді освітніх послуг. Позашкільна освіта може фінансуватися з Державного чи місцевих бюджетів, за кошти отримувача послуг або інших джерел, не заборонених законодавством.

Фінансування позашкільної освіти з Державного чи місцевих бюджетів допускається за акредитованими освітніми програмами. За результатами навчання за акредитованими освітніми програмами навчальні заклади видають документ, форма і зміст якого визначаються навчальним закладом.

Позашкільна освіта реалізується за різними напрямами у різноманітних формах (гуртки, творчі об’єднання, клуби, студії, курси, народні школи тощо).

Результати позашкільної освіти можуть враховуватися як результати навчання в системі середньої або професійної (професійно-технічної) освіти.

Оцінювання якості в т.ч. через відвідування закладів і програм.

В Законі слід перелічити основні групи (системи) позашкільних навчальних закладів.

Концептуальні засади забезпечення якості освіти.

Забезпечити право особи на якісну освіту через створення системи зовнішнього забезпечення якості освіти, що складатиметься з національного органу і незалежних (недержавних) агенцій із забезпечення якості освіти, залучених міжнародних організацій з оцінювання якості освіти. Зокрема, реалізувати систему забезпечення якості вищої освіти передбачену новим Законом України «Про вищу освіту».

Використовувати для прийняття рішення щодо фінансування навчальних закладів, установ, організацій, фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, родин, що надають освітні послуги, результати незалежного оцінювання якості освіти.

Запровадити прозорі та прості процедури ліцензування навчальних закладів, установ, організацій, фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності, батьків), що надає право на здійснення освітньої діяльності на основі відповідних стандартів, та акредитації освітніх програм на основі відповідних освітніх стандартів, що надає право на отримання державних документів про освіту.

Забезпечити прозорість діяльності органів державного управління та місцевого самоврядування, навчальних закладів, установ, організацій, фізичних осіб (суб’єктів підприємницької діяльності, батьків) тощо, що діють у сфері освіти (відкрита звітність, прозорість прийняття рішень тощо).

 Запровадити зовнішнє незалежне оцінювання на етапі завершення базової та повної загальної середньої освіти для всіх учнів, котрі здобували освіту,  незалежно від  форми її здобуття.. Отримання загальної середньої освіти наступного рівня буде можливе лише за умови успішного проходження ЗНО за результатами навчання на попередньому рівні. 

Результати ЗНО мають бути покладені в основу оцінки роботи вчителя та закладу освіти, визначення засобів морального та матеріального стимулювання діяльності педагогічних працівників, впливати на розмір їхньої заробітної плати.

 

Джерела:

1. Національна доповідь про стан і перспективи розвитку освіти в Україні / Нац. акад. пед. наук України : [авт. В. П. Андрущенко, І. Д. Бех, М. І. Бурда та ін.] ; за заг. ред. В. Г. Кременя. – К. : Пед. думка, 2011. – 303 с.  (До 20-річчя незалежності України).

2. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. –

№ 20, ст. 141.

3. Закон України «Про освіту» // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 21.

4. Красняков Є. В. Формування державної політики в галузі освіти України на загальнодержавному рівні / Є. В. Красняков // Вісник державної служби України. – 2010. – № 3, – С. 19–24.

5. Регламент Верховної Ради України / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К. : Парламентське вид-во, 2010. – 228 с.

6. Закон України «Про комітети Верховної Ради України». За станом на 1 лютого 2006 року. / Верховна Рада України: Офіц. вид. – К. : Парламентське вид-во, 2006. – 36 с.

7. Основні положення Основні положення проекту Закону України «Про вищу освіту» (нова редакція) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/ua/news/34752-vru-uhvalila-zakon-ukrayini-pro-vischu-osvitu – Назва з екрана.

8. Інформаційно-аналітичні матеріали до засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти «Про дотримання Законів України з питань освіти щодо організованого початку 2014/2015 навчального року та визначення основних напрямів розвитку галузі» (лист Міністерства освіти і науки України на адресу Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 28.08.2014 р.).

 


РОЗДІЛ II.

ПРОФЕСІЙНО-ТЕХНІЧНА ОСВІТА

НЕЗАЛЕЖНОЇ УКРАЇНИ У 1991-2013 РОКАХ: ГОЛОВНІ  ПОДІЇ,

ФОРМУВАННЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОЇ БАЗИ, СТАТИСТИКА

 

Формування правового поля та контроль

за виконанням законодавства в сфері 

професійно-технічної освіти (ПТО)

 

1.    Прийнято Закони України:

-  “Про професійно-технічну освіту”, (№103/98 від 10.02.1998 р.).

- “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань    професійно-технічної освіти”, (№1158-IV від 11.09.2003 р.).

- “Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем   з   наданням   дотації    роботодавцю”, (№2150-IV від 04.11.2004 р.). (Втратив чинність з прийняттям нової редакції Закону України “Про зайнятість населення”, №5067-VI від 05.07.2012 р.)

- “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”, (№309-VI від 03.06.2008 р.), (У тому числі до статті 90 Бюджетного кодексу України та статті 50 Закону України “Про професійно-технічну освіту” щодо фінансування професійно-технічних навчальних закладів як з державного, так і з місцевих бюджетів).

-  “Про професійний розвиток працівників”, (№4312-VI від 12.01.2012 р.).

- “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”, (№5026-VI від 22.06.2012 р.), (У тому числі містить норми щодо професійно-технічної освіти, внесено зміни до ряду статей Закону України “Про професійно-технічну освіту”, зокрема до статті 29 щодо організації виробничого навчання та виробничої практики).

-  “Про зайнятість населення”, (№5067-VI від 05.07.2012 р.), (У тому числі містить норми щодо професійного навчання громадян).

- “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, Державного комітету телебачення і радіомовлення України”, (№5460-VI від 16.10. 2012 року).

          Цим законом у зв’язку з проведенням адміністративної реформи в Україні внесені зміни до 63 законодавчих актів, які регулюють діяльність 12 центральних органів виконавчої влади, у тому числі Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Державної служби інтелектуальної власності, Державної служби молоді та спорту, Державного агентства з питань науки, інновацій та інформатизації, Державної інспекції навчальних закладів. Внесені, зокрема, зміни і до ряду статей Закону України “Про професійно-технічну освіту”.

-                      “Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення   управління професійно-технічною освітою”, (№5498-VI від 20.11.2012 року). Закон створює умови для оперативного прийняття управлінських рішень з професійно-технічної освіти та її фінансового забезпечення, посилення ролі місцевих органів виконавчої влади та місцевого самоврядування у формуванні трудового потенціалу країни з максимальним врахуванням потреб регіонів у кваліфікованих робітниках.

-                      “Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів”, (№5499 від 20.11.2012 року). Закон врегульовує питання формування державного замовлення з урахуванням середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці і орієнтовної середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, а також визначає засади розміщення державного замовлення.

 

2. Прийнято Постанову Верховної Ради України “Про стан і перспективи   розвитку професійно-технічної освіти в Україні”, (2003 р.).

3.       Проекти законів у Верховній Раді України станом на      31.12.2013 р.

- Проект Закону про внесення змін до Закону України “Про професійно-технічну освіту” та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення підготовки працівників робітничих професій, реєстраційний №1057 від 12.12.2012р., поданий народними депутатами України Симоненком П.М., Кілінкаровим С.П., Зубчевським О.П., Буховцем О.Ю., Гончаровим С.В.

Метою законопроекту є створення умов для підвищення ролі та престижності робітничих професій, підвищення якості професійно-технічної освіти, встановлення гарантій для працівників цієї сфери і здобувачів професійно-технічної освіти, запровадження пільг для підприємств, установ, організацій, які беруть участь у підготовці кваліфікованих робітників.

Готується до розгляду у першому читанні.

- Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення підготовки працівників робітничих професій, реєстраційний №1058 від 12.12.2012р., поданий народними депутатами України Симоненком П.М., Кілінкаровим С.П., Зубчевським О.П., Буховцем О.Ю., Гончаровим С.В. 

Законопроектом пропонується розширити перелік витрат, дозволених для включення до податкової знижки і зменшення загального річного оподатковуваного доходу платника податку – фізичної особи за наслідками звітного податкового року на суму коштів, сплачених таким платником на корись професійно-технічних навчальних закладів на зміцнення їх навчально-матеріальної бази, а також на суму податку на землю, що використовується в сільськогосподарському обороті і надається для виробничого навчання учнів. Крім того, пропонується звільнити професійно-технічні навчальні заклади від сплати збору за першу реєстрацію транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, які передані їм у користування підприємствами транспортної промисловості.

Готується до розгляду у першому читанні.

- Проект  Закону про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо вдосконалення підготовки працівників робітничих професій, реєстраційний №1092 від 13.12.2012 року, поданий народним депутатом України Симоненком П.М. Законопроектом пропонується включити підготовку кваліфікованих робітників в системі професійно-технічної освіти до захищених видатків Державного бюджету України.

 Готується до розгляду у першому читанні.

- Проект Закону про систему професійних кваліфікацій, реєстраційний №0957 від 12.12.2012 року, поданий народними депутатами України Шевчуком О.Б., Сухим Я.М., Курилом В.С.

Законопроект передбачає формування системи професійних кваліфікацій в Україні, проведення оцінки компетентності осіб та присвоєння (підтвердження) професійних кваліфікацій, створення системи органів управління у сфері підтвердження кваліфікацій, фінансування системи професійних кваліфікацій та інше.

02.10.2012р. прийнятий за основу, 20.11.2012р. розглянутий у другому читанні та прийняте рішення про направлення на повторне друге читання.

 

4. Питання професійно-технічної освіти в рішеннях та рекомендаціях       Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти. 

           Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти неодноразово детально аналізував  ситуацію  в  системі  професійно-технічної освіти і розглядав на своїх засіданнях.

           Затверджувались відповідні рішення та рекомендації, які надсилались до Кабінету Міністрів України, міністерств, обласних державних адміністрацій, наукових установ, громадських організацій.

          З ініціативи та за участю членів Комітету і працівників секретаріату проблеми професійно-технічної освіти були розглянуті в Уряді, на колегіях Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, обласних державних адміністрацій, засіданні Президії Національної академії педагогічних наук України. Прийнята Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки, затверджені плани дій центральних органів виконавчої влади і наукових установ, а також регіональні програми розвитку професійно-технічної освіти. Проведено велику кількість круглих столів, конференцій, семінарів, на яких обговорювались проблеми профтехосвіти та готувались пропозиції щодо оперативного та ефективного їх розв’язання.

          11 червня 2008 року  Комітет розглянув на своєму засіданні  питання “Про виконання Міністерством освіти і науки України, Академією педагогічних наук України статей 7 і 291 Закону України “Про професійно-технічну освіту” в частині науково-методичного забезпечення професійно-технічної освіти, впровадження у навчально-виробничий процес досягнень науки, техніки, нових технологій, передового досвіду та інноваційних педагогічних технологій”. Було затверджене відповідне рішення та надіслане  до Кабінету Міністрів України, галузевих міністерств, обласних державних адміністрацій, Академії педагогічних наук України для виконання прийнятих рекомендацій.

          У грудні 2008 року, розуміючи надзвичайну важливість питання, Комітет надіслав Кабінету Міністрів України Рекомендації “Про виклики для вітчизняної науки та освіти в контексті світової фінансової та економічної кризи”, в яких із 48 пунктів 17 присвячені професійно-технічній освіті.

          У березні 2009 року Комітет ще раз повернувся до пошуку оптимальних шляхів модернізації профтехосвіти, підготував та надіслав Уряду ґрунтовні, максимально конкретизовані “Пропозиції щодо першочергових заходів, спрямованих на удосконалення функціонування системи професійно-технічної освіти України в умовах фінансово-економічної кризи”.

          11 березня 2010 року Комітет у порядку контролю розглянув питання щодо виконання Міністерством освіти і науки України та Національною академією педагогічних наук України рішення Комітету з питань науки і освіти від 11 червня 2008 року щодо реалізації чинного законодавства в сфері професійно-технічної освіти. За результатами затверджене  рішення з відповідними рекомендаціями державним виконавчим органам різного рівня та надіслане  для організації виконання до Кабінету Міністрів України,  обласних державних адміністрацій, наукових установ.

          13 січня 2011 року  Комітет у порядку контролю розглянув  питання щодо виконання Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України, іншими центральними та регіональними органами виконавчої влади, Національною академією педагогічних наук України рішення Комітету з питань науки і освіти від 11 березня 2010 року щодо реалізації чинного законодавства в сфері професійно-технічної освіти.

          З цього питання прийнято рішення, яким, зокрема, передбачалось проведення  комітетських слухань. Зумовлене  таке рішення було значною кількістю проблем  у професійно-технічній освіті, більшість з яких тісно пов’язані з іншими сферами  державної політики та  станом економіки  в Україні.

          21 грудня 2011 року відбулися комітетські слухання на тему: “Про участь центральних та регіональних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців у формуванні трудового потенціалу держави та професійній підготовці кваліфікованих робітників для сучасної економіки України”, в яких взяли участь народні депутати України, а також майже 100 представників центральних та регіональних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців, наукових установ, навчальних закладів, громадських організацій, профспілок.

          Головною метою  слухань було визначено  аналіз реальної ситуації та формування пропозицій,  спрямованих на об’єднання зусиль  всіх соціальних партнерів у вирішенні проблем відтворення трудового потенціалу високої професійної кваліфікації в нашій державі, що надзвичайно важливо в умовах економічних реформ та відродження потужного виробництва.

          З глибоким аналізом зазначеної проблеми та конкретними пропозиціями щодо її вирішення виступили Голова Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти Максим Луцький, секретар Комітету Катерина Самойлик, голова підкомітету з питань фахової освіти Віталій Курило, Перший заступник Міністра соціальної політики Василь Надрага, заступник Міністра аграрної політики та продовольства Сергій Мельник, заступник Голови Федерації роботодавців України Олексій Мірошниченко, директор департаменту професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки, молоді та спорту В’ячеслав Супрун, директор департаменту стратегії реформування житлово-комунального господарства Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Наталія Олійник, начальник відділу з питань освіти, науки та інновацій Рахункової палати України Валентина Щегель, директор Науково-дослідного інституту соціально-трудових відносин Сергій Мельник, ректор Української інженерно-педагогічної академії Олена Коваленко, Президент Всеукраїнської Асоціації працівників професійно-технічної освіти Микола Садовий, академік-секретар Відділення професійної освіти і освіти дорослих Національної академії педагогічних наук України Нелля Ничкало, заступник директора департаменту макроекономічної політики, стратегічного планування та прогнозування Міністерства економічного розвитку і торгівлі Олександр Савенко, завідувач відділу Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В.Птухи Національної академії наук України Лариса Лісогор.

          За підсумками слухань схвалені Рекомендації, які надіслані для організації виконання до Кабінету Міністрів України, міністерств, обласних державних адміністрацій, об’єднань роботодавців, наукових установ, громадських організацій, а також за матеріалами слухань Парламентським видавництвом видана книга.         

5 червня 2013 року Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти у порядку контролю за виконанням прийнятих рішень розглянув  питання  щодо виконання Рекомендацій комітетських слухань “Про участь центральних та регіональних органів виконавчої влади, об’єднань роботодавців у формуванні трудового потенціалу держави та професійній підготовці кваліфікованих робітників для сучасної економіки України”, схвалених рішенням Комітету від 10 січня 2012 року, протокол №54.

          Заслухавши інформацію заступника Міністра освіти і науки України Жебровського Б.М., начальника управління з питань професійного розвитку і кваліфікації Міністерства соціальної політики України Вакуленко О.О., першого заступника Голови Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні Мірошниченка О.В. та проаналізувавши матеріали на 196 аркушах міністерств освіти і науки, соціальної політики, економічного розвитку і торгівлі, фінансів, регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, аграрної політики та продовольства, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні, Комітет відзначив наступне.

          Рекомендації були розглянуті в Кабінеті Міністрів України. Прем’єр-міністром України доручено центральним та регіональним органам виконавчої влади організувати роботу щодо їх виконання.

          Станом на травень 2013 року з 15 пунктів Рекомендацій 14 виконано або перебуває у стадії виконання.

Протягом 2012 року активізувалася робота щодо законодавчого врегулювання проблем формування трудового потенціалу держави та організації професійної освіти і навчання в Україні як в навчальних закладах, так і на виробництві.  Верховною Радою України прийнято 6 Законів України: “Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення управління професійно-технічною освітою”, “Про професійний розвиток працівників”, “Про формування та розміщення державного замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується через відповідних міністрів, Державного комітету телебачення і радіомовлення України”, “Про зайнятість населення”, “Про організації роботодавців, їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності”. Міністерством освіти і науки України створена експертна робоча група з підготовки проекту Закону “Про професійну освіту”.

Кабінетом Міністрів України  прийнято 9 та підготовлено до затвердження низку підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на визначення та запровадження методики формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів, методики розрахунку вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, порядку стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, організації виробничої практики учнів, працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилась за державним замовленням, тощо.

Центральними та регіональними органами виконавчої влади здійснено ряд організаційно-управлінських заходів, затверджені відповідні плани роботи та регіональні програми. Затверджена Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки.

          Народні депутати відзначили, що в цілому інформаційні матеріали, що надійшли до Комітету, свідчать про позитивні результати в роботі органів виконавчої влади всіх рівнів, спрямованій на організацію виконання Рекомендацій комітетських слухань.

          Разом з тим народні депутати вказали на ряд проблем, які необхідно вирішувати  органам виконавчої влади на всіх рівнях, і які потребують подальшої уваги і контролю з боку Комітету з питань науки і освіти.

          Перше. Кабінетом Міністрів України у 2012 році не забезпечено фінансування в повному обсязі заходів на реалізацію Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки. Програмою передбачалось виділення коштів у сумі 351,4 млн. грн., у тому числі з Державного бюджету – 86,4 млн. грн., з місцевих бюджетів – 215,4 млн. грн., з інших джерел – 49,8 млн. грн. З Державного бюджету кошти фактично не виділялись (всього профінансовано 0,15% від запланованого Програмою). З місцевих бюджетів виділено близько 33 млн. грн., або 15,3% від запланованого Програмою. З інших джерел використано близько 51 млн. грн. (власні надходження професійно-технічних навчальних закладів від навчально-виробничої діяльності, платних освітніх послуг, коштів соціальних партнерів, благодійних внесків), що складає 102,4% від запланованого Програмою.

          Друге.  Незадовільною залишається навчально-матеріальна база більшості професійно-технічних навчальних закладів машинобудівного, аграрного профілю, транспорту, зв’язку, в яких понад 90 відсотків навчальної техніки та обладнання є фізично та морально застарілі і непридатні для використання в навчальному процесі. Для організації якісного навчання в навчальних закладах системи професійно-технічної освіти у 2012 році не вистачало 168 навчальних кабінетів, 45 лабораторій, 24 навчально-виробничих майстерень. Забезпеченість підручниками з дисциплін  професійної підготовки у 2012 році складала 70,5 відсотка, а з загальноосвітніх предметів – лише 53,1 відсотка. 

          Третє. Об’єднаннями роботодавців, підприємствами – замовниками робітничих кадрів не створюється достатньої кількості нових високооплачуваних робочих місць, у тому числі  для працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів. У 2012 році станом на жовтень місяць в цілому в Україні було створено 771,2 тис. робочих місць, за цей же час 501,7 тис. робочих місць було ліквідовано. При цьому чисельність безробітних, визначених за методологією МОП, становила 1,63 млн. осіб, а рівень безробіття складав 7,4 відсотка. Роботодавці продовжують займати пасивну позицію в питаннях надання учням місць для виробничої практики на підприємствах та створення належної матеріальної бази в майстернях професійно-технічних навчальних закладів.

          Четверте. Суттєвим залишається дисбаланс у підготовці фахівців з вищою освітою та кваліфікованих робітників відповідно до потреб ринку праці. За даними Державної служби статистики у 2011/2012 навчальному році в середньому по Україні з розрахунку на 10 тисяч населення у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації навчалось 506 студентів. У той же час у професійно-технічних навчальних закладах цей показник складав всього 90 учнів. При цьому 70 відсотків вакансій на ринку праці складали робітничі професії. Крім того, лише 27,4 відсотка випускників вищих навчальних закладів у 2012 році отримали направлення на роботу, 80 тисяч випускників навчальних закладів протягом трьох місяців після випуску були зареєстровані як безробітні, з яких 53 тисячі – випускники вищих навчальних закладів.

          П’яте. На етапі реорганізації регіональних органів виконавчої влади в рамках адміністративної реформи в структурних підрозділах обласних державних адміністрацій, які опікуються сферою освіти, не приділено належної уваги створенню управлінських структур, адекватних обсягу функцій і повноважень в питаннях підготовки кваліфікованих робітників, що унеможливлює створення на місцях ефективної системи управління якісними змінами в професійно-технічній освіті.

          За підсумками розгляду питання Комітетом схвалено Рішення, яке містить низку рекомендацій центральним та регіональним органам виконавчої влади, науковим установам, об’єднанням роботодавців щодо вирішення проблем підготовки кваліфікованих робітників та формування трудового потенціалу держави.

          12 лютого 2014 року відбулося виїзне засідання Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти на базі Міжрегіонального вищого професійного училища зв’язку міста Києва.

          На засіданні під головуванням Голови Комітету Лілії Гриневич було розглянуто у порядку реалізації законодавчо визначеної контрольної  функції надзвичайно важливе питання: “Про практику застосування Міністерством освіти і науки України, Міністерством фінансів України, регіональними органами виконавчої влади Закону України “Про професійно-технічну освіту” в частині фінансового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів і установ професійно-технічної освіти (статті 5, 7, 8, 9, 29, 40, 49, 50, 51)”.

          У засіданні, крім народних депутатів та працівників секретаріату Комітету з питань науки і освіти, взяли участь представники центральних та регіональних органів виконавчої влади, наукових установ, об’єднань роботодавців та профспілок, громадських організацій. Зокрема: Міністерства освіти і науки, Міністерства фінансів, Міністерства доходів і зборів, Державної казначейської служби, Державної фінансової інспекції, Рахункової палати України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Національної академії педагогічних наук України, Інституту інноваційних технологій і змісту освіти, Федерації роботодавців України, Федерації профспілок України, Всеукраїнської Асоціації працівників професійно-технічної освіти. До того ж у роботі Комітету в режимі постійного відеозв’язку брали участь колективи професійно-технічних навчальних закладів Автономної Республіки Крим, Дніпропетровської, Запорізької,  Луганської, Полтавської областей.

          Відкриваючи засідання, Лілія Гриневич наголосила на особливій ролі системи професійно-технічної освіти у відродженні вітчизняної економіки та становленні незалежної держави, висловила вдячність всім педагогічним працівникам професійно-технічних навчальних закладів, науковцям, методистам, які в цей складний час віддано працюють в своїх установах і не завжди мають належну підтримку держави, а також запросила всіх учасників засідання до активної роботи.

          З доповідями за порядком денним виступили заступник Міністра освіти і науки – керівник апарату Олексій Дніпров та начальник відділу фінансування освіти Міністерства фінансів Андрій Бондаренко.

          Узагальнену аналітичну інформацію від підкомітету з питань професійної освіти доповів народний депутат України Антон Дорохов.

          Учасникам виїзного засідання були надані інформаційно-аналітичні матеріали за означеною порядком денним проблемою на 550 аркушах та запропоновано для обговорення проект рішення Комітету, в якому представлено узагальнений аналіз практики застосування чинного законодавства в системі профтехосвіти та роботи щодо його удосконалення, визначені головні проблемні питання фінансового забезпечення та функціонування системи професійно-технічної освіти, а також запропоновано шляхи розв’язання проблем у формі конкретних рекомендацій.

Наголошувалось як на певних здобутках, так і на недоліках.

Зокрема зазначалося про наступне. 

        Закон України “Про професійно-технічну освіту” у комплексі з іншими законами в основному  забезпечує правове регулювання питань фінансування професійно-технічних навчальних закладів і установ системи професійно-технічної освіти та організації їх роботи в сучасних соціально-економічних умовах.

За показниками Державної служби статистики України, в останні   5 років видатки на професійно-технічну освіту становлять 0,4 відсотка від ВВП і складають в середньому 6,2-6,4 відсотка від загальних видатків на всю освіту.

          В межах виділених коштів відповідно до статті 5 Закону реалізується право громадян України на здобуття професійно-технічної освіти в державних ПТНЗ безоплатно, за рахунок держави, а у державних вищих професійних училищах та центрах професійно-технічної освіти у межах державного замовлення – безоплатно, на конкурсній основі.

          Станом на 1 вересня 2013 року у державних ПТНЗ України навчається 374 тисячі випускників загальноосвітніх навчальних закладів, з яких лише 1,5 відсотка навчаються на контрактній основі за різними професіями в групах понад державне замовлення.

          На законодавчому рівні створені відповідні умови непрямої державної підтримки навчальних закладів та установ системи професійно-технічної освіти шляхом запровадження податкових та інших пільг згідно із статтею 50 Закону. 

У Податковому кодексі України передбачено низку пільг, якими звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з постачання послуг із здобуття професійно-технічної освіти, операції з постачання послуг з харчування дітей у ПТНЗ, операції з постачання (передплати) періодичних видань друкованих засобів масової інформації та книжок, учнівських зошитів, підручників та навчальних посібників вітчизняного виробництва, словників українсько-іноземної або іноземно-української мови, доставки такої продукції.

За даними Міністерства доходів і зборів України, сума такої підтримки всієї системи освіти в державі склала: у 2011 році – 2911,6 млн. грн.; у 2012 році – 2897,4 млн. грн.

Крім того, Податковим кодексом України надана можливість звільнення від оподаткування доходів професійно-технічних навчальних закладів (у тому числі аграрного профілю), а також звільнення від плати за землю дослідних господарств навчальних закладів сільськогосподарського профілю та професійно-технічних училищ.

          Бюджетним кодексом України дозволено професійно-технічним навчальним закладам розміщувати на депозитах тимчасово вільні бюджетні кошти, отримані за надання платних послуг. Згідно з цим Кодексом не використані у поточному році залишки коштів спеціального фонду (власні надходження бюджетних установ) не вилучаються з рахунків професійно-технічних навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти і використовуються для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового призначення.

Слід зазначити, що останніми роками суттєво вдосконалено  законодавство України стосовно функціонування системи професійно-технічної освіти. Зокрема, у 2012 році Верховною Радою України прийнято шість законів, які безпосередньо регулюють підготовку кадрів.

Кабінет Міністрів України з метою реалізації положень прийнятих законів затвердив низку підзаконних нормативно-правових актів, спрямованих на визначення та запровадження методики формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, порядку формування та розміщення державного замовлення на підготовку кадрів, методики розрахунку вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта, в також на організацію виробничої практики учнів, працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилась за державним замовленням тощо.

Міністерством освіти і науки України з метою подальшого удосконалення нормативно-правової бази у сфері професійно-технічної освіти створена експертна робоча група, яка розробляє проект нового Закону України “Про професійну освіту”.

У той же час підкомітет з питань професійної освіти звернув увагу на те, що аналіз інформаційних матеріалів дає підстави констатувати, що професійно-технічна освіта України перебуває у скрутному стані. 

Її оновлення та розвиток на сучасному етапі ускладнюється не стільки недосконалістю законодавчої бази, скільки тривалою кризою в економіці держави та невиконанням в повному обсязі чинних норм законів в частині фінансового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів та установ.

Саме ці фактори визначають негативні тенденції та зумовлюють кризові явища і проблеми в самій системі професійно-технічної освіти.

Матеріали регіональних та центральних органів виконавчої влади вказують на те, що реальний стан справ із фінансовим забезпеченням закладів професійно-технічної освіти є украй незадовільним і не відповідає вимогам статті 50 Закону.

          Планування коштів на утримання професійно-технічних навчальних закладів здійснюється відповідно до доведених граничних обсягів видатків на утримання професійно-технічної освіти в областях. Реально даних призначень вистачає лише на основні захищені статті видатків (заробітна плата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії в неповному обсязі, стипендія, харчування та обов’язкові виплати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування).

          Що стосується будівництва, ремонту приміщень, придбання навчальної техніки та обладнання, комп’ютерів, видання підручників та навчальних посібників, то такі видатки з державного бюджету не плануються. 

          Упродовж останніх десятиліть фінансування навчальних закладів та установ системи професійно-технічної освіти з державного та місцевих бюджетів, зокрема на розвиток та здійснення системних реформ, украй обмежено.

У структурі бюджетних призначень останніх років для цього сектора освіти заробітна плата та нарахування, стипендіальне забезпечення учнів та дітей-сиріт складають понад 85 відсотків. Майже не фінансуються капітальні видатки, хоча понад 90 відсотків навчальної матеріально-технічної бази потребує оновлення. Не оснащуються навчально-виробничі майстерні сучасною технікою, зовсім не виділяються кошти на придбання матеріалів, сировини, паливно-мастильних ресурсів, мірильних інструментів, без чого не може бути якісної професійної підготовки кваліфікованих робітників.

          У 2011-2012 роках при потребі 54,0 млн. грн. на капітальний ремонт, будівництво та реконструкцію навчальних корпусів, гуртожитків та навчально-виробничих майстерень кошти взагалі не виділялись.

          У 2013 році при потребі 67,5 млн. грн. виділено лише 1,4 млн. грн., які скеровано на часткове усунення аварійного стану дахів, котелень та систем теплопостачання ПТНЗ. Поточні видатки (матеріальне забезпечення учнів, придбання матеріалів, медикаментів, насіння для польових робіт, паливно-мастильних матеріалів, відрядження тощо) забезпечені всього на 10-20 відсотків.

Не виділяються кошти на підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних кадрів.

У 2011-2012 роках не виділялись кошти з державного бюджету на видання навчальної література для ПТНЗ. При цьому забезпеченість навчальних закладів підручниками та навчальними посібниками украй недостатня. В середньому по Україні забезпеченість підручниками з предметів професійної підготовки – 74 відсотки,  з загальноосвітніх дисциплін – 62,4 відсотки.

          Не фінансується з державного бюджету Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки.

          Аналіз стану матеріального заохочення учнів за останні три роки свідчить про різке зменшення можливості навчальних закладів здійснювати матеріальне заохочення учнів за рахунок коштів державного бюджету відповідно до статті 40 Закону. Заохочення і матеріальна допомога учням виплачується за залишковим принципом з економії стипендіального фонду.

Постановою Кабінету Міністрів України №116 від 02.02.2011  передбачене харчування всіх учнів ПТНЗ, проте наявного бюджетного фінансового ресурсу вистачає лише на забезпечення харчування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. 

          При цьому ситуація ускладнюється ще і безпідставною затримкою Державною казначейською службою України сплати поточних платежів ПТНЗ. Утворюється кредиторська заборгованість. Навчальні заклади не мають можливості вільно використовувати кошти спеціального фонду  відповідно до статей 50 та 51 Закону, що призводить до зриву планових ремонтних робіт, невиконання завдань з підготовки навчальних закладів до роботи в осінньо-зимовий період та утримання і оновлення навчально-матеріальної бази.

          В ході засідання, яке тривало майже три години, з аналізом проблем та конкретними пропозиціями до проекту рішення Комітету, яке всі підтримали і взяли за основу, виступили народний депутат Олександр Сич, науковці Нелля Ничкало та Валентина Радкевич, представники центральних та регіональних органів виконавчої влади Павло Коваль, Валерій Бачинський, Сергій Тимошенко, Галина Калиневич, Наталія Гончарова, керівники професійно-технічних навчальних закладів Василь Петрович, Віктор Удовіченко, Микола Несен, представник роботодавців Родіон Колишко та профспілок Василь Андреєв.

          З ґрунтовним, концептуальним заключним словом виступила Голова Комітету з питань науки і освіти Лілія Гриневич, в якому, зокрема, наголошувалось на необхідності створення в Україні нового правового поля системи професійної освіти, на усуненні причин украй обмеженого фінансового забезпечення професійно-технічних навчальних закладів та установ сьогоднішньої системи професійно-технічної освіти, на пошуку та запровадженні нової моделі розрахунку видатків на підготовку кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах при формуванні державного та місцевих бюджетів, яка б враховувала  реальні затрати в залежності від складності, матеріалоємності, наукоємності професій, якості підготовки кадрів та кінцевого результату роботи навчальних закладів, на формуванні та запровадженні в державі нової системи взаємовідносин та відповідальності влади всіх рівнів, роботодавців і суспільства за професійне становлення громадян упродовж життя, їх кар’єрне зростання та включення в процес відродження національної економіки, в першу чергу її реального сектора.

          За підсумками розгляду питання Комітетом схвалено Рішення, яке містить низку рекомендацій центральним та регіональним органам виконавчої влади, науковим установам, об’єднанням роботодавців та профспілок щодо вирішення проблем підготовки кваліфікованих робітників та розвитку системи професійної освіти і навчання в Україні.

 

5. Видано укази Президента України:

- “Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в    Україні”, (1996 р.).

- “Про основні напрями розвитку трудового потенціалу в Україні на    період до 2010 року”, (1999 р., у тому числі щодо питань розвитку    професійно-технічної освіти).

- “Про додаткові заходи щодо вдосконалення професійно-технічної    освіти в Україні”, (2004 р.).

- “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та    розвитку освіти в Україні”, (2005 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19    вересня 2007 року “Про заходи щодо подолання демографічної кризи та розвитку трудоресурсного потенціалу України”, (2007 р., у тому числі щодо питань розвитку професійно-технічної освіти).

- “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 29    грудня 2009 року “Про стан соціально-демографічного розвитку,    охорони здоров’я і ринку праці в Україні”, (2009 р., у тому числі щодо питань розвитку професійно-технічної освіти).

- “Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в    Україні”, (2010 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про Стратегію державної кадрової політики на 2012 – 2020 роки”,  (2012 р., у тому числі щодо реформування професійно-технічної освіти).

- “Про План заходів щодо реалізації у 2012 році положень Стратегії державної кадрової політики на 2012 – 2020 роки”, (2012 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про Національний план дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, (2012 р., у тому числі щодо реформування професійно-технічної освіти).

- “Про Національний план дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 – 2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, (2013 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про План заходів щодо реалізації у 2013 році положень Стратегії державної кадрової політики на 2012 – 2020 роки”, (2013 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про Національну стратегію розвитку освіти в Україні до 2021 року”, (2013 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

- “Про Стратегію розвитку державної молодіжної політики на період до 2020 року”, (2013 р., у тому числі щодо освіти, професійно-технічної та вищої освіти, виробничої практики та працевлаштування випускників навчальних закладів).

- “Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України “Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році”, (2013 р., у тому числі щодо реформування професійно-технічної освіти).

 

6. Прийнято акти Кабінету Міністрів України:

-   “Про схвалення Концепції Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки”, (2006 р., у тому числі професійно-технічної освіти).

-   “Про схвалення плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах”, (2007 р.).

-   “Про внесення змін до плану заходів, спрямованих на задоволення потреби ринку праці у кваліфікованих робітничих кадрах”, (2008 р.).

-   “Питання управління окремими державними професійно-технічними навчальними закладами, підпорядкованими МОН”, (2009 р.).

-   “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 21 січня 2009 року №42-р”, (2009р., питання управління окремими державними професійно-технічними навчальними закладами, підпорядкованими МОН).

-   “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1998 року №1240 “Про затвердження Положення про професійно-технічний навчальний заклад”, (2010 р.).

-   “Про внесення змін до Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики”, (2010 р.).

-   “Про затвердження Порядку працевлаштування випускників професійно-технічних навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним замовленням”, (2010 р.).

-   “Про затвердження Порядку укладання договорів про працевлаштування випускників вищих та професійно-технічних навчальних закладів, на яких поширюється дія Закону України “Про підвищення престижності шахтарської праці”, (2010 р.).

-   “Деякі питання забезпечення підручниками та навчальними посібниками студентів вищих навчальних закладів, учнів загальноосвітніх і професійно-технічних навчальних закладів та вихованців дошкільних навчальних закладів”, (2010 р.).

-   “Питання типових штатних нормативів професійно-технічних навчальних закладів”, (2010 р.).

-   “Про схвалення Концепції Державної цільової програми розвитку    професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки”, (2010 р.).

-   “Про затвердження Державної цільової програми розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 роки”, (2011 р.).

-   “Про утворення міжвідомчої групи з питань розроблення та впровадження державних стандартів професійно-технічної освіти”, (2011р.).

-   “Про затвердження Національної рамки кваліфікацій”, (2011 р.).

-   “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 5 березня 2008 р. №165 “Деякі питання стипендіального забезпечення”, (2012 р., у тому числі стипендіального забезпечення учнів професійно-технічних навчальних закладів).

-   “Про схвалення методичних рекомендацій щодо складення регіональних планів створення освітніх округів та модернізації мережі професійно-технічних, загальноосвітніх навчальних закладів, у тому числі шкіл-інтернатів”, (2012 р.).

-   “Про затвердження Програми сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць на період до 2017 року” та “Плану заходів щодо сприяння зайнятості населення та стимулювання створення нових робочих місць”, (2012 р., у тому числі щодо питань професійно-технічної освіти).

-   “Про затвердження Порядку укладення договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях і Типової форми договору про стажування студентів вищих та учнів професійно-технічних навчальних закладів на підприємствах, в установах та організаціях”, (2013 р.).

-   “Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями”, (2013 р.).

-   “Про затвердження Порядку формування державного замовлення на підготовку фахівців , наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів та перепідготовку кадрів”, (2013 р.).

-   “Про затвердження Порядку розміщення державного замовлення з підготовки фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів та перепідготовку кадрів”, (2013 р.).

-   “Про затвердження Методики розрахунку орієнтованості середньої вартості підготовки одного кваліфікованого робітника, фахівця, аспіранта, докторанта”, (2013 р.).

-   “Про внесення змін до Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах та Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг”, (2013 р.).

7. Прийнято підзаконні акти  (станом на грудень 2013 року – 557 нормативно-правових актів КМУ, МОН та інших установ) щодо функціонування закладів та установ системи професійно-технічної освіти в нових соціально-економічних умовах.

          У тому числі затверджені:

-   Положення про професійно-технічний навчальний заклад, (1998 р.).

-   Про внесення змін до Положення про професійно-технічний навчальний заклад, (2013 р.).

-   Положення про організацію навчально-виробничого процесу у   професійно-технічних навчальних закладах, (1998 р., 2006 р.).

-   Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння   кваліфікації особам, які  здобувають  професійно-технічну  освіту, (1998р.).

-   Порядок надання робочих місць для проходження учнями, слухачами   професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та  виробничої практики, (1999 р.).

-   Про внесення змін до Порядку надання робочих місць для проходження учнями, слухачами професійно-технічних навчальних закладів виробничого навчання та виробничої практики, (2013 р.). 

-   Порядок працевлаштування випускників професійно-технічних   навчальних закладів, підготовка яких проводилася за державним   замовленням, (2010 р.).

-   Положення про освітньо-кваліфікаційні рівні (ступеневу освіту), (1998 р.).

-   Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, (1999 р.).

-   Про внесення змін до Положення про ступеневу професійно-технічну освіту, (2013 р.).

-   Положення про організацію професійного навчання незайнятого   населення за модульною системою, (1999 р.).

-   Положення про професійне навчання кадрів на виробництві, (2001 р.).

-   Положення про організацію навчально-виробничого процесу на   виробництві, (2006 р.).

-   Положення про навчальний центр при кримінально-виконавчій установі закритого типу, (2013 р.).

-   Методика формування середньострокового прогнозу потреби у фахівцях та робітничих кадрах на ринку праці, (2013 р.).

 

Визначення стратегії розвитку ПТО

 

-   Затверджена Державна національна програма “Освіта” (“Україна XXI століття”), (1993 р., у тому числі щодо стратегії розвитку професійно-технічної освіти).

-   Затверджена Національна доктрина розвитку освіти, (2002 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

-   Прийнята Концепція розвитку професійно-технічної (професійної) освіти в Україні, (2004 р.).

-   Схвалена Указом Президента України Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, (2013 р., у тому числі щодо стратегії розвитку професійно-технічної освіти).

-   Затверджений Кабінетом Міністрів України План заходів з реалізації Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року, (2013 р., у тому числі щодо професійно-технічної освіти).

 

Оновлення змісту ПТО

                                                   

 Створена система оновлення змісту професійно-технічної освіти.

               Зокрема затверджені:

-   Класифікатор професій ДК 003-95, (1995 р.).

-   Національний класифікатор України “Класифікатор професій ДК 003 :             2005”, (2005 р.).

-   Національний класифікатор України “Класифікатор професій ДК 003 :             2010”, (2010 р.). 

-   Державний перелік професій з підготовки кваліфікованих робітників                                                у професійно-технічних навчальних закладах, (2007 р.).

-   Державний стандарт професійно-технічної освіти, (2002 р.).

 Станом на кінець 2013 року затверджено нові стандарти для 305 професій.

Методика розроблення Державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних робітничих професій, (2013 р.).

 

Підвищення вимог до якості ПТО

 

Створена система ліцензування, атестації та акредитації професійно-технічних навчальних закладів, затверджено відповідні положення, які регламентують цю діяльність (1996-2013 рр.).

                   

          Затверджені:

-   Положення про Державну акредитаційну комісію, (1996 р., 2003 р.).

-   Типове Положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів, (1996 р., 2003 р.).

-   Положення про експертну комісію та порядок проведення ліцензійної експертизи, (2003 р.).

-   Положення про атестацію професійно-технічних навчальних закладів, (1996 р.).

-   Порядок ліцензування освітніх послуг, (2003 р.).

-   Ліцензійні умови надання освітніх послуг у сфері професійно-технічної освіти, (2003 р.).

-   Порядок здійснення контролю за дотриманням Ліцензійних умов надання освітніх послуг, (2003 р.).

-   Порядок  ліцензування  діяльності  з  надання  освітніх  послуг, (2007 р.).

-   “Про внесення змін до Положення про акредитацію вищих навчальних закладів і спеціальностей у вищих навчальних закладах та вищих професійних училищах та Порядку ліцензування діяльності з надання освітніх послуг”, (2013 р.).

 

Формування системи наукового та методичного

забезпечення ПТО

 

-   Створено в структурі Академії педагогічних  наук України Відділення  педагогіки  і  психології професійно-технічної  освіти, (1997 р.), з 2008 року – Відділення професійної освіти і  освіти  дорослих у складі Національної академії педагогічних наук України.

-   Створено Інститут професійно-технічної освіти Національної академії педагогічних наук України, (2006 р.).

-   На базі Науково-методичного центру професійно-технічної освіти створено Відділення змісту професійно-технічної освіти в структурі Інституту інноваційних технологій і змісту освіти  МОН  України  (2006р.).

-   Створено перший в Україні Харківський обласний навчально-методичний центр професійно-технічної освіти, (1992 р.), який у 1999 році реорганізовано у Науково-методичний центр професійно-технічної           освіти. В подальшому,  починаючи  з  1998  року,    навчально-методичні          центри (кабінети)     професійно-технічної       освіти       були      створені  в усіх областях України.

-   Затверджено Положення про Республіканський (Автономна Республіка   Крим), обласний, Київський та Севастопольський міський навчально-методичний центр професійно-технічної освіти, (1998 р.).

-   Затверджено Положення про Навчально-методичний (науково-методичний) центр (кабінет) професійно-технічної освіти, (2013 р.).

-   Затверджено Положення про методичну роботу в професійно-технічному навчальному закладі, (2000 р.).

-   Засновано  всеукраїнський журнал “Професійно-технічна освіта”, (1997 р.).

-   Засновано   низку   регіональних   друкованих   видань   системи   ПТО: обласна газета “Вісник профосвіти”, (1992р., Харків); науково-методичний журнал “Професійна освіта: теорія і практика”, (1995р., Харків);    науково-методичний вісник  “Професійна освіта”,   (1995р., Хмельницький).

 

Формування системи підготовки та підвищення

кваліфікації педагогічних кадрів ПТО

 

-   Створено Українську інженерно-педагогічну академію, (1994 р., Харків).

-   Створено 8 ВНЗ I-II рівнів акредитації з підготовки педагогічних кадрів  для  системи ПТО   (на базі індустріально-педагогічних технікумів), а також в ряді ВНЗ III-IV рівнів акредитації створені спеціальні підрозділи з підготовки педагогічних кадрів для системи ПТО).

-   На базі Українського інституту підвищення кваліфікації керівних кадрів освіти  створено Державну академію керівних кадрів освіти, в подальшому – Центральний інститут післядипломної  педагогічної          освіти, який  у  2007 році   реорганізовано     в    Університет менеджменту  освіти Національної академії педагогічних наук України. (Здійснює   підвищення кваліфікації   також   і   керівних   працівників   навчальних       закладів та установ системи ПТО).

-   Реорганізовано Донецький інститут післядипломної освіти інженерно-педагогічних працівників, який у 2007 році підпорядковано Національній академії педагогічних наук України.

 

8. Формування та реорганізація мережі ПТНЗ (на 01.01.2014).

 

 Упродовж 23 років сформована мережа ПТНЗ різної форми власності:

 

        Державних ПТНЗ – 983, у тому числі:

ПТНЗ (МОН та ОДА) – 853 (з контингентом учнів майже 360 тис.)

ПТНЗ в структурі ВНЗ та інших – 54 (з контингентом учнів майже 22 тис.)

               ПТНЗ в установах виконання покарань -76 (з контингентом                     слухачів близько 9 тис.)

- Недержавної форми власності (на кінець 2013 року) – близько 1200 ПТНЗ (I атестаційний рівень),        (з контингентом учнів,        слухачів упродовж року – близько 100 тис.).

Мережа державних ПТНЗ сформована за таким галузевим спрямуванням:

               - Промисловість – 400 ПТНЗ

               - Будівництво – 179 ПТНЗ

               - Агропромисловий комплекс – 249 ПТНЗ

               - Сфера послуг – 155 ПТНЗ

 Створена мережа державних професійно-технічних навчальних                       закладів нового типу.

                              Зокрема (на 01.01.2014 р.):

          - Вищих професійних училищ – 188

          - Центрів професійно-технічної освіти – 70

- Професійних ліцеїв – 466

 

9. Комп’ютеризація та впровадження інформаційно-комунікаційних технологій в системі ПТО.

За 23 роки в ПТНЗ МОН встановлено 34330 одиниць  комп’ютерної техніки.        Станом на 01.09.2013 р.    в      ПТНЗ на один комп’ютер припадає 11 учнів.

     До мережі Інтернет підключено 99 відсотків від загальної кількості ПТНЗ, 85 відсотків ПТНЗ мають власні веб-сайти.

 

10. Проблемні питання щодо організації та забезпечення    функціонування системи професійно-технічної освіти України.

Перше.   Скорочення за роки незалежності України мережі професійно-технічних навчальних закладів та контингенту учнів, зменшення обсягу підготовки кваліфікованих робітників у державних ПТНЗ. За даними Державної служби статистики, в України у 1991 році функціонував 1251 державний ПТНЗ з контингентом учнів 648,4 тисячі; у 2013 році – 968 ПТНЗ з контингентом учнів 391,2 тисячі; підготовлено кваліфікованих робітників в державних ПТНЗ у 1991 році – 338,1 тисячі, у 2013 році – 227,3 тисячі.

Друге. Суттєвим залишається дисбаланс між обсягами підготовки кадрів та потребами ринку праці. За даними Державної служби статистики України, у 2013/2014 навчальному році в середньому по Україні з розрахунку на 10 тисяч населення у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації навчалось 452 студенти (у 1990/1991 навчальному році – 316 студентів). У той же час у професійно-технічних навчальних закладах цей показник у 2013/2014 навчальному році складав всього 86 учнів (у 1990/1991 навчальному році – 127 учнів). Співвідношення чисельності студентів ВНЗ I-IV рівнів акредитації до чисельності учнів, слухачів професійно-технічних навчальних закладів у 2013/2014  навчальному році складало 5,2 (у 1990/1991 навчальному році – 2,5). За останні 22 роки випуск кваліфікованих робітників в Україні скоротився на 46,3 відсотка. При цьому випуск фахівців з вищою освітою збільшився в 1,7 рази (кількість випущених з вищих навчальних закладів I-IV рівнів акредитації фахівців складала у 1990/1991 навчальному році 365,6 тис. осіб, у 2000/2001 навчальному році – 422,2 тис. осіб, у 2012/2013 навчальному році – 612,9 тис. осіб., у 2013/2014 навчальному році – 576,3 тис. осіб.

Така структура підготовки робітничих кадрів і фахівців з вищою освітою призводить до того, що після закінчення вищого навчального закладу випускники вищих навчальних закладів не мають можливості працевлаштуватися за фахом, а підприємства відчувають гостру нестачу кваліфікованих робітничих кадрів.

Третє. Не подолана проблема безробіття. Щорічно Державна служба зайнятості України реєструє 1,3 млн. нових безробітних, з них мають вищу освіту 38%, професійно-технічну – 34%.

          Упродовж 2006-2012 років серед незайнятого населення відбулося зростання чисельності громадян з вищою освітою з 27,6% до 38,3% та професійно-технічною освітою – з 30,9% до 33,8%.

          За підсумками I півріччя 2013 року серед незайнятих громадян чисельність осіб з вищою освітою складала 45,2%, з професійно-технічною освітою – 33,5%.

          Неврегульованими залишаються попит та пропозиція робочої сили у 2013 році. Кількість зареєстрованих безробітних у вересні 2013 року складала 422,1 тис. осіб. У той же час потреба підприємств у працівниках на заміщення вільних робочих місць (вакантних посад) складала лише 88,7 тис. осіб. На 10 вільних робочих місць (вакантних посад) претендувало 48 зареєстрованих безробітних. У вересні 2014 року на 10 вільних робочих місць претендувало вже 79 зареєстрованих безробітних.

Четверте. Матеріали регіональних та центральних органів виконавчої влади вказують на те, що реальний стан справ із фінансовим забезпеченням закладів професійно-технічної освіти є украй незадовільним і не відповідає вимогам статті 50 Закону.

          Планування коштів на утримання професійно-технічних навчальних закладів здійснюється відповідно до доведених граничних обсягів видатків на утримання професійно-технічної освіти в областях. Реально даних призначень вистачає лише на основні захищені статті видатків (заробітна плата з нарахуваннями, комунальні послуги та енергоносії в неповному обсязі, стипендія, харчування та обов’язкові виплати дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування).

          Що стосується будівництва, ремонту приміщень, придбання навчальної техніки та обладнання, комп’ютерів, видання підручників та навчальних посібників, то такі видатки з державного бюджету не плануються.

Упродовж останніх десятиліть фінансування навчальних закладів та установ системи професійно-технічної освіти з державного та місцевих бюджетів, зокрема на розвиток та здійснення системних реформ, украй обмежено.

У структурі бюджетних призначень останніх років для цього сектора освіти заробітна плата та нарахування, стипендіальне забезпечення учнів та дітей-сиріт складають понад 85 відсотків. Майже не фінансуються капітальні видатки, хоча понад 90 відсотків навчальної матеріально-технічної бази потребує оновлення. Не оснащуються навчально-виробничі майстерні сучасною технікою, зовсім не виділяються кошти на придбання матеріалів, сировини, паливно-мастильних ресурсів, мірильних інструментів, без чого не може бути якісної професійної підготовки кваліфікованих робітників.

Державним бюджетом України на 2013 рік для оплати за спожиті енергоносії та надані комунальні послуги передбачені кошти, що забезпечують потребу навчальних закладів та установ освіти в цих послугах в середньому на 40 відсотків. У зв’язку з цим, за оперативними даними, у листопаді 2013 року при стовідсотковому фінансуванні запланованих видатків на оплату за спожиті професійно-технічними навчальними закладами комунальні послуги та енергоносії утворилася за загальним фондом кредиторська заборгованість у сумі 7,7 млн. грн.

          У 2011-2012 роках при потребі 54,0 млн. грн. на капітальний ремонт, будівництво та реконструкцію навчальних корпусів, гуртожитків та навчально-виробничих майстерень кошти взагалі не виділялись.

          У 2013 році при потребі 67,5 млн. грн. виділено лише 1,4 млн. грн., які скеровано на часткове усунення аварійного стану дахів, котелень та систем теплопостачання ПТНЗ. Поточні видатки (матеріальне забезпечення учнів, придбання матеріалів, медикаментів, насіння для польових робіт, паливно-мастильних матеріалів, відрядження тощо) забезпечені всього на 10-20 відсотків.

Не виділяються кошти на підвищення кваліфікації та перепідготовку педагогічних кадрів.

У 2011–2012 роках не виділялись кошти з державного бюджету на видання навчальної література для ПТНЗ. При цьому забезпеченість навчальних закладів підручниками та навчальними посібниками украй недостатня. В середньому по Україні забезпеченість підручниками з предметів професійної підготовки – 74%,  з загальноосвітніх дисциплін – 62,4%. В ряді областей, зокрема у Волинській, Дніпропетровській, Запорізькій, Кіровоградській, Харківській, Чернігівській, зазначені показники ще нижчі, ніж в середньому по Україні.

          Не фінансується з державного бюджету Державна цільова програма розвитку професійно-технічної освіти на 2011–2015 роки.

          П’яте. Затримка Державною казначейською службою України сплати поточних платежів ПТНЗ. Утворення кредиторської заборгованості. Неможливість вільного використання коштів спеціального фонду навчальних закладів та установ професійно-технічної освіти відповідно до статей 50 та 51 Закону, що призводить до зриву планових ремонтних робіт, невиконання завдань з підготовки навчальних закладів до роботи в осінньо-зимовий період та утримання і оновлення навчально-матеріальної бази.

          Шосте. Невідпрацьованість механізму взаємодії центральних та регіональних органів виконавчої влади в питаннях управління навчальними закладами та установами системи професійно-технічної освіти, невиправдано повільне здійснення розмежування на практиці повноважень та відповідальності органів влади всіх рівнів та навчальних закладів за кінцеві результати роботи, несформованість кадрового потенціалу органів управління, що не відповідає статтям 7, 8, 9 Закону.  

Органи виконавчої влади на місцях не мають можливості вирішувати кадрові питання  (призначення, звільнення, притягнення до відповідальності директорів ПТНЗ), здійснювати капітальні вкладення на оновлення матеріально-технічної бази, оскільки майно не належить до комунальної власності.

Упровадження механізму розміщення державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2013 р. № 63, та доведення Міністерством освіти і науки України обсягів державного замовлення безпосередньо до навчальних закладів позбавляє місцеві органи управління освітою можливості оперативного коригування та перерозподілу планових показників державного замовлення. В результаті – невиконання державного замовлення і договорів.

          Сьоме. Роботодавці у більшості своїй не беруть участі у фінансовій та матеріально-технічній підтримці професійно-технічних навчальних закладів, не виявляють особливої зацікавленості у передачі для навчальних цілей обладнання, техніки, інструменту, матеріалів, нових технологій, а також у багатьох випадках відмовляються укладати договори з ПТНЗ на умовах оплати праці учнів за фактично виконаний обсяг робіт під час проходження виробничої практики згідно з нормами статті 29 Закону.

          Восьме. Існує проблема в закріпленні працевлаштованих випускників на першому робочому місці. Негативно впливає на рівень закріплення випускників невисокий рівень оплати праці, відсутність можливості підвищення кваліфікації та кар’єрного зростання, відсутність соціального пакету тощо. Як свідчить практика, через півроку після працевлаштування за направленнями спостерігається зменшення працевлаштованих випускників до 62-74 відсотків, а протягом трьох років – до 25-30 відсотків.

          Дев’яте. Аналіз стану матеріального заохочення учнів за останні три роки свідчить про різке зменшення можливості навчальних закладів здійснювати матеріальне заохочення учнів за рахунок коштів державного бюджету відповідно до статті 40 Закону. Заохочення і матеріальна допомога учням виплачується за залишковим принципом з економії стипендіального фонду. Не планується стипендія в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, які мають стаж підземної роботи більше 15 років.

Постановою Кабінету Міністрів України №116 від 02.02.2011  передбачене харчування всіх учнів ПТНЗ, проте наявного бюджетного фінансового ресурсу вистачає лише на забезпечення харчування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.


11. Статистика (за матеріалами Міністерства освіти і науки України станом на 01.01.2014 р.).

ВПУ –  вище професійне училище;

ПТУ – професійно-технічне училище;

ПТНЗ – професійно-технічний навчальний заклад; НЗ – навчальний заклад

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Роки

Кількість ПТНЗ

Загальний контингент учнів

з них осіб з фізичними та/або розумовими вадами

всього

відсоток від

загального контингенту учнів

2009

874

398998

4963

1,2

2010

870

405133

5297

1,3

2011

870

382135

5474

1,4

2012

863

391893

5495

1,4

2013

853

368789

5775

1.6

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Узагальнені показники професійно-технічної освіти в цифрах

 

 

Станом на 01.01.2013

Станом на 01.01.2014

1.

Кількість професійно-технічних навчальних закладів

987

983

 

за галузевим спрямуванням:

 

 

 

- промисловість

401

400

 

- будівництво

180

179

 

- сільськогосподарського профілю

251

249

 

- сфери послуг

155

155

 

за  типами

 

 

 

- вищі професійні училища

185

188

 

- центри професійно-технічної освіти

62

70

 

- професійні ліцеї

479

466

 

- професійно-технічні училища

137

129

 

- ПТНЗ, що є структурними підрозділами ВНЗ та навчальні заклади інших типів

49

54

 

- навчальні центри при установах виконання покарань

75

76

2.

Контингент учнів, слухачів

421,4 тис.

389,5 тис.

 

 

 

 

 

на базі базової загальної середньої освіти

288,5 тис.

257,3 тис.

 

на базі повної загальноїсередньої освіти

106,2 тис.

108, тис.

 

незайняте населення та працівники підприємств

23,1 тис.

20,7 тис.

 

за соціальним станом:

 

 

 

- дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

19,1 тис.

17,2 тис.

 

- з вадами фізичного та розумового розвитку

5,8 тис.

5,8 тис.

3.

Прийом учнів, слухачів, всього

240,9 тис.

224.5 тис.

 

в тому числі:

 

 

 

- за державним замовленням

188,2 тис.

179,2тис.

 

- за договорами з юридичними та фізичними особами

5,6 тис.

5,0тис.

 

3 них прийнято на І курс за державним замовленням

178,6 тис.

167,0тис.

4.

Кількість професій, за якими здійснюється підготовка у ПТНЗ

478

464

5.

Випуск

201,2 тис.

226,5 тис.

 

РОЗДІЛ ІІІ.

Законодавче і нормативно-правове забезпечення вищої та післядипломної освіти в Україні

1. Сьогоднішній стан розвитку суспільства і економіки визначає необхідність розв'язання проблем, що існують у сфері освіти, на системно-аналітичному рівні шляхом запровадження нової, прогресивної моделі освітньої політики. Ця модель повинна базуватися на основі законодавства України у сфері освіти, оперативно реагувати на еволюційні процеси, що відбуваються в українському суспільстві та у світі і покликана реально забезпечити ключову роль освіти в інноваційному суспільно-економічному розвитку України та її окремих регіонів, перетворити Україну в державу, в якій буде реалізовано конституційне право громадян на рівний доступ до якісної освіти.

Державна політика у сфері освіти ґрунтується на принципах:

-        сприяння сталому розвитку суспільства шляхом підготовки конкурентоспроможного людського капіталу та створення умов для освіти протягом життя;

-        створення умов для реалізації права громадян на якісну освіту;

-        доступності вищої освіти;

-        незалежності здобуття вищої освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій (крім вищих духовних навчальних закладів);

-        міжнародної інтеграції та інтеграції системи вищої освіти України у Європейській простір вищої освіти, за умови збереження і розвитку досягнень та прогресивних традицій національної вищої школи;

-        поліпшення соціального захисту педагогічних і науково-педагогічних працівників, утвердження високого статусу педагогічних працівників.

Важливою віхою розвитку освітнього законодавства стало Верховною Радою України ухвалення в липні 2014 року нової редакції Закону України «Про вищу освіту», яка започатковує системну реформу вітчизняної вищої школи.  Пріоритетами Закону України «Про вищу стали:

- децентралізація управління системою вищої освіти та запровадження колегіальних принципів самоорганізації в діяльності вищих навчальних закладів;

- забезпечення автономних прав університету і академічних свобод викладача і студента;

- створення ефективної системи забезпечення якості вищої освіти; 

- інтеграція вищої освіти України до європейського освітнього простору та академічна мобільність;

- розвиток науки в університетах і базування вищої освіти на наукових результатах;

- відповідність змісту вищої освіти сучасним потребам суспільства і ринку праці.

 

2.    Законодавство України у сфері вищої освіти базується на Конституції України і складається із законів України:

-    «Про освіту» №1060-ХІІ від 23.05.1991,

-   «Про вищу освіту» № 1556-VII від 01.07.2014;

-   «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (у сфері вищої освіти)» № 2229-IV від 14.12.2004;

-   «Про внесення зміни до статті 57 Закону України "Про освіту" щодо надання пільгових кредитів педагогічним та науково-педагогічним працівникам» № 3461-IV від 22.02.2006;

-   «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні» № 1273-XIV від 03.12.1999;

Проблеми соціального захисту учасників навчально-виховного процесу, навчання іноземців в Україні, регулюються законами  України:

-   «Про наукову і науково-технічну діяльність» № 1977-XII від 3.12.1991.

-   «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» N 796-XII від 28.02.91.

-     «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»  N 876-XI від 21.03.91.

-   «Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992.

-    «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» № 2998-XII від 05.02.1993.

-    «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від № 3551-XI 22.10.1993.

-   «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу»3597-IV від 04.04.2006.

-   «Про забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем з наданням дотації роботодавцю
Закон України» № 2150-IV від 04.11.2004.

-    «Закон України «Про підвищення престижності шахтарської праці»  від N 345-VI 02.09.2008 року.

-    «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» № 3773-VI від 22.09.2011.

-    «Про внесення зміни до статті 17 Закону України "Про військовий обов’язок і військову службу" щодо надання кандидатам та докторам наук відстрочки від призову на строкову військову службу» № 4352-VI від 07.02.2012.

Проблеми розвитку освіти унормовуються також законами України, які регулюють суспільно-правові відносини в соціально-економічному житті: Бюджетним кодексом України, Земельним кодексом України, Сімейним кодексом України, "Про місцеве самоврядування", "Про плату за землю", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів", "Про електроенергетику", «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо діяльності Міністерства освіти і науки, молоді та спорту, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства енергетики та вугільної промисловості, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, державного комітету телебачення і радіомовлення)» від 16.10.2012 та іншими актами законодавства. 

Невід'ємною частиною законодавства України є також документи, в яких визначена стратегія розвитку освіти, у тому числі вищої:

– Державна національна програма «Освіта» («Україна ХХІ століття»), 1993 р.

  Національна доктрина розвитку освіти, 2002 р.

Указ Президента України «Про заходи щодо забезпечення пріоритетного розвитку освіти в Україні» № 926 від 30 вересня 2010 року.

Програма економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна влада».

Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки, схвалена у 2012 р.

3. Проблеми розвитку освіти України унормовані постановами Верховної Ради України "Про стан фінансування освіти в Україні" (1995 р.), "Про грубі порушення Урядом законодавства в галузі освіти" (1996 р.); "Про заснування соціальних стипендій Верховної Ради України для студентів вищих навчальних закладів з числа дітей-сиріт та дітей з малозабезпечених сімей" (2002 р., із змінами в 2010 р.); “Про встановлення іменних стипендій Верховної Ради України студентам вищих закладів освіти” (1996 р., із змінами 2010 р. щодо збільшення розміру іменних стипендій).

4. Питання вищої освіти розглядалися Верховною Радою України під час проведення Днів Уряду "Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні" (2001 р.), на парламентських слуханнях  "Про стан і перспективи розвитку вищої освіти в Україні" (2004 р.), а також слуханнях Комітету з питань науки і освіти на тему “Удосконалення законодавчого забезпечення розвитку вищої освіти в Україні в контексті підготовки нової редакції Закону України “Про вищу освіту” (2008 р.); та на тему «Про законодавче забезпечення розвитку вищої освіти в Україні» (2013 р.).

5. Комітет працює над подальшим удосконалення та розширенням законодавства України у сфері вищої освіти. На розгляд Верховної Ради України внесені проекти законів України, де Комітет з питань науки і освіти визначений головним у підготовці (станом на 24.10.2014 р.):

- Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони фінансування вищих навчальних закладів за рахунок благодійних внесків осіб, які навчаються у них (реєстр. № 1082 від 13.12.2012 р.).

Законопроектом пропонується шляхом внесення змін до законів України «Про вищу освіту» та «Про благодійну діяльність та благодійні організації»  заборонити внесення благодійних внесків вищим навчальним закладам особами, які у них навчаються.

Стан розгляду: готується до розгляду в першому читанні.

- Проект Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення мінімальних розмірів стипендій (реєстр. № 2518 від 12.03.2013 р.), внесений народним депутатом України С. Міщенком.

Стан розгляду: Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України проект Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо встановлення мінімальних розмірів стипендій (реєстр. № 2518 від 12.03.2013 р.), внесений народним депутатом України С. Міщенком, повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

- Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про освіту» (щодо скасування примусового відпрацювання випускниками вищих навчальних закладів) (реєстр. № 2678 від 02.04.2013 р.), внесений народним депутатом України В.Балогою.

Законопроектом пропонується скасувати вимогу статті 52 Закону України «Про освіту» щодо обов’язкового відпрацювання за направленням випускниками вищих навчальних закладів, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів.

 Стан розгляду: Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді Україні прийняти зазначений законопроект за основу та доручити Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти доопрацювати його з урахуванням зауважень і пропозицій суб'єктів права законодавчої ініціативи та внести на розгляд Верховної Ради України у другому читанні.

 

- Проект Постанови про впровадження мораторію на скорочення кількості викладачів вищих навчальних закладів (реєстр. № 2958 від 08.05.2013), внесений народним депутатом України М.Томенком.

Проектом Постанови пропонується запровадити мораторій на скорочення кількості посад та викладачів, збільшення  навантаження на них на період до 2015 року, а також вважати неприпустимим закриття вищих навчальних закладів на підставі недостатнього фінансування для їх утримання.

Стан розгляду: Комітет Верховної Ради України з питань науки і освіти прийняв рішення рекомендувати Верховній Раді України зазначений проект   повернути суб’єкту права законодавчої ініціативи на доопрацювання.

6. Проблемні питання щодо організації та забезпеченні функціонування системи вищої та післядипломної освіти України

Перше. У зв’язку з прийняттям нової редакції Закону України «Про вищу освіту» постає низка проблем, пов’язаних з його імплементацією. Першочерговими завданнями є внесення змін або прийняття нових нормативно-правових актів, проведення організаційних заходів щодо створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти, проведення роз’яснювальної роботи з приводу положень Закону, підготовка та видання науково-практичного коментаря щодо тлумачення нових законодавчих норм та розробка стратегії розвитку освіти в цілому та вищої освіти зокрема.

Друге. Упорядкування мережі вищих навчальних закладів, яка характеризується розгалуженістю за сферою підпорядкування вищих навчальних закладів центральним органам виконавчої влади та малочисельністю студентського контингенту в вузах. За даними Держкомстату України, на початок 2013-2014 навчального року в Україні налічувалось 803 вищих навчальних закладів. З них III-IV рівнів акредитації – 325 та 478 – І-ІІ рівнів акредитації. Це один з найвищих показників кількості вузів в Європі. Проблема ускладнюється наявністю відокремлених структурних підрозділів, які приєднані до вищих навчальних закладів і не мають статусу юридичної особи. Розширення мережі відокремлених структурних підрозділів (філій) впродовж останніх років не враховувало соціально-економічні та культурно-освітні потреби щодо їх функціонування. Наявна мережа вищих навчальних закладів не збалансована з кадровими, дослідницькими, інформаційними, фінансовими. та матеріальними ресурсами.

Проблема укрупнення вузів вирішувалось суто адміністративними методами, що викликало супротив з боку трудових колективів навчальних закладів і викликало соціальну напругу. Така оптимізація мала на меті виключно скорочення бюджетного фінансування вищої освіти і відбувалася без урахування не тільки демографічних показників, а й економічних реалій і необхідності підвищення якості освіти. 

Варто відзначити, що в новій редакції Закону України «Про вищу освіту» вирішується питання внормування мережі вищих навчальних закладів шляхом створення справедливого конкурентного середовища і використання для цього механізму державного замовлення. 

Третє. В Україні слід створити дійові механізми гарантування якості вищої освіти, які б були прозорими, зрозумілими, доказовими, визнавалися б в Україні, Європі та світі загалом. Закон України «Про вищу освіту» передбачає створення ефективної системи забезпечення якості вищої освіти згідно із стандартами і рекомендаціями Європейського простору вищої освіти та на засадах, підтверджених Бухарестським комюніке профільних міністерств країн - учасниць Болонського процесу (квітень 2012 р.), яка передбачає, у тому числі, систему механізмів протидії корупції в сфері ліцензування й акредитації, проявам хабарництва в системі вищої освіти та залучення широкого кола зацікавлених сторін;

Новий Закон України «Про вищу освіту» передбачає створення Національного агентства із забезпечення якості вищої освіти На сьогоднішній день в Україні відсутній суспільний консенсус щодо статусу незалежної Національної агенції (ради, комісії) з якості вищої освіти, розподілу повноважень між нею та профільним міністерством. Потрібно сформувати нормативно-правову базу для розроблення освітніх і професійних стандартів на основі результативного (компетентнісного) підходу та Національної рамки кваліфікацій (2011 р.).

Четверте. Автономія більшості українських вузів до моменту прийняття нового Закону України «Про вищу освіту» буда досить обмеженою. Реально рівень цієї автономії регламентувався лише нормами чинного законодавства, в основному, для національних  і дослідницьких університетів.

Закон України «Про вищу освіту» заклав реальні механізми забезпечення кадрової, фінансової та академічної автономії вищих навчальних закладів. Зокрема, вищі навчальні заклади отримали право остаточного присудження наукових ступенів, самостійного здійснення процедури нострифікації; видавати власні дипломи за зразком, визначеним вченою радою вищого навчального закладу; розміщувати власні кошти, отримані від плати за послуги, які надаються згідно з освітньою та науковою діяльністю, благодійні внески та гранти, на рахунках установ державних банків, а також розпоряджатися майновими правами інтелектуальної власності на об’єкти права інтелектуальної власності; суттєво розширились права національних вищих навчальних закладів щодо перерозподілу ліцензованого обсягу прийому за спеціальностями в межах відповідної галузі знань; нормативів кількості осіб, які навчаються, на одну посаду науково-педагогічного працівника за спеціальностями однієї галузі знань.

П’яте. Необхідно запровадити наукове обґрунтоване прогнозування розвитку ринку праці в Україні з урахування розвитку економіки. Такий підхід унеможливить в майбутньому підготовку незатребуваних ринком праці висококваліфікованих фахівців. Сьогодні випуск навчальними закладами фахівців з вищою освітою більш ніж удвічі перевищує випуск робітничих кадрів, хоча серед працюючих вони становлять менше половини.  Однією з причин такого стану є відсутність стратегічних пріоритетів розвитку держави; визначення потреби у фахівцях з вищою освітою за радянським принципом «від досягнутого» та валової схеми його розміщення, спираючись на  пропозиції самих вищих навчальних закладів, які не є ні замовниками, ні споживачами освітніх послуг.

Шосте. Вузівський сектор науки повинен трансформуватися в головну складову національної інноваційної системи країни. Хоча вузівська наука в Україні складає більшість наукового потенціалу країни (80% наявних в країні кандидатів і 96% докторів наук), вона досі не стала рушієм економіки. Закон України «Про вищу освіту» вирішує питання комерціалізації винахідницької діяльності у вузах. Закон дозволяє університетам використовувати технологію або об’єкт права інтелектуальної власності, створений із залученням коштів Державного бюджету України, для власних потреб. Це дозволить вищим навчальним закладам отримати нові джерела фінансових надходжень від реалізації патентів і ліцензій, збільшити кількість контрактів.

Сьоме. Необхідно запровадити системний підхід до розв’язання проблем освіти дорослих, прийняти чітку національну стратегію в цій сфері, у якій на державному рівні була б визнана суспільна користь освіти дорослих. З метою реалізації державної політики в галузі освіти дорослих доцільно прийняти Закон України «Про освіту дорослих» та відповідні підзаконні акти; закріпити гарантії розвитку освіти дорослих через виокремлення спеціальних статей бюджету, розроблення механізмів фінансової підтримки найбільш «віддалених» від системи освіти соціальних груп, забезпечення доступності освітніх послуг для всіх дорослих громадян незалежно від рівня і спрямування набутої раніше освіти, прибутків і місця проживання, віку і стану здоров’я; запровадити систему реального економічного стимулювання роботодавців щодо розвитку і здійснення професійного навчання персоналу підприємств, установ і організацій[1].


 

РОЗДІЛ IV

Про законодавче забезпечення та стан розвитку науково-технічної та інноваційної діяльності в Україні

1. «Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 13.12.1991 № 1977-XII.

 «Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 08.09.2011 № 3714-VI.

«Про внесення зміни до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 02.12.2010 № 2745-VI.

«Про внесення зміни до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 03.12.2009 № 1748-VI.

«Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 22.09.2006 № 190-V.

«Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 16.12.2004 № 2261-IV.

«Про внесення зміни до статті 24 Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 19.10.2004 № 2094-IV.

«Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 20.11.2003 № 1316-IV.

«Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну діяльність» Закон України від 06.04.2000 № 1646-III.

«Про внесення змін до деяких законів України з метою підтримки наукової і науково-технічної діяльності»  Закон України від 01.12.1998 № 285-XIV.

«Про внесення змін до Закону України "Про основи державної політики у сфері науки і науково-технічної діяльності» Закон України від 01.12.1998 № 284-XIV

2. Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій”  від 14. 09.  2006 р. № 143-V;

 «Про внесення змін до Закону України “Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» Закон України від 02.10. 2012.

 

3.  Про науковий парк "Київська політехніка" Закон України від 22.12.2006 № 523-V.

4. «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні  генетично модифікованих організмів»  від 31 травня 2007 р. № 1103-V;

 

5. «Про наукові парки»  Закон України від 25.06.2009 № 1563-VI

«Про внесення змін до деяких законів України щодо діяльності наукових парків» Закон України від 16.06.2011 № 3524-VI

 

 6. Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу Закон України від 07.02.2002 № 3065-III.

«Про внесення зміни до статті 5 Закону України "Про особливості правового режиму діяльності Національної академії наук України, галузевих академій наук та статусу їх майнового комплексу»
Закон України від 05.10.2006 № 233-V.

 «Про внесення змін до Закону України "Про особливості правового режиму майнового комплексу Національної академії наук України»
Закон України від 29.06.2004 № 1911-IV.

 

          7. «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих наукоємних технологій» Закон України  від 09.04.2004 № 1676-IV.

 

8. Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки
Закон України від 11.07.2001 №
2623-III.

          «Про внесення змін до Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» Закон України від 09.09.2010 № 2519-VI.

 

9. «Про наукову і науково-технічну експертизу» Закон України від 10.02.1995 № 51/95-ВР.

«Про внесення змін до Закону України "Про наукову і науково-технічну експертизу» Закон України від 21.09.1999 № 1069-XIV.

 

10. «Про науково-технічну інформацію» Закон України від 25.06.1993 № 3322-XII.

 

11. «Про охорону археологічної спадщини» Закон України від 18.03.2004 № 1626-IV.

 

12. «Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків»  Закон України від 16.07.1999 № 991-XIV.

«Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інноваційної діяльності технологічних парків» та інших законів України
Закон України від 12.01.2006 № 3333-IV.

«Про внесення змін до деяких законів України щодо спеціального режиму інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних паркв»
Закон України від 11.05.2004 № 1702-IV.

«Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона", "Інститут монокристалів", "Вуглемаш"» Закон України від 07.03.2002 № 3118-III

«Про внесення змін до Закону України "Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків "Напівпровідникові технології і матеріали, оптоелектроніка та сенсорна техніка", "Інститут електрозварювання імені Є.О. Патона", "Інститут монокристалів"» Закон України від 04.10.2001 № 2743-III.

 

13. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні
Закон України» від 16.01.2003 № 433-IV.

«Про внесення змін до статті 9 Закону України "Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» Закон України від 04.11.2005 № 3076-IV.

 

14. «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні»
Закон України від 08.09.2011 № 3715-VI.

 

15. «Про присвоєння юридичним особам та об’єктам права власності імен (псевдонімів) фізичних осіб, ювілейних та святкових дат, назв і дат історичних подій» Закон України від 24.05.2012 № 4865-VI.

 

16. «Про інноваційну діяльність» Закон України від 04.07.2002 № 40-IV.

«Про внесення зміни до статті 13 Закону України "Про інноваційну діяльність» Закон України від 03.06.2010 № 2314-VI.

ІІ. Постанови Верховної Ради:

1. «Про Премію Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок Верховна Рада України» Постанова, Положення, Опис від 16.03.2007 № 775-V.

«Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про Премію Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок»  Постанова Верховної Ради України від 05.06.2012 № 4898-VI.

«Про внесення зміни до Постанови Верховної Ради України "Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2008 рік».   Постанова Верховної Ради України від 03.12.2009 № 1747-VI.

          «Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим у галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2012 рік». Постанова Верховної Ради України від 06.12.2012 № 5516-VI.

«Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2011 рік»  Постанова Верховної Ради України від 20.12.2011 № 4181-VI.

«Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2010 рік» Постанова Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2876-VI.

«Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2009 рік» Постанова Верховної Ради України від 02.02.2010 № 1847-VI.

«Про присудження Премії Верховної Ради України найталановитішим молодим ученим в галузі фундаментальних і прикладних досліджень та науково-технічних розробок за 2008 рік» Верховна Рада України; Постанова, Опис від 15.01.2009 № 871-VI.

 

2. «Про встановлення іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Верховна Рада України; Постанова, Положення від 16.03.2007 № 774-V

«Про внесення змін до Постанови Верховної Ради України "Про встановлення іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених»  Постанова Верховної Ради України від 18.09.2008 № 519-VI.

«Про призначення у 2013 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 06.12.2012 № 5517-VI.

«Про призначення у 2012 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 20.12.2011 № 4180-VI.

«Про призначення у 2011 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2875-VI.

«Про призначення у 2010 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 02.02.2010 № 1848-VI.

«Про призначення у 2009 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 15.01.2009 № 872-VI.

«Про призначення у 2008 році іменних стипендій Верховної Ради України для найталановитіших молодих учених» Постанова Верховної Ради України від 04.09.2008 № 498-VI.

3. «Про стан фінансування науково-технічної сфери в державі»
Постанова Верховної  Ради України від 16.06.1999 № 746-XIV.

 

4. «Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України» Постанова Верховної  Ради України від 13.07.1999 № 916-XIV.

 

5. «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні»
Постанова Верховної Ради України від 16.06.2004 № 1786-IV.

 

6. «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» Верховна Рада України; Постанова, Рекомендації від 21.10.2010 № 2632-VI.

 

7. «Про прийняття за основу проекту Постанови Верховної Ради України про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів»  Постанова Верховної Ради України від 03.06.2010 № 2317-VI.

 

8. «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації»  Верховна Рада України; Постанова, Рекомендації від 27.06.2007 № 1244-V.

 

 

 

ІІІ. Закони щодо міжнародної співпраці у сфері науки

і науково-технічної діяльності

 

                     Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейською організацією ядерних досліджень (ЦЕРН) стосовно надання статусу асоційованого члена в ЦЕРН.  Закон України від 02.09.2014 № 1666-VII

 

          Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Індія про науково-технологічне співробітництво. Закон України від 05.11.2013 № 674-VII.

 

Про ратифікацію Генеральної Угоди між Україною та Демократичною Республікою Конго про торговельно-економічне, науково-технічне та соціально-культурне співробітництво. Закон України від 13.01.2012 № 4340-VI.

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Кіпр про економічне, наукове, технічне та промислове співробітництво.
Закон України від 09.12.2011 № 4097-VI.

 

Про ратифікацію Угоди (у формі обміну нотами) про відновлення дії Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво. Закон України від 16.11.2011 № 4041-VI.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво у сфері науки та технологій. Закон
України від 15.04.2009 № 1262-VI.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Бразилія про наукове і технологічне співробітництво. Закон України від 15.04.2009 № 1261-VI.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Румунії про економічне, промислове, наукове та технічне співробітництво.
Закон України від 18.02.2009 № 999-VI

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в галузях військової підготовки, технологій та науки. Закон України від 01.10.2008 № 609-VI.

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Естонської Республіки про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво. Закон України від 03.09.2008 № 362-VI.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Литовської Республіки про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво. Закон України від 04.06.2008 № 322-VI.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Турецької Республіки про співробітництво в сфері науки і технологій.
Закон України від 15.03.2007 № 748-V.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво. Закон України від 22.02.2007 № 686-V.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Вищим Народним Комітетом Великої Соціалістичної Народної Лівійської Арабської Джамагирії про співробітництво у сфері науки і технологій.
Закон України від 21.07.2006 № 24-V.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Чеської Республіки про економічне, промислове і науково-технічне співробітництво. Закон України від 16.03.2006 № 3579-IV.

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Гамбія про співробітництво у галузях економіки, освіти, науки і техніки.
Закон України від 22.02.2006 № 3466-IV.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Латвійської Республіки про економічне, промислове та науково-технічне співробітництво. Закон України від 02.11.2005 № 3041-IV.

 

Про ратифікацію Угоди про відновлення Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво. Закон України від 01.07.2004 № 1964-IV.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Ліванської Республіки про співробітництво у сфері науки і технологій.
Закон України від 03.03.2004 № 1567-IV

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Словацької Республіки про науково-технологічне співробітництво. Закон
України від 18.02.2004 № 1507-IV.

 

Про ратифікацію Угоди про науково-технічне співробітництво між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Австрія. Закон України від 18.02.2004 № 1506-IV.

 

Про ратифікацію Угоди про торговельно-економічне, інвестиційне та науково-технічне співробітництво між Україною та Королівством Саудівська Аравія. Закон України від 19.06.2003 № 1009-IV.

 

Про ратифікацію Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво.
Закон України від 25.12.2002 № 368-IV.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Союзним Урядом Союзної Республіки Югославія про науково-технічне співробітництво. Закон України від 28.11.2002 № 325-IV.

Про ратифікацію Угоди про науково-технічне співробітництво між Україною та Іспанією. Закон України від 28.11.2002 № 320-IV.

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Таджикистан про науково-технічне співробітництво. Закон України від 26.09.2002 № 171-IV.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Ірак про торговельне, економічне, наукове та технічне співробітництво.
Закон України від 15.11.2001 № 2794-III.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Сполучених Штатів Америки про співробітництво у сфері науки та технологій. Закон України від 07.06.2001 № 2494-III.

 

Про надання згоди на обов'язковість для України Угоди про створення Українського науково-технологічного центру. Закон України від 15.03.2001 № 2296-III.

 

Про ратифікацію Договору між Урядом України та Урядом Румунії про співробітництво в сфері науки та технологій. Закон України від 02.03.2000 № 1517-III.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Аргентинської Республіки про науково-технічне співробітництво. Закон України від 21.12.1999 № 1324-XIV.

 

Про ратифікацію Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Туркменистану про науково-технічне співробітництво. Закон України від 05.11.1998 № 235-XIV.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Азербайджанської Республіки про науково-технічне співробітництво.
Закон України від 16.01.1998 № 39/98-ВР.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Вірменія про науково-технічне співробітництво. Закон України від 16.01.1998 № 40/98-ВР.

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Російської Федерації про науково-технічне співробітництво. Закон України від 16.01.1998 № 41/98-ВР.

 

Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Урядом Гвінейської Республіки про торговельно-економічне, науково-технічне та культурне співробітництво.  Закон України від 09.02.1996 № 44/96-ВР.

 

ІV. Укази Президента України

щодо розвитку наукової,  науково-технічної та інноваційної діяльності

 

«Про додаткові заходи щодо розвитку наукової і науково-технічної діяльності Національної академії наук України» Указ Президента України від 11.09.2008 № 827/2008.

 

 «Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку наукової сфери»
Указ Президента України від 16.05.2008 № 444/2008.

 

«Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» Указ Президента України від 11.07.2006 № 606/2006.

 

«Про додаткові заходи щодо забезпечення розвитку фундаментальних наукових досліджень» Указ Президента України від 30.04.2004 № 499/2004.

 

«Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 3 липня 2001 року "Про невідкладні заходи щодо виводу з кризового стану науково-технологічної сфери України і створення реальних умов для переходу економіки на інноваційну модель розвитку» Указ Президента України від 20.08.2001 № 640/2001.

 

«Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19 вересня 1997 року "Про стан науково-технологічної сфери України та невідкладні заходи щодо підвищення ефективності її державного регулювання» Указ Президента України від 13.10.1997 № 1147/97.

 

«Про державну підтримку наукових установ, які працюють над новітніми науково-технічними розробками» Указ Президента України від 26.07.1995 № 661/95.

 

 «Про державну підтримку наукової діяльності Академії наук України» Указ Президента України від 22.03.1994 № 100/94.

 

 «Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України»
Указ Президента України від 20.01.1992 № 43.

 

V. Важливі нормативно-правові акти  Кабінету Міністрів України

щодо розвитку наукової,  науково-технічної  та інноваційної діяльності

Про схвалення Концепції реформування системи фінансування та управління науковою і науково-технічною діяльністю. Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 08.10.2012 № 780-р.

Про схвалення Концепції реформування державної політики в інноваційній сфері. Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 10.09.2012 № 691-р.

Про заснування грантів Кабінету Міністрів України колективам молодих учених для проведення прикладних наукових досліджень і науково-технічних розробок за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.  Кабінет Міністрів України; Постанова, Положення від 29.08.2012 № 835.

Про затвердження плану заходів щодо реалізації Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки на період до 2015 року. Кабінет Міністрів України; Розпорядження, План, Заходи від 31.10.2011 № 1112-р.

Про схвалення Концепції реформування і розвитку аграрної освіти та науки. Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 06.04.2011 № 279-р.

Про схвалення Концепції розвитку національної інноваційної системи. Кабінет Міністрів України; Розпорядження, Концепція від 17.06.2009 № 680-р.

VI. Стан реалізації законів  України щодо наукової,  науково-технічної та інноваційної діяльності розглядався Верховною Радою України (Постанови Верховної Ради України «Про стан фінансування науково-технічної сфери в державі» від 16 червня 1999 року N 746-XIV, «Про дотримання законодавства щодо розвитку науково-технічного потенціалу та інноваційної діяльності в Україні» 16 червня 2004 року N 1786-IV), Радою національної безпеки і оборони України ( Укази Президента України «Про рішення Ради Національної безпеки і оборони України  від 3 липня 2001 року «Про невідкладні заходи щодо виводу  з кризового стану науково-технологічної сфери України  і створення реальних умов для переходу економіки  на інноваційну модель розвитку» від 20 серпня 2001 року N 640, «Про рішення Ради національної безпеки і   оборони України від 6 квітня 2006 року "Про стан науково-технологічної сфери та заходи щодо забезпечення інноваційного розвитку України» 11 липня 2006 року N 606).

          Ці проблеми обговорювалися  на парламентських слуханнях:

«Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації» (2007р.),    «Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів» (2009 рік), «Про стан та законодавче забезпечення розвитку науки та науково-технічної сфери держави» (2014 рік), на слуханнях в Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти: «Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення» (2006 рік),  «Стан та проблеми реалізації Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» та  шляхи його вдосконалення» (2010 рік), “Про стан та законодавче забезпечення фінансування наукової та науково-технічної діяльності”(2013 рік).

 

   VII. За загальним висновком прийнятих за результатами проведених слухань документів стан наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності постійно погіршується і характеризується низьким виконавчим рівнем реалізації положень законів та неефективною системою державного управління цією сферою.

1. В Україні за роки незалежності наука практично втратила  функції впливу на  соціально-економічний розвиток держави, до критичного рівня знизилися показники стану вітчизняного науково-технічного потенціалу.

На сьогодні серед зайнятого населення  України частка вчених становить 0,49%, що у 3,5 разу менше ніж 20 років тому. Для порівняння, цей показник у Фінляндії становить 3,27%, у Данії – 3,16%, Ісландії – 2,96%, Туреччині – 0,68%.

Питома вага загального обсягу витрат на науково-технічну сферу в Україні у 2013 році становила 0,77% ВВП, у тому числі за рахунок коштів державного бюджету – 0,33% ВВП.  Тоді як середній рівень обсягу витрат на наукові дослідження та розробки країн ЄС-27 у ВВП становив 2,06%. Більшою частка витрат на дослідження та розробки була у Фінляндії – 3,55%, Швеції – 3,41%, Данії – 2,99%, Німеччині – 2,92%, Австрії – 2,84%, Словенії – 2,80%, Франції – 2,26%, Бельгії – 2,24%, Естонії – 2,18% та Нідерландах – 2,16%.

Структура фінансування наукових та науково-технічних робіт, що склалася в Україні, суттєво відрізняється від аналогічної структури розвинених країн та країн ЄС, де бізнес-сектор відіграє важливу роль в якості джерела фінансування наукових робіт. Їх  частка сягає не менше двох третин загальних видатків на науку. В Україні цей показник складає менше 30%.

Стійка тенденція до зменшення частки ВВП на  витрати вітчизняної науки особливо загострилася упродовж 2010– 2013 років. Як наслідок,  у  2014 році на  науку заплановано видатки на рівні 0,27% ВВП. Це найнижчий показник фінансування науки за весь  час незалежності  України

 У державі не визначені  стратегічні цілі і завдання її розвитку,  не запроваджено довгострокове та середньострокове прогнозування і планування соціально-економічного розвитку, як це передбачено у розвинених країнах  світу та державах ЄС. Як наслідок, втратили своє значення затверджені Верховною Радою України пріоритетні напрями розвитку науки і техніки та інноваційної діяльності в Україні.  Припинилося розроблення нових державних науково-технічних програм. 

          2. Упродовж 2013р. наукові та науково-технічні роботи виконували 1143 організації, майже половина з яких (44,4%) відносяться до підприємницького сектору економіки, 39,9% – до державного, 15,7% – вищої освіти. У 2013р. загальна кількість організацій порівняно з 2012р. зменшилась на 5,4%. При цьому в розподілі за галузями наук частка організацій природничих наук та багатогалузевого профілю зменшилась на 1% та 0,6% відповідно, а технічних, гуманітарних та суспільних наук – залишилась майже без змін.

 

 

Організації національних академій наук України, які виконують

наукові та науково-технічні роботи

                              2005

2010

2012

2013

Усього по національних академіях

394

385

351

341

Академія наук

216

206

199

196

Академія аграрних наук

127

119

93

86

Академія медичних наук

34

37

35

35

Академія мистецтв

2

2

Академія педагогічних наук

13

17

16

16

Академія правових наук

4

6

6

6

3. У 2013р. загальна кількість працівників організацій, які виконували наукові та науково-технічні роботи становила 123,2 тис. осіб, що менше на 5,2% порівняно з відповідним періодом 2012р., у т.ч. дослідників – на 4,3%, техніків – на 9,1%, допоміжного персоналу – на 5,1%, інших працівників – на 5,5%.

На 31 грудня 2013р. кількість фахівців вищої кваліфікації (мали диплом доктора або кандидата наук), які працювали у різних сферах економіки України, становила 106,6 тис. осіб, що більше на 2,8% порівняно з 31 грудня 2012 р.

Проте частка докторів та кандидатів наук, які брали безпосередню участь у виконанні наукових та науково-технічних робіт, постійно зменшується і на 31 грудня 2013р. склала 19,2% загальної їхньої кількості, що менше на 0,6% відносно 31 грудня 2012 р.

4. Спостерігається стабільний розвиток мережі закладів, що здійснюють підготовку наукових кадрів. За останні вісім років (з 2005 до 2013 року) кількість аспірантур зросла на 4 % (з 496 до 518), докторантур – на 15 % (з 240 до 276). Відповідно, зросла і кількість бажаючих отримати певний науковий ступінь: кількість аспірантів – на 5 % (з 30 до 31 тис.), докторантів – на 39 % (з 1,3 до 1,8 тис.).

          5. Протягом 2013р. науковими організаціями України виконано на 10% робіт менше, ніж у 2012р., кількість яких становила 47,9 тис., з них майже дві третини упроваджено у виробництво або мали інші форми застосування.

          Із загальної кількості робіт 11,8% спрямовано на створення нових видів виробів, 36,8% яких – нові види техніки; 10,5% – на створення нових технологій, 44,8% яких – ресурсозберігаючі; 2,5% – на створення нових видів матеріалів; 1,6% – нових сортів рослин, порід тварин, а також 15,8% – зі створення нових методів і теорій, майже половина яких були використані у подальшій роботі.

Упродовж 2013р. в результаті діяльності наукових організацій до вітчизняного патентного відомства було подано 8348 заявок на видачу охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності (у 2012р. –8514). До патентних відомств інших країн було подано 90 заявок, що на 8,2% менше, ніж у 2012р.

6. У 2013р. кількість науковців, які виїжджали за межі України з метою стажування, навчання, підвищення кваліфікації, збільшилась на 6,7% і становила 4,4 тис. осіб, для проведення наукових досліджень – на 6,4% (6,2 тис. осіб). Разом з тим на 8,8% зменшилась кількість виїздів для викладацької роботи (435 осіб).

З метою участі в міжнародних семінарах, конференціях тощо було здійснено 10,9 тис. виїздів в інші країни і проводилося 2,6 тис. таких заходів науковими організаціями та установами в Україні.

Кількість грантів, отриманих на наукову роботу від міжнародних фондів, порівняно з 2012р. збільшилась на 15,7% і становила 2147, у т.ч. індивідуальних – на 38,4% (1396). Кількість колективних грантів за цей період зменшилась на 11,2% (751). Загалом число науковців, які користувалися грантами, становило 5,1 тис. осіб.

          7. У 2013р. інноваційною діяльністю у промисловості займалися 1715 підприємств, або 16,8% обстежених промислових (у 2012р. – 1758, або 17,4%).

На технологічні інновації 1337 підприємств витратили 9,6 млрд.грн. (у 2012р. – 1362 підприємства і 11,5 млрд.грн.).

            8. Законодавство у науково-технічній сфері, що напрацьовувалося у перше десятиріччя незалежної України,  у цілому створило сприятливі умови для розвитку вітчизняної науки та економіки держави. Але шляхом   внесення змін та призупинення діючих норм законів воно позбавлено стимулюючих чинників розвитку науки, особливо в частині реалізації прикладних розробок, їх упровадження та створення  ринку інтелектуальної власності.

Міжнародна діяльність наукових установ та організацій регламентується 34 міжнародними угодами у сфері науки і науково-технічної діяльності, ратифікованими Верховною Радою України. Однак виконання міжнародних зобов’язань за цими договорами українською стороною здійснюється не у повному обсязі. Скорочуються обсяги виплат за міжнародними зобов’язаннями, стримується їх виконання.

 

VIII. Виходячи з аналізу стану та реалізації законодавства у сфері наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності необхідно зазначити, що:

1. Інноваційні процеси в Україні не набули достатніх масштабів і не стали суттєвим фактором зростання ВВП.  Науково–технічний потенціал України практично виключений з економічного процесу. Результати науково-технічної діяльності залишаються незатребуваними з боку реального сектору економіки, основу якої все ще складають галузі, орієнтовані на видобуток і первинну переробку сировини.

В Україні не створено сучасної інноваційної інфраструктури, що сприяло б розвитку ринку інтелектуальної власності та інноваційної продукції.

Нинішня монетарна та фіскальна політика України не враховує значні затрати й високий рівень ризику при створенні інновацій та виведенні високотехнологічної продукції на ринок. На відміну від розвинутих країн, де 85-90% приросту ВВП забезпечуються за рахунок виробництва та експорту наукоємної продукції, частка України на ринку високотехнологічної продукції є меншою 0,1%.  

2. Відсутня  збалансована стратегія переведення  економіки  України  на  інноваційний  шлях  розвитку та формування національної інноваційної системи.  

Ситуація, що  склалася,  є  наслідком  неефективної системи державного управління  і координації науково-технічної та інноваційної діяльності. В державі  не створено ефективних  системних підходів в питаннях прогнозування та оптимізації програмно-цільових   методів   управління інноваційними процесами.     

Модернізація економічної системи України на інноваційній основі, вироблення сценаріїв сталого розвитку економіки і промисловості на основі створення національної інноваційної системи,  широкого  використання інвестицій та інновацій має відбуватися на основі всебічного врахування ресурсного потенціалу країни, її наукових здобутків та можливостей з використанням кращого  зарубіжного досвіду стимулювання інноваційного процесу, адекватного сучасним викликам і  особливостям розвитку.

 


РОЗДІЛ V.

Довідка про стан державного регулювання у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні

(1991-2014 рр.)

 

   Основи системи правового регулювання сфери інтелектуальної власності в Україні були закладені в 90-х роках минулого століття.

   Чинне законодавство України щодо захисту прав інтелектуальної власності узгоджується в цілому із загальновизнаними на міжнародному рівні підходами, зокрема з вимогами Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (Угода ТРІПС) Світової організації торгівлі (СОТ). В рамках міжнародних вимог забезпечується реалізація основних положень законодавства України у зазначеній сфері.

   Базові правові норми, які регулюють відносини у сфері інтелектуальної власності, закріплені в окремих положеннях Конституції України, Цивільного кодексу України (насамперед нормами його четвертої книги «Право інтелектуальної власності»), Кримінального, Господарського, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, низкою процесуальних кодексів.

   Другий рівень регулювання суспільних відносин у сфері інтелектуальної власності забезпечують положення ратифікованих Україною міжнародних договорів та спеціальних законів України.

   Систему спеціального законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна розділити на дві основні складові – закони України, які регулюють сферу промислової власності, та закони України, які регулюють відносини у сфері авторського права і суміжних прав.

   Деталізація положень законодавства про інтелектуальну власність здійснюється десятками підзаконних актів.

 

Законодавче та нормативно-правове забезпечення

у сфері інтелектуальної власності

 

          Законодавство України у сфері ІВ складається із законів України у сфері промислової власності (7 законів), авторського права і суміжних прав (3 закони) та 60 міжнародних договорів і угод, що ратифіковані Верховною Радою України.

1.              Чинні Закони України:

Книга четверта Цивільного кодексу України «Право інтелектуальної власності» (№ 435-IV від 16.01.2003).

Спеціальне законодавство України

у сфері промислової власності

 

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі (№ 3687-XII від 15.12.1993).

Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (№ 1771-III від 01.06.2000).

Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності (№ 2188-III від 21.12.2000).

Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності (№ 34-IV від 04.07.2002).

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності ( № 850-IV від 22.05.2003).

Про охорону прав на промислові зразки (№ 3688-XII від 15.12.1993).

Про охорону прав на знаки для товарів і послуг (№ 3689-XII від 15.12.1993).

Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" (№ 751-XIV від 16.06.1999).

Про внесення змін до деяких законів України щодо охорони прав на зазначення походження товарів (№ 2783-III від 15.11.2001).

Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності в частині виконання вимог, пов'язаних з вступом України до СОТ (№ 254-VI від 10.04.2008).

«Про охорону прав на зазначення походження товарів» (№ 752-XIV від 16.06.1999).

Про внесення зміни до статті 8 Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" (№ 316-V від 02.11.2006).

Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем (№ 621/97-ВР від 05.11.1997).

Про захист від недобросовісної конкуренції (№ 236/96-ВР від 07.06.1996).

Про внесення змін до Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції" (№ 689-VI від 18.12.2008).

Про географічні назви (№ 2604-IV від 31.05.2005).

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності (№ 1407-IV від 03.02.2004).

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності стосовно виконання вимог, пов'язаних із вступом України до СОТ (№ 1111-V від 31.05.2007).

Про охорону прав на сорти рослин (№ 3116-XII від 21.04.1993).

Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" (№ 2986-III від 17.01.2002).

Про внесення змін до Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" (№ 311-V від 02.11.2006).

 Про внесення змін до деяких законів України з питань інтелектуальної власності (№ 2188-III від 21.12.2000).

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності (№ 850-IV від 22.05.2003).

 

Спеціальне законодавство України

у сфері авторського права і суміжних прав

 

Про авторське право і суміжні права (№ 3792-XII від 23.12.1993).

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності (№ 75/95-ВР 28.02.1995).

Про внесення змін до Закону України "Про авторське право і суміжні права" (№ 2627-III від 11.07.2001).

Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних (№ 1587-III від 23.03.2000).

Про внесення змін до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (№ 2122-III від 07.12.2000).

Про внесення змін до Закону України "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм" (№ 1098-IV від 10.07.2003).

Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування (№ 2953-III від 17.01.2002).

Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо впорядкування операцій, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування, обладнання та сировини для їх виробництва) (№ 2734-IV від 06.07.2005).

 

Міжнародні договори у сфері інтелектуальної власності,

адміністративні функції яких виконує ВОІВ

 

   Частиною національного законодавства України є ратифіковані багатосторонні міжнародні договори у цій сфері, а саме:

Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (переглянута у Брюсселі 14 грудня 1900 р., у Вашингтоні 2 червня 1911 р., у Гаазі 6 листопада 1925 р., у Лондоні 2 червня 1934 р., у Лісабоні 31 жовтня 1958 р., у Стокгольмі 14 липня 1967 р., змінена 2 жовтня 1979 р.) Набула чинності для України 25 грудня 1991 р.

Договір  про патентну кооперацію від 19 червня 1970 року (переглянутий 2 жовтня 1979 р., 3 лютого 1984 р.). Набув чинності для України 25 грудня 1991 р.

Мадридська угода  про міжнародну реєстрацію знаків від 14 квітня 1891 року переглянута у Брюсселі 14 грудня 1900 р., у Вашингтоні 2 червня 1911 р., у Гаазі 6 листопада 1925 р., у Лондоні 2 червня  1934 р., у Ніцці 15 червня 1957 р., у Стокгольмі 14 липня 1967 р., змінена 2 жовтня 1979 р.). Набула чинності для України 25 грудня 1991 р.

Про ратифікацію Угоди про співробітництво в галузі охорони авторського права і суміжних прав (№ 34/95-ВР від 27.01.1995).

Про приєднання України до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (Паризького акта від 24 липня 1971 року, зміненого 2 жовтня 1979 року) (№ 189/95-ВР від 31.05.1995).

Про приєднання України до Міжнародної конвенції по охороні нових сортів рослин від 02.06.1995  209/95-ВР.

Про ратифікацію Договору про закони щодо товарних знаків (№ 380/95-ВР від 13.10.1995).

Про приєднання України до Будапештського договору про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури від 28 квітня 1977 року та Інструкції до нього від 31 січня 1981 року (№ 474/96-ВР від 01.11.1996).

Про приєднання України до Найробського договору про охорону Олімпійського символу. Указ Президента України; від 13.03.1998  192/98

Про приєднання України до Конвенції про охорону  інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм від 29 жовтня 1971 року від 15.06.1999  738-XIV.

Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків (№ 1763-III від 01.06.2000).

Про внесення змін до Закону України "Про приєднання України до Протоколу до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків" (№ 941-IV від 05.06.2003).

Про приєднання України до Ніццької угоди про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків Верховна Рада України; від 01.06.2000  1762-III.

Про ратифікацію Угоди про заходи щодо попередження та припинення використання неправдивих товарних знаків та географічних зазначень (№1971-III від 21.09.2000).

Про ратифікацію Угоди про співробітництво по припиненню правопорушень у сфері інтелектуальної власності (№ 1972-III від 21.09.2000 р.).

Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право (№ 2733-III від 20.09.2001).

 Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми Закон України від 20.09.2001 № 2732-III.

Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (2730-III від 20.09.2001).

Про приєднання України до Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків (Гаазького акта, прийнятого 28 листопада 1960 року, та Женевського акта, прийнятого 2 липня 1999 року) (2992-III від 17.01.2002).

Про приєднання України до Договору про патентне право від 22.11.2002  245-IV.

Про приєднання України до Міжнародної конвенції з охорони нових сортів рослин (№ 60-V від 02.08.2006).

Про приєднання України до Віденської угоди про заснування Міжнародної класифікації зображувальних елементів знаків від 18.02.2009  1000-VI.

Про приєднання України до Страсбурзької угоди про Міжнародну патентну класифікацію від 17.12.2008  683-VI.

Про приєднання України до Локарнської угоди про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків від 17.12.2008  684-VI.

Про ратифікацію Сінгапурського договору про право товарних знаків від 15.04.2009  1263-VI.

Про ратифікацію Рішення Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав про внесення змін до Правил визначення країни походження товарів, затверджених Рішенням Ради глав урядів Співдружності Незалежних Держав від 30 листопада 2000 року від19 квітня 2007 р.№ 967-V.

 

2.              Прийняті Постанови Верховної Ради України:

 

Про участь України у Всесвітній конвенції про авторське право 1952 року
Верховна Рада України; Постанова від 23.12.1993  3794-XII.

Про проведення парламентських слухань на тему: “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування” від 14 грудня 2006р. № 459-V.

Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування” від 27 червня 2007р. № 1243-V.

Про проведення парламентських слухань “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” від 17 лютого 2009р. № 965-VI.

Про Рекомендації парламентських слухань на тему: “Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізаційних викликів” від 21 жовтня 2010 р. № 2632-VI.

3.       Проекти законів у Верховній Раді України

 

Станом на 27.11.2014 року у Верховній Раді не зареєстровано жодного проекту Закону у сфері охорони прав інтелектуальної власності.

 

4. Парламентські та комітетські слухання, рішення та рекомендації Комітету з проблем розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні.

Створенню та функціонуванню сучасного ринку об’єктів інтелектуальної власності та результативній системі охорони прав інтелектуальної власності та, зокрема, промислової власності, були присвячені парламентські слухання “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування” (21 березня 2007 р.), слухання у Комітеті з питань науки і освіти “Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення” (29 листопада 2006 р.), парламентські слухання „Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації” (20 червня 2007 р.), „Стратегія інноваційного розвитку України на 2010-2020 роки в умовах глобалізацій них викликів” (17 червня 2009р.), комітетські слухання  «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав» (3 вересня 2008 року), «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав» (3 липня 2009 року), Промислова власність в інноваційній економіці України: ефективність застосування законодавства та державного регулювання” (5 жовтня 2009 року).

З метою підвищення ефективності застосування законодавства та державного регулювання у сфері інтелектуальної власності, створення дієвої системи охорони та захисту прав винахідників і раціоналізаторів, дизайнерів, селекціонерів тощо напрацьовано відповідні рекомендації (затверджені Постановами ВРУ).

Неодноразово детально аналізував проблеми розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні Комітет з питань науки і освіти на своїх засіданнях, прийнято відповідні рішення:

Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні в контексті парламентських слухань “Захист прав інтелектуальної власності в Україні: проблеми законодавчого забезпечення та правозастосування” (21 березня 2007 р.), слухань у Комітеті з питань науки і освіти “Інноваційна діяльність в Україні: проблеми та шляхи їх вирішення” (29 листопада 2006 р.), парламентських слухань „Національна інноваційна система України: проблеми формування та реалізації” (20 червня 2007 р.) від 16 квітня 2008 року.

Про рекомендації слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав» від 01 квітня 2009 року.

Про хід виконання рішення Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти від 16 квітня 2008 року “Про стан державного регулювання і управління у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності та інноваційної діяльності в Україні” від 19 травня 2009р.

Про затвердження Рекомендацій слухань у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти “Ефективність застосування законодавства України у сфері авторського права і суміжних прав” від 08 липня 2009 року.

Про порушення чинного законодавства при реорганізації Державного інституту інтелектуальної власності Міністерства освіти і науки України  від 31 березня 2010 року

Відповідні рішення та рекомендації (затверджені Верховною Радою України чи Комітетом) надсилались Президенту України , Кабінету Міністрів України, міністерствам, обласним державним адміністраціям, науковим установам, громадським організаціям.

15 жовтня 2014 року відбулись слухання у Комітеті Верховної Ради України з питань науки і освіти «Інтелектуальна власність в Україні. Стан та концептуальні засади розвитку», метою яких було обговорення концептуальних пропозицій щодо формування ефективної державної політики у сфері охорони прав інтелектуальної власності.

В ході слухань напрацьовані пропозиції щодо:

– створення ефективного нормативно-правового поля у сфері охорони прав інтелектуальної власності, імплементації європейських норм права інтелектуальної власності, що випливає з підписаної та ратифікованої  Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, (при гармонізації систем правової охорони інтелектуальної власності України та Європейського Союзу Україна мають максимально враховуватись національні інтереси);

– побудови ефективної системи державного управління сферою інтелектуальної власності, на необхідності комплексного підходу до вирішення проблем охорони прав інтелектуальної власності, зокрема, у оборонно-промисловому комплексі, агропромисловому комплексі, у сферах охорони здоров’я, науки, культури, освіти.

 

5. Укази Президента України:

Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні від 27.04.2001  285/2001.

Про затвердження Положення про Державну службу інтелектуальної власності України від 08.04.2011  436/2011.

 

6. Нормативні акти та стандарти:

Прийнято підзаконні акти (станом на листопад 2012 року – понад 100 нормативно-правових актів КМУ, МОНмолодьспорту Державної служби інтелектуальної власності та інших установ) щодо регулювання системи інтелектуальної власності в державі.

У тому числі у 1997 році в Україні започатковано систему державних стандартів у галузі промислової власності та з 1 січня 1998 року наказом Держстандарту України від 6 червня 1997 року № 327 введено в дію стандарти:

ДСТУ 3574-97 Патентний формуляр. Основні положення. Порядок складання та оформлення

ДСТУ 3575-97 Патентні дослідження. Основні положення та порядок проведення

Стандарти розроблені відповідно до чинного законодавства України в галузі промислової власності. Ці вимоги є обов‘язковими для суб'єктів господарської діяльності, що діють на території України, діяльність яких повністю або частково фінансується з державного бюджету. Для всіх інших суб'єктів господарської діяльності вимоги стандартів мають рекомендаційний характер.

 

Визначення стратегії розвитку

 

Прийнята Концепція розвитку національної системи правової охорони інтелектуальної власності, затверджена Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13.06.2002 № 321-р.

Рішеннями Колегії Департаменту інтелектуальної власності схвалені: КОНЦЕПЦІЯ розвитку державної системи правової охорони інтелектуальної власності на 2009–2014 роки (11 березня 2009 року, протокол №11); ПРОГРАМА розвитку державної системи правової  охорони інтелектуальної власності в Україні на 2010 – 2014 роки (14 грудня 2009 року, протокол №14)

Концепція та програма були прийняті з метою визначення шляхів подальшого розвитку та вдосконалення державної системи правової охорони інтелектуальної власності, пріоритетами якої є максимально повне, своєчасне, якісне забезпечення фізичним та юридичним особам набуття і захисту прав інтелектуальної власності відповідно до міжнародних норм і стандартів.

В 2014 році Державна служба інтелектуальної власності України презентувала проект «Стратегії розвитку національної системи інтелектуальної власності на 2014–2020 роки». Однак запропонована на обговорення стратегія, на жаль, засвідчила, що її концептуальні засади не відповідають викликам сьогодення. Про суттєві зауваження йдеться і в коментарях до проекту, отриманих Державною службою на початку вересня 2014 р. від Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Відповідно, зазначений проект потребує доопрацювання й розширення з огляду на основні положення Програми співробітництва між ВОІВ та Державною службою ІВ на 2014 – 2016 роки, підписаної 30 вересня 2014 р. у м. Женева (в документі розробка Національної стратегії інтелектуальної власності України визнана в якості першої позиції мети даної Програми).

Розбудова державної системи правової охорони ІВ має будуватися за принципами слугування сфери ІВ суспільним інтересам, відкритості державного управління громадському контролю та забезпеченню його прозорості, відповідності стану законодавчого забезпечення взятим Україною на себе міжнародним зобов’язанням, європейському вектору розвитку, відповідність правового механізму правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності сучасним викликам інформаційного середовища.

Відповідним чином, зазначені чинники формують стратегію розвитку національної системи інтелектуальної власності, яка виступає у поєднанні політичних, інституційних, технологічних економічних, правових, інноваційних, освітньо-наукових та культурологічних складових. Саме ці чинники та складові й мають бути орієнтиром при визначенні концептуальних засад розвитку національної системи ІВ в Україні.

 

Система правової охорони і захисту прав інтелектуальної власності

 

   Протягом останніх років в Україні сформовано організаційну структуру органів, які прямо чи опосередковано забезпечують діяльність у сфері правової охорони та захисту прав інтелектуальної власності.

   У Верховній Раді України у складі її Комітету з питань  науки і освіти діє підкомітет з питань інтелектуальної власності.

   У судовій владі, представленій судами загальної юрисдикції та спеціалізованими судами, запроваджено спеціалізацію суддів у сфері інтелектуальної  власності. Так, у 2000 році сформовано Судову палату Вищого господарського суду України з розгляду справ у господарських порах, пов'язаних із захистом права на об'єкти інтелектуальної власності, а також відповідні колегії у  складі місцевих та апеляційних господарських судів. Окремі судді господарських судів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва  та  Севастополя  спеціалізуються  на  розгляді  спорів щодо зазначених прав.

          Функція формування державної політики у сфері інтелектуальної власності відповідно до Конституції України, законів України «Про Кабінет Міністрів України», «Про внесення змін до Закону України «Про Кабінет Міністрів України», «Про центральні органи виконавчої влади», Указу Президента України від 9 грудня 2010 року № 1085 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» була покладена на Міністерство освіти і науки, молоді та спорту. Указом Президента України №549/2013 від 8 жовтня 2013 року визначено, що діяльність Державної служби інтелектуальної власності України спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі України.

Реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності Державна служба інтелектуальної власності .

До сфери управління Служби входять державні підприємства "Український інститут промислової власності", "Українське агентство з авторських та суміжних прав", "Інтелзахист", Інститут інтелектуальної власності і права.

При Службі створено консультативну раду з представників усіх творчих спілок України та відомих творчих діячів України. Діє Апеляційна  палата  для розгляду в адміністративному порядку заперечень проти рішень за заявками на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів послуг, топографії інтегральних мікросхем і зазначення походження товарів. З 2005 року в її складі діє Громадська колегія.

Національне відомство інтелектуальної власності отримало статус Міжнародного пошукового органу і Органу міжнародної попередньої експертизи.

Великий обсяг функцій із захисту прав інтелектуальної власності виконують в межах своїх повноважень:

Міністерство юстиції, 
Міністерство внутрішніх справ України, 
Служба безпеки України (СБУ), 
Державна митна  служба  України, 
Державна податкова Служба України, 
Антимонопольний комітет  України, 
Державна  інспекція України з питань захисту прав споживачів.

 

Освітні та наукові заклади, що спеціалізуються

 у сфері інтелектуальної власності

 

Базою у формуванні системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності в Україні є 15 вищих навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців (спеціалістів та магістрів) по спеціальності 7(8).18010011 «інтелектуальна власність».

   На дослідженні проблем практичного, методологічного і теоретичного характеру у сфері інтелектуальної власності спеціалізуються  Науково-дослідний інститут інтелектуальної власності Академії правових наук України, Центр інтелектуальної власності та передачі технологій Національної академії наук України, Міжнародний центр правових проблем інтелектуальної власності при Інституті  держави і права імені В. М. Корецького Національної академії наук України, державне підприємство "Український інститут промислової власності".

 

Проблемні питання у сфері розвитку, правової охорони і захисту інтелектуальної власності в Україні

 

У сфері розвитку, правової охорони та захисту прав у сфері інтелектуальної власності накопичилась низка проблем. Серед основних:

– відсутність стратегії довгострокового розвитку сфери ІВ в Україні;

– відсутність належної координації діяльності органів державного управління;

– недостатню ефективність діяльності структур, що забезпечують захист прав ІВ;

– недостатність сучасних технологій управління та технічного забезпечення в системі відомств з питань охорони ІВ, особливо щодо належного інформаційного забезпечення діяльності у цій сфері;

– нерозвиненість системи надання послуг у галузі охорони ІВ, що пов’язана із загальним станом інфраструктури цієї діяльності, особливо в регіонах;

недостатність у держави коштів для розгортання надійної системи охорони ІВ,

– нерозвиненість недержавних форм регулювання цієї діяльності в Україні;

– недоліки вартісної оцінки, обліку і статистики у сфері ІВ.

Нажаль, за всі роки незалежності в Україні так і не сформована національна політика у сфері інтелектуальної власності, був визначений центральний орган виконавчої влади, який би послідовно займався її розробкою, а не лише її впровадженням.

Тому сьогодні нагальною стала необхідність визначення місця центрального органу виконавчої влади з питань інтелектуальної власності, що має розробляти та забезпечувати реалізацію ефективної національної політики у цій сфері. При цьому зазначений орган має отримати статус органу, діяльність якого має спрямовуватися і координуватися безпосередньо Кабінетом Міністрів України. Таким чином можливо буде врахувати міжгалузевий характер сфери ІВ, який поєднає питання оборонно-промислового комплексу, агропромислового комплексу, сфери охорони здоров’я, науки, культури, освіти. До його повноважень мають бути включені і питання трансферу технологій.

Реалізація ефективної національної політики у сфері ІВ, насамперед, залежить від якісного законодавства України про інтелектуальну власність.

Формування національного законодавства відбувалось відповідно до Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і Європейськими Співтовариствами та їх державами-членами (ратифікованої Законом України №237/94-ВР від 10.11.94 р., чинної з 01.03.98 р.), Програми інтеграції  України  до Європейського Союзу (схваленої Указом Президента України №1072/2000 від 14.09.2000 р.). З метою забезпечення вступу України до Світової організації торгівлі Законом України № 850-IV «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» внесено істотні зміни до 10 законодавчих актів, у тому числі до усіх законів про охорону прав на об’єкти інтелектуальної власності.

Інтеграції України в європейський правовий простір мала сприяти Загальнодержавна програма адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Вона затверджена відповідним законом України у 2004 році, яким зокрема визначено, що однією з пріоритетних сфер адаптації законодавства є інтелектуальна власність. 7 листопада 2012 року з цією метою було прийнято розпорядженням Кабінету Міністрів України № 970-р було затверджено План першочергових заходів з виконання Державної програми розвитку внутрішнього виробництва, згідно з п.13 Плану Державна служба інтелектуальної власності повинна була у першому кварталі 2013 року здійснити заходи з приведення законодавства з питань інтелектуальної власності у відповідність із законодавством ЄС.

Проте цього не сталося. І наразі на розгляді у Верховній Раді України немає жодного проекту Закону з питань інтелектуальної власності.

16 вересня 2014 року прийнято Закон України «Про ратифікацію Угоди про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони», відповідно до якого необхідно провести гармонізацію його положень із положеннями національного законодавства у сфері інтелектуальної власності. На виконання Закону прийнято Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 вересня 2014 р. № 847-р, яким затверджено план заходів з імплементації цієї Угоди.

Окрім того, першочергового законодавчого вирішення потребує низка питань. Серед них: приведення спеціального законодавства у сфері охорони прав ІВ до Цивільного кодексу України, питання боротьби з патентним здирством, захисту авторських та суміжних прав в мережі Інтернет, врегулювання питань по збору та розподілу авторських винагород, тощо.

Так, одинадцять років поспіль закони України про охорону прав на об’єкти інтелектуальної власності не приведені у відповідність з Цивільним кодексом України. Сьогодні на порядку денному стоїть вже питання щодо внесення змін до самого Цивільного кодексу з метою гармонізації його положень із положеннями законодавства у сфері інтелектуальної власності, що мають імплементуватися в рамках виконання Угоди про Асоціацію України з ЄС.

Набули поширення факти патентного здирства з використанням для цього повноважень органів державної влади. З ініціативи колишньої Державної митної служби України з Митного кодексу України (МК України) було виключено раніше застосовані обов’язкові міжнародні норми Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності щодо надання правоволодільцем застави або еквівалентної гарантії для запобігання зловживанню ним правами. Це свідчить як про невиправдані положення митного законодавства, так і про недоліки законодавства у сфері інтелектуальної власності. Що породжує низьку якість роботи національного патентного відомства та низьку якість виданих охоронних документів.

Патентне здирство наносить істотну шкоду інтересам як національних товаровиробників, так і міжнародному іміджу держави.

Окремо слід зауважити на ситуації, яка склалась в частині захисту авторських та суміжних прав.

Гостро постала проблема унормування діяльності вітчизняних організацій колективного управління відповідно до прийнятої Директиви 2014/26/ЄС Європейського парламенту та Ради від 26 лютого 2014 року про колективне управління авторським правом і суміжними правами та мультитериторіальне ліцензування прав на музичні твори для використання в електронній мережі на внутрішньому ринку нічого не зроблено для імплементації її в законодавство України. Супроти положень цієї директиви розробляться законопроекти в інтересах певних осіб, а не суспільства.

Проведений МВС України аналіз криміногенної ситуації свідчить про появу нових форм злочинів у сфері ІВ. Широкого поширення набули факти кіберсквотингу, незаконного розповсюдження творів у мережі Інтернет, а також їх незаконне публічне сповіщення, ретрансляція та публічне виконання, публічна демонстрація у громадських місцях, закладах торгівлі, харчування тощо. Незважаючи на активізацію зусиль правоохоронних органів України із захисту прав ІВ, загальний рівень правопорушень у цій сфері залишається високим, що є підставою для звинувачення України в низьких стандартах охорони ІВ, особливо стосовно програмного забезпечення, аудіовізуальної продукції, фармацевтичних препаратів.

Залишається невирішеною використання неліцензійного програмного забезпечення на підприємствах і в держструктурах. В останні роки частка піратського програмного забезпечення (ПЗ) в Україні коливається на рівні близько 85 %, що значно вище, ніж в середньому по світу – близько 40 %. За оцінками правовласників рівень використання піратського ПЗ в Україні у 2013 р. склав 84 %, а комерційна вартість неліцензійного ПЗ, встановленого на персональні комп'ютери – 647 млн. доларів.

Тривалий час не врегульовані належним чином відносини з охорони прав на наукові відкриття, бази даних, породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, комерційні таємниці, комерційні найменування, діяльності представників у справах інтелектуальної власності тощо. Не врегульовані особливості відносин стосовно об’єктів права інтелектуальної власності, створених під час виконання державного замовлення, у тому числі оборонного. Не запроваджена відповідальність за подання заявок на винаходи в іноземні держави без попереднього подання таких заявок в Україні.

На сьогодні так і залишається не розробленою система  економічних стимулів (податкових, кредитних, страхових) щодо створення та комерціалізації об’єктів права ІВ з метою формування ринку цих об’єктів. Зокрема, законодавчо не визначені мінімальні ставки винагороди винахідникам, авторам за використання об'єктів прав промислової власності; не запроваджені механізми державної підтримки патентування вітчизняних об’єктів патентного права в іноземних державах, створених за рахунок бюджетних коштів; відсутня методика визначення розміру шкоди, завданої порушенням прав на об’єкти промислової  власності. Не здійснено розробку, з урахуванням досвіду іноземних країн, методики оцінки рівня піратства щодо використання різних об’єктів права ІВ. Не створено відкриту базу даних рішень Апеляційної палати Державної служби інтелектуальної власності.

Недоліки притаманні й вартісній оцінці, обліку нематеріальних активів та статистиці у сфері ІВ. Чинні правила та стан справ з оцінки нематеріальних активів не дають можливості оцінювати реальну ринкову вартість багатьох об’єктів промислової власності. Внаслідок цього ці об’єкти власності вкрай незадовільно відображаються в активах підприємств, що призводить до істотної недооцінки їх балансової вартості. Ця обставина є передумовою для укладання нееквівалентних угод стосовно майна відповідних підприємств, що особливо помітно в ході приватизації державних підприємств і є небезпечним в разі участі у цьому процесі іноземних осіб. Відсутній, а в останні роки Держкомстатом України ліквідований ряд важливих (для ефективного управління) статистичних показників, складених за міжнародною методологією, – щодо передачі прав ІВ, оцінки рівня надходжень і виплат роялті та ліцензійних платежів, ефективності від впровадження об’єктів ІВ.

Більше того, діями виконавчої влади створюються нові проблеми, що призводить до суттєвого погіршення стану справ у сфері правозастосування та захисту прав інтелектуальної власності, у першу чергу національних авторів та творців.

Все це вимагає вирішення заради формування повноцінної сучасної національної системи інтелектуальної власності. Її розбудова має будуватися за принципами слугування сфери ІВ суспільним інтересам, відкритості державного управління громадському контролю та забезпеченню його прозорості, відповідності стану законодавчого забезпечення взятих Україною   міжнародних зобов’язань, європейському вектору розвитку, відповідності правового механізму правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності сучасним викликам інформаційного середовища.

Зазначені чинники формують стратегію розвитку національної системи інтелектуальної власності, яка виступає у поєднанні політичних, інституційних, технологічних економічних, правових, інноваційних, освітньо-наукових та культурологічних складових. Саме ці чинники та складові й мають бути орієнтиром при визначенні концептуальних засад розвитку національної системи інтелектуальної власності в Україні.

 

З огляду на це потрібно вжити заходів щодо:

Удосконалення законодавства

1) Необхідно привести у відповідність як базових законів про промислову власність з положеннями ЦКУ, так і ряду норм самого Кодексу з положеннями зазначених законів.

Заповнити прогалини в законодавстві України.